хочу сюда!
 

Тетяна

35 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 28-45 лет

Заметки с меткой «книга»

Перша квітка


СУСІДСЬКА ДАЧА У ДОЕЛЕКТРОННУ ДОБУ

Пам’ятаю одну невтішно-потішну дачну оповідь, на одному з форумів, про двох хлопчаків з сусідньої дачної ділянки. Потіха там була, власне, крізь сльози, проте…

Було це у ті, давні й прості, часи, коли за слово “гаджет” людина могла й образитись.

Так от, хлопчаків тих, двох братиків, начебто й залишали на цілий тиждень самих, - літо, воля, гуляй скільки завгодно! - але ж при цьому, старшенькому наказали стежити все літо за тим, щоби менший читав. Меншенький, бачте, схопив погану оцінку з читання, - ну й ось таке покарання від батьків на всі канікули.

Але ж вигадливі батьки на цей раз промазали: покараним став той, кого призначили виконавцем батьківського вироку, тобто старший.

І цілісіньке літо, день у день, автор оповіді чув із-за огорожі тужливі крики екзекутора: “Чита-ай! Чита-а-ай! Сашко-о, читай, я сказав! Чита-а-а-й!”

Книга як засіб покарання. Книга, як (не побоїмося цього слова) катівське знаряддя для двох юних створінь, які ще ні перед ким і ні в чому не встигли завинити.

Ось яке невимовно сумне життя було у доелектронну добу. Сьогодні навіть важко уявити, який то був жах несвітський…


ЗГАДАЙ ДИТИНСТВО ЗОЛОТЕ…

А зараз? Зараз це ж навіть не життя, а просто якесь нескінченне свято читання!

Дітлашня захоплено переглядає маси картинок у соціальних мережах, на а разом з ними, - хай і коротенькі, але ж написи. А спілкування! Матінко рідна, та вони ж увесь час тільки й роблять, що спілкуються, і головне - текстами!

Людина, воно ж відомо, істота слабка, вона не може жити, не перегукуючись із собі подібними, - так будь ласка, роздолля: ватсапи, есемески, чати… Зрозуміло, що там найінформативніша частина це смайлики, картинки, і “ваууууу”, “о-о-о!” і “хахаха”, але всі ці вау все одно ж прочитати треба!

Перемовлятися один з одним вже не в моді. Та і як ти усе різноманіття емоцій, що ллються на тебе з екрану, передаш комусь, якщо відірвешся від їхнього джерела? Промовляти якісь звуки, дивлячись на його писок? Тю…

Тому, коли й говорять щось один одному, випірнувши у цей нудний світ з тієї, багатобарвної й насиченої емоціями реальності, то тільки щоб повідомити, що там щойно побачив, і сказати: “Ось я тобі перекину”, - і знову пірнути крізь віконце смартфону в той, справжній, світ. Де багато стежок-посилань, і треба вгадати, якою піти, де багато написів, в хащах яких треба швидко зорієнтуватися, де сила-силенна життя, де “вау!!!”, “о-о-о!!!” і “хахаха!!!”

А що, комусь заздрісно? Може хтось там намислив боротися з цим? Хтось дійсно хоче висмикнути бідних діточок звідти у нашу тоскну матрицю, де усі як із заліза та пластику зроблені, і діють як роботи, за програмою? Тоді нехай той зловмисник згадає, як його в дитинстві намагалися відірвати від тієї книжки, якою він захопився… Як почувався ти тоді, гонителю, га? Згадай. От-от…Відчував, що тебе силоміць витягають, - ти брикаєшся, пручаєшся, а тебе тягнуть, - із справжнього, живого світу у неймовірну нудоту.


ЧИ Ж ВИ НЕ ВІДЧУВАЄТЕ? - ЦЕ Ж ЕПОХА!

Тому, для всіх, хто полюбляє мордувати бідних діточок читанням, - утішливий висновок: не страждайте, панове, сучасні діти живуть у насиченому електронно-вербальному середовищі, вони увесь час пишуть (ну гаразд, - друкують), і - читають, читають, читають!

А музика! Назву диску - її ж прочитати треба… Хай частіше й англійською, то й що?.. А відеокліпи, - також підхожий не навпомацки вибиратимеш. А субтитри! А ігри! Та це ж ціла тобі енциклопедія підписів і написів густим шрифтом. Не кажучи вже про мануали…

Коротше кажучи, настала епоха загальної писемності та безупинного читання.

І вже неможливо уявити собі батьків, які б суворо наказували дитині своїй: “Щоб сьогодні ж, - чуєш? сьогодні! - прочитав усі написи і підписи у грі, яку я тобі вчора завантажив!” Смішно навіть помислити, щоб старшенький ходив по садовій ділянці за меншеньким, який уткнувся у стовпчик повідомлень у своєму смартфоні, і нив би: “Читай, я сказав!.. Чита-ай!”


СПЛАКНЕМО

І те, чим нас раніш, - кого мучили, а кого й дорікали, забираючи, щоб зір не псував, те, звідки ми черпали масу сюжетів пригод, казкових і героїчних, у рядки чого ми в дитинстві вдивлялися в темній комірчині, або й взагалі під ковдрою після “відбою”, наше джерело інформації і наш мучитель, - книга, - відплила у світ забуття. Викрутіть мокрі від сліз хусточки і висякайтесь у них востаннє.

Книга… Вічна їй пам’ять…

Прийшов час писати на цю тему спогади, і малювати до них ілюстрації, - про тяжку дитячу долю в часи доелектронні, - писати опери, квести і прощальні гімни.

Проте, - не видно ще поки напливу бажаючих митців, композиторів і гейммейкерів.

Ну що ж, принаймні нехай ця карикатура буде першою поминальною квіткою до підніжжя пам’ятника дивному і незбагненому явищу цивілізації, котре пішло собі геть, у небуття, і ім’я якому - “книга”.

Нам не все равно!

 

Мало кто знает, что знаменитое выражение «Не бойся врагов своих – максимум, что они могут сделать – это тебя убить. Не бойся друзей своих – максимум, что они могут сделать – это тебя предать. Бойся равнодушных – по их молчаливому согласию, совершается предательство и убийство», принадлежит польскому писателю Бруно Ясенскому. Осевший (после долгих скитаний по Европе) в СССР, будучи яростно- неравнодушным коммунистом, он был равнодушно «шлепнут» теми же (но только абсолютно равнодушными) коммунистами в 37-м году. Но его вышеуказанный афоризм продолжает жить и поныне и как нельзя лучше может быть предисловием к книге Натали Гречкиной «Нам не все равно». Что примечательно: в этом произведении сотканном из дюжины небольших рассказов – все истории реальны . Натали их где то их видела, слышала, или была их прямой участницей и просто придала им блестящую литературную форму, с тем оттенком чувства юмора, присущего только ей. К примеру, чего только стоит начало рассказа «Манифест работодателям».


Беседуют два директора.

— Ты своим зарплату платишь?

— Нет.

— И я не. А твои на работу ходят?

— Да.

— Слушай, а давай им вход платный сделаем?

Через неделю встречаются.

— Ну как, ходят на работу?

— Ходят, да только, суки, экономят.

— Как это?

— Утром в понедельник заходят, а в пятницу вечером уходят!

 «Нам не все равно» — читается на одном дыхании, буквально за один день – а это уже показатель знака качества. Многообразие сюжетных линий, характеров героев, иногда просто размышления автора на темы «БыНеБытия» – большей частью сводятся к идее, что в мире тотального равнодушия, находятся люди, которым НЕ ВСЕ РАВНО. И они не Бэтмены, Павлы Корчагины и Марии Терезы, а обыкновенные, как проза жизни. И если «героизм» последних заключатся, в том, что можно просто сострадать, бескорыстно любить и помогать, не требуя ничего взамен, размышлять о серости будней, которые отравляют жизнь даже заурядных людей (а что уже говорить о таковых с приставкой «не») – то это, именно та книга.

Алексей Глуховский, журналист 

"Волшебники" – 4-я книга автора Огнена Сказочная

Добрый день, ДРУЗЬЯ!
"Волшебники" – 4-я книга автора Огнена Сказочная,  продолжение  книги  «Сказка про Любовь»
Это электронная интерактивная книга, там ссылки с переходом на сайт, картинки цветные. Если Вам будет интересно – пишите, спрашивайте!
-вот презентация самой книги
-вот сайт
http://ognena.io.ua/
-вот группа   https://vk.com/club65261968
Спасибо за внимание!

Сериалы - наше все...

Господи, как же бывает сложно сосредоточиться на какой то работе, если у тебя есть начатый сериал или книга. Вот даже сейчас, я пишу эту заметку и параллельно слушаю сериал. Это так мешает, но одновременно с этим ты не можешь остановиться. Сериалы - как наркотик, посмотрев первую серию, не сможешь сосредоточиться. Вроде бы умом понимаешь, что если сейчас не сделаешь работу, то потом уже будет поздно, но все равно говоришь себе:"все, это последняя серия.". И так всегда... Много нас тут таких?

30%, 3 голоса

30%, 3 голоса

40%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Про инетмагазины .

   Мне всегда не везет с покупками в нете . Ну почти всегда .  Сейчас возгорелась купить бумажную Устинову "Земное притяжение" . Одну в самом ЭКСМО за 170 грн и в Книгограде вроде бы то же самое за 95 грн .   Кто покупал  настоящие  книги в Нете . может присоветуете магазин . 

Книга про «жорстоку любов» США до України

Посол США написав про «жорстоку любов» до України
 
05.09.2017
Микола Бєлєсков 




Стівен Пайфер
  
Поява в США книги, де Україна фігурує одним із головних предметів дослідження є відносною рідкістю.

Навіть незважаючи на значне пожвавлення інтересу до України із початком російської агресії, нові книги губляться на фоні тієї кількості досліджень, які з’являються щодо КНР, військових і економічних питань. Тому книга колишнього посла США в Україні (1998-2000), а нині – директором Інституту Брукінгса - Стівена Пайфера «The Eagle and the Trident. U.S.—Ukraine Relations in Turbulent Times» є унікальною відразу із декількох причин.

По-перше, важко згадати інше дослідження, де докладно аналізуються саме українсько-американські відносини протягом більшої частини їх 25 річної історії. Тим паче, автором цього дослідження є людина, яка впродовж перших 14 років двосторонніх взаємин, була одним із відповідальних за формування і реалізацію політики США щодо України на різних посадах в американському уряді. Тому згадана книга – це в першу чергу можливість заглянути за закриті двері, за якими відбувалися важливі зустрічі і переговори.

Стівен Пайфер присвятив 7 із 8 розділів книги відносинам протягом 1991-2005 років, коли автор перебував на дипломатичній службі і безпосередньо мав справу із офіційним Києвом як представник Вашингтону. Такий підхід є логічним: він дає змогу не тільки повернутися до тих років, які давно відійшли на другий план на фоні останніх подій в Україні і навколо неї, а й зрозуміти, яким чином розвивалися відносини на одному із ключових напрямів національної зовнішньої політики.

По-друге, книга безперечно цікава своїми деталями, які важко знайти зібраними разом в одному джерелі. І в цьому плані книга буде цікава абсолютно для всіх. Однак на певних моментах, які описані в книзі можна зупинитися докладно, оскільки вони гарно контрастують із тим їх сприйняттям, яке сформувалося в Україні.

Перший такий момент стосується відомої промови Джорджа Буша-старшого у Верховній Раді УРСР на початку серпня 1991 року, в якій тодішній Президент США закликав Україну не виходити із складу СРСР. Цей факт згадують, коли критикують загалом політику Вашингтона щодо України. Стівен Пайфер переконує, що США насправді дуже цікавили події, які розгорталися в Україні в той період. Тому на початку 1991 року в Києві було відкрито консульство. Окрім того сама поява Джорджа Буша-старшого в Києві після саміту із Горбачовим була задумана США як спосіб продемонструвати, що американці починають рахуватися із окремими республіками, а не лише з союзним центром. Показовим є і те, що проти візиту Буша-старшого до столиці УРСР була Москва. А тому, виходячи із цієї ситуації, сама присутність тодішнього Президента США вже була позитивом для України, переконує автор. Щоправда, потім сам визнає, що США не були готові до дезінтеграції СРСР і займали більше вичікувальну позицію з цього питання.

Окремий розділ (Розділ №2) займають питання ядерного роззброєння. Для США питання ядерної зброї і її нерозповсюдження були і залишаються одним із головних пріоритетів. У таких умовах Вашингтон не міг допустити, що після краху СРСР кількість офіційних ядерних держав збільшилася б. І тому не дивно, що протягом 1992-1994 років приорітет Вашингтона полягав у вирішенні саме цього питання.

Показовою є деталь, яку наводить Стівен Пайфер в цьому контексті. Коли навесні 1993 року міжвідомча група уряду США розробляла стратегію щодо України, у ній було чітко визначено, що майбутнє відносин має бути поставлене в залежність від успішного ядерного роззброєння. Безперечно, в самій Україні дискусії щодо того, як Київ провів процес ядерного роззброєння, будуть тривати і надалі. Ми ж тепер маємо пояснення іншої сторони.

Не менш цікавий і інший період – 1995-1997 років, який можна назвати золотим часом українсько-американських відносин. Саме в цей час починається активний діалог, оформлений в «Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва» (листопад 1994 року). Цей документ формує широкий порядок денний,  прописується інституціоналізація співпраці на основі створення в 1996 році Комісії Кучма-Гор, підрозділи якої займалися окремими напрямками. Показово, що Україна на той час входила в четвірку країн колишнього СРСР за обсягами фінансової допомоги. Між США і Україною в цей час ведеться активний діалог щодо архітектури безпеки в Європі, результатом чого стало підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО і початок щорічних військових навчань.

Що попереду: політика чи економіка?Не секрет, що українсько-американські відносини стосуються перш за все стратегічних питань (європейської безпеки), при цьому економічна складова значно поступається політичній частині. Так було тоді, так залишається і сьогодні. Лише у 1998 році, як пише Пайфер, американці почали ставити питання щодо вирішення і бізнес-суперечок. Мова йшла про дискримінацію американських компаній в Україні. Однак офіційна влада не поспішала їх врегульовувати. Хоча від цього залежало отримання фінансування у рамках Freedom Support Act (1992) – Конгрес міг заблокувати цей процес, якщо Державний департамент у своїй доповіді не надавав докази успішного вирішення бізнес-суперечок.

Замість цього офіційний Київ, як згадує Стівен Пайфер, попросив у США прийняти так зване «політичне рішення» - тобто закрити очі на ситуацію, зважаючи на загалом важливість України. Це словосполучення було дивним для американського дипломата. Як і ідея що США мають закривати очі на те, що відбувається всередині країни, зважаючи на геополітичну важливість України – коли Вашингтон шантажували можливістю повороту «на Москву». Колишній посол Пайфер згадує щонайменше про два таких приклади – в 1999 році на фоні виборів Президента і під час так званого «Кольчужного скандалу» 2002 року. Хоча таких випадків було точно більше, якщо згадати зовнішньополітичні метання Віктора Януковича.

Попри те, стверджує Пайфер, Вашингтон зберігав позитивні настрої щодо України. Особливо вони були відчутними після виборів Президента в листопаді 1999 році і візиту Леоніда Кучми до США. Дані очікування лише посилилися із призначенням на посаду прем’єр-міністра України Віктора Ющенка, який на той час мав імідж реформатора і позитивно сприймався у Вашингтоні. Однак позитивні очікування США зникли менше, ніж за рік. Вже у жовтні 2000 Стівен Пайфер, залишаючи посаду посла в Україні, пише так зване заключне повідомлення «в центр». І в цьому контексті він згадує, що особливих очікувань на прорив у відносинах із Україною в нього не було аж до періоду, коли Леонід Кучма залишить свою посаду.

У контексті кризи українсько-американських відносин упродовж 2002-2004 року, якою власне і закінчується історична частина книги Стівена Пайфера, цікаво відзначити іще одну деталь. В Україні прийнято вважати, що причиною цієї кризи стало резонансне вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і наростання авторитарних тенденцій в стилі правління тодішнього Президента України. Однак, як можна зробити висновок, для американців принциповими питаннями була невиконана обіцянка, яка була дана Кондолізі Райс під час її візиту до Києва в 2001 році, щодо припинення постачання озброєнь в Македонію. Також свою негативну роль зіграв «кольчужний скандал» - сама можливість постачання радарів до систем ППО ворожій США країні (Іраку).  Тобто, сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх чинників викликала першу глибоку кризу українсько-американських відносин.

Аналітика і рекомендації

Однак книга «The Eagle and the Trident. U.S.—Ukraine Relations in Turbulent Times» була б неповною, якби автор не намагався запропонувати відповідні рекомендації, як США мають вибудовувати в майбутньому політику щодо України. Цьому присвячений розділ №8 «Уроки і політичні рекомендації». Саме з нього, певно, і треба починати читати книгу представникам українського політичного істеблішменту. Оскільки автор ставить доволі невтішний діагноз – в Україні і досі не було жодного керівництва, яке було б повністю готове відставити в сторону власні політичні і економічні інтереси з метою реалізації реформ, що насправді переформують структуру управління країною.

При цьому Стівен Пайфер і далі наполягає на тому, що в інтересах США сприяти трансформації України у державу із функціональною демократією і ринковою економікою. В нинішніх умовах для реалізації цієї цілі Вашингтон постає перед подвійним завданням – допомога Україні у протидії агресії РФ і сприяння внутрішніх перетворенням.

Щодо українсько-російського конфлікту американський експерт говорить про необхідність продовження політики тиску на РФ із метою змусити виконати Мінські угоди. При цьому Україна могла б активно протидіяти звинуваченням у повільній реалізації цих угод прийняттям закону про місцеві вибори в ОРДЛО із усіма відповідними умовами.

Стівен Пайфер не бачить особливого сенсу у відмові від окупованих територій, оскільки, як він дуже влучно зазначає, Кремль цікавить не контроль за Донбасом, а інструментарій постійного тиску на Київ через ці території.

Також Стівен Пайфер акцентує увагу на тому, що не можна забувати про питання окупованого і анексованого РФ Криму, а також не можна допустити визнання факту окупації. При цьому він не бачить, на відміну від Донбасу, як можна було б хоча б гіпотетично вирішити ситуацію із Кримом на основі приписів міжнародного права.

Головним інструментом посилення звязків України із заходом Стівен Пайфер називає Угоду про асоціацію. Це необхідно пам’ятати на фоні вступу в дію цієї Угоди 1 вересня 2017 року, а також необхідності імплементації відповідних норм у національному законодавстві. Цей процес щонайменше займе близько 10 років, і від того, як успішно Україна із цим завданням справиться, буде залежати її майбутнє.

У питаннях відносин Україна-НАТО посол Пайфер радить робити наголос на практичних моментах співпраці, які можуть розглядатися як посилення обороноздатності України. При цьому він нагадує, що Київ уже має аналог ПДЧ, яким є Річна національна програма. А тому питання не в назвах, а в успішній реалізації цієї програми.

Щодо реформ, Стівен Пайфер визнає, що Україна здійснила більше прогресу із 2014 року, ніж до цього часу. Але він вкотре повторює, що цього може виявитися замало. Він рекомендує Вашингтону взяти на озброєння принцип «tough love» (жорстока любов) – поєднання більших вимог щодо прогресу в реформах із готовністю надавати більшу допомогу, в тому числі фінансову. Він визнає, що для успіху необхідним буде подолання існуючих інтересів окремих гравців, а отже - одночасного тиску міжнародних партнерів, реформаторів в Верховній Раді і громадянського суспільства. При цьому для боротьби із корупцією колишній посол США радить використовувати відмову у видачі американських віз і заморозку активів спільно США і країнами ЄС. В іншому випадку він попереджає про «втому від України» - третю в історії українсько-американських відносин.

Цей розділ певною мірою натякає про втрачені можливості і певну циклічність у відносинах Україна-США – ні того, ні іншого не можна допустити в майбутньому. Але не зважаючи на всі проблеми, Стівен Пайфер залишається оптимістом, хоча і визнає, що США мають не лише підтримувати Україну, але і більше тиснути на владу, яка має продовжувати реформи в країні. 

Книгу посла Пайфера розраховано не тільки на американську аудиторію. Вона, скоріше, потрібна нам. Щоб усвідомити прорахунки, які були в минулому - і надалі їх не повторювати. І врешті-решт зруйнувати цю «негативну циклічність». 


Казахстан - флагман движения за безъядерный мир

К пятилетию проекта «Атом» в Киеве также прошла презентация издания «Роль Казахстана в глобальных действиях против ядерного оружия».


Книга «Центральноазиатский БАРС»

Для меня, как для автора, помещение моей книги «Центральноазиатский БАРС» на полку в Личной библиотеке Елбасы - Нурсултана Абишевича Назарбаева, является высокой наградой, значительной оценкой моего труда. Пользуясь случаем, выражаю слова особой благодарности КАСЫМБЕКОВУ Махмуду Базаркуловичу - начальнику Канцелярии Президента Республики Казахстан – исполняющего обязанности директора ГУ «Библиотека Первого Президента Республики Казахстан – Лидера Нации», а также коллективу библиотеки, который предоставил возможность для всех желающих читать книгу онлайн.

Возвращаясь немного назад во времени, в 2016 год, хочу отметить, что издание книги «Центральноазиатский БАРС» стало важным событием в казахстанско-украинских отношениях. В презентации монографии, которая проходила в Национальной академии наук Украины, принимали участие выдающиеся ученые, известные писатели, журналисты, представители бизнеса, известные государственные, общественные, культурные деятели, представители казахской диаспоры, почетными гостями на мероприятии стали главы дипломатических миссий, аккредитованных в Украине.

Презентация издания вызвала широкий общественный резонанс в Украине и Казахстане и была освещена в 32-х публикациях средств массовой информации. Среди них центральные издания Украины: «Урядовый курьер», «Укринформ», «Сегодня»; казахстанские центральные СМИ: первый круглосуточный информационный телеканал «Хабар 24», «Портал 365info.kz», «Экспресс К», «ZONA kz». Кроме того, сообщение о событии было выложено на официальных сайтах: Министерства иностранных дел Республики Казахстан, Посольства Республики Казахстан в Украине. Наиболее полную и подробную информацию о мероприятии предоставила самая массовая общественная научно-просветительская организация нашего государства - Общество «Знание» Украины.

Книгу «Центральноазиатский БАРС» высоко оценили в академических и экспертных кругах, отметили ее международное значение в углублении и укреплении дружбы и сотрудничества между Казахстаном и Украиной.

Особую благодарность мне как автору в предисловии к книге выразил Леонид Данилович Кучма, Президент Украины в 1994-2005 годах.

Я же лично искренне благодарен тем людям, которые оказывали мне помощь в работе над книгой – именно они и есть тот живой и самый надежный мост дружбы между нашими народами.


Проверенные рецепты ягодных варений из книги "Лесное лукошко"

На сайт SOLENYA.RU добавлены рецепты ягодных варений из книги Ф.И.Чумакова "Лесное лукошко" (г.Архангельск).
Даны общие указания как варить ягодное варенье и рецепты варений из:
- земляники
- малины или ежевики
- черной смородины
- красной смородины
- клюквы с грецкими орехами
- брусники
- морошки
- красной смородины (желе)
- рябины
См. здесь: http://solenya.ru/sol/lesnoelukoshko.htm

Проницательность и восторг

Insight and delight


Когда едешь в старом потрепанном автомобиле, раскачиваясь на плюшевом сидении, вдыхая дорожную морось и напевая что-то себе для настроения, можно забыть всё на свете, только не это..

Вдруг никогда не бывает вдруг. Это только в романах, вдруг вбегает портье или ломается стул, что-то падает и разбивается, кто-то в кого-то влюбляется или умирает. Разве может быть неожиданным то, что мы привыкли называть другим? В какое-то неопределенное время кто-то из нас открывает дверь и входит в другое. Что значит другое? Смотри направо, прямо сейчас, смотри! Что там? Я же ясно пишу, смотри направо, а не продолжай читать буковки. Ты видишь линии, преломление света, складываешь в мозгу мелочи в более крупные очертания. Ты все равно не видишь то, что видит птичка, залетевшая через окно в комнату. Она покружилась, преследуя собственную тень, несколько раз ударилась бочком о стену и покинула жилище. Что же упускает человек, складывая мелочи по законам кем-то придуманных схем в своем мозгу? Отчего он лишен зрения, которое помогает птице покинуть стены?

- Вы помните символ - стену плача? Кто и зачем плакал, а самое любопытное, почему это так важно?- молодой студент вытер платком лоб и сосредоточил свои зрачки на Ральфе.

-«Мы начинаем жить, лишь тогда, когда начинаем доверять своей внутренней силе, „я“ своего „я“, как единственному и достаточному средству против всех ужасов „не я“. То, что называется человеческой природой, — лишь внешняя оболочка, короста привычки, погружающая врожденные силы человека в противоестественный сон», - так я написал в своей книге «Nature» , более на твой вопрос мне нечего добавить. Ральф говорил спокойно, ему не нужно было повышать голос, он говорил, словно светил в окно, как луч луны, который хотя и не солнечный, но достаточно яркий.

-Я бы хотел понять, как вы относитесь к Богу, о природе я пока могу и сам разобраться, - молодой человек сделал жест, будто что-то отгоняет в сторону.

-«Бога и природу нужно воспринимать посредством insight и delight»,- Ральф продолжал цитировать собственную книгу, не обращая внимания на нервозность собеседника, продолжая светить и светиться. Именно эта способность более всего раздражала тех, кто торопится и плохо спит ночью, спит днем, находясь при этом на работе, не решается говорить о телесных радостях, стараясь заглушить проявления Человеческого чтением божественных текстов.

-Как вдохновение и наслаждение вы увязываете с Богом? Это равносильно тому, если бы я пытался громко петь, аккомпанируя себе на гитаре в соборе, – юноша сорвал с себя френч и сложил его кубиком на стул.

-"Природа и душа – это два компонента Вселенной. Природа, мой друг, это плантация Бога", - Ральф, рассыпая цитаты в темпе andante, взял в руки френч юноши, встряхнул и, повесив его на спинку стула, продолжил, - "все мыслимое, искусство, люди, вы и даже мое тело - the not me, то есть Природа"!

Генри, молча, надел френч и вышел из аудитории. Через несколько лет Ральф получил от Генри письмо. Строки этого письма - словно жизнь обвенчалась с лесом, сплетенная из звуков на берегу пруда. В письме говорилось о том, что Генри провел целых два года в полном уединении, доказывая себе и миру, что хорошо и счастливо жить можно и вне общества, удовлетворяя все естественные потребности собственным трудом. «Я считаю, что мы могли бы гораздо больше доверять жизни, чем мы это делаем. Мы могли бы сократить заботы о себе хотя бы на столько, сколько мы их уделяем другим. Природа приспособлена к нашей слабости не менее чем к нашей силе. Непрестанная тревога и напряжение, в котором живут иные люди,- это род неизлечимой болезни. Нам внушают преувеличенное понятие о важности нашей работы, а между тем, как много мы оставляем несделанным!» - писал Генри.


С тех самых пор прошло 162 года. Генри включили в список культурных героев страны, а его заметки, написанные в отшельничестве на берегу озера, признаны «столь же почитаемыми и столь же нечитаемыми, как Библия».

………………………………………………………………………………………


В рассказе использованы цитаты из книги Ральфа Эмерсона ««Nature»,1836 г., а также из книги Генри Дэйвида Торо«Уолден, или Жизнь в лесу».

Осень 2016 года.


© Copyright: Татьяна Тет Дубовая, 2016

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
36
предыдущая
следующая