хочу сюда!
 

LINA

35 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 30-43 лет

Заметки с меткой «листування»

Нобелівська премія миру-2021 б'є рекорди з інтриги


У вересні, коли тільки стало можливим висування кандидатур на премію миру 2021 року, ЗМІ буквально розірвалися від новин з цього приводу. На премію вже офіційно висунули Дональда Трампа, Джо Байдена, Олексія Навального, Біньяміна Нетаньягу, Світлану та Сергія Тихановських, Грету Тунберг та навіть головного міжнародного агресора Путіна. Кожна кандидатура, а також ті, хто їх пропонує, відразу стають об'єктом масових обговорень. При цьому склад номінантів на наступний рік дійсно інтригує, враховуючи те, що багато хто з них вже не раз висувалися на премію та їх шанси збільшуються з кожним черговим висуненням.

Тим не менш, я вважаю, що логіка присудження премії не так складна та передбачити рішення Норвезького нобелівського комітету цілком можливо. Почнімо з того, що дуже помітною подією року, яка змогла якось позмагатися в медіа з новинами про пандемію, стала безкомпромісна боротьба проти расизму та поліцейського насильства в США. Американці на своєму досвіді показали всьому світу, що ніколи не пізно визнавати свої помилки, і продемонстрували величезну волю до змін, організувавши одне з найміцніших у 21 столітті рухів з боротьби проти дискримінації. BLM об'єднав не тільки демократів в США, але й в усьому світі. Успіхи активістів ціною власної крові та самопожертви назавжди змінили сучасний світ та розкрили масу проблем, які багато хто хотів замовчати. Логічно, що премія миру-2021 ніяк не повинна обійтися без кандидатури BLM, як організації, або її представників.

Цієї миті офіційної інформації щодо висування BLM занадто мало. У такому разі, має сенс шукати інформацію з інших джерел. Для всіх, хто співчуває BLM, є гарна новина. Наразі з цього приводу йдуть перемовини між представниками Барака Обами та членом Норвезького нобелівського комітету Асле Тойе. Це стало відомо з листування, що викрали хакери в липні з Твіттеру Обами. Влітку кіберзлочинці зламали десятки акаунтів відомих американських політиків та надсилали з них шахрайські повідомлення. Тоді ж вони отримали доступ до приватних листувань. І навіть після піймання та покарання злочинців у мережі продовжують з'являться скріншоти.

Представник Барака Обами, який курує його Твіттер, поцікавився у Асле Тойе, як справи з висуванням кандидатів на наступний рік. Асле у відповідь запевнив, що проблем з кандидатурою з BLM та потраплянням її до "скороченого переліку" не виникне. Також у листуванні не обійшлося без згадування Трампа. Асле Тойе висловився негативно щодо чуток про висування останнього на премію, а оточення Обами й зовсім закликає публічно прокотити американського президента з нею.

Втім, в Норвезькому комітеті дали чітко зрозуміти, що у BLM є всі шанси на премію. Якщо врахувати, що Трамп цілком може програти на президентських виборах, то ще одна поразка вже в боротьбі з BLM за Премію миру-2021 остаточно поставить хрест на його кар'єрі та майбутніх проектах. Мені здається, це справедливий результат для людини, яка заохочує антигуманні дії поліції. Ба більше, це укладається у логіку вручення Нобелівської премії миру. Судячи з того, що BLM до наступного року здобуде ще більший авторитет, то вручення премії героям з цього руху ні у кого не викличе сумнівів. А критики цього рішення будуть приречені на справедливу та довічну обструкцію.

Невідправлений лист 92-го року від людини, якої вже нема.

Таким, ось, "страждаю"... Перебирала вкотре речі мами, якої вже нема. І натрапила на лист. Як виявилося, це її лист подрузі. Який вона не надіслала. Чи їй соромно було за те, що її знали успішною й гоноровою. Чи соромно за те, що не вийшла заміж. Чи у передчутті останніх днів "на плаву". Вже не відомо і ніколи не буде відомо. Одне я знаю - то були останні дні перед такою "м’ясорубкою", у якій постраждали всі, і хтось навіть не вижив. 90-ті були суворі. Але багато людей навчилися жити по вовчому, і їм було солодше. Жінка без чоловіка прирівнювалася до нуля. Бо все тоді залежало виключно від фізичної сили.
Та зараз не про те. Про лист. Люда, мама вас любила щирою дружбою, як я зрозуміла. Я не дуже вірю в чудеса, і ці мої слова, скоріш за все, у повітря. До того ж, якщо я правильно зрозуміла - Ви вдало вийшли заміж і навіть не хотіли у суспільстві подавати знак, що знаєте мою маму, коли випадково зустрілися (про це є у листі, але я не впевнена, що правильно зрозуміла написане). Але Ви продовжували листуватися. Можливо, Вам було соромно викреслювати з життя невдах. Але одночасно і соромно подавати вигляд, що маєте стосунок до них при зустрічі. Не знаю.
Я відчула потребу надіслати цей лист Людмилі. Але лист був без конверту, без адреси, без нічого. Тільки лист.


Ось фото листа, а нижче набраний мною його текст (навіщо це роблю - я не знаю, але не можу зовсім ніяк не відреагувати на знахідку):






Привет из Киева.

Здравствуйте мои дорогие и родненькие – Людмилка, Коля – твой муж, дети – Сережа и Наташа.

Прежде всего, спасибо, Люда, что не забываешь меня, даже тогда, когда я не пишу.

Да мне каждый раз стыдно становится, когда я вынимаю из почтового ящика твою открытку, а уж когда письмо пришло – ну прямо деваться от стыда некуда. Не смейся, я серьезно. И сейчас пишу и щеки горят от стыда. Фу, какая я невежда. Ты молодец, Людмилка, даешь почувствовать мне себя еще человеком, хотя и не в лучшем виде.

Ты извиняешься, что не поздравила меня с Новым годом. Люда, я получала твою открытку, спасибо большое тебе за нее, ты просто забыла, что отослала мне ее.

А теперь я от себя и от своих детей, пусть и поздно, но тоже поздравляю всех вас с этим наступившим таким нелегким, но и обнадеживающим, раза три с утра до вечера каждый день кидающим нас то в жар то в холод своими неожиданностями, подстерегающими нас на каждом шагу, да еще и высокосным Новым годом – годом обезьяны. Так же и со всеми другими, следующими за Новым годом, праздниками – Рождеством, Крещением. Желаю вам всем всяческих благ, успехов в работе – она нас еще кормит пока, в семейной жизни – это наша крепость, здоровья всем крепкого, счастья и радости.



Немного о себе. Мы пока еще живы, почти здоровы. У нас тоже был грипп. Оля только после каникул вышла с больничного, а Коля и Юля пошли в садик. В школе Олю после каникул первые два дня не кормили, в связзи с резким подорожанием, а с третьего дня стали давать обеды и объявили, что 1-4 классы обедать будут бесплатно. За садик пока что молчат, но если нам придется платить, то, как я подсчитала, нам тоже лучше (т.е. не лучше, а дешевле) будет дома Юлю и Колю оставить. Тогда я буду до 13:00 дома, а после, до 21:00 на работе, а Оля с Юлей и Колей дома будет, пока я с работы не приеду. Может соседка поможет в это время присмотреть, чтоб хоть Олины друзья не беспокоили, пока меня не будет дома. Хотя это тоже даром не обойдется. Поживем – увидим.

На работе у нас грызня. А я, как более-менее “социально-защищенная”, всем как кость в горле. Но пока терпится потерпим. Платят нам очень мало. С 10-го числа перешли на купоны. Мне всего 200 купонов выплатили, на детей еще не выплатили, обещают только с 21-го числа, и то, дают по 200 купонов на ребенка. На детей платят еще по 85 р. на младших. На Олю на работе денег я не получаю. Значит, на детей у меня 170 р. Денег. 170 купонов я за эти деньги беру, а остальные из 600 купонов я должна выкупить из своей зарплаты, т.е. внести еще 430 р. и забрать все 600 купонов. Но мне, как и всем сейчас, платят минимум, т.е. всего 420 р. из них 120 рублями и 300 купонами. Значит, для того, чтоб выкупить минимум, полагающийся нам, купонов, я должна внести деньги из сбережений, но откуда они у меня?

Как видишь, нам “весело”.

Оля занимается на пианино, и за уроки надо платить по 55 р. в месяц, но говорят, что с февраля подорожает.

Мы прошли в музыкальную школу и занимались бы бесплатно сейчас, но было очень много претендентов на бесплатное обучение и решили на собрании решить, кому же заниматься бесплатно, а кому платно. Я в то время была у мамы, картошку копала, и просила отца подвезти к автостанции, чтоб успеть на собрание. Но перед самым выездом он чего-то заспешил, а мои как раз перед дорогой в туалет побежали. Он не захотел ждать. И мы поехали рейсовым автобусом. Я с сумками (я же не стала разгружаться, времени не было), с детьми... В общем, уморилась... , и опоздала на собрание. Ну, и, естественно, кто не присутствовал на собрании, тот в первую очередь и стал заниматься платно.

Так что дедушкин каприз обошелся мне уже почти в 350 р. и не известно еще сколько надо будет заплатить. И забирать не охота. Мне на работе пианино продали чисто за символическую плату (за 250 р.) не новое, но я бы и такого (за более высокую цену) не нашла бы, чтоб купить. А из дому мне некому помогать. Ни картошки не подвезут, ни деньгами. Мои считают, раз мы еще живы – значит все нормально.

Я не обижаюсь, потому, помогать я ездить не могу, а если случайно и помогла, вот, картошку убраь, то это не так много, чтоб за это требовать помощи себе.

Да на наши денежные доходы не очень то и раньше можно было ехать, с пустыми руками ведь тоже не поедешь, а теперь и подавно. Потому и не просила ничего, даже когда в институте занималась.

Кстати, из института (КПИ) на работу мне пришел вызов для сдачи сессии (я думаю, на работу потому, что один из зам. декана работает у нас, наверное по совместительству, и, ему показалось проще вызов занести в отдел кадров, чем высылать по почте мне домой).

Так моему начальнику это как нож в сердце, самолюбство его убито наповал. Он ведь пытался доказать мне, что я (простыми словами это выглядит как недоучка, что держусь в институте только благодаря своей обаятельности и глазам, что у меня хватает наглости занимать чье-то место и т.д.), но ему это не мешало давать мне работу сложнее, чем того стоит моя зарплата и т.д. Людмила, я ведь говорила (кажется, что говорила) тебе, кто у меня начальник. Это, конечно, приятно, что до сих пор ревнует и злится, но мне от этого почему-то только хуже. А эта бумажка – лишнее доказательство в мою пользу, и она его разозлила. Вот, я, после разговора с ним, села и обдумываю свои дела текущие. Но чтоб от мыслей голова не лопнула, решила отвлечь себя письмом к тебе. Так что из любого “худа”.....

Считай тебе повезло. А я, как бы теперь не было трудно, появлюсь пред очи декана и отчитаюсь за свое отсутствие и неучастие, и дам клятву, что больше никогда и никого... и что буду теперь только … и... на... - назло своему начальству. Странно, когда-то он не был для меня начальством, а для него я была повелительницей. Какая я, все-таки, черствятина.

И еще, тут, понимаешь, один противник чуть было не переступил границ моего спокойствия, который был бы хорошим, возможно, другом, если бы... но... Меня не переделаешь. Я уже сама себе надоела до тошноты, веду себя как на ярмарке, только непонятно – выбираю или демонстрируюсь.

Что-то я последнее время (это наверное мои последние вздохи перед окончательным выдохом) часто оказываюсь как перед замерзшей речкой, боюсь шаг ступить, а вдруг лед тонкий, вот и остаюсь на своем берегу. Люда, это на меня наплыло, ты извини. Я очень, очень давно с тобой не виделась и принимаю тебя прежней, а ты изменилась, как я заметила по нашей встрече, и в лучшую сторону. Но мне надо к тебе привыкнуть такой. Я тут вспомнила наши с тобой разговоры, когда ты в последний раз, до замужества, приезжала и рада, что тогда я тебя угадала и... после все удивлялись что ты так поступила, а я подумала, что ты молодец, а я, вот, не решилась, не смогла.

Издому никаких сообщений. Лариса обещала когда-то навестить, но она Андрея очень ухаживает, куда уж нас ей вспомнить. Еще чего-то обижается на меня. Я думаю, за то, что я накричала на нее, когда она ни за что шлепала Колю. Он проголодался и раньше времени со стола кусочек чего-то стянул, окгда смотрел, как Лариса стол накрывает, а она его нашлепала. Конечно, это мелочи, но мне неприятно.

А еще, когда у Тани (нашей невестки) крестили Славика, то приготовили всего, как на свадьбу, а людей меньше пришло. Тут Лариса и говорит, при маме, Ане, и всех, кто был на кухне, чтоб я своих тоже сейчас покрестила. Вот, и продуктов разошлось бы в норму. Мои ведь еще не крещеные. Я никак не соберу денег хотя бы просто на ужин с кумовьями, не говоря уже о празднике крестин. Представь мое состояние. Мне стыдно стало, а еще разве это так делают. Что же мне идти за столом выбирать кумовей? Если бы мне мама хоть намекнула, - я бы не противилась, а наоборот, такая экономия средств и продуктов, да и без хлопот. А так мама промолчала, а Аня еще и высказалась, что при чем тут я. Вот я и ответила, чтоб она не сунула свой нос куда не надо.

Вот так, Людмилка, я бываю в гостях у мамы. Еще ни разу со спокойной душой не уехала и не приехала. Но пусть. Жить будем – наладится все. А сейчас не хочу быть нахлебником. И не представляю, как мы будем, если придется идти и проситься в нахлебники. Потому, что у нас сколько не работай, а считается, что ты не заработал, а на подачках живешь. Не дай бог дожить до такого. Съедят.

Людмилка, что-то я сильно задумалась? Уже 7-ю страничку думаю. Пора за работу. С непривычки письма писать, я уже беседую с тобою будто ты рядом.

Людмилка, напиши, как у вас дела? Как живете? Я очень давно ничего про Олю не знаю. Напиши, как она, и мама твоя, и отец, что у них нового. Напиши что у вас витает в воздухе из политики. Пиши обо всем.

А я купила открытки, но не смогла подписать. Вы меня простите и при случае звони мне, и приезжайте в гости. Если у меня возникнет хоть маленькая возможность приехать – я приеду. Люда, сейчас ничего не готовь к моему приездуо, а то ты знаешь, что это будет не так скоро. Юмор?

Досвидания.

Передай привет маме и папе своим, Оле, а так же, Свете и дяде Коле, и тете Алле. Я, наверное, не скоро соберусь им написать.

Целую вас всех крепко, крепко.

С уважением, Люба 22.01.92 г.



17%, 1 голос

0%, 0 голосов

83%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Моє з ватою листування ;)

Надихнула БабаЯга на отаку справу, як у тій замітці.

Розіслала 8 повідомлень (4+4 Луг і Дон). І - о щастя - мені відповіли. Викладаю повністю це чудове листування на ваш розсуд. podmig


Розіслала 8 повід

і на "закуску" свіжий перл від Шрайка


Самородок

 Бывший студент одного из орловских вузов заочно поступил в Московскую академию художеств им. Сурикова. Вот как это было. Приводим переписку. Текст и пунктуация авторские.
-----
*** Дорогие коллеги!
Высылаю вам свой рисунок. Помогите, пожалуйста, нарисовать нормальную лошадь, я столько времени убил а всё равно получается это у***ще с человечьими ногами. Погибает ведь нормальный рисунок!
-----
Дорогой Андрей,
в вашем рисунке чувствуется истинный талант, талант хлебороба или наладчика линий высоковольтных передач. Ваш рисунок и письмо вывешены у нас в галерее. Ржём все. Спасибо огромное. Если есть ещё рисунки, немедленно высылайте.
Со слезами на глазах,
проф. А. Бичуков.
-----
*** Дорогие коллеги!
Честно сказать, не ожидал такой легкомысленности от столь уважаемых мужей. По-моему, смеяться здесь не над чем, коллега просит вас о помощи, что тут смешного? Я, блин, три часа потратил на этих *******ых лошадей…хрен нарисуешь, но некоторые ошибки я все-таки подправил: у коней задние ноги коленками –назад!!!
-----
Дорогой Андрюша!
Вы скоро доконаете старого больного человека. Мне нельзя так много смеяться, вы снова попали в точку, ваш второй рисунок снова в галерее и собирает толпы народу. Вы срываете занятия, профессора не могут сдержаться и прыскают при одном упоминании о конях. Клодт, если вы знаете кто это; впрочем это не важно, он тоже много времени уделял коням, так вот покойный Клодт в настоящее время, по всей видимости, так бешено вращается, что центробежная сила задевает и меня. Андрюшечка ответьте нам, пожалуйста, на вопрос: какому городу земля русская обязана рождением такого самородка? Какой садист перебил лошади задние конечности, или, может быть, она их сама повредила, прыгая с дерева на первом рисунке? Кто пересадил в сущности худенькой и безобидной лошадке слоновьи булдыжки и собачью голову? И что это торчит у коня, извините, из попы?
Практически ослепший от слёз умиления
проф. А. Бичуков.
-----
***Дорогие коллеги!
Хотя я уже лично стал сомневаться в вашей доброте, по-моему , вы там самодовольные стариканы консерваторы, которые только и умеют, что насмехаться, а вот чтобы поддержать русскую школу живописи, представителем которой я являюсь, тут вас нет.Несмотря ни на что, я всё-таки сам добился своего, и в конце концов у меня получились две замечательные лошади. Только в одном я с вами согласился: «то, что торчит у коня, извините из попы» (это, кстати хвост и неплохой), действительно должно быть повыше, а то похоже, что лошадка, не буду просить у вас прощения, скажу как есть, ***т, я нормально отношусь к конструктивной критике.
-----
Дорогой Андрюшенька!
И в мыслях не было над вами насмехаться, напротив, вся академия ждет не дождется писем от вас, все заходят спрашивают, нет ли от вас известий. Вот и в этот раз вы не подвели, говоря вашим языком, «русская школа живописи» вновь дала всем про*****ся, так сказать, показала всем этим лотрекам, монам, пикассам, где кони пасутся. К слову, если у вас есть наброски с другими животными, шлите всенепременно, вы, как я понимаю, анималист. Чудо, а не лошадки, снова в галерею, только опять не поймите превратно и не обижайтесь, можно вам задать ещё нескольно вопросов, только ради удовлетворения своего и не только своего любопытства? Всем это очень интересно. Почему первая лошадка такая длинная, может быть, это безумный профессор вколол ей вытяжку из спинного мозга таксы, и почему у этой бедной лошадки только две ноги? За что второй лошадке так искалечили задние ноги? Похоже лошака, которую вы присылали ранее, ещё раз спрыгнула с дерева. И что это за странные утюжки у всех коней на ногах?
Искренний поклонник вашего блестящего таланта
проф. А. Бичуко

Листування... роздуми... на згадку...

Незвичайні коментарі до одного з моїх записів наштовхнули мене на певні роздуми, які захотілось зберегти...

Я хотів написати тобі дещо з моїх роздумів, стосовно повноти, сексуальності, і інших "проблем", про які ти писала. 

Моя мама повненька. Але її любили за добре серце. Вона в 18 років зустріла свого майбутнього чоловіка і мого батька. В шлюбі вони прожили майже 20 років, потім розійшлись, але це не через її повноту, а через батьківські погляди на життя, та незважливість до людей. І потім, вже коли їй було під 40 років, вона постійно була наділена увагою чоловіків. І їм подобалась її повненька фігура. Може через те, що їм просто подобалась моя мама як людина, і це перетворювало якісь вади тіла на прикраси. А може, то у них саме такі смаки, що не подобаються худощаві, і їм "хорошої людини має бути багато". 

У мене були стосунки з декількама дівчатами, яких можна сміливо назвати товстенькими. Зовнішньо мені товсті дівчата не привабливі. Але у всьому іншому із ними майже завжди багато краще, ніж з "моделями". І у тих, і у тих є свої "заморочі", вади і щось позитивне. Повні добріші, дбайливіші і відданіші... Можливо це через невпевненість в собі вони намагаються розвинути в собі моральні якості краще за інших, і у них це добре виходить. Худенькі та стрункі дівчата про духовні якості замислюються набагато менше. Вони більш вимогливі, сварливі, нетерплячі. Але вони набагато жвавіші, живіші, здоровіші (хоча, це стосується тільки тих, хто не виснажує і не знесилює себе голодом, для досягнення певної зовнішності). Якби їх не псувала надмірна увага з боку охочіх до сексу з красунями чоловіків... Але не мені їх осуджувати. Кожний сам собі обирає, чим жити і що робити. 

Звісно, ти можеш схуднути. Зібратись з духом, визначитись, навіщо це тобі, і зробити це! Впевнений, що ти вже випробувала всі дієти про які чула, і судячи по твоїм коментарам вони тобі не допомогли (а може і трішки погіршили, бо голодування, коли це робити необережно, то більше шкодить організму, ніж допомогає). 
Зкинути 20-30 кілограм це не так складно, як здається. Складно мабуть тільки перші 5-6 років... а потім поступово звикаєш до свого нового, здорового, легкого, стрункого тіла. Мало хто справді готовий віддавати декілька років на те, щоб змінитись. Хтось сподівається на пару днів тренувань в залі, хтось тримає дієту тиждень чи два... хтось може протриматись 3-6 місяців, але не цьому і ламаються. Кінцевої мети досягають лічені одиниці - ті, хто правда розуміє, що саме, і навіщо їм це потрібно, і тримають цю думку в своїй голові завжди.. 
Складно лише перші 5-6 років. Не більше. 

А ще, хочу тобі скзати, що тіло людини прямо відображає її характер та звички. Якщо ти повна - то це тому, що ти багато собі береш і мало віддаєш. Це твердження ніяк не стосується речей або грошей (хоча, може ти і це робиш, але то вже не відноситься до суті моїх роздумів). Ти і сама писала - ти тримаєш всі емоції в собі, не дозволяєш їм виплиснути назовні. Ось, вони тебе і "розпирають" зсередини. Ти приймаєш багато енергії від інших людей, будучи доброзичливою, і накопичуєш її в собі. Ти не розряджаєшся... Найкращий засіб тримати баланс енергії внутрі - це серйозне займання спортом у поєднанні з піклуванням про свою душу, та емоційний бік. 

Якщо спробувати спростити, то цей метод полягає в наступному: "Що з'їв - то маєш переробити та позбутись відходів, як фізичних, так і енергетичних. (Фізичні то самі собою виходять. природа про це дбає, а ось енергетично люди забули як робити, навіть елементарні ранкові зарядки не роблять). Що прийняв до душі - маєш віддати рівноцінне. Не обов'язково відповідати образою на образу. Будь-яка емоція, наприклад подяка, може мати той самий потенціал, і висвободжати навіть більше накопиченої енергії, ніж негативні емоції. Головне - робити це. Дозволь собі плакати, скаржитись висловлювати все що наболіло. Вголос. Це важливо. Не обов'язково в присутності людей. Можно викладати думки на папері. Але в обох випадках - ти маєш або почути себе, або прочитати написане і замислитись над цим, наче ти стороння людина. Обов'язково вміти оцінювати себе непередвзято. 

Не знаю, чи буде тобі зрозумілим все що я написав, але сподіваюсь... 
Якщо ти захочеш щось вточнити, чи щоб я пояснив - пиши, запитуй, я спробую зробити все, щоб тобі допомогти. 
Тільки нічого не буду робити за тебе. Людина лише сама за себе відповідає, і тільки сама собі може зробити краще життя. 

(А що до поцілунків та статевих відносин, яких у тебе досі не було, то це, взагалі, великий скарб для цінувальників чистої душі... Ти не витрачала себе не миттєві стосунки, не дарувала і не змішувала себе з байдужими людьми. ТИ ЧИСТА!... Принаймні для мене це дуже-дуже важливо... Я б собі хотів мати таку дружину, що б зберігла до шлюбу зі мною цноту... але практично не вірю в те, що таку зможу знайти..) 

Удачі тобі, Сумна дівчина. 
пиши, буду радий читати твої листи! 

(І ще, якщо ти не проти, я б хотів зберегти цей лист десь в своєму блозі. Просто, мені здається, що ці слова можуть допомогти не тільки тобі... Я цього не стану робити без твого дозволу. Чекаю на твою відповідь!) 

Переписка з турецьким султаном!

СУЛТАН МУХАММЕД IV

ЗАПОРОЗЬКИМ КОЗАКАМ

 

Я, султан, син Мухаммеда, брат сонця і місяця, онук і намісник Божий, володар царств – македонського, вавилонського, єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, винятковий лицар, ніким не переможний воїн, невідступний хранитель гробу Ісуса Христа, попечитель самого Бога, надія і втіха мусульман, великий захисник християн, наказую вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без будь-якого опору і мене вашими нападами не примушувати непокоїтися.

 

Султан турецький

Мухаммед IV

 

 

ЗАПОРОЗЬКІ КОЗАКИ –

ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ

 

Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський Колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, камянецький кат, Подолинський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали , плюгавче!

Невгоден єси матері вільних християн!

Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як і у вас, поцілуй за те ось куди нас!...

 

Кошовий отаман Іван Сірко

Зо всім Кошем запорозьким.