Ішла весна по правий бік,

По лівий – літо шелестіло,

І падав синій молодик

Над виднокраєм посинілим.

А я між ними ніс любов,

Не оглядався на вчорашнє,

І світ зі мною мій ішов,

І говорив ранковопташно.

 

Стою мов перст, схвильований стою.

Безвітряно, і сонячно, і сухо,

Зелений ліс поклав зелене вухо

На землю зачаровану мою.

А там – віки, і люди, і дива,

Яких не знати – бути бідним духом,

І я знімаю мовчки капелюха

Та слухаю загублені слова.

Світанок липою цвіте.

Світанок в небі родить птицю.

Хмарина хмару в гості жде,

Ховає в торбі блискавицю.

Червоний сонця самоцвіт

Тримати ніч уже не в змозі,

І йдуть слова в далекий світ

Та слід лишають на порозі.

Любить до смерті і по смерті,

І вічно спокою не знать,

Усі думки на порох стерти,

Усі слова пересказать.

Не знати сни куди подіти.

Не знати як здолати час,

І зрозуміти сутність світу,

Який багатим був на Вас.

Прокинусь я, а темряви – немає,

І, начебто, ніколи й не було,

Далекі стукотітимуть трамваї,

Ранковий дощ насіється на скло,

Живим думкам не стане знову ліку,

Болючих днів подінеться імла,

Бо темрява… бо темрява навіки

У свій барліг конати заповзла.

За дві тополі й три сосни,

За край доріг, за світу межі,

Де загубив туман одежу

І шаленіють цвіркуни,

Ходи, не думай. Був я там.

Я був собою й не собою.

І пахло ніччю голубою,

І степ вклонявся небесам.

І тішить день, і не гірчить полин

І на землі, і в небі, і на морі,

Коли в часи Содому і Гоморри

Я чую Вас під вибухи новин.

Народи нині люблять пустоту.

Народи сніг нерозуміння криє.

Я чую Вас, бо слухати умію

Тендітних мрій нескорену ходу.

Обережно! Вірш про волонтерство з хейтспічем та матюками)

Я не знаю що там як там, а у мене все гаразд,
я в житті вже розібралась. Знаю хто тут підарас.
Я канєша не геройка не воячка «на нулі»,
зате точно знаю як це - битись на своїй землі.

Чоловік наразі в лісі, в десантурі на війні,
ну а я в гламурній хаті храм із лісом у вікні.
Роздивляюсь і милуюсь знову йде життя на лад.
Перемога буде наша. Згине клятий психопат.

Я канєша не геройка не воячка на «нулі»,
а моя гламурна киця спить на скляному столі.
Я цю кицю тихо клацну фотошопом оброблю,
фотка хай збирає гроші на загибель м@скалю.

Десантурі пару рацій, форму, берці та вірші.
Вам за внески в перемогу всім подяка. Від душі.

Вірш написано в рамках проекту #Киця_волонтерка

Збираємо на рації для десантників на Луганщині.

Номер картки

5168745320427260

В чорну весну шаленіють люди.

В чорну весну перебор химер.

Сивий Бог нікого вже не судить,

Сивий Бог у людях тих помер.

Біла смерть потомлена, у милі,

У холоднім трансі німоти,

На полях, де щедро уродили

Трощене залізо і хрести.

У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно! (Пс 4:9)

 

У спокої я ляжу, і засну,

І диво дивне станеться зі мною,

Де спомини шукають глибину

Непізнаної пам’яті людської,

Куди не потикає носа лють,

Де місце є для волі і для сміху,

І де мене, як можуть, бережуть

Від пазурів скривавленого лиха.