хочу сюда!
 

Антонина

37 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 36-45 лет

Заметки с меткой «бойко»

Сталін маладєць — Жукав гєрой

Роздавав листівки. “Обізнаність” наших громадян зашкалює. Таке враження, що вони не одриваються від путінських телеекранів. Радянський Союз в уяві багатьох є раєм на землі. А я жив у тому раю. Там законів дотримувалися лише в тюрмах, і то, не всіх, а для рецидивістів. І заслуга в тому була не керівництва а націоналістів та рецидівістів. В колгоспних магазинах на прилавках була лише крупа пшенична, і та з червячками. Візьмеш пучок тої крупи, а за тим пучком піднімаються ще пару “зв’язані адной цеп’ю”.

У Токмаці ще недавно бачив живих свідків сталінського “добробуту”. Вони розповідали, що працюючи в колгоспі, хліба наїлися вволю, лише під час окупації, при німцях. У Сересерії часів Сталіна було лише дві проблеми:

  • нестача хліба;

  • надлишок трупів.

Радянські “фабрики смерті” безперервно і ударно працювали постійно. Досить прочитати книжку якогось кацапика “Червоний терор в Росії”. У Світі не існували такі тортури над людьми, які б не застосовувалися в Сересерії. Особливо ударно фабрики смерті працювали у 1937-1938 роках. Якщо з тілами закатованих ще якось давали раду на території, де не було мерзлоти, то зовсім інша була ситуація в зонах, де копати яму було досить великою проблемою. Десятки мільйонів трупів. Через все те, українці пройшли, а багато хто, особливо ті хохли, що надійно замаскувалися додавши в прізвищі до букви “о”, букву “в”, та зрадили дідівську мову хочуть повторити. Можливо і справді, путін розумний і створив з китайцями ринок людських органів та пересувні крематорії, що були помічені на окупованих територіях. Тоді найбільшу проблему радянського часу буде вирішено.

Токмак. Залишки військового заводу. 200 кілометрів від фронту.

За Жукова. Коли у війні з Японією, його любов до розстрілів ще стримував відомий кат Єжов, бо навіть цього ката обурювала їх кількість, то в подальшому ця кровожерливість вже не знала меж. Війна, форсування Дніпра, все його прихильники можуть пояснити, навіть наказ про виселення всіх українців в “разниє мєста” Сересерії. Пояснять, що українці на то заслужили, або, що такого не було. Але навіщо було по війні влаштовувати військові навчання за участі радянської армії з застосуванням ядерної зброї, що привело до багатьох смертей?

Кількість закатованих голодом і іншими засобами цих “героїв” перевищує десятки мільйонів.

Аби вшанувати ці безневинні жертви, я б порадив Верховній Раді прийняти закон про декомунізацію. Оскільки, ті, хто зберігають пам'ятники катам України, агітують за Сталіна і Жукова заслуговують на повагу, бо ж громадяни, а за Сталіна пенсій не було, то і цих агітаторів варто залишити без права на пенсію, пожиттєво, і без права брати участь у голосуваннях. Має ж бути справедливість на Світі!

p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 115%; }

Погляд неупередженого. Ретро

Партійні бонзи боялися потрапити до «Перця»

Кілька років тому, завдяки товаришеві, мені вдалося познайомитися з відомим українським поетом-сатириком Владиславом Федоровичем Бойком, який чверть століття пропрацював фейлетоністом у відомому на весь СРСР гумористичному журналі «Перець».

 

Владислав Федорович Бойко (ліворуч)

 

Пам’ятаю, як у радянські часи мої батьки виписували це видання. Тато на правах господаря першим брав до рук свіже число й обговорював із мамою його зміст. Уже після їхнього «студіювання» воно потрапляло до мене. На той час мені було лише 10 років, тому цікавився тільки смішними яскравими карикатурами, а не критикою спекулянтів, бюрократів, всяких «негативних явищ» соціалістичного суспільства. Під час розмови з Владиславом Федоровичем запитав у нього, як їм вдавалося в ті часи так гостро критикувати чиновників і залишатися на хвилі популярності? Посміхаючись, Бойко почав розповідати про життя «перчан». Воно виявилося захопливим. Понад три години розповіді мене не лише не втомили, а навпаки – розпалили бажання дізнатися більше про редакцію. Період роботи Бойка в «Перці» припав переважно на роки редакторства Федора Маківчука, тому розповідь здебільшого стосується його.

 

Федір Маківчук

 

- Секрет величезного авторитету «Перця», єдиного гумористичного журналу в Радянській Україні, полягав саме в тому, що в нас бачили захисників інтересів простої трудової людини, – починає свою розповідь Владислав Федорович Бойко. – До редакції йшли, як на прощу, як до останньої інстанції в пошуках справедливості: «Друже «Перче», ми вже скрізь побували – і в Генеральній прокуратурі, і у Верховній Раді. Ото вже як ти не поможеш, то більше й не звертатимемось». Листи з отакими передмовами, криками душі, редакція отримувала мало не щодня. Ми, звичайно, допомагали своїми критичними матеріалами, а деколи і просто телефонували до місцевої влади, просили прийняти міри або розібратися в справі. Потрапити на сторінки журналу місцевому керівництву не хотілося, тому вони намагалися все владнати. Частенько траплялися у нас з цього приводу кумедні історії.

 

Якось до редакції завітала одна жіночка – прийшла до фейлетоніста Григорія Безбородька зі скаргою на свого чоловіка-п’яницю. Може, мовляв, хоч ви налякаєте мого харцизяку, бо зовсім пустився берега. Говорила, говорила. Григорій Володимирович співчутливо слухав, зітхав. Потім, глянувши на годинник, відчинив тумбочку, дістав склянку з якоюсь прозорою рідиною, відковтнув із неї і гірко скривився. Жіночка роззявила рота. Підвелася зі стільця й перелякано позадкувала до дверей:

 

- Господи… І тут такі самі!

 

Звідки їй було знати, що Григорієві Безбородьку – інвалідові війни, хворій людині, який в рот не брав ні краплини спиртного, саме настав час випити ліки?

 

Звичайно, журнал підлягав жорсткій цензурі, ми не могли критикувати секретарів обкомів, керівництво ЦК, членів політбюро, заборонялося писати про репресованих часів Сталіна – і Брежнєва також. Натомість від нас вимагали рубрику про українських націоналістів, «які гавкають на нашу прекрасну радянську дійсність із закордону». Виходили зі становища таким чином: друкували рубрику «Самі про себе». Вони ж там постійно чубилися між собою, так ми брали витримки з таких статей і давали. У «великій хаті» (так ми між собою називали ЦК Компартії України) також були дуже зацікавлені в рубриці «Вісті з того світу», в якій висміювали життя в капіталістичних країнах. В редакції з цього приводу частенько жартували, а один із карикатуристів навіть зобразив малюнок, на якому було зображено труну, з якої тягнулася рука зі стаканом горілки, а під ним підпис: «Двісті з того світу». Ця рубрика іноді добряче доставала керівників західних країн, і коли вони іноді на переговорах заводили про це мову (мовляв: так ви ж он критикуєте «не в ту стєпь» у рубриці «Вісті з того світу»), партійні бонзи відповідали:

 

- А у нас «Перець» безприв’язний – що хоче, то друкує.

 

 

Не дивлячись на заборони в критиці високого партійного керівництва, нам все ж інколи вдавалося завдяки своїм критичним фейлетонам «довбонути» й їх. Так, одного разу досвідчений фейлетоніст Безбородько поїхав до Чернігова і «зняв» другого секретаря міському партії за те, що той взяв піаніно для своєї дочки нечесним чином. Стояв на це піаніно в черзі один роботяга (тоді ж дефіцит на все кругом був), в якого дочка займалася в музичній школі. Він зібрав гроші, пішов у магазин, купив піаніно, а коли в дома розпакував, то виявилось, що воно вже «б/у». На його кришці була поміточка, з якої можна було визначити, кому воно належало. Вони як зробили? Взяли старе піаніно чиновника, поставили в магазин і продали робітнику як нове, а нове собі забрав секретар міському. Безбородько все розвідав і написав про це фейлетон під назвою «Піаніссімо!!!». Після чого того відразу зняли з посади. Звичайно, він не «потонув», його поставили директором шовкового комбінату, але в усякому разі шум був величезний.

 

Колись ми також «довбонули» двох партійних бонзів із Москви – це голову всесоюзної «Сільгосптехніки» й одного міністра – не пам’ятаю, чи сільського господарства, чи якогось іншого, які приїхали до нас браконьєрствувати. Причому браконьєрствували вони в державному заповіднику на косі Бюрічий острів, що на Азовському морі. Але не так це розгнівило наше партійне начальство (а тоді першим секретарем ЦК КП України був Петро Шелест), як те, що йому не доповіли, що без його відома на його території займалися такими справами. Шелест подзвонив Маківчуку, який відправив до заповідника Євгена Дударя. Той уже на місці розвідав, хто, як і що. Потім рубанув фейлетон – це був такий грім на весь Союз. Усі дивувалися, як ми посміли замахнутися на московських партійних бонз, а шеф із гордістю відповідав:

 

- А хай не лазять по наших угіддях!!!

 

 

Звичайно, такі фейлетони бували не в кожному номері. Проте «Перець» ніколи не був беззубим. Кожен його випуск вміщував масу фактичного матеріалу. Окрім повнометражних фейлетонів, у ньому друкувалися й невеличкі, але кусючі замітки під рубриками «Друже Перче!», «Телеграфне агентство «Перця», «Чи знаєте ви, що…» і так далі, в яких повідомлялося про нехлюйство та безвідповідальність начальників місцевого масштабу з усіх куточків України. І коли Маківчуку часом закидали, що «Перець» б’є «з гармати по горобцях», він незмінно відповідав на те:

 

- От нас звинувачують у «дрібнотем`ї». Ширше, мовляв, треба брати, глибше копати, а то ви все пишете про поламані містки, недіючі лазні, холодні клуби. А я не уявляю собі розвинутого соціалізму, коли людина півроку не може постригтися й помитися в лазні! Коли вона не може пройти вулицею, не загрузнувши по коліна в грязюці! Коли їй немає, де увечері культурно провести дозвілля і в неї в хаті місяцями не світиться світло й мовчить радіоточка.

 

В 1960-х роках через карикатуру в одному з номерів «Перця» до віршованого фейлетона Павла Глазового «Балабон їде за кордон» ледь не розгорівся серйозний скандал, але завдяки мудрості Маківчуку все вдалося зам’яти на початковому етапі. Йшлося в тому вірші про такого собі обмеженого міщанчика, який потрапивши у закордонне турне, спить та й бачить, як би його нахапати якнайбільше дефіцитних шмоток і, взагалі, всією своєю поведінкою ганьбить ім’я радянського громадянина, забуваючи слова великого пролетарського поета: «У совєтскіх – собственная гордость: на буржуєв смотрім свисока».

 

Перчанський художник проілюстрував цей текст, зобразивши «балабона» кругленьким, пухкеньким, лисуватеньким чоловічком у брилі та ще й у вишиваній сорочці. І відразу ж після виходу журналу якийсь надміру пильний доброзичливець, яких у нас ніколи не бракувало, написав «тєлєгі» в «велику хату» та в «Контору Глибокого Буріння»: а погляньте, мовляв, добрі люди, що собі дозволяє «Перець»! Це ж викапаний Микита Сергійович Хрущов!

 

Звичайно, така підозра могла зародитися лише в параноїдальній уяві професійного «стукача». Та ЦК було зовсім не тією установою, в якій могли проіґнорувати такий «сигнал». Отож, один із високих чиновників негайно викликав шефа до себе «на килим» для «розпіканції».

 

- Ви що собі дозволяєте?! Як ви могли таке надрукувати? – істерично заверещав він, як тільки головний редактор «Перця» переступив поріг його кабінету. – Та ви знаєте, чим це для вас може скінчитися?

 

Маківчук слухав-слухав і нарешті озвався:

 

- Шановний Андрію Даниловичу, а Ви що, серйозно вважаєте, що наш Микита Сергійович – балабон? Я так не вважаю!

 

Партбос із несподіванки ніби галушкою вдавився:

 

- Ідіть к бісу! – тільки й знайшовся верескнути у відповідь.

 

Пам’ятаю, інший «пильнувач соціалістичної моралі» «стуконув» у ЦК, що головний редактор «Перця» дозволяє собі інтимні зв’язки з молодими співробітницями редакції. Тодішній завідувач відділу ЦК Єльченко, який добре ставився до «Перця» й «перчан», не став створювати комісію з перетрушування їхньої брудної білизни, на що розраховував донощик, а просто зняв трубку урядового телефону й подзвонив Маківчукові:

 

- Федоре Юрійовичу, а ви знаєте, що про Вас пишуть?

 

- А що?

 

- Та от пишуть, що Маківчук «склоняєт молодих cотрудніц к сожитєльству». Що Ви на це скажете?

 

- Та що ж я Вам скажу, Юрію Никифоровичу, - зітхнув Маківчук. – Воно, звичайно, діло спокусливе, але ж – якби то не мої сімдесят з гаком років! А так – ну добре, ну «склоніл», а що ж далі?

 

Редакційне життя «Перця» було наповнене різними курйозними історіями, розіграшами і приколами.

 

Якось призначили нам у «Перець» черговим куратором журналу мого однокурсника по ВПШ (Вища партійна школа) Ігоря Ненька, не вельми на той час іще досвідченого у справах журнальних. Одним із завдань кураторів було уважно з лупою перечитувати кожен номер газети чи журналу, який вони курували і доповідати керівництву, коли щось не так.

 

Прийшовши до нас на партзбори, Ігор звичайно, не міг не виступити, - згадує Владислав Бойко. – Становище зобов’язувало. Отож, він підвівся й сказав, що йому в принципі, сподобалася творча, ділова атмосфера в партійній організації і взагалі в редакції. Однак що ж то був би за партійний куратор, якби він не висловив хоч одного критичного зауваження?

 

І він його висловив:

 

- Я от перегорнув підшивку журналу – й у вічі впадає одноманітність автури. Переважно це штатні працівники редакції, літератори. Так же не можна! А чому на сторінках «Перця» не виступають передовики виробництва, керівники заводів, директори радгоспів, голови колгоспів? Де позитивний досвід?

 

З реакції притихлої аудиторії Ігор зрозумів, що передав куті меду. Після закінчення засідання, коли він вийшов, Маківчук, люто глипнув на мене: «Ну й однокурсники ж у Вас!». Набрав по «сотці» телефон на той час уже секретаря ЦК з питань ідеології Єльченка:

 

- Юрію Никифоровичу, добрий день! Маківчук турбує… У вас є вільна хвилина? Юрію Никифоровичу, от у нас у «Перці» було багато кураторів. Одні були гірші, інші – кращі. Ну, а оце тепер ви прислали нам Ненька. То що я вам хочу сказати, Юрію Никифоровичу: ніж мати таку неньку, то краще вже залишатися круглими сиротами!

 

Не обділений почуттям гумору секретар ЦК хрюкнув у слухавку, й бідолашний Ігор більше до нас не з’являвся.

 

 

Якось, коли Маківчук відправився на засідання в ЦК, всі працівники редакції зібралися в одній кімнаті потеревенити. Підчас розмови хтось запропонував заспівати українських пісень. Не знаю, як так сталося, але всі дружно затягли «Ще не вмерла України…». Колега Орлов прилаштувався диригентом нашого імпровізованого хору, за співом ніхто й не помітив, як шеф повернувся до редакції. Коли побачили його за спиною в диригента, всі враз притихли, а Орлов і далі наспівує, розмахуючи руками, а потім помітивши, що щось не те, обертається і бачить перед собою похмурий вигляд шефа, який говорить йому:

 

- Ну, ти старий жидяра, викрутишся, а їх же посадять!!!

 

На завершення хотів би додати від себе кілька слів. «Перець» у радянський час досягнув свого найбільшого розквіту саме за часів редакторства Маківчука, про що свідчить наклад у 3 мільйони 300 тисяч екземплярів на 1 січня 1986 року. Більше того – видання кожного місяця отримувало до 60 тисяч листів від пересічних громадян із прохання допомогти у вирішенні їх проблем. І, як бачимо, «перчанам» вдавалося допомагати людям. На жаль, такий колоритний і авторитетний журнал виявився нікому не потрібний у незалежній Україні. У минулому році влада видання закрила, за офіційною версією – ніби через нерентабельність, за не офіційною – хтось із сучасних «бізнесюків», наближених то тогочасної влади, «поклав оком» на приміщення журналу. 

Малюнки зверу до низу: Р.Сахалтуєва, А.Аратюнянца та В.Чмирьова

 

 

01.04.2014

День народження української нації

Вважаю, що рабське існування української нації протягом століть породило почуття меншовартості. Звідси, за звичкою, і не без допомоги сусідів запобігання перед усім іноземним. В очах більшості українців, на жаль, інтернаціональне, міжнародне часто має перевагу над власним. Особливо велику шкоду українській нації, її економіці, іміджу і самому існуванню завдає то, що еліта політична, владна, української нації надає перевагу не стану власної нації, не власним законам, а законам міжнародним. Працює інстинкт стада! На їх думку у більшого стада більше правди. І саме в цьому найбільша біда всіх українців.

Третє тисячоліття надворі!

Історія показала, що змін в існуванні людства істотних не відбулося. Як тисячі років назад племена полювали на інши племена, так і сьогодні одні нації полюють за іншими.

Нагадую, що коли земля ще була тепленька, коли лише на карті світу почала проявлятися незалежна українська держава, держава, про яку мільярди людей в Світі і сьогодні не знають, бо зайняті власними справами, сталися цікаві події. Існували тоді мирно, поряд:

  • РФ — держава-рабовласниця;

  • І держава-рабиня, Україна,що почала відокремлюватися.

    Ми, як громадяни, одної з цих двох, ніби “дружніх” держав, разом святкували 200-ту річницю великого темношкірого поета. Він мав необачність народитися 26 травня 1799 року. Відповідно, за рабською звичкою і Україна готувалася святкувати річницю народження поета сусідньої держави і щодня, протягом може й півроку новини на радіо починалися зі слів, що до святкування 200-ї річниці великого російського поета, Олександра Сергійовича Пушкіна залишилося стільки-то днів, скажімо — 99. Слідуючий день, новини починалися зі слів, що до тої великої для сусідньої держави дати залишилося 98 днів і так з дня на день. Це шаркання, запобігання перед сусідньою державою можуть згадати старожили з України. Цікаво, що за власного народного поета не меншої ваги і теж на честь 200-ї річниці нічого подібного й не планувалося. Це дії держави-рабині!

Що ж “на відплату”, в аналогічній ситуації робила держава-рабовласниця?

Вона почала готуватися за роки до того, але зовсім по-іншому. За 30 — 20 днів до святкування 200-ї річниці народження великого українського поета, маляра і вчителя, академіка Тараса Шевченка, РФ задіяла міжнародні організації на які мала вплив, і всіх політичних підніжок, агентів власних. Так з 8 по 18 лютого 2014-го року міжнародним Київським інститутом соціології, було, по тихому, проведено соцопитування в Кримській автономній республіці, але вони засвідчили, що біля 41 відсотка жителів Криму бажають входження автономії до складу Росії[8]. Тобто, по доброму, подарувати собі Крим не вийшло і РФ готується розмалювати бронетехніку написами “На Київ!!!”, а тим часом посилає спецпідрозділи власних збройних сил без знаків для ідентифікації, так званих, “зелених чоловічків” до Криму.

Так, при Президентові Януковичові, 20 лютого, за 19 днів до 200-ї річниці Тараса Шевченка почалася спецоперація по загарбанню Криму. Криваві події в Києві мали відволікти увагу суспільства, від Криму, що вдалося в повному обсязі. За 9 днів до дні народження українського поета, “зелені чоловічки” у незрозумілій формі, одні, інші, одягнені у форму українського беркуту, блокували військові українські частини. За два дня до річниці вже і Перший кримськотатарський телеканал АТR було відключено.


Я не проти жіночого свята.

Але про жіночі свята, хай вирішують жінки. Я проти переваги міжнародного над рідним. Тому пропоную встановити за державне свято — день народження Тараса Шевченка., як день народження української нації, але святкувати його, як день матері України. День матери Тараса Шевченка, бо мати славна дітиною!

Вшановувати всіх дівчаток, жінок, як шанував жінок Великий Кобзар! І згадувати не лише Катерину Якимівну Бойко, матір Тарасову, але і всіх матерів великої української нації! Ми є! Ми різні, але маємо стати багатою і заможньо та вільною нацією. Все має початися з дружби, братерства між собою!

Кожен з українців хоч краєм ока заглядав у Кобзар. Раджу знайти хвилинку і ознайомитися з Шевченковим “Южнорусським Букварем”. Його сьогодні легко знайти в інтернеті. Хто вдома інтернету не має, може ознайомитися з цим твором в читальних залах бібліотек України. Загалом, це безкоштовно, сиди, читай, хоч годину. Треба лише взяти з собою паспорт.

Читайте Тарасів Буквар!!!

Политическое банкротство

Заявление Бойко о роспуске парламента — это чистый «пиар».


Лидер фракции «Оппозиционный блок» Юрий Бойко прекрасно понимает, что его заявление о сдачи 43 мандатов ни к чему не приведёт. И причина банальная: депутатских голосов за роспуск не хватит. Какая-нибудь политическая партия заявит, что не поддерживает роспуск парламента, потому что «в країні є більш важливі завдання», «ще не всіх скотиняк передушили», «треба дати народу надію», и вообще это путинский заговор, цель которого — чтобы в Украине воцарился хаос.


И даже если предположить, что «Батькивщина», «Самопомощь», Радикальная партия поддержали эту самоубийственную инициативу Оппоблока по отлучению самих себя от власти, всё равно Верховная Рада не будет распущена. У Президента есть такое право, распустить парламент, но это не является его обязанностью.




Правящей верхушке, состоящей из двух партий — Блока Петра Порошенко и «Народного фронта» — невыгодно распускать парламент. Зачем тратиться ещё на одни выборы, опять делить должности и сферы влияния, когда всё уже поделено.


Поэтому грозиться сдать мандат сейчас можно совершенно спокойно и без всякого риска для собственного будущего. И эффектно, и безопасно! И картинка для ТВ получается красивая — депутаты требуют досрочных выборов парламента. Какая самоотверженность! И всё ради народа, из лучших побуждений, чтобы восторжествовала справедливость!


Верховная Рада в её сегодняшнем составе просуществует ещё долго, до следующих выборов. Если только не произойдёт массовый скачок сознания. А это маловероятно. Так же маловероятно, как и то что народ Украины внезапно перестанет голосовать за продуктовые пайки. Научиться жить без государства в своей голове, без ожидания подачек и помощи, — это вызов длинной в поколение. Но рано или поздно эта конструкция власти рухнет. Для этого нужно только время и наращивание в обществе либертарианских взглядов и настроений.


Заявления о роспуске парламента, блокирование трибуны Верховной Рады — инструменты политических банкротов.


Оппозиционный блок — политические банкроты, потому что не выполняют никаких ключевых функций в управлении Украиной. «Батькивщина» — политические банкроты, потому что они сделали ставку на тарифы ЖКХ, а это не та тема, которая добавит им голоса. Радикальная партия от безыдейности заняла в парламенте увеселительную нишу и прячет своё политическое банкротство под скандалами и «скотыняками».


Преуспели только политические силы новой волны. К ним можно отнести БПП и «Народный фронт», которые, несмотря на отсутствие поддержки у народных масс, успешно следуют заданной линии: реформы-мощные переговоры-международные кредиты. Они ориентированы на МВФ, ЕС и США, и чётко придерживаются выбранного направления.


Почему я называю БПП и «Народный фронт» новой волной. Они, так же как и их предшественники пришли из олигархических корпораций. Они, так же как и их предшественники, представляют собой большие группы людей, объединённые интересами Президента и Премьер-министра. Вместо людей Януковича и его большинства мы наблюдаем людей Порошенко и его большинство. Эта волна новая не в смысле качества, а в смысле времени. И пока их власти никто из политических сил не угрожает.


Balashov.com.ua


Проделки Воланда

Кот Бегемот появился в кабинете у Воланда в костюме, кривляясь на испанском языке, как всегда, начал задевать Воланда:

- Мессир, не желаете ли сыграть в шахматы?

- Куда это ты так вырядился?

Кот Бегемот самодовольно:

- В Кабинет министров, мессир! Документ подписывать будем о строительстве газового терминала. И я вам не кот, я представитель испанской компании. Так сыграем в шахматы?

- Нет, - отрезал Воланд. – Иди в свой Кабмин.

Кот мяукнул и выскочил из кабинета.

На подписании в Кабмине собралось важное начальство – министр энергетики Бойко, премьер-министр Азаров и вчерашний собутыльник клетчатого, Владислав Владимирович Каськив. Вчера Каськив и Коровьев говорили в кафе Mon Ami, где перепившись до чёртиков, придумали блестящий ход.

- Владислав Владимирович, проблемы отпадут сами собой! Я вам даю великолепного кота со знанием испанского языка, он сойдёт за представителя испанской фирмы. Вы торжественно под камерами подписываете договор на строительство терминала и управляете нацпроектами год. Пока техдокументация, пока то-сё, проблемочек не будет! – говорил клетчатый.

Два серьёзных седовласых мужчины – Азаров и Бойко, оба стоимостью не меньше 100 млн.долл., с умилением и любовью смотрели на кота, подписывающего документы, подсчитывая, сколько денег пойдёт в Украину, и сколько они смогут взять из бюджета для сопровождения проекта такого масштаба. Кот Бегемот в их глазах светился великолепным зелёным свечением долларов.




