хочу сюди!
 

Лариса

58 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 55-63 років

Замітки з міткою «україна»

"Все добре"



Alisa Yanvarskaya
Господи, яка історія. Є і такі хлопці тут. Хоча деякі французи говорили мені, що якби б навіть у Франції розпочалась війна, вони б нічого не захищали і просто втікли.
Текст про Andras записав Olivier Jouet (переклала Елизавета Юхнова): 
"16 лютого 2023 року у бою під Сватовим, на сході України, загинув француз Andras Gallozzі.
Його мама Едіт, сьогодні буде на Майдані в Києві, а в цей же час Rmi Fritsch та інші будуть на кладовищі, де спочиває Андреас у Франції, щоб вшанувати пам'ять Героя.
Андреасу Галлоцці було 22 роки, родом він з департаменту Йонна регіону Бургундія. Він завжди хотів бути військовим і приєднався до 17-ого інженерно-парашутного полку у вересні 2020 року.
Андреас поїхав з Франції, щоб захищати демократію, Україну, українців, Європу. Під час навчання в Міжнародному Легіоні, де він отримав прізвисько «Frenchie» («Френчі»), багато, хто відзначав, що він був рішучим і з задоволенням виконував свій обов’язок.
У телефонних розмовах з мамою Едіт він повторював: «Мамо, мені добре там, де я зараз; я знаю, для чого я приїхав; я розумію, на що я йду». Одного разу на передовій, він їй сказав: «Мамо, тут 14-18 (*роки Першої світової війни) в XXI сторіччі».
Його двоюрідний дідусь, чию історію Андреас чув і добре знав, як й інші члени його родини, впав у траншеї окопа в 1918 р. і останнє, що сказав було: «Все добре».
В особистих речах Андреаса, які повернули колеги з Міжнародного Легіону, його мама знайшла записку з вказівкою для родини, де шукати його останні слова в телефоні.
У «замітці вже запізно» писалось:
«Війна це прокляття людства, тому, що війна ніколи не вмирає. Завжди будуть справедливі причини, за які варто битися і вмирати за необхідності, боротися проти божевільних, які хочуть зруйнувати все, що їх оточує заради власного Его…нічого іншого крім дрібниць.»
…тоді він напише в якості своїх : «Останніх слів»:
Вказавши, що подальший текст був натхненням від листів французьких солдатів Першої світової війни, Андреас добровільно обрав текст, можливо його він зачепив найбільше і він його адаптував, додаючи власні слова.
« Останні слова:
« Моя найдорожча мама, люба родина, мої вірні друзі. Для мене війна скінчилась, але я ні про що не жалкую, я бачив достатньо героїзму і страхіть.
Я молюсь, щоб ваша доля була більш милостива. Наше життя – коротке. Я вдячний небу за всі радості, за все щастя, і випробування, які приготувала мені доля.
Моє життя було чудове і майже наповнене.
Ці декілька фраз будуть моїми останніми. Я прожив свої останні години, переглядаючи усі фото з вами, мої дорогоцінні спогади.
Лише чудо могло б мене врятувати. Я знав, що ця місія могла бути занадто небезпечною, однак я чоловік впертий, я не хотів залишати своїх друзів їхати самим в центр цього пекла.
Війна робить людей божевільними. Я виконав свій обов’язок, відстояв честь Франції, України і Європи. Я не відчуваю жодних докорів сумління щодо від’їзду в Україну, я знайшов сенс свого життя та своїх переконань. Єдине про, що жалкую, можливо, це те, що я не мав часу покохати когось усім своїм серцем.
Я сподіваюсь ви знайдете сили мене пробачити і Господь хотів би можливо з’єднати нас на небі або в іншому місці, роз’єднавши нас на цій землі.
Не забувайте ніколи солдатів, які загинули за праве діло.
Я ніколи вас не забуду, я люблю вас»
Останні слова були написані 1 лютого 2023. Андреас загинув у бою 16 лютого 2023.
Опинившись в руках побратима-японця, Андреас вимовив останнє: «Все добре»"
Repose en paix Andras
16 Fvrier 2024 : Hommage Andras Gallozzi
«Frenchie»
Фото зі сторінки мами Edith Gallozzi

Зона "Совка" ч. 2

Зона "Совка" ч. 2
Кожна метафора має свої недоліки та обмеження, але я чітко називаю СРСР і УРСР в його складі - тюрмою.
Порівняння Радянського Союзу з тюрмою має значні підстави, бо з нього не можна було звичайним громадянам виїхати просто за особистим бажанням. Друга схожість в тому, що в'язні позбавленні фактично всіх прав, хоча формально вони, ті права, якби існують, але в реальності усе залежить від волі адміністрації тюрми, а найбільше - від  начальника тюрми, бо вся повнота влади зосереджена в його руках і нічого в тюрмі не може відбуватися без дозволу начальника та його підпису й візування усіх розпоряджень по тюрмі. То є цар і бог над усіма, ким і був фактично ще на так давно генеральний секретар комуністичної партії радянського союзу. А в Україні зараз ясно хто.
Основним носієм влади в серусеру була комуністична партія, а простий народ був позбавлений будь-якого впливу на формування та діяльність влади, хоча формально існували вибори, але там не було вибору як такого, бо кандидатів обирала компартія, як і абсолютно все вирішувалось відпочатку в різних комуністичних осередках: райкомах, обкомах та ЦК КПРС, а депутати й інші органи виконавчої влади суто формально визнавали ті рішення та виконували. Основою правопорядку був величезний апарат силовиків та спецслужб, особливо жорстоким був "комітет державної безпеки", але і міліція не пасла задніх у придушенні непокірних. На всіх керівних посадах мали бути комуністи і рідкісні виключення тільки підтверджували це правило. Узурпація влади була повна і без винятків.
 Відторгнення основної маси людей від прийняття рішень в державі привчило народ до соціального інфантилізму, що і стало найбільшою бідою для сучасного стану життя. Демократія потребує свідомого громадянина, який розуміє вагу свого голосу і відповідальності за нього. У нас же, на жаль. люди зневажали свій державний вплив і легко продавалися за гроші чи навіть продукти, що неправильно і нерозумно. Можна казати, що то нічого не дає, але тому і не дає, що ви байдужі й продажні. Депутат, який купив собі електорат, його зневажає і ним не опікується: я заплатив і пішли подалі в далі до наступних виборів. Він дбає тільки про своє особисте збагачення та, так би мовити, своє оточення з колег та своїх друзів, тобто точніше - про інтереси своєї банди. Україна оплутана різними мафіозними кланами місцевого, регіонального і навіть всеукраїнського формату. Найприкріше, що головним бандитом-мафіозі стала сама держава! Саме тому в Україні найбільшими багачами є не банкіри чи бізнесмени, а чиновники! Силовики! Судді та прокурори. Тут є головний злодій - держапарат!
Не маю бажання всіх людей-службовців робити злочинцями, а навіть навпаки у спілкуванні це доволі приємні люди, але в системі маєш виконувати зобовязання за вказівкою начальства, або тут тобі не місце. Поясню на простому прикладі: патрульні поліцейські після повернення з чергування мали вносити певну визначену суму грошей до "чорної каси" відділку і нікого не цікавило, звідки ті гроші мають взятися у цього поліцейського - та хоч зі зарплати, як нездара зібрати "чайові" з водіїв на трасі. Сумнозвісні "Беркутівці" на прожиття заробляли "кришуванням" торгових точок і так само регулярно давали хабарі начальству. Аналогічно працівники СБУ, прокуратури, інші силовики, а всі вони називалися "правоохоронцями", притому, що насправді ними не були, бо користалися державною владою для власного збагачення. Причому найгірше те, що вибору фактично не було. Я знову змушений повернутися до аналогії з тюрмою, де є в'язні та наглядачі і вони вороги за природою свого буття, - вороги! Коли в'язницю начебто скасували і оголосили, що всі є вільні і рівні, то наглядачі такого приниження не визнавали, бо вони були і будуть вищими над звільненими в'язнями! В цьому головна біда сучасності! Не тільки України, але у нас це особливо наглядно: клас наглядачів надбагатий, а прошарок з в'язнів навпаки надбідний. А з того виник цікавий парадокс державності, як самостійності. Про це я ще спробую написати, а зараз коротко важить те, що українським наглядачам з компартійно-кедебіської номенклатури серусеру сподобалося бути кінцевими бенефіціарами, тобто не ділитися своїми прибутками з керівництвом великої зони РФ як СНД, а ті навпаки хочуть повернути тюремний Укрлаг під свою компетенцію та керування, а з того і сучасна війна. Єдність народу України полягає в тому, що поразка у війні означає кінець для всіх! Бідні знову стануть в'язнями і їх поженуть куди схочуть на іншу війну чи відбудовувати Сибір, як вже було. А багаті перестануть бути багатими, бо стануть дійними коровами та прокладками в прямому розумінні того. Кого то зацікавить грунтовно, то легко подивитися хто був багатієм на Донбасі до 2014-го і хто ним зараз залишився. А ні кого! Де Ахметов, брати Клюєви. Єфремов, Королевська і тому подібні? Нема. Амінь.
Ще одна цікава тема: агентура. Доводилося не раз бачити людей, які люто ненавиділи Україну, але уперто в ній жили, хоча ось поряд люба вам країна і ніхто не перечить вам туди виїхати, але ні, тому що вони мають високу місію дочекатися хазяїв і чемно передати їм свої зради, як було особливо яскраво помітно на Півдні України у лютому-березні 2022-го. Чому так? Елементарно, Ватсон: хто вони в раші? Населення! А в Україні вони як Штірліц у Берліні - герої непроглядного фронту. Трясця! Стільки того шмельцю серед нас людського, яке навіть не хоче розгледіти, що рашисти зовсім не цінують отих всіх зрадників та місцеве проросійське населення вцілому, а зневажають усіх і експлуатують нещадно. Основна кількість військових зрадників України в Криму і на Донбасі вже мертві! Мертві! Навіть Кива! Інших зневажають, бо хохли! Як на мене, то є найкраща кара за зраду. Вже б тікали в Європу чи Америку, а тепер з рашапаспотом тільки в сонячний Магадан вільно приїхати і в жодному разі не летіти.
Зробив цей нарис про нас для того, щоб спокійніше фантазувати про Україну майбутнього, бо хочу розуміння і усвідомлення, що сучасна державна структура є тюремна. Подивіться, що роблять з багачем і екс-президентом Петром Порошенком, діючим депутатом ВРУ, який оформив законне відрядження за кордон, але начальник тюрми не захотів його випустити і кранти, Петро! Сиди у ВРУ і радій, що не сидиш і не ділиш нари з Коломойським в Конча-Заспі (оновлена назва Лук'янівського СІЗО). Аналогічна ситуація з діючим нардепом пані Сюмар - з тюрми виходу не дано! А військовозобов'язаний полковник Арестович втік з України без проблем - він не ухилянт. Продовжувати не буду, але то однозначно гидко.
На завершення хочу, щоб усі зрозуміли: якщо життя кожного із нас залежить від волі однієї люди - ми в тюрмі! Дуже страшній, тому що ми в ній ніхто! Наша воля в ігнорі, чому прикладів чимало, але найжахливіше, що керує нами одна людина, проте наше життя залежить від людей чужих, як жертвують ресурси свої, щоб жили ми. Той, хто нами керує, тільки життя забирає, але не дає жити! Нормально по-людськи жити нам не дає, але це був наш вибір, чим і варто тішитись. Ми так захотіли, хоч воно іншого хотіли, але що вийшло - то і маємо. Як там в притчі: зграя левів на чолі з бараном...  

Богдан Гордасевич, м. Львів, 5 лютого 2024 р.
 Я не бачу потреби вживати П.І.Б. хазяїна Укргулагу - огидно. Хто не знає - його щастя.

Земля України

Якою буде Україна після війни
Перехід після закінчення війни від дегенератів совка в европейський демократичний наратив для українців є непростий, але реальний. Причому я б почав враховувати реалії сьогодення, як широка міграція та глобалізація ринку праці. Для початку розберемось з устроєм політичним та державним в Україні. Демократія, це коли влада розпорошена поміж суспільства і тому її неможливо просто узурпувати. Почнемо з того, що основну роль мають взяти на себе ОТГ - окремі територіальні громади самодостатнього рівня, бо саме тут люди живуть, працюють, сплачують податки, будують свій добробут і країни вцілому. Вибори голів ОТГ мають бути кожні 3-ри роки і не більше 3-х раз підряд одної людини. Ще дуже важливим для ОТГ має бути мобільна мережа для голосування (ММГ) на місцевих референдумах, опитувань чи вислову недовіри тощо, як юридичних важелів на противагу соціологічним суто "для відома". Штатні працівники ОТГ забезпечують технічну сторону діяльності пунктів ММГ, а волонтери, представники партій та громадськості забезпечать соціальний антураж та контроль. Наявність мобільної мережі для голосування в кожній ОТГ легко дозволяє провести референдуми і все інше в районі, області та країні вцілому без значних організаційних проблем та витрат, як це є зараз. Такий механізм привчає людей до активного політичного буття та сприяє буквально прямій демократії щодо влади в країні. Як показала практика: усі запити до влади з набором певної кількості голосів громадян на підтримку не дають реального впливу на владу, бо вони є як прохання розглянути проблему, тоді як потрібно рішення громадськості, яке влада зобов'язана виконати або піти геть, якщо відмовляється. Перевибори мають стати повсякденною реальністю, бо то є механізм дії демократії як такої. Наголошую, що головна ознака демократії є не самі вибори, а те, що результати виборів наперед невідомі і тільки підрахунок дає знання чого бажає більшість спільноти на сьогодення.
Так само не варто повністю ліквідовувати райради та облради, а ось всілякі при них виконкоми однозначно потрібно ліквідувати. До районних рад, як і ОТГ обирають всіх суто за мажоритарним принципом, а ось до облрад та ВРУ чисто за партійним. Райради мають стати тим модернізованим обєднанням в стилі науково-економічних хабів для місцевих ОТГ, щоб вони інтегрувалися в певну єдність регіональну, а не були кожен сам-по-собі. Також в ОТГ громадськість окрім голосування за голову, має обрати дільничого поліцейського з розширеними повноваженнями включно до огляду домівки без ордера (шерифа), свого суддю, як первинну судову інстанцію, а також соціального працівника, бо це окрема важлива тема. Громада обирає для себе і довіряє - це правильно, як і надійно.
Для обласної ради основними функціями стануть контроль за всім, що робиться в області, утворення відповідних комісій тощо. Як і зараз, райради та облради є на добровільних засадах, тоді як депутати Верховної Ради України повинні мати серйозну оплату праці як держслужбовці високого розряду. Партійна структура сприяє на противагу мажоритарній, щоб депутати були фахівцями, хоча може трапитись популістична хрінь типу "Слуги народу" чи "Партії зелених" перед тим, коли на хвилі екології завели до парламенту техногенних босів шкідливих виробництв або їх ставлеників. Головним завданням ВРУ є обрання Уряду, який має всю широту повноважень виконавчої влади в державі та звітує перед парламентом.
Дуже важливим для райрад, облрад та ВРУ є їх повна відстороненість від грошей держави, тобто ніякі державні нарахування чи субвенції і тому подібне для них недоступне: виключно власні фонди і пожертви туди - це основне фінансове забезпечення райрад та облрад. Депутати ВРУ займаються виключно законодавчою та регуляторною діяльністю, що значно покращить якість законодавчого процесу в державі. До держбюджету ВРУ має суто функцію затвердження, але не внесення змін тощо. 
Тепер подаю кілька цікавих новацій. Бюджет держави мають формувати і затверджувати голови ОТГ на двох своїх з'їздах у співпраці з Урядом. Перший з'їзд у травні-червні для формування пропозицій, а другий з'їзд у листопаді-грудні для затвердження бюджету у 3/4 від більшості присутніх з правом голосу. Важливість такої форми формування бюджету держави має кілька підтем і найперша є становлення Соборності, тому що кожен голова ОТГ маючи свої інтереси, буде змушений їх узгоджувати з інтересами інших, що обумовить потребу шукати порозуміння тощо. Одночасно відбудеться особисте знайомство та інтеграція різних ОТГ з різних регіонів України для взаємовигідної співпраці тощо. Нарешті потрібно зрозуміти, що Уряд держави має займатися глобальними темами і проблемами, а не затикати різні дірки там-сям і фінансувати все і вся. Медицина, освіта, культура, соцзахист, спорт і туризм  - усе це має перейти виключно на рівень ОТГ і ми маємо назавжди розпрощатися з отими міністерствами - цілком вистачить профільних комітетів у ВРУ для загальнодержавних скерувань по отим питанням. Уряд займається найперше внутрішньою і зовнішньою безпекою, митницею, податковими надходженнями, міжнародними стосунками, вседержавними проєктами і наукою переважно прикладного значення. Завдання Уряду вирішувати стратегічні теми буття і розвитку держави, а не займатися виключно здирництвом та узурпацією влади, як це маємо зараз у вигляді францоватого ОПУ, існування і діяльність якого не прописана жодним законом України.
Саме ось ця безглуздість, коли країною правлять люди, які не були обрані і які виконують повноваження без належного правового обгрунтування,  наштовхнула мене на ідею Малої Ради при Президентові України. Врешті це є історичні ремінісценції з княжих часів, коли біля князя була рада з мудрих людей. Від кожної області обирають на засіданні облради двох сенаторів з повноваженнями на 2 роки, які утворюють Малу Раду на чолі з мажоритарно обраним Президентом України, який має за основу контролюючу функцію і представницьку в міжнародних заходах. Не варто затикати всі заходи президентом, коли там вистачить кількох чи й одного сенатора. Головним завданням, як було сказано, для Малої Ради буде проводити контроль по всій державі, вирішувати яко третейський суд різні конфлікти, що завжди виникають в державі, тобто займатися стабілізацією держави у різних актуальних проблемах сьогодення. Як кажуть: одна голова - то добре, а ще 80 в додачу - значно краще. Важливо, що це буде легітимне зібрання коло особи Президента України, а не оце паразитичне ОПУ з невідомих осіб в позазаконному форматі. 
Загалом я виклав головні тези політичного і державного устрою України після завершення війни як країни з максимально прямою демократичною владою народу, хоча і гіршою від тої, що є зараз, коли всі у нас президенти і тому така хрінь навколо. На тепер це просто фантазії, але то ще не надто значне, бо маю ще одну цікаву вигадку щодо податків: сплата податків має бути добровільною і довільною за величиною. Чи це можливо? Абсолютно. Маловідомий колишній викладач з економіки в Львівській Політехніці Євген Перепічка науково обгрунтував, що для утримання держави цілком вистачає одного-єдиного податку з продажу, що зараз обзивають як ПДВ, але по факту його сплачує покупець товару, а не виробник, тобто ніяке це не "податок на додану вартість". Там ще має бути градація малої товарної націнки на товари широкого вжитку і соціальної ваги, а далі збільшення значне на товари розкоші тощо. Я вважаю це значно справедливіше за прогресивний податок: якщо я заробив більше - це не означає, що в мене мають право забрати більше податку до держави - чому? Буду витрачати - тоді і забирайте, тоді це буде чесно. Тут багато що можна обговорити, тому продовжимо наступного разу, якщо будемо живі. В наш час війни то є реальність. Власне тому й вирішив описати й оприлюднити свої візії, бо може і не зможу потім. Щасти нам, а не ворогам. Будьмо!
Богдан Гордасевич, м. Львів-Рясне, 11 січня 2024 року по Різдву Христовому (7532-й рік за нашими літописами)
20:52 11.01.2024

Зона "Совка" ч. 2
Кожна метафора має свої недоліки та обмеження, але я чітко називаю СРСР і УРСР в його складі - тюрмою.
Порівняння Радянського Союзу з тюрмою має значні підстави, бо з нього не можна було звичайним громадянам виїхати просто за особистим бажанням. Друга схожість в тому, що в'язні позбавленні фактично всіх прав, хоча формально вони, ті права, якби існують, але в реальності усе залежить від волі адміністрації тюрми, а найбільше - від  начальника тюрми, бо вся повнота влади зосереджена в його руках і нічого в тюрмі не може відбуватися без дозволу начальника та його підпису й візування усіх розпоряджень по тюрмі. То є цар і бог над усіма, ким і був фактично ще на так давно генеральний секретар комуністичної партії радянського союзу. А в Україні зараз ясно хто.
Основним носієм влади в серусеру була комуністична партія, а простий народ був позбавлений будь-якого впливу на формування та діяльність влади, хоча формально існували вибори, але там не було вибору як такого, бо кандидатів обирала компартія, як і абсолютно все вирішувалось відпочатку в різних комуністичних осередках: райкомах, обкомах та ЦК КПРС, а депутати й інші органи виконавчої влади суто формально визнавали ті рішення та виконували. Основою правопорядку був величезний апарат силовиків та спецслужб, особливо жорстоким був "комітет державної безпеки", але і міліція не пасла задніх у придушенні непокірних. На всіх керівних посадах мали бути комуністи і рідкісні виключення тільки підтверджували це правило. Узурпація влади була повна і без винятків.
 Відторгнення основної маси людей від прийняття рішень в державі привчило народ до соціального інфантилізму, що і стало найбільшою бідою для сучасного стану життя. Демократія потребує свідомого громадянина, який розуміє вагу свого голосу і відповідальності за нього. У нас же, на жаль. люди зневажали свій державний вплив і легко продавалися за гроші чи навіть продукти, що неправильно і нерозумно. Можна казати, що то нічого не дає, але тому і не дає, що ви байдужі й продажні. Депутат, який купив собі електорат, його зневажає і ним не опікується: я заплатив і пішли подалі в далі до наступних виборів. Він дбає тільки про своє особисте збагачення та, так би мовити, своє оточення з колег та своїх друзів, тобто точніше - про інтереси своєї банди. Україна оплутана різними мафіозними кланами місцевого, регіонального і навіть всеукраїнського формату. Найприкріше, що головним бандитом-мафіозі стала сама держава! Саме тому в Україні найбільшими багачами є не банкіри чи бізнесмени, а чиновники! Силовики! Судді та прокурори. Тут є головний злодій - держапарат!
Не маю бажання всіх людей-службовців робити злочинцями, а навіть навпаки у спілкуванні це доволі приємні люди, але в системі маєш виконувати зобовязання за вказівкою начальства, або тут тобі не місце. Поясню на простому прикладі: патрульні поліцейські після повернення з чергування мали вносити певну визначену суму грошей до "чорної каси" відділку і нікого не цікавило, звідки ті гроші мають взятися у цього поліцейського - та хоч зі зарплати, як нездара зібрати "чайові" з водіїв на трасі. Сумнозвісні "Беркутівці" на прожиття заробляли "кришуванням" торгових точок і так само регулярно давали хабарі начальству. Аналогічно працівники СБУ, прокуратури, інші силовики, а всі вони називалися "правоохоронцями", притому, що насправді ними не були, бо користалися державною владою для власного збагачення. Причому найгірше те, що вибору фактично не було. Я знову змушений повернутися до аналогії з тюрмою, де є в'язні та наглядачі і вони вороги за природою свого буття, - вороги! Коли в'язницю начебто скасували і оголосили, що всі є вільні і рівні, то наглядачі такого приниження не визнавали, бо вони були і будуть вищими над звільненими в'язнями! В цьому головна біда сучасності! Не тільки України, але у нас це особливо наглядно: клас наглядачів надбагатий, а прошарок з в'язнів навпаки надбідний. А з того виник цікавий парадокс державності, як самостійності. Про це я ще спробую написати, а зараз коротко важить те, що українським наглядачам з компартійно-кедебіської номенклатури серусеру сподобалося бути кінцевими бенефіціарами, тобто не ділитися своїми прибутками з керівництвом великої зони РФ як СНД, а ті навпаки хочуть повернути тюремний Укрлаг під свою компетенцію та керування, а з того і сучасна війна. Єдність народу України полягає в тому, що поразка у війні означає кінець для всіх! Бідні знову стануть в'язнями і їх поженуть куди схочуть на іншу війну чи відбудовувати Сибір, як вже було. А багаті перестануть бути багатими, бо стануть дійними коровами та прокладками в прямому розумінні того. Кого то зацікавить грунтовно, то легко подивитися хто був багатієм на Донбасі до 2014-го і хто ним зараз залишився. А ні кого! Де Ахметов, брати Клюєви. Єфремов, Королевська і тому подібні? Нема. Амінь.
Ще одна цікава тема: агентура. Доводилося не раз бачити людей, які люто ненавиділи Україну, але уперто в ній жили, хоча ось поряд люба вам країна і ніхто не перечить вам туди виїхати, але ні, тому що вони мають високу місію дочекатися хазяїв і чемно передати їм свої зради, як було особливо яскраво помітно на Півдні України у лютому-березні 2022-го. Чому так? Елементарно, Ватсон: хто вони в раші? Населення! А в Україні вони як Штірліц у Берліні - герої непроглядного фронту. Трясця! Стільки того шмельцю серед нас людського, яке навіть не хоче розгледіти, що рашисти зовсім не цінують отих всіх зрадників та місцеве проросійське населення вцілому, а зневажають усіх і експлуатують нещадно. Основна кількість військових зрадників України в Криму і на Донбасі вже мертві! Мертві! Навіть Кива! Інших зневажають, бо хохли! Як на мене, то є найкраща кара за зраду. Вже б тікали в Європу чи Америку, а тепер з рашапаспотом тільки в сонячний Магадан вільно приїхати і в жодному разі не летіти.
Зробив цей нарис про нас для того, щоб спокійніше фантазувати про Україну майбутнього, бо хочу розуміння і усвідомлення, що сучасна державна структура є тюремна. Подивіться, що роблять з багачем і екс-президентом Петром Порошенком, діючим депутатом ВРУ, який оформив законне відрядження за кордон, але начальник тюрми не захотів його випустити і кранти, Петро! Сиди у ВРУ і радій, що не сидиш і не ділиш нари з Коломойським в Конча-Заспі (оновлена назва Лук'янівського СІЗО). Аналогічна ситуація з діючим нардепом пані Сюмар - з тюрми виходу не дано! А військовозобов'язаний полковник Арестович втік з України без проблем - він не ухилянт. Продовжувати не буду, але то однозначно гидко.
На завершення хочу, щоб усі зрозуміли: якщо життя кожного із нас залежить від волі однієї люди - ми в тюрмі! Дуже страшній, тому що ми в ній ніхто! Наша воля в ігнорі, чому прикладів чимало, але найжахливіше, що керує нами одна людина, проте наше життя залежить від людей чужих, як жертвують ресурси свої, щоб жили ми. Той, хто нами керує, тільки життя забирає, але не дає жити! Нормально по-людськи жити нам не дає, але це був наш вибір, чим і варто тішитись. Ми так захотіли, хоч воно іншого хотіли, але що вийшло - то і маємо. Як там в притчі: зграя левів на чолі з бараном...  

Богдан Гордасевич, м. Львів, 5 лютого 2024 р.
 Я не бачу потреби вживати П.І.Б. хазяїна Укргулагу - огидно. Хто не знає - його щастя.

Роздуму над "Совком"

Зона "Совка" ч. 1
Нещодавно почув пропозицію створити музей "Совка", тобто про реалії життя в СРСР (Союз радянських соціалістичних республік) і, відповідно, - УРСР (Українська радянська соціалістична республіка), щоб люди розуміли що то була за погань. Я відреагував, що важко відтворити реалії буття в Радянському Союзі, тому що це не так матеріальне, як більше "стан душі", що ми і називаємо "совком". То є досить специфічний менталітет чи точніше: його покруч, оскільки люди різних етносів починали називати себе "русскими", а в офіційній термінології це мало дефініцію "советский человек". Українською "радянська людина" майже не фігурувало, окрім як буквальний переклад в компартійних виданнях українською мовою. Основне гасло часу звучало як "весь советский народ", тобто увесь СРСР з усіма республіками і всіма етносами. Іронічне порівняння з відомим усіма пристроєм для збирання сміття  "совком" цілком виправдане і швидко прижилося, тому що сміття у тому скупченні все і вся було куди більше за щось цінне. 
Мені не раз доводилося чути від різних людей, як було гарно комусь жити за комуністів у серусеру. Буквально ось заходжу до порожнього магазинчика, де чую розмову-промову такого кругленького гарненького чоловіка під 60 років, що повідав: "Я тоді за 5 рублів міг купити чвертку горівки, ковбаски й хліба, ще й цукерок-смоктунців на здачу, а тепер де таке можливо?" Згоден, що неможливо, але я жив тоді і знаю, що ту 5-ку ще треба було мати. При зарплаті у 60-90 рублів за місяць у більшості людей серусеру на день вони мали 2-3 рубля включно з комуналкою, одягом та проїздом, тому все і було дешево відносно: з такими прибутками не розгуляєшся. Звичайно, як і тепер, були різні підзаробітки в когось більше. у когось менше, але в основному - ніц, тому значна частина людей "совка" жила буквально від зарплати до авансу і навпаки. Хто не вірить, нехай передивиться радянське кіно і побачить достаток й благодать незрівнянну. Моя улюблена теза на такі вихваляння життя за "совка", що нащо було переплачувати? В тюрмі і житло, і харчування, і одяг та взуття за СРСР взагалі були задурно. Живи і розкошуй по фен шуй! Життя тюремне благодатне.
Ми вийшли на головну тему: чи можна гарно жити в тюрмі? Зараз придумали цікаве покарання: домашній арешт. Це коли тюремною камерою стає ваша люба квартира, яка чомусь одразу стає нелюбою від того, що ви не можете з неї піти за власним бажанням коли захочете. Як вам таке? А коли це держава, яка вас нікуди не відпускає в інші краї, то як це називається? Тюрмою це називається. Зона може бути великою від Магадана до Воркути, від Курил до Карелії, але все одно то є Зона! Тюрма. Тюрма для людей і народів! То однозначно.
Так, доведено мільйонами, що в тюрмі можна жити і навіть добре, як і доведено війнами, репресіями, голодоморами і техногенними злочинами, що життя в зоні СРСР для багатьох мільйонів було неможливим - така ось діалектика марксисько-ленінсько-сталінська була: хто не з нами - той проти нас, а як ворог не здається - його знищують. Головні тези буття в СРСР, тому вижили ті, хто був "з ними" будучи під ними. Давно відоме правило в тюрмах, що якщо охорона має на в'язня злобу - тому довго не прожити, отож яким би ти не був "злодієм в законі", а в зоні веди себе "по понятиям" і тоді тобі буде щастя.
Завершити цей розділ роздумів про "Совок"-СРСР я хочу дещо особистим, про що вже колись писав: у Львові були збори політв'язнів, до яких належала моя мама, тому і я прийшов як син і онук політв'язнів, а там почув обурення жіночок, що ось вони понад 10 років мали терміни каторги, а ось та і та в тюрмі і одного року не мали, а щось з себе показують... Тому я взяв слово і кажу, що серед присутніх я наймолодший, але термін ув'язнення у мене найбільший з усіх тут присутніх: я народився в тюрмі 19 червня 1961 року і вийшов на свободу 24 серпня 1991 року. Я маю понад 30-ть років перебування в тюрмі.
Богдан Гордасевич, 28 листопада, 2023 р. м. Львів

20:29 11.01.2024

Консультації фен-шуй онлайн та очно


#Сергій_Гіль #феншуй_Україна #Одеса #Київ #консультацію_онлайн #консультації_фен_шуй #проконсультуватися_феншуй #консультації_майстра_фен_шуй #детальна_усна_консультація #феншуй_онлайн #феншуй_консультація #рекомендації_феншуй #майстер_фен_шуй #феншуй_квартири #феншуйнавчання

Фен-шуй онлайн консультація ідентична очній консультації, за обсягом інформації та результатом. Відмінність тільки в тому, що консультація проводиться по скайпу, вайберу, ватсап... у відео онлайн режимі. Ми з вами спілкуємося особисто, але при цьому не потрібно витрачати час і сили на поїздку в інший район, місто, країну.

Для запису на консультацію надсилайте повідомлення мені у Ватсап, Телеграм, Вайбер +380679961809, скайп master_feng-shui . А також пишіть у коментарях чи особисто. © Сергій Гіль https://фэн-шуй

#Сергій_Гіль #феншуй_Україна #Одеса #Київ #консультацію_онлайн #консультації_фен_шуй #проконсультуватися_феншуй #консультації_майстра_фен_шуй #детальна_усна_консультація #феншуй_онлайн #феншуй_консультація #рекомендації_феншуй #майстер_фен_шуй #феншуй_квартири #феншуйнавчання

Герої Крут навічно з нами!



29 січня 1918 року під Крутами загинуло близько 300 молодих українських захисників, які зупинили наступ більшовиків на Київ. Їхня жертва зупинила наступ, що дозволило українському уряду підписати Брестський мирний договір, який визнав українську державність.

Сьогодні, 29 січня, усі українці вшановують пам’ять Героїв Крут – юнаків, які ціною власного життя зупинили більшовицький наступ на Київ у 1918 році.

Політичні передумови, хід військових дій

У грудні 1917 року більшовицька влада росії оголосила ультиматум Центральній Раді. Того ж місяця російські війська розпочали наступ.

У цей же час розпочалися перемовини між більшовиками і Німеччиною та її союзниками щодо завершення бойових дій у рамках Першої світової війни.

Делегація Української Народної Республіки домоглася участі у цих переговорах. І це було критично важливо, адже на той момент українську державу ніхто не визнавав.

22 січня 1918 року Центральна Рада вида свій 4-й Універсал, яким остаточно проголошувала Незалежність України.

Одночасно, це стало сигналом для більшовицьких військ до посилення наступу.

Тодішнє українське військове командування прорахувалося щодо основного напрямку наступу на Київ: його очікували зі сторони Полтави. Натомість, росіяни, сконцентрували свої сили на лінії Бахмач-Крути.

Там оборону тримали, в основному, студентські військові підрозділи.

29 січня вранці розпочався бій, який тривав до пізнього вечора. Захисники Крут своє завдання виконали: вони стримали ворожий наступ. Відступаючи, зруйнували мости у напрямку Києва.

За різними оцінками істориків, під час бою під Крутами загинули близько 300 українських захисників.

27 студентів потрапили до полону, і були розстріляні росіянами. Згодом їх тіла поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Бій під Крутами зупинив наступ більшовиків на Київ і дав можливість уряду УНР підписати Берестейській мирний договір, який став фактичним визнанням існування Української держави на політичній мапі світу.

Підпис під цим договором поставила і тодішня російська влада, яка скориставшись зручним моментом наприкінці 1918 року, першою його порушила і напала на Україну.

Коментарій Богдана Гордасевича:Варто зазначити, що командуючий комунячою ордою Муравйов був досвідченим бойовим офіцером, тому і вдарив у найслабкіше місце де його не чекали, отож і висунули туди юнкерів-підлітків суто для імітації наявності військ в обороні, а все виявилось навпаки: головний удар був саме під Крутами. Також полоненим хлопцям було запропоновано перейти на бік більшовиків, але ті відмовились, а хтось з юнкерів заспівав "Ще не вмерла Україна" і всі вони підхопили спів, отож злосні комуністи всіх їх перекололи штиками.

Павло Тичина - правильний!

Я єсть народ, якого Правди сила! 
Ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а сила знову розцвіла. 
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. 
Щоб жить — я всі кайдани розірву. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Московіє! Мене ти пожирала, 
як вішала моїх дочок, синів 
і як залізо, хліб та вугіль крала… 
О, як твій дух осатанів! 
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? — 
та, подавившись, падаєш в траву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила, 
ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а сила знову розцвіла. 
Сини мої, незламні українці, 
я буду Вас за подвиг прославлять,— 
ідіть батькам на допомогу й жінці, 
дітей з ярма спішіте визволять! 

На слобожанських нивах, на подільських, 
на Чорнім морі я прошу, молю! — вбивайте ворогів, 
злодюг кремлівських, вбивайте без жалю! 
Нехай ще в ранах я — я не встидаюсь, 
гляджу їх, мов пшеницю ярову. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься, 
що з нього світ весь буде подивлять, 
яка земля! яке зерно! росиця! 
Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!
І я сіяю, крильми розгортаюсь, 
своїх орлів скликаю, кличу, зву… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Ще буде: неба чистої блакиті, 
добробут в нас підніметься, як ртуть, 
заблискотять косарки в житі, 
заводи загудуть… 
І я життям багатим розсвітаюсь, 
пущу над сонцем хмарку, як брову… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила
 ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла. 
Кремлівська гнидь, тремти! 
Я розвертаюсь! 
Тобі ж кладу я дошку гробову! 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 
Павло Тичина

З Днем Соборності України

Дорогі друзі, вітаю всіх з Днем Соборності України.
Бажаю побільше сил і витримки.
Щоб витримати всі випробування, які звалились на українців і їх Батьківщину останніми роками.
Ми витримаємо. Бо без віри в це все втрачає сенс.
Бережи всіх Господь і янголи охоронці. В кожного ці янголи свої.
Слава Україні!
Героям слава!



[ Читати далі ]

Наші "кіборги" є людьми

Наші "кіборги" були і є людьми!

Сьогодні 20 лютого вся Україна вшановує героїзм захисників Донецького летовища, яких вороги прозвали "кіборгами" і є пояснення, чому так сталося. Один зі наших "кіборгів" згадував, що дуже боляче було втрачати побратимів. То було настільки нестерпно, така лють находила, що не знаходив собі місця, не хотілося шукати відпочинку, а тільки стріляти і стріляти в бік ворогів. Стріляти безперервно всі 24 години на добу. Оскільки з одного місця довго не постріляєш, бо засічуть і влуплять з важкого калібру в те місце, то мусів постійно змінювати позицію, мотатися туди-сюди, а з того і виникало враження у ворогів, що бійців у терміналі все збільшується і збільшується, хоча насправді їх меншало і меншало. Насправді це були не машини, а люди, живі люди, які гинули і не відновлювались, але попри все вони були - "Кіборги"! Так їх називали вороги. 
Також дуже важливим є засвідчити про наявність серед захисників Донецького летовища великої кількості добровольців, тобто не фахових військових, але які проявляли такий неймовірний героїзм та відвагу в бою, що начисто знищували ворожі підрозділи зі дуже підготовленими бійцями зі спецназу, які самонадіяно вважали легкою прогулянкою захопити летовище, бо його захищають аматори військової справи. Зокрема прославлений у багатьох злочинних війнах спецпідрозділ "Вимпел" навіть узяв зі собою свій прапор частини, щоб встановити його над летовищем після своєї перемоги, але майже усі оті "вимпелята" були вбиті в тому бою і прапор їх дістався "кіборгам". Як гарно каже українське прислів'я: - Не кажи "гоп!" допоки не перескочиш.
Сакральною темою, яку ми і вшановуємо сьогодні, став героїзм наших українських воїнів-"кіборгів", бо в грудні-січні фронт стабілізувався і було перемир'я, але не у Донецькому летовищі, де бої тривали і ворог по при всі домовленості й далі намагався його захопити. Були пропозиції залишити ці напівруїни летовища, але багато хто з українських воїнів з цим не погодився, бо занадто дорого коштував цей форпост українського духу в межах Донецька. На жаль, але ротація у Донецьке летовище відбувалася чомусь через пости "сепарів", де українських воїнів оглядали якісь воєнспеци з російської розвідки, які підступно таємно причіпляли до амуніції "кіборгів" різні "маячки" та "жучки", що дуже ускладнило оборону для наших воїнів, але коли ця підступна дія не спрацювала і все одно "кіборги" відбивали всі атаки, то вороги пішли на ще підлішу акцію: попросили дозволу винести з нижніх поверхів термінала трупи своїх, але насправді вони на ношах скритно занесли багато вибухівки і заклали її під колони, що тримали на собі всю конструкцію летовища, а потім раптово підірвали. Саме звідси виникло оте загальновідоме гасло "Люди витримали - не витримав бетон" Багато "кіборгів" тоді загинуло, багатьох привалило уламками бетону і вони попали в полон, а залишки з живих змушені були залишити летовище, що перетворилося в одну суцільну руїну. Чи був потрібен цей жертовний героїзм "кіборгів"? Однозначно так, бо ми тому і вшановуємо пам'ять про цей героїчний Чин зараз. Він повністю тотожний подвигу героїв Крут, який не даремно прирівняли до давньоісторичного подвигу "З00-т спартанців", коли цар Спарти Леонід зрозумів, що перед величезною армією Персії його війську вже не встояти, то наказав усім союзним військам відступати і залишитись тільки спартанцям, щоб дати ворогу останній бій, прикриваючи одних і прославляючи інших: націю греків вцілому і свою любу батьківщину Спарту, зокрема. Спартанці майже всі тоді загинули, ворога не зупинили, але вони надихнули до боротьби усю Грецію. В усі часи були люди, які вважали за краще піддатися сильному ворогу, не опиратися, а шукати можливостей пристосуватися, як і багато людей взагалі не могли визначитися, що їм робити в такий час, аж раптом величний подвиг спартанців збурив їх до спротиву ворогу, яким би сильним і чисельним він не був. У підсумку греки виграли ту війну з Персією. Як потім скіфи розбили велике окупаційне військо перського царя Дарія саме там, де йде сучасна визвольна війна України з військом ще більш жорстокого агресора - Російською Федерацією. Не менш величним героїчним є приклад для українців усіх воїнів Української Повстанчої Армії на чолі з Головним Командиром генерал-хорунжим Романом Шухевичем. Вони також були свідомі трагічності свого становища після 1945-го року, коли вся Європа дрижала перед чоботом армії СРСР, але - не здалися! Билися, гинули і перемогли, бо є їх головна мета: Незалежна Українська Держава. Є! А комуністичної влади в Україні - немає! І СРСР немає! На тепер ми не маємо права програти війну, не маємо права здатися, бо героїзм "кіборгів" кличе всіх нас до битви за своє вільне майбутнє і гарне майбутнє для наших нащадків. Слава Україні! Героям слава! Слава "кіборгам" України! 
Богдан Гордасевич
20 січня 2024 р.

«Кривава Водохреща» 2014-го: день, коли закінчились «дикі танці»



У цей день, 19 січня 2014 року, відбулось зіткнення мітингувальників з Майдану та силовиків, відоме як Протистояння на вулиці Грушевського (або «Кривава водохреща», або «Вогнехреща» (Вікіпедія)), у результаті якого загинуло близько 6 протестантів, а кількість поранених сягнула тисячі.

Причиною протистояння стали «прийняті» тодішньою владою «Диктаторські закони» — комплекс узурпаторських заборон, створених за російським лекалом, які мали на меті придушити протести.



Мітингувальники, замість того, щоб злякатись і піти додому, вирішили продовжити протести, зібравшись на Народне віче. 19 січня кілька тисяч мітингарів вирушили на вулицю Грушевського, намагаючись прорватись в урядовий квартал. Міліціянти, які тримали кордон, застосували світло-шумові гранати і водомети, хоча їхнє використання заборонено в холодну пору року.

Віктор Янукович погодився піти на перемовини, проте вирішив скористатись цим приводом для затягування часу, маючи намір залучити до боротьби з протестувальниками більші сили. Зрозумівши це, люди, які підтримували рух на Майдані, у Львові, Івано-Франківську та інших містах почали блокувати частини Внутрішніх військ.

Після 19 січня Майдан уже не стихав, набувши своєї чіткої активної і навіть мілітаристської форми. Протести припинились лише після втечі Януковича. Майдан переміг, але він був лише однією із битв у війні за нашу Незалежність.




Фото: https://shorturl.at/puyDS

Джерело: https://n9.cl/rwe7i

Якою буде Україна після війни

Якою буде Україна після війни

Перехід після закінчення війни від дегенератів совка в европейський демократичний наратив для українців є непростий, але реальний. Причому я б почав враховувати реалії сьогодення, як широка міграція та глобалізація ринку праці. Для початку розберемось з устроєм політичним та державним в Україні. Демократія, це коли влада розпорошена поміж суспільства і тому її неможливо просто узурпувати. Почнемо з того, що основну роль мають взяти на себе ОТГ - окремі територіальні громади самодостатнього рівня, бо саме тут люди живуть, працюють, сплачують податки, будують свій добробут і країни вцілому. Вибори голів ОТГ мають бути кожні 3-ри роки і не більше 3-х раз підряд одної людини. Ще дуже важливим для ОТГ має бути мобільна мережа для голосування (ММГ) на місцевих референдумах, опитувань чи вислову недовіри тощо, як юридичних важелів на противагу соціологічним суто "для відома". Штатні працівники ОТГ забезпечують технічну сторону діяльності пунктів ММГ, а волонтери, представники партій та громадськості забезпечать соціальний антураж та контроль. Наявність мобільної мережі для голосування в кожній ОТГ легко дозволяє провести референдуми і все інше в районі, області та країні вцілому без значних організаційних проблем ти витрат, як це є зараз. Такий механізм привчає людей до активного політичного буття та сприяє буквально прямій демократії щодо влади в країні. Як показала практика. усі запити до влади з набором певної кількості голосів громадян на підтримку не дають реального впливу на владу, бо вони є як прохання розглянути проблему, тоді як потрібно рішення громадськості, яке влада зобов'язана виконати або піти геть, якщо відмовляється. Перевибори мають стати повсякденною реальністю, бо то є механізм дії демократії як такої. Наголошую, що  головна ознака демократії є не самі вибори, а те, що результати виборів наперед невідомі і тільки підрахунок дає знання чого бажає більшість спільноти на сьогодення.
Так само не варто повністю ліквідовувати райради та облради, а ось всілякі при них виконкоми однозначно потрібно ліквідувати. До районних рад, як і ОТГ обирають всіх суто за мажоритарним принципом, а ось до облрад та ВРУ чисто за партійним. Райради мають стати тим модернізованим обєднанням в стилі науково-економічних хабів для місцевих ОТГ, щоб вони інтегрувалися в певну єдність регіональну, а не були кожен сам-по-собі. Також в ОТГ громадськість окрім голосування за голову, має обрати дільничого поліцейського з розширеними повноваженнями включно до огляду домівки без ордера (шерифа), свого суддю, як первинну судову інстанцію, а також соціального працівника, бо це окрема важлива тема. Громада обирає для себе і довіряє - це правильно, як і надійно.
Для обласної ради основними функціями стануть контроль за всім, що робиться в області, утворення відповідних комісій тощо. Як і зараз, райради та облради є на добровільних засадах, тоді як депутати Верховної Ради України повинні мати серйозну оплату праці як держслужбовці високого розряду. Партійна структура сприяє на противагу мажоритарній, щоб депутати були фахівцями, хоча може трапитись популістична хрінь типу "Слуги народу" чи "Партії зелених" перед тим, коли на хвилі екології завели до парламенту техногенних босів шкідливих виробництв або їх ставлеників. Головним завданням ВРУ є обрання Уряду, який має всю широту повноважень виконавчої влади в державі та звітує перед парламентом.
Дуже важливим для райрад, облрад та ВРУ є їх повна відстороненість від грошей держави, тобто ніякі державні нарахування чи субвенції і тому подібне для них недоступне: виключно власні фонди і пожертви туди - це основне фінансове забезпечення райрад та облрад. Депутати ВРУ займаються виключно законодавчою та регуляторною діяльністю, що значно покращить якість законодавчого процесу в державі. 
Тепер подаю кілька цікавих новацій. Бюджет держави мають формувати і затверджувати голови ОТГ на двох своїх з'їздах у співпраці з Урядом. Перший з'їзд у травні-червні для формування пропозицій, а другий з'їзд у листопаді-грудні для затвердження бюджету у 3/4 від більшості присутніх з правом голосу. Важливість такої форми формування бюджету держави має кілька підтем і найперша є становлення Соборності, тому що кожен голова ОТГ маючи свої інтереси, буде змушений їх узгоджувати з інтересами інших, що обумовить потребу шукати порозуміння тощо. Одночасно відбудеться особисте знайомство та інтеграція різних ОТГ з різних регіонів України для взаємовигідної співпраці тощо. Нарешті потрібно зрозуміти, що Уряд держави має займатися глобальними темами і проблемами, а не затикати різні дірки там-сям і фінансувати все і вся. Медицина, освіта, культура, соцзахист, спорт і туризм  - усе це має перейти виключно на рівень ОТГ і ми маємо назавжди розпрощатися з отими міністерствами - цілком вистачить профільних комітетів у ВРУ для загальнодержавних скерувань по отим питанням. Уряд займається найперше внутрішньою і зовнішньою безпекою, митницею, податковими надходженнями, міжнародними стосунками, вседержавними проєктами і наукою переважно прикладного значення. Завдання Уряду вирішувати стратегічні теми буття і розвитку держави, а не займатися виключно здирництвом та узурпацією влади, як це маємо зараз у вигляді францоватого ОПУ, існування і діяльність якого не прописана жодним законом України.
Саме ось ця безглуздість, коли країною правлять люди, які не були обрані і які виконують повноваження без належного правового обгрунтування,  наштовхнула мене на ідею Малої Ради при Президентові України. Врешті це є історичні ремінісценції з княжих часів, коли біля князя була рада з мудрих людей. Від кожної області обирають на засіданні ради двох сенаторів з повноваженнями на 2 роки, які утворюють Малу Раду на чолі з мажоритарно обраним Президентом України, який має за основу контролюючу функцію і представницьку в міжнародних заходах. Не варто затикати всі заходи президентом, коли там вистачить кількох чи й одного сенатора. Головним завданням, як було сказано, для Малої Ради буде проводити контроль по всій державі, вирішувати яко третейський суд різні конфлікти, що завжди виникають в державі, тобто займатися стабілізацією держави у різних актуальних проблемах сьогодення. Як кажуть: одна голова - то добре, а ще 80 в додачу - значно краще. Важливо, що це буде легітимне зібрання коло особи Президента України, а не оце паразитичне ОПУ з невідомих осіб в позазаконному форматі. 
Загалом я виклав головні тези політичного і державного устрою України після завершення війни як країни з максимально прямою демократичною владою народу, хоча і гіршою від тої, що є зараз, коли всі президенти і тому така хрінь навколо. На тепер це просто фантазії, але то ще не надто значне, бо маю ще одну цікаву вигадку щодо податків: сплата податків має бути добровільною і довільною за величиною. Чи це можливо? Абсолютно. Маловідомий колишній викладач з економіки в Львівській Політехніці Євген Перепічка науково обгрунтував, що для утримання держави цілком вистачає одного-єдиного податку з продажу, що зараз обзивають як ПДВ, але по факту його сплачує покупець товару, а не виробник, тобто ніяке це не "податок на додану вартість". Там ще має бути градація малої товарної націнки на товари широкого вжитку і соціальної ваги, а далі збільшення значне на товари розкоші тощо. Я вважаю це значно справедливіше за прогресивний податок: якщо я заробив більше - це не означає, що в мене мають право забрати більше податку до держави - чому? Буду витрачати - тоді і забирайте, тоді це буде чесно. Тут багато що можна обговорити, тому продовжимо наступного разу, якщо будемо живі. В наш час війни то є реальність. Власне тому й вирішив описати й оприлюднити свої візії, бо може і не зможу потім. Щасти нам, а не ворогам. Будьмо!

Богдан Гордасевич, м. Львів-Рясне, 11 січня 2024 року по Різдву Христовому (7532-й рік за нашими літописами)


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
625
попередня
наступна