Новини, що замовчуються медіалядями
- 18.05.19, 08:47
Думаю, що це вкрай важливо – з огляду на потребу заміни стволів гармат як на наших танках, так і на артсистемах, – написав Згурець
Думаю, що це вкрай важливо – з огляду на потребу заміни стволів гармат як на наших танках, так і на артсистемах, – написав Згурець
Весь національний маніфест вклався у два десятка пунктиків вельми актуальних на сьогодні.
Враховуючи, історичний досвід і власний світський стан я вирішив допомогти у царині долучення маніфесту до чину.
Як давно, з радянських часів, ведеться, до сьогодні, в українській політиці почнемо із заду.
Особисто я займаю сьогодні маленьку скалку однієї партії націоналістичної, підписанта того Маніфесту. Тому, почну з останнього, 20-го його пункта, а саме:
20. Сприяти створенню єдиної помісної церкви з центром у Києві.
Історичний тисячолітній досвід існування держави Київська Русь і УНР, ЗУНР і Карпатської України, або України ясно підтверджують правоту слів Кобзаря, що у кожного своя Правда і сила і воля. Всі намагання української церковної чи світської еліти об’єднати дві церкви чи партії в одну Єдину закінчуються утворенням трьох. Тому створенню Єдиної помісної церкви має передувати всеукраїнське обговорення.
Партій Україна має зареєстрованих мабуть зо дві сотні. Церков — десятки з іменами рідних українцю богів. Називати богів, їх імена в умовних стінах Єдиної помісної церкви я не вважаю за потрібне. Не тому, що зневажаю богів, а тому, аби не вийшло війни між українцями. Нам до повного краху, до війни олігархів з власним народом і російсько-української війни під облудною назвою АТО не вистачає лише війни церковної, яку безперечно Путін і українські олігархи дружньо намагатимуться організувати в найближчому часі, можливо й восени. Не тому, що вони кохають одне одного. Просто ціль в них одна: “Збагатитися за рахунок української нації!!!”
Тому, почну з елементарного, з молитви.
“Світ правди, права і праці,
Повітрям і водою
Простором довкілля
Землею, вогнем і небом,
І Вебом поширюйся!
Живи і в серці моєму!
Як світ Нави, Яви і Прави -
Втаємничений і чарівний
Захоплюй нас і веди
Пізнанням стихій,
Славами Богів рідних
До вершин буття!
Славімо Світ український!
Будуймо Світ чарівний!
Захищаємо і вдосконалюємо
Хату українців,
Родину українціві,
Землю українців!!!
Працюймо над своїми Правдами,
Щоби Істина-Україна процвітала
Заради її сили і могуті
Та щасливого і вічного
Життя нації української!”
Символом помісної української церкви вважаю треба обрати з ряду простих символів: кулю-сонце - , або хрест просторовий (, можна рівнобокий) - *, число 30, знак перемоги - V, або подвійної перемоги, фізичної і духовної — W, можна символ впевненої перемоги — знак U!
После вторжения российских войск в Крым в конце февраля 2014г. было принято решение прикрыть воинскими формированиями границу Харьковской и Белгородской областей. Основным инструментом реализации этого решения стала 92-я отдельная механизированная бригада из г. Чугуев. Весной 2014г. бригада была свернута и находилась в состоянии расформирования, что не помешало ей выдвинуть боевые группы на границу с Белгородской областью. В дальнейшем эти силы были усилены как техникой (за счет ремонта техники бригады), так и личным составом за счет мобилизации.
Это позволило к лету 2014г. иметь на границе не менее 2 батальонных тактических групп из состава 92-й бригады. Одна из них прикрывала Харьков с севера, вторая с северо-востока.
На Белгородском шоссе в районе пограничных пунктов Гоптовка и Журавлевка были оборудованы 2 взводных опорных пункта с системой траншей, окопами для личного состава и техники, блиндажами. Эти 2 взвода не только прикрывали наиболее удобное для наступление на Харьков шоссе, но и могли оказать помощь пограничникам на пунктах пропуска.
На сегодня все эти воинские подразделения выведены, позиции не охраняются и не поддерживаются.
Кроме 2 взводов непосредственно на Белгородском шоссе к нему могли быть выдвинуты резервы из пункта дислокации батальона в селе ХХХ. Для развертывания в боевой порядок батальоном были оборудованы вспомогательные позиции.
