Чоловіче і жіноче мислення у відносинах

Про мислення чоловіків і жінок, а саме про їх різницю сказано дуже багато. Я ніколи не приймав це надто серйозно, не аналізував чиє мислення краще, а чиє гірше. Бо для мене, все залежить від конкретної людини. Але завжди погоджувався, що мислення у чоловіків і жінок дещо відрізняється.  Думаю, що частковий скепсис до тих чи інших тверджень викликало, те що частіше за все ці розбіжності подаються або в гумористично-іронічному контексті, або ж в негативному, щоб когось принизити а когось вивищувати. Я і сам люблю в дружній компанії пожартувати з того, що дівчата приймають надто близько до серця якісь дрібниці, або просто з того що вони на ці дрібниці звертають увагу...
 Але недавно мені особисто відкрилось розуміння певної різниці мислення.  В черговий раз зіткнувшись із здавалось, принаймні мені, не значними труднощами у відносинах з Коханою, я замислився над нашою, різною  реакцією. Аналізуючи наші відносини і те, як я на відміну від Коханої, легко переживаю різні ситуації: тривалу розлуку, малі і не дуже образи, труднощі в наших стосунках, і взагалі будь-які проблеми, почав дещо негативно ставитись до себе і до своєї поведінки. Було таке враження, що мені наші стосунки не такі важливі як для моєї нареченої. Що я - якийсь пофігіст, хоча доля правди в цьому є))). Спочатку було само-виправдовування, що вона надто емоційна, тонка ніжна натура ну і в кінці кінців вона ж дівчина, я не винен що вона плаче а я ні. Потім думав, може вона стала прискіпливішою, а можливо я охолов, що збайдужів чи просто призвичаївся до наших стосунків... Але подумавши трохи, зрозумів, що ні, що - це просто певний розвиток, ріст у стосунках. Насправді вона завжди була такою, і дуже надіюсь що такою залишиться, бо саме такою її люблю, і я теж був таким яким є.  На початку стосунків, в так званий період закоханості, коли просто задоволений взаємною симпатією і увагою, і кожен намагається показати себе з кращого боку справді не звертаєш на багато що уваги. Але з розвитком стосунків починаєш дивитись на речі більш ширше, детальніше і  серйозніше. Починаєш уже більш гостро говорити, що подобається, а що ні. Та водночас, на цьому етапі намагаючись стати справді підтримкою, розрадою, кращим другом, найріднішою людиною для Коханої, я почав копатись у собі.
 Відчувши одного разу незручність за те, що так легко сприйняв певну проблему, яка Кохану засмутила дуже сильно, я усвідомив, що проблема в тому, що я мислю глобально, а вона конкретно, більш детально. Я для себе зрозумів, що коли говорять що чоловіки мислять глобально, а жінки конкретно, то справа не втому, що чоловіки думають про політичну і економічну ситуацію в країні і в світі, чи глобальне потепління))), а жінки про економічний стан сім'ї,  чим нагодувати свого глобально мислячого чоловіка ))), в що вдягнутись і вдягнути його і так далі. Справа у внутрішньому сприйнятті. Жінка переживає кожну ситуацію конкретно - тут і зараз, всеціло віддаючись проблемі, всім серцем і всіма емоціями. Глобальне ж сприйняття чоловіка, полягає в тому що він майже одразу  думає про наступну мить, про те, що буде завтра, як ця ситуація виглядатиме через певний проміжок часу - так би мовити в глобальнішому проміжку. Я сприймаю ситуацію в контексті довшого періоду, я майже одразу сприймаю ситуацію як щось, що минуло, що вже відбулося, і мені треба оцінити як рухатись далі. І як результат, виглядає що я менше приділяю уваги ситуації в даний момент, вона не виглядає мені такою критичною, я не так сильно впадаю у відчай, я наче живу уже майбутнім. Тому легше і спокійніше переживаю проблеми. Я не можу вплинути на те, що вже відбулося, від мене залежить лише те, що я робитиму з результатом, які висновки і рішення прийму тепер... За те дякуючи цьому я можу стати розрадником і підтримкою.
Черговий раз переконуюсь, що всупереч нав'язуванню різних феміністичних ідей, ми різні і це добре. Чоловік покликаний до того щоб перш за все бути сильним і давати коханій захист, впевненість, допомогу і турботу... А жінка покликана до дарування тепла, ніжності, любові... Це дві різні частинки одного цілого, які завдяки своїм відмінностям гармонійно поєднуються. 
Маючи розуміння цих відмінностей можемо будувати зріліші, міцніші відносини. Тоді не будемо звинувачувати один одного і ображатись при кожній ситуації через те, що хтось при найменшій дрібниці плаче або закатує істерику, а хтось надто сухо переживає проблеми, ніби йому байдуже. Кожен по різному переживає життєві труднощі, як і радісні миті. А дорогою до гармонії є діалог, поступливість і розуміння, що ми все таки різні.

