Який безмежний світ! У ньому море
Можливостей, доріг, людей, спокус,
Хто не боїться – вічність переоре
Й відкриє в небо потаємний шлюз.
Хто йде, не спить, і каменем зацвілим
Лежати не бажає у кутку,
Тому боги дарують білі крила
І з крилами надію, хай крихку,
Але надію…
07.01.2016
Я бачив день. Він блиснув за горою
Та кинув в небо свій сліпучий жар,
І люди нескінченною юрбою
Текли у ньому під покровом хмар.
А він дражнив, він кликав потаємне,
Що кожен мав, але ховав в собі,
Що мало сенс чи плакало, даремне,
В безсилій проти долі боротьбі.
Когось вперед заманювала слава,
А хтось хотів сполохати журбу,
І день палав натхненно, бо цікаво
Чи спинить щось, нарешті, ту юрбу.
Він шаленів, йому все було мало
І посмішок, і скривлених гримас,
Та за його спиною ніч стояла
І мовчки свій очікувала час.
06.01.2016
Мені сказали, що Бог – це любов,
А я-то думав, нащо це почуття
Якщо від нього так боляче?
Нащо воно, якщо вже не хочеш бачити,
Як розцвітає світанок?
І, якщо мені не набрехали,
То, кохаючи, я наближаюсь до Нього.
Якщо Він, звісно, є.
Вибач за те, що обрав тебе
Поводирем у Його світ.
Я не знаю, чому саме так склалось
І вже не шукаю відповіді.
Я просто йду. І шкода, якщо це тебе дратує.
Хочеш, я Йому розповім про тебе?
Треба ж тобі хоч якось віддячити за терпець.
05.01.2016
Мій світлий сон, що ярить мою кров,
Прототип неповторний Галатеї,
Не хочеш говорити про любов?
Давай я помовчу тобі про неї.
О, мріє недоторкана моя!
Невиліковна смута потаємна!
Послухай тишу, в ній сховаю я
Усе, що говорити вже даремно.
Усе, що я тобі недосказав,
Недобринів під небом неозорим,
Не розілляв росою поміж трав,
І не довірив зорям яснозорим.
Це – глибше таємниць забутих мов,
Це – край душі та межа апогею.
Не хочеш говорити про любов?
Давай я помовчу тобі про неї.
03.01.2016
Моїх років у часі тане дим
І серця тихо гасне амплітуда,
І є слова, що до вподоби тим,
У кого все було або ще буде.
Але не Вам. Ви квітнете тепер,
Живете тим, що я давно не маю,
І я для Вас уже неначе вмер,
І подих мій до Вас не долітає.
А якщо долітає, то й тоді
Не чуєте, не хочете відчути,
І він один летить у висоті,
Луна моєї внутрішньої смути.
02.01.2016
У когось в серці все давно дрімає,
А в когось і хвилини не було,
Й тому не ллє добра, не зігріває
Зсередини омріяне тепло,
Шукає щастя, а його – немає…
Та я щасливий, бо іще кохаю
І осягаю рими ремесло.
01.01.2016
Іду у день. Той самий вічний день,
Який усі бажають, та не мають,
Хоч він живе у відчуттях лишень,
Але він є, якщо про нього знають.
Шлях непростий, далекий, та проте
Ніщо на тим шляху не заважає,
І я іду, бо вірую у те,
Що щастю там мене не вистачає.
01.01.2016
Надягнувши блакитний халат,
Підперезалось небо світанком,
Потягнулось солодко та п’янко,
Й загасило нічний зорепад.
І торкнулось промінням чола
Ніжно-ніжно, грайливо, пестливо,
І, нарешті, покликала диво
Кави терпкої чорна смола.
01.01.2016
