Профиль

andrik746

andrik746

Украина, Луцк

Рейтинг в разделе:

Тсссссс, нас копіпастять!

Мій герой сидить за ноутбуком і клацає по клавіатурі. Не так давно він освоїв сліпий набір і тепер відверто отримує задоволення від самого процесу друку. Мій герой серфить по обраних закладках, але в якийсь момент увага починає розсіюватись під впливом нещодавніх спогадів і довга стрічка новин перстає сприйматися, він продовжує несвідомо водити очима по екрану, але думає зовсім про інше...

...-Не можна просто брати і обзивати попсою все, шо досягнуло хоч якогось визнання.

-Не можна, але ми називаємо.

-Блін, ти хочеш сказати, шо попса і бестселер - одне і те ж? Давай тоді і класичну музику будемо називати попсньою!

-Попса - це масова культура! Твоя класика тоже колись була попсою, так і сьогоднішні попсові бестселери стануть колись класикою...

-Брєд.

-Надіюсь, не стануть.

-Багато ви знаєте про класику! Тоже мені гурмани-меломани...

-Карочє, іди читай свої "Сутінки" і не харь.

-Ну і читаю.

Гурмани-меломани в кількості чотирьох чоловік сидять в центральному барі-тире-ресторані-тире-звичайній по-суті бичарні забігайлівці, п'ють звикле дешеве пиво, обмінюючись хаотичними думками на вільну тему. Вільна тема, то звужуючись, то розширюючись, уже встигла поверхнево торкнутися останніх новин спорту, кіноматографу, пробіглась по становленню світового імперіалізму і загрозливо наближалася до свого логічного завершення.

-Чувак, ти навіть елементарних історичних фактів не знаєш!

-Шо я не знаю!? Тут все панятно, вони воювали за нацистів.

-По-перше, ти не розрізняєш ОУН(Б) і ОУН(М), це мельниківці співпрацювали з наци...

-УПА гавно.

-Заткнись.

-По-друге, це твій папа так думає, а не ти... так шо не розказуй, почитай хоч би історію.

-А я взагалі за анархо-комунізм.

-Та завали морду, тебе ніхто не питає.

-Чувак...

...Мій герой - черговий графоман, який нерідко шукає своєрідне натхнення у спогадах. Він доїдає снікерс, залазить на знайомий блогпост, сканує "правильні" статті і зрештою, знайшовши необхідне, починає писати.

*"В Україні спостерігається активізація діяльності інформаційної “п’ятої колони”. На сьогодні існує низка серйозних сил, які спеціалізуються на перманентному паплюженні національно-визвольної боротьби українського народу та дискредитації його минулого. Іманентна потреба у комплексній фальсифікації історії виявляється в безперервному відтворенні потворних міфологем про “колаборацію” українського визвольного руху з гітлерівською Німеччиною. Вибудовуючи єдиний смисловий образний ряд із “посібниками гітлерівців” та політикою організованого геноциду нацистської Німеччини, фахівці з брудних технологій прагнуть реанімувати призабуті стереотипи сталінської пропаганди, наново вкорінивши їх у суспільній свідомості. Аби припинити інформаційне зомбування, достатньо пригадати елементарні факти." (с) Часто також достатньо задати людині єдине питання: чи читала вона щоденники командирів УПА або чи знайомилась хоча б з якимись історичними документами...*

Герой, не дописавши абзац, широко позіхає й знову провалюється в недалекі думки.

Той вечір у барі випадав саме на річницю створення УПА і на центральному корпусі університету розмістили великий продовгуватий тканинний транспарант із написом "ОУН-УПА, героям слава!" Алкоголь вже смачно вдарив у голову і на фоні останньої дискусії колишнім гурманам-меломанам спадає на думку ідея зірвати транспарант без особливої на те причини. Темрява ховає молодих порушників правопорядку від відплати всюдисущої адміністративної відповідальності, і "акція протесту" проходить успішно. Окрилені власною витівкою, гурмани розгортають транспарант і починають перетягувати його один на одного так, як це роблять з канатом. Через якийсь час перемагають ті двоє, що "за УПА", хоча в результаті на землю завалюються усі четверо... 

Мій герой у відчаї. Це явно не той епізод з життя, який він би хотів зараз згадати, але події заново відродилися в пам'яті, як ніби ще вчора біг по тому злощасному проспекту. Герой піднімає очі на екран і перечитує щойно написане, після чого розлючено стирає все нахуй і починає спочатку.

*Якби я знався на програмуванні, то серйозно попрацював би над одним проектом. Тільки нещодавно мені в голову прийшла ідея створення цікавої програми, яка б функціонувала за тим же принципом, що і відомий ICQ-бот. Він здатен автономно реагувати на елементарні і поширені повідомлення від друзів, такі як «прівєткакдєла» або «чим займаєшся». Прога одразу дає заготовані відповіді чи аналізує ваші власні фрази до інших користувачів, застосовуючи їх в аналогічних ситуаціях. Моя версія складніша, вона здатна сканувати весь тематичний інформаційний простір, узагальнювати створене, написане, обговорене за весь час у межах І-нет павутини, а тоді, як професійний рерайтер (спеціаліст по лексичній зміні оригінального тексту), редагувати слова синонімами, перетасовувати речення і переставляти абзаци. Таким чином, маємо програму, в яку достатньо ввести тему для аналізу, а вона одразу видає нову, ніким раніше не виказану думку про ту чи іншу проблему; пропонує нову інтерпретацію тих чи інших подій. Такий собі рерайтер-автомат (фінансова вигода очевидна). Тільки тут народжується інше питання: а як взагалі формується наше думка стосовно чогось? Ми вбираємо інформацію, аналізуємо її, стаємо на якусь сторону і можемо висловити власне бачення своїми словами, можемо навіть записати її. Але думати більше не потрібно! Просто вводимо тему, клікаємо на «за» або «проти», і ура! Ось вона, наша думка. Залишається скопіпастити на свій жорсткий диск. Просто останнім часом складається враження, що більшість опублікованого в неті - всього-навсього результат такого от рерайтингу... Далі випускаємо версію «рерайтер 2.0», садимо її на блоги й соціальні мережі, бот самостійно завантажує фотки-аватари, обирає нік, відповідає на повідомлення, додає коментарі, запрошує друзів, а головне: безперервно постить статті у заданих рамках, по-моєму, ідеальна агіт-зброя для коригування суспільної свідомості. Тільки чогось мені здається, друга версія провалиться, бо кому вигідно фінансувати кампанію, яка й без того котиться самостійно: хохлосрач і кацапоненависництво, свідомі і несвідомі, за вєлікарусскій і за солов’їну, за синіх, помаранчевих, білих, червоних!? Тисячі звинувачень, насмішок, образ… і все це ми розвели без чиєїсь там вказівки, хм… а може це нас розвели? Тоді хто? Хто розвів? І чого я досі не в курсі? Чи немає нікого окрім НАС? А ми взагалі є? Ну все, перегрівся, перезавантажуюсь.*

В мого героя злипаються повіки. Не те, щоб він хотів когось у чомусь переконати, але з собою принаймні тимчасово розібрався, залишаючись більш-менш толерантним із внутрішнім «я». Моєму герою нестерпно хотілося б розуміти більше і бачити глибше, але поки він стоїть тільки на тому фундаменті переконань, який дозволив викопати й побудувати час. Він відривається від реальності віртуальної і провалюється в сон, щоб завтра спробувати ще раз переписати її, реальність, на свою користь.

True story

                                                                                                            


74%, 14 голосов

26%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Почитати

  • 11.09.10, 01:03

...вони розходяться по домах, і, засинаючи, дивляться на небо.

Небо в цей час лежить на животі і так само,

засинаючи, дивиться на них. (с)

Пишу беззмістовні слова і моментально роздруковую на чистому папері для того, щоб зіжмакати їх і спалити, просто делітити немає сенсу, але може я і не правий. Колись шукав романтику в старих листах з теплими печатками і з чорнильними перами, а тепер от це: запах друкованої фарби… Щось не те – забув увімкнути музику – тепер нормально. Пост про думки в порожнечу. Поїхали.

Блін, як же хочеться курити! А, згадав, люблю ще писати тексти не в ворді, а в блокноті старим Courier’івським шрифтом. Такий от в мене кібернетичний шиз. Відірваний від дому і, мабуть, скоро знову почну читати всі ці блоги, новини, політичні задротства, на які забивав з висоти нормального підліткового літа, ну ви ж розумієте? Погоня за втраченим часом

- Знаешь,  дело даже и не в банальном «вконтакте – это зло». - Можливо. - Просто когда начинаешь общаться с человеком исключительно в сети, не важно, в контакте, аське… ведь наше общение – это не просто слова, информация составляет всего-навсего 30 % от процесса коммуникации. Жесты, эмоции, поведение, состояние весят гораздо больше. А остается только информация в буквах… - І смайлики) - Ну да, и смайлы. И все же если вы перестаёте видеться, то забываете, зачем вообще когда-то были нужны друг другу. - Це так, але коли тебе закидає далеко, то стараєшся спілкуватися через усі можливі напрямки, навіть через такий викривлений міраж, як Інтернет. - Согласна. - Скоро зможемо сказати: а ми в наш час писали романтичні смс-ки, а не ловили по стоп’ятсот меседжів в хвилину… - Хах, точно, как там… «Напишу смс від землі до небес…»? - …«А коли долетить, хай принаймні на мить твоє серце частіше заб’ється». Мушу відключатись, закінчується трафік, спишемось. - ;) * papa * - :D цікаво було б зустрітися коли-небудь) - Гм)) Давай, до пересечения в сети!) =* Ще одне, я таки перестав шукати романтику в соціальних мережах. Ну ви ж розумієте?

True story


97%, 33 голоса

3%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Я - стертые воспоминания Andrik'а

  • 07.08.10, 10:55



Память. Можно перевести память в слова, но она хранится только в образах, отрывках
и мгновениях.
Нелегко забываются насмешки, неудачи или неловкости? Кто это сказал?
Я назову его мудаком и с радостью буду презирать, конечно же за глазами, или через
трольные комменты ... кстати, очень удобно!
Ведь
на самом деле мы все очень быстро
забыли проигранную драку в младшей
школе, проглоченные без ответа обиды, любовные
разочарования и все
унизительные казусы, которые совсем не хотелось бы вспоминать.

Поройтесь в своей голове и возразите мне! Кто помнит, когда последний раз
вступил в гавно!?
Когда тебя последний раз отдинамили!? Ну вот. Едва
упоминается...
Долбаное подсознание перемешало все это со снами или
переписало поверх старой
пленки новые имена, в том числе и твое
собственное, только шершавые затертости выдают
его, это тот памятный гул
на заднем фоне, который никак не хочет заглохнуть.

По сути, это была хорошая новость, а вот плохая заключается в том, что сознание тут
ни при чем, ты и только ты отвечаешь за этот процесс,
процесс самоуспокоения. Каждый
день ты повторяешь себе: «Я сделал правильно, это кто-то сделал хуйово»,
«Я классный,
это кто-то не понимает моего невьебатого внутреннего мира»,
«Я д'Артаньян, все пидарасы».
Не так агрессивно, но сути это не меняет.


Другое дело - это яркие воспоминания, которые мы гордо называем незабываемыми.
Но даже по лучшим из них скоро останется только отчет по факту завершения.
Серьезно,

если сможешь сейчас подробно описать, каким был самый счастливый момент
в твоей жизни, то сделай это немедленно, а потом отложи его туда, куда все складывают
счастливые воспоминания.
Может где-то туда - в тегу «избранное». Зачем? Ибо так делаю я.
Выжимаю себя в блог. Я тот, кто сам создает эмоции, неважно, какие они, добрые или злые...


За нашим домом находился убитый пустырь. Когда-то там почти началось строительство,
но очередной кризис поспособствовал прекращению финансирования.
«Где наши деньги? - Их нет».
Так у нас на заднем дворе возникло два котлована, в одном из которых даже заложили фундамент.
Пуща разрослась, была для нас лесом, джунглями. Мы - дети Урбана - получили лучший подарок
судьбы, чего еще можно было желать?


Летом война за пущу шла на световых и не только мечах, огнем и водой отвоевывались клочки
территории, готовился плацдарм для дальнейшего
наступления, закончив с войной, превращали
разбросанный котлован на вело трек
(лыжный склон) и, счастливые, с разбитыми конечностями и
гнутыми
колесами (ломаными лыжами) возвращались домой; устраивали бои ящериц, хомячков
(взрослые дяди
украли нашу фишку с ареной: стравливали своих псов друг с другом, делали
ставки, все это происходило ближе к ночи, нарваться на
разъяренную собаку было не сложно),
зимой метались посмотреть
на кровь, которая оставалась на снегу.


Через несколько лет вместе с пацанами я сжег весь пустырь дотла, с отходами и мусором, что
туда успели набросать.
Мы считали, что пепел сработает как удобрение, и на следующий
год трава
вырастет вдвое выше, ибо с этой, маленькой травы, мы почему-то выросли.
Но, очевидно, сухая трава выгорела вместе с семенами, которым должно было прорасти.
Пущи не стало. Потом
откуда-то появились экскаваторы, которые сравняли всю территорию,
даже
старый фундамент, по которому мы бегали от наркоманов, с землей.

Сейчас там выросли новые многоэтажки, но я все-таки законсервировал часть тех воспоминаний,
они здесь, в словах, возникшие между случайными
сигаретами без марки производителя,
нахуй рекламу! Дело
только в том, что время не лечит ничего, лечат новые люди, эмоции, отношения,
новые впечатления, а мы, как УГ-шники копипастеры,
редактируем тексты в собственной голове,
и сами выбираем формат, в
каком их потом подавать.

True story




90%, 27 голосов

10%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Домашнє завдання на літо))

  • 09.07.10, 14:52




Вчора одна людина випадково нагадала мені, що вже середина липня майже, мене як током пробило. Куди котиться моє літо?! Коротше, вирішив добити його на повну. Склав список справ, які мушу встигнути зробити до кінця цього літа. От:


1) Стрибнути зі сцени або поплавати над натовпом.

2) Познайомитися з однофамільцем/однофамілецею.

3) Забратися з ресторану/бару/кафе, не розплатившись.

4) Вкрасти прапор України.

5) Взяти участь у флешмобі.

6) Пройти повністю якусь комп'ютерну гру.

7) Скупатися голим у морі.

8) Написати пісню.

9) Написати оповідання чи щось типу того.

10) Відправити собі листа в майбутнє.

11) Заночувати на природі в палатці.

12) Навчитися водити машину.

13) Познайомитися з кимось в і-неті і зустрітися в живу.

14) Сходити на дорогий чи не дуже концерт.

15) Зіграти у великий теніс.

16) Покататися на ралі-карті, на велосипеді на худий кінець.

17) Сходити в парк атракціонів.

18) Купити собі якусь непотрібну фігню, наприклад, примочку ефектів до електрогітари.

19) З'їздити в якесь місто на екскурсію.

20) Кинути курити))

Додане вами:

Кинути сидіти в інтернеті з ранку до ночі до кінця літа (Ananser)

Стрибнути з парашутом (Nickelback1)

Банджи джампінг (anton121293)

Вивчити японську :) (ab absurdo)

Сходити на нічний нон-стоп, стрибнути з даху на копицю сіна (Mar!chka)

Пустити з ейфелевої вежі мильні бульбашки (ХУДОЖНИК+
)



Раджу кожному задуматися про своє майбутнє літо і як мінімум виконати кілька пунктів з могу списку. Може в кого є якісь божевільні ідеї, які вони б хотіли реалізувати чи вже втілювали в життя, то напишіть в коменти, хочу зробити літо незабутнім!

True story

54%, 30 голосов

18%, 10 голосов

29%, 16 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Попробуй не сдохни

В кармане две деньги, хватит на пиво, а значит мы живы,
А значит нас любят, пусть так и будет и нас не погубит...

Секс и рок-н-ролл (Год змеи)







СпЄка. Нахабне сонце прорізає склопакети і розжарює дешевий лінолеум. Жара починає підкрадатися ще з п'ятої ранку, і відсутність елементарного карнизу змушує мимоволі засмагати: сонце валить в очі і нав'язливо впарює свій вітамін D розпареному тілу. Голова не варить, думки про вчорашній день взагалі не складаються до купи, зрештою, він мало чим відрізнявся від останнього тижня, такого впадла давно не було, порівняти можна хіба з попередньою неділею, спека і студентська дієта перетворює людину на овоча, який повільно собі підгниває на сонці. О, я справжній майстер вбивати власний час...Прокидаюся.

Виходжу зі свого загадженого бунгала. Вулиця. Гуде голова, сушить, проточна вода явно не на користь моєму недосвідченому організму. Ховаю очі від перехожих за скельцями темних окулярів. Тупняк.

Проходимо практику. Довго варилися на сонці, ходили туди-сюди, створювали вигляд зайнятих, носилися з інструментами (реманент мля), видихали дим, ховалися від очей начальника, Шеф возив хлам і сипав матами, маялися і мріяли про прохолодне пиво та море, переносили будівельну покрівельну плитку з одного місця на інше, а тоді переносили назад, розчищали схили під ківаловською дачею. Працюємо як в колгоспі - ніфіга не робимо, тільки красти не дають. Приємно бачити, що не все ще стирили з казенного складу, за цей час Шеф встиг заникати собі десяток койок, вивезе потім під покривом ночі, падла. Начальніка тирить будматеріали, цеховики на своїй хвилі теж не ображені.

Скидаємось на общак. Дивимось трилогію "День радио", "День Выборов", "О чем говорят мужчины". Відкорковуємо недороге щастя. Вибираємося в ніч. Третя година. На Аркадії людей о третій реально значно більше, ніж удень. Нічне небо тривожать мерехтливі вогні, шарахає музика - клубне життя. Знаходимо безлюдне місце. Сидимо в колі. Передаємо з рук в руки і відпиваємо  пляшку вина, говоримо про все на світі. Купаємося в нічному морі, бігаємо по пляжу. Чекаємо на світанок, світанок, сука, ніяк не приходить, замерзаємо, зустрічаємо сонце.

А сонце, воно піднімається плавно і своїм світлом вимикає гуркіт басів, вимикає світломузику, воно всього-навсього вмикає новий день, тепер уже в іншому світлі. СпЄка.

True story



41%, 14 голосов

0%, 0 голосов

6%, 2 голоса

26%, 9 голосов

12%, 4 голоса

3%, 1 голос

12%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Punked

Підліткове (спогади):

Я панк, я сміюся, коли мені смішно, кричу, коли зносить башту, 

співаю, коли відчуваю; я кажу "люблю", якщо по-справжньому 

кохаю, сумую, коли приходить туга; а ще я блюю, якщо алкоголі 

зашкалюють, відриваюся на повну, коли треба випустити пар, завжди 

йду в отмах, якщо зневажаю, то кажу про це відкрито, коли ненавиджу, 

то мщуся жорстоко, в ідеалі я внутрішній - еквівалент мені зовнішньому, 

бо відзеркалюю у вчинках себе на 100%, я не стримую свій егоїзм, бо не 

боюся наштовхнутися на ваш, я такий, який є,

ви називаєте мене покидьком.


73%, 16 голосов

9%, 2 голоса

18%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Гітарко

                                                                         
 


Я трошки граю на гітарі. Не раз вибиралися з нею кудись на природу, за цей час назбирався більш-менш сталий арсенал заготовлених пісень, які можна покричати під мої потуги видушити з неї акордоподібні звуки. Мабуть, якщо ти не проти музики і не проти природи, якщо сам/сама граєш на гітарі чи радо рвеш горло під неї, то перед тобою не раз виникало питання про те, які б ще хороші відомі, але призабуті пісні можна було б виконати. Я перед таким випадком завжди риюся у власному загашнику, але багато із того, що колись вмів, забувається. Зібрав усе наявне в мене на даний момент, вийшов такий собі посібник для гітариста-чайника. Во!)

1) Цой - "Группа крови", "Звезда по имени солнце", "Мама анархия", "Восьмиклассница".

2) Скрябін - "Старі фотографії", "Мовчати".

3) Бумбокс - "Вахтерам", "Квіти в волоссі".

4) Океан ельзи - "Не питай", "Їду додому", "Квітка".

5) Скай - "Не йди", "Тебе це може вбити".

6) Ария - "Ангел".

7) Тік - "Алкоголізм", "Вчителька".

8) Сплин - "Выхода нет", "Сердце".

9) Джанго - "Холодная весна".

10) Жуки - "Батарейка".

11) Год змеи - "Секс и рокнролл".

12) Наив - "Когда я перестану пить".

13) Машина времени - "Однажды мир прогнется под нас".

14) Брати Гадюкіни - "Файне місто тернопіль".

15) Брем Стокер - "Сама гарна дівчина в селі".

16) Би 2 и Агата Кристи - "Мы не ангелы".

17) Kombi - "Pokolienie".

18) Газманов - "Офицеры".

19) Любэ - "Давай за".

20) Плач яремії - "Вона".

Це далеко не кінцевий список, а тільки випробуване на нашій компанії - йде на ура. Не заперечую, що це все справа смаку, але всеодно прошу кожного подумати і написати, що з культового чи просто класного я забув згадати - виправлюсь, вивчу, і згодом ваше побажання перетвориться на пісню, яка під гітарні стинання виривається з п'яних мордяк групки студентів, що на момент відірвалися від своєї буденної реальності, пісня нестримним вихором полетить до небокраю широкого, і здригнуться враз небозводи, затремтять відлунням навколишні схили.   lol


True story

 
                                                                             
          

38%, 13 голосов

9%, 3 голоса

15%, 5 голосов

3%, 1 голос

35%, 12 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

krik Гранит - Крик Граніт

Дочь. Дрочь. Жизнь - такая, как она есть.                                 krik Гранит

http://blog.i.ua/user/134649/433718/

Була осінь, накрапали дрібні дощі, рано починало темнішати, в чорних проваллях вікон покинутого і
розграбованого дитсадка моторошно завивали собаки, а я невпинно продовжував
досліджувати жіночі душі. Захоплююче заняття, якщо знати, де вони знаходяться.
Душі у жінки. Вони є. Зазвичай у трусах. Ніколи не кажіть жінці, що знаєте це,
обманюйте – робіть вигляд, що загубили душу в її очах. Підливайте вино.
Чекайте, прикидайтеся холостяком. Жінки дурні і пожадливі – якщо зачекати, вони
обов’язково нападуть.


Я бачив у ній досконалу річ і не мав бажання заглядати в її труси. Бути поряд, кожного дня –
після 17.00. Без її дочки. Із задоволенням розбив би їй голову. Мала – мила,
пустотлива дитина-чомучка заважала нашому моєму щастю. Не сиділа на місці,
хотіла спілкуватися, стрибати, гуляти у парку і кататися на човні. Все це я
хотів робити з її мамою. Тримати її за руку, дихати осінню, пити пиво, наступати
на жовте листя. Хотів бачити її поряд із собою в кабаках, пишатися цією
ідеальною з усіх сторін самкою – моєю тьолкою. Торкатися губами до волосся,
дарувати квіти і обманювати – брехати, втрачаючи зв'язок з тією некомфортною
реальністю, в якій сам залишався, бідним дрібним клерком.


Вона любила, коли я приходив до неї в будинок. Зривалася, накривала стіл, жарила-шкварила. Зачиняла
дівчинку в сараї, а якщо та плакала, то била. Била по-бабському, невміло,
роздряпуючи дочці лице. Наливала мені горілку, погладжувала коліна, тривожно
заглядала в очі. Уночі крадькома виносила на вулицю залишки моєї вечері. Кормила
дочку і собаку в буді. Мені було жаль недоїденої ковбаси, я бурчав із впертістю
зіпсованої дитини. Вона накривала мене ковдрою і довго цілувала. Іноді плакала.
Любила дурна – думала, одружусь.


Дочка застудилася, а собака перестала на мене гарчати. Мені набридло прикидатися холостяком. Я пішов
не прощаючись, без скандалу – культурний чоловік. Дочка померла, а чергові
чоловіки і дешеві наркотики допомогли їй стати інвалідом в 25 років. Її
помістили доживати свій вік в будинок для престарілих. Хотів провідати, але
забув. Згадав тільки через 10 років. Згадав, але тепер уже не хочу її бачити. Я
більше не досліджую жіночі душі, особливо ті, що в безглуздих трусах. У мене
інше, не менш захоплююче хобі.

Вступникам. Хроніки

Коли я поступав, навіть уявлення не мав, як поступали абітурієнти в 2008, звідси й ідея про хроніку. Хроніки мого вступу. Літо 2009-го.

Зараз всі мої знайомі вступники заворушилися: почалося ЗНО, а значить, з цього моменту вони офіційно починають свою вступну кампанію, тема вступу до вищого навчального закладу знову виходить на передній план. Ще минулого року я сам був на їхньому місці, а тому почав згадувати, як поступали в 2009-му. Можливо, хроніка мого вступу стане корисною для когось, особисто для мене цей період глибоко врізався в пам'ять і приніс надзвичайно багато вражень і, мабуть, нового досвіду.

Літо 2009-го видалось для мене повним різних людей, нових облич, масштабних міст і брукованих містечок, хороших університетів і не дуже, повним кольорових фотографій і не таких кольорових документів, паперів, форм, заяв, повним треків Good Charlotte, Fall out boy, Three Days Grace і багато панку… ще ніколи я стільки не подорожував Україною, ще ніколи стільки не переживав. Літо 2009-го.

Results

Результати

В першу чергу на думку спадає те, що тести виявилися на багато легшими, ніж очікувалося, а точніше, результати були значно вищими. З свого боку скажу, що хто на скільки готувався, на стільки й здав, тому про необ’єктивність оцінювання ніхто і не заїкався.

Почалося. А почалося очікування. Час до тесту летів надзвичайно швидко, а от після…. Перше очікування – це очікування офіційних правильних відповідей. Далі очікування результатів, які мали з’явитися на сайті. З результатами прийшла ейфорія – ейфорія звільнення, свободи, планів на майбутнє, усвідомлення неприв’язаності більше до одного місця, необмеженості можливостей. Я, як і більшість знайомих, отримав високий бал. В цей час, здається, не було іншої теми для розмов у абітурієнтів, крім: «Шо здавав? На скільки здав? Куди хочеш подавати?»

Lines

Черги

Я хотів поступити на юридичний (історія і укр.мова). Пріоритетними обрав Київ та Львів (також Луцьк, Одеса і Чернівці). Проблема підготовки усіх пакетів документів забрала досить багато сил, часу, грошей і трафіку. Ретельно перечитувалися умови вступу до кожного закладу. Тоді подавали заяви в необмежену кількість ВНЗ і ще й на всі факультети, що стало причиною масових черг і повного хаосу на Вступ.інфо в списках абітурієнтів. Черги – це взагалі окрема тема,  таке враження, що люди стають дикими, кожен ламається один перед одним, епіцентром конфліктів завжди виступали «мамаши», бо ж їхнє дитя завжди має найперше право вступу, черги – це пекло, найгірше з усього, що було зі мною того літа (якщо додати час, проведений безпосередньо у чергах, то для мене він склав приблизно діб 7-8, включаючи подачу оригіналів).

Perks Пільги

Найбільш насичений період – це подача оригіналів, тоді все і вирішується. Ейфорія закінчилася після знайомства з особливою «привілегійованою» категорією вступників – з пільговиками. Пільговик – це абітурієнт, який в будь-якому випадку стоятиме в списку зарахованих перед тобою, бо закон легітимізував його право на це, що забезпечується купленою довідкою про входження в пільгову категорію. Так. Коло почало звужуватися. Чомусь всі й одним махом пільговики не захотіли йти на будівельників, інженерів, на інші технічні напрямки (там складно), не пішли й на соціологів, філософів, істориків, вчителів (там не престижно), зате пішли на міжнародні відносини, на юристів, економістів…

Nonsense Абсурд

Луцьк. В своєму місцевому університеті я займав перше місце за рейтингом по балах, проте був приблизно 40-50 у списку (20 державних місць), тобто переді мною були тільки пільговики. До останнього моменту я вважав, що не вступлю у наш ВНУ. Під кінець терміну подачі оригіналів батьки через знайомих вибили інформацію про те, що виділять додаткові місця на юридичний, тому довго чекали, але інформація не з’являлася  (в останній день подачі оригіналів мені таки передзвонили і повідомили, що я пройшов, там виділили 2 додаткових місця; склалося так, що люди з високими балами забили на юридичний в Луцьку, бо розуміли ситуацію з пільговиками, вони переписували заяви на історичний чи на політологію і т.д., а ці два місця отримали ті, хто вже оплатив контракт і подав оригінали документів).

Почав зважувати усі варіанти, бо ситуація кожен день змінювалася, впевненість в успішності вступу розвіювалася. В такій ситуації починаєш накручувати себе, що заклад, в який швидше за все потрапиш точно кращий за всі інші можливі варіанти, має найбільше плюсів і т.д.

Hopelessness

Відчай

Львів. Кожен день просиджував на www.vstup.info по кілька годин. У Львові було 145 державних місць (102 пільговика, я 180-й). Дійшло до того, що я почав звіряти списки західноукраїнських і київських ВНЗ: якщо абітурієнт проходив у Могилянці чи КНУ, викреслював його з львівського; якщо не входив в 145 бюджетників, але стояв переді мною і був іногороднім – теж викреслював (надіявся на те, що не ризикне втрачати державне місце у своєму місті); потім пробив списки пільговиків, які вже подали оригінали в Луцьк – теж викреслив їх з львівських списків. В результаті я прорахував, що вірогідність потрапляння мого вступу на бюджет досить велика, крім того мав ще запасний варіант – Одесу, там термін подачі оригіналів документів закінчувався на кілька днів пізніше.

Отже, я сів на першу маршрутку до Львова, там теж був один день в запасі. В дорозі мені зателефонували з Києва, сказали, що я проходжу на бюджет. Моя смс другу: «Сьогодні зранку поїхав в Львів подавати оригінали, шоб якшо не пройду, завтра забрати і завезти в Одесу. За 2 км до Львова дзвонять і кажуть, шо я пройшов в Київ. Я приїжджаю на автостанцію і їду назад в Луцьк. Історія про те, як я сматався в Львів і назад всього за 7 год))) вночі їду в Київ…». Пізніше з’ясувалося, що я таки поступив би до Львова, якби тоді довіз документи.

Fuck

Непорозуміння

Київ. Черга. Здав відразу оригінали в прийомну (велика помилка). Знову з смс: «День другий. Виявилося, шо подзвонили «ви пройшли на бюджет» крім мене ще 15 людям, а місць 1-2, чи вони дійсно появляться (місця), буде відомо завтра. Я маю ночувати, шоб встигнути забрати оригінали. А з Києва, якшо кидануть, а вони кидануть)), зразу поїду в Одесу! Я бл@ть ох@єваю з цього всього! З оптимізмом дивлюся в майбутнє…». На наступний день знов не було ніякої інформації, ночував ще одну ніч в родичів. Дійсно, зателефонували крім мене ще кільком людям, коли насправді не пройшов жоден. На третій день декан заявила, що ніяких місць не буде. Я то мав страховку, а от була одна дівчина, яка після того дзвінка забрала оригінали з КНЕУ, куди пройшла на державне, а назад їх вже не приймали, не знаю навіть, як далі склалася її доля, мабуть, мусили йти на контракт. Батьки починали говорити про позов до суду.

Що можна ще згадати про Київ? Минулого року там ходив міф про те, що так як дуже багато пільговиків, то встановлюватиметься прохідний бал (приблизно 393-395), і якщо ти його перевершиш, то точно пройдеш на бюджет. Міф залишився міфом.

Зараз я закінчую перший курс ОНЮА. Не можу сказати, що дуже жалію про Київ, трохи жалію про Львів. Але так вже склалося. Надіюсь, написане допоможе комусь з цьогорічних абітурієнтів уникнути аналогічних помилок, провокацій.

Історія про систему, про те, як держава може об’єбати тебе на кожному кроці; про те, що іноді виникають ситуації, які не залежать від людини, навіть якщо вона доклала максимум зусиль для їх втілення; історія з життя одного абітурієнта, яка зробила з нього того, ким він є тепер. Хай вам щастить.

True story


73%, 11 голосов

0%, 0 голосов

13%, 2 голоса

0%, 0 голосов

13%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Засыпать с мыслями – нафиг надо…

         Мир стал тесней коммуналки,          Я слышу крики соседа,          Его кто-то мочит в сортире,          И значит осеннее небо!          (Lumen)

Заюзаний ноут – сьогодні моє єдине вікно у світ. Кімната в 10 квадратів – моя схованка і коробка. Для Одеси я зовсім непогано влаштувався тепер, якщо врахувати, що нема близьких родичів чи супер активів для чогось кращого, то трьошка в приморському районі на двох – просто подарунок якийсь. Чашка чаю для мене – найкращий стимулятор, чогось ніколи не встигав підсісти на каву – вона має властивість занадто швидко закінчуватися. Макс якось проставив вконтакте статус: «засыпать с мыслями – нафиг надо…»,а я сиджу тут в своїй затертій обстановці, розуміючи, на скільки беззмістовними можуть бути думки про щось, мабуть, важливе за інших обставин: про політику, історію чи якісь ідеї. Ззаду підганяє думка, про те, на скільки вигідним виявишся ти, як капіталовкладення своїх же батьків. Цей металевий мегаполіс повністю перетворить мене на циніка. Залишилося тільки затрахати власні переконання. Засыпать с мыслями – нафиг надо…