хочу сюда!
 

Натта

43 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 41-49 лет

Заметки с меткой «філософія»

Чи проходить час даремно?

Колись чула вислів,  щось типу, якщо ти не прочитав сьогодні жодної книги, жодної сторінки – ти цей день жив даремно.

Скоро у моєї першої доньки день народження. Пам’ятаю, як тільки вона з’явилася на світ, перше, що я подумала : « Я жила не даремно». Чомусь на той момент, коли мені було 22, я вважала, що якби навіть я в той день померла, то я уже залишила слід в цьому світі – це нове життя може дати світу щось більше, ніж дала я…

Зараз, коли мені вже майже 32,  у мене є розуміння того, що просто народити дитину не достатньо,  та це розуміння прийшло вже досить давно. І після думки «Я жила не даремно», наступною такою суттєвою думкою була: «Тепер є для кого жити». Ні, не те, щоб я до того жити не хотіла, чи рідних у мене не було… просто коли з’являється дитина, вона така безпорадна… і ти починаєш розуміти, що мама у неї одна і її ніхто не замінить. Пам’ятаю, як вона плакала, а я не могла до неї встати, тому, що у мене крутилось у голові і я практично зразу втрачала свідомість. Та якщо раніше, коли у мене щось боліло, я могла просто полежати (і цим полегшити біль чи головокружіння), то тепер так не можна було і я не мала права на слабкість. Доводилось вставати через «не можу».

То коли ми можемо вважати, що день прожитий не дарма? Як на мене тоді, коли ми задоволені тим, що зробили протягом дня. Якщо метою було прочитати книгу – то ти вважатимеш цей день не даремним, як прочитаєш її. Думаю, якщо перед сном ти задоволений своїми діями і досягненнями (протягом дня), цей день пройшов не даремно.

 

Для того, щоб чогось в житті досягнути...

Для того, щоб справді чогось досягти, потрібно бути " неуязвимим" ( не пригадаю, як це слово українською) до критики.

Скільки раз ми стикаємося з тим, коли наші вдалі, а може й невдалі ідеї критикують і це змушує опускати руки не втіливши їх у життя?! Навіть не спробувавши... Чи є такі серед вас? Або розпочавши якусь справу, зупиняємось бо на шляху стикаємось із "розумними" людьми, які знають як краще, які обов'ящково розкритикують і скажуть, що те що ти робиш нічого не варто. Втрачаємо віру в себе... Здебільшого це відбувається, коли ти ще школяр, чи ще надто юний і не можеш постояти за себе і свої переконання. Але ці діти виростуть, стануть дорослими, та все ж залишаться беззахистними перед життєвими перешкодами.
Скільки неймовірних ідей через страх перед критикою залишилися так і не почутими? А може й так потрібно? Місце боягузів на лаві позаду? Боягуз не може бути лідером!
Що ми зараз маємо? Хто займає керівні посади? Ті, хто може протистояти критиці, хто впевнений у собі і своїх ідеях! А може ті, кому в дитинстві трапилась людина, яка в неї повірила? Підтримала таку, на перший погляд, безглузду, а може насправді геніальну, ідею? Дуже добре подумайте, перш ніж критикувати ідеї, особливо своїх дітей.

Тест на міцність

Не спинити мою свободу -
крок вперед всім чортам назло.
Серед вогнищ шукаю воду
тут сміливість, як ремесло

необхідна. В часи задухи
прожене вона горе геть.
Добра доля протягне руки -
забирайся, старуха-смерть! 

15 лютого. Кінцівка всесвіту.


Для чого нарід залякують апокаліпсісом?

Щоб все стало пофіг та вдаритись в усі важкі, чи навпаки покаятись? 

Cексизм, знецінення і неповага. Як вибратися

Хто я є? Яка відповідь правильна? Хто взагалі цю відповідь може дати? Я шукаю її вже більш ніж 10 років. А раніше навіть не шукала. Бо була впевнена, що я ніхто і ніщо. Хотіла вбити себе. Мріяла про швидкий та безболісний спосіб. Тому що так казала підсвідомість. Крім рендомних пісень з минулого, які вона включає  зранку в голові, там є ще багато чогось. Чогось, що контролює все життя. Нав'язує модель поведінки. Навіть, якщо ти цього не хочеш. Не замислюєшся над цим. Бо ніхто не знає, що туди напхали батьки, родичи та оточення за все життя. І до кінця неясно, скільки там цього огидного, поганого або взагалі шкідливого для існування.


Найбільш токсічна речовина в моїй голові - знецінення, що переслідує  змалку. З роками хтось стає сильнішим. І може протистояти цій загрозі. Сперечатися з нею. Чи просто не звертати уваги. Але чим більше тебе знецінювали, тим складніше робити це. Іноді самотужки це  неможливо. Мені допомогла психотерапевтка.  


Проте і досі боляче щоразу, коли стикаєшься з цим знов. Відчуття таке, начебто тобі плюнули в обличчя. Хоча це може бути одна фраза, інтонація чи навіть просто погляд. Особливо боляче, коли це роблять родичі та найближче оточення. І ти начебто розумієш, що ти не винна в тому, що деякі таким чином самостверджуються за твій рахунок. Але підсвідомість все одно вже радісно шепоче тобі голосами з минулого: "немає досвіду", "не професійна", "ні на що неспроможна", "бездарна", "невихована", "некрасива", "слабка", "в тебе не вийде", "не зможеш", "навіть не намагайся", "товста",  "недостатньо мізків", "тупа вівця", "сіра миша", "посміховисько", "істеричка", "психічно не врівноважена", "занадто емоційна", "хвора", "несповна розуму", "боягузка", "ведеш себе, як повія". 


І це не чужі тобі голоси. Це голоси мами, бойфрендів, чоловіка, приятелів, однокласників, керівників, вчительок та вчителів. Майже всі ці люди залишилися в минулому житті. Але їх слова досі ріжуть крила. І всіляють страх. Страх зробити помилку, страх бути собою, страх спробувати щось нове, створювати прекрасне, писати і говорити на повну силу. Бо якщо тобі не вдасться і ти впадеш, вони знову оживуть в підсвідомості та будуть іржати і тикати в тебе пальцями. І найбільш лякає, що головний голос серед них буде мій. Мій власний. Той, що досі вірить в ці ганебні навішані іншими ярлики.


Нещодавно подивилася фільм про Енн. Плакала і багато думала. Шкодую, що в радянські часи мого дитинства в нас не було таких книжок і фільмів. Які вчать не боятися бути собою за жодних обставин. Навіть коли весь світ зневажає тебе. Бо ти не винна в неавдкватній реакції частини оточення на те, що жінка може гостро мислити, аргументовано критикувати, ефективно керувати, писати змістовні книжки, робити якісні розслідування, аналізувати законодавство, заробляти гроші та бути успішнішою, ніж багато чоловіків. І іноді вони тебе б'ють у лице просто за те, що ти "занадто розумна". 


Але вчитися ніколи не пізно. Вчитися творити на повну силу, стійко долати перешкоди, не боятися нового, шукати натхнення та ставати сильнішою. І головне не боятися говорити оточуючим про повагу. Бо вони теж мають розуміти, що знецінюючі слова іноді ранять сильніше, ніж залізна зброя. 


Тобі вдасться. Ти зможеш. І будеш надавати приклад і впевненість своїй дитині. Бо любов і повагу треба дарувати щодня. Не шкодуючи. Тільки так можна знову повірити собі і цілому світу навколо.


Питання ваги.

                Люди  рідко замислюються, що діється і як виглядає щось поза шкаралупою їхньої персональної буденності. Один промок від дощу, другий - від пролитого компоту, третій - від незакритого крану у сусідів вище. Один полишив бізнес, інший - сім'ю, третій -  країну. Один святкує Різдво 7-го, другий - 25-го, третій ігнорує. Як правило, лише у цій гамі легко спостережуваних подій людьми виокремлюється щось доленосно важливе.
                Метою подальшого викладу є нагадання одного зі способів оцінити велич і вагу вищезгаданих подій. На фоні співвідношень, речей та явищ, що одночасно теж мають місце у Всесвіті.
                Людство ділиться на два сорти людей: одних такі нагадування / співставлення  втішають, дають приклад найяснішого уявлення про ДИВО у його матеріалістичному розумінні. Інших - засмучують, лякають, бо відкривають краєчок порожньо-вічної реальності за лаштунками комфортно впорядкованих ілюзій. Тому такого роду замітки корисні для обох груп, як освіжаючо-тріумфальні і шокуючо-пізнавальні, відповідно.

                Ось наша тендітна краплина розплавленого металевого сплаву у шлаковій оболонці, наш третій "камінь" від Сонця, на якому всі ми на даний момент летимо,


і Сонячна система, в якій наша планета займає почесну траекторію поряд з іншими сотнями і тисячами великих і малих "каменюк".



Ось яка відстань (у масштабі) від Землі до Місяця. Здається, не дуже й велика.


Тим не менш, достатня аби вільно (зі шпаринами) розмістити всі інші планети Сонячної системи в цьому проміжку. Чи не занадто порожньо навколо сонечка?


Юпітер - гігант Сонячної системи. Він настільки великий, що весь континент Північної Америки виглядає на ньому, як зелена родимка.


Інша велика куля дістала у людей назву Сатурн. Ось наскільки вона велика порівняно із Землею (точніше, шістьма "землями")...


Якби кільця Сатурна були розміщені навколо Землі, ось як би вони  виглядали.


А так художник уявив комету 67P (Чурюмова-Герасименко) порівняно з центром Лос-Анджелеса.


Якість наших спостережень об'єктів Всесвіту останнім часом дещо покращилася, і ці зображення Плутона добре це ілюструють.


Ось як виглядає Земля з поверхні Місяця - не так вже й погано...


Марс переконує, що вигляд нашої планетки дещо інший.


Хоча про Сонце не скажеш, що воно так само ледь помітне, коли дивитися з поверхні Марса.


Отримано вид Землі також із зовнішнього краю кільця Сатурна. Всі ці точки зйомки можуть переконати кого завгодно, що Земля від початку була задумана як планета чи то для комашок, чи то для мікробів,


а з відстані близько 4,7 мільярда км, за Нептуном, ми виглядаємо меншими, ніж зернинка солі.


Проте жоден з попередніх об'єктів не вражає своїм розміром так, як наш жовтий карлик Сонце. Тут і Земля в порівнянні з Сонцем,


і інші планети


Первісні люди обожнювали у перших релігійних культах наше світило. Та вони, певно, не були б такі ревні у своїх боготвірних потугах, якби знали, що розсипи світлих цяток у нічному небі являють собою такі самі сонця, що й їхній знайомий Ра. І існує тих розжарених газових куль більше, ніж  піщинок на всіх пляжах Землі.


Майже всі окремі зірки, які ми у змозі бачити в нічний час, розсипані по небу в межах цього кола.


Більше того, те, що нам бачиться окремою цяткою, при збільшенні може виявитися цілим розсипом перлів


Це означає, що наше Сонце є лише не дуже гарячою, мізерною порошинкою, загубленою у безкраї. Особливо, у порівнянні з такими гігантами, як VY Великого Пса.


Якби Сонце було зменшено до розмірів білої клітини крові - лейкоцита, то у тій же пропорції наша галактика, Чумацький (для декого - Молочний) Шлях, набула б розміру Сполучених Штатів.


Тому, коли дивитися зовні на нашу галактику, важко, мабуть, буде добрати об'єкт, аналог величини нашої крихітки-Землі, що знаходиться приблизно туточки


Але якщо ви вже готові визнати, що Чумацький Шлях величезний, не поспішайте. Тут він, поряд з Андромедою, якоюсь М87, знаною тільки фанатами від астрономії, і такою ж галактикою IC 1101, що існує собі на відстані у якихось 1,04 млрд світлових років від нього.


При цьому ніхто доконечно не стверджує, що IC 1101 є найбільшою з тисяч відомих галактик, частку з яких зафіксовано на цьому фото за допомогою космічного телескопа Хаббла.


Приклад пересічної з них дістав у людей назву UDF 423. Від нас до неї 7,7 млрд світлових років. Це означає: якою вона є саме у цю мить, можна буде дізнатися тільки через 7,7 млрд років. Але, без сумніву, саме ось такою вона була 7,7 млрд років тому. Легко сплутати з Чумацьким Шляхом, чи не так?


Якщо все про космос і про космос, то як же пройти повз чорні дірки! Ось вхід до однієї такої бездонної нори! Це в порівнянні з орбітами відомих планет.


             Отож, на одній шальці терезів розписана вище картинка Всесвіту, на іншій - роїння білково-нуклеїнової субстанції на поверхні зараженої життям ледь примітної загубленої в космосі порошинки. Тої самої субстанції, найвищим продуктом життєдіяльності котрої постала думка, що людина - міра всіх речей. Навіть тих, що протягом мільярдів років недосяжні для її бачення. Тої самої, зі своїми прибутками, гріхами, науками, революціями...
             Всеохопна вічна собідостатність vs пихата мікроскопічна зарозумілість! Що ж насправді має вагу?
             Вирощення рису у Китаї, чи спалах наднової зірки?
             Вполювання антилопи мисливцем племені мвезі десь в африканській савані, чи, може, спостережуване тепер зближення і спрогнозоване майбутнє злиття Чумацького Шляху і Андромеди з втратою обома галактиками спірального типу і переходом склеєного гравітацією конгломерату зірок до типу еліпсоїдних галактик?
             Війна "квадратних" проти "круглих" із масовим стинанням зайвих голів на мільярдголовій людській гідрі, чи, може, те, що міріади квазарів поступово насмоктуються вдосталь зоряної речовини через чорні дірки у своїх центрах і стають звичайними галактиками?

*     *     *
             На філософських обідах та засіданнях філософських гуртків, популярних в університетському середовищі Німеччини на межі 18 і 19 століть, часто велися справжні полемічні війни між опозиційними філософськими школами і відгалуженнями. Холодні чи зневажливі коментарі, громова критика то були найлегші військові засоби в тих війнах. Нерідко ж дискутанти вважали, що можуть донести до опонентів тонкість своїх світоглядних систем лише на крилах принизливих таврувань, відвертих проклять чи відбірної лайки.
             Був один саме такий обід, що переріс аж в опівнічну вечерю. Повне емоційне вигорання розпашілих лицарів Ордену Священої Метафізики вимагало відкласти пощерблені мечі заради чергового бодай короткого перемир'я. Саме тоді тьмяно освітлене нутро квартири випустило через розчахнуті двері балкону у яснозоряну ніч спочатку одну, а невдовзі другу постать.
             - То ось де Ви, друже! Вирішили проміняти ницість і бруд цієї кімнати на товариство шляхетних і чистих зірок?, - заливсь веселим сміхом, приправленим залишками сарказму, той, хто щойно приєднався.
              - До того, що діється у цій кімнаті, цим зіркам ще рости і рости, - по недовгій паузі замислено відповів перший. Історією не підтверджено, але кажуть, що його ім'я було Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель.

За матеріал для натхнення і набір картинок свою подяку адресую
сюди


На початку...



Схиляючись до думки Платона нам здається, що ліпше було би називати книгу Буття українською мовою книгою Генезис, або книгою Розвід, бо в ній запроваджений притаманний природі порядок існування, регенерації, трансформації та вегетації різних за формою ідей.

Відзначимо, що якби не іншомовні варіанти перекладу Біблії, то в лабіринтах українського варіанту перекладу в сто крат би ускладнився шлях пошуку розуміння сенсу і без того складних біблейських віщань. Від першого книжкового слова наражаємось на прикрий прорух в українському перекладі Біблії.

Перші слова “На початку...” повідомляють про якісний рівень виконання робіт, бо пророчать про стан робіт на той момент, коли творчий виконавець уявив їх перед собою. Якщо ти збудував хоча би собаці будку, маєш знати про величезний гармидер виникаючий з маленької здавалося би справи. “На початку...” - такий є якісний стан речей будь якої справи. Будь то, на власний погляд, справа маленька, чи будь то, суб'єктивно, велика справа. В будь якому разі, будь яка справа “на початку...” означає, що своїм станом вона є порочна, тобто, безладна, приблизна, абрисна, неготова, недосконала. Почин, порок, безлад, натяк, абрис, неготовність, недосконалість - це є зародок майбутнього завершення будь якої справи. І шабаш, тобто, амінь!


Добрий день.

Вітання словами «Добрий день» це сугубо біблейське вітання, яке стосується будь якої частини доби, адже саме Біблія застосовує такий порядок. Саме для Біблії будь яка частина доби, будь то вечір, ранок та день є день один. Наголошуємо, вираз «день один...» використано в сенсі приналежності однієї і тієї ж доби, будь то вечір, ніч, ранок чи день, до одного і того ж дня. Слово «один» в цій парі слів не є чисельником. Слово «один» є цілющим словом, бо сенсаційно повязує частини доби в одне ціле. Ми згодні з тим, що дуже легко перемудрити з словом день. Дуже легко збитись з пантелику на підсунутій контекстом письма принадній спокусі. Чого тільки варте слово ніч, часом недоречно, а часом супутно виділене окремим поняттям. Читаючи рядки вступних пояснень Біблії: «І був вечір, і був ранок...» маємо класичний зразок біблейської недоречності. Так, в однозначному визначенні доби, не вказана ніч. А ніч, як говориться проміж українців, своє право має. Увага! Ми читаємо анонімний авторський твір від мудреців семітської групи народів. В цій книзі висловлена думка за їх традицією. Знай і ти, що нею заведено відлік доби розпочинати від моменту заходу Сонця за горизонт, включаючи сутінки вечора, ніч, світанок ранку, та сонячний день вщент до заходу Сонця за горизонт. За текстом, слово ніч перебуває в недоречності, тобто, не є згаданим в рядку речення, проте сама собою ніч не є виключенням з сенсу частини доби приналежній біблейському поняттю — день один. Автори філологічного коментаря «Розвід» звертають увагу на допущене, хоча і недопустиме по відношенню до Святого Письма, пересмикування поняття «день один». Як би чого не сталося, події шести біблейських днів описані, як події, котрі відбулись. Читай пряму мову біблейських рядків «І був вечір, і був ранок...день, такий, день сякий, день пятий, день другий...» Шість разів читача переконливо інформують, що день таки був. Навіть про те, що події сьомого біблейського дня завершились працьовито, чинно, творчо, благословенно і свято є чітке повідомлення. А ось за те, що сьомий день відбувся, тобто стався у всій повноті традиційного поняття - Біблія ні гу-гу. Завдяки черговій недоречності, ми опанували сенсом пророчих слів відкритих нам 2-м соборним посланням св. апостола Петра 3:8: «Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день!» Філігранна точність пророцтва є вивірена тисячоліттями. Без сумніву. Залишились лише риторичні запитання: «Хто, як не ти свідок тому, що змальований Біблією сьомий день тривав понад дві тисячі років? Хто, як не ти свідок тому, що Сонце сьомого дня біблейського оповідання закотилось? Хто, як не ти свідок тому, що наступний день твого власного життя розпочався?»

Шановний сучаснику, добрий день!

Не є баба, Єва!

Квінтесенцією біблейського творіння є створіння на п'ятий Божий день людини. Ні, не помилка, на п'ятий день є створена людина за інформацією книги Генезис. Не гарячкуй! Краще навчись лічити дні за звичаєм представників семітської групи народів. Отже, створена на п'ятий день божого творіння людина — це колектив, а не особа. Людина, це пара, купа, чета, союз, спілка, подружжя різностатевих людських осіб здатних до генези.Древнім сонмом мудреців середземномор'я, на кшталт їхнього іміджу, а також узгоджуючись з їхнім уподобанням, є створена біблейська людина. За нашими спостереженнями, сподобились древні філософи назвати Святе Письмо словом божим, а оформлену письмом інформацію безгрішно назвати Богом. Якому простаку вистачить нахабства погодитись з ними? Та ніколи в світі! Недарма читачі й гадки не мають ні про Бога ні про Господа Бога. Коли вже, як говориться, про вовка помовка, то поглянемо на творчість іншого творця. Не дивно, що й він взявся творити людину. І створив. Людину. Виникло запитання: «Людину створив Господь Бог, чи яку іншу тварину?» Людину. Так якого ти біса дозволяєш собі думати що в Святому Письмі крутять словами, як циган Сонцем? Людина, це пара, купа, чета, союз, спілка, подружжя різностатевих людських осіб здатних до генези. Не більше, не менше, а ти читаєш далі про Адама, немов про мужика, мужлана, чолов'ягу, немов про людську особу чоловічої статі. Адам — людина в перекладі з ненашої мови, а людина, це читай вище...Приспав Господь Бог Адама, тобто людину (і тебе за компанію) і створив те, що створив. Тепер перелічи, що маєш в сумі. Маєш людину = М+Ж =(на івриті -Адам) та Єву. Людина має дружиною Єву. Що це? Роман? Групова пригода посеред раю? Порно? Відповідь одна: «Єва - не є баба!»


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
19
предыдущая
следующая