Для настоящего писателя важен настоящий результат.
- 24.07.15, 18:11
[ Читать дальше ]
Детектив-триллер, який підкупив мене близькістю головного персонажа. Дуже влучно розкрита тема офісного кумівства, підлабузництва. І це при тому, що офісні стосунки в сюжеті не є головними. Інший ракурс, в якому можна побачити героїню – ракурс бідного дитинства, що також болюче апелювало до моєї підсвідомості. Звідкись із давнини виринали мої і чужі спогади про бідність, голод, про рішення за будь-якої ціни вилізти вгору. На жаль у героїні ціна була дуже високою…
А ще для мене в цьому творі є любов до матері. Мама – це жінка, яку ми зможемо зрозуміти і пробачити тільки коли самі станемо батьками.
Щодо «дефективності» історії, то тут хочу зазначити таке: твір не є повноцінним детективом, в ньому немає розслідування, речових доказів, які приводять до вбивці. Вбивця встановлюється методом виключення підозрюваних (яких по черзі убивають у книзі). Але саме ця небезпека бути убитою для головної героїні і є основним джерелом інтриги, яка примушує із тривогою та завмиранням серця чекати розв’язки.
Книга ЛСД (це її коротка назва) потрапила
мені в руки тому, що я дозріла почитати українську сучасну прозу та відкрити
для себе сторінку із назвою Ірен Роздобудько. Сказати, що я задоволена – дуже
мало. Правильно сказати – я захоплена, заінтригована, схвильована.
Легкий
жіночий роман з детективною канвою став для мене відкриттям року: стільки у
цьому сюжеті неочікуваних поворотів, прихованих послань, інтригуючих пригод.
Книга тримала з першої сторінки і до останньої, я прочитала на одному духу – за
одну ніч. Крім стрімкого сюжету, оригінальної ідеї в книзі мене захопили
міркування про ролі чоловіка і жінки, умов їх подружнього щастя. Як жінка, я
кожне слово роздумів про роль дружини переживала і обговорювала сама із собою. Згадувала
свої ліцейські будні, своїх подруг, феміністок і не феміністок.
Це гарна книга, яка може доторкнутися до серця, хоча вона і написана в легкій манері жіночого детективу. Мені дуже приємно, що в Україні є такий автор, як Ірен. Шкода, що я не знала її творів раніше (а вони вже друкуються і друкуються з 2001 року).
В сети много статей, которые посвящены дальнейшему самообразованию и заполнению белых литературных пятен в нашей голове. 10 книг которые надо прочесть, 25 книг про космос, 50 книг в серой обложке. Уверена, в мире еще есть сто тысяч книг о которых мы не слышали и которые стоит прочесть.
В школе мы читали, что было предусмотрено для нас программой. Читали потому что надо, не потому что нравилось. «Глотали» эти книги не обдумывая, не вчитываясь, потому что пересказы, сочинения, вопросы по тексту. Книг много, времени мало, а еще математика ждет и надо найти на карте Барбадос.
Моя самая запоминающаяся книга того времени, это «Дракула» Брема Стокера, но учителя его читать не заставляли, как бы на них печально не смотрели.
«Онегин» - понравился только в одноименном фильме с Рэйфом Файнсом, Лив Тайлер. Снимали англичане и лента не пропитана пушкинским духом, но все же. В фильме было много эмоций, и никаких сплетений букв, которые надо было прочесть, ради образованности и быстро.
ВУЗы примерно так же, но к этому еще можно добавить модные новинки и уже плавный поворот на то, что нравится и осознания того, что все же нравится. Работа..
Но если Вам зададут вопрос какие 5 книг произвели на вас впечатления в последнее время и на размышление будет минут 15, какие вы вспомните? Возможно это будут те книги, которые не оправдали ожиданий.
А лето все ближе и ближе. И скоро начнутся майские грозы, и будут летать майские жуки, и будет пахнуть полевой травой и ... ЛЕТОМ наконец-то...