хочу сюди!
 

Татьяна

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 44-65 років

Замітки з міткою «мої вірші»

Стою мов перст, схвильований стою...

Стою мов перст, схвильований стою.

Безвітряно, і сонячно, і сухо,

Зелений ліс поклав зелене вухо

На землю зачаровану мою.

А там – віки, і люди, і дива,

Яких не знати – бути бідним духом,

І я знімаю мовчки капелюха

Та слухаю загублені слова.


Світанок липою цвіте...

Світанок липою цвіте.

Світанок в небі родить птицю.

Хмарина хмару в гості жде,

Ховає в торбі блискавицю.

Червоний сонця самоцвіт

Тримати ніч уже не в змозі,

І йдуть слова в далекий світ

Та слід лишають на порозі.


І вічно спокою не знать...

Любить до смерті і по смерті,

І вічно спокою не знать,

Усі думки на порох стерти,

Усі слова пересказать.

Не знати сни куди подіти.

Не знати як здолати час,

І зрозуміти сутність світу,

Який багатим був на Вас.


Прокинусь я, а темряви – немає...

Прокинусь я, а темряви – немає,

І, начебто, ніколи й не було,

Далекі стукотітимуть трамваї,

Ранковий дощ насіється на скло,

Живим думкам не стане знову ліку,

Болючих днів подінеться імла,

Бо темрява… бо темрява навіки

У свій барліг конати заповзла.


За дві тополі й три сосни...

За дві тополі й три сосни,

За край доріг, за світу межі,

Де загубив туман одежу

І шаленіють цвіркуни,

Ходи, не думай. Був я там.

Я був собою й не собою.

І пахло ніччю голубою,

І степ вклонявся небесам.


І тішить день, і не гірчить полин...

І тішить день, і не гірчить полин

І на землі, і в небі, і на морі,

Коли в часи Содому і Гоморри

Я чую Вас під вибухи новин.

Народи нині люблять пустоту.

Народи сніг нерозуміння криє.

Я чую Вас, бо слухати умію

Тендітних мрій нескорену ходу.


В чорну весну...

В чорну весну шаленіють люди.

В чорну весну перебор химер.

Сивий Бог нікого вже не судить,

Сивий Бог у людях тих помер.

Біла смерть потомлена, у милі,

У холоднім трансі німоти,

На полях, де щедро уродили

Трощене залізо і хрести.



У спокої я ляжу, і засну...

У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно! (Пс 4:9)

 

У спокої я ляжу, і засну,

І диво дивне станеться зі мною,

Де спомини шукають глибину

Непізнаної пам’яті людської,

Куди не потикає носа лють,

Де місце є для волі і для сміху,

І де мене, як можуть, бережуть

Від пазурів скривавленого лиха.

Словами нічку цю не бовтай...

Словами нічку цю не бовтай,

Не ворушися, не дзвени,

В блакитні сни упали Товтри,

В цілющі довгожданні сни,

Де силу втратило вчорашнє,

І за майбуть безсилий страх,

І є зоря, така домашня,

Що тихо мліє у руках.

 

Слава Україні!

Десь у лісі поряд з Богом
Нескінченною дорогой,
В тиші я іду із сонцем,
Мрія загляне в віконце.
Знов настане мир в країні,
Нашій рідній Україні
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
109
попередня
наступна