хочу сюда!
 

Наталия

39 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-47 лет

Заметки с меткой «сім'я»

MAFIA

MAFIA (в перекладі з італійського -- СІМ`Я
Зустріч у родинному колі.

Про подонків Сватівської обласної психіатричної лікарні-2018

Про подонків Сватівської обласної психіатричної лікарні.

В Луганській області України є лікувальний заклад «Сватівська обласна психіатрична лікарня (СОПБ, СОПЛ)» як місце несвободи. Туди представники Уповноваженої Верховної Ради по правам людини не появлялися більше трьох років. А жаль. Місце несвободи здвигає баланс інтересів в сторону контролюючих порядок в такому місці несвободи. До чого це приводить? omg

 В жовтні 2018 року Дядик Олександр Миколайович, дуже давній пацієнт СОПЛ,  надіслав листа на домашню адресу своєму колишньому знайомому, який разом із ним проживав в палаті посиленого нагляду. Лист був написаний на огризках пакувального паперу. Та людина скаржилася на погане поводження, в тому числі завідуючої  відділенням номер три Ямпольської. Із досвіду Дядика О.М та його знайомого відомо, що Ямпольська, і не тільки, є власницею риси подонка (покидька). Яка в неї виривається спонтанно і не піддається корекції поведінки. Це проявляється в багатьох ситуаціях поводження її із пацієнтами. В тому числі і в тому, що вона підтримує у відділенні СОПЛ стан, коли пацієнту із дуже-дуже великою затримкою та із  знущанням над його потребою сестра-господарка виконує  замовлення щоб за гроші пацієнта було куплено папір для письма, чи куплено ручку для письма, чи куплено конверт. Сама ж лікар-психіатр Ямпольська на прохання пацієнта відповідає, що у відділенні паперу не має, їй взяти його нівідкіля. І що вона сама для своїх службових потреб купує папір за власні гроші, і куплений нею папір не дає нікому. smeh І це в той час, коли у СОПЛ на повну ставку оплати праці працює юрисконсульт Скворчевський. uhmylka Теж людина із не коригуємою рисою подонка. В обовязки якого входить в рамках законодавства України сприяти усуненню перешкод в дотримання прав людини в СОПЛ. В тому числі і Права людини на підтримування соціальних звязків. 

І це відбувається в той час, коли Сватівською обласною психіатричною лікарнею стали опікуватися представники Польщі. Та вже не один раз кореспондентка із Польщі поряд із виконанням її професійних обовязків освітлювати події у війні Росії із Україною на Еленерівщині  – привозила гуманітарною допомогою польського народу мячі для гри у волейбол, стіл для теніса, ходунки для пацієнтів із розладом рухового апарату, інвалідні коляски, стільці-унітази для випорожнення пацієнтів, що неспроможні дійти самостійно до кімнати туалету.

Читачі!!! Хто із вас набереться громадянської мужності та перевірить повідомлене в цій соціальній мережі і знайде «важелі впливу» для налагоджування хоча б в цій не великій частинці України належного поводження із обездоленими вашими співгромадянами, які чесно працюють зразком того нещастя, яке могло б бути із вами чи членами вашої родини. І Які рельєфно доводять до вашої свідомості те благо, яке Вищі Світи для вас створили із метою забезпечити розвиток у ваших рисах характеру тех., які цінуються і потрібні у Вищих світах після вашої смерті  прижиттєвим  забезпеченням здоровим Вашого фізичного тіла і соціального благополуччя Вашого та Вашої родини і друзів. І які (риси характеру) життєво потрібні таким обездоленим людям в створенні належного середовища їхнього існування.

У ученні, яке принесли людству Автори Лариса Олександрівна Секлітова та Людмила Леонівна Стрельнікова у їх більше, аніж у 55 книгах, - повідомляється про існування Закону Світобудови - Закону існування (Закон существования). За яким принцип існування полягає в бытии (побуту?) контролюємих форм життя. Що ними розширено повідомлено як існування живого середовища існування, у якому існують мислячі Індивіди середовища існування. Беручи в совокупності висловленими Ними, ви-читачі допису, є людьми, у яких до устрою душі приєднано мислячу субстанцію Середовища існування, яка співпрацює із Вашими рисами характеру, щоб схилити Ваші інтереси вмішатися в ситуацію, що описана автором допису (взятого за основу із Фесбука). І створити умови належного поводження в Сватівській обласній психіатричній лікарні медичного та обслуговуючого персоналу. Для цього у співпраці із субстанцією "бытия" Вашій душі належить провести творчу роботу по вивченню "важелів впливу", що визнані в Україні як традиційні, чи які знаходяться у стадії ідеї чи стадії розробки її. Та розрахувати екологічним мисленням процедуру і створити процес невідворотного задіювання таких "важелів" в середовищі існування подонків Сватівської областної психіатричної лікарні. Вашою винагородою буде напрацювання у своєму уму як надбанню матриці понять душі - нових енергетик прогресій, тобто способів мислення, концепцій тощо. І це підсилить Ваші здатності устояти в конфліктних ситуаціях у Вашій шлюбній сім'ї коли будете "котитися по ухабам сімейного життя". А також внесе свою "лепту" у розвиток Вашої риси характеру "сумлінного спеціаліста", або риси характеру "воїна", чи "захисника". Або у розвиток Вашої риси характеру "ученого", чи "досідника потенційного громадського інтересу". Чим займається організація громадянського суспільства неурядова організація "Народное движение Луганщины за перестройку". Статут якої був затверджений ще в часи Радянського Союзу Рішенням сесії Ворошиловградської (нині Луганськ) обласної ради народних депутатів трудящихся. І яка сьогодні гостро нуждається у вливанні молодих членів організації, очікуючи на Вас.


28.10.2018р.

А яка різниця в якій країні бути рабом ситуації?

Недавно натрапила на статтю, в якій йшлось про подружнє життя і що 87% жінок розвелися б зі своїми чоловіками, якби не залежали від їхнього матеріального становища. І тут я зрозуміла, що належу до тих 87% відсотків!.. 

Моєму чоловікові комфортно, щоб я сиділа 3 роки в декреті - а значить в 4-ох стінах і варила борщі (мабуть, які кожному на цій Землі.)  Я змінила місто і нема мені з ким тут піти на каву, з народженням дитини - половина так званих "подруг" відсіялось і збереглась лише одна найкраща подруга дитинства з якою я зідзванююсь час від часу і яка приїжджає до мене в гості під час своєї відпустки (я ж не можу приїхати, понятне діло!). В серпні вона виходить заміж і кличе мене на весілля, а я маю відмовитись. Не через матеріальну ситуацію, не через маленьку дитину, а через те, що мій чоловік боїться залишитись зі своєю дитиною на півдня! І ця наволоч (в сенсі - чоловік) ще сміє давити мені на совість?! Це йому має бути встидно, за те що боїться сам з дитиною залишитись, а не мені! - яка за 2 клятих роки нікуди ще не вийшла сама, без дитячого візка. 

Я розумію, що він не найгірший. Він не п'є, не піднімає на мене рук...але його впертість, невміння прийняти чужу думку, прислухатись до бажання оточуючих і безпорадність - мене обурюють/бісять/дратують/зводять з розуму. Якби не дитина, я б вже давно спакувала речі і першою маршруткою звідси поїхала. Можливо б, працювала посудомойкою чи на заводі в Польщі, щоб вистачало на винаймання чужого житла і харчування. Але не в мами, яка так і марить щоб я пошвидше виписалась з квартири і вона належала нашій гордості сім'ї, матусиному головному досягненню - моєму старшому братові!
.
А яка різниця в якій країні бути рабом ситуації? 
 

(с) Незнайомка

Де краще відпочивати на морі з дітьми?

 Хочемо поїхати власним авто, а куди? В Інтернеті маса пропозицій, та як не наткнутись на шахраїв? Адже картинки всюди гарні, та не знаєш, що застанеш, коли дістанешся місця... А з малими дітьми ризикувати не хочеться.
Щоб поблизу моря. Мене цікавлять умови, ціни, чи є якийсь майданчик для дітей?... Стоянка для авто...  Й переплачувати немає бажання...

Хто де відпочивав минулого року, що може порадити?
Минулого року збирались на море... в результаті поїхали в Карпати. Там відпочили добре, та все ж хочу цього року попасти на море. 
Результат пошуку зображень за запитом "море"

Дім і Сімя




Дім немає Душі - Без Гармонії тих хто в ньому живе . Порожній Дім - це мертвий дім. а дім в якому постійна гризня , чи п'янки , тощо , подібне - це сильно Хворий Дім

знов ридаю...Вона...від ТатусіБо

стирено
ТатусяБо

Вона
... Вона каже, що їй сумно, а я не знаю що мені зробити, щоб їй стало весело. Може мені треба в такому випадку співати, а може навіть дати гопака, щоб їй стало веселіше. Я ніколи не знаю, що мені робити з нею. Тому цілую її в тім’я, бурмочу, щось непритомне, обіймаю, а вона вкладається калачиком у мене на колінах і тихо плаче. А в мене ж серце може луснути від оцих її тихих сліз. Ну навіщо ви плачете? Га? І не можете пояснити, звідки у вас ті сльози, і де народилося ваше «сумно», не кажете що зробити. Вам раптово стає сумно, навіть якщо ви тільки-но сміялися з якогось фільму, а тоді отак «хоп» і сумно. А мені ж треба щось робити, щось вирішувати кудись бігти.
Або от каже мені, «Так сіро, що хочеться хурми, і щоб пахло апельсинами, а навколо абрикоси, ті що мурелі, такі як у бабусі, давай переклеємо шпалери в коридорі». І я думаю, що це ж тільки зачепи ті шпалери, там двері нові потрібні, шафу нову, світильник, треба переносити розетки, а це шукай електрика, і оці всі грунтовки, штукатурки, переклеювання, кілотонни пилюки і бруду – хіба ж це весело? І де тут мурелі? Йду купую хурму, а вона не пахне апельсинами, хоч ти лусни, хурма пахне хурмою. І як це сіро? Як це у вас буває «сіро». Ну сіро, то й сіро. Колір такий та й усе. А вам сіііііро? І від того сіро, я не знаю спокою.
Іноді вона вночі перестає дихати. Ну як… дихає як квітка, так що навіть не чути сопіння. Я тоді схоплююся, кладу їй пальці на шию, щоб знати, що там ще тріпочецця жилка… чи ця… як її… сонна артерія. А вона прокидається і каже, що я ворочаюсь як ведмідь. Ведмідь, чуєш? Я десять років з цією жінкою, вона цілу цистерну наревіла на моїх колінях, і я скаженію від самої думки, що вона дихає як квітка, нечутно. Хай би краще хропіла як бугай, чи там кричала вночі. А то ледь-ледь шелестить у своїх снах. А мені боляче не чути її дихання. Розумієш? Боляче.
Якось вона сказала, що їй боляче. Скрутилася калачиком і дивилася якусь смішнючу комедію, а сама навіть вустами не повела, не посміхнулася і не заплакала. Я запитав її про що це кіно, а вона сказала «не знаю. Тут якісь люди бігають і все». Отак укуклилась в своє «боляче» і лежить. Сказала б уже неси мені аналгін чи нурофен, клич мені лікаря, вези мене в лікарню. Я б її на руках відніс. Але ж ні, їй боляче, і вона лежить в смішних своїх котячих шкарпетках. Я питаю, що їй зробити, чим допомогти. А вона зводить на мене свої величезні очі і каже «Нічим. Все добре. Просто трошки боляче. Я полежу тут, а ти погладь мене по голові». Хіба так лікують біль? Я глажу її волосся і намагаюся взагалі зрозуміти, що цій жінці треба. А вона тільки тихо ойкає і все, аж поки засне. Я бачив як вона переносить біль, від якого я б мабуть подерся на стіни, а вона зціпила зуби і посміхалася. Всі лікарі бігають кричать, а вона посміхається і тільки тоненька зморшка на лобі вказувала на те як їй важко.
Як же мені з нею важко. З вами усіма так важко? Ви всі такі? Я зустрічався до неї з кількома, але зустрівши її я забувся, як це бути з ними, як їм коли боляче, чи сумно, чи сіро. Таке враження, що мені пам’ять стерли і все. І що нікого не було тільки вона, і її жилка під моїми пальцями і її сіро, сумно, боляче, весело.
З нею і справді весело. Буває працюю, стоп’ята сторінка документу, я весь похований уже під тими літерами. А вона раптом стане перед монітором і каже, що терміново хоче, щоб я її поцілував, і це треба негайно, і якщо я зараз її не поцілую, то трапиться щось страшне. І я встаю і цілую її, так ніби до цього і не цілував. Ніби не цілував її вранці, і з вечора, і ніколи. А вона завжди каже що мало. Хіба може бути мало людині поцілунків? Це ж не хліб, якого мало і в тебе голод, і не вода без якої мучить спрага – це ж поцілунки. Але я їй вірю, що якщо не поцілую то станеться щось страшне.
Мені з нею страшно. Вона надто гостро усе переживає. От до прикладу, скис борщ, ну скис то і скис, біс із ним. Скільки в людей скисає борщів?! Тонни. Викинь його і забудь. А вона сердиться на себе, або може розплакатися. Або сміється голосно аж до гикавки, і каже «уявляєш, взяв і скис, падлєц». І мені смішно з нею, і сумно буває за той борщ і страшно. Колись подзвонила з такими риданнями, каже потрапила в аварію, «що мені робити, я все зіпсувала». Я поки долетів до неї, думав, що вона тим своїм жучком півміста рознесла. Приїхав, а там маленька подряпина на сусідній машині, і водій того авта бігає навколо, намагається її заспокоїти, каже, що таке у всіх буває, що він все одно планував її перефарбувати і здати в металобрухт, а вона плаче і вже збирається в тюрму і питає, чи я навідуватиму її в буцигарні. Яка буцигарня? Це ж тільки подряпина на бампері, на чортовому бампері, чортового старого ланоса…
Знаєш оту вічну байку, про чоловіків, які розкидають шкарпетки. Так от у нас її шкарпетки скрізь. І мені це здається кумедним. При тому вона завжди знає де який лежить. Так і каже «подай мені ті з ведмедиками – одна під диваном, а друга в коридорі». От як так можна?! Як у неї так виходить? А ще світло, ніколи і ніде не вимикає світло. Живемо, як в церкві. І я їй кажу, що треба вимикати, а їй завжди мало сонця.
Якось я поїхав у відрядження, на три доби. Вона складала мої речі, і казала, що це класно, ми відпочинемо один від одного. Пекла мій улюблений пиріг , примовляючи, щоб я харчувався там по-людськи, бо однієї язви в хаті досить. Язвою це вона себе називає. Я поїхав, та ще по дорозі до Харкова зрозумів, що не протримаюся там три дні, вирішив усі питання за півдня і вночі уже був під нашим підїздом. Дивлюсь, у вікні світиться, і вона балансує на купі стільців. За той день, за один день, вона зробила три перестановки, розламала комод, і перефарбовувала кухню. Каже що без мене раптом почався армагедон. І я їй вірю… без неї теж армагедон.
Я ніколи не знаю чи вона щаслива зі мною. Адже їй буває сіро, боляче, сумно, страшно… Ви всі такі? Слухай, може їй купити апельсинів? Та хрін із ним, я переклею коридор шпалерами в абрикосах, біс з тією шафою – заміню, і розетки, усе зроблю. Хай вона бурмоче, що я товчусь як ведмідь, я хочу чути, що її життя б’ється під моїми пальцями з усіма її сіро і сумно, і хай не болить…
Добраніч)
Чудесної ночі!

...фейсбучное) мимишное))

від Татусі Бо

Всі оці малі п'яти потрібні в хаті для того, щоб в найстрашнішу мить, підлізти і сказати:
- я вимагаю обнімашок.
Обнімаю.
А вона своїми пальчиками витирає сльози і каже:
- нічого, я колись виросту і нароблю тобі радостів, ти тільки не плач, бо в тебе брови червоні.
Тут і не хочеш, а мусиш втамувати всякі оці жидкості.
- А тепер я буду тобі радісно читати. 
Он воно для чого треба було не зійти з ума від ночей без сну і від втоми. Для того щоб оці веселі малі п'яти вклалися на мене і вимагали "лоскотасиків" і погрожували радостями.

Мотивулька)

В каждой семье есть человек, который не нагулялся. В нашей - это бабушка. После смерти деда шесть лет назад мы перевезли её к себе.
Мои родители говорят, что это судьба мстит им за отсутствие явных подростковых проблем у обоих детей, нас то есть - меня и сестры.
Например, в июле, получив пенсию, она на неделю рванула с лучшей подружкой на море, выключив телефон и позвонила, когда закончились деньги. Мама чуть с ума не сошла. Пришлось ехать их забирать. При этом батя ржал и попросил тещу в следующий раз просто взять его с собой.
У нее диабет в начальной стадии и когда участковый врач с серьёзным видом начал перечислять, что ей нельзя, она перебила его:
- А что будет, если я это буду есть?
- Вы можете умереть, - с самым трагичным и угрожающим видом сказал доктор.
- Да ладно вам! Что, серьёзно? То есть, в 86 лет есть такая вероятность?
Короче, колем инсулин и едим, что хотим.
Она играет в шахматы на бульваре с мужиками и выигрывает! Она поет в хоре "Весёлые старушки", ходит в театр и посещает все бесплатные городские мероприятия и концерты. А недавно завела себе вдового бой-френда на 8 лет младше себя. Теперь они отрываются вместе. В прошлые выходные он побаловал ее гонками на квадроциклах. А потом они за ужином выпили 2 литра домашнего вина и заснули перед телеком в обнимку на диване в гостинной, где мы их и застукали, вернувшись с дачи, как парочку подростков. Так дед Коля был представлен семье - онемевшей маме, офигевшим внукам и неизменно ржущему папе.
Я обожаю свою бабку - она позитивнее и энергичнее большинства моих молодых знакомых. Она любит жизнь и умеет ею наслаждаться. "А сколько той жизни!" - отвечает она моей маме на все ее : "Мама, ну как так-то?"
Хочу такую старость)

(с) Алсу Гильмутдинова.
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая