Я Вас лишив у прожитих роках,

Коли чекав на долі добру милість,

Носило небо серце на руках

І зорями до снів моїх хилилось.

І грались пісні. Тисячі пісень.

Про це мовчали тисячі книгарень,

Про це ліричний шепотів Дассен

Із вікон тисяч затишних кав’ярень.

Про це писали у своїх віршах

Забуті та звеличені поети,

І квіти у нев’янучих садах

Навіювали радісні сюжети.

Тепер Ви стали сіллю на щоках

І відстаней поставили сторожу,

Я Вас лишив у прожитих роках

І повернути їх, на жаль, не можу.

07.04.2016

Вік смокче днів одвічна монотонність,

Жадає жертв із поглядів, чуттів,

Де ж взяти стільки слів, аби бездонність

Залляти до самісіньких країв?

І як зібрати літери в намисто,

Якщо вони, нестримані, течуть?

Як віднайти хоча б краплину змісту

Й змастити нею свій життєвий путь?

07.04.2016

Розірвався ланцюг пуповини,

Що губилась у нетрях стосунків,

Я нікому нічого не винен,

Закривайте подяки рахунки.

Не чекайте, що буде відплата

Доки я не зітлію на порох,

Бо одвічні борги – гірше ката,

Бо одвічні борги – перший ворог.

Не шукайте моєї провини,

Що мій запал для вас перевівся,

Я нікому нічого не винен,

Я давно з усіма розплатився.

06.04.2016

Ми у небі вічнім

Роїлися,

Душі, легше світла

Летючого,

Та одного разу

Спустилися,

В пошуках свого

Неминучого.

Та земля, то зовсім

Не килими,

Нас на неї боляче

Кинуло,

І ціна тепер нам

Один п’ятак,

І назад, на небо,

Немає як.

Ніби ми були

Не ворожими,

Ніби ми були

Чисті в задумах,

Та тепер гріхи

Тільки множимо

На своїх життєвих

Екзаменах.

05.04.2016

Кружляють ґави чорнопері,

То не птахи, то просто ніч,

Малюють нерви на папері

Черговий хворобливий спіч.

І суму невідчутний дотик,

Такий всесильний, хоч малий,

Яких ще хочеш ти екзотик,

Аби віддати спокій мій?

04.04.2016

Ти загубилась восени,

В краю між літом і зимою,

Змахнула білими крильми

І стала знову неземною.

Ти забрала з собою дні

Неімовірні та чудові,

В яких я чув твої пісні

На веселковій світлій мові.

Забрала із собою хміль,

Який роками був солодким,

І, разом з хмелем, мимовіль,

Взяла і сміху чисті нотки.

Нема твоєї в тім вини,

Що я собі заботу маю,

Ти загубилась восени

І я весь рік тебе шукаю.

03.04.2016

Дня нескінченність промайнула,

Із неба лляється сонатами,

Я перетворююсь в минуле,

В простеньку риску поміж датами.

Та не боюсь того, вже звиклий,

Що загублюсь в життєвім струмені,

Таких, як я, мільярди зникли,

Не залишивши навіть імені.

03.04.2016

Розірване коло змикається знов,

Вмирає остання година,

Так тихо, що чутно, як стукає кров,

Біжить по гарячих судинах.

Готує сюрприз мені пам'ять моя,

І вічність чаклує неначе,

Що гаряче все – погляд, рухи і я,

Й думки, як і кров та, гарячі.

03.04.2016

Повільно хмари втомлені летять,

Гуляє вечір в синьому суконці,

Із неба тиха ллється благодать –

Дарунок невмираючого сонця.

Вже пробувати треба ночі смак,

Та снитись сни мені чомусь не хочуть,

І я дивлюсь на хмари. Просто так.

І слухаю, як простір часом точить.

02.04.2016

Я знаю, що буває все востаннє –

Буття, надії, просто міражі,

Але не дай дожити до смеркання

Своєї невгамовної душі.

У ясний день, на дні чорнильнім ночі,

Коли запаси тануть старих слів,

Не дай зустріти те, чого не хочеш,

І втратити, що бачити хотів.

Коли шляхи змиває часу злива

І прагне їх втопити в забутті,

Не дай лишити, що було важливо,

Що наливало силою в житті.

Господь, бери що хочеш – хвилювання,

Бери собі життя моє земне,

Але прошу – не забирай кохання,

Хоча воно не бачило мене.

02.04.2016