хочу сюда!
 

Оля

43 года, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «держава»

Державна контора? Ні, дякую

Для сучасного українця немає нічого старшнішого, аніж похід в державну поліклініку. В якусь управу за довідкою. Воєнкомат. Укрпошта.
Словосполучення "державна структура" викликає багато емоцій. Огида, страх, злість... Бо хоча б раз там був, навіки запам'ятає всі ті "офіси" зі старезними меблями, безформенних жіночок у дешевому одязі, які впиваються в тебе злим поглядом, ніби питаючи: "Якого хріна ти сюди прийшов?".
Державна структура - мертва структура. Середньостатистичний внз, далеко не топовий і не найкращий. Мутне болітце, бабусі замість охорони і споконвічна відсутність мила в туалеті - дуже жирно вам. Тут - совок у його "найкращих" традиціях. Застій. Розруха. В головах і туалетах без мила. Заклад нічого корисного країні не дає. Випускників викидають на вулицю, немов у розбурхану річку, де вони мають вигрібати самі. Внз свою справу зробив - дав "знання" і ... загріб гроші за навчання. Вгадайте, що для нього важливіше...
Студентам ще якось живеться. Більш-менш. Вони молоді і мають поки достатньо сил, аби злиняти в Польщу і надриватись на збирання меблі 6 тижнів на тиждень. Старшим же людям непросто... Працівникам. Усім. Купа відділів, які дублюють роботу, товчуть воду в ступі і перекладають один на одного обов'язки. Усе це в кращому разі за 5 штук. І над всім цим панують начальники. Їх багато. І всі зловживають владою. Ми не команда. Партнерство. Ми ГУЛАГ, де є простий люд і вертухаї на якомусь вищому рівні. Кожен вважає своїм обов'язком подзвонити тобі і кинути "Ану зайди швиденько". Або, немов у Оруела, почати розмову замість привітання з твого прізвища -  "Петренко! Сидоренко!", а далі ідуть запитання - "Чому ти досі...", "Ви що там всі...", "Ти мені тут не стрибай...". 
Хочеш тут вижити? Обери свою тактику. Сприймай все покірно. Бійся. Плазуй. Вони це люблять. Або протестуй. В другому разі відчуєш весь гнів місцевого болота, а твою спину пропалять ті, які не гавкають. Є ще третій шлях - стати такими, як вони. Плюй на всіх, поводь себе якомога нахабніше. Йди по головах. Система це любить, бо це і є система. Яка доживає свої останні дні, ніяк не здохне, і хтозна, скільки ще в тому болоті потоне нервів, часу і невинних душ, яких випадково в нього занесе
___

хейт в коментах видаляю, якщо що

Ми маємо знати правду про Україну – Порошенко

Ми маємо знати правду про Україну – Президент України Петро Порошенко  на відкритті виставки про історію української державності

17 травня 2019 року - 14:31

Ми маємо знати правду про Україну – Президент  на відкритті виставки про історію української державності

Президент України Петро Порошенко відвідав виставку «Українська державність: витоки, етапи становлення та розвитку», яка відкрилася в Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім». Глава держави подякував керівникові виставки, Першому віце-прем`єр-муністру Степану Кубіву, авторському колективу, вченим та громадським діячам, які долучилися до її створення.

«Хочу особисто подякувати усім членам товариства за ту подвижницьку роботу по збереженню історичної пам’яті українського народу. Мова йде про те, щоб встановити правду про нашу історію. Наш народ виборов право знати правду – правду, яка не створюється за межами України в московському Кремлі. А правду, на традиціях якої будуть виховуватися покоління українців», - наголосив Петро Порошенко.

«Без бойового духу, без любові до України перемоги не буде», - Глава держави підкреслив важливість знати правду про героїв російсько-української війни, про російську окупацію.

«Виставка, яка сьогодні тут відбувається, є тому підтвердженням. Ці матеріали мають бути у кожній українській родині, в кожній українській військовій частині, бібліотеці, школі», - зазначив Президент та додав, що важливо створити електронну версію виставки, матеріалами якої б могли скористатися українці з усього світу.

Глава держави привітав присутніх на виставці видатних українців, подвиг яких уже увійшов до історії України, серед них були  Герой України учасник російсько-української війни Володимир Жемчугов, український філософ, історик Ігор Козловський, який тривалий час був в полоні проросійських терористів, інші видатні сучасники. «Іконостас українських героїв, на прикладі яких ми виховуємо наші майбутні покоління», - додав Петро Порошенко.

Президент також відзначив важливість підтримки вітчизняного кінематографа та книговидання та навів приклад успішного українського фільму «Кіборги». «На таких прикладах треба виховуватися», - додав він.

«Тому я сьогодні на цій виставці серед однодумців, серед тих, хто підтримує правду про Україну. Дуже дякую вам за те, що ви бережете Україну і не втрачаєте оптимізму і віри в перемогу», - підсумував Глава держави.

Президент оглянув виставку та поспілкувався з присутніми.

Формула покірного “кредитобрання”


ЗАПРАВЩИКИ

“Зі мною дивний випадок: у дорозі вкінець розтратився” (М.В.Гоголь “Ревізор”)

Хоч, правду кажучи, нічого дивного в цьому немає: життя - це така дорога, просування якою дійсно вимагає серйозних коштів.

Траси та вулиці міст вживають бензин, а наш життєвий шлях харчується грошима. Те, що й від нас самих залишається в результаті таке, що й дивитися нема на що, - це вже інша тема. Бува й заїздиш себе… Але поки на ходу, - коли там ще на ТО до лікарні загнати треба буде… - тим часом паливо, тобто гроші, - життя уминає регулярно.

Проте, хвала небесам, з давніх-давен живуть у нашому світі добрі люди, до яких якщо вже дотягнеш на останніх краплях, то можна в них наповнити бак під позичковий відсоток, - і гей-гей до наступної заправки на життєвому шляху.

Дійсно, грандіозний винахід людства, - кредит. І буває воно, кредитування, загалом, двох видів: кредитування виробництва і споживчий кредит.

Так от, якщо “підзаправка” споживача ще якось схожа з наведеною моделлю, - збільшення пробігу пошарпаного тіла шляхами життя, - то кредит виробникам є справою набагато серйознішою. Той, хто дає в борг комусь, хто хоче щось там виробити та продати, бере на себе всі його ризики. А от як не куплять у нього, - що тоді?

Ну й бувають, зрозуміло, нюанси: даєш, наприклад, у борг творчій людині, - неначе ж просто так, на життя, - а насправді його витрати на біфштекси, бургундське та дівчат можуть виявитися виробничими, - він же в результаті щось таке напише-намалює, та й продасть.

 

НУ ОТ БУЛО Ж УСЕ ТАК ПРЕЧУДОВО, І РАПТОМ…

Проте, загалом, “всі роки і сторіччя й епохи поспіль”, аж до Нового Часу, навряд чи можна було говорити всерйоз про кредитування виробництва. Продукувалось же приблизно стільки ж, скільки треба.

Тому віддавна “заправщики” вимушені були перебуватися, головним чином кредитуючи нероб: серів, панів та сеньйорів. А віддача була їм відомо звідки: шляхетні лицарі повертали борги з награбованого, землевласники - з вичавлених зі своїх рабів та кріпаків додаткових соків.

Кредити брали, певна річ, і торгівці: корабель або караван, - його ж треба оснастити, забезпечити треба, найняти команду, завербувати горлорізів для охорони, та поки ж воно допливе-дійде. Туди. А потім же ще й назад…

І тільки промислова революція та вільний ринок надали, нарешті, кредитові людського вигляду. З’явився “гомо фабер”, - “людина що продукує”, яка зайнялась, нарешті, практичними справами, тобто тим, що виробляла дешевше, а продавала дорожче.

Ну, тут вже банки розгулялися… Жирний принцип “вироби й продай” годував не зле, іноді, зрозуміло, підсаджуючи на дієту криз. Розвинуті країни багатіли, купівельна спроможність населення середньостатистично росла та гарнішала. Утворили навіть цілий клас споживачів, назвавши його, для конспірації, “середнім”.

А щоби не лінувалися “комірці”, білий та синій, працювати й придбавати, продовжували держава та банки все більше заохочувати і кредитувати споживання. Працівник, який нахапав кредитів, робиться відданим і навпрочуд працелюбним.

А з 80-х років минулого століття - ну то взагалі як прорвало: в економіці США та Європи почалась, як її називають економісти, “різка накачка попиту шляхом кредитування споживачів”. До чого це призвело, відомо: безсистемне бгання кому завгодно іпотечних позичок в США викликало перший поштовх, з якого й почався землетрус під кодовою назвою “світова економічна криза”.

 

ФОРМУЛА

Ну а зараз коротенько про найголовніше.

Ми героїчно б’ємося кожен зі своїми негараздами та бідами як “і один у полі воїн”. Навкруги, там і тут, - такі ж самі одинаки, як і ми. Кожен з нас бачить над собою свій банк, з піпеткою меду кредитів у одній руці, і з зашморгом у другій. А над ним - державу, котра дбайливо підтримує банк, щоб той, чого доброго, не впав. Вони ласо дивляться вниз, на нас, на масу, а ми, кожний поодинці, покірно й благально, - вгору, на них.

Це не просто “гнівна сатира”, - ось, мовляв, як вони багатіють, кредитуючи просте й непорочне людське бажання жити.

Ситуація набагато гірша. Справа в тому, що вони, практично, вказуть нам - як жити. Ми, маса одинців, відірваних один від одного ідеалом “я споживаю, отже - я існую”, являємо собою їхнє поживне середовище.

Тут навіть певна формула бовваніє: що менше в суспільстві, між людьми, горизонтальних зв’язків, то більша ємність “кредитобрання” такого суспільства.

Ну а з цієї формули іншу, зворотну щодо неї, вивести вже не важко: що більшою буде кооперація між людьми і що в більшій кількості сфер життя вона діятиме, то менше кожен з нас буде потребувати зовнішніх кредиторів свого споживання.

Та і просто з життя ми знаємо, що будь-яка зграя хуліганів та бандюків шукають одинців, бо одного сміючись можна пограбувати та принизити. Тим і живуть.

Такий закон природи грабіжника. А закона поодинці ти не переспориш і не перебореш.

Один у полі не вояк.

Поїдуть"Тризуби" Україною



У державній компанії Укрзалізниця розповіли, що локомотиви, які для України будує американська компанія General Electric, отримають назву «Тризуб».

Про це повідомляє прес-служба компанії.

За словами голови правління Укрзалізниці Євгена Кравцова, назву обрали під час візиту української делегації до міста Ері, штат Пенсильванія, де будуються ці локомотиви.

Кравцов зазначив, що на заводі General Electric є співробітники — нащадки українських мігрантів, які переїхали до Пенсильванії в 50-х роках минулого сторіччя.

«Відомо, що українські переселенці в Пенсильванії називали свої осередки «Тризуб» чи «Тризубівка». «Тризубівки» швидко ставали центрами культурного, спортивного та загалом громадського життя українців у Пенсильванії», — розповів очільник Укрзалізниці.

Також Кравцов додав, що під час візиту до США українська делегація переконалася, що будівництво локомотивів ведеться «з дотриманням найвищих стандартів якості».

Раніше General Electric показала локомотиви, що будуються для України.

22 травня в Укрзалізниці заявили, що оголосять про спільний тендер з General Electric на обслуговування локомотивів.

Нагадаємо, 23 лютого Укрзалізниця та американська корпорація General Electric підписали мільярдний контракт. Рамкова угода передбачає модернізацію локомотивів та будівництво нових. Однією з умов угоди є локалізація виробництва локомотивів в Україні: на першому етапі — 10%, пізніше — 40%.

Наприкінці 2018 року та впродовж першого кварталу 2019 року планується постачання 30 вантажних дизельних локомотивів GE TE33AC з рівнем локалізації 10 %. Їх виробництво стартує на початку 2018 року в США, і перші поставки заплановані вже цієї осені. Загалом за 15 років УЗ планує закупити до 225 нових тепловозів та модернізувати до 75 існуючих.

Також в ЄБРР оголосили, що можуть надати додатковий кредит Укрзалізниці на купівлю вагонів.

Українські заводи отримають близько 400 мільйонів доларів прямих інвестицій від вартості угоди з General Electric.

Тоді, коли за державу гордість переймає душу

Президент України Петро Порошенко і перша леді країни зустрілися з Королем Іспанії Феліпе VI і королевою Летісією.



У мережі відзначили схожість у зовнішності між Мариною Порошенко та іспанською королевою, похваливши українку за те, як елегантно вона виглядає. Відповідні знімки опублікував на своїй сторінці в Facebook глава держави.

Зустріч Петра Порошенка з королем Іспанії

"Радий зустрічі з Королем Іспанії Феліпе VI і королевою Летісією", - підписав Порошенко.

"Мені одному здається, що вони схожі, як рідні сестри", - написав в коментарях Віктор Трегубов. І не один він залишився при такій думці.

Користувачі також відзначили, що глава держави і перша леді виглядають добре, а також, знання з їх боку англійської мови викликає гордість.

"Обидві пари виглядають дуже красиво! Мене просто гордість охопила за наших", "Як приємно, що мій президент країни і перша леді знають англійську мову", "Це, мабуть, вперше в Україні, коли за них не соромно. Спасибі вам, що ви у нас такі", - відзначили в мережі.



Елегантно, витончено, відмінно! Це мистецтво так виглядати в такому віці, гідно представляє Україну перша леді. І дуже талановита команда іміджмейкерів, що розробляє стиль для дружини президента. Найвищий рівень досконалості, милуюся", - похвалили Марину Порошенко.



"Пані Марина і сама як королева", "Наша леді нічим не поступається Летісії - така ж струнка. Красива і дуже приємна", - відзначили в мережі.

Як повідомляв OBOZREVATEL, Марині Порошенко 1 лютого виповнилося 56 років. У мережі показали самі жіночні образи першої леді.


Підсумовуючи 2017-й як початок




Прочитав і прослухав по ЗМІ чимало підсумків за 2017-й рік стосовно успіхів та досягнень влади України та суспільства вцілому, і я якось розгубився перед громадою зробленого за цей рік. Простий приклад: у 2005-му фінал Євробачення в столиці України - Києві став подією-досягненням усього року, а цьогорічне Євробачення у нас навіть не згадують в аналітичних оглядах за рік. Ось де яскравий показник наскільки Україна і її народ змінилися.
Особисто я вважаю 2017 рік дуже успішним для України і я би поставив просто "відмінно", але Михал Саакашвіллі зіпсував повний успіх. Хоча і тут є свої "плюси", бо своїм шаленим епатажем цей кацо просто декласував всі інші опозиційні та деструктивні рухи в Україні, оскільки-поскільки їх діяльність і різні протестні акції навіть не помічали на фоні ексцесів щодо прориву державного кордону чи скоків-перескоків по дахах тощо. Могло бути краще, але добре, як є.
Так, у 2017 році Україна успішно зробила все те, чого український народ навіть близько не зміг досягти у революційному 1917-му. Однозначно цей рік є дуже і дуже успішний включно з Євробаченням,  безвізом та асоціацією з ЄС, але справжній успіх Україна має отримати у 2018-му і подальших роках, бо ми одержали величезний пасіонарний імпульс саме у минулому році — 2017-му! Головне не втратити його позитиву і динаміки, що не є легкою справою і для влади, і для народу України вцілому. Потрібно важко і наполегливо працювати задля того.
Зрозуміло, що є величезний спротив всім новаціям влади, який чудово проаналізував ще Нікколо Макіавеллі у своєму трактаті "Правитель" (http://blog.i.ua/community/1925/1072641/) і я наведу головну цитату моменту "Варто відзначити, що немає починання, що так само важко задумати, з успіхом провести в життя і безпечно здійснити, як стати на чолі державної перебудови. Вороги реформатора - усі ті, хто розкошував при колишньому режимі; а ті, кому нововведення можуть піти на користь, захищають його досить прохолодно. Ця відсутність підтримки пов'язана почасти зі страхом перед супротивниками, на стороні яких закон, почасти з сумнівів людей, що не вірять у нововведення, поки вони не підкріплені досвідом. Тому всякий раз, як супротивники мають у своєму розпорядженні можливість для нападу, вони її завзято використовують, захисники ж навпаки запопадливості в підтримці не виявляють, так що нові порядки виявляються під загрозою"
Тобто в противниках реформ і в опозиції проти влади зачасту опиняється той самий народ, для добра якого переміни і робляться, але він того не розуміє і тому не підтримує владу в її нововведеннях. На щастя, молодь з покоління "народжених вільними" вже переважає електорально генерацію з "Совка"-СРСР в Україні, як і у владних структурах йде значне омолодження держапарату, а це зовсім інший рівень мислення і дій від старого чиновництва. Іноді на рівні анекдоту смішно слухати закиди типу, що набирають не фахових людей без спеціальної освіти та досвіду роботи, але чомусь не хочуть визнати, що якраз попередні супер-знавці і фахівці цю роботу і провалили. Хто би брався реформувати будь-що, якби воно діяло якісно! Фахівців по створенню корупційних схем було повно всі 25-ть років Незалежності України, а роботу по-справжньому робити тільки зараз почали. І це - головне!
На тому і мій підсумок: зроблено в Україні владою феноменально багато за рік 2017-й, але головним буде поступ у наступних роках. Будьмо!

Богдан Гордасевич
м.Львів-Рясне
 05.01.2018

40%, 2 голоса

60%, 3 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Стратегічний курс Української держави - ч.1

У Кремлі й надалі вважатимуть, що знищення Української держави та української нації — досяжні цілі.

"У більшості країн світу шок війни, приниження поразки і відкрита рана від втрачених територій служили потужними інструментами для побудови національної солідарності та формування сильної національної ідентичності. Поділи Польщі у другій половині XVIII ст. стерли Польську державу з мапи Європи, але послужили відправною точкою для формування модерного польського націоналізму, тоді як наполеонівське вторгнення до Німеччини на початку ХІХ ст. дало поштовх розвиткові пангерманських ідей і сприяло розвиткові модерного німецького націоналізму. Спогади про поразку і втрачені території підживлювали національні почуття французів і поляків, сербів та чехів. Україна, яка зазнала вторгнення, приниження і поділу війною, здається, йде за цим загальним зразком" — це одна з ключових тез книжки "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності", автор якої — Сергій Плохій, відомий український історик, професор Гарвардського університету. У 2015 р. він написав синтез історії України, щоб пояснити західним читачам минуле країни, в якій відбулася Революція Гідності і на яку згодом Росія пішла війною.

Три з половиною роки збройного протистояння імперській Москві підтвердили правильність висновку вченого: національна солідарність і національна ідентичність українців збудували фундамент для успішного зупинення російської агресії та перших вагомих досягнень на шляху України до інтеграції з ЄС. У горнилі війни справді народжується нова українська нація.

Однак для Путіна та його пропаганди росіяни й українці — все ще "один народ", і доки ця настанова не зміниться, доти не буде шансу на мир. У Кремлі й надалі вважатимуть, що знищення Української держави та української нації — досяжні цілі. Варто лише дочекатися соціального вибуху над Дніпром, і "русские Украины" (або ж "Новороссии" і "Малоросии") масово вийдуть на вулиці з гаслами "Путин прийди". І тоді в нього з'явиться шанс реалізувати план, який провалився у 2014 р. 

Соціологічні дослідження свідчать, що розрахунки кремлівських стратегів ґрунтуються на ними ж створеній реальності. У березні 2017 р. чотири провідних українських соціологічних центри (КМІС, Рейтинг, СОЦІС і Центр ім. Разумкова) провели широке опитування громадської думки, в якому взяло участь 14 тис. респондентів, по 500 у кожній області, а в Києві, Харківській та Одеській областях — по 1 тисячі. Області, крім названих, об'єднано у більші регіони, щоб таким чином знизити похибку опитування. Отже: Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області — це умовний "Захід"; Волинська, Рівненська, Житомирська області — "Північний Захід"; Закарпатська і Чернівецька області —"Південний Захід"; Вінницька, Хмельницька області — "Поділля", Київська, Сумська і Чернігівська області — "Північ"; Кіровоградська, Полтавська і Черкаська області — "Центр"; Миколаївська і Херсонська області —"Південь"; Запорізька і Дніпропетровська області — "Схід"; не окуповані території Донецької та Луганської областей — "Донбас". 

Результати опитування дозволили створити карту суспільних настроїв української спільноти на початку четвертого року війни й напередодні отримання безвізового режиму з ЄС. У пропонованій статті ми вирішили представити результати опитувань щодо національної ідентичності, мови щоденного спілкування, конфесійних питань, ставлення до ЄС і НАТО, тобто проблем, які роками використовує Росія як елемент гібридної війни проти України і, відповідно, які впродовж десятиліть були елементом політичного протистояння в самій Україні. На основі поглибленого аналізу соціологічних даних ми намагалися сформувати висновки щодо впливу суспільних настроїв на державну політику, а також спробували поставити суспільні процеси в Україні в загальноєвропейський контекст. Сподіваємося, наша публікація дасть поштовх обговоренню та дискусіям. 

123
 
[ Читати далі ]

Збагачувальну фабрику «Червоноградська» повернули державі

Прокуратура повернула у державну власність збагачувальну фабрику в Червонограді



Приватизацію Червоноградської збагачувальної фабрики визнали незаконною
Приватизацію Центральної збагачувальної фабрики «Червоноградська» визнали незаконною, майновий комплекс вартістю близько 300 млн грн повернуть у власність держави. Апеляційний господарський суд Львівської області у вівторок, 21 березня, залишив у силі відповідне рішення Господарського суду Львівської області, прийняте у 2016 році. Про це повідомили у прокуратурі Львівської області.

Як відомо, в липні 2016 року Господарський суд Львівської області задовольнив позов, поданий заступником прокурора Львівської області в інтересах держави до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та ПАТ «Львівська вугільна компанія» про скасування рішень щодо приватизації майна та його оцінку.

«На даний час, накази регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, видані у 2007 та 2008 роках щодо приватизації цілісного майнового комплексу держпідприємства «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська», створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» у процесі його приватизації та про оцінку майна вказаного держпідприємства скасовано. Рішення господарського суду Львівської області набрало законної сили», – зазначено у повідомленні прокуратури.

За даними видання «Наші гроші. Львів», після приватизації Центральної збагачувальної фабрики «Червоноградська» у 2008 році у створеному ВАТ «Львівська вугільна компанія» держава отримала 37,58% акцій, а основний пакет акцій понад 62% належав орендарю ЗАТ «Львівсистеменерго». У 2009 році акції ЗАТ «Львівсистеменерго» були розділені між трьома фірмами. Відтак приватними акціонерами «Львівської вугільної компанії» стали ТОВ «Вантажно-транспортне управління», ТОВ «Іфорас» і «АСП Трейд Груп». Усі вони до 2016 року були зареєстровані в окупованому бойовиками Луганську і відносилися до сфери впливу нардепа від «Опозиційного блоку», екс-міністра соцполітики Наталії Королевської.

http://zaxid.net/news/showNews.do?prokuratura_povernula_u_derzhavnu_vlasnist_zbagachuvalnu_fabriku_v_chervonogradi&objectId=1421171

Умовність мови




Відразу однозначно заявляю, що я є і буду проти будь-якої примусової українізації в нашому суспільстві – це аксіома! Я давно визначився, що українізувати потрібно суто державний апарат і то з чисто технічної причини: виключно задля правильної комунікації. У кожному підручнику з мови вказується головна функція мови: комунікативна, тобто зрозуміла усім учасникам процесу форма обміну інформації. Все, що там далі дочіпляють до функцій мови – то є вторинне, хоча і вартісне також. Але функціонально інформаційна складова в кожній мові – найважливіша. Саме тому державна мова має бути одна в унітарній державі, щоб не виникало різночитання і різнорозуміння в законодавстві, як і в цілому керуванні державою. Єдина мова для єдиного державного апарату є константою без винятків.
Простіше це виглядає так, що хто отримує зарплату з державного бюджету України – той на роботі має послуговуватись виключно українською мовою. Питання з перекладачами, запрошеними іноземними фахівцями, митцями та етнічними діячами залишимо у спокої, бо це специфіка роботи іномовлення, а суто службове діловодство все одно українською має бути. І то є та крайня межа, яку я проти, щоб переходили в питаннях українізації.
Вся інша соціальна українізація має проходити природньо і непомітно. Абсолютно непомітно для пересічного громадянина України, який не користується наразі українською мовою. У мене колись виникла подібна розмова з мешканкою Харкова в період поміж двома українськими революціями, коли проблему українізації я визначив так: у людей зараз і без того життя сповнене проблем і я б не хотів додавати до цієї купи ще одну проблему з нагальною українізацією. Також я пригадую мовні дискусії ще до Незалежності України під час прийняття Закону про українську мову у ВРУ, коли інша жіночка у Києві привселюдно заявила наступне: я народилася в українській родині і розмовляла українською, але тепер я розмовляю постійно російською скрізь і вдома також, але я не вважаю, щоб мене насильно русифікували. По-суті вона висловила мою позицію щодо українізації, тільки у протилежному напрямку, бо я хочу, щоб головна маса людей з так званого «російськомовного населення України» навіть не помітила, як вона перейшла спілкуватись постійно українською мовою! В тому я особисто вбачаю правильну українізацію України!
Висловивши свої раціональні погляди щодо українізації, я ще хочу висловити свої суб’єктивні емоції, а саме: я категорично не хочу, щоб хтось вивчав, розмовляв  або інакше користувався українською мовою і при цьому люто її ненавидів. В тому я вбачаю найгірший варіант українізації! Такого я не сприймаю і буду проти всіма силами. Як не можна людину силою примусити покохати іншу людину, а скоріше призвести тим до зненависті щодо неї, так само буде, коли нетактовним мовним насиллям ми будемо породжувати внутрішніх  ворогів-українофобів. Перепрошую але ворогів в України і без того вистачає.
Наголошую ще і ще раз на своєму суто суб’єктивному постулаті, що хочу, аби українською мовою користувались виключно з любов’ю і пошаною до неї. Тема сповна ірраціональна і важка для зовнішнього керування та коригування, але бажана. За тим повернемось до раціональних реалій, хоча і далі суто особистих, бо я пропоную запровадження українізації не просто як своєрідне вичікування, а як динамічний процес, який залежить від кожного з нас. Пригадуєте оте дивне гасло: «Услышьте Донбас!», – поширене на Сході України після Революції Гідності.  Так от його в Києві почути – почули, але зрозуміли його тільки в Москві, причому досить специфічно та зараз не про те йдеться. Зараз важить наступне: якщо хочеш бути почутим там, де власне хочеш, то потурбуйтесь спершу вивчити потрібну мову і звертатись на ній, щоб вас насправді могли зрозуміти. І такою є ще одна мовна аксіома: хочеш бути почутим – навчись говорити на відповідному комунікативному рівні передачі інформації, тобто вивчи потрібну для цього мову. Іншого не дано. Точніше це «інше» дано виключно агресорам, загарбникам і окупантам, отже вибирай ким маєш виглядати...
Як на мене – все досить просто: я українець, живу в Україні, а тому якщо хтось хоче, щоб я його почув і належно зрозумів – прошу звертатись до мене українською. Крапка. Все, що лунає начебто до мене, але на іншій мові, зокрема – російській, я розумію тільки тоді, коли я сам цього захочу. Таким є мій принцип «динамічної українізації» і я пропоную поширювати його кожному, хто вболіває за розвиток вживання української мови без якогось насилля: беріть і створюйте особисто суто задля себе умови скрізь, де тільки це є можливим, для звучання виключно україномовного контенту по ЗМІ або інакше, особливо у себе вдома. Просте рішення проблеми і воно того вартує: хто захоче вашої уваги – той нехай проявить належний рівень достатньої поваги говорити зрозуміло. А коли йдуть в наглу за принципом, що: «И так сойдёт! – Поймут, куда они денутся! Стану я ещё лишний раз напрягаться» і т.д. У мене на такий випадок спрацьовує реакція типу «виключити» або «переключити» – і все добре, навіть гарно. Інакше це  виглядає як неповага і зневага, в першу чергу до самого себе. Повторюсь, що я вважаю за прояв зневаги, коли до мене звертаються на іншій мові за принципом «ти повинен мене зрозуміти»! Та нікому я нічого не повинен! Я вільна людина у вільній країні! І я роблю тільки те, що я особисто вважаю за потрібне! Добровільно за власним бажанням!
Таким чином найпродуктивнішим в українізації України я вважаю спосіб творення власного українозмістовного середовища і очищення його від усього зайвого і нікчемного, як ось принцип, що «кожен матюк робить тебе москалем» тощо. Найяскравішими представниками руху «динамічної українізації» я вважаю тих людей, що за особистим бажанням будучи російськомовними у такому ж середовищі переходять говорити виключно українською. Без примусу і якоїсь вигоди, а просто з власного потягу не стоячи на протягу обов’язкової українізації. Як виходець з Донецька і вихованець Запоріжжя, я сам пройшов подібний еволюційний шлях. У мене був вибір ставати суто російським літератором чи українським і я вибрав друге, при більш ніж значних пріоритетах першого варіанту у 70-х в Україні 20 століття, про що ніколи не шкодував і не шкодую. Українська мова стала головним проводирем моєї особистої світоглядної еволюції, але то вже інша тема і я її оповім якось іншим разом. Наразі важить наголос на значенні особистої волі, суто добровільної і зацікавленої в опануванні та користуванні українською мовою.  
Особисто у мене ніколи не було негативних емоцій до простих людей, звичайних або як про таких кажуть українською: пересічних – до таких в мене немає і краплини зневаги через те, що вони «російськомовні», як і знаю, що наша сучасна Українська Армія на 2/3 є російськомовна і це є феномен, хоча і те правда, що коли на передовій перемовляються наші вояки по радіо українською, то реакція «ответкой» з ворожого боку є частіше  невдалою. Взагалі, як це не дивно, але потрібно подякувати за мовний закон Ківалова–Колісниченка на користь поширення вживання російської мови в Україні, тому що він фактично зовсім зліквідував негативні настрої в цій сфері, отож коли з РФ почали наганяти істерію мовного насилля над «російськомовними» в Україні, то отримали у відповідь не масову підтримку, а всезагальне подивування. Ніхто з російськомовних ніякої дискримінації в Україні не зазнавав, отже і не відчував ніяких образ, тому що це стосувалось не їх, а до навпаки виключно державної української мови. Перестарались тоді регіонали, тому що мали би для підбурення проводити провокаційну «жорстоку українізацію» начебто на вимогу фракції   «свободівців» тощо. А так вийшов анекдот: українофоби Ківалов і Колісніченко зробили своїм законом вагомий внесок для національного примирення і єднання в обороні України від агресії РФ. Найяскравіший приклад тому – Одеса!
В подібній площині варто обговорити ще одну важливу тему так званих «українських російськомовних інтелектуалів», яких можна спостерігати в якості різноманітних експертів майже скрізь по всіх ЗМІ. Скажу відверто, що особисто мені важко визнати людину інтелектуалом, якщо вона тривалий час проживає в якійсь країні і не спроможна вивчити мови цієї країни. Тим більше щодо людини, яка від народження проживає і не володіє мовою рідної країни. Зрозуміло, що регіональні особливості позначаються, проте інтелектуал на те й інтелектуал, щоб бути розумнішим за інших, а не дурнішим. Еліта – це обранці за принципом «найкращі з кращих», а не – «найкращі з гірших».  Є гарна приказка: скільки людина знає мов – стільки раз вона людина. Що можна сказати про людину, яка не знає мови рідної країни? Особливо якщо ця людина ще й преться виглядати якимсь там інтелектуалом, бути експертом, щось іншим радити і вказувати тощо. У мене подібна інтелектуальна неповносправність в мові дорівнює діагнозу і щодо інших розумових здібностей подібних псевдо-інтелектуалів. Водночас я навпаки з підвищеною повагою та увагою ставлюся до людей, які вийшли з російськомовного середовища, але оволоділи українською і нехай не досконало, але спілкуються нею не ховаючись за побрехеньками типу: «Я мушу говорити мовою, якою я думаю, щоб мене краще зрозуміли» Хто насправді вміє думати – той на будь-якій мові зуміє виявити, проявити і заявити про свій інтелект. Інша справа, що володіння українською ще не обумовлює наявність в людині інтелектуальних здібностей вищого порядку, але то вже знову інша тема. А у нас, наразі, є на увазі тема мови та її умовність.
В своїй основі кожна мова є умовна, бо то сукупність знаків, що мають виключно умовне значення. Ніхто не дасть пояснення, чому, наприклад, слово «стіл» є така послідовність букв-знаків, а  слово «їсти» – інша послідовність і т.д. Все це умовність, яка створювалась і вдосконалювалась протягом тривалого часу. Кожна існуюча мова безумовно умовна, але саме існування мови творить дива становлення людського буття, культури, цивілізації і що найголовніше: кожної людської особистості! Через мову людина творить себе і творить Світ, або навпаки: спотворює і себе, і Світ. Не буду далі вдаватись ні у філософські, ні у релігійні тонкощі трактування функцій мови, а просто хочу особливо підкреслити, що умовність мови безумовно обумовлює сутність нашого реального життя: ми спільно маємо умовитись і домовитись стосовно нашої української мови і на тому порозумітися, без чого неможливе порядне і погідне співжиття людей у соціумі. Отже якщо ми хочемо жити гарно і заможно в сильній світовій державі, то вагомою умовою в тому має бути повноцінне функціонування української мови в усіх сферах держави Україна.

Богдан Гордасевич
 29.10.2016
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая