хочу сюда!
 

Алиса

38 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «нація»

Богдан Гавриляк – гарний батько й сім’янин та люблячий дідусь


 Богдан Гавриляк сповідується матері-Україні і людям, кається Господу у тому, що він не жив до самої крайньої точки своєї віри – Олег Володарський

Ця молитва дісталася Богдану Гавриляку у спадок. В його родині старовинні ікони та молитви зберігаються поряд із фотографіями поколінь предків. Береже. Шанує. Пам’ятає. Цікава людина. Неспокійна. Бунтівна.

 

Він гарний батько, чудовий сім’янин і люблячий дідусь. Ми дружимо. Обмінюємося думками, спостерігаємо одне за одним.

Одного дня я зателефонував йому і запропонував записати програму. Була помітна пауза. Мовчання. І, нарешті, згода.

 

Дуже цікава риса програми «Сповідь» – вона урівноважує в людині різницю між дискомфортом переживань та бажанням щось змінювати в своєму житті. Тоді, коли людина не просто живе і розмірковує, чи навіть захоплюється своєю індивідуальністю, а коли нарешті усвідомлює, що десь зовсім поруч живе його рідна Нація, котрій він готовий сказати правду.

 

Він сповідується матері-Україні і людям, він кається Господу у тому, що він не жив до самої крайньої точки своєї віри. Він мовчав і сердився. І носив в собі біль поколінь.

Обурюватися через те, що відбувається на кухні за чашкою чаю, жалітися на сьогодення – це найпростіше. Складніше – ставши на ноги, твердо і усвідомлено звернутися до Ікон і на чистому подиху звернутися до Українського суспільства і сказати про найдорожче, найчесніше.

Найбільша релігія – це добро. Найбільша довіра – це відкритість думок і прагнень. І коли нашу Батьківщину намагаються розшматувати як ззовні, так і з середини, ми не маємо права мовчати. Байдужість – це злочин. Це найстрашніший гріх!

 

Богдан Гавриляк воював з системою не на жарт. Суди, моральний тиск, безсонні ночі. І, коли ми почали діалог, він раптом видихнув…

Мені здається, що він ясно відчув, що десь на підсвідомому рівні ми воюємо самі з собою. Лише тому, що держава не працює. Не працює для нас. Для суспільства. Багато бруду. І бруд відверто кремлівський. Особливо важко це відчувати у Львові, адже це місто-Бунтар, котре не приймає нічого радянського. Та, на превеликий жаль, є нащадки диявола. Червоного диявола. С жорстоким обличчям, спотвореним знаком безбожжя. Цій людині неймовірно болить те, що відбувається в країні. Тепла людина. Життєрадісна. І, що найважливіше, віруюча.

 

Він знає історію багатьох поколінь своєї родини. Цього українця ніхто і ніщо не змусить жити всупереч його культурі та автентичності. Проте найбільше враження на мене справили родинні цінності, що передаються в сім’ї Богдана з покоління в покоління, і які так ніжно плекає він сам.

 

Спокійний, тихий і душевний діалог, котрий я запам’ятаю надовго. Після зйомок передачі пан Богдан зробив нам неймовірний подарунок. Старовинний дворик в самому серці Львова, старенька, проте напрочуд охайна квартира. І, власне сам подарунок, зустріч з неймовірною пані Стефанією (та про це трохи згодом).

 

Як тільки ти з любов’ю, Молитвою і Господом звертаєшся до своєї землі, вона відкриває тобі небачений раніше вимір надсильної духовності. Варто лише попрохати Бога… Треба лише сильно та щиро молитися…

Серед нас живе ніким не знищена і незламна ВІРНІСТЬ, ВІДДАНІСТЬ і ЛЮБОВ. Рівень цієї любові надзвичайно високий. І народжується він під час недільної молитви. Цим величний Львів. Він молиться за Україну!

Наша основна мета – запалити свічки під іконами навіть у найвіддаленішому селі та в найменшому містечку. На передовій. В дорозі. в лікарнях та школах. Нам вкрай необхідний загальний егрегор національних прагнень. І не важливо якої релігії та якої конфесії. Ми, українці, велична нація і приймаємо з любов’ю усіх. Тільки першими словами цієї Молитви повинні стати Бог і Україна.

 

Дідусь Богдан Гавриляк виховує справжнього патріота. По-українськи. З повагою до заповітів предків та любов’ю до Батьківщини. Нехай буде Мир та Щастя в нашій з тобою країні, Богдане!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Богдан Гавриляк


https://youtu.be/ii-N0z8nUjI

Володарський: Павло Долинський не навчений радянській покірності

 

Ми повинні пройти крізь самотність та перепони, крізь усамітнення і тишу, щоб віднайти місце, де ми зможемо танцювати свій незграбний танець і співати свою сумну пісню. Цей танець і ця пісня – старовинні ритуали, за допомогою яких свідомість приходить до усвідомлення власної людяності.

Пабло Неруда

Три вищих освіти. А потім…танцюючий правосєк! Котрий, обираючи між власними амбіціями та перспективами та майбутнім країни, на час війни обрав останнє. І тим більше я пишаюся тим, що Палові немає ще 30 років. Він практично ровесник України. Ровесник тієї Незалежності, котру моє покоління так і не змогло для нього відбудувати.

 

Діалог з такими хлопцями – наче ковток свіжого повітря. Йому, на щастя, не знайомі пережитки радянського минулого, в той час як моє покоління змушене нищити «совок» не тільки в державі, а й в собі. Це і є справжня МУЖНІСТЬ – говорити про свою країну вкрай відверто, і попри всі намагання змінити нам оточуючий простір, вміти бачити, чути і поважати сьогодення, минуле і майбутнє своєї України. І не знати, не розуміти і не приймати залежну Україну.

Тінь кремлівської вежі затьмарює наше майбутнє, наче брудна хмара, залишаючи після себе тисячі могил патріотів. Бути готовим померти за свою країну, але вижити. Не смій, жовто-синій, чуєш мене, не смій забувати про те, яка відповідальність на тих, хто в тилу, перед тими, хто щораз ризикує собою на передовій!

 

Я ані на мить не сумніваюся, що, повернувшись з фронту, ці люди обов’язково відіграють свою роль в нашому суспільстві, більше того, саме вони стануть авангардом тих подій, котрі чекають на нас найближчим часом. А якщо ці люди ще й танцюють на війні…

Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас? Мужність? Ідеали? Ці слова вже спаплюжили в своїх гучних промовах ті, хто знає про війну лише з доповідей підлеглих. Та й занадто вони гучні для тих, хто вже не перший рік живе під акомпанемент шуму пострілів.

 

Все водночас складніше та простіше – Павло не зміг би інакше. Не навчений радянській покірності, він раніше за інших почав відчувати небезпеку, яка загрожувала тій юній Незалежності, яку отримала наша країна. А Майдан, війна – він там тому, що не зміг би дивитися в очі ані батькам, ані майбутнім нащадкам, вчини він інакше. Ці хлопці не будуть чекати на окупацію, вони не дозволять принижувати жовто-сині кольори нашого прапора, вони будуть безжально воювати з усіма, хто насмілиться зазіхнути на їх СВЯТИНІ – землі Української держави та свободу нашої НАЦІЇ.

 

Ми, наче маленькі діти, ходимо навколо столу, на якому сидить черговий «вихователь» майбуття. І цей шоколадний «педагог» так нагадує персонаж фільму «Джентльмени удачі», тільки з наклейками карамелі і зефірок навколо обрюзглої шиї, на якій вільно катаються негідники і вороги нашого суспільства.

 

Це саме він, Удав, із Владиславом Грищенко (Бучею) йшов на підбитому БТР повз сепарів, а потім, важко поранений, ще довго відстрілювався. Ламалася техніка, не людина. Це саме він, Павло Долинський, говорив в ефірі телеканалу карамельного вождя про те, що хлопців, які воюють за нашу державу, не визнає влада шоколадних. Вони ладні померти за нас, але їм надважливо розуміти, що все це НЕ ДАРЕМНО. В ім’я України!

А у відповідь бездушне мовчання і апатичність тих, хто поспішає по своїх справах вулицями мирних міст і сіл. Вони на фронті своїми руками, своїми життями творять історію Незалежності А тут, в тилу, лише від нас залежить, чи зможемо ми опинитися в авангарді цієї нової історії, підставивши плече цим хлопцям, чи наші апатія та байдужість заведуть нас на звалище історії, де ми скавчатимемо, доживаючи кожний свого віку. Жити чи виживати, жовто-синій?

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Павло Долинський

https://www.youtube.com/watch?v=XIbzAPExETQ

Cвята на сьогодні

24 жовтня 2018 року, середа

Міжнародний день Організації Об’єднаних Націй (День ООН)

 

24 жовтня 2018 року, середа

Тиждень роззброєння 

(24-30 жовтня)


Володарський: «Минуло три місяці, а я нічого і нікого не забув»

28 програм, 28 доль, 28 таких неймовірних УКРАЇНЦІВ


Сказати, що я люблю Західну Україну значить сильно применшити. Я її обожнюю! Захоплююся! Всім серцем, всією душею, кожною крапелькою своєї людської свідомості. Це щось таке жадане і надзвичайно смачне, від чого з’являється внутрішній танець душі. Вулички Львова, тиша міста Рівне, м’яка ніжність Закарпаття. Суміш запахів, надії та історичної культури предків. Повітря спадщини поколінь. Життя орнаментів і дерев’яних церков.

650 км до урочища «Борсучня», родової землі Василя Саманюка. Гуцульський побут. Спокій та мудрість. І впевнений погляд такого здавалось би маленького на тлі величних гір, але такого сильного, міцного душею і духом чоловіка. Сходження в гори. У піднебесся. 1 500 метрів. Коні. Дощ. Ліс. Бесіда. Тепла дерев’яна гірська хатина і дзвіночки на збруї домашніх тварин. Кровна ніжність. З чашкою парного молока, з бринзою, з медом і грибною юшкою.

Звідти видно всю Україну. Там вижив непокірний дух УПА. Там рятували себе гуцульські діти і жінки. Там тривало життя і ніколи не закінчувалася УКРАЇНА. Він – Саманюк на початку сходження в цю Українську Шамбалу так і сказав: «Ми йдемо до Бога, в піднебесся».

Я з дитинства вірю в чудеса. Вірю в Господа. І зараз збираю після «Сповіді» зі священиками свічки. І під час програми їх запалюю. Це дуже важливо для мене, це наче продовження діалогу з Богом. Хресна хода. Коли ти хочеш відмолити все те, що залишилося назавжди в минулому, і попросити у Господа тиші, щастя і третього хлопчика (сина).

Родина, рідне місто, пам’ять предків – все це не гучні слова, а маленькі частинки душі, зрадити які означає зрадити самого себе. Багато хто поїхав. Ми втратили зв’язок з багатьма родичами. Але я так чітко і контрастно пам’ятаю моє запитання бабусі: «Чому ми не поїхали?» і її відповідь: «Розумієш, малий, ми дуже-дуже любимо цю країну. Ми не зможемо без неї жити».

У дитинстві я неймовірно любив суботу, коли повертаючись додому після тренування, чув запахи з скороварки, шкварчання сковорідок, що лунали з відчинених вікон по всьому двору. Таке ж відчуття затишку викликає західноукраїнська гостинність. Дуже не хотілося їхати від Саманюків. Троє синів. Глибоке відчуття дружби і сильної країни. У людях, в душах, у вчинках.

 

Рухаючись уздовж кордону до Ужгороду, ми відвідали священика греко-католицької церкви Юрія Поповича. Так дивно було спостерігати дерев’яні ікони та вироби, зроблені ним самим. Глибокий. Не дуже говіркий. Зважений. Але як відчувається там автентичність Нації. Він не скаже тобі жодного зайвого слова, зате першим піде захищати Неньку. Світ, якого ми не знаємо. Ми чуємо, намагаємося зрозуміти, але, не знаючи історії, не зможемо відчути себе справжніми. Мені ставало страшно за свою неусвідомленість. Неусвідомленість своєї країни.

Неподалік живе старійшина нашої Нації – Мирон Іван Васильович. 25 років концтаборів. І навіть сьогодні, на 27-му році незалежності України, в свої 89 років, він досі не реабілітований (?!). На краю села, в старенькій хатині, скромно, якщо не сказати убого, на пенсію трохи більше тисячі гривень живе Герой, який віддав своє життя за Незалежність України. Ув’язнення, Норильське повстання, катування…

Людина, яка відмовилася від помилування, не підписавши визнання своєї провини. І яке неймовірне здивування було у нас, коли наче найбільшу дорогоцінність від дістав Священний Псалтир. Бог і Україна. Одвічні цінності. З 9 років воював за Карпатську Україну! Слава Герою!

Проїхавши за день 350 км ми поспішали до Аніточки Білей. Дитина потрапила в біду. З вини комунальних служб їй на ніжку впало підпиляне дерево. А ця маленька Українка знайшла в собі мужність всіх пробачити, не дивлячись на 1,5-річну біду і біль. Цій маленькій людині з величезним серцем дуже потрібна наша допомога. Чужих дітей не буває!

Закарпатський єпископат УПЦ КП. Священик Віктор Аврамчук. Вчитель фізики. Робота з дітьми. Храм на території школи і школярі, що в найтяжчі хвилини тихцем заходять до цієї церкви. Вкрай добрий і приємний співрозмовник. Повага, що залишає усмішку на обличчі.

