Торкаю клавіатуру. Ледь-ледь.
Дотик. Тепло. І спогад.
Душа зігрілася отим теплом.
Де грань та, кордони почуттів,
хто зможе їх розділити?
Чи вийняти з душі серце, або душу з тіла,
щоб не боліти болем не своїм,
чужим вогнем, щоб не горіли,
не заважали жити?...
Хто зможе відрізнити біль
серця, чи душі, чи тіла,
свою, чи всього світу взагалі?...
Бо людство – це пошматоване є тіло.
Саме себе лікує і саме – вбива…
Інших лікуючи – себе лікуєш,
і навпаки, – замкнуте коло, –
вбиваючи,
себе вбиваєш…
Життя людини начебто трава…
Вчора, ще квіти цвіли, а сьогодні – дим навколо…
Навколо сивий дим, від згаслого багаття,
примара присутності вмерлого життя…
Вітер часу
розвіє спогад-дим той, в небуття…
І попелища мару, час розвіє…
А з часом і сам час, змарніє…
Вирвані крила.
Бруд, порох, домовина.
Часом поховані…
Не пам"ятаю вже: коли,
хто вирвав і де згубив…
06.12.16
«А Ісус
сказав йому: Друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли й поклали руки на Ісуса
– взяли Його.
І ось, один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку,
витягнув меча свого і вдарив служника першосвященика – відтяв йому вухо.
Тоді сказав йому Ісус: Поверни меча твого на його місце,
бо всі, що взяли меча, від меча загинуть.»
(Матвія 26:50-52)
«Коли хто до
полону веде, сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, такий мусить сам бути
вбитий мечем! Отут терпеливість та віра святих!»
(Об"явлення
13:10)
«Иисус же
сказал ему: друг, для чего ты пришел? Тогда подошли и возложили руки на Иисуса,
и взяли Его.
И вот, один из
бывших с Иисусом, простерши руку, извлек меч свой и, ударив раба
первосвященникова, отсек ему ухо.
Тогда говорит
ему Иисус: возврати меч твой в его место, ибо все, взявшие меч, мечом погибнут;»
(Матф.26:50-52)
«Кто ведет в
плен, тот сам пойдет в плен; кто мечом убивает, тому самому надлежит быть убиту
мечом. Здесь терпение и вера святых.»
(Откр.13:10)
