Причини самотності
- 17.07.25, 00:12
Я хоч і не психолог, але намагаюсь розібратись у своєму житті. Крім того, я є прихильником концепції, що будь-яку поведінку і явище можна логічно пояснити. Тож вирішив поділитись відвертим і розказати про те, що не розповідав навіть найближчим друзям — про особисте, про причини мої самотності. Як то кажуть, "інтернет все стерпить". А мені хоч і соромно про це казати, але відчуваю потребу виговоритись. Бо, нажаль, немає людині, якій міг би "поплакатись в жилетку". Тож, можливо, або порадите щось, або хоча б просто поспівчуваєте.
Кажуть, що багато причин проблем родом з дитинства. Мабуть, так воно і є. Як мінімум, звідти спогади про лікарні (в дитинстві часто лежать у лікарнях, мама казала, що був навіть у реанімації(!)) і негативне ставлення до медицини. А ще яскравим спогадом був інцидент, який трапився під час перебування у санаторії (це само по собі окрема цікава історія, можливо розповім пізніше, якщо вам буде цікаво). У моїй групі була дівчина-сирота з Казахстану (у санаторії перебув ще за радянських часів, тому "контингент" був різнонаціональний). Вона була в мене закохана. А я чи не розумів, нащо любов, чи просто не подобалась нехарактерна середньоазійська зовнішність. І надодачу до цього трапився нещасний випадок. Одного разу в їдавльні ця дівчина несла тарілку з кашою, чи ще з чимось і випадково облила. В результаті — опік і один чи два пухиря на нозі. З санаторія відвезли на санітарному РАФіку до найближчої лікарні. Наймовірніше, до хірурга, бо пригадую величезне приміщення з кафелем і кушетку. А ще був конфуз: мене привели якраз в той момент, коли лікар оглядав жінку — і хоч вона стояла збоку, і швидко прикрилась, я побачив груди. Мене посадили на кушетку. Зняли одяг. А на нозі — пухірці. Намазали якоюсь маззю, перебинтували і відвезли назад, до санаторію. Однак шрам залишився надовго.
Друга історія пов'язана з дитинством, але зі шкільними роками.
1