Дивитись чи не дивитись - ось питання

    Я рідко читаю відгуки про фільми, частіше дивлюсь трейлер, наприклад в кінотеатрі. Коли хочу подивитись кіно то вибираю в залежності від бажання, по жанру щось із переліку фільмів які не давно вийшли в прокат. Що правда іноді трейлери роблять краще ніж сам фільм))). Але напевне в силу того що я не великий кіноман тому не надто звертаю увагу на кінокритику чи відгуки. Я як і більшість людей дивлюсь кіно, щоб відпочити, розслабитись ні про що не думати. Але звісно багато фільмів не дають розслабитись повністю і заставляють задуматись, режисери і сценаристи вкладають в свої роботи якісь ідеї, намагаються щось донести до глядача...
     Але мова зараз не зовсім про смисл і ідеї фільмів, не про те які з них мають високу художню цінність а котрі є просто зароблянням грошей. Не давно потрапили на очі статті одного блогера на веб ресурсі журналу Credo. Там йшлось про антихристиянські тенденції в шоу-бізнесі і кіно. Перша моя реакція на те як автор скрупульозно розібрав деякі кліпи, пісні і образи їх виконавці, а також фільми на предмет їх антихристиянського і аморального спрямування, була м'яко кажучи упередженою. В світі є реальніші проблеми і те хто і про, що співає чи що там показує в кіно, його особиста справа. І моя особиста справа, що дивитись і що слухати... Проте дочитуючи ці статті, і при задумавшись, я розумію, що ці думки не лише мають право на існування, вони є потрібними. На такі речі потрібно звертати увагу. Читаючи рік чи два тому не схвальні відгуки церкви про фільми і книжки про Гаррі Поттера, а в них, якщо не помиляюсь, були навіть рекомендації не дивитись цих фільмів, я думав про те що це свого роду навіть додаткова реклама, зайвий ажіотаж. Бо читав свого часу анонс до якогось ужастику на тему злих духів, і там зокрема критика церкви використовувалась як додатковий стимул, мол на скільки серйозне кіно, що церква  накладає заборону і так далі. Про те розумію, що без цієї висловленої позиції просто не можна. В наш час Церква не та сама, що в середньовіччі, зараз Вона висловлює частіше рекомендації ніж заборони і суспільство настільки вільне і секуляризоване, що частіше завсе зовсім не звертає увагу на ці застереження. Проте вони потрібні, наприклад щодо деяких фільмів про Поттера була навіть офіційна заборона перегляду дітям до 13 років. І мова не лише про дітей, дорослим теж потрібні ці рекомендації і застереження, щодо книжок і фільмів. Бо  якою б не була сильною ваша психіка і вам здається, що цей фільм чи книжка не  має на вас впринципі ніякого впливу – це не правда. Бо, якщо й справді побачене, прочитане чи почуте, не призведе до кардинальних змін в вашому світогляді, ви будете вже іншою людиною - ви станете людиною, яка це бачила, читала або чула. І хоча наші думки це ще не ми, але наші думки - це те, що ми бачили, чули або читали. Звісно переглядаючи фільми з відвертими еротичними сценами(не кажучи вже про порно фільми) ви чи ваш коханий/кохана не стане секс маніяком, але не тіште себе ілюзіями, що ці образи не приповзуть у ваше ліжко і не дивуйтесь, що одного разу хтось з вас впринципі, не зможе без цих образів. Або візьмемо фільми з кривавими сценами, чи сценами жорстокості, рубати сусіда ви можливо і не підете, але погодьтесь, ваш поріг не припустимої жорстокості, і допустимості застосування сили, дещо посувається. Це лише два найяскравіше виражені елементи сучасного кіно, але теж саме відбувається і в інших сферах. Наприклад сфера стосунків. Зміна партнерів і розлучення, стали звичною справою. Звісно мучитись ніхто не хоче, але люди перестають навіть старатись змінити свої стосунки, а навіщо, можна просто піти. 
     Ви людина вільна, і вам вибирати, що дивитись вам, вашій сім'ї, вашим дітям...

