Турбота від «порохобота» про турборежим
Давно пориваюся написати щось про Петра Порошенка і зупиняюся на тому, що хвалити якось не хочеться, хоча і є за що, але то начебто стаю підлабузником, як і важить більше те, за що б похвалити хотілося, але такого ще немає. Сподіваюся: поки що – немає. Ну а критикувати Петра Порошенка взагалі є як анекдот, бо тут вже хто тільки не пройшовся зі своїми і чужими екскрементами на постійно і моментами…
Взагалі, парадоксів вистачає, як, наприклад, я вже числюся скоро шість років у «порохоботах» і за увесь цей час ні уваги – ні поваги з боку боса, що якось буває образливо. Але якщо б мені дали кусник чогось смачного за моє щире «порохоботсво», воно б уже було не щирим, а в тому і є весь смак і присмак процесу боротьби за правду. Особливо коли з усіх-усюд лунало: - Проплачені боти Пороха! А я ось – ні! Задавіться самі отим, чим нам проплачено! Наскільки мені відомо: ніхто не задавився.
Аналогічно з початком передвиборної компанії в Президенти України мені не сподобалося одразу та помпезність зібрання, як і все інше витратне в промоціях виборів, але погодьтесь, що якби потужний олігарх України Петро Порошенко почав корчити зі себе подібно як у інших інтернет-економ-варіант щодо виборів, то набрав би десь як його кум Ющенко у 2010-му. Врешті, вибори для Пороха були програні ще у 2018-му, хоча все одно шанси були, якби Пол Манафорт в штабі був, але його вже посадили, а зі своїх «манафортиків» талановиті тільки гроші боса транжирити і в тому результат особистий мати, а не виборів. Манафорт гроші чималі брав, але і результат давав той що треба, на противагу Сергію Тігіпку, якому саме наслідували у виборчому штабі Порошенка. Я про то писав, як один мій знайомий пішов на вибори спостерігачем від Порошенка, якого люто ненавидів і кляв постійно, але мав можливість і пішов: «Там добрі гроші обіцяли і то гарантовано, бо Тимошенко коли в президенти другий тур програла, то нікому не заплатила» Уявляєте: член команди Порошенка, що його ненавидить. В таких випадках як кажуть: no comment! (Немає слів)
Зрозуміло, що мені, «природному «порохоботу» було прикро то споглядати, як і програвати. Інше питання: чи є то аж такий програш? Пан знаний політолог Олег Соскін заявляє, що Порошенко обов’язково захоче «реваншу»! Уявляєте? Порошенко захоче «реваншу» у Зеленського! Ото маразм! Порошенко! Олігарх, видатний політик і міжнародний авторитетний діяч захоче реваншу у шохи Коломойського! У 6-го Президента України Зеленського, який ще на початку виборів заявляв, що йде на один термін «навести порядок» і піти не домагаючись переобрання. Не дуже віриться, але тут про інше: це не спортивні двобої, мудаку Соскін! В політиці кожен учасник завжди просто хоче виграти! Виграти! Завжди! А зовсім не реванш якийсь довбаний мати. Коли у нас «провідні політологи» такі убогі, то чого зневажати недолугість електорату з аборигенів «зеленого континенту» в Україні? Яке дибало – таке і здибало. Амінь.
Тепер наступне: якщо хтось вважає мене «фаном Петра Порошенка» – то це повна дурість. Я про то багато раз писав: любити можна маму, родину, країну, навіть артиста чи спортсмена, але не політика! Це як полюбити сантехніка чи електрика за те, що є вода і світло. Саме тому на всі закиди в обожнюванні Порошенка я відповідав просто: покажіть і докажіть наявність в Україні когось кращого за Порошенка і я буду обов’язково його підтримувати як електорат. А доти я належу до тих, хто голосує за Петра Порошенка і його партію «Європейська Солідарність», членом якої нещодавно став. І став не для того, щоб бути масовкою, а щось конкретне робити в цій структурі. Звичайно за умови, що то буде потрібним і тут настає «друга частина Марлезонського балету».
Моя позиція, що «кожен пан має свій план», а тому не варто лізти туди з порадами, де і без тебе знають, що мають робити. Буде потреба – запитають, а якщо не питають – висновок однозначний: сиди тихо – пильнуй своє лихо. При всій моїй увазі до того, що виходить з політичного простору «Європейська солідарність», я бачу тільки поточну реакцію на сучасні події, технічну опозиційну конфронтацію до влади і на тому все. Ще Порошенко з ДБР вовтузиться, як не їздить десь на поважні зустрічі по Світу. Все як все. Провід партії зосереджено у ВРУ та її роботі, а іншої партійної роботи я не відстежую, хіба що окремі зустрічі з поважними гостями у Львові, куди запрошують в якості масовки, що мене мало цікавить. Мене цікавить проста партійна робота, якої у нас цураються, як чорт – ладана, а в нас – КПРС. Декомунізація! Тотальна! Жодних партійних зборів, нарад, конференцій, обговорень тощо. Ніц! Чекаємо на вибори і на гроші до них. Принаймні у мене таке враження на цей час. І я наголошую: якщо Петра Порошенка такий політичний сценарій влаштовує – нехай так і буде. Феномен «Слуги народу» просто відбиває всіляку охоту морочитися роками з партійною всеукраїнською структурою, коли можна одномоментно просто так раз – і в дамки! Чи у нашому випадку: з блазнів – у королі. А що? Обидва при коронах працюють, отже не звикати…
І нам не звикати вкотре в потилиці чухати і про втрачене повідати. Як людина, що вийшла з в’язниці СРСР відбувши там 30-ть років, я набачився і там багато, і тут вже чимало за схожий термін часу в уже начебто вільній і начебто незалежній Україні, отож є що згадати і порівняти. Коли мені якесь мурло починає оповідати як «гарно було те і те за комуни», то я зупиняю словами: - Я там народився і виріс, тому знаю що то є і ніколи не визнаю, що в тюрмі може бути добре, навіть якщо воно в чомусь і добре. Звичайно, всі в'язні майже рівні, бо всі невільні. Добре? Добре, бо рівність є, але чи всім смакує така рівність? Не дуже, але то вже інша тема. І такого повно. Я вже переконався, що почни розпитувати, а хто ж ти був за СРСР, якщо там був, і майже постійно то як не «вохра» то з тих, що «зсучились». Важно розтлумачити значення подібних сленгових термінів «соцзони» на теперішній час, тому що всі у СРСР були в’язнями одного спільного концтабору, подібно до сучасної КНДР, але хтось перебував вище за обставинами, а хтось завжди внизу. Останні найменше шкодують за життям у СРСР. Дякувати Богу, довбаний СРСР розвалився і самознищився, як дуже сподіваюся, що це станеться з Російською Федерацією, бо інакше Україні і нам в ній «вік волі не бачити!»
Мій екскурс у минуле пов'язаний з тим, що Петро Порошенко дуже мені нагадує першого і останнього Президента СРСР в одній особі Михайла Горбачова, що був самодержцем всія Велікая і Малая Русі, володарем імперії від Камчатки і Курил до Берліна і майже всієї Східної Європи в якості Генерального секретаря КПРС. Я був від початку прихильником Горбачова і дотепер його поважаю за політику роззброєння та правдиве визволення від окупації країни Східної Європи, бо вивів звідти радянські війська, як і з Афганістану. Також саме завдяки Горбачову і розвалився СРСР, хоча він особисто того зовсім не бажав. Просто наскільки успішним Михайло Горбачов був у зовнішній міжнародній політиці – настільки неуспішним він був у політиці внутрішній. Майже аналогічно Петро Порошенко надуспішний в Світі політик: зупинив завдяки міжнародним санкціям та протестам агресію РФ проти України, отримав військову допомогу від багатьох країн, зокрема і США, підписав Асоціацію з ЄС, а потім ще досяг «безвіз» з ЄС, врешті – Томос для України його заслуга, щоб там не казали. А в середині що? Мало що, тому і маємо «Слуг народу» і блазня на чолі держави. І ось тут я хоч-не-хоч мушу віддати належне Володимиру Зеленському, що якраз багато і багато років займався власне внутрішньою політикою в Україні, бо єдиний, хто веселив і розважав український народ попри всі його нестатки і проблеми соціальні та особисті. Тому перемога Зеленського цілком є заслуженою. Абсолютно! Знімаю кептарика з поваги до програм 95-го кварталу, «Ліги сміху», серіалам та аналогічним розважальним заходам. Про Голобородька нічого сказати не можу, бо фільм жодного разу не дивився і вже не буду, бо маю в живу реальне, а не фігуральне. Якщо «піпел хаває» то Show Must Go On!
На тому і завершую, бо для Петра Порошенка є вибір: або він займеться всерйоз внутрішньою політикою в Україні в розумному турборежимі, або і далі буде тільки міжнародним генієм. Притому зауважу, що є всі шанси у Петра Порошенка знову стати Президентом України навіть нічого не змінюючи для себе, а просто вичікуючи, коли Зе-кодло обвалить країну в руїну і він як у 2014-му постане безальтернативно як рятівник і Провідник! Але чи потрібно то буде йому? Як і нам?..
Богдан Гордасевич
4 лютого 2020 р.
Львів-Рясне