Отче Сергій Ємець. Капелан, який на наметі, що заміняв церкву на фронті, написав графік трьох богослужінь. І, коли хтось із солдатів здивувався, він відповів: «Я буду робити це навіть цілодобово, тільки для того, щоб душа зверталася до Бога».

Михайло Годинець. Спортсмен. Чемпіон. Воїн. Молодий батько. Тренер, який вчить наших дітей бути сильними. Мужній і відважний боєць, який перш за все вчить хлопчаків бути чоловіком і людиною.

Волонтер і душа Власта Негря. Мати, котрій болить війна, котра переживає за і воїнів, за всіх тих, хто потрапив в біду. Це вона попросила нас зняти і викласти негайно програму з Анітою.

 

Капелан Василь Мандзюк. Ми дружимо багато років. Він один з тих, хто підтримував нас у справі Лісника. Дерев’яний ансамбль церков на території Храму. Міжгір’я. Звивиста дорога в серці Карпат. Приголомшливі сири власного приготування. Непримиренний воїн духу. Непокірний Українець, котрий неймовірно тонко і віддано любить Бога.

Офіс батальйону ОУН в центрі Самбора. Василь Спаньчак і Володимир Дублянко. Володимир не говіркий і стриманий. Василь усміхнений і богобоязливий. Бог і Україна! Віра і величезна любов до своєї землі.

Отче Іване Владика. Селище Добряни, передмістя Львова. Проповідник. Я не смів перебивати цього священика. Він говорив вченням Господа. Спільний Храм УПЦ КП і УГКЦ. Поруч з величезним Храмом кладовище. Син зв’язкової УПА, в руках якої так і не вибухнула граната. Величезна родина, найдобріша Матінка, привітні і дуже європейські діти.

У Львові нас прихистив Роман Бешко. Псевдо Дід Роман. Добровольчий батальйон ОУН. Його будинок завжди відкритий для гостей, і вже точно жоден гість не піде від нього голодним. Мудрі очі, тепла усмішка і неймовірна доброта цієї людини запам’ятаються нам надовго.

 

Ангелом-Хранителем цього міста для нас стала Ірина Новосад. Ірочка дуже давно живе в Голландії, але як же вона живе Україною.

Андрій Гуменюк. Псевдо Кельт. Батальйон ОУН. Людина мистецтва, вимушена взяти в руки зброю. Юморний, але лютий. А ще дуже чесний і справжній.

Іван Головатий. Батя. Батальйон ОУН. Шпиталь. Після зйомок програми з сусідами по палаті трапилася цілком доросла і національна дискусія. Ситуація в країні болить всім.

Богдан Колос. Педагог (понад 30-ть років викладацької роботи), професор кафедри менеджменту Львівського національного університету; провідний спеціаліст и експерт державного управління; вчений – близько 40 років займається дослідженнями формування людини та управління державою, бізнесмен. Науково доводить, що кадрова політика держави та управління повинні бути вищим пілотажем громадянського суспільства.

Андрій Блонський. Психолог. Соціальна служба допомоги ветеранам АТО. Дуже привітний і щирий львів’янин, який допомагає воїнам та їхнім родинам.

Богдан Гавриляк. Українець, що знає своє коріння, котрий дбайливо зберігає фотографії кількох поколінь предків. Християнин. Людина зі стійкою громадянською позицією і жорстким ставленням до бюрократії і корупції.

Бзолі-Дацко Стефанія Володимирівна. 96 років. Політв’язень, яка зовсім юної була арештована і вивезена в концтабори в Сибір. 7 років ув’язнення і ще 6 років чекала чоловіка в колонії-поселенні в Сибіру. Сталь. Віра. Велика переконаність в майбутньому України. Низько вклоняюся!

Роман Мануляк. Священик. Молодий Отче. Настоятель красивої і доглянутої церкви в селі Чишки. Багато часу приділяє людям, позбавленим зору. Цей молодий Українець несе честь і правду своєї неньки Церкви. Української церкви.

Іван Дурнєв. Етнічний росіянин. В українській вишиванці. Вінчаний в Українській церкві. Незрячий. Ми з Іваном грали в ШАХИ і говорили щирою українською.

 

Олександр Король. Львівська політехніка. Кафедра фізкультури. Кіокушинкай карате. Сенсей. Величезний зал, в суботній ранок порожній і тихий. Татамі. І залита сонцем тренерська. Таких хлопців називають БАТЯ. Він дуже любить свою країну і виховує в хлопцях таку ж повагу і любов до Батьківщини. В його родині не з чуток знають про те, як комуністичний фашизм переламував долі. І, коли він зрозумів, що відбувалося у Львові за радянської влади – жахнувся, уявивши себе на місці тих людей, яких витончено і по-варварськи винищували. Учитель з великої літери!

За час перебування у Львові також встигли насолодитися гостинністю батьківського дому Ірини Новосад. Її син Костянтин зараз повернувшись з передової, разом з матір’ю активно допомагає нашим воїнам. А ще це неймовірно теплий будинок, наповнений повагою до старших і радісним агуканням новонародженого малюка. Львів вражає щоразу по-новому, але ніколи не залишає байдужим!

Юрій Пушкарський. Позивний «Стратег». Останні роки життя Олег Мужчиля «Лісника» воював з ним пліч-о-пліч. Зеленка. «Та сторона». Важка і вкрай небезпечна робота розвідника. Він важко переживає втрату командира. Але справу Лісника ще не завершено. Не кримінальну. Справа його життя і віри – УКРАЇНА!

 

У Рівному нас приймав у себе вдома Тарас Козлишин. Псевдо «Карай». Батальйон ОУН. Троє маленьких діток і красуня-дружина. Донечка, яка відмовляється йти спати, поки їй не дадуть помити посуд, старший син, який читає Жюль Верна і так по-дорослому впевнений в тому, що стане успішним адвокатом і буде захищати справедливість, і молодший син, неймовірно щира, товариська і відкрита світу і всьому новому дитина. І серце цього великого і затишного будинку – любляча дружина і турботлива мати Олеся. Передачу ми знімали в батьківському домі Тараса. Сім’я помітно переживала, а сам Тарас не показав і тіні хвилювання, тримаючись впевнено, розмірковуючи виважено і мудро. Справжній воїн, якому є кого захищати в тилу. Я буду сумувати за цією сім’єю.

Олександр Добровольський. Тренер. Учитель Романа Кривицького, який в свою чергу тренував моїх дітей. Федерациии кіокушинкай карате. Зустрівши нас, Олександр спочатку познайомив нас зі своїми вихованцями, і зі своїм сином. Приголомшливі хлопці, справжні чемпіони. Саші і як батьку, і як тренеру є чим пишатися.

Кривицький, Король, Добровольський, Годинець ... Хлопці, уклін Вам. Ви українці від Бога. Ви з хлопчаків виховуєте справжніх чоловіків.

 

Олександра Медвідь. Поетеса. Дуже тонка душа. Людина «без шкіри». Перш ніж зустрітися з нею, ознайомився з її творчістю. Вона відчуває світ віршами. Вірш-емоція. Вірш-нерв. І стільки болю в цій люблячій душі, стільки чуттєвості. У пам’яті залишилося спогад її одкровення з приводу Храму в місті Рівне. Вона не просто молиться, вона стоїть на колінах. Дуже талановита дитина. Таких дітей потрібно оберігати, берегти. Вони неймовірно потребують нашої любові.

Костянтин Степанюк. Разом зі своєю прекрасною дружиною Аліною, вони зустріли нас на порозі свого будинку і допустили у святая святих – майстерню художника. Рухи природи, що назавжди застигли на їх полотнах справили на нас грандіозне враження.

Костя і Андрій Ляшик разом виросли в селі Сергіївка біля Рівного. Костя викладає дітям. ПЛАСТ. Виставки. Творчі плани. У цієї людини, художника чимало досягнень, але, я впевнений, головні успіхи чекають на нього попереду.

Величезний Храм в центрі міста Рівне. Тарас Климович. Василь Лозинський. Петро Мартинюк. Рівненська єпархія УПЦ КП.

Капелан Тарас Климович. Отче Тарас помітно переживав. Йому здалося що ми говорили лише 15-20 хвилин. Запис тривав більше години. Це тільки здається, що сповідатися перед нацією і Богом легко. Ні! Це вкрай складно. Це в церкві під накидкою рясою ти говориш напівпошепки про щось сам собі. У Сповіді перед Богом і Нацією ти повинен бути таким, як ти є і зізнатися в любові до України і Господа. Це найвища громадянська позиція. Це вчинок. Отче Тарас його зробив.

Василь Лозинський. Надвисокий інтелект. Приїхав на запис телепрограми з сином. Такі люди не відступають, такі священики не зраджують. Це не мокшанські попи, які обшукують тебе очима. Це інтелект і духовність нації, яка захистить тебе навіть від самого себе. Лікар душ.

Петро Мартинюк. Проректор духовної семінарії. Це зовсім інший формат спілкування. Коли ти говориш один на один з Богом – це дійсно Молитва і покаяння. Коли ти говориш зі священиком про Бога, і він чує тебе, ти, як маленька дитина, каєшся про себе, лаєш себе за помилки, соромишся дурниці, гніву, гордині. Я пишаюся своєю кровної церквою Київського Патріархату. У нас велике майбутнє. Духовне і військове. Це сакральна сила нашої Нації.

Минуло три місяці, а я нічого і нікого не забув. 28 програм, 28 доль, 28 таких неймовірних УКРАЇНЦІВ. І знаєте що я вам скажу? Усвідомлення того, що такі люди є в нашій країні, багато що змінює. Заглянувши в таку кількість очей, зіткнувшись з такою кількістю доль неможливо залишитися незмінним. Вони воюють і живуть чесно, вони моляться і люблять дітей, вірять і допомагають стражденним. Пишаюся тим, що я українець.

А ще... буду ще уважніше стежити за собою і за тим, щоб бути гідним таких співвітчизників.

Тому що в нашій з Вами країні є НАЦІЯ. Нація, яка пробуджується від вікового сну, нація, міць якої ми поки до кінця не можемо усвідомити. Це наша суть. Наше минуле і наша спадщина, яку ми зобов’язані зберегти і примножити. Заради дітей. Заради онуків.

В ім’я і на славу ЗАГИБЛИХ ЗА УКРАЇНУ!

Володарський: «Минуло три місяці, а я нічого і нікого не забув»

28 програм, 28 доль, 28 таких неймовірних УКРАЇНЦІВ


Сказати, що я люблю Західну Україну значить сильно применшити. Я її обожнюю! Захоплююся! Всім серцем, всією душею, кожною крапелькою своєї людської свідомості. Це щось таке жадане і надзвичайно смачне, від чого з’являється внутрішній танець душі. Вулички Львова, тиша міста Рівне, м’яка ніжність Закарпаття. Суміш запахів, надії та історичної культури предків. Повітря спадщини поколінь. Життя орнаментів і дерев’яних церков.

650 км до урочища «Борсучня», родової землі Василя Саманюка. Гуцульський побут. Спокій та мудрість. І впевнений погляд такого здавалось би маленького на тлі величних гір, але такого сильного, міцного душею і духом чоловіка. Сходження в гори. У піднебесся. 1 500 метрів. Коні. Дощ. Ліс. Бесіда. Тепла дерев’яна гірська хатина і дзвіночки на збруї домашніх тварин. Кровна ніжність. З чашкою парного молока, з бринзою, з медом і грибною юшкою.

Звідти видно всю Україну. Там вижив непокірний дух УПА. Там рятували себе гуцульські діти і жінки. Там тривало життя і ніколи не закінчувалася УКРАЇНА. Він – Саманюк на початку сходження в цю Українську Шамбалу так і сказав: «Ми йдемо до Бога, в піднебесся».

Я з дитинства вірю в чудеса. Вірю в Господа. І зараз збираю після «Сповіді» зі священиками свічки. І під час програми їх запалюю. Це дуже важливо для мене, це наче продовження діалогу з Богом. Хресна хода. Коли ти хочеш відмолити все те, що залишилося назавжди в минулому, і попросити у Господа тиші, щастя і третього хлопчика (сина).

Родина, рідне місто, пам’ять предків – все це не гучні слова, а маленькі частинки душі, зрадити які означає зрадити самого себе. Багато хто поїхав. Ми втратили зв’язок з багатьма родичами. Але я так чітко і контрастно пам’ятаю моє запитання бабусі: «Чому ми не поїхали?» і її відповідь: «Розумієш, малий, ми дуже-дуже любимо цю країну. Ми не зможемо без неї жити».

У дитинстві я неймовірно любив суботу, коли повертаючись додому після тренування, чув запахи з скороварки, шкварчання сковорідок, що лунали з відчинених вікон по всьому двору. Таке ж відчуття затишку викликає західноукраїнська гостинність. Дуже не хотілося їхати від Саманюків. Троє синів. Глибоке відчуття дружби і сильної країни. У людях, в душах, у вчинках.