По мере обострения ситуации на Донбассе 92-я бригада начала привлекаться к ведению боевых действий. В итоге к настоящему времени ее костяк находится в секторе «А» или на ротации в Чугуеве. Силы прикрытия с границы были сняты.
Оборонительные сооружения были оставлены и разрушаются.
Фактически между границей и Харьковом нет формирований Сухопутных войск Украины и их техники, что позволяет российским войскам в кратчайшие сроки продвинуться к Харькову и начать его штурм.
Более того, зенитный дивизион С-300 (у с. ХХ), прикрывающий Харьков с севера оказывается без прикрытия наземными силами и может быть уничтожен танками или пехотой противника в самом начале наступления.
Опорный пункт (Харьковская окружная, трасса в сторону г.Белгород)
Опорный пункт, который Харьковская ОГА возводит на пересечении Белгородского шоссе и Харьковской Окружной дороги расположен неудачно, при возведении фортификационных сооружений допущен ряд грубых просчетов, не позволяющих гарнизону опорного пункта эффективно оказывать сопротивление и даже препятствовать продвижению российских войск, так как может быть обойден с фланга через с. Х.
Кроме того, остается открытым вопрос о войсках, которые должны занять данный опорный пункт, в противном случае он придет в негодность (как опорные пункты на Белгородском шоссе, и в других точках вдоль российской границы).
На данный момент опорный пункт не охраняется, что позволяет заложить мины и фугасы во всех его фортификационных сооружениях или захватить его силами российских диверсантов.
На основании вышеизложенного, нами сделан вывод, что Харьков совершенно беззащитен к атаке с территории Белгородской области.
Для устранения этого состояния мы предлагаем следующие действия:
1. Создать в Харькове воинскую часть Министерства обороны Украины «Харьковский укрепленный район». Назначить его командира ответственным за оборону Харькова и подчинить ему все силовые структуры на территории города и прилегающих районах области в случае расширения на Харьковскую область зоны АТО.
2. Вернуть на территорию Харьковской области 92-ю механизированную бригаду, 22-й мотопехотный батальон (бывший Харьковский батальон территориальной обороны), 3-ю оперативную бригаду Национальной гвардии Украины.
3. Сформировать гарнизон Харьковского укрепленного района на основе частей Харьковского гарнизона, военнослужащих срочной службы, демобилизованных харьковчан.
4. Сформировать отряды территориальной обороны с привлечением для службы в них студенчества.
5. Сформировать на базе неисправных танков 115-го танкоремонтного завода роты и взвода танковых огневых точек на основных направлениях со стороны России.
6. Сформировать пушечные батареи Харьковского УР на базе 100-мм зенитных пушек КС-19 Балаклейского ремонтного завода.
7. Провести строительство инженерных заграждений на подступах к Харькову.
8. Указать на персональную ответственность каждого представителя силовых структур Украины и Харьковской ОДА за срыв подготовки города и области к обороне.
Реализация этих мероприятий позволит подготовить город и область к обороне и сделать вторжение с территории России малопривлекательным мероприятием для противника.
Создано совместно с экспертом Центр исследования современных конфликтов Вячеславом Целуйко ( @Vyaceslav Tseluyko )
Про страх, про єеси брехливі, та ще много цікавих моментів...
автор: Олександр Косвінцев
Ввівши в Україну війська, Путін виклав останній козир. Такий висновок недавно зробив керівник інформаційного центру «Правого сектора» Борислав Береза. Активіст навіть виніс ці слова в заголовок статті для видання «Новий час».
«Крах проекту «Новоросія» нікого не дивує. Він і не мав бути реалізований до стану незалежної держави», – міркував Береза. За його словами, спочатку задумка кремлівських «інтриганів була на рівні створення серйозної дестабілізуючої ситуації в Україні та відстоювання своїх інтересів в торгах із Заходом за вплив у нашій державі». Україні в цій грі, на думку автора, належала роль не гравця і навіть не фігури, а шахової дошки.
Такі оцінки зараз висловлює багато аналітиків. На мій погляд, вони не цілком влучають у ціль. Навряд чи Кремль хотів створити «Новоросію» тільки заради торгів із Заходом. І це – теж, але не єдине. Швидше за все, Путін спочатку затівав варіативну і безпрограшну гру: вийде відразу створити нову підконтрольну «державу» – добре, не вийде – буде зона нестабільності й плацдарм для наступу на Україну в майбутньому.
Кінцева мета кремлівського бандита – не міфічний «договірняк» зі західними країнами. Вся логіка його дій підказує, що основною мрією російського агресора щодо України є її знищення як незалежної держави. Лідери провідних країн Євросоюзу могли б на це піти, адже іржа путінщини глибоко проникла в їхнє середовище. Та досягти такої домовленості зі США практично неможливо в силу хоча б не дуже міцних позицій президента Обами в американському Конгресі, а він не дозволить це зробити.
Утім, достовірно дізнатися плани колишнього кадебешника ми не зможемо ніколи. Практично всі основні рішення Путін ухвалює одноосібно, як абсолютний монарх, і досить непередбачувано. За оцінками низки фахівців, ця людина має серйозні психологічні і почасти психічні відхилення. А найбезрадісніше те, що у нього в запасі є й інші великі козирі, а не тільки банди найманців і регулярні війська.
Вважається, що головним козирем кремлівського свавільника є наявність у Росії ядерної зброї та балістичних ракет. Створював їх не Путін; у колишніх господарів «атомної валізки» ніколи не виникало бажання нею скористатися. Путін же знахабнів настільки, що став відкрито погрожувати зброєю масового знищення країні, яку росіяни ще недавно вважали братською. Країні, що розташована майже в центрі густонаселеного континенту.
Напередодні саміту НАТО, що відбувся 4-5 вересня в Уельсі (Велика Британія), біснуватий фюрер виступав на форумі прокремлівської молоді. Звідти він знову пихато нагадав світові про те, що «Росія – одна з найпотужніших ядерних держав». Світова преса відразу почала гадати: мовляв, насправді Путін ніколи б не застосував ядерну зброю, чи не так? На жаль, точної відповіді на це питання не може дати ніхто.
Багато що залежить від оточення «царя», вважає відомий російський вчений і публіцист Андрій Піонтковський. За його інформацією, в оточенні Путіна є і «партія миру», і «партія війни». «Голуби» пропонують йому зараз, в момент оголошеного в Мінську перемир'я, заявити про перемогу в Україні і вийти з конфлікту, і це могло б зняти гостроту протистояння. Але на цьому шляху Путін буде виглядати переможеним. Імідж непогрішного і рішучого правителя – одна з основ його влади.
«Яструби» радять своєму господареві піти іншим шляхом: провести показову «конвенціональну війну з НАТО». На думку експертів, у цьому разі в автократа буде тільки один варіант: ядерний удар.
Уельський саміт НАТО показав, що лідери західних країн всерйоз сприймають цю гіпотетичну загрозу. Або принаймні використовують її для якихось своїх політичних маневрів.
На саміті українському президентові було надано найповажніший прийом. З ним зустрічалися глави найсильніших держав-членів Альянсу. Порошенко отримав обіцянку, що буде створено кілька фондів для модернізації української армії. Крім того, НАТО ще раз підтвердило, що повністю солідарне з Україною в конфлікті, який розгорнувся. Прозвучали також чергові вимоги до Росії про виведення її військ з української території, припинення постачання терористів зброєю і грошима.
Провальним, як писали деякі видання, саміт назвати ніяк не можна, але і проривним – теж. Основні члени Альянсу фактично ухилилися від обіцянок постачати в Україну сучасну летальну зброю, здатну зрівняти сили протиборчих сторін. Не почула країна, яка зазнала нападу, й зобов'язань про її прийом в оборонний блок колись у майбутньому. Питання ніби зависло в повітрі.
«НАТО занадто побоюється погроз Росії, щоб допустити до своїх лав Україну», – пояснив впливовий американський тижневик Time. Багато публікацій світової преси з цього приводу були значно уїдливішими.
Справді, допомога Україні фінансами (а вона могла бути і більшою в умовах війни) та військово-технічною продукцією нелетального призначення з боку розвинених країн – це дуже благородний жест. Щодо всього іншого, то тут лідери країн-членів НАТО, очевидно, виходять з хибних уявлень. Прагнучи вберегти світ від ядерної пожежі, Альянс чомусь відмовляє Україні в прямій військовій допомозі нестратегічного характеру. Це розпалює військовий свербіж Путіна, який бачить перед собою економічно ослаблену країну, що спливає кров'ю.
Характерно, що США, Великобританія, Німеччина та інші західні держави, висловлюючи занепокоєність діями Росії, жодного разу не поставили перед ООН питання про введення в зону збройного протистояння «блакитних шоломів». А чому? Світ знає чимало прикладів застосування миротворчих сил ООН у значно менш кривавих конфліктах, і це є одним з головних завдань Об'єднаних Націй. Відмовляючи Україні у міжнародній миротворчій допомозі, Захід фактично підштовхує Путіна до форсування військових дій на її території.
Попри досягнуту в Мінську угоду про перемир'я підконтрольні Кремлю бойовики вели обстріл житлових кварталів і позицій української армії. Самопроголошений «народний губернатор» так званої Донецької народної республіки Губарєв презирливо заявив, що він і його бойовики «плювати хотіли» на оголошений режим перемир'я. Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці.
Не менш «наплювально» поводиться і кремлівський покровитель терористів. За його наказом через міждержавний кордон в Україну продовжує проникати російська бронетехніка. На кордоні накопичуються елітні путінські війська...
Екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі, котрий непогано вивчив повадки правителя Росії, застерігає українців від потрапляння у політичну пастку. «Треба розуміти, що перемир'я саме по собі не означає мир. Головне – не попастися в цю пастку про довгостроковий мир. Путін бреше кожен раз, коли справа стосується тактичних питань, і практично не приховує, що бреше», – говорить Саакашвілі. За його оцінками, Путін прагнутиме пробити сухопутний коридор до Криму, для чого буде потрібно взяти Маріуполь і низку інших населених пунктів...
Переговори в Мінську відбулися. Папери про перемир'я підписані. А війна фактично триває. Надходять відомості про нові жертви серед українських солдатів і цивільного населення. Така ціна нерішучості чи завуальованої пропутінської позиції низки країн Заходу.
Власне кажучи, нерішучість Заходу і його панічний страх перед війною в Європі – ось головний козир кремлівського пахана в цьому затяжному конфлікті. Такий козир у цій грі навіть грізніший за ядерну зброю.
Утім, задіявши стратегічний потенціал, Путін поставить під загрозу власні території. А це навряд чи сподобається росіянам. І російський лідер це не може не розуміти. Ось чому, демонстративно розмахуючи ядерним кийком, путіністи роблять ставку на десантні й танкові війська, артилерію і загони найманих убивць.
Що може протиставити цьому Україна? Перш за все потрібно вибивати козирі у противника.
Заявивши про відмову від позаблокового статусу (відповідний законопроект
вже внесено до Верховної Ради), уряд України зробив сильний хід, але
запізнілий і тому вже недостатній. Лідерам держави слід дати чітко
зрозуміти світовій спільноті, що Україна починає у форсованому темпі
відновлювати свій ядерний статус через невиконання Будапештського
меморандуму. Весь необхідний науково-технічний потенціал у країни є.
В умовах фактичної капітуляції Заходу перед обличчям свавільної путінщини Україні потрібно рішуче і безповоротно вибити головний козир господаря Кремля: перестати боятися війни. Боятися її безглуздо: вона вже йде.
Путін – затятий негідник. Замисливши захопити, як мінімум, частину України, він може відступитися від своїх планів, та й то тимчасово, лише за однієї умови: якщо отримає рішучу і тверду відсіч. Не тільки словесну, зрозуміло.
Росія підло вбиває найкращих українських хлопців і чоловіків. Україна має повне моральне право завалити Росію «вантажами 200», щоб тамтешні батьки й матері збунтувалися. Як пишуть російські ЗМІ, вони вже починають хвилюватися. Колись чаша людського терпіння лусне...
Україну від початку вторгнення путінських «зелених чоловічків» переслідував страх війни. Це вилилося в здачу Криму практично без жодного пострілу. Кажуть, хотіли уникнути кровопролиття. Допомогло? Як бачимо, не дуже.
Україну переслідував страх війни й після вторгнення російських диверсантів на Донбас та Луганщину. Це виразилося, наприклад, в односторонньому припиненні вогню, яке в червні оголошував президент Порошенко. Допомогло? На жаль. Під час «перемир'я» бойовики отримали можливість відпочити, запаслися боєприпасами і вбили близько двадцяти українських бійців.
Україну й досі переслідує страх війни. Це виражається в тому, що повномасштабну війну називають антитерористичною операцією. Вона йде десь далеко, на околиці країни. Решта регіонів, звісно, зазнають моральний дискомфорт, але загалом живуть своїм звичним життям.
Суспільство практично не напружується. Українське телебачення рясніє передачами окупантів. В країні діють прокремлівські ЗМІ. У владних структурах – чимало хабарників. Є й новенькі: замасковані саботажники. Підготовка до оборони на більшій частині території країни пущена на самоплив. Рідкісні міста будують захисні споруди. Населення масово не готують до партизанської війни... Україна пручається, але ніби упівсили, не по-справжньому. Бери її й роби, що хочеш.
«Якби я захотів, взяв би Київ за два тижні», – нахабно заявив кремлівський бандит в недавній розмові з головою Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу. Це – реакція агресора на нерішучість державного керівництва України, його половинчастість в реалізації військової стратегії. Якщо, звичайно, така взагалі є.
Україні потрібно вибити головний козир Путіна: перестати боятися війни. Як не гірко це усвідомлювати, але тривала війна, швидше за все, неминуча, якщо заздалегідь не погодитися з втратою частини території.
Українцям давно слід зрозуміти, що вони мають справу з досвідченим злочинцем, руки якого – по лікоть у крові. Він не зупиниться ні перед чим: ні перед сльозами жінок, ні перед смертями дітей, ні перед вбивством тисяч українських і російських хлопців. Зупинити збожеволілого сусіда можна, тільки чітко давши йому зрозуміти, що ви бажаєте миру, але готові до сутички.
Прошло 2 недели. Петр Алексеевич, а где Ваш штаб? Где структура управления войной? Где центр принятия решений?
Надо начинать не с каких-то локальных действий, а с создания ИНСТИТУЦИЙ, способных системно и последовательно работать. А у нас сохраняется режим ручного управления - и проблема в том, что после ухода Турчинова и Пашинского это ручное управление во многом утратило эффективность. Я вынужден сказать, что утрачена не только системность - но даже прервана постоянная коммуникация. До людей, принимающих решения, просто невозможно дозвониться. Потому что они завалены ввводными, которые им трудно не просто проанализировать - но даже просто принять. Увы, сегодня, управление АТО, котрое и без того оставляло желать лучшего, еще более снизило свою эффективность.
Господин Президент! Поток информации будет только возрастать. Проще не
станет. Нельзя принимать оперативные решения по борьбе с
широкомасштабным вторжением в перерыве между официальными совещаниями и
приемом дипломатов! Необходимо создание Ставки Верховного
Главнокомандующего, военного кабинета - да как угодно назовите, но это
должна быть СИСТЕМА, которая в режиме реального времени принимает
оперативные решения, которая реагирует НЕМЕДЛЕННО, по целому комплексу
вопросов - логистика, тыл, разведка, анализ угроз, координация работы
государственных органов, приказы силовикам, взаимодействие с
общественными организациями.
Если мы будем бороться с последствиями
действий противника, у нас не будет шансов на скорое решение кризиса.
Украина может и должна навязать свою инициативу противнику. Мы должны
думать на шаг вперед. Всего этого у нас нет, и даже планы структуризации
управления, актуальные месяц назад замерли на месте. Надо создать
структуру с полномочиями - все остальное сейчас второстепенно. Путин
остановит террор только тогда, когда Украина станет способна сделать это
самостоятельно.
Об этом на своей странице в Facebook заявил губернатор области Владимир Немировский, передает Цензор.НЕТ.
Читайте также на «Цензор.НЕТ»: Милиция в Одессе действовала безобразно и, возможно, преступно, - Аваков
"Батальон формируется руководителем Генерального штаба Министерства
обороны Украины. Управляется напрямую Одесской областной государственной
администрацией в моем лице. Зарплата небольшая, но мы будем доплачивать
из благотворительного фонда "Патриот", наполняемого неравнодушными
одесситами", - подчеркнул он.
Читайте также на «Цензор.НЕТ»: Власть ожидает и готовится к провокациям на 9 мая, - Турчинов
"Наша область нуждается в патриотах, в настоящих одесситах. Если вы
согласны, приглашаю служить. Выдадим оружие, выдадим форму, проведем
боевое слаживание. Мобилизационный пункт - в Одесском областном военном
комиссариате. Можете звонить туда, но гораздо легче будет дозвониться в
Координационный штаб по обороне при ОГА. +380487189497", - сообщил
губернатор области.
Также он объявил условия службы в териториальном батальоне Одесской области.
Вы должны быть гражданином Украины и не иметь других паспортов.
Вам должно быть от 18 до 55 лет.
Вы должны иметь хорошую физическую форму.
Вы должны быть патриотом единой, неделимой Украины.
Зарплата рядового - от 8,000 грн.
Зарплата сержанта - от 10,000 грн.
Зарплата офицера - от 15,000 грн.
Сердце, кулаки, и честь - РОДИНЕ. Записываться в Координационном штабе по обороне области при государственной администрации.
+380487189497 Источник: http://censor.net.ua/n283931
Острів Хортиця – найбільший острів на Дніпрі, унікальність якого –у рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних комплексів, пам’яток геології, культури, історії...
Основу найбільшого острова на Дніпрі (довжина 12, ширина, в середньому, 2,5 км, загальна площа – 2360 га, відстань від Києва до Запоріжжя – 568 км.) складають граніти і гнейси, яким близько двох мільярдів років. Природна унікальність Хортиці в тому, що тут у мініатюрі представлені зразки всіх ландшафтних зон України.Дуже важливою та значущою є історична спадщина цього краю. Саме тут, за однією з версій, навесні 972 р. загинув Київський князь Святослав Ігоревич – одна з найяскравіших постатей давньої історії України. Вважається, що з Хортиці вирушали у козацькі походи проти поляків оспівані українським народом Северин Наливайко, Криштов Косинський, ІванСулима. Бував тут і гетьман Петро Сагайдачний зі своїм військом. Саме на Хортиці Богдан Хмельницький отримав підтримку реєстрових козаків у часи Визвольної війни у 1648–1654 рр.
Розкопки, проведені археологами заповідника, дають підстави стверджувати, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча, існувала на Хортиці біля плавневої частини. Саме тут виявлено військове поселення Х–ХІV ст., а окремі знахідки ( зброя, кераміка ) свідчать про те, що коріння цього унікального об’єкта сягає глибше на кілька століть( !!! ). У п’яти досліджених „напівземлянках” (археологи називають їх „куренями”) мешкали оборонці не лише Хортиці, а й частини південних рубежів тогочасної української держави.Сьогодні завершилося будівництво історико-культурного комплексу “Запорозька Січ”, яке розпочалося у 2004 р. на свято Покрови, у День українського козацтва.
Комплекс „Скіфський стан” нараховує одинадцять курганів – „живих”, реконструйованих та стилізованих. Кургани (найстаріший із них споруджений представниками культур доби бронзи у ІІІ тисячолітті до н.е., а наймолодший – скіфами у ІІІ ст. до н.е.) розташовувалися кількома групами на узбіччі так званого Скіфського шляху, що колись проходив уздовж Хортиці її серединною, підвищеною частиною. Сьогодні на курганах установлено стародавні скульптури, людиноподібні стели, гармати, ступи, корита, жорна, скульптури, кам’яні стовпи та хрести – знайдені у навколишніх селах і привезені на Хортицю.У Музеї історії запорозького козацтва, відкритому на території заповідника у 1983 р., зібрано понад 30 тис. експонатів, які охоплюють історичний період від палеоліту до ХІХ ст. н. е. Експозицію доповнюють чотири діорами. Переважна більшість експонатів знайдена саме на Хортиці.Це – кам’яні знаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних човнів, стовбур дуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровському дні.
Улітку 1843 р. 29-річний Тарас Шевченко, подорожуючи Україною, побував іна Хортиці. У травні 2005 р. з допомогою краєзнавців визначено маршрут, яким ходив по Хортиці поет, та оздоблено його сімома гранітними брилами. На брилах висічені рядки із творів Великого Кобзаря.
Музей. Адреса: 69017, м. Запоріжжя, о. Хортиця. Тел.: (0612) 52-73-17, (0612) 52-51-88. Час роботи: з 10:00 до 17:00, Пн – вихідний.