хочу сюда!
 

АлЁнА

43 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 45-58 лет

Заметки с меткой «література»

ТавтоГрама "В" -- "Ворона ввечері"

Серед  студентської  спільноти  свого  часу  було  поширене змагання  на  складання  оповідання,  у  якому  би  всі слова  починались  на  одну  і ту саму букву -- ТавтоГрами. 

В російсько-мовному змаганні відоме оповідання  «Отець Онуфрій»:  http://blog.i.ua/user/290876/2029464/

До уваги пропонується оповідання, де всі слова починаються на букву «В»  (понад  200 слів)…

 

Ворона вперше в Великдень, в вівторок,  взялася варити вечерю.

Внесла велике відро води, всипала в воду вівсянку.

Варила-варила, вирішила виявити винахідливість: влила вершки,

вкинула вчорашній вінегрет.

 В відрі весело вирувало.

Ворона-вертихвістка  вертілася всюдибіч: витягла високоякісну вермішель, відкрила вишневе варення, відщипнула вісімнадцять виноградин, відламала восьмушку ванілі.

Все вкинула, вимішала, випестила...

Вариво видалось вельми вегетаріанським.

 Ворона вирішила вкрасти вирізку.

Вигасила вогонь, вирушила в “Варус”.

 Відважно влетіла всередину.

Всі відвідувачі “Варуса”, вгледівши Ворону, влаштували вереск.

 Виручили випадкові військові: взялись виганяти вертихвістку

 віниками,  вербою…

Втікаючи, Ворона втрапила в віддалений від виходу відділ.

Вгледіла “Віскас”. Вхопила. Вправно вилетіла.

Вдома відновила вогонь, вкинула влучно в відро віднайдені вишкварки, вкрадений “Віскас”.

- Все, вже вистачить, - впевнено вимовила вголос.

Вельми вдоволена вмостилась відпочивати.

Влетів вайлуватий Ворон.

- Вау! Вечеря! Вельми вдячний! - вигукнув.

- Втомився, вельмишановний? Виголодався? Всідайся! - відповіла весело Ворона.

Впевнено влила вариво в ваганки* -- виглядало вдало.

Ворон взявся видзьобувати.

Враз - випрямився витріщився-вилупився !!!

Ворона викрикнула: - Вдавився?! Викликати ветеринара?!

- Води, - вимовив втишено Ворон, випльовуючи вариво.

Випив воду, відкашлявся.

- Відпустило... - видихнула Ворона.

Вона відвернулась.

Ворон вмить вилив вариво в відкрите вікно.

- Виїв все! - виголосив, віддаючи Вороні випорожнені ваганки.

- Вечеря вдалась? - взялась вона випитувати.

Ворон вирішив відбрехатися (вважатиме вередою, втратяться

взаємини, вивітриться ввічливість).

Вдавано ввічливо вимовив: - Вдалась... Вражений...Візьми Валюту, - всучив.

Ворона вийшла вимити ваганки .

Вдивляючись в вже вимите відро відверто відразливого варива, Ворон важко видихнув: - Вмру...

Вернувшись, Ворона весело відрапортувала:

- В вівторок варитиму вареники, випікатиму ватрушки!

Ворон вперше ввечері випив валер’янки...

На вулиці йде дощ...

На вулиці вже зо дві години йде монотонний дощ... 
моя дружина весь цей час тоскно дивиться у вікно...
якщо дощ і надалі буде продовжуватись, прийдеться таки впустити її в дім...

(як називається цей жанр літератури? )

А які ви любити читати книжки?

Любі друзі, хочу дуже дізнатись подобаєтся вам взагалі читати літературу?
Якщо все ж таки ДА, то напишить у коментах, яку саме полюбляєтеbravo
                          Буде дуже цікаво дізнатисяcall

Я ось зараз лише читаю  конспекти по біології, на жальprostite А ось як почнутся канікули, буду читати найулюбленішого автора - Ремаркаletsrock

Про жанр "Майстра і Маргарити" і не тільки

           Приблизно 90 років тому - у 1928 р. - Михайло Булгаков розпочав написання роману "Майстер і Маргарита".
           Не претендую на правильність і оригінальність мого розуміння того, про що насправді роман М. Булгакова "Майстер і Маргарита". Щоб стверджувати це, слід добре знати деталі біографії письменника, принаймні поверхово ознайомитися з версіями критиків-"булгакознавців". Я колись вперше і востаннє натрапив на одне з тлумачень цього роману. Ще раніше мені були знайомі лише текст роману, фільм (чудовий і досить точний) режисера Бортка, також фільм, на мій погляд, менш вдалий режисера Юрія Кари, а також тексти деяких інших романів Булгакова. Ось на цій основі...
           Я вважаю, що Булгаков належить до майстрів інтелектуальної прози найвищого ґатунку, таких як Кафка, як Семюел Беккет, Ежен Іонеску, чия езопова мова, з одного боку, дуже промовиста для кожного запитливого розуму, але з другого - є такою, що оберігає від безпосереднього бачення трагедію автора. Якщо в реальному житті автор є лише учасником деяких життєвих перипетій, часто досить безпорадним, а також намагається змінити на краще деякі життєві моменти, і зазнає щоразу невдач, то в своєму творі такий автор, природно, прагне бути далеко не тільки учасником, а цілковитим контролером (режисером) ним самим організованого маскараду речей та явищ, балу аналогій чи чогось такого. Ось коли і потрібна езопова мова: вона приховує, так би мовити, авторський волюнтаризм, котрий, знесилений реальним життям, вщент розбивається об бетон зовнішніх обставин. Але ж у власному творі він повинен неподільно тріумфувати.  А як цього досягти у творі? Спосіб один - протиставити абсурду реальності свій власний рукотворний розумом витворений абсурд. Заперечити абсурд абсурдом. Лікувати подібне подібним.
         Лихий світ, який вдає з себе правильний і людяний, в якому проте природна логіка не діє, можна змінити (перемогти) лише із залученням на свій бік надприродних сил, котрі, хоча і вдають з себе нечисті сили, проте є силами, що представляють, хай не добро, але, в усякому разі, справедливість.

         З усіх можливих літературних жанрів цей твір вдається позначити як роман у жанрі магічно-абсурдистського реалізму.

Минуло 140 років...

Але майже нічого не змінилось. Лише методи і ставки змінились....

*  *  *

Минуло чимало років після панщини. Громада трохи заворушилась і почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

Тим часом громада почала діло з жидом. Один багатий жид з містечка заплатив панові добрі гроші й купив собі право поставить в селі на панській землі шинки. Він заквітчав своїми шинками село з чотирьох боків і пустив горілку по дешевшій ціні, ніж в громадському шинку. Люди кинулись за горілкою до жидівських шинків. Громадський шинок стояв порожній, в його ніхто й не заглядав.

Волосний зібрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громаді.

— Панове громадо! — говорив Карпо. — Нехай ніхто з села не купує горілки в жидівських шинках. Посадім коло шинків десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

— Я сам сяду з дрюком і буду одганяти хоч би й свою рідню! — гукнув Лаврін. — Нехай жиди посидять дурно ціле літо над своїми барилами. Посидять та й підуть.

— Добре Кайдашенки радять! — загула громада. — Посадім людей та й не пускаймо нікого в жидівські шинки.

Громада порадилась і розійшлась.

Жид побачив, що непереливки, взяв відро горілки, одніс волосному; друге одніс писареві, зібрав до себе в шинок десять чоловіків таких, що заправляли громадою, і поставив їм ціле відро горілки.

— Чого нам змагаться, — говорив хитрий жид, — нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю ціну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованців одчіпного.

— Чи вже заплатиш? — гукнули чоловіки.

— Ой-ой, чом і не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душі нема? Я ладен і на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете віри.

І жид перехрестився зовсім по-християнськи. — Чи ти ба! Жид хреститься! — гомоніли люди.

— Ви думаєте, що я не поважаю вашої віри? Та я ладен жити з вами, як з братами, — підлещувався жид. — От вам ще відро горілки! Суро! А винеси гостям оселедців та паляниць! — гукнув жид до жидівки.

Сура зітхнула на всю кімнату, так їй було шкода оселедців, але вона винесла й поклала перед людьми на столі.

— Їжте, люди добрі! Ви думаєте, що я шкодую для вас? — говорила Сура. — Ой вей мір, ой-ой! — прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, підсолоджені горілкою та приправлені оселедцями, так і влазили в їх душі. Вони не знали, що жид вибере ті сорок карбованців і за оселедці, і за ту горілку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень — то недоливками, то водою, підлитою в горілку, то більшою платою.

Люди розтали, як віск, і почали хвалити жида. Декотрі вже були зовсім п'яненькі.

— Так що ж, панове, та ще й які панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волості, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Іцькову сучку, — підлещувався Берко до мужиків. — Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати мені й свій шинк, і будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованців на волость, а за ваш шинк зараз покладу гроші на стіл!

— А добрий жиді — гукнув один п'яненький мужик. — Ще й гроші зараз дає. Будемо стояти на сході за його!

Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

Саме в той час Карпо Кайдашенко їхав з ярмарку, вглядів коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горілки не любить і на сході йде все проти його.

Він сховався в кімнату.

— Здоров, був, Карпе! — гукнув Грицько і почав обнімать та цілувать Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

— Та здоров був... — говорив Карпо, одвертаючи лице. — Та годі вже!

— Здоров був, соколе! Та зайди-бо в шинок та випий хоч чарочку з нами! — молов Грицько і знов ухопив Карпа руками за шию і цмокнув його в щоку.

— Серце! Голубчику! Чи вже ти оце не вип'єш з нами хоч по одній чарці, хоч півчарки! Та тут же такий добрий жид! А! Що вже й казати!

— Та одчепись собі! Піди, обніми та поцілуй мою коняку, коли вже припала охота цілуваться, — говорив Карпо. — А нащо це ви горілку п'єте в жидівському шинку? — спитав Карпо.

— Та бодай не казати… сказав Грицько, — тут такий добрий жид, такий добрий, чорт його знає, де він такий добрий взявся. Благодареніє богу і всім святим, він і на церкву дасть! Ото кумедія!

— А ви забули, що самі на громаді постановили?

— Серце, голубчику, білий лебедику! — говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карпові в ніс. — Та не цурайся-бо нашого хліба-солі.

Карпо бачив, що з п’яним розмовлять — тільки гаяти час, вдарив коняку батогом. Віз покотився.

На другий день зібралась громада. Прийшов Карпо і вдивився.

Громада співала вже іншої; волосний та писар тягли за громадою і кричали, щоб оддати Беркові й громадський шинк, не тільки що пускать людей по горілку і в жидівські шинки... бо Берко зараз платить гроші...

— Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це! — сказав понуро Карпо й одійшов од громади набік.

Громада оддала Беркові громадський шинок, хоч Берко на церкву грошей та дав, а тільки дурив п'яних мужиків.

Громада дорого потім заплатила хитрому жидові...

Берко приймав за горілку не тільки пашню, але навіть крадене сіно й солому. Понесли люди мішками пашню в Беркову комору, а Берко тільки гладив бороду білою рукою, дивився, як п'яні мужики валялись під його шинком, та зараз-таки підняв скажену ціну на горілку в усіх шинках.

1878  І. Нечуй-Левицький

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
предыдущая
следующая