Он сам не догадывался, что в нём живёт Художник. Это очень странно, обычно ты или Боец, или Художник. А он был Боец, рождённый побеждать и сражаться. На татами ему дали имя – Аббат. Есть такие парни особой породы, в которых ОЧЕНЬ много жизни и много СТАЛИ, которые не умеют отступать, сверяя каждый шаг, до миллиметра, с понятием Чести. Лишённый мечтательной праздности, бледных сомнений, робких иллюзий - он видел жизнь как пронзительную реальность. Он жадно пил жизнь без тени стыда, а мы смотрели на него с тревожным изумлением, хмелея, торопясь прислониться, прижаться, стать рядом.

  Без тени сомнений, он шагнул в неведомый ему мир. Мир, где ветер щекочет ресницы, где утром просыпается солнце и робко улыбается тебе в глаза. В спальном мешке с тобой спит тёмное стекло вчерашнего портвейна и смешная девчонка с дымком костра. Очнувшись ото сна, ты долго думаешь о жизни, безнадёжно насилуя мозг, принимаешь мудрейшее из решений – решительным рывком, зубами дёргаешь пробку, щуришься, улыбаешься солнцу и не успеваешь допить до дна. Девчонка с негодованием ворчит и отбирает бутылку, оставляя теплоту души там, где мимолётно коснулась твоего тела её ладонь. Тут жизнь включается как лампа, только тогда, когда ты решишь протянуть руку, а мысли плывут лениво и только в направлении завтрака.

  Узкая полоска рассвета. Тающий сумрак утреннего тумана. Рукой по росе. Глубоко – глубоко вдохнуть и поднажать на лопату. Не торопясь, с чувством, отбросить землю, проводить комок взглядом – красиво пошло, дождя не будет. Аббат копал с каким-то безумием в глазах, ошеломлённым мыслью, о том, что жизнь может быть такой каждый день. Его тренированное тело Бойца напоминало изящный экскаватор собранный из стальных пружин. К обеду, когда лопата ударила в кости скелета, сделка с самим собой уже была заключена.

  Первая могила – как первая любовь. Влажная полоска белых зубов на перепачканном желтой глиной лице. Дом, друзья, бизнес, дети, беременная жена – всё осталось в прошлой жизни, о которой он не любил вспоминать. Обрезал резко, найдя себя, понимая это как значительный и необратимый жест. Пол ставки фотографа экспедиции, однокомнатная, забитая уникальной фотоаппаратурой. Снимки, снимки, снимки. Преклоните колени - это открылся Дар. Всё, на что он направлял объектив, становилось значительным и глубоким. Он дарил Откровение, дрожали руки, хотелось рвать волосы и молиться. Боец умер, явив миру нежнейший цветок, юношу с рассеянным сияющим взглядом.

  Его страсть - снимки расчищенных скелетов. Оторвать взгляд труднее, чем вытащить из волос жвачку. Убитые в бою воины, принесённые в жертву дети, странные узоры выложенные из мешанины костей, загадочные обряды - всё это кричало (орало!) с его снимков, а может быть и оживало на них. Момент истины. Погребение кого-то из тех, кого археологи условно называют Шаманами. Вместе с покойным, захоронено больше 30 человек, тела изуродованы ритуальными пытками, очевидно закопаны живыми – интересный и редкий обряд. Несколько  талисманов - странные предметы из стекла и металла, их не хочется брать в руки. Он работал больше недели, там и спал. Взял выходной, уехал печатать снимки, нетерпение сжигало его.

  Его труп был найден в его квартире, закрытой изнутри. 9-й этаж. Окна разбиты. Тело расчленено. Крови почти не было. Следов посторонних не найдено. Дело не раскрыто. Следователь неофициально назвал это ритуальным убийством. Все снимки пропали бесследно.

Типичная расчленёнка с салатом.

Знаменитая жареная какашка Крикейроса, поданная по-мексикански с картошкой и беконом (соус отдельно + армянское вино из дикого горного шиповника)

   Чё делают мужики когда у них заводится немного деньжат?  Радостно несут эту добычу в клювике домой? Гы-гы-гы ... есть несколько "священных" мужских программ, которые имеют более высокий рейтинг, чем жёны и дети. Это водка и баня. В баню приглашаются прелестные феи ( ритуал ), которые и изымают у мужчин из клювиков то, чего так долго ждут дома.

   Все женщины знают, что их мужики ходят в баню париться (качаньчик свой попарить, шишечку прогреть), но никогда(!) не возражают. Баня священна в культуре нашего народа (узбеков - каракалпаков). Думаю - это убедительное доказательство женской умственной неполноценности.

  Познакомились мы с девочкой в бане. Редкой красоты человек (кроме шуток). И не дорого. Можно группой, в складчину, скидки на опте, во все отверстия, в три смычка хором. Что поражало в ней, так это недюжинный ум, светлая харизма, море нежности и бесконечный запас оптимизма. Но самое интиресное - это её жизненный кодекс ФЕИ. Женский кодекс самурая.

1) Никогда и ни при каких условиях не работать, только знакомиться с хорошими мужчинами.

2) Никогда и ни при каких условиях ни за что не платить, пусть платят мужчины и получают от этого удовольствие.

3) Никогда не встречаться и не трахаться с ровесниками, даже состоятельными ( ей было 17 ). Крутить любовь только с мужчинами старше, лет на 15-20.

4) Бедный мужчина - двуногое недоразумение, неполноценное существо достойное бегать в киоск за сигаретами, но не достойное места под солнцем и доступа к её технологическим отверстиям.

   Пропала внезапно. Звонит через пол года. Искренне был рад её звонку, но что я увидел... Сгорбленная, постаревшая, одета в лохмотья и страшно воняет. Пьёт она кофе, а я вижу струпья у неё на руках и медленно понимаю, что совсем новую чашку прийдётся выкинуть и наверно вместе со стулом на котором она сидит. Нет - стул подарю врагам.

   Что с ней произошло. Ответ: " Влюбилась, вышла замуж и устроилась на работу". Муж - молодой мачо, здоров как буйвол - трахает её круглосуточно, работать не желает - западло, амфитамин, ревнив как лев - лупит её, а потом снова трахает. Работает она ночью на Озёрке, разгружает и сортирует овощи. Днём заворачивает конфеты. Вечернюю смену на расфасовке спичек. Семья. Телевизор в кредит. Научилась ЕМУ готовить, стирать ЕГО трусы, убирать ЕГО мусор и выплачивать ИХ кредиты. Женское счастье как оно есть - тупое, простое и незамысловатое.

   Волевое решение, поехал с друзьями забрали её вещи, сняли ей квартиру, вручили старую мобилку и дали ей обьявление в интимных услугах - "отсосу недорого, но качественно".... через пару месяцев она стала похожа на человека, но прежний блеск к ней уже никогда не вернулся. Что-то в ней сломалось, какой-то тонкий и хрупкий механизм. Красивая, но очень уставшая кукла с выключенными глазами. Женщина побывавшая замужем .

Однажды, когда великий мастер Бокудэн плыл на лодке по озеру Бива, молодой самурай стал задирать и высмеивать его, вызывая на поединок.

"Какая у вас школа?" - спросил самурай. "Школа искусства побеждать без меча", - ответил Бокудэн.

Они решили драться на маленьком острове посреди озера, чтобы не причинить вреда другим попутчикам. Как только лодка причалила к островку, молодой самурай первым выпрыгнул на берег.
Тогда Бокудэн взял весло, оттолкнулся и стал удаляться от острова, на котором остался молодой задира.

"Вот моя школа побеждать без меча", - сказал на прощание Бокудэн.
                                                                                                                                      Дзен-буддийская притча

 притча учит побеждать умом а не силой

 для победы не всегда нужно проливать кровь чужую и свою, вот что важно...

" Довод сильнее насилия. "

                   японская поговорка

Самурай

Слово "самурай" (,) походить від японського слова "сабураі" (, "слуга"), що є похідним від дієслова "сабурау" (, , "служити").Один з перших записів про сабураїв міститься у "Збірнику пісень давнини і сьогодення" (, 901-914). У ньому вони згадуються як прості слуги у господарстві вельмож. Однак у джерелах 11 століття сабураі — це вже озброєна прислуга, завданням якої є охорона сюзерена — принца, чиновника, аристократа, настоятеля буддистського храму чи священника синтоїстського святилища .На середину 12 століття сабураями почали називати не озброєних слуг, а знатних військовиків, які посідали високі 5 і 6 чиновницькі ранги у всеяпонській 32 ранговій системі. Наприкінці 12 століття словом "сабураі" позначали вже винятково елітних воїнів — полководців знатного роду або прославлених солдатів-шибайголов.У 13 столітті сабураі складали окремий стан, характерними рисами якого було наявність земельного володіння та прислуги, а також виконання військової служби вершника. Вояки, які не відповідали зазначеним критеріям не мали права називатися сабураями. Однак криза японської центральної влади у 14 столітті стала причиною розширення поняття "сабураі", яке почали використовувати для означення обезземелених воїнів-вершників, а, згодом, і їхніх васалів.На 15 — 16 століття, коли Японія поринула у епоху безперервних міжусобних війн, "сабураями" позначали будь-якого вояка. Ним міг бути і родовитий полководець, і озброєний селянин, і, навіть, розбійник-головоріз. У цей же час мала місце фонетична зміна слова "сабураі" (,) — його почали вимовляти як "самураі" (,). Ця зміна була остаточно закріплена на письмі напочатку 18 століття.У період Едо (1603-1867) з'являється перше законодавче визначення "самураїв". Під ними розуміли елітних слуг сьоґуна, провінційних володарів і їхніх найзначніших васалів . Решта колишніх військовиків і солдатів країни, які входили до найпривілейованішого стану "мужів" (), називалися не "самураями", а "вояками" — бусі ().Сьогодні самураями часто називають усіх військовиків Японії середньовічної і нової доби. Такий підхід можна зустріти у науково-популярній або художній літературі. Однак у професійних наукових працях використання терміну самурай є більш виваженим, оскільки враховується змістове навантаження слова "самурай" у конкретний історичний період.

Бусі

Часто синонімом поняття "самурай" виступає слово "бусі" (, "військовий муж", "вояк"). Однак ці терміни не є абсолютно тотожними.Перше використання слова "бусі" міститься у "Продовженні Анналів Японії" (, 721) і немає відношення до феномену самурайства. Термін "бусі" вживається як антонім до слова "цивільний чиновник" . Лише з кінця 11 століття слуг-сабураїв почали асоціювати із військовими — "бусі".У середині 12 століття смислові навантаження слів "самурай" і "бусі" співпадали. Проте вже наприкінці того ж століття, у зв'язку із оформленням законодавства першого сьоґунату, сфера застосування даних понять була чітко розмежована. Терміном "самурай" позначали елітного воїна, а словом "бусі" решту японського воїнства.

У 15 - 16 століттях ці два слова знову стали синонімами, однак після встановлення сьоґунату Токуґава і створення нового законодавства, поняття "самурай "знову було атрибутовано до найзаможніших верств японського суспільства. Тобто, у 17 - 19 столітті кожен вояк зі стану "мужів" () належав до бусі, але не кожен бусі міг бути самураєм.

На сьогодні обидва поняття — "самурай" і "бусі" — часто використовуються як взаємозамінючі, але така практика є недостатньо виправданою з огляду на історію і смислове навантаження обох термінів.

Слово "самурай" має також ряд інших синонімів. Серед них:

• Буґейся (, "людина бойових мистецтв") — поетична назва вояка;
• Буке (, "військовий дім") — поняття для позначення самурайського (військового) роду або члена цього роду;
• Сі (, "муж") — скорочення від "бусі";
• Мононофу (, "військовий", "вояк") — стародавнє японське слово для позначення військового;
• Муся (, "вояк") — скорочення від "буґейся" ();
• Цувамоно (, "воїн", "солдат") — стародавнє японське слово для позначення солдата.

Класичне зображення самурая як лучника-вершника ("Ілюстрований звід про війну останніх трьох років", 1347 рік, Токійський національний музей)

Генеза самурайства остаточна не з'ясована, оскільки в науці немає загальноприйнятого визначення терміна "самурай". Питання, чи можна вважати всіх військовиків стародавньої Японії до-хейанського періоду самураями, залишається дискусійним. Японські радикальні історики виводять початки самурайства з 4 — 5 століття від родів військових родів Мононобе і Отомо, однак згадок власне про "самураїв" у джерелах цього періоду немає.

Традиційною є теорія, яка датує появу самураїв кінцем 10 — початком 11 століття. В цей час японський уряд відмовився від державної армії, а проблеми які необхідно було вирішувати збройним шляхом успішно розв'язував силами "приватних військ" членів того ж уряду. Ці "приватні війська", які становили гвардію того чи іншого аристократа, складалися з синів повітових урядників або дітей заможних сільських родин. Аристократ і його гвардійці перебували у системі лояльностей, яка нагадувала сюзеренсько-васальну систему середньовічної Європи. За вірну службу вояк такого "приватного війська" отримував наділ землі, а його господар-аристократ — відданого підлеглого-слугу. Воїни таких гвардій називалися "служаками" — тобто "сабураями" або "самураями" (від японського слова сабурау, самурау — служити). Вони утворювали разом із сюзереном самурайський рід (), який тримався переважно на кровно-споріднених зв'язках.

Голова роду переважно проживав у столиці, а більшість його самураїв — у підконтрольних йому землях. Інколи столичні аристократи добровільно або, переважно з політичних причин, примусово полишали столицю і оселялися у власних приватних володіннях, чим укріпляли свої позиції у провінції та ставали справжніми самурайськими ватажками "на місцях". Із занепадом центральної влади наприкінці 11 століття саме ці ватажки змогли зосередити важелі реальної влади у регіонах, і захопити лідерство у країні.

Оскільки обов'язками самураїв було виконання наказів сюзерена і охорона його володінь, їх життя було нерозривно пов'язане з політичними розбірками і війною. Розвал виконавчої вертикалі у пізню епоху Хей'ан став причиною частих міжусобиць столичної аристократії і, як наслідок, загострення конфліктів у провінції. Політичні інтриги у Кіото відгукувалися кровопролитними внутрішніми війнами і бунтами, серед яких найвідомішими були повстання самурайських лідерів Тайри но Масакадо у регіоні Канто (931—940) та Фудзівари но Сумітомо у регіоні Внутрішнього японського моря (931-941), смути років Хоґен (1156—1158) і Хейдзі (1159).

Окрім міжусобиць самураї постійно брали участь у зовнішніх війнах проти аборигенних жителів Східної Японії — прото-айнських племен емісі. Від останніх японці запозичили кінну тактику ведення бою, головну зброю — лук і стріли, шаблевидний "кавалерійський" меч та ритуал самогубста сеппуку. Більшість з цих атрибутів стали невід'ємними символами самураїв майбутнього, а сполучення "лучник-вершник" () перетворилося на синонім слова "самурай".