РАСИ, РИСИ і НАРОДИ СВІТУ (трохи з гумором)

  • 28.11.17, 21:04

РАСИ, РИСИ і  НАРОДИ  СВІТУ

(трохи з гумором)

(за загальногалактичною класифікацією)

            Знаєте шановні! Серед людей, якби їх класифікація була би зроблена іншими гуманоїдами, інопланетянами, існували б зовсім інші раси - не ті що визначені зараз, зроблені нашим, людським розумом… Такими расами  були б такі, як це зараз буде перераховано нижче:

·         Вухасті, це ті, що вуха розвісили, як оті віслюки, та слухають, слухають, слухають! Скільки б на це часу не знагодилося. Інші б давно втомилися, деякі б вже закипіли, а хтось заснув би давно! А такі - все слухають. Такі, слухають, і  спочатку одних  та,  дуже старанно,  кивають  головою, нібито геть все сказане розуміють, та з усім, буквально згодні… Слухають  інших,  тих  які  викладають  зовсім інше, незай часом і протилежне, та знову теж, ніяк не менш старанно, хитатимуть головою: вперед, вперед, вперед, та знов погоджуються: так, так, так… Якщо знайдуться треті, якраз такі, що щось  інше верзуть, причому (вже ж ніби не згодні ні з першими, ані з другими) – то вухасті знову стануть кивати. Тим четвертим, ті які нічого не кажуть, нічого нового, та ніяких власних ідей не генерують (звичайно вони кивати не стануть). Але і з такими останніми, у них повна-повна, хоч і мовчазна згода….

·         Глазасті – це такі, які дивляться, дивляться, дивляться! Вони дуже полюбляють ці впровадження! Зараз такі, та і не зараз, а з моменту, як ото телебачення з’явилося, у них закріпивився условний такий рефлекс, як тільки-но звільнився від роботи, (а вони і намагалися працювати так, щоб будь-яка робота ніяким чином телебаченню не заважала)… Комусь, ще більше повезло - і там знайшли у службові часи телепередачі. Дивляться з дуже невеликими перервами. Як сподобається то зранку до вечора, бува що з вечора та до самого кінця… Раніше коли "теликів" ще не було, вони сиділи біля житла, також – на всіх дивилися. Потім на всіх стучали «туди куди треба», та ще за це, отримували почесні звання «ветеранів стукачества» і їм житло надавали у злчаних місцях, таких, як тепленький Крим! Пообережніше з такими вони бува і зараз стучать разом з тими, що попереду (з вухастими)….

·         Беззвучні, хоч вуха на своєму місці, не те щоб з вадами слуху, нічого і нікого не хочуть навіть чути, звичайно окрім себе чи свого безпосереднього керівництва, та також посадовців надзвичайно високого рівня. Тут у них, вже дуже чутливий слух, і виконувати щось вони намагаються набагато раніше, ніж їхні керівники встигнуть закінчити у наказі! Старанні до надзвичайності, про таких (безумовно, коли тих вже поряд нема) кажуть підлабузники чи стукачи. От обзивають, а самі ж точно не знають, чи так воно чи не так? Може вони безкорисно і віддано обожнюють своє керівництво, бо у них цілком однакові погляди на життя, та вони на все дивляться з одного боку. А може у них (ну так сталося) і інші боки завжди відсутні начисто. А ще простіше вони з начальством разом в одному вимірі. Інші виміри у них зовсім не існують, а якщо і є, то не такі як воно треба…З тими які цього не розуміють вони завжди знаходяться у непорозумінні.

·         Волалники, категорія тих, які верещать з будь-якого маломальского приводу, а бува часом, і без будь-якого приводу. Таким, завжди де б не були, в яку б ситуацію не потрапили всюди погано, та винні не вони, тому верещать вони, як різані, що всі навколо бездушні, не співчувають, ображають і чекають де чергову капость зробити. Верещать вони вимагаючи справедливості (до них). Само собою, до інших їх вимоги справедливості, мають інше забарвлення, як визначати ближче до суті. Слухати їх прагнення (вони краще інших знають, що потрібно робити, як, та і кому). Почуєте то все буде тіп-топ! Волальники ті силком навимагають, щоби їх почули! Зовсім, ніби з внутрішнього континенту: (чи то малоросії, чи то лугандонії, вони ж усю Україну годували) і ще встигали ненажерливим хазяєвам в Кремляндії в рот солодке заштовхати. Слід визнати: що більшість волальників мешкають на величезному - "разійському просторі"! Завдяки шаленим "кремлядським зусиллям" останнє сторіччя їх насаджували в Україні та Криму, так ні, до євроопів прагнуть!

·         Чекальники (ось нарешті добралися і до загальної категорії, до котрої і автор цього опусу належить)! Вони все чекають поки вухасті та оті ж глазасті настучать достатньо, волальники наволаються та ще знов змінять свої гасла: «змінити курс з кремлядського на євроамериканський»! Та ні! Але, навчання діточок..., для тих офшорів (куди активи ховають), або для останнього свого притулку (пошепки: це ж коли всіма колінами і під зад) зроблено, а «головна кремблядь» свисток не дає! Товариши чекальники! Дивись дочекаєтесь, коли кремблядь, щось катострофічне влаштує. Ця гидість ні на що гарне не здатна,  а от всіх «труїти» і «палити» або «бонбу» (всім – своїм, чужим) то прохати не треба – «завжди напоготові». Така вже їх вдача. Ось видмиватися самому чи «своїх відмивати» як зиску нема -- не робить, обвинувачення його дратують, обережніш!!!

·         Правуни – це поки останні, яких визначу зараз. Ще й досі дебати йдуть, щодо походження такої назви. Особливо, серед кремлівсько-наукової челяді! Одні виводять слово від "правителів", другі – від "вічно правити", вже треті від "право" – бо вони визначають Право, ось четверті – від "правильно", п’яті…. Та пішли вони всі лісом, їм значні державні асигнування, коли ж тут всім – тільки головний біль!   

     Саме головне, що вони до себе взагалі нікого не підпускають, навіть часом з величезними, можна сказати і з шаленими грошима. Та ще і намагаються "чесно зароблені": відтяти, віджати, забув ще з перехопленням правління – рейдерство. Таких то очолюють цілі армії відпітих подонків, сволоти, наволочі, вбивць. Хоча, вищеназвані безхребетні (ой вибачте, волальники) намагаються, разом з хором отих гундяївських церковників визначити його за Бога чи Святого!

     І самий, самий, якого дуже неприємними словами хто - печатають і обзивають (більше не прилюдно), його хтось вважає за «іпостась зла», хто «рядовим дідьком» з великими повноваженнями робити все те падлюче зло, а вні намагається заявити притязання на весь світ. Це теж занадто…

А ЯК ЖЕ ГАЛАКТИКА, КЛАСИФІКАЦІЯ, РАСИ!

Вибачте, АЛЕ МАБУТЬ, ЩЕ НЕ ВСЕ ДОПРАЦЬОВАНО, надавайте свої пропозиції, може і альтернативне наукове бачення….

ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА? Частка 13 (завершення)

  • 26.11.17, 13:21

ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА?

Частка 13

(завершення)

                                                                        Обіцяний переклад Висоцького!

                   

РАЙ ЧОРТІВСЬКИЙ БУЛО ПОБУДОВАНО!
Переворот у мозку з краю в край, 
У просторі де струси, ті де зсуви,
В Аду голосували - будувати Рай!
І буде це суспільство для обнови.
 
Відомий дідько, прізвисько Черток,
Агент що з Раю, в зміну неурочно,
СтукА у цетр «в аду тут чорті що»,
Що саме? Я, і сам, не знаю точно!
 
Та ще й всучив з турботою строку,
Для шефа всіх лазутчиків - Амура:
«За мною слідка та диявол начеку,
Тут, врешті, й ненадійна агентура!
 
Тим часом (у Аду), сам Вельзевул!
Зажадав враз - військового параду.                                     
На броньовик: там плакав та волав,
Рай, тільки рай, спасіння буде Аду!
 
Ті чортонуті в сльози і волали:Так!
Ми справжній рай будуємо у пеклі!
Візьмемемо, продуктивністю труда,
П’ять грішників на ніс, іще запеклі!.
 
А янголи, гуртом прийшли до того:
Хто бачив геть усе, геть все, і знає,
І той сказав: «Плював на кожного»,
А взагалі і розстріл багатьох чекає.
 
Диявол, провокатор, та іще кретин.
Ті гасла всі його і задумки не ново,
Ви ж янголи усі, ублюдки, як один!
Того Чортка, давно перевербовано!
 
Не Рай навколо, навкруги – бідлам!
На Землю йду - мене там поважали,
Ви, янголи, ідіть самі к усім чортам!
Земля! Нехай хоч двічі розтинають!
 
Так і пішов! Ким нині він, і де живе?
А кажуть вже помітили і прихожани.
Де паперть церкви, жебрака, що п’є!
Я Бог волав, даруй - на пропитання!
 
Сумна кінцівка! Плачте стар і млад!
Дрібницею вважайте і падіння Трої!
Бо стався у Раю уже, кромішній Ад. 
А рай чортівський було побудовано! 
(за Володимиром Висоцьким)

          

            Екскурс в історію СРСР вже завершено, залишився підсумок та погляд, чи можна цю інтерпретацію відносити до справжнього, наближеного до дійсності тексту? Вирішувати тут читачам, хоч саме таку мету переслідував автор! Саме головне, сподіватися на якусь єдність тут не доводиться, та на це і нема потреби. Тільки лишається надія, що праця не марна і буде сприяти правильному розумінню, наближеному до ІСТИНИ!

        Американського журналіста Джона Рида, який написав полум’яне есе «10 днів, які потрясли світ» було кремовано і поховано в Кремлівський стіні вже після того, як він остаточно розчарувався тут, побачивши шалений голод, замордованих селян, світ придушення відчайних повстань. Яке нечесне знущання над жертвами, таке поховання! Навіть у цій казуїстиці проглядає все збочення Радянщини! 

         Але викласти своє, яке б не було бачення проблеми вважаю треба. Саме собою, публікація не призначена для ведення пустої порожньої розмови з теперішніми ленінцями, сталіністами, сатаністами! Їм я і не вірю, якщо деякі остаточно не вимерли, чи ніяк не вилікуються, то що зробиш, хай ставлять свої питання, але вони повинні бути змістовні і обґрунтовані. Якщо це питання вірних пукінців, сепарів ЛДНР-ів, які відпрацьовують свої копійки – буду на свій розсуд видаляти. Чим більше розумних поглядів, тим краще! Була ще на початку розвалу СРСР, можливість різної припустимої думки – плюралізм, але у корисних межах і без пустих звинувачень та агресії!

        Як на мій погляд, підсумки наступні:

·         Одна з головних причин розпаду СРСР, як була царська Росія імперією, такою імперією після революції і лишилася. Розрекламоване гасло інтернаціоналізм, залишилося пустим словом на практиці [1]. Тюрма народів лишилася тюрмою. Більш того, за всі часи «Рада національностей» формально не працювала, лишаючись маріонеткою ЦК КПРС. Приклад, ось теза солідного наукового закладу США: «…звідки ж це візьметься «радянський народ», якщо фактично немає "радянської влади" в Радянському Союзі — країні, де політична влада належить Комуністичній партії, а не всенародно обраним Радам? [2].

·         Територіальна система управління будувалося таким чином, що всі команди, Директиви, Накази, Рекомендації, нарешті План йшов із гори донизу, таким чином що все виконувалося за бажанням центру (в загальних рисах все відбувалося так як було намальовано у книзі і однойменному фільмі «Соль Землі» [3]. А таких, свого часу, чисто формальних вказівок в Радянській пресі (газетах, часописах, художній літературі) можна було прочитати скільки завгодно…

·         Політична боротьба, революції, збройне протистояння, все це якось можна зрозуміти, але та «жерсть», як відкриті гасла проголошені Радянською владою, такі як «диктатура пролетаріату», «красний терор», «революційний трибунал», це як кажуть занадто! Та ще якщо розуміти масштаби червоного терору. Знищено каральними органами ГПУ, ЧК, НКВД така кількість народу, що це не вміщується ні в які межі. Причому тут, незалежно часом (жінки, діти, підлітки, діди, тощо).

·         Знищення і «переселення» селянства, та масове примусове вилучення хліба у селян "злочин в першу чергу проти всієї держави, яка страждала від розв’язаної війни, злочин проти самого, що ні на є старанного працівника, який виробляв продовольство і годував людей, як тверезо дивитися, все одне, що рубати гілку на квітучій і плідній деревини, на якій вся держава тримається". Подібні дії, це не тільки «звичайнісіньке головотяпство», а злочин! Новація з добровільними ТОЗ-ами, куди ще не йшло, В от розкуркулення зовсім ні в чому не винних селян (часом і бідняків, які ніколи і не тримали наймитів) – знов злочин! Вилучення (в великих розмірах) ніби то зайвої землі, тої самої яка годувала всю селянську родину, (часом дуже велику) – самісенька преступна дурь! Насильна колективізація «це намагання перетворити селян (які тільки й думали про землю і хліб) у гурт тупих овець, тільки і здатних, що прословляти головного колгоспного козла, лінію партії і кремлівських олухів!

·        Штучно влаштований голодомор, найбільш преступне явище, яке мало планетарні наслідки, геноцид проти українського народу, яке за масштабами нема з чим порівнювати, хіба що з тим фашистським людожерством. Коли оцінки приводили до висновків, що перед революцією росіян і українців було майже порівну з урахуванням перекручень записів, піднялися воплі протестів! Нині по результатах ДНК-досліджень чоловічих гаплотипів і жіночих мітохондрій підтверджують – гени мешканців Сибіру і півдня Росії ближче до українських, а належність росіян до слов’ян сумнівна. А куди висилали "хохлів", як не в Сибір? Геноцид, як голку в мішку, нині не сховаєш! «Історична пам’ять і психологія людей скалічені розкуркуленням, арештами, розстрілами, доносами. Трагедії закарбовані в пам’яті».

·         Сіра наволоч нищила квіт нації! Скільки інтелігенції, вчених, діячів культури, вбито, зіслано у табори, репресовано і замордовано у більшовицьких застінках! А скільки нового, цінного, світлого, вони могли би додати людству? Хіба це не злочин? А спрямовано було це, в першу чергу, проти української інтелектуальної  еліти! «Про це забороняли і знати до початку рзвалу СРСР». Ярку хоч і гротексну модель цього шляху можна побачити у Стругацьких [6].

·         ГУЛАГ – табірна новація Сталіна-Френкеля, не могла принести величезної користі, як вони вважали Радянському суспільству, хоч і спрямованО на будівництво фундаменту комунізму. Зате завдало купу горя і страждань народові і значно підвищило загальну кількість жертв комунізму за які соромно було купувати жалюгідну жменьку радощі окремим особам. А які величезні гори прокльонів впали на голову горе-вождів! А вони на це заслужили!

       Жодна, повторюю жодна, з перерахованих новацій «режиму горя, смертей і репресій» не  дала допомоги у будівництві комуністичного раю, радості людям, обернулася мільйонами жертв, тормозом суспільству і жорстоким, кривавим терором народу.

       Нарешті тільки зараз здатні оцінити що таке кривавий ЧЕРВОНИЙ ТЕРОР! Уявити важко, не те що пережити. Загальна кількість загублений життів біля 100млн! Додайте ще скільки морально і душевно скалічених, скільки не побачивших життя? Всі поправки та уточнення ЗАЙВІ! 

       А тут ще новоявлена кремлівська мерзота, намамагається, хоч частково реанімувати імперію зла і побудувати росіянам рай на горі інших! Цього не буде!

МІСЦЕ ЦЬОМУ СКАЖЕНОМУ ПІГМЕЄВІ, разом з усіма його величезними "шатунами" і російським терором НА СМІТНИКУ ІСТОРІІ. Місце заброновано!

(кінець)

 

     ДЖЕРЕЛА:

1.    Том Грем «Радянський режим помер задовго до розвалу Союзу», РІА-НОВИНИ, 16.08.11

2.    «The Imperial Legacy and the Soviet Nationalities Problem», Hoover Institution Press, 2000

3.    Георгій Марков «Соль землі»

4.    «Sovset Union, The Breakdown Of The Ussr History Essay», Library of Congress US

5.    Вадим Кожинов «Правда сталінських репресій»

6.    Бр. Стругацькі «Важко бути Богом»

Ілюзія вона....

  • 26.11.17, 12:58


Вона така, така чудова, -- ніби квітка,

Така тендітна! Надзвичайно чарівна…

Її кохаю! – «Дурню, це ж і їй помітно»

--«Ні не сьогодні, я сьогодні не одна».

 

І очі чисті, ясні ніби то приход весни.



Вона ж - партнерів, сотні раз міняла,

Постійних теж! Й таких, не забувала.

ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА? Частка 12 - перед завершенням

  • 22.11.17, 20:59

                 

ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА?

Частка 12

(перед завершенням)

       Одна справа щось проголошувати, інша довести щось до логічного завершення – будівля соціалізму, комунізму так і не дочекалися, рухнула… Чи могли спасти її термінові запобіжні дії: перестройки, гасла, комуністичні бригади «з Леніним попереду, на броньовичку», якого би разом з броньовичком ніс увесь радянський народ, чи інший, більш добротно побудований, бетонний шлях на кістках народів, сумнівно, навіть якщо і базіс змінили [1]. На смертях мільонів – рай не побудуєш, навіть для невеликої купці з великих народів!!! Схоже, останній експеремент намагаються провести ще і зараз! А усі запобіжники: отой СРСР від південних гір до північних морів де людина крокує як господар, Східний блок країн соціалізму та Рада Економічної Взаємодопомоги – все це не більше, як пропогандистськи кроки, більше спрямовані на демонстрацію сили перед Заходом [2].

       В державному документі, головному Законі – Конституції СРСР [3], проголошені зовні привабливи тези, але виявляється, що це пусті слова, між словами та реаліями була бездонна прірва [4]. Мифів про мотиви, що призвели до краху комуністичної будівлі багато:

·         про буцім-то «зраду 3 президентів у Біловіжський пущі, що призвела до остаточного краху;

·         про успішну багатосерійну діверсію ЦРУ та і всієї світової імперіалістичної системи;

·         про економічну світову боротьбу, коли капітал всього світу обрушився на Росію і таки подалав її.

·         Радянські чиновники бігли за кордон і забирали державні секрети.

·         Як радянська держава попала у боргову яму ворогів.

І величезную купу масової несінитниці, використання деяких справжніх і маси фантастичних фактів [5]. Книга Єгора Гайдара надрукована мізерним накладам 8 тис, спричинила справжній вибух в Росії. Ця, Гайдарівські ідеї [6] викривають низку факторів, деякі з яких яскраво ілюструють чому рухнув той колос, який на вираз Гітлера був на глиняних ногах, але несподіванно для нього не рухнув, під його тиском, та ще спроміг поховати хвалькуватий Тисячорічний Рейх. Мабуть бомба була закладена "не там, не в той час, і зовсім не тої потужності". А ті документи, які проливали світло на те, що відбуівалося на вищих щабелях влади СРСР (Особі папки закритих архівів: Політбюро ЦК КПРС, КДБ, протоколи СМ, підсумкові збірки Держстату, доклади ГенСек-у, Особливі Рішення) після того, як СРСР перестало існувати, були всі розсекречені, а зараз за наказом Путіна, знову стали закритими «особливо секретні державної важливості» і їх, мабуть вже ніхто не прочитає, а то і "таємничим чином" зникнуть! Так вже не раз бувало. Для цього існують пожари в закритих державних архівах, бібліотеці Леніна, а така гидя, як нинішній керівник Росії, фахово підготовлений і знає що для цього робити!

          Цінность книги Гайдара полягає в тому, що там, окрім звичайної теми, політичних і економічних досліджень, використан величезний статистичний матеріал! А що він в цьому фахівець, не викликає ніяк сумнівів, як кажуть су цій справі він давно собаку з’їв". Мені особисто, заполучити цю книгу, як чесно за це казати, поки не довелося. Тому доводиться про це викладати, на основі інтерв’ю. У цій книзі було проаналізовано те, що відбувалося в СРСР і в світі! Що виснажена Другою світовою, розрухою, голодом, відновленням виробництва, держава сунулось до колапсу, "нестримно наближаючись до боргової ями, у тих кого вважала своїми запеклими ворогами". Військове виробництво, гонка озброєння, холодна війна, все більше наближали кризу. Єгор Гайдар пише про це "Що мене вразило більше всього так це, саме той факт: вище керівництво радянської країни знало, що нас з вами, країну, чекав голод і повний колапс фінансової системи". Адже це було самісенькою правдою. Надзвичайно велика ціна захоплення новим більшовицьким режимом влади, подалання опору селянства (слід зауважити що йому, напочатку, Ленін і ВКП(б) не приділяли належної уваги, адже Революцію творив пролетаріат! Згадайте у перших закликах революціонерів жодного слова про селян: «Всю владу Радам Робочих і Солдатських Депутатів», і це в той час коли більшість в бурхливих подіях складали селяни – безумовно це великий промах тих, хто робив Революцію. Хоча деякі з них, наприклад Бухарин, Каменів, тощо, анархисти – батько Махно та безліч зроставших з селянства - есери добре цен розуміли.

      Вожаки Революції наробили у пракетичному житті багато помилок: напочатку, у розвитку, під час будування нового суспільства, у зовнішній поліції (до і опісля війни)…. Що зветься, під пильним оком діктатури проллетаріату, пролетарських каральних органів нарубали величезні "купи дров", та що саме робити зі сталінською щепою, та всіма іншими здобутками соціалізму не знали, не допомогли ні масові терори, ні голодомори, ані "френкілівськи зейхери" з ГУЛАГом, всіма "комсомольськими будівлями" та "комуністичними бригадами", плановим розвитком народного господарства, п’ятилітками, натуральними господарствами у кооперативній оправці. Помилки за помилками. Ще, а як у житті прослойка інтелігенції наздогоняла, стала перевищувати класи…. Як співав Володимир Висоцький (буде переклад):   

Переворот в мозгах из края в край,

В пространстве масса трещин и смещений.

В Аду решили черти строить рай,

Как общество грядущих поколений.

 

Известный чёрт с фамилией Черток,

Агент из Рая, ночью, неурочно

Отстукал в Центр: «в аду чёрт знает что.

Что именно, Черток не знает точно.»

 

И чёрт ввернул тревожную строку

Для шефов всех лазутчиков, Амура:

«За мной следят, сам дьявол начеку,

И крайне ненадёжна агентура».

 

Тем временем в раю сам Вельзевул

Потребовал военного парада.

Влез на трибуну, плакал и загнул:

«Рай, только рай — спасение для Ада!»

 

Рыдали черти и визжали: — да!

Мы рай родной построим в преисподней!

Даёшь производительность труда!

Пять грешников на нос уже сегодня!

 

Ну, что ж, вперёд! А я вас поведу, —

Закончил дьявол, — С Богом! Побежали.

И задрожали грешники в Аду,

И ангелы в Раю затрепетали.

 

И ангелы толпой пошли к Нему,

К Тому, который видит всё и знает.

И Он сказал, что Он плевал на тьму,

Лишь заявил, что многих расстреляет.

 

Что дьявол — провокатор и кретин,

Его возня и крики — всё не ново,

Что ангелы — ублюдки, как один,

И что Черток давно перевербован.

 

«Не рай кругом, а подлинный бедлам!

Спущусь на землю, там хоть уважают.

Уйду от вас к людям ко всем чертям,

Пущай меня вторично распинают!»

 

И Он спустился. Кто Он? Где живёт?

Но как-то раз узрели прихожане:

На паперти у церкви нищий пьёт,

Я Бог! кричит, давай на пропитанье!

 

Конец печален. Плачь и стар и млад:

Что перед этим всем: сожженье Трои?

Давно уже в Раю не рай, а ад.

Но рай чертей в Аду давно построен.           

                                                                                     Або «в синім полі все не так, все не так, як треба!»

 

А як Вам, «вище радянське керівництво знало, що ще трохи, і країну, в 1991 чекає голод. Ось саме так-документи показують - чекав голод і повний колапс фінансової системи»! Може знайдеться хто, який знову скаже – це просто трьоп! Нехай каже, а ви вирішуйте самі – чи це правда!!!

(закінчення у наступному завершенні теми)

    ДЖЕРЕЛА:

1.    Том Грем «Радянський режим помер задовго до розвалу Союзу», РІА-НОВИНИ, 16.08.11

2.    Ю.Латиш «Чому розпався СРСР? (підходи та концепції), Література і Культура, 1999

3.    Конституція СРСР (у редакції 24.07.81.)

4.    М.Шарафулин «Міжнаціональні конфлікти» (причини, типологія, шляхи вирішення), km.ru, 2012

5.    «Чому рухнула Радянська Імперія», інтерв’ю кор. «ехо москви», 2.06.07

6.    Є.Гайдар «Загибель Імперії», 2007

7.    Dr. Steven Solnick «Selling the state!» NY,2003

ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА? ч.10 (повстання, крах ГУЛАГу)

  • 18.11.17, 12:08

ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА?

Частка 10

(повстання, поступки, крах ГУЛАГу)

        Як би там не було, а переслідування інакомислія було і надалі. Звичайно, боротьба проти захисників Вільної України, бандерівців Заходу України палала. Місцеве населення Західної України, цілком схвально підтримувало тих, хто переслідувавсь Радянською владою борців за незалежність. Але ні терор, ні усі війська НКВС, будь-які каральні дії радянських органів, ані ненависть сталіністів не могла зламати той визвольний рух українського народу. Фактично, до Угорських подій 1956 року (1956-os forradalom - угорською) тривав збройний опір військам НКВС. Слід зауважити, НІКОЛИ українські націоналістичні сили не вели проти регулярних сил Радянської Армії бойових дій. Так що терор цілком і повністю був на радянському боці… Хто скаже протилежне – плюньте тому в очі за його власну брехню, або за таку що свідомо чи неперевірену поширену. Розповім один епізод свідка – мого родича! «Працював у типографії, чекаючи контрольного випуску газети. Робив це регулярно. Раптом, один з працівників, мій колего почав брати мене за руку. Ну пішли вже пішли, адже ми все зробили…. Ледве, ледве, він мене умовив, і ми покинули приміщення – як пролунав вибух та від типографії руїни, поряд впали осколки!» Це все не вигадано!!! Він був капітаном Радянської Армії. Зразу після війни у 1945 році, як професійний журналіст (газетяр – як він сам завжди казав) був направлений до редакції обласної газети (часопис, вживали пізніше).  Без зброї у темні часи доби пересуватися забороняли. Він ходив з пустою кобурою з куснем хліба, іноді, ще із шматочком сала на обід.   

       Боятися треба було тільки запеклим ворогам України, керівникам райкомів і обкомів, виконкомів, особливо ворогам українського народу, рвачам, стяжателям, нечесним суддям та прокурорам, злодіям і крадіям.

        Люди сподівалися, що після перемоги, зможуть нарешті жити мирно і по-своєму. Проте сталінський режим використовував цю перемогу у своїх інтересах. Офіційна пропаганда вселяла людям думку про те, що війна була виграна тільки завдяки генію «найкращого полководця» та партійному керівництву.

У повоєнний час, як і колись, переслідувалося інакомислення. Проводилися арешти, людей направляли в численні табори, де вони гинули. А репресовано було багато: тут і військові маршали, члени Політбюро, лікарі, звинувачені у замахах на вище керівництво країни і багато інших людей, як мали відношення до влади, так і прості громадяни, які висловлювали свої незгоди.

        Були розв'язані ідеологічні кампанії проти відомих письменників (А. А. Ахматової, М. М. Зощенка та інші), композиторів (Д. Д. Шостакович та інші), вчених (біологів - генетиків, кібернетиків і так далі). Багатьох діячів науки і мистецтва звинувачували в космополітизмі, тобто у відсутності патріотизму і схилянні перед «гнилою» західною культурою. А між тим, точнісенько такі думки були раніше у «генія на германський лад – Адольфа Гітлера»!

        Одним з останніх процесів Сталіна була «справа лікарів» 1953 року, звинувачених у невірному лікуванні вищого керівництва, що спричинило смерть низки деяких видних діячів.

         Система ГУЛАГу свого апогею досягла саме в повоєнні роки. Тому що там до сиділи, і ті хто попав у середини 30-х рр. І «вороги народу» під час колективізації, додалися ще мільйони передвоєнних. А тих ворогів все збільшувалося та збільшувалося. Пійшли військові і невіськові часів війни, наші і не наші військовополонені, бандерівці та воїни УПА, небандерівці і не воїни УПА, а просто засуджені ні за що та за доносами. Більшість з них (близько десь до 2 млн.) бувші полонені, які після звільнення з фашистської неволі були направлені в сибірські і Ухтинський табори ГУЛАГу.

         Туди ж були заслані і «чужі елементи» з прибалтійських республік, Західної України, Білорусії. За різними даними, в ці роки чисельність людей, що знаходилися в ГУЛАГу, становило від 4,5 до 12 млн. осіб, причому і ті і ті, за применшаними оцінками.

         Були створені табори «спеціального режиму» для засуджених за «антирадянську діяльність», «контрреволюційні акти», в яких використовувалися особливо витончені і важкі варворські методи впливу на ув'язнених. Чим Вам не Майданек, не Освенцім, не Треблінка та інші фашистські табори, хіба що відсутність кремаційних печей. Не хвилюйтесь замість пекла тут був і адський холод і голод і інші «радянські винаходи нищення людей»! Загинуло тут не менш ніж в німецьких концтаборах….

         Не бажаючи миритися зі своїм становищем, багато політичних ув'язнених в ряді таборів піднімали повстання, які проходили часом під політичними гаслами та з прапорами Махна та Бандери.

        «Особливі табори» були створені після війни. У них направляли засуджених за «шпигунство», «диверсії», «терор», за участь у «антирадянських організаціях і групах» - іншими словами, колишні військовополонені й учасники національних повстанських рухів на Україну і в Прибалтиці. Всі вони були засуджені на тривалі терміни (від 10 до 25 років), всі мали досвід збройної боротьби. Саме з їх приходом у ГУЛАГу починається активний опір ув'язнених: це групові втечі, повстання, голодування і відмови від роботи. У 1946-1952 рр.. серія повстань прокотилася по таборах від Комі АРСР до Далекого Сходу. Особливі табори були побудовані також і для того, щоб ізолювати найбільш активних в'язнів і створити для них смертельні, нестерпні умови.

        Тому, незабаром після похорону Сталіна, сам Берія з Маленковим виступили з позиції лібералізації режиму. За ініціативою Берії було зроблено наступне:

o   прийнято указ про амністію - звільнено 1 млн. 184 тис. чоловік;

o   припинено «справу лікарів»;

o   ГУЛАГ переданий Міністерству юстиції;

o   внесено пропозицію про обмеження прав Особливої наради при МВС та інші заходи.

       Між тим, і сама ситуація в країні вимагала рішучих дій.

        Великим джерелом соціальної напруженості стали, геть усі зона підневільної праці в системі ГУЛАГ.

У в'язнів ГУЛАГу після смерті Сталіна та арешту Берії пробудилися надії на амністію та реабілітацію, що викликали потужну хвилю повстань і заворушень в таборах в 1953-1954 років...

        Наймасовіші відбулися навесні - влітку 1953 р. в Горлаг і Речлаге (Воркута). У квітні-червні 1954 р. повстали в'язні Степлаг (Казахстан). У виступах брали участь майже всі категорії з ув'язнених, до протестів політичних приєдналися ще і майже всі кримінальники. У бунтівних таборах створювалися органи самоврядування - комітети, частіше за все інтернаціональні.

        Піком табірних «заворушень», що охопили ГУЛАГ в 1953 - 1954 рр.., Став рух опору в Особливих таборах - Річковому (на р.. Воркуті), Гірському (у Норильську), Степовому (Кенгір, в Карагандинській області Казахської РСР) і деяких інших. У цих таборах були сконцентровані політичні, засуджені за 58-й статті. Вперше за всю історію ГУЛАГу ув'язнені вимагали не покращення умов утримання, а свободи. Повсталі не намагалися втекти, як це робилося до 1953 року, але залишалися в таборах, домагаючись приїзду урядових комісій з Москви.

        Вимоги у всіх таборах були схожі: скасувати особливий і каторжна режими змісту, ввести оплату праці, відновити «заліки» - практику дострокового звільнення за «ударну роботу», скасувати номери на одязі, зняти обмеження на листування з родичами. Але при цьому в багатьох випадках висувалися й політичні вимоги: переглянути справи політв'язнів та поширити на них амністію, припинити свавілля адміністрації, покарати винних. За допомогою листівок і плакатів повстанці намагалися роз'яснити мету і окремі цілі повстання солдатам охорони і навколишнім жителям.

        1. Повстання в Річковому таборі (Воркута)

Робота всіх вуглевидобувних шахт, які були розташовані в районі Воркути, з початку їх дії будувалася виключно на примусову працю різних в'язнів ГУЛАГу. У 1939 році всього в Воркуті містилося 8 тисяч ув'язнених. У 1946 році - 62,7 тисяч. У липні 1955 року - 156 тисяч. Охорона воркутинських таборів в значній мірі була укомплектована самими колишніми ув'язненими. Все починалося з того, що зміни прохідників гірських виробок відмовлялися спускатися в шахту.

         Табірне начальство не на жарт сполохалось. Заарештувавши близько сотні людей, вони виводили їх під конвоєм за зону. Незабаром з'ясувалося, що прохідників, що відмовилися спуститися в забій, серед заарештованих було небагато. Потрапили ж до рук начальства ті люди, які не мали до страйку жодного відношення. У Речлазі табірних відділень було 17. Повстали 6 відділень: перше, друге, третє, шосте, десяте, тринадцяте. У них містилося близько 16 тисяч ув'язнених. Ще в червні групи робітників стали відмовлятися від виходу на роботу. В кінці червня на шахті «Капітальна» знайшли листівки із закликами: «Не давати вугілля!», «Свободу в'язням!». Будь-де: у шахтах, на вагонетках, що виходять з шахти на поверхню, з'являлися написи типу «Не давати вугілля, поки не буде амністії». 19 липня у другій-ої зони відмовилися вийти на роботу 350 чоловік. Вони зажадали прибуття до них начальника Управління табору і прокурора. А на місці заявили їм про недовіру, зажадавши приїзду у Воркуту представників уряду країни і ЦК КПРС. 22-23 липня відмовилися вийти на роботу спочатку 1500, а потім вже 3000 чоловік. Множилися листівки, підписані «комітетом дії». 24 липня під всіх ої зони прозвучало оголошення про ряд пільг для ув'язнених. Зокрема, про введення 9-годинного робочого дня, про зняття номерів з одягу, про дозвіл побачень та листування з рідними, про збільшення видачі грошей з особових рахунків. Але ув'язнені, навчені гірким досвідом, обіцянкам не вірили. 25 липня страйкували вже 8700 чоловік. Події набирали оборот. 26 липня ув'язнені третього відділення напали на штрафний ізолятор і звільнили 77 осіб. Тоді ж прозвучали перші постріли. Охорона штрафного ізолятора вбила двох нападників і поранила ще двох. У повсталих відділеннях створювалися штаби. Відомо, що в другому-ої зони такий штаб очолив колишній капітан польської армії Кендзерський, засуджений по 58 статті на 15 років. Ситуація загрожувала вийти з-під контролю остаточно. До Воркути прибула комісія МВС СРСР на чолі з генералом армії І. І. Масленниковим. Повсталі влітку 1953 року гірники Воркути висунули гасло: «Вугілля - Батьківщині, нам - свободу!» У жіночому табірному відділенні страйк почався під гаслом «Свободу народам і людині!» У каторжній відділенні поряд з плакатом «Вимагаємо поваги прав людини!» Були вивішені і більш радикальні: «Геть в'язниці і табори!», «Вимагаємо повернути нас до наших сімей. 30 липня, вже в розпал роботи комісії, в 10-ої зони велика група робітників знову відмовилася спуститися в шахту. Тоді ж опера спільно з адміністрацією табору виробили план щодо виявлення та взяття під варту організаторів і активних учасників страйків.

          1.09.1953 близько чотирьохсот ув'язнених організували на території житлової зони суцільної заслін. На їх придушення були кинуті 50 наглядачів. Побачивши їх, засуджені кинулися ламати паркан і, озброївшись кілками та дошками, стали витісняти наглядачів. Невільники спробували взяти штурмом і ворота, за ними було виставлено оточення з озброєних солдатів і офіцерів. Там же знаходилися прибули з Москви генерали і полковники. З заздалегідь підготовленої пожежної автомашини на передні ряди повсталих направили струменя води. Але в результаті їм вдалося вирвати шланг і розрізати його. До вихідних воріт залишалося п'ять метрів. Послідував наказ відкрити вогонь на поразку. Члени московської комісії в діях охорони табору помилок не побачили. Застосування зброї проти беззбройних людей було визнано правомірним. 29 ув'язнених бросили в карцер, 280 поміщені у в'язницю. Ще для 883 побудували спеціальний табірний пункт. Повстання призвело до послаблення режиму. Побудували приміщення з кількома кімнатами для побачень. Було скасовано обмеження листування всередині країни. Ув'язненим Речлага стали видавати пропуску на пересування без конвою. У 1953 році скасували спеціальні нашивки на одязі політв'язнів.

                 2. Повстання в Гірському таборі під Норильськом

         У жовтні 1952 р. в Горлаг прибув етап з Караганди - 1200 осіб, в основному учасники національного опору з Західної України та з Прибалтики. У особливий табір їх перевели в покарання за масове непокору, вбивства «стукачів», пагони. Незважаючи на те, що їх розосередили по п'яти зонам, новаки стали бродильним елементом повстання. А одним із спонукальних поштовхів до повстання стала смерть Сталіна. 25.05.1953 охорона застрелила двох ув'язнених. На наступний день були поранені ще семеро. На знак протесту ув'язнені відмовилися виходити на роботу, зажадали приїзду комісії з Москви, вивісили чорний прапор у пам'ять про загиблих, та вирішили не віддавати їх тіла адміністрації табору.

Як і у Воркуті, повстанці не мали зброї, їхня сила була в єдності, безстрашність і рішучості. Гасло «Смерть або свобода!» Звучав у Норильську в ті героїчні дні на багатьох мовах, тому що серед 20 тисяч ув'язнених Горлагу були представники кількох десятків національностей. Повсталі обрали свої представницькі органи, які зуміли надати протиборства мирний характер. Більше двох місяців їм вдавалося підтримувати в зонах нормальний перебіг життя і не допускати ні анархії, ні насильства одних ув'язнених по відношенню до інших. 29.05 укладені за допомогою повітряного змія вперше розкидають листівки, частина яких досягає Норильська. Представник управління МВС, який відав особлагамі, також направляє до Москви телеграму з проханням надіслати комісію. 5.06. прибула комісія МВС СРСР, до цього дня 16 378 чоловік припинили роботу. Почалися переговори: біля вахти ставилися столи, покриті червоною скатертиною, по один бік сідали представники ув'язнених, по інший - генерали, за вахтою - ланцюг солдатів з автоматами. Комісія пообіцяла ввести такі зміни: 9-годинний робочий день, зняття номерів з одягу, дозвіл листування, видачу на руки зароблених грошей і дозвіл посилати гроші рідним, переклад інвалідів «на материк», пом'якшення режиму. Ув'язнені ж наполягали на приїзді урядової комісії з більш широкими повноваженнями. Але МВС використовувала переговори лише потім, щоб виграти час для підтягування військ. У ніч на 29 червня розпочався штурм. Усього під час придушення повстання загинуло до 150 людей. Невідомо, чи були втрати серед військ.

                                        3. Повстання в Кенгірі

        Найбільше з повстань ув'язнених відбулося в травні-червні 1954 р. в Кенгірі (нині місто Джезказган в Казахстані). Воно тривало 40 днів. У Кенгірі (Офіційна назва: Степова табір) утримувалося до 8 тисяч ув'язнених, головним чином політичних. Російських серед них було не більше чверті. Решта - західні українці, литовці, латиші, естонці, чеченці, жителі Середньої Азії і т.д. Незадовго до повстання сюди перекинули етап блатних чисельністю 650 чоловік. Ще раніше табірна охорона кілька разів безпричинно (нібито при спробі до втечі) вбила і поранила кілька в'язнів. Не виключено, що чини МВС навмисне провокували бунт, щоб за допомогою легкого його придушення продемонструвати свою незамінність і поховати плани скорочення табірного персоналу. Однак події вийшли з-під контролю і придбали несподіваний розмах. Новоприбулі кримінальники увечері 16 травня намірилися проникнути в жіночу зону. Їх зустрів вогнем взвод автоматників, убивши і поранивши кілька десятків людей. Тих, хто встиг прорватися в жіночу зону, жінки сховали і не видавали охороні. Солдати і наглядачі почали бити жінок, щоб потім списати побої на злочинців і таким чином виправдати розстріл беззбройних людей. Кримінальних підтримали політичні, стали споруджувати барикади, руйнувати внутрішньотабірна загородження. Охорона, стріляючи з кулеметів, вбила і поранила ще декілька в'язнів, що наблизилися до зовнішнього огородження. Врешті-решт, не витримавши тиску, наглядачі залишили територію всередині табору. Окремі табпункти і жіноча зона тепер могли вільно сполучатися одне з одним. Ув'язнені озброїлися саморобними ножами і списами. Розгромили табірну тюрму, звільнивши майбутніх керівників повстання. 22 червня місцеве радіо повідомило, що вимога повсталих прийнято: в Кенгір їде член Президії ЦК. А на світанку 25 червня через заздалегідь зроблені проломи в зовнішньому огорожі на табір рушили танки Т-34 і перекинутий з-під Куйбишева полк особливого призначення МВС. Тільки один танк вийшов з ладу, провалившись у вириту ув'язненими яму. Всього було вбито і поранено, за даними виробничо-планової частини Кенгірського відділення таборів, більше 700 ув'язнених. Про постраждалих у військах нічого невідомо, але якщо вони і були, то одиниці. Незважаючи на колосальну нерівність в озброєнні, укладені трималися мужньо. Весь день 25 червня вцілілі в'язні пролежали в степу під спекотним сонцем, на них були націлені дула автоматів. 26-го їх змусили розбирати барикади і закладати проломи, а 27-го вигнали на роботу. Кенгірське повстання, як і інші, було придушене. Але воно разом з іншими змусило владу послабити табірний режим, так що навіть на роботу в'язні стали ходити без конвою, а в деяких випадках їм навіть дозволяли обзаводитися сім'ями. Послаблення ці в тій чи іншій мірі зберігалися до початку 60-х років.

 

       Були також і інші повстання, але всі вони були, в кінці кінців, жорстоко пригнічені. Незабаром після похорону нове керівництво зробило ряд кроків, спрямованих на ліквідацію зловживань минулих років. Вже 27.03.1953 по пропозиції Л. Берії Верховною Радою СРСР була оголошена амністія для ув'язнених, чий термін не перевищував 5 років. З місць ув'язнення підлягало звільнити понад 1 млн осіб. Це багато.

Здавалося, надії підтверджувалися: у вересні 1953 р. були ліквідовані Особлива нарада при МВС та інші позасудові органи («трійки», «п'ятірки»), в квітні 1954 р. переглядалася «Ленінградське справу» Ініціатором цього кроку також став Берія. Для нього з'явилася чудова можливість звалити всю провину за це «справа» на тодішнє керівництво МДБ і МВС. З другої половини березня почалася всебічна перевірка слідства. 31 березня 1953 Берія затвердив постанову про припинення кримінальної справи і звільненні з-під варти заарештованих лікарів. 3 квітня по ініціативи нового міністра внутрішніх справ Президія ЦК КПРС прийняв рішення про реабілітацію проходили у справі про лікарів-шкідників.      Одночасно скасовувався Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 20 січня 1953 про нагородження орденом Леніна лікаря Л. Ф. Тимашук, з «сигналів» якої ця «справа» починалося. Реабілітувалися засуджені партійні та господарські керівники. Роком пізніше почалася реабілітація з політичних процесів 30-х - початку 50-х років. Але в цілому кількість ув'язнених, звільнених з в'язниць і таборів в першій половині 50-х рр.., залишалася незначною. Більшість репресованих за «контрреволюційні злочини» були амністовані лише після XX з'їзду КПРС. Зі складу МВС були виділені і передані в інші відомства 18 структурних підрозділів МВС СРСР - Дальстрой, Спецбуд та ін Їм також були зроблені і інші кроки до реформування системи ГУЛАГу - «зважаючи на економічну неефективності і безперспективності »ряд підприємств був переданий галузевим міністерствам. Припинили існування такі «великі будівництва комунізму» як залізниця Салехард - Ігарка, Байкало - Амурська магістраль, тунель Красноярськ - Єнисейськ, Головний Туркменський канал і Волго - Балтійський водний шлях. Однак ініціатива і натиск Берії виходили за рамки компетенції МВС. За 1954-1956 рр.. були реабілітовані 7679 чоловік, багато посмертно. З в'язниць і таборів вже до XX з'їзду вийшли десятки тисяч людей. Отже, незважаючи на велику кількість жертв: загиблих, постраждалих морально і фізично, все-таки була досягнута поставлена мета: зруйнувати систему ГУЛАГу. Всі ці люди, що пройшли через табори або залишилися там, гинули в ім'я своєї ідеї, своє мети, мрії. Численні повстання в таборах, які потягли за собою таку велику кількість людських жертв, все ж таки принесли результати. Адже був прискорений процес звільнення політв'язнів, було вироблено пом'якшення режиму в таборах. А в 1954 р. особливі табори (до 1953 р. їх було 12) були ліквідовані повністю.

         Велика заслуга всіх цих ув'язнених полягає в тому, що вони все ж таки змогли, все ж знайшли в собі сили протистояти «табірного начальства», та й влади в цілому.

 

ДЖЕРЕЛА:

1. Баханов А. Н., Горінов М. М., Дмитренко В. П. «Історія Росії, ХХ століття». (у 3-х книгах). АСТ, 2001

2. Валиуллин К. Б., Заріпова Р. К. «Історія України ХХ століття». Навчальний посібник, Уфа, 2002

3. Г.Іванова «Зародження громадянської самосвідомості в СРСР», Гардаріки, 2001

4. Ратьковський І. С., Ходяков М. В. «Історія Радянської Росії». СПб.: «Лань», 2001

5. Соколов А. К., Тяжельнікова В. С. «Курс Радянської історії, 1941 – 1991» кн. 2.М.: Вища Школа, 1999

   

ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА? Частка 9 (від кінця війни до п

  • 16.11.17, 21:02


          ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА?

Частка 9

(від кінця війни до повстань ГУЛАГУ)

       Хто не пишався перемогою у Другій світовій! Таких не було, хіба що зрадники, так і ті опинилися за межами держави… Якщо мали претензії до радянського керівництва, то не менше, а більше претензій було до гітлерівської Германії. Що тут казати: що хрен, що редька один одного не слаще. Але свій народ і своя земля та своя мова – ближчі. В Другій свіьовій війні головними Лідером союзників був -- Йосип Сталін (СРСР), його союзники: Франклін Рузвельт (США), Вінстон Черчиль (Британія) та Чан Кай-ші (Китай). Лідером Держав осі, Адольф Гітлер Германія) з союзниками Беніто Муссоліні (Італія) та імператором Японії (Хірохіто). Не зважаючі на різні погляди (все залежить від держав та ідеологій), зараз все більше та більше людей схиляються до думками, що головними ініціаторами (запальничками, так би мовити) все ж таки Адольф Гітлер та Йосип Сталін з їх прагненням переділу світу…. А посилання тут можуть бути в кожного свої!

       Амбіції призвели до наступних втрат: не менш ніж 60 мільйонів (військовослужбовці, мирні жителі у наслідок бомбардировок, зловживань військових, геноцидів, голоду, та інших вторинних факторів). Військові втрати – біля третини.

      Радянські втрати «27..29 мільйонів», за різними джерелами.

      Слід зауважити, що радянські джерела всіма силами намагалися приховати втрати, зменшували ті, що поніс Радянський Союз і збільшити втрати ворога та і союзників. А останні кількості не враховували ті втрати, які були від насильницьких дій в СРСР та пов’язані з інтернованих в табори, ГУЛАзі, післявоєнного голодомору 1947..1949, втрачених на етапах переміщень виселених. Всі такі чисельності не достовірні та навмисно перекручені, як це робила радянська статистика завжди.

       Брехливі кремлівські "фахівці" з кожі лізуть вон щоби довести – вся незалежна України – зрадники, бандери – фашисти, а вони янголи з кильцями, злочинів проти всього радянського народу не існувало, терору, масових розстрілів не було, голодомору не існувало, а коцтабори смерті існували тільки у фашистській Германії. Радянські зрадники (вигадані пропагандою) – ніби це УПА, бандери, кримські татари, чечени, інгуші, калмики! А чисельно вони ніяк не порівнюються з зрадниками росіянами. Перевірки ілюструють – брехливість більшовицької пропаганди. Як завжди з хворої голови на здорову. По деяким данним чисеьність власівців РОА і інших російських зрадників [1] складала біля 2-х мільонів осіб, з яких більшість складали перебіжчики, які свідомо перейшли на бік німців. Порівнювати з чисельністю етнічних росіян, українських націоналістів, вояків УПА та інші етнічні  групи, татар чи чечеців, що перейшли на бік німців прото смішно. І у відносних показчиках (до чисельності населення, чи воювавших) тим більше!!! Так хто зрадники. Навіщо кремлівське керівництво, що сталінське, що нинішнє, намагається протягти, поїдене міллю гасло «українці – зрадники», «хохли –фашисти», чи зрадники інші етнічни групи. А як же бути з двома мільйонами власівців визволителів у складі «Вермахту»![2] Тут уж точно: «чия б волала, а чия мовчала піжав хвіст»… Так не по людськи! Та сподіватися, що ось так просто «рашки» попросять перед всіма (незаконно звинуваченими) вибачення, не доводиться…

        Після війни, звичайно же по всій Європейській частині розруха. Треба відновлювати країну, та і не тільки відновлювати, а рухатися до комунізму. Ну затягли, виправдовування війна, величезна кількість скалічених життів. Житла нема, сільхозвиробництва теж, треба будувати заводи, піднімати виробництво необхідного, будівельників будувати і житло і возводити виробничі цехи та і суспільні об’єкти треба на лице виставляти. ГУЛАГи працюють, зеки валять ліс і готують сировинну базу: шахти, кар’єри, миють золото на Колимі. Є що робити – потрібні кадри…. ФЗУ, РУ, колгоспи з низькими врожаями… Все задіяно – людей не вистачає. Напочатку здорово виручали військовополонені.

Люди, яких називали радянськими, партія кувала "вирівнюючі кувалдою та по головах", «нову історичну спільність – радянський народ», майбутнє слухняне стадо будівників комунізму! Перед своїм кінцем, у зв’язку з крахом ГУЛАГу, почало повсюди створювати «бригади комуністичого труда» та «будинки комуністичного побуту» (згадайте як виховували – спробуй працювати не по комуністичному), тобто треба доробити – попрацюй "зверх плану" без оплати висунув язика, живи по комуністичному – так щоби все суспільство бачило: з ким живеш, з ким горілку п’єш, з ким розважаєшся

     

Джерела:

1.  1.    Хоффмае Йоахим «История власовской армии».

2.    Gen. Wadysaw Anders and Antonio Muoz «Russian Volunteers in the German Wehrmacht in WorldWar II». 
3.    World War II Wikipedia england, 2015 
4.    Алан Аксельрод «Енціклопедія Другої світової війни», 2007 
5.   Майкл Елман «Статистика радянських репресій»(деякі коментарі) PDF-kopy

7.  4.   


Джон Ферріс, Еван Маудслі «Кембріджська історія ІІ світової», Кембрідж 


Терор! чи вже забули про шатуна? ч.8

  • 13.11.17, 21:02

ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА? 

Частка 8 (війна та сучча війна в таборах)

 

       Як відомо вожак та вчитель всіх народів Йосип Сталін використовував на фронті засуджених до позбавлення волі, відбуваючих покарання у сталінських лагерях та засуджних до страти. Гитлер та інші воюючи дерзжави такого не робили! Чому ж таке робив він?

       По перше – не забувайте що він, ще за часів царизму був ЗЕК, авторитет, пройшовший все. Злочини, неодноразові суди (рецидівіст), КПЗ, допити та етапи, тюрми, зсилки. Заслуг у злочинах значно більше, ніж участі у революційній боротьбі…. Ну це, як кому дивитися і кому що ближче!

       Попередня частка публікації на щось натякує, а ось що далі із текста важливіше -- судіть самі. Причому, більша частина матеріалу викладена очевидцями подій, їх думками, та до того ж і «Архіпелаг ГУЛАГ Солжениціна і його творчість, а там свідки Варламов і Шаламов та тощо, тощо, тощо. Висновки на вас, шановні читачі. Кожен з свого розуму дивиться по своєму, а плюралізм в цьому погляді, як на мене – необхідний у будь якому разі. От тільки, що на Сталіні такий тягар, який не може бути скасований, вважаю одназначно. Причому, багато мільйонів людей із позбавлених права жити…   

       Залучення криміналітету до армію, як це відомо із історії, вводив в практику вперше французький король Луї-Філіп. Коли французським військам в Алжирі було важко під час будування там оборонних споруд, а треба було ще і охороняти покараних, королю прийшла ідея: чому б не поєднати зусилля тих і тих. І чому б не дати зброю покаранним, все одно араби їх нищили. Вдалося… 

      Чому ж Сталін закликав на фронт зеків у велику вітчизняну, та до того ж у досить знпачній кіоькості. В першу чергу на фронт відправляли вібувавших покарання у ГУЛАГ. 12.07.1941, тобто, менш ніж через місяць після початку війни з Германією Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про звільнення від покарання засуджених за деякими категоріями злочинів». Свободу отримали засуджені за малозначні злочини і засуджені за Указом від 28 грудня 1940 року - за порушення дисципліни і самовільний відхід з училища. 24.11.1941 Указ поширено на колишніх військовослужбовців, які вчинили малозначні злочини до початку війни. Всі звільнені попрямували на фронт. Так мобілізували більше 420 тисяч придатних до військової служби ув`язнених. Штрафні батальйони ті з`явилися пізніше і вони не стосувалися колишніх арештантів. Штрафбати відносились до наказу №227 «Ні кроку назад!» 1942 року. Штрафбати довели високу боєздатність, але батальйони «російських камікадзе» швидко танули. У 1943 році у війні відбувся перелом. Потрібні були сили для розвитку наступу.

      Для того Йосип Сталін прийняв своє «конгеніальне» рішення:

      Указ 12.07.1941 не торкався табірників, які відбували покарання по 58-й «політичній» статті та і «урок». У 1943 Держкомітет оборони випустив спеціальні постанови, за якими на фронт вирушили більше 157 тисяч ув`язнених. 10% з них, вирушили до штрафбатів, а решту поповнили лінійні частини. Засуджені за «політичної» спочатку позбулися права «кров`ю спокутувати перед Батьківщиною свою провину» - таким чином, Червона Армія втратила більшості свідомих солдатів. Добровольцями фронту могли стати тільки кримінальники і «побутовці». «Блатні» на фронт не прагнули, «злодію в законі» - ганьба служити в армії, брати зброю і захищати державу. Тому армію поповнялои «побутовці». Чому ті йшли на фронт? За Рогозіним «Робочий день тривав 10, а подекуди 12 годин. Скасовані вихідні. І звичайно, негайно введена найжорстокіша економія харчуваня. Протягом 2-3-х місяців у таборі тільки живі скелети». У ГУЛАГу значно скоротили норми харчування, з одночасним ростом норм трудової години. 1942-й ввели інструкцію - дозвіл застосовання збрї при дворазовій відмові від праці. А проф.Кузьмін у творі «ГУЛАГ у час війни» констатує: «ці заходи призвели, що в місцях позбавлення волі загинуло майже 600 000 осіб», як у блокадному Ленінграді. Тому фронт для «побутовців» був краще. Все-таки серед фронтовиків у 1943 з`явилося багато «урок». Вибір суворий: або голод на зоні, або фронт. Перелом для «блатняків» стала Сталінградська і Курська битва, які привели до «розколу» в криміналу і далі до «суччої війні». Після Сталінграду добровольців серед криміналу побільшало. Рік на фронті зараховувався за три. Варлам Шаламов в нарисі «Суччa війна» відзначив «з урок виходили сміливі розвідники і лихі партизани. Схильність до ризику, рішучість і нахабство робили з них цінних солдат».

       Була ще причина, чому кримінал йшов до Червоної армії. Після перелому у війні фронтовики наступали, попереду була Європа і Німеччина, «легка здобич», і багато кримінальники бажали взяти в цьому участь. Як воювали і вели себе на фронті? Воювали зло, відчайдушно і безжально. Євген Весник, який під час війни був командиром артилерійської бригади, згадує: «Вони воювали прекрасно. Були сміливі, дисципліновані. Я представляв їх до нагород. Мені абсолютно все одно, за що судимі. Їх нагороджували тому, що вони прекрасно проявляли себе в боях ». Багато колишніх злочинців були представлені до нагород, деяким присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Звичайно, поведінка кримінальника давала про себе знати. І. Мамаєв, ветеран війни, під керівництвом якого було багато «блатних», згадує, що через добу після поповнення у командира взводу пропав планшет з документами і грошима для дружини і його дочки. «Злочинці і на війні злочинці». В їх середовищі, часом, природні п`янки, карткові ігри, поножовщина. І у 1944 перестали брати на фронт неодноразово судимих. На фронті ввели суворі методи впливу на «блатняків». Але на території супротивника - в Німеччині - на кримінал взагалі мало діяли заборони. Вбивства, грабіж, гвалтування, інші «ексцеси» в відношенні громадян, особливо німців.

      Зараз стали публічно говорити, це «заслуга» «блатних героїв». Після демобілізації багато з криміналу взялися за старе і, природно, незабаром знов у табори. Ті розраховували на повагу і шану, все-таки кров проливали! Однак їм пригадали старий закон, згідно з яким «блатний» не може служити державі, в інших випадках він «у парафіні», тобто не в законі. Спроби зеків-ветеранів пояснювати, що воювали вони не за «громадян начальничків», а за Батьківщину, виявилися марними. В результаті протистояння між ними і «в законі» переросло у справжню війну, яку назвали «суччя». В ході її в таборах і на волі загинули тисячі людей. Шаламов робить невтішний висновок: «Війна швидше зміцнила в них нахабство, нелюдське, ніж навчила добру. На вбивство вони стали дивитися легше і простіше, ніж до того».

(далі буде)

 

Джерела:

1. «Навіщо Сталін закликав зеків на фронт у велику вітчизняну», http://heduanotal.ru/pitannja-ta-vidpovidi/21414

2.  І. Сиротинський «Мій один Варлам Шаламов»

3. «Сучья» война // Варлам Шаламов - Shalamov.ru

4. «Когда воров в законе ВЫРЕЗАЛИ "пачками"», youtube.ua

4. «Архипелаг ГУЛАГ», librebook.me

5. «Вова Варшава - король сук. Как расправлялся с ворами в законе на зонах» - TheQuestion

Терор! чи вже забули про шатуна?ч6

  • 11.11.17, 20:39

ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА?         

                                            Частка 6

 

Червоний терор, та усі системи нищення людей, війна з власним народом, проти минулої влади та за нову владу, різноманітні системи каральних органів: Реввоєнкоми, трибунали, ГПУ, ВЧК, комбеди, виконавчі ради, тощо. Всі мабуть сперечалися: кому ж саме належить верховенство права нищити життя людей? Система того ГУЛАГу стала однією з найстрашніших сторінок в історії червоного терору. Мільйони в'язнів були закатовані в концентраційних таборах СРСР, багато з них були відправлені в табори цілими сім'ями, яким вже ніколи не належало знову зустрітися.

Система ГУЛАГу: це був жах, залякування людей така людожерська программа (явно у відкритих джерелах не віднесена до ідей КПРС) – але стала основою держави Сталіна….

У новітній історії людства, цю систему ГУЛАГу треба б відносити до найстрашніших сторінок в історії червоного терору. Мільйони в'язнів були закатовані в концентраційних таборах СРСР, багато з них були відправлені в табори цілими сім'ями, яким вже ніколи не світило знову зустрітися з родичами чи повернутися на рідну землю. А всі масові переселення людей, головним чином до Сибіру, то це було окремою сторінкою – і там, і там головною складовою були українські етнічні групи. Йосип Вісаріонович страшно боявся українців, можливо це була стала психічна фобія, а на практиці він нищив український народ та Україну. Геть повсюди, не тільки українське селянство, а і українську інтелігенцію, нашу культуру, наших технічних фахівців, науковців тощо. Переслідували, з особливою жорстокістю, і представників української церкви, бо державною програмою був – атеїзм.

      ГУЛАГ був надзвичайно масовою системою виправно-трудових таборів. Протягом усієї своєї історії близько 18 мільйонів людей пройшли через тюрми й табори ГУЛАГу. При Сталіні укладені виправно-трудові табори стали важливим трудовим ресурсом для інтенсивного розвитку багатьох, майже всіх галузей промисловості, в тому числі транспортної інфраструктури країни, видобутку корисних копалин і лісової промисловості. Мільйони жителів пройшли через пекло - горно ГУЛАГу, із них багато були зовсім не винні ні в якому злочині.

       Ідею використання примусової праці для будівництв комунізму Сталіну підказав в’язень СЛОНу – Нафталій Френкель, який з дозволу начальника лагеру Ейхсмана (свойого родича) написав, з викладками економічного обоснування, ідеї ГУЛАГу!!!  І це, незважаючи на Приговор до Смертної кари, замінений на 10 років позбавлення волі. Дивно, але сталося диво: дострокове звільнення (в історії радянських лагерів одне однісеньке виключення). У 1927 році, цей Френкель вже в ГПУ, керівник виробничого віділу СЛОНу, а з 1930 року ГУЛАГу, а у 1931..33рр. вже строїв Біломор-канал!

       Повернемося трохи назад… Це саме про Френкеля Дзержинському поступали свого часу свідчення, що в Одесі неможливо розібратися де чекист і де нальотчик, де звичайний мешканець і де «контра». А той бандикував разом з Япончиком. Відомий вислів О.Бендера що «всю контрабанду виробляють в Одесі – на Малій Арнаутський" теж була чиста правда "під контролем Френкеля та ГПУ", бо всі артелі належали Френкелю. А також погранці, угрозиск, суди та ГПУ і чиновники у Москві. Стало тільки зараз відомо, що гвинтиком банди там був майбутній і страшний Ягода. А гроші йшли на Френкілівськи рахунки до банків Ростова, Воронежу, Астрахані, Київу та цілої низки великих міст Росії! За заслуги перед Вітчизною у 1932 році Френкеля нагороджують орденом Леніна. Далі йому і надлежало очолити ГУЛАГ!

Термін «ГУЛАГ» є абревіатурою від радянської бюрократичної установи - Головного управління таборів, яке саме управляло системою радянських виправно-трудових установ за часів правління Сталіна. Концтабори були створені незабаром після революції 1917 року, у 1918 Ленін підписав декрет на те, щоби використовувати працю засуджених! Але по справжньому до гігантських розмірів система виросла завдяки Сталіну, та за підказкою Френкеля. А його мета побудувати сучасну індустріальну державу. Бісівська задумка спрацювала.

Вгадайте, а у кого навчилися німці будувати та використовувати концтабори. В сталінських концтаборах, у генерал-лейтенанта ІТС товариша Френкеля, двічі нагородженого орденами Леніна. Причому проходили стажування у Біломорканалі, у Воркуті, у Салехарді та Джезказгані. Ці стажування, (1936..1940) роки проводили регулярно…. Було і інше, наприклад: Загін 731 (хто в ньому був вчителем і хто учнем невідомо), але це лабораторія смерті по розробці бактеріологічної зброї - з дослідами над засудженими! Крім того, існували окремі спецзгони, для будівлі залізниць, видобутку корисних копален, валки лісу, будівлі шляху на Сахалін….

     Супроводжувалося це в умовах поєднання із спалахами насильства, в екстремальних кліматичних умовах, важкої праці, мізерних продовольчих пайків, антисанітарних умов існування та привело до надзвичайно високої смертності в таборах. Але, але… влада вважала «туди їм і дорога», отримане від цього важніше.

     До кінця 1940 року за відомством Головного управління таборів перебувало більше 50 таборів і не менше 1000 пунктів і відділень, більше 400 колоній, 50 колоній для неповнолітніх 90 будинків, куди відправляли немовлят після пологів ув'язнених жінок.

     З початком Другої світової засудженим дозволяли подекуди купувати життя у штрафбатах за такою формулою Володимира Висоцького:

       Як не спіймаєш до грудей свинець, з свободою,

       Медаль на грудь тобі тоді, стає винагородою….

Все це події описані до початку ІІ-ої світової, деякі додатки та наступне чекайте після цієї перерви…

 

(далі буде)

 

Джерела:

1. «ГУЛАГ – територя терору». territoryterror.org.ua/uk/history/ 

2. «Долина Смерті - звинувачення СРСР в дослідах над людьми ...», argumentua.com/…

3. «ГУЛАГ для самых маленьких», https://zona.media/article/ 4. «Архипелаг ГУЛАГ», librebook.me

Терор! чи вже забули про шатуна? частка 5

  • 09.11.17, 20:43

ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА?

Частка 5

Голодомори штучно створені Радянською владою за думками великої групи українських та інших дослідников відбувалися, головним чином, з метою з метою покарання непідкорених та знищення тих, хто наважався бути незгодним і чинив активний, часом навіть пасивний опір. У влади меті примусового вилучення хліба служили продрозверстки і продналоги, та інші (без всякої назви). Ніби існуючі норми, насправді ніколи не виконувалися, і разом зі збіжжям у селян вилучалися будь які продукти, причому по більшості селянській родині, не лишався навіть мініум для проживання. От вам і головний фактор, той який приводив до селянського повстання та зброєного опору Радянській владі! Ні не генії вожаки Пролетарської революції – приховані, чи неприховані грабіжники та сутяжники. І не геніальна думка Леніна – НЕП, це був вимушений крок. Далі треба було – або поступатися, або відмовлятися від вимог.

Батько Махно, інші українські революційні діячі були значно ближче до вирішення компромісу з селянством, і принаймні, голодоморів – або не було б зовсім, а голод, якби приходив то не мав би тої рушійної для українців сили. Тобто, те що відбулося, дії радянської влади по відношенню до України, іншого етносу складавшого СРСР, та і власного народу (росіян) інакше не можна характризувати, як геноцид! 

У дослідженнях Джеймса Мейса [2] та Роберта Конквеста [3] автори переконливо довели, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом. У 2003 році Український парламент назвав, а 2006 – вже офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа, де за фактом здійснення злочину, геноциду, суд визнав винними сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору у 1932..1933 р.р. становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. У ті роки 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом Українського народу. У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генасамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ої річниці Великого голоду 1932-1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

10 млн втрат цифра страшенна, але вона, насправді значно більше! Бо досі достименно невідомі, ані кількість тих, кого втатили за розтрілами, закатованих у застінках ВЧК, померлих при переселені та тощо. Вище керівництво Радянського Союзу на чолі зі Сталіним, розраховували на придушення українського національно-визвольного руху. А у плани входило саме фізичне знищення частини українських селян.

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах. У той же час радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон прямо під час Голодомору. Причини такого масового злочину ніколи не розслідувалися та ніхто з можновладців не поніс покарання. У порівнянні з Голодом у Поволжі 1921-1922 роках та голодом під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни, втрати не висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері,— стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі. Картина буде не повною, якщо не додати відомості про втрати українців під час голоду на Кубані.  

За данними Всесоюзного перепису 1926..1937 років, сільське населення на Північному Кавказі скоротилося на 24 % - вважайте цілу чверть! На Кубані тільки за період з листопада 1932 р. по весну 1933 р. офіційно задокументовано жертв голоду - 62 тис. Але за іншими відомостями істориків, реальні цифри загиблих більше у десятки разів. Бо тільки зараз, стає ясно те питання, як відомості переписів населення СРСР тих часів ніяк статистики не могли стикувати! Одні важелі суперечили іншим і виходило що нев’язки (помилки порівнянь) - досягли ФАНТАСТИЧНИХ цифр! Коли про це доклали Йосипу Сталіну, той запропонував «виявити помилки», або "підкорегувати статистику».

А коли йому фахівці пояснили, що все перевірено, а корегувати неможливо, все одне буде випливати - Сталін наказав не прийняти і не публікувати «Статистичні данні»!  Вважати працю некоректою, не виплачувати платню, все фінансування негайно припинити! Так у Госплані планування вели без статисичних справок, «зі стелі», що подекуди боком і випливало!!!

А голод на Кубані супроводжувався терором, тотальним винищенням козаків і селян! Їх засилалиі і до Сибіру, і до Середньої Азії! Отака була політика переселення, денаціоналізації і боротьби з проявами української і козацької свідомості. За масштабами жертв Кубанський Голодомор не поступається голоду на території тодішньої УСРР, а його наслідки стали катастрофічними для села, козацтва і української національно-культурної традиції в регіонах Північного Кавказу. 1920-ті минули на Кубані в умовах жорстокої повстанської боротьби кубанських козаків. Вже в лютому 1920 р. Всеросійська надзвичайна комісія видала постанову по Кубані, згідно з якою влада застосовувала для боротьби з повстанцями нелюдські заходи масові розстріли, знищення над родичів повстанців, переселення їхніх дітей до центральної Росії. Одним із пунктів зазначалося — «за кожного вбитого радянського діяча платитися сотнею мешканців сіл і станиць». Чим не фашисти. Наступ на інтелігенцію і міцні сільські господарства розпочався майже одночасно в Україні і на Кубані. У 1926 р. на Північному Кавказі проживало 3 107 000 українців, із них 1 412 276 — лише на Кубані. Існувало багато українських шкіл, які перебували під юрисдикцією Скрипника як тодішнього наркома освіти. У Краснодарі працював український педагогічний інститут, у станиці Полтавській — педагогічний технікум. Серед українців починався вже голод.

 

КУБАНСЬКА

Відставали ходики,

Від ходу курантів,

Пів-Кубані  –  голодує,

Вождь в Кремлі міркує

 

Пів землі – угодники,

На ланах донощики,

Дочекались вольні

Навкруги конвойні

 

У Сибір в кайданах,

Козаків  женуть,

На Кубань не вернуть,

В чужині помруть!

 

Пів-Кубані злодіїв,

Пів- Кубані біднота !

Та нема добродіїв,

Вже й Кубань не та!

 

Пів країни у Сибиру,

Кажуть там помруть,

Не боролись здуру

Ось і не живуть….

 

 

Джерела:

1. «Голодомори в Україні 1921..1923, 1932..1933, 1946..1947». Бібліографія: документи і публікацій, К., 2005

2. Джеймс Мейс «Політичні причини голодомору в Україні 1932..1933 рр., К, 2004

3. Роберт Конквест «Жнива скорботи», К, Либідь, 1993

4. "Голод на Кубані" , Рубів, "Волинь", 2016


Терор! чи вже забули про шатуна? частка 4

  • 08.11.17, 18:12


ТЕРОР! ЧИ ВЖЕ ЗАБУЛИ ПРО ШАТУНА?

Частка 4

«нема людей поміж людей»

              З віршу Павла Тичини, щодо «голодомору»

 

      Дістався, нарешті автор, до тієї частини, де вже пряма мова: про диктатуру, про терор, про ГПУ, про ЧК, про "куркулів" та ще про голодомор… Голодомор, [1] вже тривав під час Визвольної боротьби селянства, саме тої де брав участь Нестор Махно. Є цікавий приклад, коли батько особисто зняв шапку перед селянами у Таврійській губернії і прохав допомогти голодному Пітеру з хлібом, коли їх емісар, вимагав розмахуючи наганом, грузити його ешолон. Батька послухали, бо він просив з повагою «вони такі ж трударі, як і ми, не дамо їм померти». Та людська пам’ять коротка, а більшовицька пам’ять була ще коротша….

       Війсковий комунізм був характерний повальним примусовим вилученням запасів збіжжя у селян і характеризувався як на Україні, так і на Кубані тотальними розстрілами селян, а термін «куркуль» [2] почав вже чітко означати не тільки селянина, який використовує працю найманців, а просто будь-якого заможного селянина у якого був хліб.

       Згадайте, як свого часу це сказав вождь світового пролетаріату у всім відомому вислові: «Диктатура – слово жорстоке, криваве, таких слів на вітер не кидають»! У житті це слово виявилося набагато жорстокіше, таке слово лежало вже за межею людяності, щось схоже на наведений зверху епіграф, автор якого – відома особистість, талант якої мабуть ще формувався коли він на собі відчув ті жорстокі слова. Розкуркулення: чим селяни більшовикам не догодили?

      Голодомори, за сучасним визначеннями — неодноразова, масова загибель багатьох людей від голоду, спричинена зумисними діями влади і спрямована на геноцид (тотальне знищення корінного населення країни). Найвідомішим на Україні і визнаним на міжнародному рівні голодомором є масове вимирання українців у 1921..1923, 1932..1933 і 1946..1947р.р. штучно створене Радянською владою. Визначення «голодомор» вживається також для голодних років в інших країнах. Зараз визначають три голодомори штучно створені в Україні в періоди зазначені вище:

1.      Перший –  1921..1923, йшов коли збройна війна ще не закінчилася, масовий голод у південних областях України і був спричинений масованим вивезенням хліба Радянською Росією, начебто на тлі посухи та неврожаю на Поволжі. Насправді, це було масове, на грані поголовного знищення корінного українського населення з ознаками етнічної чистки [6], [7] головним чином у південних областях України, Північному Кавказі та Кубані. Причиною була масова конфіскація, грабіж селян і вивезення хліба до Росії [8], [9], продаж Європи і Америки. Як сказав Сталін Черчилю під час Ялтинської конференції цей період забрав життя 10 млн. селян. Він явно збрехав! Людські втрати були значно більші:

·         в межах військових дій                      - 2,5..3  млн

·         голод  1921..1923                              -  6..7    млн   (міське і сільске разом)

·         жертви військового терору                 - 0,5..1  млн

·         переселення (висілки)                       - 0,5..1,5млн

·         ----------------------------

·         Разом                                           біля   12 млн    (тільки на Україні).

 

Статистичні данні майже не систематизовани, але вони дозволяють стверджувати, що за часи 1-ої світової, революції, громадянської (селянської) війн, революційного терору, розкуркулення, штучного голодомору, хвороб, втрат під час переселення – населення нап теренах російської імперії втратило від 25 .. 50% (відсотків) свого складу. Чи треба доводити, що найбільші втрати з боку українського етносу. Вислови, що «українці втратили половину своїх громадян», «що українців, перед революцію, було не менш ніж росіян, а то і більше» зустрічені були в штики і видкинуті, як бездоказові. Але:

·         Українці пережили ТРИ голодомори!

·         Більшість збройних конфліктів відбувалася на українських теренах!

·         Найпотужніші селянські повстання і Селянська визвольна війна – українські!

·         Більшість мешканців радянського ГУЛАГУ, куди не кинь, складали українці!

·         Навіть потужні спалахи повстань в радянських таборах: Норильську, Воркуті, Кегірі, Джезказгані та інших місцях  відбувалися, майже повсюди під контролем ОУН і, як не дивно пі прапором Нестора Махна, або червоно-чорним!

Тим, кому цього замало, можна буде навести додаткові аргументи. Бо до цього часу були лише квіточки, а ягідки колективізація, індустріалізація, ГУЛАГ, ІІ світова – це ще було попереду, а автору треба ще передивитися багато джерел, а читачеві перепочити!

                                                                    (далі буде)      

Джерела:

1. «Голодомори в Україні 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947». Бібліографія: документи і публікацій, К., 2005

2. Музей тоталітарних режимів «Територія Терору». Словник термінів.

3. Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933 1946–1947» Злочини проти народу. Київ — Нью-Йорк: 2000

4. «Три голодомори в Україні в XX столітті: погляд із сьогодення»: Звернення Міжнародної наукової конференції. Київ. 07.11.2002

5. «Україна в ХХ столітті» (Ін-т змісту і методів навчання; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, К. Вища школа, 2000

6. «Документи трагічної історії України 1917—1927, К., 1999

7. « Енциклопедія історії України» у 10 т.,п /р Смолія НАН України, 2005.

8.  Ул’янич В. «Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921—1933 р», К. МАУП, 2004

 

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая