хочу сюди!
 

Киев

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 42-53 років

Замітки з міткою «мир»

Жили собі люди.

Жили собі люди.
Жили собі в мирі.
Хтось в свому будинку, хтось в своїй квартирі.
Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
А хтось у селі від тих міст недалечко...
Хтось хліб випікав.
Хтось дітьми опікався.
Хтось дім будував. Одружитись збирався.
Хтось мріяв про море, про подорож літом,
А хтось для окраси висаджував квіти...
Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
Свої виставляв кольорові картини.
Хтось думав про вічне блукаючи парком,
А хтось все крутився знаходячи шпарку.
Хтось серце старе запускав по новому,
А хтось добирався до рідного дому.
Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
Хтось справи вирішував всі полюбовно.
Хтось палко кохав.
Хтось не знав ще кохання,
А хтось від невдачі приймав покарання.
Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо,
А хтось вже роки рахував за плечима.
Хтось бачив себе у маленьких онуках,
А хтось тамувався в сердечних розлуках.
Хтось мчав на авто у незвідані далі,
А хтось залюбки напирав на педалі
Стежками рідненькими рідного краю
І тішився:« Кращого в світі немає...»
І все обірвалось...
За мить. За хвилину.
Насунула чорна війна на країну.
То ворог піднявши себе величаво
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі.
На безцінне життя...
Хтось дім залишав. Переборював втому.
А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
Комусь народитись на світ не судилось.
Хтось тихо сидів у підвалах закритих,
А чобіт ворожий топтався по квітах...
Хтось Богу молився за брата, за тата.
Хтось сина свого проводжав воювати.
Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,
А хтось малював в чорних фарбах картину.
Хтось все необхідне складав для потреби,
Тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,
Свій краєць, чужому синочку і доні.
Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито,
А хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
Хтось сіяв життя на смертельнім плацдармі.

Как страшно жить (с)

Привет, мои дорогие!
Обращаюсь к вам так, потому что в блогах с 2006 по 2017 провела наиболее весёлые, беззаботные, полные радужных надежд, как оказалось, свои дни. За это время я развелась с первым мужем, встретила второго, начала писать стихи, творить картины, но самое главное - обрела друзей, которые по сей день есть мой золотой запас, отрада души моей, и кое кто стал ближе чек кровные родственники. Поэтому ко всем, кто меня помнит - дорогие вы мои.
Перепрошую за російську мову. Ще не навчилася висловлювати свої думки солов'іною, так же яскраво як тією мовою, якою размовляла з дитинства. Но я удосконалююся у цьому напрямку.
Так, что я хотела сказать то....
В начале войны, в апреле, я уехала в Чехию (наивно думая, что на 2-3 недели) подгоняемая страхом, что в мой город придёт враг и повторит ужас Бучи. Как раз Одессу начали активно обстреливать ракетами, над головой летали ракеты в форме автобуса, весь город подпрыгивал от взрыва. Надо сказать, что Одесса стоит на ракушняке, материал пластичен и есть эффект пружинистости при ударе. Поэтому личные ощущения были как на странном батуте. Может по этой же причине старые дома выстоять и во второй мировой войне, если не было прямого попадания.
Потом вернулась.
Потом ещё на 3 месяца уехала в Чехию (нервы не выдерживают), теперь снова дома и мне не смотря ни на что быть дома, в Одессе, лучше всего.
Но снова давит тревога. Две.
Все сейчас обсуждают вероятность оккупации Одессы. Об этом не хочу думать и от страха такой вероятности ком встаёт в горле. Узкие на новых оккупированных территориях теперь не просто воруют что плохо лежит, они "очищают" город под себя, чтобы потом жить в наших домах. Такие сейчас у них цели и задачи (такие планы обсуждают в своих каналах)
Второй страх - нащ внутренний враг. Ох, тут меня обуреваеют гнев, разочарование, испанский стыд, опять же страх и безнадежность.
Те, кто уехали - не собираются возвращаться.
Те кто вернулись, жалеют, что сделали это и строят планы снова свинтить.
Кто был стойким и преданным до сего дня - разочарованы в своей наивности и недальновидности. Они думали, что вместе с государством мы сила, а не дойная корова для мошенников у власти.
Говорить о наших воинах, ставших заложниками войны между небом и землёй- отдельная горькая тема.
Я тут ещё почти год провела в благотворительном фонде и даже отработала один грант, была координатором проекта психологической помощи.
Разочарование во всей этой системе - отдельная боль. В отчётах нельзя было написать "с периода полномасштабного вторжения России в Украину", надо было писать с момента аннексии Крыма. Серьёзно?
Нашим воинам по условиям гранта нельзя оказывать психологическую консультацию военным - это сторона конфликта.
И много других ограничений.
Все гранты это иностранный капитал. И у них свои выгоды. Не только материальные. В какой то момент крупная благотворительная организация перестала вкладывать деньги на восстановление разрушенного жилья в центральной части Украины. Потому что за их деньги домик поправят, окна вставят, а снова прилёт и... нет домика. Иностранным инвесторам нужны голливудские картинки : вот логотип этой организации на фоне домика и счастливые люди. А на нет и...денег нет. Такой цинизм и лицемерие. А сколько денег уходит на торжественные семинары с шампанским для обсуждения итогов грантов
Щас зарыдаю. Поэтому закругляюсь.
Ваша Полина.

Старое фото. Костер . 2021

Разговор шел душевный и неторопливый.
Говорили обо всем и ни о чем.
Крылья костра летали над сумерками ночи.
Сверчки пели свои песни.
Вечер опускался на мирную жизнь

Христос Воскрес!

С Праздником !
Со светлым Христовым воскресением.
Мира, здоровья, семейного благополучия и счастья!

Маніфест сталого миру

Богдан Гордасевич: Я сам люблю мріяти і щось видумувати, тому радію, коли інші схоже пробують, що і наводжу нижче.
На мою думку це скорше промоція політичного проекту і тому автори Маніфесту СТ зумисно повністю проігнороували програмні положення встановлення миру діючого Президента України.
І одразу задекларую свій маніфест майбутнього стану стабілізації поміж РФ та України, що тотожний ситуації Північної та Південної частинам Кореї - то набагато реалістичніше, як на мене. Перемогою буде, щоб відновити кордони України на 1 грудня 1991 року. Обмін, хто хоче з РФ до України, як і навпаки: забирайте усіх рашалюбів собі з усіма завезеними з РФ. Домагатися репарацій та помсти залишити для фанатиків або наївних, як ось ці маніфестанти, бо для держави то марнування часу, зусиль і ресурсів, які набагато корисніше вкласти у відбудову України з Кримом включно.
Що і як робити з РФ нехай вірішують США з ЄС і ООН, а для України то суто дотична справа, бо головним є аби нас лишили в спокої та мирі. На жаль, допоки РФ підтримує Китай - вона не програє, отже диктувати буд-які умови РФ неможливо і тому красиві гасла й побажання ними й залишаться.
Єдиний вид реальних репарацій від РФ для України є податки з процентів заморожених активівв РФ, які держави добровільно передають Україні. Варто зауважити, що й інші країни мають права на відшкодування збитків через агресію РФ проти України, як і витрати на біженців тощо.
Наша ситуація точно відтворена в жарті: - Петре, ти де подівся?! - Та ось ведмедя спіймав! - Ну то веди його сюди! - Так не йде! - Ну то сам йди! - Так не пускає!


Маніфест сталого миру
Світ після нашої перемоги
Стислий огляд
Україна прагне реалізувати себе як європейська демократична країна, побудована на засадах верховенства права. Безумовною передумовою цього є завершення війни.

Звільнення всієї території України і завершення воєнних дій не означає завершення війни. І річ не лише у відшкодуванні завданої шкоди і покаранні винуватих: розпалені антиукраїнські й антизахідні настрої та імперські амбіції як російської еліти, так і простих росіян рано чи пізно призведуть до наступної ескалації та війни. Щоб убезпечити Україну та світ від нової агресії, антивоєнній коаліції необхідно створити такі умови, наслідком яких стануть глибокі внутрішні зміни в РФ, що стали би гарантією сталого миру.

Ми, автори цього маніфесту, представники українського громадянського суспільства, зобов'язані прямим запитом з фронту, запитом українських захисників і захисниць, взяли на себе сміливість детально прописати ці умови. Світ вже не буде таким, як був до війни, тому наша мета – не повернутися до передвоєнного стану, а врахувати його вади, які уможливили війну, і створити новий, безпечніший лад, який наступну війну цілком унеможливить. Більшість наших пропозицій є у рамках міжнародного права, а деякі спрямовані на його розвиток відповідно до нових загроз світовій безпеці.

Цей маніфест містить візію такого повоєнного світу й окреслює шляхи її досягнення. Неможливо отримати мир ціною справедливості чи справедливість ціною миру. Для сталої міжнародної безпеки справедливість і мир мають бути досягнуті одночасно.

Отже, агресор має понести відповідальність за війну.

Злочинці мають бути покарані: за агресію, за воєнні злочини, за злочини проти людяності, за геноцид та за розпалювання ненависті, яке й призвело до немислимої у XXI столітті війни.
Не всі втрати можна відшкодувати, загинули сотні тисяч людей, життя мільйонів зруйноване, десятки мільйонів втратили роки життя. Але всі матеріальні збитки необхідно належно оцінити та відшкодувати, всі втрати – максимально компенсувати.
РФ повинна зазнати статусних втрат, неприпустимо, щоб вона через міжнародні організації впливала на міжнародну політику, агресор не може бути членом Ради Безпеки ООН, основне покликання якої – гарантувати мир.
Вихід РФ з війни в Україні має враховувати пріоритет інтересів українського суспільства та повагу до суверенітету та територіальної цілісності України; юридичні акти, вчинені на окупованих територіях, є нікчемними.
Україна має право не лише вимагати правосуддя за вчинені росіянами злочини, а також отримати чіткі гарантії сталого миру в майбутньому.

Базовими передумовами сталого миру є набуття Україною членства в Європейському Союзі та НАТО.
Західні суспільства мають позбутися століттями плеканих Росією стереотипів про російську велич, які потурали її імперській агресії та її колоніальній політиці щодо сусідніх країн.
Росія повинна привести свій конституційний лад, суспільний устрій та політику до сучасних норм. Розвінчання концепції «русского міра» створить умови для подальшої трансформації суспільної свідомості для деколонізації країни.
Процес «дерашизації» мусить початись від подолання імперської історичної пам’яті, тобто відмови РФ від ідей історичної виключності Росії як окремої цивілізації, зверхності та територіальних претензій до сусідніх країн.
Світова спільнота має вимагати демілітаризації та денуклеаризації РФ для зменшення ризиків майбутньої агресії.
Відмова від російських енергоносіїв позбавить РФ можливості застосувати їх як зброю, а з іншого боку, прискорить перехід на зелену енергетику.
Ми, автори цього маніфесту, представники українського громадянського суспільства, віримо, що втілення ідей цього документа унеможливить наступну агресію та забезпечить сталий мир в інтересах всіх народів, на практиці – не тільки в Західній, але й у Центрально-Східній Європі – реалізувавши гасло «ніколи знову».

Зміст
Передмова

1. Відповідальність за війну

1.1. Покарання за злочини агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид
1.2. Відшкодування Україні з боку РФ завданих нею матеріальних та моральних збитків
1.3. Ізоляція, виключення та зниження статусу РФ у міжнародних організаціях
1.4. Стратегія виходу для РФ
2. Забезпечення сталого миру

2.1. Членство України в ЄС та НАТО: два органічно пов'язані рішення
2.2. Подолання стереотипів та російського впливу щодо України у західній політиці
2.3. Деколонізація та подолання тоталітаризму в РФ
2.4. Подолання минулого. Деколонізація російської історії та інформаційної політики
2.5. Роззброєння РФ
2.6. Зміна світового енергетичного балансу та ресурсного підходу до економіки як фактор сталого миру
Передмова
Ми не знаємо, скільки триватиме війна. Однак одна річ є певною: кожен день наближає її до кінця. Настав час Україні та світові відповісти на запитання, яким буде цей кінець війни. Ми це робимо, бо світ загубився у застарілих концепціях, а в РФ нема опозиційних сил, які би запропонували картину майбутнього.

Неможливо передбачити в деталях завершення війни. Але ми розуміємо, що найгірший сценарій уже виключено: не буде поразки України та зникнення її з карти світу. ЗСУ при підтримці волонтерського руху та всього вільного світу цей сценарій повністю обнулили. Зараз уже очевидно, що Росія ближча до власної поразки та занепаду, аніж до завоювання України.

Ми також розуміємо, що перемир'я не означає завершення війни. З огляду на сильні антиукраїнські настрої та імперські амбіції як серед російської еліти, так і серед пересічних росіян, перемир’я стане лише перепочинком, запрошенням до нової, відтермінованої війни РФ проти України – подібно до того, як після перемир’я наприкінці першої російсько-чеченської війни послідувала друга, ще більш руйнівна та жорстока.

Єдиним прийнятним для українців і демократичного світу сценарієм є перемога України та її подальший розвиток як демократичної європейської держави, заснованої на верховенстві права та дотриманні прав людини. Але що таке перемога? Очевидно, вихід ЗСУ на кордони 1991 року є її необхідною, але не достатньою умовою, якщо РФ й надалі плекатиме агресивні плани. Яким чином убезпечити Україну та світ від наступної війни? Яким чином відвернути сценарій, коли за одне-два покоління до влади у Москві приходить новий Путін і починається нова війна РФ проти України та Заходу – війна, в якій воювати доведеться нашим дітям та онукам?

Ми виходимо з того, що перемоги ЗСУ на фронті у поєднанні з міжнародною ізоляцію Росії та західними санкціями призведуть до колапсу й падіння путінського режиму. Ми, однак, переконані, що українська перемога не буде повною, якщо не відбудеться внутрішньої трансформації Росії, внаслідок якої будь-яка російська агресія проти України та інших країн стане неможливою.

Треба виразно сказати: самі росіяни не спроможні зробити ці перетворення. Хвороби РФ зайшли надто далеко, щоби вона могла сама себе вилікувати. В російській історії не бракує спроб творення демократичної Росії. Але кожна така спроба закінчувалася ще довшим періодом авторитарної та тоталітарної влади, масовими репресіями проти власного населення та агресивною політикою щодо сусідів.

Сама Росія не може вирватися із зачарованого кола свого минулого. Вона може мінятися лише під міжнародним тиском. І тут передусім має звучати український голос. Ми, українці, повністю заслужили на те, щоб бути почутими. Це випливає з нашого запеклого спротиву російській агресії, яка загрожує всьому світові. Завдяки своєму минулому та теперішньому досвіду ми стали головними експертами з російського питання. Ми добре знаємо, що російська загроза виходить за межі Леніна, Сталіна чи Путіна. Ми є головною зацікавленою стороною у трансформації Росії як важливій умові досягнення сталого миру у світі.

Ми, автори цього документа, представники українського громадянського суспільства, взяли на себе сміливість детально прописати сценарій такої перемоги. Він має трьох адресатів. У першу чергу, це ми самі, Україна й українці. Ми маємо чітко уявляти контури своєї перемоги, щоб убезпечити наступні покоління від війни та геноциду.

Другим адресатом є наші міжнародні партнери, союзники у боротьбі проти російської агресії. Ми дякуємо їм за їхню теперішню допомогу: без неї неможлива була би наша майбутня перемога. Але ми хочемо, щоби вони усвідомили свій моральний обов’язок перед Україною. Українці своєю готовністю жертвувати своїм життям заради свободи та гідності нагадують нашим союзникам про їхні ж цінності, котрі були девальвовані в останні десятиліття прагматичними розрахунками вести з Росією та іншими авторитарними режимами business as usual.

Третім адресатом є всі ті сили в РФ та в еміграції, які прагнуть перетворень, передусім пригноблені народи імперії, активні борці з путінським режимом та інші неімперські російські сили. Можливо, комусь ці сили здаватимуться слабкими порівняно з путінським режимом, але саме на них покладається основна робота.

Наша мета – не повернення світу в ситуацію «до початку агресії», а створення нового, більш безпечного світу, в якому подібна агресія є неможливою, а її передумови стають приводом для дій на випередження. Більшість наших пропозицій є у рамках міжнародного права, а деякі спрямовані на його розвиток відповідно до нових загроз світовій безпеці.

Цей документ має донести ще одну важливу ідею. Неможливо отримати мир ціною правосуддя чи правосуддя ціною миру. Для сталої міжнародної безпеки правосуддя і мир мають бути досягнуті одночасно.

Цей документ не адресує питання деколонізації захопленого Російською імперією простору чи питання повоєнного геополітичного розкладу сил. Це важливі та пов’язані з цим документом питання, які, втім, потребують окремого розгляду.

Від часів Першої світової війни доля цього світу значною мірою залежала від того, що відбувалося в Україні і навколо України. Кожна спроба ігнорувати український голос у минулому закінчувалася катастрофою як для України, так і для всього світу. Українці стали суб’єктами історії, а тому світ має звикнути до того, що «нічого про Україну без України». Інакше високу ціну за ігнорування України платитимуть не лише ми, українці, але і весь світ. Лише безпека дасть можливості розвитку Україні, Європі та світу й створить передумови для розв’язання найскладніших завдань людства.

Скорее бы...

Во Всемирном саммите AI for Good в Женеве, первой в мире конференции людей и роботов, участвовало множество новаторских машин с искусственным интеллектом. Их решили спросить, как достичь целей устойчивого развития ООН, улучшить жизнь людей и планеты, и ответ был таким: ИИ может управлять Землёй лучше, чем люди, благодаря отсутствию предубеждений.


НАБАТ

Анатолий Мозжухин

НАБАТ

Международное Общество Председателей Земного Шара (МОПЗШ) было создано Велемиром Хлебниковым более 100 лет назад с императивом МИР и названо им Правительством Времени, в отличие от Правительств Границ, беспрерывно ведущих войны.  

А время сейчас такое, что МИР, как жизнь в любви и дружбе без конфликтов и борьбы, является проблемой № 1 для всего человечества. Именно поэтому я ищу способы помочь всем в борьбе за мир. Конечно, силы мои уже не те, всё-таки 85-й год идет, но пытаюсь до ухода в мир иной хоть что-то сделать. Ниже привожу мои рассуждения на эту тему.

Так хочется, чтобы порыв Хлебникова не заглох. Хотелось бы, чтобы он давал ростки и звучал набатом. На земле сейчас, как и в прежние времена, нет родника источающего и разносящего по Земле мир. А как было бы здорово, если бы появился такой в виде Пен-Клуба, но не с пером (пен-pen), оставляющим чернильный след на клочке бумаги, а с Колоколом (bell), звучащим во все стороны "Клуб колокола мира" - "Peace bell club". Мира нет на земле уже тысячи лет. Мне кажется, что сейчас настал такой момент, когда его услышали бы многие, и поддержали.

Сейчас нельзя ни на шаг отступать от этой цели Хлебникова и сделать МОПЗШ действующим Правительством Времени, объединяющим всех разумных людей на борьбу за мир. Необходимо активизировать эту борьбу во всем мире и заставить Владык искать другие пути решения их корыстных проблем только мирными средствами. Необходимы международные законы, по которым каждый, положивший палец на курок, считался бы преступником с максимальным сроком наказания. Это святая задача всех разумных людей, именуемых себя «homo sapiens».

Любые действия социологического масштаба возможны только при наличии идеи, лидера, средств, организации кадров и приказа. Самоорганизация без этого просто невозможна. Люди настолько зомбированы, что уже не способны на совместные осмысленные действия с пользой в перспективе. Будущее уже давно не является объектом совершенствования для подавляющей части населения. Людей втянули в интерес к фальсификации прошлого, к мистике, пришельцам и прочему оккультизму. Параллельно внушаются личные эгоистические интересы. Формирование Смысла жизни Человека Будущего не стоит в повестке дня. Маленькая кучка людей конструирует будущее человечества под свои интересы. Они не торопятся и экспериментируют, ибо сами не знают, что хотят в итоге получить. Я бы превратил Землю в Рай за один год.

Я хочу, чтобы мы поставили себе сверхвысокую задачу: сделать мировую революцию, изменив мир кардинально. В чем задача? Сделать два русских понятия: вселенная и бесконфликтная жизнь, пишущиеся одинаково одним словом – мир, в одно общее МИР, как единство пространства и человеческих отношений в нем. Именно такой МИР нам нужен. Мир без войн и насилия, мир, в котором пространство наполнено любовью и доброжелательным отношением людей друг к другу. Это тот мир, в котором нам хотелось бы жить. А пространство, вселенная, как и ссоры и разногласия останутся со своими названиями по-прежнему.

Сложная задача, но и Маркс в своё время захотел изменить мир и многие его поддержали, в том числе Британский Престол в Лондоне, где он создавал свою теорию, где формировалась партия РСДРП, проводила свои съезды и потом попыталась реализовать его идею. А лучше её до сих пор никто не придумал. Но не дали её осуществить те, кому она потом не понравилась, и они передумали. А попытка создать коммунизм, как и ликвидация его, осуществлялись силовым путем. Мечта осталась, не у всех.

Что надо для счастья людей и жизни как в Раю? Да не так уж и много.

Первое – это ликвидация причин войн. Устранение их гораздо дешевле и разумнее. Да и проще, если правильно мыслить. Надо помнить мудрость Шан Яна, сказавшего еще 2350 лет тому назад, что преступника надо карать до совершения им преступления. Для этого нужно повысить роль психиатров в недопущении лиц, способных к противоправным действиям к должностям, дающим преступные возможности.

Второе – это устранить всемирно в законодательном порядке качественное отличие национальностей и запретить их возвышение относительно друг друга. Принять естественные черты людей: цвет кожи, рост, цвет волос, глаз, национальность, традиции и пр. особенности, как естественные черты людей, данные им природой (или Богом) и не подлежащие обсуждению, а тем более осуждению. Варианты искажения названий национальностей (жид, кацап, хохол, черномазый) считать преступлением и карать так сурово, чтобы НИКОМУ не пришло в голову это делать. То же должно быть и относительно других особенностей.

Третье – это ограничить размеры богатства в пределах возможностей использования для личных нужд, с учетом численности семьи. Богатства, которые невозможно использовать бессмысленны. А таких сейчас много.

Четвертое – это всеобщая норма бесконфликтного общения. Люди должны относиться друг к другу исходя из достоинств, которые несомненно у каждого есть. Недостатки, конечно, могут быть, но они бывают физическими и моральными. Горбун или хромой могут быть прекрасными и умными людьми. У аморальных людей могут быть причины в здоровье. Надо разбираться в этом.

Сейчас я мечтаю, чтобы мы все стали набатом МОПЗШ с привлечением к идее миротворчества авторитетных организаций вплоть до Бельведерского клуба, Общества масонов, Римского клуба и др. всемирно авторитетных организаций. У многих из нас замечательный талант для этого. Главное не отвлекаться на мещанские эгоистические темы, которые затопили всех поэтов. Представляете, что можно сделать с привлечением провластных организаций к союзу с МОПЗШ? Мы, на мой взгляд, можем сделать больше других, мы активные и работоспособные литераторы, и смогли бы САМи искать достойных соратников. Никто никогда единолично не построит рай для всех и не создаст лавину бегущих к счастью. Только созревшее коллективное сознание сможет что-то изменить, а это очень долгая и трудная работа.

У нас есть лидеры и ресурс.

Сейчас во главе МОПЗШ стоит Светлана Ивановна Скорик с нашей всеобщей поддержкой — это лучший вариант из всех возможных. Она отличилась и прославилась большим количеством заслуг как поэт, как организатор литературного движения, как педагог, литературный критик и редактор, как организатор музыкально-поэтических фестивалей «Звезда Рождества» под патронатом церкви с выпуском одноименного Альманаха, как Председатель Запорожских отделений Конгресса литераторов Украины и Межрегионального Союза писателей Украины, и многого другого.

Светлана Ивановна Скорик, с моей точки зрения, является высочайшим и непревзойденным специалистом по оценке литературных высот художественных произведений авторов. Её анализ творчества таких выдающихся поэтов, как Валентин Устинов, Юрий Каплан и многих других – это не только профессиональный разбор и оценка произведений, но и бессмертный памятник их творчеству. Именно её изложение художественных и гражданских достоинств стихов и прозы показывает не только читателям, но и самим авторам незамеченные, пропущенные или недооцененные высоты и глубины образов, новинок и открытий, повышающие ценность и высоту авторов и их творений.

Что уже говорить о её разборе произведений начинающих авторов. Для них её помощь в совершенствовании мастерства – это сверхценные уроки. Я не встречал равных ей в доброжелательности и пользе её литературной критики для непрофессионалов. А для сложившихся авторов её оценка – это ступень к славе.

 

Следуя традиции хлебниковского движения, мы имеем все основания считать Светлану Ивановну Скорик тоже Королевой времени и соответственно помогать ей в её многотрудных делах при её уникальной занятости.

Но, как известно, короля определяет свита. А вот достойной свиты у неё и нет. Поэтому нашей первоочередной задачей является помочь ей окружить себя достаточным количеством активных членов МОПЗШ, способных помогать ей в реализации святой хлебниковской идеи миротворчества. Присоединяйтесь!

               Мы не назначали в последнее время ПЗШ, а каждый ПЗШ по традиции мог выбирать достойных и полезных для дела мира и Общества. Это наша недоработка, которую мы должны срочно исправлять. Нужно предложить и всем желающим стать членами Общества, такие есть, и тогда у нас будет "свита", на которую можно опереться. Сейчас МОПЗШ пополнилось шестью новыми полноправными членами. Это:

Спектор Владимир Давыдович, (Луганск-Германия)

Юрченко Анатолий Петрович, (Кировоград-Кропивницкий)

Федоров (Никоф) Олег Николаевич, (Киев)

Анастасиади Ирина Константиновна (Греция)

Равченко Ольга Ивановна (Гомель, Беларусь)

Calogero La Vecchia (Italia, Сицилия).

Несомненно, есть еще много достойных этого титула. Не надо бояться пассивности некоторых. Даже если 10 % или даже всего 1 % будут приносить пользу миру – это тоже будет хорошо!

Хочу напомнить, что Владимир Давыдович Спектор и до членства в МОПЗЖ, всю жизнь боролся за мир. Оценить даже то, что написано им невозможно, оно за пределами смысла слова "цена". Это голос эпохи. «Голос эпохи… с нечеловечьим лицом». Это объёмная картина мира, в котором «Чужая жизнь, где старики, своим желаньям вопреки, бредут неведомо куда…». Мне близки и понятны его слова «Я знаю, что такое страх, здесь, на Земле, не где-то...»

Но кроме констатации современного состояния нашего мира он напоминает, что «в море под названием "война" есть остров под названием "любовь", и дает оптимистическую программу наших действий «Чтобы сердца любовью наполнить внутривенно, чтоб излечить от злобы Отечество мое».

Остальные вновь титулованные ПЗШ тоже внесли большой вклад в дело Хлебникова.

Анатолий Юрченко проделал огромную работу для фиксации в Википедии работы ПЗШ. И в своих статьях он пропагандирует мир на примерах жизни и отношений между людьми в других странах. Как всё подано: «мир не без добрых людей»! Здесь МИР звучит НАБАТОМ, призывающим всё человечество изжить понятие "ВОЙНА" из технологий решения всех проблем на Земле. Такова жизненная позиция Анатолия Петровича Юрченко Председателя Земного Шара, активнейшего пропагандиста миротворческой идеи Велемира Хлебникова. 
 ЧТО сегодня могут сделать ПЗШ, чтобы настал мир? Как донести до всех простую мысль, что МИР лучше ВОЙНЫ? - спрашивает автор. Да в этих заметках он уже ответил на эти вопросы! Он убежден, что если все вместе, ПЗШ и Знаменосцы ПЗШ, встанут цепью перед танками, результат будет другим. Наша задача учиться у таких как он на примерах из его публикаций как надо относиться друг к другу и учить этому Владык. Ведь предотвращение войн не только избавит человечество от гигантских расходов на производство вооружений, содержание армий, восстановление разрушенного, жертв и мучений пострадавших, но и даст повод к уважению и благодарности к самим Владыкам, взамен ненависти. Разве Владыки не нуждаются в любви своих подданных? Всегда нуждались. Но не знали как? А сэкономленные триллионы валют они могли бы тоже использовать на благо людей с ответной благодарностью.
Подобные публикации должны научить всех нас и в первую очередь Владык тому как надо изменить жизнь на нашей замечательной планете.
На Земле можно сделать Рай!

Человечество прошло уже достаточно этапов, чтобы сделать очередной шаг. Первобытнообщинный строй с ямами для ловли слонов, египетский этап с фараонами, жрецами и пирамидами, греческий с богами и лабиринтом, Римскую империю 4 века, крестоносцы, рабовладельчество, крепостничество, капитализм, социализм, новый всемирно монополизированный капитализм. А результат? Стали ли люди жить лучше? Несомненно. Научно-технический прогресс за последние 200 лет изменил в лучшую сторону бытовые условия жизни. Но… Все прошедшие тысячелетия не прекращались войны. Они-то и уничтожали многие достижения и приводили к миллионам жертв и несчастий оставшихся в живых. И мечта о счастье остаётся мечтой.  В современном обществе очень популярна идея, что каждый человек должен, просто обязан быть счастлив. А возможно ли это?

Я убежден, что к этому нужно стремиться. И первое, что нужно сделать, это покончить с войнами раз и навсегда. НАВСЕГДА!

И сейчас МОПЗШ может и должно стать тем инициатором мировой революции, которая призовет, убедит в нецелесообразности и бессмысленности войн и покончит с этой глупой технологией достижения целей ограниченного числа людей. Им надо показать, что их цели можно достичь без войн с благодарностью населения. Предотвратить войну легче и дешевле, чем одержать в ней победу. При этом и цели могут быть достигнуты даже большие. Просто надо конструктивно думать и считать расходы и конечные результаты.

Желаю всем здоровья и энергии в нашем Святом деле.

 

 

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
61
попередня
наступна