хочу сюда!
 

Юля

31 год, весы, познакомится с парнем в возрасте 30-36 лет

Заметки с меткой «природа»

Як казав дядько Ейнштейн...


МИ ВІРИМО В ПУЛЬТ!

З вами ніколи не траплялося таке, коли ваша дитина, отримавши живу істоту, - кошеня, наприклад, або черепашеня, запитало б вас: “А де пульт?”

Не було? Ну нічого, ще не вечір… Трапиться, - якщо й не у вас, то у ваших дітей, коли в них будуть підростати їхні діти та онуки.

Щодня на Землі зникають більш ніж 70 видів тварин і 50 тисяч гектарів лісу. 20 тисяч гектарів сільгоспугідь щодня перетворюються на пустелю внаслідок ерозії ґрунту. Затоплюється, сохне та зникає… Ну просто речитатив з дешевої трагедії, слово честі.

Вільям, де ти? З’явися! Що там тобі до тих отеллів, гамлетів та лірів? У нас тут, повір, матеріал набагато дебеліший. Просто скласти з нього такі твори, щоби сцена ООН здригнулася і нафтовий магнат сльозу пустив би, - вже немає кому. А ти зміг би…

Мовчить Вільям. Чує, мабуть, що немає йому задля кого й перо в руки брати.

То що ж нам робити? Чи може бити тривогу?

Не треба її бити. Вона зазнає биття вже десятки років з боку солідних міжнародних установ з величезними бюджетами, а також з боку багатьох серйозних і поважних людей. Проте, мовчить як партизан. Нам жити й досі не тривожно на землі, яка зникає.

Сказати чому? Та ні, дарма, ви не повірите… Сказати? - ну ладно.

Ми, немов та дитина, яка описана на початку цієї оповіді, віримо в Пульт.

У те, що все на світі, усе в нашому житті можна вилічити, вирахувати алгоритм його дії, а отже, - виготовити пульт і посібник для управління ним. Розробити методику вирішення будь-якої проблеми, скласти гарний дохідливий курс, долучити до нього професійно зроблену покрокову інструкцію в медіаформаті.

Для всього, буквально для всього.

 

ТУНЕЛЬНЕ МИСЛЕННЯ

І ви думаєте, що наше дитяче, міфологічне сприйняття дійсності цим і обмежується? Еге…

У міфах, та навіть у казках, немає ж просто річки або просто вітру. У казках все персоніфіковано, або ж, принаймні, керується якимись персонами. Котрих треба розшукати і з ними по-свійському розібратися.

А що це означає? А це означає, що пульт вже існує! До кожної з проблем. Але він - у злих руках.

І для нас, розумненьких діточок, зовсім не важко вирахувати, чиї це руки. Ми ж отримали від наших вчителів універсальний ключ до серця будь-якої проблеми. А зветься він “дивись, кому вигідно”.

Просто чарівний ключик! - адже чого бажає розумненька дитинка? Відчувати себе розумненькою, якомога частіше дістаючи тому підтвердження. Як цукерку.

І от, щоразу, сидячи перед телевізором, або й у колі знайомих, з виглядом чи то нудьги чи то обурення, - маску можна підібрати, - ми переліковуємо винуватців усіх світових проблем. У тому числі і проблем планети Земля.

І кожна фраза - як цукерка. Ключик же золотий! Нічого навіть не варто доводити та пояснювати. Треба просто натякнути, чим саме вигідно тим чи іншим “персонам” те чи інше нещастя. І все.

Тема вичерпана, проблема розв’язана. Можна пити пиво, злегка зітхаючи про те, що якби навіть не ті “персони”, все одно проблеми б існували, бо просто немає кому ними зайнятися. Немає кому найняти справжніх профі для їх розв’язання. А от вони вже виготовили б пульт і для управління Сахарою, щоб не бешкетувала, і аби вгамувати танення льодовиків, і земну вісь підрихтували б, а то подейкують, що вона, нібито, не туди кудись хилиться.

Винуватці  - пульт, пульт - винуватці… Тунельне мислення. Нам затишно в ньому!

Настільки нам у ньому спокійно, що навіть цей малюнок у стилі демотиватора, котрий намагається донести до нашої свідомості карикатурність світу майбутнього, - не претендує на зміну позиції глядача.

