хочу сюда!
 

Елена

32 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «спогади»

По дорозі до Полтави. Спогади.


Мабуть кожен з нас ховає десь у закутках носії зі старими фото. Це можуть бути старі паперові альбоми, чи електронні диски, флешки, тощо. Інколи, коли багато вільного часу, або щось змусило до пошуків перерити все, чи до генерального прибирання - ми можемо надовго "залипнути" спостерігаючи хронологію змін виразу обличчя себе та близьких.
Як же багато можуть розповісти такі хронологічні спостереження! Особливо вдивляючись в очі.







Це був ранок навесні. Прохолодно. Бувший, назвемо його літерою Й., тоді нещодавно придбав собі новеньку автівку з салону, замість старої б/у. Це були часи величезних радощів, непохитної віри в майбутнє.
Зараз я інколи зустрічаю в знайомих мені молодих дівчатах той самий дух віри, який сама втратила вже давно. Зазвичай вони планують все так, ніби завтра хтось заскочить по дорозі за хлібом до салону й купить автівку за мільон грн; або ніби після завтра до них на рахунок надійде мільон долларів, і вони житимуть в найкрасивішому будиночку біля Києва, обиратимуть найкращі меблі й фарби для нього, тощо. Хоч насправді цього ніколи не станеться, і вони зараз живуть на пташиних правах в орендованому житлі, а далі прийде колись час повертатися до батьків з сім'єю, або й без.
Тоді я ще не знала цієї правди життя. І була однією з таких. Всі надбання мого, всього лиш, бойфренда, сприймалися як мої власні, і кожного дня вірилося, що я за день до величезної удачі.

- будласочки! Дай мені повести! - благала я звично плюхнувшись до комфортного переднього сидіння, і зтягуючи з себе шкіряний плящ з об'ємним хутряним коміром.
- ну добре, мала. Давай тільки виїдемо за місто, де дороги пусті.
Мама невпевнено вмощувалася на задніх місцях. Ми їхали до Полтави. В моїй голові стрибав радісний кольоровий капітошка хлюпаючи бульками. Тоді я обожнювала кудись їхати.

Зелені поля й левади. Інколи села. Інколи невеличкі міста. Дорога пустісінька. Лиш деколи хтось їхав назустріч, або обганяв ззаду. Виблискуючи іскрами радості з очей я перемикала передачі дуже гоноруючись тим, що навчилася водити, і що мама з нами, бачить це. Сподівалася, що вона за мене радіє.
Небо дуже блакитне, мальовничі білі та димчаті хмарки, дуже свіжо.
Я обожнюю різні архітектурні твори, старовинні церкви, тощо. Тому, коли з дороги побачила якісь старі стіни - дуже зраділа, і вмовила всіх звернути туди, роздивитися що там є. Ми знайшли монастир. Він справді був цікавий. Далеко від населених пунктів (ані села поруч - взагалі нічого, тільки дорога), серед суцільних зелених полів з невеличкими посадками й садками. Ніби фортеця обнесений високою стіною.
Зовсім недовго роздивлялися, і швидко поїхали далі. Мама була мовчазна але нічого особливого.



Дивлячись на фото, що мені вдалося клацнути біля монастиря, на якому вихопила мамине обличчя разом з Й. виявила стільки несказанного. Мама ніби щось знала наперед. В її очах застигла розгубленість й горе з німим нерозумінням "як ви можете радіти", та ледь-помітною насмішкою над усим.
Зараз мами вже нема чотири роки як. Ми їхали тоді на зустріч з моїм братом, що тоді ще мотав строк в колонії біля Полтави. Ми тоді ще не знали, що втратили його колишнього, що повернеться він інвалідом назавжди. Ми не знали, що новенька автівка буде скоро розбита вщент Й., і схожої вже не буде ніколи. Що світ охоплять війни. Мій інститут, де навчалася, пограбують рейдери, роботу, де я працювала, розвалить режим Януковича, ресторан, де працював Й. розграбують свої ж, і припинить існування. Ми з Й. розстанемося назавжди, бо мої очі розкриються і я подорослішаю, зрозумівши що не бачу в ньому більше ніж просто товариша. Маму знищить рак за чотири місяці, і чомусь з'явиться одразу ж на четвертій невиліковній стадії, а в даті смерті чомусь дві літери "13". Стоматологи почнуть знущатися, вириваючи зуб за зубом в мене, ніби силоміць намагаючись сформувати беззубу потворну істоту. Якийсь незрозумілий нікому й невиліковний грибок почне спотворювати волосся. Комунальні служби почнуть  гвалтувати вуха обіцяючи перетворити нас з братом на бомжів, бо мама лишила по собі непосильні борги. Якийсь незрозумілий мужик, почне спотворювати моє особисте життя, влаштовуючи замість стосунків якийсь фільм жахів з елементами трешу.

Дивлячись в очі мами на фото, я чітко бачу жах, і готовність з усмішкою розгубленості, ніби перед тим, як бачиш, що над тобою нависло цунамі і неминучість наступних подій. Можливо, вона знала, що скоро стане дуже хворою. Можливо, зусиллями волі це приховувала. Не вірю, що таке можливо приховати. Та й лікарі кажуть, що смерть - це її власна недбалість, бо вона не проходила діагностик, і ніхто не знав нічого, і вона теж не знала.
Але цей погляд показує, що вона щось знала. Тільки не відомо що саме і про що саме. 

Щиро сподіваюся, мамо, що тобі там краще. Ти намучилася за життя. Ти скинула тягар, і  отримала полегшення. Упокой Боженько, її душу.











Зелені свята

 

Св»ято Св. Трійці

 

   Другий день зелених свят. Вчора пекло сонца. Нині хмарно і прохолодно. Вчора були гості – донька з зятем, внуки, правнук – непосидюче маленьке шило.. . Сьогодні тихо, аж скучно… Навіть похмелитися ні з ким… Сижу в бесідці, споглядаю за рухом оси над моєю головою і згадую як св»яткував це свя»то колись, колись, колись давно…  

   П»ятидесяті роки минулого століття… Свято Трійця – було престольним в селі мого дитинства – в Товмачику. Цього дня всі  чекали цілий рік. Поважні газди - щоб одіти вишиванки з домотканого полотна та святкові туфлі (у нас їх називали – мешти), з ранку піти до церкви, а після служби запросити на празник  (щедру гостину) родичів та друзів з сусідніх сіл, в яких гостювали  на пристольне свято їхного села. А дітвора очікувала цього свята найбільше! Ми, малеча, в цей день наряжалися в нові костюмчики, свіжі сорочечки, Задовго до цього збирали копійки і облизували губи, мріючи про солодке морозиво (льоди) -доступні тільки на Трійцю ласощі, які в наповнених льодом візках привозили в цей день з Коломиї. Ми, пам»ятаю, збиралися групками, бігали від одного продавця льодів  до іншого, штовхалися біля бабусь, що продавали пряники та смачні печені намиста, не могли обпитися (хоч і не хотілося, але коли ще поп»єш!) газованої води з сиропом. Ярмарок цукерок, льодів,  пива, газводи, та інших  диковинок тягнувся від зарінку вкінці нашого городу -  вздовж дороги, що вела до церкви. І закінчувався в тіні віковічних дуплавих дубів на самому верху пагорба.

 Місцями приторговували і самогоном. Але нам, малечі, туда було зась. Піходили туди лише парубки в яких уже пробивалися вуса. Вони по-змовницьки оглядувалися, а потім рукавами витирали губи.   

     Подекуди  штовхалися малі  і великі, які  за копійки хотіли довідатися про свою долю. Там на руці загримованого  під факіра мужчини сидів папуга і по знаку господаря витягував клювом із чарівної скриньки льоси – смужки паперу з надрукованими передбаченнями майбутнього.  Хто би не замовляв льос – всі передбачення були щасливими. І люди щиро їм вірили! 

       Найактивніше торгівля йшла за мостиком через невеличкий потічок, в якому я любив ловити раків. Там, в затінку вільх та черемхи стояла низенька хатина. Колись, до війни на цьому місці  була фара вікарія церкви, знищеної під час війни. Настоятель новозбудованого храму жив в іншому місці. А селянина, що побудувався на місці фари, по вуличному стали називати -  Вікарий.  Мабуть тільки він – один-єдиний в селі був незадоволений жвавим ярмарком, який своїм лементом під вікнами мішав йому празникувати з рідними та друзями. А на наступний день ще й  залишав попід огорожею купи всякого непотребу – паперових погарчиків від морозива, дерев»яних ящиків, зім»ятих  газет … В ті часи пакувального паперу не було і  в старі газети з портретами комуністичних вождів загортали оселедці  та інші закуски до холодного чопованого пива. Газети активно всмоктували олію, змащуючи лисини вождям. І вони, вожді,  хоч і були атеїстами, таким чином приймали участь в святкуванні релігійного свята… 

       Розходилася  дітворня по домівках понад вечір. А дома голосно співали празникові. Пили самогонку з одного погарчика, в який знову наливали та по естафеті  передавали сусідові. Я прилаштовувався десь в кутику, слухав нетверезі похвальби старших і непомітно засинав…     
   
    Згадуючи ті далекі часи, я  почав куняти. Тільки надоїдлива оса над головою повертала мене до дійсності, нагадуючи, що пролетіло вже дуже багато часу, змінилися покоління… Ех, піду-но я до кума похмелитися!!!

Боялась, бо переплутала причину і наслідок

Чималий шмат мого активного життя пройшов в безперервних відрядженнях. Доводилось зустрічатись з різними людьми, потрапляти в різні ситуації, знаходити, часом, дуже неординарні віріанти вирішення проблем, як кажуть, по мірі їх надходження. Наука ходить не по лісу, вона ходить по людях... Налагоджувальники завжди були тісною, монолітною сім'єю і набутий кимось життєвий досвід швидко поширювався і брався на озброєння тими, хто мав в цьому потребу.
Налагоджувальник - істота невибаглива, але, коли доводиться прямо "з коліс в бій", а ніч в вагоні зіпсована любителями смачно похропти - треба мати якусь "протиотруту" і вона-таки є! Не знаю, хто її винайшов, але діяла вона бездоганно. Майже бездоганно...
   Все дуже просто: - під час паузи між руладами, тобто під час видиху хропуна, треба голосно зачмокати. (Щось подібне до голосного поцілунку, або команді коняці - "рушай!", чи собаці - "йди до мене!"
Храп миттєво припиняється і ви вже маєте можливість задрімати. Втім і тут бувають проколи і кумедні випадки. Зараз розкажу про один з них:
- Їхали ми, якось, з коллегою в купейному вагоні в чергове відрядження до Ярославля. Верхню полицю зайняв мій напарник Льоня, я - нижню під ним. Нижню, проти мене - випещана пані костромсько-ярославського розливу, а над нею - огрядний-огрядний ведмедеподібний чолов'яга. Льоня, кивнувши в сторону чолов'яги, сказав мені:
- Здається на нас чекає концерт... Доведеться всю ніч випробовувати "нову зброю"...
Як в воду дивився!!! 
   Лише торкнувшись головою подушки, чолов'яка включив свою "глушилку" на повну потужність. Це був не звичайний, а прямо-таки віртуозний безперервний храп. І на вдих і на видих... Такого ми ще не чули! Ну, що пробиш, почали ми, під стук коліс, боротьбу "чмоками"... Не тут-то було! Зброя діяла, як завжди, бездоганно, але лише, на 10-15 хвилин... На ранок у нас вже губи поопухали...
В сусідньому купе їхала подруга нашої пані, і коли вони зустрілись в коридорі, ми почули їх розмову:
- Доброе утро, Людочка!
- Ох, какое там доброе! Мне такие кошмарные попутчики попались, просто ужас!
Представляешь, один, на верхней полке, так ужасно храпел, как тигр в зоопарке, но самое страшное, что двое других, напротив меня, всю ночь друг другу воздушные поцелуи посылали... Я так боялась...
Представляешь, как только тот, сверху, перестанет храпеть, эти начинают целоваться...
Я всю ночь глаз не сомкнула, так боялась, так боялась!!!

Із спогадів лучника Майдану (до річниці Революції).

Світлина від Valerii Utionok.

20 лютого 2014 року студент медик Орест Каракевич з Дрогобича зустрів свій 22 день народження з побратимами на Майдані. Було багато крові, криків про допомогу, снайпери стріляли на ураження. Орест разом з іншими майданівцями кинувся на передову – забирав поранених та виносив вбитих. Не мав ні бронежилета, ні навіть щита. Був поранений -- вижив.
Це був не просто протест. Це була війна, про яку ніхто не попереджав.
18 лютого о16 годині Орест Каракевич приїхав на Майдан вже дев’ятий раз. Самотужки хлопець зробив лук та стріли. Каже, що іншої зброї не мав, а було потрібно захищатися і давати відсіч, бо ж на Майдані тодішня влада почала відкриті військові дії проти власного народу. Чи знав народ, обираючи Януковича президентом або ігноруючи вибори, чим закінчиться його правління? Чи знали чиновники всіх гілок влади, які брали хабарі від Партії регіонів по 0,5-1 млн доларів за допомогу злодіям, які будуть розстрілювати свій народ? А головний провідник і співучасник злодія виявився підкуплений Ющенко, який надав злодію можливість (завдяки укладеному договору про «ширку» з ПР) викрасти з казни держави 2 млрд доларів, які пішли на підкуп (згідно записам «Амбарної книги»).
Орест Каракевич пригадує:
--- З боку Михайлівського собору та Бессарабки пройти було легко. «Беркут» оточив Майдан лише з боку Грушевського та Інститутської. Жовтневий вже був захоплений. Я подумав, що коли буде штурм, то все знесуть. Потім став на барикаду біля Профспілок. Організація оборони була така: перший ряд воїнів Майдану стояв зі щитами на барикаді, а решта позаду – кидали бруківку.
Беркут» послав вевешників «черепашкою». Ми намагалися їх відігнати. Особливо було лячно, коли підігнали БТР і почали роздавати зброю спецпризначенцям. Тоді заспокоював себе, що стріляти по нас вони не будуть, не хотілося вірити. Однак, стріляли по активістах вже тоді. Вночі на 19 лютого силовики використовували гранати і стрілецьку зброю. Поруч, на барикаді застрелили пострілом у голову хлопця, що був у мотоциклетному шоломі, ще один чоловік впав від вогнепального поранення в груди. Потім пішов БТР, кілька разів вдарив. Під ногами трусилась земля, ми падали. І досі в голові ці кадри, коли БТР таранить барикаду і люди з неї злітають додолу. Хлопці організувались і закидали БТР коктейлями. Він спалахнув. Біля Профспілок було багато диму. Пішов у наступ, на передовій одразу отримав поранення з дробовика в голову, відступив назад. Мені почали кричати, мовляв, куди відступаю, чи не злякався гранати, а коли я зняв балаклаву, то побачили, що все обличчя було в крові. Кров очі заливала, мені заклеїли рану, я ще трохи побув на лінії бою. Запеклі бої велися до першої години ночі. Після того, як розболілася голова пішов у Михайлівський собор. Пощастило, що дробина високо попала, кістку не пробила. Трохи пізніше повернувся на барикади. Постійно пересувався, силовики, які кидали бруківку, розбили ногу, потім ще довго шкутильгав.
На Майдкані було повно вогню, спалахували намети, горіли барикади. Я не знаю, хто перший це зробив, але вогонь – це був єдиний спосіб зупинити силовиків. Потім почав горіти будинок профспілок. Крики зі сцени: «Беркут» зупиніться! Не провокуйте!» - тільки дратували. Ми вже навіть просили їх замовкнути. Це вже була війна. Біля п’ятої години ранку бойові дії згасли і ми змогли перепочити.
--- Поспав у Михайлівському соборі десь годину. Залишив свій лук разом з речами в Михайлівському соборі. Коли закінчилися стріли, то він мені заважав, я був дуже помітним з ним -- силовики світили по мені ліхтариками. Залишив його разом з речами в Михайлівському соборі. Дві доби не з’являвся туди -- лук зник.
Цілий день 19 лютого будували барикади, підтримували вогонь. Ввечері почались сутички, все було як завжди, але різниця була у тому, що на Майдані вже майже нікого не лишалося - ні керівників, ні людей. Промайнула думка, що це кінець -- нас покинули. Нам конче потрібна була допомога, ми чекали на підкріплення.
Сцена нам реально допомагала -- говорили, де потрібні люди, де потрібне підсилення і підтримували наш моральний дух.

--- 20 лютого почалися бої. Із самого ранку на барикадах почалося перекидання каміння та матання гранатами. Я передислокувався до пам’ятника засновникам Києва і раптом почув дуже радісну для нас звістку, що приїхало підкріплення – Львівська сотня. Вони вже бігли і прямо з «корабля в бій…» -- відбивати атаку «беркутні». Біля мене вибухнула граната, після поранення до головного болю додався ще й дзвін у вухах. Відійшов назад, ближче до сцени, щоб оговтатись. Почався прорив біля стели та Ощадбанку. «Беркут» дуже швидко відступав. Я пішов в обхід, на гору до Жовтневого. Снайпери вже стріляли на ураження. Одного бачив в клубі Кабміну, він стріляв з вікна.
У мене був дерев’яний щит. Бачив, медики надавали допомогу хлопцю із простріленою ногою, у нього стегнова артерія була зачеплена. Я йому щит підсунув, його понесли. Вперед я побіг вже без щита, потім знову знайшов якийсь дерев’яний щит. Ми зупинилися з боку Жовтневого. Біля готелю Україна ще нікого не було, хлопці тільки починали рух вперед. Ми вирішили, що треба прорватися до барикади. Побігли, стали за два біотуалети. Хотіли зробити ривок, але застрочили автоматні черги, потім я почув звук СВД, зрозумів, що це вже на ураження і тут хлопці почали падати. Це вже «працювали» справжні відморозки, які цілились точно в голову, стріляли прицільно в очі. Вони знали, що у нас немає зброї, але стріляли на ураження – звірі, а не люди.

--- Дуже здивувало і розчарувало те, що не було з 19 лютого на Майдані Правого сектора... Втім, не бачив їх ще з ночі 18-го лютого.. Як мені потім сказав товариш, "славний" Правий сектор склав броніки вночі з 18 на 19 і кудись пішли... Не хотілося вірити, але факт фактом - я їх не помітив ніде, боляче таке сприймати. 18 лютого керівники «Правого сектору» дали наказ своїм бійцям покинути барикади. «Вони щось знали завчасно. Питання інше – чому нас не попередили? До подій 18 лютого я і сам хотів вступити у цю організацію, але потім у мене до них з’явилося дуже багато запитань.
Ярош підтвердив, що був у Януковича. Розповів, що Янукович розказував йому про свою сім’ю і наприкінці Ярош посміхнувся і сказав, що цією історією Янукович поламав його стереотипи. Виглядало так, що Ярош з нас знущався, виправдовуючи вбивцю – це неприйнятно.

--- Людина ніколи до кінця не вірить, що її можуть вбити. Я боявся не так за себе, як за всіх інших. Хіба моє життя так багато варте порівнянні з усіма іншими? Мама мені після подій на Грушевського сказала, що якщо мене вб’ють, то її життя закінчиться. У мене постійно крутилося це в голові, тому я не сказав їй куди їду -- за батьків боявся. У мене день народження якраз 20 лютого -- 22 роки виповнилося -- от і відзначили його… Батько зателефонував привітати, він не знав, що я на Майдані, почув по телефону звук пострілів -- тільки сказав, щоб я вижив. Мамі нічого не сказав. От тільки свій день народження я святкувати вже не буду.
Я молю Бога, щоб це все не було даремно, щоб подвиг Небесної Сотні не просто закарбувався у нашій пам'яті, а був прикладом і постійно нагадував, яку ціну ми заплатили в боротьбі за свободу і незалежність! Я хочу, щоб наша країна, любила захисників своїх так, як любимо її ми!


Рік без коте

Восени рівно рік, як не стало нашого коте Рижика. Нова кицька, плин часу та зміни в домашній обстановці — притупили спогади. Інколи навіть не віриться, що він був з нами. Тільки на дачі і в гостях у родичів згадки самі по собі виринають. Добре, що крім спогадів залишились фотки. Хоча... починаю розуміти, чому відеоблоги стають популярнішими. Ефект присутності може забезпечити тільки відео. Тому добре, що за два місяці до того, як він помер, засняв відео поведінки на дачі. Тепер є пам'ять на згадку.

Нажаль, про пам'ятник поки розмов не було. Але думаю, що не завадив би.

А ще чомусь замість спогадів починаю роздумувати над останніми годинами життя нашого улюбленця. Не знаю з чим це може бути пов'язано. Можливо з тим, що не мав змоги відтермінувати відхід. А можливо від того, що не був присутній на похованні.

 

Погляд

Вчора в маршрутці, їхати майже годину. Навпроти, обличчям до мене, сидить хлопець, років 16 на вигляд. Звичайний ніби хлопець.. але обличчя мимоволі притягує погляд. Не красою, але рисами, такими по-чоловічому гарними. Білявий, коротка, але зачіска.. неймовірної краси блакитні світлі очі, дивовижного розрізу, з пухнастими довжелезними віями... І от нащо вони чоловікам?? )) Дивиться у вікно, а я дивлюся на нього й думаю - просто погляд, а який виразний.. таке обличчя я б задоволенням побачила б десь в рекламі, парфумів від "Шанель" чи одягу від "Труссарді". Уважний, з легким прищуром повік, що якось так майже непомітно додає цьому погляду сконцентрованої уваги й очікування... По чоловічому гарної ліпки ніс.. вольове, ідеальних обрисів підборіддя.. І все це створює разом профіль, на який важко не звернути увагу. Я сиділа і думала - а він цього  ж не розуміє. Але як добре, що ні.. бо бідні б дівчата були )) Але так прикро, така без сумніву фотогенічна зовнішність, доповнена легкою граційністю рухів і справді чудовою посмішкою могла б прикрасити портфоліо не одного агента.
  І супутня думка.. когось же він мені нагадує.. краса ніколи не цікавила, а тут сиджу, дивлюся вже майже годину, і мимоволі ловлю себе на тому, що просто любуюсь.. вбираю очима... І аж коли він виходив сяйнуло - це ж "він".. тільки котячі очі-мигдалини з пухнастими світлими віями в "нього" зелені, настільки пронизливого кольору весняного листя, що зблизька здаються нереальними. І різниця в 12 років.  Нагадав... Щастя їм обом.

Бархатные туфли





Бархатные туфли
Бархатные туфли, на носочках пряжки.
Где же вы гуляли ночью, замарашки?
Каблучок изящный весь измазан тиной;
Это значит – берег у речной плотины;

Это значит – всплески на воде от рыбы,
Хоровод кувшинок, плачущие ивы…
…Как плясали звонко эти туфли в клубе!
Как увлёк их ловко парень белокурый.

Поначалу в танце, а потом – на речку,
Поцелуи жарки, как уголья в печке.
Каблучки стучали! Каблучки кричали!
Как же вы, бедняжки, силу потеряли?..

Затонули звёзды, пряный запах мяты,
Освещает месяц след травы примятой…
…Под блестящей пряжкой притаились вместе
Две кровавых капли – след девичьей чести…

Друзі)

Кожен з нас має хоч 2-3 друзів (дійсно друзів, а не народ в різних соц.мережах).Але вони ж не одразу ними стали...десь ми мали з ними познайомитись, чомусь саме вони стали нашими друзями) От сьогодні я хочу дізнатись чи пам'ятаєте ви першу зустріч зі своїми вже друзями? Яке перше враження було і які якості повинні бути в людини, щоб стати вашим другом?)))

Diamonds and Rust - Joan Baez

Diamonds and Rust
           Діаманти і попіл

Well I'll be damned
          Отже, я знов приречена.
Here comes your ghost again
          Вкотре твій привид завітав до мене!
But that's not unusual
           Хоча нічого особливого,
It's just that the moon is full
           адже Місяць повний...
And you happened to call
           І тут зненацька дзвониш ти.
 
And here I sit
           І ось я сиджу,
Hand on the telephone
           рука на телефоні,
Hearing a voice I'd known
           чую знайомий голос,
A couple of light years ago
           який узнала і зодва роки тому,
Heading straight for a fall
           прямуючи до осені...

As I remember your eyes
           Наскільки пам'ятаю, синь твоїх очей
Were bluer than robin's eggs
           була соковитішою, ніж у волошок*,
My poetry was lousy you said,
           а ще ти казав, моя поезія була нікчемною.
Where are you calling from?
           Звідки ти телефонуєш?
A booth in the midwest
            Якийсь телефон-автомат на Середньому Заході...

Ten years ago
            10 років тому
I bought you some cufflinks
            я купила тобі якісь запонки,
You brought me something
            і ти приніс мені щось,
We both know what memories can bring
            і ми обоє знаємо, що можуть викликати спогади,
They bring diamonds and rust
            вони приносять діаманти і попіл.

Well you burst on the scene
            Тож, ти спалахнув на сцені,
Already a legend
            вже раніше ставши легендою.
The unwashed phenomenon
            Невмитий феномен,
The original vagabond
            дивакуватий мандрівник,
You strayed into my arms
            ти приблукав у мої обійми.

And there you stayed
            І там ти залишився,
Temporarily lost at sea
            хоча тимчасово зник з виду.
The Madonna was yours for free
            Ця мадонна була твоєю безкоштовно.
Yes the girl on the half-shell
            Так, ця дівчина на пів-дорозі
Would keep you unharmed
            вирішила не травмувати тебе.

Now I see you standing
             Я уявляю тебе тепер
With brown leaves falling around
             серед облітаючого бурого листя,
And snow in your hair
             і зі снігом у твоєму волоссі.
Now you're smiling out the window
             Всміхаючись, ти виглядаєш з вікна
Of that crummy hotel
             того дешевого готелю.

Over Washington Square
             Над Вашингтон-Сквер
Our breath comes out white clouds
             наші подихи, спускаючись з білих хмар
Mingles and hangs in the air
             і змішуючись, висять у повітрі,
Speaking strictly for me
             що переконливо свідчить,
We both could have died then and there
             що ми обоє не вмерли там і тоді.

Now you're telling me
             Зараз ти кажеш,
You're not nostalgic
              що не тужиш за минулим,
Then give me another word for it
              і витримуєш паузу,
You who are so good with words
              ти, хто так легко підбирає слова
And at keeping things vague
              і лишається до кінця нерозгаданим.
Because I need some of that vagueness now
              Бо зараз мені потрібно трохи тої непевності,
It's all come back too clearly
              бо все постало так ясно,
Yes I loved you dearly
              справді, я любила тебе так ніжно,
And if you're offering me diamonds and rust
              і якщо ти пропонуєш мені діаманти і попіл,
I've already paid
              я давно вже за все заплатила.


*...ну не прийнято у нас в ліричному контексті порівнювати людські очі з яйцями малинівки чи дрозда ))

                                                                    18.11.2015

Слухати

Spotlight Kid - Rainbow

Spotlight Kid
            Людинка у світлому колі


You don't know what's happening
            Не знаю, що сталося -
you want to go home
            тягне втекти додому.
but there's nowhere to hide
            Але тут ніде не сховаєшся,
you walk out on stage,
            мусиш вийти на сцену,
you first time alone
            вперше сам на сам
the crowd's going wild
            з розшалілим натовпом,
and you feel so alive
            відчуваючи такий живий внутрішній щем.
you could stand up and this all night
            Ти зміг встояти, і всю цю ніч
they love you
             вони люблять тебе.
but you're in love with the spotlight
             Але ти "закоханий" в той прожектор,
You're the spotlight kid
             дитя в освітленому колі.
                                                                      
Jokers and women they hang 'round your door
             Двері твоєї роздягалки в облозі піжонів і жінок -
they're all part of the scene
             то невід'ємна частина сцени.
just like a junkie you've got to have more
             Немов наркомани, ви отримали своє,
             щоб назавтра вимагати більше.
it's a pleasure machine
             Просто конвеєр насолод...                                    
and you fly every night
             І так шквариш в розпалі кожну ніч.                                     
but the dressing-room mirror don't lie
             Але ж і не бреше дзеркало в роздягалці...
they love you
             Вони закохані у тебе,                                                  
but you're in love with the spotlight
             а ти закоханий у той промінь,
You're the spotlight kid
             людинка у світлому колі.

Your audience died, faded away
             Публіка вгамувалася і розсіялася,
leaving you on the stage
             лишивши тебе на сцені...
it's been so many years since that first matinee
             Як багато літ спливло від того першого концерту!
it seems like an age
              Здається, ціле життя.
encore one more time
              І знов викликаєш на біс
for the ghosts of the past in your mind
              привидів минулого в своїй пам'яті.
they love you
              І знов вони люблять тебе,
but you're in love with the spotlight
              та ти любиш прожектор,
You're the spotlight kid
              дитя посеред світлової плями,
you're living in a dream
              летиш на крилах мрії,
you're the spotlight kid
              ти, людинка в освітленому колі,
you're in love with the spotlight.
              закохана в той прожектор...

                                                    21.09.2015

Слухати
Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая