хочу сюда!
 

Евгения

28 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 28-36 лет

Заметки с меткой «книги»

koi

koi

Она сидела у окна,а он вошел в ее вагон...

Человек, который осмеливается потратить впустую час времени, еще не осознал цену жизни...



Она сидела у окна,
А он вошел в ее вагон.
— Женат, — подумала она,
— Лет тридцать ….. , — подумал он.
А за окном  была зима,
День был прекрасен, словно сон.
— Хорош, — подумала она.
— Ах…,какая кисонька она ! — подумал он.
Но проза жизни такова,
Он встал и вышел на перрон…
— Как жаль! — подумала она.
— Как жаль! — успел подумать он.
А дома, взяв бокал вина,
Картинки по запросу один с бокалом вина у камина
Включив любимый «Вальс-Бостон»
— Одна… — подумала она.

— Опять один… — подумал он.
Картинки по запросу один с бокалом вина

Не молчите… жизнь так коротка.
Одна секунда порой решает всё
«Все в скором изменилось … и опять перрон !
Она,по прежнему ну очень хороша ! вошла к нему в вагон …
"Прошу прощенья, можно к Вам?»
«Я буду рад"- ответил он…
А очень скоро за окном опять весна,
Казалось все прекрасным сном
«Вы знаете, я Вас ждала».
«Я Вас искал"- ответил он.
Дрожало пламя от свечи.
Играл тихонько " Вальс-Бостон»
Похожее изображение

«Судьба?"- спросила вдруг она.
«Любовь"- обняв её, ответил он…»



60%, 3 голоса

40%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

koi

koi

хорошие стихи

А знаешь, в жизни встречи не случайные.
Случайно ничего не происходит.
Однажды, средь бессилия и отчаянья,
Одна душа другую вдруг находит.

Глаза в глаза, улыбка, слово за слово.
Случайный получился разговор.
Стрелой амура будто бы случайного.
Сердца уже расстреляны в упор.

Звонок, вопрос — ответ, затем свидание.
Жить друг без друга больше не получится.
Пусть встретили друг друга с опозданием,
Пусть лучше поздно, чем не жить, а мучиться.

И ты с безумным прошлым распрощаешься,
Ты станешь Нежностью, ты станешь Верностью.
Ты не живешь — ты жизнью восхищаешься.
Случайность стала вдруг закономерностью.

Московія вкрала історію у Києва, в українців.



05 лютого 2013 року.
     Володимир Білінський у середині 1980-х почав писати книжку "Країна Моксель". У ній, на основі численних фактів, заперечує слов'янське походження росіян та правдивість "літописних зводів". Називає їх фальшивкою цариці Катерини. Вважає Росію наступницею Золотої Орди — держави, заснованої монголами у XIII ст., що утримувала в залежності більшу частину Русі. Вийшов тритомник "Країна Моксель" та два томи "Москва Ординська".

Із Володимиром Броніславовичем домовляємося зустрітися в київському видавництві ім. Олени Теліги, що на вул. Мазепи. Він проводить у кабінет директора видавництва.

Твердження, що росіяни шовіністи — це стереотип?

— Росіянин ніколи не відповість вам українською, навіть якщо знає мову. Навпаки захоче, щоб ви перейшли на його мову. Бо вважає себе господарем. Не тому, що він поганий, так його виховали.

Чому багато україномовних, які приїжджають до Києва, переходять на російську?

— Це не українці, а хахлуї. У них у крові сидить раб. Вони не розуміють, що рідна мова — це та, яка йде споконвічно від рідної землі, нею можна звертатися до Бога. Так виховала російська імперія наших людей. В столиці була поширена думка,  що завдяки російській українець стане "городським". Імперії вже немає. Мойсею довелося водити людей пустелею 40 років, щоб видавити з них рабство. Вони не мали впливу ідеологічного середовища.

Як викорінювати наші комплекси?

— Треба мати свою національну гордість. Мова, церква, сім'я — це святі поняття, якими не можна поступатися. Не потрібно від чиновників чекати, що вони дадуть цю гордість. Радянська влада виховувала людину так, що ти ні про що не думай — квартиру, роботу, освіту держава дасть. 3-річних дітей забирали в садочки, щоб виховувати по-своєму, а батько з матір'ю мусили ходити на роботу. Особистістю не треба було бути. Треба було злитися з масою і не висовуватися.  Я колись теж був патріотом Радянського Союзу. Все змінила Караганда. Приїхав туди 1959-го. Працював начальником дільниці. Там саме утворили радгоспи з колишніх в'язнів таборів. Бригаду монтажників у мене очолював старший лейтенант радянської армії Федотов, який дійшов до Берліна. А зварників — один з офіцерів Української повстанської армії на прізвище Зелінський. Кожного ранку на планьорці мусив їх заспокоювати. Проте коли Федотов ішов на відповідальний монтаж, брав за зварювальника тільки Зелінського. Там я і переосмислив значення людської особистості в житті.

Як ставитеся до російськомовних українців?

— Таких не повинно бути. Є носії або української культури, або російської. Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Я не мирюся з людьми, які на українській землі насаджують російську точку зору. Не подобається тобі українське -- Їдь у Росію і живи там у повній душевній гармонії.

Чи Росія зараз така ж небезпечна для українців, як за часів Російської імперії чи СРСР?

— Треба розділяти російський народ і російську владу. Люди там такі ж, як і наші. А їхня влада становитиме для нас небезпеку до тих пір, поки не зміниться її світогляд. Російські політики досі хочуть відродити Російську імперію. Без поняття імперії Росія не зможе існувати у такому вигляді, як тепер. Якщо відняти придумані історичні міфи, від неї залишиться тільки Московське князівство.  Москва, Твер, Рязань були окремими улусами Золотої Орди.

З чого ви робите висновок, що Росія продовжувач традицій Золотої Орди?

— Там і зараз діють ті ж правила: ти начальник — я дурак. Це стовідсотково ординська традиція — гнути голову перед сильнішим. Слухав промову президента США Барака Обами. Він сказав, що кожна людина — творіння Боже. І не важливо, що одна з них є президентом, а інша — двірником. Усі вони — багатство Америки. В Росії жоден президент такого не скаже. Тому її доля визначена. Вона, якщо не зміниться, розвалиться на ті держави-ханства й князівства, з яких колись починала складатися.

В Україні можливий сценарій розпаду?

— Ні. Куди нам валитися? Геродот писав, що кордони Скіфії тягнуться від Дністра до Дону. Так було завжди і так буде. Інша справа, що нас довго привчали, що ми — зайди, що слов'яни прийшли на цю землю в V-VI століттях. Це придуманий міф. Ми на цій землі корінне населення і це треба пам'ятати.

Україна теж неоднорідна. Кажуть, що в Центрі й на Заході — ментальність Київської Русі, а на Сході та Півдні — кочова.

— Я б окреслив проблему інакше. На Заході й у Центрі живуть більші індивідуалісти. А в промислових районах Сходу й Півдня переважають люди зі стадним мисленням. Вони звикли триматися гурту й воліють забути про свою індивідуальність. Чому нинішня влада на всі ключові посади тягне донецьких? Що, в Києві, в інших регіонах немає фахівців? Бо стадний рефлекс. Однак процес зламу впевнено йде на Південь і Схід.

Україна пройшла точку неповернення до Радянського Союзу?

— З погляду народу — так. Проголошення незалежності і є точкою неповернення. А чи влада пройшла — залежить від самої влади. Теперішня з президентом Януковичем думає, що їй краще  з Росією. Якщо рухатимемося на Схід — це ломик, кувалда. Якщо на Захід — "мерседес", комп'ютер. Молодь уже вибрала Захід. У моїх рідних Дунаївцях Хмельницької області за Союзу більшість говорили російською. Тепер там її не почуєш. Зламалася ситуація і в обласному центрі. Він теж швидко українізується. А минуло 20 років. Зміниться два-три покоління, і українці забудуть про імперію. Цей процес прискориться, якщо буде патріотичний президент, а не проросійський.

Російська імперія можлива без Закавказзя, Прибалтики, Середньої Азії. Але, кажуть, неможлива без України. Чому?

— Бо імперія прив'язана до української історії і стоїть на придуманих історичних міфах. Російська історія починається із Києва. А чому не з Москви?  Хіба важко історикам написати, як хан Менгу-Тимур заснував 1272 року Московське князівство? А далі все піде як по маслу. Але цього не роблять, тому що тоді Москва буде прив'язана до Золотої Орди.  Тому воліють красти історію у Києва, в українців.

1945 року Росія повернула собі землі, втрачені після Першої світової війни. Вона здатна здійснити чергові завоювання?

— Після втрати земель імперії все важче зібратися на нове завоювання. Це потребує колосальних зусиль і буде мати негативні наслідки.  У 1945 році Росія майже відновилася в царських кордонах, але Фінляндію вже не повернула. Польщу вже не повернула. Потім програла холодну війну й втратила ще 15 колишніх республік. Далі буде. Зараз Красноярському краю лишають 11 відсотків валового продукту, решту забирає Москва. Ви думаєте, в Красноярську з цим миритимуться вічно? Підірвали вертоліт із генералом Лебедем, який про це говорив. КДБ такого не вибачає.  Але проблему не вирішили, її вкотре загнали всередину. Це російські методи. Інакше імперія не вміє.

"Казаха з мене не вийшло"

     Володимир Білінський народився в місті Дунаївці на Хмельниччині. Навчався в Дніпропетровському університеті на кафедрі мостобудування. 1959 року отримав направлення в Казахстан — місто Караганда. Починав працювати майстром мостопоїзду. Збудував близько сотні мостів у Казахстані та Сибіру. На пенсію йшов із посади першого віце-президента об'єднання "Казліспромбуд". Зараз йому 76 років.  У 1999 році приїхав в Україну на зустріч випускників, після якої і залишився на Батьківщині.  Дружина Любов Сергіївна — росіянка. Закінчила Карагандинський медуніверситет. Працювала лікарем. Мають сина та онуку.

"Казахстан будує свою національну державу. Я їм всіляко допомагав. Але казаха з мене не вийшло", — сміється Володимир Броніславович.

 


Книги - ценность уходящего века

С появлением планшетов и смартфонов книги постепенно утратили свою актуальность.
Но безжизненные технологии не в состоянии передать все краски настоящей бумажной книги.
Более того - польза бумажной книги несомненна и очевидна.
В первую очередь, это педагогическая ценность.
Идеальный вариант - это не просто поучающая книга, а книга персональных сказок или рассказов.
Ребенок, который читает сказки про себя, идентифицирует себя с главным героем и находит решения для повседневных проблем, что сказывает на поведении и жизни в целом.
Книга сказок про ребенка - это отличный подарок на фоне смартфонов, интерактивных игрушек и прочих гаджетов. Во всяком случае, дети этим книгам искренне рады.

ЧОРНІ ЗАПОРОЖЦІ продовжують традиції славного полку армії УНР

19 березня 2017 року відбулась презентація книжки Романа Коваля

“Чорні перемагають.
Спомини про прадідів козацтва 72-ї бригади”.

Книжка стала восьмою в бібліотечці Історичного Клубу «Холодний Яр»
(серія «Воєнна мемуаристика»).
Редактор-упорядник Роман М. Коваль.
Видавець – “Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи”.

В основу книжки «Чорні перемагають...» лягли спогади козаків та старшин Армії УНР. Епіграфом стали слова легендарного командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка – “Сміливі завжди мають щастя”.

http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=1674



У Канаді на одну ніч дорогу перетворили в "річку"



У Канаді на одну ніч дорогу перетворили в "річку" з 10000 книг, які міг взяти кожен охочий. Складно повірити, але через кілька годин "річка" зникла.   [ Читати далі ]

Впадаю в детство?

Может я начала впадать в детство? Или реальная жизнь стала так скучна, что нужны сказки?
Начала читать Гарри Поттера. Вот уже вторую книгу взяла. И вы знаете, очень интересно. 
Читаю в украинском переводе и очень довольна) 
Чувствую себя лет на 14. Так захватывающе. Хочется тоже надеть мантию, зайти в Оливандеру за своей волшебной палочкой и поехать в школу магов)))) У меня даже билет есть)
А у вас бывают такие моменты, когда хочется снова быть ребенком и верить в сказки?


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
67
предыдущая
следующая