 

НІХТО Й НЕ ПЕРЕХОДИТЬ НА ОСОБИСТОСТІ…

А чому ж не претендує? А згідно з відомим принципом, сформульованим одним дядьком на ймення Альберт Ейнштейн. Принцип цей стверджує, що проблему неможливо розв’язати на тому рівні, на котрому вона утворилася.

Означає це, що і наше знущання над природним середовищем, у котрому живемо і котрим користуємося, і наслідки такого ставлення до нього не можна скасувати ані биттям тривоги, ані інтелектуальними потугами у пошуку винуватців та у створенні “пультів”. Хоч криком кричи, хоч підписуй резолюції, а хоч і увагу громадськості привертай. Нічого, крім галасу, з цього не буде, як у Жванецького: “А що це там за шум, галас і несамовиті зойки? А там саме привертають увагу громадськості”.

То як же ці проблеми знайдуть своє вирішення ? Як це “як”? Так, як і має бути, - підйомом на рівень вище.

А хто і що у нас там, на “рівень вище”? А там у нас - ми. Точніше, стосунки між нами, людьми.

Що ви хочете цим сказати, авторе? Автор бажає цим сказати, що саме звірячі та егоїстичні стосунки між людьми призводять до смерті природи. Вона та її проблеми є нижчим рівнем, і тому залежить від розв’язання проблем на рівні вищому, - у нас з вами. Тобто, повторимося: не егоїстичне ставлення до природи, а егоїстичні основи міжлюдських стосунків.

Хто хоче, хай називає це пошкодженням ноосфери, котра зв’язана з усіма іншими планетарними сферами, хто хоче – якось інакше. Але коли ми почнемо вибудовувати наші стосунки, принаймні, на основах “не роби іншому того, що ненависно тобі” (“полюби ближнього” варто поки що й не зачіпати), - природа почне відрождуватися.

Сахара разом з Гольфстрімом і з льодовиками самі між собою домовляться і самі все налагодять. Без наших з вами пультів і без мільярдних інвестицій у ніщо. Пробачте, - “в екологію”.

Зачекайте, - має право запитати читач, - то це виходить, що я і є тією самою “персоною”, яка злісно тисне на пульт керування кліматом?

Ні, ну навіщо так… Ніхто й не переходить на особистості.

Не “я” і не “ми”, а “стосунки між нами”. То є така цікава субстанція, котру начебто ми самі й формуємо, але вона ж, при цьому, формує нас. А коли доведе нас до ладу, спуститься на поверх нижче і почне займатися природою.

Парк Муромець

Поки в роботі була перерва, і поки гарна погода, змотався в парк Муромець. Це колишній парк Ворожнечі народів Дружби народів, названий так на честь народів СРСР. Ну а перейменували тому що і острів Муромець, і пам'ятник Іллі Муромцю нещодавно там поставили.

Ніколи там не був. А оце захотілось побувати в незвіданих і малолюдних місцях, щоб побути на самоті.

1. Добре, є мегадовгий тролейбусний маршрут через все місто — і з Чоколівки можна доїхати аж до Троєщини.
Біля парку Муромець є тролейбусно-автобусна зупинка з прикольним павільоном. Народу там небагато, але пасажири є.

В маршрутці на Київ бабулька всю дорогу виходила поблювати. Як в такому стані можна кудись їхати, навіть якщо дуже треба?

Ну, давайте про приємне.
Повний репортаж буде в ЖЖ і на Дрімі, а тут дам посилання.
А поки десяток знімків для привертання уваги.

Розбіжність у поглядах

ФЕНТЕЗІЙНА РАСА

- Мамо, а хто це там?

- Стережися, дитино моя, то - люди!

Нехай це буде схоже на яку завгодно казку, але ж поява групи людських істот у полі зору тварин, - та й самих людей теж, - це неначебто десь поряд, так, що й побачити тебе можуть, з’явилися створіння з якоїсь агресивної фентезійної раси Орків, Сил Темряви.

Та ось перевірте себе, чисто умоглядно: ви в густому лісі, і раптом помічаєте вдалині або звіра, котрий порпається там коло своїх справ, або ж людину, - хто з них викличе більшу насторогу, відчуття небезпеки? Людина просто незрівнянна за своєю здатністю викликати тривогу в усього, що її оточує.

Причина цього навіть не в тому, що людина, вона “ за всіх звірів звіріша”, - це, скоріш, наслідок.

Причина в поєднанні двох її властивостей. Людина, з одного боку, обдарована незмірно більшими можливостями, ніж тварини, якісно іншими, і вона ж володіє незмірно  більшим, якісно іншим, бажанням заволодіти всім навколо себе.

