Снега было раньше , как  Сказочник заказал : через забор на лыжах переезжали , лыжи у меня были короткие и широкие как у охотников на Севере . И санки тоже были , тяжеленные , до сих пор  есть , деревяшки уже протрухли , а железо еще  200 лет ржаветь будет. 

Вот случился диалог в комментариях и нахлынули на меня воспоминания. Я таки сравнительно немало попутешествовала по просторам тогдашнего СССР.
[ Читати далі ]

Продолжаем цикл публикаций из мемуаров бабушки. Забавно иметь монету с человеком, о котором она пишет.

  В 1916-м году, будучи на 4-м курсе университета, отец был мобилизован и, как зауряд-врач (еще не окончивший учебу) направлен в качестве хирурга в военный госпиталь профессора Черняховского, где и начал работать. В это время там уже работала сестрой милосердия моя будущая мать - Таня Любич-Доманицкая, 19-ти летняя хорошенькая стройная девушка, бойкая и общительная. Она сразу произвела на 30-ти летнего Якова Мельничука большое впечатление. Он начал за ней ухаживать и Таня, несмотря на то, что вокруг нее вертелись молодые врачи из аристократических семей (даже был среди них один барон из прибалтов), все же предпочла им всем мужицкого сына и в „Татьянин день” – 25 января скромно обвенчалась с ним в церкви на Сенной площади г. Киева.
  Старшей дружкой у мамы была ее двоюродная сестра Зина Левитская, а шафером папы – его друг и сокурсник Богаевский. Папа очень хотел, чтобы шафером  был его самый близкий друг – Миша Павлов, но он уже был женат и ему не разрешалось быть шафером.
  Поскольку его жена уже ожидала ребенка, то папа с Мишей „поклялись”, что если у них родятся сын и дочь, обязательно их поженят. Так что я, еще до своего рождения уже была помолвлена с будущим сыном Павлова. Во время венчания шафер Богаевский, стоя за женихом в паре с Зиной, дружкой мамы, и держа венец над головами венчающихся, нашептал Зине с очень „значительным ” видом (но так, что слышала вторая пара дружек, которые и рассказали об этом потом): „а чи не стать би і нам з Вами у перший ряд !?”, что фактически означало предложение руки и сердца, да еще перед Алтарем.
  Но Зина только фыркнула в ответ на это серьезное предложение, а напрасно! Она так и осталась старой девой, а Богаевский стал впоследствии профессором и в мои студенческие годы был зав. кафедрой рентгенологии Киевского медицинского института. В первое мое с ним знакомство (он у нас в группе проводил семинар и со мной, как со старостой, познакомился), узнав мою фамилию спросил: „Ви Яшина дочка ?, бо похожі на нього, я одразу впізнав. А чи ще не засватані за Павловського парубка ? Він же Ваш наречений ще зі свадьби”.

После свадьбы отец с матерью стали жить в квартире с бабушкой и Наташей. Отец работал в госпитале и готовился к сдаче гос. экзамена. Сдал его летом 1916-го года, после чего получил назначение в земскую больницу местечка Вязовок (Городищенского р-на, теперь Черкасской области). А его молоденькая жена стала чахнуть, появились боли в животе, вскоре начались рвоты, она сильно исхудала. Отец попросил доцента кафедры терапии Стражеско Н.Д. (тогда еще не профессора и академика, а молодого, но уже считавшегося восходящей „звездой” среди терапевтов) осмотреть его жену.
  Стражеско не отказал и принял маму в клинике (правда, вечером, после тяжелого рабочего дня). Осмотрев ее, он определил у нее язвенную болезнь желудка, назначил режим питания, лекарства, постельный режим и холод на живот. Мама сначала строго выполняла все эти назначения, но затем, заметив, что от них ей не лучше, а хуже, боль от холода усиливается, стала потихоньку от мужа пузырь со льдом с живота снимать. Постепенно боли утихли, рвоты прекратились, а когда в мае месяце почувствовала движение плода в животе, то стало ясно, что у нее просто беременность.
  Об этом случае академик Стражеско на одной из своих лекций рассказал нам – студентам 5-го курса, приводя его как пример врачебных ошибок при диагностике заболеваний брюшной полости. А, когда я сдавала гос. экзамен, он вдруг явился в аудиторию, где сидела вся профессура, принимавшая гос. экзамен по терапии (сюда же входили: все гигиены, детские болезни, неврология, кожно-венерические, инфекции) всех их было 9 профессоров. По традиции, академику Стражеско поставили отдельно, в глубине аудитории столик и кресло, и он лично выбрал из списка экзаменуемых двух отличников, тех же, которых он таким же образом экзаменовал на 4-м курсе.

  Этими отличниками были я и Андрущенко Степан из нашей группы. Мы со Степой уже знали, как будет проходить этот экзамен и не очень переживали – за нас переживала вся профессура, сидевшая в отдалении за экзаменационным столом.
  Он просто проводил с нами беседу, ничего у нас не спрашивал, просто давал практические советы для нашей будущей работы. И вот, во время этой беседы, я и призналась, что я и есть та самая „язва”, которую он находил у моей мамы 20 лет тому назад. Он был очень удивлен и даже обрадован и расстроган этим фактом, все расспрашивал меня о дальнейшей судьбе моих родителей.

* Иногда тебя надо лупить. И не говорить - за что

* Жизнь не каждый день пряники разносит

* Если правила игры не позволяют выиграть, стОит менять правила игры

* Любовь к мужчине - отличается от любви к ребенку...

... мудрая жена обычно дОбавляет к справке об инвалидности мужа                      
                                                                                   саму инвалидность...

1.    Ходи на уроки танців. Будь-де і за будь-яких умов знайди викладання. Ходи на уроки танців, роби все, що викладають, розтягуйся та формуй себе. Це можливо тільки з дитинства, потім - буде надто пізно. А ще це позбавить тебе хлопчакуватості у майбутньому.

2.   Не довіряй мамі. Ні в якому разі не слухайся. Краще, взагалі не роби нічого з того, що вона вимагає. Тримайся де завгодно, аби подалі.

3.   Здорова їжа – це білок та овочі з невеликою кількістю рослинних і тваринних жирів. Білок – це головне. Виймай білок з яєць і споживай мінімум 7 шт на день. А також за кожної можливості знімай шкіру з сала і також споживай – це колаген, він корисний для твоїх суставів.

4.    Клізма – це така гумова груша, в яку набирають воду, і вводять у задній прохід. Знайди можливість дістати грушу, і користуйся кожного разу, як тебе нагодують якоюсь гидотою до зупинки кишківника. В інакшому разі – тобі буде важко рухатись, і почнуть набрякати ноги. Люди ходять по великому кожного дня, а не раз на тиждень.

5.   Відмовлятися їсти жирну гидоту – це є добре, і не ведись на докори. Завчи здорові продукти, що описані тут в пункті 3. Небезпечні продукти для тебе – вершкове масло, хліб та мучне, жирне та смажене, молоко (бо в тебе природньо недостатня кількість ферментів, що перетравлюють молочні продукти). Прислухайся до себе, коли тобі бридке молоко, і не ведись на докори, не пий його через силу.

6.   Отримувати найвищі оцінки – не принизливо. Не вір всім дітям у школі, що створюють такий стереотип. Після школи подивишся, хто принижений непотріб, а хто куди поступив і ким по професії став.

7.   Не відмовляй тренеру з бойових мистецтв, який хотів, щоб ти навчалася. Навіть сама знайди таку секцію якомога раніше, і займайся.

8.   Не роби вибір на користь музичної школи заради мами, коли тебе змусять обирати щось одне між художньою і музичною школами, через відсутність можливості встигнути все. Думай в першу чергу про себе, і те, що любиш ти. На маму забий – вона в своєму житті розбереться.

9.   Не ведись на докори мами, що ти думаєш тільки про себе  - думати та піклуватись про себе це добре, а не погано. Повір, вона про себе піклуватиметься в першу чергу, а не про тебе.

10.         Не віддаляйся від найрозумніших хлопців, що намагаються спілкуватися з тобою. Ні, це не збочення. Вони просто відчувають розумну людину. Бо в тебе майже чоловіча логіка. (Але будь обережна про всяк випадок).

11.         Те, що з тобою спілкуються здебільшого хлопці – це не збочення, а тому, що ти мислиш майже по-чоловічому. Але не дозволяй їм нічого зайвого.

12.         Ні, - коли хлопець хапає між ніг, або за груди – це не дружній жест. Так – треба розізлитися і образитися . Так – це не варто ігнорувати і вважати, що це по-дружньому, це не по-дружньому, і від таких слід триматися подалі. Або розважатися, якщо хочеш, але ні в якому разі не дозволяй себе переконати, що то є нормою. Такі ніколи не поважатимуть тебе, і за твоєю спиною казатимуть про тебе погано, якщо будеш ігнорувати і дозволяти таку їхню поведінку.

13.         Добрих чужих дядь не буває.

14.         Коли чужий мужчина на вулиці щось хоче запитати – не ведись. Він не щось запитати хоче, а зробити тобі зле. Нормальний – запитає все у дорослої людини. І вже точно не серед парку або безлюдної вулиці. Найкраща поведінка для дівчинки в такій ситуації – проігнорувати, а якщо починає наближатися  - втекти чим скоріш. Якщо ж вирішила заговорити – тримай відстань від цього мужчини у кілька метрів, говори здалеку і відходь або тікай, навіть якщо він робить вигляд, що йому не чутно. Небезпечними можуть бути і не тільки чоловіки, а й жінки, і молоді люди теж. Не переживай – як виростеш, ще наспілкуєшся з незнайомцями.

15.         Коли від тебе силою вимагають якоїсь інформації – не вигадуй якісь фантазії тільки тому, що втомилася віднєкуватись. Краще продовжуй казати «ні» та «не знаю». Втома краще  за те, до яких наслідків можуть призвести вигадки.

16.         Не вір у те, що чорні цяточки на зубах дитини – то нормально. Змушуй себе переборювати страх і лікувати в стоматолога зрання будь-які потемніння на зубах. Молочні зуби – то не пусте. Якщо не лікувати молочні зуби – вони заражатимуть нові корінні, що поруч, і взагалі всю ротову порожнину. Тоді – все життя лікуватимешся, і вилікуєшся тільки якщо пощастить.

17.         Ніколи не зустрічайся з хлопцями тільки тому, що інші вже зустрічаються.

18.         Ніколи не бійся тих хлопців, що насправді подобаються, бо втратиш їх назавжди, і зустрічатимешся тільки з тими, хто не подобається заради того, щоб подружки не сміялися з тебе, що ти ні з ким не зустрічаєшся.

19.         Ніколи не говори хлопцю, що він тобі подобається, якщо сам не запитує про це. Найкращий вихід – робити  знаки уваги (посміхатися, дружити, кокетувати), але без зайвих слів. Поки він сам не зацікавиться. Якщо ж не зацікавиться – змирись, і знай, що зайві слова – не  вирішують нічого, а тільки гірше тобі ж.

20.         Запам’ятай – краса це абсолютно відносне поняття, і не комплексуй ні за якого приводу. Коли ти виростеш, і подивишся фотографії, то будеш сміятися над тим, кого в школі вважали супер-красотками. І зрозумієш, що люди до якогось віку (кожен по-різному) здатні бачити тільки обгортку – красивий одяг, прикраси, або фарби на волоссі – і не здатні бачити зовнішність за тим всим, а тим більше – людини. Ось чому більшість красунь у дитинстві не були примітними. Краса дитини та підлітка – це кропітка праця над його стилем і зовнішнім виглядом батьків (або тих, хто  піклується). І твоя мама не винувата, що їй не вистачає часу й коштів на ці «дрібниці».

21.         Пий чисту воду. Постійно пий воду, багато води. Не звертай уваги на дорікання «водохльоб». Ті, хто критикує чи висміює «водохльобство» – дурні.

22.         Слідкуй за своїми бажаннями, аналізуй, і роби те, до чого тягне. Нарікання «та ти робиш те, що хочеться» також тільки дурні кажуть. Можеш відповісти «так, я роблю те, що хочу я, а не те, що хочеш ти». Але слідкуй, щоб твої бажання були корисними тобі. Бажання проспати школу – тобі ж нашкодить. Краще наступного разу, коли мамі захочеться вночі з тобою гуляти – відмовся і ляж раніше спати.

23.         Завжди відмовляйся від всього, що тобі шкодить. Мама хоче всю ніч тобі розповідати про життя – не шкодуй її, відмовляйся, хай подружок шукає, їй же краще буде. Мама на тебе зпихує якусь провину, бо їй соромно від того, що то вона зробила -  не бери на себе ніяких чужих провин, бо потім тобі не довірятимуть, а не їй. Відмовляйся від всіх авантюр у які тебе втягують, навіть дуже близькі люди. Відчуваєш, що тобі це не подобається – прислухайся до себе, і не ведись.  Повір – це буде правильно, як би тебе не пресували чи не намагалися висміювати за це. Думай тільки про себе.

24.         Не слухай матір, коли вона перешкоджає тобі у спілкуванні з батьком і родичами, розповідаючи, що то дуже погані люди. В них свої відносини – в тебе мають вибудовуватись свої власні. Не відомо що між ними сталося і хто винний. Поки в тебе хороші відносини з людьми – концентруйся на саме на цьому, а не на розповідях того, чого ти не бачила на власні очі, і не знаєш правди. Якщо ж ти бачиш, що люди справді неприємні – тоді вже приймай рішення.

25.         Не слухайся ніколи і не за яких умов, коли тобі матір (чи родичі) перешкоджають у спілкуванні з іншими людьми. Слухняність тут зовсім недоречна. Тікай з дому – це правильно. Слухатися і перетворюватися на одинака – не правильно. Деякі батьки хворобливо самотні, і намагаються зробити такими самими своїх дітей, щоб ті стали для них компанією. Не ведися – це прірва, крах. Ти все правильно робиш, коли тікаєш і гуляєш у компаніях. Тільки не дорікай собі за це, і не відчувай себе паскудно через це. Ти все правильно робиш, коли не слухаєшся.

26.         Ніколи не знайом друзів з батьками, якщо сумніваєшся в їх адекватності. Це може перетворитися на неприємність для тебе. А можеш навіть втратити цих людей. Більшості з дітей незрозумілі  неадекватні відносини у сім’ї. І коли мама починає наговорювати на тебе – вони більше схильні їй повірити, аніж у те, що у вас погані відносини, і можуть припинити спілкування. Запам’ятай – сумніваєшся в адекватності батьків – зроби так, щоб вони ніколи не могли дістатися твоїх друзів, і особливо – бачитися з ними. Кажи всім, що вони надто зайняті, і не мають часу.

27.         Якщо стикаєшся з протизаконною поведінкою дорослих або дітей у школі – найгірше рішення ігнорувати. Правильно – письмове звернення до керівництва з викладенням всього у заяві. Керівництво – це класні керівники, завучі, директор.  Якщо звернення усне – вони можуть це ігнорувати. Письмове (ще собі сфотографуй копію) змусить їх щось вирішувати. Якщо і письмове ігнорують – є вищі інстанції, у навчальних закладах це Міністерство освіти. Тощо. Ти все правильно робиш, що не вдаєшся до сварок. Сварки – не вирішення. Можна спокійно все вирішувати, просто робити правильно. Присікай будь-які намагання батьків, друзів чи родичів йти бити морди.  Бо твоя мама не боксер і не мужик, і все це буде тільки смішно, і тобі ж мінус в репутації. Навіть якщо знайдеться мужик, що піде всіх переламає – все одно це тільки тобі ж піде на гірше, бо то неадекватний варіант.

28.         Ніколи не слухай чиїхось сварок в свою сторону. Відгавкуватися – погана ідея. Ігнор – правильно. Людина, що свариться - для тебе не співрозмовник. Покидай такі розмови одразу ж. І припиняй спілкування з такими. «та ти не можеш відповісти» - не повинно бути для тебе приводом продовження розмови. Такі люди намагаються витягти з тебе енергію. Не піддавайся і просто покидай.

29.          Не дозволяй мамі жити з тобою в одній кімнаті. Якщо у квартирі є вільні кімнати – просто переходь туди жити, і не дозволяй їй жити із  тобою в одній кімнаті. Вона хворобливо самотня і має навчитися сама вирішити це. Якби ти так зробила – можливо, вона би образилася, психанула і на зло всім почала би жити нормальним життям і знайомитися та товаришувати з людьми.  Або й з родичами миритися.

30.         Не дозволяй нікому бити свого домашнього улюбленця. Перешкоджай насиллю. Якщо треба – хапай улюбленця і тікай з дому з ним, комусь про це розкажи, та знайди йому інших власників. Так ти збережеш життя тваринці, що ні в чому не винна, і тоді тобі не доведеться про це згадувати і шкодувати.

31.         Не погоджуйся, коли мама приводить додому цуцика. Вона все-рівно не буде за ним нормально дбати. Попроси її не робити цього, не брати цуценя.

32.         Якщо бачиш, що хтось у сім’ї хворіє, а дорослі це заперечують – не зупиняйся, навіть коли тобі кажуть, що без згоди дорослого нічого не поробиш. Шукай тих, хто може щось зробити, не покладаючи рук! Бо ігнорування хвороб може призвести до непоправимих наслідків. В майбутньому ти можеш опинитися під тягарем догляду за інвалідом. А може бути все інакше, і замість того, щоб стати інвалідом – людина могла би жити повноцінним життям бути твоїм повноцінним родичем.

33.  Ні за яких умов не вдавайся до поринення з головою в захоплення, які виконуються наодинці (читання, малювання, готування їжі, в'язання тощо) - хибна думка, що вміння готувати забезпечить щасливе сімейне майбутнє. Навпаки. Найшвидше вискокують заміж і нарождують ті, хто відзначився як місцева шалава, дівка легкої поведінки, або безповоротня гуляка. Таке життя - всі відомі мені хазяйновиті дівчата самотні й бездітні, всі шльондри - заміжні здебільшого за хорошим мужчиною і виховують красивих діточок.
Можливо, якщо приховувати свої хазяйновиті схильності - можна уникнути самотності.
А ще помітила - ті, хто разом з хазяйновитістю, ще й релігійні традиції підтримують, чи ходять до церкви - також лишаються самотніми й бездітними. А ще ті, хто зберігав цноту для одного єдиного.
Уникай всього, що лишає тебе наодинці - тримайся всього того, що забезпечує присутність у компанії одноліток. Обирай хоббі, що з'єднують з однолітками - групові види спорту , ансамблі, тощо.
А ще - хибна думка, що  потрібно розвивати розум. Світу не потрібні надто розумні люди. Головне - щоб не відставати від оточення. Просиджування за книжками зробить тебе настільки розумною людиною, що світ просто не здатен буде тебе осягнути, і лишишся на самоті. Або ще гірше - тебе намагатимуться знищити, як дещо неконтрольоване і підозріле.

В годы моего детства и юности, город был поделён на "раёны", союзничающие или враждующие между собой на манер феодальной или племенной раздробленности, а поколения (от 10 лет до 25) разделены на возрастные категории: 10-12, 12-14, 14-16, 16-18, 20-25. Категория 18-20 отсутствовала в Армии. Кто не служил, тот не считался. После 25-ти (или раньше - после обзаведения полноценной семьёй) человек переходил во внекатегорийное понятие "взрослый".
Старшие присматривали за младшими, "учили жизни" и разбирали конфликты. А ещё за каждым участком территории были свои низовые "смотрящие", чтобы контролировать и не допускать косяков и беспредела.
Можно это назвать мафией (кстати, "Коза ностра" в переводе - Наше дело), можно назвать гражданским обществом.[ Читать дальше ]

Совсем плохо с головой стало. Да и с остальным. Сегодня только в 15-00 выполз из кровати (вчера в 13-00). Зато столько интересного, страшного и прекрасного пересмотрел и пережил. Боюсь (но одновременно и надеюсь), что это я потихонечьку схожу с ума. Все больше и больше времени проводить в своем параллельном мире мне ужасно нравится. Там даже ни голода ни жажды нет. Вот только если приперло пописать. Покакать на том свете - пока не приперает.

Или выпить таблетку от давления.

Потому что реально достает.

Мне кажется, что то, что сегодня было - классическая эпилепсия. С включениями офигенного счастья, от которого, как говорил Федор Михайлович, он бы ни за что не отказался. Потому, за эти пять секунд ауры готов отдать всю свою жизнь (это он так говорил).

http://readanywhere.ru/sudoplatov-aleksandr/books/dnevnik/85225/Trial



Читать можно по верхней ссылке

А здесь обсуждение этой книги - http://sogenteblx.livejournal.com/33374.html

В этом году, 19 июля исполняется 25 лет со дня смерти выдающегося советского актёра  Георгия Ивановича Буркова. У меня есть публикация высказываний из его мемуаров - http://blog.i.ua/community/5706/1688451/, но его воспоминания настолько интересны, что всем рекомендую почитать их в полном объёме. Здесь же я предлагаю предисловие из его книги, изданной его вдовой Татьяной Ухаровой (Бурковой) 7 лет спустя после смерти мужа. Могу только сказать, что именно такие люди, как Г.И. Бурков и его друг В.М. Шукшин вселяли надежду на возможность кардинальных перемен нашего советского рабского общества. Надеюсь, что такие перемены всё-таки однажды наступят, но только после добровольного и сознательного нашего отказа от совкового рабства, с его совковыми вождями - идолами, которые могут паразитировать только на таком рабстве  своих соотечественников... 

Он был главным в моей жизни…

Пусть меня простят, я никогда не пыталась писать. Я и не буду стараться писать, попробую рассказать, что я чувствовала и переживала рядом с Жорой каждый день. 25 лет. Тихая грусть. Вот мое состояние сейчас. У меня не осталось обид, зла, разочарования. Вся наша жизнь представляется сейчас как бенгальский огонь, который вспыхнул, но не догорел до конца.

Несколько слов о себе. Я родилась в Сормове, район г. Горького. Сразу из роддома меня перевезли в Москву. Так я и жила в Москве на Рождественском бульваре, в коммуналке, 9 человек в 9 метрах. Спала в корыте, на столе, «вот поэтому и не выросла» – говорила бабушка. Я знала точно, что буду актрисой. Не теряла времени, занималась всем: танцами, пением, в кукольном и театральном кружках. И, наконец, в 14 лет поступила в студию при театре имени Станиславского.

В 1961 году я сыграла свою первую премьеру «Сейлемские ведьмы». Роль Бетти. Главным режиссером был Михаил Яншин. Он меня и принял в театр. Меня стали вводить в спектакли. Я стала много играть. Все было как в сказке.

В 1964 году меня взяли в Щукинское училище, о чем я даже не мечтала. Меня взяли, правда, с условием, что я не буду играть в театре, от чего я не смогла отказаться. Меня выследили, в прямом смысле этого слова, и отчислили. Я даже не успела расстроиться: мне в театре дали роль в польской пьесе.

Вот тут-то мы и встретились.

В театре давно обсуждали, что режиссер Львов-Анохин берет артиста из провинции, с говорком, шепелявого, но необыкновенно самобытного. Многие говорили: зачем он нужен с такой дикцией. Художественный совет скорее был против, чем за.

Но тем не менее в феврале 1965

[ Читать дальше ]

Начиная с 1974 года (смерть Шукшина), Жора практически оставил свои планы и мечты. Занимался только тем, что задумывали вместе с Шукшиным. Его творческие вечера и встречи со зрителями почти целиком были посвящены Шукшину. Все публикации о Шукшине – это его боль, его жизнь. После смерти Жоры редко стали вспоминать о Шукшине. Вспоминают, но не так и не по делу.

Тяжелая премьера, хождение по кабинетам, что всегда трудно давалось, отсутствие понимающих людей в окружении. Все это привело к больнице. Заболевание сердца. Пролежал месяц в кардиологии и месяц в санатории. Это был первый и последний его отдых в жизни. Но и там он работал, встречался с людьми, подписывал документы, составлял планы, мечтал.

В театр он больше не вернулся, а Центр с огромным трудом, перед его смертью, был создан. Ему это удалось. Проектом номер один стояло: «Восстановление храма Христа Спасителя». Но когда он с этим пришел на телевидение, на него замахали руками. Было рано. Очень был расстроен… Сейчас храм стоит, и я рада: там частица и его мечты.

Жорина мама, Мария Сергеевна, прожила после его смерти семь лет и умерла этим летом. Она всегда хотела видеть своего сына народным артистом, спокойным, солидным, в костюме, шляпе и с высоко поднятой головой. А он был худой, нервный, сутулый, в джинсах и очень одинок и никем не понят.

Жора очень любил дом. И я старалась, чтобы эта любовь не проходила. Ему нравилось, как я готовила, он ел только дома и любил хвастаться этим. Я старалась его понять и прощала все. Я не занималась своей карьерой и ходила за ним из театра в театр. Он был главным в моей жизни. Этим главным остается и сейчас.

Жора умер 19 июля 1990 года в 1-й городской больнице, диагноз – тромбоэмболия. В больницу, где его оперировали, он попал с осколочным переломом бедра. Упал он дома.

Это всегда неожиданно и страшно. Никаких сенсаций или обвинений от меня не последует. Если кто и убийца, так это та жизнь, которая часто не по делу мучила, терзала, отнимала силы и здоровье и за которую он в один прекрасный день перестал бороться. Просто устал.

В 1991 году мне предложили создать Центр культуры имени Буркова. В этом Центре мы смогли снять фильм под названием «Незнакомый Бурков». Кто-то даже пытался критиковать этот фильм. Но мы не ставили «высокохудожественных» задач. Это было первое и, как оказалось впоследствии, пока единственное воспоминание о Буркове.

Выполнение других проектов без Жоры не имело смысла. А устраивать под его именем различные «шоу» – это не моя песня.

Жаль, что столько времени я не могла отдать в печать эту книгу, если можно это назвать книгой, скажем так: «ЕГО ЗАПИСИ».

А лучше всего Жора сам сказал о своей жизни: «Все мое несчастье в том, что я живу как ночная бабочка, которой суждено жить в дождливую ночь».

Татьяна Ухарова (Буркова)

октябрь 1997 год.

Дикая мысль —

опубликовать сюжеты.

Ибо не успеваю написать.