хочу сюда!
 

Татьяна

29 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «міфи»

Українська міфологія: у що вірили наші предки?

Головними героями, зазвичай, є батько-господар, мати-господиня, їхні діти, худоба та поля. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. Тому боги та міфічні істоти були близькими та рідними для наших предків, які жили в повній гармонії з природою.


Найживучіші міфи про Бабин Яр

 Найживучіші міфи про Бабин Яр
Володимир ГІНДА



Одна з найбільших трагедій Другої світової війни сталася 29-30 вересня 1941 року – масове знищення єврейських мешканців Києва в урочищі Бабин Яр. Протягом всієї німецької окупації в Бабиному Яру були знищені 100-150 тисяч людей. Утім, історія трагедії Яру містить чимало «білих плям», більшість із яких, напевне, так і залишаться нерозкритими через відсутність документів. Це породжує навколо них низку міфів.

Зокрема, за одним із них, розстріл євреїв відбувався за колишнім Єврейським цвинтарем у Києві. Згідно з іншим, розстрілювали в засипаному нині яру, що проходив під сучасною вулицею О.Теліги, а Бабин Яр розпочинався за станцією метро «Дорогожичі». Є навіть такий міф, згідно з яким, євреїв взагалі не розстрілювали в Бабиному Яру, а лежать тут жертви репресій 1920-1930 років. Тому, мовляв, у радянський час комуністи намагалися забути про Яр.

Але, окрім цих дрібних міфів, існують такі, що мають політично-пропагандистське підґрунтя і міцно вкорінилися в свідомості певної частини населення – попри спростування українськими істориками.

Напередодні 75-х роковин Бабиного Яру (звичайно, не так часто, як, скажімо, 10 років тому), довелося знову чути, здавалося, вже призабуті деякі з них, що були спростовані моїми колегами на самому початку XXI століття. Найбільш тиражовані серед них три: 1) що розстріли євреїв 29-30 вересня проводили українські націоналісти з Буковинського куреня; 2) що в Бабиному Яру німці з українцями розстріляли понад 200 тисяч євреїв (в окремих розвідках говорять про 100 тисяч); 3) що в урочищі знищували лише єврейське населення. Отож, укотре хотілося би нагадати, що ці твердження не мають нічого спільного з дійсністю.

Розпочнемо з нібито причетності Буковинського куреня (найчисленніша похідна група ОУН, яка розгорнула свою роботу на Наддніпрянській Україні)  до розстрілу євреїв 29-30 вересня 1941 року. Цей міф зародився у 1980-х роках, коли вище партійне керівництво СРСР і УРСР ухвалило рішення про посилення боротьби з українським буржуазним націоналізмом і «заходи з протидії діяльності» організацій і окремих діячів, які мали виразну антирадянську спрямованість. У 1985 році ці рішення були доповненні постановою ЦК КПРС про заходи у зв’язку з 40-річчям Нюрнбергського процесу та схваленою на її виконання постановою ЦК КПУ про додаткові заходи з викриття «нацистських воєнних злочинців та їх посібників, що переховуються у західних країнах». Саме тоді вперше і пролунали звинувачення на адресу Буковинського куреня щодо участі у розстрілах євреїв у Бабиному Яру. Потім без обґрунтування були повторені у книгах Юрія Шульмейстера «Гитлеризм в истории евреев» (1990) і Олександра Шлаєна «Бабий Яр: художественная публицистика» (1995; книга останнього справді є «художньою публіцистикою»). Ці твердження в кінці XX-го – на початку XXI століть українських істориків Михайла Коваля, Анатолія Подольського та Віктора Короля потрапили до наукової літератури, а звідти – до публіцистичних статей у ЗМІ. Найактивніше цей міф тиражували у 65-ту річницю трагедії Бабиного Яру, тобто, 2006 року. Всі ми чудово пам’ятаємо тодішнє ідеологічне протистояння «Партії регіонів» із президентом Віктором Ющенком і активну роботу проросійських організацій України проти спроб команди Ющенка відійти від комуністично-російської історичної парадигми.

Але вже наступного 2007 року в «Українському історичному журналі» вийшла наукова розвідка історика Віталія Нахмановича, яка повністю спростувала це твердження та показала звідки «ростуть ноги» згаданої вигадки. Проаналізувавши значний пласт мемуарної літератури та можливих архівних джерел, Нахманович довів, що Буковинського куреня взагалі на той час не було в Києві, а з’явився він у столиці в кінці жовтня – на початку листопада 1941 р., коли розстріли євреїв вже відбулися. Окрім того, про Голокост на Заході вийшли друком десятки документальних досліджень. Але в жодному з них, включно з «Енциклопедію Голокосту» (2001), немає згадки про участь українців у розстрілах 29-30 вересня 1941 року в Києві.

Другий найбільш поширений міф – це кількість замордованих у Бабиному Яру євреїв. У радянський час вона коливалася від 50 до 200 тисяч. Ці цифри нерідко можна зустріти й тепер. Наспраді, як аргументовано довів київський краєзнавець Дмитро Малаков, у Бабиному Яру загинули не більше 35 тисяч євреїв. Але про все по порядку.

Відразу після повернення Червоної армії до Києва, в радянській пресі з пропагандистських мотивів вийшли кілька публікацій, у яких згадано про масові розстріли євреїв у Бабиному Яру. Спочатку йшлося про 50 тисяч загиблих, яких розстріляли й закопали, а потім, аби приховати злочин, викопали та спалили. Навіть спеціально запросили на місце злочину американських кореспондентів, які мали засвідчити це, але ті не змогли знайти достовірні цьому підтвердження. Проте на Нюрнберзькому процесі 1946 року вже йшлося про 100 тисяч загиблих у Бабиному Яру (дані були взяті з висновків Спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва). При цьому жодним чином не було вказано, завдяки яким методикам чи розрахункам Комісія дійшла такого висновку. Адже жодних документальних підтверджень тому, окрім свідчення свідків, які часто були суперечливими, не було. Як не були проведені жодні розкопки (не рахуючи Сирецького концтабору). Згодом ця цифра зросла до 200 тисяч загиблих (причому йшлося виключно про євреїв). І тому нині в різних публікаціях можна зустріти суперечливі цифри: 50, 100 чи 200 тисяч.

З цього приводу серед киян навіть ходила легенда: мовляв, Куренівська трагедія 13 березня 1961 року сталася через величезну кількість розстріляних у Яру. Жир людей нібито так просякнув землю, що створив своєрідний відстійник для води, яка не могла піти глибоко під ґрунт, тому прорвала дамбу, і вся грязюка, яку протягом 10 років зливали з цегляних заводів до урочища Бабин Яр, затопила Куренівський район, забравши життя тисяч людей.

У вересні 2003 року києвознавець Дмитро Малаков у своїй статті «Молитви та міфи. У Бабиному Яру лежать не лише євреї», опублікованій «Дзеркалом тижня», «розкалав усе по-поличках». Звернувшись до перепису населення 1939 року, він зауважив, що в Києві 1941 року було 847 тисяч мешканців, з яких 25% – євреї. Спираючись на ці дані, Малаков припускає, що в Києві до початку війни могло бути 220-230 тисяч євреїв. Але за офіційними радянськими даними, з початком війни до війська були призвані близько 200 тисяч людей, ще 325 тисяч киян евакуювали на схід, і серед них, звичайно ж, також були євреї. Отож, на момент вступу нацистів до Києва в місті могли перебувати 400-450 тисяч  жителів, але євреї від цієї загальної кількості вже не могли становити 25%. Тобто, виходить, що на момент масових страт у Бабиному Яру євреїв у Києві перебувало набагато менше від 200 тисяч.

Що більше, вже згодом знайшли архівні документи німецьких айнзацгруп, які засвідчили, що нацисти планували знищити в Києві 50 тисяч євреїв.

У німецьких джерелах також є свідчення, що нібито в місті на той час мешкали 150 тисяч євреїв. Але вони умовні, адже перепису на той час ніхто не переводив. В одному зі знайдених документів Айнзацгрупи «Ц» йшлося, що 29-30 вересня 1941 року в Києві зондеркоманда 4-а у взаємодії зі штабом Айнзацгрупи та двома підрозділами поліцейського полку групи армій «Південь» стратили 33 771 єврея (саме цю цифру нині використовує переважна більшість істориків, вона є усталеною). Проте, як слушно зауважує Малаков, це були не лише євреї, а й члени їхніх родин – українці, росіяни, а також діти від цих змішаних шлюбів. 5 жовтня уповноважений нацистського міністерства окупованих східних областей при групі армій «Південь» гауптман Ганс Кох повідомив, що в Києві знищили майже 35 тисяч осіб. Тобто, ми маємо офіційні документальні свідчення німців про кількість знищенних у Бабиному Яру євреїв, яким немає сенсу не довіряти, хіба що, вони можуть бути трохи завищеними (аби вислужитися перед своїм керівництвом), але аж ніяк не занижені. А, отже, всі інші цифри є не чим іншим, як вигадками.

Третій міф виник на межі XX-XXI століть, коли трагедію Бабиного Яру так активно обговорювали в ЗМІ та науковій літературі, що вона стала символом Голокосту. Говорилося лише про загибель євреїв, хоча там, окрім них, розстрілювали ще й циган, полонених військових, українських націоналістів. На місті розстрілів почали виникати різні пам’ятники, стели, меморіальні таблиці, якими намагалися увіковічити пам'ять про загиблих різних національностей і політичних поглядів. У прагненні знайти точки дотику у цій справі, 2003 року був створений громадський комітет із увічнення памяті жертв Бабиного Яру – Комітет «Бабин Яр». Очолили його відомі в Україні люди: Мирослав Попович, Іван Дзюба та Семен Глузман. Своєю метою Комітет відразу поставив собі створення в Бабиному Яру історико-меморіального заповідника і національного меморіалу, відкриття музею. Але, аби зменшити напругу навколо національної ідентичності жертв Яру, вирішили, що першим кроком у цій роботі має стати встановлення історичної правди про ті трагічні події. В результаті копіткої роботи Комітету й істориків було доведено, що протягом усієї нацистської окупації Бабин Яр став місцем масових розстрілів нацистами євреїв і циган (за національними ознаками), а також радянських підпільників і військових (в’язнів Сирецького концтабору), українських націоналістів, мирних мешканців Києва. Загалом протягом двох років в Ярі розстріляли (за різними оцінками істориків) від 100 до 150 тис. людей, зокрема, євреїв.

З цього приводу імпонує висловлювання згаданого авторитетного дослідника Віталія Нахмановича, який нещодавно сказав в одному з інтерв’ю: «Ми, звичайно, можемо зробити вигляд, що цієї дискусії не існує, але якщо ми хочемо Бабин Яр перетворити на місце пам’яті, а не на занедбаний парк, в якому стоїть 30 пам’ятників, ми маємо підходити до цього питання дещо з іншої точки зору… Є загальносвітовий символ – Бабин Яр, символ Голокосту. І в світі нічого більше про Бабин Яр не знають. А реальна його історія пов’язана з окупацією, де знищували не лише євреїв, а всіх, кого треба було знищити. Та історія Бабиного Яру на цьому не закінчується. Існує повоєнна історія: з одного боку, знищення Яру радянською владою, та з іншої – збереження пам’яті громадськістю. Також далі йде сьогоднішня історія – змагання пам’яті. Дуже мало, хто готовий так сприймати Бабин Яр. Для всіх це або два дня у вересні 1941 року, або два роки нацистської окупації. А це все жива історія – Бабин Яр живе й сьогодні. Тому наше завдання – перетворити цей простір на меморіальний, щоби люди, які входять туди, розуміли, що вони входять у зону смерті».
 
28.09.2016
http://zbruc.eu/node/56729

The Flight of Icarus - Iron Maiden

The Flight of Icarus
           Політ Ікара

As the sun breaks above the ground
           Як сонце сходить над землею,
An old man stands on the hill
           стоїть на холмі один дідуган,
As the ground warms to the first rays of light
           коли земля радіє першим променям,
A birdsong shatters the still
           а пташина пісня розколює тишу...

His eyes are ablaze
           Його очі палають,
See the madman in his gaze
           в його погляді несамовитість.

Fly on your way like an eagle
          Летіти, куди заманеться, немов орел,
Fly as high as the sun
          літати високо, де сонце,
On your wings like an eagle
          на своїх крилах, як орел,
Fly and touch the sun
          полетіти і торкнутися сонця!

Now the crowd breaks and a young boy appears
          І от зібрався натовп і з'явився юнак.
Look the old man in his eyes
          Дивиться той дідуган йому у вічі,
As he spreads his wings and shouts at the crowd
          коли він розправляє крила і гукає до натовпу:
In the name of God my father I fly
          - О Боже, батьку мій, я лечу!

His eyes seem so glazed
          Ніби пеленою заволокло його очі,
As he flies on the wings of a dream
          коли він летів на крилах мрії.
Now he knows his father betrayed
          І от він дізнається, його батько зрадив його,
Now his wings burn to ashes to ashes his grave
          І от крила його вже згоряють на попіл,
          у попелі його загибель.

Fly on your way like an eagle
          Лети вільно, як орел,
Fly as high as the sun
          лети високо аж до сонця,
On your wings like an eagle
          на своїх крилах, немов орел,
Fly and touch the sun
          лети і торкнися сонця

letsrock СЛУХАТИletsrock
                                          21.03.2016

і ще раз про БАНДЕРІВЦІВ )

Цікаві факти про бандерівців, що викликають у нас посмішку, на росіян наводять жах та паніку. Наприклад, Адольф Гітлер був Провідником Берлінського Крайового Проводу ОУН, бандерівці розмножувались укусами, а дивізій “Галичина” насправді було п’ять – “Галичина”, “Вільна Галичина”, “Мертва Галичина” і “Вільна від москалів Галичина”. Про це йдеться на сайті вСвіті.

1. Бандерівців видумав німецький Генштаб. Із вдячності німцям та із ненависті до Росії, росіян і всього російського бандерівці видумали Адольфа Гітлера.

2. Перші бронежилети з'явилися у Радянському Союзі і прикривали тіло лише ззаду. Бо бандерівці завжди стріляли в спину.

3. На Західній Україні радянські військові пересувалися парами, зв`язуючись спина до спини. Це заважало ходити, але страхувало від бандерівців, які завжди стріляли в спину.

4. Бандерівців фінансували німці. Мельниківців теж фінансували німці, але через інший банк. Для відмивання бабла.

5. Бандерівці ніколи не воювали з німцями. На жаль, німці часто про це забували і воювали з бандерівцями. При цьому вони не поверталися до бандерівців спинами, і відбувалася страшна різня.

6. Бандерівців активно підтримували сіоністи – люті вороги СРСР. Вони навіть прислали їм із Палестини два єврейські медичні батальйони.

7. Бандері настільки не давала спокою слава Гітлера, що він написав книгу “Моє визвольне змагання”, де сформулював “остаточне вирішення польского питання” у “хрестовому поході на Волинь”.

8. Кажуть, що Бандера сидів у польському концтаборі. Це неправда. Поляки просто охороняли його від агентів НКВД, бо ненавиділи Росію.

9. Кажуть, що Бандера сидів у німецькому концтаборі. Це неправда. Він лікував хвору підшлункову у режимному санаторії СС.

10. Бандерівці завжди люто нападали на пацифікаційні команди поляків і вирізали всіх ущент. Хто не знає, пацифікації – це акції польських пацифістів по встановленню дружби з іншими народами тогочасної Польщі.

11. Бандерівці завжди діяли у лісах, а на відкриті простори виходили тільки вночі. Вони боялися сонячного світла.

12. На Західній Україні діяли загони НКВД, замасковані під бандерівців. Але їх швидко розкривали: у енкаведистів руки були по лікоть в крові, а у справжніх бандерівців – по плечі.

13. Бандеру, як і Бабая, насправді видумали москалі для того, щоб лякати ним дітей. Діти настільки в нього повірили, що вони матеріалізувалися. Тільки Бабай носив галіфе, мав вуса і курив люльку.

14. Бандерівці під страхом смерті заставляли гуцулів масово виготовляти карпатські килими, які далі відправлялися Гітлеру. Із усіх килимів він найбільше любив гризти саме карпатські.

15. Поляки насправді настільки любили волиняків, що почали масово надавати їм медичну допомогу і проводити обстеження. З массового взяття аналізів крові з безіменних пальців селян почалась Волинська різня. Тупі бандерівці і досі стверджують, що її розпочали поляки.

16. Бандера був не просто карликом із великою головою і червоними очима. Він був цирковим ліліпутом із Літаючого Цирку Ріхтгоффена.

17. Бандера не був українцем. Він був іспанцем. Але це приховував.

18. Шухевич не був українцем. Він був одеським євреєм, і справжнє його прізвище – Шухерович. Саме він підтримував зв'язки бандерівців із сіоністами.

19. Адольф Гітлер був Провідником Берлінського Крайового Проводу ОУН.

20. Бандерівці розмножувались укусами. Людина, покусана бандерівцем, нічим не виявляла себе до повного місяця; тоді виходила надвір, казала “свій, до свого, по своє” і перекидалась бандерівцем в кожусі і з обрізом.

21. Таким-сяким порятунком від укусу бандерівця був тільки один варіант – укус чекіста. Люди, укушені чекістами, ставали стукачами. Уночі вони виходили в ліс і стукали по дереву морзянкою. Укушені бандерівцями стукачі просто умирали, і це давало підстави Православній Церкві(МП) їх відспівувати.

22. Бандерівські історики стверджують, що в УПА були навіть танк і літак. Це правда. Бандерівці взагалі любили красти все, що погано лежить.

23. Уніформу для УПА розробив Г’юґо Босс по особистій вказівці Розенберга.

24. Свій головний убір бандерівці називали “мазепинкою”. Цим вони підкреслювали свою ненависть до Росії, росіян і взагалі усього російського.

25. Бандерівці не користувались власними іменами, а тільки псевдонімами. Ця кримінальна традиція легко пояснюється: усі бандерівці були злочинцями.

26. Бандерівці люто ненавиділи і жахливо вбивали польських професорів і радянських учительок. Войовниче бидло завжди агресивно ставиться до освіти.

27. Найжахливішим винаходом бандерівців була так звана “Просвіта” – агітаційно-пропагандистські гуртки сектантського типу, що задурманювали населення і прививали їм ненависть до Росії, росіян і усього російського. Саме для їхньої діяльності бандерівці придумали НЛП, 25-й кадр, інфразвук, п’ятихвилинки ненависті і греко-католицьку церкву.

28. Бандеру називали “провідником”, бо до війни він ходив по електричках і перевіряв пасажирські квитки. Ось такий тупий був гумор у бандерівців.

29. Заступником Шухевича був американський шпигун Волтер Кук - нащадок того самого кровожерного пірата Джеймса Кука.

30. Бандерівці люто заздрили Гітлеру, бо у того було багато зручних бункерів. Тому вони рили собі бридкі вогкі землянки, у яких кишіли черви і миші. Бо бандерівці ніколи нічого не могли зробити належним чином.

31. Найлютіші і найкровожерніші бандерівці записувались у дивізію СС “Галичина”. У ній служило бандерівців більше, ніж усіх інших разом взятих народів СРСР у німців.

32. Насправді бандерівських дивізій було п”ять: “Галичина”, “Вільна Галичина”, “Мертва Галичина”, “Гітлерова Галичина” і “Вільна від москалів Галичина”. Саме тому бандерівці умудрилися одночасно звірствувати в різних куточках світу.

33. Червоно-чорний прапор бандерівці розшифровували як “кров москаля на вкраїнській землиці”.

34. Символом бандерівців був тризуб. Неодмінним атрибутом всіх зборів бандерівців були поставлені вертикально вила-трійчата, на яких корчився живий росіянин.

35. По особистій вказівці Шпеєра, бандерівцям постачали найсучаснішу німецьку зброю. З цього приводу Гіммлер зі Шпеєром посварився: внаслідок таких дій війська СС озброювалися різним дрантям тридцятирічної давнини.

36. Ісконно русскую трьохлінійку” бандерівці називали “шестилінійкою”. Річ у тім, що пробивні характеристики зброї бандерівці визначали наступним чином: ставили у шеренгу десять росіян і стріляли в них одною кулею. “Шестилінійка” пробивала наскрізь шість росіян. А StG.44 називали “дев”ятилінійкою”. Здогадайтесь, чому.

37. Бандерівці настільки ненавиділи все русскоє, що навіть повигадували якісь недолугі військові звання – “ройовий”, “кущовий”, “пасічний”, “хутірний”, “провідник”. Заступник “провідника” називався “напівпровідником”. А Гітлера бандерівці називали “Надпровідником”.

38. Для посвячення у бандерівці кандидат повинен був привселюдно вбити і розчленувати росіянина. І випити його кров. Кажуть, що Гітлера посвячували тридцять два рази. За його власними проханнями.

39. Бандерівці настільки ненавиділи Росію, росіян і все русскоє, що носили “вишиванки” – перешиті ісконно русскіє косоворотки.

40. Якби бандерівців не було, їх слід було би вигадати.

Легенди царя Соломона. Повага

Якось в палац до царя Соломона прийшов чоловік з далеких країв, відомий як підле брехло і негідник. Надзвичайно багатий, але багатства свої він здобув не чесною працею, а обманом. "Ну от, і чого це чмо приперлось?", - подумав Соломон, але нічого не сказав.
- О великий царю! - звернувся до Соломона чоловік. - Я досяг у житті всього, чого лише можна було досягнути. Але ніяк мені не вдається досягнути поваги своїх дітей. Що ж я роблю не так?
- Діти у всьому наслідують батьків, беруть з них приклад, спостерігають як батьки ставляться до оточуючих і як оточуючі ставляться до них...
- Але мене всі поважають! - перебив царя чоловіка. - Я перша людина у своїх землях, мене боготворять!
Соломон зробив вигляд, що його мову не переривали і продовжив далі:
- Батьки мусять вказати шлях своїх дітям, поставити на ноги, навчити їх мислити самостійно і об'єктивно, для чого дітям необхідно отримати гарну освіту...
- Та вони навчалися у кращих вчителів світу! - знову перебив чоловік царя. - Вони мали змогу навчатися у найкращих закладах!
Соломон насупив брови, що його вдруге перервали, але знову продовжив свою думку:
- На початку самостійного життєвого шляху дітей батьки мусять усіма можливими способами допомогти їм розпочати цей шлях...
- Та вони живуть в Австрії і горя не знають...
- Завали свою брудну ротяку, пес - здали нерви у Соломона. Хто тобі дозволив переривати мову царя?! Тебе діти не поважають, бо ти - Пуйло смердюче, яке спонсорує терористів і збиває літаки з мирними жителями! Варта! Поламати цьому виродку ноги, насцяти на морду і згодувати псам!
Мораль. Старших потрібно поважати. Це ти за своїми стінами валет козирний, а десь в цивілізованому світі - звичайнісіньке Пуйло. Собаці - собача смерть.

Легенди царя Соломона. Врожай.

Якось у палац до царя Соломона прийшли селяни і звернулись до нього:
- О світлий царю! Здавна ми не покладаючи рук працюємо на своїх полях, але з кожним роком врожай все гірший. Якщо так триватиме і далі, то наступного року нас очікує голод. Допоможи нам, о царю, що ми робимо не так?
Соломон подумав хвильку і наказав покликати свого першого міністра.
- Дай цим людям 100 золотих, - промовив він до нього, коли той прийшов. - А ви, - звернувся Соломон до селян, - піймайте Пуйло, що живе неподалік вашого села, насціть йому на морду, спаліть живцем, попіл розкидайте по полю. А потім на ці гроші влаштуйте велике свято для всього села.
Здивувалися люди, але послухали поради царя. І наступний рік видався надзвичайно врожайним.
Мораль. Періодичний вдало влаштований корпоратив об'єднує колектив та підіймає продуктивність праці. Мінеральні добрива підвищують врожайність. Навіть якщо на перший погляд Пуйло ні при чому - краще його, на всяк випадок, все ж спалити.

Нове Богохульство

Колись люди не хулили Бога в Америці. Існували серйозні соціальні заборони проти цього. Деякі громади навіть прийняли закони проти богохульства. Отже, богозневага й досі є великим гріхом в Америці, і незабаром може стати злочином знову. Але, на жаль, в Америці з'явився новий бог, відтак, і нове богохульство.

Дозвольте мені вчинити нове богохульство, поки це ще законно. Те що ми знаємо як "Голокост", в основному є пропагандою воєнного часу. Пропагандою, котра на відміну від більшості пропаганди воєнного часу, не була тихенько забутою. Замість цього вона продовжувалась: кожен рік, починаючи з 1945 року, розросталася і ставала більш фантастичною, більш ненависною і більш небезпечною щоб піддавати її сумніву.

Правда в тому, що десь між 700 000 і 1500000 людей загинули в німецьких таборах праці в 1944 і 1945 роках. Багато з них були жидами. Багато хто не були. Більшість із них померли впродовж останніх шести місяців війни від хвороб і голоду, спричинених американськими бомбардуваннями Німеччини що зруйнували її інфраструктуру. Траплялись деякі звірства, але вкрай нечасто. Небагато людей знають, що Міжнародний Червоний Хрест мав відділення в Освенцімі з 1942 року і до кінця війни. Це відділення ніколи не повідомляло і не реєструвало будь-яких злодіянь (кілька років тому міжнародне жидівство змусило Червоний Хрест вибачитися перед жидівством - і він таки вибачився за те що не побачив того, чого ніколи не відбувалося).

Уїнстон Черчілль написав п'ятитомну історію Другої світової війни і жодного разу не згадав Голокост. Він ніколи не згадував його, адже розумів, що Голокост був лише військовою пропагандою і не хотів заплямуватися, сподіваючись, що існуватиме остаточна історія війни без пропаганди, котру може спростувати навіть здоровий глузд. Я міг би продовжити, проте згадувані мною докази доступні читачам нашого видання з численних патріотичних джерел, навіть за умов широкої цензури в американських засобах масової інформації і бібліотеках, якій вони й дотепер піддаються.

Колись я вважав битву за Голокост великим політичним козирем, котрий дозволяє нам відновити високу моральну перевагу над проблемою цензури у лівих. Але тепер я бачу дещо набагато важливіше за це. Голокост якісно відрізняється від дурної брехні держав громадянам своїх країн, покликаної надихнути їх настільки, щоб вони почали посилати своїх дітей помирати в закордонних війнах. Голокост - не довоєнна пропаганда. Це післявоєнна пропаганда.

Навіщо нам пропаганда після Другої світової війни? Оскільки за останні дві тисячі років Друга світова війна була найбільшою людською катастрофою  для арійських народів,  нам "язичникам" не дозволили пізнати істину. Це було більше, ніж різанина наших расових родичів і знищення нашої расової батьківщини. Друга світова війна була найзначнішим перехрестям на якому зіткнулися християнські народи з тих часів як Арміній зіткнувся з легіонами Риму в тевтонських лісах дві тисячі років тому. Проте, Арміній виграв битву в Тевтонському лісі. Християнський світ програв Другу світову війну. Ми програли, тому що ми дійшли до перехрестя і пішли хибним шляхом.

Наш уряд потребує післявоєнної пропаганди, такої як голокост, тому що боротьба в титанічній ідеологічній битві тієї війни досі триває. Ми всі знаємо, що євреї використовують свій Голокост, щоб вимагати грошей, вимагати привілеїв, вимагати політичних і моральних переваг над християнськими народами. Однак наш уряд анти-Христа потребує Другої світової війни для того щоб продовжувати експлуатувати і нищити християнські народи Європи. Якщо арійським народам поки ще дозволено вважати, що вони мають право на суверенітет у межах даної їм Богом батьківщини, то справжнє глобалістське шахрайство скоро це припинить.

Не-білі, нехристиянські народи роїлися в Європі та Америці після Другої світової війни. Вони змінили нашу культуру, мову, церкву і громади. Те ж саме відбувається і в Європі. Наша колись заснована на англійському загальному праві правова система перетворилася на незрозуміле талмудичне чудовисько - із злочином думки (злочини "ненависті"), приписуванням вини за асоціацією (змова), криміналізацією законного протесту (федеральні і цивільні позови проти мирних протестів щодо заборони абортів), федеральними повістками в суд як загрозою анти-імміграційним групам, і випробуванням супротивників федеральної тиранії судовими процесами. Ми настільки слабкі, що перестали захищатися. І ми слабкі через те, що наша духовна основа зруйнована іудео-християнською провиною - багато що з неї прищепила оточуючим брехня Голокосту. Останнє велике зусилля християнської нації заради захисту суверенітету батьківщини свого народу (Друга світова війна) зображується як найбільший злочин в історії. Наш народ, як вівці, вірить в цю брехню.

Навіть палео-консервативний жидівський політолог Пол Готфрід (один з небагатьох жидівських письменників котрих я дійсно люблю читати) згоден з більшістю зауважень висловлених Інститутом перегляду історії. (IHR, PO Box 4296, Торранс, Каліфорнія 90510). У чудовому листі до IHR Journal він нарікає на "ненависть до себе у поєднанні з поблажливістю до себе, що характеризує нашу культуру". Проте професор Готфрід - жид, і тому не дивує коли він каже що ми маємо боротися з комплексом провини перед ними, але при цьому зовсім не заперечує голокостну міфологію. Я поділяю біль професора. І я його розумію. Втім, професор Готфрід повинен розуміти, що існує два боки цієї історії. Мені насправді байдуже як зображують себе релігійні групи подібні до євреїв. Сподіваюся, що такого роду міфи прославлять їх справи, збільшать їх страждання в очах інших і піднімуть їх роль в історії. Але якщо брешуть про події Другої світової війни, це є такою ж самою наругою над пам'яттю мого народу, як Голокост для жидів. Мене не турбує їх релігійна догма доти, поки її не починають запихати в горло моїм дітям, чи за мої податки зводити свої символи на американській державній власності, або використовувати мої податки для ведення американської зовнішньої політики не на користь американців, або для наклепу на мою націю.

Битва за голокост є битвою за відданість наших дітей. Це битва за наше право бути нацією. Це битва за суверенітет нашої батьківщини. Чи повинен я "заперечувати голокост?" Ні! Справді - ні. Сподіваюся, що голокост ніколи не заперечуватимуть і ніколи не забуватимуть. Сподіваюся, що голокост запам'ятають як найбільше пропагандистське зусилля і кампанію ненависті, яка коли-небудь велася проти цивілізованих людей. Ми ніколи не повинні забувати. Ми повинні дивитися на пограбування нашого народу і нашої культури і питати: чому не темніють небеса? Ми втратили волю і мужність щоб захистити себе. Настав час здійснити нове богохульство. Це час заперечення богів Нового Світового Порядку і честі тих з нас, хто буде горіти на вогнищі за це.

Tom Blair 
News Editor, The Jubilee
2 травня 1997
The New Blasphemy

Дай Бо - Аби МС

Ой, як не було неба і землі,
Ой, дай Бо...
А тільки було синєє море,
Ой, дай Бо...

Ой, як не було неба і землі,
А тільки було синєє море.
На цьому морі горіли огні
І коло тих огнів сиділи святі
І радились, кого в море послать...

Коло тих огнів сиділи святі,
Ой, дай Бо...
Радили радоньку, кого в море послать,
Ой, дай Бо...

Ой, пойди Петро у море на дно
Ой, дай Бо...
Та й достань Петро жовтого піску,
Ой, дай Бо...

Ой, пойди, Петро, у море на дно
Та достань, Петро, жовтого піску
Та посіємо по всьому світу,
Щоб уродило і небо і земля,
Небо - зорями, а земля - квітами.

Та й достань, Петро, жовтого піску,
Ой, дай Бо...
Та й посіємо по всьому світу,
Ой, дай Бо...

Щоб уродило і небо і земля,
Ой, дай Бо...
Небо - зорями, і земля - квітами,
Ой, дай Бо...

letsrock послухати letsrock

Про татар Казані

Ми вивчаємо один за одним трагічні періоди Російської імперії. І бачимо, як кожна подія фальшувалася на догоду великодержавній ідеології, як спотворювалися факти, як із фальпіі робилися далекоглядні висновки. Але будь-яка облуда цієї імперії завжди мала певну мету. Якщо вона запущена — отже, щось повинна обґрунтувати.

Так сталося з брехнею про казанських татар, історію завоювання яких настала пора викласти. Визначімося: хто ж вони насправді, як з'явилися в «середині Великоросії», через що були поневолені одними з перших і чому «великороси» так жорстоко повелися з великим і прадавнім народом?

Знову опиратимемося на праці російських авторів, не тільки тих, які писали сотні років тому, а й сучасних.

1946 року відбулася наукова сесія при Академії наук СРСР, організована Відділенням історії й філософії АН СРСР, Інститутом мови, літератури й історії Казанської філії АН СРСР. Вона проводилася 25 і 26 квітня у «великоросійській» столиці Москві. На сесії розглядалося питання про походження волзьких (казанських) татар. Головний висновок наукового форуму, — до речі, не обнародуваний ніде в СРСР, навіть у Казані, — був приголомшливий для звичайної людини, яка вірить великоросійській міфології: татари, виявилося, зовсім не є татарами. Вони — нащадки і спадкоємці волзьких булгар, які живуть на Волзі вже понад тисячу років. Тобто вони є народом більш давнім, ніж самі великороси. Зрозуміло, останньої фрази на сесії не вимовляли та, можливо, навіть побоювалися цієї думки. Але істину встановлено, від цього немає куди подітися.

На сесії було також встановлено, що татари (тобто булгари) у своєму походженні не мають жодного стосунку до монголо-татар, які підкорили стародавнє Суздальське князівство в жорстокому XIII столітті.

Виникає цілком логічне запитання: навіщо ж великоросам знадобилася нахабна й тяжка брехня? І виявилося, як завжди, — імперська потреба.

Історії Волзької Булгарії грисвячені численні праці. У нашому дослідженні немає необхідності займатися докладним викладом історії розвитку цього народу. Історики практично одноголосні в тому, що освоєння булгарами середнього Поволжя тривало мирно, без військових зіткнень. Булгари споруджували міста, підводили до них водопроводи, вирощували злакові й баштанні культури, виготовляли ювелірні вироби, обробляли шкіру й хутра, вели жваву торгівлю з країнами Сходу, Півдня і Європи. Булгари значно раніше від англійців почали виплавляти чавун, і від них цю технологію, разом з інженерами, запозичили московити.

Мандрівники тих часів повідомляють, що у Волзькій Булгарії ще в ті давні часи розвивалася культура, працювали мектебе й медресе, були свої вчені, історики, будівельники і майстри, були праці з різних галузей знань. Столиця — місто Булгар (розташовувалося за сто кілометрів від Казані) — була великим, як на ті часи, центром торгівлі.

Етнонім «татари» стосовно корінних людей, які жили на середній Волзі, є історичною вигадкою і черговою брехнею Російської імперії. Висновки, зроблені на сесії АН радянської імперії, що стояла, як і романовська, на сторожі інтересів великоросів, були засекречені, тиражовані лише тисячею примірників і спрямовані виключно за комуністичними партійними каналами.

Здавалося, навіщо Сталіну і його політичним поплічникам збирати цей науковий форум? Ми ж розуміємо, що зібрання могло відбутися й прийняти історично правильне рішення лише за згодою «великого вождя всіх народів».

Відповідь на це запитання проста: радянська, як і російська, історична наука — потужне знаряддя в справі підбурення народів. Протягом 1944 року Сталін зі своїми опричниками, тобто політбюро і урядом, виселив з історичної батьківщини в сибірські й азійські землі чимало народів, зокрема: кримських татар, чеченців, інгушів, турків-месхетинців, калмиків. Наукова сесія Академії наук покликана була вбити клин у середовище мусульманських народів Союзу, посіяти ворожнечу між ними, натравити «вірних» татар на «невірних».

Однак радянські історики, навіть після відкриття істини про булгарський народ, у своїх працях про татаро-монгольське завоювання під татарами розуміють волзьких булгар. Читачеві російської історії неможливо уявити, що йдеться не про казанських татар — про інших на схід від Москви ніколи нічого не мовилося.

Молодая Гвардия за 40 мильйонів наших грошей

Вот что в защиту родного Донбасса пишет честный журналист из Донецка:

Чем ближе к выборам, тем чаще мы слышим от власти, что страна в тяжелом экономическом положении, что денег не хватает, бюджет не наполняется. Чтобы залатать бюджетные дыры правительство выдумывает для нас новые налоги и обдирает малый бизнес, понижает пенсии афганцам и чернобыльцам, закрывает школы и больницы. Куда же идут сэкономленные средства? А вот куда:


Председатель облгосадминистрации Владимир Пристюк и председатель областного совета Валерий Голенко на прошлой неделе встретились с Премьер-министром Украины Николаем Азаровым. В ходе встречи они обсудили актуальные вопросы социально-экономического развития региона. Среди прочих был затронут вопрос подготовки к 70-летию «Молодой гвардии». По словам Николая Азарова, уже в ближайшее время будет принято постановление Кабинета Министров Украины о выделении 40 млн. грн, которые будут направлены на ремонт музея «Молодой гвардии» и на благоустройство города Краснодона.

Для тех, кто знает украинские реалии, не нужно разъяснять, что почти вся сумма, выделенная на популяризацию давно устаревшего и ненужного никому советского мифа, наверняка разойдется по карманам чиновников Луганщины. Такие деньги для юбилея забытого богом провинциального музея просто так не выделяются. 

О том, что Донбасс - безнадежно дотационный регион, говорилось неоднократно, да и я совсем недавно об этом уже писал. Однако, одно дело - использовать деньги на благо граждан, а другое - на неведомую хрень. Сорок миллионов хватило бы, чтобы уберечь от закрытия не одну школу, но вместо образования, власть тратит деньги на мракобесие, вместо науки - поддерживает мифы, вместо искусства - дотирует идеологическую чепуху.
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая