хочу сюда!
 

Тая

29 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 30-38 лет

Заметки с меткой «сім'я»

знов ридаю...Вона...від ТатусіБо

стирено
ТатусяБо

Вона
... Вона каже, що їй сумно, а я не знаю що мені зробити, щоб їй стало весело. Може мені треба в такому випадку співати, а може навіть дати гопака, щоб їй стало веселіше. Я ніколи не знаю, що мені робити з нею. Тому цілую її в тім’я, бурмочу, щось непритомне, обіймаю, а вона вкладається калачиком у мене на колінах і тихо плаче. А в мене ж серце може луснути від оцих її тихих сліз. Ну навіщо ви плачете? Га? І не можете пояснити, звідки у вас ті сльози, і де народилося ваше «сумно», не кажете що зробити. Вам раптово стає сумно, навіть якщо ви тільки-но сміялися з якогось фільму, а тоді отак «хоп» і сумно. А мені ж треба щось робити, щось вирішувати кудись бігти.
Або от каже мені, «Так сіро, що хочеться хурми, і щоб пахло апельсинами, а навколо абрикоси, ті що мурелі, такі як у бабусі, давай переклеємо шпалери в коридорі». І я думаю, що це ж тільки зачепи ті шпалери, там двері нові потрібні, шафу нову, світильник, треба переносити розетки, а це шукай електрика, і оці всі грунтовки, штукатурки, переклеювання, кілотонни пилюки і бруду – хіба ж це весело? І де тут мурелі? Йду купую хурму, а вона не пахне апельсинами, хоч ти лусни, хурма пахне хурмою. І як це сіро? Як це у вас буває «сіро». Ну сіро, то й сіро. Колір такий та й усе. А вам сіііііро? І від того сіро, я не знаю спокою.
Іноді вона вночі перестає дихати. Ну як… дихає як квітка, так що навіть не чути сопіння. Я тоді схоплююся, кладу їй пальці на шию, щоб знати, що там ще тріпочецця жилка… чи ця… як її… сонна артерія. А вона прокидається і каже, що я ворочаюсь як ведмідь. Ведмідь, чуєш? Я десять років з цією жінкою, вона цілу цистерну наревіла на моїх колінях, і я скаженію від самої думки, що вона дихає як квітка, нечутно. Хай би краще хропіла як бугай, чи там кричала вночі. А то ледь-ледь шелестить у своїх снах. А мені боляче не чути її дихання. Розумієш? Боляче.
Якось вона сказала, що їй боляче. Скрутилася калачиком і дивилася якусь смішнючу комедію, а сама навіть вустами не повела, не посміхнулася і не заплакала. Я запитав її про що це кіно, а вона сказала «не знаю. Тут якісь люди бігають і все». Отак укуклилась в своє «боляче» і лежить. Сказала б уже неси мені аналгін чи нурофен, клич мені лікаря, вези мене в лікарню. Я б її на руках відніс. Але ж ні, їй боляче, і вона лежить в смішних своїх котячих шкарпетках. Я питаю, що їй зробити, чим допомогти. А вона зводить на мене свої величезні очі і каже «Нічим. Все добре. Просто трошки боляче. Я полежу тут, а ти погладь мене по голові». Хіба так лікують біль? Я глажу її волосся і намагаюся взагалі зрозуміти, що цій жінці треба. А вона тільки тихо ойкає і все, аж поки засне. Я бачив як вона переносить біль, від якого я б мабуть подерся на стіни, а вона зціпила зуби і посміхалася. Всі лікарі бігають кричать, а вона посміхається і тільки тоненька зморшка на лобі вказувала на те як їй важко.
Як же мені з нею важко. З вами усіма так важко? Ви всі такі? Я зустрічався до неї з кількома, але зустрівши її я забувся, як це бути з ними, як їм коли боляче, чи сумно, чи сіро. Таке враження, що мені пам’ять стерли і все. І що нікого не було тільки вона, і її жилка під моїми пальцями і її сіро, сумно, боляче, весело.
З нею і справді весело. Буває працюю, стоп’ята сторінка документу, я весь похований уже під тими літерами. А вона раптом стане перед монітором і каже, що терміново хоче, щоб я її поцілував, і це треба негайно, і якщо я зараз її не поцілую, то трапиться щось страшне. І я встаю і цілую її, так ніби до цього і не цілував. Ніби не цілував її вранці, і з вечора, і ніколи. А вона завжди каже що мало. Хіба може бути мало людині поцілунків? Це ж не хліб, якого мало і в тебе голод, і не вода без якої мучить спрага – це ж поцілунки. Але я їй вірю, що якщо не поцілую то станеться щось страшне.
Мені з нею страшно. Вона надто гостро усе переживає. От до прикладу, скис борщ, ну скис то і скис, біс із ним. Скільки в людей скисає борщів?! Тонни. Викинь його і забудь. А вона сердиться на себе, або може розплакатися. Або сміється голосно аж до гикавки, і каже «уявляєш, взяв і скис, падлєц». І мені смішно з нею, і сумно буває за той борщ і страшно. Колись подзвонила з такими риданнями, каже потрапила в аварію, «що мені робити, я все зіпсувала». Я поки долетів до неї, думав, що вона тим своїм жучком півміста рознесла. Приїхав, а там маленька подряпина на сусідній машині, і водій того авта бігає навколо, намагається її заспокоїти, каже, що таке у всіх буває, що він все одно планував її перефарбувати і здати в металобрухт, а вона плаче і вже збирається в тюрму і питає, чи я навідуватиму її в буцигарні. Яка буцигарня? Це ж тільки подряпина на бампері, на чортовому бампері, чортового старого ланоса…
Знаєш оту вічну байку, про чоловіків, які розкидають шкарпетки. Так от у нас її шкарпетки скрізь. І мені це здається кумедним. При тому вона завжди знає де який лежить. Так і каже «подай мені ті з ведмедиками – одна під диваном, а друга в коридорі». От як так можна?! Як у неї так виходить? А ще світло, ніколи і ніде не вимикає світло. Живемо, як в церкві. І я їй кажу, що треба вимикати, а їй завжди мало сонця.
Якось я поїхав у відрядження, на три доби. Вона складала мої речі, і казала, що це класно, ми відпочинемо один від одного. Пекла мій улюблений пиріг , примовляючи, щоб я харчувався там по-людськи, бо однієї язви в хаті досить. Язвою це вона себе називає. Я поїхав, та ще по дорозі до Харкова зрозумів, що не протримаюся там три дні, вирішив усі питання за півдня і вночі уже був під нашим підїздом. Дивлюсь, у вікні світиться, і вона балансує на купі стільців. За той день, за один день, вона зробила три перестановки, розламала комод, і перефарбовувала кухню. Каже що без мене раптом почався армагедон. І я їй вірю… без неї теж армагедон.
Я ніколи не знаю чи вона щаслива зі мною. Адже їй буває сіро, боляче, сумно, страшно… Ви всі такі? Слухай, може їй купити апельсинів? Та хрін із ним, я переклею коридор шпалерами в абрикосах, біс з тією шафою – заміню, і розетки, усе зроблю. Хай вона бурмоче, що я товчусь як ведмідь, я хочу чути, що її життя б’ється під моїми пальцями з усіма її сіро і сумно, і хай не болить…
Добраніч)
Чудесної ночі!

...фейсбучное) мимишное))

від Татусі Бо

Всі оці малі п'яти потрібні в хаті для того, щоб в найстрашнішу мить, підлізти і сказати:
- я вимагаю обнімашок.
Обнімаю.
А вона своїми пальчиками витирає сльози і каже:
- нічого, я колись виросту і нароблю тобі радостів, ти тільки не плач, бо в тебе брови червоні.
Тут і не хочеш, а мусиш втамувати всякі оці жидкості.
- А тепер я буду тобі радісно читати. 
Он воно для чого треба було не зійти з ума від ночей без сну і від втоми. Для того щоб оці веселі малі п'яти вклалися на мене і вимагали "лоскотасиків" і погрожували радостями.

Мотивулька)

В каждой семье есть человек, который не нагулялся. В нашей - это бабушка. После смерти деда шесть лет назад мы перевезли её к себе.
Мои родители говорят, что это судьба мстит им за отсутствие явных подростковых проблем у обоих детей, нас то есть - меня и сестры.
Например, в июле, получив пенсию, она на неделю рванула с лучшей подружкой на море, выключив телефон и позвонила, когда закончились деньги. Мама чуть с ума не сошла. Пришлось ехать их забирать. При этом батя ржал и попросил тещу в следующий раз просто взять его с собой.
У нее диабет в начальной стадии и когда участковый врач с серьёзным видом начал перечислять, что ей нельзя, она перебила его:
- А что будет, если я это буду есть?
- Вы можете умереть, - с самым трагичным и угрожающим видом сказал доктор.
- Да ладно вам! Что, серьёзно? То есть, в 86 лет есть такая вероятность?
Короче, колем инсулин и едим, что хотим.
Она играет в шахматы на бульваре с мужиками и выигрывает! Она поет в хоре "Весёлые старушки", ходит в театр и посещает все бесплатные городские мероприятия и концерты. А недавно завела себе вдового бой-френда на 8 лет младше себя. Теперь они отрываются вместе. В прошлые выходные он побаловал ее гонками на квадроциклах. А потом они за ужином выпили 2 литра домашнего вина и заснули перед телеком в обнимку на диване в гостинной, где мы их и застукали, вернувшись с дачи, как парочку подростков. Так дед Коля был представлен семье - онемевшей маме, офигевшим внукам и неизменно ржущему папе.
Я обожаю свою бабку - она позитивнее и энергичнее большинства моих молодых знакомых. Она любит жизнь и умеет ею наслаждаться. "А сколько той жизни!" - отвечает она моей маме на все ее : "Мама, ну как так-то?"
Хочу такую старость)

(с) Алсу Гильмутдинова.

Аліментна тема, вже флешмоб

Прочитала тут замітку  http://blog.i.ua/user/2259240/2035152/ і попала стаття на очі

В УКРАИНЕ ЗАПРЕТЯТ ВЫЕЗД ЗА ГРАНИЦУ МУЖЧИНАМ, КОТОРЫЕ НЕ ВЫПОЛНЯЮТ ОБЯЗАТЕЛЬСТВА ПЕРЕД СЕМЬЕЙ

Министерство юстиции Украины планирует принять решение о том, чтобы мужчинам, которые не платят алименты на детей, запретили выезд за границу.

Об этом сказал на пресс-конференции министр юстиции Украины Павел Петренко по итогам рабочего визита в Черновцы, передает УНН.

выезд за границу, Минюст, мужчины, семья, дети, алименты, Украина, новости, Begemot

«Мы будем проводить и информационную кампанию, озвучивать фамилии тех лиц, чтобы женщины знали таких «героев» поименно. Тем более, что реестр должников, который запустило Министерство юстиции, дает такую возможность, информация в этой части может быть открытой. И, конечно, не платишь алименты – не имеешь безвиза, не платишь алименты – не сможешь ездить на автомобиле. Мы будем принимать системные решения, в том числе, о запрете выезда за границу», – подчеркнул министр.

По словам Петренко, по всей стране больше 2 миллионов исполнительных производств по неуплате алиментов. Более 500 тысяч детей не получают алименты больше полугода.

Иcточник 24tv




33%, 4 голоса

67%, 8 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Як створити сім'ю. Щастя. Сімейне життя. Чоловік та його дії.

Для того, щоби дівчина зрозуміла усю серйозність твоїх намірів - треба сказати - ВІДДАМ ТОБІ УСЕ !

і не так, як у кацапів дебільних - " я подарую тобі зірку"...- не свою, помітьте...))))

А віддам ВСЕ, ТЕ ЩО МАЮ ЗАРАЗ, І ЩО МАТИМУ У МАЙБУТНЬОМУ.
.

.
до речі, і в Природі теж цей принцип працюе. Хай яке природне творіння не розумне ( "чоловіче) , але перед спаровуванням и після воно дійсно віддае забагато себе. 
Перед спаровуванням - частенько і все. Після - більшу частку. 
.
і життям в основі ризикиють до і після, а матеріальним - то тим більше.
.
якщо ви не серйозно - спаси боже такого не кажіть. кажіть щось інше. але якщо використаете мою Пораду, про кажи все - ...це буде реальне порушення своеї карми...кара буде через пару років - можете не сумнів. Але зараз не про сатану, и не про бабніків ( які насправді гоміки - від не задоволеності бабами - через те і бігають по всіх бабах. механіка. тьфу на них
.
Я зараз говорю про Нормальні відносини. Про Зустріч Нормального Чоловіка, і Нормальної Жінки - і в них може щось склеїтись - якщо він почне казати нормальні потрібні слова....

через пів-року - рік - да, можуть втекти. 
але спочатку, щоби Продовжити Життя - На все згодні. Дуже-дуже багато здатні віддати...
.


Отже, якщо Чоловік впевен - що це - воно, що ця жінка підходить - він повинен заявити, що віддасть усе. І так і діяти.
а там як Життя покаже. Дасть Біг - все й буде Добре до кінця ваших днів...сім'я, Любов, Діти - все буде...
.
Але спочатку - віддам усе. для тебе. кохана!
 ось так треба. ну бо так.
.

Бо це е - Життя.

Ц - цілеспрямованість



Одна моя близька людина має таку цілеспрямованість, якій би могли всі позаздрити. Вона пройшла роки відстоювання свого, і отримала результат до якого йшла. А ми всі критикували.

От, як це можливо, ви мені поясніть, що людина змолоду хапається за те, що їй потрібно й міцно тримається цього? А як вона знала попередньо, що саме це їй потрібне, що саме воно є її ціллю? Це ж неможливо передбачити, правильно? Як воно далі буде.

Зрештою поясню про що я.

Дівчина побачила хлопця десь у якійсь компанії, вхопилася за нього, і вже не відпускала, навіть супротив його волі. Пропрацювала зв’язки з його родиною (з його матір’ю). Яка й посприяла у подальшому, коли дівчина «залетіла». Він її намагався відшити, намагався позбавити себе відповідальності мати дитину, і тим паче, продовжувати стосунки. Але її не зупиняло. Матір хлопця поселила дівчину у його кімнаті разом з ним. І він не зміг чинити опір цьому.

Спочатку він просто покинув батьківський дім. Багато років був де завгодно тільки не вдома. З’являючись зрідка, на день – два раз чи два на рік. Дівчина старанно прочитала кіпи психологічних книжок, пройшла безліч консультацій, тренінгів. Ходила до ворожок й екстрасенсів. І все, що отримував з її боку хлопець – це не докори, і не сварки, а дуже стабільні слова «Я тебе кохаю» навіть коли намагався підсрачниками викинути її зі своєї домівки.

Дитину також ненавидів, всіляко обзивав, і намагався позбутися їх обох, коли приїжджав, стверджуючи, що йому це все не потрібно.

Але у відповідь тільки «Я тебе кохаю» і прохання хоча б казати слова «Я тебе теж кохаю», навіть коли це не правда.

Не знаю як вони домовилися, але він погодився просто казати ці слова, але попереджав, що це не правда.

Йшли роки. Повернення з відрядженнь мужчини перетворювалося в пекло для неї і її дитини. Але вона просто догоджала йому, прибирала, кормила, робила масажі, змовчувала на всі знущання, тощо. І будь що казала ті самі слова про кохання, і благала його повторювати те саме.

Пройшло ще кілька років. Ми всі, хто її знає, просили її не мучити себе й дитини, а піти від цього пекла, кожного разу, як вона зривалася в істерики й сльози перед нами (але уникаючи хоча б крихту розпачу показувати йому).

Зрештою, їй разом з його сім’єю вдалося переконати його, що необхідно розписатися, заради майбутнього дитини. Десь два роки вмовляннь його переконали. Але він позбувся білого плаття, яке вона собі придбала (весільне пишне), і купив їй чорне звичайне, як на корпоративи ділові одягають.

Їй вдалося переконати його влаштувати банкет. Хитрість була в тому, що це був його ювілей. Всі родичі прийшли на весілля, і тільки він вважав, що це його ювілей, і постійно це повторював у мікрофон на святі, але натовп вперто кричав «гірко», і він цілував наречену.

 

Пройшли роки. Мужчина перетворився за абсолютно звичайнісінького мужика. Праця й генетичні хвороби зробили його зовсім не приглядним на вигляд. Звичайнісінький, ще й алкоголік, як і всі.

Мужик приїжджаючи додому почав помічати переваги чемної дружини, яка зустрічає дуже тепло, готує, прибирає, пестить, тощо. І вредний веселий хлопчак вилитий він як дві каплі, вже не дратує. Відчув, наскільки потрібний він цим двом. Вона як і завжди «Я тебе кохаю», і він вже відповідає не силоміць.

 

Мужику вже багато років. Ну, кому б він знадобився, якби не вона??? Тільки завдяки цій жінці він отримав майбутнє не самотнє, як, наприклад, в його рідного брата.

 

Якщо чесно, то я, особисто, у шоці, що так буває. І абсолютно не схвалювала її тактики на самому початку. Але. Всі знайомі мені жінки, які поважають рішення інших людей – самотні й бездітні. А у них – теплий охайний дім, сім’я, весело й все, загалом, дуже нормально.

Невже, щоби все було добре, треба рвати своє з м’ясом і кров’ю???? Це по-перше. А по-друге, не розумію – як зрозуміти, що потрібне саме те, а не інакше? Що веде таких жінок? Чим вона керується, визначаючи, за кого вхопиться і триматиметься? Я б на її місці взагалі не звернула би уваги на якогось придуркуватого хлопця, що полюбляє пити й захоплюється авіа-конструкціями. А може це і є кохання? Якого не всім фартує у житті відчути. Можливо, якби мною опанувало таке відчуття – може й я би йшла напролом до своєї цілі, як вона. Але не йду, бо не відчула такого. Кого не візьми – усі придурки якісь, і нафіг те треба?))) І тим більш, я би не стерпіла тих принижень, через які мужчина з цієї історії проводив свою другу половинку.

Виходить, жінки, сімейне щастя полягає у самопожертві, приниженнях, тяжкій праці зрання і допізна з недосипаннями, інколи навіть фізичних розправах. І тільки пройшовши через таке жінка отримує чоловіка, який забезпечує сім’ю, і дитину, і сім’ю і затишний дім і слова кохання, і пишне весілля, і подарунки-прикраси-квіти.

Виходить так?

Беріть, короче, своє за барки, і буде твоє.

А я так ніколи не робитиму))) І пофіг мені те сімейне життя)))

 

Как сохранить семью ?!

Женщину решил бросить муж. Некрасивая, дескать. Тогда она ему сказала:
— Давай так. Будешь идти за мной по городу и если хоть один мужик на меня не обернется — можешь бросать.
Муж подумал и согласился. Он был очень удивлен, когда увидел, что ВСЕ встречные мужчины оборачивались вслед его неказистой жене. Даже машины притормаживали. В итоге семья сохранилась, выросло двое детей. В 60 лет жена призналась:
— Дорогой, я тогда всем мужикам язык показывала...

Сьогодні днюха в Горбі

Самое главное, что мне дал Горбачёв – не свобода слова и рынка, не открытость границ и частное предпринимательство, не возможность верить в то, что ты не мышь огромной империи, а полноценный гражданин большого мира, хотя и это страшно важно.
Самое главное и антисоветское, чем меня научил Горбачев личным примером – это то, что семья важнее Родины. И, если не умеешь любить родных, с чужими тоже ничего не получится.
Горбачев, спускающийся с черным лицом по трапу самолета, прибывшего из Фороса – это про про страх за семью, а не про страх потерять власть: потому что от пережитого у его жены отнялась рука. И надо скорее домой, а потом скорее – к врачам. И только потом – в Кремль.
Горбачев первых дней своей отставки, обнаруживший в Кремле, в своем кабинете, будущих больших начальников новой власти сидящими на бывшем горбачевском рабочем столе с бутылкой виски – не спорит с ними и не борется. Возвращается домой и в течение нескольких дней сжигает письма, которые они с Раисой писали друг другу всю жизнь: чтобы никто чужой не прочел, мало ли как все повернется.
И еще Горбачев каждый вечер, во сколько бы ни вернулся домой – идет с женой гулять. Чтобы было время побыть вдвоем, чтобы обо всем поговорить, попытаться успеть наговориться…
И еще Горбачев в клинике города Мюнстер, качающий свою умирающую Захарку на руках, как ребенка. И пересказывающий ей всю их большую и счастливую жизнь вместе. И смеющийся с нею сквозь слезы -- мне медсестры рассказывали.
У президента, который был человеком и умудрился, пройдя власть, им остаться, сегодня день рождения.
Будьте здоровы, Михаил Сергеевич. И живите как можно дольше рядом с нами.

Вот это да! Теория Дарвина летит в тартарарам!

Учёные доказали, что, оказывается, человека человеком сделал не труд, а семейная жизнь и любовь. Семья это в первую очередь забота о ближнем и вероятность выживания потомства, как раз, наиболее возможна именно в семье. И, согласитесь, что как то неудобно было бы мужчине на четырёх лапах нести своей любимой добычу на обед или тот же цветок, чтобы доставить ей удовольствие и сохранить своё потомство. Поэтому потребность обеспечивать семью всем необходимым вынудила мужчин твёрдо стать на свои ноги.
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая