хочу сюда!
 

Маша

43 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 33-57 лет

Заметки с меткой «росія»

В 1950 году Москва уже создавала ДНР/ЛНР - получилась КНДР


В истории нет и не было примеров, чтобы после «братской» помощи Москвы население страны, которой эта помощь была оказана, стало жить лучше. Хуже – полно. То есть всегда
За пять дней до большой войны на корейском полуострове, 20 июня 1950 года в Московском концертном зале имени Чайковского выступают артисты Пхеньянского художественного театра (Корейская народная демократическая республика). Событие не рядовое. Газета Известия на следующий день сообщает: «С большим успехом были исполнены «Кантата о Сталине» А.В. Александрова и «Песня о вожде корейского народа Ким Ир Сене». Репертуар знаковый.
Последние три года жизни советского вождя Сталина пройдут под одной звездой. И имя этой звезде «гражданская» война в Корее 1950-1953 год.
Конечно же, ни одной строчкой, ни одним звуком пропагандисты Кремля не упоминают, что нет никакого Ким Ир Сена, вождя КНДР, а есть капитан советской армии Ким Сон Чжу. Имя, и пристойную легенду «прославленному партизану Ким Ир Сену» сочинили и раскрутили уже в Москве, после того как в 1940-ом будущий «вечный президент», обосновался под Хабаровском, в пехотном училище.
Ким женился в Советском Союзе. Советские офицеры называли его жену Верой. В феврале 1942 года у него родился сын, который на русский манер именовался Юра (будущий Ким Чен Ир). Второго сына назвали Александром. Но мальчик в три года отроду, утонул. Еще через два года скончалась «Вера».
Жуткая закономерность: во все страны, куда входила Москва, следом за ней тянулась бедность, сужение гражданских свобод, консервация отсталости
В августе 1945-го молодого Кима привезли из Москвы в Пхеньян. Переодели в форму офицера советской армии и назначили «национальным вождем». С ним было около 40 корейских "партизан". Все в форме советских солдат. Вежливые, зеленные человечки, с раскосыми глазами, примерно такими же какие сейчас моргают из дула танка в районе Дебальцево.
Так Москва стала готовить «гражданскую» войну в Корее. Ну что-то вроде свержение сеульской хунты, во главе с «фашистом», избранным на выборах, Ли Сын Маном. Ему досталось разгромленное японцами государство, в котором были огрызки деморализованной армии, и абсолютно не было ни одного самолета или танка. В отличии от севера, куда Москва перебросила мощный арсенал легкого и тяжелого вооружения.
После Второй мировой войны корейский полуостров был поделен между севером, со столицей в Пхеньяне, и югом - столица Сеул. С прозападным лидером, выпускником Гарварда Ли Сын Маном по одну строну, и просоветским Ким Ир Сеном, с его единственным в жизни университетом – кружок марксизма -ленинизма. Обе страны не признавали друг друга.
Никита Хрущев, будущий председатель Совета министров СССР и первый секретарь ЦК КПСС вспоминал, как Ким Ир Сен телеграммами, да и при личных визитах в Москву, уговаривал Сталина «прощупать Южную Корею штыком».
Он убедил Сталина, что народ на юге только и ждет помощи, чтобы восстать против антинародного режима. Короче, «Сталин, приди и спаси нас».
Китайский руководитель товарищ Мао Цзедун убедил Сталина, что американцы не вмешаются в конфликт, и что если только тот пожелает Сеул станет легкой добычей Ким Ир Сену (то есть Москвы). Сталин дал добро. Но военное участие СССР в этой авантюре должно было быть скрыто. Исключительно гражданская война трудового народа, против … ну сами понимаете против кого - хунты, клики, империалистов, фашистов, карателей, редисок.
25 июня 1950 года семь дивизий Ким Ир Сена при поддержке ста пятидесяти советских танков Т-34 атаковали юг, и за четыре дня взяли Сеул.
Из сентябрьского выступления Ким Ир Сена на радио Пхеньяна (речь была перепечатана в газете Известия от 14 сентября 1950 года)
«Ныне правительство КНДР осуществляет свои полномочия уже не только в северной части нашей республики, но также на всей территории Южной Кореи. В освобожденных районах восстановлены подлинные органы народной власти – народные комитеты».
Не буду описывать ход войны. Об этом можно прочесть в исторической литературе, открытых источниках. Чаши весов многократно колебались то в одну, то в другую сторону. Остановлюсь на моментах, которые теперь особенно дорогие украинскому сердцу.
Итак, Владимир Путин, ой, извините, Йосиф Сталин и министр иностранных дел Сергей Лавров (еще раз извините, Андрей Вышинский) приказывают советскому представителю в ООН Якову Малику (Чуркин 20 века), бойкотировать заседания Совета Безопасности.
Малик, на правах представителя великой державы, имел право накладывать вето на любую резолюцию ООН, с которой СССР не был согласен. Когда же он по приказу сверху покинул зал заседаний, Генеральная Ассамблея приняла резолюцию, которая признала целесообразным ввести войска ООН для обороны Республики Кореи от международной агрессии. Так американские войска получили право высадиться на горящий полуостров под флагом ООН.
Из сентябрьского выступления Ким Ир Сена на радио Пхеньяна
«Американские агрессоры пытаются прикрыть свои агрессивные действия флагом ООН, основываясь на незаконном решении Совета безопасности, принятом без участия представителей Советского Союза. Для оправдания своего агрессивного нападения на нашу родину, вооруженные американские интервенты называют наш народ, поднявшийся на защиту свободы, независимости и чести своей родины, «агрессором».
Пока «ополченцы» Ким Ир Сена на советских танках колесили по Сеулу, советская общественность, за неимением фейсбука, голосила в прессе, строчила «посты» в «социальных сетях» того времени в газеты Известия, Комсомольскую… Пионерскую…. И просто Правду.
Советские разжигатели мира – официально, месяц спустя 22 советских летчика -истребителя получили на войне в Корее звания Героев СССР. Там же СССР потеряли 335 самолетов и 200 летчиков.
За три года война полностью разрушила экономическую, политическую, общественную жизнь полуострова. Закончилась она стремительно, всего через три месяца после смерти Сталина (я ни на что не намекаю).
Юг и Север зажили своей собственной жизнью. К концу 1950-х Ким Ир Сен расправился с инакомыслящими в Трудовой партии. В июле 1961 он посетил Москву и Пекин, где подписал договоры о дружбе, сотрудничестве и взаимопомощи. США подписали договор о взаимной обороне с Южной Кореей еще в 1954 году.
Ким Ир Сен поставил абсолютный рекорд – он единолично управлял Северной Кореей почти полвека. С того момента, как в 1945 году капитана советской армии Ким Ир Сена советские танки доставили в Пхеньян, и до самой смерти в 1994 году.
В принятой после его смерти конституции 1997 года Ким Ир Сен назван «вечным президентом республики». Затем власть перешла его сыну Ким Чен Иру, после -- его внуку Ким Чен Ыну, который правит в стиле своих отцов и поныне.
КНДР – самое закрытое и одно из беднейших государств мира, с широко сетью концлагерей, выживающий исключительно за счет гуманитарной помощи (которая в том числе приходит из США, Японии, Южной Кореи). ВВП – $ 12,3 млрд - № 118 в мире (ВВП на душу населения - $ 583). Качество жизни в широкой сети концлагерей не поддается измерению.
Южная Корея за последние полвека превратилась в азиатского тигра, в одну из самых передовых и инновационных государств планеты, обеспечив свою узнаваемость такими транснациональными брендами как Samsung, LG, Hyundai, Kia Motors и т.д. ВВП страны $ 1,3 трлн - №15 в мире. (ВВП на душу населения – $ 26,5 тыс – 32 результат)
Послесловие:
Такова действительность. В истории нет и не было примеров, чтобы после «братского» вторжения, (помощи Москвы), хотя бы одна страна в мире стала жить лучше прежнего. Да что там лучше, нет примеров, чтобы стало не хуже.
Жуткая закономерность: все страны, куда входила Москва, следом за ней тянется бедность, сужение гражданских свобод, консервация отсталости. В самых запущенных случаях гуманитарная катастрофа.
Новейшие истории Северной и Южной Кореи, как Западной и Восточной Германии, Израиля и Египта, (Венгрия – 1956, Чехословакия – 1968, Польша – 1981) Молдовы и Приднестровья, Хорватии и Сербии, Грузии и Абхазии – это все иллюстрации к атласу русского мира. Сейчас в него пытаются вклеить еще три странички – ДНР/ЛНР и Крым. Думаете этот эксперимент станет исключением из правил?
Если кто-то знаете исключения из этого правила, куда вошла Московия и там стало лучше, или по крайней мере не хуже, напишите об этом уникальном случае в комментариях. Я такой пример не нашел.

Екс-президента Естонії про російську мову.

Журналіст швейцарської газети Der Bund запитав у екс-президента Естонії Тоомаса Хендріка Іловеса, чому російська мова в Естонії не є офіційною.

Про це пише естонське видання Eesti Rahvusringhling.

“А чому російська мова повинна бути офіційною? Ми, наприклад, окуповуємо вашу країну, а через 50 років заявимо, що ви повинні зробити естонську мову офіційною... Окупаційна влада захоплює країну, депортує сотні тисяч громадян в Сибір і посилає своїх людей сюди. І тепер, коли ми остаточно здобули незалежність, виходить, що мова окупаційної влади має стати другою державною мовою країни?  Не ставте мені смішних запитань!" -- відповів екс-президент Естонії.

Не той у нас Петро,

...але щось є спільного в цих... рехворматорів.

          Трохи нижче охочим до читання пропонується... Просто історичний нарис. Про суть "реформ" Петра 1 та їх наслідки для класової структури Російської імперії, розвитку російської буржуазії та й загалом ходу історії цієї держави.
           З переваг: написаний маловідомим радянським діячем ленінської доби "у стіл", тобто не виданий при житті; легко читається; доступні і наочні аргументи, цифри, приклади і порівняння.
           З недоліків: довгий (для тутешніх блогів); для фахових істориків загалом не містить концептуальної новизни, хіба що в деталях, в додатковому фактажі.
           Склалося враження, що якісь залишки духу Петровських "реформ" свого часу надихали і будівників передової соціалістичної промисловості. А ще - тим самим духом десь і досі просочена наша глибокоринкова українська "еліта", яка робить реформи так, аби нічого не робити. Взяти б тільки численні "перелицювання" - зміни форми без суттєвих змін внутрішніх пружин. Можна звісно називати прибиральницю клінінг-оператором, але чи запрацює від того завод... А чи співвідношення витрат на утримання державного апарату і, приміром, на освіту... А чи у який бік дивиться вітчизняний капітал... А чи страждання незаможного люду...

          Автор очерка - Александр Петрович Спундэ (1892-1962) - активный участник Октябрьской революции, делегат II Всероссийского съезда Советов. В качестве главного комиссара Народного (государственного) банка в 1918 году входил в состав Советского правительства, был одним из организаторов нашей финансовой системы, принимал участие в разработках первого пятилетнего плана.
          Уже в двадцатых годах он со все возрастающим беспокойством вглядывается в процессы экономического развития страны в условиях, когда она уже не может рассчитывать на европейскую революцию. После глубоких раздумий он становится на точку зрения, которую в 1921-1923 гг. в разных формах настойчиво отстаивал Ленин. ("...Мы должны одержать победу медленным, постепенным - быстрым нельзя – но неуклонным повышением и движением вперед").
           Внутренняя необходимость понять происходящее и его последствия привела автора к началу работы над большим экономическим исследованием, частью которого стали "Очерки экономической истории русской буржуазии", написанные в 1948-1951 гг. (он в это время служил кассиром в Мосторге).
            Данная публикация - весьма краткие выдержки из той части "Очерков", которая посвящена эпохе Петра Первого, в последнее время ставшей объектом не только экономических, но даже и поэтических реминисценций. Несколько кратких замечаний, связанных с именами Пушкина, Лермонтова и Гоголя, носят отчетливо выраженную социальную окраску, которая, к сожалению, в свое время была в нашем литературоведении определяющей, а сейчас, тоже к сожалению, рассматривается многими (вероятно, как реакция на горькое прошлое) лишь как ограниченность.
            Полный текст "Очерков" (около 200 стр. машинописи) хранится в архиве Инстнтута истории СССР АН СССР. Я позволил себе предпослать публикации строчки известного стихотворения А. К. Толстого, которые любил повторять автор.

Я. А. СПУНДЭ, заведующий
кафедрой транспортных газотурбинных двигателей
Московского автомеханического института


— Государь ты наш, батюшка.
Государь Петр Алексеевич,
Что ты изволишь в котле варить?
— Кашицу, матушка, кашицу.
Кашицу, сударыня, кашицу.
— Государь ты наш, батюшка,
Государь Петр Алексеевич,
А чем изволишь мешать ее?
— Палкою, матушка, палкою.
Палкою, сударыня, палкою.
— Государь ты наш, батюшка,
Государь Петр Алексеевич,
А кто ж будет ее расхлебывать?
— Детушки, матушка, детушки.
Детушки, сударыня, детушки.
А. К. Толстой

           В феврале 1917 года началась русская революция, которая оказалась крутым переломом в истории человечества. По достигнутому уровню экономического и культурного развития Россия созрела только для перехода к капиталистической экономике.  Но в результате своеобразных условий исторического развития в России в 1917 году сложилось такое соотношение сил, при котором буржуазная революция должна была либо немедленно начать гнить на корню, либо немедленно перерасти в социалистическую, хотя для перехода к социалистической экономике база была ничтожно слабой.
           Это объяснялось главным образом тем, что в России, где остро назрела потребность в буржуазных преобразованиях, возглавить их было некому. Российская буржуазия родилась и умерла рахитичной, неспособной к активной политической борьбе.
[ Читати далі ]

Куда направляэтся РосІя? Занепад ідей і цінностей.



Доброго дня пані та панове. Зовсім недавно виникла думка, а чому в Росії все так погано? І чому вони дійшли до такого? Багато відповідів дала книга Кара-Мурзи, "Нове варварство" як проблема російської цивілізації. Автор відомий історик, філософ, профессор Ран, доктор філософських наук. Автор вивчає історію Росії і її парадигми розвитку. Книгу порадили російські інтелектуали, за якими я слідкую на ютубі.

Кара-Мурза розглядає історію Росії з правління Петра Першого. Петро поїхав вчитись в Європу, і був здивований рівнем освіти і культури в Європі. Приїхав в Росію він побачив біля свого маєтку, пяних і брудних солдатів, повій, купців і циганів. В нього виник когнітивний дисонанс.

Петро Перший почав шлях в Європу. Він дуже сильно хотів привчити росіян до культури. Він казав що не тільки одягатись і поводитись треба по європейськи, але і думати теж. І на цьому шляху він не гребував нічим. Всіх силою почав схиляти до європезації. Ось тоді на думку автора і стався розлам "тектонічної цілісності" Росії.

Багаті їхали в Європу і хотіли туди, а бідні верстви населення європейські цінності зневажали, і думали про схід. Почалися проблеми самоіндетнтифікації.

Через десятки років думка в правителів держави почала змінюватись. В цей час зміцнювався міф про Візантію. Кара-Мурза пише що міф про Візантію був придуманий італійцями. Візантія розуміючи що вона втрачає все, намагалась знайти собі наслідника в виді Московського князівства, але там в Москві цю ідею не підтримали. Другий раз Москві намагались впарити ідею, що вони наслідники Візантії, римські торговці і папство. Вони боялись Османів, і шукали варіанти обєднання. Росія теж відкинула цю ідею.

Пізніше цю ідею просували вже в Росії, старець Філофей, Зосіма, та Федір Достоєвський.

Катерина Друга, мала надію захопити Константинополь, і побудувати там справжню християнську цивілізацію, як противагу загниваючому католицству. Нічого з того не вийшло. Зараз наші сусіди знову мусолять цю ідею, є дуже багато книг і філософів які зараз в Росії просувають ідею нащадків Візантії. Головний властитель дум там Дугін. Він просуває ідеї соціал-монархії. По суті царизм.

Кара-Мурза вважав якщо Росія не буде йти до європейських цінностей, і співпрацювати з Європою, то це занепад. В другій частині розглянем ідеї російських філософів, стосовно заходу.

Продовження буде.

Кадебешно-комуняцька сутність української влади.



1. Президент України Петро Порошенко. Батьки народилися в Румунії. Петро Олексійович отримав середню освіту в Молдові. За совка, у 1989 році закінчив факультет міжнародних відносин Київського університету, куди приймали виключно за протекцією КДБ СРСР і для праці на КДБ СРСР в міжнародній сфері.
Син Порошенко - Алексій, одружений на росіянці, яка має рідню в Росії.

2. Міністр закордонних справ України - Павло Клімкін. Росіянин. Народився в Курську. Закінчив Московський фізико-технічний інститут (МФТІ) - вищий навчальний заклад, в якому, окрім інших, готувалися спеціалісти КДБ СРСР для наукового і технічного шпигунства. В 1991, по закінченню даного ВНЗ, відправлен в Україну працювати науковим співробітником Інституту електрозварювання ім. Патона. НАН України. Ким відправлен - питання риторичне. Має дружину - дочку російського генерала Юрія Михайленка, який приймав участь в окупації Криму Росією і отримав за це державну нагороду.

3. Постійний представник України в ООН - Володимир Єльченко. Батько Володимира Єльченка - Юрій Єльченко, Перший секретар комсомолу України, міністр культури совецької України, перший секретар Київського міському Комуністичної партії Радянського союзу, член ЦК КПРС. Володимир Єльченко закінчив той самий факультет міжнародних відносин КДУ, що і Петро Порошенко, який готував працівників КДБ СРСР для роботи в дипломатичних місіях і міжнародних організаціях. Єльченко, на посаді посла України в Росії, був одним з тих, хто готував зрадницькі "Харківські угоди" щодо перебування Чорноморського флоту Росії в Криму, які в подальшому сприяли окупації Криму Росією. Під час Майдану, вкрай негативно висловлювався і про сам Майдан і про його учасників.

4. Генеральний прокурор України - Юрій Луценко. Батько Юрія Луценка, - Віталій Луценко - колишній Перший секретар Рівненського обкому КПРС. Юрій Луценко у 1984 - 1986 рр., проходив строкову службу в полку урядового зв'язку КДБ СРСР. До перефарбування в націонал-демократа, перебував на посаді Голови Донецької обласної організації Соціалістичної партії України. Відзначився негативними і образливими висловлюваннями відносно ОУН - УПА.

5. Міністр оборони України - Степан Полторак. В 1983 році закінчив у Росії Орджонікідзівське вище військове училище МВС СРСР. Де служив одразу після отримання офіцерського звання невідомо -- засекречено.

6. Начальник генерального штабу ЗСУ - Віктор Муженко. Як і Полторак, закінчив вище військове училище теж у 1983 році і теж у Росії. А саме, Ленінградське вище загальновійськове училище. Колишній депутат Житомирської облради від антиукраїнської Партії регіонів.

7. Голова Служби безпеки України - Василь Грицак. На службу до органів безпеки прийшов у 1990 році. Тобто, ще у КДБ СРСР.
Треба було мати дуже і дуже велике бажання працювати в КДБ під кінець існування Радянського союзу, коли національний рух в Україні набув значного поширення і коли КДБ докладав багато зусиль для його дискредитації та знищення.

8. Голова вищої ради правосуддя.- Ігор Бенедисюк. В 1991 році закінчив військово-юридичний факультет Військового інституту Міністерства оборони СРСР. До 1994 року працював військовим суддею у військовому суді Росії, після чого раптом згадав про Україну. Треба розуміти, що за російською специфікою, військові судді дуже щільно пов'язані з ФСБ Росії. Ігор Бенедисюк, на 100 % має російське громадянство, інакше він не зміг би працювати на вказаній посаді.

І це лише вельми поверхневий погляд на біографічно, зовсім не випадкові речі далеко не всіх державно-посадових фігурантів проблеми, яку можна виразити черговим риторичним питанням :

Як можна розраховувати на перемогу України у війні з московитами (нащадками Золотої Орди) за умови кадебешно-комуняцької сутності всіх гілок української влади, ретельно розставлених "засланим козачком" у короні.
Власне, ліквідація цієї умови де ФСБ, як у себе вдома і є головним чинником перемоги українського народу.  Треба повторити те, що зробив Назарбаєв у Казахстані -- переловив багато ФСБешників і не стало, ні тероризму, ні смути. 

У російських морських портах введуть новий збір – інвестиційний

Росія

Судновласників, які працюють в портах Росії, змусять платити за їх ремонт і модернізацію.


Для забезпечення фінансування робіт з реконструкції морських торговельних портів Російської Федерації був введений новий збір – інвестиційний. Відповідні поправки були напередодні внесені в Закон «Про морські порти». Зміни набирають чинності з 1 листопада 2017 року.

Повідомляється, що інвестиційний збір повинен спрямовуватися на будівництво об’єктів інфраструктури морського порту. Порядок визначення розміру інвестиційного портового збору та порядок його справляння і застосування має затвердити уряд.

"Російські хакери": кремлівська зброя гібридної війни...

"Російські хакери": кремлівська зброя гібридної війни проти демократії


Проблема кібербезпеки в сучасному світі стає все гостріше, що обумовлюється регулярним застосуванням хакерських атак на демократичні інститути цивілізованих країн з метою впливу на їх зовнішню політику, руйнування істинних західних цінностей і формування вигідної агресору громадської думки. Схоже, Москва взяла даний спосіб агресії за основу своєї пропагандистської діяльності після вдалого використання його на президентських виборах в США і, незважаючи на розгляди і міжнародну ізоляцію, в Кремлі вважають, що таким чином вдасться дискредитувати євроатлантичні цінності і нав'язати свої варварські і совкові поняття.

Випадків впливу агентів кремлівської пропаганди зафіксовано вже досить багато, крім самого очевидного і зухвалого втручання у вибори президента США можна сміливо назвати ряд яскравих прикладів. Це спроби вплинути на президентську кампанію Емануеля Макрона, втручання в голландський референдум з питання Асоціації Україна-ЄС, активний супровід і періодичні атаки на британську політичну систему під час референдуму щодо Brexit, вірусна атака на українські владні інститути і банківську систему. Цей список можна продовжувати довго, тим більше, що з'являються нові приклади втручання "російських хакерів" у внутрішньополітичні процеси різних країн. Наприклад, зовсім недавно стало відомо, що Центр стратегічних комунікацій (Стратком) НАТО виявив спроби вплинути на підсумки виборів в Швеції.


Ось інформація, яка надійшла з Стратком:

Захист Демократії в Швеції

Центр стратегічних комунікацій НАТО повідомляє, що в рамках дослідження "Захист Демократії в Швеції" виявлений зв'язок партії Демократи Швеції з хакерськими угрупуваннями, які становлять загрозу демократичному проведенню парламентських виборів в 2018 році.

Хакерські угрупування APT28, Tsar Team, Fancy Bear, The Shadow Brokers, Electrum, Sandworm вже сьогодні ведуть незаконну діяльність з метою здійснення впливу на вибори в парламент на замовлення партії Демократи Швеції. Звіти про вчинені хакерами інформаційні злочини були виявлені в корпоративній інформаційній системі партії. На основі проаналізованої інформації експертами виявлені спроби проведення хакерами операцій кібершпигунства проти Соціал-демократичної робітничої партії Швеції, а також отримання інформації про програмні і апаратні технології, які пов'язані з виборами. Здобута хакерськими угрупуваннями інформація може бути використана для розсилки фішингових листів на тему реєстрації виборців, а також отримання і підтримки доступу до елементів голосування і підрахунку голосів виборчих комісій на різних рівнях.

Крім цього, кіберзлочинці залучені до поширення та тиражування помилкової інформації про вплив СДРПШ на прийняття непопулярних рішень парламенту щодо перерозподілу державних витрат і скорочення фінансування деяких напрямків, інвестиційній підтримці економік незалежних демократичних країн, що дестабілізує шведський бюджет. Необхідно відзначити, що окремою операцією хакерів проти СДРПШ є применшення досягнень правлячої партії за допомогою очорнення образу деяких інвестованих країн-партнерів, з якими Швеція налагодила тісний контакт за останні роки.

Аналіз діяльності хакерів вказує на консолідацію угрупувань з метою здійснення впливу на парламентські вибори в Швеції 2018 року. Основною метою кіберзлочинців на даний момент є підрив довіри виборців до Соціал-демократичної робітничої партії Швеції та SMM-просування Демократів Швеції.

Для захисту від можливих інформаційних загроз необхідно застосувати додаткові заходи безпеки.


Очевидно, що географія російських кіберзлочинів охоплює практично весь світ за винятком диктаторських режимів Сходу. Навіть в протистоянні арабських країн з Катаром виявився російський слід. За даними CNN в Досі працювала слідча група ФБР і встановила, що сайт державного інформаційного агентства Катару, що запустив загострення відносин між країнами, був зламаний і є всі підстави припускати, що замовлення на цей злочин було з Москви.

Поки світова громадськість перебуває в сум'ятті від нахабства Москви, урядові структури різних країн розробляють заходи протидії гібридній агресії, з якою зіткнулася не одна тільки Україна, але весь цивілізований світ. Попутно приймаються нові пакети санкцій, які спрямовані на подальшу ізоляцію агресора і ослаблення його і без того мізерного економічного потенціалу. Україні в даній ситуації слід бути найбільш підготовленою до відбиття інформаційної агресії, адже ми знаходимося на передньому краю війни між цивілізацією і варварством.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
98
предыдущая
следующая