хочу сюда!
 

Фаина

48 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 48-58 лет

Заметки с меткой «мова»

Певно існують народи-близнюки...

          ...тобто народи, що в певному вузькому розгляді дуже нагадують близнюків...
Така промайнула в мене думка, коли я не дочитав ще й до половини нижчеподаного тексту. Викладаю, його тут повністю, бо він цікавий для роздумів. А ще тексти (разом з веб-сторінками) часом можуть зникати безслідно...
Отож, автор Robert Nielsen, джерело тексту, переклад тексту розміщено туточки... Поїхали...

          Данці мають данську мову, французи говорять французькою, словаки розмовляють по-словацьки, а ірландці говорять не ірландською, а англійською. Майже всі нації і народи мають свою мову, але ірландці є однією з небагатьох націй, мовою якої володіє мізерно мале число ірландців. Ірландія одна з кількох країн Європи, основною мовою якої є мова іноземної країни. Фактично, в Ірландії в повсякденному спілкуванні польською говорить набагато більше людей, ніж розмовляє ірландською (в потилицю польській в Ірландії дихає французька). Коли я перебуваю за кордоном, мене часто запитують, чи взагалі існує така мова як ірландська, або чи хтось ще говорить ірландською. Тому, хто володів би тільки ірландською мовою і не знав англійської, дуже важко було б навіть проїхатись Ірландією. Але чому це так?
          Перш, ніж розпочати, є два моменти, які варто прояснити. По-перше, педанти люблять сперечатися над назвою мови. Істотно, що ірландці називають свою мову ірландською, тоді як більшість іноземців називають її гельською або ірландською гельською мовою. Деякі ірландці не люблять назви гельська мова, але це неправильно, це просто позначає таких людей як невігласів. По-друге, ірландське слово для назви своєї мови Gaeilge абсолютно відрізняється від слова, яким ірландці називають свій народ ireannach. Це цікава відмінність від англійської, оскільки в ірландській мові назва мови відокремлена від назви національності, таким чином, щоб бути ірландцем людині не обов’язково говорити ірландською.
         Тепер як уявляється поточне становище ірландської мови? За даними перепису населення 2011 року 1 млн. 770 тис. людей в Ірландії заявили, що вони можуть говорити по-ірландському, тобто це 41 % всього населення. Хоча це виглядає вражаюче на папері, перепис нічого не говорить про рівень володіння ірландцями ірландською мовою, або про повсякденне використання ірландської. Більш показовим є число людей, котрі вказали, що повсякденно говорять ірландською, а це лише 77 000 осіб, що є менше 2 % населення країни. Ці люди переважно живуть на західному узбережжі (у районах, відомих як гелтахти) – в найбільш віддалених селах та містечках країни. Найгірше ж в цій історії, що вже давно немає людей, які володіли б лише ірландською як материнською мовою (моноглотів), навіть з дитинства ірландомовні ірландці володіють англійською мовою на рівні рідної.


Стан ірландської мови у 2011 році

           В теорії, ірландська мова є державною мовою Республіки Ірландії, і люди мають право послуговуватися ірландською при зверненні до державних органів. Законодавство приймається двома мовами, якщо ірландська версія Конституції суперечить її англомовній версії, то ірландська версія має переважну силу. Ірландська мова є обов'язковим предметом для всіх студентів, котрі народилися в Ірландії, і Ви повинні скласти іспит з ірландської для того, щоб вступити до коледжу. У школах ставиться основний акцент на вивченні трьох предметів: ірландської мови, англійської мови та математики. Уряд популяризує ірландську мову багатьма способами, до прикладу, через ірландські радіо- та телеканал, тематично присвячені ірландській мові.
            Проте на практиці панує англійська. Кожен, хто народився в Ірландії, вільно володіє англійською мовою. Англійська це мова телебачення, радіо, газет, бізнесу та торгівлі. Практично весь ринок праці послуговується англійською. Політики іноді роблять символічні жести, такі як виголошення початку промови ірландською, проте швидко переходять на англійську, тому що, як багато вважає, політиків ірландською не зрозуміють. Якщо ви не живете в одному із гелтахтів, то говорити на людях по-ірландському вважається чомусь жлобством і вас попросять перейти на англійську. Говорити ірландською в більшості випадків сприймається як ознака бунтарства або принциповості, адже чого ти спілкуєшся ірландською, чого б просто не говорити англійською? Практично по всій країні єдине місце, що відведено ірландській мові - в шкільних класах на уроках ірландської.
             Але як так сталося? Як і в багатьох аспектах ірландського суспільства, можна звинувачувати англійців. Більшу частину ірландської історії Ірландією правили англійці, але ірландська мова почала поступатися місцем англійській після 1600 року, коли останній з гельських правителів зазнав поразки. Хоча в той час ірландська мова ніколи не заборонялася і безпосередньо не переслідувалася, все ж сприяння завжди надавалося англійській. Англійська мова була офіційною мовою державних установ і торгівлі, і ніхто ніколи не підтримував ірландську мову та культуру. Ірландська мова поступово була витіснена англійською, особливо на сході та в столиці Дубліні, тоді як ірландська залишалась відносно поширеною лише на заході. До 1800 року Ірландія за числом носіїв мов стала розділена приблизно порівну.
            Далі відбулися дві великі події, що фактично знищили ірландську мову. Перша – Великий Голодомор (1845-50 р.р.), який найбільше вразив Ірландію на заході. В країні з населенням 8 мільйонів загинуло приблизно 1 мільйон люду, а ще мільйон емігрували. З того часу еміграція стала інтегральною частиною ірландського суспільства, оскільки величезне число ірландців щороку виїжджали з країни, в основному до англомовних країн, таких як Британія та США. Це означало, що більшість ірландців мали говорити по-англійському через високу ймовірність ситуації, коли вони будуть змушені полишити свої домівки і переїхати до інших країн. Ірландська мова для ірландців виявлялась непотрібною в США, бо необхідністю була англійська. Англійська мова була мовою майбутнього та економічних можливостей, ірландська мова – мова минулого і мова бідного острову, який нічим не міг підтримати ірландців.
            Другою великою подією стала поява обов’язкової освіти. Починаючи з 1830-х р.р. в Ірландії створювалися загальнонаціональні школи, в яких навчання здійснювалося лише англійською, а ірландська була категорично заборонена. Проте нічого не можна було зробити щоб заборонити ірландцям спілкуватися ірландською вдома. Ірландську виставляли як примітивну селянську мову, тоді як англійська подавалась як мова шляхетства та багатства. Бідні селяни говорять ірландською, а багаті та успішні бізнесмени розмовляють англійською. Католицька церква та національні політики, навіть такі як Даніель О'Коннелл, теж просували лише англійську мову. Англійська мова стала мовою міст, тоді як ірландська перетворилася на мову найбільш віддалених і економічно нерозвинених частин країни.

Стан ірландської мови у 1871 р.

            Число носіїв ірландської мови знизилося до такої міри, що існували побоювання, що вона взагалі зникне до кінця 19 ст. Проте в той час почалося гельське відродження, коли письменники та освічені люди почали промотувати та більше використовувати ірландську мову. Вірші, оповідання та п'єси писалися на ірландській мові, створювалися різні студії для підтримки та вивчення мови. Коли Ірландія стала незалежною у 1922 році, держава офіційно заохочувала використання ірландської і зробила її обов’язкове знання для державної служби. Проте, нова незалежна держава була дуже бідною і якраз оговтувалася від кровопролитної громадянської війни, а отже не мала ні ресурсів, ні національної свідомості для відродження ірландської мови та культури. Отже не було змінено фундаментальний факт того, що людям для пошуку роботи та заробітку на життя потрібна англійська, а не ірландська.
           Хоча урядова підтримка і сповільнила процес послаблення позицій ірландської мови (для порівняння в Північній Ірландії ірландська практично мертва, навіть серед ірландських католиків) надто багато шкоди було вже заподіяно. Переважна більшість людей вже говорили по-англійському, тому навіщо потрібна та ірландська мова? На додачу ще зоставалась проблема масової еміграції (аж до 90-х років 20 ст.), так що англійська була ще мовою, яка допоможе вам знайти роботу, тоді як ірландська була мовою, якою говорив ваш дід. База носіїв ірландської мови стала малою і існувала тільки в віддалених районах, а частка ірландської мови на радіо і телебаченні була взагалі неістотною.
             Мови значної мірою є об’єктами економічних законів. Батьки навчали своїх дітей англійській мові, тому що це була мова, якою говорило більшість людей і, відповідно, все більше людей вивчало її, тому з кожним новим поколінням англійська мова все зміцнювалася і зміцнювалася. З точністю до навпаки слабшала ірландська мова, тому, що чим менше людей говорило ірландською, тим менше людей були готові вчити ірландську. Використання ірландської мови все більше і більше обмежувалося серед людей похилого віку, які заважали молодим людям, що продовжувало порочне коло. Чим менше людей спілкувались по-ірландському, тим менше ірландську використовували в мистецтві та літературі, що давало людям менше причини для вивчення ірландської. Словом, ірландська мова потрапила в пагубну спіраль.
             Іншою основною причиною занепаду ірландської є те, що ірландці мають викривлений погляд на використання мов. Однією з основних рис "англійського світу" є те, що володіти іншою мовою вважається рідкістю або незвичною здібністю. Більшість ірландців (як правило англомовні) не вірять, що вони здатні вивчити іншу мову, начебто вони мають певну специфічну будову щелепи. Багато людей просто знизують плечима і кажуть: "Ірландці просто мають погані здібності до вивчення мов". Навіть тоді, коли батьки володіють ірландською, вони часто бояться навчати ірландській своїх дітей, бо, як вважають, можуть заплутати дитину або дитина почне навчатися повільніше, ніж однокласники. Лінгвісти вказують, що білінгвізм є можливим і прийнятним, але більшість людей цього просто не знає. Люди переважно вважають, що лише одна мова може використовуватися, оскільки було б надто безглуздо мати дві мови для роботи, телебачення та життя. Цей спосіб мислення сьогодні не настільки сильний, але довгий час саме тому батьки не навчали ірландської своїх дітей.
            Існує кліше, коли при обговоренні проблем ірландської мови у всьому звинувачують систему освіти. У тій чи іншій мірі це правда, бо у школах приділяється надмірна увага граматиці та письму, але насправді цього недостатньо. Таким чином, більшість студентів можуть написати на дві сторінки есе, але їм важко підтримувати живу розмову. Проте не варто звинувачувати школу. Реальна проблема не в школах, оскільки фактом є те, що ірландська не використовується поза класом. Ірландці люблять віддавати данину мові, але не хочуть докладати зусиль, щоб зберегти мову живою. Ми ставимось до ірландської майже як до античної, ми нею захоплюємось і цінуємо її, але зберігаємо мову закритою, крім особливих випадків. Дивно, що багато людей бояться говорити по-ірландському лише з тої причини, що вони нею будуть якось не зовсім літературно.
              Багато ірландців дивляться на ірландську мову як на мову людей похилого віку, як на реліквію з минулого, яку використовували бабусі й дідусі, як на не модну в сьогоденні. Багато хто сприймає мову як на музейний експонат. Також багато ірландців вважають, що ірландською повинні говорити старі чоловіки у плоских кашкетах та старі жінки в хустках, що сидять на верандах своїх котеджних будинків і жартують про життя-буття, поки на дворі падає дощ. І надзвичайно важко їх переконати, що ірландською можуть говорити люди в містах, що носять джинси і сидять в інтернеті. Кожного, хто лише щось скаже про захист чи відродження ірландської мови, називають націоналістами або прихильниками Ірландської республіканської армії, тоді як противники ірландської називають себе «вест брітс» (West Brits) або «анайріш» (UnIrish). Багато ірландців не проти ірландської мови, але виступають проти т. зв. примусового її нав’язування.
               Зараз багато іноземців звертають увагу на сумний факт того, що ми, ірландці, втрачаємо таку важливу частину нашого культурного надбання (на правду, часто здається, що американці люблять ірландську культуру більше, ніж самі ірландці). Але, коли для іноземця ірландська мова звучить екзотично та таємничо, для ірландців це звичайна буденна річ. Це все одно, якщо б людина поїхала до США і була б би здивована побачивши Макдональдс або закохалась в культуру хілбіллі. Люди приймають знайомі речі як належне, і більшість ірландців сприймають ірландську мову і її сучасне занедбане становище як нормальний стан речей. Для багатьох це завжди було так, тому думка про поточне становище ірландської ніколи не перетинає їхній розум. Англійською можна спілкуватись з сотнями мільйонів людей у всьому світі, а з ким ви можете говорити ірландською?
               Чи можливо, що ірландська мова відродиться? Теоретично так, адже є групи людей, які вивчають ірландську, навіть якщо вони не носії мови, і не використовують її кожен день. Є школи, в яких всі предмети викладаються ірландською. Ми могли б відродити мову, якщо б тільки захотіли. Більшість ірландців володіють ірландською на певному рівні і здатні з базовим набором лексики підтримати розмову. Ви будете здивовані, як швидко до людей повертається ірландська навіть після проходження короткого мовного курсу.
              Так чому ж ми нічого не робимо? З тієї самої причини через яку не відбувається і більшість політичних змін. Люди загалом апатичні, вони мають важливіші речі, про які треба турбуватися, і це завжди було так. Як це змінити, і чи може це зробити одна людина? Чесно кажучи, якщо не відбудеться сейсмічного зрушення, що раптово змусить нас стати більш патріотичними (це, мабуть, має бути війна), я не бачу ніякого майбутнього для ірландців як народу, крім того, щоб зникнути.
               Ставлення ірландців до ірландської мови – це суміш протиріч. З одного боку, майже кожен на словах шанує ірландську мову як частину нашої культурної спадщини. З іншого боку, мало хто готовий докладати зусиль щоб розмовляти і поширювати мову. Ми боїмося втратити мову, але не хочемо нічого робити для її збереження. Ми чіпляємось за нашу ірландську ідентичність і обурюємось, коли нас плутають з англійцями, але не хочемо діяти щоб відродити нашу окрему власну культуру. Іншими словами, щоб заговорити ще однією мовою потрібно докласти зусиль, тому для більшості людей простіше просто розмовляти англійською, читати англійські книги та газети, а також дивитися англійське телебачення. Таким чином, ірландська мова остаточно зникне, якщо ми не зробимо свідомого рішення, яке ми чомусь не робимо вже останні 200 років.

Мовне питання

Не хочу влаштовувати ніяких "холіварів" чи "підгорань" як люблять говорити в інтернеті, просто викладаю подію і своє бачення.
        Частина1. Подія
Їду в метро з колегою по роботі. Вона сидить, а я стою, щоб сиділи жінки, діти і т.д. Спілкуємося. Російською, так на роботі склалося. Поряд сидить вусатий дідок і щось ніби коментує. На станції, коли стає тихіше, розрізняю наступні його слова: "Спілкуйтеся пошепки своєю мовою, вона тут нікому не потрібна..." З цікавістю дивлюсь в його бік, ніби, що це було, дідок дістає якусь брошуку з нотами і текстами пісень, втуплюється в неї, ми продовжуємо свою розмову. Інколи чую з боку дідка нерозбірливі коментарі зі словом "Україна". Виходжу, прощаюсь з колегою. Через вайбер дізнаюсь, що вслід мені пролунало від суб'єкта: "Слава богу, один ворог пішов!" Антракт.
        Частина 2. Міркування. 
Думаю, про моє ставлення до української мови викладати  тут зайве. Хоч в родині радянського офіцера спочатку навчився говорити російською, але державною володію не гірше, люблю її звучання у гарному виконанні. Враховуючи всі історичні події з утисків мови, позицію дідка можна прийняти, але не поведінку.
       Скажу коротко тезами: Якщо довбойоб виявився патріотом, від того він не перестає бути довбойобом. Якщо патріот виявився довбойобом, це прикро в першу чергу для інших патріотів, які не є довбойобами.
       А тепер детальніше. Людина поважного віку, з патріотичних міркувань поводиться наче посміховисько. Звісно, сила дії антиукраїнської пропаганди викликає силу протидії, але ж сумно являти собою інерційну несвідому дію без вектора і корисної дії. Якщо ви пливете бездумно за течією, ви або труп, або лайно.
       Сліпа категоричність міркувань то окрема тема для дискусії, але я маю що сказати, щоб розхитати позицію подібну до згадоної вище.

1. Серед добровольців, які стримували ворога на Донбасі, поки регулярна армія чухала потилицю, багато російськомовних, але вони люблять Україну не менше за базікал у вишиванках, і зробили значно більше для країни. То може не зовсім в мові справа?

2. Така поведінка може легко викликати агресію у відповідь і наврядчи є патріотичною за результатами діяльності.

3. Російська мова. Її, штучно сформовану протягом розвитку т.з. третього Риму, розвивали в тому числі і багато українців, оскільки грамотних людей аж до ХІХ ст. в Московії катастрофічно бракувало. Тож, на їхню мову ми маємо не менше прав, аніж вони самі, то чому би російською для різноманітності й не користуватися.

4. А ще такі агресивні шукачі ворогів є підозрілими, бо найголосніше "тримай злодія" зазвичай волає злодій.

Наче, все. Миру у ваші домівки і голови.

Звіт роботи редакційної комісії

Ви мене порадували. Кількістю учасників. Грамотністю, глибиною думок. Душами вашими щирими. Читала вас як свято.  Оцінювала лише правопис. Замітки розділилися на чотири групи:
1. Бездоганний (або майже бездоганний) правопис. 12 балів. Їх отримують:
Андрій
Наоко
Змєєлов
Геннадій
Парічка
Лесовічок
МиЛа

2. Було трохи помилок, але твори все одно прекрасні. 11 балів.
Марін
Сказочнік
Кетіделюкс
Дракон
Ейч
Тарас
Каре

3. Копіпаст українською (дякую за участь). 10 балів.
Помадка
Нагібатор

4. Віскаріон. 6 балів.

Дуже вдячна організаторам за ідею та втілення. 
Кому цікаво, чому твір отримав саме таку оцінку, можете питати тут або в приваті, все поясню.

Я навіть не голосила в коментарях до Заразкиної замітки, бо довго вирішувала, хто ж був найнайнайкращим. Жодна ваша робота не була мені байдужою.
Але все-таки...
Премію від жюрі в розмірі 200 грн отримав юзер Лесовічок, минулої ночі відправила йому на картку.
Люблю вас! Пишімо, читаймо, шануймося! 

ПиСи. Зазі напише підрахунок голосів і оголосить переможця (а може, вона вже навіть це зробила, бо я пишу вам глупої ночі й солоденько спатиму на момент публікації), тож чекайте. Будь-яка з конкурсних робіт має право на перемогу. Тому наперед вітаю ту творчу особистість kiss

Голосування - 0911 - день української писемності та мови


Шановні блогери!
Голосування до 22:00 14 листопада 2018

В коментарі вказати одного!!! автора, який вам сподобався найбільше


ТарасМузичук - http://blog.i.ua/user/4732134/2252043/#p0

Як я була малою (на конкурс)

      Почну з того, що наш регіон дуже обрусили, та в принципі як намагались і більшість країни. Але ж дякуючи нашим бабусям, дідусям, батькам, родичам ми як могли зберегли українську мову. Прикро звичайно, що в ній трохи є примісі, але ж те, що змогли зовсім не перейти на іншу мову це вже добре. Я повністю навчалась у російськомовних навчальних закладах: дитсадок, школа, технікум, ВУЗ. Але мені навіть на думку не спадало вдома говорити не українською. Те саме і більшість родичів. 
       
      Так от був у нашого дідуся рідний брат, який під час війни опинився у Пскові, там оженився, обзавівся сім"єю і там і залишився жити. Влітку він іноді приїздив до дідуся у гості. Говорив він не те що чисто російською, а ще й з таким кацапським акцентом, що навіть не можна було здогадатись що наш дідусь і дід Фєдя два рідні брати. Ну зараз би я зрозуміла, що людина там прожила багато років і звичайно могла так проникнутись їхнім говором. Але на мої 5 - 6 років я чомусь не любила того дєда Фєдю, мені здавалось, що та мова якась не щира. Ще мене більше всього дратувало, що всі мої рідні люди теж говорили з ним іншою мовою і мені це страшенно різало вуха і псувало настрій. Отже коли я чула, що скоро приїде дєдушка Фєдя, я навіть не хотіла гратись іграшками і постійно мовчала і сумувала. 
       А ще коли я бачила в новинах Ігоря Кирилова, який був схожий на дєда Фєдю, то був капець, настрій падав на ноль shock lol


      Дєд Фєдя завжди привозив якісь інші ніж у нас цукерки і пригощав ними нас, шістьох дідусевих онуків. П"ятеро з радістю їли ті цукерки і навіть зберігали обгортки, а шоста prostite непокорна відсувала від себе ті цукерки і навіть не торкалась їх або віддавала  своїм братам і сестрам snegurka . Те і примітив дєд Фєдя. Йому звичайно хотілось мене, так би мовити, приручити, він намагався зі мною ласкаво говорити, і окремо від всіх давав цукерки, але я була непреклонна parik . А головне що мені не подобалось: коли ми приходили зустріти дєда Фєдю, він бачив мене і казав: "Ну здравствуй хохлушка". І тут вже всі його намагання примиритись ставали зовсім марними, бо цього я простити не могла beat lol 
        І от одного разу наш дідусь вирішив з"ясувати зі мною, чому ж у мене така неприязнь до його брата. Тим більше, що дідок він був дійсно позитивний і не поганий, завжди доброзичливий (це я зрозуміла як трохи підросла). І я сказала, що він поганий, тому що ви всі з ним починаєте говорити не по-людські, а ще він мене взиває хохлушкою. А дідусь питає: а як тебе звати? Я кажу: як це як? Українкою umnik 
       Ну не знаю чому і звідки я тоді так придумала, але ж "Вустами дитини говорить істина" angel
      Після розмови з дідусем, дід Фєдя перестав мене називати хохлушкою і навіть став поважніше до мене ставитись, а не як завжди сміятись.
      Пізніше ми з дідом Фєдьою навіть потоваришували lol І коли він приїздив, ми гарно спілкувались.
 
      На фото звичайно не дід Фєдя lol А просто наша творчість в молодості ))) 



День языка и Баблодень

Нищета убивает язык.


Вітаю з Днем української мови та писемності, дорогі співвітчизники!

Сьогодні Президент сказав зворушливі слова, що сила і міць нашої країни не тільки в армії, розвиненій економіці, а й в українській культурі, і головне, в українській мові. Проте мені хотілося б пишатися не тим, що ми маємо, тому, що маємо, а тим, що ми самі здобули.

Я хотів би, приїжджаючи до інших країн світу, бачити українське мистецтво, науку. Я хотів би чути українську мову по вулицях Нью-Йорка, Парижа, Лондона, Берліна, Стокгольма, у найуспішніших містах світу. Я хотів би зробити все, щоб українська культура закохувала в себе жителів Європи, США, Азії, Австралії, Океанії, як сьогодні нас захоплює англійська культура.





Если рассуждать о Дне украинского языка и письменности с точки зрения распространённости языка в мире, то этот праздник не такой уж и радостный. В мире насчитывается порядка 7000 языков. Согласно статистике, по всему земному шару носителей украинского языка около 47 миллионов человек. Это сравнительно немало. Но посмотрим, какие языки находятся на первых строчках рейтинга по распространённости:


№1. Английский — 1,5 миллиарда носителей.

59 стран, в которых этот язык является официальным. 14,7% населения планеты говорит на английском. 51,3% всех веб-сайтов на английском языке.

№2. Китайский — 1,1 миллиарда носителей.

№3. Хинди (Индия) — 650 миллионов носителей.

№4. Испанский — 420 миллионов носителей.

№5. Французский — 370 миллионов носителей.


Это языки, которые перешли границы своих стран, которыми пользуются другие народы. Они имеют мировое значение. Но украинский язык не может похвастаться тем, что выходит за пределы ареала обитания своих носителей. В другие страны украинский попадает с мигрантами, которые выезжают из своей нищающей родины, и он там он не приживается.


Язык не может быть лучше или хуже. Язык — это способ передачи информации, распространённый на определённой территории. Язык силён не своей грамматикой или фонетикой, и даже не своей историей. Язык силён своими носителями.


Если мы подумаем об украинском языке с точки зрения будущего, с украинским президентом невозможно согласиться. Потому что носители языка — мало обеспеченные, бесправные люди, проживающие в самой бедной стране Европе. Номинальный ВВП на душу населения в год — 2582 доллара (данные МВФ, 2017 г.), это 128 место в мире из 186-ти. Достижений в сфере экономики у нас нет, а значит, наша культура мало кого интересует. Язык распространяют его богатые и успешные носители, поэтому шанс выйти за пределы своей страны у украинского языка появится только когда граждане Украины станут состоятельными.


Чтобы мир захотел говорить на украинском, смотреть украинское кино, слушать украинскую музыку, носить украинскую одежду, наше государство должно стать сверхуспешным. В каком случае это может произойти?

Україна має стати Податковим Раєм для людства!


Ну а до тех пор, пока номинальный ВВП Украины на душу населения не перевалит за отметку 25 000 долларов, нам нужен совершенно другой государственный праздник — День Денег.


И отмечать Украине этот самый важный для нашего будущего день нужно не раз в год, а минимум раз в месяц. Хотя бы один день в месяц мы бы все думали, как заработать деньги, а не как их потратить; как привлечь людей с деньгами и инвестиции на территорию Украины, как создать условия для процветания отечественных бизнесменов, а не как обдирать их налогами и тупиковать работу.


Украина может стать богатой страной!


Balashov.com.ua


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
43
предыдущая
следующая