хочу сюда!
 

Елена

44 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «особисте»

По дорозі до Полтави. Спогади.


Мабуть кожен з нас ховає десь у закутках носії зі старими фото. Це можуть бути старі паперові альбоми, чи електронні диски, флешки, тощо. Інколи, коли багато вільного часу, або щось змусило до пошуків перерити все, чи до генерального прибирання - ми можемо надовго "залипнути" спостерігаючи хронологію змін виразу обличчя себе та близьких.
Як же багато можуть розповісти такі хронологічні спостереження! Особливо вдивляючись в очі.







Це був ранок навесні. Прохолодно. Бувший, назвемо його літерою Й., тоді нещодавно придбав собі новеньку автівку з салону, замість старої б/у. Це були часи величезних радощів, непохитної віри в майбутнє.
Зараз я інколи зустрічаю в знайомих мені молодих дівчатах той самий дух віри, який сама втратила вже давно. Зазвичай вони планують все так, ніби завтра хтось заскочить по дорозі за хлібом до салону й купить автівку за мільон грн; або ніби після завтра до них на рахунок надійде мільон долларів, і вони житимуть в найкрасивішому будиночку біля Києва, обиратимуть найкращі меблі й фарби для нього, тощо. Хоч насправді цього ніколи не станеться, і вони зараз живуть на пташиних правах в орендованому житлі, а далі прийде колись час повертатися до батьків з сім'єю, або й без.
Тоді я ще не знала цієї правди життя. І була однією з таких. Всі надбання мого, всього лиш, бойфренда, сприймалися як мої власні, і кожного дня вірилося, що я за день до величезної удачі.

- будласочки! Дай мені повести! - благала я звично плюхнувшись до комфортного переднього сидіння, і зтягуючи з себе шкіряний плящ з об'ємним хутряним коміром.
- ну добре, мала. Давай тільки виїдемо за місто, де дороги пусті.
Мама невпевнено вмощувалася на задніх місцях. Ми їхали до Полтави. В моїй голові стрибав радісний кольоровий капітошка хлюпаючи бульками. Тоді я обожнювала кудись їхати.

Зелені поля й левади. Інколи села. Інколи невеличкі міста. Дорога пустісінька. Лиш деколи хтось їхав назустріч, або обганяв ззаду. Виблискуючи іскрами радості з очей я перемикала передачі дуже гоноруючись тим, що навчилася водити, і що мама з нами, бачить це. Сподівалася, що вона за мене радіє.
Небо дуже блакитне, мальовничі білі та димчаті хмарки, дуже свіжо.
Я обожнюю різні архітектурні твори, старовинні церкви, тощо. Тому, коли з дороги побачила якісь старі стіни - дуже зраділа, і вмовила всіх звернути туди, роздивитися що там є. Ми знайшли монастир. Він справді був цікавий. Далеко від населених пунктів (ані села поруч - взагалі нічого, тільки дорога), серед суцільних зелених полів з невеличкими посадками й садками. Ніби фортеця обнесений високою стіною.
Зовсім недовго роздивлялися, і швидко поїхали далі. Мама була мовчазна але нічого особливого.



Дивлячись на фото, що мені вдалося клацнути біля монастиря, на якому вихопила мамине обличчя разом з Й. виявила стільки несказанного. Мама ніби щось знала наперед. В її очах застигла розгубленість й горе з німим нерозумінням "як ви можете радіти", та ледь-помітною насмішкою над усим.
Зараз мами вже нема чотири роки як. Ми їхали тоді на зустріч з моїм братом, що тоді ще мотав строк в колонії біля Полтави. Ми тоді ще не знали, що втратили його колишнього, що повернеться він інвалідом назавжди. Ми не знали, що новенька автівка буде скоро розбита вщент Й., і схожої вже не буде ніколи. Що світ охоплять війни. Мій інститут, де навчалася, пограбують рейдери, роботу, де я працювала, розвалить режим Януковича, ресторан, де працював Й. розграбують свої ж, і припинить існування. Ми з Й. розстанемося назавжди, бо мої очі розкриються і я подорослішаю, зрозумівши що не бачу в ньому більше ніж просто товариша. Маму знищить рак за чотири місяці, і чомусь з'явиться одразу ж на четвертій невиліковній стадії, а в даті смерті чомусь дві літери "13". Стоматологи почнуть знущатися, вириваючи зуб за зубом в мене, ніби силоміць намагаючись сформувати беззубу потворну істоту. Якийсь незрозумілий нікому й невиліковний грибок почне спотворювати волосся. Комунальні служби почнуть  гвалтувати вуха обіцяючи перетворити нас з братом на бомжів, бо мама лишила по собі непосильні борги. Якийсь незрозумілий мужик, почне спотворювати моє особисте життя, влаштовуючи замість стосунків якийсь фільм жахів з елементами трешу.

Дивлячись в очі мами на фото, я чітко бачу жах, і готовність з усмішкою розгубленості, ніби перед тим, як бачиш, що над тобою нависло цунамі і неминучість наступних подій. Можливо, вона знала, що скоро стане дуже хворою. Можливо, зусиллями волі це приховувала. Не вірю, що таке можливо приховати. Та й лікарі кажуть, що смерть - це її власна недбалість, бо вона не проходила діагностик, і ніхто не знав нічого, і вона теж не знала.
Але цей погляд показує, що вона щось знала. Тільки не відомо що саме і про що саме. 

Щиро сподіваюся, мамо, що тобі там краще. Ти намучилася за життя. Ти скинула тягар, і  отримала полегшення. Упокой Боженько, її душу.











Погляд

Вчора в маршрутці, їхати майже годину. Навпроти, обличчям до мене, сидить хлопець, років 16 на вигляд. Звичайний ніби хлопець.. але обличчя мимоволі притягує погляд. Не красою, але рисами, такими по-чоловічому гарними. Білявий, коротка, але зачіска.. неймовірної краси блакитні світлі очі, дивовижного розрізу, з пухнастими довжелезними віями... І от нащо вони чоловікам?? )) Дивиться у вікно, а я дивлюся на нього й думаю - просто погляд, а який виразний.. таке обличчя я б задоволенням побачила б десь в рекламі, парфумів від "Шанель" чи одягу від "Труссарді". Уважний, з легким прищуром повік, що якось так майже непомітно додає цьому погляду сконцентрованої уваги й очікування... По чоловічому гарної ліпки ніс.. вольове, ідеальних обрисів підборіддя.. І все це створює разом профіль, на який важко не звернути увагу. Я сиділа і думала - а він цього  ж не розуміє. Але як добре, що ні.. бо бідні б дівчата були )) Але так прикро, така без сумніву фотогенічна зовнішність, доповнена легкою граційністю рухів і справді чудовою посмішкою могла б прикрасити портфоліо не одного агента.
  І супутня думка.. когось же він мені нагадує.. краса ніколи не цікавила, а тут сиджу, дивлюся вже майже годину, і мимоволі ловлю себе на тому, що просто любуюсь.. вбираю очима... І аж коли він виходив сяйнуло - це ж "він".. тільки котячі очі-мигдалини з пухнастими світлими віями в "нього" зелені, настільки пронизливого кольору весняного листя, що зблизька здаються нереальними. І різниця в 12 років.  Нагадав... Щастя їм обом.

Сильна жінка

  "Пожалуйста, заботься обо мне"

    Марина Цветаева

- Пожалуйста, заботься обо мне!
Я вырвалась из замкнутого круга,
В тебе найдя любовника, и друга,
И принца на серебряном коне…

Я вырвалась из круга «я-сама».
Я самоутвердилась. Я устала.
Возьми меня на ручки с пьедестала
Гордыни, честолюбия, ума...

Я самоотвердела. Я тверда.
На мне не остается ран от терний.
А я хочу быть мягкой, и вечерней
Я женщина. Я самка. Я – вода.

Я слабая. Не баба. Мне слабо:
Коня, и шпалы веером, и в избу,
И если в доме мышь – то будет визгу,
И я не претендую на любовь –

Я слабости минуточку хочу.
Я девочка. Я жалуюсь. Я плачу.
Лежу в постели, свернута в калачик –
И таять, как Снегурочка, учусь.

Я сдам свои права, с таким трудом
Добытые. Ты прав и ты по праву
На всех моих врагов найдешь управу
И всех моих друзей запустишь в дом.

Ты добрый. Ты высокий. Ты – плечо.
Ты два плеча, и твой спокойный запах
Уткнуться и не думать ни о чем,
Уснуть в твоих больших мохнатых лапах..

Ты сильный, но о каменной стене
Не тщусь – наелась. Хватит. Не желаю.
Любить не обязую. Умоляю:
Пожалуйста, заботься обо мне!

Вірні слова

Щоно читала блог один цікавий, для мене. І серед багато-багато слів трапився один абзац.. такий, коли читаєш, розумієш прямий зміст, але в голові раптом стільки образів, слів, спогадів, вражень, що зовсім не складаються в те, що можна вимовити вголос... Тому ось, мені для натхнення

 Читала тут, але розпочинала статтею про оксамит в одязі :)
  http://www.bbc.com/ukrainian/blogs/2015/11/151118_fashion_blog_lingerie_sa

"Я навмисне ні слова не написала про те, що це зваблює протилежну стать – я в таке не вірю. Зваблює жінка, а білизна – лише обгортка. Як і красива сукня. Чи високі шпильки. Цілком можливий варіант, коли дівчина випромінює сексуальну енергію в трусиках у горошок. Та й, зрештою, чоловіки все одно найбільше люблять жінок без одягу"

Він ніхто.

Він ніхто. Але тільки він поруч
Коли так потрібний хтось.
Він ніхто, але тільки він притулить
по-материнськи тепло
Коли боляче усвідомлюєш, що матері нема.
Він ніхто, але лиш він міцне плече підставить
Коли усвідомлюєш з болем, що батька нема.
І зникне. Тільки но спробуєш наблизитись сама.

Коли важко нести - піднесе.
Запитає що їла, що пила, і чи тепло.
І знов зникне, тільки но спробуєш надто наблизитись сама.

Якщо ж відталятися - наздожене.
Якщо вибудувати стіну між собою і ним - знесе лобом й голими руками. З криком розпачу.
І гучно гримає дверима перед носом, щойно торкаєшся пальцями ніг його порогів.

Він завжди з іншими. І схвалює побачення.
Підкаже хто не той, а хто вартий. За ким варто повернутися, а за ким ні.
І з гуркітом ламає все, що щойно починає вибудовуватись.

Хто ж він? Він ніхто.
Але без нього, наодинці - ніяк і неможливо.
А з ним - нестерпно від самотності.






Завжди кудись бігла, квапилася, шукала






Все життя з дитинства кудись поспішала, бігла, старалася, навчалася, робила й заробляла, вигравала, досягала й заслуговувала… Постійно щось змінювала, ліпила, виліплювала, вибудовувала, виточувала й відпрацьовувала… Завжди щось відвойовувала й відбивала домагаючись свого. Щось і когось шукала. Майже повністю позбавила себе дитинства, юності, та молодості. Все заради того, аби тільки все змінити на краще. Врятувати, збудувати своє життя і життя дорогих собі близьких.

А тоді просто втомилася. Дістало й набридло. Зупинилася. Випустила з рук геть усе – зброю, поручні, віжки, хлисти, пряники – геть усе.

Просто сіла на місці і сказала: «знаходьте, беріть, любіть, бережіть, запліднюйте, що хочте робіть, але позбавте прокляття бути чоловіком».

Знаходили, брали, кидали, любили, били, берегли, плюндрували, забували і пам’ятали.

Байдуже.

Головне, що з’явилося те відчуття ніжної істоти, що зветься «жінка».

Зараз не буду мужиком в спідниці. Немає їсти – байдуже. Немає пити – байдуже.

Ще трішки потерпіти заради, можливо, останніх у житті митей і можливостей відчувати себе ніжною.

А потім, колись, все одно прийде час вибуху, зброї в руках й боротьби. Просто, може, вже не так жаль буде свого віку для такого змарнованого жіночого життя, коли чоловікам, яких привабило місце поруч, не властиві ті всі якості.



Алые паруса для другой Ассоль




Вони йшли поруч узбережжям Дніпра наймальовничішої місцини України лишаючи позаду себе зелені пагорби лісу та славетну гору героїчної козацької фортеці. Лілове, та золотисте персикове сяйво заходу сонця майоріло на всьому навколо і з одного боку кожного обличчя, а подекуди наповнювало низовини кров’ю тих солдатиків, з розповідей старожилів, що неможливо викорінити з пам’яті і не думати.

Вони щойно мали дуже хвилюючу розмову там на височині тієї славної гори.

Старий бронзовий кобзар був слухачем тієї молодіжної дурниці.

Галявина на горі без дерев, самі кущі та колоди покладені колом, спеціально для таких усамітнень. Коли на них сидіти, то між вершечками акацій, що старі ростуть на схилах, видно далекі протилежні береги цього дніпрового моря, та острови, таке саме все зелене.

Вона чула про цього хлопця ще задовго до особистої зустрічі. У його -надцять років бідолашного прямо зі студентської парти власні друзі відправили під саму Молдову гнити у тюрмі замість себе. Ось такі друзі-мажори. І хрест на його престижній кар’єрі юриспруденції. Хоча, там більше батьки вирішують за кого можуть дати судді грошей, а за кого ні.

Співчуття змушувало її думати про цю людину більше ніж зазвичай думають про незнайомців, і прикипати до нього ще задовго до особистого знайомства. Така вже природа юного дівча.

Худе й замучене, з досвідом старого діда, хлопча і мале співчутливе дівча лишали ту розмову позаду себе на тій славетній горі, поруч з душами і кров’ю колись полеглих на ній юнаків, і сповнені внутрішнього світла просто йшли додому ніби омиваючись від думок у світлі заходу сонця.

Широченне море Дніпра відкривало їхньому погляду півострів з пишною віллою якогось багатія. Вілла ніби світилася білими колонами серед зеленого листя дерев та кущів. Тієї ж миті постала незабутня картина, якої більше ніколи в житті не побачити. У гавань десь з-за гори запливла величезна яхта стилізована під старовинне судно. Її височенні численні вітрила наповнені супутнім вітром були неймовірного кольору. Це були справжні алі вітрила.

Подиву й захопленню двох юних на березі, що боялися торкнутися одне одного, не було меж. Картина не схожа на реальність – більше на ілюстрацію казки. Та більше за все цю мить наповнювали внутрішні відчуття молоді. Гримуча суміш трагедії, співчуття, болю, любові, закоханості, таємниці, невідомості, суму, смутку, жалю, і краси. На якусь мить здалося, що серця вирвалися з грудей, злетіли у повітря, поєдналися у сяйві того блискучого заходу сонця над алими вітрилами прекрасної яхти, і з силою гепнули назад у груди, притихли.

Бо бути разом їм все одно не судилося.

По заходу – в обох було дивне відчуття. Ніби стихла музика, ніби щойно обидва на мить перенеслися до казки і повернулися втомлені назад. Вони продовжували свій шлях з гори до хати, і таке враження, що з галявини гори і до цієї миті, коли стемніло пройшло ціле життя. Ціла історія, яка почалася не розпочавшись і вже скінчилася, залишаючи по собі прохолодний спокій.

 




Запрет на "я тебя люблю"





Ты простой человек
Но к тебе явился мой ангел, одолжил твое тело,
И привел ко мне, для большого чувства любви.

Высказавшись - пришло время вернуть тело обратно,
Ангел вернул тебя где взял
Сам вновь растворившись в небытие.

Очнувшись, мы с тобой так и не смогли постичь умом
Удивлены и далеки друг от друга.

Самый быстрый настоящий глубокий роман
Похожий на обрыв струны дерзкого музыканта
Что прервал музыку визгом на самой высокой ноте.

"Я тебя люблю" - запрещено сказать здесь, и не скажется
Мы задуваем свечи в своей душе, каждый в одиночку
Чтоб стало темно и не видно раны на сердце

Чтоб забыть
идти дальше
любить...
Но на этот раз реальность.







Давно не писав нічого у блог. Виправляюсь :)

Спочатку за життя:

Я став зразковим сім'янином - дуже люблю свою дружину, дарую їй квіти декілька разів на місяць, даю гроші на сукні та інші жіночі потреби... і отримую від цього величезне задоволення, коли бачу, як вона радіє :)

Збираємось заводити дитину. Зараз ми на стадії лікування всіх можливих хвороб, щоб дитинку зачинати будучи якомога більш здоровими. Додатково міркуємо над тим, де та як будемо жити із дитиною, щоб нам це було зручно, бо жити з родичами, як показує практика - далеко не кращий варіант. Скоріш за все, будемо орендувати якусь квартиру, доки не купимо, чи не побудуємо собі власний дім.

Робочі питання:

Як я не чіплявся за вільне життя, але прийшов до того, що знову працюю в офісі... Займаюсь розробкою сайтів, та сервісами, що з ними пов'язані. Хоч цього разу я вже є директор, але суть не сильно міняється - з 10 до 17 практично весь час за робочим місцем. Іноді дозволяю собі байдикувати, користуючись тим, що ніхто не може мені цим докорити, але частіше за все - працюю, бо дійсно маю багато замовлень, які необхідно обробити.

Перестав братись за будь-яку роботу, став більше цінувати власний час. Деякі замовлення передаю іншим, часто без грошової вигоди для себе. Нещодавно втратив двох клієнтів після 2 років обслуговування, але замість того, щоб засмутитись, відчув полегшення, наче гора з плеч...

Продовжую займатись комп'ютерним сервісом в Дніпропетровську, але все більше міркую над тим, щоб перекласти всі замовлення на плечі найманих робітників, забезпечити їх гідним заробітком, а собі мати комісію з замовлень, проте - я буду вільний в часі та просторі... мені цієї свободи зараз дуже не вистачає.

Стан здоров'я:

Хотів би похвастати, але нема чим. Зуби руйнуються, вже втретє за рік буду звертатись до стоматологів. Набрав ще більше ваги, і ніяк не візьмусь за себе, щоб привести себе в гарну форму. В цьому році навіть гострим бронхітом захворів, чого від себе ніяк не очікував. З плюсів в цьому плані мабуть тільки те, що я став знову регулярно їздити на велосипеді по справах й просто в своє задоволення. Буває - кілометрів по 20-30 на день :) Треба тепер додати до фізичних вправ ранкову пробіжку з зарядкою і зайняття йогою. Напевно ще й про харчування слід подумати, але це питання я відкладаю взагалі на останню чергу (їжа - моя слабкість)

Планування майбутнього:

Завів собі правило щонайменше раз на місяць робити підсумки того, що відбулось і планувати наступний період. Виходить дуже цікаво. Ніколи не думав, що плани можуть так швидко і легко здійснюватись. Навіть такі, які більш походили на мрії, ніж на плани ))) Щоразу ставлю собі планку досягнень вище й вище, і практично завжди виходить досягти зазначеної мети.

Напевно, варто додати, що тепер у мене з'явилась ще одна звичка, що допомагає дбати про майбутнє: я став щомісяця частину заробітку вкладати в різні інвестиційні проекти. І хоч спочатку це здавалось чимось несерйозним, то зараз, коли сума інвестицій в різних проектах сягає більше 15000 доларів, а на дивіденди можна гідно жити сім'єю не працюючи, тепер я дуже радий, що півтора роки тому завів таку звичку :)

Духовний розвиток:

Маю зізнатись, що той я, яким я був півтора роки тому, не зрозумів би в більшості питань того мене, яким я став зараз. Я маю на увазі світогляд та життєві принципи, за якими я жив тоді і живу зараз. Стало менше егоїзму, більше дивлюсь на інших людей, вражаюсь їх неповторній природі, вчусь сприйняттю та розумінню тих, хто викликає неприємні відчуття. Як показує практика - це нескінченно багате джерело досвіду та мудрості.

Став набагато спокійнішим та рішучим. Добре чую інтуїцію (раніше взагалі вважав, що це або вигадка, або притаманно тільки жінкам). Хочеться більше знати Бога, жити з ним в серці. На жаль, розумію, що для мене це дуже-дуже довгий шлях, і... ще багато чого треба буде в собі змінити, навчитись, прийняти... Простіше кажучи, вдосконалюватись мені ще й вдосконалюватись... Але, напевно, цей шлях нескінченний, і остаточної мети я ніколи не досягну, як би мені цього не хотілось.

Дякую всім хто дочитав за увагу. Сподіваюсь, вам сподобалось. Буду радий, якщо цей запис піде комусь на користь, якщо когось сягне цікава думка, чи ідея. Це буде мені найкращою радістю :)


Прошу, заберіть…....

Болить  серденько, журиться  дух.

Очі  заплакані, мозок  напух.

Не  тримаю  нещасні  болі…

Йдіть  на  волю!..

Залишіть  мене, я  не  ображусь.

Ідіть  та  знайте, я  не  поскаржусь.

Голос  не  хоче  говорити…

Дайте  попити…

Нап'юся  отрути  і  скоро  вмирати.

Дарма  жити – не  вмію  брехати.

Мрію  спати  у  вічному  сні…

Прошу, заберіть…

Обіцяю, навчуся  правильно  жити

І  всім  серцем-душею  любити!

Тільки  дайте  Вашу  волю…

Опущу  зброю…

*****

Склоняються  руки  в  часі  розлуки.

А  Ви  забираєте  інші  чесні  життя!

Мені  ж  нема  каяття!..

І  все-таки  нап'юся…


Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая