Боляче? Плачеш? Мине!

Все, що приходить, минає:

Горе і радість, веселе й сумне,

Сильний усе подолає.

 

Де взяти сил, якщо розпач в душі?

Як подолати тривоги?

Як не здаватись й писати вірші?

Йти через біль і пороги.

 

Знаю, що сила всередині нас,

В вірі й молитві до Бога.

В мріях й бажаннях приховано шанс

Вибрати іншу дорогу.

 

Іноді горе руйнує наш світ,

Вщент розбиває надію.

Лиш забувати ніколи не слід –

Збудеться те, у що вірю.

01.01.2018

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769247

Так хочу знову написати про хороше,
Переглядаючи в блокнотику вірші,
Щоб трохи більше світла стало може
Від цих рядків у кожного в душі...

Так хочу знов повірити в майбутнє,
В минуле більше вороття нема.
Щоночі сняться колосочки житні,
Яких не знищила ця в'їдлива війна...

Зігнула болісно та не діжде зломити,
В промінні сонячнім відродяться вони.
Так хочеться й надію відродити
Та по дитячому повірити у сни...

Залежності примара править світом,
Нехай не кращі зараз в нас часи.
Що надихає до життя-це наші діти
Та їх дзвінкі і ніжні голоси.

Так хочу щиро написати про хороше,
Даруючи усмішку на вустах...
Дай сили нам щоб вистояти, Боже,
Та віри в перемогу у очах!

Мені здається, що я мовби спорожніла

нема думок, немає почуттів,

фантазія, мов річка обміліла

і рими розбрелись в сум’ятті днів.

 

А осінь ця чарівно-депресивна

пожухлим золотом розчеркує туман,

криваво плаче гронами калини,

й сміється коли віримо  в обман.

 

Сміється з моїх сліз, як божевільна,

розвіює ілюзії, мов дим,

та без ілюзій, ще не значить вільна

приреченим здається світ без них.

 

Тепер вона тихенько плаче поряд,

туманом огортає голий світ,

пожухлим золотом малює чиюсь долю

і сумно посміхається мені…

31.10.2017