Мовне питання

Не хочу влаштовувати ніяких "холіварів" чи "підгорань" як люблять говорити в інтернеті, просто викладаю подію і своє бачення.
        Частина1. Подія
Їду в метро з колегою по роботі. Вона сидить, а я стою, щоб сиділи жінки, діти і т.д. Спілкуємося. Російською, так на роботі склалося. Поряд сидить вусатий дідок і щось ніби коментує. На станції, коли стає тихіше, розрізняю наступні його слова: "Спілкуйтеся пошепки своєю мовою, вона тут нікому не потрібна..." З цікавістю дивлюсь в його бік, ніби, що це було, дідок дістає якусь брошуку з нотами і текстами пісень, втуплюється в неї, ми продовжуємо свою розмову. Інколи чую з боку дідка нерозбірливі коментарі зі словом "Україна". Виходжу, прощаюсь з колегою. Через вайбер дізнаюсь, що вслід мені пролунало від суб'єкта: "Слава богу, один ворог пішов!" Антракт.
        Частина 2. Міркування. 
Думаю, про моє ставлення до української мови викладати  тут зайве. Хоч в родині радянського офіцера спочатку навчився говорити російською, але державною володію не гірше, люблю її звучання у гарному виконанні. Враховуючи всі історичні події з утисків мови, позицію дідка можна прийняти, але не поведінку.
       Скажу коротко тезами: Якщо довбойоб виявився патріотом, від того він не перестає бути довбойобом. Якщо патріот виявився довбойобом, це прикро в першу чергу для інших патріотів, які не є довбойобами.
       А тепер детальніше. Людина поважного віку, з патріотичних міркувань поводиться наче посміховисько. Звісно, сила дії антиукраїнської пропаганди викликає силу протидії, але ж сумно являти собою інерційну несвідому дію без вектора і корисної дії. Якщо ви пливете бездумно за течією, ви або труп, або лайно.
       Сліпа категоричність міркувань то окрема тема для дискусії, але я маю що сказати, щоб розхитати позицію подібну до згадоної вище.

1. Серед добровольців, які стримували ворога на Донбасі, поки регулярна армія чухала потилицю, багато російськомовних, але вони люблять Україну не менше за базікал у вишиванках, і зробили значно більше для країни. То може не зовсім в мові справа?

2. Така поведінка може легко викликати агресію у відповідь і наврядчи є патріотичною за результатами діяльності.

3. Російська мова. Її, штучно сформовану протягом розвитку т.з. третього Риму, розвивали в тому числі і багато українців, оскільки грамотних людей аж до ХІХ ст. в Московії катастрофічно бракувало. Тож, на їхню мову ми маємо не менше прав, аніж вони самі, то чому би російською для різноманітності й не користуватися.

4. А ще такі агресивні шукачі ворогів є підозрілими, бо найголосніше "тримай злодія" зазвичай волає злодій.

Наче, все. Миру у ваші домівки і голови.

Дорослішання

  • 27.03.18, 07:43
       Все менше людей нині плутає поняття "дорослий" із віковими показниками. Багато фільмів, книг, тощо про дорослих дітей або інфантильних дорослих, як і прикладів з реального життя, дають зрозуміти про не такий вже великий зв'язок між цими двома поняттями. Хоча й досі траплються ті хто бачить це питання надто вузько і стереотипно. Вік грає роль, але не таку сильну, як події, рішення і вчинки що до цього віку відбувалися з людиною. Має вплив на дорослішання і розумовий потенціал, але теж не вирішальний, як виявилось.
        Є ще один стійкий стереотип, який найчастіше лишається без переосмислення, це сприйняття дорослішання як єдиний, переломний і доконаний процес. Мені ж здається, що процес дорослішання є постійним, перманентним протягом життя.
Сьогодні тобі здається, що ти подорослішав, і воно так мабуть і є, якщо порівнювати з вчорашнім днем. А через пару років, оглядаючись назад, казатимеш про ще не зріле мислення і вчинки цього періоду життя.
І добре, коли воно так. Гірше, коли людина завжди вважає себе дорослою, а насправді це не так, і лишається на тому ж рівні протягом всього життя.

14%, 1 голос

0%, 0 голосов

57%, 4 голоса

29%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Просто епізод. Завершення

  • 07.04.17, 18:34
Початок історії тут http://blog.i.ua/user/460768/2006068/ і тут http://blog.i.ua/user/460768/2010104/

Не дивлячись на такі ночі, що повторювались неодноразово, їх поведінка більш скидалась на дружньо-сусідську: він інколи допомагав їй з дрібною чоловічою хатньою роботою, а вона запрошувала його до себе обідати…

Мело весь месяц в феврале,

И то и дело

Свеча горела на столе,

Свеча горела…

Неодноразово згадував він рядки Пастернака, оскільки вони були наче з них писані. Інтуїтивно обидва розуміли, що довго все це не триватиме. Через кілька тижнів вона запропонувала влаштувати скромне міні-свято на двох, з музикою і вином. Він, як приймаюча сторона, зробив свій улюблений салат, купив вина і якихось закусок. Вона теж прийшла з вином, і наполягла розпочати з нього. Музика грала на фоні, вони мило спілкувалися, вино потроху давало в голову й сусідка почала задавати недоречні питання:

-         - А якщо твоя повернеться, ти про мене не повністю забудеш?

-        -   Не повернеться.

-         -  Чому ти так думаєш?

-        - Ті стосунки вичерпали себе.

-         - Це сумно.

-        -  Розкажеш про свого чоловіка

-        - Тобі не варто цього знати, та й я не готова розповісти. Все так складно.

-         -  Добре, давай про щось більш приємне

-         -  Увімкни пісні свого гурту. Цікаво послухати.

-          - Навіть не думав, що зацікавишся. Вмикаю.

Розмови йшли далі, закінчувалась друга пляшка вина, і під одну з мелодійних пісень вони несподівано закружляли в мед ляку посеред  тісної квартири. Під час цього танцю його охопило передчуття, що ця зустріч остання. Її, скоріш за все теж, тому танок плавно але стрімко переріс в запал пристрасті, шаленіший і потужніший, ніж попередні. Ніби останній ковток води перед виходом в пустелю, вони жадібно впивалися одне одним, і через хміль він навіть не зафіксував у пам‘яті як все скінчилось. Прокинувся він ранці і дуже здивувався, що вона лежала і спала в його обіймах, вперше залишившись на ніч. Згадавши про її дітей, він обережно розбудив її і сказав, що вже ранок. Все зрозумівши, вона сказала : «Дякую тобі за все», і, востаннє поцілувавшись, пішла. 

Просто епізод. Частина друга

Початок історії тут http://blog.i.ua/user/460768/2006068/

   Візит до їх оселі виявився напрочуд невимушеним, хоча він переступив той поріг уперше. В гостях у неї також була її подруга, хрещена хлопчика. А він разом із сестричкою були дуже раді печиву і фруктам, та і дядькові, який погоджувався їх піднімати і підкидати вгору, на що вони аж верещали від захвату. Хлопчина навіть не хотів його відпускати, коли він прощався і йшов до себе. З сусідкою також вдалося поспілкуватись і дещо про неї з‘ясувати. Була вона дуже непоганою людиною, хоча й проглядалося «районівське» виховання.

   Спілкування із сусідкою на подвір‘ї чи у під‘їзді стало чимось природним. Якось раптом і ніби остаточно. Якось вона попросила скористатись його інтернетом, щоб замовити одяг діткам, і він залюбки погодився, запропонувавши зайти до нього на чай з печивом та мережею. На тому і домовились. Коли вона зайшла пізно ввечері, вклавши дітей спати, його здивувало її вбрання. Плаття на ній було з розряду «вихідних», в яких ходять на дискотеки. До того ж відкриті плечі й руки якось не дуже відповідали зимі, що царювала навколо. З меблями в його квартирі було кепсько, один стілець біля комп‘ютера, два на кухні.  Коли він приніс їй чай і печиво до комп‘ютерного столу, планував сидіти збоку на дивані, який також виконував  роль ліжка, однак їй хотілося радитись з ним, а з дивану монітора не було видно. Довелось стояти поруч. Через певний час, він сказав, що принесе ще один стілець, на що вона заперечила, і посунувшись на своєму запропонувала сісти поряд. В процесі такого сидіння за комп‘ютером, йому прийшло в голову зробити своїй гості легкий аматорський масаж плечей і шиї, на що вона охоче погодилась,оскільки скаржилась на втому.  Його не натреновані пальці врешті теж втомились, і масаж став більше схожий на прогладжування. Коли пальці випадково ковзнули нижче шиї над грудьми, її дихання раптово стало частішим і важчим, а сама вона почервоніла. Незручну паузу треба було чимось заповнити, і нічого кращого за поцілунок в голову не прийшло. Після короткої розвідки губами, віддихавшись, вона запитала:

-                    -      Ти з усіма такий?

     -      Звісно ні, - була його відповідь, що продовжилась новими поцілунками і обіймами. Врешті вона вже сиділа на його колінах, що дозволило йому взяти легко її на руки і понести на диван. Розуміючи, до чого йде справа, вона пошепки сказала, вже напівлежачи на дивані:

-                    -     Ми ж ледве знайомі. Не треба… так поспішати…

-                    -     Не бачу причин для нас обох, щоб зупинятись.

Вона й не хотіла зупинятись, просто треба було тримати марку, і він це чудово розумів. Тому наступної миті вони, підкорені жагою, стрімко позбавлялись одягу, а разом з ним і сумнівів, упереджень, самоконтролю і сорому. Без зайвих слів, награності, поклик природи зблизив їх на стільки, на скільки це було можливо тієї миті. Темна й тиха зимова ніч. Монітор комп‘ютера давно вже згас і посеред цієї тиші вони вдвох умиротворені лежали на дивані вкриті ковдрою, він на спині горілиць, а вона, припавши щокою до його грудей. Торкнувшись пальцями латунного скрипкового ключика, що висів у нього на шиї, вона порушила тишу й спитала:

-                    -    А звідки в тебе цей кулончик?

-                    -    Колись купив у Львові.

-                    -   А звозиш мене колись до Львова? - Спитавши це, вона помітила розгубленість в його очах, і перш ніж він встиг зібрати до купи слова, щоб дати якусь ухильну відповідь, вирішила виправити незручну ситуацію, тому перервала – Жартую, розслабся. Не вздумай мені нічого обіцяти, це ні до чого.

-                   -   Я й не обіцяю те, що не можу виконати.

-                   -   І давай домовмося, що ніхто ні в кого не закохуватиметься.

-                   -  Ти права. Це нам обом ні до чого.

Ще полежавши так певний час, вона встала, і вдягаючись, сказала що має повернутись до дітей, раптом  вони серед ночі прокинуться, а її не буде. 

Просто епізод. Частина перша

Літній день, обідня перерва. Завдяки тому, що він знімав крихітну совкову квартиру в п‘яти хвилинах пішки від роботи, майже завжди на обід йшов додому. Цим він економив час і гроші. Зав‘язнувши в складних стосунках і не надто простій роботі, ним цього дня володів сумний, задумливий настрій. Щойно підігрітий борщ був надто гарячим, щоб їсти його одразу, тому погляд його мимоволі  перейшов на вікно, і те, що відбувалося за склом.  Частину газону, що між будинком і тротуаром, мешканці квартир використовували як клумби, а деякі і як городи, де й справді вирощували овочі. Українці. Цього дня там поралась молода сусідка з першого поверху, а навколо неї бігали, бавлячись, її діти. Миле і зворушливе видовище. Сусідка, до речі, теж досить мила. Врешті, обід перетворився на споглядання за нею, як вона нахилялась із сапою то в одну, то в іншу сторону. Він, давно вже вітаючись із нею, вперше відзначив її привабливість. Доїв борщ, і поплентався назад на роботу.

Півроку пройшли якось самі по собі, в метушні, роботі, з‘ясовуваннях стосунків зі своєю співмешканкою, різних приємних і не приємних моментах, однак із повною відсутністю визначних подій. Стосунки, власне, сходили нанівець, фактично зійшли, хоч і без офіційного проголошення. В крихітній зйомній квартирі поселилась справжня, тягуча самотність.

Посеред новорічних свят, вертаючись додому, він зустрів у під‘їзді сусідку з першого поверху, і привітав зі святами. Та була в гарному настрої, розпитувала про справи, і несподівано спитала про приготування м‘яса. Справді несподівано, бо вона ніби й не мала знати, що в нього досить непогані навички в кулінарії, хоча й без особливих знань. Перекинувшись парою слів, і попрощавшись, він занурився в думки. «Цікаво, де її чоловік ... чи навіть батько дітей… судячи з усього, десь не з ними... сумно… треба привітати малечу солодким, все ж таки свята…

to be continued

Інший час, інша держава, але яке все схоже...

"...Схоже безсилля було притаманне й сенаторам, котрі, споглядаючи у 1764 р. російські війська під Варшавою, спромоглися лише на сподівання, що, "побачивши утиски вільного народу, ціла Європа... не заплющить очей і не пожалкує коштів на порятунок нашої вітчизни"
(с) Анджей Сулима Камінський "Історія Речі Посполитої"

Ще один маленький віршик з юності

СМС

Її привітали сухим смс,
Вона ж любить мову, хоч не з поетес,
А тут тільки смайли, й транслітом слова,
І час за дрібним монітором сплива.

Ні, їй оператор не міг передать
Те, як б'ється серце, як очі горять...
Ні поглядів, прямо у вічі палких,
Ні теплих обіймів, ні сльози, ні сміх...

І відповідь в тих же загальних словах.
Вона ж любить мову? - та тільки в думках.
Це час, це такий історичний процес,
Коли всіх вітають сухим смс.

Трохи поезії

Колись в юності я писав вірші. Як українською, так і російською мовами. Пройшовшись осінньою алеєю згадав один із них)

Вдохни осенний аромат,
И я его вдохну с тобою.
Земля, окутавшись листвою,
Всё время манит чей-то взгляд.

Всё время манят чей-то взгляд
Деревьев золотые кроны.
Я восхищаюсь видом оных,
Их цвету яркому я рад.

Их цвету яркому я рад,
Как солнцу в марте, после ливней
И делает меня счасливей
Тех красок радужных парад.

Тех красок радужных парад
Тебе и мне согреют душу,
Как моряку, при виде суши,
Как пастуху, при виде стад.

Гарячі напої і посмішка

     За останні 5-10 років дуже великого розповсюдження набули каво-чайні кіоски і магазинчики, де окрім того, що можна купити багато сортів чаю/кави, можна тут же скуштувати ці напої у готовому вигляді. Зручно і смачно. Та й взагалі, не знаючи офіційних цифр, за власними спостереженнями, обсяги споживання цього продукту, а особливо кави, людьми істотно збільшилось. Офісна культура, ніби економія часу, привчання людей до натуральної, хоч і далеко не завжди якісної кави. І це лише маленька частка чинників, які першими прийшли в голову. І не так важливо, хто кого більше підштовхує, попит, чи пропозиція. Сказати хочеться дещо інше. Вкрадаються навіть підозри, щодо масової залежності, на зразок тютюнової. Хоча, як на мене це, якщо і залежність, то набагато приємніша. Ковток гарячого ароматного напою свіжого ранку, в квітучому скверику біля якогось транспортного вузла. Невеличке приємне інтермецо посеред міської метушні години пік. Радість, в якій не варто собі відмовляти. 
     Колись, маючи один з таких магазинчиків неподалік від офісу, частенько заходив до нього за кавою. Молода, симпатична продавщиця завжди привітно посміхалась. З  часом вона знала моє ім"я, знала, що мені без цукру ("от збоченець!", - подумає зараз хтось щодо цукру), і навіть, якщо за мною не було черги, з нею можна було перекинутись слівцем за життя. Ходити туди було завжди приємно саме в її зміну, і, думаю, саме через її привітну посмішку. Про всяк випадок зауважу, що з особистим життям у мене було все гаразд, ніяких зайвих намірів до неї не було, хоч я й зараз визнаю її привабливість, мені цілком вистачало жіночої уваги, але з таким її підходом до клієнтів, кава навіть здавалась смачнішою. "Так вєдь с улибкой бєнзін еффєктівнєє!", - сказано в одному зі старих фільмів. Понад сотню разів я брав у неї чай і каву, допоки спочатку я, а потім і вона не змінили місце роботи.
     Вчора ввечері, йдучи з роботи на репетицію, зайшов до такого кіоску, де теж молода, і доволі симпатична дівчина зробила мені чай, досить смачний, але із таким незадоволеним обличчям, на зразок "як ви всі мене дістали!" Можливо, в людини якісь негаразди, я все розумію, однак зайти туди вдруге бажання вже немає, оскільки задоволення було дещо зіпсоване. Можливо, за посмішку не доплачують, хоча трапляється й таке, але вона дозволяє людині відчути себе "в своїй тарілці", і викликає бажання вертатись знову в той самий, один із багатьох, кіоск за теплотою не лише в паперовому стаканчику, а й на обличчі людини, що тобі його продає.

Про Смак

    Якось спілкувались ми з колишньою колегою про свій фах, тобто архітектуру, дизайн, і вона висловила думку, що в цій справі можна навчитись чому завгодно, окрім відчуття смаку. Ніби це має бути вродженим. Особисто я з цим не згодний, і вважаю, що навчитись при великому бажанні можна будь-чому, а ті хто говорять подібне про будь-що, можливо хочуть хоч якось підкреслити, чи навіть просто виявити свою унікальність.
    І справді, природні задатки, здібності, це звісно добре, але найбільш високої майстерності досягають зазвичай, працьовиті, а не обдаровані. Якщо ж казати про мистецтво, дуже рідко який музикант на самому початку розуміється в звучанні. Може здатись, що їм це не дано, але пройшовши шлях до професійного музиканта, кожен чує, де забагато високих частот, не треба прибрати нижню середину, а де звук надто закомпресований. З музичним слухом все те саме, при систематичних заняттях, ті, кому ніби ведмідь потанцював по вухах, чують навіть мінімальний "нєстроєвіч". Бачив таке на власні очі. То може і зі смаком все аналогічно, якщо розвивати саме ті "рецептори"?
    Смак в архітектурі, багато в чому базується на знаннях про архітектуру. Коли я вчився на перших курсах університету, моє розуміння архітектури не багато чим відрізнялось від її розуміння звичайними обивателями. Подобались виключно статичні затишні будівлі, найчастіше, класичні. При чому я ледве міг відрізнити справжню класику від псевдо-класики. Сучасні складні структури я просто не міг вподобати, бо не міг їх зрозуміти. Звісно, деякі люди уловлювали це інтуїтивно, але їх було небагато. Пропустивши не один проект крізь свій мозок, дізнавшись і навчившись багатьом речам, мені вже не складно уловлювати естетичну складову, і претендувати на відчуття смаку. Це нормальний шлях багатьох фахівців.
    В мистецтві як і в науці є два підходи до діяльності: методом прозорого та чорного ящиків. В першому людина акумулює знання, ретельно їх досліджує й аналізує, а з них складає якесь рішення, а бо якийсь витвір мистецтва. В "чорному" ж ящику рішення приймаються інтуітивно, можливо не без логічних складових, але й без заглиблення в питання. В обох методах є як переваги так і недоліки. І, думаю, створення будь-якого об"єкта дизайну, витвора мистецтва, чи музичного твору, що при цьому виконано зі смаком, може бути досягнено обома способами. І це не значить що хтось більше чи менше талановитий. 
    Це моє переконання щодо смаку вже не раз знаходило підтвердження в реальному житті. Вірте в себе, але розвивайтесь)
Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая