Про співтовариство

Цитати великих людей, розумні думки, історії, притчи.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Цитатник

"Дурість - набагато більш небезпечний ворог добра, ніж зло...

  • 06.12.22, 05:23
... Проти дурості ми беззахисні. Тут нічого не добитись ні протестами, ні силою; докази тут не допомагають; фактам, що протирічать власному судженню, просто не вірять - в таких випадках дурень перетворюється у критика, а якщо факти неспростовні, їх відкидають як неважливу випадковість. До того дурень, на відміну від злодія, абсолютно задоволений собою; і навіть стає небезпечним, коли у роздратуванні переходить у напад. Ні в якому разі не можна намагатися переконати дурня розумними доказами, це безнадійно та небезпечно.
Чи можемо ми впортатись з дурістю? Дурість представляється більше соціологічною, ніж психологічною проблемою. Це реакція особистості на вплив історичних обставин, побочне психологічне явище у певній системі зовнішніх стосунків. При уважному розгляді виявляється, що будь-яке посилення зовнішньої влади (політичної або релігійної) уражає значну кількість людей дурістю.
Влада одних вимагає дурості інших. Особистість, пригнічена видовищем всемогутньої влади, позбавляється внутрішньої самостійності і відрікається від пошуку власної позиції у створеній ситуації. Дурість часто супроводжується впертістю, але це не повинно вводити в оману відносно її несамостійності. Спілкуючись з такою людиною, відчуваєш, що говориш не з ним, не з його особистістю, а з опанувавшими ним гаслами та закликами. Ставши знаряддям, дурень здатен на будь-яке зло, і разом з тим він вже не здатен розпізнати зло.
В такій ситуації очевидна марність наших зусиль збагнути, і про що думає "народ", і чому це питання зайве по відношенню до людей, які мислять та діють в усвідомленні власної відповідальності.
Думки про дурість дещо втішні: вони не дозволяють вважати більшість людей дурнями за будь-яких обставин.
В дійсності все залежить від того, на що роблять ставку правителі - на людську дурість чи на внутрішню самостійність та розум людей".
Дітріх Бонхеффер (1906-1945), євангельський пастор, герой антинацистського спротиву у Німеччині, учасник заколоту проти Гітлера, цитата з листа "Спротив та покора", написаного у тюрмі перед стратою.


Чому не можна воювати з українцями!? 

  • 29.11.22, 05:31
1. Аграрна країна. Кожен може закопати. Вороги сприймаються як дармові добрива.

2. Хазяйновиті люди. Кожній родині потрібен БТР для оранки, з корпусу ракети роблять мангал, погнуте здають на метал.

3. Винахідливі. Воюють всім, що є: коктейлями, пиріжками, консервованими огірками, прокльонами і навіть голими руками. 

4. Безстрашні. Після 90-х, 2008-го, 2014-го і коронавірусу, бояться тільки власних жінок і шо люди скажуть.

5. Анархічні. Терпіти не можуть будь яку владу. Окупаційну владу через тиждень змусять говорити державною і провести чесні вибори, які одразу оголосять фальсифікованими. 

6. Непередбачувані. В мирний час усі всіх звинувачують у роботі на ворога. Коли приходить ворог то гуртом нищать його. В перервах гризуться за те, хто більший патріот))

7. Незламні. Коли погано – плачуть, коли дуже погано – співають, коли повна срака – сміються!

P.S. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни. 

Ліна Костенко


Заповіт

  • 23.11.22, 06:12
Вісімдесятилітня жінка, з синім
волоссям, сиділа в нотаріуса і
махала ногами.
– По якому питаню Ви до нас зайшли?
– Так, заповіт хочу написати.
– Добре.
– Записуйте, - бабуся зручніше вмостилася на стільці і почала диктувати.
– Після моєї смерті прошу перевезти мій мозок на дослідження в Національний науково-дослідний інститут. Якщо HДI не захоче брати, хай
скажуть, що від Клавдії Петрівни. Усіх своїх котів, які будуть у мене на момент смерті, я віддаю друзям. Якщо
таких не залишиться (друзів, а не котів), то коти йдуть у спадок до мого сина.
Усі книги, якщо вони нікому не потрібні, віддайте в бібліотеку. Але я дуже рекомендую хоча б погортати їх. Три роки тому, я забула, в яку з них я поклала свої гроші.
Наказую своєму синові розкидати мій прах на пагорбі в Новій Зеландії...
Нотаріус закашлявся.
– Перепрошую, де?
– У Новій Зеландії.
– Та це ж так далеко! Для чого такі складнощі?
– Складнощі — робота п'ять на два і година обіду. Він нікуди не поїде заради тої роботи. Все в праці. Я теж була саме такою. Тепер шкодую про це. А у нього ще попереду довгий шлях. Життя стає яскравішим під час подорожі. І це змінює людину. Я побачу, як він повернеться в свій офіс і сяде! Його туди вже не затягнуть.
Тут потрібно лише допомогти йому в цьому, показати, що є інше життя. Що я й зроблю, коли помру...
Так, і я не хочу гнити в землі. Краще летіти до Зеландії...
– Хм... - нацупив губи нотаріус.
– Добре, а що з майном? Рухомим? Нерухомим?
– А, квартиру і мотоцикл залишаю сину. Однак мотоцикла в мене поки що немає. Але я вже записалась на
курси і скоро його куплю, тож запишіть і його...
А от, свій самокат я завіщаю
Степану Никифоровичу, якщо він ще буде живий. Він так довго до нього приглядався. Коли ми з ним каталися в парку, у нього свій зламався і він влетів у дерево...
Після того, як старенька пішла,
нотаріус оголосив перерву.
Синьоволоса відвідувачка не виходила у нього з голови. Він перечитав ще раз заповіт, потер очі, щоб переконатися, що це все справжнє, подивився на велику купу паперів, а потім схопив телефон.
– Марійка, привіт, я хотів запитати, ти хочеш кудись поїхати?
– Знаєш, я завжди мріяла побувати в Африці...
Автор Наталія Обухова


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
51
попередня
наступна