хочу сюда!
 

Serozelenka

41 год, рак, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Заметки с меткой «нація»

Пришибська висота Лінії Вотан

Моя мати з сестрами і моєю бабулею жили у 1943 році в містечку Молочанську Запорізької області. Старша сестра, Надія, 1925 року народження працювала на окопах, які споруджувала радянська влада на Пришибських висотах, ще в 1941 році. Потім, на ті самі окопи її погнали німці. У 1943 вона якось звідти втекла до матері. Містечко було знищено з вогнеметів. Кам’яні споруди мінувалися і підривалися. Сім’я переховувалася у кущах біля цвинтаря в районі лікарні. Спорудили там окоп і в ньому ховалися. Там же у кущах переховували і корову. Коли почалися бойові дії, то за словами моєї бабулі, вдень було темно, як поночі від пилу і диму, а вночі було світло, як удень, від вибухів, та освітлювальних ракет, яких німці не шкодували. Вночи, повз них, по шляху, що пролягав між болотом з очеретом і кущами коло цвинтаря гнали на гору тисячі майже не озброєних і у військове не одягнених вояк. На ранок з тих вояк поверталися по кілька солдатів.

Одної ночі, за словами бабулі, їхню схованку надибали радянські розвідники і були тим збентежені. Вони порадили негайно тікати за залізницю, бо за їх словами цю територію постійно обстрілюють і німецька і радянська артилерії. Довелося похапки збирати сякі-такі речі і рушати. Якісь рушники, одіяла, матраци кинули на корову, тай подалися геть. Метрів за 300, на вулиці Шевченка зробили привал, заховавшись за залишки стіни кам’яного корівника. Перевіривши, поки діти переводили дух амуніцію, нині покійна (як і її діти) Анна Миколаївна виявила, що в окопі забули крупу. Довелося послати за мукою доньку Надію. Надія на диво скоро повернулася. За її словами від їхнього схованка не залишилося й сліду. Чи то снаряд туди влучив, чи бомба, невідомо.

Це налякало Анну Миколаївну  і вона зрозуміла, що й справді треба скоріше тікати за залізницю, на Схід. До полотна залізниці дійшли вже на світанку. Виявили за нею окопи. То була перша лінія оборони радянських військ. Командир їх облаяв і наказав забиратися негайно в степ. Пішли далі на Схід. Зовсім вже розвиднилось і пересування їх помітили німці з Пришибської висоти. Справа, спереду, зліва пролунало кілька вибухів. Сімя бігла вперед на Схід з усіх сил. Нарешті добігли на колгоспний тік. Тут, моя мати, п. Марія Іванівна, побачила ситих солдат та командирів і почула відбірну російську лайку. Мою бабцю, Анну Михайлівну з дітьми і коровою там наказали розстріляти, бо вони видали німцям розташування радянських окопів. На щастя, нагодився начальник шпиталю, який шукав для поранених хоч якусь жратву.   Він вмовив командира сімю не розстрілювати, а разом з коровою віддати на потреби шпиталю. Пояснив, що пораненим буде якась крапля молока, санітаркам допомога, корові пастухи. Так моя тітонька Ольга і її братик Іванко стали чабанами. Правда ненадовго. Царство їм, моїм рідним, усім – небесне!

У 1984 році, випадково, я дізнався, що до самого розвалу Сересерії, вівся ретельний облік тих громадян держави, чиї родичі були під окупацією. Виявилось, що я винен, що моїх рідних комуняки тікаючи кинули на поталу фашистам, а потім, їх же, й мене заодно, звинуватили у тому. Ніколи ж загарбник, окупант не визнає вину за собою. Окуповані завжди винні самі!!!

З того часу, комуністи, рашисти й фашисти для мене карти одної масті. Українці мають зрозуміти, що українська мова, українська культура, українська держава, мужня українська влада не потрібні нікому в Світі, ні Обамі, ні Клінтону, ні цій німецькій фрейлін, ні міфічній Європі.  Українцям самим і лише їм однім, необхідна як повітря мужня українська влада, українська потужна держава, українська мова, як основа української культури, і українська культура, як відшліфована тисячоліттями технологія виживання, життя і панування на нашій Богом даній Землі!

Єдина Київська Поміська церква — Молитва

Всі націоналістичні організації України нарешті зібралися разом для створення спільного Національного маніфесту.

Весь національний маніфест вклався у два десятка пунктиків вельми актуальних на сьогодні.

Враховуючи, історичний досвід і власний світський стан я вирішив допомогти у царині долучення маніфесту до чину.

Як давно, з радянських часів, ведеться, до сьогодні, в українській політиці почнемо із заду.


Особисто я займаю сьогодні маленьку скалку однієї партії націоналістичної, підписанта того Маніфесту. Тому, почну з останнього, 20-го його пункта, а саме:

20. Сприяти створенню єдиної помісної церкви з центром у Києві.

Історичний тисячолітній досвід існування держави Київська Русь і УНР, ЗУНР і Карпатської України, або України ясно підтверджують правоту слів Кобзаря, що у кожного своя Правда і сила і воля. Всі намагання української церковної чи світської еліти об’єднати дві церкви чи партії в одну Єдину закінчуються утворенням трьох. Тому створенню Єдиної помісної церкви має передувати всеукраїнське обговорення.

Партій Україна має зареєстрованих мабуть зо дві сотні. Церков — десятки з іменами рідних українцю богів. Називати богів, їх імена в умовних стінах Єдиної помісної церкви я не вважаю за потрібне. Не тому, що зневажаю богів, а тому, аби не вийшло війни між українцями. Нам до повного краху, до війни олігархів з власним народом і російсько-української війни під облудною назвою АТО не вистачає лише війни церковної, яку безперечно Путін і українські олігархи дружньо намагатимуться організувати в найближчому часі, можливо й восени. Не тому, що вони кохають одне одного. Просто ціль в них одна: “Збагатитися за рахунок української нації!!!”

Тому, почну з елементарного, з молитви.

“Світ правди, права і праці,

Повітрям і водою

Простором довкілля

Землею, вогнем і небом,

І Вебом поширюйся!

Живи і в серці моєму!

Як світ Нави, Яви і Прави -

Втаємничений і чарівний

Захоплюй нас і веди

Пізнанням стихій,

Славами Богів рідних

До вершин буття!

Славімо Світ український!

Будуймо Світ чарівний!

Захищаємо і вдосконалюємо

Хату українців,

Родину українціві,

Землю українців!!!

Працюймо над своїми Правдами,

Щоби Істина-Україна процвітала

Заради її сили і могуті

Та щасливого і вічного

Життя нації української!”

Символом помісної української церкви вважаю треба обрати з ряду простих символів: кулю-сонце - , або хрест просторовий (, можна рівнобокий) - *, число 30, знак перемоги - V, або подвійної перемоги, фізичної і духовної — W, можна символ впевненої перемоги — знак U!


День народження української нації

Вважаю, що рабське існування української нації протягом століть породило почуття меншовартості. Звідси, за звичкою, і не без допомоги сусідів запобігання перед усім іноземним. В очах більшості українців, на жаль, інтернаціональне, міжнародне часто має перевагу над власним. Особливо велику шкоду українській нації, її економіці, іміджу і самому існуванню завдає то, що еліта політична, владна, української нації надає перевагу не стану власної нації, не власним законам, а законам міжнародним. Працює інстинкт стада! На їх думку у більшого стада більше правди. І саме в цьому найбільша біда всіх українців.

Третє тисячоліття надворі!

Історія показала, що змін в існуванні людства істотних не відбулося. Як тисячі років назад племена полювали на інши племена, так і сьогодні одні нації полюють за іншими.

Нагадую, що коли земля ще була тепленька, коли лише на карті світу почала проявлятися незалежна українська держава, держава, про яку мільярди людей в Світі і сьогодні не знають, бо зайняті власними справами, сталися цікаві події. Існували тоді мирно, поряд:

  • РФ — держава-рабовласниця;

  • І держава-рабиня, Україна,що почала відокремлюватися.

    Ми, як громадяни, одної з цих двох, ніби “дружніх” держав, разом святкували 200-ту річницю великого темношкірого поета. Він мав необачність народитися 26 травня 1799 року. Відповідно, за рабською звичкою і Україна готувалася святкувати річницю народження поета сусідньої держави і щодня, протягом може й півроку новини на радіо починалися зі слів, що до святкування 200-ї річниці великого російського поета, Олександра Сергійовича Пушкіна залишилося стільки-то днів, скажімо — 99. Слідуючий день, новини починалися зі слів, що до тої великої для сусідньої держави дати залишилося 98 днів і так з дня на день. Це шаркання, запобігання перед сусідньою державою можуть згадати старожили з України. Цікаво, що за власного народного поета не меншої ваги і теж на честь 200-ї річниці нічого подібного й не планувалося. Це дії держави-рабині!

Що ж “на відплату”, в аналогічній ситуації робила держава-рабовласниця?

Вона почала готуватися за роки до того, але зовсім по-іншому. За 30 — 20 днів до святкування 200-ї річниці народження великого українського поета, маляра і вчителя, академіка Тараса Шевченка, РФ задіяла міжнародні організації на які мала вплив, і всіх політичних підніжок, агентів власних. Так з 8 по 18 лютого 2014-го року міжнародним Київським інститутом соціології, було, по тихому, проведено соцопитування в Кримській автономній республіці, але вони засвідчили, що біля 41 відсотка жителів Криму бажають входження автономії до складу Росії[8]. Тобто, по доброму, подарувати собі Крим не вийшло і РФ готується розмалювати бронетехніку написами “На Київ!!!”, а тим часом посилає спецпідрозділи власних збройних сил без знаків для ідентифікації, так званих, “зелених чоловічків” до Криму.

Так, при Президентові Януковичові, 20 лютого, за 19 днів до 200-ї річниці Тараса Шевченка почалася спецоперація по загарбанню Криму. Криваві події в Києві мали відволікти увагу суспільства, від Криму, що вдалося в повному обсязі. За 9 днів до дні народження українського поета, “зелені чоловічки” у незрозумілій формі, одні, інші, одягнені у форму українського беркуту, блокували військові українські частини. За два дня до річниці вже і Перший кримськотатарський телеканал АТR було відключено.


Я не проти жіночого свята.

Але про жіночі свята, хай вирішують жінки. Я проти переваги міжнародного над рідним. Тому пропоную встановити за державне свято — день народження Тараса Шевченка., як день народження української нації, але святкувати його, як день матері України. День матери Тараса Шевченка, бо мати славна дітиною!

Вшановувати всіх дівчаток, жінок, як шанував жінок Великий Кобзар! І згадувати не лише Катерину Якимівну Бойко, матір Тарасову, але і всіх матерів великої української нації! Ми є! Ми різні, але маємо стати багатою і заможньо та вільною нацією. Все має початися з дружби, братерства між собою!

Кожен з українців хоч краєм ока заглядав у Кобзар. Раджу знайти хвилинку і ознайомитися з Шевченковим “Южнорусським Букварем”. Його сьогодні легко знайти в інтернеті. Хто вдома інтернету не має, може ознайомитися з цим твором в читальних залах бібліотек України. Загалом, це безкоштовно, сиди, читай, хоч годину. Треба лише взяти з собою паспорт.

Читайте Тарасів Буквар!!!

Майдан


Небесна сотня полягла!

Щоб мали ми свої права!

Робили щоб свої діла!

Аби Україна цвіла!

І кров дітей щоб не лили

Дарма, привладнії чини!


У козаків існувало правило. Коли між собою козаків двоє б'ються, а в їхну бійку встряє хтось третій, то козаки мали бійку між собою припинити. Обернутися разом. Разом дати відсіч третьому. Лише потому, далі вирішувати власну справу.


Майдан — то суто українська ментальність, українська культура, що тисячоліттями накопичувалася і вилилась в українську архітектуру!

Містобудування, або Січ починалися з Майдану, на якому приймали відповідне рішення, обирали голову, суддю та інше керівництво, з будівництва громадських споруд.


Московія — власні поселення починає будувати з Кремля, для царя, чи його вассалів і лобного місця, де периодично мусили когось карати, аби решту народу в страху тримати, привчали народ радіти, що страчено не його. Оскільки там текли ріки крові, то й площу називали Червоною.


Події на Київському майдані отримали назву Майдан! Вони стали змаганням українців за власне право бути собою, за право нації дотримуватися власної культури. Українці відстояли власну гідність на тому Майдані. Чмо, що нехтувало волею народу та брехало йому, представникам Майдану, ледь не щодня, зник за обрієм. Колись воно стане перед судом!


Всі дії влади Януковича, з 1913 року направлялися з Кремля. Очевидно планувалося зламати хребта опозиції в Києві і поширити Майдани по всім містам України.


Але.

Для Світу цивілізованого. Бо в Україні є люди, що вірять в його існування.

Для більшості громадян України.

На моє переконання.

Майдан — внутрішнє українськє питання! Ми його маємо вирішити самі, потім.


Окупація Криму і Донбасу — це плювок в обличчя всій українській нації! Фактично, Кремль підленько скористався ним же створеним бардачком і прикриваючись гаслами антимайдану зламав життя його носіям. З того часу всі українці, майдануті і не майдануті разом мають боронити себе, державу, територію, мову, права, незалежність.


Степан Бандера вчив українців захищати своє перед всіма ворогами. За визнанням світових лідерів, УПА була краща Армія Світу. Такої віддачи від кожного, такої самопожертви, такої свідомості, такої культури серед командирів і рядових по інших арміях годі було знайти. Але воювати партизанкою проти Сересерії мало сенс лише ментальний, хоча іншого шляху не було, хоча б тому, що слово не горобець. Маємо сприймати той час як славну історію.


Сьогодні, маючи українську армію, опускатися до партизанки, то збільшувати власні втрати, у десятки раз. Українська влада має розуміти, що ціна її шкури висока, поки є Україна. Її походження, її достатки, її життя мають сенс, поки існує Україна. Поступатися навіть метрами території — злочин. Відступити, аби організувати підпілля — теж злочин. Таких випадків, аби окупант прийшов і залишив в живих владу, що була до окупації в історії нема, хіба у вигляді казки для безпросвітних дебілів.


Мене обурює, хоч і дивує, та поведінка “української” верхівки, що розкошує під час війни. Бабульки останнє одіяло віддають українським воякам! А депутати, маючи в кишені мільярди, якоїсь сотні мільйонів не здатні знайти для виробництва патронного заводу. Богдан Хмельницький у сімнадцятому столітті починаючи війну з ляхами, організував виробництво пороху. Тому і створив державу Україну.


Аби перемогти у війні з РФ треба націлити на то націю. Тобто всім дати роботу і зарплату припинити затримувати. Коли на то клепки нема, можна, прибрати тіньову економіку шляхом зменшення податків, зробивши їх однаковими для всіх. Закон має бути один, для депутата і сантехніка. Хоча для депутата відповідальність має бути вища. Піти на якийсь НЕП сучасний.


Але не варто збурювати народ все новішими і новішими тарифами. Тим більше, коли сумнівно, що вони йдуть на перемогу.


Опитування

Майдан для Вас, то







0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

100%, 2 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Український соціальний націоналізм та олігархічний

Тяжко розібратися українцям в сучасному океані інформації. Тим, хто зрозумів, що майбутнє не за тими, хто вважає головним скарбом України золото, а за тими, хто вважає головним скарбом України націю допоможе розібратися в націоналізмах стаття Юрія Ботнара " p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }

"Український соціальний націоналізм та олігархічний псевдонаціоналізм"

http://svoboda.org.ua/news/articles/00111604/

 
p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }

Славної памяти друг Берест Володимир Герасимчук 1921 рн., с. Побужани Буського району Львівщини


Московсько-Українська війна

Зараз модно писати про гібридні війни. Але від самого початку, війна з Московщиною була саме гібридною. Московщина підписала договір з Богданом Хмельницьким, але і не збиралася його виконувати. За його спиною Московія почала домовлятися з Польщею.

Богданові вдалося створити незалежну державу, але вона “муляла око” сусідам. Бої, війни, походи, полони, хвороби, можливо і яди підірвали здоров'я Богдану Хмельницького і він тяжко захворів. По його смерті, 6 серпня 1657 року, гетьманував син Богдана Юрий, але його регент, Іван Виговський 27 серпня 1657 року перебрав булаву.

На жаль, всі навколишні держави-сусіди, намагалися щось мати від України-Руси. Змови, інтриги, агенти іноземних держав старалися зі всіх сил, аби не дати встояти молодій державі. Особливо старалася Московія, яка підкупала частину верхівки, підбивала її організувати громадянську війну, і врешті решт, восени 1658 року перейшла до відкритої агресії.

Івану Виговському вдалося влітку 1659 року, а саме, 29 червня вирізати 150 000 військо князя Трубецького, але перемога від України відвернулася.

Історія доказує, що війна з Московією, вона не тимчасова, то назавжди. Бо життя — боротьба!


Війна приймає різні форми, але вона продовжується і завжди Московія намагається винищити українців-патріотів, винищити кращих.

Більше 350 років Московсько-Української війни показали, що українці можуть перемогти. Для того треба не боятися війни. Треба знати, що уникнути її неможливо. Війна є тотальна і на винищення всіх і всього. Війна йде на всіх рівнях. Мовному, військовому, промисловому, на рівні знань, на рівні історії, на рівні культури, на рівні торгівлі, на рівні релігії. Коли в Московії нема сил воювати на якомусь рівні, вона домовляється за ніби мир, на тій ділянці і звільнені сили скеровує на інший рівень.

Сподівання простих українців, що від війни можна сховатися в “мушлю”, скаралупку, власну домівку, даремні.


Росія радянська чи РФ, як близнюки-брати.


За перемогу над білою армією і Петлюрою, за то, що українці не підтримали Директорію, в радянську добу, їм придумали кару у вигляді голодоморів, розстрілу інтелігенції. Мільйони загиблих, в першому випадку. Тисячи в другому. Лише капітан НКВД Матвєєв, в урочищі Сондормох “перевиконав план”, розстрілявши 1111 інтелігентів на честь 20-ї річниці ВОСР (1947 рік), за що передчасно отримав майора!


В третьому тисячолітті нічого не змінилося.


360 -річчя березневих статей Богдана Хмельницького і 200 -ліття народження Тараса Шевченка РФ “відмітила” знищенням кордону між “братніми” державами.


Насувається 358-ма осінь протистояння України-Руси і Московії. Починаючи боротьбу за незалежність, Богдан Хмельницький організував виробництво пороху. Він розумів, що перемогу отримає той, хто забезпечить власних громадян працею, корисною громаді, корисною державі.


Дисципліна і праця — гаранти успіху!



А ти подумай

http://nashe.com.ua/artist/85
 музика В. Івасюк
слова Ростислав Братунь

Є хмарний день, є день без хмар –
Життя химерний календар.
Неждана перша сивина,
А все здається, що весна.
Тобі шумить веселий ліс,
І тільки білий шум беріз...
І тільки білий шум беріз...


Приспів:
А ти подумай, ти помрій,
Чи день не загубив ти свій,
Чи доробив, чи докохав,
Чи людям і землі усе, що міг, віддав.

Є хмарний день, є день без хмар,
І в кожнім є свій дивний чар,
Коли зумієш в них знайти
Ніким не звідані світи, –
Тобі грайливий річки плин,
І тільки хвиль печальний дзвін.
І тільки хвиль печальний дзвін.

Приспів

Є хмарний день, є день без хмар.
У серці не вщухає жар,
Роки не гасять почуття:
У нім весна, у нім життя.
Тобі відкритий цілий світ,
Коли у ньому є твій слід.
Коли у ньому є твій слід.

Приспів.

На жаль, у виконанні  Володимира Івасюка не знайшов, тому пропоную послухати http://www.pisni.org.ua/nrb/songsvideo/75240.html

З днем вишиванки!

Наша кохана красунька, маленька бандерівка!
Вітаємо всіх зі святом вишиванки!
Слава нації!


Ми Українці

Ми Українці – не Волинські,не Берестейські,не Буковинські,не Бессарабські,не Донські,не Дунайські,не Галицькі,не Гетьманські,не Запоріжські,не Підляшські,не Переяславські,не Покутські,не Подільські,не Поліські,не Причорноморські,не Січовії,не Слобожанські,не Новоросійські,не Таврійські,не Кубанські,не Чернігівські,не Холмські,а Єдиний Народ,Єдина Українська Нація!
                                                               
                                                                     Слава-Нації!!

                                 

 Національний Гімн України 

Слова: Павло Чубинський,С. Данилович
Музика: Михайло Вербицький

Ще не вмерли України, і слава, і воля,
Ще нам,браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки,як роса на сонці,
Запануєм і ми,браття,у своїй сторонці.

Приспів:
Душу,тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем,що ми,браття,козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів:
Душу,тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем,що ми,браття,козацького роду.

А завзяття,праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється,згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем,що ми,браття,козацького роду.

Ми громадяни України

Ми громадяни України, ми варті кращого життя на своїй рідній землі!



Ми громадяни України по праву народження на українській землі і по праву належності до української нації.

Спільнота Громадян України та Гайдамака Вячеслав
Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая