хочу сюда!
 

Ирина

36 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

Лише для тебе

Лише для тебе барвами весни
В моєму серці щастя квітне.
І навіть посеред холодної зими
В твоїх очах знаходжу я волошки літні.

Лише тобі віршуються слова,
Палким коханням й ніжністю зігріті.
Цілую я твої п"янкі вуста...
Ти моє сонце,найрідніший в цілім світі.

Для тебе пристрасть шовкових ночей,
Ванільний присмак пастельних світанків.
Тільки для тебе блиск моїх очей
Любові полум"я запалює щоранку.

Христос рождається!


Приготуйте ваші душі,відчиніть серця.
Хай запалиться в них свічка Світлого Різдва. 
Хай до кожної оселі Ангел прилетить.
Звістку миру і спасіння нехай сповістить.

На Його прихід чекає втомлена земля.
Увесь Всесвіт прославляє Боже немовля.
В унісон серцям лунає передзвін небес.
Ніжно душі огортає музика чудес.

Хай Господь добром і миром обдарує дім.
Щастя,радість і добробут хай живуть у нім.    
Золота зоря Любові над світом горить.
Хай тепло її щомиті вас благословить.

Все минає...

Боляче? Плачеш? Мине!

Все, що приходить, минає:

Горе і радість, веселе й сумне,

Сильний усе подолає.

 

Де взяти сил, якщо розпач в душі?

Як подолати тривоги?

Як не здаватись й писати вірші?

Йти через біль і пороги.

 

Знаю, що сила всередині нас,

В вірі й молитві до Бога.

В мріях й бажаннях приховано шанс

Вибрати іншу дорогу.

 

Іноді горе руйнує наш світ,

Вщент розбиває надію.

Лиш забувати ніколи не слід –

Збудеться те, у що вірю.

01.01.2018

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769247

з надією

Так хочу знову написати про хороше,
Переглядаючи в блокнотику вірші,
Щоб трохи більше світла стало може
Від цих рядків у кожного в душі...

Так хочу знов повірити в майбутнє,
В минуле більше вороття нема.
Щоночі сняться колосочки житні,
Яких не знищила ця в'їдлива війна...

Зігнула болісно та не діжде зломити,
В промінні сонячнім відродяться вони.
Так хочеться й надію відродити
Та по дитячому повірити у сни...

Залежності примара править світом,
Нехай не кращі зараз в нас часи.
Що надихає до життя-це наші діти
Та їх дзвінкі і ніжні голоси.

Так хочу щиро написати про хороше,
Даруючи усмішку на вустах...
Дай сили нам щоб вистояти, Боже,
Та віри в перемогу у очах!

осінь 2017

Мені здається, що я мовби спорожніла

нема думок, немає почуттів,

фантазія, мов річка обміліла

і рими розбрелись в сум’ятті днів.

 

А осінь ця чарівно-депресивна

пожухлим золотом розчеркує туман,

криваво плаче гронами калини,

й сміється коли віримо  в обман.

 

Сміється з моїх сліз, як божевільна,

розвіює ілюзії, мов дим,

та без ілюзій, ще не значить вільна

приреченим здається світ без них.

 

Тепер вона тихенько плаче поряд,

туманом огортає голий світ,

пожухлим золотом малює чиюсь долю

і сумно посміхається мені…

31.10.2017

Замерзлі думки….

Торкаю клавіатуру. Ледь-ледь.

Дотик. Тепло. І спогад.

Душа зігрілася отим теплом.

Де грань та, кордони почуттів,

хто зможе їх розділити?

Чи вийняти з душі серце, або душу з тіла,

щоб не боліти болем не своїм,

чужим вогнем, щоб не горіли,     

не заважали жити?...

Хто зможе відрізнити біль

серця, чи душі, чи тіла,

свою, чи всього світу взагалі?...

Бо людство – це пошматоване є тіло.  

Саме себе лікує і саме – вбива…

Інших лікуючи – себе лікуєш,

і навпаки, – замкнуте коло, –

 вбиваючи, себе вбиваєш…

Життя людини начебто трава…

Вчора, ще квіти цвіли, а сьогодні – дим навколо…

Навколо сивий дим, від згаслого багаття,

примара присутності вмерлого життя…    

Вітер часу розвіє спогад-дим той, в небуття…

І попелища мару, час розвіє…

А з часом і сам час, змарніє… 


Вирвані крила.

Бруд, порох, домовина.

Часом поховані… 

Не пам"ятаю вже: коли, хто вирвав і де згубив… 

06.12.16

«А Ісус сказав йому: Друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли й поклали руки на Ісуса – взяли Його.

І ось, один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, витягнув меча свого і вдарив служника першосвященика – відтяв йому вухо.

Тоді сказав йому Ісус: Поверни меча твого на його місце, бо всі, що взяли меча, від меча загинуть.»

(Матвія 26:50-52)

 «Коли хто до полону веде, сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, такий мусить сам бути вбитий мечем! Отут терпеливість та віра святих!»

(Об"явлення 13:10)

 «Иисус же сказал ему: друг, для чего ты пришел? Тогда подошли и возложили руки на Иисуса, и взяли Его.

И вот, один из бывших с Иисусом, простерши руку, извлек меч свой и, ударив раба первосвященникова, отсек ему ухо.

Тогда говорит ему Иисус: возврати меч твой в его место, ибо все, взявшие меч, мечом погибнут;»

(Матф.26:50-52)

«Кто ведет в плен, тот сам пойдет в плен; кто мечом убивает, тому самому надлежит быть убиту мечом. Здесь терпение и вера святых.»

(Откр.13:10)

про віру

Шукаю віру. Де її знайти?

В які світи іти її шукати?

Чи може вона завжди поряд йти,

Чи може її треба прив’язати?

 

Шукаю чесність в кожному із нас.

Я знаю вона є, бо мусить бути.

В одних захована глибоко «про запас»,

а інші нею творять інститути.

 

Втрачаю мрію. Повернути як?

А може і не варто рятувати?

І всі мої невдачі долі знак?

Та крил душа не хоче відпускати.

 

Весни чекаю, сонця і тепла.

Людина звикла все чогось чекати,

і забуває, що сьогодні час мина,

а завтра в когось може не настати.

 

Живіть сьогодні! Хай мороз і сніг

ніколи ваших мрій не за хурделить.

Ідіть до них і не шкодуйте ніг!

Й ніколи не втрачайте віри в себе.

21.11.2017

Падіння в прірву

«Чудеса происходят, когда человек рискует всем ради мечты, которую кроме него не видит никто»

Падіння в прірву триває вічність…

Без перемоги,

Без слави в серці,

Без жити змоги,

Без жаги смерті.

 

Без змоги вмерти,    

Без допомоги,           

Кажу відверто –                                          

Геть, без дороги!...

У жерло смерті.    

 

По бездоріжжю…

В багатослів*ї

Думки роздерті,

Померлі мрії,

В безодні смерті.

 

Лише надія

Не може вмерти…

Померлі мрії?!...

Ти не дозволиш

Безодні зжерти…

«Бо не покинеш душі моєї в Шеолі і не даси твоєму побожному уздріти зітління.

Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в тебе; блаженство по твоїй правиці вічне.»

 «Ибо Ты не оставишь души моей в аде и не дашь святому Твоему увидеть тление,

Ты укажешь мне путь жизни: полнота радостей пред лицем Твоим, блаженство в деснице Твоей вовек.»

(Пс.15:10,11) 29.11.16

Як пітон

Ніхто не може зазирнути в серце

І прочитати що я відчуваю.

Що від цілого  світу ховаю

Лиш тобі у сльозах зізнаюсь.

 

Ти палкий і зрозуміти не хочеш,

Що минуле пройшло немов сон.

Я задушила його як голодний пітон,

Бо лиш з тобою вперше не сплю.

 

Навіть коли ніч обіймає

І шепчуть зорі нам колискову

Я кожну мить таку мов святкову

З тобою все більше люблю.

 

Я не вірю більше в гороскопи,

Як не вірю, що шкідлива вода.

Любов наша така молода,

А стільки перешкод подолала.

Донбас не Ангола.

Почув, як порівняли "добродії" Анголу і Донбас...
Звичайна справа, вивчити намаз
І поділивши на склизький рідства підставі -
Улюбленців та ворогів, бушменів й банту.
Анголу розіп'яла громадянськая війна,
Не в справжній час, во всі часи обман
Був кредом пресси,бо прошарок - куб,
Що має відгук в параллелі кладовищ,
Де мариво й письменний бруд
Споріднює УНІТА та ЦК МПЛА, 
Та стерті нанівець ФПЛА, і це лише питання. -
На це було чиє міцне бажання продовжувати біль?
Горрячка пресси - жовтих, та брудних полос
На млин кривавий чий ллє воду, а потім,
Харізматично зводить все, на надра та погоду,
Умивши руки та змінівши мапу,
Свій попит докладає в іншу історичну капу,
Де черепів зростають неопізнані могили
Та жнуть і мелять інщі жернова.
Там нафта - ціль, тут інші гасла,
Країни і кордони, люди, привіди омани.
Але воює саме та пісменників навала і стихія -
Алмази там, а тут металургія,
Ти чуєш біль, що тхне з твого свовілля,
Писати на потребу тих, чи ціх катів?
А потім обіляти Музу, бо що там люди, 
Коли у них божественний Парнас...

2017 © одналюдина
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
44
предыдущая
следующая