 

Рухаючись уздовж кордону до Ужгороду, ми відвідали священика греко-католицької церкви Юрія Поповича. Так дивно було спостерігати дерев’яні ікони та вироби, зроблені ним самим. Глибокий. Не дуже говіркий. Зважений. Але як відчувається там автентичність Нації. Він не скаже тобі жодного зайвого слова, зате першим піде захищати Неньку. Світ, якого ми не знаємо. Ми чуємо, намагаємося зрозуміти, але, не знаючи історії, не зможемо відчути себе справжніми. Мені ставало страшно за свою неусвідомленість. Неусвідомленість своєї країни.

Неподалік живе старійшина нашої Нації – Мирон Іван Васильович. 25 років концтаборів. І навіть сьогодні, на 27-му році незалежності України, в свої 89 років, він досі не реабілітований (?!). На краю села, в старенькій хатині, скромно, якщо не сказати убого, на пенсію трохи більше тисячі гривень живе Герой, який віддав своє життя за Незалежність України. Ув’язнення, Норильське повстання, катування…

Людина, яка відмовилася від помилування, не підписавши визнання своєї провини. І яке неймовірне здивування було у нас, коли наче найбільшу дорогоцінність від дістав Священний Псалтир. Бог і Україна. Одвічні цінності. З 9 років воював за Карпатську Україну! Слава Герою!

Проїхавши за день 350 км ми поспішали до Аніточки Білей. Дитина потрапила в біду. З вини комунальних служб їй на ніжку впало підпиляне дерево. А ця маленька Українка знайшла в собі мужність всіх пробачити, не дивлячись на 1,5-річну біду і біль. Цій маленькій людині з величезним серцем дуже потрібна наша допомога. Чужих дітей не буває!

Закарпатський єпископат УПЦ КП. Священик Віктор Аврамчук. Вчитель фізики. Робота з дітьми. Храм на території школи і школярі, що в найтяжчі хвилини тихцем заходять до цієї церкви. Вкрай добрий і приємний співрозмовник. Повага, що залишає усмішку на обличчі.

Отче Сергій Ємець. Капелан, який на наметі, що заміняв церкву на фронті, написав графік трьох богослужінь. І, коли хтось із солдатів здивувався, він відповів: «Я буду робити це навіть цілодобово, тільки для того, щоб душа зверталася до Бога».

Михайло Годинець. Спортсмен. Чемпіон. Воїн. Молодий батько. Тренер, який вчить наших дітей бути сильними. Мужній і відважний боєць, який перш за все вчить хлопчаків бути чоловіком і людиною.

Волонтер і душа Власта Негря. Мати, котрій болить війна, котра переживає за і воїнів, за всіх тих, хто потрапив в біду. Це вона попросила нас зняти і викласти негайно програму з Анітою.

 

Капелан Василь Мандзюк. Ми дружимо багато років. Він один з тих, хто підтримував нас у справі Лісника. Дерев’яний ансамбль церков на території Храму. Міжгір’я. Звивиста дорога в серці Карпат. Приголомшливі сири власного приготування. Непримиренний воїн духу. Непокірний Українець, котрий неймовірно тонко і віддано любить Бога.

Офіс батальйону ОУН в центрі Самбора. Василь Спаньчак і Володимир Дублянко. Володимир не говіркий і стриманий. Василь усміхнений і богобоязливий. Бог і Україна! Віра і величезна любов до своєї землі.

Отче Іване Владика. Селище Добряни, передмістя Львова. Проповідник. Я не смів перебивати цього священика. Він говорив вченням Господа. Спільний Храм УПЦ КП і УГКЦ. Поруч з величезним Храмом кладовище. Син зв’язкової УПА, в руках якої так і не вибухнула граната. Величезна родина, найдобріша Матінка, привітні і дуже європейські діти.

У Львові нас прихистив Роман Бешко. Псевдо Дід Роман. Добровольчий батальйон ОУН. Його будинок завжди відкритий для гостей, і вже точно жоден гість не піде від нього голодним. Мудрі очі, тепла усмішка і неймовірна доброта цієї людини запам’ятаються нам надовго.

 

Ангелом-Хранителем цього міста для нас стала Ірина Новосад. Ірочка дуже давно живе в Голландії, але як же вона живе Україною.

Андрій Гуменюк. Псевдо Кельт. Батальйон ОУН. Людина мистецтва, вимушена взяти в руки зброю. Юморний, але лютий. А ще дуже чесний і справжній.

Іван Головатий. Батя. Батальйон ОУН. Шпиталь. Після зйомок програми з сусідами по палаті трапилася цілком доросла і національна дискусія. Ситуація в країні болить всім.

Богдан Колос. Педагог (понад 30-ть років викладацької роботи), професор кафедри менеджменту Львівського національного університету; провідний спеціаліст и експерт державного управління; вчений – близько 40 років займається дослідженнями формування людини та управління державою, бізнесмен. Науково доводить, що кадрова політика держави та управління повинні бути вищим пілотажем громадянського суспільства.

Андрій Блонський. Психолог. Соціальна служба допомоги ветеранам АТО. Дуже привітний і щирий львів’янин, який допомагає воїнам та їхнім родинам.

Богдан Гавриляк. Українець, що знає своє коріння, котрий дбайливо зберігає фотографії кількох поколінь предків. Християнин. Людина зі стійкою громадянською позицією і жорстким ставленням до бюрократії і корупції.

Бзолі-Дацко Стефанія Володимирівна. 96 років. Політв’язень, яка зовсім юної була арештована і вивезена в концтабори в Сибір. 7 років ув’язнення і ще 6 років чекала чоловіка в колонії-поселенні в Сибіру. Сталь. Віра. Велика переконаність в майбутньому України. Низько вклоняюся!

Роман Мануляк. Священик. Молодий Отче. Настоятель красивої і доглянутої церкви в селі Чишки. Багато часу приділяє людям, позбавленим зору. Цей молодий Українець несе честь і правду своєї неньки Церкви. Української церкви.

Іван Дурнєв. Етнічний росіянин. В українській вишиванці. Вінчаний в Українській церкві. Незрячий. Ми з Іваном грали в ШАХИ і говорили щирою українською.

 

Олександр Король. Львівська політехніка. Кафедра фізкультури. Кіокушинкай карате. Сенсей. Величезний зал, в суботній ранок порожній і тихий. Татамі. І залита сонцем тренерська. Таких хлопців називають БАТЯ. Він дуже любить свою країну і виховує в хлопцях таку ж повагу і любов до Батьківщини. В його родині не з чуток знають про те, як комуністичний фашизм переламував долі. І, коли він зрозумів, що відбувалося у Львові за радянської влади – жахнувся, уявивши себе на місці тих людей, яких витончено і по-варварськи винищували. Учитель з великої літери!

За час перебування у Львові також встигли насолодитися гостинністю батьківського дому Ірини Новосад. Її син Костянтин зараз повернувшись з передової, разом з матір’ю активно допомагає нашим воїнам. А ще це неймовірно теплий будинок, наповнений повагою до старших і радісним агуканням новонародженого малюка. Львів вражає щоразу по-новому, але ніколи не залишає байдужим!

Юрій Пушкарський. Позивний «Стратег». Останні роки життя Олег Мужчиля «Лісника» воював з ним пліч-о-пліч. Зеленка. «Та сторона». Важка і вкрай небезпечна робота розвідника. Він важко переживає втрату командира. Але справу Лісника ще не завершено. Не кримінальну. Справа його життя і віри – УКРАЇНА!

 

У Рівному нас приймав у себе вдома Тарас Козлишин. Псевдо «Карай». Батальйон ОУН. Троє маленьких діток і красуня-дружина. Донечка, яка відмовляється йти спати, поки їй не дадуть помити посуд, старший син, який читає Жюль Верна і так по-дорослому впевнений в тому, що стане успішним адвокатом і буде захищати справедливість, і молодший син, неймовірно щира, товариська і відкрита світу і всьому новому дитина. І серце цього великого і затишного будинку – любляча дружина і турботлива мати Олеся. Передачу ми знімали в батьківському домі Тараса. Сім’я помітно переживала, а сам Тарас не показав і тіні хвилювання, тримаючись впевнено, розмірковуючи виважено і мудро. Справжній воїн, якому є кого захищати в тилу. Я буду сумувати за цією сім’єю.

Олександр Добровольський. Тренер. Учитель Романа Кривицького, який в свою чергу тренував моїх дітей. Федерациии кіокушинкай карате. Зустрівши нас, Олександр спочатку познайомив нас зі своїми вихованцями, і зі своїм сином. Приголомшливі хлопці, справжні чемпіони. Саші і як батьку, і як тренеру є чим пишатися.

Кривицький, Король, Добровольський, Годинець ... Хлопці, уклін Вам. Ви українці від Бога. Ви з хлопчаків виховуєте справжніх чоловіків.

 

Олександра Медвідь. Поетеса. Дуже тонка душа. Людина «без шкіри». Перш ніж зустрітися з нею, ознайомився з її творчістю. Вона відчуває світ віршами. Вірш-емоція. Вірш-нерв. І стільки болю в цій люблячій душі, стільки чуттєвості. У пам’яті залишилося спогад її одкровення з приводу Храму в місті Рівне. Вона не просто молиться, вона стоїть на колінах. Дуже талановита дитина. Таких дітей потрібно оберігати, берегти. Вони неймовірно потребують нашої любові.

Костянтин Степанюк. Разом зі своєю прекрасною дружиною Аліною, вони зустріли нас на порозі свого будинку і допустили у святая святих – майстерню художника. Рухи природи, що назавжди застигли на їх полотнах справили на нас грандіозне враження.

Костя і Андрій Ляшик разом виросли в селі Сергіївка біля Рівного. Костя викладає дітям. ПЛАСТ. Виставки. Творчі плани. У цієї людини, художника чимало досягнень, але, я впевнений, головні успіхи чекають на нього попереду.

Величезний Храм в центрі міста Рівне. Тарас Климович. Василь Лозинський. Петро Мартинюк. Рівненська єпархія УПЦ КП.

Капелан Тарас Климович. Отче Тарас помітно переживав. Йому здалося що ми говорили лише 15-20 хвилин. Запис тривав більше години. Це тільки здається, що сповідатися перед нацією і Богом легко. Ні! Це вкрай складно. Це в церкві під накидкою рясою ти говориш напівпошепки про щось сам собі. У Сповіді перед Богом і Нацією ти повинен бути таким, як ти є і зізнатися в любові до України і Господа. Це найвища громадянська позиція. Це вчинок. Отче Тарас його зробив.

Василь Лозинський. Надвисокий інтелект. Приїхав на запис телепрограми з сином. Такі люди не відступають, такі священики не зраджують. Це не мокшанські попи, які обшукують тебе очима. Це інтелект і духовність нації, яка захистить тебе навіть від самого себе. Лікар душ.

Петро Мартинюк. Проректор духовної семінарії. Це зовсім інший формат спілкування. Коли ти говориш один на один з Богом – це дійсно Молитва і покаяння. Коли ти говориш зі священиком про Бога, і він чує тебе, ти, як маленька дитина, каєшся про себе, лаєш себе за помилки, соромишся дурниці, гніву, гордині. Я пишаюся своєю кровної церквою Київського Патріархату. У нас велике майбутнє. Духовне і військове. Це сакральна сила нашої Нації.

Минуло три місяці, а я нічого і нікого не забув. 28 програм, 28 доль, 28 таких неймовірних УКРАЇНЦІВ. І знаєте що я вам скажу? Усвідомлення того, що такі люди є в нашій країні, багато що змінює. Заглянувши в таку кількість очей, зіткнувшись з такою кількістю доль неможливо залишитися незмінним. Вони воюють і живуть чесно, вони моляться і люблять дітей, вірять і допомагають стражденним. Пишаюся тим, що я українець.

А ще... буду ще уважніше стежити за собою і за тим, щоб бути гідним таких співвітчизників.

Тому що в нашій з Вами країні є НАЦІЯ. Нація, яка пробуджується від вікового сну, нація, міць якої ми поки до кінця не можемо усвідомити. Це наша суть. Наше минуле і наша спадщина, яку ми зобов’язані зберегти і примножити. Заради дітей. Заради онуків.

В ім’я і на славу ЗАГИБЛИХ ЗА УКРАЇНУ!

Ігор Любченко. Деміург. Клуб Опівничників.

Я згадую. Ода Деміургу. Ігорю Любченко.

- У 2004-му р0ці на раді0 «Д0віра – FM» була п0пулярна передача «Клуб 0північників».
Була в0на десь з 1998-м0 р0ку, але мілк0. 0сн0ва пішла з 2003-г0.
Велась в0на ун0чі, з 11-ї г0дини веч0ра д0 3-0х г0дин н0чі.
Ведучим ставились с0ціальні питання сь0г0дення та філ0с0фські.
Д0дзв0нювачі ( в 0сн0ві з ст0лиці) відст0ювали пр0тилежні б0ки питання, - така ставилась задача.
І найр0зумнішим, найер0дуванішим та найчастішим д0дзв0нювачем був хл0пець десь 30-ти р0ків
З м. Київ з нік0м «Деміург».
Виглядал0, щ0 це сама Найр0зумніша і найеруд0ваніша людина України.
Серед Н0рмальних людей. Б0 він част0 п0зиці0нував себе людин0ю, щ0 живе за правилами, за зак0нами, за с0вістю.
( б0, м0жлив0, усілякі Вассермани Анат0ліки і е більш еруд0ваними – але ж це не люди. І с0вість там свище. Аб0 дегенерати бит0ві).
.
0тже, був такий с0бі такий Деміург. З плин0м стал0 зр0зуміл0, щ0 звуть й0г0 таки – Іг0р.
Ніяк0ї інф0рмації більше не бул0. Він ії прих0вував. Заради безпеки, це р0зумн0.
.
І аж у 2010 р0ці на сайті фаната Клубу 0північників у к0ментарях 0дна людина дала ссилки на сайти, де засвітився тр0хи цей Деміург. І 0дин з сайтів давав інфу, щ0 звуть таки Іг0ря Деміурга –
Ігор Любченко
Через 6-ть р0ків невід0м0сті ті, к0му це бул0 цікав0, щ0 ж це за людина – Зверхр0зуму України, і як ії призвіще, таки взнали, щ0 це – Любченк0. А цікавих людей бул0, мабуть, я 0дин.
Б0 нашим Людям не цікав0, хт0 ж серед українців – Найр0зумніший. Пр0ст0 – не цікав0.
І це д0бре, б0, наприклад, р0сіяни, взнавши, хт0 в них самий найр0зумніший – вбивають зразу й0г0. Там заб0р0нен0 відрізніятись від маси вівців. Там едине пр0сте мишлення маси вівець. Хт0 не такий – вбити. Лишній ланцюж0к. Мішае стаду пастись рівн0мірн0. Р0зумних в0ни в0ни – вбивають. Приклади навести? Так щ0 Деміургу п0везл0, щ0 він нар0дився і живе в Україні, - а не в р0сії.
.
Ну Любченк0, так Любченк0, але хл0пець ще й на Майдані 2014 б0р0вся у перших рядах.
Х0ча міг би бабл0 втиху св0їми бізнеспланами зар0бляти. Умнічати на раді0 і далі десь. І Ніч0г0 для с0вісті не р0бити. Аж ні…Хл0пець б0реться, як м0же з невірн0ю забуд0вую Киева ( й0г0 рідн0г0 міста)….
Б0реться з нед0ліками наш0ї влади і Зараз. З П0р0шенк0м та ін.
Зараз й0му 46-ть р0ків. Я з ним к0р0тк0 спілкувався р0ків 4 назад…Ч0тире п0ста. В 0чі – не бачив..
- Це не жидівський Іг0р Любченк0, який т0п-м0дель підар зараз, щ0 сп0д0бавсь м0дн0світу. Не путайте.).

Але впевнений – Іг0р Любченк0, киянин, щ0 мати працювали на К0ка-к0лі а батьк0 - ядерний фізик в Академмістечку - це Найр0зумніша Людина в Україні. 
.
Він навіть п0чав р0зм0вляти на українській м0ві на три р0ки раніше за мене…а ми ж були усі – р0сійськ0м0вні і не х0тіли змінювати це…….
Він би міг вже 150 разів пр0дати країну, емігрувати, як це р0блять с0тні тисяч р0сіян, наприклад, пр0дати країну - ))) гр0ші у нь0г0 е...я так думаю)))...
.
- Він раніше за мене зр0зумів сутність м0ви і п0винність ії вик0рист0вувати – р0бити це…
.
Таких бул0 немал0. Але він – Найеруд0вана і найс0вістлива Людина України. Я так вважаю.
.
Я зараз й0г0 не знаю, але на м0мент -2008 – 2015 – це Факт.
.
Шукайте Іг0ра Любченк0. Це Найкраща Людина з Нас. Слухайм0 Й0г0 – і Навчайм0сь! Прислухайм0сь!
Це – наші Люди.
Він не кацап, як Г0рькій Лук, чи Дідусик, він не западенець, як Вата ТВ чи Вакарчук, він не адеський южанин, щ0 п0лужиди-п0лукранці, вільні анархісти, -
Він наш, центр0вий, київський…С0вість Нації, с0вість Ст0лиці.
.
Я й0г0 з0всім незнаю. Але знаю – на таких ми, Р0зум Нації ми і ст0їм0. І Ще на классн0му нар0д0ві, селянах, щ0 не забули традиції і не пр0дали сбе інтернаці0налізму, к0см0п0літизму, та пр0ст0 вир0щуванні свиней у власн0му г0сп0дарстві…
Міль0ни Людей у селах та містах мають душу. П0важають країну. П0важають предків. Мають тверезе уявлення пр0 Незалежність. Пр0 Шлях України. Пр0 Наш Шлях – ну, нас, ми ж живем як0сь, - і як0сь маем же вірн0 жити?) Вірн0 йти?. Так, як нам Усім треба. П0трібн0. Саме – нам. Україні.
Українцям.
.
Так щ0 це 0да таким як, як він, і саме  - й0му. Я й0г0 – п0важаю. Такі Люди  - здатні п0хвали.

0сь такий – Іг0р Любченк0. Та і я, такий – теж десь. Такі люди – Супер.
0сн0ва Нації.
Дякую й0му!
.
Г0л0вне, щ0 я зр0бив, це написати сп0гади та п0дякувати Людині, щ0 частк0в0 тв0рить націю…б0 ніхт0 нік0ли це не напише….пр0 С0вість, Зверхр0зум, С0вість, Дії…
Іг0р Любченк0 – д0ки бл0гсп0т та і. Уа не знищен0, пр0 тебе м0жуть пр0читати!....)
Пр0 Тебе. Ти – Суперчувак. Дайб0 на В Україні більше таких – піднімем0сь, аж гай. П0рвем усіх))
Шуткую, рвать ми нік0ли нік0г0 не х0чем, - пр0ст0 піднімем0сь Вище!
Іг0р Любченк0 – 0дна з найкращих людей України.
МИ Тв0рим0 Націю!!! Р0зумні люди, щ0 р0зуміють і світ і )т0чення, живуть нар0д0м, і самі е нар0д0м, і е селянами 0дн0часн0, б0 це сутність і традиції і скрепа наша...без скреп))))
.
Ще м0жна с0тні людей назвати, щ0 р0зум0м тв0рять Націю. Не с0тні, с0тні тисяч. Але стаття пр0 0диницю. Ряд0ву. Працюючу..0дин з....
.
Ігор Любченко.

Пишу, щ0б це не замулил0сь р0ками….а час минае, а час минае……

Хто такі скіфи?

Скіфи - ядро українського народу, родичі сарматів і прабатьки козацтва. Їх велич та могутність заворожує. Скіфи довгий час панували майже на всьому просторі Індоєвропи, а їх держава - Скіфія, простягалась від Причорномор'я до гір Алтаю. Скіфи увійшли в праісторію як одні з наймогутніших воїнів стародавнього світу. Складалася їх держава - з Великої та Малої (Царської) Скіфії. Остання простягалася майже по всій території України, практично один в один повторюючи її мапу XIX ст. Саме в Україні знаходяться кургани скіфських царів, Некрополь, зашифрований на пекторалі. Саме цю землю вони вважали своєю Батьківщиною.

Джерело: http://spadok.org.ua/skifiya/blog


Опитування: Чи варто державу Україна переіменувати у державу Скіфія (Скитія)?

21%, 3 голоса

57%, 8 голосов

21%, 3 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Патриотизм.

В словаре Джонсона патриотизм определяется как последнее прибежище негодяя.
Мы берем на себя смелость назвать это прибежище первым.  (А Бирс)
 
Сэмюэл Джонсон назвал патриотизм последним прибежищем негодяя.
На самом деле патриотизм - огромный питомник негодяев.  (Г Менкен)
 
Патриотизм есть уверенность в том, что данная страна является лучшей в мире, потому что вы в ней родились.
Вы никогда не будете жить в спокойном мире, пока не выбьете патриотизм из человеческого рода.  (Б Шоу)
 
Преимущество патриотизма в том, что под его прикрытием мы можем безнаказанно обманывать, грабить, убивать.
Мало сказать безнаказанно - с ощущением собственной правоты.  (О Хаксли)
 
Патриотизм - самое большое безумие, от которого когда-либо страдал мир.  (Ч Чаплин)
 
Патриотизм - разрушительная, психопатическая форма идиотизма.  (Б Шоу)
 
Патриотизм - это религия бешеных.  (О Уайльд)
 
Бог и Родина - беспроигрышная парочка, их рекорд в том, что касается угнетения и пролитой крови, не побить никому.  (Л Бунюэль)
 
Государство всегда именуют Отечеством, когда готовятся к убийству людей.   (Ф Дюрренматт)
 
Когда свобода исчезла, остается еще страна, но Отечества уже нет.   (Ф Шатобриан)
 
Квасной патриотизм - это когда квасят носы за Родину.  (Т Пикок)
 
Убогий человечек, не имеющий ничего, чем бы он мог гордиться, хватается за единственно возможное и гордится нацией, к которой он принадлежит.  (А Шопенгауэр)
 
Во все времена негодяи старались маскировать свои гнусные поступки  религией, нравственностью и любовью к Отечеству.  (Генрих Гейне)
 
Терпеть не могу восторженных патриотов... Патриотизм состоит не в пышных возгласах и общих местах, а в болезненной враждебности к дурному, неизбежно бывающему во всяком Отечестве.  (В Белинский)
 
Патриотизм - это свирепая добродетель, из-за которой пролито вдесятеро больше крови, чем от всех пороков вместе.  (А Герцен)
 
Заговорил о патриотизме. Как видно, украсть что-то хочет.  (М Салтыков-Щедрин)
 
Иные так расхваливают свою страну, словно мечтают ее продать.  (Ж Петан)
 
Патриотизм есть не что иное для правителей, как орудие для достижения властолюбивых и корыстных целей, а для управляемых - отречение от человеческого достоинства, разума, совести и рабское подчинение себя тем, кто во власти... Патриотизм есть рабство.  (Лев Толстой)
 
Грубый патриотизм есть либо нечто нечестное, либо признак отсталости.    (Ф Ницше)
 
Патриотизм означает поддержку своей страны.
Это не означает, что патриотично поддерживать президента или иных должностных лиц.   (Т Рузвельт)
 
Вместо того чтобы убивать своего соседа, следует перенести ненависть к нему на ненависть к какой-нибудь соседней державе - и тогда ваши преступные побуждения, как по волшебству, превратятся в героизм патриота.   (Б Рассел)
 
Патриотизм - это готовность убивать и быть убитым по самым тривиальным причинам.  (Б Рассел)
 
Я настолько ненавижу героизм по команде и весь отвратительный нонсенс того, что объединяется под словом «патриотизм», что скорее готов дать себя разорвать на куски, чем быть частью таких акций.  (А Эйнштейн)
 
Я Родину свою люблю, но государство ненавижу.  (Б Окуджава)
 
Политик - это человек, который пожертвует вашей жизнью за свою Родину.  (Т Гинен)

Українець, що розмовляє російською

Допомагає:
  1. Російському бюджету в економії на фаховій підготовці російських розвідників.

  2. Російським шпигунам маскуватися під українців.

  3. Путіну пояснити Світу, чого він вдерся в Україну. Світ розуміє і співчуває захисникам собі подібних. Зазвичай, негритянські держави співчувають неграм. Англомовні співчувають англомовним. Тому пояснення анексії українських територій захистом російськомовних — цілком логічним є, що дозволяє Путіну зберегти обличчя.

  4. Підірвати авторитет української нації в Світі. Бо що то за нація, що боїться розмовляти власною мовою, а послуговується мовою ката і загарбника?

  5. Підірвати авторитет української держави і розмити саму мету її створення. Багатьом людям в Світі не зрозуміло, навіщо Україна намагається відділитися від Російської Федерації, коли мова в обох державах російська?

  6. Згорнути в інших державах вивчення української мови. Готуючи дипломатів для України, скажімо, Польща, чи Японія, витрачають на то кошти, зокрема і на вивчення української мови. Ті дипломати приїздять до України і не розуміють мову наших політиків, оскільки ті розмовляють російською. Робляться висновки. Тому програми з вивчення української мови, скажімо, в Польщі стали різко згортатися. Водночас вивчення російської стало ширитися. Тому ляхи стали жертвами московської пропаганди. А винні в тому українські російськомовні політики.

  7. Почуватися окупанту, в Україні, комфортно, як вдома.

  8. Вихованню сепаратистів з власних дітей. Бо путінська пропаганда в рази ефективніше діє на тих, в кого батьківською мовою є російська.

  9. Окупантам знищувати українців. Найбільше втрат несуть якраз російськомовні регіони.

  10. ...

Проект Гімна України

Слова:

Олександр Кониський

Музика:

Микола Лисенко

Українська народна пісня

Жанр:

Пісні літературного походження


один з варіантів:
https://nashe.com.ua/song/5623


Боже, великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світла промінням
Ти її осіни,

Світлом науки і знання
Всю її просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас Боже, зрости!

Боже, великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Мужню, українську владу
Обрати, свій люд надихни.


В захисті слави і мови
Завдання еліті постав,
Хай люд наш всю працю, талант свій,
В українську справу вклада!


Боже, великий, єдиний,
Нам Україну храніть,
Всі свої ласки, щедроти,
Ви на неї зверніть!


Дайте їй волю,
Дайте їй долю,
Дайте доброго Світу!


І правду,  Ви,  Боже народу
Дайте на многая літа!!!


Використано світлину зроблену на день вишиванки.


Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая