Одного разу до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка, голова нахилена вперед, а погляд спідлоба був тривожним і пильним.

– Ти втомилася, мила жінко? – Стурбовано спитав Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.

І ось через сорок довгих років в його будинок постукали. Коли чоловік відчинив двері, на порозі стояли діди.

– Здрастуй, – сказали вони, – це ми обдурили тебе тоді, і ми прийшли попросити вибачення.

Чоловік відповів:

– Я пам’ятаю цей випадок. Але ви нічого мені не повинні: камені я викинув в той же день в яму. А ви сорок років носили їх у вашому серці.