Они и не заметили, как за ширмой Кабмина скрывался клетчатый, хитро хихикая. Тот в это время уже звонил в штаб-квартиру той самой испанской компании и радовался:

- Как хорошо, что вы подписали договор!

А на утро как раз и разгорелся скандал. Выяснилось, что испанская фирма никакого представителя не посылала, ничего не подписывала и, более того, не собирается строить никакие терминалы на территории Украины.

Клетчатый уже нашёптывал министру Бойко деловые советы:

- Скажите, что у вас технические проблемы, и всё рассосётся само собой.

Бойко, как завороженный, так и сказал журналистам.

Испанский кот Бегемот тоже не терялся и раздавал направо и налево интервью, ему нравилось внимание прессы:

- Да, я думал, что имел право подписывать. А потом собирался всё рассказать на фирме, - при этом, совершенно не уточняя, представителем какой фирмы он является.

К вечеру у Владислава Владимировича Каськива, вооружённого советами клетчатого, уже был на всё ответ. Он важно смешивал коктейли в клубе «Карибиан» и рассказывал, как он чудом оказался на этом хлебном месте. А клетчатый продолжал давать советы:

- Продолжайте всех посылать в завтра, милейший Владислав Владимирович. Это уникальное слово. Говорите журналистам, что завтра получите важнейшие документы, которые превратят всё это в фарс. «Завтра» -  это чудесное слово! Завтра мы свяжемся, завтра мы подпишем контракт. – И склонившись к нему, почти в ухо:

- Кормите их «завтраками».

А в это время Воланд, глядя в экран монитора и прочитывая очередные заголовки скандала, с удовлетворением отметил:

- Всего три дня, а как все поглупели.

На экране монитора начала появляться фотография Каськива, подписывающего документ, за спиной которого стояли два сотенных миллионера, убелённые сединой и наделённые властью, радостно смотрящие на толстенного кота.


www.balashov.com.ua

Новая афера Бойко

22.09.11 10:13 Новая афера Бойко: теперь вышку "Нафтогазу" продает старая рижская судоверфь и магазин сантехники из Уэльса. ФОТОВ тот момент, когда власти режут льготы афганцам, а потом отбивают их штурмы, НАК "Нафтогаз" проводит тендер на 1,2 млрд. гривен на поставку буровой платформы для ГАО «Черноморнафтогаз». О чудо, в нем участвуют магазин сантехники в Уэльсе и старая рижская судоверфь, которая за свою историю ни одной буровой вышки не произвела.Как известно, заявки на участие в тендере ГАО «Черноморнафтогаз» (Симферополь) на приобретение самоподъемной буровой установки (СПБУ) подали одна латышская и две британские компании. Такие данные были обнародованы в ходе раскрытия тендерных предложений в офисе Национальной акционерной компании (НАК) «Нафтогаз Украины», сообщило сегодня "Зеркало недели. Украина". Предложение компания Highway Investment Processing LLP (Уэльс) – $400,344 млн (без НДС) предложение компании Rigas Kugu (АО «Рижская судоверфь», Латвия) – $399,8 млн (без НДС), Diafall Ltd (Великобретания) – $405 млн (без НДС). Условия оплаты определяются в соответствии с предложениями участников торгов, срок поставки товара — не позднее 31 декабря 2012 г. По словам заместителя председателя правления НАК «Нафтогаз» Вадима Чупруна, сначала будет рассматриваться само предложение, затем осуществляться выезд ко всем компаниям, и только затем будет объявляться победитель и подписываться документ на поставку установки. "29 сентября в ходе международной конференции, на который будет присутствовать еврокомиссар (Гюнтер) Оттингер, «Украина-ЕС: путь в единое энергетическое пространство», мы подпишем с пятью компаниями соглашение об аудите и сопровождении всех технологических циклов на первой бурильной установке", — заявил Чупрун.

"Хвиля" проанализировала данные об указанных участниках. Например, компания Rigas Kugu (АО «Рижская судоверфь») позиционируется как верфь специализирующаяся на ремонте судов. За 35 лет эта верфь произвела 70 судов, то есть около двух судов в год. При этом наверняка, большая часть этих судов была произведена в годы СССР.

Однако, самое интересное, что о ее активности в сегменте буровых платформ не известно ничего... Вот список работ, которые осуществила фирма и там мы не видим никаких буровых платформ. В основном суда длиной от 10 до 40 метров.

Не менее интересную картину мы видим на картине ниже. По идее здесь находится компания Highway Investment Processing LLP (Уэльс), поскольку именно такую картинку выдал Google Street. Как видим, очень солидная фирма в магазине сантехники.

А вот еще одна фотография здания, в котором находится компания, которой НАК "Нафтогаз" хочет отдать более миллиарда гривен.

Справедливости ради нужно отметить, что этот адрес может быть т.н. "энтерпрайз хауз" - т.е. почтовый адрес. В Британии такое явление в порядке вещей. Кроме того, на сайте компании, по крайней мере, видно, что ее специализация - производство буровых платформ.

А что уже третий участник "тендера" - Diafall Ltd (зайдите посмотрите сами, фраза From the most recent set of accounts filed by DIAFALL LIMITED cash at bank in 2010 was:0 говорит сама за себя). Получается, что эта компания уже три года как не ведет никакой деятельности и имеет нулевой баланс....Кто-нибудь может ответить - у Нафтогаза точно нехватка денег?

Судебный процесс над Тимошенко

Странные события происходят в суде Печерского района. Сегодня пришел свидетель министр энергетики Юрий Бойко. Он долго рассказывал о том ,что заключенные договора по газу в январе 2009 года принесли значительные убытки компании Нафтогаз и размахивал в подтверждение этому отчетом аудиторской фирмы по проверке деятельности Нафтогаза за 2009 год. Дали материал для ознакомления Тимошенко и ее защите. И когда Тимошенко прочитала и согласилась приобщить материал кделу, то прокуратура запротестовала потому, что якобы эта копия не заверена.
 Получается ,что сторона обвинения предоставляет в суд недостоверные данные? Суд просто ведет дело непрофессионально и предвзято. Ведь этот документ должен был быть проверен на легитимность до дачи показаний свидетеля Бойко, иначе все его показания не имеют никакого значения.
И второй юридический ляпсус судьи. Тимошенко представила учредительтный документ Росукрэнерго, где одним из учредителей этой швейцарской фирмы вместе с Фирташем является Юрий Бойко. Защита представила об этом документ. Киреев этот документ регистрации в Швейцарии отклонил по той причине, что он написан на иностранном языке. Более абсурдного повода отклонить доказательства защиты Тимошенко и придумать не мог судья Киреев.
Отбрасываются все документы ,которые прямо или косвенно подтверждают невиновность Тимошенко.
Вчера свидетель обвинения бывший заместитель главы Администрации президента Александр Шлапак дал показания о том, что вроде Ющенко не мог вмешиваться в подписание договоров по газу, только одна Тимошенко имела полномочия это делать. Если это так ,то о каких превышениях полномочий идет речь в этом суде? А в обвинительном заключении прокуратуры речь идет о превышении полномочий Премьера Тимошенко.
Ющенко дал показания в суде, что он не отзывал Дубину из Москвы, а Дубина утверждает, что его  отозвал именно Ющенко. За ложное свидетельствование в суде следует криминальная ответственность.

Газ, але який?

 
Маю вуйка в Польщі – файному місті Кракові. Колись він жив тут, на Бродівщині, недалеко від давньоруського городища Пліснесько, що згадується у найдавніших літописах. Та примхи політиків- вершителів доль народів примусили переселитися його до Польщі.
Коли був молодший, то приїзджав кілька раз, навіть племінника з собою привозив, щоб той подивився на місце, де була хата його батьків.
Сам вуйко тоді мав намір подивитися на стару черешню у саді – спогади юності, коли сусідська дівчина рвала черешні, а вуйко, тоді ще юнак, тримав драбину і під спідницю сусідці заглядав..
Зараз вуйко з цьоцею старі, вуйко незрячий – наслідок операції на серці, цьоця теж нездорова – до нас уже не приїдуть, мушу я до них. 
От взимку наладую торбу добрих цукерок , і вйо!
[ Читати далі ]

Ильич и Юля: ММК получит "правильного" хозяина?

Для того чтобы купить симпатии электората, нужно что-нибудь продать. Судя по всему, Тимошенко начала комбинацию по конфискации ММК им. Ильича у Владимира Бойко. Еще одно стратегическое предприятие найдет "правильного" хозяина 

Читать статью полностью