хочу сюда!
 

Lana

48 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 45-55 лет

Заметки с меткой «книги»

Кремлівський плагіат

Якби для країн існувала винагорода «Найбільший плагіатор», то її треба було б віддати Росії. Насправді, нема нічого поганого в запозиченнях. Взаємопроникнення культур - це цілком природний процес. Багато народів запозичують щось один в одного і не соромляться в цьому зізнатися.

І лише Росія намагається все, до чого дотяглися її довгі руки, назвати «своім», «русскім», «ісконним». До останнього часу це в неї виходило непогано - обмеження в доступі до знань, постійний «жєлєзний занавєс» рятував царів, імператорів, генсеків від освіченості власного народу.

Але часи змінились, інформація не знає кордонів і вільно доступна. Тому, нарешті, світ побачив не просто голого короля. Усі побачили, що «король» у всьому краденому.

Що саме вкрала Росія і в кого - розповідає Володимир Селезньов, у своїй книжці «Кремлівський плагіат: від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча» http://mandrivets.com/tovar/kremlivskyj-plagiat-vid-shapky-monomaha-kepky-illicha

У виданні детально й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки про «тисячолітні російські бренди», що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.



Гішпанскій сінематограф та декілька думок російскою



Дисклеймер: все мысли, которые будут ниже выражены буквами принадлежат исключительно мне (являясь оценочным субъективным суждением) и никоим образом не претендуют на объективность.

Испания - необыкновенна. Куда там хваленой русской литературе и кинематографу. Во времена написания Дон Кихота (1615) прапрадедушка Льва Николаевича Толстого еще даже не снился своему прадедушке. В это время прапрадедушка прадедушки великого русского писателя еще сам ходил под стол пешком. Даже Ломоносов, с которого вообще началось очеловечивание русского языка и более-менее переводная литература, родится только через 100 лет.

Что там было на Раисии из литературных шедевров в том же Дон Кихотском, 1615 году? 

Из русской литературы 17-го века значимость имеет только хорват Юрий Крижанич, сторонник неограниченной монархии. Ну-ну. Что еще?.. начала зарождаться "политическая - демократическая" сатира народного творчества среди подьячих и низшего духовенства («Повесть о Ерше Ершовиче», «Слово о бражнике»).

Ну или вот образчик классической "русской литературы" конца 16-го века языком литературоведов:

"Для местной литературы этого времени характерно проникновение в неё патриотических мотивов и выход за пределы узких рамок местной обособленности. Примером может служить замечательная «Повесть о прихождении Стефана Батория на град Псков». Написанная патриотом-псковичем по свежим следам героической обороны Пскова 1581—1582 гг., она с гордостью изображала горячую любовь русских людей к своей земле, их героизм и отвагу в борьбе с иноземными врагами. Наоборот, перебежчики в стан врага — бояре во главе с Курбским сурово осуждаются автором как «богомерзкие христоненависцы»."

Мне это что-то очень напоминает. Вам нет?

Так что "великая русская литература с великими традициями", как по мне, - миф. Да и никакой школы русской драматургии тоже нет. Нет, нет, - не бейте меня Достоевским и Станиславским. Есть они, конечно есть, но только в таких коротких штанишках на лямках... Вот как будто гениальное дитятко буквально только-только научилось ходить на горшок. И то не всегда. Так бывает - среди маленьких детей встречаются премиленькие и даже "ужасно талантливые". Только ко времени вступления во взрослую жизнь они, как правило, либо сгорают, либо угасают, либо становятся совершенно обыкновенными. 

Народы и страны, познавшие цивилизацию и образование на несколько веков раньше - практически недосягаемы для навсегда отставших. Мне кажется это очень касается и России и Украины. Про других говорить не буду - не уполномочен.

Возьмите почти любой испанский фильм. Практически всегда это шедевр. Вот она - многовековая история драматургии и построения сюжетной линии, задевание тонких струн...








"Нечувствительный". Перевод не точен, но как одним словом сказать прокатчики второпях не придумали (а могли бы и меня спросить). "Не ведающий боли" - как по мне наиболее точно соответствует. А фильм сильный. И главное - у испанцев особое видение и все там внутри этих событий всегда жутко сложно. Это совсем не вечера на Хуторе близ Диканьки с идиотскими пятачками и копытами у черта и не 28 Панфиловцев.

Вот собственно, что хотел про испанское кино сказать. Вот другое оно. И всегда берущее за душу.

В рамках проекта "Душа наизнанку недорого"
Карта Приватбанка - 5168 7573 2914 3327
МТС - 099-698-55-84
Map

Жарэный зеленый памыдор

Free Image Hosting at FunkyIMG.com

Жареные зеленые помидоры как детерминированная цепочка случайностей

Совершенно случайно опробовал рецепт жареных зеленых помидоров. Это такая цепочка невероятных совпадений и случайностей, что не иначе - судьба. Началось с того, что я наткнулся на фильм "Жареные зеленые помидоры" по практически одноименному роману. Роман потом оказался женским, как и фильм, но тогда я этого еще не знал. Хотел посмотреть из любопытства, но что-то отвлекло и фильм я не посмотрел. А вот в кэш Хрома он скачался, пока я занимался другой херней. Раз уж скачался, то не пропадать-же оплаченному добру - решил таки посмотреть потом.

Докладываю - фильм очень добрый и светлый, но чисто женский. А если для мужчин, то уж для очень мягкотелых, ласковых, сентиментальных и испытывающих непреодолимую тягу и симпатию к старушкам, толстушкам и прочим хорошим людям и женщинам. 

-- для тех, кто боится нажимать на "завуалированные" ссылки приведены еще и прямые ---
---

Короче, большая победа, женский фильм 1991 года через двадцать пять с лишним лет таки нашел своего зрителя-мужчину (ну, с некоторыми допущениями мужчину). Фильм понравился и даже досмотрел, хоть изначально был не в том настроении.

Это уже сколько совпадений?, - три, как минимум. И потом еще эти пресловутые жаренные зеленые помидоры. Тоже зацепило. Пошел гуглить, нашел рецепты. Обмозговал и решил, что это может быть интересно и даже повкусней, чем баклажаны в кляре.

И вот сегодня совершенно случайно (случайность номер надцать) вышло так, что в одном магазине попались зеленые помидоры. Ну тут уж я не устоял и рецепт (в собственной модификации) был уже к вечеру исполнен и практически сожрат. Можно долго спорить, что из пасленовых в кляре вкуснее - помидоры, баклажаны или что еще... Но одно несомненно, жареные зеленые помидоры в хорошем исполнении  - вкуснятина. 

И сразу жутко заодобрял и роман и фильм и рецепт. Надо будет рассказать жене про роман, может захочет почитать, после того, как мои сегодняшние помидоры ей так понравились.
 В рамках проекта "Душа наизнанку недорого"
Карта Приватбанка - 5168 7573 2914 3327
МТС - 099-698-55-84
Map

Наближається 24-й Форум видавців у Львові

Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники


  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Олександра Коваль, президент ГО «Форум видавців», організатор Національного книжкового «Форуму видавців у Львові», громадський діяч
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Іван Малкович, поет, засновник і директор видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Оксана Форостина, директор видавництва Yakaboo Publishing
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Катерина Бабкіна, поетеса, письменниця
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Марія Шубчик, проектний координатор відділу «Інформація та бібліотека» Goethe-Institut в Україні
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
Олександра Коваль, президент ГО «Форум видавців», організатор Національного книжкового «Форуму видавців у Львові», громадський діяч
Київ, 06 вересня 2017.

Напередодні 24-го Форуму видавців у Львові представники українського книжкового ринку розповіли в Українському кризовому медіа центрі про реалії та перспективи українського книговидавництва у 21 столітті.

Катерина Бабкіна, поетеса, письменниця, зазначила, що останні п’ять років український книжковий ринок дуже стрімко розвивається. «Ще кілька років тому, я була тією людиною, яка вголос говорила, що книжкового ринку, як системи інституцій, скерованої на налагодження певних процесів, у нас не було. А тепер він є», – вона розповіла. «Частково це зумовлено тим, що менше російських книжок заїжджає в Україну. […] Два-три роки послаблення російської експансії вже дали змогу українським видавцям зекономити якісь гроші і дати їх на купівлю прав», – додав Іван Малкович, поет, засновник і директор видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Він зазначив, що кількість нових видавництв в Україні зростає. «Ці видавці молоді, вони цікаво подають книжку, вони її гарно дизайнують. Книжкова виставка українська уже подібна на європейські чи інші світові виставки», – розповів пан Малкович. І все ж, українському ринку, ще є куди рости. «У нас дуже велика країна і дуже маленький ринок, і це досить таки сумна диспропорція», – підкреслила Оксана Форостина, директор видавництва Yakaboo Publishing.

Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, розповів, що в порівнянні з 2015 роком різко зросла кількість перекладеної літератури – на 80%.  «Переважно вони виходять тому, що для перекладів цих книжок є гранти, забезпечені інституціями з тих країн, з яких купуються права», – зазначила Катерина Бабкіна. З’являються також переклади української літератури. Пані Бабкіна розповіла, що цього року Українсько-Канадська фундація створила грант на переклад українських книг на іврит. Грант надаватимуть на регулярній основі. «Це є офіційна українська підтримка ізраїльських перекладачів та ізраїльських видавців», – зазначила Катерина Бабкіна. Марія Шубчик, проектний координатор відділу «Інформація та бібліотека» Goethe-Institut в Україні доодала, що в Україні спостерігається тенденція обміну досвідом між міжнародними та локальними інституціями з підтримки видавців. «Ми дійсно зараз можемо говорити, що ми також можемо навчити», – вона додала.

Олександр Афонін розповів, що зростання грошового обігу на книжковому ринку в Україні в порівнянні з 2015 роком  незначне – 110-112 мільйонів доларів. «У галузі немає капіталів – видавництва існують виключно за рахунок обігових коштів», – він підкреслив. Найбільшим попитом серед українців і надалі користується художня та дитяча література. Водночас, на українському ринку також з’явилась нова ніша – література у жанрі «нон-фікшн».

Однак цей розвиток не є системним. У країні все ще відсутня загальнодержавна стратегія розвитку книжкової сфери. «На сьогодні в Україні немає політики в області книговидання […] – мова йде про кредитну політику, інвестиційну політику, про видання книги як інструменту розвитку особистості на державному  рівні», – підкреслив Олександр Афонін. Він додав, що для того, щоб популяризувати книгу в Україні, цим має зайнятись уся площина, яка пов’язана з гуманітарною політикою, у тому числі профільні міністерства та, особливо, новостворений Інститут книги.

24-й Форум видавців у Львові відбудеться 13-17 вересня. З детальною програмою форуму можна ознайомитись на сайті bookforum.ua.

Казахстан - флагман движения за безъядерный мир


Так в своей новой книге пишет украинский публицист Николай Степаненко. К пятилетию проекта «Атом» в Киеве также прошла презентация издания «Роль Казахстана в глобальных действиях против ядерного оружия». 
Анна Панащук, корреспондент: - Архитектор безъядерного мира – так Нурсултана Назарбаева называет известный украинский публицист Николай Степаненко. Закономерно, что по чертежам Президента Казахстана будет построен справедливый безъядерный мир. Инициативам Президента Назарбаева, направленным на антиядерную политику, посвящена львиная доля книги. Кроме того, автор подробно изложил историю Семипалатинского полигона, чтобы донести ядерную трагедию Казахстана до украинской молодежи.
 
Николай Степаненко, директор Межгосударственного института украинско-казахстанских отношений: - Украина и Казахстан являются давними и верными партнерами в антиядерном движении и недаром свидетельством тому - это международное признание - Украина и Казахстан избраны в Совет безопасности ООН. Со времен закрытия полигона Семипалатинского Казахстан стал лидером антиядерного движения. Казахстан выступает с новыми глобальными инициативами к мировому сообществу, и эти инициативы поддерживаются. Украина, пережившая Чернобыльскую катастрофу, не понаслышке знает последствия ядерной трагедии. Именно поэтому страна регулярно отмечает вместе с Казахстаном годовщину проекта «Атом» и чтит память жертв ядерных испытаний. В этом году к юбилею проекта приурочили выпуск книги – настоящей энциклопедии по антиядерной политике Казахстана. 

Тохтар Игембаев, советник-посланник Посольства Казахстана в Украине: - Книга эта является своего рода каталогизацией мирных инициатив Казахстана в сфере разоружения, а также тех практических шагов, которые уже предприняты нашей страной по созданию мира свободного от ядерного оружия. Для Украины, которая испытала все тяготы и невзгоды Чернобыльской катастрофы и для Казахстана, где находился крупнейший в мире Семипалатинский полигон, эти проблемы особенно актуальны и чувствительны. Книга вышла тиражом 500 экземпляров. Первую партию издания автор передал в одну из Национальных библиотек Украины. Отсюда ее распространят по другим научным и учебным заведениям страны. 

Владимир Попик, директор Национальной библиотеки Украины им. В.Вернадского: - Казахстан, народ Казахстана выдержали эту всю тяготу ядерных испытаний советских и то, что Президент Казахстана Нурсултан Назарбаев выступил в 1991 году против проведения ядерных испытаний, подписал указ - это выражение чаяния всего казахстанского народа. Ну а Нурсултан Назарбаев является одним из таких политических лидеров, чей авторитет моральный не вызывает сомнений нигде в мире и, конечно, это послужило очень важным толчком для усиления борьбы во всем мире против распространения ядерного оружия. «Роль Казахстана в глобальных действиях против ядерного оружия» - седьмая книга Николая Степаненко, посвященная Казахстану. Традиционно автор готовит издания на украинском языке, чтобы как можно больше жителей страны могли ознакомиться с историей и инициативами братского народа. 
Авторы: Анна Панащук, Михаил Мищенко


Источник: http://24.kz/ru/news/social/item/194263-kazakhstan-flagman-dvizheniya-za-bez-yadernyj-mir

koi

koi

Она сидела у окна,а он вошел в ее вагон...

Человек, который осмеливается потратить впустую час времени, еще не осознал цену жизни...



Она сидела у окна,
А он вошел в ее вагон.
— Женат, — подумала она,
— Лет тридцать ….. , — подумал он.
А за окном  была зима,
День был прекрасен, словно сон.
— Хорош, — подумала она.
— Ах…,какая кисонька она ! — подумал он.
Но проза жизни такова,
Он встал и вышел на перрон…
— Как жаль! — подумала она.
— Как жаль! — успел подумать он.
А дома, взяв бокал вина,
Картинки по запросу один с бокалом вина у камина
Включив любимый «Вальс-Бостон»
— Одна… — подумала она.

— Опять один… — подумал он.
Картинки по запросу один с бокалом вина

Не молчите… жизнь так коротка.
Одна секунда порой решает всё
«Все в скором изменилось … и опять перрон !
Она,по прежнему ну очень хороша ! вошла к нему в вагон …
"Прошу прощенья, можно к Вам?»
«Я буду рад"- ответил он…
А очень скоро за окном опять весна,
Казалось все прекрасным сном
«Вы знаете, я Вас ждала».
«Я Вас искал"- ответил он.
Дрожало пламя от свечи.
Играл тихонько " Вальс-Бостон»
Похожее изображение

«Судьба?"- спросила вдруг она.
«Любовь"- обняв её, ответил он…»



60%, 3 голоса

40%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

koi

koi

хорошие стихи

А знаешь, в жизни встречи не случайные.
Случайно ничего не происходит.
Однажды, средь бессилия и отчаянья,
Одна душа другую вдруг находит.

Глаза в глаза, улыбка, слово за слово.
Случайный получился разговор.
Стрелой амура будто бы случайного.
Сердца уже расстреляны в упор.

Звонок, вопрос — ответ, затем свидание.
Жить друг без друга больше не получится.
Пусть встретили друг друга с опозданием,
Пусть лучше поздно, чем не жить, а мучиться.

И ты с безумным прошлым распрощаешься,
Ты станешь Нежностью, ты станешь Верностью.
Ты не живешь — ты жизнью восхищаешься.
Случайность стала вдруг закономерностью.

Московія вкрала історію у Києва, в українців.



05 лютого 2013 року.
     Володимир Білінський у середині 1980-х почав писати книжку "Країна Моксель". У ній, на основі численних фактів, заперечує слов'янське походження росіян та правдивість "літописних зводів". Називає їх фальшивкою цариці Катерини. Вважає Росію наступницею Золотої Орди — держави, заснованої монголами у XIII ст., що утримувала в залежності більшу частину Русі. Вийшов тритомник "Країна Моксель" та два томи "Москва Ординська".

Із Володимиром Броніславовичем домовляємося зустрітися в київському видавництві ім. Олени Теліги, що на вул. Мазепи. Він проводить у кабінет директора видавництва.

Твердження, що росіяни шовіністи — це стереотип?

— Росіянин ніколи не відповість вам українською, навіть якщо знає мову. Навпаки захоче, щоб ви перейшли на його мову. Бо вважає себе господарем. Не тому, що він поганий, так його виховали.

Чому багато україномовних, які приїжджають до Києва, переходять на російську?

— Це не українці, а хахлуї. У них у крові сидить раб. Вони не розуміють, що рідна мова — це та, яка йде споконвічно від рідної землі, нею можна звертатися до Бога. Так виховала російська імперія наших людей. В столиці була поширена думка,  що завдяки російській українець стане "городським". Імперії вже немає. Мойсею довелося водити людей пустелею 40 років, щоб видавити з них рабство. Вони не мали впливу ідеологічного середовища.

Як викорінювати наші комплекси?

— Треба мати свою національну гордість. Мова, церква, сім'я — це святі поняття, якими не можна поступатися. Не потрібно від чиновників чекати, що вони дадуть цю гордість. Радянська влада виховувала людину так, що ти ні про що не думай — квартиру, роботу, освіту держава дасть. 3-річних дітей забирали в садочки, щоб виховувати по-своєму, а батько з матір'ю мусили ходити на роботу. Особистістю не треба було бути. Треба було злитися з масою і не висовуватися.  Я колись теж був патріотом Радянського Союзу. Все змінила Караганда. Приїхав туди 1959-го. Працював начальником дільниці. Там саме утворили радгоспи з колишніх в'язнів таборів. Бригаду монтажників у мене очолював старший лейтенант радянської армії Федотов, який дійшов до Берліна. А зварників — один з офіцерів Української повстанської армії на прізвище Зелінський. Кожного ранку на планьорці мусив їх заспокоювати. Проте коли Федотов ішов на відповідальний монтаж, брав за зварювальника тільки Зелінського. Там я і переосмислив значення людської особистості в житті.

Як ставитеся до російськомовних українців?

— Таких не повинно бути. Є носії або української культури, або російської. Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Я не мирюся з людьми, які на українській землі насаджують російську точку зору. Не подобається тобі українське -- Їдь у Росію і живи там у повній душевній гармонії.

Чи Росія зараз така ж небезпечна для українців, як за часів Російської імперії чи СРСР?

— Треба розділяти російський народ і російську владу. Люди там такі ж, як і наші. А їхня влада становитиме для нас небезпеку до тих пір, поки не зміниться її світогляд. Російські політики досі хочуть відродити Російську імперію. Без поняття імперії Росія не зможе існувати у такому вигляді, як тепер. Якщо відняти придумані історичні міфи, від неї залишиться тільки Московське князівство.  Москва, Твер, Рязань були окремими улусами Золотої Орди.

З чого ви робите висновок, що Росія продовжувач традицій Золотої Орди?

— Там і зараз діють ті ж правила: ти начальник — я дурак. Це стовідсотково ординська традиція — гнути голову перед сильнішим. Слухав промову президента США Барака Обами. Він сказав, що кожна людина — творіння Боже. І не важливо, що одна з них є президентом, а інша — двірником. Усі вони — багатство Америки. В Росії жоден президент такого не скаже. Тому її доля визначена. Вона, якщо не зміниться, розвалиться на ті держави-ханства й князівства, з яких колись починала складатися.

В Україні можливий сценарій розпаду?

— Ні. Куди нам валитися? Геродот писав, що кордони Скіфії тягнуться від Дністра до Дону. Так було завжди і так буде. Інша справа, що нас довго привчали, що ми — зайди, що слов'яни прийшли на цю землю в V-VI століттях. Це придуманий міф. Ми на цій землі корінне населення і це треба пам'ятати.

Україна теж неоднорідна. Кажуть, що в Центрі й на Заході — ментальність Київської Русі, а на Сході та Півдні — кочова.

— Я б окреслив проблему інакше. На Заході й у Центрі живуть більші індивідуалісти. А в промислових районах Сходу й Півдня переважають люди зі стадним мисленням. Вони звикли триматися гурту й воліють забути про свою індивідуальність. Чому нинішня влада на всі ключові посади тягне донецьких? Що, в Києві, в інших регіонах немає фахівців? Бо стадний рефлекс. Однак процес зламу впевнено йде на Південь і Схід.

Україна пройшла точку неповернення до Радянського Союзу?

— З погляду народу — так. Проголошення незалежності і є точкою неповернення. А чи влада пройшла — залежить від самої влади. Теперішня з президентом Януковичем думає, що їй краще  з Росією. Якщо рухатимемося на Схід — це ломик, кувалда. Якщо на Захід — "мерседес", комп'ютер. Молодь уже вибрала Захід. У моїх рідних Дунаївцях Хмельницької області за Союзу більшість говорили російською. Тепер там її не почуєш. Зламалася ситуація і в обласному центрі. Він теж швидко українізується. А минуло 20 років. Зміниться два-три покоління, і українці забудуть про імперію. Цей процес прискориться, якщо буде патріотичний президент, а не проросійський.

Російська імперія можлива без Закавказзя, Прибалтики, Середньої Азії. Але, кажуть, неможлива без України. Чому?

— Бо імперія прив'язана до української історії і стоїть на придуманих історичних міфах. Російська історія починається із Києва. А чому не з Москви?  Хіба важко історикам написати, як хан Менгу-Тимур заснував 1272 року Московське князівство? А далі все піде як по маслу. Але цього не роблять, тому що тоді Москва буде прив'язана до Золотої Орди.  Тому воліють красти історію у Києва, в українців.

1945 року Росія повернула собі землі, втрачені після Першої світової війни. Вона здатна здійснити чергові завоювання?

— Після втрати земель імперії все важче зібратися на нове завоювання. Це потребує колосальних зусиль і буде мати негативні наслідки.  У 1945 році Росія майже відновилася в царських кордонах, але Фінляндію вже не повернула. Польщу вже не повернула. Потім програла холодну війну й втратила ще 15 колишніх республік. Далі буде. Зараз Красноярському краю лишають 11 відсотків валового продукту, решту забирає Москва. Ви думаєте, в Красноярську з цим миритимуться вічно? Підірвали вертоліт із генералом Лебедем, який про це говорив. КДБ такого не вибачає.  Але проблему не вирішили, її вкотре загнали всередину. Це російські методи. Інакше імперія не вміє.

"Казаха з мене не вийшло"

     Володимир Білінський народився в місті Дунаївці на Хмельниччині. Навчався в Дніпропетровському університеті на кафедрі мостобудування. 1959 року отримав направлення в Казахстан — місто Караганда. Починав працювати майстром мостопоїзду. Збудував близько сотні мостів у Казахстані та Сибіру. На пенсію йшов із посади першого віце-президента об'єднання "Казліспромбуд". Зараз йому 76 років.  У 1999 році приїхав в Україну на зустріч випускників, після якої і залишився на Батьківщині.  Дружина Любов Сергіївна — росіянка. Закінчила Карагандинський медуніверситет. Працювала лікарем. Мають сина та онуку.

"Казахстан будує свою національну державу. Я їм всіляко допомагав. Але казаха з мене не вийшло", — сміється Володимир Броніславович.

 


Книги - ценность уходящего века

С появлением планшетов и смартфонов книги постепенно утратили свою актуальность.
Но безжизненные технологии не в состоянии передать все краски настоящей бумажной книги.
Более того - польза бумажной книги несомненна и очевидна.
В первую очередь, это педагогическая ценность.
Идеальный вариант - это не просто поучающая книга, а книга персональных сказок или рассказов.
Ребенок, который читает сказки про себя, идентифицирует себя с главным героем и находит решения для повседневных проблем, что сказывает на поведении и жизни в целом.
Книга сказок про ребенка - это отличный подарок на фоне смартфонов, интерактивных игрушек и прочих гаджетов. Во всяком случае, дети этим книгам искренне рады.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
67
предыдущая
следующая