Человек, который осмеливается потратить впустую час времени, еще не осознал цену жизни...



Она сидела у окна,
А он вошел в ее вагон.
— Женат, — подумала она,
— Лет тридцать ….. , — подумал он.
А за окном  была зима,
День был прекрасен, словно сон.
— Хорош, — подумала она.
— Ах…,какая кисонька она ! — подумал он.
Но проза жизни такова,
Он встал и вышел на перрон…
— Как жаль! — подумала она.
— Как жаль! — успел подумать он.
А дома, взяв бокал вина,
Включив любимый «Вальс-Бостон»
— Одна… — подумала она.

— Опять один… — подумал он.

Не молчите… жизнь так коротка.
Одна секунда порой решает всё
«Все в скором изменилось … и опять перрон !
Она,по прежнему ну очень хороша ! вошла к нему в вагон …
"Прошу прощенья, можно к Вам?»
«Я буду рад"- ответил он…
А очень скоро за окном опять весна,
Казалось все прекрасным сном
«Вы знаете, я Вас ждала».
«Я Вас искал"- ответил он.
Дрожало пламя от свечи.
Играл тихонько " Вальс-Бостон»

«Судьба?"- спросила вдруг она.
«Любовь"- обняв её, ответил он…»

А знаешь, в жизни встречи не случайные.
Случайно ничего не происходит.
Однажды, средь бессилия и отчаянья,
Одна душа другую вдруг находит.

Глаза в глаза, улыбка, слово за слово.
Случайный получился разговор.
Стрелой амура будто бы случайного.
Сердца уже расстреляны в упор.

Звонок, вопрос — ответ, затем свидание.
Жить друг без друга больше не получится.
Пусть встретили друг друга с опозданием,
Пусть лучше поздно, чем не жить, а мучиться.

И ты с безумным прошлым распрощаешься,
Ты станешь Нежностью, ты станешь Верностью.
Ты не живешь — ты жизнью восхищаешься.
Случайность стала вдруг закономерностью.

Літній день, обідня перерва. Завдяки тому, що він знімав крихітну совкову квартиру в п‘яти хвилинах пішки від роботи, майже завжди на обід йшов додому. Цим він економив час і гроші. Зав‘язнувши в складних стосунках і не надто простій роботі, ним цього дня володів сумний, задумливий настрій. Щойно підігрітий борщ був надто гарячим, щоб їсти його одразу, тому погляд його мимоволі  перейшов на вікно, і те, що відбувалося за склом.  Частину газону, що між будинком і тротуаром, мешканці квартир використовували як клумби, а деякі і як городи, де й справді вирощували овочі. Українці. Цього дня там поралась молода сусідка з першого поверху, а навколо неї бігали, бавлячись, її діти. Миле і зворушливе видовище. Сусідка, до речі, теж досить мила. Врешті, обід перетворився на споглядання за нею, як вона нахилялась із сапою то в одну, то в іншу сторону. Він, давно вже вітаючись із нею, вперше відзначив її привабливість. Доїв борщ, і поплентався назад на роботу.

Півроку пройшли якось самі по собі, в метушні, роботі, з‘ясовуваннях стосунків зі своєю співмешканкою, різних приємних і не приємних моментах, однак із повною відсутністю визначних подій. Стосунки, власне, сходили нанівець, фактично зійшли, хоч і без офіційного проголошення. В крихітній зйомній квартирі поселилась справжня, тягуча самотність.

Посеред новорічних свят, вертаючись додому, він зустрів у під‘їзді сусідку з першого поверху, і привітав зі святами. Та була в гарному настрої, розпитувала про справи, і несподівано спитала про приготування м‘яса. Справді несподівано, бо вона ніби й не мала знати, що в нього досить непогані навички в кулінарії, хоча й без особливих знань. Перекинувшись парою слів, і попрощавшись, він занурився в думки. «Цікаво, де її чоловік ... чи навіть батько дітей… судячи з усього, десь не з ними... сумно… треба привітати малечу солодким, все ж таки свята…

to be continued

Поучись у него, влюблённый!

Сучасна література

Для работы нам понадобятся:

Наткнулся, копаясь в пыльных задворках жесткого диска, на нижеприведенное небольшое сочинение, которое я писал для участия в конкурсе в корпоративный журнал в 2011 году. Занял я тогда второе место и январские Карпаты опять прошли мимо меня. Но речь сейчас не о былых поражениях, а той грусти, какой наполнилось мое сердце после прочтения. И эта грусть не похожа на ту, которую я испытывал, перечитывая свое творение в журнале четыре года назад. Ее трудно описать словами, ведь это то самое смешанное чувство, которое поймешь лишь испытав на себе. Может быть именно из-за него я больше не просматриваю фотографии, привезенные с крымских отпусков. А может быть потому, что нет больше романтики южных широт...

Любите ли вы фильм "Вам письмо", как его люблю я? Если да,тогда вам нужно посмотреть оригинал 1940-го года с Джеймсом Стюартом - "Магазинчик за углом". Милая романтическая комедия с красивой парой. Знакомые диалоги, ситуации и замечательный хеппи-энд. 
Рекомендую!
Кино-марафон в разгаре)))