хочу сюда!
 

Юлія

40 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «вірші»

Невагомість...

Невагомість. Романтика.

Час дрімоти і чар.

Осінь вішає бантики

Нецілованих хмар.

Десять кроків до ирію.

Радість враження тчуть.

Павутинка за мрією

Вирушає у путь.



Крига заборон

Не дає кричати крига заборон
Я блокую чати і беру в полон
Внутрішню дитину - часточку душі
Відбираю фарби - більше не пиши.

Кидаю за ґрати цього малюка
Він не може грати - зламана рука.

Я себе ховаю далі від людей
Хоч в мені до краю квітів та ідей
Просто звірі-кати захопили трон
Не дає кричати крига заборон.

Осінній день зачитано до дір...

Осінній день зачитано до дір,

За ясним сонцем скінчена гонитва,

Приносить вечір місячний Псалтир,

І починає бубонить молитву.

Іде печаль на сторону чужу,

Плетуть зірки тихцем магічні сіті,

І все, що я тепер тобі скажу,

Інакше трохи треба розуміти.


А дерева такі стрункі!

А дерева такі стрункі!

А яке в них яскраве листя!

Утікають в ніщо віки,

Тільки тут все давно на місці.

Ясна осене, нумо, тлій!

Днів привітних примножуй сяйво!

Може, я тут хоч трохи свій?

Може, я тут для часу зайвий?



І знову поле – щедрості правиця...

І знову поле – щедрості правиця,

Замріяне в квітучій тишині

Скажи-но, що тобі ночами сниться?

Кого пускаєш в думи потайні?

Яке тобі майбутнє до вподоби?

Що в серці торжествує чи болить?

Чи мариш гострим плугом хлібороба,

Чи від мани тремтиш кровопролить?

 

Ну як оці розлоги не любити...

Ну як оці розлоги не любити,

Де навесні і палиця цвіте?

Пройди-но скільки хочеш цього світу –

Подібне не зустрінеться ніде.

Тут у дощах громи сміються лунко,

Ясніють дні у поглядах калюж,

І ми, чиїсь негадані дарунки,

Мов зернята розкидані довкруж.



У небесах віджуравлило...

У небесах віджуравлило,

Відлопотіло, відійшло,

А де мої поділись крила?

Де втіх бездонне джерело?

Де ті мої із лишком двадцять?

Слова, скажіть хоч щось мені!

Слова мовчать, слова бояться

Навік пропасти у стерні.



А от і осінь, ніжна і невинна...

А от і осінь, ніжна і невинна,

Останній чміль у справах прогудів,

Тримається душа за соломину

Залишених в минулому слідів,

Де кожен ранок теплим був і босим,

Де тільки зріли прогріхів плоди.

Та тихо там, бо все пішло у осінь,

Просту і неціловану. Сюди.



Я не знаю що таке кохання

Я не знаю що таке кохання.
Думаю нестерпне почуття.
Намагаюся немов в останнє
я його впустити до життя

Іспит цей ніхто не подолає
Крім мене самої. Дивний крок.
Вчителька від мене вимагає
Протилежний вивчити урок.

Ця мадам не звикла до екстриму
Ненависть плекає до людей
Як вогню лякається інтиму
Каже, що навколо світ звірей.

Вона вчить ховатися від себе
Злоба і підозри її мед,
Лається неначе грішний ребе
І плете з образ ажурний плед.

Мрію я забути дивну тітку
Її дім - занедбана тюрма
Та не можу відчинити клітку
Адже надзиратель - я сама.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
176
предыдущая
следующая