 

ГРУДКИ

І цікаво те, що розвиток людини є розвитком саме цього бажання, - заволодіти.

Наприклад, укладаючи угоду про прибережну територію з англійцями, нерозвинуті індіанці мали на увазі, що цією угодою вони просто дають тим дозвіл полювати на цих теренах. А розвинуті англійці мали на увазі, що індіанці продають їм ці землі, і відтак вони будуть тут хазяями.

І ось, внаслідок розвитку бажання заволодіти, людина і природу на планеті нищить, і сама себе, як вид, постійно підштовхує до погибелі.

Тому можна сказати, що на малюнку зображена ситуація не зовсім реальна. Мовляв, існує така собі чистенька природа Землі, а от на ній, посередині, якась виразка.

Насправді картина набагато сумніша.

Розвинута цивілізація покрила всю природу планети щільною мережею чорних цяток. А якщо точніше, - підмішала чорне та отруйне в усе її розмаїття.

Інакше кажучи, картина життя на нашій планеті просувається потроху до ідеального вигляду “чорного квадрата”. Перемога цивілізованої людини над природою, вище досягнення живопису, як казав про свій твір автор ще того “Чорного квадрата”.

Ми, власне, все це знаємо, так, загалом, проте вважаємо, що нічим зарадити такому самогубству не в змозі. Ми ж усі такі, розумієте, безсилі перед сильними цього світу, а вони ж, розумієте, кермують у бік прірви...

Так от, усе насправді й близько не так. Тому що дай нам, нині безсильним, силу, виявиться, що ми - звичайні містечкові розумаки, яким дали покермувати у всесвітньому масштабі. А отже, каюк прийде всім нам набагато швидше.

Чому? А через те, що всі ми однакові: людина - це така грудка бажання усім заволодіти. Чи то як більшість, - маленькі грудочки, або ж як “сильні” - о-от такі от шматовища. Сутність від цього не змінюється. А також не кращає нічого й ніколи від заміни одного, “поганого сильного”, на іншого, “доброго”. Бо ж напрям, яким веде нас спільне для всіх людей бажання, залишається незмінним, - до прірви.

 

У НЕЇ ВСЕ ЯК У АПТЕЦІ

Тому все ж таки не варто було так відразу й гудити малюнок. Має він все ж таки рацію: ми, перш за все, сліпі. І не сліпотою очей, просто, засліплені нашим природним бажанням заволодіти, радіємо своїй “розвинутості”, не добираючи, куди цей розвиток нас приведе. І всередині в нас од цієї сліпоти нічого не відгукується.

А що ж має там відгукнутися?

Ну, по-перше, наша здатність, якою ми й відрізняємося від тварин, - жахнутися того, що ж це ми робимо… З цим у нас поки що аж ніяк. І по-друге, жодною мірою не пробуджується в нас відчуття, що всі ми - єдина “всесвітня людина”.

Загалом, якось там, деякою мірою, - нам це все ж таки відомо. Але цей факт, він десь там, на краєчку мозку, на периферії, миготить, - з’явиться, померехтить і зникне. Аж ніяк ні на рішення, ні на дії не впливає.

А от у природи, у планетарної системи, цей факт не миготить. Це тільки нам здається, що в природі все нестале, мінливе, метушливе, і всі тільки й роблять, що один одним вечеряють. Еге, а як же…

“Природа є системою систем”, - це ж не поет вирік, здійнявши очі, це ж вчений, дослідник, зробив висновок. Тож якби нам відчувати, що усі ми, род людський, є її робочим елементом, і прокручуємося в її єдиній машинерії, - тоді й у нас би мерехтіння фактів припинилося. Бо відчули б систему. А в неї, знаєте, усе точно, усе як у аптеці.  

Для неї немає “племен, говірок і достатків”. А поки, що далі ми “розвиваємося”, то жити нам робиться все тісніше та сутужніше.

Розбіжність в поглядах у нас із системою, якій ми підпорядковані. І можна бути впененим на всі сто, що вона цю розбіжність усуне. Своїми засобами.

Города

              Йокогама. Япония.

Тесно там у них...

Суздаль. Россия.

Тут чуть просторнее...

Хотын. Украина.

Какой простор!

А это непременный житель всех городов

Где мой харч двуногий?


Ну ми постараємося, слово честі!

Істина має негожий нахил займатися стриптизом. Вона оголюється і постає перед нами в чому Природа-матінка народила.

Воно б ще й нічого, ми ж, грішним ділом, любимо оголену натуру. Проблема в іншому. Істина роздягається перед нами дуже, - а іноді навіть занадто, - довго. Настільки, що, буває, тільки наступне, а то й навіть третє покоління бачить результати того процесу, початок якого хтось колись спостерігав.

І ще одна характерна риса є в цьому стриптизі. І вона, ця риса, ця особливість, - ну хіба що для любителів гострих відчуттів.

Ми підохочуємо Істину, передчуваючи та облизуючись. Але ж ось покриви, один за одним, падають до її ніг, і те, що постає перед нашими очима, змушує нас застигнути з жаху. Усе, що ми так сподівалися побачити, виявляється настільки мерзенним і вбивчим, що ми заздримо тим, хто вмер, так її, Істину, і не пізнавши.

Так це відбувається, наприклад, з діями і намірами. Спостерігаємо ми, зазвичай, дії, тобто “одежини”, проте коли вони поступово перестають приховувати від нас те, що за ними криється, - наміри, - це перетворює нас на довічних циніків, а іноді, - хай нас омине! - і на самовдоволених негідників. А той, в кого після такого випробування, залишилися ще здоровий глузд і сяке-таке сумління, той із сумом і тугою згадує про ті часи, коли він, наївний, вірив діям і словам, і ця віра була його теплесеньким, малесеньким світом.

І все ж, більшість із нас полюбляють насміхатися над діями і словами людей, даючи зрозуміти усім своїм виглядом, що воліємо, аби краще вже ці лицеміри явили б нам свою істинну сутність. Не підозрюючи, що це дійсно може статися.

Так, наприклад, трапилось з “фальшивими американськими усмішками” і показною європейською ввічливістю і толерантністю. Ми говорили: ні, ви тільки гляньте, невже вони справді думають, що ми не бачимо, як за їхньою “відкритістю”, усмішками и демократичною поведінкою приховується звіряче бажання володіти масами, капіталами, світом? Ліпше вже не приховували б вони своє істинне обличчя. А лице самої Істини, яке сяяло з-за оманливого серпанку нашого нещирого світу, ввижалося нам незрівнянно прекраснішим за всі ці облудні писки.

І от, поки ми мудрим і саркастичним поглядом дивилися на Захід, тим часом зовсім з іншого боку, зі Сходу, почали приходити у світ люди, які не приховували своїми діями істинних намірів. І дії їхні, і наміри свідчили тільки про одне: про звіряче бажання володіти масами, капіталами, світом.

І замість широкої фальшивої усмішки і ввічливого погляду очей, що відкрито дивляться на тебе, замість руки, простягнутої для нещирого потиску, на нас глянув ствол автомата, вище нього - холодний погляд убивці крізь проріз у чорному чохлі на голові, нижче - вже забруднений чиєюсь кров‘ю ніж.

І нам раптом чомусь перехотілося дивитися в обличчя цій Істині, спостерігати за тим, як вона перед нами буде оголятися. Нам чогось дуже захотілося назад, у світ усмішок, відкритих поглядів і рукостискань.

Матінко Природо, чи невже в тебе є лише ось ця, одна “істина”? Та не може ж такого бути, ну навіщо ти нас лякаєш, як дітей. Не можна ж так…

Ми просто впевнені, що є в тебе в запасі, в заділі, інша істина. Істина для тих, хто може дійсно тішитися успіхами інших, хто здатний навчитися радіти можливості допомогти іншим, ближнім і дальнім, - людям, їхньому добробуту, миру…

Ну ми постараємося, слово честі! Ми не будемо вже зловтішатися, коли у когось ледь помітно здригнеться рука при ручканні, коли хтось опустить очі, коли комусь перехочеться усміхатися. Ми будемо уперто триматися один одного і шкірити зуби в усмішках, і гаряче тиснути руки, і обійматися, і разом, у згоді, згуртувавшись, будемо творити одне, спільне життя. Скажи тільки, що є в тебе для нас ще одна, інша Істина - істина життя!

Ми не віримо, що у Природи є тільки істина смерті.

Ось такі справи з цією карикатурою… То ж не будемо радіти, коли навіть побачимо чорні тіні. Не будемо удавати з себе занадто мудрих. А то так можна й саме життя перемудрити, а замість нього, - що?.. 

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
175
предыдущая
следующая