хочу сюда!
 

Виктория

37 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 30-51 лет

Заметки с меткой «мама»

Маме



Сегодня маме могло бы быть 79. Даже не могу себе представить, что было бы, будь мама жива. Или отец. Но жизнь штука жестокая и никакой справедливостью даже не пахнет. 

Прости, мама за все. Я делал что мог, старался. Раньше, почти каждый день бывал на твоей могилке и рассказывал обо всем что сделал хорошего и что плохого. Теперь это невозможно. Землю в которой ты лежишь забрала Россия вместе с Крымом. Прости еще раз за все, мне тебя очень не хватет. Каждый божий день (а особенно ночью) я помню, насколько тяжелым был твой уход из жизни. Я старался его облегчить, но не выдержал сам. Извини.

Но зато могу и похвастаться - девять лет назад мне удалось сделать так, чтобы папа лежал рядом с тобой. Вот только проведать вас я уже не смогу. Извини.

Возможно (и даже более, чем вероятно), что моя кончина будет во сто крат хуже. Ну некому будет скрасить уход, а рассчитывать на скоропостижную или во сне - уж слишком самонадеянно. Не думаю, что заслужил

В рамках проекта "Душа наизнанку недорого"
Карта Приватбанка - 5168 7573 2914 3327
МТС - 099-698-55-84
Map

Мамина Ніжність






Ми  забуваємо  коли  стаємо  "крутими" -  самостійними  про      Мамину  ніжність,  про    те  що  наші  мами
Віддали  свою  молодість  ,  частку  Свого  життя   для  Нас...




Мамина  ніжність  і  кішок )))

По дорозі до Полтави. Спогади.


Мабуть кожен з нас ховає десь у закутках носії зі старими фото. Це можуть бути старі паперові альбоми, чи електронні диски, флешки, тощо. Інколи, коли багато вільного часу, або щось змусило до пошуків перерити все, чи до генерального прибирання - ми можемо надовго "залипнути" спостерігаючи хронологію змін виразу обличчя себе та близьких.
Як же багато можуть розповісти такі хронологічні спостереження! Особливо вдивляючись в очі.







Це був ранок навесні. Прохолодно. Бувший, назвемо його літерою Й., тоді нещодавно придбав собі новеньку автівку з салону, замість старої б/у. Це були часи величезних радощів, непохитної віри в майбутнє.
Зараз я інколи зустрічаю в знайомих мені молодих дівчатах той самий дух віри, який сама втратила вже давно. Зазвичай вони планують все так, ніби завтра хтось заскочить по дорозі за хлібом до салону й купить автівку за мільон грн; або ніби після завтра до них на рахунок надійде мільон долларів, і вони житимуть в найкрасивішому будиночку біля Києва, обиратимуть найкращі меблі й фарби для нього, тощо. Хоч насправді цього ніколи не станеться, і вони зараз живуть на пташиних правах в орендованому житлі, а далі прийде колись час повертатися до батьків з сім'єю, або й без.
Тоді я ще не знала цієї правди життя. І була однією з таких. Всі надбання мого, всього лиш, бойфренда, сприймалися як мої власні, і кожного дня вірилося, що я за день до величезної удачі.

- будласочки! Дай мені повести! - благала я звично плюхнувшись до комфортного переднього сидіння, і зтягуючи з себе шкіряний плящ з об'ємним хутряним коміром.
- ну добре, мала. Давай тільки виїдемо за місто, де дороги пусті.
Мама невпевнено вмощувалася на задніх місцях. Ми їхали до Полтави. В моїй голові стрибав радісний кольоровий капітошка хлюпаючи бульками. Тоді я обожнювала кудись їхати.

Зелені поля й левади. Інколи села. Інколи невеличкі міста. Дорога пустісінька. Лиш деколи хтось їхав назустріч, або обганяв ззаду. Виблискуючи іскрами радості з очей я перемикала передачі дуже гоноруючись тим, що навчилася водити, і що мама з нами, бачить це. Сподівалася, що вона за мене радіє.
Небо дуже блакитне, мальовничі білі та димчаті хмарки, дуже свіжо.
Я обожнюю різні архітектурні твори, старовинні церкви, тощо. Тому, коли з дороги побачила якісь старі стіни - дуже зраділа, і вмовила всіх звернути туди, роздивитися що там є. Ми знайшли монастир. Він справді був цікавий. Далеко від населених пунктів (ані села поруч - взагалі нічого, тільки дорога), серед суцільних зелених полів з невеличкими посадками й садками. Ніби фортеця обнесений високою стіною.
Зовсім недовго роздивлялися, і швидко поїхали далі. Мама була мовчазна але нічого особливого.



Дивлячись на фото, що мені вдалося клацнути біля монастиря, на якому вихопила мамине обличчя разом з Й. виявила стільки несказанного. Мама ніби щось знала наперед. В її очах застигла розгубленість й горе з німим нерозумінням "як ви можете радіти", та ледь-помітною насмішкою над усим.
Зараз мами вже нема чотири роки як. Ми їхали тоді на зустріч з моїм братом, що тоді ще мотав строк в колонії біля Полтави. Ми тоді ще не знали, що втратили його колишнього, що повернеться він інвалідом назавжди. Ми не знали, що новенька автівка буде скоро розбита вщент Й., і схожої вже не буде ніколи. Що світ охоплять війни. Мій інститут, де навчалася, пограбують рейдери, роботу, де я працювала, розвалить режим Януковича, ресторан, де працював Й. розграбують свої ж, і припинить існування. Ми з Й. розстанемося назавжди, бо мої очі розкриються і я подорослішаю, зрозумівши що не бачу в ньому більше ніж просто товариша. Маму знищить рак за чотири місяці, і чомусь з'явиться одразу ж на четвертій невиліковній стадії, а в даті смерті чомусь дві літери "13". Стоматологи почнуть знущатися, вириваючи зуб за зубом в мене, ніби силоміць намагаючись сформувати беззубу потворну істоту. Якийсь незрозумілий нікому й невиліковний грибок почне спотворювати волосся. Комунальні служби почнуть  гвалтувати вуха обіцяючи перетворити нас з братом на бомжів, бо мама лишила по собі непосильні борги. Якийсь незрозумілий мужик, почне спотворювати моє особисте життя, влаштовуючи замість стосунків якийсь фільм жахів з елементами трешу.

Дивлячись в очі мами на фото, я чітко бачу жах, і готовність з усмішкою розгубленості, ніби перед тим, як бачиш, що над тобою нависло цунамі і неминучість наступних подій. Можливо, вона знала, що скоро стане дуже хворою. Можливо, зусиллями волі це приховувала. Не вірю, що таке можливо приховати. Та й лікарі кажуть, що смерть - це її власна недбалість, бо вона не проходила діагностик, і ніхто не знав нічого, і вона теж не знала.
Але цей погляд показує, що вона щось знала. Тільки не відомо що саме і про що саме. 

Щиро сподіваюся, мамо, що тобі там краще. Ти намучилася за життя. Ти скинула тягар, і  отримала полегшення. Упокой Боженько, її душу.











Песня Мама из одноименного фильма


Мама песня из художественного фильма СССР Мама. В Советском Союзе нас воспитывали на традиционных ценностях!



Мама - первое слово,
Главное слово в каждой судьбе!
Мама жизнь подарила,
Мир подарила мне и тебе!

Так бывает - ночью бессонною
Мама потихоньку всплакнет,
Как там дочка, как там сынок ее -
Лишь под утро мама уснет…

Мама - первое слово,
Главное слово в каждой судьбе!
Мама жизнь подарила,
Мир подарила мне и тебе!

Мама землю и солнце,
Жизнь подарила мне и тебе!

Так бывает - если случится вдруг
В доме вашем горе-беда,
Мама - самый лучший, надежный друг -
Будет с вами рядом всегда!

Мама - первое слово,
Главное слово в каждой судьбе!
Мама жизнь подарила,
Мир подарила мне и тебе.

Мама землю и солнце,
Жизнь подарила мне и тебе!

Так бывает - станешь взрослее ты
И, как птица, ввысь улетишь,
Кем бы ни был, знай, что для мамы ты -
Как и прежде, милый малыш.

Мама - первое слово,
Главное слово в каждой судьбе
Мама жизнь подарила,
Мир подарила мне и тебе!

Фильм Мама - незатейливый сюжет старой сказки о Волке, который обманом выкрал у Козы ее козлят, предстает в новой, остроумной и занимательной музыкальной интерпретации, созданной международным творческим коллективом.
В этой яркой, сверкающей, танцевальной сказке Волка сыграл, спел и станцевал Михаил Боярский. У него получился шикарный, экстравагантный, в фиолетово-синем парике красавец-Волк. Конечно, этот коварный Волк тоже настойчиво стремился украсть бедных козлят, ради чего он даже приударял за обаятельной и привлекательной Мамой-Козой, которую в фильме блестяще сыграла Людмила Гурченко.
Естественно, по сказочной традиции, добро всегда должно победить зло, и потому зло в лице коварного красавца Волка, в конце концов, самым позорным образом оказалось сброшенным в ледяную прорубь. И хотя, конечно, поделом ему злодею, но Волка-Боярского было все же по-хорошему жаль... Впрочем, выбравшись из ледяной воды, он покаянно произносил: «Я больше не буду». И все его дружно прощали. Сказка ведь!..

У МАТУСЬ забирають 8 БЕРЕЗНЯ.

Український інститут національної пам'яті підготував проект закону, згідно з яким будуть "декоммунізіровані" державні свята. Про це заявив глава інституту Володимир В'ятрович. 

"Не варто робити державним і святковим днем 8 березня", - зазначив глава інституту національної пам'яті.

На думку історика, на державному рівні повинні відзначати тільки свята, присвячені «переломним, надзвичайно важливим для України як держави подій».

В'ятрович також назвав великою перемогою те, що Україна «спокійно позбулася від 23 лютого».

Мінстець прокоментував скасування 8 березня в Україні.

Міністр інформаційної політики Юрій Стець прокоментував ініціативу Інституту національної пам'яті щодо скасування святкування в Україні 8 березня і 9 травня.


"У моїй родині 8 березня не святкують. Якщо говорити про 9 травня, я не вважаю, що це повинне бути свято, коли загинули десятки мільйонів людей. Це повинен бути день пам'яті, він в нас вже 8 травня. Це моя суб'єктивна думка ... Якщо говорити про народ, це питання до них ", - заявив Стець

Якщо його приймуть, українцям залишать тільки 9 офіційних свят, які будуть вихідними днями.

Новий календар вихідних в Україні: без 8 березня і 9 травня.



ТІЛЬКИ МАМА


Де шкарпетки татуся, 
Окуляри дідуся, 
Де сестрички рукавичка 
І моя нова скарбничка,

Де комп'ютерна дискета, 
Де з програмою газета, 
Хто сказав кому, коли, 
Як йому відповіли,

Всі маршрути і адреси, 
Всі сенсації із преси, 
Ціни, модні кольори, 
Телефонні номери,

Як робити, як питати, 
Пробачати, їсти, спати, 
Торт пекти і прати плями 
Знають мами, тільки мами!

— От за це їм, — каже тато, 
Люди влаштували свято.
Б. Квашньов

Чудова і зворушлива пісня про МАМУ: https://www.youtube.com/watch?v=5QcNb5kmbuc



61%, 14 голосов

39%, 9 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Сегодняшние странности

Сегодняшние странности: я днем обнаружила, что в ванной, где не работает
свет с позавчерашнего вечера, лампочка рабочая и пока что не забыла,
что позавчера, когда она уже не светила, клавиша включателя держалась
хлипко. А вчера она уже держалась лучше. Вспоминается, как в детстве мои
родители к той клавише иногда лазили. Вечером я маме сказала про лампу и
про то, что проверила её в своей настольной лампе, она возмутилась, мол
такого быть не может, пошла в ванную, там что-то делала ходила,
принесла мне лампу, мол она не работает, что это видно по пятну на
стекле (оно было и днем), мол я тебе не верю. Моя настольная лампа уже
была включена и была горячей. Почти не ожидая пока она остынет, мама
вкрутила в неё лампу из ванной, включила, лампа не работает, вкрутила
мою обратно - моя работает. А я догадывалась, что это так вот
развернется.. Второе, что странно - у соседей на кухне что-то делали, а у
меня газ то почти пропал (было очень слабое давление), то вместо него
под сильным напором воздух дул. Мне повезло, что я вчера вечером сварила
каши столько, что сегодня доедать пришлось. Успела разогреть. А перед
школой пришлось перекусить холодным.. А третье - на остановке на Панаса
Мирного видела маленькую девочку, слишком легко одетую для такой погоды,
худенькую, с обложкой из-под паспорта, которую она прижимала к груди.
Девочка вышла на остановке из общественного транспорта, растерянно
оглядывалась, наш местный педрила, если я не обозналась, как раз стоял в
тот момент рядом, что-то ей сказал, она кивнула и быстренько потопала к
перекрестку и дальше в сторону нашего дома (тот педрила живет в том же,
где и я, если мне не врали). На остановке было непривычно много людей.
Непонятно всё. А потом у меня вообще возникла мысль: а вдруг та наша
местная новость о том, как отпустили домой насильника девочки - типа
молодого сожителя её бабушки, на самом деле перекручена и речь была об
этом нашем местном, а девочка - его внучка? А еще мне эта ситуация с
обложкой от паспорта вызывает какие-то отклики из детства. Но мне не
удается вспомнить ситуацию.

Проблемы с родственниками

Мама затеяла новую проблему. Белый шнур очень жесткий, но мама
настаивает на том, что при вешании зажигалки на стену, отбивается и
стирается стена, что надо вешать на крышку плиты.

Издевки над детьми и полиция в Полтаве

У моих соседей ребенок маленький опять плачет. В прошлом месяце по этому
поводу приезжала милиция в его поисках. Инспектор полиции у меня
спросил, мол "Ваша соседка сказала, что она ничего не слышала, так что
зачем спрашивать у остальных?", а потом после некоторого диалога поджал
свои кулаки к плечам и пропищал: "Ваша мама работает?". Вы не
представляете как сильно мне хочется его убить.

Покаяние.



                 
                       



                                        14 ЯНВАРЯ ДЕНЬ ПАМЯТИ МОЕЙ МАМЫ.

 
                           Среди безмолвия крестов могильных,
                           Что тихо, с грустью смотрят в вышину,
                           Стою один, - от слёз моих обильных,
                           Я плачем разрываю тишину.


                           Хочу кричать, но слёзы мигом душат,
                           Лишь мама, мамочка моя шепчу,
                           Метель и вьюга, звуки тут же глушат,
                           Стегают злобно плетью по плечу.


                            Ну, что же пусть они меня стегают,
                            Пусть больно бьют, я муки все стерплю,
                            И если болью грех свой искупляют,
                            То свой я болью тоже искуплю.


                            А может, ни к чему уже стенанья,
                            Ведь не отвел я вовремя беду,
                            В тот грустный час, в час тяжкий покаянья,
                            Я к матери на кладбище приду.


                            И вновь, и вновь приду я к маме милой,
                            Уж буду я морщинами покрыт,
                            И над её заснеженной могилой,
                            Заплачу, зарыдаю я навзрыд.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
33
предыдущая
следующая