хочу сюда!
 

Ксюша

38 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 43-50 лет

Заметки с меткой «міфи»

Історія України та міфи Росії

Історія України та міфи Росії: слова Путіна є промовистими
21 Січень 2019, 22:35
Кам’яні баби на околиці міста Ізюм Харківської області. Навпроти них прапор України та монумент жертвам Голодомору-геноциду на вершині гори Кременець. А ліворуч християнський храм
Кам’яні баби на околиці міста Ізюм Харківської області. Навпроти них прапор України та монумент 

Починаючи з перших років незалежності в Україні точилися часто природні, а незрідка й спровоковані дискусії про те, яка візія історичного минулого потрібна самостійній державі. Були високопосадові прихильники збереження російсько-радянської історичної парадигми, найяскравіший представник – Дмитро Табачник, були прихильники патріотичної візії, були і промоутери нібито компромісного варіанту. Останній уособлював колишній секретар Донецької міської ради (нині широко представлений на багатьох московських телеекранах) Микола Левченко. Він пропонував залишити кожному регіону України право на власне історичне бачення, на власний пантеон героїв і на власні оцінки минулого безвідносно до решти України.

Отже, йшлося про декілька зовсім різних варіантів історичної пам’яті, на кожному з яких мала сформуватися з часом окрема національна ідентичність. Саме тому на Донбасі стверджувався культ російсько-комуністичних героїв (за цілковитого несприйняття власне українських, над усе борців за самостійну Україну), постійно відтворювалася ностальгія за Радянським Союзом і нав’язувалася ідеологема особливого «народу Донбасу». Російські війська прийшли в 2014 році на вже добре підготовлений ґрунт у роки незалежної України за байдужості, а інколи прямого сприяння офіційного Києва. Життя продемонструвало, що національна єдність передбачає спільну історію і спільний пантеон героїв, єдину політику національної пам’яті. Плюралізм у цій сфері не дає позитивних перспектив. Так чи інакше два різні пантеони героїв, дві різні історичні пам’яті неминуче призведуть до утворення різних націй і країн.

Фрагмент обкладинки брошури, виданої Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» до 85-х роковин геноциду
Фрагмент обкладинки брошури, виданої Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» до 85-х роковин геноциду

Активісти модної ідеї «зшивання країни» також пропонували мирне співіснування різних історій в Україні, забуваючи, що різні історичні наративи не є однаково українськими. Один із них справді український, а протилежні йому сформовано колонізатором і нав’язано українцям. Тому тривале співіснування несумісних концепцій не є можливим, бо є чимось протиприродним. Адже радянська і російська історична візія на сході України цілком закономірно призвела до виникнення сепаратистських так званих «республік» під цілковитим контролем Кремля. Зрозуміло, що не тільки вона, але ця візія виступала могутнім ідеологічним супроводом радикальних антиукраїнських дій. А події 2014 року поставили суспільство України перед необхідністю чіткого вибору і розмежування з агресором, проведення демаркації між «своїм» і «не своїм» в історії.

Єдність національна і єдність імперська

Нещодавно на запитання: «Де закінчуються кордони Росії?» – Володимир Путінвідповів так: «Кордони Росії не закінчуються ніде». Так, імперії страшенно не полюбляють чітких кордонів і меж, вони завжди готові до розширення їх. Саме тому РФ відмовлялася від прикордонної демаркації акваторії Чорного і Азовського морів, від облаштування російсько-українського кордону на суходолі. Але історія потребує чіткого розмежування не менше, ніж території і геополітика.

Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року
Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року

СРСР, а нині РФ накидали і накидають Україні своє тлумачення української історії, спекулюючи на деяких діячах українського походження в Росії і російського походження в Україні під гаслом: «Та ми ж так переплетені, змішані, ми практично один народ». Спекулюючи і на тому, що чимало українців волею історії були змушені брати участь в розбудові Російської імперії. Але то не було добровільним вибором (за певними винятками). Древні євреї до виходу з Єгипту брали участь у будівництві пірамід, але їхні нащадки не вбачають тут підстав для гордості й задоволення. Єгипетський полон – то справді був полон, неволя, рабство. Тому досі пам’ятають знамениту фразу, сказану єгипетському фараону від імені єврейських учасників будівництва: «Відпусти мій народ!»

А багатьох українців досі не відпускають імперські історичні міфи…

Поміж українських будівничих російських «пірамід» було чимало видатних, талановитих, а часом і геніальних синів України. Згадаймо Корольова, Глушка, Челомея, Янгеля (і це лише у сфері космонавтики і ракетобудування). Звісно, такі факти можуть гріти українську душу, приємно лоскотати національне самолюбство. Можна згадувати національні українські сентименти цих людей, українську мову, яку вони не забували, українські пісні, які вони любили. Проте вони будували саме російські «піраміди»… Вони працювали на імперію, на її силу і велич. Де в усьому цьому Україна? Вона аж ніяк не була бенефіціаром зусиль цих діячів.

Згадаймо тих українців, що робили з дикої Московії європеїзовану Російську імперію і здобували там високі посади, звання і регалії: головного ідеолога реформПетра Першого і колишнього Київського митрополита Феофана Прокоповича, вихованця Києво-Могилянської академії канцлера Російської імперії графа Безбородька і фактичного предстоятеля РПЦ Стефана Яворського – яка користь Україні від їхньої справді титанічної діяльності на чужій ниві? А елементи спільної історії метрополії і колонії є у будь-якої в минулому колоніальної країни – Ірландія, США, Індія мають чимало таких спільних моментів із Британською імперією. Україна тут не унікальна. Проте Україна повинна чітко бачити свої кордони не тільки на землі, в повітрі й на морі, а й у власному історичному минулому.

Київ. Пам’ятник Київській княгині Ользі, яка у 957 році прийняла християнство, Святому Апостолу Андрію Первозванному і творцям слов'янської азбуки Кирилу і Мефодію
Київ. Пам’ятник Київській княгині Ользі, яка у 957 році прийняла християнство, Святому Апостолу Андрію Первозванному і творцям слов'янської азбуки Кирилу і Мефодію
Небезпека російського варіанту «спільної» історії

2014 року Російська Федерація в Криму і на Донбасі активно використовувала неструктуровану, нечітку, розмиту і хаотичну свідомість значної частини місцевого населення, що не знала жодного культурного та й політичного кордону між українським і російським. Те населення щиро сприймало озброєних іноземців з-за «поребрика» як «наших». Цьому сприяла багаторічна специфічна місцева, а часом і загальнодержавна політика історичної пам’яті. Зокрема гучні свята на честь перемог російської зброї, на честь звитяг сталінської Червоної армії, на честь царських і радянських генералів і адміралів. Завдяки цьому зникала здатність розуміти, що військові з Росії є громадянами іншої держави, що вони незаконно перебувають на чужій території. В Україні 22 роки нищили не лише армію і ВПК, а й систему національно-культурного і національно-політичного розпізнавання «свій-чужий». Нині, між іншим, така ситуація сформувалася в сусідній Білорусі зусиллями перш за все її президента, вона в будь-який момент може створити цій державі великі проблеми.

Отже, українська візія історії не повинна об’єднуватися з антиукраїнськими візіями, вона має їх перемагати і вже перемагає. Колись гасло: «Слава Україні! – Героям слава!» вважали західноукраїнським, пов’язаним лише з боротьбою ОУН-УПА. Нині воно стало всеукраїнським, його можна почути в Краматорську, Слов’янську, Маріуполі, причому не лише від українців але й від етнічних росіян, євреїв, кримських татар, білорусів і багатьох інших. Це ще раз перекреслює вигаданий «за поребриком» міф про «декілька різних Україн»... А творцям усіляких кабінетних концепцій варто пам’ятати: не треба об’єднувати те, що не об’єднується і синтезувати те, що не синтезується. Як казав незабутній Іван Плющ: «Ну то чого ж його пхати, як воно не лізе?»

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА


Як казав дядько Ейнштейн...


МИ ВІРИМО В ПУЛЬТ!

З вами ніколи не траплялося таке, коли ваша дитина, отримавши живу істоту, - кошеня, наприклад, або черепашеня, запитало б вас: “А де пульт?”

Не було? Ну нічого, ще не вечір… Трапиться, - якщо й не у вас, то у ваших дітей, коли в них будуть підростати їхні діти та онуки.

Щодня на Землі зникають більш ніж 70 видів тварин і 50 тисяч гектарів лісу. 20 тисяч гектарів сільгоспугідь щодня перетворюються на пустелю внаслідок ерозії ґрунту. Затоплюється, сохне та зникає… Ну просто речитатив з дешевої трагедії, слово честі.

Вільям, де ти? З’явися! Що там тобі до тих отеллів, гамлетів та лірів? У нас тут, повір, матеріал набагато дебеліший. Просто скласти з нього такі твори, щоби сцена ООН здригнулася і нафтовий магнат сльозу пустив би, - вже немає кому. А ти зміг би…

Мовчить Вільям. Чує, мабуть, що немає йому задля кого й перо в руки брати.

То що ж нам робити? Чи може бити тривогу?

Не треба її бити. Вона зазнає биття вже десятки років з боку солідних міжнародних установ з величезними бюджетами, а також з боку багатьох серйозних і поважних людей. Проте, мовчить як партизан. Нам жити й досі не тривожно на землі, яка зникає.

Сказати чому? Та ні, дарма, ви не повірите… Сказати? - ну ладно.

Ми, немов та дитина, яка описана на початку цієї оповіді, віримо в Пульт.

У те, що все на світі, усе в нашому житті можна вилічити, вирахувати алгоритм його дії, а отже, - виготовити пульт і посібник для управління ним. Розробити методику вирішення будь-якої проблеми, скласти гарний дохідливий курс, долучити до нього професійно зроблену покрокову інструкцію в медіаформаті.

Для всього, буквально для всього.

 

ТУНЕЛЬНЕ МИСЛЕННЯ

І ви думаєте, що наше дитяче, міфологічне сприйняття дійсності цим і обмежується? Еге…

У міфах, та навіть у казках, немає ж просто річки або просто вітру. У казках все персоніфіковано, або ж, принаймні, керується якимись персонами. Котрих треба розшукати і з ними по-свійському розібратися.

А що це означає? А це означає, що пульт вже існує! До кожної з проблем. Але він - у злих руках.

І для нас, розумненьких діточок, зовсім не важко вирахувати, чиї це руки. Ми ж отримали від наших вчителів універсальний ключ до серця будь-якої проблеми. А зветься він “дивись, кому вигідно”.

Просто чарівний ключик! - адже чого бажає розумненька дитинка? Відчувати себе розумненькою, якомога частіше дістаючи тому підтвердження. Як цукерку.

І от, щоразу, сидячи перед телевізором, або й у колі знайомих, з виглядом чи то нудьги чи то обурення, - маску можна підібрати, - ми переліковуємо винуватців усіх світових проблем. У тому числі і проблем планети Земля.

І кожна фраза - як цукерка. Ключик же золотий! Нічого навіть не варто доводити та пояснювати. Треба просто натякнути, чим саме вигідно тим чи іншим “персонам” те чи інше нещастя. І все.

Тема вичерпана, проблема розв’язана. Можна пити пиво, злегка зітхаючи про те, що якби навіть не ті “персони”, все одно проблеми б існували, бо просто немає кому ними зайнятися. Немає кому найняти справжніх профі для їх розв’язання. А от вони вже виготовили б пульт і для управління Сахарою, щоб не бешкетувала, і аби вгамувати танення льодовиків, і земну вісь підрихтували б, а то подейкують, що вона, нібито, не туди кудись хилиться.

Винуватці  - пульт, пульт - винуватці… Тунельне мислення. Нам затишно в ньому!

Настільки нам у ньому спокійно, що навіть цей малюнок у стилі демотиватора, котрий намагається донести до нашої свідомості карикатурність світу майбутнього, - не претендує на зміну позиції глядача.

 

НІХТО Й НЕ ПЕРЕХОДИТЬ НА ОСОБИСТОСТІ…

А чому ж не претендує? А згідно з відомим принципом, сформульованим одним дядьком на ймення Альберт Ейнштейн. Принцип цей стверджує, що проблему неможливо розв’язати на тому рівні, на котрому вона утворилася.

Означає це, що і наше знущання над природним середовищем, у котрому живемо і котрим користуємося, і наслідки такого ставлення до нього не можна скасувати ані биттям тривоги, ані інтелектуальними потугами у пошуку винуватців та у створенні “пультів”. Хоч криком кричи, хоч підписуй резолюції, а хоч і увагу громадськості привертай. Нічого, крім галасу, з цього не буде, як у Жванецького: “А що це там за шум, галас і несамовиті зойки? А там саме привертають увагу громадськості”.

То як же ці проблеми знайдуть своє вирішення ? Як це “як”? Так, як і має бути, - підйомом на рівень вище.

А хто і що у нас там, на “рівень вище”? А там у нас - ми. Точніше, стосунки між нами, людьми.

Що ви хочете цим сказати, авторе? Автор бажає цим сказати, що саме звірячі та егоїстичні стосунки між людьми призводять до смерті природи. Вона та її проблеми є нижчим рівнем, і тому залежить від розв’язання проблем на рівні вищому, - у нас з вами. Тобто, повторимося: не егоїстичне ставлення до природи, а егоїстичні основи міжлюдських стосунків.

Хто хоче, хай називає це пошкодженням ноосфери, котра зв’язана з усіма іншими планетарними сферами, хто хоче – якось інакше. Але коли ми почнемо вибудовувати наші стосунки, принаймні, на основах “не роби іншому того, що ненависно тобі” (“полюби ближнього” варто поки що й не зачіпати), - природа почне відрождуватися.

Сахара разом з Гольфстрімом і з льодовиками самі між собою домовляться і самі все налагодять. Без наших з вами пультів і без мільярдних інвестицій у ніщо. Пробачте, - “в екологію”.

Зачекайте, - має право запитати читач, - то це виходить, що я і є тією самою “персоною”, яка злісно тисне на пульт керування кліматом?

Ні, ну навіщо так… Ніхто й не переходить на особистості.

Не “я” і не “ми”, а “стосунки між нами”. То є така цікава субстанція, котру начебто ми самі й формуємо, але вона ж, при цьому, формує нас. А коли доведе нас до ладу, спуститься на поверх нижче і почне займатися природою.

Галатея. Відродження.


Відродження Галатеї. 

Космогонія казки "Курочка Ряба"

Космогонічні казки, які передають майбутнім поколінням інформацію про устрій світу, присутні у всіх культурах світу. У слов'ян теж є такі казки. Найдивнішою казкою слов'ян є "Курочка ряба". Якщо не читали в дитинстві, нагадаю. У Діда з Бабою була курочка Ряба, вона знесла золоте яйце. Дід і Баба били яйце, але не розбили, але тут мишка бігла, хвостиком махнула, яйце впало і розбилося. Плачуть Дід і Баба і курочка Ряба їм каже: "Не плачте, я вам знесу не золото яйце, а просте", Все, на цьому казка закінчується.   А тепер спробуємо розшифрувати все що зашифровано слов'янами у цій дуже глибокій і найкосмогонічнішій казці. Дід і Баба - це безумовно деміурги, творці всього сущого, таких деміургів ми зустрічаємо майже у всіх народів світу. Це жіноче і чоловіче начала, які творять разом і тільки разом. У цих деміургів є птах, який здатен створити світ або стати його початком. Знову ж, у багатьох народів ми спостерігаємо наявність такої тварини, найчастіше птиця стоїть у початку світу ("голубочки думу-радили, як світ заснувати" - говориться в одній із колядок). Згадайте хоча б голуба, що несе оливкову гілку до ковчегу Ноя і тим самим повідомляє про початок нового світу. У слов'ян це курка "Ряба". Тобто курка включає в себе як начало білого, так і начало чорного, тобто ряба. І ось це вмістилище світу підносить подарунок деміургам у вигляді золотого яйця. Ціле яйце - це так само в віруваннях багатьох народів образ світу, а золоте яйце - це образ "Золотого світу". Золотий світ, золотий вік - це світ де настає благоденство і справедливість, де немає бідних, де немає скривджених і немає ніяких проблем, немає хворих. 

Деміурги отримують в свої руки модель золотого світу і вони можуть його створити, але для цього треба позбавити яйце шкаралупи, розколоти його. Дід і Баба б'ють яйце. Попереду момент важливий для всього людства, попереду момент народження золотого світу, справедливого для всіх. Але на жаль, на жаль, творці слабкі. Яйце залишається цілим. Баба і Дід "били, били, але не розбили". Золотий вік не настає, золотий світ не народжується. Деміурги слабкі для народження справедливого світу. Але зло не дрімає. На сцені з'являється посланник темних сил, посланник нижнього світу, посланець миру зла. Якщо у деміургів немає сил для створення світу справедливості, то у світу зла є сили для руйнування світу справедливості, і ці зусилля настільки незначні, настільки малі, що просто вражає: "хвостиком махнула і розбилося яєчко". Загибель надії Діда і Баби на створення справедливого світу. Вони плачуть. Справедливому світу вже не бути ніколи. Чи не бути Царству Божому на землі. Момент упущений. Справедливість і ситість недосяжна мрія, на всі часи людства. Втіхою деміургів стає пропозиція курочки Ряби про створення яйця не золотого, а простого. Простий світ, з усіма несправедливостями і успіхами, з усім поганим і хорошим, що в ньому є. Світ такий який він є. Все, на цьому казка закінчується. Навіть сам момент створення світу не позначений, позначений момент пояснення чому світ такий, яким він є. Одна з найглибших космогонічних казок слов'ян. Казка про народження світу, про народження світу таким, яким він є зараз, казка про курочку Рябу. Ми якось дуже серйозно ставимося до космогонії біблійної, до космогонії грецької та римської, але наполегливо розглядаємо слов'янську космогонію, як щось дуже дитяче, хоча глибина нашої космогонії ще до кінця не осмислена.

Перевертні

Перевертні

Чаклун вийшов за клуню, скинув з себе одежу, став лицем до місяця, прошепотів замовляння, потім устромив ніж у землю, перекинувся через нього та й став вовком. Кинувся кудлатий сірий вовк на чортів та й став їх поїдати... Якби грім Перуна не бив тих чортів, а вовки не поїдали, то їх розплодилося б стільки, що світу білого не було б видно.

Чародій легко щовечора без жодної допомоги може стати хижим звіром, птахом, рибою, як до потреби, а то і перевтілити іншу людину в звіра чи птаха.

В ті далекі часи, освячений зоряним небом предків, мудрий та вчений волхв, вдарившись об сиру землю, политу дощем, міг стати навіть мурахою. Проникнувши у фортецю, враз ставав могутнім воїном з вогненним мечем у руках. Таке фантастичне видовище наводило жах на басурманів.

Перевертні ведуть подвійне існування: то живуть як люди, то як звірі. Надприродними властивостями боги, власне, наділяють першу дитину в сім’ї. Особливі прикмети первістка, коли підросте, — волосся на грудях, а то і на спині, червоні очі та густі зведені до купи брови. Така людина не піддається злим силам та зловмисній магії чародіїв.

Вагітна жінка, коли побачить вовка або з’їсть м’ясо звірини, яку роздер вовк, народить вовкулаку. Часом людина обертається у вовка, коли чоловік спить з жінкою напередодні святої неділі або великого свята. Кажуть, що вовкулаки під пахвою мають ямку, через яку вивертається шкіра і наверх виходить вовк.

Перевтіленню можуть сприяти сильна приязнь, туга, любов. Відомий випадок, коли одна вдова так тужила за втраченим чоловіком, що обернулася в чайку. Дівчата та жінки іноді обертаються в птахів, найчастіше в лебідок. Один мисливець з такою азартністю полював на бика, що вранці, коли проснувся, виявив від тих нічних переживань у себе роги на лобі.

Найчастіше людина обертається у вовка і стає вовкулакою за тяжкі провини. Коли така людина перебуде у вовчій подобі з рік, то стає таким знахарем або чарівником, що знатиме всі таємниці довкілля.

Кажуть, вовкулаки, як і відьми, а відьми також вміють перекидатися, — ссуть кров. Від вовкулаків, як і від чортів з відьмами, народжуються упирі. Живого упиря легко можна впізнати, бо в нього лице червоне, неначе полите кров’ю, і він любить пити горілку так дуже, як відьма любить ссати молоко, а то й кров з корови. Після смерті, якщо не вбитий осиковий кілок у тіло, вони встають уночі з могил і п’ють у людей кров. Упирі, як і відьми, крадуть дощ з неба та насилають засуху.

Про те, що люди вдаються до чар та можуть ставати вовками, згадує грецький історик Геродот, який в V столітті до н.е. побував серед скіфів та еллінів.

Найбільш сприятливі дні для перевтілення: Коляд—вечір та ніч на Купала, в яку відьми збираються летіти на Лису гору.

Впізнати перевертня можна по тому, що в нього задні ноги не так, як у вовка, а коліньми вперед, як у людини. Такий вовк, зустрівши людину в лісі або в полі, не кидається, а лащиться до неї та все жадібно дивиться у вічі — може хліба дадуть з’їсти. Такий уже він спокійний та все стогне і скавутить, ніби людина, навіть вити по—вовчому не вміє. Люди з неприхованим співчуттям ставляться до нього, бо то може бути парубок, якого зачарував злий чаклун. Такий перевертень шкодить лише тій людині, котра йому причинила зле. Коли вовкулака перейде дорогу — бути лиху.

Вовкулаки бояться справжніх вовків. Попадаючи в лісі до зграї, вони добувають корм, нападають на худобу, не поїдають її, а лише душать. Така людина—вовк приречена на довгі страждання, аж поки знову не стане людиною. Коли хтось догадається і назве вовкулаку людським іменем або розірве мотузок на шиї, який завжди в нього висить, то вовкулака відразу стає людиною. Другий раз зробити його вовкулакою неможливо.

У «Слові о полку Ігоревім» згадується, що князь Всеслав легко обертався вовком і взагалі міг стати опівночі лютим звіром. Князь Ігор, втікаючи з полону, перевтілився в горностая, а далі полетів соколом. Князівна Ярославна просила вітрів Стрибога, щоб понесли її в небо зегзицею, тобто зозулею.

Чарівна здатність перевтілюватися, а це простежується в сотнях легенд, казок, оповідань та бувальщинах, не вбачає в собі чогось осудливого, коли в тім немає злих чарів.

Наші діди—прадіди з вірою в єдиного Бога на небі і на землі в далекому минулому вшановували не лише багатьох богів, добрих та злих духів, а й звірів та птахів, які були тотемами в них. На відміну від тварин верхнього царства (сокіл, ворона, півень), тварин нижнього царства (змій, черепаха, жаба, риба) — ведмідь і вовк відносилися до центральних тварин середнього царства. Таких тварин стародавні жерці включали в замовляння при спілкуванні із зоряним царством, а тому подекуди звір виступає важливішим за людину.

Джерело Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005.






Українська міфологія: у що вірили наші предки?

Головними героями, зазвичай, є батько-господар, мати-господиня, їхні діти, худоба та поля. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. Тому боги та міфічні істоти були близькими та рідними для наших предків, які жили в повній гармонії з природою.


Найживучіші міфи про Бабин Яр

 Найживучіші міфи про Бабин Яр
Володимир ГІНДА



Одна з найбільших трагедій Другої світової війни сталася 29-30 вересня 1941 року – масове знищення єврейських мешканців Києва в урочищі Бабин Яр. Протягом всієї німецької окупації в Бабиному Яру були знищені 100-150 тисяч людей. Утім, історія трагедії Яру містить чимало «білих плям», більшість із яких, напевне, так і залишаться нерозкритими через відсутність документів. Це породжує навколо них низку міфів.

Зокрема, за одним із них, розстріл євреїв відбувався за колишнім Єврейським цвинтарем у Києві. Згідно з іншим, розстрілювали в засипаному нині яру, що проходив під сучасною вулицею О.Теліги, а Бабин Яр розпочинався за станцією метро «Дорогожичі». Є навіть такий міф, згідно з яким, євреїв взагалі не розстрілювали в Бабиному Яру, а лежать тут жертви репресій 1920-1930 років. Тому, мовляв, у радянський час комуністи намагалися забути про Яр.

Але, окрім цих дрібних міфів, існують такі, що мають політично-пропагандистське підґрунтя і міцно вкорінилися в свідомості певної частини населення – попри спростування українськими істориками.

Напередодні 75-х роковин Бабиного Яру (звичайно, не так часто, як, скажімо, 10 років тому), довелося знову чути, здавалося, вже призабуті деякі з них, що були спростовані моїми колегами на самому початку XXI століття. Найбільш тиражовані серед них три: 1) що розстріли євреїв 29-30 вересня проводили українські націоналісти з Буковинського куреня; 2) що в Бабиному Яру німці з українцями розстріляли понад 200 тисяч євреїв (в окремих розвідках говорять про 100 тисяч); 3) що в урочищі знищували лише єврейське населення. Отож, укотре хотілося би нагадати, що ці твердження не мають нічого спільного з дійсністю.

Розпочнемо з нібито причетності Буковинського куреня (найчисленніша похідна група ОУН, яка розгорнула свою роботу на Наддніпрянській Україні)  до розстрілу євреїв 29-30 вересня 1941 року. Цей міф зародився у 1980-х роках, коли вище партійне керівництво СРСР і УРСР ухвалило рішення про посилення боротьби з українським буржуазним націоналізмом і «заходи з протидії діяльності» організацій і окремих діячів, які мали виразну антирадянську спрямованість. У 1985 році ці рішення були доповненні постановою ЦК КПРС про заходи у зв’язку з 40-річчям Нюрнбергського процесу та схваленою на її виконання постановою ЦК КПУ про додаткові заходи з викриття «нацистських воєнних злочинців та їх посібників, що переховуються у західних країнах». Саме тоді вперше і пролунали звинувачення на адресу Буковинського куреня щодо участі у розстрілах євреїв у Бабиному Яру. Потім без обґрунтування були повторені у книгах Юрія Шульмейстера «Гитлеризм в истории евреев» (1990) і Олександра Шлаєна «Бабий Яр: художественная публицистика» (1995; книга останнього справді є «художньою публіцистикою»). Ці твердження в кінці XX-го – на початку XXI століть українських істориків Михайла Коваля, Анатолія Подольського та Віктора Короля потрапили до наукової літератури, а звідти – до публіцистичних статей у ЗМІ. Найактивніше цей міф тиражували у 65-ту річницю трагедії Бабиного Яру, тобто, 2006 року. Всі ми чудово пам’ятаємо тодішнє ідеологічне протистояння «Партії регіонів» із президентом Віктором Ющенком і активну роботу проросійських організацій України проти спроб команди Ющенка відійти від комуністично-російської історичної парадигми.

Але вже наступного 2007 року в «Українському історичному журналі» вийшла наукова розвідка історика Віталія Нахмановича, яка повністю спростувала це твердження та показала звідки «ростуть ноги» згаданої вигадки. Проаналізувавши значний пласт мемуарної літератури та можливих архівних джерел, Нахманович довів, що Буковинського куреня взагалі на той час не було в Києві, а з’явився він у столиці в кінці жовтня – на початку листопада 1941 р., коли розстріли євреїв вже відбулися. Окрім того, про Голокост на Заході вийшли друком десятки документальних досліджень. Але в жодному з них, включно з «Енциклопедію Голокосту» (2001), немає згадки про участь українців у розстрілах 29-30 вересня 1941 року в Києві.

Другий найбільш поширений міф – це кількість замордованих у Бабиному Яру євреїв. У радянський час вона коливалася від 50 до 200 тисяч. Ці цифри нерідко можна зустріти й тепер. Наспраді, як аргументовано довів київський краєзнавець Дмитро Малаков, у Бабиному Яру загинули не більше 35 тисяч євреїв. Але про все по порядку.

Відразу після повернення Червоної армії до Києва, в радянській пресі з пропагандистських мотивів вийшли кілька публікацій, у яких згадано про масові розстріли євреїв у Бабиному Яру. Спочатку йшлося про 50 тисяч загиблих, яких розстріляли й закопали, а потім, аби приховати злочин, викопали та спалили. Навіть спеціально запросили на місце злочину американських кореспондентів, які мали засвідчити це, але ті не змогли знайти достовірні цьому підтвердження. Проте на Нюрнберзькому процесі 1946 року вже йшлося про 100 тисяч загиблих у Бабиному Яру (дані були взяті з висновків Спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва). При цьому жодним чином не було вказано, завдяки яким методикам чи розрахункам Комісія дійшла такого висновку. Адже жодних документальних підтверджень тому, окрім свідчення свідків, які часто були суперечливими, не було. Як не були проведені жодні розкопки (не рахуючи Сирецького концтабору). Згодом ця цифра зросла до 200 тисяч загиблих (причому йшлося виключно про євреїв). І тому нині в різних публікаціях можна зустріти суперечливі цифри: 50, 100 чи 200 тисяч.

З цього приводу серед киян навіть ходила легенда: мовляв, Куренівська трагедія 13 березня 1961 року сталася через величезну кількість розстріляних у Яру. Жир людей нібито так просякнув землю, що створив своєрідний відстійник для води, яка не могла піти глибоко під ґрунт, тому прорвала дамбу, і вся грязюка, яку протягом 10 років зливали з цегляних заводів до урочища Бабин Яр, затопила Куренівський район, забравши життя тисяч людей.

У вересні 2003 року києвознавець Дмитро Малаков у своїй статті «Молитви та міфи. У Бабиному Яру лежать не лише євреї», опублікованій «Дзеркалом тижня», «розкалав усе по-поличках». Звернувшись до перепису населення 1939 року, він зауважив, що в Києві 1941 року було 847 тисяч мешканців, з яких 25% – євреї. Спираючись на ці дані, Малаков припускає, що в Києві до початку війни могло бути 220-230 тисяч євреїв. Але за офіційними радянськими даними, з початком війни до війська були призвані близько 200 тисяч людей, ще 325 тисяч киян евакуювали на схід, і серед них, звичайно ж, також були євреї. Отож, на момент вступу нацистів до Києва в місті могли перебувати 400-450 тисяч  жителів, але євреї від цієї загальної кількості вже не могли становити 25%. Тобто, виходить, що на момент масових страт у Бабиному Яру євреїв у Києві перебувало набагато менше від 200 тисяч.

Що більше, вже згодом знайшли архівні документи німецьких айнзацгруп, які засвідчили, що нацисти планували знищити в Києві 50 тисяч євреїв.

У німецьких джерелах також є свідчення, що нібито в місті на той час мешкали 150 тисяч євреїв. Але вони умовні, адже перепису на той час ніхто не переводив. В одному зі знайдених документів Айнзацгрупи «Ц» йшлося, що 29-30 вересня 1941 року в Києві зондеркоманда 4-а у взаємодії зі штабом Айнзацгрупи та двома підрозділами поліцейського полку групи армій «Південь» стратили 33 771 єврея (саме цю цифру нині використовує переважна більшість істориків, вона є усталеною). Проте, як слушно зауважує Малаков, це були не лише євреї, а й члени їхніх родин – українці, росіяни, а також діти від цих змішаних шлюбів. 5 жовтня уповноважений нацистського міністерства окупованих східних областей при групі армій «Південь» гауптман Ганс Кох повідомив, що в Києві знищили майже 35 тисяч осіб. Тобто, ми маємо офіційні документальні свідчення німців про кількість знищенних у Бабиному Яру євреїв, яким немає сенсу не довіряти, хіба що, вони можуть бути трохи завищеними (аби вислужитися перед своїм керівництвом), але аж ніяк не занижені. А, отже, всі інші цифри є не чим іншим, як вигадками.

Третій міф виник на межі XX-XXI століть, коли трагедію Бабиного Яру так активно обговорювали в ЗМІ та науковій літературі, що вона стала символом Голокосту. Говорилося лише про загибель євреїв, хоча там, окрім них, розстрілювали ще й циган, полонених військових, українських націоналістів. На місті розстрілів почали виникати різні пам’ятники, стели, меморіальні таблиці, якими намагалися увіковічити пам'ять про загиблих різних національностей і політичних поглядів. У прагненні знайти точки дотику у цій справі, 2003 року був створений громадський комітет із увічнення памяті жертв Бабиного Яру – Комітет «Бабин Яр». Очолили його відомі в Україні люди: Мирослав Попович, Іван Дзюба та Семен Глузман. Своєю метою Комітет відразу поставив собі створення в Бабиному Яру історико-меморіального заповідника і національного меморіалу, відкриття музею. Але, аби зменшити напругу навколо національної ідентичності жертв Яру, вирішили, що першим кроком у цій роботі має стати встановлення історичної правди про ті трагічні події. В результаті копіткої роботи Комітету й істориків було доведено, що протягом усієї нацистської окупації Бабин Яр став місцем масових розстрілів нацистами євреїв і циган (за національними ознаками), а також радянських підпільників і військових (в’язнів Сирецького концтабору), українських націоналістів, мирних мешканців Києва. Загалом протягом двох років в Ярі розстріляли (за різними оцінками істориків) від 100 до 150 тис. людей, зокрема, євреїв.

З цього приводу імпонує висловлювання згаданого авторитетного дослідника Віталія Нахмановича, який нещодавно сказав в одному з інтерв’ю: «Ми, звичайно, можемо зробити вигляд, що цієї дискусії не існує, але якщо ми хочемо Бабин Яр перетворити на місце пам’яті, а не на занедбаний парк, в якому стоїть 30 пам’ятників, ми маємо підходити до цього питання дещо з іншої точки зору… Є загальносвітовий символ – Бабин Яр, символ Голокосту. І в світі нічого більше про Бабин Яр не знають. А реальна його історія пов’язана з окупацією, де знищували не лише євреїв, а всіх, кого треба було знищити. Та історія Бабиного Яру на цьому не закінчується. Існує повоєнна історія: з одного боку, знищення Яру радянською владою, та з іншої – збереження пам’яті громадськістю. Також далі йде сьогоднішня історія – змагання пам’яті. Дуже мало, хто готовий так сприймати Бабин Яр. Для всіх це або два дня у вересні 1941 року, або два роки нацистської окупації. А це все жива історія – Бабин Яр живе й сьогодні. Тому наше завдання – перетворити цей простір на меморіальний, щоби люди, які входять туди, розуміли, що вони входять у зону смерті».
 
28.09.2016
http://zbruc.eu/node/56729

The Flight of Icarus - Iron Maiden

The Flight of Icarus
           Політ Ікара

As the sun breaks above the ground
           Як сонце сходить над землею,
An old man stands on the hill
           стоїть на холмі один дідуган,
As the ground warms to the first rays of light
           коли земля радіє першим променям,
A birdsong shatters the still
           а пташина пісня розколює тишу...

His eyes are ablaze
           Його очі палають,
See the madman in his gaze
           в його погляді несамовитість.

Fly on your way like an eagle
          Летіти, куди заманеться, немов орел,
Fly as high as the sun
          літати високо, де сонце,
On your wings like an eagle
          на своїх крилах, як орел,
Fly and touch the sun
          полетіти і торкнутися сонця!

Now the crowd breaks and a young boy appears
          І от зібрався натовп і з'явився юнак.
Look the old man in his eyes
          Дивиться той дідуган йому у вічі,
As he spreads his wings and shouts at the crowd
          коли він розправляє крила і гукає до натовпу:
In the name of God my father I fly
          - О Боже, батьку мій, я лечу!

His eyes seem so glazed
          Ніби пеленою заволокло його очі,
As he flies on the wings of a dream
          коли він летів на крилах мрії.
Now he knows his father betrayed
          І от він дізнається, його батько зрадив його,
Now his wings burn to ashes to ashes his grave
          І от крила його вже згоряють на попіл,
          у попелі його загибель.

Fly on your way like an eagle
          Лети вільно, як орел,
Fly as high as the sun
          лети високо аж до сонця,
On your wings like an eagle
          на своїх крилах, немов орел,
Fly and touch the sun
          лети і торкнися сонця

letsrock СЛУХАТИletsrock
                                          21.03.2016

і ще раз про БАНДЕРІВЦІВ )

Цікаві факти про бандерівців, що викликають у нас посмішку, на росіян наводять жах та паніку. Наприклад, Адольф Гітлер був Провідником Берлінського Крайового Проводу ОУН, бандерівці розмножувались укусами, а дивізій “Галичина” насправді було п’ять – “Галичина”, “Вільна Галичина”, “Мертва Галичина” і “Вільна від москалів Галичина”. Про це йдеться на сайті вСвіті.

1. Бандерівців видумав німецький Генштаб. Із вдячності німцям та із ненависті до Росії, росіян і всього російського бандерівці видумали Адольфа Гітлера.

2. Перші бронежилети з'явилися у Радянському Союзі і прикривали тіло лише ззаду. Бо бандерівці завжди стріляли в спину.

3. На Західній Україні радянські військові пересувалися парами, зв`язуючись спина до спини. Це заважало ходити, але страхувало від бандерівців, які завжди стріляли в спину.

4. Бандерівців фінансували німці. Мельниківців теж фінансували німці, але через інший банк. Для відмивання бабла.

5. Бандерівці ніколи не воювали з німцями. На жаль, німці часто про це забували і воювали з бандерівцями. При цьому вони не поверталися до бандерівців спинами, і відбувалася страшна різня.

6. Бандерівців активно підтримували сіоністи – люті вороги СРСР. Вони навіть прислали їм із Палестини два єврейські медичні батальйони.

7. Бандері настільки не давала спокою слава Гітлера, що він написав книгу “Моє визвольне змагання”, де сформулював “остаточне вирішення польского питання” у “хрестовому поході на Волинь”.

8. Кажуть, що Бандера сидів у польському концтаборі. Це неправда. Поляки просто охороняли його від агентів НКВД, бо ненавиділи Росію.

9. Кажуть, що Бандера сидів у німецькому концтаборі. Це неправда. Він лікував хвору підшлункову у режимному санаторії СС.

10. Бандерівці завжди люто нападали на пацифікаційні команди поляків і вирізали всіх ущент. Хто не знає, пацифікації – це акції польських пацифістів по встановленню дружби з іншими народами тогочасної Польщі.

11. Бандерівці завжди діяли у лісах, а на відкриті простори виходили тільки вночі. Вони боялися сонячного світла.

12. На Західній Україні діяли загони НКВД, замасковані під бандерівців. Але їх швидко розкривали: у енкаведистів руки були по лікоть в крові, а у справжніх бандерівців – по плечі.

13. Бандеру, як і Бабая, насправді видумали москалі для того, щоб лякати ним дітей. Діти настільки в нього повірили, що вони матеріалізувалися. Тільки Бабай носив галіфе, мав вуса і курив люльку.

14. Бандерівці під страхом смерті заставляли гуцулів масово виготовляти карпатські килими, які далі відправлялися Гітлеру. Із усіх килимів він найбільше любив гризти саме карпатські.

15. Поляки насправді настільки любили волиняків, що почали масово надавати їм медичну допомогу і проводити обстеження. З массового взяття аналізів крові з безіменних пальців селян почалась Волинська різня. Тупі бандерівці і досі стверджують, що її розпочали поляки.

16. Бандера був не просто карликом із великою головою і червоними очима. Він був цирковим ліліпутом із Літаючого Цирку Ріхтгоффена.

17. Бандера не був українцем. Він був іспанцем. Але це приховував.

18. Шухевич не був українцем. Він був одеським євреєм, і справжнє його прізвище – Шухерович. Саме він підтримував зв'язки бандерівців із сіоністами.

19. Адольф Гітлер був Провідником Берлінського Крайового Проводу ОУН.

20. Бандерівці розмножувались укусами. Людина, покусана бандерівцем, нічим не виявляла себе до повного місяця; тоді виходила надвір, казала “свій, до свого, по своє” і перекидалась бандерівцем в кожусі і з обрізом.

21. Таким-сяким порятунком від укусу бандерівця був тільки один варіант – укус чекіста. Люди, укушені чекістами, ставали стукачами. Уночі вони виходили в ліс і стукали по дереву морзянкою. Укушені бандерівцями стукачі просто умирали, і це давало підстави Православній Церкві(МП) їх відспівувати.

22. Бандерівські історики стверджують, що в УПА були навіть танк і літак. Це правда. Бандерівці взагалі любили красти все, що погано лежить.

23. Уніформу для УПА розробив Г’юґо Босс по особистій вказівці Розенберга.

24. Свій головний убір бандерівці називали “мазепинкою”. Цим вони підкреслювали свою ненависть до Росії, росіян і взагалі усього російського.

25. Бандерівці не користувались власними іменами, а тільки псевдонімами. Ця кримінальна традиція легко пояснюється: усі бандерівці були злочинцями.

26. Бандерівці люто ненавиділи і жахливо вбивали польських професорів і радянських учительок. Войовниче бидло завжди агресивно ставиться до освіти.

27. Найжахливішим винаходом бандерівців була так звана “Просвіта” – агітаційно-пропагандистські гуртки сектантського типу, що задурманювали населення і прививали їм ненависть до Росії, росіян і усього російського. Саме для їхньої діяльності бандерівці придумали НЛП, 25-й кадр, інфразвук, п’ятихвилинки ненависті і греко-католицьку церкву.

28. Бандеру називали “провідником”, бо до війни він ходив по електричках і перевіряв пасажирські квитки. Ось такий тупий був гумор у бандерівців.

29. Заступником Шухевича був американський шпигун Волтер Кук - нащадок того самого кровожерного пірата Джеймса Кука.

30. Бандерівці люто заздрили Гітлеру, бо у того було багато зручних бункерів. Тому вони рили собі бридкі вогкі землянки, у яких кишіли черви і миші. Бо бандерівці ніколи нічого не могли зробити належним чином.

31. Найлютіші і найкровожерніші бандерівці записувались у дивізію СС “Галичина”. У ній служило бандерівців більше, ніж усіх інших разом взятих народів СРСР у німців.

32. Насправді бандерівських дивізій було п”ять: “Галичина”, “Вільна Галичина”, “Мертва Галичина”, “Гітлерова Галичина” і “Вільна від москалів Галичина”. Саме тому бандерівці умудрилися одночасно звірствувати в різних куточках світу.

33. Червоно-чорний прапор бандерівці розшифровували як “кров москаля на вкраїнській землиці”.

34. Символом бандерівців був тризуб. Неодмінним атрибутом всіх зборів бандерівців були поставлені вертикально вила-трійчата, на яких корчився живий росіянин.

35. По особистій вказівці Шпеєра, бандерівцям постачали найсучаснішу німецьку зброю. З цього приводу Гіммлер зі Шпеєром посварився: внаслідок таких дій війська СС озброювалися різним дрантям тридцятирічної давнини.

36. Ісконно русскую трьохлінійку” бандерівці називали “шестилінійкою”. Річ у тім, що пробивні характеристики зброї бандерівці визначали наступним чином: ставили у шеренгу десять росіян і стріляли в них одною кулею. “Шестилінійка” пробивала наскрізь шість росіян. А StG.44 називали “дев”ятилінійкою”. Здогадайтесь, чому.

37. Бандерівці настільки ненавиділи все русскоє, що навіть повигадували якісь недолугі військові звання – “ройовий”, “кущовий”, “пасічний”, “хутірний”, “провідник”. Заступник “провідника” називався “напівпровідником”. А Гітлера бандерівці називали “Надпровідником”.

38. Для посвячення у бандерівці кандидат повинен був привселюдно вбити і розчленувати росіянина. І випити його кров. Кажуть, що Гітлера посвячували тридцять два рази. За його власними проханнями.

39. Бандерівці настільки ненавиділи Росію, росіян і все русскоє, що носили “вишиванки” – перешиті ісконно русскіє косоворотки.

40. Якби бандерівців не було, їх слід було би вигадати.

Легенди царя Соломона. Повага

Якось в палац до царя Соломона прийшов чоловік з далеких країв, відомий як підле брехло і негідник. Надзвичайно багатий, але багатства свої він здобув не чесною працею, а обманом. "Ну от, і чого це чмо приперлось?", - подумав Соломон, але нічого не сказав.
- О великий царю! - звернувся до Соломона чоловік. - Я досяг у житті всього, чого лише можна було досягнути. Але ніяк мені не вдається досягнути поваги своїх дітей. Що ж я роблю не так?
- Діти у всьому наслідують батьків, беруть з них приклад, спостерігають як батьки ставляться до оточуючих і як оточуючі ставляться до них...
- Але мене всі поважають! - перебив царя чоловіка. - Я перша людина у своїх землях, мене боготворять!
Соломон зробив вигляд, що його мову не переривали і продовжив далі:
- Батьки мусять вказати шлях своїх дітям, поставити на ноги, навчити їх мислити самостійно і об'єктивно, для чого дітям необхідно отримати гарну освіту...
- Та вони навчалися у кращих вчителів світу! - знову перебив чоловік царя. - Вони мали змогу навчатися у найкращих закладах!
Соломон насупив брови, що його вдруге перервали, але знову продовжив свою думку:
- На початку самостійного життєвого шляху дітей батьки мусять усіма можливими способами допомогти їм розпочати цей шлях...
- Та вони живуть в Австрії і горя не знають...
- Завали свою брудну ротяку, пес - здали нерви у Соломона. Хто тобі дозволив переривати мову царя?! Тебе діти не поважають, бо ти - Пуйло смердюче, яке спонсорує терористів і збиває літаки з мирними жителями! Варта! Поламати цьому виродку ноги, насцяти на морду і згодувати псам!
Мораль. Старших потрібно поважати. Це ти за своїми стінами валет козирний, а десь в цивілізованому світі - звичайнісіньке Пуйло. Собаці - собача смерть.
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая