хочу сюда!
 

Инна

42 года, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 37-48 лет

Заметки с меткой «наука»

Владимир Ленин и радио - документальный фильм СССР



В День радио предлагаю посмотреть документальный фильм Владимир Ленин и радио. Победу коммунизма Владимир Ильич связывал с развитием науки и техники, придавая большое значение радио. Советское радио после Октября, сразу стало оружием революции.





День радио - праздник в Советском Союзе работников всех отраслей связи и радиотехники. День радио - профессиональный праздник связистов.

Советское радио (радиовещание в СССР)

С восходом солнца свет пробил
ночную, замшевую тучу,
И в окна людям угодил,
им обещая день получше.
Засеребрило на душе,
и заиграла в сердце лира,
и радио зовет уже
на подвиги Труда и Мира!

Семидесятые мои
и дальше вплоть до девяностых,
я помню первые стихи,
что я писала в книжке толстой.
А голос радио вешал,
как дорогой, родной братишка,
он песни пел, роман читал,
с утра погромче, днем потише.

Страна окрасилась в цвета
бордово-красного накала,
разгоряченные сердца
готовы были в бой, на славу!
Но, тут пришла другая власть,
и постепенно все сменила,
на радио нас обокрасть
зачем то резко поспешила.

Там нет сейчас стихов, поэм,
концертов в полдень иль футбола,
там нет идей и нет проблем,
там только бизнес и уколы.
Реклама, сброд и ширпотреб,
уже не нужный даже бомжу,
и неподдельный сущий бред,
на правду вовсе не похожий!

Я вспоминаю каждый раз,
с восходом ту, ночную тучу,
и луч, пронзивший ранний час,
всем обещая день получше.
Засеребрило... И уже
вдруг заиграла в сердце лира...
То радио живет в душе
во имя Нас, Труда и Мира!

Татьяна Кавунова

Государственный комитет СССР по телевидению и радиовещанию - Гостелерадио СССР - государственный орган и советский государственный вещатель.

7 мая 1895 года российский физик Александр Попов, на заседании физико-химического общества, продемонстрировал беспроводную удаленную регистрацию электромагнитных колебаний от разряда молнии на элементарный приемник собранный им. Впервые эта дата была торжественно отмечена в СССР в 1925 году, а с 1945 праздник отмечается ежегодно.

День радио 7 мая ежегодно отмечают преподаватели, студенты и выпускники всех радиофизических факультетов СССР, а также радиолюбители. Особенно этот праздник ценится на первом в мире Радиофизическом факультете ННГУ имени Лобачевского.
В Таганрогском государственном радиотехническом университете в этот день в студенческом клубе проходит праздничный концерт, посвященный «Дню радио», а также вечер встреч выпускников студклуба. «День радио» всегда отмечался в ТРТИ и ТРТУ как профессиональный праздник ВУЗа.
Празднование Дня радио в Рязанском Государственном Радиотехническом Университете ежегодно собирает у стен учебного заведения тысячи студентов и выпускников. Начинается праздник крестным ходом в ночь на 7 мая вокруг памятника Александру Попову, возле здания Университета. Празднующие поздравляют друг друга словами: «Попов связался!» В ответ на это принято отвечать: «Воистину Попов!» Данная традиция связана с давним спором о приоритете изобретения радио между Поповым и Маркони. Произнесением фразы «Воистину Попов!» подчеркивается приоритет Попова. Практикуется дарить друзьям крашеные радиолампы (по аналогии с пасхальными яйцами).
Студенты, выпускники и преподаватели Радиотехнического факультета УГТУ-УПИ в Свердловске ежегодно в 22.00 по местному времени проводят факельное шествие от здания факультета до памятника Александру Попову, при этом местные власти вынуждены перекрывать движение основных магистралей, по которым движется празднующая колонна участников шествия.
В Томске традиция празднования Дня радио появилась вместе с открытием радиотехнического факультета и образованием Томского Института Радио и Электронной Техники - ТИРиЭТ, ТИАСУР, постепенно перерастая из профессионального праздника в одну из главных традиций университета. Ежегодно, начиная с 1989 года, 7 мая студенты устраивают праздничное шествие по улицам Томска.
В Московском физико-техническом институте на факультете радиотехники и кибернетики ежегодно проходит конкурс радиотехнических конструкций.

Владимир Ильич Ульянов (основной псевдоним Ленин; 22 апреля 1870 - 21 января 1924) - российский революционер, советский политический и государственный деятель, создатель Российской социал-демократической рабочей партии (большевиков).
Владимир Ленин один из главных организаторов и руководителей Октябрьской социалистической революции 1917 года в России, первый Председатель Совета Народных Комиссаров (правительства) РСФСР, создатель первого в мировой истории социалистического государства РСФСР.
Владимир Ленин - марксист, публицист, основоположник марксизма-ленинизма, идеолог и создатель Третьего (Коммунистического) Интернационала, основатель СССР, первый председатель СНК СССР.


Ленин и радио


P.S. Желающие посмотреть еще советские документальные фильмы о Вожде мирового пролетариата могут это сделать перейдя в плейлист на Youtube, где периодически пополняется фильмотека - Владимир Ленин

Новости ноуки и спорта

Сегодня в полдень стартовали первые в мире гонки на нанотреках.
Молекулярные машынки - вжжж - катаются на трассах CNRS.
Болельщики прильнули к окулярам электронных микроскопов и болеют за своих микролюбимцев потея, волнуясь и пия пиво.

Участие в заездах принимают команды Франции, Японии, США, Швейцарии и Германии.
Протяженность гоночной трассы, включающей в себя два поворота под углом 45 градусов, составляет 100 нанометров.
В качество болидов в рамках соревнования выступают молекулы, размер которых в десятки раз меньше сечения человеческого волоса.

Подробности на сайте CNRS, трансляция тут:
и в Ютубе:

На гонки отведено 38 часов.
Спешите видеть!

“Багато людей стоять на низькому старті в очікуванні “дерибану”

“Багато людей стоять на низькому старті в очікуванні “дерибану” наукового майна”
13.03.2017   АктуальнеНаука

Заступник Міністра освіти і науки України Максим СТРІХА розкрив чимало таємниць Національної академії наук.

3 березня керуючому справами Національної академії наук України, кандидату медичних наук Михайлу Сидоренку повідомили про підозру у зловживаннях на суму 22 млн грн. Справа була пов’язана із квартирами, які мали надати працівникам НАН. Такі великі суми вражають, особливо у порівнянні зі злиденними зарплатами науковців та й узагалі із жахливим фінансовим становищем української науки.

Коресподент ТСН.Тиждень Галина Сергєєва поговорила на цю тему із заступником міністра освіти Максимом Стріхою, який розкрив й інші таємниці НАНУ.

— Щодо ситуації з паном Сидоренком, то я маю таку ж ситуацію, напевно, що і ви. Йому було пред’явлено підозру у справі, пов’язаній з укладанням інвестиційної угоди, згідно з якою на майданчику одного з інститутів Національної академії наук на вулиці Васильківська мали бути споруджені два житлові будинки, частину квартир з яких мусили дати працівникам НАН. Як це у нас часто буває, один будинок спорудили, а другий – ні. НАН подала до суду на компанію. У результаті за рішенням суду було укладено мирову угоду, за якою компанія погодилась дати квартири, але не в цьому будинку, а в інших будинках по всьому місту. Зараз Сидоренку пред’явлено підозру, що він уклав цю угоду незаконно.

Я не берусь оцінювати правомірність дій Сидоренка, оскільки остаточну крапку, як ви розуміємо, може поставити тільки суд. Але Міністерство освіти і не може за своїми функціями в цю справу втручатися, оскільки Академія, згідно з законом про науково-технічну діяльність є структурою цілком самостійною у своїй господарській діяльності. Тому жодний чиновник міністерства їй тут не указ.

Але безумовно за тим є дуже тривожна річ, яка не може не хвилювати міністерство, те, що було відомо дуже давно, а саме: дуже багато людей стоять на низькому старті в очікуванні взяти участь у “дерибані” наукового майна. Невипадково дев’ять років тому попередника Сидоренка Віталія Арсенюка (колишній керуючий справами Національної академії наук України, – ред.) було застрелено на вулиці Антоновича серед білого дня. Виконавці і замовники поки не знайдені.

— Я правильно розумію, що справу було відкрито місяць тому?

— Я не фахівець, хто і де відкривав кримінальні справи. Але, очевидно, що попри злиденне фінансування науки, вона все ще є розпорядником будинків і головне земельних ділянок в Києві і центрах найбільших міст. Це – великий сьогодні актив, на який, на жаль, зазіхають багато сторонніх людей.

— Я розумію, що і в самій НАН складна ситуація.

— Там непроста ситуація. Вона базована на тому, що НАНУ, сказати м’яко, є структурою дуже консервативною. Президент НАН Борис Євгенович Патон перебуває на своїй посаді з 1962 року, встановивши всі можливі рекорди. Довше – тільки її величність королева. Але вона успадкувала. Борис Євгенович обирався на цю посаду, здається, уже 11 разів. Тут я можу помилитися. Відтак, зрозуміло, що структура ця була створена і вона була дуже ефективною, щоб обслуговувати потреби радянської економіки. В той час керівництво УРСР дуже прислухалось до Академії. Відомо, що провідні академіки читали лекції для членів політбюро. Напевно, що це було непогано, але біда в тому, що тієї планової економіки УРСР давно немає, а структура лишилась приблизно такою, як і була. Зрозуміло, що зараз повинні прийти молодші, динамічніші люди, які зможуть привести її, не руйнуючи, у відповідність до потреб, які реально сьогодні ставить час.

— Який середній вік академіків?

— Академікам – понад 70 років в середньому. Членам президії, наприклад, Борису Євгеновичу 98 років, першому віце-президенту Наумовцю – 81 рік, першому віце-президенту Горбуліну – 79 років. Це справді активні люди, безумовно з ясними головами, але вони уже достатньо поважного віку.

— Чи багато молоді в складі НАНУ?

— Серед академіків і членкорів, звичайно, дуже мало молоді, оскільки безсмертні обирають самі себе, то вони здебільшого обирають людей, яким уже за 50 років. Є винятки, але їх насправді можна порахувати на пальцях двох рук. Якщо говорити про працівників інститутів, то, звичайно, молодь є. Ця молодь прекрасна і талановита. Єдине, що триває постійний відтік або в інші сфери діяльності, або закордон. Бо не секрет, що сьогоднішня зарплатня в інститутах НАН уже вдвічі нижча за середню по Києву. Треба бути великим фанатиком науки, щоб прирікати себе на нестачі, відмовляти собі в усьому, щоб займатися наукою. Проте і це не завжди можливо, бо, на жаль, злиденне фінансування науки призвело до того, що дуже часто наукові установи не мають необхідних приладів, матеріалів, щоб проводити експерименти на сучасному рівні. Краще теоретикам, як мені, бо потрібні лише комп’ютер, голова і доступ до інформації, але експеримент сьогодні – річ дуже дорога. Часи Фарадея, коли можна було робити світові відкриття з мотка дроту і мотузочок, на жаль, минули остаточно.

— Я так розумію, міністерство не має жодного впливу на НАН?

— Міністерство не має права впливати на господарську діяльність НАН, оскільки НАН автономна. Міністерство може брати участь у формуванні нової законодавчої бази, яка б встановлювала кращі рамки для діяльності української науки. Це міністерство і робило, коли було підготовлено новий закон України про науку і науково-технічну діяльність, який було ухвалено наприкінці 2015 року, а зараз перебуває в процесі імплементації. Це теж складний процес, було створено дуже складну систему запобіжників, залучено іноземних учених. Зрозуміло, що це все робить процедури громіздкими, але, слава Богу, ми з цим законом із запізненням, але крок за кроком робимо те, що треба. Я сподіваюсь, що цього року запрацює Наукова рада з питань розвитку науки і технологій на чолі з прем’єр-міністром, членом наукового комітету, якого буде обрано за спеціальною конкурсною процедурою ідентифікаційного комітету, куди входять шестеро провідних науковців переднобелівського рівня і троє провідних українських вчених. Цей орган матиме довіру громадськості. Ця рада нарешті стане координуючим органом, який забезпечуватиме діалог наукової спільноти з владою.

— Наскільки я обізнана, українські вчені не хочуть її сприймати.

— Якраз більшість учених покладає на цю раду надії, хоча, звичайно, є скепсис. Серед того ж керівництва Академії є скептичне ставлення до цієї Ради. Я знаю. Але зараз я уже не хочу коментувати чутки. Я хочу просто констатувати те, що закон поставив таке завдання і ми зробимо все, щоб його було виконано в такий спосіб, щоб не виникло проблем, які зараз, як ви знаєте, пов’язані з іншим органом, який ще до того, як запрацював, виявився обтяженим всілякими недобрими історіями. Я маю на увазі Національне агентство з питань якості вищої освіти.

— Але закон уже ухвалений?

— Так. Але, щоб закон запрацював, потрібно, щоб було ухвалено приблизно півсотні постанов уряду. В умовах нашої неповороткої бюрократичної системи – це складно. З тією ж самою науковою радою. Скажімо, вона не є органом за своїм новаторством. Ми намагаємось дати громадськості таку роль, якої вона раніше не мала, яка не дуже вписується в чинний закон про Кабінет міністрів. Сьогодні на рівні постанов Мін’юст робить зауваження, що так не можна і так не можна. Він по-своєму правий, бо формально, якщо іти за вимогами чинного законодавства, то справді громадськість не мусить мати такої ролі, не мусить бути аж так допущена до ухвалення урядових рішень. Але є закон, якого очікують. І тут уже треба ухвалювати певні політичні рішення, які на певному етапі дозволили б абстрагуватися від занадто буквалістичного тлумачення певних регламентних вимог, які не є дуже суттєвими, і дозволити створити орган, який справді дав би громадськості роль у вирішенні цих питань і забезпечив би діалог влади, бізнесу і наукової спільноти для створення, реалізації сучасної державної науково-технічної політики. Сьогодні у нас такої єдиної політики немає.

— Це було б дуже добре, якби така рада запрацювала?

— Безумовно, бо наше міністерство називається освіти і науки. Через те ви сюди і прийшли, очікуючи якихось пояснень. Але насправді я можу діяти тільки в рамках своїх повноважень. Реально від нашого міністерства залежить трошки більше, ніж 1/10 всього невеликого наукового бюджету України. Понад половина це Національна Академія, яка цілком автономна. Ще приблизно чверть – це інші галузеві академії, які теж цілком автономні і те, що лишилося, це інші міністерства і агентства, ну от, скажімо, Державне космічне агентство. Себто, орган, який називається Міністерство освіти і науки адмініструє університетську науку, відповідає за здійснення науково технічного співробітництва, за формування законодавчої бази, але ми не впливаємо на сегмент, який включає понад 70% бюджетного фінансування цієї науки.

— Я читала про один проект, куди приходили молоді вчені, і все начебто рухалося в потрібний бік. Але так само нічого не було зроблено в наукових цілях.

— Ви розумієте, це загальна проблема, бо от Борис Євгенович – унікальна людина. Хоча я був один з небагатьох, хто відверто казав, що обрання його на черговий термін в 96 років є помилкою, яка не буде сприйнята. Але те, що він просидів 54 роки на своїй посаді, означає – що декілька яскравих людей, які могли б за цей час теж бути президентами і привнесли б свої ідеї – президентами не стали. Ще більше людей, які могли б бути віце-президентами, теж не стали ними. Ще більша кількість людей, які мусили б бути директорами, не стали ними, і так по всій вертикалі. Себто відбулася затримка природних ліфтів по всій вертикалі.

Я дуже шаную “старих” у науці. От мій дідусь прожив 102 роки, і працював активно в науці до 100 років. Я вважаю, що люди повинні працювати в науці, стільки в них є снаги і сили, але не на адміністративних посадах. От вони мусять мати можливість мати свої невеличкі групи, ставити досліди, писати наукові праці, але, коли людина в 98 років очолює структуру, яка є дуже складною, в дуже динамічний час, який ставить часом неймовірних викликів, на які треба швидко реагувати, – це не є правильно.

Я знаю, що за ці слова, якщо ви їх дасте, мене будуть розпинати. Але я висловлюю свою позицію не чиновника, а науковця, який теж пропрацював в цій структурі, починаючи від 83-го року, начебто, є непоганим фізиком і має відтак право на власну думку.

— Розкажіть про ІнБіХ? (Інститут біохімії, – ред.)

— Ви розумієте, такі ситуації є практично у всіх Інститутах. Через те я не хочу на цьому спинятися, тому що знову ж таки це не моя функція. Я можу загалом сказати, що цей інститут є активний, там є хороший науковий колектив. Там є дуже активний директор з дуже прогресивною позицією, але в кожному із таких Інститутів можуть бути якісь такі історії пов’язані з тим, як вони зараз намагаються вижити. Ну, хоч щось здати в оренду чи укласти якийсь… Бо інакше просто треба виганяти людей. Робити це їм дуже тяжко, бо здавати в оренду – не дуже багато є охочих на ці старі пошарпані корпуси, які давно не оновлювалися, в 90-ті було краще. Зараз з’явилися офісні центри, фактично всі ласі орендатори з’їхали, за невеликими винятками. Чутки, що Академія жирує за рахунок орендаторів, м’яко кажучи, сильно перебільшені. Інвестиційні угоди?.. Приклади того, що вчені, за природою своєю, люди порядніші від загалу. Вони, мабуть, стають легкою мішенню для ошуканства. Відтак, на жаль, навколо багатьох наших інститутів, вищих навчальних закладів виникають складні історії такого штибу. Я би не хотів, щоб ми з того кидали тінь на весь колектив.

— Просто ця історія про вбивство, головний інженер цього інституту…

— Це треба насправді питати не мене, а представників слідчих органів, які мають інформацію. На жаль, таких сумних історій в науці є багато. Причому з різних причин. В Інститут біохімії в середині 90-х убили заступника директора з усією родиною через те, що від діда-прадіда йому дістався якийсь розвалений будинок, але на Печерську, де на тому місці вже стоїть особняк. Є й інші приклади вбивства. Розстріл попередника пана Сидоренка. Безумовно, що Академія – це велика кількість майна і тут можуть бути пов’язані великі ділові інтереси.

— Але ж це протиріччя. Ви кажете і ми бачимо, що всі вчені реально бідують, через що не можуть проводити свої дослідження, їдуть закордон, рятуючись від цього, рятуючи свої родини від бідності. І тут ми бачимо великі гроші, 22 мільйони…

— Що я вам можу сказати. В цілому я все життя прожив у науці. Звичайно, що тут є різні люди. У нас є приклади кількох таких бізнесменів від науки, вони також відомі. Але в цілому, і той Борис Патон, і ті його перші віце-президенти, і більшість директорів інститутів – не є людьми типу відомого сьогодні всім Насірова. Тобто коли ми побачимо їхні декларації, то побачимо долю людей, які все життя працювали, які мають по квартирі, можливо, по дачі, і можливо по якомусь не надто новому автомобілю і може півмільйона українських гривень на банківському рахунку. Але це не ті люди, які запускали глибоко руку в державну кишеню.

— Але це ті люди, які не дають нашій науці рухатися вперед.

— Ну, знову таки, не всі. Значна частина директорів сумлінно працюють, вони є добрими науковцями. У цій ситуації вони намагаються втримати свої інститути на плаву. Те, що омолодження мусить бути – безумовно. І ми вклали у наш закон положення, що всі посади мають бути тільки на два терміни. І не буде вже ніколи такого президента як Борис Євгенович Патон 54 роки. За два терміни, за 10 років всі мають змінитися.

— І директори?

— Так, всі-всі-всі. І члени президії. І ми внесли ще одне важливе положення. Як досі Академія була влаштована. Це клуб людей, який обирав сам себе. І там приблизно 600 людей мають право розпоряджатися достатньо великим грошима. Люди, які реально працюють в інститутах Академії, досі не мали жодного юридичного впливу на процес виборів, оновлення цього клубу і на процес прийняття ним рішень. Ми трошки цю ситуацію змінили. Ми вперше надали право голосу. Нехай обмеженого, але кандидатам і докторам наук, які працюють в академічних інститутах. Це теж має запрацювати.

Я розумію, що ця реформа напевне теж багатьох не задовольнила. Я сам чесно сказав, що це щось на кшталт британської виборчої реформи 1832 року, тобто крок у правильному напрямку, але не останній. Далі мусять бути інші кроки. Але зараз дуже важливо розворушити це, змусити людей бути активними, розуміти, що їхня доля залежить від них і змусити вибрати певних активних людей.

Поки що кадрова робота в Академії йшла згори вниз. У Бориса Євгеновича відбувалися всім відомі чаювання, де він з колом наближених людей виробляв і досі виробляє рішення, як воно має бути. І фактично завжди воно так і було. Бо нинішній склад академіків і член-корів він сам сформував майже у ручному режимі. От останній академік, який голосував за самого Патона як за президента у далекому 1962 році, славетний математик Митропольський помер у 2010 році. Передостанній був мій дідусь, який помер у 2007-му. Себто весь нинішній склад сформований ним. Багато в чому зобов’язані, багато в чому вже не мислить життя в інших координатах. Зрозуміло, що має пройти певний час для оновлення.

Тут є інший ризик. Якщо цю систему штовхнути, як дехто вимагає, якщо вона завалиться, станеться колапс, то врешті від цього отримають вигоду ті, хто сьогодні стоїть на низькому старті, щоб боротися за майно, а наука точно програє. Через те треба трошки терпіння, щоб ці реформаційні процеси відбулися природним чином і в рамках легальних процедур, щоб потім не було судів про те, чи законно воно було.

Моє становище складне, бо з одного боку, мої слова не сподобаються поважним “безсмертним”, з іншого боку, мої слова не сподобаються юним радикалам, які мають гасло “Все й негайно”. Але насправді тут всі мають зрозуміти, що треба рухатися вперед, треба оновлювати, але при цьому треба зберегти систему, треба не дати їй зруйнуватися. Бо якщо ми зруйнуємо нашу базу, ми її вже не відновимо.

Зараз дуже багато держав намагаються побудувати з нуля свою науку, вкладаючи по українських мірках казкові гроші, і вони не досягли навіть сьогоднішнього українського рівня, бо наука формується десятиліттями.

На яке майбутнє може сподіватися українська наука


 

https://lifeimg.pravda.com/images/doc/5/6/56cb39a-popovich-oleksandr.jpg

Олександр Попович доктор економічних наук, заслужений діяч науки і техніки України

17 березня 2017

 

На початку дев'яностих, коли Україна мала приблизно такий же рівень забезпечення дослідниками, як і провідні країни Європи, Міжнародний валютний фонд наполегливо рекомендував нам скоротити науковий потенціал утричі.

В ті часи угоди з МВФ у нас не публікувалися, але авторитетні фахівці, яким пощастило бачити текст відповідного документа, одностайно твердять, що рекомендація була саме такою.

Така рекомендація була цілком зрозумілою із геостратегічних міркувань в світлі тодішнього розуміння країнами Заходу проблем власної безпеки.

Адже нашу державу тоді все ще розглядали як вагому частину "пострадянського блоку", взаєморозуміння між Україною і Росією не викликало серйозних сумнівів, а всім було відомо, що радянська наука, в тому числі й наука України, значною мірою працює в інтересах оборони.

Тож послаблення цієї науки, відволікання вітчизняних дослідників від проблем, пов’язаних з воєнними справами, вважалося одним із напрямків гарантування безпеки.

Для прискорення такого відволікання було навіть створено міжнародний фонд з красивою назвою Український науково-технологічний центр (УНТЦ), якому, звичайно, не можуть не бути вдячними деякі українські вчені за підтримку в тяжкі часи, але який також відіграв помітну роль у припиненні досліджень, результати яких дуже придалися б нам сьогодні.

Став він, поза всяким сумнівом, і джерелом розвідувальної інформації найвищого ґатунку для зацікавлених установ, адже в своїх заявках на гранти вчені мусіли детально викладати інформацію про свій доробок, а заявок тих було набагато більше ніж грантів, які були надані.

Зробив він свій внесок і в те, що Україна перестала бути помітним конкурентом світовим виробникам зброї.

Згадані рекомендації викликали майже шок в українських вчених, проте з готовністю були сприйняті владою: вона не тільки взялася до їх реалізації, але й подібно до надто запопадливого молільника, який бив поклони, не шкодуючи власного лоба, значно їх перевиконала – чисельність дослідників в результаті майже невпинного урізання фінансування та так званої "оптимізації" наукових установ зменшилась в Україні майже у 5 разів.

Спробую пояснити, що це означає.

Одним із найважливіших показників, за допомогою яких фахівці порівнюють можливості різних країн до інноваційного розвитку їх економіки є кількість дослідників на один мільйон населення.

У 2013 році в середньому по країнах ЄС цей показник становив 3359 осіб.

При цьому керівництво Євросоюзу, проаналізувавши можливості прискорення інноваційного розвитку, прийшло до висновку, що цього недостатньо, і поставило завдання залучити до науки Європи додатково щонайменше 3 млн дослідників.

Це світова тенденція: як інформує доповідь ЮНЕСКО, за 5 років чисельність наукових працівників у світі збільшилася з 2007 року на 20% сягнула вже 7,8 млн осіб.

Проте динаміка кадрового потенціалу української науки протилежна європейській і загальносвітовій тенденції його розвитку.

Ми, не забуваючи мов заклинання повторювати про своє прагнення до європейських стандартів, "доскорочувались" вже до того, що кількість дослідників на мільйон населення стала в 2,6 рази меншою, ніж у ЄС.

У загальній кількості зайнятого населення України 2014 та 2013 роках науковці становили лише 0,49% (1990 року – 1,16%).

Тобто, ми вийшли на рівень найменш розвинених у плані науки країн, таких як Румунія (0,46%) й Кіпр (0,71%).

У Фінляндії ж ця частка сягає 3,2%, у Данії – 3,2%, у Швейцарії  2,66%, у Норвегії – 2,56%, у Словенії – 2,27%. До того ж, за останні роки в названих країнах вона досить інтенсивно нарощувалася.

У середньому по ЄС цей показник у 5-6 разів більший, ніж в Україні.

Майже всі наші сусіди, навіть ті, чия наука раніше суттєво поступалася авторитетом українській,  і Туреччина, і Польща, і Румунія  постійно нарощують свій науковий потенціал (не кажучи вже про безпрецедентний темп його зростання в країнах, які ставлять собі за мету наздогнати економічно розвинених конкурентів – в Японії, Південній Кореї, Китаї і т. ін.).

Нам пояснюють: важко державі, адже фактично ми перебуваємо в стані війни, отже – не вистачає коштів.

Аргумент, звичайно, потужний – таки важко…

Але чи легше було, наприклад, під час вітчизняної війни з фашистською Німеччиною? Під час тієї надзвичайно важкої – і в людському плані, і в економічному – війни витрати на науку в СРСР було збільшено в 1,2 рази. А відразу по закінченні війни – у 1946 році – заробітну плату науковців було збільшено в 5-6 разів.

Ті, хто нібито починає розуміти гостроту цих проблем, зітхають і кажуть: це все так, але доведеться трохи почекати, почнеться економічне зростання – почнемо підтримувати науку і будемо швидко нарощувати її потенціал.

Але ж чи можливо, в принципі, його "швидко нарощувати"?!.

Вивчаючи сумну динаміку структури кадрового потенціалу української науки ми в Інституті досліджень науково-технічного потенціалу і історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України, ще і ще раз переконуємося в тому, що швидко його легко знищувати, а от нарощувати зовсім не так просто.

Якщо кваліфікованого робітника можна підготувати за 1-2 роки, вчителя чи інженера за 4-5 років, то для формування повноцінного дослідника – значно більше.

Щоб створити продуктивно працюючий науковий колектив може не вистачити і десятиліть. Адже його можливості визначаються не тільки особистими якостями окремих працівників, але й раціональним розподілом рольових функцій гармонійним поєднанням дослідників різних поколінь.

Особливістю науки є й те, що процес формування дослідника відбувається тільки в самій науці– в науковому колективі, тому кадровий її склад поповнюється тільки за рахунок приходу молоді.

Випадки, коли в науку приходять люди зрілого віку, звичайно, трапляються, але це – рідкість. Попри всі негаразди, прихід молоді до науки донедавна навіть дещо зростав, що було приводом для деякого стриманого оптимізму щодо можливостей її відродження в майбутньому, незважаючи на те, що значна частина дослідників молодшого і середнього віку, здобувши певну кваліфікацію, покидала її в пошуках більш достойної оплати своєї праці.

Але після 2012 року падіння престижності професії науковця і її безперспективність в очах молоді переважили: прихід її у науку почав падати.

Природно, виникло питання: що ж буде далі?!.

Шукаючи відповіді на нього ми розробили метод прогнозування, який дозволив розрахувати подальшу еволюцію кадрового потенціалу вітчизняної науки на наступні десятиліття. Результати цього розрахунку представлені на малюнку.

 

http://life.pravda.com.ua/images/doc/0/a/0a967e1-nauka-molod-1.jpg

Еволюція чисельності дослідників в Україні на протязі 2005 – 2015 років та прогноз до 2035 року для двох варіантів політики

 

Як видно, у випадку, якщо нічого в політиці нашої влади по відношенню до науки не зміниться, і в динаміці її кадрового потенціалу збережуться ті ж самі тенденції, що їх ми спостерігали на протязі 2011 – 2015 років, до 2035 року кількість дослідників в Україні зменшиться ще в 4,6 рази у порівнянні з 2015-м роком (тобто їх стане у 7,3 рази менше, ніж у 2005 році, й щонайменше у 20 разів менше ніж на початку дев’яностих).

У стільки ж впадуть і наведені вище показники рівня інноваційних можливостей країни. Якщо ми до цього допустимо, то це вже можна вважати остаточним завершенням ліквідації української науки і будь-яких сподівань на дійсно інноваційний розвиток нашої економіки в сучасному світі.

Зрозуміло, що допустити такого нехтування долею майбутніх поколінь ніяк не можна.

Для того, щоб такого не трапилось, необхідно різко підвищити соціальний статус і умови праці науковців з тим, щоб притік молоді до науки почав істотно наростати, і дослідники не змушені були тікати з науки, шукаючи більш пристойної оплати праці.

Ми спробували бодай в загальних рисах оцінити обриси тієї нової політики держави по відношенню до вітчизняної науки, яку необхідно реалізувати для відновлення наукового потенціалу України.

Основне, чого необхідно при цьому досягти, – це припинення відтоку з науки молоді та дослідників середнього віку, для цього перш за все потрібно підвищити заробітну плату дослідників.

Опитування молодих вчених дає підстави зробити висновок, що за їх особистою оцінкою реальні їх життєві потреби у 2 – 3 рази перевищують отримувану ними заробітну плату.

Це не тільки закріпило б їх в наукових інститутах, але й суттєво підвищило б престиж наукової праці, що в свою чергу забезпечило б посилення притоку молоді в науку.

На малюнку вище показано розрахунок варіанту динаміки кількості дослідників ("підтримка 1"), який був би реалізований у випадку, коли такі заходи були б достатні для збільшення приросту вікових груп до 29 років на 25% за кожне п’ятиріччя, не допускаючи за такий же період більше 10% втрат вчених віком від 30 до 59 років, а старших 60 років – понад 25%.

Це зовсім не легкий варіант, він вимагає значних витрат і зусиль. І все ж, як добре видно на малюнку вище, він розчаровує – його ніяк не можна назвати варіантом відтвореннякадрового потенціалу науки України.

Це скоріше варіант його стабілізації, припинення катастрофічного руйнування.

Здійснюючи таку політику, держава навіть за 20 років не зможе хоча б вийти на той рівень кадрового забезпечення своєї науки, який мала у 2011 році.

Подальші пошуки більш ефективних варіантів дозволили прийти до висновку: для того, щоб до 2035 року наблизитись до співмірних з нинішніми європейськими стандартами показників кадрового забезпечення науки, Україні необхідно щонайменше подвоювати кожні 5 років прихід молоді в науку, не допускаючи при цьому щорічних втрат більш 1% вікових груп від 30 до 59 років та близько 5% – понад 60 років.

Зрозуміло, що це ще більш нелегкий варіант, але на нього треба наважитись, якщо ми дійсно прагнемо до інноваційного розвитку.

Причому – невідкладно. Про це свідчать результати розрахунку ймовірної еволюції кадрового потенціалу вітчизняної науки, для випадку, коли така політика почне реалізуватися не зараз, а тільки починаючи з 2020 року (представлений на малюнку пунктирною лінією).

 

http://life.pravda.com.ua/images/doc/a/c/ac89cbd-nauka-molod-2.jpg

Прогноз еволюції чисельності дослідників в Україні для випадку, коли державна політика забезпечить подвоєння приходу молоді до науки кожні 5 років і припинення масового відтоку науковців в інші сфери діяльності для випадків, коли відповідна політика почне здійснюватися негайно, або якщо відкласти її реалізацію до 2020 року

 

Як бачимо, ситуація у вітчизняній науці доведена вже до такого катастрофічного рівня, її здатність до самовідтворення настільки придушена, що зволікання навіть на 5 років вже не приведе просто до відповідного "зсуву" розрахованої кривої, як цього можна було б чекати із "загальних міркувань", а зробить досягнення бажаних показників практично неможливим на протязі ще принаймні 10 років (а отже коштуватиме це ще дорожче, і досягти необхідної мети буде ще проблематичніше).

Таким чином, конче необхідні екстраординарні заходи підтримки наукового потенціалу держави – заходи, спрямовані на його відродження, а не на виживання, причому негайно – інакше й виживання може не скластися.

Таких заходів Україна ще не бачила і декому може здатися, що вони взагалі неможливі.

Проте, якщо придивитися, що робиться для нарощування кадрового потенціалу науки у країнах, які дійсно хочуть вирватися з "третього світу" і вийти в число лідерів економічного розвитку – наприклад, Китай чи Індія – то неважко переконатися, що задля такої мети вони дійсно йдуть на надзвичайні заходи і витрати: витрачаються колосальні кошти для повернення науковців, які покинули країну і працюють за кордоном, для переманювання іноземних молодих дослідників і студентів.

Заробітна плата науковців у Китаї за 15 років зросла у 24 рази.

Зовсім не багата Індія збудувала навіть ціле місто для дослідників і розробників ІТ-технологій. 

Що це – вияв особливої симпатії до науки й науковців, чи сердечної доброти до них з боку влади?

Зовсім ні – це просто прагматичне розуміння того, що без науки країна не має майбутнього.

Тим часом наш уряд продовжує "оптимізацію" наукових установ, недофінансуванням примушуючи їх до скорочення штатів і переходу на неповний робочий тиждень, що врешті решт змушує і тих дослідників, які до останнього часу зовсім не збирались цього робити, шукати собі роботи поза наукою.

В той же час Мінфін вважає великим кроком вперед, в напрямку підтримки науки, те, що в держбюджеті на 2017 рік під тиском протестів і заперечень її фінансування було урізане дещо меншою мірою, ніж він це планував спочатку.

Це з одного боку, а з іншого – МОН*, підім’явши під владу свого апарату державну систему атестації кадрів, з настирністю вартою значно кращого застосування щороку запроваджує все нові і нові перепони для молодих дослідників, які гальмують і сповільнюють поповнення науки молоддю.

Мотивується це бажанням поліпшити якість підготовки кандидатів наук та знову ж таки вийти на рівень "європейських стандартів", наївно трактованих – майже з точністю до навпаки.

Наприклад, ступінь кандидата наук (в західному варіанті – Phd – доктор філософії) у більшості країн Заходу ніколи не вважалась чимось надто унікальним.

Її розглядали як підтвердження того, що молодий вчений вже довів, що він може проводити наукові дослідження.

Ступінь поваги до того, хто її здобув, і міра врахування при вирішенні його подальшої долі визначалась (і визначається й зараз) тим, яка установа її присвоїла: чи це авторитетний інститут або університет, а чи мало кому відомий провінційний заклад.

Не робиться здебільшого і надто великої події й з самого процесу захисту.

Згадаймо до чого зводився такий захист у молодого Альберта Ейнштейна – він приніс в університет невеликий зошиток, в якому була викладена суть його роботи. Ректор призначив трьох професорів, яким доручив з нею познайомитись. Вони зустрілися з автором і, поспілкувавшись з ним, вирішили, що робота цікава, а значить йому можна присвоїти ступінь доктора філософії – оце і все.

У нас же цей акт перетворився в ритуальне священнодійство, яке обставляється сотнями бюрократичних вимог і правил, супроводжується формуванням величезної кількості паперів, збиранням численних підписів, печаток і т.п.

І при цьому за активної підтримки засобів масової інформації настирливо повторюється думка, що рівень вимог до дисертаційних робіт все ще недостатній і його треба підвищувати.

Бюрократія ж по самій природі своїй не може запропонувати інших шляхів будь-якого "посилення", крім суто бюрократичних – подальшої регламентації і розширення формальних вимог і правил.

Цікаво, що це не є специфікою вітчизняної бюрократії, це результат закономірності, яку дослідники зафіксували у всьому світі: будь-які намагання усунити недоліки бюрократичної системи управління бюрократичними методами завжди приводять лише до їх посилення. Американський соціолог Р.Мертон назвав цю загальну закономірність бюрократичним зачарованим колом.

Врешті решт ми вже вийшли на рівень, коли той же Ейнштейн навряд чи прорвався б у наші кандидати наук, не говорячи вже про обрання професором – адже він, наприклад, не дуже добре володів тоді англійською! (в Прінстонському університеті пішли на це, не знаючи наших правил і того, що врахування здійсненого його роботами грандіозного перевороту в фізиці не передбачено інструкціями наших бюрократів!). 

Мало того, що вся ця паперотворчість займає надзвичайно багато часу і в пошукача наукового ступеня, і у багатьох учасників процедури підготовки та здійснення захисту, вона стала в Україні також основою механізму безсовісного оббирання молодих вчених – кошти, які вони змушені витрачати, щоб захистити дисертацію, стали вже просто захмарними.

При цьому, якщо колись опонентам виплачувала певну суму за їх роботу установа, при якій організована відповідна спеціалізована вчена рада, то в умовах хронічного недофінансування інститутів всі змушені були погодитись, що все це має робитись за рахунок того, хто захищається.

І наскільки мені відомо, такса там досить грандіозна.

У всякому разі, один молодий доктор наук, повертаючись після опонування на захисті дисертації, задоволено заявив: "Взагалі кажучи, я міг би і не працювати й непогано прожив би тільки за рахунок опонування!"

Так і хочеться закричати якомога голосніше: "Колеги! Схаменіться! – Під питання ставиться саме існування науки в нашій країні, треба зробити все можливе і неможливе, щоб більше молоді приходило в наукові колективи, а ви, керуючись своїми меркантильними інтересами і жадібністю, фактично приєдналися до тих, хто активно гальмує її прихід".

Якщо ж говорити про якість робіт, то проблема тут не в кількості бюрократичних вимог і обмежень.

Можу з впевненістю стверджувати, що в авторитетних наукових колективах, які працюють на світовому рівні, вона зовсім не знизилась.

Як і раніше, користуються повагою у світі дослідження з математики і теоретичної фізики, з молекулярної біології і генетики, з хімії. Інша справа, що відсутність коштів для закупівлі нового обладнання та необхідних матеріалів дуже загальмувала проведення експериментальних досліджень.

Проте це вплинуло не стільки на якість дисертаційних робіт у відповідних галузях науки, скільки на їх кількість.

Справжньою бідою стала значна кількість компілятивних і кон’юнктурних дисертацій в галузі суспільних та гуманітарних наук.

Це має свої історичні корені, адже саме тут поряд з серйозними дослідниками було й лишилось чимало таких, хто звик працювати за принципом "чего изволите?" і бачив своє основне завдання у тому, щоб "науково обґрунтувати" вже прийняті рішення влади.

Отже рівень робіт, як і в минулі часи, визначається науковим рівнем наукових установ, в яких вони виконуються і в яких захищаються.

Оцінити цей рівень за бюрократичними показниками принципово неможливо – це можуть зробити тільки фахівці відповідної галузі наукового знання.

Причому особливістю нинішнього етапу розвитку науки є те, що це повинні бути фахівці достатньо вузького профілю, хоча й вони не застраховані від помилок.

Втручання ж бюрократії в цей процес приносить тільки шкоду. В цьому можна переконатися, придивившись уважніше до атестаційного процесу в Україні, в якому апарат ДАК’у навчився віртуозно управляти експертними радами.

 

Олександр Попович, доктор економічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки Національної академії наук Україниolexandr.popovych@gmail.com

 

http://life.pravda.com.ua/columns/2017/03/17/223188/

 

*) МОН – міністерство ліквідації освіти та науки.

Размер мозга не определяет количество ума

Размер человеческого мозга никак не связан с умственными способностями человека - так считают ученые и потому, руководствуясь одними лишь внешними признаками, нельзя сказать, насколько человек умен и насколько он интеллектуально развит: http://donets68.livejournal.com/94181.html

Детский сад или дом: что лучше для ребенка?

Когда родители становятся перед выбором отдать ребенка в детский сад или оставить его дома, под своей опекой, то большинство руководствуется либо своими возможностями либо общепринятыми негласными нормами. И, как раз, самый необходимый, в этом случае, индивидуальный подход, редко кто использует, а при этом, страдает ребенок: http://donets68.livejournal.com/92822.html

Планеты в шоке

Сегодняшний гугл дудл на тему новых космических открытий

Легендарный бренд Apple потеснили на второе место

Первая неделя февраля минула, а мы рассмотрим самые интересные события сети интернет, на ней произошедшие. Итак, начали.

Google подвинул Apple

Обнаружены останки древнего "боевого" гуся

Найденные останки древнего “боевого” гуся, говорят о том, что раньше, гуси не умели летать, зато умели хорошо драться. Сама структура их тела помогала им в этом: http://donets68.livejournal.com/84083.html

Новая разработка - пакеты из панцирей креветок

Когда в стране нет из чего сделать бумагу, а хочется иметь экологически чистые пакеты для продуктов, то приходится выкручиваться из того, что есть. И в этом случае, даже креветки могут пригодиться - так решили египетские ученые и воплотили идею в жизнь: http://donets68.livejournal.com/83423.html
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
86
предыдущая
следующая