хочу сюда!
 

Вика

36 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «київ»

Мандри. Романтика -

з настанням ночі романтика мандрів дещо поступається вульгарному "а ну його в с...ку". Організм така штука, що хоче спати. І спати достойно.

Київські хостели у масі своїй - жах жахний. Краще вже приїхати рано вранці. роботу нормальну зробити, і гайда до люльки.

Хоч і 6 годин їхати в один бік.

Але все одно в мене цікаве і насичене життя :)

Звичне діло для Києва

Вечірній затор на бульварі Дружби народів (і не тільки там).


Джек: «Пампушки з часником – бомба!»

Джек: «Пампушки з часником – бомба!»

Мені пощастило познайомитися з цікавою людиною із Америки, яка переїхала до Києва. Як жити зараз іноземцю у нашій країні?

-         - Джеку, як давно ти переїхав до України?

-         - Я переїхав 3 роки тому, коли закінчив коледж. Були великі накопичення, вирішив створити бізнес.

-        -  Чому саме ця країна?

-         - Мене надихнув Майдан, події 2014 року. У нас не так. Немає такого патріотизму, кожен думає про себе.

-         - Що тебе відразу здивувало?

-        - Тут поступаються місцем дівчині, похилій людині, з вадами, вагітній жінці. Тут можуть розказати, провести, порекомендувати. Рідко, коли можуть сказати, що не знають. А ще притримують дверцята!

-        -  За ці 3 роки якесь українське блюдо завоювало твоє серце?

-        -  Класика жанру – борщ! А якщо до нього пампушки з часником – бомба!

-         - Тож, напевно, ти вже відвик від бургерів та фрі?

-         - Тут відвикнеш, на кожному кроці фастфуд! (посміхається)

-         - Кажуть, що українські дівчата найгарніші, а як вважаєш ти?

-         - Не можу заперечити цей факт, бо це є факт (сміється). У мене є дівчина-українка, з якою я планую майбутнє життя. І в Україні!

-         - Тобі затишно тут? Вважаєш себе вже своїм? Чи все ж таки ще чужак?

-        - Із Україною мене зближує моя кохана, яка говорить українською. Мені комфортно.

-         - А сама мова подобається?

-        - Вона складна, але красива. Така гарна, що її хочеться вивчати.

-         - Є улюблене слово або вираз?

-         - Є – «вподобайка» (заливається від сміху)

-         - Отже, тобі подобається жити на Україні?

-Ще б пак!

Кава по-київськi, цукерні Семадені, Богдан Хмельницький та iнше

      Куштувала каву у Вiднi, Львовi, Туреччинi, в однiєї з арабських країн Перської затоки, але найсмачнiшою здалася менi кава в кав’ярнi Ужгороду їхнього ж ужгородського обсмажування. А нещодавно прочитала у Олексiя Мустафiна (до речи, автора книги «Напій змін. Як кава створила сучасний світ») трохи неочикувану думку. Здається, киянам можна пишатись не тiльки київськими котлетами або київським тортом. Цiтую Мустафiна дещо щодо кави.

       «… цей збадьорливий трунок в Київі почали пити аж ніяк не пізніше, аніж у Львові чи Відні, а швидше за все – навіть раніше.

       На територію нинішньої України кава потрапила не з Заходу, а з Півдня. І спочатку до неї привчилися в Криму. Справжньою батьківщиною напою є не Ефіопія, а Ємен. А ім’я кави походить від арабського прикметника "кагва". Це слово багатозначне і могло означати як "міцний" , так і "той, що втамовує голод". Цікаво, однак, що так напій називали не так араби, як турки. А вже від них і сам трунок, і його ім’я запозичили інші народи. Кримські татари зробили це одними з перших, ще в XVI сторіччі. 

       Політику в iсламських державах, де заборонено вживати алкоголь, цілком замінювали неквапливі розмови чоловіків за філіжанкою кави (слово філіжанка, до речі, теж запозичене зі Сходу і походить від переінакшеного перського "пінджан" - миска). 

       Богдана Хмельницького, мабуть, можна назвати першим українським кавоманом. Про його пристрасть до кави збереглися достеменні свідчення – і вони наразі є першою письмовою згадкою про вживання кави в тодішній Гетьманщині. Полонили Хмельницького в 1620 році, і за однією з версій бранець два роки був перекладачем в турецького адмірала, тож міг не лише спостерігати за османською "кавовою церемонією", а й брати в ній участь. 

       Перші кав’ярні в тодішніх землях, населених українцями, з’явилися лише в 70-х роках XVII cторіччя, коли до складу османських володінь увійшло Поділля. Столицею приєднаних територій став Кам'янець. І в ньому з’явилася не лише мечеть, а й з десяток "кафехан".

       Любителем кави був i Іван Мазепа. У Батурині зберігається металева філіжанка, що, як вважають, належала Мазепі. Згадує "турецький трунок" у своїх щоденниках і наступник Мазепи Пилип Орлик.

       Кавові зерна згодом навіть включили до "пакету" матеріального утримання київських посадовців. Кавовий "пайок" отримував i перший головний архітектор Київа Андрій Меленський. Це був, до речі, неабиякий привілей. Зерна коштували чимало.

       Але публічному вжитку кави у Київi спочатку перешкоджав її гіркий смак. Каві був потрібний союзник. І ним стали… солодощі. Першим здогадався їх об’єднати київський підприємець німецького походження Готліб Фінке, який мав магазин на Михайлівській вулиці. У 1840 він відкрив у ньому цукерню, в якій разом з тістечками і цукерками подавали каву. 

       Потiм з’явилася "Швейцарська цукерня" Мартіна Штіфлера. Пiзнiше ціла мережа кафе-цукерень "Франсуа", створена Францишеком Голомбеком. В 1872 році на місці Грецького базару, де торгували солодощами, виходець з Пруссії Георг Дортенман заснував славнозвісний "Жорж". І нарешті в 1888 році з’явилася перша кав’ярня чи не найвідомішої мережі київських цукерень "Семадені", названа на честь свого фундатора, швейцарця Бернарда (Бернарда-Отто) Семадені.

       Заклад Семадені на Хрещатику на початку XX сторіччя називали "другою Думою", бо він був розташований навпроти міської думи і владці проводили в ньому чи не більше часу, аніж на своєму "робочому місці". Як власне й ділки з сусідньої біржі. Але й ті, й інші, пили каву саме по-київськи – із тістечками і цукерками. Можливе, це й випадковий збіг, але справжнє відродження київської кави через століття почалося саме з кондитерських». 

 

Але це з кавової iсторiї Київа. А зараз? Кияни, якщо менi доведеться вiдвiдати Київ, де ви пєте найсмачнiшу каву?

А поки я йду до кухнi зварити собi кави. Пiдозрюю, хтось теж?..

Ще один столичний парк

Збирався полазити по заброшкам. Але нічого не вийшло. Хоча закинутостей на районі дофіга.
І шоб поїздка не була безцільною, прогулявся по парку.

Парк Муромець

Поки в роботі була перерва, і поки гарна погода, змотався в парк Муромець. Це колишній парк Ворожнечі народів Дружби народів, названий так на честь народів СРСР. Ну а перейменували тому що і острів Муромець, і пам'ятник Іллі Муромцю нещодавно там поставили.

Ніколи там не був. А оце захотілось побувати в незвіданих і малолюдних місцях, щоб побути на самоті.

1. Добре, є мегадовгий тролейбусний маршрут через все місто — і з Чоколівки можна доїхати аж до Троєщини.
Біля парку Муромець є тролейбусно-автобусна зупинка з прикольним павільоном. Народу там небагато, але пасажири є.

В маршрутці на Київ бабулька всю дорогу виходила поблювати. Як в такому стані можна кудись їхати, навіть якщо дуже треба?

Ну, давайте про приємне.
Повний репортаж буде в ЖЖ і на Дрімі, а тут дам посилання.
А поки десяток знімків для привертання уваги.

День захисника України

Вчора в Києві було стільки заходів! Правда, і народу було багато.

Виставка військової техніки. Цього року просто, без назви.
Сфоткати нормально буоло неможливо. Діти залазили на танки і машини. А їх мами і жінки красувалися.

Репетиція військового параду

Оскільки минулого року парад не вдалося нормально подивитись, цьогоріч вирішив подивитись репетицію параду. Не прогадав. Хоча люди теж лізли наперед. І не всі знімки вдалися (через сутінки).

Поки не прийняв рішення: відкласти звіт на пізніше, після фотопрогулянок по ДОТам, чи публікувати поки актуально — викладу кортенький репортаж тут.

Парад ось-ось розпочнеться. За порядком слідкують безліч поліцейських і нацгіардійців.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
51
предыдущая
следующая