Нація – дієздатний народ.

Перемога? Чия? України? Українців? 9 травня, це остаточна дата закабалення московитами України. Дії влади московської імперії і совєцкого союзу були спрямовані на знищення будь якого вільнодумства і їх носіїв. І прошу зауважити, що робили вони це досить успішно не тільки в Московії, а й на таких "ісконно московських" землях як Середня Азія, Кавказ, Україна, Прибалтика, Фінляндія, Польща. Як тільки з’явилася Московія, її політика була спрямована на загарбання всього що погано лежить. Сотні років Московія грабувала, вбивала, колонізувала, заселяла московитами нашу землю, вивозила з нашої землі наших батьків, дідів і прадідів. Політика погроз, шантажу, підкупу, катувань, заслань, поодиноких та масових показових вбивств, вигнання з своїх земель цілих народів – ось справжнє обличчя московської зовнішньої політики, спрямованої до «братських» народів та сусідів.

І зараз окупанти нашої землі хочуть і далі на ній панувати. Та з кожним роком все більше нащадків русичів, козаків усвідомлюють хто тут має бути господарем. Тому все більша істерія серед комуняк, серед окупантів, серед тих поселенців на території України які не хочуть визнавати УКРАЇНУ НЕЗАЛЕЖНОЮ ДЕРЖАВОЮ. Вони чіпляються за різного роду свята і символи імперії. Придумують різного роду маячню у вигляді «співдружності», "митного союзу" та "русского міру". Таким чином стараючись знову втягнути великий європейський народ, зі славним літописом і з глибокими традиціями, в щось не зрозуміле і каламутне. «Співдружність» де люди і народи поділені на сорти, де не діють закони для всіх, де політична доцільність понад усе, де ніколи не було демократії і свободи слова, совісті і віросповідання. Це все пахне «нафталіном». По моєму, щось подібне ми вже мали. То чи потрібно нам наступати на ті ж граблі?

Усвідомлення, визнання, каяття як наслідок – очищення. Люстрація. Проведення судових процесів над кривавими злочинцями, хай і мертвими. Без таких процесів не можливий рух вперед.

Німці визнали, вибачились, а саме головне засудили. Заборонили використовувати, повторювати і наслідувати.

Народ мудріший, визнає трагедію. Він був безпосереднім учасником в диявольських експериментах тоталітаризму в якості піддослідного. Та нинішня влада в Україні не може і не хоче зрозуміти всього трагізму того що відбувалося. Закриваються архіви, нищаться документи…

А знаєте що головне в цьому: не засудили, значить ЗАЛИШИЛИ ПРАВО ЗА СОБОЮ ВСЕ ЦЕ ПОВТОРИТИ. Оскільки ніхто не засудить, ніхто на покарає. А може ще й героя дадуть.

Московська влада, так як і нинішня влада в Україні, свої злочини не визнала, не вибачилась, а тим більше нікого не засудила. І знаєте чому? Тому що багато представників нинішньої влади - їхні нащадки. Нащадки, які отримали в спадок безмежну владу, бездонне «корито» і мільйони беззахисних рабів. Як можна засудити і визнати своїх предків кривавими вбивцями, психопатами і садистами. А якщо засудять, то чим будуть хизуватись? Який літопис будуть писати? Про Олександра Невського(нині святий в Московському патріархаті), який відрізав язики і вуха слов’янам за те, що не хотіли платити данину Золотій Орді, Андрія Боголюбського(теж святий в МПЦ), який спалив Київ і винищив майже всіх його, православних жителів, про «великого» Леніна засновника концентраційних таборів, та гоп-стоп компанії Фрунзе, Троцького, Дзержинського, Єжова, Петровського, Сталіна та інших менш дрібніших організаторів червоного терору, голодомору та Гулагу, про «великого» полководця Жукова, кар’єриста і нездари, в якого головний принцип на війні був «не розумом, а кількістю», судячи з його слів - «солдат не жалеть, баби ещё нарожают», та рахуючи кількість жертв його «геніальних» військових операцій. За такі подвиги, які робили совецькі генерали, в цивілізованих арміях віддавали під трибунал. Жодна влада не знищила стільки "свого народу"(росіян, українців, жидів, татар...), скільки знищила московська влада.

