хочу сюди!
 

Наталія

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 44-52 років

Замітки з міткою «війна в україні»

Я у шоці!

Коли йдеш на вибори, то ти не знаєш - який кандидат буде хорошим керманичем для нашої країни. Кожна людина, кожен виборець йде на вибори з надією, що наступний президент буде не такий, як попередні. Люди сподіваються, люди хочуть вірити.
От і я пішла на вибори у 2019 році і віддала свій голос. Не приховуватиму - я голосувала за Зеленського. У мене були свої причини і своє бачення, щоб проголосувати за нього. І в той момент я вважала, що це правильне рішення. Казати, що кожен помиляється, я не буду. До того ж, коли обирали президента тоді, ми не могли знати, як повернеться ситуація у подальшому, бо ніхто не очікував війни. Думаю, президент також.
Але Євробачення під час війни, 11 млн на цей нікому непотрібний зараз конкурс!... Це вже занадто. І це лякає, як не лякала окупація ЗАЕС.
Якби могла передбачити це - зіпсувала б свій бюлетень, але не відчувала б зараз такої відрази за свій вибір.

Все, покаялася.prostite

Мій щоденник

Іноді в моїй голові бувають такі вихори думок, що я не знаю, за яку вхопитися. А іноді в цій самій голові буває так порожньо, що, вдаривши по ній, можна почути дзвін. От і зараз приблизно так. Хочеться написати щось розумне і цікаве, але думки пішли у відпустку. Тож, я вирішила дістати зі своїх сховків щось, що я писала у позаминулому році на своїй сторінці у фейсбуці. (Зараз там у мене не дуже цікаво. Принаймні на одній із сторінок.smile )
Отже, мій допис-роздум на тему, яка в той час була дуже популярна, бо усі вірили і сподівалися, що ця війна не триватиме довго. Принаймі не усі такі оптимісти і мрійники були.

"Що ви зробите після Перемоги?"
Таке питання часто можна зустріти у стрічці на фейсбуці. У кожного своя відповідь, свої сподівання, мрії, бажання, плани.
Я також питала себе, що я зроблю після Перемоги. І я знаю, що я зроблю. Я ВИСПЛЮСЯ.
Хтось може сказати, що я егоїстична і окрім себе ні про кого не думаю. Ні, я не егоїстична, я думаю про рідних. Я дуже хочу обійняти усіх своїх рідних, але це просто неможливо, бо вони живуть у різних містах і селах. За один день цього не зробити.
Але я так хочу увечері лягти спати не чуючи сирен, прокинутися вранці і не чути сирен. І коли війна скінчиться, прийде Перемога, я обов'язково ляжу спати з радісною думкою, що на дворі не чути ті кляті "колискові" від яких голова гуде, і чуючи які, думаєш: "Хоч би не прилетіло у наш будинок за ніч." А на ранок прокинуся і моїми першими діями не буде перевірка новин на підтвердження сирен за ніч і на ранок. Я відкрию штори, зроблю собі і чоловікові чаю зі спеціями і ми поп'ємо ранковий чай, не заглядаючи у новини і не прислухаючись до сирен. А вже потім будемо дзвонити рідним.
Ось так буде після Перемоги.
А як буде у вас?"

«Кривава Водохреща» 2014-го: день, коли закінчились «дикі танці»



У цей день, 19 січня 2014 року, відбулось зіткнення мітингувальників з Майдану та силовиків, відоме як Протистояння на вулиці Грушевського (або «Кривава водохреща», або «Вогнехреща» (Вікіпедія)), у результаті якого загинуло близько 6 протестантів, а кількість поранених сягнула тисячі.

Причиною протистояння стали «прийняті» тодішньою владою «Диктаторські закони» — комплекс узурпаторських заборон, створених за російським лекалом, які мали на меті придушити протести.



Мітингувальники, замість того, щоб злякатись і піти додому, вирішили продовжити протести, зібравшись на Народне віче. 19 січня кілька тисяч мітингарів вирушили на вулицю Грушевського, намагаючись прорватись в урядовий квартал. Міліціянти, які тримали кордон, застосували світло-шумові гранати і водомети, хоча їхнє використання заборонено в холодну пору року.

Віктор Янукович погодився піти на перемовини, проте вирішив скористатись цим приводом для затягування часу, маючи намір залучити до боротьби з протестувальниками більші сили. Зрозумівши це, люди, які підтримували рух на Майдані, у Львові, Івано-Франківську та інших містах почали блокувати частини Внутрішніх військ.

Після 19 січня Майдан уже не стихав, набувши своєї чіткої активної і навіть мілітаристської форми. Протести припинились лише після втечі Януковича. Майдан переміг, але він був лише однією із битв у війні за нашу Незалежність.




Фото: https://shorturl.at/puyDS

Джерело: https://n9.cl/rwe7i

Українська музика 2429







0%, 0 голосів

50%, 1 голос

50%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Цей день в історії: Україна втратила ядерний статус

14 січня 1994: день, коли почалась війна

 

Цього дня, 1994 року, у Москві Кравчук, Єльцин та Клінтон оприлюднили заяву, яка передбачала вивезення з України ядерної зброї.

Згідно з документом, як компенсацію Україна мала отримати від США щонайменше $175 млн.

Упродовж наступних 10 місяців після оприлюднення означеної заяви на територію росії мали бути вивезені 200 (!) ядерних зарядів від ракет СС-19 та СС-24, Україна ж взамін мала отримати 100 тон урану для своїх АЕС. Безпеку нашої країни мав гарантувати т. зв. «Будапештський меморандум», яким передбачались «негайні дії Ради безпеки ООН», у разі «якщо Україна стане жертвою акту агресії». До речі, «меморандум» так і не було ратифіковано, а означене положення про «дії» не містить ніякої конкретики.

Наприкінці 1990-х Україна підірвала пускові шахти та літаки (Ту-160, Ту-95МС, Ту-22), здатні нести ядерну зброю — їх або знищили, або передали росії як плату за борги за газ.

Історія не знає умовного способу, але гарантії того, що Україна, не приставши на ганебні пропозиції «партнерів», не зазнала б агресії у 2014, а потім у 2022 році, — доволі високі. Адже «Будапештський меморандум» став просто папірцем, і після його підписання Україна опинилась сам на сам з екзистенційними загрозами і в результаті отримала тяжку затяжну війну, втратила тисячі життів.

Проте маємо те, що маємо, — керманичі першої половини 1990-х зробили величезну помилку і, по суті, 14 січня 1994 дали старт війні на території нашої держави. Для нас і світу це урок — про свою безпеку треба дбати самим. Тому нині нагальним є відновлення статусу України як ядерної держави, про це, принаймні, варто нам усім задуматись.


Думки з Нікополя

Постріли - страшні звуки. Але найстрашніші - свист снаряду. Коли його чуєш - усе в середині завмирає. Здається, що навіть серце зупиняється, перестаєш дихати і залишається лише слух, щоб почути звук вибуху (влучання, прильоту). І лише після цього звуку починаєш знову дихати і серце стукає. Так, це найстрашніше, бо почувши свист ти не знаєш, куди воно прилетить. І з усієї сили молишся усім богам, щоб той снаряд загальмував не у твоєму будинку.
Але є ще найгірше. Це грім і гроза під час загрози артобстрілу. Особливо серед ночі. Коли ти різко прокидаєшся від гучного звуку, схожого на обстріли , з просоння нічого не розуміючи, біжиш в коридор і чекаєш, коли все скінчиться. Лише через деякий час розумієш, що то гроза, що то, курва, клята погода, яка чогось вирішила пограти не на тому боці!😡
Та краще хай грім гримить, аніж артилерія ворога.

Де взяти сили вірити в перемогу?

2023 рік, особливо його друга половина (особливо осінь та зима!), став для українців справжнім шоком. Підігріте швидкою перемогою суспільство, яка подавалась як якийсь Новий Рік, якого треба просто дочекатись, після "не такого успішного контрнаступу" впало в емоційну яму, яку поглибили зовнішньополітичні події, такі як відсутність затвердження допомоги від США, блокування кордону в Польщі та Словаччині, та потужне вороже ІПСО. До всього цього додались нахабні дії ТЦК, повальна корупція, втрата житла, очікування "важкої зими" та ін.

Звісно, в цих умовах лише одиниці, громадяни, які з якихось причин уникають реальної реальності, вірять у перемогу, причому ту, яку нам обіцяв офіціоз у 2022-му - першій половині 2023-му роках. Треба це визнати, бо це проблема, а визнання проблеми - початок її вирішення.

Тому як у цих умовах вірити в перемогу України у війні з рф?

Відповідь проста: ніяк. Ніхто, навіть найекспертніші експерти, не мають здатності бачити майбутнє. Що буде далі - ніхто, жодна людина на всьому світі не знає. Гадати - варіант взагалі ніякий. 

Краще перейти до практичних дій:

1. Почати з того, що налаштувати себе на єдине - війна - надовго. Не рахуйте роки. У разі якщо ви, наприклад, собі визначили межі тривання війни три роки, а війна триватиме чотири, то ви отримаєте, як мінімум, розчарування, а як максимум - депресію та інші серйозні проблеми.

Налаштуйте себе на те, що війна триватиме все ваше життя. Це песимістично, так. Але найкраще готуватись до найгіршого варіанту, бо таким чином ви будете готові до всіх інших.

Цей підхід дуже ефективний. Ви, пройшовши стадію заперечення і гніву, будете жити в дивному новому світі "вічної війни" і за якийсь час до нього звикнете.

2. Нова реальність диктує нові правила. У країні, яка воює, воюють усі. По-перше, це закон цієї реальності. По-друге, це спосіб повпливати на хід бойових дій на нашу користь. Давайте не забувати, що повна окупація всієї України рф нікуди не зникла, нехай ця загроза, у своєму загальному масштабі, ефемерна. 

Одним словом, пристосовуйтесь, донатьте, ідіть в армію. Живіть по-новому, живіть по-воєнному.

Унікальний Контранступ України.

Унікальний Контрнаступ України, Світ Ще Не Бачив Такого!!
На 3800 км фронту не захоплено жодного райцентру за пів-року!
. .Я казав мамі - як тільки Зелєнські оголосили - Контрнаступ Неможливий, бо тільки виліз з окопу на рівну - тебе вбили. Що наші, що їхні. Любе пересування Техніки - буде дистанційно вбито!! Рух - не можливий Ніяк. Контрнаступ - фізично неможливий. Я Кажу фізично. Нащо Брешуть?

Хто вам сказав - що війна закінчиться?

З чого ви взяли, що війна - закінчиться? ?
.
Вам усілякі романтики говорять, що війна закінчиться? - На те вони і романтики, щоб молоти нежиттєву ерунду.
.
Ви розумом розумієте - що війна має закінчитись, що це неприродній стан для людини?
- А поряд з вами 150 млн. людей, які вважають, - що війна НЕ повинна закінчитись, що вбивства це нормально.
І що ви з ними зробите? Іх проти вашої думки більше.
.
Ви думаєте, ну я ж правий, проти війни усі розумні люди на землі, Розум людства так писав і каже.
.
- А факти кажуть, - не усі розумні люди вас підтримують, і не усі країни. Вас підтримують лише країни Європи.
А Азія, Африка і Латинська Америка кажуть, - що ось ці 150 млн. праві, - а ви - ні.
.
Що - ви з розуму зійшли. А що росіяни з розуму - не зійшли.
.
І що ви зробите?
.
Ваше розуміння, ваше бажання, - що війна має закінчитись - це лише повітряна нездійсненна думка. Мрія. Якої не буде.
.
З чого ви взяли - що війна закінчиться??
.
вона може не закінчитись ніколи. Це може бути стан нескінченний, як глобальне потепління.
На закінчення війни не вказує жодних обставин.
.
То з чого ви взяли, що війна - закінчиться???
.

Діти війни в Україні звертаються до російських матерів...

На День Києва, який вирішили провести, незважаючи на війну та обстріли, щоб хоч якось відволіктися, і дати дітям позитивних емоцій, зняв на канал, "прив'язаний" до мого смартфону LeECO, зробив пару відео. 
Свого часу цей канал зробив для трансляцій (стрімів), або щоб "заливати" відносно короткі відео прямо у YouTube без відеомонтажу. 
Проте через певний час YouTube ввів обмеження на прямі трансляції з телефона, і я цей канал "закинув", оскільки практично усі відеоролики я робив з застосуванням обробки. 
Повернувся до цього каналу я в цьому році, зробивши пару відео повені у Києві весною 2023 року,  YouTube-короткі (Shorts), які, на диво, отримали певну популярність. 
І тому зробив коротке відео дитячих розваг на День Києва в парку Наталка - https://youtube.com/shorts/V5-7VMltqms?feature=share - з мильними бульбашками аж до 10 метрів. Діти пораділи, щоб хоч так їх відволікти. smile
Але найсильніше відео, вже не у форматі YouTube-Shorts зняв дещо пізніше -- нові діти війни в Україні звертаються до російських матерів. На жаль, навряд чи це звернення почують ті, до кого вони звертаються. 
Спочатку я теж, до речі, думав застосувати відеомонтаж, бо через хвилювання ледве зміг втримати в руках смартфон, яким знімав. Але потім все ж вирішив розмістити прямо з смартфона. 


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
попередня
наступна