Що би я сказала собі десятирічній



1.    Ходи на уроки танців. Будь-де і за будь-яких умов знайди викладання. Ходи на уроки танців, роби все, що викладають, розтягуйся та формуй себе. Це можливо тільки з дитинства, потім - буде надто пізно. А ще це позбавить тебе хлопчакуватості у майбутньому.

2.   Не довіряй мамі. Ні в якому разі не слухайся. Краще, взагалі не роби нічого з того, що вона вимагає. Тримайся де завгодно, аби подалі.

3.   Здорова їжа – це білок та овочі з невеликою кількістю рослинних і тваринних жирів. Білок – це головне. Виймай білок з яєць і споживай мінімум 7 шт на день. А також за кожної можливості знімай шкіру з сала і також споживай – це колаген, він корисний для твоїх суставів.

4.    Клізма – це така гумова груша, в яку набирають воду, і вводять у задній прохід. Знайди можливість дістати грушу, і користуйся кожного разу, як тебе нагодують якоюсь гидотою до зупинки кишківника. В інакшому разі – тобі буде важко рухатись, і почнуть набрякати ноги. Люди ходять по великому кожного дня, а не раз на тиждень.

5.   Відмовлятися їсти жирну гидоту – це є добре, і не ведись на докори. Завчи здорові продукти, що описані тут в пункті 3. Небезпечні продукти для тебе – вершкове масло, хліб та мучне, жирне та смажене, молоко (бо в тебе природньо недостатня кількість ферментів, що перетравлюють молочні продукти). Прислухайся до себе, коли тобі бридке молоко, і не ведись на докори, не пий його через силу.

6.   Отримувати найвищі оцінки – не принизливо. Не вір всім дітям у школі, що створюють такий стереотип. Після школи подивишся, хто принижений непотріб, а хто куди поступив і ким по професії став.

7.   Не відмовляй тренеру з бойових мистецтв, який хотів, щоб ти навчалася. Навіть сама знайди таку секцію якомога раніше, і займайся.

8.   Не роби вибір на користь музичної школи заради мами, коли тебе змусять обирати щось одне між художньою і музичною школами, через відсутність можливості встигнути все. Думай в першу чергу про себе, і те, що любиш ти. На маму забий – вона в своєму житті розбереться.

9.   Не ведись на докори мами, що ти думаєш тільки про себе  - думати та піклуватись про себе це добре, а не погано. Повір, вона про себе піклуватиметься в першу чергу, а не про тебе.

10.         Не віддаляйся від найрозумніших хлопців, що намагаються спілкуватися з тобою. Ні, це не збочення. Вони просто відчувають розумну людину. Бо в тебе майже чоловіча логіка. (Але будь обережна про всяк випадок).

11.         Те, що з тобою спілкуються здебільшого хлопці – це не збочення, а тому, що ти мислиш майже по-чоловічому. Але не дозволяй їм нічого зайвого.

12.         Ні, - коли хлопець хапає між ніг, або за груди – це не дружній жест. Так – треба розізлитися і образитися . Так – це не варто ігнорувати і вважати, що це по-дружньому, це не по-дружньому, і від таких слід триматися подалі. Або розважатися, якщо хочеш, але ні в якому разі не дозволяй себе переконати, що то є нормою. Такі ніколи не поважатимуть тебе, і за твоєю спиною казатимуть про тебе погано, якщо будеш ігнорувати і дозволяти таку їхню поведінку.

13.         Добрих чужих дядь не буває.

14.         Коли чужий мужчина на вулиці щось хоче запитати – не ведись. Він не щось запитати хоче, а зробити тобі зле. Нормальний – запитає все у дорослої людини. І вже точно не серед парку або безлюдної вулиці. Найкраща поведінка для дівчинки в такій ситуації – проігнорувати, а якщо починає наближатися  - втекти чим скоріш. Якщо ж вирішила заговорити – тримай відстань від цього мужчини у кілька метрів, говори здалеку і відходь або тікай, навіть якщо він робить вигляд, що йому не чутно. Небезпечними можуть бути і не тільки чоловіки, а й жінки, і молоді люди теж. Не переживай – як виростеш, ще наспілкуєшся з незнайомцями.

15.         Коли від тебе силою вимагають якоїсь інформації – не вигадуй якісь фантазії тільки тому, що втомилася віднєкуватись. Краще продовжуй казати «ні» та «не знаю». Втома краще  за те, до яких наслідків можуть призвести вигадки.

16.         Не вір у те, що чорні цяточки на зубах дитини – то нормально. Змушуй себе переборювати страх і лікувати в стоматолога зрання будь-які потемніння на зубах. Молочні зуби – то не пусте. Якщо не лікувати молочні зуби – вони заражатимуть нові корінні, що поруч, і взагалі всю ротову порожнину. Тоді – все життя лікуватимешся, і вилікуєшся тільки якщо пощастить.

17.         Ніколи не зустрічайся з хлопцями тільки тому, що інші вже зустрічаються.

18.         Ніколи не бійся тих хлопців, що насправді подобаються, бо втратиш їх назавжди, і зустрічатимешся тільки з тими, хто не подобається заради того, щоб подружки не сміялися з тебе, що ти ні з ким не зустрічаєшся.

19.         Ніколи не говори хлопцю, що він тобі подобається, якщо сам не запитує про це. Найкращий вихід – робити  знаки уваги (посміхатися, дружити, кокетувати), але без зайвих слів. Поки він сам не зацікавиться. Якщо ж не зацікавиться – змирись, і знай, що зайві слова – не  вирішують нічого, а тільки гірше тобі ж.

20.         Запам’ятай – краса це абсолютно відносне поняття, і не комплексуй ні за якого приводу. Коли ти виростеш, і подивишся фотографії, то будеш сміятися над тим, кого в школі вважали супер-красотками. І зрозумієш, що люди до якогось віку (кожен по-різному) здатні бачити тільки обгортку – красивий одяг, прикраси, або фарби на волоссі – і не здатні бачити зовнішність за тим всим, а тим більше – людини. Ось чому більшість красунь у дитинстві не були примітними. Краса дитини та підлітка – це кропітка праця над його стилем і зовнішнім виглядом батьків (або тих, хто  піклується). І твоя мама не винувата, що їй не вистачає часу й коштів на ці «дрібниці».

21.         Пий чисту воду. Постійно пий воду, багато води. Не звертай уваги на дорікання «водохльоб». Ті, хто критикує чи висміює «водохльобство» – дурні.

22.         Слідкуй за своїми бажаннями, аналізуй, і роби те, до чого тягне. Нарікання «та ти робиш те, що хочеться» також тільки дурні кажуть. Можеш відповісти «так, я роблю те, що хочу я, а не те, що хочеш ти». Але слідкуй, щоб твої бажання були корисними тобі. Бажання проспати школу – тобі ж нашкодить. Краще наступного разу, коли мамі захочеться вночі з тобою гуляти – відмовся і ляж раніше спати.

23.         Завжди відмовляйся від всього, що тобі шкодить. Мама хоче всю ніч тобі розповідати про життя – не шкодуй її, відмовляйся, хай подружок шукає, їй же краще буде. Мама на тебе зпихує якусь провину, бо їй соромно від того, що то вона зробила -  не бери на себе ніяких чужих провин, бо потім тобі не довірятимуть, а не їй. Відмовляйся від всіх авантюр у які тебе втягують, навіть дуже близькі люди. Відчуваєш, що тобі це не подобається – прислухайся до себе, і не ведись.  Повір – це буде правильно, як би тебе не пресували чи не намагалися висміювати за це. Думай тільки про себе.

24.         Не слухай матір, коли вона перешкоджає тобі у спілкуванні з батьком і родичами, розповідаючи, що то дуже погані люди. В них свої відносини – в тебе мають вибудовуватись свої власні. Не відомо що між ними сталося і хто винний. Поки в тебе хороші відносини з людьми – концентруйся на саме на цьому, а не на розповідях того, чого ти не бачила на власні очі, і не знаєш правди. Якщо ж ти бачиш, що люди справді неприємні – тоді вже приймай рішення.

25.         Не слухайся ніколи і не за яких умов, коли тобі матір (чи родичі) перешкоджають у спілкуванні з іншими людьми. Слухняність тут зовсім недоречна. Тікай з дому – це правильно. Слухатися і перетворюватися на одинака – не правильно. Деякі батьки хворобливо самотні, і намагаються зробити такими самими своїх дітей, щоб ті стали для них компанією. Не ведися – це прірва, крах. Ти все правильно робиш, коли тікаєш і гуляєш у компаніях. Тільки не дорікай собі за це, і не відчувай себе паскудно через це. Ти все правильно робиш, коли не слухаєшся.

26.         Ніколи не знайом друзів з батьками, якщо сумніваєшся в їх адекватності. Це може перетворитися на неприємність для тебе. А можеш навіть втратити цих людей. Більшості з дітей незрозумілі  неадекватні відносини у сім’ї. І коли мама починає наговорювати на тебе – вони більше схильні їй повірити, аніж у те, що у вас погані відносини, і можуть припинити спілкування. Запам’ятай – сумніваєшся в адекватності батьків – зроби так, щоб вони ніколи не могли дістатися твоїх друзів, і особливо – бачитися з ними. Кажи всім, що вони надто зайняті, і не мають часу.

27.         Якщо стикаєшся з протизаконною поведінкою дорослих або дітей у школі – найгірше рішення ігнорувати. Правильно – письмове звернення до керівництва з викладенням всього у заяві. Керівництво – це класні керівники, завучі, директор.  Якщо звернення усне – вони можуть це ігнорувати. Письмове (ще собі сфотографуй копію) змусить їх щось вирішувати. Якщо і письмове ігнорують – є вищі інстанції, у навчальних закладах це Міністерство освіти. Тощо. Ти все правильно робиш, що не вдаєшся до сварок. Сварки – не вирішення. Можна спокійно все вирішувати, просто робити правильно. Присікай будь-які намагання батьків, друзів чи родичів йти бити морди.  Бо твоя мама не боксер і не мужик, і все це буде тільки смішно, і тобі ж мінус в репутації. Навіть якщо знайдеться мужик, що піде всіх переламає – все одно це тільки тобі ж піде на гірше, бо то неадекватний варіант.

28.         Ніколи не слухай чиїхось сварок в свою сторону. Відгавкуватися – погана ідея. Ігнор – правильно. Людина, що свариться - для тебе не співрозмовник. Покидай такі розмови одразу ж. І припиняй спілкування з такими. «та ти не можеш відповісти» - не повинно бути для тебе приводом продовження розмови. Такі люди намагаються витягти з тебе енергію. Не піддавайся і просто покидай.

29.          Не дозволяй мамі жити з тобою в одній кімнаті. Якщо у квартирі є вільні кімнати – просто переходь туди жити, і не дозволяй їй жити із  тобою в одній кімнаті. Вона хворобливо самотня і має навчитися сама вирішити це. Якби ти так зробила – можливо, вона би образилася, психанула і на зло всім почала би жити нормальним життям і знайомитися та товаришувати з людьми.  Або й з родичами миритися.

30.         Не дозволяй нікому бити свого домашнього улюбленця. Перешкоджай насиллю. Якщо треба – хапай улюбленця і тікай з дому з ним, комусь про це розкажи, та знайди йому інших власників. Так ти збережеш життя тваринці, що ні в чому не винна, і тоді тобі не доведеться про це згадувати і шкодувати.

31.         Не погоджуйся, коли мама приводить додому цуцика. Вона все-рівно не буде за ним нормально дбати. Попроси її не робити цього, не брати цуценя.

32.         Якщо бачиш, що хтось у сім’ї хворіє, а дорослі це заперечують – не зупиняйся, навіть коли тобі кажуть, що без згоди дорослого нічого не поробиш. Шукай тих, хто може щось зробити, не покладаючи рук! Бо ігнорування хвороб може призвести до непоправимих наслідків. В майбутньому ти можеш опинитися під тягарем догляду за інвалідом. А може бути все інакше, і замість того, щоб стати інвалідом – людина могла би жити повноцінним життям бути твоїм повноцінним родичем.

По дорозі до Полтави. Спогади.


Мабуть кожен з нас ховає десь у закутках носії зі старими фото. Це можуть бути старі паперові альбоми, чи електронні диски, флешки, тощо. Інколи, коли багато вільного часу, або щось змусило до пошуків перерити все, чи до генерального прибирання - ми можемо надовго "залипнути" спостерігаючи хронологію змін виразу обличчя себе та близьких.
Як же багато можуть розповісти такі хронологічні спостереження! Особливо вдивляючись в очі.







Це був ранок навесні. Прохолодно. Бувший, назвемо його літерою Й., тоді нещодавно придбав собі новеньку автівку з салону, замість старої б/у. Це були часи величезних радощів, непохитної віри в майбутнє.
Зараз я інколи зустрічаю в знайомих мені молодих дівчатах той самий дух віри, який сама втратила вже давно. Зазвичай вони планують все так, ніби завтра хтось заскочить по дорозі за хлібом до салону й купить автівку за мільон грн; або ніби після завтра до них на рахунок надійде мільон долларів, і вони житимуть в найкрасивішому будиночку біля Києва, обиратимуть найкращі меблі й фарби для нього, тощо. Хоч насправді цього ніколи не станеться, і вони зараз живуть на пташиних правах в орендованому житлі, а далі прийде колись час повертатися до батьків з сім'єю, або й без.
Тоді я ще не знала цієї правди життя. І була однією з таких. Всі надбання мого, всього лиш, бойфренда, сприймалися як мої власні, і кожного дня вірилося, що я за день до величезної удачі.

- будласочки! Дай мені повести! - благала я звично плюхнувшись до комфортного переднього сидіння, і зтягуючи з себе шкіряний плящ з об'ємним хутряним коміром.
- ну добре, мала. Давай тільки виїдемо за місто, де дороги пусті.
Мама невпевнено вмощувалася на задніх місцях. Ми їхали до Полтави. В моїй голові стрибав радісний кольоровий капітошка хлюпаючи бульками. Тоді я обожнювала кудись їхати.

Зелені поля й левади. Інколи села. Інколи невеличкі міста. Дорога пустісінька. Лиш деколи хтось їхав назустріч, або обганяв ззаду. Виблискуючи іскрами радості з очей я перемикала передачі дуже гоноруючись тим, що навчилася водити, і що мама з нами, бачить це. Сподівалася, що вона за мене радіє.
Небо дуже блакитне, мальовничі білі та димчаті хмарки, дуже свіжо.
Я обожнюю різні архітектурні твори, старовинні церкви, тощо. Тому, коли з дороги побачила якісь старі стіни - дуже зраділа, і вмовила всіх звернути туди, роздивитися що там є. Ми знайшли монастир. Він справді був цікавий. Далеко від населених пунктів (ані села поруч - взагалі нічого, тільки дорога), серед суцільних зелених полів з невеличкими посадками й садками. Ніби фортеця обнесений високою стіною.
Зовсім недовго роздивлялися, і швидко поїхали далі. Мама була мовчазна але нічого особливого.



Дивлячись на фото, що мені вдалося клацнути біля монастиря, на якому вихопила мамине обличчя разом з Й. виявила стільки несказанного. Мама ніби щось знала наперед. В її очах застигла розгубленість й горе з німим нерозумінням "як ви можете радіти", та ледь-помітною насмішкою над усим.
Зараз мами вже нема чотири роки як. Ми їхали тоді на зустріч з моїм братом, що тоді ще мотав строк в колонії біля Полтави. Ми тоді ще не знали, що втратили його колишнього, що повернеться він інвалідом назавжди. Ми не знали, що новенька автівка буде скоро розбита вщент Й., і схожої вже не буде ніколи. Що світ охоплять війни. Мій інститут, де навчалася, пограбують рейдери, роботу, де я працювала, розвалить режим Януковича, ресторан, де працював Й. розграбують свої ж, і припинить існування. Ми з Й. розстанемося назавжди, бо мої очі розкриються і я подорослішаю, зрозумівши що не бачу в ньому більше ніж просто товариша. Маму знищить рак за чотири місяці, і чомусь з'явиться одразу ж на четвертій невиліковній стадії, а в даті смерті чомусь дві літери "13". Стоматологи почнуть знущатися, вириваючи зуб за зубом в мене, ніби силоміць намагаючись сформувати беззубу потворну істоту. Якийсь незрозумілий нікому й невиліковний грибок почне спотворювати волосся. Комунальні служби почнуть  гвалтувати вуха обіцяючи перетворити нас з братом на бомжів, бо мама лишила по собі непосильні борги. Якийсь незрозумілий мужик, почне спотворювати моє особисте життя, влаштовуючи замість стосунків якийсь фільм жахів з елементами трешу.

Дивлячись в очі мами на фото, я чітко бачу жах, і готовність з усмішкою розгубленості, ніби перед тим, як бачиш, що над тобою нависло цунамі і неминучість наступних подій. Можливо, вона знала, що скоро стане дуже хворою. Можливо, зусиллями волі це приховувала. Не вірю, що таке можливо приховати. Та й лікарі кажуть, що смерть - це її власна недбалість, бо вона не проходила діагностик, і ніхто не знав нічого, і вона теж не знала.
Але цей погляд показує, що вона щось знала. Тільки не відомо що саме і про що саме. 

Щиро сподіваюся, мамо, що тобі там краще. Ти намучилася за життя. Ти скинула тягар, і  отримала полегшення. Упокой Боженько, її душу.











Двадцять перше століття - століття відсутності життя у житті

Саме так, вважаю, потрібно було би назвати нашу епоху.
Заради того, щоб отримати життя - люди йдуть на роботу, одружуються, та народжують дітей.
Та багатьох й те не рятує від відсутності життя.





Чому так? Це можливо пояснити. Але здебільшого вважають за необхідне мовчати й не думати про те. Адже так соромно визнавати, що на роботу ходять для того, щоб "поцвірінькати" з подружками, помірятися жезлами з мужиками (мужики з мужиками), показати всім свої нові шмотки та себе. Тільки не для того, щоб працювати, і тим більш не для того, щоб розвивати якусь галузь.

Так само й про одруження і народження дітей. Мало хто робить це свідомо, заплановано, й через природні здорові потреби продовження роду.

Залишається загадкою - чому керівники терплять таких "трудівників". Просто через особистісну симпатію? Або ж у думках у них щось таке: "ой-ой, а що ж воно робитиме без роботи. Це ж зіп'ється! Ой-ой не можу того допустити - буду платити йому/їй хай ходить".

Дуже мало підприємств, де люди справді розвивають свою галузь. От тому  й так мало розвинутих підприємств в Україні.

Дивлюся я на технічний прогрес... Все більше відпадає необхідність тих чи інших професій та посад. Цікаво, що робитимуть ті люди, яким колись не стане куди ходити красуватися собою, а власного життя не мають?
Можна було би об'єднуватися та влаштовувати власні справи. Але ніхто не хоче. Ніхто до того не готовий морально. Бо люди наші глибоко в голові = істоти звиклі до стійла. Забери в них стійло - в них їде дах і не можуть дати собі ради.
А ті, хто не такий -  опиняється на самоті без можливості підняти справу самотужки. Якщо ж стає сміливості почати наодинці - справа чавить їх як виноградину під ногами, й вони не виживають.

Якщо помиляюся (а я хочу помилятися smile ) - розкажіть приклад, коли людина наодинці створила якусь справу, вижила, й те діло її не покалічило.


люди розчиняються в обставинах

Світ сприймається у образах. Які ми пропускаємо через призму свідомості, рівня культурного розвитку, та сублімуємо у вербальну мову. Якщо простими словами – немає нічого швидшого за мислення, але для утворення думки придатної до вираження словесно – проходить час. Ось саме цим я собі пояснюю чому творчі люди думають швидше. А творчі люди думають таки швидше, що ми можемо легко спостерігати на прикладі вузькооких.

Якщо не зациклюватися на словах, на мові – все відбувається швидше, і ми це називаємо «інтуїтивно».

 

Спостерігаючи український київський світ на відчуттях (у образах) мені вимальовується картинка, якої я довго не могла розгадати, і здається тільки тепер можу.

Хтось колись цікавився тваринним світом? Світом живої природи? Є приклади істот, які здатні перетворюватися з одних в інші, вбирати у себе середовище і розчинятися у середовищі.

Так на сприйнятті українського київського світу мені вимальовується якась жива істота, біленька з гладкою шкірою, яка потрапила до багна. Багно те навіть більше схоже до перегнію, що в селі стікає до спеціального місця з-під хліву. А істота ця на фоні цього багна виглядає блідою, навіть блакитнуватою кольором шкіри.

У дитинстві мені довелося бачити як одна з нашої компанії дитина впала до тієї ями. Можливо це стало прообразом того, що вимальовується в моїй уяві що до навколишнього українського київського світу тепер.

 

Та істота у багні увібрала в себе багато багна. Вона у ньому розчинилася майже. Наковталася того багна і пропустила через себе наскрізь. Але вона не стала багном. Вона просто сприймає багно як саму себе і не реагує на нього. Я бачу цю картину: біла-білісінька до непізнаваності розчинена у багні істота живе, я бачу як пульсує її серцебиття. А через її оболонку де-не-де просвічує багно, що вона увібрала.

І задаюсь постійно питанням – а чи можливе життя цієї істоти без багна? Чи не здише воно після повного очищення? Чи не мутувало воно вже до неповоротності?

 

А тепер перетранслюю все те у слова.

Люди розчинилися у обставинах, і вже не можуть здоровим чином реагувати на них. Люди «наковталися» всього того, чим кормить їх нездоровий світ, і вже не супротивляються, а навпаки – розчиняються, пропускають через себе, вбирають у себе.

Ось що є таке та байдужість про яку часто чутно.

Лишається лише оболонка. Всередині ж майже в усіх каша з багна світу цього. Кого не візьми. Прекрасних зовні багато – прекрасних всередині одиниці.




Ять



Передумовами того, що розповім, було багато що з минулого, та навіть генетична моя кров. Всім відомо, що художники – люди «трохи не з цього світу», але не всі розуміють що воно саме таке є, оте «не з цього світу». Насправді все можна пояснити – це підвищена чутливість. Ми відчуваємо все, і навіть більше, ніж можемо пояснити. Що саме оте малювання? Це не що інше, як відображення на папері увібраного зі світу. Або не на папері. Це можуть бути будь-які матеріали. Одна суть незмінна – художник ставить відбиток увібраного і перевареного.

Ми виховуємо змалку свою чуттєвість для успішної діяльності. Інколи перегибаємо палки й починаємо відчувати геть усе. Будь що. Має піти дощик – відчуваємо, скоро війна – починаємо заздалегідь втрачати глузд від передчуття, тощо.

Часто доходить до безглуздя. Ти можеш йти просто якоюсь вуличкою і раптом відчути, що в певній будівлі жив такий-то чоловічок колись давно. А нафіга оте відчуття – не відомо. Просто відчуваєш і все. І навіть бачиш його образи у своїй уяві. Починаєш знати, як він одягався і який в нього голос, що ходив з небритою щетиною, наприклад. Але нахріна ті знання – нікому не відомо))). Інколи навіть дратує.

Або, ось, випадок – довелося працювати якось у старенькій будівлі неподалік історичних місць. Сидиш в офісі, а в уяві раз за разом постає натовп людей одітих дуже по-старовинному, сіро й непримітно, жінки у хустках, чоловіки у кашкєтах, всі у коротких і довгих старих сірих й коричневих пальтах, всі жінки у довгих вовняних спідницях, всі у стоптаних черевиках. Чомусь темно, чомусь мовчазні, чомусь рухаються квапливо. А куди вони йдуть, чому вони йшли цією вулицею – зрозуміти не можеш. Тільки відчуваєш, що колись тут таке було.

Чим більше «торкаєшся» якоїсь теми, тим більше тих відчуттів. Ось, наприклад, була нагода ретельно вивчати старокиївський стиль. І на тобі – тепер ці відчуття. Чим більше ти думаєш про якийсь період часу й певне місце – тим більш певно ти ніби переносишся у часі й просторі. І найнеприємніше – що довгий час ти ніби живеш однією ногою у тому часі. А переключитися на інший час і інший стиль стає складно.

Так, одного разу трапилася нагода вивчати Київ, історію й стиль старих його часів. І знаєте що?! Краще б мені підфартило працювати з історією яких небуть там казкових єдинорогів!!!!! Бо Київ це тяжко. Коли відкриєш у душі двері для Києва – він опановує тобою, селиться у тобі, живе у тобі, розповідає свою історію видіннями, й вже мови бути не може про шлях назад. Бо дороги назад не було на самому початку. lol

Можу вас познайомити. Київ це «мужик» lol  Він суворий й твердий характером. Саркастичний й за потреби хитрий. Гумористий, але гумор його здебільшого суворий й чорний. Старий вояка. Він виглядає просто, але сильніший за всі ваші уявлення про нього. Він може довго сидіти тихо, займатися буденними справами, але вибухає неосяжною міццю коли має місце потреба захисту. Він може виглядати сіро і не показувати своєї приналежності до блакитних кровей. Він один із тих, хто втомився і живе «на раслабоні», не показуючи свого арсеналу зброї, та свого багатства нікому. Йому потрібен спокій та простір. Він не любить клоунських маскарадів й надто яскравих барв. Йому дуже багато віків, але він не сивий, досвід його тільки зміцнив. Він не соромиться, коли десь облупилась фарба, чи щось трохи потерте, навпаки – він любить всі свої якісні старі речі, бо вони цінні і значно коштовніші за китайське дешеве яскраве фуфло. А ще він дуже спокійний. Навіть коли йому неприємно. Бо він  Київ і він великий вже тільки цим.

 

 

 

Ц - цілеспрямованість



Одна моя близька людина має таку цілеспрямованість, якій би могли всі позаздрити. Вона пройшла роки відстоювання свого, і отримала результат до якого йшла. А ми всі критикували.

От, як це можливо, ви мені поясніть, що людина змолоду хапається за те, що їй потрібно й міцно тримається цього? А як вона знала попередньо, що саме це їй потрібне, що саме воно є її ціллю? Це ж неможливо передбачити, правильно? Як воно далі буде.

Зрештою поясню про що я.

Дівчина побачила хлопця десь у якійсь компанії, вхопилася за нього, і вже не відпускала, навіть супротив його волі. Пропрацювала зв’язки з його родиною (з його матір’ю). Яка й посприяла у подальшому, коли дівчина «залетіла». Він її намагався відшити, намагався позбавити себе відповідальності мати дитину, і тим паче, продовжувати стосунки. Але її не зупиняло. Матір хлопця поселила дівчину у його кімнаті разом з ним. І він не зміг чинити опір цьому.

Спочатку він просто покинув батьківський дім. Багато років був де завгодно тільки не вдома. З’являючись зрідка, на день – два раз чи два на рік. Дівчина старанно прочитала кіпи психологічних книжок, пройшла безліч консультацій, тренінгів. Ходила до ворожок й екстрасенсів. І все, що отримував з її боку хлопець – це не докори, і не сварки, а дуже стабільні слова «Я тебе кохаю» навіть коли намагався підсрачниками викинути її зі своєї домівки.

Дитину також ненавидів, всіляко обзивав, і намагався позбутися їх обох, коли приїжджав, стверджуючи, що йому це все не потрібно.

Але у відповідь тільки «Я тебе кохаю» і прохання хоча б казати слова «Я тебе теж кохаю», навіть коли це не правда.

Не знаю як вони домовилися, але він погодився просто казати ці слова, але попереджав, що це не правда.

Йшли роки. Повернення з відрядженнь мужчини перетворювалося в пекло для неї і її дитини. Але вона просто догоджала йому, прибирала, кормила, робила масажі, змовчувала на всі знущання, тощо. І будь що казала ті самі слова про кохання, і благала його повторювати те саме.

Пройшло ще кілька років. Ми всі, хто її знає, просили її не мучити себе й дитини, а піти від цього пекла, кожного разу, як вона зривалася в істерики й сльози перед нами (але уникаючи хоча б крихту розпачу показувати йому).

Зрештою, їй разом з його сім’єю вдалося переконати його, що необхідно розписатися, заради майбутнього дитини. Десь два роки вмовляннь його переконали. Але він позбувся білого плаття, яке вона собі придбала (весільне пишне), і купив їй чорне звичайне, як на корпоративи ділові одягають.

Їй вдалося переконати його влаштувати банкет. Хитрість була в тому, що це був його ювілей. Всі родичі прийшли на весілля, і тільки він вважав, що це його ювілей, і постійно це повторював у мікрофон на святі, але натовп вперто кричав «гірко», і він цілував наречену.

 

Пройшли роки. Мужчина перетворився за абсолютно звичайнісінького мужика. Праця й генетичні хвороби зробили його зовсім не приглядним на вигляд. Звичайнісінький, ще й алкоголік, як і всі.

Мужик приїжджаючи додому почав помічати переваги чемної дружини, яка зустрічає дуже тепло, готує, прибирає, пестить, тощо. І вредний веселий хлопчак вилитий він як дві каплі, вже не дратує. Відчув, наскільки потрібний він цим двом. Вона як і завжди «Я тебе кохаю», і він вже відповідає не силоміць.

 

Мужику вже багато років. Ну, кому б він знадобився, якби не вона??? Тільки завдяки цій жінці він отримав майбутнє не самотнє, як, наприклад, в його рідного брата.

 

Якщо чесно, то я, особисто, у шоці, що так буває. І абсолютно не схвалювала її тактики на самому початку. Але. Всі знайомі мені жінки, які поважають рішення інших людей – самотні й бездітні. А у них – теплий охайний дім, сім’я, весело й все, загалом, дуже нормально.

Невже, щоби все було добре, треба рвати своє з м’ясом і кров’ю???? Це по-перше. А по-друге, не розумію – як зрозуміти, що потрібне саме те, а не інакше? Що веде таких жінок? Чим вона керується, визначаючи, за кого вхопиться і триматиметься? Я б на її місці взагалі не звернула би уваги на якогось придуркуватого хлопця, що полюбляє пити й захоплюється авіа-конструкціями. А може це і є кохання? Якого не всім фартує у житті відчути. Можливо, якби мною опанувало таке відчуття – може й я би йшла напролом до своєї цілі, як вона. Але не йду, бо не відчула такого. Кого не візьми – усі придурки якісь, і нафіг те треба?))) І тим більш, я би не стерпіла тих принижень, через які мужчина з цієї історії проводив свою другу половинку.

Виходить, жінки, сімейне щастя полягає у самопожертві, приниженнях, тяжкій праці зрання і допізна з недосипаннями, інколи навіть фізичних розправах. І тільки пройшовши через таке жінка отримує чоловіка, який забезпечує сім’ю, і дитину, і сім’ю і затишний дім і слова кохання, і пишне весілля, і подарунки-прикраси-квіти.

Виходить так?

Беріть, короче, своє за барки, і буде твоє.

А я так ніколи не робитиму))) І пофіг мені те сімейне життя)))

 

Просто напишу це тут. Ну а що ще робити!

Колись писала, що лікарі скажаться на занадто зігнуті коріння моїх зубів, що не можуть їх пролікувати. Я собі вже напридумувала коріння у вигляді спиралей, чи дуг. Зробила, коротше, 3д знімок своїх щелеп з усіма зубами, і оце вже другий місяць поспіль блукаю просторами своєї ротової порожнини за допомогою комп'ютера і цих знімків, і тупо не бачу ніяких неймовірних згинів коренів зубів, на які постійно всі стоматологи скажилися. І лікарі теж не бачать на цих знімках ніяких згинів коренів.
Вже не знаю що думати. Бо все моє життя стоматологи знущалися над моїми щелепами, і запевняли, що причиною їхніх труднощів є ці загиби. Яких виявилося немає. корені нормальні, нормально рівні.
Тоді чому ці всі знущання? Чому тепер мене довели до такого стану, коли єдине, що можна зробити - видалити більшу частину зубів, аби позбутися інфекції. Видаляти, кажуть лікарі, треба і зуби, і якусь частину тканин (і кісткових теж) навколо цих інфікованих зубів.

По-перше, напишу, що видаляти зуби я не готова, і не робитиму цього. Бо стати беззубою шипилявою незрозумілою особиною у свої 33 роки я не готова. І впевнена, що жоден з моїх роботодавців не готовий буде тримати на посаді такого співробітника. І що тоді? Куди тоді мені буде дорога? Стати беззубою тітонькою-прибиральницею? Чи торгашихою на базарі? Ну, куди дорога людині з такою зовнішністю? Ні, видаляти зуби я зовсім не готова, і не стану.
А що вже казати про пошуки чоловіка!!! Який нормальний мужчина зійдеться з беззубою шепелявою безробітною жіночкою!?!? Та й взагалі, що з мене стане!?

Не розумію. Враження складається, ніби навмисне хтось поставив за ціль формувати саме таку людину з мене, і працює над цим дуже ретельно. Але як це вдається?

З самого початку:

1. Ще у шкільні роки перше, що нашкодило, це відмова у безкоштовній стоматології дітям старшим 15 років. Це був мій перший похід до дорослої стоматології. Де за талончиком мені лікували один зуб, який почав боліти. Тітонька сверлила його до болю. Тоді ставила пломбу, яка випадала через кілька днів, і я поверталася. Вона знов сверлила, пломба знов випадала. І так розів з п'ять. Останнього разу, як вона це робила, її інструмент кудись "провалився". Вже тепер розумію - вона просверлила діру з середини зубу прямо до гайморової пазухи, бо потім в мене почалися гайморити. Пломба знов випала. А тітонька втікла з поліклініки. Мені поставили пломбу вже в іншого лікаря. Але пломба вкотре випала. І я просто не пішла більше. Зрештою той зуб розколовся, розвалився. Якісь рештки, я сама викорчувала. Все інше запливло десною і заросло. Пізніше вже у приватній клініці хірург повидаляв ті рештки.

2. Почався період хронічних гайморитів. Щороку лікарня, та операції. Через ніс пробивали безліч разів, одного разу пробивали через лоба навіть.

3. Мабуть почалася якась інфекція, бо ні з того - ні з сього, наривав передній зуб. Опухало все обличчя. Врач казав, що інфекція розтіклася каналами м'яких тканин. Навіть на шиї були пухлинки, які повільно сходили. Мене різали, і я ходила зі спеціальними дренажами.

4. Той передній зуб просто почорнів зсередини. У нього поставили пломбу, але він просто відвалився. І довелося ставити на нього коронку.

5. Пізніше помітила якусь гульку на зубі поруч. Кільк разів зверталася до лікаря-стоматолога. Але він каже "все добре". І лікував щось інше. Гулька ніяк себе не поводить. Просто собі тверда гулька.

6. Почалися дивні речі. Один за одним болять зуби. Мені їх лікують. Один видаляють знов. Але проліковані зуби продовжують боліти. Лікар видаляє всі нерви, але він всеодно болить. Мене починають сварити у стоматолога і звинувачувати у симулюванні. Але мені страшенно болить. Я починаю приймати знеболюючі. Легкі не допомагали, друзі починають колоти мені кетанов у ампулах.
Лікар ставить коронки на ті зуби, що болять, припустивши, що біль від незначних рухів зубів відносно одне одного.
Я втомлююся займатися цим питанням, і намагаюся не звертати уваги на біль, і вірити словам лікаря "біль скоро пройде".
Але зрештою у кістці на цих зубах утворюється язва.
Лікар каже "це саме по собі заживе".
Але не заживало. Язва виводила наружу процеси гниття, закривалася, і знов відкривалася. Поки взагалі не перестала закриватися і почала розширюватися. Зрештою це була чорна діра диаметром 5-7 мм з-під щоки кудись усередину кісток.

Я починаю ходити по різним лікарям. Вони кажуть "не знаю", або "полощіть полоскалкою для рота "ротакан" або іншою". А ще казали "це все діло має зажити, всередині капсулюватися. Типу має утворитися капсула тканин, всередині з інфекцією, і я так маю жити.

Полоскалки не допомагали ніяк.

7. Потрапляю до хорошої людини лікаря Михайлюк стоматології "Астрадент". Який мовчки без зайвих питань просто взяв і зробив те, що мав зробити. Викинув у смітник коронки (доречі, Германські, керамічні, дорогі). Вирізав нафіг все, що там було і зашив. Так я позбавилася страшенної діри у роті. Зате і білозубої посмішки теж позбавилася, бо під коронками виявилися якісь металеві штуки, які тепер трохи видно, якщо я широко посміхаюся.

8. Цей же лікар вирішив поміняти пломби у зубах поруч. Але щось пішло не так. Почав нарікати на загнуті корені зубів. І один з пролікованих ним зуб досі болить. А знімок показує, що там на корінні інфекція. Хоч ці зуби ніколи раніше не турбували. Тепер почали. При натисканні трохи болить.

9. Звісно, я зневірилася. Не буду ж я закривати коронками те, що болить!? Це ж пряма дорога до того самого шляху, що я вже проходила.

10. Почала ходити по консультаціях і шукати правди, зробивши 3д знімки, на яких все видно, і вже не можна нарікати на якусь там загнутість коренів.

11. Приймає мене лікар Жуков у клініці "Прайм". І ось що дивно! Вчора виявилося, що є ще одна клініка "Прайм" майже на тому самому місці тільки через дорогу! Адреси майже однакові. Предславінська 35 корпус 11 (де мене приймали), та Предславінська 34 (тут лікується моя подруга). Дивно, правда?
Лікар Жуков з порогу заявляє "а чого ви до мене прийшли". Я: "в сенсі!". Після чого він пояснив, що не являється ендодонтом, а всього лиш протезист. "Ок - кажу я - а чи є у вашій клініці ендодонт?" "Звісно є! - відповідає лікар". Але до ендодонта він мене так і не провів. Весь час тягнув, дуже повільно проглядаючи і мене і знімки (навіщо, якщо ти не той лікар, що тут потрібен???). Витребував двісті гривень за балачки про погоду і розглядання на моніторі моїх знімків, повільно, ніби на прогулянці.



Ендодонт - якийсь динозавр, чи що. Мабуть вимер ще до потопу. Всі про нього чули, але ніхто не бачив. Я ж вбачаю у цій міфічній істоті новий спосіб себе виправдати стоматологами. Тепер вони не можуть сказати "у вас просто криві корені зубів" бо є 3д знімок. Тепер вони кажуть "а я просто не ендодонт, от і не вийшло".



Жуков пояснює, що краще за все видалити інфіковані зуби, та все, що навколо них (м'які тканини, кісткові тканини). Ходити без зубів, поки не заживе, а тоді нарощувати кістку і м'язи, а тоді ставити імпланти.
Чесно кажучи, щось після всього пройденого мало віриться, що на такому довгому шляху все піде так як слід. Та й перспектива проходити рештки молодості беззубою, і десь там у сорок років отримати зуби не надто радує.
Та й фінансово все це коштує стільки, що перспектива жити, працювати, тільки на це й викладаючись. Відмовляючи у їжі, у одязі, і взагалі у всьому.
Перспектива ходити беззубою голодною обідранкою зате у сорок років отримати зуби.
І не факт, що робота буде за такого зовнішнього вигляду.

12. Помічаю, що все частіше з одного ока випадають якісь згустки білі. Розумію, що все взаємопов'язане, і мабуть воно діє на око. Зір поки в нормі. Але моторошно.

13. Починаю консультуватися з усіма підряд лікарями. Один стоматолог, що лікує родичів (Дегтяренко), подивився, сказав все те саме (що треба нафіг видаляти майже всі зуби з усім що поруч). А тоді його рознесло в одкровеннях, в нього навіть руки тремтіли. Що в його практиці дуже багато людей отримали в результаті лікування все те саме, такі самі інфекції, і він не знає від чого це.

14. Помічаю, що в мене все більше хрустять сустави. Хрустить все підряд, і так гучно і часто, як ні в кого більше не хрустить. Хрустить вже давно, вже років з п'ять. Але нещодавно один  друг прочитав в інтернеті, що це може бути наслідком інфекційних запаленнь в організмі. Запалення в організмі можуть віддавати у руйнування суставів.
Просто чудово, блін!
Згадую, що періодично в мене якісь невідомі висипи на обличчі, плечах, спині бувають. Колись прийшла до терапевта з цим, а вона мені "а я нічого не бачу". Типу мені здається, чи що, блін!
Вчора хотіла піти до невропатолога (який сказав мені колись, що в мене просто зносився хребет, і новий мені ніхто не вставить). Ну, з цим хрустом порадитися, чи може це бути інфекція в організмі. А мені там нагрубили. Типу, до невропатолога можна тільки після терапевта, а терапевт приймає тільки зранку. Я питаю "чи можна до якогось іншого терапевта, аби тільки отримати направлення до невропатолога?" на що отримала крик в обличчя "я такі питання не вирішуюююююююю!!!!!!!!". Я: "А хто вирішує? До кого підійти?". Довідкова: "224 кабінет, але вони не приймають сьогодні!!!". Довелося піти звідти.

15. Коротше, зневірилася я майже остаточно. Оце тепер сиджу і тупо чекаю, що буде далі. Може я перетворюся у зомбі? І одного разу буду йди, наприклад, до магазину, а подорозі в мене відпаде рука...... Чи нога.... а може це буде щелепа.


Ось фото з екрану моїх 3д знімків. Червоним обведені інфекції.



Доречі, на останньому знімку взагалі якась невідома хрінь. Лікар не знає що це. Але там нема зуба.


крем для тіла

Створюю цю нотатку для записів свого досвіду і збереження інформації по темі.
Отже

Ціль: пошук хорошого засобу догляду за шкірою тіла.
Вимоги: 1) класний аромат; 2) хороші зволожуючі якості 3) довготривалість ефекту; 4) додаткові  дії (антицеллюліт, проти розтяжок, тощо)





1.
Беззаперечний лідер моїх випробувань крем, який вже неможливо знайти у продажі.
масло для тіла "Персик-груша" від "Фруттіні" виробництва Німеччини.

1) аромат на "відмінно". Смачненький освіжаючий, геніально поєднані ароматичні якості духмяності персика, та груші, з нотками прохолоди не перезрілих цих фруктів.
2) зволоження на "відмінно". До того ж крем має прохолоджуючу дію, що трішки пощипує шкіру, схоже на ефект ментолу. Це добре бодрить, але у холодну пору року краще не використовувати.
3) довготривалість на "відмінно". Можна маститися раз на день, або навіть рідше. Не залишає масного нальоту.
4) додаткових ефетків не має. Це просто зволожуючий крем і не більше.


2.
Нормальний крем для тіла від Гарньєр "Упругость"


Ну... таке...
1. аромату ніякого. Він є, але це банальний стандартний аромат звичайного крему. Не напрягає, не смердить, але нічим і не приваблює.
2. Зволожуючі якості хороші, але шкіра швидко підсихає і вимагає повторного нанесення.
3. Недовготривала дія. Необхідно наносити мінімум два рази на день.
4. Заявлений підтягуючий ефект. Я його не помітила. Можливо він таки є, але використосувати треба довше. Бо мені цього крему вистачає максимум на два тижні.

3.
Крем для пружності грудей, та крем для тіла цієї ж серії від Ейвон.


Нормальні засоби. Добре зволожують. Мені сподобалися. Але зникли з продажу. А нові серії купувати не ризикую (чому - описано нижче).
1. Нормальний аромат, не нав'язуючий, не приторний, майже непомітний.
2. Зволоження хороше.
3. Довготривалість ефекту нормальне. Мені вистачило набору двох кремів (для грудей і для тіла) на довго.
4. Додаткові дії - ефект пружності для грудей, а крем для тіла здається був атницеллюлітний. Ефектів не помітила. Тільки зволоження.

4.
Крем-лосьон для тіла від Ейвон


Абсолютний відстій. На їхньому сайті за їхнім проханням я писала хороший відгук. Але тут напишу правду. Крем - повне гівно. Нічого він не дає, ніяк не діє. Тільки трішки парфумованого ефекту - не більше. Та ще й чомусь терпне від нього трішечки шкіра. Особливо відчувається якщо нанести на губи - губи терпнуть. А шкіра висихає ще більше, ніж була до того. Відстій повнісінький. Але крему у пляшці багатенько, і пахне він добре. Може людям з жирною шкірою ним користуватися в самий раз.

1. Аромат хороший. Легкий, непримусовий, свіжий.
2. Зволоження нульове. Здається, що навпаки сушить.
3. Довготривалість дії нульова. Шкіра терпне на годинку - дві, але навіщо - не зрозуміло.
4. Додаткових дій не заявлено, навіть із заявленим зволоженням не справляється.

Це дешева величезна пляшка безглуздого крему "аби було". Ну, хіба що можна себе трохи парфумувати його ароматом.

5.
Незамінний помічник у морозні дні. Кращого для зими ще не винайшли. 
Крем від Нівеа. Дешевий і якісний для використання у холодну пору року. Його плотна структура незамінна взимку. Аналогів я не зустрічала. Але влітку  ним не скористаєшся - надто масний.


1. Аромат дешевий, але не напрягає і не смердить.
2. Зволоження відмінне якщо наносити одразу після душу на чисту підсушену зволожену водою шкіру - крем утримує цю вологу надовго на тобі. Але підходить тільки для зими. Влітку - надто масний і виглядає жирним.
3. Довготривалість - відмінна. Можна наносити раз на кілька днів і він тримає ефект.
4. Ніяких додаткових дій - це бюджетний варіант який відмінно справляється зі зволоженням, але не більше.

6.
Крем з прекрасними зволожуючими якостями для теплої пори року Нівеа Софт.
Єдиний недолік цього крему, що змушує шукати інший - це його дешевий аромат, який більше б'є в ніс, ніж попередньо описаний крем цього виробника. Читала на етикетці - ці два креми Нівеа виробляє в різних країнах. Можливо в цьому і причина.


Зазвичай я закупляю кілька баночок цього крему про всяк випадок. Бо він завжди у нагоді, коли закінчується основний запас більш кращого продукту. А ще ним можна мастити і обличчя теж.

1. Аромат поганенький
2. Зволоження хороше. Але не ідеальне. Але хороше.
3. Довготривалість незначна. Але якщо маститися щодня / раз на два дні - нормально. 
4. Додаткові дії відсутні.

7.
Нова серія марки Фрутіні. Лосьон для тіла "Ківі", "Вишня", та вершки для тіла "полуниця", "кавун".
Головне розчарування. Здається попередня серія була краща. Продукти з нової серії ніби виготовлені з більш дешевих інгрідієнтів. І зволожують вже не  так, і пощіпує шкіру від ментолової свіжості менше (якщо взагалі не пощіпує). Вірогідно, що виробник намагався дотримуватися певної цінової політики, і відмовився від хороших інгрідієнтів, аби не втратити свою аудиторію через стрімке підвищення цін. Креми стали дорожче, але таке враження, що втратили у якості. Думаю, за тієї ж якості, що була раніше - ці креми коштували би не півтори сотні гривень, а всі чотири, або й п'ять за баночку.
Але пахнуть як завжди добре.
Ось, саме під час написання намастила руки лосьоном - пахне неймовірно, але шкіра не зволожується, а просто вкрита плівкою крему. 


1. Аромати відмінні як завжди у цієї Німецької марки. Пахнуть свіжістю, фруктами, тонкий шлейф ідеально свіжих ароматів. Вишня більш "тепла" підходить для зими, ківі та кавун - просто неймовірно освіжаючі для літа. Полуниця - нейтральна для будь-якої пори року.
2. Зволоження таке собі. Якщо раніше ці креми можна було наносити на суху шкіру і вони змінювали її стан на зволожений, то тепер треба тільки після душу, після попереднього зволоження, для утримування вологи (як більшість дешевих кремів). І більше немає пощіпування, яке сповнювало енергійністю, та бадьорило. Гадаю, те пощіпування було якимсь дорогим інгрідієнтом, від якого відмовилися через кризу аби не збільшувати ціну товару.
3. Довготривалість. Нормальна. 
4. Додаткових ефектів не має. 

8.
Крем "Козине молоко" від "Зелена аптека". Взяла тільки через дуже приємний аромат. Коли намастишся цим кремом - пахнеш молоком ніби немовля. Але інші якості цього крему нульові. Проте дешевий.


1. Відмінний аромат молока. Аналогів я не знаю і не зустрічала. Дуже приємний, ніжний, легкий аромат. Виробник мав би його запатентувати і нікому не показувати.
2. Зволоження нульове. Крем ніби випаровується ще під час нанесення, і крім запаху нічого по собі не лишає, ані плівочки, ані хоч якоїсь дії. Ніби навпаки підсушує.
3. Довготривалість аромату - нормаьлна. Більше тривати просто немає чому.
4. Ніяких додаткових дій.

9.
Крем Dove "body silk".
Дуже сильно смердить. Ну дуже сильний аромат. Особисто я не можу витримувати такі сильні щільні аромати. Духмяність зашкалює - через мінімум часу починає дратувати.



1. Аромат жахливий. Через п'ять хвилин після нанесення відчуваєш себе старою бабкою, що напахнючилася на честь свята.
2. Зволоження присутнє. Але дає сильне відчуття плівки яке створює дискомфорт.
3. Довготривалість присутня. Часто наносити не має потреби.
4. Ніяких додаткових ефектів.

10.
Крем марки "Домашний доктор" - викинуті на повітря копійки. Краще віддати бездомному ті кілька гривень, ніж це купувати.


1) Аромат нікчемний. Хоч і не нав'язливий.
2) Зволоження відсутнє. Взагалі відсутні будь-які дії цього крему. Що мазав - що не мазав.
3) Довготривалість. Просто нічому тривати.
4) Ніяких ефектів. Все, що там написано, про зволоження, про попередження старіння - маячня і нахабна брехня.

11.
Королева моєї підбірки - крем для обличчя з ароматом сракиrofl І я не жартую. Крем "Пивний хміль" чеської марки "Мануфактура" вражає смородом, що ідентичний смороду дуже брудних трусів, чи шкарпеток, а ще той самий сморід можна відчути встромивши палець до сраки і понюхавши.
Продавчиня дуже наполегливо пропонувала мені купити саме цей крем. Вже коли я розкупорила тубу -  дуже образилася, я була до сліз засмучена, і не зрозуміла за що вона так наді мною поглумилася. Що ж. Заздрість до краси дівчини буває дуже жорстокою. Сподіваюся, їй дуже весело.
Щоправда, крем здивував своїми косметичними якостями. Він пом'якшує шкіру, сповнює вологою, чи мені здалося, чи навіть відбілює. Шкіра виглядає після цього крему дуже добре, і відчуття дуже свіжі. Після кількох місяців інтенсивного користання, люди, які мене не бачили весь цей час сказали, що я дуже посвіжіла на вигляд, а вони нічого не знали про крем.



1) Відстійний аромат сраки. Цей аромат можна сприйняти як образу і піти війною на чехів )))) Якщо ненавидите якусь дівчину - можете відомстити, подарувавши цей не дешевий косметичний засіб. Спочатку вона зрадіє якісному подарунку хорошого бренду, а вже коли ви будете далеко - буде вас проклинати й материтися. А якщо хочете за щось покарати свою половинку - намастіться з голови до  ніг все тіло цим кремом перед тим, як лягати разом до ліжка. А якщо хочете поринути у роль суспільного ізгоя - намастіть все тіло перед тим як йти на роботу, і у вас з'явиться величенький особистий простір)))))).
2) Зволоження ідеально. Ніякої дискомфортної плівки. Крем помітно проникає у товщу шкіри і діє не просто на поверхні, а глибинно. Створює свіжіший вигляд. Або здалося - або дещо відбілює.
3) Довготривалість нормальна. Але наносити доводиться два рази на день, бо вбирається шкірою.
4) Додаткові ефекти - засіб для догляду за чутливою шкірою, не містить синтетики, натуральна косметика.


12.
Лосьон для тіла "Сицилійський апельсин - карамель" від "Наомі" виробництва США.
Хороший "смачненький" лосьон.
Спочатку викликає недовіру його рідка як молоко структура. Починає здаватися, що ця біла водичка не лишить і слідів на тілі. Всі сумніви розвіяться після використання. Дуже хороший лосьон. Кращий за деякі креми. Такий смачненький аромат, що хочеться його скуштувати на смак. А після нанесення - за тобою шлейф ароматів як від кондитерської фабрики. 



1) Аромат на "відмінно". Перетворює свою власницю на піроженку.
2) Зволоження хороше. Справді зволожує. Але для сухої шкіри використання цього лосьону потребує подвійного нанесення і не один раз на день, краще - кілька. Підходить для теплої пори року. Для зими - надто легка структура. Не лишає на тілі відчуття плівки, та не робить тіло масним.
3) Довготривалість посередня. Зовсім не довготривала дія. Потребує повторного нанесення протягом дня.
4) Без додаткових ефектів.

13.
Молочко для тіла "Манго-коріандр" від Ив Роше, Франція.
Особливість ароматів усієї косметики Ів Роше в тому, що ідеально відчуваєш їх тільки найпершого разу. Потім - будь-який аромат віддає якимсь дивним "відтінком", який не є приємним. Можливо, це такий побічний ефект натуральних компонентів.
Дане молочко абсолютно не відчувається на тілі, одночасно позбавляючи сухості. Я такого ще не зустрічала, бо зазвичай засіб або взагалі не діє, або створює дещо масну плівку на шкірі. А цей - просто ідеально матує шкіру, залишаючи її оксамитовою, і при тому при всьому позбавляє дискомфорту сухості. Аж не викликає довіри, бо не розумієш як одночасно може бути шкіра і сухою оксамитовою на дотик і зволоженою.



1) Аромат - "відмінно" на перший раз користування, і на трієчку, коли з'являється неприємний "післясмак". Аромат дуже приємний, свіжий, як чисте повітря, ним хочеться дихати і не набридає. Вцілому неприємний "післясмак" не заважає, але всеодно лишається неприємним.
2) Зволоження лишається під питанням, бо засіб дає комфортне відчуття ніби зволожує, але залишає шкіру матовою та сухою на дотик. Залишається питання - як це можливо, і чи дійсно зволожує, чи тільки позбавляє симптомів сухості шкіри.
3) Довготривалість невідома. Але коли митися, то відчуваєш як зі шкіри змивається плівка цього молочка. Отже - вона присутня на шкірі, і якось там діє. Відчуття сухості не з'являється після нанесення.
4) Додаткові ефекти - матує шкіру, позбавляючи її блиску, робить на дотик оксамитовою "бархатистою", залишає шкіру сухою на дотик, без масної липкості. Якщо нанести на обличчя, то дуже помітний матуючий ефект, так, ніби нанесено косметичну пудру, але пудри на шкірі при цьому не видно.


14.
Лосьон для тіла "Кашемір" від LG, Корея. Серія косметики ISEA.
Перше що - дуже сильний парфум. Намастився - і ніби сидиш постійно серед бузку, чи жасміну. Дещо нав'язливо. Навіть задушливо. Хочеться свіжого повітря, хоч аромат приємний.



1) Аромат "відмінно", але що занадто - то не добре. Таке враження, що несе за кілометр. І постійно не вистачає свіжого повітря.
2) Зволоження. Одразу ж помічаєш щедрий зволожуючий ефект. Дійсно зволожує. При першому нанесенні я відчула поколювання й пощіпування по всій поверхні шкіри, ніби крихітний електрофарез. Відчуття зігріваючі. Значить - для спеки це не підходить, краще використовувати в прохолодну і холодну пору року. Про що й аромат теж свідчить - для спеки він занадто запашний.
3) Довготривалий, і дуже економічний засіб. Крихітної краплі вистачає на більшу поверхню, ніж у інших виробників. Тримається дуже довго. Навіть хочеться, щоб вивітрився швидше - але ні, пахне й пахне навіть через добу. Зволоження теж довготривале. Я не відчула потреби наносити засіб повторно.
4) Додаткові ефекти - це парфумований засіб, виробник заявляє в першу чергу парфумуючу дію, і вже потім - зволожуючу. Але і та і та - добрі.
Доречі, виробник заявляє на етикетці, що цей засіб ще й регенерує, і захищає від УФ-променів, і багато чого іншого (коллаген, пом'якшення, олія ши, арганова олія, живлення, відновлення кольору, протизморшкова дія, антивікова дія). Але не можливо повірити, що все це може бути властиве одній пляшечці крему.


Люди та огризки

Не можу не досліджувати. Така вже я є. Все мені цікаво, і постійно співставляю якісь факти, події, тощо.
Зараз цікаво занотувати наступне спостереження.
Це така собі спроба відповісти на поширене питання "чому багато козлів" (або "чому всі вони такі козли") та "всі баби дури" тощо.
Помітила, що дуже багато з людей існують у такому стані, який хочу умовно обізвати "недогризок".
Чому так грубо? Чому "недогризок"? Все дуже влучно, треба лише спробувати зрозуміти, що маю на увазі. Це ні в якому разі не спроба принизити чи обізвати якихось людей, ні. Просто багато кого з нас хтось чи щось "недогризло". Гризло-гризло, і лишило тільки те, що лишилося, і воно ходить собі по світі. Вводячи в оману інших людей. Бо фізично, зовні, зазвичай все виглядає "яблучко", ці зміни зазвичай не фізичні. Часто і серцем у цих людях ми відчуваємо тих, кими вони вже не є, а тих, ким вони були. Обманюємся, і отримуєм не ту людину, яку відчуваєм серцем, а недогризок, який вже мало на що придатний.
Але.
Ситуація дуже складна. І хочу занотувати чому.
Особисто я постійно шукаю цікавих, розумних, таких потрібних мені людей. І що ж я бачу. Всі, кого я зустрічала з розвиненим інтелектом, та хорошою фізичною формою. Зі, скажімо умовно, "якісними" данними поточені як яблуко тими червами, чимсь чи кимсь. І знаходяться у стані недогризка. Так, ніби щось чи хтось їх знищувало, але вони вижили, тільки не повністю, а ось в такому стані. 
Складність ситуації в тому, що не можна віднайти повноцінний замінник такій людині. Бо тільки ці люди є розумними, розвиненими інтелектуально, розвиненими фізично, та розвиненими у духовному плані (те, що зветься "з душею", людяні).
Окрім них існує багато інших, які нормально собі існують. Але вони інакші. Зовсім інші. Як порівнювати яблуко зірване з дерева, та пласмасову наклейку-яблуко на гаджеті, наприклад.

Висновок такий: хтось чи щось чавить деякий різновид людей, які ледь виживають і якщо виживають, то продовжують своє існування у невідновлюваному стані недогризка, який вже ніколи не може повернутися до свого початкового даного природою стану.







Діти бетонних просторів асфальтових ланів

Життя у цивілізації дуже сильно нас змінює -  що тут й казати! Та я не читатиму моралей про дауншифтінг і анастасіївців, ні (відверто кажучи – не подобаються вони мені щось). Тут в мене всього лишень оповідання з життя, про неочікувану сутичку двох «дітей міста» з природою. З природою такою, яка вона є.

 


 

 



Після поїздки на дачу на світанку вєліками 50 км в один бік, поїздка маршруткою у звичайний час доби почала здаватись чимсь оригінальним.

Ми якісь схожі з Владіком – обидва відчуваємо ностальгічну радість збираючи ранці в дорогу; натягаючи на себе хоч одне щось старе, потерте, «дачне», так би мовити, за традицією всіх дачників – аби не шкода було зіпсувати нове. Але ми такі шопоголіки, що все старе в нас все одно в тренді.

Село зустрічає нас пташиним співом і свіжістю щойно окропленої дощем весняної зелені. Від зупинки чимчикуємо на самоті. Тут ніколи ніхто не виходить, бо решта мешканців добираються автівками, як і всі родичі, та й не багато їх тут є. А нам прикольніше веліками. Або громадським транспортом. Бо цікаво і пройтись теж, і в очікуванні на автовокзалі – є в цьому свій шарм. Я особисто, обожнюю, коли кремезний спортивний Владік вигукує чистою українською «на зупинці», навмисно роблячи голос бойовим, як на татамі в себе в залі.  Як подає мені ручку завжди виходячи з транспорту. Або як турбується про ближніх – то місце вступить старенькій людині, то комусь щось помагає підняти на сходинку тяжке. Такі собі дрібниці-дурниці, але щось в цьому є.

 

Пам’ятаю, колись ми пробиралися до будинку на дачі бійкою з місцевою зграєю собацюр. Єдиний сусід, що мешкає постійно тут і часто лишається один з сім’єю на краю села під лісом, розвів собі на захист численну зграю якихось велетнів. Ще й натренував бути дуже злими. Бо злодії сюди частенько навідуються, знаючи про безлюдні дачі міських. Ті телята кидалися ватагою на будь-яке наближення живої істоти. Ми тоді приїжджали зі своїм Тайгером – кубинським пітбультер’єром. Тайгер завжди когось рвав з тих собак, а щоб інші не зачепили його з боків, ми мусили камінням з дороги і ногами теж допомагати. Це були серйозні бійки з криками, кров’ю, тощо.

Наша перемагала – і ми таки діставалися хати.

Ці собаки постійно когось задирали в лісі, і край ліса ближче до сусіда наповнювали чиїсь кістки (черепа були схожі на кіз, можливо то були інші собаки). Та одного разу знайшли з’їдений труп людини. Відкрили гучну кримінальну справу. З того часу собаки прив’язані. Лишили без прив’язі тільки найстарішу суку, бо вона найрозумніша. Теперки відв’язали ще одного, бо поновили візити злодії.

Добре, що родичі Влада придумали пригощати собак недоїдками шашликів. Це ідея Владиної мами – щоб заохотити собак поновити мешкання на цій дачі для охорони від злодіїв, бо після візитів Тайгера вони припинили сюди заходити. Тож, вони нас більше не чіпають, тільки погрозливо гарчать коли ще не внюхають хто саме йде.

Навіть місцеві комунальні служби уникають цієї частини села. Тому скрізь вже і дороги поробили, і ліхтарі нові яскраві поставили. Скрізь, окрім цього п’ятачку. Тут все відстає за комунальним розвитком на десятки років, від решти села.

 

Наступні два дні вихідних пройшли у приготуваннях шашликів-машликів й у різних дачних справах; як то – кошення трави Владіком, і мої невимовні відчуття від перебування серед свіжозкошених збризнутих дощиком трав. Просто прекрасно валятися на величезній галявині двору серед свіжої зкошеної пахнючої трави, слухати співи пташок і читати, або в’язати…

Землі тут величенько. Колись це було завбільшки гектара. Але вони мусили продати трохи одним, трохи другим. Тепер ще й треті відгризаюсь кусник, бо нема огорожі. І все одно землі багато. Вона дуже красива. Це пагорбиста місцевість, величезний горОд розділяє джерело з копанкою, і навіть через дорогу теж їхній горОд.

Сусід-собачник теж через дорогу поряд з другим городом, його від села теж відділяють просторі городи. По дорозі їздять тільки свої, тому вона занедбана. Другі сусіди за хатою, - аж через два величезні городи. З третього боку дві чиїсь занедбані нежитлові ділянки, і тільки потім – починаються паркани модних котеджів і звичайного села далі. З четвертої сторони – ліс, який являє собою пагорбисту місцевість з глибокими ярами, високою горою, озером (ставок), за лісом далі простягається маленьке місто зі старовинною назвою Лукавиця (його нині ніхто так не називає), луки, а далі – Стугна і ще далі Дніпро. У центрі села – красивий собор, з жартівливими радісними попами, красивим краєвидом (бо собор зведено на схилі), та дуже охайним хазяйством – видно, що попи дуже добре розбираються в агрономії, бо все довкола професійно доглянуто, і всі прихожани можуть поласувати добрими виведеними і доглянутими фруктами-ягодами, милуватися квітами.

 

Дуже красиве місце. Ще й тому, що у дачі по старовинному немає ніякої огорожі, а хата – за старовинними звичаями білена і глиняна зсередини. Ти ніби на краю світу. І навіть в іншому часовому просторі, десь років двісті назад, коли ще були солом’яні дахи (хоч дах і не солом’яний). І навіть те, що за водою треба ходити далеко з відрами – теж на цьому акцентує.

 

Коротше, все таке зелене-зелене, багато квітів, багато простору, красивий вид на далечінь низовини, де городи і село за ними, і така біла хатка серед всього цього, і з одного боку підпирає ліс. А Владік як той котигорошко. Один в один. Чи якийсь козаченько, як написано в Енеїді – ходить блищить сталевими м’язами і голеним чолом. Ще й постійно вмикає українські пісні – підкреслюючи  загальне враження.

А я ніби якась там Наталка-Полтавка, чи Галя з коромислом, чи хтось ще. Тільки десь загубила свою косу нерозплетену.


 



Того дня мені закортіло приготувати щось особливе. Вирішила зробити стейк за рецептом відомого Ектора. Стейк тре було купляти, тож ми зібралися, і сходили до міста за стейком.

Потім тре було ще продивитися відео Ектора, аби нічого не наплутати. Довелося вперше у житті залізти на дуже високе дерево. Давно хотілося туди вилізти, але не було нагоди. Тож, сиділа як особливий вид приматів на дереві, ловила інтернет, дивилась відео.






Увечері почали готувати. Владік – мою рибу і печену картоплю на кострі, а я на плиті – його стейк. Вже було дуже темно і холодно, тож натягла свій старий білий пуховик (спеціально привезений з Києва). Чую – якийсь безлад за вікнами. Собаки бісяться, гарчать, рвуться з ланцюгів по всьому селі. Ті, що відв’язані – гарчать і бігають місцевістю, ніби когось ганяють. Стейк вже був готовий, я вийшла до вогнища, де Владік слухав українські пісні. Але побачила, що нікого нема. Потім він звідкись прибіг, схопив сапу, якою поправляв костер, і знов побіг, нічого не сказавши. Побіг до лісу. І тут чую – десь далеко верещить жінка. Та так, що моторошно стає. Невідомо, що робилося. Я на автоматі знімаю білого пуховика, і відкладаю кудись, щоби мене не було видно у темряві. Беру телефон, починаю задкувати зі світла у тінь, та до дерева, - єдиного місця де ловить мобільний, і думаю вже викликати міліцію. Якраз нещодавно вже кричала жінка одна – її чоловік вбивав і ми тоді вже викликали міліцію. Розмірковую чи варто робити це знов.

Владіка не було десь хвилин двадцять. Я нікуди не телефонувала, тільки сіла у темряві за хатою, щоб мене ніхто не бачив на світлі, і прислухаюся у жаху. Крики припинилися. Я намагалася визначити за звуками що там відбувається. Чутно було щось, але не зрозуміло що саме. Було враження, що людину, яка так моторошно кричала вже вбили.

Сиджу, думаю, що робити.

Прибігає Владік, забігає в хату, бере якусь свою професійну палицю, якою б’ються на татамі, до кишені кладе ножика, хапає ліхтар-прожектор, на лице дуже дивний

-        Можеш зі мною, якщо хочеш, думаю, когось пи*дять, треба піти розібратися в чому річ!

-        Все, я викликаю міліцію!

-        …ну, не знаю. А що вони зроблять!…

-        Чекай, я візьму чорну куртку. Зачиняй хату!

Ми, два герої, спішимо на порятунок добитої чи не добитої людини. Але криків вже не було, дощ теж заважав прислухатися, ми навіть не знаємо куди бігти. Владік впевнений де саме він чув крик. Біжимо туди. Намагаємось просуватися тихіше, бо не знаємо скільки там людей та й взагалі що там.

Блукали тим лісом десь годину. Світло включали тільки роздивлятися, чи щось є – щоби нас не було видно злодіям. Але нікого не знайшли, і ніяких звуків більше не чули. Прислухалися дуже пильно, чи десь не схлипує хтось – марно. Тиша.

 

Повернулися розчавлені. Намагалися відволіктись вечерею. Музики вже не могли слухати, і тим більш – співати. Стейк вийшов добрий, риба, поки ми бігали, тільки ще краще підпеклася на вугіллі. Провели вечір у роздумах – чи викликати може міліцію, чи може там просто хтось дурачився і вже розійшлись. «Це можуть бути довбані нарики – каже Влад – чворять хто зна що, аби тільки людей налякати, і пішли собі». Я теж розповіла якісь історії, як на жінок нападали в лісі, і як вони кричали. Обоє не можемо забути нажаханий крик людини, який могла видавати тільки дуже сильно налякана людина. Намагаємось аналізувати той крик. Визначаємо, що крик був рівномірний, і не було чути якихось ударів у ньому. Припускаємо, що кричала жінка, на очах якої билися чоловіки.

 

Владік вийшов зі столу з очима, які можуть заплакати пішов з веранди до хати. Вийшов з горілкою. Напився.

 

Полягали спати не спокійно. Хату замкнули на всі замки. Всю ніч прислухалися до того, як бісяться й гасають навколо хати собаки. Я кілька разів прокидалася від сну, в якому Влад йде серед ночі знов почувши той самий крик. Але прокидаючись знаходила його коло себе. Всю ніч тулилися одне до одного дуже міцно. А одного разу відчула, як прокинувся він, намацав мене поруч рукою, заспокоївся і знов заснув не відпускаючи з рук.

 

Вранці знов озброїлися і пішли до лісу. Цього разу вже шукати труп, над яким, на нашу думку, вночі хтось познущався. Ще й по телеку, як навмисне, розповіли у новинах як нелюд познущався над дівчинкою десяти років, вбивши її і кинувши у лісі.

Прочесали все, що є у тому місці, звідки чули крик. Знайшли багато ям, передивилися. Знайшли якісь нори величенькі. Владік каже, що це лисиці живуть. Дощ не припинявся. Ми все прочесали. Пройшли до закинутої підземної труби (яку хтось вже вирив і здав на метал), мені з вечора чомусь здавалося, що якщо щось і відбувалося погане, то тільки у тій трубі (там така величенька – навприсядки можна проходити нею), я не знала, що її вже викопали і лишили тільки бетонний колодязь від неї, засипаний.

Повернулися обоє у думках, що вчора могли зарадити лиху, але не зарадили. І у підозрі бовдурів, які могли навмисне імітувати нажаханий крик заради розваги лякаючи сусідів.

Навмисне уникали розмов з цього приводу дорогою до Києва. Обом було не по собі. Я для себе вирішила, що зателефоную до міліції зі словами: «якщо раптом в районі Лукавиці є зниклі безвісті люди, то, ось, ми чули, як з лісу лунали нажахані людські крики».

 

Щоправда, в криках не було жодних слів. «Що, як маніяк відрізав людині язика, і знущається там далі над нею» - пам’ятаю своє припущення, як ми після блукання лісом сиділи біля костра вночі. «Нє. Коли відрізають язика, людина не може кричати, тільки мичить» - заперечив тоді Владік.

 

Коротше, вже вдома з цікавості вирішила подивитись в інеті як розмовляють лисиці, пам’ятаючи знайдені нори. Перше ж посилання розгортає мені на екран відео, де лисиця в лісі спокійнісінько так сидить собі на горбку, ще й за вушком чухає…. І видає ті самі крики.





Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
10
предыдущая
следующая