хочу сюда!
 

Лиля

34 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 28-38 лет

Заметки с меткой «росія»

У кріпосницько-рабській Росії не можливо побудувати демократію.

У історично кріпосницько-рабській Росії не можливо побудувати демократичне суспільство.

Не треба слухати їхніх балаболів про іхні справи. То все пусте в них. 

Це анормальна мрія. Це фізично не можливо. І цього ніколи не буде.
Забудьте про це.
.

У історично кріпосницько-рабській Росії не можливо побудувати демократичне суспільство.

Безцінний досвід - це не хрін собачий!

ВМС США фактически провели для российской ПВО своеобразный краткий учебный курс «Отработка отражения массированной атаки американских крылатых ракет российскими средствами ПВО в сложной помеховой обстановке». Стоимость этого курса для ВМС США составила 89 миллионов долларов. В такую сумму американские СМИ оценивают 59 запущенных крылатых ракет. При этом Министерство обороны РФ не затратило на бесценный учебный курс ни одного цента.
Если учитывать тот факт, что на данный момент в Сирии развернуты все российские компоненты системы обеспечения стратегии преграждения доступа и блокирования отдельной зоны (A2/AD, anti-access/area denial zone), полученный опыт отслеживания групп КРМБ, действующих в боевой обстановке по реальным целям, может оказаться бесценным при дальнейшей боевой подготовке расчетов соединений противовоздушной обороны, а также при модернизации средств радиолокационного обнаружения, РЭБ и зенитных управляемых ракет.

Подробнее: http://vpk-news.ru/articles/36155

Що тут скажеш? Гарне навчання! Стояти і з відкритим ротом спостерігати, як над тобою летть ракети.

В Украине российские спецслужбы проталкивают нужных президентов.

Світлина від Valerii Utionok.

Краткая история деятельности российских спецслужб в Украине.
В 91-м году Украина и Россия ликвидировали СССР и стали независимыми государствами. Украина подтвердила свою независимость на референдуме 1 декабря 1991 года и заодно выбрала Леонида Кравчука президентом.
Это были первые и последние выборы в Украине, которые прошли без участия спецслужб России. Все последующие годы наши спецслужбы будут неутомимо перекраивать политический ландшафт Украины.
Отношения с Кравчуком у России как-то сразу не заладились. Строптивый, что Москве сильно не нравилось. Черноморский флот поделить не получалось, политику Украина проводила независимую, Москву слушать не хотела. И в Кремле пришли к мнению, что Кравчука надо менять, благо на горизонте появился приличный, по мнению Москвы, кандидат на президентство. Кандидата звали Леонид Кучма.
В тот период спецслужбы России постоянно переименовывались, поэтому мы будем использовать нынешнее название – ФСБ России.
Вход в Украину спецслужбы России осуществили через проверенные донецкие и днепропетровские кадры. Из Донбасса было агентурой организовано мощное протестное движение шахтеров, что привело к досрочным президентским и парламентским выборам, которые были назначены на лето 1994 года.
Основных кандидатов на этих выборах было два: действующий президент Леонид Кравчук и его главный оппонент, кандидат от пророссийских сил, Леонид Кучма, бывший директор завода Южмаш.
Несмотря на все старания директорского корпуса Юго-Востока Украины и мощнейшую поддержку России Леонид Кучма выборы проиграл. Победу одержал Леонид Кравчук несмотря на жалкую экономическую ситуацию в стране.
Но не таковы наши чекисты, чтобы отступать от намеченного плана. В дело вступила донецкая и луганская ячейки ФСБ, которые до неприличия долго считали голоса. В ответ на просьбу Киева к местным силовикам посодействовать скорейшему подсчету голосов, пришел суровый отчет из Донбасса – голоса посчитаны, победил Кучма.
Говорят, у Кравчука отпала челюсть, когда он осознал всю степень наглости промышленных баронов юго-востока Украины, за спиной которых маячила ФСБ. Перечить директорской мафии Кравчук не мог, это могло просто похоронить страну. Кравчук согласился передать власть Кучме, а пока шла инаугурация и передача полномочий, чекисты уже разливали бензин в Крыму. Там начиналась короткая эра Мешкова.
Бензин разлили, но не подожгли. Кучма пообещал быть послушным, и Мешкова забрали в Москву. Поначалу отношения с Кучмой ладились, вопросы по флоту решили, ВПК Украины работал на Россию, газовый бизнес приносил обеим сторонам хорошие барыши.
Взвесив все «за» и «против», в Москве решили пролонгировать Кучму на второй президентский срок. Одной из главных помех этому посчитали лидера Народного Руха Украины, старого советского диссидента Вячеслава Чорновила. По прошествии лет оказалось, что с этим убийством ФСБ явно поторопилась. Вряд ли Вячеслав Чорновил смог бы существенно повлиять на расклад сил, имея ограниченный доступ к СМИ, но что было, того уже не вернешь.
Перед самыми выборами он погибает в устроенной автокатастрофе. За этим убийством настолько явно торчали уши спецслужб, что даже не дожидаясь отчетов следствия, украинская политическая элита сделала для себя правильные выводы.
Незадолго до своей гибели Вячеслав Чорновил уговаривал баллотироваться Виктора Ющенко, который тогда работал при Кучме в Нацбанка. Ющенко, услышав это предложение, сказал категоричное «нет». Знал, чем это пахнет.
После устранения Чорновила проверенным методом автокатастрофы с последующим добиванием, московские чекисты еще немного порезвились и устранили второго опасного конкурента Кучмы, социалиста Александра Мороза. Правда тому повезло больше, его просто серьезно скомпрометировали, окружив очень дурной кампанией, в которой были весьма ценные кадры для ФСБ: Наталия Витренко, Владимир Олейник и старый советский гебист Марчук.
Все прошло как по маслу. Во втором туре главный украинский коммунист Симоненко потешно проиграл выборы Кучме, и дело было сделано.

Но был еще один фрагмент истории, на котором нужно остановится подробнее, для чего следует перенестись в славный город Донецк. Во время первого президентского срока Леонида Кучмы ФСБ создавала плацдармы на востоке Украины. Главный плацдарм создавался на Донбассе, где ставка была сделана на старого проверенного, завербованного еще в тюрьме, кадра Виктора Януковича. За период первого президентского срока Кучмы 94-99 годы на Донбассе был сформирован мощнейший криминальный клан под руководством Януковича. Именно этот клан, по замыслу Москвы, и должен был в скором времени принять власть у Леонида Кучмы. Были устранены все, кто не подчинился Москве и пытался вести самостоятельную игру не только в политике, но и в бизнесе. Донбасс был жестоко зачищен под один клан, который впоследствии превратился в знаменитую Партию Регионов или, как ее назвали украинцы, Партию Гандонов. Чтобы расчистить дорогу своим, убивали жестоко и много. Самыми громкими были убийства криминального короля Донецка Ахатя Брагина, бизнесмена и политика Евгения Щербаня и луганского криминального авторитета Валерия Доброславского.
ФСБ не устраняла только лояльных бизнесменов и даже им помогала, таким, как Ринат Ахметов. Он и стал владельцем самых знаковых предприятий Донбасса в том числе и принадлежащих Щербаню. И никаких чудес быстрого обогащения нет, просто сотрудничать с ФСБ. Официально он числится владельцем самой крупной промышленной империи в Восточной Европе.
Теперь, когда мы знаем, как ФСБ расчищала дорогу донецкому клану, можно вернуться в 99-й год. Именно Януковичу, который на тот момент был губернатором Донецкой области, было поручено обеспечить победу Кучме на Донбассе. Янукович справился с задачей блестяще, обеспечив Кучме заоблачные проценты. Оппозиционер Симоненко даже не пикнул. Работу Януковича в Кремле оценили. Вскоре он пойдет на повышение в Киев.
А дальше у Кучмы и его московских друзей резко испортились отношения. Кучма решил, что он никому ничего не должен. Стране грозил дефолт, которого с нетерпением ждали в Кремле, чтобы заполучить газотранспортную систему Украины. Чтобы избежать дефолта, Кучма назначает на пост премьера прозападного Виктора Ющенко и начинает движение в сторону ЕС и НАТО. Проще говоря, Кучма не захотел расплачиваться за услуги, оказанные ему ФСБ.
Ситуацию усугубило и то, что новый премьер умудрился спасти Украину от казавшегося неминуемым банкротства и в кратчайшие сроки стать популярным политиком Украины. Планы Кремля пошли не в то русло и, чтобы вразумить Кучму, пришлось действовать жестко. Ответ Кремля превратил Кучму в политического инвалида. Был разработан план дискредитации Кучмы. В Киеве пропадает оппозиционный журналист Георгий Гонгадзе, который очень жестко критиковал Кучму. Вскоре его находят в лесу с отрезанной головой. А следом за этим появляются знаменитые на весь мир пленки майора Мельниченко, на которых Кучма требует расправы над Гонгадзе. Эти пленки Мельниченко входили в план дискредитации и появились не случайно. В то время многие украинцы считали его национальным героем, который разоблачил тирана, но это было заданием спецслужб. Что интересно, московские чекисты обнародовали только те пленки, где Кучма нелестно отзывается о Гонгадзе, но записи, на которых Кучма требует найти Гонгадзе, никто так и не услышал.
План сработал практически идеально. Кучма был скомпрометирован, и его власть очень сильно зашаталась.
Начались протесты в Украине, недовольство Запада, казалось, что режим Кучмы вот-вот рухнет. Весной 2001 года агенты ФСБ устраивают беспорядки под администрацией президента Украины и дают повод спецназу жестко подавить протесты.
Первый украинский протест против Кучмы заканчивается победой Кремля. Получив явку с повинной от Данилыча, ФСБ погасила пламя пожара.
Послушный Кучма снимает ненавистного Москве Ющенко и назначает главой своей администрации, а фактически – регентом и смотрящим от Москвы – Виктора Медведчука, который скоро станет кумом Владимира Путина. Это чтобы всем было понятно, кто рулит процессом. Кучма досиживал свой второй срок, а Медведчук готовил сценарий передачи власти в Киеве людям Кремля -- донецкому бандитскому клану.

Когда Кремль назвал Кучме фамилию человека, который сменит его на посту президента Украины, тот ахнул. Он конечно ценил туповатого, но очень исполнительного Януковича, но не настолько, чтобы передать ему власть. Впрочем, деваться ему было некуда – "Позади Москва". Кучма соглашается, и в Киев пребывает веселый десант московских политтехнологов, задача которых на первый взгляд кажется абсолютно нереальной – сделать из дебила с двумя судимостями президента страны.
Кучма предлагал Кремлю и другие кандидатуры на пост президента, но все они были отвергнуты Москвой как недостаточно лояльные. Например, был забракован Сергей Тигипко как слишком амбициозный. В команду Януковича были десантированы многие старые агенты Кремля, и работа закипела. Была проведена попытка аферы с конституцией, которая была затеяна для того, чтобы лишить будущего президента полномочий и передать их парламенту, где ФСБ уверенно контролировала большинство депутатов.
Сорвал этот кремлевский сценарий Виктор Ющенко. За что и поплатился. Главного претендента на президентское кресло отравили диоксином. Отравление было настолько серьезным, что шансы выжить у него были мизерные.
Чекисты уже ожидали ордена за эту операцию, но случилось невероятное. Самому провидению было угодно, чтобы Ющенко выжил. А против воли Господа даже чекисты бессильны. Именно неудачная попытка отравления стала причиной лютой ненависти Кремля к Виктору Ющенко. Он не только выжил, но еще и забрал власть у сателлитов Кремля. Но Путин эту проблему исправил путем подкупа Ющенко через своего ставленника Фирташа и вскоре рецидивист Янукович был внедрен главой правительства Украины.
Надо сказать, что московские вездесущие кудесники сделали практически невозможное. За короткий срок они подняли рейтинг Януковича ровно в 10 раз, с 4 до 40 процентов, правда с большой фальсификацией.
Выборы были нагло фальсифицированы. В Киеве был Оранжевый Майдан, в результате которого власть получила команда Виктора Ющенко. Впрочем, к радости Москвы, Путин исправил негативную ситуацию путем подкупа Ющенко через своего ставленника Фирташа и вскоре рецидивист Янукович был внедрен главой правительства Украины. ФСБ потирала руки.
В 2010 году Кремль получает приз, – пост президента Украины занимает их многолетняя прямая креатура, Виктор Янукович. Безграмотный уголовник, безропотно подчиняющийся воле Кремля, становится президентом Украины. Правда на подкуп Януковичу пришлось потратить два миллиарде долларов, но все это окупилось большим грабежом Украины. Расставив своих людей по всей вертикали власти, получив контроль над украинским парламентом и силовыми структурами, Кремль расслабился в ожидании, когда ограбленная Украина упадет им в руки.
Чекисты никогда не берут в расчет народ. В России нации нет, а чекисты свято уверены, что Украина – это продолжение России, и народ там – такое же стадо. Оранжевый Майдан 2004 года их ничему не научил. Они уверены, что это дело рук американцев и не верят, что люди стояли бесплатно.
Зимой 2014, украинцы преподали чекистам еще один урок и показали, что у них есть Родина.
В результате революции был сброшен режим Януковича. Украинцы считают эту революцию антикриминальной, хотя другая часть считает ее антироссийской, а точнее сказать антикремлевской.
По сути на осень 2013 года Россия практически полностью контролировала Украину, но в результате народного восстания ситуация изменилась. Путину удалось нанести 2 успешных контрудара, в Крыму и на Донбассе.
Присоединение Крыма никто в мире не признал и никогда не признает. По факту Путин создал России очень серьезную проблему, которая никакой победой не является. Против России выступили даже те регионы, которые Кремль считал пророссийскими. Главные разочарования — Днепропетровск, Одесса и Харьков.
Спецоперация, которую в Одессе провело ГРУ, закончилась гибелью 50 человек. Это было сделано для того, чтобы спровоцировать в Украине начало югославского сценария. В числе убитых – много тех, кто искренне выступал за союз с Россией. Они были использованы как пушечное мясо, втемную. Но даже такой чудовищный теракт не дал Кремлю ожидаемого эффекта. Попытки раскачать ситуацию не увенчались успехом. Боевые действия на Донбассе, стали возможны только благодаря действиям пророссийской власти в Украине, бывшей и к сожалению нынешней.
Читатель может задать справедливый вопрос:
- А куда же все эти годы смотрели украинские спецслужбы?
Вопрос справедливый, и на него надо дать честный ответ. Самый большой недостаток украинских спецслужб – выполнение указаний продажных антиукраинских президентов во вред Украине.
Ситуация немного менялась при Викторе Ющенко, когда обнаглевших московских чекистов буквально ловили за руку, когда они раздавали деньги промосковским политическим проституткам. Правда, и тогда старались замять дело, чтобы не поднимать лишнего шума.
А при Януковиче и Порошенко кремлевская агентура имела и имеет влияние не только на СБУ, а и армию Украины. Более того, значительная часть, украинского парламента получали и получают зарплату в российском посольстве. Если хотите фамилий – смотрите российское ТВ, они там появляются.
Мудрый читатель поймет из публикаций, какие персонажи украинской политики являются агентами ФСБ.
В Украине идут споры о том, какую политическую партию надо запретить. Самым правильным решением для Украины будет запретить на своей территории деятельность ФСБ России, которая и финансирует антиукраинские партии. Олределить просто -- по голосованию ВР.
Покоя не будет пока существует российская пятая колонна в Украине, работающая на Россию и коррупция -- это один из показателей ее деятельности, разваливающий страну.
Андрей Илларионов.

Як хитрий дядько Сем російського ведмедя надурив

Історія одного штату: як хитрий дядько Сем російського ведмедя надурив
   
 

Хитрий дядяко Сем

30 березня виповнилося точнісінько 150 років з того моменту, як Російська імперія продала свою колонію, Аляску, Сполученим Штатам Америки. Це був, певно, найдурніший російський гешефт, якого уклали за одну-єдину ніч.

Колись давно, як той казав, "за царя Гороха, коли землі було трохи, та за царя Панька, як була земля тонка", були часи в Америці, коли кандидатів на посаду президента насправді перевіряли на відповідність посаді. Поважна комісія вивчала риси характеру, а претенденти мали проходити інтерв‘ю, ніби кандидати на роботу в якійсь фірмі – доводити знання про свою країну та про навколишній світ, аби мати змогу бодай отримати шанс стати лідером нації.

Екс-губернаторка Аляски та кандидатка від Республіканської партії на посаду віце-президента на виборах 2008 року, Сара Пейлін, також мала складати такий іспит. На питання, які знання вона має, аби, скажімо, мати справу з Росією, пані політик з американської "Далекої Півночі" відповіда:

Росіяни – наші найближчі сусіди, з Аляски Росію можна побачити неозброєним оком.

Великого знання зовнішньої політики ця відповідь в собі, звичайно, не несе, але правда в ній є: Росія та Америка блимають одна на одну через Берингову протоку, а відстань між російським островом Великий Діомед та американським островом Малий Діомед – лише чотири кілометри.

І справді, ніде, принаймні, в історичному розрізі, зв‘язки між Сполученими Штатами та Росією не є такими тісними, як в 49-му штаті. Тому що Аляска була колись російським форпостом в Новому Світі та належала протягом більш ніж століття до Російської Імперії.

Втім, 150 років тому, 30 березня 1867 року, Росія продала свою колонію на американському континенті Америці. О четвертій ранку, в суботу, міністр закордонних справ САСШ Вільям Сьюард та російський посол Едуард фон Штоккель, після безсонної ночі, проведеної в переговорах, домовилися про ціну. Чек американської скарбниці (тобто, міністерства фінансів), якого передали царю, містив суму 7,2 мільйони доларів – це зараз десь близько 120 мільйонів. Дрібничка тай годі.



Переговори між США і Росією щодо продажу Аляски / Архівне фото

За рибу – гроші

Що ж придбали Сполучені Штати за таку жалюгідну, навіть за тодішніми мірками, суму?

Штат Аляска займає більш, ніж шосту частину США – близько 1,7 з 9,8 млн квадратних кілометрів. Водночас, в цьому найбільшому в світі ексклаві живуть лише трохи більше, ніж 710 тисяч людей (для порівняння – в усіх Сполучених Штатах проживають близько 323 млн людей). Сьогодні Росія та Америка розділені морем, а якби цар не продав Аляску (яку тоді називали "російською Америкою"), то Росія (або ж СРСР) мала б спільного сухопутного кордону з Канадою, та ще й величенького – 2477 кілометрів. Певно, тримала б там військові бази, морські порти чи навіть ядерні ракети...

У ті часи газета The New York Times писала, що перемовини про продаж Аляски тривали лишень 5 годин, після чого Сьюард та фон Штоккель поїхали до Білого дому та поклали угоду на стіл президентові Ендрю Джонсону. Він підписав її того ж дня, точніше – опів на третю, а вже ввечері угода була доправлена до Сенату. Ну, американці таки вміють швидко обертатися, коли мова заходить про вигідні гешефти, чи не так?

Узбережжя Аляски було відкрите близько ста років до продажу, в 1741 році, славетним данським мандрівником Вітусом Берінгом, який його й наніс на географічну мапу. Його ім‘ям назвали протоку, яка відокремлює Америку від Азії. Експедиція Беринга була споряджена на завдання та коштом Російської імперії, таким чином, після відкриття цієї землі та встановлення, що вона не має сухопутного сполучення з Азією, вона стала належати Росії.

Валіза без ручки

Вже за чотири роки потому до Аляски в пошуках звірячого хутра прибули перші російські мисливці-промисловики. Щоправда, сперш вони обмежували свої походи Алеутськими островами, але в 1783 році вони вже заснували перше постійне поселення на американському континенті. В 1799 році цар Павєл Перший надав Російсько-Американській компанії виключну торгову монополію в Алясці.

Проте, справжній інтерес до цієї землі в росіян так і не прокинувся. Пушний бум тривав недовго: пушні тварини, перш за все – морські котики, були просто варварськи винищені, після чого кількість мисливців скоротилася хіба ж не до одиниць, а кількість поселенців не зросла. Навіть в найліпші часи там жило не більш ніж 800 осіб: мисливців за хутром, трапперів... а також православних попів-місіонерів, які навертали туземців-алеутів та ескімосів до рук РПЦ (до речі, російський православний діоцез на Алясці існує й досі, до нього належать майже 50 тисяч вірян).

До далекої колонії просто ніхто не хотів їхати. Подорож туди з Санкт-Петербургу тривала більш, ніж півроку – все одно, чи доводилось плисти повз мис Горн чи повз мис Доброї Надії. Таким чином, постачання колонії виявилося буквально "золотим", а зиск з хутра не міг його повністю виправдати.

Наприкінці 1850-х років інтерес до Аляски в російських можновладців повністю пропав, та й кошти скінчилися. Росія щойно програла Кримську війну союзу Великої Британії, Франції та Османської імперії і саме цей конфлікт продемонстрував стратегічну вразливість Аляски: росіяни просто ніколи не змогли б захистити таку віддалену територію, якби тодішня морська супердержава, Британія, захотіла б її анексувати. До того ж, після тієї війни Росія доконче потребувала грошей. Тому, з дозволу царя, його дипломати в 1859 році таємно виставили ту "валізу без ручки" на продаж.

Зараз Аляска не лише промислова територія, але й туристичний рай

Британці від цієї пропозиції просто відмахнулися, а от в Вашингтоні нею зацікавились. В ті часи між Вашингтоном та Санкт-Петербургом існувало те, про що, певно, донедавна мріяв Дональд Трамп: грунтовна згода в важливих стратегічних питаннях, одним з яких була спільна уява про Велику Британію, як про суперницю. Тому росіяни не вельми й засмутилися відмовою Сполученого Королівства придбати Аляску: вони так чи інак ліпш хотіли б мати сусідами на своєму Далекому Сході не гордих бритів, а веселих ковбоїв, тож залюбки відгородилися від Британської Канади новими сусідами – американцями. На ті часи таке рішення взагалі вважалось наймудрішим, стратегічно вигідним: поставити між собою та сильними британцями "дурних янкі", які, мовляв, повелися на ту дику, нікому не принагідну територію, мов той віслюк на моркву.

Експансіоністи ж в Америці, в свою чергу, мріяли про єдине американське узбережжя від Сан-Дієго аж до самого Полярного кола. Щоправда, ці мрії зійшли нанівець з початком Громадянської війни в США (1861), але по її закінченню вони знову ожили. Позаяк росіяни, як вже було зазначено, терміново потребували грошей (вони їх потребують й досьогодні, але через власну загарбницьку поведінку та запроваджені через неї санкції їм вже ніхто їх не дає), цар Олександр Другий в 1866 році надіслав фон Штоккеля до Вашингтону з пропозицією про продаж Аляски. Історичні документи зазначають, що початкова ціна становила взагалі лише п‘ять мільйонів доларів, але вправний царський гендляр "докрутив" її до семи. А міністр Сьюард, сам – затятий експансіоніст, вже з власної щедрості докинув ще 200 тисяч, аби партнер "не передумав".
"Нє валяй дурака, Амєріка!"

Щоправда, за таке чудове надбання американці своєму Держсекретареві дякувати не поквапились. Навпаки – вони підняли його на кпини. Преса назвала угоду "Сьюардовим льодяником", а деякі газети – так і взагалі, "Сьюардовою дурістю". Журналісти та, як би зараз сказали, експерти заходилися лаяти уряд за дурне розтринькування мільйонів – тому що економічна перспектива щойно придбаного величезного регіону, на їх професійну думку, дорівнювала нулю.

Про велетенські поклади аляскінської нафти тоді ще ніхто не здогадувався. Про золото – теж. Єдину користь з Аляски вбачали лише в якості зручної бази... для китобоїв. Ну, й, звичайно, в якості стратегічного військового плацдарму. Тому та ж New York Times 7 квітня 1867 року писала з цього приводу: "Насправді, проти того, аби отримати у власність цю велику територію, яка досі називалась Російською Америкою, нема сенсу заперечувати". Таким чином, вважала газета, можна відвернути загрозу того, що Велика Британія опанує всім тихоокеанським узбережжям на північ від США. За два дні, 9 квітня, Сенат схвалив цю угоду переважною більшістю голосів.

18 жовтня 1867 року росіяни покинули поселення Сітку, яке вважалось на той час своєрідною столицею колонії. Прапора з двоглавим орлом було знято, а на його місці замайорів Stars and Stripes, у супроводі гарматного салюту американських військових кораблів на рейді.

І це, власне, на довгий час й стало найбільшою подією в житті Аляски. Кількість жителів Сітки протягом кількох років скоротилася з 2,5 тисяч до пари сотень. Лише в 1896 році, з початком "золотої лихоманки" на Клондайку, до Аляски почали повертатися люди – протягом одного лише року сюди приїхали більш ніж 100 тисяч осіб, всі – в погоні за золотом та дурними грошима. Щоправда, через це вони не розселялись по всій території, а, діставшись портів на південно-західному узбережжі, вирушали навпростець до Клондайку, до канадського кордону.

Більш ніщо в Алясці їх не цікавило. Вона то перебувала під управлінням військових, то – під управлінням міністерства фінансів, а згодом – під управлінням знову ж таки військових, але вже моряків. В 1912 році Аляска отримала статус території США, її в Конгресі став репрезентувати власний конгресмен. Справжню стратегічну цінність Аляски американці збагнули лише під час Другої Світової війни, коли їм довелося великою кров‘ю звільняти від японців Алеутські острови. Після 1945 року почалась Холодна війна. Військові бази на Далекій Півночі стали найближчими до росіян, які встигли перетворитись із союзників на затятих ворогів.


"Кримнаші" мріють про повернення Аляски

І саме на ці часи припадають перші спроби перетворити Аляску на повноправний американський штат. Але це вдалося лише після того, як в середині 1950-х років тут, на захід від Анкориджу, були знайдені перші великі поклади нафти. 3 січня 1959 року колишня Російська Америка була офіційно визнана 49-м американським штатом, найбільшим за територією й найменшим за щільністю населення. Щоправда, й це визнання не дало поштовху для справжнього розквіту. Економічний бум розпочався лише після 1968 року, коли на 70-й паралелі (тобто, в 400 кілометрах північніше Полярного кола!) були знайдені поклади нафти, які були визнані найбільшими в США. Аляска з найбіднішого американського штату стрімко перетворилася на чи не найбагатший – разом з усіма своїми жителями, тому що уряд Аляски заснував окремий фонд, так званий Permanent Fund, який фінансується з доходів від видобутку нафти, "важить" наразі 55 мільярдів доларів та з 1976 року сплачує кожному жителю Аляски дивіденди. Наприклад, в 2015 році аляскінці отримали більш ніж 2000 доларів кожен – просто за те, що там живуть. Навряд чи хтось ще назве цю територію сьогодні "Сьюардовою дурістю"...

Й, можливо, саме тому нині російські націоналісти відкрито мріють про повернення "Російської Америки". Вони теж вважають Аляску "дурістю", але не Сьюарда, а Олександра Другого, вони шаленіють від відомої пісні групи "Любе" про "отдавай-ка родімую взад", а їх аргументація, чому Аляска має належати Росії, нагадує аргументацію арабів-палестинців, які бажають повернути собі землі, продані колись євреям: ми, мовляв, продавали задешево безплідні солончаки та торфяні болота, а хитрі євреї нас надурили та зробили ці землі плодючими та цінними. Тож тепер нехай повертають.

Щоправда, улюблений співак Путіна – Микола Расторгуєв, який співає росіянам свої ультрапатріотичні пісні, живучи в німецькому Баден-Бадені, може вимагати повернення Аляски, як той казав, хоч до бабиного весілля. Це ж вам не Крим, якого можна відібрати в ослабленого сусіда та проголосити "скрєпним" та "ісконним". Американці трохи сильніші за українців: напасникові можуть і довбешку відкрутити. Тому, коли самого Путіна два роки тому під час його традиційної телевізійної прес-конференції спитали – мовляв, чи нема конкретних планів "повернути Аляску Росії"? – він замахав руками: "Нащо вам та Аляска?". Й справді – нащо?

Автор: Борис Немировский

http://24tv.ua/ru/istoriya_odnogo_shtatu_yak_dyadko_sem_rosiyskogo_vedmedya_naduriv_n800316

Продажу Росією Аляски - 150 років. От повезло місцевим чукчам!

Українець Агапій Гончаренко і американська Аляска

30 березня минає рівно 150 років, як угода купівлі-продажу Аляски в 1867 році була підписана о 4-й ранку (хоча сам факт передачі датується 18 жовтня того ж року). Подібна поспішність довго не виправдовувала себе й увійшла в історію Штатів як купівля «льодівні Сьюарда», «висмоктаного апельсина» і таке подібне – з певною долею сарказму на адресу тодішнього держсекретаря Вільяма Сьюарда, який виплатив 7,2 мільйона доларів у золотих злитках із казни, спустошеної громадянською війною (1861–1865). Той факт, що корінні меншини закріпилися на Алясці щонайменше 12 тисяч років тому і, по суті, були її господарями, «Вoston men» зігнорував. Мине зо три десятки років, доки якийсь щасливчик із звіроловів випадково, бродом через струмок, натрапить на самородок золота. Це збудить вірус нової «золотої лихоманки». Квиток від Сіетла до Клондайку буде коштувати 1000 доларів, але тільки якась жменя з тих відчайдухів (4%) розбагатіє на золоті. На кінець століття населення Аляски подвоїться, «льодівня» поступово набуде статусу скарбниці… Хто сьогодні цього не знає! Та ім’я українця Агапія Гончаренка (Андрія Гумницького), прямо причетного до освоєння Аляски, багато хто, либонь, чує вперше…



Агапій Гончаренко

Я відкрила для себе це ім’я в травні 1999-го. У Сан-Франциско (штат Каліфорнія) збиралися освячувати його маєток, і громада українського православного храму святого Михайла щиро відгукнулася на цю подію. Адже 30 років тамтешні росіяни та українці доводили один одному, кому належить Агапій Гончаренко, і тепер, коли спір вирішився на користь останніх, 16-гектарний шмат землі, що належав Гончаренкам (це неподалік від Окленда й Гейворда, округ Аламеда), отримав статус державного заповідника. День тоді випав погожий, панахида біля могили отця Агапія жебоніла ручаєм народної пам’яті, а вкрите мохом grotto (видовбана в скелі печера, де він молився) безмовно сповіщало про дні минущі… Що й справді було неминущим, так це факт, що ім’я Агапія Гончаренка стоїть першим у списку освічених, свідомих місії просвітителя українців-іммігрантів. Та й священиком він був дивним: під рясою, втіленням покори, носив непокору.

Андрій Гумницький (1832–1916) був із давнього козацького роду Богунів, його сім’я мала витоки із сіл Кривин (Криве) та Кам’янка Сквирського повіту Київської губернії (нині Попільнянського району на Житомирщині). Після Київської духовної семінарії (1853) Андрій, ставши Агапієм, йде послушником до Києво-Печерської лаври, пробує себе в канцелярській роботі при митрополиті Філареті. Набачившись усього, він навіки розчаровується в напускних святощах братів по вірі. Згодом, на службі ієродияконом при церкві російського посольства в Греції, це розчарування він виливатиме у статтях до часопису «Колокол» О. Герцена в Лондоні, вимагаючи волі бодай для монастирських кріпаків. Царська охранка та шпигунська братія полюватимуть на нього, та так і не вполюють. Гумницький найкращі свої роки проведе по чужих світах, від 1861-го ховаючись під прізвищем Гончаренко.

Під кінець 1864 року він, шукаючи волі, переїжджає до США, намагається влитися до православної спільноти. В домі італійця Генрі Чітті у Філадельфії (штат Пенсильванія), до якого мав при собі лист-рекомендацію з Лондона, знайде собі притулок. І все ж його й тут вистежують, намагаються дискредитувати. Та ні ряси не скидає отець Агапій, ні віри не зрікається. Вінчає молодят, хрестить дітей, відправляє покійників, освячує церкви… У Нью-Орлеані (штат Луїзіана) його поява помітно сприяє ідеї забудови храму Пресвятої Трійці, що є найпершим осередком грецького православ’я в обох Америках. Поміж тим, як не грецьку мову десь викладатиме, так готуватиме при American Bible Society арабський текст Біблії та слов’янський варіант Нового Завіту для Slavic Publishing House. Не дивно, що саме на ньому уряд США зупиняє вибір, дійшовши висновку, що населенню щойно придбаної дикої Аляски украй потрібне цивілізоване друковане слово. У отця Агапія своє ж на умі: з Каліфорнії буде легше тримати зв’язок із Сибіром, де томляться в засланні кращі уми Росії, і серед них – виплекані в лоні України…

На той час (осінь 1867) вже одружившись з Альбіною Чітті, Агапій Гончаренко, гнаний рідною церквою, їде на протилежний берег Штатів. Там на той час хрестили дітей попи, час від часу прибуваючі пароплавом із Росії. Ним, істинним служителем Христа, гордували. Вже в листопаді Гончаренко засновує в Сан-Франциско друкарню. Звідси розсилаються по всій Америці перші новинні циркуляри російською мовою. Тут же, на Клей стріт, 411, штампувалися й шрифти в ливарні Wm. Faulkner & Son. А з весни налагоджується і випуск англо-російськомовної газети Alaska Herald («Вісник Аляски»). Друкувалась вона двічі на місяць, на восьми сторінках, вже через рік наклад її становитиме 1500 примірників (рідкісна інформація про це знайшлася у праці Губерта Банкрофта «Історія Аляски: 1730-1885»). З часом газета стане виходити з додатком «Свобода», в ній з’являться публікації українською мовою. Але Тараса Шевченка тут друкують англійською. І щоразу добра пака свіжого друку таємно відправляється до Сибіру, де монарша воля, прихована за Валуєвським циркуляром (та пізніше Емським указом), душила вільне слово.



З першого ж номера (1 березня, 1868) «Вісник Аляски» видруковує уривки перекладеної на російську Конституції США – з напуттям видавця Агапія Гончаренка: «Я нахожу священнымъ начать мой Журналъ, переводом на родной языкъ Благодатныхъ Установленій сей страны». Увазі читачів пропонується «Декларація незалежності». З номера в номер перебігає прагнення складача, друкаря, журналіста й перекладача в одній особі – Агапія Гончаренка – донести малоосвіченим аляскинцям, які ще й опинились у складній ситуації, правдиву «букву закону», порядок оподаткування, традиції і звичаї багатоликої американської культури. Не диктатура пролетаріату пропагується, а свободи, гарантовані конституцією. Ось так віками вистраждана мрія українського народу, висловлена нашим національним поетом-мислителем Тарасом Шевченком – «Коли ми діждемось Вашингтона з новим і праведним законом?..» – почала втілюватися стараннями ще одного українця – Агапія Гончаренка. Адже з-під п’яти Росії Аляска вийшла соціально-пригніченою, меншини потерпали від визиску, малоосвіченості, хвороб, алкоголізму й побутової жорстокості (навіть якщо, стараннями вірного служителя православ’я Інокентія Веньямінова, справу й було частково поліпшено). Із прибуттям на територію американських солдатів, непорозуміння на мовному підґрунті стало попахувати злочинністю. Отець Агапій рішуче протестує проти цього. Під його пером набуває гостроти тема розумного використання екосистеми континенту Аляски та прилягаючих до неї островів. Для вояків американської армії, підприємців, мандрівників та вчителів він пропонує словник-розмовник для англомовних («Русско-Англійскіе разговоры»,1868), а також буквар для меншин Аляски («Первоначальное руководство для ізученія англійского языка», 1871). Разом з членами так званого Клубу декабристів збирає книжки для Сітки та інших поселень Аляски.

З часом об’єктом його критики стануть зловживання американського чиновництва та компаній зразка Alaska Commercial, що, врешті-решт, приведе до припинення державного фінансування «Вісника Аляски». А з переміщенням кафедри єпархії Російської православної церкви з Сітки до Сан-Франсиско в 1872 році кампанія цькування отця Агапія і зовсім змусить його відмовитися від випуску часопису. Гончаренки спродують газету й купують в межигір’ї, поза затокою Сан-Франциско, затишний «хутірець», назвавши його «Україна». Порядкуючи на фермі, о. Агапій продовжує працювати над рукописами, хрестити й вінчати у своїй печері, ділиться своїм із дружиною досвідом фермерів з читачами часопису California Horticulturist and Floral Magazine. Налагодивши зв’язки з часописом «Народ» в Галичині (зокрема, з Михайлом Павликом, Іваном Франком і завдяки ним – із Михайлом Драгомановим), він публікує в ньому свою працю «Країна козаків у Північній Америці, або Алясці» (1894), яка зосереджена на історичному переміщенні українського козацтва та його розчиненні серед корінного населення Аляски, зокрема алеутів (ця тема й досі є предметом суперечки істориків). А вслід за нею публікує там же і свої мемуари «Споминки».

Багатьох галичан сколихнула тоді ідея єднання з нащадками козаків на американському континенті, що зазвучала з-під пера Агапія Гончаренка, і вони починають всіма можливими шляхами проникати в Канаду та Америку. Певний час прибульці гуртуються в Гончаренків, і хоча ідея «української колонії» отця Агапія так і зачахла, все ж, як вважає канадський дослідник української еміграції Ярс Балан, саме Гончаренко-Гумницький стоїть у витоків імміграції українців до Канади та Америки з кінця ХІХ століття.

Що ж до нащадків тлинкітів, алеутів, креолів (народжених від шлюбу батька-росіянина/українця та індіанки-матері) й інших корінних меншин, яким наш земляк намагався відкрити очі на «нові і праведні закони» нового хазяїна, США, то вони тільки в 1971 році (Аляска стане штатом в 1959 році) добилися-таки від уряду компенсації за відібрані землі. Згідно з актом Alaska Native Claims Settlement, корінним аляскинцям було виплачено майже мільярд доларів компенсації та повернуто 40 мільйонів акрів території.

Важкою, як ми знаємо, була шапка російського Мономаха… Але у «Вашингтона» вона виявилася стократ важчою, оскільки довелося купувати Аляску вдруге, та ще й вивернувши, як мовиться, всі кишені.

Тетяна МакКой – незалежний журналіст, США


https://www.radiosvoboda.org/a/28396262.html

Відкриті листи керівникам всіх країн світу

UA

Шановні друзі! Прошу підтримати дві мої петиції (два «ВІДКРИТИХ ЛИСТИ КЕРІВНИКАМ ВСІХ КРАЇН СВІТУ») розташованих 6 березня 2017 року на веб-сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України. Перша петиція про теледебати між Президентами України, Росії та США (посилання: https://petition.president.gov.ua/petition/34597), а друга – про співпрацю в рамках «Міжнародного комплексного культурологічного проекту «КРАСА» (посилання: https://petition.president.gov.ua/petition/34599). Кількість днів до закінчення збору підписів: 91. Тексти ВІДКРИТИХ ЛИСТІВ розміщені мною в Інтернеті, а також були направлені у електронному виді президентам України, Росії, США і Канцлеру Німеччини.

RU

Уважаемые друзья! Прошу поддержать две мои электронные петиции (два "ОТКРЫТЫЕ ПИСЬМА РУКОВОДИТЕЛЯМ ВСЕХ СТРАН МИРА"), размещенные 6 марта 2017 года на веб-сайте Официального интернет-представительства Президента Украины. Первая петиция о теледебатах между Президентами России, Украины и США (ссылка: https://petition.president.gov.ua/petition/34597), а вторая - о сотрудничества в рамках "Международного комплексного культурологического проекта "КРАСА" (ссылка: https://petition.president.gov.ua/petition/34599). Количество дней до окончания сбора подписей: 91. Тексты ОТКРЫТЫХ ПИСЕМ размещены мной в Интернете, а так-же были направлены в электронном виде президентам России, Украины, США и Канцлеру Германии.

EN

Dear friends! Please support my two electronic petitions (two "OPEN LETTERS TO THE LEADERS OF ALL COUNTRIES OF THE WORLD"), posted on March 6, 2017 on the official website of the President of Ukraine. The first petition on the debates between the Presidents of Russia, Ukraine and the United States (link: https://petition.president.gov.ua/petition/34597), and the second on cooperation within the framework of the "International Complex Cultural Research Project" KRASA "(link: https : //petition.president.gov.ua/petition/34599) The number of days before the end of the collection of signatures: 91. I have posted the texts of the OPEN LETTERS on the Internet, and have also been sent electronically to the presidents of Russia, Ukraine, the USA and the Chancellor Germany.

Россияне хотят завоевать весь мир. Все куски, что им понравятся.

Россияне всегда БИЛИ и БУДУТ единственним народом, ибаннутим от Природи. 
но если би єто било просто так, дак нет. Хуже. 
Они своим умишком намагаются завоевать весь мир, ДЛЯ єтого все в мире они питаются обосновать под себя - сказать, что ЄТО ИХНЕЕ. А раз ихнне -то . - соотв., забрать себе. 
все обоснуют. и попробуют захватить себе. ибо, говорят, ведь єта нашшшее. 
.
вот такие вот кретини россияне. Результат виден? 
вот поетому автор и окренел от такой ихней логики. а дело то в их крови. в их понятиях. они хотят сожрать ВСЕ. все, что под руку попалось. И обоснуют єто аж бегом. 
Обоснуют четко.

.
они доказивают, что Сирия - прародительница чего-то там, кацапов - и едут туда уверенно и бомбят. И захвативают. Иба сваее...
Они доказивают, что Украина - єтта ихнее, и едут туда и бомбят. И пробуют захватить.  Ибба свааййе.

Они уже сами себе доказали - а что остальние говорят  - их не интересуетт.

Они доказивают ( во всех случаях, и предидущих) - что Британия - єто ихнее...
читали такое? Германия - их. Єстония - их. Финляндия - их. Балкани - их....
весь мир -их....Везде должни бить россияне ( никому не понятная ...нация?? народность??? ...захватить и жить. ибба нашше. испакон.
.
Они всегда сами себе докажут...

ибо ум больной. что хочет, то и сам себе докажет. 
.
россияне всегда БИЛИ и БУДУТ единственним народом, ибаннутим  от Природи. 
но если би єто било просто так, дак нет. Хуже. 


Деньги за Роснефть покинули РФ

В декабре, после объявления о приватизации, чистый приток на Россию капитала из-за рубежа составил лишь 0,7 млрд долларов, что в 15 раз меньше суммы, которую консорциум из швейцарского сырьевого трейдера Glencore и катарского суверенного фонда QIA согласился заплатить за 19,5% акций крупнейшей нефтяной компании РФ (10,5 млрд евро), сообщает Finanz.ru.

При этом валюта в страну приходила: по статье "прямые иностранные инвестиции" (к которой и должны относиться вложения в "Роснефть") ЦБ зафиксировал рекордный за 10 лет приток - 15,2 млрд долларов.

Но одновременно и на ту же сумму - 15,3 млрд долларов - произошел отток в виде инвестиций российских компаний за рубежом, в том числе - на 11,7 млрд долларов (10,5 млрд евро) по статье "прочие активы".

Возможно, "последствия состоявшейся в декабре приватизации были нивелированы одновременным приобретением "Роснефтью" иностранных активов", предлагают версию аналитики Сбербанк СIB.

[ Читати далі ]

Кацапо-гестапо, трампоміль та війна коміків

Відкриваю стрічку новин, а там відбувається якийсь піздєц...

По-перше, Google обмовився за Фройдом і назвав управління фєдєральнай служби бізапаснасті па Калінінґрацкай області управлінням Гестапо Східної Пруссії. Словом, те, що нацизм у нашого сєвєрнава сасєда в крові тепер доведено в тому числі топографічно.



Тим часом канадський біолог і систематик Вазрік Назарі відкрив новий вид молі, який назвав на честь нового президента США - neopalpa donaldtrumpi. Чому? А тому, що в тієї на макітрі така сама жовто-біла фігня. Фото долучаю.



Ну і останнє. Усе покращується та й покращується життя прастих людєй Дамбаса, бо сєпари вирішили провести в окупованому Даунєцку "Бітву комікаф". На жаль, не зазначається, як саме ця битва буде відбуватися (стрілецька? міномети? арта?), проте особисто я б залюбки подивився на цей маразм.

Такий от ранок, друзі...
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
96
предыдущая
следующая