хочу сюда!
 

Катя

30 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 31-55 лет

Заметки с меткой «життя як воно є»

Тут декому привіт передали...


79%, 19 голосов

21%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Просто собі Марк і не Аврелій

Марк Цукерберг – чи не найвідоміший підприємець на планеті. Проте інформації про його особисте життя, звички і захоплення дуже мало. Вирішити цю проблему взявся журнал The New Yorker, який підготував великий матеріал про життя популярного мільярдера.

«Цукерберг - не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

10 вересня The New Yorker оприлюднив величезну статтю про особистість Цукерберга. Письменник і журналіст Еван Оснос розповів в ній про стиль життя, родину, роботу, звички і проблеми відомого мільярдера. Пропонуємо вашій увазі найцікавіші факти з матеріалу, інформують Економічні Новини.

Технології понад усе

Найімовірніше, потяг до технологій, розробок і технічних хитрощів передався Марку Цукербергу у спадок. Едвард Цукерберг, батько відомого мільярдера, працював стоматологом. Під час своєї медичної діяльності він часто винаходив різні технологічні пристосування, що допомагають в роботі. Свого часу Цукерберг-старший створив навіть комп’ютерну лазерну систему для роботи із зубами. Слава сина дуже надихнула Едварда. Він так радів успіхам Марка, що, просуваючи свою діяльність, писав клієнтам рекламні листи, які починалися словами: «Я – батько Facebook! У буквальному сенсі».

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Читайте: Стало відомо про арешт в РФ відомого українського мільярдера

Марк – великий трудоголік. Навіть вдома він багато просиджує над розробкою проектів і удосконаленням Facebook. Еван Оснас поговорив з дружиною мільярдера і дізнався, що Цукерберг може довго працювати над завданням. За словами Прісцилли Чан, одного разу у її чоловіка від тривалого сидіння так затекли м’язи, що пошкодилося стегно. Вона порівнює стиль роботи Марка з німецьким терміном Sitzfleisch, що означає вміння довго працювати, не підводячись.

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Facebook для Цукерберга – ціле життя. Коли в 2007 році у компанії почалися труднощі, він прийняв рішення створити відділ – «Команда зростання». Метою співробітників, які працюють в цій команді, став пошук оптимальних способів залучення до соцмережі нових користувачів. Працівники згадують, що тоді Марк заявляв: «Зростання – головна релігія». Уже в 2011 році працювати в «Команді зростання» було найбільш престижно.

Читайте: Оточення Цукерберга розкрило "цифрові" плани Путіна

Захоплення Марка Цукерберга

У бесіді з Цукербергом The New Yorker дізнався, що мільярдер обожнює настільні ігри. У їхньому будинку часто збираються компанії, а в колекції є багато новинок. Один з друзів сім’ї зізнався, що Цукерберг завжди намагається винайти спосіб, як отримати над вами психологічну перемогу в будь-якому змаганні. Колись Марк, здійснюючи подорож на приватному літаку, грав з дочкою приятеля в «Ерудит». Йому стало дуже прикро, що він програв старшокласниці. Здаватися не збирався і оперативно написав програму, що дає змогу з набору необхідних букв відшукати у словнику різні варіанти. До моменту приземлення Цукерберг зі своєю програмою став вигравати, хоча і з невеликим відривом.

Найкращою історичною добою Марк вважає часи Давнього Риму. Він захопився вивченням цієї теми ще в Гарварді. Одного разу Цукерберг пояснив свою любов до Давнього Риму тим, що в ньому «багато складних поганих і добрих персонажів». Улюбленим своїм героєм він вважає Октавіана Августа, який прийшов до влади у 18-річному віці й перетворив республіку на велику імперію. «У нього був дуже жорсткий підхід до управління, але він домігся того, що 200 років Рим жив мирно», – говорить Марк. Любов до Давнього Риму настільки велика, що медовий місяць з Присциллой вони провели в Римі (тоді його дружина навіть жартувала, що під час медового місяця їх було троє – він, вона і Октавіан Август), а молодшу дочку подружжя назвало Августою.

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Велосипед – улюблене хобі багатьох людей. У Марка ж з ним не склалося. Кілька років тому він придбав супертехнологічного двоколісного «коня», де до педалей необхідно було пристібатися так, як це роблять на лижах. Під час однієї з прогулянок Цукерберг забув вчасно відстебнути педаль і звалився на землю. Тоді мільярдер зламав собі руку. З того часу велосипед – найбільш нелюбиме його заняття. Більше він жодного разу не сідав на нього. Замість двоколісного виду транспорту на ганку Марк встановив велотренажер, оснащений дисплеєм-тренером.

Марк Цукерберг з дитинства мріяв зробити життя на землі кращим. У 2016 році мільярдер повідомив, що збирається витратити 99% доходів від Facebook на благодійність. Він написав, що хоче «допомогти вилікувати всі хвороби на планеті, поки житимуть наші діти». Незважаючи на те, що багато хто сприйняв цю ідею за черговий популізм, Цукерберг вірить, що колись люди зможуть контролювати і лікувати ті хвороби, які зараз вважають смертельними.

Особливості характеру мільярдера

У минулому році Марк Цукерберг гастролював американськими штатами. Він зустрічався з людьми різних професій і приміряв на себе їх заняття: годував тварин, працював на конвеєрі, готував їжу. Тоді шанувальників потішили знімки, на яких мільярдер видає себе за роботягу. Один з учасників цієї поїздки зізнався: всі з оточення бачили, що це нерозумно, але боялися сказати про це Марку.

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Виявляється, Цукерберг має непростий характер. Екс-співробітник Facebook заявив, що Марк хоче чути тільки гарні новини. «Йому не потрібні люди, які з ним не згодні», – додав він. Коли голова компанії з чимось не згоден, він зможе в будь-якій дискусії знайти лазівку і до чогось причепитися. Безглуздість аргументів опонента може бути роздута їм до неймовірних масштабів. Внаслідок цього співробітники компанії під час підготовки чергової презентації часто прибирають з неї «погану» інформацію.

Приблизно таким чином він відреагував на заяву про те, що фальшиві новини у Facebook могли вплинути на результат виборів у США. «На мій погляд, вважати, що людей можна якось обдурити і змусити голосувати певним чином, абсолютно образливо», – заявив Цукерберг. Він закликав довіряти людям, і вважати кожну особу розумною, самостійною і такою, що заслуговує на довіру. Марк впевнений, що проблема фейкових новин ще не закрита і потребує подальшого розгляду.

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Незважаючи на деякі недоліки характеру, близьке оточення Цукерберга вважає його справедливою і чесною людиною. Білл Гейтс охарактеризував його так: «Розумну і багату людину, яка не встигає вчасно помітити свої проблеми, завжди вважають зарозумілою. Проте я б не назвав Марка зарозумілим». Один із співробітників компанії висловив невдоволення тим, як ЗМІ зображують Цукерберга: «Мені іноді стає боляче, тому що це зовсім на нього не схоже». А екс-колега мільярдера зізнався The New Yorker: «Цукерберг – не гівнюк. Тому люди тривалий час працюють у цій компанії».

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Еван Оснос завершує свій матеріал питанням про емоції. Журналіст поцікавився у Цукерберга, чи згоден той з думкою, що він надмірно беземоційний. Марк заявив, що це його хоч і не ображає, але є неправдою. «Є відмінність між тим, щоб перейматися чимось, і тим, щоб твої емоції визначали твої імпульсивні рішення», – підсумував відомий мільярдер.(Visited 301 times, 1 visits today)

Автор: Ольга Маслянко
13.09.2018 yardera

Біла полоса життя...


Кажуть, що життя складається з білих та чорних полос...
Коли вам трапиться біла полоса в житті, поверніть, і йдіть вдовж цієї полоси!

Роздуми ...

Короткий шлях  - від    безтурбоття  молодості
до - " нікому ти вже не потрібен "
Одна   мить  , як спалах на сонці - і ти вже тягар
тягар для бездарної Влади
для рідних які чекають лише на заповіт
або - ти стаєш їм тягарем зі своїми болячками зношеної Форми




МеЖо і труси ))

          Згадалась мені історія про одну тітоньку з перцем.
Деякий час ми жили в селі. Працювала я у сбербанку, який знаходився у приміщенні відділення Укрпошти. І звичайно, що там був такий собі центр зібрання бабусь, дідусів і взагалі місцевих жителів. Люди приходили платити комуналку, класти гроші на сберкнижки, та і заодно поспілкуватись.
         Не далеко від пошти жили чоловік і жінка. Мишко був дядько добродушний, веселий, з гумором. А Нінка була така швидка, моторна і теж весела, але гумор такий у неї був зі стьобом, з перцем так би мовити. І головне вона над кимось могла так пошуткувати, а як до неї хтось з такими жартами підходив, то обиди було багато і тоді в Нінці просиналась баба-перепилиха. Нінка здатна була допиляти ту людину до білого каління. Ще про таких кажуть: пальці в рот не клади, по лікоть відкусить.

                       

      І от одного разу заходять дві жіночки (працівниці ферми) і сміються аж до сліз rofl
Ми звичайно припинили роботу і тьотя Валя, начальник відділення пошти, давай їх розпитувати, що ж їх так розсмішило.
Кажуть: 
           Покотом від сміху лежить вся ферма. Наша Нінка приїхала на роботу і кричить: "Ой-йой скоріше,                     скоріше, дайте води. Цілу миску води!!!" hypnosis
Забігла за ферму з мискою, сіла в неї і сидить.cry
Ми до неї питаємо: що трапилось?
- Та Мишко гад, собака такий......  omg
- А що ж він зробив?
- Та зараз же літо, а мені подобається вдягати його сімейні труси, в них не жарко. Збираюсь сьогодні на роботу, дивлюсь вже на стулі труси лежать. О думаю, чоловік який турботливий, то сердився на мене, що його труси вдягаю, а тут на тобі - сам приготував. Я їх і вділа. Сіла на вєлік, їду, а воно щось пече. Я скоріше їду, а воно ще дужче пече. Не пойму шо таке.... На силу оце до ферми доїхала. І зрозуміла: ото він не зря такий турботливий був, гад, розсердився  намазав труси перцем tears Ось як прийду до дому - буде йому від мене непереливки beat
- То ми щойно йшли повз їхнього двору. Сміємось і кричимо Мишку - Привіт! privet
А він: Як там моя Нінуля? podmig 

                              






 

Яблука з пшеницею. Ч.2. Київ сльозам не вірить.

Вона опинилася серед поля.

Пізня осінь. Вечоріло. Мряка й морозно. З полів врожай вже зібрано. Родючий вологий чорнозем огортав ступні в стоптаних черевиках, і їй від цього ставало тепліше на душі, бо то земля, рідна, родюча ненька. Чи не єдина сутність цього світу, що була справді теплою до неї.

Сльози стікали на посмішку свободи. І вона втискала обличчя у подушку.

«Подушка?» - спитаєте ви – «Та до чого, в дідька тут подушка! Це їй сниться? Вона спить? Чи що?»  - може виникнути здивування.

Але ні. Саме подушка. Єдине, що вона несла із собою.  Я все життя намагалася зрозуміти – чому саме подушка? У дитинстві ми над цим сміялися – молоді кияни. А вона плакала.

 Так, саме подушка. Вам не зрозуміти сільської землеробської душі українця. Змалку для кожної дитини батьки збирали крам на придане. Це був одяг, посуд, і… подушки, та, найвищої ознаки достоїнства, – перина.

Ви чули, коли-небудь, що сіль колись була грошима? А ракушки морських істот? Ракушки, сіль, та безліч інших дрібниць  колись давно були самими, що не є справжніми грошима, і слугували розмінною монетою при торгівлі та обміні.

Що ж до українців – здавна ми знали інші «гроші» та «багатство». Якщо дівка йшла до шлюбу без перини – обідранка.  Подушки – те саме. Подушку можна було продати, обміняти, та гоноруватися ними, ніби то айфон десятий – десь так. Подушки виробляли гігантськими, надалі з поколіннями їх розбирали  на менші, і вони могли слугувати кілька поколінь.

 Тож, напрям на Київ молода, ще й двадцяти років не мала, дівчина тримала саме з подушкою в руках.

Світ лічив дні початку семидесятих років.

Вона ж лічила кроки до омріяного Києва. Одна, на самоті серед ночі, і тримаючи в руках з речей одну тільки подушку. З впевненістю, що початкове проживання їй забезпечене. Так би мовити, «стартовий капітал».


***

Саме ті перші кроки до безповоротних змін полем  по бездоріжжю – переломна мить, що змінила все її життя  назавжди.

Не раз вона поверталася саме сюди у майбутньому – до цього поля. Ми, малі, не розуміли в чому річ, чому ми не їдемо як всі нормальні люди автобусом, чому стільки долаємо пішки. Вона змушувала нас вірити, що інакше дістатися неможливо, але це було не так. І кожного разу в цьому полі, вона ставала загадковою, і поринала в спогади.  А ми сміялися над тим, що тоді, двадцять років назад, вона несла саму тільки подушку з речей. Та нам трьом і було всього лиш! Мені – шість з половиною, меншим по три рочки обом. Дивлячись на сучасних дітей, я дивуюся – які були свідомі діти у ті часи, і скільки всього були здатні слухати і розуміти.

 

***

 

«Так, а чому ж вона пішла в те поле на ніч глядя з тією клятою подушкою?» - буде логічне питання.

Двадцять п’ять років з дня капітуляції Німеччини. Двадцять п’ять років миру в Україні. Двадцять п’ять років болю ветеранів по пережитому та через отримані каліцтва.

Як гадаєте, людина здатна вбивати, катувати, калічити, бачити каліцтва й смерті, сама бути покаліченою, і після всього залишатися нормальною?

Гадайте собі що хочете, але в цій історії факт – не здатна.

ЇЇ батько – шанована, знатна у краях чемна при посаді людина, що кожного дня долала у собі наслідки війни. Страшенний біль через каліцтво змушував шукати собі жертву для нервів. Це була необхідність. Жертва швидко знайшлася – нею стала   найстарша донька, що було її зачато у роки відрядженнь до Німеччини. А старі люди такі! «Звідки я знаю, що ти робила, допоки мене поруч не було!!!». Бо люди у селі звикли все життя проводити пліч-о-пліч в однокімнатних хатинках. У пари сходилися ще з дитинства.

Молода кров, дєрзкий норов, рішучість, вихована батьківською недовірою спритність, можливо ще  й перехідний вік, гормони і все таке, - змусили боротися з поневоленням, і ринути на свободу. До іншого життя, яке показували по телевізору.

Доречі, про телевізор. То був перший у селі, саме в їхній хаті, і єдиним на все село ноу-хау. Обрані батьком з усього села сходилися, вмощувалися на плетених килимах на підлозі у залі нової багатокімнатної хати, і дивувалися. То була величезна коробка з манюньким екранчиком по середині, що світився блакитним. Розмір екрану - як ЧВЕРТЬ сучасного аркуша А4. Зображення – чорно-біле (тобто, блакитно-синє, якщо точніше).

 Цікаво, ЩО тоді людям показували? Які саме фільми формували враження про світ у людей? Що наштовхнуло молоду дівку з упевненістю рушати в світ? Що закарбувало у головах старих людей негативну думку про такий її крок?



(далі буде)

 

 

 

 

Жуйка

Музика   приємно  огортає  м'якою   ватою   серце , радикально  відволікаючи   біль . Пульсує   під  ритм  Серця ...
Екран   своїм  сяйвом  вабить  Життєвіше   аніж  реальний  світ , даючи  Змогу  Забутися  від Холоду  Самоти.
Удари  крапель  дощу  по  шклу , п'яні  хрюкання  свиней  що  йдуть  із   хліва  (Бару)  , спрацьована  сигналізація   такого ж  самотнього  чийогось    авта , блимання  фар  - Осінній   вечір .


Скоро   інший  біологічний  "віртуал"  - сон   поглине  свідомість ,  Але  Шкода  покидати Цей   Світ   мереж


(далі  буде)

Чорне та біле

Життя наше наче зебра,смуга біла,смуга чорна,радості ,печалі,тривоги,сумніви,розпач,прагнення чогось,то є чорні і білі смуги в житті кожного з нас. Зараз у вирі подій часто не помічаєш в яку смугу втрапиш,білу чи чорну. Отак часто і у мене ,то радість ,то печаль,то тривога ,то смуток! Непевно то є закономірність,адже створені ми усі за подобою Божою,і значить,мали б усвідомлювати те що ми робимо! Але ні,ми жиємо так ніби то кожен хоче сказати"Моя хата с краю,нічого не знаю!" От зараз ми прощаємося остаточно з радянським минулим,проте оте саме радянське минуле,яким би воно не було є частиною нашої історії! То ж не варто забувати наше минуле,ніколи! Бо як сказав Юліус Фучік ,котрий був вчителем і загинув разом зі своїми вихованцями у нацистському концтаборі:"Нація що не знає власної історії не має права на існування!" Тож нехай кожен з нас знайде затишне місце,щоб ніхто не заважав і подумає над тим що ми скажемо своїм онукам про наше з вами минуле,як дамо відповіді на їх запитання? Любімо життя,навіть якщо є в ньому смуга чорна і смуга біла!......

.................

Не мстите людям Никогда, 
Им жизнь подаст сюрприз на блюде. 
У тех, кто предал, будет так — 
Что заслужили, то и будет!
 У вас все будет Хорошо. 
Отбросьте злость, забудьте ссоры.
 Их поезд в принципе ушел,
 У вас билет на новый скорый. 
В вагон входите. 
В добрый путь.
 Они и так свое получат. 
Им ни за что вас не вернуть. 
А им судьба представит случай, 
Чтоб в нужный день и в нужный час ... 
Они раскаялись в измене.
 Вверху решают все за Нас —
 Всем по поступкам
 и по... Вере!

Задача «Кобаяши Мару»

Помните, в «Стар Треке» курсанту Кирку поручают решить задачу с мирным лайнером «Кобаяши Мару», оказавшимся на вражеской территории? Спасешь лайнер – развяжешь войну, не спасешь – все пассажиры погибнут. Оптимального решения задача «Кобаяши Мару» не имеет, ее цель – изучить реакцию курсанта на no-win scenario: безвыигрышный сценарий.

Так вот, ситуация с массовым расстрелом мирных людей с точки зрения этих самых мирных людей – будь-то Орландо, Батаклан, Найроби, школы Лафайет и Колумбайн, Мумбаи или Утойя – та самая задача «Кобаяши Мару». Правильного решения не имеет.

[ Читати далі ]

(с) Антон Фарб

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10204824361927805&set=a.4787560625868.1073741826.1801407746&type=3

Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая