хочу сюда!
 

yasmina

36 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «культура»

Какофонія



ГРУБИЙ ДОКАЗ

Якщо вже говорити відверто, то всі ми в житті - прості виконавці.

Той, хто вважає себе диригентом подій і результатів, нехай зробить таке: хай піде до своєї дружини і поставить їй найбуденніше питання: “Хто в хаті хазяїн?”

Можна бути цілковито впевненим в тому, що сердега, ще задовго до того, як її вичерпна відповідь дійде кінця, зрозуміє: його непохитна переконаність щодо своєї провідної ролі в своєму ж житті, була, як виявляється, безпідставною зарозумілістю.

Звичайно, наводити дружину як приклад - це нечесний прийом. Грубий доказ. Але наочний. Принаймні, опісля такої, вищезгаданої, перевірки, твердження, що всі ми в житті не творці, а лише виконавці, вже не буде викликати в того, хто її пройшов, відчайдушних заперечень.

І тоді вже можна буде спокійно зайнятися такими питаннями, як: так чиї ж це мелодії ми так слухняно награємо? І чому саме? І коли нас до цього привчили, та ще й так, що ми і не помітили?

 

ВІН НЕ МОЖЕ ІНАКШЕ

Так от, композитор, він же - наш, старанних виконавців, великий вчитель і диригент, - це наш всевладний егоїзм.

У царя Соломона (“Сулейман ібн Дауд, мир з ними обома”, “повелитель джинів”, - пам’ятаєте? от-от…) в його “Екклезіясті” нашого володаря так і названо: “цар старий і дурний”.

Чому “старий”? Тому, що передує навіть народженню самої людини. Її ще й в проекті не існує, а “цар” вже зводить її майбутніх батька з матір’ю в якійсь затишній місцинці, аби вона, людина, з’явилась б потім на світ.

А чому ж тоді “дурний”? Запитання цілком резонне.

Адже він, егоїзм, нас розвиває, уперед підштовхує шляхами прогресу, усю нашу цивілізацію. І що більше в людини егоїзму, тим більше в неї сил, будь в чому, - і в опануванні науками, і в інших справах. Позбав нас егоїзму, - гидко й уявити собі, яким невиразним збіговиськом ні на що не здатних нікчем ми залишились би. Це з одного боку.
З іншого ж боку, ми, разом з цим, розуміємо, що егоїстичний шлях розвитку, яким ми плентались досі, - коли будь-який закон, хай навіть закон природи, для нас як дишло, - вже довів нас до краю. Тобто, носій егоїзму, людина, суне уперед, нехтуючи законами, гине - і разом з ним вмирає і її егоїзм.

Так через це наш володар і зветься “дурним”? Ні, якось воно не до ладу…

І дійсно, згадаємо, наприклад, того скорпіона з відомої східної притчі, який прямо посередині річки уп’яв своє отруйне жало в шию добросердій черепасі, що перевозила його на другий берег. Адже назвати його просто “дурним” було б надмірним спрощенням. Та й сам він, у відповідь на передсмертний зойк нещасної: “Навіщо ж ти це зробив? Ми ж обидва зараз загинемо!” - зізнався: “Я розумію, але я - скорпіон. Я не можу не вбивати”.

Відповідь цілком вичерпна: я - лише виконавець чужої волі. Волі своєї, скорпіонячої, природи.

Ото ж так воно і з нашим “царем, диригентом, володарем”: він губить свого носія, людину, він губить усю нашу цивілізацію, а отже, і себе, - але він не може інакше.

 

ХУДОЖНІ САМОВИПРАВДАННЯ

Через це і ми самі такі як є. Через це ми й хочемо завжди якомога більше і якомога швидше, а краще - все і зараз же. І нехай навіть це “все” супроводжується шкодою і небезпекою, для себе й інших, - так ще краще. Бо це ж дасть нам чудовий привід відразу ж, на ходу, створити прекрасні, талановиті балади, філософські системи, романи і блокбастери, котрі нашого “царя” і наші звірства і дурість дуже майстерно і художньо виправдають.

Більше того, вони, ці виправдання, в сукупності своїй, і створять те, що ми називаємо “культурою”, або ж “культурним фондом людства”. При тому, що всі цінності, які складають цей фонд, є не що інше, як жалюгідні виверти, покликані приховати наше безсилля перед нашим же “царем”.

Ну а поки що “все тече, але нічого не змінюється”. І поки жевріє безпідставна надія, що якось же воно та буде, - не може ж бути, щоб не було ніяк, правильно? - то ми, прості виконавці, граємо його мелодії. Із завмиранням серця стежачи за миготінням диригентської палички біржових зведень. І губимо какофонією своєї “гри в розвиток”, як той скорпіон, свою планету. Котра везе нас на інший берег, - у наше майбутнє.

Але ж чи можна через таку нашу поведінку назвати нас “дурними”? Та ні, навряд. Це було б надмірним спрощенням. Адже ми не якісь там нетями. Ми хоч які, а все ж таки виконавці. Виконавці чужої волі.

На «ты» или на «Вы»? (Разбор аргументов) - продолжение

11.      «Обращение на «Вы» - это уважение. Ты показываешь тем самым, что относишься к человеку почтительно».

ОТВЕТ:

Одна маленькая поправочка: ТЕБЯ НАУЧИЛИ, что обращение на «Вы» - это уважение. И не только тебя, а и всех остальных. В конце концов множественное число и правда начинает ассоциироваться с уважением, потому что привычка укореняется. Плюс ко всему свою роль играет чувство стадности. Но разве это хорошо?

И да: в большинстве случаев мы не любим, не ценим, не уважаем и не почитаем в душе тех, кому «выкаем», будь то училка, босс, тёща, бабка на лавочке и т.д. Аналогично и когда «выкают» нам (например, уставшая продавщица в магазине). А вот к тем, кому «тыкаем», чаще испытываем чувства более приятные.

Может, не стоит лицемерить?


12.      «Обращение на «Вы» - это красиво и эстетично. Это соответствует нормам, принятым в русской классике. Да и вообще моя мама «выкала» бабушке».

ОТВЕТ:

Я знаю, почему «выканье» людям кажется более красивым. Потому что в основном все великие русские литературные произведения созданы в период расцвета подобных форм обращений, и ты волей-неволей проводишь параллели между «Вы» и каким-нибудь литературным героем или лирическим событием. Это всего лишь ассоциация. Рефлекс.

В свою очередь классиков винить тоже нельзя. Все эти «я пан – Вы пани», «я к вам пишу – чего же боле?» - последствия того, что великие люди тоже впитывают догмы. Если бы они об этом в своё время задумались, то, может, приняли бы позицию, похожую на мою.

А твоя мама «выкала» бабушке, потому что в своё время твой прапра…дедушка получил указ Петра Первого и во избежание штрафов и плетей приучил ко множественному числу твоих предков. Это не красивая традиция, а отголосок рабства.

 

13.      «Ну не могу же я незнакомцу/уважаемому человеку сказать: «Слышь ты, чувак, подь сюды! А ну мне за пивасом сгоняй!»

ОТВЕТ:

Не можешь. Ни в коем случае. Но причём здесь обращение на «ты», я не понимаю совершенно. Слова «слышь», «чувак», «сгоняй» и т.п. – они не имеют отношения к форме обращения. Это хорошо раскрыто в романе про солдата Швейка:

1. Старший штабной врач вплотную подступил к нему.

– Хотел бы я знать, о чём вы, морская свинья, думаете сейчас?

 

2. Плевать мне на ихние нашивки и привилегии, вроде той, что ко мне каждый день обращаются: вольноопределяющийся, вы — скотина. Заметьте, как красиво звучит «вы — скотина», вместо грубого «ты — скотина», а после смерти вас украсят Signum laudis или большой серебряной медалью.

Здесь мы видим, как красиво обращение на «Вы» сочетается с такими «культурными» определениями, как «свинья» и «скотина».

А вот тебе пример вежливого «ты»:

— Послушай, Музыка, — говорят ему те панычи, — сделай милостьпоиграй нам на вечеринке. Уж мы тебе всего дадим, чего ни захочешь, и напоим, и накормим, и спать уложим.

(с) Белорусская сказка «Музыка-чародейник»

Нет никакой связи между пренебрежительно-«кумовским» отношением и «тыканьем». Это миф.

 

14.      «Лично меня коробит, когда мне «тыкают», особенно младшие по возрасту или статусу».

ОТВЕТ:

Ну что же. На мой взгляд это психоз, который ты впитал(а) в себя с детства, ведь в единственном числе объективно нет ничего крамольного, кроме предрассудков. Выбрось их. Это просто слово – оно не содержит в себе отношения. Человек может «выкать», а потом ограбить и избить. А «тыкальщик», наоборот, спасти и в больницу отвезти.

Если говорить обо мне, то если ко мне будут «выкать» младшие, я знаешь куда им это «Вы» запихаю? Ладно-ладно. Может, и не запихаю, но ответ такой человек от меня не получит со стопроцентной вероятностью. И я даже не буду объяснять, что человека надо называть в единственном числе. Каждый и сам должен это понимать. Пущай мои статьи читает, ежели у самого мозги слабы.

***

Послесловие

Дорогие друзья! Поверьте, я считаю, что каждый человек должен быть вежливым и культурным со своими родными, друзьями, знакомыми, да и просто случайными людьми. О старших нужно заботиться, а у тех, чей жизненный опыт велик – учиться.

На самом деле нужно понимать, что культура и вежливость – это когда ты способен выслушать собеседника; когда ты доказываешь свою правоту мирно, без матершины и криков; когда не расталкиваешь всех локтями в театре; когда уступаешь место тому, кому оно больше нужно; когда ты покупаешь нищему дедушке продукты в магазине; когда ты защищаешь слабого, на которого напали в подворотне; когда ты … (список можно продолжать бесконечно)

А этикет, товарищи – это адская смесь предрассудков из так называемого «высшего общества»: вилку держать так, ножик так; в лифт первым заходить мужчине, а в дом культуры – женщине; шампанское пить из бокала, а водку – из стопки; мужчинам снимать шапку в помещении; не садиться без приглашения … (список можно продолжать бесконечно) Сюда же относится и «выканье», мадемуазель-месье, леди-мистеры и прочие оказии.

Так вот: этикет не нужен в принципе. Я имею ввиду его тонкости. А культурное поведение (не чавкать, не плеваться, рукавом не вытираться) – это та же самая культура, которая с этикетом имеет мало общего.

Не усложняйте себе жизнь, дорогие мои! Живите не ритуальными эмоциями, а Здравым Смыслом и Трезвым Рассудком. Просто ставьте во главу угла логическое мышление, и всё у вас будет хорошо.

А в конце вот тебе небольшой стих. Искренне Твой, Линферн Игнарий.

***

Наша культура прекрасна, чудесна.

Есть недостатки - куда же без них?

Звать всех на Вы для меня непрелестно:

Множатся лица у психов одних.

 

Вежливость - это, конечно, прекрасно.

И пусть без неё нам не обойтись,

Путают с ней реформы напрасные

Те, мелковато кто ведает жизнь.

 

Надо историю помнить российскую:

Раньше все были огульно на "ты",

Пётр заимствовал "Табель" убийственный:

Русь поделить на дворян и скоты.

 

"Ваше Святейшество", "Честь", "Благородие" -

Это всего лишь пустые слова.

Схоже, вот честно, на цирк и пародию,

Но господа взяли всё на "ура".

 

Так продолжалось годами-веками,

Люди росли, поколения шли.

Корни давно завалило снегами,

Разные власти хватали рули.

 

Вот на дворе уже век двадцать первый.

Выканье до сих пор с нами живёт.

Кто же окажется добрый и смелый?

Кто в отношениях Рай наведёт?

 

Люди ведь - братья: учит Создатель.

Счастье должны друг на друга мы лить.

Будет при мне побеждён Угнетатель!

Хватит в славянских мозгах ему жить!

При мне – при моей жизни.

P.S. «Как ты относишься к обращению по имени-отчеству?»

Ответ: нормально. И имя, и отчество у человека присутствуют, поэтому подобное обращение соответствует Здравому Смыслу, а значит, пусть остаётся.


100%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Симбіоз


Симбіоз скульптури і рослин.

Революция в Голливуде! Aquarela - первый фильм 96 кадров/сек

В начале сентября российский документалист Виктор Косаковский представил на Венецианском кинофестивале первый в истории фильм в формате 96 кадров в секунду – вместо привычных 24. Главный герой ленты – Aquarela, то есть вода. Съемки велись в самых красивых уголках мира – от Байкала до Гренландии. Режиссер рассказал корреспонденту крупного издания, для чего он сменил формат и почему через два года кино уже не будет прежним.

Я (режиссер. – Прим. ред.) рассуждал так: когда видишь дождь в кино, то обычно это белый пунктир, все сливается. Но ведь он выглядит не так. Я хотел увидеть дождь, стал делать тестовые съемки – на скорости 72, 120 кадров в секунду. Выразительнее всего получилось на 96 кадрах в секунду. Но нужно было придумать новые программы для монтажа и обмануть компьютер, потому что он не понимал этот формат, не справлялся. Этого никто раньше не делал. Была одна попытка в Америке, но там не сумели показать, не нашлось проектора. В этом все дело – технологически камеры готовы снимать и тысячу кадров в секунду, а проекции нет.

Сегодня утром Энг Ли (тайваньский кинорежиссер, обладатель "Оскара" и двух "Золотых львов" Венецианского кинофестиваля. – Прим. ред.), который пробовал снять 120 кадров в секунду, написал мне: "Вау, невероятно! Хоть кто-то пытается это сделать. Приезжайте быстро ко мне в Америку, мы здесь это покажем и вдвоем убедим весь мир, что нужно переходить на новый формат!" Еще Джеймс Кэмерон, который снял "Аватара", вставал на этот путь, может, сейчас как раз сделает картину в этом формате. Проблема в том, что нужно заменить все кинопроекторы в мире, то есть дело не в технологии, а в бизнес-модели.

Похожая ситуация со звуком – обычно используется пять-шесть звуковых дорожек, а мой звукорежиссер сделал сто восемнадцать. Это уникальная работа. Услышишь один раз – возвращаться обратно в Stereo или Dolby-stereo невозможно. Но опять же требуется время на переоборудование кинотеатров.

Даже здесь, в Венеции, на крупном фестивале, показать такой фильм смогли только в одном кинотеатре. Это другая планета, и теперь люди поймут это. На изменения уйдет два года максимум: сейчас, когда мои партнеры увидели, что пишут про "Акварелу" лучшие операторы мира, они поняли, что в Голливуде будет революция. Никто уже не захочет работать по-старому.

• Опрос ценителей кино: интересны ли вам такие инновации в кинематографе?

Nadderzhavnyi Korolivskyi Zakonoproekt 2018,pro vidkryttia banku


 - Наддержавний Королівський Законопроект 2018,про відкриття банку ,у столиці Ужгород !

- Планується до кінця 2018 року відкриття «Наддержавного Королівсько Віп-Банку» ,у столиці Ужгород ,який буде здійснювати (емісію) випускати електронну валюту (гроші) у дуже великому об’ємі це від 1 - 5 трильонів зелених ( грошей) на місяць ,випуск буде здійснюватися картками ,на яких буде пів-мілярда і мілярд грошей на одній штуці картки .

- Цієї суми буде достатньо на населення Центрально-Карпатської Країни де є більше 1 міліон населення ,яке близьке до країни Словенії за населенням у 2 міліони .

- Електронні гроші є важливим концептом електронної комерції та електронного урядування.

- Директива Європейського Парламенту та Ради дає по суті таке саме визначення, однак не обмежує коло емітентів типом установи: випуск електронних грошей можуть здійснювати як банки, так і інші установи відповідно до встановлених вимог.

Sluzhbovi novyny vid pres-sluzhby "Nadderzhavnoho Korolivstva",do ofitsiinoi Stolytsi Uzhhorod ,zakonnoho Uriadu,Parlamentu.

Основний Закон «Наддержавної Королівської Реєстраційної Служби»

™ Nadderzhavna Korolivska Reiestratsiina Sluzhba*;Основний Закон «Наддержавної Королівської Реєстраційної Служби» .

™ Наддержавна Королівська Реєстраційна Служба *, з 2017 року працює в сфері наданні юридичних послуг ,це : реєстрація будь-якого існуючого виду дозволу, також:

(Ось існують два типи реєстраційної форми ); «Наддержавна форма», і «Державна форма 


Ексклюзивні літні новини про ліквідацію !

Ексклюзивні літні новини про ліквідацію !

Ось є підготовлена в Наддержавному Законопроекті Службова стаття про Ліквідацію Закарпаття і ця стаття буде поширена на сайті в інет-газеті Голос України та іншій Ужгородські газеті. Дивись статтю на персональному «Королівському веб-сайті» в рубриці («Службові Статті) .

http://korolivska-sluzhba.ukit.me/sluzhbovi_novni (заходь)

Ekskliuzyvni litni novyny pro likvidatsiiu !

Os ye pidhotovlena v Nadderzhavnomu Zakonoproekti Sluzhbova stattia pro Likvidatsiiu Zakarpattia i tsia stattia bude poshyrena na saiti v inet-hazeti Holos Ukrainy ta inshii Uzhhorodski hazeti .

Pres-sluzhba "Nadderzhavnoho Korolivstva". 22.07.2018

Криворівня - літня культурна столиця України

Криворівня - літня культурна столиця України

22 ЛИПНЯ, 2018, 11:00
Так називається марафон, який зібрав видатних українських музикантів. У цих місцях формувалася українська культурна політична, громадська думка, починаючи від середини ХІХ і до кінця ХХ століття. Відродити цю традицію - важлива справа

Криворівня - це колишня літня культурна столиця України. Не хочеться вживати цього слова "колишня". Тут проводили свій час, спілкувалися, відпочивали, надихалися, писали Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Лесь Курбас. Сюди приїжджали і Олександр Довженко, і Кавалерідзе, і Параджанов, який знімав тут чудовий фільм "Тіні забутих предків". Це прекрасне гірське село, прекрасний верховинський край. Нас приїхали підтримати українські міністри, міністри з країн Європейського Союзу, українські музиканти, митці, поети, письменники для того, щоб цей край став відомим не тільки для вузького кола людей, а для української політичної і культурної  еліти та для європейської політичної і культурної еліти.

Головна ціль - це допомогти сьогоднішньому життю гуцулів і Гуцульщини, розказати всім українцям про цей прекрасний край.

Наш перший співрозмовник Олег Скрипка.

Олеже, Ви декілька днів у Криворівні. Може, не найкраща погода, але якісь особливі відчуття прийшли до Вас?

Олег Скрипка: Я знаю, коли відбуваються дуже важливі події, завжди відбуваються якісь катаклізми природні. Це ознака, що ми йдемо правильним шляхом. Те, що зараз відбувається, це не просто фестиваль. Це дійсно культурна подія, культурно-соціальна подія, подія історична. Безумовно, вона змінить менталітет людей, які тут мешкають. Завдання більш високі – це розвивати край. А ми в столиці сидимо і навіть не знаємо, що в нас є такі місця в Україні. От я признаюся, на собі перевірив, що це дійсно курорт. Я вже другий день тут, я вчора грав концерт і сьогодні, але все одно відчуваю курортний ефект. Треба розвивати цей край, потенціал дуже високий.

Ви постійно знаходитеся в творчому пошуку, тому що Ви, можна сказати, один із засновників українського сучасного року, створили свій великий фестиваль, а вчора займалися діджейством, і всю ніч молодь танцювала під Вашу дискотеку. Мені це було дуже приємно бачити, тому що це українська дискотека. На відміну від дуже багатьох модних діджеїв, які грають західну музику або ще якусь іноземну музику, Ваше діджейство взагалі ні на що не схоже. Ви не можете заспокоїтися? Ви весь час щось шукаєте, чому?

Розкажу таку історію. Завжди, коли іду до когось у гості, я бачу килимок перед дверима. Якщо килимок якось криво лежить, я його завжди поправляю - люблю, щоб завжди був порядок. Ну це мене так мама виховала. І те, що, наприклад, в Україні нема української дискотеки, - це непорядок і, як ми вчора розмовляли, треба самому все робити. Якщо ти хочеш, щоб щось було, - ти просто робиш сам. Якщо в Україні немає українського джазу чомусь, україномовного джазу, хоча він був, треба самому взяти і створити джазову програму і випустити джазовий диск. Якщо в Україні немає традиційної української оперети, треба зробити оперету, треба зробити мюзікл. Я от по людях, по артистах, по креативних особистостях спостерігаю, що є люди, які пробивають першу лижню, а потім є люди, які вже йдуть протореним шляхом...

Стоять у колії.

Абсолютно правильно. Мабуть, я та людина, яка пробиває лижню. Мені цікаво і я відчуваю цю тенденцію, відчуваю цей потенціал. От Ви відчуваєте потенціал цього краю, вірите в цей край, і те ж саме, я відчуваю якісь там естетичні, творчі, музичні тенденції. Я знаю, що це можна зробити, і роблю, наскільки це можливо. Так сталося, що зараз в Україні є серйозний рок-рух. Колись я зі своїм колективом повірили, що можна робити український рок-н-рол.

Колись я повірив, що можна зробити класний фестиваль в Україні з українським фольклором і світовим фольклором. На сьогоднішній день, цього літа, я граю, по-моєму, більше 10 фестивалів по Україні - їх дуже багато.

Але такий, як Ви, все ж таки ніхто не зробив. Фестивалів справді багато, але те, що підтримує саме українську пісню і українську пісню народну, і пошук цих виконавців, мені здається (я розумію, наскільки Вам складно і важко було це робити) замало підтримки цього руху. Все ж таки трохи не так розвивається, як мало би. У Вас немає такого враження?

У мене таке враження, що потрібен перший поштовх. Завжди потрібен перший поштовх, потім люди самі вже створюють фестиваль чи подію. Тому що у людей є в гарному розумінні такий підсвідомий фантазм, ідеал чи така вірогідна реальність, яку можна створити. І коли відбувається перший імпульс, якщо він у правильному напрямку, вивільнюється оця творча енергія мас. От, наприклад, пам'ятаю 2003 рік, фестиваль"Країна мрій", ми зробили спочатку ходу вишиванок. Зробили цей фестиваль, і прийшла велика кількість людей у вишиванках  - це був перший рекорд, що велика кількість людей зібралися у вишиванках. До того нібито ніхто не забороняв, але...

Моди такої не було.

Моди не було і було ну так стрьомно, чесно кажучи.

Ви ще й, до речі, крім цього, наскільки я пам'ятаю, частково і ресторатор. Принаймні з Дмитром Борисовим  брали участь і у відкритті ресторанів.

Аналогічно... Він каже: "От у мене прекрасний ресторан". Я кажу: "Безумовно, прекрасний ресторан, дійсно, ти великий фахівець у ресторанах". Але до мене приїжджає велика кількість знайомих з-за кордону, і вони хочуть потрапити в гарний український ресторан, хочуть скуштувати, що таке українська страва. Я кажу, що українська кухня представлена в такому вигляді, наче лубковому, тобто це несправжня українська кухня. Потенціал не реалізований української кухні. І на сьогоднішній день відкривати ці італійські і японські ресторани - це, скажімо, не дуже. Ми, наприклад, любимо італійців чому? Тому що вони італійці - у них є італійське вино, італійська кухня, італійська мода і тому подібне. Як будуть іноземці нас поважати, якщо ми хочемо себе представити, що ми такі провідні і представляємо італійську кухню чи представляємо французький одяг. Це смішно просто. Будьте українцями, тоді ми вас будемо поважати. Тому я кажу, поки нема в Україні нормальної кухні, нормальних ресторанів, нас не будуть шанувати. Ця вся ваша ресторанна діяльність - це міф.

А от бачите, Ви такий тренд заклали.

І він через рік каже: "Я готовий". А я вже забув цю розмову. Ми робимо українську кухню, робимо український ресторан на Андріївському узвозі, створюємо ресторан високої української авторської кухні. Тут стається Майдан, війна і т.п. Економіка падає, ресторанний бізнес падає, а "Канапа" нормально має відвідувачів, тому що це було вчасно, тому що це було актуально і це смачно.

Бачите, мені здається, що і цей Ваш партнер Дмитро Борисов якось після цього інші ресторани, які він відкривав, вони теж уже стали українськими за великим рахунком. Який наступний Ваш стартап? Культурно-гастрономічний чи культурно-музичний? Чи Ви ще може прокинетесь тут в горах зранку, зовсім відпочинете, дістанете релакс і воно до Вас прийде?

Воно так, до речі, і відбувається. Якраз тут я в горах дуже гарно сплю і прокидаюся - такі ідеї починають виникати. Але з цими ідеями треба дуже обережно бути. Тому що коли ти ще у напівсні, в тебе ідеї можуть бути мегафантасмагоричні. Потім ти прокидаєшся - ні, це вже занадто, треба їх потім фільтрувати, сортувати і,може, з цього щось прекрасне вийде. Ну, принаймні ідея саміту - це дуже гарна, дуже актуальна ідея на сьогоднішній день. Об'єднати навколо культури, навколо соціуму людей. Так що я дуже вдячний, що Ви мене запросили.

 

Ще один наш співрозмовник Іван Шкіндюк, голова Верховинської районної ради.

Пане Іване, вітаю Вас. Легко бути гуцулом?

Легко і дуже приємно.

Чому?

Тому що гуцул - це володар гір, це людина, яка відчуває насолоду від того, що вона живе в горах, від того, що вона має можливість спілкуватися з природою і має можливість спілкуватися із вищими силами, з Богом, тому що тут така енергетика, що просто відкриті місця, де дійсно живеш і літаєш на крилах.

Чим відрізняється життя українців, наприклад, в рівнинних регіонах від життя високогірних, від життя гуцулів-українців?

Гуцули - це люди, які дуже багато ходять, дуже багато мандрують, тому що є люди, які по півтори години йдуть до своєї домівки і по дві години. Тому це в більшості люди, які внутрішньо зосереджені, зосереджені на силах природи, на вищих силах. Це люди, які більше спілкуються з навколишнім середовищем.

Чому сюди приїжджали корифеї української літератури, мистецтва, театру? Чому Гнат Хоткевич вирішив зробити гуцульський театр саме тут?

Перше, що він зробив, коли заїхав у Верхній Ясенів, пішов у шинок. І бачить, сидять два гуцули, обнімаються, випивають - ну взагалі щирі, самі кращі побратими. Ну а потім, коли вони вже пішли, питається: "Що вони такі два дружні?" А вона каже: "Вони взагалі самі найбільші вороги, але тут вони зійшлися". Тобто він побачив акторську спосібність у людях. А саме основне його вразило то, що коли він прибув туди, в нього розкрився внутрішній потенціал. Він взагалі був дуже талановитий, але в даному випадку, коли він приїхав, то дуже багато написав тут творів, дійсно які стали шедеврами, і побачив, що можна з використанням оцієї сили природи, природного таланту людей створити дуже гарний театр. Саме основне - його вразило те, що можна театр створити з неписьменних людей. Тобто люди, які не знають письма, напам'ять вивчали твори, і причому цей театр був дуже успішний. Він об'їздив Польщу -  Краків, Варшаву, цей театр був у Відні, у Москві. Це говорить про те, що дійсно  його слухали, йому аплодували, і цінували це мистецтво.

Цей край взагалі-то багатонаціональний, тому що крім українців-гуцулів тут жили теж вірмени, євреї, поляки. Які були стосунки між цими людьми?

Ще можна відмітити, що стосунки тут завжди між людьми є ідеальні, щирі, відкриті. Люди поважали, цінували одні одних, зустрічалися. І приклад цьому можна навіть привести Вінценза, який дуже багато зробив, дуже багато описав і дуже багато приклав своїх зусиль, для того щоб показати оцю культуру єдності. І зараз  як ніколи в Україні нам треба цієї єдності, треба показати, що перш за все духовний стан людини. Ми повинні поважати і розкривати оцей у собі потенціал, передавати і творити спільно великі справи, тому що Україна може бути тоді сильною, могутньою державою, коли кожен із нас буде прикладати свої зусилля і робити все для того, щоб держава наша процвітала, розвивалася і щоб була першою із усіх держав у світі.

Як Станіслав Вінценз, великий польський письменник і патріот цих місць, ставився до українців, ми знаємо. Тому що це описано в його книжках, в біографії, в його розповідях. Він був справді залюблений в цей край, де б він не жив. І коли потім він вимушений був, по суті, емігрувати або навіть втекти від цієї радянської навали, яка прийшла сюди, то він весь час згадував, що немає для нього кращого місця, ніж Гуцульщина і гуцули. А як гуцули ставилися до Вінценза? Вам, може, розповідали чи батько, чи дідусь, з близьких, сусідів, люди пам'ятають його тут зараз?

Так, люди його дуже пам'ятають. І по цьому, як він ставився, по цьому можна сказати і як ставилися до нього. Тому що людина завжди відчуває енергетично, як до неї друга людина ставиться. Ця щирість відкривається взаємно. І люди його дуже любили, цінували. Ще мій дідо розказував, що це була дуже талановита, дуже прекрасна і дуже така самобутня особистість. Він дуже любив цей край, дуже дружив із Петром Шекеряком-Дониківом. Він дуже дружив з тодішньою гуцульською елітою, тому що спільно вони збиралися вечорами, розмовляли, розказували різні історії про свої родоводи. Тому що Вінценз дуже любив і дуже кохав, він був закоханий в історію, в життя гуцулів. Він особисто переживав ці події, і, напевно, це й надихнуло його писати, творити і тут жити, віддати всю свою силу, всю свою енергію для цього чарівного і милого краю.

Сьогодні у нас в країні відбувається реформа, часом люди в горах відчувають це болісно. Ми знаємо про ті проблеми, які тут існують. Які основні соціальні, політичні, культурні проблеми зараз в цьому регіоні?

Найбільша проблема у тому, що зараз фактично після бюджетної реформи в нас медики, технічні працівники шкіл, тому що утримання шкіл зараз пішло на місцеве самоврядування. А місцеве самоврядування на даний час немає можливості. Тобто в нас заборгованість, дефіцит бюджету 30 млн грн. Це досить велика сума і вона непосильна для людей, для Верховинського району.

І друге. Верховина завжди була культурно-просвітницька столиця і столиця Гуцульщини. Сюди приїжджала вся еліта України. І зараз при адміністративно-територіальній реформі, коли стоїть питання про те, що цей район має бути приєднаний до іншого району, це неможливо, тому що ми вистояли за Австрії, вистояли за Польщі, нас були тимчасово закрили при Радянському Союзі. І наші люди їхали до Косигіна і через три роки все одно відкрили, тому що гуцул не може жити в полоні, він не може жити в капкані, він не може жити в клітці. Це є щирі, відкриті люди.

Ми любимо, цінуємо Україну, ми поважаємо український уряд, але також хочемо, щоб взаємно була любов і цінування нашої культури, нашої автентики, наших звичаїв, нашої самобутності, яка збережена на даний час. У нас багато людей, які не беруть участь там, не беруть зарплату, але вони беруть активну участь у культурно-просвітницькій роботі. Вони грають на багатьох інструментах, багато співають. У нас самобутній і дуже прекрасний, гарний гуцульський одяг, у нас колорит. У наших вишиванках відображено сім кольорів райдуги, відображено все життя, починаючи від початку до кінця. Тобто у нашій вишивці переказано духовний розвиток людини – як людина від земної перетворюється у вищу духовну особистість. Тому ми повинні цінувати, поважати, зберегти цю культуру і передати для наступних поколінь.

Яким Ви бачите взагалі ваш район, Криворівню, Краснопілля, Бистрець, інші села, які  є в цьому регіоні, через 10 років? Як би Ви хотіли, щоб виглядала ця земля?

По-перше, ця земля мусить мати прекрасні дороги. По-друге, ця земля мусить відображати той дух, ту історичну цінність, яка є в кожній людині, яка тут проживає. Щоб та культура, культура мислення, культура любові, культура самобутності людини, той позитив, енергетика наповнювали цей край. Цей позитив має бути – як джерело водне. Джерело починається високо в горах  і поступово йде в море. І в морі та енергетика наповнює  ціле море. Так само ця енергетика любові, енергетика тепла, добра має наповнювати нашу Україну. Тому що тільки так ми можемо творити майбутнє – майбутнє в любові, злагоді, мирі.

японский карп,нисикигои,садовый водоем,купить карпы кои,рыбки

Японский карп - упрямая рыба, преодолевающая бурное течение водопада, - символизирует духовную победу над собой и физическую победу над встречающимися преградами.
Япония - это не только дзэн и мудрое спокойствие, достигать нирваны можно и активно - в бою без правил и оружия. 

В Японии, легенда есть !

Карп, поднявшийся по водопаду.
Становится Драконом, но трудна,
Дорога вверх и велика награда !

Каждый из нас, сам выбирает путь,
Кто-то смиренно ждёт и молится о чуде.
А кто-то с места встал, собрался в путь,
Хоть знает, нелегко в дороге будет.

Но тот, кто сердцем смел и духом чист,
Всегда достигнет, выбранной он цели.
Пусть его путь и долог и тернист,
Его награда, ждёт его в конце.

И карп, поднявшись вверх, по водопаду,
Вдруг, покрывается драконьей чешуёй.
Он, сам смог изменить свою природу,
В пути к вершине, он прошёл огонь и воду...



 В мире людей аналогичным событием считалась успешная сдача государственных экзаменов и получение чиновничьего ранга. 
На традиционных японских и китайских картинах изображается изогнувшийся в прыжке карп, голова которого уже превратилась в драконью.
Этот символ приносит молодым людям успех в учебе и карьере. 



Название КОИ происходит из японского языка и означает дословно«карп».слово«нисикигои»,что в переводе с японского означало«парчовый карп».

 Парчовые карпы или КОИ,считаются одними из самых загадочных рыб на Земле.
Декоративный пруд с карпами кои
.
 Декоративное рыбоводство,базирующееся на создании прудов и бассейнов как элементов ландшафтного дизайна.

Содержание в садовых прудах рыб,карпов кои и золотых рыбок.
карпов кои содержат в аквариумах ресторанов для созерцания и создания уюта посетителей.
Лучше всего,чтобы пруд был не менее 500 литров в объеме. если рыба выросла и слишком большая для вашего прудика,вам следует либо поменять ее на более маленьких рыб либо расширить пруд или аквариум.
Популярность карпов кои вызвана тем,что это один из самых необычных видов рыб,необычайно красивых,которые легко приручаются,узнают своих хозяев и послушно подплывают для кормежки и даже дают себя поглаживать.

Важно обратить внимание и ознакомится с правилами содержания и кормления карпов кои.
Важно знать,сколько рыб вы держите относительного того,сколько воды у вас в пруду.
Качество воды является наиболее важным фактором в уходе кои.
карпы кои хорошо переносят холодную воду и их можно оставлять на улице в зимнее время.
минимальная глубина для любого пруда кои.

На цену влияет множество факторов (класс, качество, размер, возраст, раскраска).
критерии качества для карпов:
Tosai(тосай)-до 1 года(однолетние), 
Nisai(нисай)-двухлетние,
Sansai(сансай)-трехлетние,
Yonsai(йонсай)-четырехлетние,
Gosai(госай)-пятилетние.
классы карпов кои:
Асаги, Шусуи, Бекко, Хикаримойо моно, Госики, Кавари моно, Кингинрин, Кохаку, Коромо,Огон, Шова санке,Таишо санке, Уцури моно,Танчо, Кумонрю, Дойцу-гои.
карпы кои качество и строение:
форма головы, форма туловища, форма и строение плавников, общая пропорциональность, текстура кожи, качество узоров, четкость краев узора, яркость цвета, движение рыбы в водоеме.

Карпы Кои импорт с Японии,
Карпы Кои вырощенные в Украине.

Очень важно правильное кормление карпов кои !

Специальный оригинальный корм для карпов кои:
JPD, Япония, оригинал, упаковка фирменная 5,10,15 кг.,гранулы плавающие 3,4,5 мм.для цвета и питания.

COPPENS,Голландия,оригинал,упаковка фирменная 15 кг.,
гранулы плавающие 2,3,4,5 мм., для питания и цвета.


Водные растения для водоема с карпами кои.
Немфии, цветные кувшинки, водный гиацинт, камыш, лотос, ирис, осока, кубышки, водяные лилии.
Растения в садовом пруду отлично дополнят красоту дизайна участка и будут выполнять функцию 
БИО-БАЛАНСА водоема с рыбками.



Предлагаем Вам детальней получить все информацию о Садовых прудах с Карпами Кои на нашем сайте.
Мы всегда готовы вас правильно проконсультировать о правилах содержания и кормления цветных карпов кои летом и зимой.
+38(067)465-69-44 (воцап,вайбер,телеграм).Сергей.
Японские Карпы Кои.


Чи були руни у слов'ян?

Археологічні знахідки говорять, що були. Задовго до появи Кирило-Мефодієвської абетки, наші предки викарбовували руни на зброї та ритуальних предметах. Це були універсальні знаки, які передали побутовий, життєвий та магічний зміст. В Україні знайдер кілька таким пам'яток. 

Дивитися фото пам'яток: http://spadok.org.ua/mova-i-pysemnist/chy-buly-runy-u-slov-yan

На жаль, сьогодні повно спекуляцій на цю тему. Інтернет-простори заповнили фантазії на тему "Славянские руны", автором яких є різні секти, по типу інглінгів. Ці руни не мають нічого спільного з дійсно дохристиянською писемністю наших предків. А вона була. Кирилиця - з,явилася відносно недавно, якщо брати такі види писемності як буквиця, глаголиця. 




Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
64
предыдущая
следующая