і знову хеппі-енд) В Рахівській)))
- 14.02.20, 20:17
- Анжело, привіт, все добре? Ти так раптово подзвонила. - Богдан зайшов до квартири і схвильованно подивився їй у очі, а потім побачив зібрані дві валізи речей, які стояли біля дверей вітальні.
- Так. Я вирішила, що нам потрібно попрощатися перед моїм відїздом, - вона пішла до вітальні. Стала біля вікна і стояла, засунувши руки до карманів джинсів.
- Зачекай, яким відїздом? – Богдан підійшов ближче і за плечі повернув її до себе.
- Я написала сьогодні заяву на звільнення. – Анжела поглянула йому в очі. В її погляді він не зміг нічого прочитати. Чи то сум, чи якась тривога. – Ти, мабуть, отримаєш її для резолюції у понеділок.
- Чекай, я нічого не розумію.
- Так, Богдане, я від'їджаю з міста. Моє відрядження вже занадто затрималося. Я мусила давно тобі розказати правду, але не мала можливості, вибач.
- То розкажи… - його скувала наче нерухомість, він розумів, що все закінчилось, так і не почавшись. І розумів, що Анжела не жартує.
- Я … не знаю, з чого почати. Ну скажу так, я погодилась на це завдання, бо було скрутно з грошима. Моя замовниця виявилась доволі не бідною дамою. Саме вона познайомила мене з цим… пацієнтом. Вірніше вона і створила з цього чоловіка пацієнта.
Богдан сів у кресло і мовчки дивився на неї. Анжела пройшлася по кімнаті. І знову зупинилася.
- Тебе не дивувало, що я займаюся лише цим пацієнтом? І при цьому отримую зарплатню,як всі? І ти не помітив, що я не зовсім лікар? – вона посміхнулася.
- Я помітив, що закохався в тебе. А все інше… не варте нічого… - майже пошепки сказав Богдан.
- Любий Богдане, вибач, - Анжела присіла біля нього і взяла його за руки. – Я - насправді журналіст… і мене сюди найняла на роботу одна леді, яка мала особисті рахунки з тим дивним "пацієнтом"…В мої обов'язки входило доводити його нервовий стан до стабільно напруженого.
- Що це за афера? Я нічого не розумію. Анжело, як ти влипла подібну історію?
- От дійсно, що влипла. – Вона засміялася. – Але потім, ближче з ним познайомившись, я зрозуміла, що моя робота мені подобається. Він зовсім безсоромний по відношенню до жінок і абсолютно заслуговував тієй долі, що спіткала його тут... Так сталося, що у минулому році я познайомилась з таємним жіночим товариством, яке займається помстою чоловікам, що ображають жінок. У них дуже різноманітні заходи. Запроторити чоловіка, що зовсім знахабнів, в божевільню-це лише квіточки.
- Анжело, що за маячня? – Богдан розміявся. Але, побачивши, що вона серйозна, знітився. – Нічого не розумію.
- Цей пацієнт став пацієнтом клініки не випадково, як ти розумієш. Ну тобто не зовсім за медичичними показниками. Це була дуже кропітка операція. На всіх її ланках були задіяні жінки, члени таємного товариства.
-Що ще за масонство? - викрикнув схвильованно Богдан.
- Богдане, ви захопили цей світ. Ви принижуєте нас! Ви називаєте нас тупими, висміюєте нашу незалежність. Ой, це я з тексту засідань тобі…
- Анжело, це що секта?
- Ну припини, я не хочу більше заглиблюватися в цю тему. І мені до речі, не можна цього…
Вони посиділи мовчки. Кожен думав про своє.
- А що буде з вашим «пацієнтом»? – запитав Богдан.
- Його в понеділок випишуть…. І твій підпис вже стоїть там. Мій медичний висновок: здоровий. Анжела Вікторівна в архіві особових справ працівників залишиться лікарем. Все вирішено на найвищому рівні. До речі, він тепер буде жити тим життям, яким хоче. Я думаю у нього все буде добре, з його точки зору. Він, як ніхто інший, сам краще себе покарає, ображаючи жінок. І таким чином ,втрачаючи тих, хто міг би його покохати. Ми всі в цьому житті прагнемо кохання. Але отримуємо часто лише сурогат його. Самі не розуміючи, нищимо паростки кохання.
- Але…
- Богдане, не має сенсу це розуміти і з цим боротись. Все вже вирішено… Може вип'єш кави?
- Анжело…я не можу всього цього збагнути. Більше півроку ти була поряд…І я був щасливий….
- Любий Богдане, - вона ніжно посміхнулася. Він підійшов і обійняв її, притулився вустами до її вуст… але її вуста не відповіли на поцілунок.
- Люба. Я хочу, щоб ти була зі мною, - прошепотів він.
- Я мушу їхати. Вдома мене чекає донька.
- У тебе є донька? – знову здивовано викрикнув він.
- У мене є ціле життя. І щастя, яке завжди поруч.