 На яких прикладах виховувати майбутні покоління? Є дуже багато прикладів людей які дійсно заслуговують на пошану і повагу і є прикладом для наслідування. Та вони не вписуються в хамські, підлі, підступні, нелюдські імперські порядки. Тут тільки вожді вирішують хто герой а хто ні, кого любить а кого ні. Тому є міста і села, вулиці і різні установи та інші об’єкти, названі іменами ЗЛОЧИНЦІВ. Та якщо це в московії то може й нехай. Нехай вони в себе самі розбираються. Деякі народи дуже швидко скинули з себе цей колоніально-імперський бруд. Провели люстрацію, і самі засудили тих, хто без запрошення прийшов на їхню землю, і почав встановлювати «залізною рукою» свої порядки. Таким чином відновивши літописну справедливість, повернувши своїх героїв, свою гідність. Утвердивши право жити на своїй землі і передавати любов і мудрість своїм нащадкам.

Нажаль, в нашій, найбільш постраждалій від московсько-імперської політики державі УКРАЇНА все йде на так гладко і просто. Існуюча п’ята колона в Україні та одіозні особистості з імперським керівництвом в сусідній московії ніяк не можуть погодитися з реаліями сьогодення. Сплять, а сон тікає, їдять, а їм кусок в горло не лізе, втратили спокій. Як так, Україна нехай потроху та йде своїм шляхом. І що не крок, то впевненіше. А як вже дістав їх український націоналізм. Ми з гордістю мусимо визнати, що він у нас найкращий. Такого націоналізму як у нас ніде нема: ні в московії, ні в Польщі, ні в Германії, ні в Ізраїлі. Він особливий. Особливо для українофобів. То що ж воно таке, той націоналізм?

 Український націоналізм - це захисна реакція українського народу у вигляді різного роду дій, заходів скерованих на захист свого права бути господарями, вільно жити і любити на СВОЇЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЗЕМЛІ. Будь який вільний народ буде відстоювати свою волю на своїй землі. І всі успішні держави світу, це ті держави, де людям прививають з дитинства любов до своєї батьківщини, до своєї культури, де народ має національну ідею, яка переходить в націоналістичну тоді, коли з’являється загроза втрати суверенітету. Загроза в нас є зараз і ззовні і з середини. І якщо ми визначимо ці загрози і ризики, локалізуємо і ліквідуємо їх, то ми нація, то ми дієздатний народ. Народ який може самоорганізуватись, зібратись і дати відсіч будь якому ворогу – такий народ має майбутнє і заслуговує на повагу. Саме тому, що народи змогли в час загрози поставити національну ідею на перше місце, об’єднувалися навколо неї, і не шкодуючи свого життя, в жорстокій боротьбі за волю, за свою землю, вони перемагали і залишилися незалежними державами. Адже по справжньому щасливим в любові і гармонії можна бути тільки на своїй богом даній землі, землі своїх предків.

                                                                                                                                             Олесь Забудько

 Украинское информационное пространство раскалено до бела пылающими лозунгами и новостями типа "взорвали", "нашли склад оружия", "подкинули оружие", "арестовали", "отпустили", "лишили геройского звания", "выходи форсировать Днепр!" и прочее, и прочее, и....

 Политики, о которых стали забывать и которые всё больше и больше оказываются смешными, воспряли. Наскоро вспушив чубчики, отрепетировав позаимствованные у В.И.Ленина и А.Гитлера жесты, поиграв перед зеркалом скулами и строгим взглядом, вприпрыжку поскакали поднимать массы на майданы.
 
 ....А вот хотят ли те массы подниматься - ещё вопрос. Баааааааааальшой вопрос.
 Звоню приятелю во Львов. Он умеренный националист и предприниматель. Что там, - спрашиваю с обывательским
беспокойством? Я ведь живу у самого Днепра, начнут его форсировать, так чтоб я не крутился под снарядами.

 Та ничего не будет, успокоил меня приятель. Сейчас это никому не нужно. "Нэ на часи". Много работы по приведению города в порядок к  Евро-2012.  В нем  заинтересован  и Восток, и Запад Украины, предприниматели, рабочие, ну и само собой чиновник тоже не будет ходить голодным. Работы много, ожиданий тоже. Тут не до статуса С.Бандеры.
 Но львовянин есть львовянин и дальше приятель понёс всё то, чем пестрят все украинские издания.
  Дальше было неинтересно.

 Но из потока информации в его изложении, я узнал что с лета в области введён моратории на ретрансляцию русскоязычных песен в общественных местах (кафе, ночных клубах и т. д.). Посмотрел в интернет - да. Так и есть. На китайские или финские песни моратория нет, а на русские есть..... Не иначе как львовские  чиновники получили взятку от собственников авторского права на те песни. Да и реклама-то какая! Тоже ведь денег стоит.

 Ну, вышли избранники львовского народу  проводить сессию у памятника Бандеры, ну постояли с застывшими на лицах героическим пафосом. Ну собрались вокруг зеваки, которых СМИ назвало "многочисленным митингом". Что дальше? Вот  вдруг  наступит настоящая зима, что они будут отвечать   собственными избирателями за лопнувшие трубы и замерзшие дома?  Ведь мёрзнущего бывателя не согреешь воспоминаниями как депутат за звания героя Бандере мёрз у его памятника... Или ну как опять   очередной паводок?. А  власти страны ещё хааааааааарашо подумают стоит ли
помогать тем, кто вместо подготовки к  паводку устраивает митинги, не имеющие отношения к компетенции облсовета?

  Такие вот политические пляски с прискоком в эпоху дикого капитализма....

Хомосапієнс

/Металобрухт (хворе „залізо” вражене „вірусом”)/

Хомосапієнс, що покинув власну націю, поза соціумом – хвора мавпа на манію всякого вчити як і що робити. Помітив цікаву залежність, що чим менше сам хомосапієнс вчився, тим більше в нього бажання вчити інших. Історія знає кілька випадків, коли Homo sapiens прислужився на користь чужій нації, але часто на шкоду власній нації. Негативним прикладом того є сволота, або яничари. Позитивним прикладом є ефіоп Пушкин, що навчив сусідів язику.

Людина

/Залізо (деталь комп’ютера, що довіряє програмі та виконує її, наділена функцією самовідтворення і розвитку)/

Людина – хомосапієнс, що позиціонує себе часткою нації та її культури і забезпечує зв’язок між нацією, культурою і чином. Людина має виконувати функції покладені на неї творцем, нацією, самосвідомістю – гарно, які б ті функції не були.

Культура

/Програма (Програмне забезпечення )/

Культура – напрацьована тисячоліттями низка чинів, що являють собою звичаї і традиції які забезпечують розвій, відродження, відтворення, збереження і захист нації, її чеснот.

Мова

/Електрика, струм/

Мова – сила культури, вона вдихає життя в людей, поріднює їх з культурою, сприяє збереженню нації в часі і просторі. Функцій мов багато. То знають люди вчені. Є економічна складова мови, бо мова дає робочі місця нації, що поважає себе. Є держави, де третина бюджету дає саме мова. Тому деякі з них „ревнують” інші нації до їх мови, що сягає навіть агресії, бо бажають ті гроші хапнути собі рідній. Не останньою є функція зв’язку між нацією і Світом. За азійсько-європейською культурною традицією, господар, приймаючи гостя, може розмовляти до нього його мовою, коли гість розмовляє до господаря мовою господаря, шанобливо.

Нація

/Надсучасний комп’ютер наділений функціями самовдосконалення і захисту/

Вищій рівень розвитку народу, на якому народ створює власну державу задля забезпечення захисту і розвитку нації.

Ось цікаве явище. Як засвідчений практикою національний характер певного народу, ставлення до того інших народів знаходить своє відображення в мові.
Днями стикнувся з потребою перекласти з англійської вираз Chinese rocks. Словник не підказав нічого путнього, на перший погляд. Але показав величезне сімейство виразів стосовно інших речей, пов'язаних з китайцями. Їх я і даю нижче.

China  - Китай
сhina  - фарфор та вироби з нього
chinese - 1) китайський, 2) амер. сл. невдалий, неправильний, зроблений абияк
Chinese accounting - підтасовка цифр
Chinese ace - пілот, що здійснює посадку літака з креном на бік, горе-льотчик
China aster - китайська айстра
Chinese attack - китайська атака, лживий (демонстративний) наступ
china blue - яскраво синій із зеленим відтінком колір
Chinese boxes - китайські коробочки, що вкладаються одна в другу
Chinese characters - китайські ієрогліфи
Chinese chequers - китайські шашки
China clay - фарфорова глина, каолін
Chinese compliment - вдаваний інтерес до особи чи думки інших
Chinese copy - "китайська копія", точне відтворення оригіналу, включно з хибами та недоліками останнього
Chinese fire drill - амер. повний безлад, штовханина
Chinese gelatin - агар-агар
Chinese hibiscus - китайська троянда
Chinese lacquer - китайський лак (з камеді, тобто загуслого соку дерев)
Chinese landing - приземлення літака на одне колесо
Chinese lantern - китайський ліхтарик
China man - сінантроп (тип давньої людини, рештки якої знайшли в Китаї)
Chinaman - 1) зневажл. китаєць; 2) матрос-прачка (на судні)
Chinaman's chance - дуже малий, примарний шанс (на успіх, заробіток тощо)
Chinese paper - китайський папір (з бамбуку)
Chinese puzzle - головоломка, задача, що важко розв'язується, китайська грамота
сhinese red - оранжево-червоний колір
China silk - крепдешин
China tea - китайський чай
Chinese tobacco - опіум
Chinatown - китайський квартал (спочатку в Нью-Йорку, потім і в інших містах)
Chinese tumbler - "китайський акробат", іграшка "нєваляшка"
Chinese Wall - 1) Велика китайська стіна; 2) китайська стіна (нездоланна перепона)
China watcher - вчений (журналіст), що постійно вивчає (відслідковує) життя (події) в Китаї
Chinese white - китайське білило (цинкове)
сhink - щілина, шпарина, тріщинка
Chink - презирливо-грубе прізвисько китайця
egg-shell china - вироби з дуже тонкостінного китайського фарфору

              Не знаю, чи то Великий Дао, чи перенаселеність так впливала, що китаєць кидав вирощувати свій рис, пускався в мандри і міняв Піднебесну на далекі краї. Але наворочені філософські системи і ієрогліфічне письмо за 5 тис. років так змінили його характер, що відчувалися певні труднощі у взаємодії з англомовним світом. Та й як їм не бути, якщо саме спілкування китайця з іноземцем зведено до певного ритуалу під назвою "Вгадай, про що я думаю". Європейцю іноді краще без передмов повідомити, що тебе цікавить сталь для корпусів підводних човнів, ніж він здогадається про це, засинаючи від багатослівних історій про зовсім недотичні речі вкупі з гіпнозом тими усміхненими щілинками.
             Ото які ж після цього шанси могли чекати на чужині нашого інтроверта? Тільки специфічне "китайське щастя". І що цікаво, той невиправний практичний і працелюбний авантюрист повсякчас прагнув скористатися своїм примарним шансом, замість повертатися до берегів Хуанхе. Фахи перукаря, швеця, матроса-прачки, повара, торговця ставали тими рятівними гачками, якими чайнатауни, мов реп'яшки, закріплялися на тілі західної ринкової економіки, що саме почала народжуватися. Ну, а то, що було їм часом скрутно на цьому шляху, то й цифри ставили такі, що треба було за ними перевіряти, трохи лицемірили, трохи брехали. Жити ж треба якось) А кому було зовсім непереливки, відгороджувалися від світу з допомогою китайського "тютюну".
            Він розумів, що речі, колись принесені ним у західну цивілізацію, вже не мають великого значення. Практицизм і утилітаризм змушують цього дилетанта всіма силами безоглядно навалюватися на виробництво нових речей, якщо в підсумку воно обіцяє хоча б трохи користі і зиску. І нічого, якщо спочатку це будуть якісь примітивні коробочки чи калькулятори, що виходять з ладу на другому місяці використання. Далі йде освоєння "китайських копій" багато серйозніших речей.  А там гляди, і до синхрофазотронів, і найбільших атомних електростанцій недалеко. І то пусте, що правнуки матросів-прачок трохи косячать при посадці літаків. Але ж вони при всьому тому всеодно ЛЬОТЧИКИ! Ну от, і як з такими людьми не побудувати найбільшу економіку світу?! Давно ж, на прикладі Великого Китайського Муру показали, на що здатні...
           До речі, якщо комусь відомо точне значення виразу Chinese rocks, буду вдячний за підказку.

Сьогодні великий день. Рівно три роки тому набув чинності Закон про мову, співавтором якого я був. Я горджусь, що наша фракція у парламенті єдина, яка 100% голосів дала за цей архіважливий Закон.

Символічно, що Закон про мову набув чинності у річницю проголошення Декларації про державний суверенітет України. Сотні років російська імперія намагалась знищити нас і нашу мову. І зараз, коли окупанти захоплюють наші території, найперше, що вони роблять - люто знищують все, що пов‘язано з нашою мовою - вказівники, книги, навчання.

Тому що, як писала геніальна Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову».

Тому що мова має значення!

Але ніхто і ніколи не відбере у нас нашу мову і не переможе нашу націю.

Слава Україні! Смерть ворогам!

 

 

Олег Ляшко,
лідер Радикальної партії

Іван Патриляк  

На початку ХХ століття у європейській пресі українців нерідко називали «ірландцями сходу»

Матеріал друкованого видання № 23 (188) від 9 червня «Український тиждень»

Всі націоналістичні організації України нарешті зібралися разом для створення спільного Національного маніфесту.

Весь національний маніфест вклався у два десятка пунктиків вельми актуальних на сьогодні.

Враховуючи, історичний досвід і власний світський стан я вирішив допомогти у царині долучення маніфесту до чину.

Як давно, з радянських часів, ведеться, до сьогодні, в українській політиці почнемо із заду.

Особисто я займаю сьогодні маленьку скалку однієї партії націоналістичної, підписанта того Маніфесту. Тому, почну з останнього, 20-го його пункта, а саме:

20. Сприяти створенню єдиної помісної церкви з центром у Києві.

Історичний тисячолітній досвід існування держави Київська Русь і УНР, ЗУНР і Карпатської України, або України ясно підтверджують правоту слів Кобзаря, що у кожного своя Правда і сила і воля. Всі намагання української церковної чи світської еліти об’єднати дві церкви чи партії в одну Єдину закінчуються утворенням трьох. Тому створенню Єдиної помісної церкви має передувати всеукраїнське обговорення.

Партій Україна має зареєстрованих мабуть зо дві сотні. Церков — десятки з іменами рідних українцю богів. Називати богів, їх імена в умовних стінах Єдиної помісної церкви я не вважаю за потрібне. Не тому, що зневажаю богів, а тому, аби не вийшло війни між українцями. Нам до повного краху, до війни олігархів з власним народом і російсько-української війни під облудною назвою АТО не вистачає лише війни церковної, яку безперечно Путін і українські олігархи дружньо намагатимуться організувати в найближчому часі, можливо й восени. Не тому, що вони кохають одне одного. Просто ціль в них одна: “Збагатитися за рахунок української нації!!!”

Тому, почну з елементарного, з молитви.

“Світ правди, права і праці,

Повітрям і водою

Простором довкілля

Землею, вогнем і небом,

І Вебом поширюйся!

Живи і в серці моєму!

Як світ Нави, Яви і Прави -

Втаємничений і чарівний

Захоплюй нас і веди

Пізнанням стихій,

Славами Богів рідних

До вершин буття!

Славімо Світ український!

Будуймо Світ чарівний!

Захищаємо і вдосконалюємо

Хату українців,

Родину українціві,

Землю українців!!!

Працюймо над своїми Правдами,

Щоби Істина-Україна процвітала

Заради її сили і могуті

Та щасливого і вічного

Життя нації української!”

Символом помісної української церкви вважаю треба обрати з ряду простих символів: кулю-сонце - , або хрест просторовий (, можна рівнобокий) - *, число 30, знак перемоги - V, або подвійної перемоги, фізичної і духовної — W, можна символ впевненої перемоги — знак U!

Вважаю, що рабське існування української нації протягом століть породило почуття меншовартості. Звідси, за звичкою, і не без допомоги сусідів запобігання перед усім іноземним. В очах більшості українців, на жаль, інтернаціональне, міжнародне часто має перевагу над власним. Особливо велику шкоду українській нації, її економіці, іміджу і самому існуванню завдає то, що еліта політична, владна, української нації надає перевагу не стану власної нації, не власним законам, а законам міжнародним. Працює інстинкт стада! На їх думку у більшого стада більше правди. І саме в цьому найбільша біда всіх українців.

Третє тисячоліття надворі!

Історія показала, що змін в існуванні людства істотних не відбулося. Як тисячі років назад племена полювали на інши племена, так і сьогодні одні нації полюють за іншими.

Нагадую, що коли земля ще була тепленька, коли лише на карті світу почала проявлятися незалежна українська держава, держава, про яку мільярди людей в Світі і сьогодні не знають, бо зайняті власними справами, сталися цікаві події. Існували тоді мирно, поряд:

• РФ — держава-рабовласниця;

• І держава-рабиня, Україна,що почала відокремлюватися.

  Ми, як громадяни, одної з цих двох, ніби “дружніх” держав, разом святкували 200-ту річницю великого темношкірого поета. Він мав необачність народитися 26 травня 1799 року. Відповідно, за рабською звичкою і Україна готувалася святкувати річницю народження поета сусідньої держави і щодня, протягом може й півроку новини на радіо починалися зі слів, що до святкування 200-ї річниці великого російського поета, Олександра Сергійовича Пушкіна залишилося стільки-то днів, скажімо — 99. Слідуючий день, новини починалися зі слів, що до тої великої для сусідньої держави дати залишилося 98 днів і так з дня на день. Це шаркання, запобігання перед сусідньою державою можуть згадати старожили з України. Цікаво, що за власного народного поета не меншої ваги і теж на честь 200-ї річниці нічого подібного й не планувалося. Це дії держави-рабині!

Що ж “на відплату”, в аналогічній ситуації робила держава-рабовласниця?

Вона почала готуватися за роки до того, але зовсім по-іншому. За 30 — 20 днів до святкування 200-ї річниці народження великого українського поета, маляра і вчителя, академіка Тараса Шевченка, РФ задіяла міжнародні організації на які мала вплив, і всіх політичних підніжок, агентів власних. Так з 8 по 18 лютого 2014-го року міжнародним Київським інститутом соціології, було, по тихому, проведено соцопитування в Кримській автономній республіці, але вони засвідчили, що біля 41 відсотка жителів Криму бажають входження автономії до складу Росії[8]. Тобто, по доброму, подарувати собі Крим не вийшло і РФ готується розмалювати бронетехніку написами “На Київ!!!”, а тим часом посилає спецпідрозділи власних збройних сил без знаків для ідентифікації, так званих, “зелених чоловічків” до Криму.

Так, при Президентові Януковичові, 20 лютого, за 19 днів до 200-ї річниці Тараса Шевченка почалася спецоперація по загарбанню Криму. Криваві події в Києві мали відволікти увагу суспільства, від Криму, що вдалося в повному обсязі. За 9 днів до дні народження українського поета, “зелені чоловічки” у незрозумілій формі, одні, інші, одягнені у форму українського беркуту, блокували військові українські частини. За два дня до річниці вже і Перший кримськотатарський телеканал АТR було відключено.

Я не проти жіночого свята.

Але про жіночі свята, хай вирішують жінки. Я проти переваги міжнародного над рідним. Тому пропоную встановити за державне свято — день народження Тараса Шевченка., як день народження української нації, але святкувати його, як день матері України. День матери Тараса Шевченка, бо мати славна дітиною!

Вшановувати всіх дівчаток, жінок, як шанував жінок Великий Кобзар! І згадувати не лише Катерину Якимівну Бойко, матір Тарасову, але і всіх матерів великої української нації! Ми є! Ми різні, але маємо стати багатою і заможньо та вільною нацією. Все має початися з дружби, братерства між собою!

Кожен з українців хоч краєм ока заглядав у Кобзар. Раджу знайти хвилинку і ознайомитися з Шевченковим “Южнорусським Букварем”. Його сьогодні легко знайти в інтернеті. Хто вдома інтернету не має, може ознайомитися з цим твором в читальних залах бібліотек України. Загалом, це безкоштовно, сиди, читай, хоч годину. Треба лише взяти з собою паспорт.

Читайте Тарасів Буквар!!!

5 алкогольних забобонів чи «хто нам винен?»

22.09.11 14:27 / Рубрика: Дайджест

Щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь. Алкоголізм набуває характеру епідемії. В перспективі – це національна катастрофа.

Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили. Згідно даних Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) в 2008 році Україна посіла ганебне перше місце по рівню вживання алкоголю серед дітей та молоді. 40% українців від 14 до 18 років систематично випивають. Загальний рівень вживання алкоголю в Україні – 13 літрів спирту на одного українця щорічно. І щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь.

«Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили»

Про руйнівний вплив алкоголю на організм написано, мабуть, вже тисячі статей і знято сотні документальних фільмів. Кожен може пригадати одну-дві історії про те, як алкоголь ламав життя людині. Здається, цього достатньо, щоби свідомо відмовитися від алкоголю. Але люди все одно п'ють, впиваються і гинуть, бо в суспільній свідомості засіли дикі забобони щодо пиятики, які активно підживлюються зацікавленими особами.

Найнебезпечніший і найпоширеніший забобон: «Пиятика – це частина нашої культури». Взагалі-то, це брехня. Так, українці з давніх часів вживали алкоголь, але ніколи не впивалися. Цитую слова сільського вчителя (кін.ХІХ ст., слобода Римарівка): «П'ють, звичайно. Але у вільну пору. І не видно, щоб від пияцтва зменшувався достаток». Це не має нічого спільного з тим, як п'ють сьогодні: з вечора п'ятниці до самого понеділка

Наприкінці ХІХ століття на Слобідській Україні селяни нерідко взагалі закривали шинки – за громадським вироком. Наприклад, в слободі Пантюхине Старобільського повіту з 1891 по 1894 рік були закриті ВСІ шинки. В слободі Микільській завжди працювало не більше 5 шинків, що вели «помірну торгівлю», та і їх в 1896-му селяни вирішили закрити. І закрили! Можете уявити щось подібне сьогодні?!

Взагалі доходить до абсурду, коли пиятика робиться мало не предметом гордощів, мовляв, ми кого хочеш переп'ємо. Пишатися алкоголізмом – все одно, що пишатися епідемією туберкульозу, СНІДу або захмарним рівнем злочинності.

Другий забобон щодо алкоголю: «Пити чи не пити – це індивідуальний вибір кожного. Хочуть люди – хай п'ють». Такою ж логікою керуються і прибічники легалізації легких наркотиків: якщо люди хочуть, не треба їм заважати. Але це хибна логіка: спочатку легалізують легкі наркотики, потім «легкі» зґвалтування, потім «легкі» убивства?! Так само і з алкоголем: спочатку просто не будемо боротися з пияцтвом, потім дозволимо продавати горілку дітям, а потім прищеплювати «культуру пиття» з дитсадка?!

До речі, «культура пиття» – це третій небезпечний алкогольний забобон . Про культуру пиття дуже полюбляють співати виробники алкогольних напоїв, що роблять гроші на виродженні нації. Насправді, культура пиття – це міф. Не можна пити культурно чи некультурно. Можна пити багато або мало, пити або не пити взагалі. І не вірте рекламі, де кажуть, що алкоголь сприяє спілкуванню! Якість п'яного спілкування завжди набагато нижча. Хочете пересвідчитися? Запишіть на диктофон або на камеру власні п'яні теревені, а потім передивіться на тверезу голову – відчуття огиди і сорому гарантоване. Не відповідає дійсності і те, що алкоголь буцімто допомагає «розслабитися». Алкоголь не знімає втому, а просто забиває її відчуття, «відключає мозок».

Четвертий забобон – про те, що слабкий алкоголь не шкідливий або менш шкідливий, ніж високо градусне пійло. Наприклад, всі наркологи в один голос твердять: пивний алкоголізм набагато небезпечні ший за горілчаний. По-перше, пивний алкоголізм «підкрадається» непомітно: спочатку це одна пляшка в кінці робочого тижня, а потім – кілька літрів за вечір. По-друге, пивний алкоголізм не має середньої стадії – легка і тому малопомітна залежність одразу переходить у важку. А розвинутися він може вже за рік-два, або навіть за півроку. Тому і лікується набагато важче, ніж залежність від «біленької». І це стосується не лише пива, а і усіляких «шалених соків» – фарбованої води зі спиртом.

І, нарешті, п'ятий забобон: «Пиятика – це зло, але його неможливо викорінити. Якщо обмежити продаж алкоголю, будуть гнати самогон або купувати нелегально». Ці «роздуми» також позбавлені логіки. З таким же успіхом можна сказати, що, наприклад, зґвалтування – зло, але його неможливо викорінити, тож і боротися з ґвалтівниками не треба. Ідіотське звучить, так?

«Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку... У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові.»

З забобонами загалом розібралися. Хто сприяє їхньому поширенню – пояснювати не треба. Ті – хто роблять на алкоголізації нації гроші. Наприклад, історик Василь Лаба свідчить, що на Західній Україні українських селян споювали польські пани: «Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку... У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові. Причому купували тільки у свого пана. Горілка давала 40-50% прибутку від маєтку».

А одним із засобів заселення території Луганщини наприкінці ХVIII – на початку ХIХ століття, як свідчать документи, було споювання на ярмарках власниками земель селян, яких в непритомному стані на фірах перевозили на нові місця, де вони і були змушені жити...

«Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус.»

Не гребували споюванням народу і більшовики. В 1924-му на пленумі ЦК ВКП (б) було офіційно скасовано «сухий закон», що діяв з 1914 року, і введено горілчану монополію. Цим Сталін убив одразу двох зайців: очманілий народ стало легше заганяти у «новий порядок» і цей самий народ поніс свої гроші державі-монополісту. Вже в 1926-му доктор А.Шоломович на виступі констатував: «в Москві 60% школярів знають міцні спиртні напої. Були випадки, коли школярі приходили на уроки п'яними... В провінції ще більше п'ють».

Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус. А рекламують алкоголь у нас навіть спортсмени. Наприклад, Віталій Кличко рекламує пиво «Чернігівське» – скажете, не абсурд? З точки зору нормальної людини – так, з точки зору пивних магнатів – вдалий «промоушн». І нікого не цікавить, що від пива ти здобудеш хворі нирки, огидне пивне пузо і дурну голову, а не титул чемпіона світу з боксу...

Зрештою, пияк – це завжди затятий індивідуаліст – для «лицаря чарки» не існує Батьківщини, нації, часто навіть сім'ї. А собутильники – це лише засіб задовольняння своєї власної потреби напитися. До речі, відомі своєю любов'ю до «оковитої» запорізькі козаки під час походів суворо дотримувалися «сухого закону» – порушників жорстоко карали або просто убивали... Ви можете уявити, щоби пияки об'єдналися для захисту своїх інтересів? Я – не можу. Бо пияки не здатні навіть дотримуватися елементарних норм поведінки. Наприклад, не смітити – після святкування Дня міста в Луганську пляшки з площі довелося прибирати за допомогою... снігоприбиральної машини!!

Питання стоїть руба: або ми хочемо жити і виживемо, або ми хочемо пити і вимремо. Все інше – від лукавого.

Дмитро Снєгирьов, НБН

Амністія-юридичний термін - повне, часткове, пом'якшувальне звільнення від кримінальної відповідальності і покарання осіб, винних у вчиненні злочині, які визнали свою вину і були осуджені.