хочу сюда!
 

Таня

36 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «война»

О жертвах террора 1937-38

Жертвами террора 1937-38 лет стали более 260 тысяч украинцев. Большинство из них были расстреляны. А их семьи сообщили о смерти от инфарктов и сердечных приступов. Была даже отдельная директива - с родственниками расстрела говорить устно, а дата смерти в расследованиях просить произвольно, в течение 10 лет после ареста.
Сегодня документы из архивов КГБ доступны онлайн. Коллекция о судьбе "Возрождения" показывает, как скрыта правда.
Например, точная дата выстрела украинского режиссера Леся Курбасы-3 ноября 1937 года. Хотя он якобы умер в лагерях в 1942-м. И через 19 лет после настоящей смерти Курбасы в архивах КГБ Архангела области: отменить резню из-за отсутствия преступления склада.

Чёрные камни

Чёрные камни
Филипп Артуа, СПб:

Долго думал, стоит ли писать это сегодня, но увидел на улице жизнерадостного идиота лет тридцати, садящегося в BMW с наклейками "Если надо - повторим" и " На Берлин" и понял - стоит.

В середине восьмидесятых я служил в морской пехоте.

Политическое Управление Северного Флота решило собрать ветеранов 12- ой и 63-ей бригад, штурмовавших с с 1941-ого до 1945-ого хребет Муста -Тунтури, разделяющий полуостров Средний и материк, в Мотовском заливе.

Ветеранов привезли в Североморск, туда же отправили сводную роту из нашей бригады.

По задумке замполитов ветераны должны были погрузиться с нынешними морпехами на десантный корабль, высадиться в бухте Губы Кутовой и провести там нечто вроде митинга Памяти.

А за сутки до их прибытия на место, начальнику штаба нашей бригады, полковнику Носкову (Человек - Легенда), пришла в голову мысль - а не выяснить ли, что там, на этом хребте сейчас происходит, всё ли там в порядке?

Нас, разведку, подняли ночью по тревоге, форсированным маршем, на своей технике мы за несколько часов дошли до Муста - Тунтури.

На скалы первым пошёл наш комбат, со своим нач. штаба, мы выгружались.

Вернулись они с чёрными лицами, комбат залез в кунг со связью и начал кричать что нам нужны гробы и шанцевый инструмент.

А через час мы поднялись на эти, чёрные скалы.

Матросы, сержанты, офицеры морской пехоты Северного Флота, штурмовавшие укрепления нацистов на Муста -Тунтури в сорок пятом - лежали там, на камнях, пропитанных их кровью.

Сотни и сотни скелетов, в касках, с ржавым оружием в руках.

Убитые на подходах к ДОТам и в рукопашной, оставшись на годы с рядом с убитыми ими солдатами СС.

В то время уже десятилетия коммунисты тратили миллионы на "увековечивание подвига", на фильмы и бесчисленные тиражи воспоминаний Жукова, про "Малую Землю" я вообще молчу.

А морпехов, как миллионы других, отдавших свои жизни в той войне, давших нам возможность попытаться стать людьми, сохранить человечность - просто забыли, как использованный матерьял.

Мы собирали их кости сколько могли.

Наверное, сутки.

Я не помню, нас всех трясло, зубы стучали, руки колотились.

Когда подошел корабль с ветеранами - мы уже ничего не могли, не говорить, не плакать.

Мы были чёрными, как камни, на которых стояли.

И речей на этом "мероприятии" я не могу вспомнить.

Помню, как старик с орденами сказал : "Не дай вам Бог, мальчики, узнать - что такое война. Не дай вам Бог!"
А потом закрыл лицо руками и быстро ушёл.

Помню совсем седого человека, упавшего на колени на этих камнях, помню как он рыдал, помню ужас в его глазах, помню как поднимали его такие же седые дядьки, как говорили: "Товарищ полковник, это не ваша вина, вы сделали всё, что могли..."

Мы ещё потом целый день хоронили кости таких же молодых ребят, какими были сами, о которых сорок один год никто не вспомнил.

Которых просто бросила эта страна, которых полностью похоронили только в девяностых.

Сейчас там стоит небольшой памятник и водят экскурсии.

Туристическое место.

Вы вот это хотите повторить?

Для меня девятое мая - День Памяти, День Скорби.

Никак иначе.

P.S. И да, никакой Бог нас не уберёг - мы узнали войну, будь она проклята.

А сегодня моя страна несёт её в мир.

Дмитрий Чекалкин

Об авторе: Сильный человек. Исключительно анти-путински настроен. Представьте себе, на его телефоне стоял рингтон Гимн Украины в рок-исполнении. Это в СПб-то! В 2014-15-16 году! Посреди раздачи "георгиевских ленточек" на улицах и промывки мозгов из любого утюга.
Пока есть такие Люди, как Филипп, есть надежда на изменения там.






Війна за війну. Як Кремль на мера Праги полював

Восени цього року мине вже 75 років з останнього залпу Другої світової війни. Війни, яка стала жахливим випробуванням для всього світу. Вже давно повернулися до дому солдати. Давно відбудовані міста та заводи. Розсипалися трухлявою іржею залишки смертоносної зброї тих часів. Та жива страшна гірка пам'ять людей. Пам'ять націй. І вона буде жити довіку.

Але не закінчилася війна інформаційна, яка з кожним роком стає ще більш безжальною та кровопролитною. Війна за історію, за пам'ять про ТУ ВІЙНУ!

Кремлівська Росія веде постійну інформаційну "історичну війну" з метою звеличування своєї ролі у перемозі над нацизмом та будь якими засобами заперечує роль Радянського Союзу, як одного з головних ініціаторів Другої світової війни. Країни, чий тоталітарний режим винен у масових вбивствах. Кремль сьогодення не може дозволити собі Таку Історію.

Ще у далекому 1945 році на урочистому прийому в Кремлі 24 травня, Сталін проголосив тост, який значною мірою пояснює природу російського імперіалізму та його цинічну пропагандистську сутність: "Я п’ю, насамперед, за здоров’я російського народу тому, що він є найвидатнішою нацією серед усіх націй, що входять до Радянського Союзу.., тому що він заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни". Через 75 років, послідовником цієї тези про виключну велич російської нації, Путіним, на запитання журналістів про те, чи переміг би Радянський Союз у війні без України, було сказано: "Ми все рівно перемогли б у війні. Бо ми – народ переможців… Найбільших втрат у війні зазнала саме РРСФР – понад 70%... Війна була виграна насамперед за рахунок ресурсів Російської Федерації". Але….

За офіційними даними, населення Української РСР в 1940 p. становило 41,3 млн. чоловік. На 1 січня 1945 р. в Україні зареєстровано 27 383 тис. чоловік. Різниця становить 13 917 тис. чол. Отже, можна вважати, що в роки Другої світової війни Україна втратила близько 14 млн. населення. За прийнятими в Росії офіційними даними, загальні демографічні втрати всього СРСР у Другій світовій склали 26,6 млн. Тобто більш ніж половина людських життів, якими сплачено за перемогу – це життя Українців. Якщо Росія веде такі розмови стосовно своїх, за їх словами, "братів-українців", то годі вже й казати про будь яку повагу до інших націй та історичну правду взагалі.

Росія дуже боїться історичної правди, боїться програти інформаційну війну. Та, незважаючи на популістські істеричні спроби нав’язати світовій спільноті СВОЮ ПРАВДУ – програє.

Історія – це не про минуле. І навіть не про сьогодення. Історія – це про майбутнє. Тому держави, що йдуть шляхом демократії, розуміють, що дозволивши Кремлю викривляти історію на власний імперський розсуд, можна втратити саму демократію як таку. Це неприпустимо.

На початку цього року, 19 лютого, Парламент Естонії ухвалив заяву "Про історичну пам'ять і фальсифікацію історії", в якій засудив позицію Росії щодо історії Другої світової війни. Глава уряду Польщі у своїй промові сказав наступне: "Путін багато разів брехав про Польщу і завжди робив це свідомо. У більшості випадків це відбувається, коли Москва - не в минулому, а тепер - відчуває міжнародний тиск, пов'язаний з її діяльністю". "Дорогий президенте Путін, Гітлер і Сталін змовились, аби почати Другу світову війну. Це факт. Польща була жертвою цього жахливого конфлікту", - написала посолка США в Польщі Джорджетт Мосбахер у своєму Twitter.

Нещодавно, Сполучені Штати Америки закликали Росію перестати займатися звеличуванням своєї ролі у перемозі над нацизмом, нагадавши, що Друга світова війна розпочалась у 1939 році, коли Сталін і Гітлер розділили Східну Європу. Про це заявив посол США при постійній раді ОБСЄ Джеймс Гілмор. "Військові і цивільне населення Радянського Союзу виявили велику жертовність у знищенні нацизму. Про це сьогодні нагадали наші російські колеги. І ми шануємо цю жертовність. Але ми також повинні не забувати, що Друга світова війна розпочалася у 1939 році, коли Сталін і Гітлер ухвалили пакт (Молотова - Ріббентропа — ред.), який розділив Східну Європу на радянську і нацистську зони контролю", — сказав дипломат. "Ми солідарні з нашими європейськими партнерами і виступаємо проти фальсифікації історії Росією", — відзначив Гілмор.

Росія взяла на озброєння пам'ять про війну. Свою, викривлену та вигадану. В Кремлі досі не зрозуміли, що прихід Червоної Армії до Європи означав перемогу над нацистською Німеччиною, але "армія-визволитель" не звільнила ці країни. Пам'ятники радянським маршалам і танкам в східноєвропейських суспільствах не вважають пам'ятниками визволителям. А незгода з поглядами Кремлівської влади щодо цього в Росії вважається злочином. А злочини проти імперії Кремля "повинні бути покарані".

3 квітня, у столиці Чехії Празі, незважаючи на протести Москви, демонтований пам'ятник маршалу Івану Конєву. За повідомленням представника міської адміністрації, статуя полководця буде виставлена як експонат в запланованому "Музеї пам'яті 20 століття". "Конєв повалений, але Конєв буде стояти - лише в музеї. В результаті зіграні останні ноти в цьому етюді", - прокоментував подію голова районної адміністрації Прага-6 Ондрей Колар. МЗС Росії з глибоким обуренням відреагувало на рішення празької влади про знесення пам'ятника. Причому настільки обурено, що сили безпеки Чехії побоювалися за життя двох політиків - глави адміністрації 6-го району Праги Ондржея Коларжа і мера чеської столиці Зденека Гржіба, дії яких "в останні місяці викликали гнів Москви". Це стверджує чеське видання Respekt. Журналісти пов'язують демонтаж пам'ятника радянському маршалу Івану Конєву в Празі з рішенням Коларжа. Гржіб, в свою чергу, підписав рішення про перейменування площі Pod katany (Під каштанами), перед посольством РФ в чеській столиці на честь Бориса Нємцова. Чеський сайт новин Novinky.cz з посиланням на прес-секретаря мера Праги Мартіну Вацкову раніше повідомив, що Зденек Гржіб "отримав короткострокову поліцейську охорону". У публікації також вказувалося на підвищену активність російських спецслужб в Європі і на прибуття в Прагу людини, який міг становити небезпеку для мера.

У Чехії Кремль не зміг кардинально вирішити питання з місцевими борцями проти Кремлівської ідеології. Не по зубам Кремлю політики Європи. Занадто великі сили стоять за простими чиновниками у демократичному світі. Занадто великі ризики для Імперії. З менш вагомими, на погляд Кремля, фігурами, які "мають наглість суперечити владі" та будь яким чином протидіяти "Імперії зла", питання вирішуються радикально. Знайдений убитим в готелі французького міста Лілль чеченський блогер і критик промосковської влади в Чеченській Республіці Імран Алієв став жертвою замовного вбивства. За даними місцевих правоохоронних органів, це вбивство має всі ознаки політичного мотиву. Чеченська діаспора в Європі вважає, що вбивство блогера пов'язано з убивством Зелімхана Хангошвілі в Берліні влітку минулого року. Результати розслідування німецьких правоохоронців вказують на те, що вбивство було заплановано Кремлем на державному рівні. Погрози, тюрми та тортури і, нарешті, вбивства – ось "державні нагороди від білокам’яної тим, хто намагається відстоювати Правду, відмінну від Кремлівської.

Росія всіх і вся звинувачує у "переписуванні історії", але при цьому сама намагається нав'язати світу ту версію історії, яку було написано Радянським тоталітарним режимом. Історія для того режиму, як відомо, була не більш, ніж засобом ідеологічних маніпуляцій та приховування власний злочинів. Захищаючі такий підхід, Росія, по суті, сама стає фальсифікатором історії. Але СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ, врешті решт, все розставить по своїх місцях.

Зупинимо “побєдобєсіє” правдою



ЗУПИНИМО “ПОБЄДОБЄСІЄ” ПРАВДОЮ 

СРСР ПЕРШИМ ГОТУВАВ НАПАД НА НІМЕЧЧИНУ У 1941 РОЦІ.

НА БОЦІ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ ВОЮВАЛИ 2 МЛН. РОСІЯН.

Продовжуємо публікувати матеріали з виставки “9 ТРАВНЯ – ІМПЕРСЬКИЙ МІФ МОСКВИ!” (Львів, історичний музей, БФ “Україна-Русь”, 2010).

Сталін сам готував напад на Гітлера (операція “Гроза” на 6 липня 1941 р.), але той його випередив.

Радянсько ( російсько) – німецька війна: період - 4 роки (22 червня 1941 р. – 8 травня 1945 р.)
- 3 роки на території України (до 26 жовтня 1944 р.)

Втрати СРСР в людях: 7 млн. (дані Сталіна), 20 млн. (дані Хрущова), 27 млн. (дані Горбачова), з них військових – 17,6 млн. Німці втратили 6,5 млн. осіб ( військових – 3,8 млн.). Кожен із західних союзників зазнав у 70 разів менших втрат, ніж СРСР.

СРСР НЕ ПЕРЕМІГ БИ БЕЗ АМЕРИКАНСЬКОЇ ДОПОМОГИ військовим спорядженням і продовольством, яка сягнула 11,6 млрд. тогочасних доларів (борг за ленд-ліз СРСР так і не повернув).

7 травня 1945 року – у Реймсі (Франція) підписано Акт про беззастережну капітуляцію Німецьких збройних сил перед союзниками (сторони: Німеччина, Велика Британія, СРСР, США, Франція).

8 травня 1945 р. – на вимогу Сталіна в Карлсхорсті (околиця Берліна) повторно підписано акт про капітуляцію Німеччини.

І ДО ЧОГО ТУТ 9 ТРАВНЯ?

При відступі з України чекісти руйнували заводи, мости, ін. об’єкти (Дніпрогес, Хрещатик, Лавра), спалювали врожай, продовольчі склади.

Сталін депортував цілі народи – калмиків, чеченців, інгушів, карачаєвців, балкарців, турків-месхетинців, кримських татар.

Водночас, на боці Німеччини воювало близько 2-х млн. росіян. Ось список російських військових частин:

ВІЙСЬКА СС:
Добровольчий полк СС «Варяг»
1-а російська національна бригада СС «Дружина»
15-й козачий кавалерійський корпус СС
29-та гренадерська дивізія СС «РОНА » (1-а російська)
30-та гренадерська дивізія СС (2-а російська)
36-та гренадерська дивізія СС «Дірлевангер»
15-й Козачий російський корпус військ СС ФХА-СС - 3 дивізії, 16 полків
29-а Російська ФХА-СС - 6 полків
30-а Російська ФХА-СС, 1-го формування 1944 р., - 5 полків
1-а Російська національна бригада СС «Дружина» - 3 полки, 12 батальйонів
1-а Гвардійська бригада РОА «Зондеркоманда Љ113" СД - 1 батальйон, 2 роти
Бригада СС «Центру протибільшовицької боротьби» (ЦПББ) - 3 батальйону
Розвідувально - диверсійне з'єднання Головної Команди «Росія - Центр» Зондерштаб «Цепелін» РСХА - СС - 4 загону спецпризначення

ЗБРОЙНІ СИЛИ «СОЮЗНОЇ ДЕРЖАВИ»
Збройні сили Конгресу Визволення Народів Росії (КОНР) (1 армія, 4 корпуси, 8 дивізій, 8 бригад)
Військово-Повітряні Сили КОНР (Авіаційний корпус КОНР) - 87 літаків, 1авіагруппа, 1 полк
Російська Визвольна Армія Конгресу Визволення Народів Росії (3 дивізії, 2 бригади)

ВЕРМАХТ
Російська Визвольна Армія Вермахту - 12 охоронних корпусів,13 дивізій, 30 бригад
Російська Визвольна Народна Армія - 5 полків,18 батальйонів
Російська Національна Народна Армія - 3 полки, 12 батальйонів
Російська Національна Армія - 2 полки, 12 батальйонів
582-й охоронний (російський) корпус Вермахту - 11 батальйонів
583-й охоронний (естонсько-російський) корпус Вермахту - 10 батальйонів
584-й охоронний (російський) корпус Вермахту - 6 батальйонів
590-й охоронний козачий (російський) корпус Вермахту - 1 полк, 4 батальйону
580-й охоронний козачий (російський) корпус Вермахту - 1 полк, 9 батальйонів
532-й охоронний (російська) корпус Вермахту - 13 батальйонів
559-й охоронний (російський) корпус Вермахту - 7 батальйонів
Російський легіон «Білий Хрест» Вермахту - 4 батальйону
442-а Особливого призначення - 2 полку РОА
136-а Особливого призначення - 2 полку РОА
210-а Особливого призначення стаціонарна піхотна (берегової оборони) - 1 полк, 2 окремих батальйони РОА .

АБВЕР
«Особлива дивізія «Росія» генерала Смисловского - 1 полк, 12 батальйонів
Бригада «Граукопф» - «РННА» генерала Іванова - 1 полк , 5 батальйонів

ОХОРОННІ КОРПУСИ І САМООБОРОНА
Російський охоронний корпус Вермахту в Сербії - 1 бригада, 5 полків
Російська «Народна варта» генерального комісаріату «Москва» (тилового району групи армій «Центр») - 13 батальйонів , 1 кавалерійський дивізіон
15 -й гірськострілецький корпус особливого призначення 2 - ї танкової армії : росіян - 1 охоронний
корпус , 5 полків , хорватських - 2 дивізії , 6 полків
69 -й Корпус особливого призначення 2 -ї танкової армії : росіян - 1 дивізія , 8 полків , хорватських - 1 дивізія , 3 полку

Про мои Дни Победы

давайте сначала выпьем.

Выпьем, чтобы помянуть тех, кто был на той войне и кого уже с нами нет.

Просто, чтобы  вспомнить о том, что была тогда еще в мире храбрость и ответственность.

За День Победы.

Для меня День Победы, это - мой дед.

Иван Иванович Родин.

он - уроженец деревни Иваньково, Муромской губернии. На войну пошел прямо со школьной скамьи, прошел ее всю.
Был артиллеристом, и закончил войну, в звании капитана, в городе Кенигсберге.
Возвращаясь от туда, увидел мою бабушку, влюбился и остался здесь, в Украине.
до конца своей жизни.

Он не любил рассказывать о войне. 
От слова совсем. 
И лишь иногда, изрядно напившись, издавал странные горловые звуки, вперемешку с матом.
Но при этих звуках, от его старческой, но еще крепкой фигуры, веяло такой.... яростью.
яростью и безисходностью.
что я поневоле отодвигался подальше.

Поэтому война, всегда ассоциировалась у меня со словами "боль" и "грязь". 
Дед их использовал чаще всего. Особенно "грязь". Тогда он говорил простые слова о тяжести передвижения, сложностях быта...
и НИКОГДА - о "пиф-паф".

Только потом, уже в достаточно зрелом возрасте, я понял, что термин "грязь" - у него включал не только обычную, мокрую землю. в огромном колличестве.
Грязь - у него было все, что касалось войны. Начиная от человеческих отношений и заканчивая их бесчеловечностью.

Он не был ни нквдистом, ни начальником. Он был артиллеристом. 
Человеком, протащившим пушки на себе, через всю страну. 
Человеком, стрелявшим из этих пушек по другим людям. 
И человеком, стоявшим под ответными снарядами, все 4 года.

И все же "грязь" и "боль" -это все, что у него осталось от той войны.
А нет. Еще - осколок в шее, с которым он проходил всю жизнь, и от которого умер.
Этот осколок убил его не сразу, а через долгие 60 лет, после окончания войны.
Так я понял, что война - может убивать не сразу, война убивает всю оставшуюся жизнь.

Давайте еще по одной, "за победу".

Вернувшись с войны и встретив бабушку, дед встретился с нашими "колоссальными" проблемами - им было негде, и не на что жить. Проблемы решились просто, хоть и не быстро:
Дед устроился работать на табачную фабрику, выписал там стройматериалов на дом. На 2 дома. Для себя и для сестры бабушки. И начали они , в две семьи, строить два дома, работать и жить. 
Кстати, чуть попозже, муж бабушкиной сестры и боевой товарищ деда - взял на себя рассрочку(кредит), за выписанные дедом стройматериалы.
Вот так вот, люди помогали друг другу, и вместе(!) становились на ноги.

Кстати, о табачной фабрике. Дед - не курил всю войну, не курил он и те несколько лет, что работал на табачке. А вот когда настали времена чуть по-лучше, и дед стал учителем математики - тогда и закурил.

Но, до времен "чуть по-лучше"  было еще целых 12 лет. 
За эти 12 лет, они вместе отстроили кирпичный дом и перестали жить в сарае. Дед - стал настоящим учителем математики, а бабушка - перенесла 25 абортов, 1 мертворожденного и родила мою маму... и стала провизором в ветаптеке, тягать мешки с комбикормом на себе.
Бог дал им желание быть вместе, и они были вместе.
И ни бедность, ни дедов поствоенный синдром - не смогли помешать этому.

Я его помню уже заслуженным учителем математики, к которому через день бегали взрослые дядьки. посоветоватся.

Посоветоватся, потому, что дед - стал мудрым? Да, стал. Но не настолько, чтоб такое количество людей -бежало спрашивать у него совета.
Он был - правильным, чистым и честным. Тогда это ценилось.
Любимую его фразу "твое воображение превышает соображение" - можно считать лозунгом современной жизни.

Он много строил, мой дед. Своими руками он отстроил три дома - свой, прабабушкин, и для детей.
Все смеялись, что все у него сделано "на соплях". Но эти "сопли" стояли десятилетиями.
Он никогда не был быстрым: чтобы принять решения или начать делать дело - у него всегда уходило время.
Но зато дело или решение, принятое с чистой душей - обязательно давало всходы.

Война его очистила. Очистила взрослого и повидавшего человека, до детской честности. 
И для меня уже тогда было удивлением увидеть  насколько эта, уже тогда ненужная, честность - ценилась "умными и пробивными". Они по ней отмеряли глубину своего погружения  в "реальный мир".
Отмеряли, потому, что кроме своих доходов - им ВАЖНЕЕ было понимать, насколько они еще остались людьми.

А мой дед - был ЧЕЛОВЕКОМ.
с самой большой буквы.

Умирая, он оглох - сказалось артиллерийское прошлое. Но, оглохнув и почти не двигаясь - он слушал и слушал "новости" страны. по радио.
Я иногда к нему приезжал, из Киева.
Дед - очень редко плакал.

Но тот раз я запомнил. Слушая, очередные новости о первых конфликтах России и Украины на почве газа-нефти, дефолтах и приватизационных кражах госсобственности  он почему-то заплакал, и тихо сказал 

"нет, не за это мы воевали".

И он совсем не имел в виду, что плохо .когда две страны - ссорятся. Он прошел время, когда многие страны не то, что ссорились - убивали друг друга.

Он имел в виду, что воевали они, для того что нам, живущим после них - СТАЛО ЛУЧШЕ.

лучше - не финансово или состоятельно.

лучше на душе.

Выпьем , в третий раз. Чтобы войн - не было.
А если таки и будут, то после них. живущим после.

БЫЛО ЛУЧШЕ.

Улыбка женщины- снайпера.

Из старого архива.


  Есть такая аксиома и непреложное правило; вертолётчиков, снайперов и миномётчиков убивать надо медленно и тщательно.Не люблю я снайперов,хотя ничего личного.  Но судьба любит пошутить над людьми и по жизни у меня в друзьях четыре снайпера было, да все с боевым опытом,общались много,понятие об их промысле имею.Одна из них женщина,миниатюрная,весёлая и симпатичная. И у ней очень мирная профессия, вежливая, аккуратная и обязательная. Я бы влюбился в неё, но она голубоглазая блондинка, а потому не свезло ей, дружим.Но не всегда дружили, был и более жаркий период, да я ей в душу залазил, но только когда она это просила.Хотя нельзя залазить в души женщинам, что воевали- там всегда шторм.
     Мало кто догадывается, даже её муж, что она была очень результативным снайпером. Четыре подтверждённых и 16 заявленных поражённых противников, впрочем зная её тщательность, думаю не меньше. Это на первой войне. Изредка мы выезжали за город и она пыталась натаскать меня,но где дуракам чай пить?С сожалением она сказала,что снайпера из меня не выйдет.
  Она очень менялась,когда занимала позицию:куда исчезала из ней её природная живость,подвижность и разговорчивость? Затихала и превращалась в живую статую.Не подвижную и собранную,как парашютист перед прыжком.Внимательный взгляд, да мне казалось её небесно-голубые глаза меняют даже цвет и становятся цветом ноябрьского неба.Она как охотница стерегла и ждала добычу,которая имела совсем мало шансов-стрелок не рядовой.
-Ты как на охоте!
-Брось.Я как и ты в животное выстрелить не смогу-не на равных это,не поединок.
-А в человека?
-В противника.Он не на курорт приехал,а воевать.Я не из дерева сделана,мне после войны хотелось детей нарожать столько, сколько противников успокоила. Да не судьба. И убивать не хорошо,но нас ставят так,что нет выбора.
  Лежим неподалёку от моей дачи, отрыли ячейку и замаскировали, тренируемся на гаишниках, которые трусят автомобилистов. Она заряжает учебным патроном(он без заряда и с пустым капсулем) и подаёт винтовку;" Мишени чувствуют, когда ты сосредоточился и прицелился."
- Не может быть!
- Целься! Твой слева, держит в руках блокнот. Ниже бери, на голову ниже от плеч!- ствол поднялся и я прицелился как она сказала. Гаишник вдруг забеспокоился и завертелся, глядя по сторонам. Снайпер улыбнулась;" И теперь будешь спорить? Так что когда целишься, концентрируйся и направляй не в мишень, а сквозь мишень. Сквозь! Тогда не почувствует. Понял?"
- Да. Спасибо за науку.
  Завертелась у нас в стране война, кто- то из её прошлых сотоварищей позвал её в ВСУ, да не пошла она, сказала что в соплеменников стрелять не будет. Но экономика пошла вниз, с работой туго и она уехала за границу, якобы по контракту, дабы заработать и не прозябать. На самом деле поехала в страну, где много работы и много мишеней, да и по идеологии принимающая сторона близка ей. Приехала в отпуск, молчаливая и напряжённая.
  Усадил, накормил, напоил и дал выговориться. Она много рассказывала о том что видела и что делала, а потом:
- Мы в рейд пошли, не просто всё было и устали как сволочи, решили в лощинке затаиться и передохнуть. Пошли как были и опустились туда, сталкиваемся нос к носу с вражеской группой, те тоже как и мы попёрли! Сказали бы мне, что такое бывает, не поверила бы, но дураков по обе стороны хватает!
- Регуляры?
- Да. Их пятеро, нас четверо, стрелять никто не успел.Быстро всё произошло. Боец винтовку отбил и ударил хорошо, но потом понял, что я женщина и замешкался. Удар скользящий, по рёбрам вышел, ну я его с левой руки клинком в горло. Короче всё закончилось, в живых я одна. Рану заделала, забрала что надо и обратно.
- В рукопашной он первый у тебя?
- Первый. 
- С почином не поздравлю, но понял. Ощущения?
- Как первый секс.
- Понял.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
У этого рассказа есть продолжение.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
168
предыдущая
следующая