хочу сюда!
 

Лена

40 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «життя»

Про життя)

Для порівняння:

smehВатнозє!лебобікам - stop

Прогноз для України на 2020 рік

Здоровенькі були. Мені дуже цікаво знати, що чекає на Україну у 2020 році.

Хлтілося б почитати думки людей, здатних їх висловлювати логічно і адекватно.

Ну то є тут такі?

Питання ваги.

                Люди  рідко замислюються, що діється і як виглядає щось поза шкаралупою їхньої персональної буденності. Один промок від дощу, другий - від пролитого компоту, третій - від незакритого крану у сусідів вище. Один полишив бізнес, інший - сім'ю, третій -  країну. Один святкує Різдво 7-го, другий - 25-го, третій ігнорує. Як правило, лише у цій гамі легко спостережуваних подій людьми виокремлюється щось доленосно важливе.
                Метою подальшого викладу є нагадання одного зі способів оцінити велич і вагу вищезгаданих подій. На фоні співвідношень, речей та явищ, що одночасно теж мають місце у Всесвіті.
                Людство ділиться на два сорти людей: одних такі нагадування / співставлення  втішають, дають приклад найяснішого уявлення про ДИВО у його матеріалістичному розумінні. Інших - засмучують, лякають, бо відкривають краєчок порожньо-вічної реальності за лаштунками комфортно впорядкованих ілюзій. Тому такого роду замітки корисні для обох груп, як освіжаючо-тріумфальні і шокуючо-пізнавальні, відповідно.

                Ось наша тендітна краплина розплавленого металевого сплаву у шлаковій оболонці, наш третій "камінь" від Сонця, на якому всі ми на даний момент летимо,


і Сонячна система, в якій наша планета займає почесну траекторію поряд з іншими сотнями і тисячами великих і малих "каменюк".



Ось яка відстань (у масштабі) від Землі до Місяця. Здається, не дуже й велика.


Тим не менш, достатня аби вільно (зі шпаринами) розмістити всі інші планети Сонячної системи в цьому проміжку. Чи не занадто порожньо навколо сонечка?


Юпітер - гігант Сонячної системи. Він настільки великий, що весь континент Північної Америки виглядає на ньому, як зелена родимка.


Інша велика куля дістала у людей назву Сатурн. Ось наскільки вона велика порівняно із Землею (точніше, шістьма "землями")...


Якби кільця Сатурна були розміщені навколо Землі, ось як би вони  виглядали.


А так художник уявив комету 67P (Чурюмова-Герасименко) порівняно з центром Лос-Анджелеса.


Якість наших спостережень об'єктів Всесвіту останнім часом дещо покращилася, і ці зображення Плутона добре це ілюструють.


Ось як виглядає Земля з поверхні Місяця - не так вже й погано...


Марс переконує, що вигляд нашої планетки дещо інший.


Хоча про Сонце не скажеш, що воно так само ледь помітне, коли дивитися з поверхні Марса.


Отримано вид Землі також із зовнішнього краю кільця Сатурна. Всі ці точки зйомки можуть переконати кого завгодно, що Земля від початку була задумана як планета чи то для комашок, чи то для мікробів,


а з відстані близько 4,7 мільярда км, за Нептуном, ми виглядаємо меншими, ніж зернинка солі.


Проте жоден з попередніх об'єктів не вражає своїм розміром так, як наш жовтий карлик Сонце. Тут і Земля в порівнянні з Сонцем,


і інші планети


Первісні люди обожнювали у перших релігійних культах наше світило. Та вони, певно, не були б такі ревні у своїх боготвірних потугах, якби знали, що розсипи світлих цяток у нічному небі являють собою такі самі сонця, що й їхній знайомий Ра. І існує тих розжарених газових куль більше, ніж  піщинок на всіх пляжах Землі.


Майже всі окремі зірки, які ми у змозі бачити в нічний час, розсипані по небу в межах цього кола.


Більше того, те, що нам бачиться окремою цяткою, при збільшенні може виявитися цілим розсипом перлів


Це означає, що наше Сонце є лише не дуже гарячою, мізерною порошинкою, загубленою у безкраї. Особливо, у порівнянні з такими гігантами, як VY Великого Пса.


Якби Сонце було зменшено до розмірів білої клітини крові - лейкоцита, то у тій же пропорції наша галактика, Чумацький (для декого - Молочний) Шлях, набула б розміру Сполучених Штатів.


Тому, коли дивитися зовні на нашу галактику, важко, мабуть, буде добрати об'єкт, аналог величини нашої крихітки-Землі, що знаходиться приблизно туточки


Але якщо ви вже готові визнати, що Чумацький Шлях величезний, не поспішайте. Тут він, поряд з Андромедою, якоюсь М87, знаною тільки фанатами від астрономії, і такою ж галактикою IC 1101, що існує собі на відстані у якихось 1,04 млрд світлових років від нього.


При цьому ніхто доконечно не стверджує, що IC 1101 є найбільшою з тисяч відомих галактик, частку з яких зафіксовано на цьому фото за допомогою космічного телескопа Хаббла.


Приклад пересічної з них дістав у людей назву UDF 423. Від нас до неї 7,7 млрд світлових років. Це означає: якою вона є саме у цю мить, можна буде дізнатися тільки через 7,7 млрд років. Але, без сумніву, саме ось такою вона була 7,7 млрд років тому. Легко сплутати з Чумацьким Шляхом, чи не так?


Якщо все про космос і про космос, то як же пройти повз чорні дірки! Ось вхід до однієї такої бездонної нори! Це в порівнянні з орбітами відомих планет.


             Отож, на одній шальці терезів розписана вище картинка Всесвіту, на іншій - роїння білково-нуклеїнової субстанції на поверхні зараженої життям ледь примітної загубленої в космосі порошинки. Тої самої субстанції, найвищим продуктом життєдіяльності котрої постала думка, що людина - міра всіх речей. Навіть тих, що протягом мільярдів років недосяжні для її бачення. Тої самої, зі своїми прибутками, гріхами, науками, революціями...
             Всеохопна вічна собідостатність vs пихата мікроскопічна зарозумілість! Що ж насправді має вагу?
             Вирощення рису у Китаї, чи спалах наднової зірки?
             Вполювання антилопи мисливцем племені мвезі десь в африканській савані, чи, може, спостережуване тепер зближення і спрогнозоване майбутнє злиття Чумацького Шляху і Андромеди з втратою обома галактиками спірального типу і переходом склеєного гравітацією конгломерату зірок до типу еліпсоїдних галактик?
             Війна "квадратних" проти "круглих" із масовим стинанням зайвих голів на мільярдголовій людській гідрі, чи, може, те, що міріади квазарів поступово насмоктуються вдосталь зоряної речовини через чорні дірки у своїх центрах і стають звичайними галактиками?

*     *     *
             На філософських обідах та засіданнях філософських гуртків, популярних в університетському середовищі Німеччини на межі 18 і 19 століть, часто велися справжні полемічні війни між опозиційними філософськими школами і відгалуженнями. Холодні чи зневажливі коментарі, громова критика то були найлегші військові засоби в тих війнах. Нерідко ж дискутанти вважали, що можуть донести до опонентів тонкість своїх світоглядних систем лише на крилах принизливих таврувань, відвертих проклять чи відбірної лайки.
             Був один саме такий обід, що переріс аж в опівнічну вечерю. Повне емоційне вигорання розпашілих лицарів Ордену Священої Метафізики вимагало відкласти пощерблені мечі заради чергового бодай короткого перемир'я. Саме тоді тьмяно освітлене нутро квартири випустило через розчахнуті двері балкону у яснозоряну ніч спочатку одну, а невдовзі другу постать.
             - То ось де Ви, друже! Вирішили проміняти ницість і бруд цієї кімнати на товариство шляхетних і чистих зірок?, - заливсь веселим сміхом, приправленим залишками сарказму, той, хто щойно приєднався.
              - До того, що діється у цій кімнаті, цим зіркам ще рости і рости, - по недовгій паузі замислено відповів перший. Історією не підтверджено, але кажуть, що його ім'я було Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель.

За матеріал для натхнення і набір картинок свою подяку адресую
сюди


Все, що мене не вбиває

Мій колега в ФБ оприлюднив пост. Думаю, що варто ним поділитися. Як на мене - чудово написано.


"Все, что меня не убивает, делает меня сильнее!", - так Ницше сказал, потом сошел с ума, а потом умер. Потому что это красивые слова, но это неправда.

Все, что нас не убивает тотчас, убивает понемногу, незаметно. Убивает нашу доброту и доверчивость. Нежность и искренность. Открытость, щедрость, ясный взгляд и мягкое сердце…

Обман, предательство, низость, неблагодарность, жестокость, несправедливость могут не сразу убить. А по капле, по капле… Стерпим, выдержим, рана заживет. Шрам останется - грубая кожа.

И так, постепенно, этой кожей и обрастешь, сам не заметив - как это получилось? И можно себя утешать - я стал сильнее! Да. Но в душе еще одна струна порвалась, еще один хрустальный колокольчик затих.

Что-то или кто-то там умер, в душе, - добрая фея или маленький ангел. Которые были нашей частью.

И уже точно знаешь, как надо ответить на удар. Как - на жестокое слово. Как дать сдачи, если нужно.

И точно знаешь, что могут ударить - просто так, ни за что. Или вместо благодарности. И ничуть этому не удивляешься. Привык. И научился терпеть или защищаться.

Но что-то безвозвратно утрачиваешь с каждым ударом, предательством, разочарованием. Навсегда это уходит и умирает. И становишься сильнее, да. Но за счет других важных качеств.

Все, что меня не убивает, просто убивает не сразу. Но делает сильнее или бесчувственнее? - кто знает.

Надо поменьше того, что убивает. И тех, кто убивает, тоже поменьше. Потому что они все равно - убийцы. Убийцы чужих нежных душ и добрых порывов…

© Анна Кирьянова

shedevr  Monia Merlo

Невиліковна хвороба: як допомогти?

Ну, так... Я вже зрозумів, що немаленька частина аудиторії i.ua не зовсім готова до серйозних тем. Є люди, які сприймають серйозні питання як особисту образу. Але тим не менше, особисто я вважаю, що писати про це потрібно, говорити про це потрібно. І тим більше про це потрібно читати, слухати, дивитись. Це - непросто. Але я вірю, що при бажанні - у вас вийде. 

Сьогодні на радіо "НВ" відбувся ефір з лікарем паліативної виїздної служби Зоєю Максимовою. Пишаюся тим, що ми є колегами та товаришами. Лікарів, яких цікавлять ті питання, про які каже Зоя в ефірі, як на мій суб'єктивний погляд - одиниці.

Я не маю вибору. Я вважаю, що я зобов'язаний поділитися посиланням та дати можливість побачити цей ефір максимальній кількості людей. Колись я сказав: "закриваючи очі на проблему, ми робимо її вічною". Так, на такі теми складно та неприємно говорити, їх складно слухати. Але краще знати та бути готовим. І хай краще це не знадобиться, ніж ми будемо неготовими, коли самі потребуватимемо такої допомоги. Застрахованих від цього, перепрошую за гірку правду, товариство, - немає. Від слова зовсім. 

А допомоги, за великим рахунком, через те, що і владі, і суспільству якось по фіг та не хочеться говорити на "непрості теми" - просто немає. Добре, що в столиці є Зоя Максимова, в Івано-Франківську є Людмила Андріїшин. Ну й ще точечно по країні є кілька небайдужих лікарів... Немає через те, що всім нам по фіг. І ніхто не напружується через цю проблему.

З іншого боку, принаймні є речі, про які каже Зоя протягом ефіру, які можуть бути важливою порадою тим, хто зіткнувся з бідою. Це може неабияк допомогти. Тому по-доброму ражду - уважно послухайте та подивіться. 

Примусити не можу. Та й не хочу. Я дав вам можливість. Як нею розпорядитися - вирішуйте самі. 

Життя удалось !

Мої пальчики це показуть...

Вибухи запалюють серця

Було це 20 років тому, в ті далекі часи, якраз коли до веселунки-Танечки за гострий мозок та допитливу вдачу тільки приклеїлося прізвисько МісМарпл. Навчалася я тоді на другому курсі медичної академії, жила сама вкімнаті в шостому гуртожитку, навчання давалося досить легко, на роботу медиків в аптеки брали лише після третього курсу (після іспиту з фармакології), в нічні медсестри йти не хотілося, бо роботи зазвичай там немало, а зп досить невелика. Тому підробляли погодинно всілякими промо-акціями на чаях, цигарках тощо. І, звісно, мали купу веселої, смішної, позитивної вісімнадцятилітньої енергії.
Я ще й старостою групи була, тому на лекціях суфлірувала, хто за кого встає, щоб нікому не ставили "н", бо в майбутніх лікарів платні відпрацювання пропусків. І тому коло спілкування було величезним, колеги-студенти були вдячні, іноді приносили якісь подарунки, частенько ми ті "хабарі" спільно й поїдали/випивали/вживали іншим чином.
Була в нас в десятку така собі Віта, родом з міста Шостка Сумської області. І виготовляли в тому славетному містечку, крім плівки "Свема", петарди. І називались вони "Шутіхі". Ну, мабуть, від слова "шутіть". От і вирішили ми пожартувати. Вірніше, ну як вирішили. Ніхто особливо нічого не вирішував. Просто зібралися в мене, просто насмажили сирників, просто десь знайшлася пляшка Зосі ("Золота осінь" хто забув). Це все вжилося. Стало тепло, не зважаючи на відсутність опалення пізньої осені. І треба ж було десь взятися тим Шутіхам! Багато їх, пачок 10. Підпалювали і кидали у вікно з третього поверху. І сміялися страшне! Там, внизу, наче й людей не ходило. Алеж хтось-таки намалювався. Дорослий дядько, дуже сварився, ми себе винними не визнавали, щось йому там у відповідь покрикували. Поки він не з'явився на порозі моєї кімнати. З документом. Виявився нашим дільничним. Так і познайомилися. Ну, звісно, я вперше. Ну, звісно, більше не буду. Ну, звісно, вибачте. Ні, не вживали спиртне, звісно. То на столі склянки з-під компоту. Може, чаю? А давайте ми на вас потренуємося пов'язку на голову накладати! Ні, мамі зять не потрібен. Он там через дві кімнати живе шостокурсниця, красива. Буде гінекологом. Так, наче вільна, хлопці не ходять.

В травні розписалися.

Тепер Оля керує пологовим будинком, а її чоловік (здається Олексій) десь слідчим працює. Дуже рідко бачимся, киваємо, посміхаємся, і йдемо, куди йшли.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
75
предыдущая
следующая