хочу сюда!
 

Оксана

38 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-45 лет

Заметки с меткой «література»

На вулиці йде дощ...

На вулиці вже зо дві години йде монотонний дощ... 
моя дружина весь цей час тоскно дивиться у вікно...
якщо дощ і надалі буде продовжуватись, прийдеться таки впустити її в дім...

(як називається цей жанр літератури? )

А які ви любити читати книжки?

Любі друзі, хочу дуже дізнатись подобаєтся вам взагалі читати літературу?
Якщо все ж таки ДА, то напишить у коментах, яку саме полюбляєтеbravo
                          Буде дуже цікаво дізнатисяcall

Я ось зараз лише читаю  конспекти по біології, на жальprostite А ось як почнутся канікули, буду читати найулюбленішого автора - Ремаркаletsrock

Продовження «Оповіді служниці»: яким воно буде


Канадська письменниця Маргарет Етвуд, відома завдяки роману-антиутопії «Оповідь служниці», анонсувала його продовження. Нова книга вийде наступного року під назвою «Заповіти» (The Testaments).

З часів обрання Дональда Трампа  «служниці» став символом у боротьбі жінок за свої права в США, Північній Ірландії та Аргентині. Жінки виходять на маніфестації проти утиску прав та репродуктивну свободу  в червоних плащах і білих капелюхах – уніформі служниць з роману, яка повинна була підкреслювати їх підлегле становище. 


Перша книга вийшла ще в 1985 році, а нове життя серед молодої аудиторії отримала після виходу серіалу минулого року. Екранізація стала настільки популярною, що за перший сезон отримала вісім нагород «Еммі».  Наразі закінчився другий сезон.

Маргарет Етвуд підкреслює, що сюжет «Заповітів»  не буде пов`язаний з телеадаптацією серіалу. Події будуть розгортатися через 15 років після першої частини. Оповідачами книги стануть три жінки, а от чи буде серед них головна героїня першої книги Оффред, не уточнила. 


В оригіналі книгу можна буде замовити вже наступного року 10го вересня на офіційному сайті видавництва Penguin UK.


У Вінниці нагородили молодих літераторів

Нещодавно мені випала нагода побувати на нагородженні переможців конкурсу літературної премії від журналу «Вінницький край» імені Олександри Бурбело «Струна на арфі України». Дуже приємно, що цього року до мистецького змагання долучились не лише юні таланти Вінниччини, а й поети та прозаїки з інших областей, адже спочатку планувалось, що це буде премія для молодих літераторів з нашої області. Однак, організатори вирішили не обмежувати участь у конкурсі територіально, тому «Струна на арфі України» переросла у всеукраїнську премію.

Я вже не вперше долучаюсь до цього конкурсу у якості мецената, і вважаю, що це надзвичайно важливо для Вінниччини та України загалом. Саме завдяки таким заходам ми можемо розкривати талановиту молодь. Можемо допомагати, коригувати та головне – підтримувати будь-яким шляхом: морально та матеріально. Я сам, окрім спорту, займався творчістю і мені було дуже приємно отримувати нагороди за свою працю та досягнення. Думаю, відзнака імені Олександри Бурбело – це доказ таланту та сили пера.

Нагороди, дипломи та грошові премії я вручав разом з Вадимом Вітковським та депутатом обласної ради Людмилою Станіславенко, що також вже вдруге стає меценатом конкурсу імені Олександри Бурбело. Разом з гостями свята переможців вітали батьки поетеси Світлана Бевз та Сергій Бурбело, а також її дідусь - Володимир Бевз. Переможців же визначала відома поетеса, мабуть, одна з найкращих в Україні, Валентина Сторожук, вона ж – заступниця головного редактора журналу «Вінницький край».

Цього року особисто для мене прозвучали нові та дуже цікаві імена. Вразив багатством мови та недитячою гостротою стилю десятикласник Олександр Ватага, молодий поет з Тростянецького району, що отримав диплом першого ступеня в номінації «За кращий поетичний твір», грошову премію від нас, меценатів, а також пам’ятний знак – медаль за перше місце у конкурсі. Я впевнений, що це – не остання нагорода за свою творчість, яку отримає цей талановитий хлопець.

А кращий прозовий твір на конкурсі представила Софія Білявська з Київщини. Вона взяла гран-прі своїм оповіданням у дуже складній фантастичній манері.

Нагороди та оплески отримали й шестеро інших учасників конкурсу, що зайняли другі та треті місця. А після урочистої церемонії нагородження переможців премії відбувся концерт, на якому гості мали можливість послухати поезію Олександри Бурбело у виконанні студентів та школярів, а також пісні на її слова.

Дуже приємно було долучитись до конкурсу у якості мецената, підтримати наших молодих талантів. Дякую за можливість!

Про жанр "Майстра і Маргарити" і не тільки

           Приблизно 90 років тому - у 1928 р. - Михайло Булгаков розпочав написання роману "Майстер і Маргарита".
           Не претендую на правильність і оригінальність мого розуміння того, про що насправді роман М. Булгакова "Майстер і Маргарита". Щоб стверджувати це, слід добре знати деталі біографії письменника, принаймні поверхово ознайомитися з версіями критиків-"булгакознавців". Я колись вперше і востаннє натрапив на одне з тлумачень цього роману. Ще раніше мені були знайомі лише текст роману, фільм (чудовий і досить точний) режисера Бортка, також фільм, на мій погляд, менш вдалий режисера Юрія Кари, а також тексти деяких інших романів Булгакова. Ось на цій основі...
           Я вважаю, що Булгаков належить до майстрів інтелектуальної прози найвищого ґатунку, таких як Кафка, як Семюел Беккет, Ежен Іонеску, чия езопова мова, з одного боку, дуже промовиста для кожного запитливого розуму, але з другого - є такою, що оберігає від безпосереднього бачення трагедію автора. Якщо в реальному житті автор є лише учасником деяких життєвих перипетій, часто досить безпорадним, а також намагається змінити на краще деякі життєві моменти, і зазнає щоразу невдач, то в своєму творі такий автор, природно, прагне бути далеко не тільки учасником, а цілковитим контролером (режисером) ним самим організованого маскараду речей та явищ, балу аналогій чи чогось такого. Ось коли і потрібна езопова мова: вона приховує, так би мовити, авторський волюнтаризм, котрий, знесилений реальним життям, вщент розбивається об бетон зовнішніх обставин. Але ж у власному творі він повинен неподільно тріумфувати.  А як цього досягти у творі? Спосіб один - протиставити абсурду реальності свій власний рукотворний розумом витворений абсурд. Заперечити абсурд абсурдом. Лікувати подібне подібним.
         Лихий світ, який вдає з себе правильний і людяний, в якому проте природна логіка не діє, можна змінити (перемогти) лише із залученням на свій бік надприродних сил, котрі, хоча і вдають з себе нечисті сили, проте є силами, що представляють, хай не добро, але, в усякому разі, справедливість.

         З усіх можливих літературних жанрів цей твір вдається позначити як роман у жанрі магічно-абсурдистського реалізму.

Минуло 140 років...

Але майже нічого не змінилось. Лише методи і ставки змінились....

*  *  *

Минуло чимало років після панщини. Громада трохи заворушилась і почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

Тим часом громада почала діло з жидом. Один багатий жид з містечка заплатив панові добрі гроші й купив собі право поставить в селі на панській землі шинки. Він заквітчав своїми шинками село з чотирьох боків і пустив горілку по дешевшій ціні, ніж в громадському шинку. Люди кинулись за горілкою до жидівських шинків. Громадський шинок стояв порожній, в його ніхто й не заглядав.

Волосний зібрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громаді.

— Панове громадо! — говорив Карпо. — Нехай ніхто з села не купує горілки в жидівських шинках. Посадім коло шинків десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

— Я сам сяду з дрюком і буду одганяти хоч би й свою рідню! — гукнув Лаврін. — Нехай жиди посидять дурно ціле літо над своїми барилами. Посидять та й підуть.

— Добре Кайдашенки радять! — загула громада. — Посадім людей та й не пускаймо нікого в жидівські шинки.

Громада порадилась і розійшлась.

Жид побачив, що непереливки, взяв відро горілки, одніс волосному; друге одніс писареві, зібрав до себе в шинок десять чоловіків таких, що заправляли громадою, і поставив їм ціле відро горілки.

— Чого нам змагаться, — говорив хитрий жид, — нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю ціну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованців одчіпного.

— Чи вже заплатиш? — гукнули чоловіки.

— Ой-ой, чом і не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душі нема? Я ладен і на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете віри.

І жид перехрестився зовсім по-християнськи. — Чи ти ба! Жид хреститься! — гомоніли люди.

— Ви думаєте, що я не поважаю вашої віри? Та я ладен жити з вами, як з братами, — підлещувався жид. — От вам ще відро горілки! Суро! А винеси гостям оселедців та паляниць! — гукнув жид до жидівки.

Сура зітхнула на всю кімнату, так їй було шкода оселедців, але вона винесла й поклала перед людьми на столі.

— Їжте, люди добрі! Ви думаєте, що я шкодую для вас? — говорила Сура. — Ой вей мір, ой-ой! — прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, підсолоджені горілкою та приправлені оселедцями, так і влазили в їх душі. Вони не знали, що жид вибере ті сорок карбованців і за оселедці, і за ту горілку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень — то недоливками, то водою, підлитою в горілку, то більшою платою.

Люди розтали, як віск, і почали хвалити жида. Декотрі вже були зовсім п'яненькі.

— Так що ж, панове, та ще й які панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волості, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Іцькову сучку, — підлещувався Берко до мужиків. — Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати мені й свій шинк, і будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованців на волость, а за ваш шинк зараз покладу гроші на стіл!

— А добрий жиді — гукнув один п'яненький мужик. — Ще й гроші зараз дає. Будемо стояти на сході за його!

Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

Саме в той час Карпо Кайдашенко їхав з ярмарку, вглядів коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горілки не любить і на сході йде все проти його.

Він сховався в кімнату.

— Здоров, був, Карпе! — гукнув Грицько і почав обнімать та цілувать Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

— Та здоров був... — говорив Карпо, одвертаючи лице. — Та годі вже!

— Здоров був, соколе! Та зайди-бо в шинок та випий хоч чарочку з нами! — молов Грицько і знов ухопив Карпа руками за шию і цмокнув його в щоку.

— Серце! Голубчику! Чи вже ти оце не вип'єш з нами хоч по одній чарці, хоч півчарки! Та тут же такий добрий жид! А! Що вже й казати!

— Та одчепись собі! Піди, обніми та поцілуй мою коняку, коли вже припала охота цілуваться, — говорив Карпо. — А нащо це ви горілку п'єте в жидівському шинку? — спитав Карпо.

— Та бодай не казати… сказав Грицько, — тут такий добрий жид, такий добрий, чорт його знає, де він такий добрий взявся. Благодареніє богу і всім святим, він і на церкву дасть! Ото кумедія!

— А ви забули, що самі на громаді постановили?

— Серце, голубчику, білий лебедику! — говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карпові в ніс. — Та не цурайся-бо нашого хліба-солі.

Карпо бачив, що з п’яним розмовлять — тільки гаяти час, вдарив коняку батогом. Віз покотився.

На другий день зібралась громада. Прийшов Карпо і вдивився.

Громада співала вже іншої; волосний та писар тягли за громадою і кричали, щоб оддати Беркові й громадський шинк, не тільки що пускать людей по горілку і в жидівські шинки... бо Берко зараз платить гроші...

— Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це! — сказав понуро Карпо й одійшов од громади набік.

Громада оддала Беркові громадський шинок, хоч Берко на церкву грошей та дав, а тільки дурив п'яних мужиків.

Громада дорого потім заплатила хитрому жидові...

Берко приймав за горілку не тільки пашню, але навіть крадене сіно й солому. Понесли люди мішками пашню в Беркову комору, а Берко тільки гладив бороду білою рукою, дивився, як п'яні мужики валялись під його шинком, та зараз-таки підняв скажену ціну на горілку в усіх шинках.

1878  І. Нечуй-Левицький

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
предыдущая
следующая