хочу сюда!
 

Ксения

37 лет, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «війна»

Звідки втома?


Народ втомився від війни!
То хто ж втомився? Звідки втома?
Втомились ті, чиї сини,
Впродовж війни сиділи вдома!

Втомились, хто не хоронив
І не оплакував героїв,
Хто вже давно в душі загнив,
А мозок і язик роздвоїв.

Втомились ті, хто гарував,
На дискотеці, в ресторані,
Елітні клуби штурмував
І відчував себе в нірвані.

Втомились! Бо забули вже,
Що шостий рік війна триває!
В Криму мочити фаберже
За злочин, стерво, не вважає!

Під кожне свято ця орда
Все в супермаркетах змітає,
Машин елітних, от біда,
Припаркувати місць не має!

Усі розкуплені квитки
На лоукости на пів року.
Які відвідать пам’ятки
Лиш мають, втомлені, мороку.

Ніхто й копійки на АТО
З них не пожертвував ні разу.
Їм Україна шапіто
І з жиру бісяться до сказу.

Плюси запудрили мізки.
Втомились с..и зубожіли,
Та вірять фейкам і в казки,
Обрали блазня нам зебіли.

Тепер – державність на кону!
Хто це збагнув – вже не сміється!
Коли програємо війну,
В крові країна захлинеться...

 Мирослав Вересюк

Сценарії завершення російсько-українського конфлікту

Аналітики "Левіафан" озвучили сценарії завершення російсько-українського конфлікту
Правовий статус окупованих територій, питання освіти і соціального забезпечення - директор Аналітичної групи "Левіафан" Микола Мельник окреслив лише частину гострих проблем, які необхідно вирішити після завершення українсько-російського конфлікту.

Для обговорення цих та інших питань ГО "Аналітична група "Левіафан" зібрала на круглому столі "Окуповані території: візія життя після звільнення" в прес-ценрі "Українських Новин" депутатів, експертів, політологів та юристів .

Першим слово було надано депутату Верховной Ради від фракції "Європейська солідарність" Ахтему Чейгозу. Він вважає неправильним негайне проведення виборів на Донбасі, що передбачає "формула Штайнмайєра", навіть із відведенням військ бойовиків. Пояснює свою позицію тим, що 5 років окупації мали великий вплив на свідомість та психологію людей, і населенню необхідний час, для реабілітації.

Також він додав, що українцям потрібно готуватися до повернення Криму. "Не стільки ставити питання коли це трапиться, скільки кожен день займатися цим планомірно, і бути готовими".

Експерт громадської організації "Слова і діло" Валентин Гладких проаналізував 3 сценарії завершення конфлікту між Україною і Росією.

1 сценарій - програш. Україна беде боротьбу "на рівні" з Росією завдяки допомозі західних партнерів. Залишається питання: втативши цю підтримку, чи зможемо ми й далі вести боротьбу? Гладких переконаний, що це питання суто умоглядне, і відповідь на нього може бути доволі траматичною.

2 сценарій - компроміс. Експерт зазначає, що сценарію компромісу з Кримом він не бачить, тому що територія суто "віджата" - можливий варіант або повернення, або неповернення.

Звертаючись до територій ОРДЛО, необхідно визначити мету України: повернення людей, повернення територій чи повернення людей разом з територіями?

"Принципо важливо усвідомлювати, що насправді війна ведеться на Сході не за території, війна ведеться за державний суверенітет. Мета Росії - обмежити державний суверенітет", - зазначає Валентин.

Гладких побоюється, як би нам не довелося обирати між державним суверенітетом і територіальною цілісністю. Зазначає, що в такому виборі, він надав би перевагу суверенітету. "Краще в ЄС і НАТО без ОРДЛО, ніж з ОРДЛО без ЄС і НАТО", - підсумував він.

3 сценарій - перемога. Росія відчула всю силу української армії, платить 300 трильйонів контрибуцій, усі майбутні покоління росіян будуть спокутувати їхню провину і виплачуватимуть данину, поки українці будуть лежати на пляжі у деокупованому Криму і пити апельсиновий сік. Непоганий варіант, чи не так? Але, чомусь, Гладких сумнівається в його реалістичності.

Потрібно розуміти, що ці сценарії не рівновірогідні, і потрібно тверезо оцінювати ситауцію як всередині країни, так і за її межами.

Далі слово взяв радник Міністра внутрішніх справ Михайло Апостол, який, в свою чергу, нагадав про стетегію "малих кроків" міністра зовнішніх справ Арсена Авакова, в яку входять такі пункти: відведення військ, миротворча місія, утворення державних інститутів на окупованих територіях, реінтеграція, гуманітарне розмінування, відновлення паспортів, інфракстуктури, повернення переселенців і участь у державних виборах.

Державі ж, на його думку, необхідно ухвалити закон про амністію та закон про колаборантів, а також забезпечити комунікаційну стратегію.

Апостол підсумував свій виступ закликом: потрібно не лише говорити, а й діяти!

Про казку, брехню та натяк.

Англичанин мистер Хопп
смотрит в длинный телескоп.
Видит горы и леса,
облака и небеса.
Но не видит ничего,
что под носом у него. Даниил Хармс, 1936 г.

Цьому віршику скільки там? 83 роки, а наче про сьогодення. Ні, я не про Brexit або інші англійські справи. Я про нас, українців. Дивовижна річ: ми 5 (!) років, п'ять, мать твою, ро - ків, і в телевізорі, і в інтернеті повторюємо кожного дня один і той же вислів: " Росія - європейська бензоколонка", "Росія - європейська бензоколонка". Це вже на мантру якусь перетворилось. Від якої прямо віє приреченістю. Яка нас і засліпила. Ми шукаємо зброю проти підступного ворога по всьому світові, вдивляємось в уявний "телескоп", як той містер Хопп, розглядаючи то поступову окупацію Росії Китаєм, то конфлікт чеченців з інгушами, сподіваючись на громадянську війну, то пожежі з повенями у Сибіру - най би вони всі втопились чи згоріли! - і навіть не замислюємось, що найсмертельніша для Московії зброя, вже 5 років у нас в руках. Тут, вдома, в Україні. Я ще раз повторю вищезгадану "мантру", але з наголосом на ключове слово : "росія - європейська Бензоколонка". Не лідер виробництва товарів, не лідер у промислових технологіях - Бензоколонка. А як закрити знахабнілу бензоколонку? Можна, звичайно, підпалити. Не буду про цей спосіб багато казати, і так достатньо балаканини навколо нього. Як на мене, є більш ефективний шлях - взагалі відмовитись від послуг мерзотника. Взагалі. В цілому. Назавжди. Довіку. Поки сонце не згасне. Маячня? Як сказати. От Сингапур, як він без російської газової труби жив і живе? Мабуть, це Диво Господнє. Алілуя! Канада, Австралія - ще два рази Алілуя! Китай - Китай! - один з найбільших споживачів енергоносіїв у світі - каже московитам : "Та не дуже й нам і потрібен ваш газопровід, але будуйте, якщо хочете." А, ну так , це же не Європа! Добре. Норвегія - один з найбільших постачальників електроенергії до Європи. Як це вдалося норвежцям? Дивина! У Шотландії виробництво енергії вітряками перевищило споживання у два рази. Тобто, вистачить на всю Англію. Європа змінює своє відношення до альтернативної енергетики, хоча і дуже повільно. Мені можуть заперечити: "Так це ж у побуті!" Ну і що! Скоротіть імпорт газу на третину, і енергошантажист занервує, скоротіть вполовину - заволає, сімдесят відсотків - заскиглить. І видобутку природнього газу є сьогоденна заміна. Вона може і не відміняє його використання, але скорочує залежність від нього. До чого я веду? Відповідь проста. Наша країна має всі енергоносії, які тільки існують в світі. Всі. Тобто, будь-які. Абсолютно. Всі. І живемо ми не у ХVIII сторіччі, як намагається всіх переконати Король Бензоколонки, а на 300 років пізніше. Технології дещо змінились. Тільки чого наша країна не має, так це бажання позбавитися "газової голки" Кремля. Я можу зрозуміти європейських політиків, чому вони не поспішають відмовлятися від послуг Хуйла. Можу зрозуміти наших "політиків", чому вони волають про відсутність заміни російському газу. Окрема розмова. Розумію, я сподіваюсь, наших військових. Нема чого обговорювати. А от чого я не розумію так це, чому ми, звичайні громадяни і виборці, п'ять років вперто не помічаємо справжню "ахіллесову п'яту" московського режиму. Яку він навіть не ховає, а навпаки хизується нею. Мантра, не інакше. Чарівність Зла. Так, мені можуть заперечити, що не можна швидко відмовитись від російського газу та нафти, але я впевнений, якби ще 5, 3, 2 роки тому Україна почала невпинний та незворотній рух на шляху розвитку інших видів енергії, крім як платити Москві, то сьогодні розмова з осатанілим кадебістом була б зовсім інша. Приблизно, як у нього з Китаєм зараз. А як же бути з бюджетом, який наповнюється з газового транзиту? Гм... А про Сингапур я вже казав?
P. S. : Взял Иван иголку, отломил у нее кончик, и в тот же миг сгинул Кощей. Как будто его и не было.

Авторська пісня про Іловайськ.

Цю пісню герой нашої сім'ї полковник м/с Всеволод Стеблюк створив ще рік тому. Ми з жінкою знайшли випадково. 
Чіпляє...



Хто не в курсі, нагадаю, що Всеволод особисто врятував 87 поранених наших бійців. За що отримав Золотий Тризуб Національного Героя України від народу України та орден Свободи від Президента України.
Подробиці як і що  з ни було в Іловайському котлі, кому цікаво, тут


Чи варті ми їх, що гинуть щодня на фронті?

20.07.19 09:45 У 24-й бригаді повідомили обставини нападу російської розвідгрупи і загибелі українських воїнів Романа Джерелейка і Олександра Бардалима
Пресслужба 24-ї окремої механізованої бригади оприлюднила подробиці загибелі двох українських воїнів 19 липня 2019 року.

Як передає Цензор.НЕТ, про це йдеться в фейсбуці 24-ї ОМБ.

У повідомленні зазначається: "19.07.2019 року під час інженерного обладнання позицій солдат Джерелейко Роман Васильович зазнав кульового поранення від рук ворожого снайпера. Медик, що своєчасно прибув із сусідньої позиції, кваліфіковано надав йому першу медичну допомогу. Після оповіщення через чергові засоби зв’язку на місце події одразу прибули командир роти та командир взводу старшина Бардалим О.В., які особисто почали здійснювати евакуацію солдата Джерелейка. За 15 метрів від позиції, під час закріплення тяжкопораненого на ношах, ворог поцілив вдруге – цього разу в командира взводу, старшину Бардалима Олександра Володимировича. Характер поранення був несумісним з життям і протягом хвилини Сашко помер на руках свого командира роти.

Незважаючи на продовження обстрілу та небезпеку, бійцям вдалось евакуювати тяжкопораненого солдата Джерелейка. Медики робили усе можливе, щоб врятувати бійця, але, на жаль, велика крововтрата та характер поранення не дали йому шансів на життя і у міській лікарні м. Курахове він помер.

Солдат Джерелейко Роман Васильович, 04.11.1988 р.н. був родом із м.Волочиськ, що на Хмельниччині. В нього залишились матір, батько, а також син Данило, 2012 р.н.

Читайте на "Цензор.НЕТ": Ворог за минулу добу 26 разів атакував позиції ОС: загинуло двоє бійців, троє травмовано


Старшина Бардалим Олександр Володимирович, 13.02.1986 р.н. - родом із м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області. Він був на війні з 2015 року і планував повернутись на якийсь час до своєї сім’ї, яку дуже любив і цінував, щоб відпочити. Проте, незважаючи на те, що до його звільнення з лав ЗСУ залишалось всього 20 діб, він, не вагаючись, кинувся рятувати пораненого…як виявилось, ціною власного життя. В нього залишилась дружина та син Денис, 2012 р.н.

Старшина Бардалим О.В. та солдат Джерелейко Р.В. були гідними воїнами Королівської бригади, які віддали свої життя за власну країну та загинули як герої".

Очима фотокора війна є ось такою

Зруйнований будинок і воронка від «приходу» снаряду, імовірно, калібром 152-мм, Водяне, березень 2018 року. Андрій каже, в такі моменти, коли чути снаряди від важкої артилерії, що летять над головою: «Ви можете відчути, що смерть близько. Якщо ви чесні з самим собою, то знаєте, що можете померти, але в той же час є маленький голос надії, який каже, не вір у це. Це, як боротьба, що відбувається у вашому мозку – надія і реальність борються одна з одною».

Олександра Безсмертна, прес-офіцер 36 ОМБР морської піхоти України на передовій у Широкині, березень 2018 року.

Терикон, на якому розташовані вогневі точки підтримуваних Росією бойовиків. Саме з ними точився позиційний бій. Над укріпленнями нагорі – прапор із символікою угруповання «ДНР». Зліва на фото – дим від палаючих хат у Південному.

Морпіх із позивним «Малежик» під амбразурою доту на «нулі». До ворога було трішки більше ніж 200 метрів. Морську піхоту вирізняє з-поміж інших родів військ молодший вік воїнів та мотивація. Андрій Дубчак розповідає: «Зазвичай на запитання «Чому тут?» я чув у відповідь: «Сам захотів», «Бо морпіхи найкращі», «Лише у морпіхи хотів». Хоча, звісно, є і старші вояки, є і з іншою мотивацією». Наприкінці літа 2018-го «Малєжик» отримав поранення від гранати з ворожого АГСу, пройшов лікування у Київському військовому шпиталі, зараз він знову в строю.

Матроси морської піхоти несуть їжу на передові позиції поблизу Широкина. «Війна – це не лише постріли та вибухи. Війна – це капуста, буряк, згущене молоко, брудна форма і шкарпетки, мрії про ванну, огірки, м’ясо, батарейки, – каже Андрій Дубчак. – Війна – це 1,5 літра води на добу, дошки для окопів, лопати, копання окопів, і знову копання, цілодобове копання. Війна – це постійне тягання чогось, кудись, звідкись. Війна – це мокрі наскрізь берці, підсилювачі для Wi-Fi, хліб, паливо, ключ на 15, якого немає, порохові заряди, які чомусь на іншій позиції, прострочена посилка на «Новій Пошті», знову паливо, замала каструля для борщу на всіх, дрова, знову дрова, і ще раз дрова. Війна – це передусім логістика. А окопна війна – це щонайменше 90% логістики», – розповідає журналіст.

Цуцик на позиції біля Попасної, грудень 2017 року. Дзеркало та перевернуті пляшки – це літній умивальник. Андрій каже, що завжди на позиціях є тварини. На одних їх більше, на інших – менше: «Одні позиції «котячі», інші «собачі». Тварини тут – своєрідний антистрес, а ще – це надійна охорона, і у випадку котів – санітари від гризунів».

Солдат на ім'я Олександр на форпості біля міста Золоте, у Луганській області. Через кілька хвилин після того, як це фото було зроблене, коли 28-річний солдат засміявся в розмові, відеоАндрія Дубчака зафіксувало вистріл снайпера. Того разу все обійшлося, але за тиждень снайпер поцілив хлопцеві в голову. Куля 7.62 зайшла під шолом, травмувала мозок. Сашко вижив. Зараз він потроху відновлюється та проходить довгу реабілітацію у Львові. Олександр нещодавно побував у Західній Європі після краудфандингової кампанії (добровільна підтримка коштами) на відпочинок для пораненого молодого ветерана.

Кулемети підтримує і прикриває український військовий снайпер з СВД (снайперська гвинтівка Драгунова). Але ворожі кулі почали вибивати землю майже поруч з ним. Ворог помітив позицію. Більше він звідси стріляти не міг. Було надто небезпечно.

Андрій Дубчак каже, що звісно буває страшно під час таких поїздок на лінію фронту, але колега, який колись воював в українських військах, а зараз працює водієм на Радіо Свобода, дав йому пораду, яка допомагає функціонувати на передовій: «Не бійся. Твоя доля вже написана на небі. Ти або вмреш, або ні. Тепер просто розслабся і пішли».

https://www.radiosvoboda.org/a/one-photographers-war-in-ukraine/30052697.html

А окопна війна – це щонайменше 90% логістики

Андрій Дубчак, один із небагатьох фотожурналістів, який висвітлював війну на Сході України від самого початку, ділиться глибоко особистими спогадами з лінії фронту

Його звали Федоров Едуард Юрійович – матрос морської піхоти України. Це фото я зробив у березні, коли він проводжав мене з передової позиції до центру Водяного, поблизу Маріуполя. Він каже: «А зроби-но мені пару фоток. На пам’ять». 27 червня у нього влучила ворожа куля. П’ять днів поспіль лікарі боролися за його життя, але... не вдалося. 2 липня його серце зупинилося. У бійця залишилася вагітна дружина, з якою він побрався наприкінці квітня. 17 вересня у нього народилася донька, яка свого тата знатиме лише на світлинах... Я знав його пару годин. Пам'ятатиму все життя».

Це слова 42-річного українського фотографа Андрія Дубчака (Instagram), який спершу, з кінця 2013 року, висвітлював Революцію гідності, коли біля його робочого офісу поблизу майдану Незалежності в Києві почалися акції протесту. А потім висвітлював воєнне протистояння на сході його батьківщини, коли, після окупації Росією українського Криму, розпочалося збройне протистояння на Донбасі між російськими гідридними силами і Збройними силами України. На сьогоднішній день збройний конфлікт забрав життя понад 13 000 людей.

Фотограф Андрій Дубчак, який працює на Радіо Свобода з 2003 року.

У міру того, як бої затягувалися, а закордонні кореспонденти висвітлювали історії в інших місцях, Андрій Дубчак, давній співробітник Української служби Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, регулярно виїздив на лінію фронту на сході України. Наступні 14 зображень і спостережень є результатом цих поїздок.

«Вбите» ворожим снайпером опудало на передовій під Попасною. Андрій каже, найімовірніше, ворожий снайпер знав, що це опудало, і вистрілив просто, мовляв, – «я все бачу».

Під час перестрілки біля Горлівки в червні 2018 року, коли кулі «гудять і кричать» над головою, солдат розвертається, щоб замінити кулеметну стрічку.

Колекція того, що «прилітає» до посадки навколо землянки українських вояків. Десь раз на годину у бліндажі, де Андрій робив це фото, було чутно, як щось вибухає на поверхні. Це бойовики прострілювали розривними кулями верхівки дерев у посадці навколо бліндажів. «Вогонь вівся неприцільний, для психологічного тиску на бійців» – каже журналіст.

У суцільній темряві бліндажа під час спостереження на передових позиціях під Попасною у грудні 2017 року боєць Михайло (ліворуч) ділиться з Дубчаком болісними наслідками втрати одного з молодих солдатів. «Коли дзвонить телефон і тебе змушують брати слухавку, і ти чуєш, як на тому боці жінка говорить: «Алло! Алло! Сашко, Сашко, як ти? Привіт! Чого мовчиш?», – і ти стоїш у ступорі, і не знаєш, із чого почати. Говориш якісь тупі слова, висловлюєш свої вибачення і співчуття. В той момент у мене, дійсно, і голос тремтів, і руки, і ноги ватяні були. На тому боці тиша, потім плач й істерика. Це найважче було», – розповідає боєць.

Згодом повну темряву освітлює спалах, через лічені секунди – звук. Це «вихід». Хлопці спостерігають за ситуацією. Ворог вистрілив із СПГ по сусідніх позиціях, на яких стояла інша бригада.

Українські солдати проходять повз огорожі в Широкині з написом: «9 мая, спасибо деду за победу!». Напис був зроблений бойовиками російських гібридних сил у Широкині ще до того, як українські морські піхотинці вибили їх із села у 2016 році. Нині все Широкине перебуває під контролем української армії. Позиції бойовиків починаються за кількасот метрів за селом.

Вечеря під час бою. Українські військові вечеряють у бліндажі на передовій під Попасною, у той час як інші бійці придушують вогонь противника. Андрій Дубчак каже, що ворог якимось чином дізнався про приїзд журналістів на позицію (це з’ясували з радіоперехоплення). Того вечора він і колега з Радіо Свобода – Мар’ян Кушнір – тричі потрапляли під обстріл зі стрілецької зброї. У темряві мікрофон Андрія зафіксував майже смертельні постріли.

Карта і ситуація ООС станом на 3 липня

Карта ООС станом на 3 липня

Бойовики активізувалися на донецькому напрямку

Міноборони України

Міністерство оборони України опублікувало карту бойових дій станом на середу, 3 липня.

Так, на луганському напрямку під обстріли потрапили позиції наших бійців біля Новолуганського та Болотного. 

На донецькому напрямку противник порушив "режим тиші" 7 разів. Ворожі обстріли зафіксовані поблизу Лебединського, Мар'їнки, Новотроїцького, Красногорівки та Широкиного. 

З початку поточної доби бойовики здійснили 5 обстрілів.

Нагадаємо, впродовж минулої доби, 2 липня, незаконні збройні формування здійснили 13 обстрілів позицій українських військовослужбовців урайоні проведення ООС. У тому числі вісім - із застосуванням забороненого озброєння. Минулося без втрат серед наших бійців.

Ніколи такого не було і от знов...



Як же так?! Адже зелебобік про все домовився, чи ні? А виявляється - Зеленському вигідна війна

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
127
предыдущая
следующая