Просинається земля …

            дзвінкими  струмочками,

            молодими листочками,

            піснею журавля

молодіє земля.

 

Ніжно пахне рілля,

            жовтими первоцвітами,

            сніжно – білими квітами,

            оживає земля,

терпко пахне рілля.

 

Запанує весна

            останніми  морозами,

            травневими грозами,

            розцвітуть небеса,

все  розбудить вона.

 

Зачарує весна…

            коханням пахнуть проліски,

            жовтець, примули, крокуси…

            медовії вуста.

Задурманить весна.

 

08.02.2016  

Занадто багато «чому?»,

Занадто багато «навіщо?»,

Занадто багато розмов

І губляться в них слова віщі.

 

Навколо хаос із розваг

Війни і розбитих ілюзій.

Затягує в темряву страх,

Висмоктує душу мов смузі.

 

Занадто багато промов,

в них істина вже, як повія,

все змінюють в ній до основ,

щоб лиш виглядала, як «мрія».

 

Прикривають їй певні місця,

Інші натовпу кидають в ноги,

Розрізають й несуть до кравця

Зшити «вигідну правду», убогі!

 

Бо не знають, що правда одна –

Двох світоглядів в ній не існує

Хоч ілюзію створюють нам,

В якій істина тілом торгує.

13.11.2016

7 окт в 12:09

Україна- це ми,
Україна -це в нас.
Україна одвіку свобода.
Україна- це кров'ю полита земля.
А відтого і щедро так роде.
Україна- одвіку могильщик катів,
Та Імперії прибрала немало.
Україна-колиска народів- братів,
Праслов'ян, прагерманців і галів.
Україна-це ми,
Україна- це в нас,
Нашой волі довік не здолати.
Україна є воля і в будь який час
Є від Дону і понад Карпати.

26 сен в 16:34

Чієсь дно
то чієсь небо,
Світ безмежний.
Що не можна,
А що треба
Обережно.
Що є святість,
Що є гріх
Того не знаю.
Знаю біль
І знаю сміх.
Бува літаю.
Бува падаю
В нікуди,
Вчора вірний.
Хай що хочуть
Кажуть люди.
Світ чарівний.
Нехай каються
Вони,
Гріхи рахують.
Нехай лаються
На вільних,
Настрій псують.
Що є гріх
І що є святість
Я не знаю.
Сонце в нас
Одне на всіх,
І світ без краю

25 сен в 09:21

А в реалі,
небо в хмарах,
А в реалі незнайомі.
Паперовий Змій,
Примара.
Знову в неті
Щось настроїв.
Вибач, тут
Я лише тінню,
Паперовим, сцуко
Змієм.
Бо всередині
Я зимний.
Заметіль
Там
Вічно виє.
Тут є стьоб,
І гра в кохання,
А в реалі
хуртовина.
Я старий,
Похмільний зрання.
І боюсь,
Тебе покину.
Я боюсь
Бо вже траплялось,
Почуття,
Розбите сердце.
Не моє,
Бо я лиш граюсь,
В це життя,
Яке, до греця,
То сумне,
То знов веселе.
То п'янюче,
То похмільне.
Де жінки
Лише мелькають,
Феєричні і чарівні.
Де кохання,
Просто казка,
Ні довгів,
Ні обіцянок.
Вибач,
Знову небо
Плаче,
І в тумані
Буде ранок.
Все в тумані,
Може й справді,
В нас з тобою
Щось та й вийде....
Паперовий Змій,
Примара.
Паперовий Змій,
То кривда...

4 авг в 21:06

І знову цвіркуни, і тихо-тихо,
І ніби зовсім я не на війні.
Сосновим духом літній вечір диха,
Скоро почнеться, хоча може й ні...
Хто зна коли напроти переклине,
І що там- перебрали чі наказ.
А поки цвіркуни і темносинє,
Вечірнє небо, укриває нас...

27 июн в 14:34

Понад шляхом відцвітають маки,
Наче кров'ю кроплена земля.
Їдем на війну, щоб дать під сраку,
Їбонутим прихвостням кремля.
Так, я знаю, Петя той же Яник,
Доля у країни вже така.
На що сподіватись, як за пряник
Люди голосують за Ляшка?
Не за те пішов я воювати.
Тут все просто, у моїм селі,
Мову перестали викладати,
Вилупки, кремлядські холуї.