хочу сюда!
 

Оксана

48 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 44-52 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

Учора хвилювалися сичі...

Учора хвилювалися сичі,

У темряві котилось «пугу-пугу»,

Дрімало небо в часу на плечі

І марення дивилося про тугу.

Холодний місяць дерся через ліс,

Зірки неквапом малювали коло,

І обережно вітер хмару ніс,

Немов боявся кинути додолу.



Осінній сон

Ось і осінь прийшла золотавая,
Сонця промені ще зігріва...
І наснився той сон барвистий,
І розбурхав осінню тиш...

І з'явився у сні моєму Той,
Хто душу мою зачепив...
Зачепив, закружляв у танці...
В танці незді'йснених мрій...

І здавалося, ось - твоя Мрія...
Той, хто робить тебе щасливою...
Але надто я захопилася і не знала,
Що це лише СОН...

І відкрила я душу з надією,
Що зумію зігріти Його,
Давши часточку свого тепла,
Що би стало Йому затишніше
В прохолодні осінні дні...

Покружлявши у танці осінньому,
Наче листя, що пада з дерев...
Вітром дунуло, прохолодою...
І те листя змело в далечінь...

І нехай нездійсненна Мрія
Буде мо'їм ОСІННІМ СНОМ
І дає мені радісні спогади..
Віру в себе, Надію й Любов!

Зима іде, напевне, пішки...

Зима іде, напевне, пішки,

Ще й зупиняється щомиті,

Гризе цукерки та горішки

І розглядає все на світі.

А потім до самого ранку

Лягає під кущем безсила.

Уже приходила Маланка,

Та снігу так і не зустріла.



Мишине військо

У війська мишиного

Слави немало,

І служать там майже

Самі генерали.

Була б невідомою

Армія та,

Якби не труди

Рядового Кота.


мал. Рини Зенюк



Я заблукала в снах твоїх ...



Я заблукала в снах твоїх безмежних,
У снах твоїх колишніх і прийдешніх,
Відтворення недійсненної мрії,
Де біль і смуток... радість... й віра, віра...

Сплелося все - вода, вогонь, надії,
Земля, повітря - билися стихії,
Хто із земних підкорить цю шаленість,
Хто опанує почуттів безмежність.

Я не змогла... та хто я тут наразі,
Й нескоренних бува це лихо вразить,
Я не змогла... я прагнення, я мрія,
Вогонь і вітер, я - вода бурхлива.

Я всесвіту невидима краплина...
І... вирвалась душа моя невпинна,
Я вир життя... і хай така вразлива,
Весь всесвіт у мені, бо я - людина!

Конкістадор

Конкістадоре! Тут тобі не раді:

Ніхто ще не любив скажених псів.

Іди своє шукати Ельдорадо

В любові, а не в плетиві лісів.

Ти ж пропадеш у просторах Вест-Інду

На п’ять, на десять чи на двадцять літ,

Твоя зів’яне з горя Розалінда,

І у сльозах покине білий світ.

Ти ж крові тут залишиш ціле море!

Держави перетвориш на сміття!

Не раді тут тобі, конкістадоре.

Іди додому і плоди життя.



Привид

Потворний привид

Вічної зими

У вікна заглядає,

Шкірить ікла.

Бо він лихий

Від того, що є ми

На цій Землі,

І досі ще не зникли.

Він хоче крові.

Він без жертв – ніхто.

Його дратують

Розуміння лиця.

І тішиться Верховне Шапіто,

Нікчемним блазням все

«яка різниця?»


За сріблотканим океаном...

За сріблотканим океаном,

Де пахнуть цитрусом віки,

Прозорим ранішнім туманом

Мої клубочаться думки.

А в небі – крила лебедині,

А у квітках – бджолиний труд,

Тож не шукай мене, людино,

В холоднім натовпі отут.


А хмари йшли із моря воду пити...

А хмари йшли із моря воду пити,

І щось шуміло поруч, у ліску,

А ми на пляжі, ще маленькі діти,

Величні замки зводили з піску.

В нас не було і крихітки печалі,

Дзеленькав сріблом кожен голосок,

Бо ми не знали, ми іще не знали

Наскільки ненадійний той пісок.




Не тлій зажурою, Адаме...

Не тлій зажурою, Адаме,

І безнадією не тлій:

Земля вагітніє плодами,

Вона прекрасна, друже мій!

Тож не ховай у сльози очі,

Без того вистачає смут,

Едем є скрізь, як сам захочеш

І не поскупишся на труд.



Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
99
предыдущая
следующая