хочу сюда!
 

Татьяна

31 год, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 31-38 лет

Заметки с меткой «буття»

Завтра.

Ще зовсім трохи, і завтра стане сьогодні.
Можливо , завтрашній день комусь стане початком відліку нової системи координат, а можливо зовсім непомітний сірий дощовий осінній день загубиться серед багатьох минулих днів, нічим таким особливим не відзначених, але швидкоплинних і невблаганних.
Хто зна.

Двадцять перше століття - століття відсутності життя у житті

Саме так, вважаю, потрібно було би назвати нашу епоху.
Заради того, щоб отримати життя - люди йдуть на роботу, одружуються, та народжують дітей.
Та багатьох й те не рятує від відсутності життя.





Чому так? Це можливо пояснити. Але здебільшого вважають за необхідне мовчати й не думати про те. Адже так соромно визнавати, що на роботу ходять для того, щоб "поцвірінькати" з подружками, помірятися жезлами з мужиками (мужики з мужиками), показати всім свої нові шмотки та себе. Тільки не для того, щоб працювати, і тим більш не для того, щоб розвивати якусь галузь.

Так само й про одруження і народження дітей. Мало хто робить це свідомо, заплановано, й через природні здорові потреби продовження роду.

Залишається загадкою - чому керівники терплять таких "трудівників". Просто через особистісну симпатію? Або ж у думках у них щось таке: "ой-ой, а що ж воно робитиме без роботи. Це ж зіп'ється! Ой-ой не можу того допустити - буду платити йому/їй хай ходить".

Дуже мало підприємств, де люди справді розвивають свою галузь. От тому  й так мало розвинутих підприємств в Україні.

Дивлюся я на технічний прогрес... Все більше відпадає необхідність тих чи інших професій та посад. Цікаво, що робитимуть ті люди, яким колись не стане куди ходити красуватися собою, а власного життя не мають?
Можна було би об'єднуватися та влаштовувати власні справи. Але ніхто не хоче. Ніхто до того не готовий морально. Бо люди наші глибоко в голові = істоти звиклі до стійла. Забери в них стійло - в них їде дах і не можуть дати собі ради.
А ті, хто не такий -  опиняється на самоті без можливості підняти справу самотужки. Якщо ж стає сміливості почати наодинці - справа чавить їх як виноградину під ногами, й вони не виживають.

Якщо помиляюся (а я хочу помилятися smile ) - розкажіть приклад, коли людина наодинці створила якусь справу, вижила, й те діло її не покалічило.


ЗВИЧАЙ - Творіння Рук Божих

  Головні вихідні ключові моменти, які дозволяють більш об’єктивно подивитися на витоки українського Звичаю й відчути їх глибинність та правічність.                                                                                                                                                  Перший “ключовий момент” Це розуміння того, що Світ - унікальна всеохоплююча досконала стійка Система, створена Богом (Творцем, Природою, Всесвітнім Розумом тощо), в якій усе взаємопов’язано і діє за певними вічними ЗАКОНАМИ. І Людина (Людство) невід’ємна частина цієї системи, яка має існувати і діяти за загальними правилами-законами всієї Системи. В разі порушення або ж відходу Людини (Людства) від цих Законів Система-Світ, забезпечуючи свою сталість, або ж вносить певні корективи, або ж міняє ту свою ланку, яка не діє за її законами та порушує стійкість Системи в цілому. Ці Закони Творця є вічними (принаймні на час існування Системи) та обов’язковими для всіх без винятку. Все інше, що поза цими Законами створено людьми, буде суб’єктивним відображенням знань і може сприйматися, або ж ні, більшою чи меншою частиною людей, в залежності від їх обізнаності, інтелекту, уподобань, світоглядних позицій... Божі ж Закони існують і діють незалежно від того, чи подобаються вони комусь,чи знають про них люди, виконують їх, чи ні. 

      Ці Вічні Божі Закони є константами і відображають Суть і Світогляд створеної Системи, є її Духовною суттю.
      Другий “ключовий момент” Людина (Людство) з самого початку знала і володіла Законами Системи (Божими Законами), які дані були саме Людині не лише на рівні інстинкту (як тварині), але й у вигляді ЗВИЧАЮ.
      Ця Духовна сутність Системи в матеріалізованому вигляді дані людям у вигляді ЗВИЧАЮ, який охоплює і регулює усі аспекти людського життя від самого народження і до смерті. Отже ДУХОВНІСТЬ є не що інше як Божі Закони, відображені у Звичаї саме для Людини. Наскільки живе  Людина у ЗВИЧАЇ (саме живе, а не просто знає його), тобто наскільки відповідає Божим Законам її світогляд і, головне, спосіб життя – такий її рівень ДУХОВНОСТІ. Тому ні рівень освіти чи знань, ні будь-який релігійний сан чи будь-яка висока посада не можуть слугувати однозначною ознакою духовної Людини. Головне – як, за якими законами вона живе!
      Таким чином ЗВИЧАЙ є КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ, тим параметром, який визначає спосіб буття як окремої людини, так і, що найважливіше, народу в цілому, Він є Найвищим Законом, який забезпечує, за умови його виконання, гармонійне співіснування ЛЮДИНИ з усім у ПРИРОДІ, яка є СВЯТИНЕЮ рівно як і ЗЕМЛЯ, на якій живе народ.
      Втрачаючи ЗВИЧАЙ, людина відходить від природного способу життя, вступає у протиріччя з Природою, втрачає свою ДУХОВНІСТЬ, здоров’я, а заразом і ті могутні можливості, які закладені в неї Богом при створенні. Звичаї – це ті визначальні сталі параметри, які забезпечують, за умови їх дотримання, досягнення і здійснення людиною свого головного призначення на Землі – бути помічником Бога у підтриманні Світового Ладу. Тільки у Звичаї повною мірою та у первинному, неспотвореному вигляді визначена і зафіксована сутність всіх цих визначальних понять. 
      Отже, ЗВИЧАЙ - Творіння Рук Божих, а не людських, - завжди був тією могутньою основою, яка складала і формувала Світогляд наших Пращурів, їхнє ставлення до навколишнього Світу і до самих себе.
      Саме наявність такого інструментарію, такого підходу дозволяє підійти до вирішення цієї архіважливої проблеми, що, в свою чергу, відкриває шлях до визначення не менш важливих життєвих категорій як окремої Людини, так і, що головніше, Людства в цілому – МЕТА ЖИТТЯ, ДУХОВНІСТЬ, СОВІСТЬ, ЩАСТЯ тощо.
      Ніхто не заперечуватиме відомий вираз відомого письменника, що “в людині має бути все прекрасне – і обличчя, і одяг, і душа, і думки”. Але як і хто вимірює і оцінює той рівень “прекрасного”. Мудрець Епікур стверджував “Не можна жити приємно, якщо не живеш розумно, морально та справедливо, і, навпаки, не можна жити розумно, морально та справедливо, якщо не живеш приємно”. Все вірно, але, знову ж таки, як і хто визначає оту “розумність”, моральність”, “справедливість” і, врешті-решт, “приємність” життя? Швидше за все мав бути якийсь прийнятний для всіх мірило-еталон у цих питаннях і тоді все ставало на свої місця. Такими еталонами-мірилом на різних етапах існування людства, як відомо, були панівні в цей час ідеології і, як не дивно, мода, хоча і в меншій степені та обмежених параметрах. Але чи завжди так було? Ми знаємо, що ці еталони-мірила (ідеології) дуже суттєво відрізнялися на різних етапах існування людства. В той же час виникає логічне запитання: невже сутність таких одвічних категорій як, наприклад, МЕТА ЖИТТЯ, ДУХОВНІСТЬ, СОВІСТЬ, ЩАСТЯ могли змінюватись в залежності від зміни суспільного ладу? При цьому не забуваємо про перший ключовий момент, який виключає таку можливість. Але оскільки такі зміни практично  відбувалися і відбуваються, то логічно передбачити, що Система-Світ, яка існує за Божими Законами, рано чи пізно відторгне (скорегує, чи взагалі знищить) людську спільноту, яка вирішила жити за своїми, людськими законами, хоч вони іноді видаються і дуже справедливими. Це і відбувається сьогодні, коли значна частина мислячих учених констатує: людство стоїть на межі глобальної багатоаспектної катастрофи. 
      Духовність (моральність) народу визначається фактичним станом його Світогляду, що відображений у збережених (розвинутих чи, навпаки, втрачених) ЗВИЧАЯХ, які спираються на Закони Природи та унормовують життя людини як частинки Всесвіту, Природи. Натомість державна ідеологія фіксується і діє безпосередньо через закони, усталені людиною для унормування розвитку суспільства і, відповідно, місця особистості в ньому на потребу всьому народові, або ж, що частіше, на догоду правлячій верхівці суспільства. 
      Коли обидва параметри (Звичай та державна ідеологія) спираються на спільний фундамент, тобто закони людські не суперечать Законам Природи, суспільство спокійно, без особливих протиріч розвивається відповідно до своїх моральних та матеріальних цінностей, свого Світогляду. Коли ж підвалини державної ідеології відрізняються від підґрунтя духовності народу - починаються протиріччя, тим гостріші, чим більші ці розходження. З огляду на це можна припустити, що першою і найголовнішою ознакою наближення кінця існування народу (національної держави)  є втрата свого ЗВИЧАЮ – сутності та оборонця Духовного Світогляду та його Національної Окремішності. Відповідно до цього чітко простежується та оцінюється і фактичне місце Держави, її дійсне ставлення до свого Народу, та її, що найважливіше,  духовна основа.
      Ця унікальна особливість ЗВИЧАЮ – глибинність, Божественість - дозволяє йому сьогодні виконати чи не найголовнішу роль у житті Українського Народу – об’єднати націю і зробити її монолітною. Саме ЗВИЧАЙ може стати тією основою, на якій прийде порозуміння усіх багаторазово штучно поділених та переподілених за найрізноманітнішими ознаками українців. Чи може піднятися на ЗВИЧАЙ Пращурів рука українця? А якщо піднімається - то це вже не українець.
      Звичай дозволяє просто і правдиво, органічно визначити ДУХОВНІСТЬ кожного з нас, наше місце у Вічному Українському Роді. Все, що випадає із Звичаю, не стоїть в обороні України та її народу – в більшій чи меншій мірі вороже нашій Землі і рано чи пізно заявить про це! Будь-яка релігійна організація, яка не стоїть на одвічній українській ЗВИЧАЄВОСТІ, є чужинською сектою, якими б гаслами вона не прикривалася, чи якою б чисельною та багатою вона не була. Як не вистачає саме такого погляду нинішнім провідним державникам і науковцям! Навряд би за цих умов могли б у них навіть виникнути питання “яку державу треба будувати?” та “чи може Земля бути товаром?”.
      Безальтернативною умовою, яка може заступити шлях подальшого і уже остаточного знищення українців як нації, є моральне оновлення, повернення до правічної ДУХОВНОСТІ. Без подолання вірусу брехні, який охопив практично всі правлячі верстви суспільства в умовах вседозволеності і, одночасно, пільгового та судового прикриття дій і бездіяльності можновладців, годі сподіватися змін на краще. Тільки позбувшись цієї біди можна вирішувати питання щодо економічної кризи та її соціальних наслідків. Вирішувати саме у такій послідовності, оскільки не “суспільне буття визначає свідомість”, як це стверджувалося в радянський період на основі історичного матеріалізму, а, навпаки, саме свідомістю – ДУХОВНІСТЮ, мораллю суспільства – визначається його соціально-економічне буття. Повернення до Духовного життя, до одвічного ЗВИЧАЮ є не якась гірша, чи краща рекомендація, а безальтернативна умова існування саме ЛЮДИНИ і СВІТУ взагалі. 
      Ніхто не заперечуватиме проти відомого положення, що об’єднаний одним світоглядом, чи хоча б однією ідеєю, народ (чи група людей) набагато сильніші за таку ж кількість людей, які розрізнені. В цьому полягає відомий досить давній підхід завойовників – “розділяй і володарюй”. Усі це знають, але чомусь в котрий раз наступають на одні і ті ж граблі.
Нас намагаються порізнити і на більш високому, духовному рівні. Якими тільки засобами не нав’язувалася і не продовжує нав’язуватися нам думка, що у кожного своя духовність, своя правда, своя совість, своя мета Життя і, врешті, своє особисте Щастя.
      На скільки частин поділені сьогодні українці за своїм світоглядом? Навіть неможливо порахувати.
Тільки більше 100 зареєстрованих політичних партій !!! А скільки найрізноманітніших за своїми світоглядними позиціями релігійних конфесій, сект, течій, груп  паразитують на тілі України??? А скільки нерелігійних клубів, центрів, офісів, шкіл з відмінним від українського світоглядом зомбують і калічать духовно не тільки дорослих людей, але, що набагато небезпечніше – молоде покоління? А ще ж до цього долучаються і спортивні школи, секції, різноманітні танцювальні гуртки тощо, які пропагують чужинський світогляд. Не згадую вже про море різного штибу екстрасенсів, біоенергетиків, магів усіх кольорів і відтінків, які заполонили наше суспільство і, ніби авторитетно посилаючись на Відичний світогляд, намагаються з усіх сил нищити залишки нашого правічного Звичаю. Нас мало не розчиняють у цій масі різноманітних філософських поглядів. При цьому, що цікаво, кожний з них розуміє, бачить і може по своєму, тільки на своєму особливому рівні і світовідчутті, часто не збігаючись між собою у результатах. Тому скільки і яких задіяно сил проти українського світогляду не знає (навіть ще страшніше – просто не хоче знати) ніяка статистика, адже не всі ці сили діють відверто вороже і прямо і, до того ж, далеко не всі зареєстровані. Якщо хтось думає, що таким чином виховується різнобічно розвинена людина, то він дуже помиляється. Відсутність у вихованні підростаючого покоління світогляду свого народу, розмитість та протиріччя нав’язуваних чужинських філософських поглядів сприяє лише відтворенню  штучного космополітичного, інтернаціонального світогляду з досить сумнівними цінностями, далекими від святинь батьківської Землі. Страшний духовний глобалізм давно не тільки став на порозі нашої хати, але й нахабно розсівся в ній. І це ми добре бачимо в реаліях сьогодення. Прикладів шукати не треба, вони просто кричать з усіх боків. 
      За відсутності єдиного, ґрунтовного рідного світобачення, прийнятного для усіх, українці, як і раніше, а може ще й інтенсивніше, підпадають під вплив незліченої кількості найрізноманітніших чужинських ідеологій. 
      Що ж може зарадити справі? 
      Об’єднує нас – Україна, зокрема бажання бачити Україну українською, а значить ДУХОВНОЮ, високоморальною. Тут суперечок немає. І тому всі дії, направлені на це, нам зрозумілі. Всі ми категорично не хочемо бачити на своїй землі панування чужого світогляду, незалежно чий він – християнський, іудейський, мусульманський і т.д. до нескінченості. Ні, ми не проти, що б ці світогляди існували, щоб хтось їх сповідував. Але ми категорично проти того, щоб їх у різних виглядах нав’язували нам, українцям, щоб вони не тільки підступно підміняли наш світогляд, але при цьому ще й різноманітними засобами спотворювали, зневажали і висміювали його. В цьому ми єдині, і це є те, що дає нам наснагу у відстоюванні всього українського, принаймні всього того, що було у нас до так званого хрещення Русі. Зважмо також на те, що процес нищення українського світогляду останнім часом набрав ще більш небезпечних форм – його стали підтримувати представники влади. Як інакше можна пояснити введення в школах християнської етики, вивчення основ християнського віровчення, відкриття церкви у Верховній Раді України, регулярні різноманітні трансляції по головним теле- і радіоканалам тощо. Тобто цей процес стає все більш масовим і, все небезпечнішим.
      Що ж роз’єднує
нас? Як не дивно – знову ж таки Україна, точніше різне розуміння сутності українського світогляду, в першу чергу відмінність у розумінні того, що лежить у його основі. Спостерігається дивна картина – говоримо ніби українською мовою, а, в той же час, не чуємо і не розуміємо один-одного.
- Українців-комуністів, наприклад, цілком задовольняє така Україна, у якої історія починається з 1918 року, а світогляд визначається таким незвичним і незвичайним формулюванням - “демократичною диктатурою”  та “Моральним кодексом будівника комунізму”. Правда ці моральні вимоги, як нам відомо, не стосуються “вождів”, тобто в такому суспільстві сповідуються подвійні цінності. Окрім усього, комуністи не дуже переймаються тим, що було до 1918 року. Більше того, це минуле малюється, як правило, чорними кольорами;
- Другий приклад: більшість сучасних українців-козаків цілком задовольнить та Україна, історія якої починається із величі Запорізької Січі, передбачає реєстрове козацтво, а світогляд спирається на “Звичаєве право”, яке, як відомо, є тільки слабким відбитком-залишком правічного Звичаю, та на конституцію Пилипа Орлика. І ніхто з них при цьому не задумується, що ця конституція фіксує офіційний кінець сприйняттю людьми Божих Законів – Звичаю (навіть у залишковій формі “Звичаєвого права”), натомість освячуючи запровадження людських законів, хоч і дуже непоганих не тільки як на той, але, навіть, і на наш час. І знову ж таки, моральні обмеження практично не виконуються гетьманами, за що значна частина їх страчені безпосередньо самими козаками. І важко сучасним козакам пояснити, що такий підхід практично вирізняє їх від інших верств населення, не узгоджується з хліборобським світоглядом українців, їх лагідною вдачею та миролюбством. Натомість зараз, наприклад, у так зване “Звичаєве козацтво” вноситься поняття гетьмана, як спадкового монарха!? Це вже якась нова, незнана досі якість, а скоріше прояв звички підгортати все під себе, прикриваючись при цьому гарними гаслами.
- Приклад третій - сучасних українців-християн цілком задовольняє Україна, підвалини якої закладені після хрещення Русі князем-зрадником Володимиром, який тільки через двісті років після смерті канонізований як святий чужинською церквою. Ми добре знаїм, як  підступно трактують офіційні провідники християн культурний і духовний стан України до хрещення Русі – дикуни, неписьменні, примітивні, малорозвинені, хижі і т.д. до нескінченості. Безумовно,  ці високоосвічені люди добре знають, що все це чистісінька брехня – інакше б з таким запалом не переписували та не підчищали б  літописи, не нищили б писемні твори, написані далеко до часів Кирила і Мефодія, не залучали б до своїх свят і обрядів цілі пласти української культури і т.д. і т.п. А чи притримуються тих розрекламованих християнських цінностей як самі провідники церкви, так і рядові християни. Хто з них на ознаку своєї доброти і любові підставив праву щоку, коли вдарили по лівій, хто добровільно віддав гвалтівнику другу дочку, після того, як він згвалтував першу. НІХТО!!! Більше того, навіть не можуть сісти за стіл переговорів, аби об’єднатися  усім християнам на землях України на основі хоча б тої єдиної Біблії. Де там, яка ворожнеча!!! Тобто для інших проповідується одне, а самими робиться інше. Таким чином допускається подвійний світогляд, а всі так звані “гріхи” “очищаються” за допомогою механізмів сповіді чи індульгенцій-пожертв.
- І ще хочеться навести один приклад – як веде себе в цих умовах сучасна наука, зокрема історична. Згадаймо, як вона нищила дохристиянські святині, переписувала літописи на догоду князівській, а згодом царській владі і, безумовно, правлячій християнській церкві, як потім віддано служила комуністичній ідеології, а зараз знову переключилася на християнську. Але в усі часи простежується одне незмінне -  аби тільки замовчати, спотворити, не відкрити дійсну історію України… Мета та сама – не дати зазирнути в підвалини  нашого світогляду, спертись на нього і скинути з себе оту облуду багатотисячолітньої брехні, яка павутиною обплутала нас. Згадаймо обрізане саме наукою під самий стовбур історичне коріння України, збиткування над мовою, знищений календар свят… Навіть Трипілля зараз віддають іудеям, аби тільки не виникло питання правічної України.
     Ці приклади можна наводити довго, але краще спробуємо їх узагальнити. І тоді побачимо, що у цих ніби різних світоглядів є багато спільного. Це, зокрема: 
-    Обов’язковий поділ суспільства на нерівноцінні за правами і обов’язками групи-класи, тобто виокремлення своєї верстви від інших верств населення. Присутність правлячої ієрархії, піраміди, верхівка якої стає спадковою, або, в крайньому разі, обирається лише серед певної (своєї) групи (верстви) населення;
- присутність в зв’язку з цим подвійної моралі, яка дозволяє певній частині суспільства (правлячій, або привілейованій на цей момент) послуговуватися одними цінностями, в той час як від другої передбачено виконання інших вимог;  
- початок відліку часу від певного, цілком конкретного історичного моменту та пристосування філософії-світогляду саме до цього моменту (або до особи, групи осіб) і категоричне не бажання брати до уваги загалом все історичне минуле України і, головне, її одвічну духовність – її ЗВИЧАЙ, її Боже походження. 
Всі релігії є плодом діяльності певних, видатних осіб чи груп людей (які з часом переходять у ранг “бога”, “апостолів” чи “пророків”). Антураж різний – безпосередня розмова з Богом, одкровення, які зійшли на певну людину, збережені в окремому роді окремими людьми знання, набуті знання тощо. Результат один – між Богом і сповідниками тої чи іншої релігії є посередник, який володіє якоюсь певною частиною знань, яку він передає Людям. Ці знання, чи якась частина їх, часто чомусь називаються таємними, призначеними для певного кола осіб і т.д. Тобто обов’язково передбачається той чи інший поділ суспільства.
      Виняток становить лише ЗВИЧАЙ, який даний людям безпосередньо Богом для унормування та узгодження Життя Людини від народження до смерті за законами Природи. Збереження цих Божих Законів – Звичаїв, які і є найбільшою нашою Святинею – КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ, як і їх передача людям покладалося на Жінку, оскільки саме мати була відповідальна не тільки за народження здорової дитини, за її виховання та навчання, але і, що головне, взагалі за збереження необхідних знань для забезпечення неперервності людського Роду з метою виконання покладеного на нього Богом головного завдання – підтримання Ладу на Землі. Ці Знання-Звичаї зберігалися шляхом усної передачі від матінки до доньки.  І така особлива, визначна роль матері, окреслена Звичаєм, не тільки сприймалась, але свято підтримувалась суспільством. І, мабуть, це найперше, що ми мали б зробити – повернути МАТИ-ЖІНКУ-БЕРЕГИНЮ на своє особливе і почесне місце в суспільстві, одвічно призначене їй Богом, гарантуючи тим самим виконання головного завдання Людства – забезпечення неперервності людського Роду з метою підтримання вічного Ладу на Землі. Як бачимо, в усіх релігіях розповсюдження і ствердження визначальних поглядів кожної конкретної конфесії  спочатку покладалося на певних осіб, а потім – на святців, волхвів, царів, князів, єпіскопів, священників, попів і т.д., в той час як на нашій Землі цю функцію одвічно виконувала мати.
      Є ще одна суттєва відмінність: у всіх релігіях є священні книги в той час як на нашій Землі до сьогодні головні духовні цінності (український одвічний ЗВИЧАЙ) зберігаються (принаймні зберігалися донедавна) шляхом усної передачі від батьків до дітей (в основному від матінки до доньки).
      Звичай, на відміну від будь-якої релігії, передбачає, навпаки, не тільки відкритість, але й обов’язковість виконання для всіх його вимог і обмежень. Більше того, недотримання Звичаю автоматично веде до одлучення від Роду. Тобто, як бачимо, між Звичаєм і всіма іншими релігіями, простежуються різнонаправлені рухи: в релігії набуття певних знань веде до поступу в ієрархічній піраміді, в той час як Звичай, навпаки, передбачає не тільки повний набір знань (співвідносно з віком), але й необхідність жити відповідно до цих вимог. Як бачимо, принципово різні підходи: Звичай – принцип КОЛА, обов’язковість для всіх; інші релігійні світогляди – обов’язкова присутність ієрархії, кастовість, винятковість.
      Особливість Звичаю полягає також в тому, що, на відміну від усіх релігій, він, оскільки є способом Буття, не потребує якихось особливих храмів для своєї реалізації. Він реалізується там, де живе і знаходиться Людина – Природа, Святі Місця, Хата тощо.
Звичай - Божи
й закон, а не плід діяльності Людини, узагальнений витвір людського розуму, що виник як результат повторювання і закріплення окремих звичок, як то стверджує сучасна наука.
     
В жодного українця, якого б світогляду він не притримувався, якщо тільки він дійсно відчуває себе українцем, на Звичай рука не підніметься. Якщо ми станемо на такий фундамент, то у нас не буде ніякої не тільки потреби, але й навіть можливості творити (точніше витворяти) щось своє, особливе, що зараз масово спостерігається в Україні. В змаганнях з Божими (природними) законами ніякий “пророк” перемогти не зможе, він від початку приречений.
      
       Отже, розглянемо зміни в часі світобачення людини, яке відбувалося у такій послідовності заміни і спрощення духовних цінностей: ЗВИЧАЙ, Віра, релігії, атеїзм, гроші (виникнення ганебної але нібито «всеперемагаючої віри» в силу грошей, у того жовтого (чи зеленого) диявола). От відповідно до цих етапів і розглянемо, які особливості Людини при цьому втрачалися, а що, навпаки, з’являлося у результаті такої «еволюції».

      1. Створення Людини. Навряд чи хто буде заперечувати, що Світ, як досконала система, створений на основі певних законів, які є постійними. Нічого непотрібного чи випадкового у ньому немає. І якщо Людина зараз не знає чогось, чи не може пояснити доцільність, чи сутність того чи іншого явища, то це, як говориться, проблеми цієї Людини. Відійдемо від дискусії на тему: хто створив Світ? – Бог, Вищий Розум, Природа… Зупинимось на варіанті – Бог. Отже діють Божі закони – Закони Природи. За цими ж законами створена і Людина, яка від початку живе за Божими законами, який даний для Людини у Звичаї. Людина в цей час знає Бога – Творця всього сущого. Вона знає будову Всесвіту, своє місце в ньому, мету існування Людства в цілому і мету свого життя. Людина шанує (обожнює) Природу та прояви її сили. Вона володіє первинними – істинними – знаннями. В неї необмежені можливості користуватися цими знаннями – мозок працює на 100 %. Вона відчуває і розуміє енергетичні коливання у Всесвіті. Люди спілкуються з оточуючим Світом і поміж собою на енергетичному рівні. Тобто це оті Люде на Землі, які треба писати з великої літери.
      2. Виникнення ВІРИ. З часом Людина в силу своєї ліні і бажання перекласти свої обов’язки на когось (на посередника, на знаряддя праці), або ж ігнорувати, врешті-решт, деякі з них, втрачає частину знань, які заміняються уже Вірою у їх значимість. Людина вже не знає Бога-Творця, а лише вірить у нього. В цей час уже виникає мова символів.
      3. Виникнення МАГІЇ. Іде подальша втрата Людиною своїх знань і здібностей. Відповідно виникає потреба для здійснення певних магічних дій як для забезпечення виконання свого призначення на Землі – колективного ладування Світу, так і для повернення своїх одвічних можливостей і виправлення помилок. Людина ототожнює прояви дій Бога (Природних сил) з окремими явищами Природи, предметами та, взагалі, з конкретними особами. Виникає поняття «Добра» і «Зла». Виникає мова, пісні, танці обряди… Це час Трипільської культури, кінець якої співпадає з КІНЦЕМ ЗОЛОТОГО ВІКУ ЛЮДСТВА.
      4. Виникнення релігій та рабовласництва (І фаза – фізична). Подальша втрата істинних знань унеможливлює їх компенсувати за допомогою магії. Починається розвиток науки на основі досвіду. Виникають паралельно з наукою релігії. Початок будівництва культових споруд та виникнення зображень «богів». Поява серед людей з «надзвичайними» здібностями, а точніше тих, що якось зберегли (чи поновили) свої одвічні здібності – пророків, месій, богів… Виникнення держави в сучасному її розумінні. Формування «права» держави, утвердження «звичаєвого права» - залишку від Звичаю, що його відібрала і узаконила держава. З’являється віра уже не тільки і не стільки в силу Бога  магії, але й в силу і закони людей, держави. Утверджується становий, а потім кастовий поділ суспільства.
      5. Розквіт рабовласництва (ІІ фаза – наймана праця). Подальша втрата одвічних і магічних знань. Продовжується накопичення людського досвіду – розвиток науки. Занепад звичаєвого права. Утвердження віри в силу держави та її закони, в гроші. Засилля релігій та наростання розчарування в них та спротиву. Початок атеїзму.
      6. Стале рабовласництво (ІІІ фаза – атеїзм). Майже повна втрата одвічних і магічних знань, можливостей Людини (мозок працює на 3-4%). Втрата духовності. Влада СИЛИ, ГРОШЕЙ, закону держави. Це час, в якому ми живемо.
      7. Тотальне рабовласництво (IV фаза – глобалізм, гроші – бог). Повна втрата Людиною Божих законів (Звичаю), одвічних і магічних знань, можливостей. Влада ГРОШЕЙ – вони замінили Бога. НАУКА (знання про знання) – в розквіті. Люди перетворюються у нелюдів – кожний сам за себе, нема мети життя, нема духовності, совісті (бо як у кожного своя – значить нема ніякої, адже вони непорівнянні). Люди живуть не енергетичними коливаннями Всесвіту, а коливанням курсів валют на біржах. Кінець існування людського суспільства.

      Чи за цих умов нам треба повертатися назад, на самий початок, «у печери», як дехто любить говорити?  Ні, нам треба повернутися до життя за Божими законами  - за ЗВИЧАЄМ. Але розуміти це – мало. Треба діяти. І діяти спільно. А для цього треба мати єдину систему координат, духовних цінностей, спільну мету життя. Інакше відбувається розмова глухого зі сліпим.
      І ще на одній особливості варто наголосити. Не всі в суспільстві знаходяться на однаковому рівні. Дехто не так далеко відійшов від Божих законів – Звичаю. А це означає, що шлях їх повернення набагато коротший, і тому не така вже це безнадійна справа. 
        Безумовно будуть і певні труднощі на початку такої справи:
- Ми не звикли жити за такими правилами – робити самому. Легше чекати, що цю роботу зробить хтось, а потім лаяти його за те, що я б зробив не так. 
- Нам прийдеться одночасно не тільки жити у Звичаї, що само по собі сьогодні складно, але й одночасно відроджувати, піднімати ЗВИЧАЙ. А це зовсім непроста справа.
- Ми зустрінемось зі спротивом . Але це буде тільки свідченням стратегічної правильності нашого вибору.

      Ми з вами добре знаємо, що у нашої нації підрізане, а багато в чому і вирване коріння – її історична пам’ять, майже відібрано і одночасно спаплюжено найвищу цінність – її СВІТОГЛЯД, що закарбований у ЗВИЧАЇ і Святах, донищується Мова – необхідна умова існування нації – носій її духовного розвитку. За таких обставин ми можемо стверджувати – ворогів у нас поки що не бракує. І не просто “воріженьків”, а саме тих ворогів, що загрожують найголовнішому – існуванню української нації. Тобто спокою нам нема. Навпаки, є стан жорсткої боротьби не на життя, а на смерть за найсвятіше – свій РІД, свої КОРЕНІ, свою ЗЕМЛЮ, своє МАЙБУТНЄ. І нам потрібна, аби зберегтися на майбутнє, – ПЕРЕМОГА.
      Це може статися лише за умови, коли ми з вами, найперше, переможемо себе. Для цього треба поставити собі на службу СВІЙ розум. Ми на загал думаємо, що освіта - засіб отримання знань. Це водночас так і не так. Правдива, справжня освіта – це виховання контролю над розумом. Якщо людина не може підкорити свій розум, вона прожила життя даремно, якою б освіченою вона не була. Подумайте, яким небезпечним у суспільстві може бути освічений негідник, розум якого не контролюється душею.
      Дуже образно і влучно змалювала наш сьогоднішній стан в зв’язку з втратою ЗВИЧАЮ і, головне, можливу перспективу, видатна Людина нашого часу, дійсний представник еліти народу, поетеса Ліна Костенко:
      Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.       Ми нищим ліс. Ми з матір’ю на “ти”.
      Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм       У колективних нетрях самоти…
      Душа ніяк не вийде із-під варти.       То культ особи, то культура мас.
      Колись ми, кажуть, виникли від мавпи.       Надалі мавпа виникне від нас.
      Коротко і влучно, як діагноз (недарма і збірка віршів так названа – “Коротко – як діагноз”). І якщо сумніви щодо походження Людини від мавпи досить суттєві, то кінцева перспектива, в разі продовження того напряму, яке сьогодні обрало людство, незаперечна. Тобто повернення до одвічного ЗВИЧАЮ є не якась гірша, чи краща рекомендація, а безальтернативна умова існування саме ЛЮДИНИ і СВІТУ взагалі. Пам’ятаймо це! І не просто пам’ятаймо – діймо, аби це виправити і повернути. Це є наш з Вами обов’язок перед цією Землею, перед нашими Пращурами, перед Всесвітом і БОГОМ - це має бути сенсом Життя!

http://mp3-pesnja.com/artists/letter/9         гурт Соколи Український звичай

Звичай -


0%, 0 голосов

31%, 4 голоса

0%, 0 голосов

8%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

15%, 2 голоса

38%, 5 голосов

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Герої не вмирають! Знаки Сили, Пізнання явне та втаємничене

Прапори, Знамена, Знамення – це особливі Знаки, що відображують заклик до збору людей, їх подальшої дії, вказують на їх приналежність до єдиної спільноти. Тут зовсім не йдеться про сьогоднішні реалії, що надто часто ґрунтуються на поверхневих тлумаченнях символіки, що мають лише вузько державні та політичні підстави. Звернемось до первісного сенсу цих Знаків з духовної точки зору…
…Український прапор є жовто-блакитним, кольори якого відображують сяйво золотого сонця, як сяйво духовної сили, що поєднується з блакиттю неба та чистою життєдайною водою. 
    Прапор українського війська, що всім своїм їством походить з війська давньоруського та січового, набув в час відродження червоно-чорних кольорів. Червоно-чорний прапор – це полум’яніюча червона кров над чорною землею. Це жертовна кров героїв, що запалює та боронить рідну землю, а в духовному сенсі це відображує також найактивніший стан буття в полум’яній боротьби, киплячу як кров жагу до перемоги без страху смерті!!…
(Продовження тут):

Вперше в києві! грандіозна подія! фестиваль здорового покоління

18 травня 2013 року в Києві на території музею «Київська фортеця» (вул. Госпітальна, 24) відбудеться Фестиваль здорового покоління «Фортеця КИЇВ». 
Фестиваль спрямований на пропагування здорового способу життя, спорту, туризму; бережливого ставлення до історичних пам’яток, дотримання чистоти довкілля та відданості національним традиціям.

Почуєте кращі музичні колективи Києва та України: «Буття», «Тінь Сонця», «Веремій», «Троя», «Фолькнери» та «Колір ночі». Побачите неймовірне фаєр-шоу від театру вогню «ПротиНочі», показові виступи козаків Міжнародної Федерації Бойового Гопака та екстремальних видів спорту! Початок дійства: 16:00. Відкриває його етногурт «Буття».

Вхід на фестиваль передбачений за перепустками. Перепустка на фестиваль надається на основі благодійного внеску в розмірі: 70 грн (за завчасним замовленням), 90 грн (в день концерту).

Завчасне замовлення перепусток на фестиваль можливе у крамниці «Український стиль та музика» (перехід під Майданом Незалежності, «Труба») або в Центрі Національного Відродження (вул. Ярославів Вал, 9: перший поверх).

Хто в Україні виступає за здоровий спосіб життя?

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

33%, 2 голоса

17%, 1 голос

50%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

'Молох', А. Куприн (1896 г.)

— Забыли? А кто здесь же, на этом самом диване, с пеной у рта кричал, что мы, инженеры и изобретатели, своими открытиями ускоряем пульс общественной жизни до горячечной скорости? Кто сравнивал эту жизнь с состоянием животного, заключенного в банку с кислородом? О, я отлично помню, какой страшный перечень детей двадцатого века, неврастеников, сумасшедших, переутомленных, самоубийц, кидали вы в глаза этим самым благодетелям рода человеческого. Телеграф, телефон, стодвадцативерстные поезда, говорили вы, сократили расстояние до minimum'а 1, — уничтожили его... Время вздорожало до того, что скоро начнут ночь превращать в день, ибо уже чувствуется потребность в такой удвоенной жизни. Сделка, требовавшая раньше целых месяцев, теперь оканчивается в пять минут. Но уж и эта чертовская скорость не удовлетворяет нашему нетерпению... Скоро мы будем видеть друг друга по проволоке на расстоянии сотен и тысяч верст!.. А между тем всего пятьдесят лет тому назад наши предки, собираясь из деревни в губернию, не спеша служили молебен и пускались в путь с запасом, достаточным для полярной экспедиции... И мы несемся сломя голову вперед и вперед, оглушенные грохотом и треском чудовищных машин, одуревшие от этой бешеной скачки, с раздраженными нервами, извращенными вкусами и тысячами новых болезней... Помните, доктор? Все это ваши собственные слова, поборник благодетельного прогресса!

Абетка Оксани

Знайомтеся з прекрасною Оксаною БУТ!!!

Оксана Бут - керівник та учасниця етно-гурту «Буття», доцент і викладач КНУТКіТ ім. І.К.Карпенка-Карого, звукорежисер, музикант. Проживає в Києві, навчалася в КІМ ім. Глієра (Історія музики) та КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого (Режисури телебачення, звукорежисури).
З пані Оксаною я спілкувалася в мережі. Часто-густо ми й тут не могли застати одна одну, та, з упевненістю можу сказати, що це не завадило мені щиро захопитися Оксаною! Рідко зустрінеш таку самобутню людину, яку просто цікаво слухати (або ж читати), в якої дізнаєшся про щось нове для себе і хочеш, в свою чергу, цим новим ділитися. Тому я пропоную Вашій увазі абеткув’ю з чудовою, талановитою, творчою і просто гарною людиною – пані Оксаною.

А
Ну, найперше мені приходить в голову Аз, Букі, Вега.. ну і, звичайно, Аліна, бо я пов'язую речі і не можу від них Абсолютно Абстрагуватися. Друге - пригадався випадок з моєї звукорежисерської практики. Одна з режисерш на знімальному майданчику постійно вживала англійське слово action, що відповідає лозунгу Станіславського: не грай, а дій. Мені ця позиція (замість традиційного мотор-стоп) запала в душу своєю оригінальністю і мобілізативністю. А третє - мабуть Амбіції. Не в тому розумінні, що людина хоче показати світу, а в тому сенсі, що людина ставить за мету перед собою. Я вважаю себе амбітною, бо в житті мене цікавили і цікавлять високі планки. Якщо я цю планку беру - я щаслива. Якщо не беру з якихось причин - я встаю, обтрушуюсь і йду далі.

-А яка у Вас зараз мета, чого прагнете, що найбільше хочеться зробити?

Саме зараз моє життя піднесла хвиля моїх захоплень: освоєння і відновлення старовинних технік рукоділля: я вже перепробувала всі види плетіння крайок, окрім плетіння на стіні: це кросна заправним способом та перекидом, плетіння на станку методом перебору та закладне ткацтво. Плетіння шнурів на пальцях, відоме з 12 століття, плетіння прикрас з бісеру на станку і силенкуванням. Недавно ми грали весілля на Дніпропетрівщині в центрі петриківського розпису. Мене настільки захопила ця ідея, що я почала розписувати цими взорами тканини. Звичайно, колись не було акрилових фарб по тканині, але я для себе вирішила, що то буде гарно і не гірше ніж в Дольче Габано, і я задоволена тим, що виходить. Я також планую з часом зробити реконструкцію дівочих-жіночих головних уборів. Це нереально цікаво - дивувати себе і оточуючих тим, що робиш. Цей момент характеризує мене і формування моєї мети як: емоційно-імпульсивне враження, творчий підхід (я пробую сама за фотозразками. Якщо не виходить - шукаю майстра, який мені покаже процес, інколи це розтягується на досить тривалий період). Тому мене можна охарактеризувати також як людину вперту та багатовекторну, що одночасно прямує в декількох напрямках і потрапивши на перепону переключається на інше. Загальна мета саме цього напрямку - розвивати українське мистецтво в сенкретичному руслі. Тут я і подаю приклад, як один з керівників гурту "Буття". Бо я розумію, що на мене на сцені дивляться люди і оцінюють не стільки те, що я граю на цимбалах або співаю, скільки те, як я виглядаю і як себе поводжу. По друге, як каже мій чоловік, я "старомодниця". Я маю певний смак в етнічній одежі і знання. Не даремно двічі вигравала конкурс вишиванки на "Країні мрій". Зовсім не тому, що маю найкращі вишиванки. Просто вважаю, що вишиванку ще треба вміти носити: підібрати колір спідниці або запаски до неї, зробити прикраси, калитку, крайку в тон і регіон до тої сорочки. Всі ці регіональні відмінності відточувалися століттями, тому мають сенс. Сенс в деталях. Змініть їх - і королеви не стане. Я за українські елементи в сучасному одязі але проти сполучення автентичної сорочки з рваними джинсами. Це тільки один напрям і одна мета. У "Бутті" я вже декілька років мрію створити міні-вистави театру тіней у коробці. І мій петриківський розпис зрушив цей процес з мертвої точки: тепер принаймні знаю, чим буду розписувати декорації на тканині та прозорі плівки. Також з втілених "наживо" але не записаних проектів - наше дівоче тріо з весільним та обрядовим співом (частково це відображене в проекті "Великий хутір"). Наразі також я працюю за своєю прямою спеціальністю звукорежисером у фільмі Р.П.Плахова-Модестова "Шлях до вершини". Я просто у захваті, що відбувається на знімальному майданчику, від декорацій С.Якутовича і взагалі від роботи в професійному кінематографі. Тож наразі роблю сцену з "Вія", де драматургію режисер довірив звуковому рішенню.

Б
Бут-Буття
Ну, тут все само собою - Бут-Буття. Стосовно першої частини, тобто мого прізвища, що походить з козацьких часів - Павлюк (Бут) Павло Михнович (рік народження невідомий — †1638) — гетьман нереєстрового запорізького козацтва, керівник селянсько-козацького повстання в Україні. Я, до речі, маю козацькі корені з двох боків: Бути, Дручки ( в 20 ст. під час відомих подій прадід переписав прізвище в метриці на Дручек) та Бойки і Дрині. Дієслово «бути»: кимось, чимось, а не просто існувати - це про мене. Активна життєва позиція. Музичний гурт «Буття» має майже родинний склад (де п'ятеро - Бути) - вже 12 рік відновлює і впроваджує традиційну українську культуру в умовах столиці-мегаполіся Києва.

В
Володимир
Може не Великий, але князь, мій чоловік!

-Як Ви познайомилися? Хто у Вас в сім'ї головний? 

Познайомилися на танцях. Точніше, познайомила нас пара, в якої ми грали весілля, а Володимир був старшим боярином, тож його зобов'язали прийти повчити українські танці, а вже на місці молоді нас познайомили і попросили з ним потанцювати. Так і вальсуємо. Головний? Це безглузде штампове питання. Ну, відповім тим самим штампом. На кухні головна я!

Г
Гончар Петро Іванович і відповідно, одноіменний музей. Чудова людина, і місце, з яким пов'язано багато приємних спогадів.

Ґ
В Києві є маршрутка № 45, що прямує з Дарниці і веселий водій, що кричить " ґудзики виходять? Ні? Тоді їдемо без зупинки"
Ну, і звичайно ґазда. Просто гарне і поважне слово

Д
Дніпро і добро. 
Ну, ще Шіді ріді Дана. По суті - всі слова в одному руслі: безмежність, глибина і простір.

Є
«Є!»
Літера в мене пов'язується з магазинами та розпродажами. Інколи тобі щось таке треба, що не зовсім звичне та розповсюджене - і ти дуже радий, коли тобі говорять: «є» , «є таке, як Вам треба».

-Де Ви зазвичай купуєте етнічний одяг?

Етнічний одяг купую майже скрізь. Є в Києві сльоти так звані, куди приїздять продавці антикваріату, на фестивалі "Країна мрій" - традиційно і щорічно та на інших фестивалях. Хустки - на Житньому ринку (дешево) або на Петрівці і ще десь бачила павлопосадські платки продають (дорого, але дуже гарні). Раз йшли з Іриною Сосницькою по Андріївському узвозу з репетиції весілля. Я через дорогу бачу рожеву спідницю з нагрудником з Чернігівщини. Кажу Ірині: "Пішли її тобі купимо". Вона: "Це ж Андріївський, вона нереально, мабуть коштує, і, мабуть, мале на мене". Кажу: "Пішли спитаємо і поміряємо". Так як справа була пізньої осені - продавець віддала її, мабуть, за ціною, що купила, щоб не лишати на зиму. Ірина каже:"У мене і грошей нема". Кажу: "У мене є, сьогодні ввечері гратимемо - віддаси". Тож купили автентичну річ, як на Ірину шиту (вона невеликого зросту) за 200 грн. А могли просто пройти повз неї.

Е
«Енеїда»
«Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак. 
Удався на все зле проворний , завзятіший за всіх бурлак».
Ну майже про мого чоловіка, тільки просто проворний і завзятий, як що в голову ускочить. А взагалі дуже люблю Котляревського цитувати, бо Енеїда так і проситься ввернутися як міцне слівце. А мультфільм і ілюстрації до книжки - це взагалі твори, на яких я виросла. Володимир Дахно, його серія "Як козаки..." і "Енеїда" - це твори, які можна дивитися багато-багато разів.

Ж
Жива
Жінка та життя - непогана пара на мою думку. Є таке давнє слово «жива» - та, що дає життя. Мабуть воно буде точнішим

-От є таке банальне питання і банальна відповідь: Що повинен зробити чоловік у своєму житті? - Побудувати будинок, посадити дерево і виховати сина. А що має зробити жінка, на Вашу думку?

Народити доньку, зрубати тополину і засадити все квітами і часом розносити якщо не хату, то якісь банальні речі в пух і прах!

З
Зозуля 
Дуже люблю її слухати у лісі. Не з метою взнати долю, а так, як медитація спокою. Ну, і зозулиця. Проект, який в мене пов'язаний з Євро 2012. Ну, і сам інструмент цікавий і з низьким приємним тембром. Інколи на ньому граю.
Звукорежисер 
Так як я ще й викладаю в вищих навчальних закладах, то маю цілу підбірку "перлів" від студентів: якось писав студент реферат і автоперекладачем користувався. Як Ви думаєте, що я прочитала замість "искушенные звукорежиссеры-профессионалы" ? А на компліменти не напрошувалася. Або ворд, який "допомагає", то вийшли саун дефекти. Переставив одненьку літеру до наступного слова - а який результат. Ну і з останнього - рівень голосності можна підвищувати і принижувати. і т.д. Веселі в нас заняття, і ще цікавіші роботи. До речі, за 2 вищою в мене традиційно багато музикантів (ну, це не дивно, сама така) а ще чомусь значний відсоток юристів та економістів, а зараз щей програміст один вчиться. Це доводить, що сучасна молодь хороша, творча і не всім підходить метод заробляти багато грошей, утискаючи свої бажання і прагнення. Мене часто питають, чи сама я знімаюся в кіно. Якщо серйозно - то дійсно режисери часто знімають мене в епізодичних ролях (я ж все одно на знімальному майданчику). Але моя коронна роль - зловісна тінь звукорежисера. Я в неї інколи граю, коли не дивлюся в сценарій про використання ширококутної оптики або немає монітора. Інколи мене навіть просять зіграти таку тінь (у фільмі "Шлях до вершини" нас буде ціла зграя зловісних тіней від звукорежисера, асистента режисера, асистента художника та двох постановників). Тому ЗИ - ЗАВЖДИ ЗНАЙДУ привід зробити місце і оточення цікавими для мене

-Що обумовило Ваш вибір стати звукорежисером?

Стосовно професії, є один анекдот, а мо й бувальщина. Стоять співаки під сценою і один перед іншим вихваляються своїми голосами. А звукорежисер палить собі в стороні тихенько. Ну от починається концерт, звукорежисер накручує ручки еквалайзера зі словами "тепер подивимося, хто тут має шикарний голос" ... Якщо серйозно, коли я йшла до інституту - ще не знала, в чому полягатиме моя професія. Але точно знала, що не зможу викладати сольфеджіо в музичній школі. Для мене не було проблемою підключити апаратуру для виступу в кафе (одного разу ми навіть зіграли на випускному в школі разом з братом, до того ж найяскравішим для мене того вечора номером була пісня Тані Овсієнко "Узелок зявяжется..." как вспомню - так вздрогну де мої були 17 ! Тобто, найперше - я хотіла змінити своє життя з вузьких рамок академічної музики, де була з дитинства, потім в муз. училищі Глієра. Десь після 2 курсу інституту до мене почало доходити усвідомлення моєї професії. Я вважаю себе хорошим звукорежисером не тому, що розбираюсь в музиці,техніці, програмах і інструментах (хоча, звісно, я в них розбираюся, без цього нікуди). Я вважаю себе хорошим звукорежисером, тому що я уявляю звукові і музичні образи до того, як вони матеріалізуються. Саме такий внутрішній слух, тембральну і вербальну інтуїцію я вважаю основоположним в цій професії, а не технічну підкованість, якій зрештою можна навчитись.

Є і І 
Асоціюються з моїми подружками(дружками) як по співу, так і по життю - Євгенією Шевченко та Іринкою Сосницькою.

І
Ім'я
То на мою думку дуже важливо. Бо "как корабль назовете - так он вам и поплывет". Дуже довго завжди шукаю назву для своїх фільмів, дисків, сценаріїв,мистецьких проектів. Вели з чоловіком довгі розмови і з приводу імен наших майбутніх дітей.

"Інший Чорнобиль"
Фільм, в якому я працювала як звукорежисер і композитор (також звучить музика у виконанні гурту "Буття") отримав диплом за кращу операторську роботу в Грузії і 2012 року переміг у номінаціях «Міста України» та «Наша історія» в телефестивалі "Відкрий Україну".

Ї
Не знаю чому, але постало в мізку одразу 2 образи: Євген Їжак (лідер гурту Тарута) та фраза з перекладеної українською і заспіваної Тризубим Стасом пісні Бітлз Yesterday - "Їсти дай".

Й
Йой або вйо 
Це гуцульські вигуки, що об'єднують все від "матінко рідна, що ж це за халепа" - через "то йди і зроби сам, якщо такий розумний, або не мели дурниць" - до "давай йди або"давай, спинись" або " давай за все".
І весь цей зміст залежить від палітри інтонацій. Дуже музично обдарований народ ці гуцули і лаконічний до висловлювань.

-То Ви, як розумію, позитивно ставитеся до діалектних слів? Самі вживаєте їх в своєму мовлення?

Такс. Дійсно, я захоплююся фольклором, тому діалекти - є не лише фонетичною, а ще й музичною барвою, якою я захоплююся і частенько копіюю. Так у моїй мові з'являються слова-паразити (незвичні слова, а то й цілі фрази, які я регулярно повторюю). Насправді, мене цікавлять не стільки діалектні слова та вимова - скільки емоції, історії, з ними пов'язані. І саме цю частку я намагаюся втримати біля себе якнайдовше.

К
Дуже врожайна літера: тут і копм'ютери - наше все, і калина не верба, і краса-коса до пояса, коло-календар, коломийка, вистава "Кома",на якій недавно була в Молодому театрі, і навіть кандидат мистецтвознавства в галузі кіно і телебачення (це теж я).

"Коні, щоі живуть під небесами" 
Фільм про гуцульську породу коней http://www.youtube.com/watch?v=RVEIEWKbLwg&list=U.. Радила б глянути одним оком або хоч половиною ока. Фільм екологічної спрямованості.

Л
Любов-морков!

Левітація 
Моя мрія. Точніше, інколи мені сниться, що я лечу, як птах над землею. Дуже барвисті сни. Трава зелена-зелена, вода прозора і синя. А в житті я боюся висоти, тож навіть з парашутом не стрибала - тільки фотографувала тих, хто стрибав. Коли подивилася фільм "Мене привели сюди сни" - зрозуміла, що не лише мені такі сни сняться. До речі, ігрова частина мого дипломного проекту був саме про це. 

-А не намагалися Ви якось подолати фобію висоти? Якщо так, розкажіть про спроби?

Ні, спроби подолати фобію висоти я не роблю. Я не вважаю це фобією. І життя мене переконало в правильності мого вибору і інтуїції. Чоловік, наприклад, дуже хотів навчити мене кататися на велосипеді. Технічно я навчилася їздити по стадіону. Але, в перший же день, як ми виїхали за його межі - сталася трагедія. Я просто уникаю деяких речей. Без причин, видимих для мене або оточуючих, без пояснень. Колись напередодні однієї аварії зі мною була істерика - я не хотіла їхати, з дурниці (брат забрав мій туристичний килимок і не сказав про це) в мене були сльози на піввідра. Тому надалі я просто покладаюся на долю. Щось хочу робити - роблю. Але якщо інтуїтивно шукаю причини для відмови - покладаюся на долю. Як казала моя бабця: "Що не робиться - до кращого".

М
Мрії і Мода.
Це ніби навіть споріднені поняття. Принаймні для жінки. Бачиш якесь плаття і уявляєш себе в ньому на якомусь заході чи ситуації. Ось і мрія в модному тренді. Хоча, звичайно, мрії бувають і про мир у всьому світі або стати там кимось. Але здійснення мрій про модне плаття - то реально покращує настрій! Жартую, звичайно. 
Ще М - то море. Безкінечно можу сидіти на березі і вслухатися в хвилі. Це найкраща Медитація і Мелодія впорядкованого всесвіту. Дуже сумую за морем. І не тільки я. В українській пісенній традиції центральної України є така тема - туга за морем. Намагалася свого часу розкрити корені цього явища - так і не отримала відповіді, чому "Синє моречко глибоке, не видать у морі дна...". Тому я дуже люблю фільм "Достукатись до неба" і розумію головних героїв.

Н
Надія
Надія, звісно. Небеса теж люблю, але пов'язувати їх з надією не збираюся на цей час. Нехай надія вмирає передостаньою (щось в мене чорні жарти останнім часом, нехай вибачить вельмишановне паньство). Ще ніжність - найкраще на мою думку почуття, якого не вистачає в буденності. Ніжність та піклування одне про одного - справжнє життя серцем, не пристрасті в італійському стилі. Хоча, мабуть, багато хто зі мною не погодиться. Але я цього і не прагну. Сонце он яке велике - а й те не всім вгодне. Що про мене казати.

О
Оксана
Оксана звісно, це ж моє ім'я. Стільки пісень написано, в усяких вечорах Оксани - ідеал українського дівоцтва: гарна, добра, але норовлива. Нехай. О! Ох! Олє! О-ла-ла. Також з цієї літери починається ім'я мого брата - Олега. Тому в нас одні на двох ініциали, що сплутує нашу пошту та інші офіційні справи. Тому він Ол, а я ОК. Інколи він ЛОЛ, з чим я зовсім не ОК. Але то звичайна справа між братом і сестрою, тим більше, що разом керуємо музичним гуртом. В цьому наша сила.

П
Правда
Звичайно, я вічний шукач правди. Інколи за неї отримую на горіхи, бо в українському середовищі мало хто любить, щоб різали в обличчя правду-матку. Тому в мене небагато подруг (зате я впевнена як ніколи, що це саме подруги), є друзі (і мій чоловік теж абсолютно впевнений, що це саме друзі, і так воно і є). Мені набагато легше працювати в чоловічій команді. Там більше в ходу чесні і відкриті правила гри. Дуже не люблю, коли людина ходить колами, або за моєю спиною щось там мені передає або обговорює. За роки роботи на різних студіях та університетах (а це місця, де є багато осіб, що не мають прямих обов'язків, але мають багато часу щоб плескати язиками) в мене сформувалося відчуття брехні навіть якщо вона ще не сказана. Я бачу студентів, які і не відкривали конспект чи підручник або асистентів, які не читали сценарій або першоджерело. Це як Похід в гори і те, що співав Висоцький: "Вверх таких не берут, и тут про таких не поют..."

Р
Для мене страшна літера з дитинства - досі її погано вимовляю і злюсь на себе за те, коли потрібно прочитати самій текст - відчуваю кожне слово з цією літерою. Тим більше, вона асоціюється з Роботою, а робота в свою чергу, з Рабством. Так, я поділяю працю, натхнення, захоплення та роботу, яку треба зробити. Але в житті не все складається з фіалочок. А на контрастах повніше і глибше відчуваєш свободу. Тому рррррр - необхідне зло, без якого не можна було б уявити добро.

С
Сила та Сон
Сила - сон : перетікання енергії. Мене цікавила завжди магія сну і магія сили. Особливо, коли ти на сцені і тебе слухає юрба. З першого погляду здається, що вона не контрольована - але потім, з першими звуками ти починаєш дивитися на все це ніби зі сторони і усвідомлюєш: чекай, це ж я ними керую, це від моєї енергетики вони підстрибують все вище і активніше. Але після концерту - ти як вижатий лимон хочеш в люлю. До тебе підходять, тиснуть руку, намагаються спілкуватися - а в тебе думки про приємну перинку і подушечку. А завтра - ти знову повний сил.

Силенки 
То такі прикраси, виплітанням яких я захопилася десь два роки тому. Колись тільки їх можна було плести в неділю, бо їх силили - нитку вмочали у віск і тоді нанизувати намистини було легше. Голки не використовували. Є навіть легенда скіфська, що потім трансформувалася в Діву Марію - що стала причиною дозволу священників на це заняття для гуцулок у вихідні та святкові дні. Це надзвичайне заняття, особливо якщо вдається розгадати взір (бо вчителів в мене нема, а по фото з Інтернету або книжки не завжди зрозумієш що і куди. Тому результат рідко тотожний фото. Але процес захоплює.

Студії
Це місце у Студенські роки мене вабило, бо відбувалася там казка - створювалося кіно, телепередачі, які показували всій країні - все було взаправду. Хоча я вже давно знаю іншу сторону студійного життя, час від часу я беруся за студійні проекти. Тільки заради Спілкування з метрами і працівниками студії, що пам'ятають Справжню Студію - як киплячий мурашник.
Ну, і звичайно - Сонце. Це наше все. Коли воно світить - і настрій покращується, і все швидше робиться, і сили додаються. А ще - я люблю фотографувати. То сонце для цього процесу - найперший помічник, адже я не маю студії

Т
Тато й мама 
То найрідніші люди. Завжди прийдуть на допомогу, підтримають. Це опора в моєму житті, моя сім'я, мій тил. І цими людьми я захоплююсь. Доказом є перша частина мого дипломного проекту - фільм про мого батька " Як вітер" http://www.facebook.com/photo.php?v=1643708888671&.. 
Вони не сидять перед телевізором або на лавочках під будинком, не скиглять про погану державу та службовців, не влазять в наше життя, бо не мають свого. Ні. Вони продовжують лишатися активними, дієвими, приймати участь у громадських подіях, акціях гурту, знаходять для себе заняття, якими раніше і не думали займатися, активно вивчають комп'ютерні програми та інтернет-технології. Мають свій світогляд. І я не заздрю людині, що стане поперек шляху, наприклад, моєї мами. Ну, і тата теж, але мати в нас артистка. Вони дуже різні, але для мене найкращі. Ну, ось кіно на нашому сайті, що минулого року зняв канал "Культура" "Запрошення до танцю" - вирішуйте самі: http://www.buttia.kiev.ua/video/3apro6ennia do tanciu..

Трололо
Я Троль ще Той. Тому не варто перейматися всім, що я пишу. Хоча, якщо Вас щось зачіпає - хоч в позитивному, хоч в негативному напрямку емоцій - значить ви дістали голку з яйця. Можете її зламати - на здоров'я. В мене їх в запасі багато, я ж займаюся рукоділлям з дитинства.

У
Україна - що ж іще.

Ф
Фотографія і фільмування 
Дві мої пристрасті на все життя. До того ж, я люблю не лише створювати, але й оцінювати, аналізувати створене. Адже, народ, що не знає своєї історії - не матиме майбутнього. Те саме можна сказати і про фільми. Особливо про фільми з участю Івана Васильовича Миколайчука і Богдана Сільвестровича Ступки. Мій найулюбленіший фільм з дитинства - "Білий птах з чорною ознакою". Дивилася його вже не менше 20 разів і з задоволенням подивлюся ще 100. Мою дисертацію "Звук як компонент образної структури фільму" навряд чи комусь вдасться прочитати, тай нема потреби, а мої статті в журналі Кіно-Театр, якщо кому цікаво - прошу : http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=1178,http://ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=1284,http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=1043 Є і в інших виданнях, але для ознайомлення досить, а кому цікаво - то в особистому листуванні.

Х
Хрестоматія 
З дитинства до них ставилася з огидою. З одного боку, можна "прочитати" "Війну і мир" за 5 хвилин, але потім сам твір читати вже не так цікаво, бо знаєш наперед, чим все скінчиться. Це як тобі перед фільмом скажуть: " а, це той фільм, де жінка зарубала чоловіка?"

Харизма
Дуже важлива риса для людини, що хоче вести за собою інших. Особливо цікаво, коли це від'ємна харизма, яка наприклад була в Богдана Сільвестровича Ступки чи в Юрія Герасимовича Іллєнка. Ці люди могли творити достатньо брутальні речі, але довколишніх змушували ще більше ними захоплюватися. Мені дуже цікаво товаришувати та спілкуватися з людьми, що мають міцний стрижень, тобто про яких точно ніхто не скаже "ні риба, ні м'ясо". І абсолютно не важливо, якого віку ці люди. Вдвічі старші за мене, чи вдвічі молодші. Але це саме ті люди, які змінюють світ.

Хата
З дитинства, затишне і рідне. А найперше - це куточок землі з будівлею - власність твоєї родини. Навкруги хати росте сад і квіти. На городі теж можна знайти городину, що садили рідні або й сама. Це місце спогадів: деревця, яке було маленьким і тендітним, а зараз кидає тінь на пів-двору, димар, на який я в дитинстві приземлилася з гнучкої вишні, тин, через який зручно перемовлятися з сусідами. Але найперше - тиша, яка спочатку заважає спати, а потім в ній тебе будить півень. Там нема Інтернету, комп'ютера, погано ловить мобільний - але там тихо і спокійно. Ніхто нікуди не біжить. Як у рекламі «Райська насолода. І нехай весь світ зачекає».

Ц
То я цариця чи не цариця? Ну добре, не важливо, корону поправляти не буду. Так піду.

Цілина 
Ще одне місце, де я почуваюся добре. Люблю спостерігати за буянням природи, де людина - незначна піщинка. Люблю з дитинства ходити збирати лікувальні трави. Цю любов мені прививала бабуся, а згодом тітка. Хоча я і не була старанною ученицею - саме заняття мені до вподоби. Як знаходжу в походах іван-чай, звіробій чи польову м'яту, або в кримських горах – лимонник, обов'язково заварюю з ними чай. Згадки про бабусю в мене асоціюються з трояндовим варенням. Такого запашного і смачного печива більше ніде і ніколи не коштувала, як в бабусі. Та й взагалі солодким з трояндовим варенням мене пригощали тільки на Тернопільщині.

Ч
Чистота
До того ж не в побутовому сенсі - в мене пилюка на полицях може лежати тижнями, зате знадобитися для запису телефону зі сну. Чистота інтонації - як в музичному плані, так і в життєвому. Не люблю фальші і борюся з нею нещадно.

Чорт
Мабуть, від цього слова як лайки не можу відмовитися. Вже мене дівчата і так просили, і сяк. Чорти б його взяли. Ну не казати ж при оказії: "Чіта дріта маргаріта, перепрошую, шановний що наступила Вам на ногу, коли Ви падали і порвали мої улюблені панчохи в квіточки. Тепер цілий день знайомі і незнайомі мені люди мені говоритимуть про стрілку на панчохах. Ой - у мене ще каблук відвалився. Дякую, добродію, що підняли його для мене - збережу на пам'ять чи буду тримати в руках, щоб всі навкруги розуміли, що я не хромоножка, а в мене відвалився каблук". Коротше і ефективніше в такій ситуації виривається "Чорт" - хто б там що не говорив. Звільняє від стресу накопичених емоцій.

Ш
Шуми для шумотеки.
Дуже дивно на перший погляд виглядає людина, що полює за цікавими шумовими фактурами. От ми говоримо - стук. А насправді - може бути ввічливий , нерішучий, наполегливий стук в двері, вікно, по дереву, металу, кришталю і т.д. Стільки відтінків, де стук - вже грюк чи гуп. І мені всі вони цікаві.

Шаль 
З дитинства, знову ж таки, елемент гардеробу елегантної дами. Я не така, тому ношу Панчо. Хоча, цей образ втілила, коли грала Марію Заньковецьку для проекту "Народжені в Україні". Кружите меня, кружите... http://www.facebook.com/photo.php?v=1642827346633&.
Ще з цією літерою в мене намертво пов'язана пісня Бьорк "It's Oh So Quiet" - талановита виконавиця і гарна ексцентрична пісня. А особливо люблю її в фільмі "Та, що танцює в темряві" - геніальне кіно. Свято в буденності - шикарна ідея.

Щ
Щастя
Дайте нам шматочок. Беріть. Його в нас досхочу, на полицях стосами лежить.
Всі мріють його купити - а не продається. Безкоштовне воно, щастя. найбідніший може бути набагато щасливішим за найбагатшого. Чи залежить воно від 100 друзів - питання на 100 рублів.

Щуреня. 
Персонаж з пісні "Щури" в Тризубого Стаса :
По хаті бігають щури,
Вилазять з кожної нори,
Вистрибують з підлоги,
Я прошу допомоги.
Бо вже не вночі, а зрання
Руденьке лисе щуреня
На мене щурить очі,
Знов щось сказати хоче...
Одне руденьке щуреня (бо в рік щура народилося) і на мене частенько вдома щурить очі. А взагалі класна політична пісня, актуальна для сьогодення. Раджу послухати.

Ь
М'якість - не значить слабкість. Здатність бути водночас білим і пухнастим та гнучким і мінливим дуже корисна, але, на жаль, це не про мене.

Ю
Юпка
Найчастіше, що мені доводиться пояснювати з українського традиційного одягу. Так от, юпка - це не спідниця, а верхній одяг з довгим рукавом, довжиною до коліна або трохи вище, розклешений ззаду, подібно до корсетки і часто прикрашений аплікацією. Корсетка з довгим рукавом (трохи нижче талії) в свою чергу зветься кофтою або кафтаном. Ще не бачила дівчину або жінку, якій юпка б не пасувала або не робила жіночнішою. Особисто я ношу юпку своєї бабусі Мотрі, яку шив мій дід Денис, а бабуся в ній ходила в 30-і роки. Для мене це артефакт є дуже цінним.

Я
Янкі 
То такі американці. Яничари - то такі українці, які не хотіли більше бути українцями і служили іншій державі. Я часто зустрічаю і тих, і других. Космополітів і запроданців. Хотіла б зустрічати набагато рідше.
Щоб на цьому не закінчувати, запропоную інше слово - Яскраво. Зірка горить декілька секунд - але яскраво і гарно. Так і треба намагатися жити. 
Якраз світло вимкнули і все заглибилося в темряву. Тож кінець.

Буття на Євробаченні

Цікаво переглянути давнє відео 2004 року. Як все таки час міняє людей! 


Фото з фестивалю "Київська Русь" 2004 рік










Чи можливо зупинити час?


46%, 6 голосов

23%, 3 голоса

0%, 0 голосов

23%, 3 голоса

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

У Києві відбулася національна виставка "Український сувенір-2012

З 2010 року Український дім започаткував традицію проводити щорічну Виставку «Український сувенір». Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.01.2012 № 25-р «Про затвердження переліку виставок і ярмарків, що проводитимуться в Україні у 2012 році, яким надається статус міжнародних та національних» виставці «Український сувенір - 2012» надано статус Національної.
У Національному центрі ділового та культурного співробітництва "Український дім" 8-10 листопада проходила Національна виставка "Український сувенір-2012".
Мета виставки:
- збереження культурного надбання України;
- популяризація унікальних традицій та культури нашої держави серед жителів та гостей України;
- знайомство з культурою сувенірної індустрії інших країн світу;
- розширення ринків збуту української сувенірної продукції.
Цього року на виставці свою культурну продукцію представляли:
- обласні культурні центри;
- посольства іноземних держав;
- народні майстри;
- творчі майстерні;
- спеціалізовані магазини подарунків, аксесуарів, біжутерії;
- сувенірні компанії;
- студії дизайну та декору;
- компанії vip-подарунків.
В рамках виставки відбулися семінари та кейс-студії щодо практики успішного ведення бізнесу в сегменті українських сувенірів, майстер-класи за участю народних майстрів, які продемонструють традиційну техніку народних ремесел, виготовлення подарунків «hand made», майстер-класи з декорування, виставка-продаж сувенірної продукції.
На західі побували представники органів державної та місцевої влади, посольств іноземних держав в Україні, почесні делегації з культурних організацій різних країн.
На вході народні музики "Буття". 
Національна виставка «Український сувенір - 2012» - це в першу чергу презентації нових торгівельних марок і вже відомих брендів, велика кількість маркетингової інформації, професійного обміну інформацією, спілкування з партнерами та покупцями в атмосфері свята, що панує на Виставці. Це унікальна можливість налагодити ефективні та вигідні взаємовідносини в сфері індустрії сувенірного бізнесу. Крім того, це виключна можливість налагодити ділові контакти для організації власної справи.
«Український сувенір - 2012» - це яскравий захід, що представив широкий спектр галузевих напрямків сувенірної продукції в Україні. Індустрія сувенірного бізнесу є одним з елементів туристичного бізнесу і супроводжує його по всьому світу. Вибір сувенірної продукції - це не тільки приємний маленький презент, це в першу чергу подарунок, а їх, як відомо, люблять отримувати всі.



Дивіться також:
http://www.youtube.com/watch?v=mF971VH-ELA&feature=colike

Сувенір для Вас:

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

71%, 5 голосов

0%, 0 голосов

14%, 1 голос

0%, 0 голосов

14%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Весілля в Закарпатті

Буття грає Ардіалинку
http://www.youtube.com/watch?v=s7O0hDfa16E&feature=colike




Українське весілля, яким йому бути?

0%, 0 голосов

87%, 13 голосов

13%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая