«Мисливські пригоди». Ця книжечка випадком потрапила до мене. У ній невеликі за обсягом твори заслуженого мисливця Івана Кривозуба із Сумщини ( на жаль, він рік тому пішов від нас) --  оповідання про різноманітні пригоди на полюванні, смішні й журливі історії, захоплення честю, сміливістю і вправністю мисливців, величезна любов і повага до рідної природи. Тут мисливець не тільки бере від матінки-природи, а й саджає дерева, прорубує ополонки, аби риба не задихнулася під льодом, протистоїть браконьєрству,  розкопує замулене річище тощо. Книга завершується  закликом берегти природу і побажанням усім нам здоров’я та благополуччя.

Серед  чотирьох десятків оповідок, виокремлюється гіркотою тільки  одна. Проста, невигадлива людська доля.

*  *  *

Ця історія трапилася в роки Великої Вітчизняної війни. У той час малі й старі залишилися під німцями. Це було нелегке життя. Німці забирали все, але й трохи регулювали свої дії. Так, наприклад, два кабани забирали, а третій  кололи на трьох (мабуть, автор має на увазі трьох господарів). Можна було і щось тихенько приховати, якби тільки наші поліцаї не помітили. Чомусь наші поліцаї були жорстокішими, ніж німці. Німці страшно ненавиділи, коли щось вкрадеш, за це вішали. Всі дуже боялися попастися.

Під Курською дугою ворог був розгромлений і нас звільнили, але війна ще йшла, і не видно було їй кінця. Дуже жорстоко виконувався лозунг «Все для фронту, все для перемоги! Все для розгрому ворога!» Це був жах Фінагенти лазили по всіх закутках і відбирали все, що було у людей. У них був план зібрати 500 літрів молока, 40 кг м”яса, 500 штук яєць, 10 кг бринзи з кожного двору. Але люди все терпіли, бо дуже хотіли, щоб перемога була якнайшвидше. 

Ми тоді ще малими були, але збирали гвинтівки й патрони і йшли на полювання. Багато наших хлопчиків і навіть сімей підірвалися на мінах. Одного разу вполювали лисицю, а вона виявилася хворою на коросту, і все це перейшло на людей.. Ліків ніяких не було, і ми збирали траву чемерицю й лікувалися нею. Після цих пекучих процедур люди бігли до ставка, залазили у воду і сиділи по декілька годин, а потім ішли на роботу.

Був випадок, коли старий дід Кахно помазався маззю, що мазали коней. Він так кричав і плакав, що його онуки Микола й Олексій думали, що їх дід здурів.

Настав 1944 рік. Нас, підлітків, забирали в армію. Хто за станом здоров”я не проходив, то забирали у ФЗО, і опустіли колгоспи.  Деякі хлопці не витримували тяжкої роботи на шахтах і тікали додому, їх судили. За два буряки або десять колосків, які могла взяти жінка з поля давали до п’яти  років. Але люди терпіли і ждали перемоги.

Прийшов 1945 рік. Це дійсно було свято «зі сльозами на очах», до села стали повертатися солдати, інваліди. Не маючи ні від кого допомоги, не захищені, вони часто починали пити, щоб загасити свій біль. У 1946 році була страшенна засуха і, як результат ,  --  голод. Від людей знову вимагали патріотизму у відбудові держави. З села нікуди не можна було виїхати, тому що не видавали паспортів. Це був страшний період.  Хліба не було зовсім. У цей час з Німеччини поверталися наші дівчата. Мати однієї такої дівчини, брудна і в корості, хотіла обняти свою дочку, але та її відштовхнула, бо була вона гарно і чисто вдягнена. Трудно їм було в неволі на чужині, але нам тут було не легше.                                                                                                                                                                                                                             І І як воно сталося, що переможці гірше живуть ніж переможені?

Іван Кривозуб

http://h.ua/story/336853/

--- От безвыходности. Война на два фронта противоречила не только всем военным установкам, но и установкам Гитлера в "Майн Кампф". Он там прямо писал, что Германия может воевать либо в союзе с Россией против Англии, либо в союзе с Англией против России. Первый вариант был тогда менее приемлемым. Так как книга "Майн Кампф" писалась в 1924 году, а у России тогда не было технически оснащенной армии, Гитлер считал, что Москва будет бесполезным союзником, которого самого нужно будет снабжать всем необходимым для войны. 
Во второй книге Гитлера, написанной в 1929 году и опубликованной только в 1960-м, содержатся такие же мысли. Для Германии не может быть войны на два фронта. К 1939 году ситуация резко изменилась – в СССР появилась мощная армия. И пакт Молотова-Риббентропа Гитлер заключил в соответствии со своими планами: союз с одним сильным противником против другого. Но когда Гитлер выяснил, что Сталин собирается нарушить пакт и напасть на Германию, для него возникла патовая ситуация. Он не мог закончить войну с Англией, поскольку не хватало сил. В то же время на восточной границе стояли 140 немецкий дивизий, которые он не мог оттуда убрать из-за явной угрозы нападения со стороны Сталина.  Поэтому Гитлер пошел ва-банк.  Главной целью нападения 1941 года был не захват территории СССР, а разгром армии Сталина и ликвидация военной угрозы с востока.

В чем были различия и сходства между способами ведения войны советской и германской военных машин?

--- Я даже не знаю, где можно увидеть сходство. Советская военная машина была армией рабов. Вся военная иерархия была пронизана страхом. На любой ступеньке лестницы человек мог быть уничтожен только потому, что начальнику пришло в голову, что этого человека надо убить. У Гитлера такого вообще быть не могло. Если генералы оказывались с ним несогласными по каким-то стратегическим или политическим вопросам, они уходили в отставку, где спокойно себе и жили. Несогласие в сталинской системе власти означало только смерть. Это была армия рабов, которая пускала в расход намного больше живой силы, чем нормальная армия, отсюда и дикие потери. 

Удалось ли Сталину закрепить военные успехи на политическом уровне?

Сталин умер на вершине славы. Другое дело, что его планы были значительно шире, их сорвала американская атомная бомба. Если бы не Хиросима, Красная армия, которой в 1945 году уже никто не мог сопротивляться в Европе, рванула бы дальше. После Хиросимы Сталину стало ясно, что на победу в Европе шансов нет. И он начал лихорадочно делать собственную бомбу. Вся послевоенная советская история – это уже подготовка к Третьей мировой войне.

Сейчас в России тоже процветает культ победы. Организовывают "бессмертные полки". Зачем это делается?

--- Это бесстыжая пропаганда. У путинского режима, в отличие от СССР, нет идеологии. Идеологизировать стремление как можно больше наворовать – нельзя. Поэтому единственное, на что может опереться путинская пропаганда, так это на чистый фашистского толка патриотизм. На память о том, что мы когда-то всех победили, мы были самые сильные, самые наглые, нас все боялись. Чисто бандитская психология. Чем больше мы будем помнить о наших победах, тем больше нас будут уважать! Это глупость, рассчитанная на самую тупую часть населения. В "бессмертных полках" участвуют либо наемные люди, либо совсем недалекие, которые не понимают, о чем идет речь. Военные акции за границей точно проплачены.  Точно так же, как в советское время СССР оплачивал "движение за мир" с оружием в руках.

На ваш взгляд, как правильно объяснять людям, какие уроки нужно вынести из Второй мировой?

--- О том, что демократия — это хорошо, а диктатура – плохо. Путинский рашистский режим – это диктатура, которая может привести только к войне. И которая уничтожает гражданские свободы. Да Путин об этом и сам говорит. Вторая мировая закончилась победой демократии и  западные демократии еще 50 лет оберегали остальной мир от советского лагерного режима и, в конце концов, спасли тех, кого этот режим захватил. Это удалось сделать в связи с кончиной советской империи в начале 1990-х годов.