хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «вірші»

Імперії

на кроки усі готові

в бажаннях своїх відверті

імперії хочуть крові

імперії хочуть смерті

імперіям все єдино

людина будинок кішка

чи небо сьогодні синє

чи котяться зорі нишком

чи весна блукає садом

чи кригою води скуті

у цьому немає влади

у цьому немає люті

в імперіях не світає

не сяє любов блаженна

і Бога у них немає

бо Він не живе в геєнах



Віршів вам сумних

Життя поставлене на паузу
Залипла міцно кнопка "Плей",
І мрій нема, крім мрії мріяти,
Вигадуєш свій суперклей.

І все навколо, наче лакмусом...
Хтось має колір, а хтось "грей",
І віри ледь стає в щось вірити,
Собі ти сам тепер сенсей.

Що буде потім, якщо виживеш?
Що скажеш тим, хто зараз там?
Твоє життя всього на паузі,
А їхнє рване по шматкам.

Колись я набудую планів
За тих, хто спить під прапорами.

Виходить будень чорно-білим друком...

Химерні форми. Змісту вже нема.

Виходить будень чорно-білим друком.

Тривожить безмір подихом зима.

Думки краде. І погляди. І звуки.

Холодний світ до дива зголоднів,

І у дрімоті мариться чудесне:

На плащаниці зораних полів

Лежить Христос і теж чекає весну.



Тонуть вікна в білім подиху...

Тонуть вікна в білім подиху.

Ніч новий зриває куш.

Сни катаються на соняху,

А до хати – ані руш.

Небо бавиться люстерками,

Спомин бавиться в любов,

І міркує над цукеркою

Чай, голодний до розмов.



Хуртовина. Метелиця. Віхола.

Хуртовина. Метелиця. Віхола.

Сива ніч. Посивілий день.

Те, що кольором вчора дихало,

Просить білих, як сніг, пісень.

Утекло в невідоме бачене.

Загубився до весни час

Там, де зорі іще не втрачені,

Ті, що й досі чекають нас.



«Кинцукурой»


Белое снова становится чёрным,
Чёрное снова становится белым,
В тлен обращаются милые кости,
Битое станет когда-нибудь целым.

Свет победит это тёмное время,
Выйдут осколки на новую форму,
Золотом швы заполняются лодки,
Что бесконечно гуляет по шторму.

© William van Warg

Осиротіло на городі

Осиротіло на городі.

Самотня ніч. Самотній день.

Там тільки вітер тихо ходе

І сніг витрушує з кишень.

Мовчить безмежжя триєдине.

Поснуло все, та снів нема,

І запорошена морквина

Чекає зайчика дарма.


фото автора



Отак і стій. Дивись у небо...

Отак і стій. Дивись у небо, ніби

Тобі від роду кільканадцять літ,

Он, бачиш, пропливають дивні риби

І бульбашки пускає хмарний кит?

На сонці котик гріє сніжне пузо,

Невидиму краплинку ловить птах,

Та згублені фрегати Лаперуза

І досі щось шукають у морях.



Не йди у сни...

Не йди у сни. Не увижайся. Гріх.

Не стій німою звісткою у брамі.

Поля між нами устилає сніг

І шлях єдиний всипано льодами.

Та ні… Брешу…Навіщо то мені?

Дивлюсь – душа. Дивлюсь – у ній є чисте,

Щось дороге. Із невловимим змістом,

З яким резон, нарешті, мають дні.


Останню грушу губить чорний сад...

Останню грушу губить чорний сад.

Холоне хмар небесне попелище.

Так осінь проминає в листопад,

А там, за листопадом, зими свищуть.

А там, за листопадом, сніг і тлін,

Примарні сни, стривожені і дивні,

І душі нерожденних поколінь,

Яким без згадки – боязко і зимно.

фото з мержі



Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
190
попередня
наступна