толерантність - закривання очей...

Не давно під час застілля розмова, як це часто буває звелась до того, як у нашій країні важко, а то і НЕ РЕАЛЬНО,  жити. Що в нас люди погані, не свідомі, злодії і хабарники і тд. Дискусія була довгою і традиційно для застільних дискусій до консенсусу не прийшла, кожна сторона залишилась при своїй думці.

                 Знайомі часто говорять що я надто критичний і навіть консервативний, можливо так і є. В любому випадку у мене є своя СУБ'ЄКТИВНА думка, а у інших є повне право з нею погоджуватись або не погоджуватись і мати свою СУБ'ЄКТИВНУ думку:).  На цьому, кажуть і базується толерантність і лібералізм, приймання чужих позицій, цінування свободи і рівності, вільність у думках і вчинках і так далі. Але я вважаю, що це для нас як скажимо молоток для неандертальця, не інструмент а перш за все зброя.  Можливо трохи грубе або надто примітивне порівняння, але десь приблизно так я це бачу. Бо волю в діях, ми приймаємо як не контрольованість, і користуємось цим на повну. Схалявити для нас це вже достоїнство, ми хвалимось як вдалось обхитрити систему, як вдалось не заплатити штраф і тд. Держслужбовець який бере "помірні" взятки - класний чувак, даїшник чи викладач який дав здачу -теж прикольний, трошки вкрасти - це не крадіжка, є ж такі які більше крадуть, а той хто вкрав і сказав як це можна зробити чи поділився теж ХОРОША людина...Але ж блін- не можна бути "трошки вагітним", так не може бути і трошки правильно. Не буває  маленької брехні чи крадіжки, не буває маленького і великого зла - є просто ЗЛО. Усі нарікають на нашу "безплатну медецину" і тут же коли самі йдуть до лікаря говорять, що треба ж "віддячитись". Не знаю як кому а мені на роботі платять зарплату і додатково ніхто "не віддячується", а водієві маршрутки ніхто не хоче накинути пару гривень, що класно підвіз чи зупинився там де ви попросили? Нікому не подобаються засмічені вулиці, але ж один з другим, не думає що його недопалок, упаковка чи навіть пляшка з під пива також вносить лепту до цієї "краси". І нема того хоб зробив зауваження. І я не кажу про чужу людину чи компанію підвипивших мужиків. Мало хто зробить зауваження колезі по роботі, другу, чи власній дитині.  Це ж може образити, а що про мене подумають...

Взагалі від недавна вважаю толерантність не такою вже й позитивною рисою. Толерантність по суті, означає приймати щось не схвалюючи цього. Без агресії без спротиву приймати чужі дії чи думки, які відрізняються від ваших. Думаю багатьом знайома ситуація коли доводиться за кимось щось постійно підчишчати, бо він ось такий, розкидає речі по кімнаті, спокійно бере чисту чашку чи тарілку коли в мойці вже гора...Ти любиш цю людину чи дружиш з нею от і приймаєш її. Але навіть людям які дуже толерантні і добрі, і були виховані так що миття посуди не є чимось "смертельним", рано чи пізно уривається терпець.  І тоді взрив - скандал. А цей інший навіть не розуміє чому. Він щиро дивується як це блін довбана шкарпетка біля ліжка стала токою проблемою, в такий здавалось чудовий ранок. Бо любляча Толерантність не говорила йому про це  останніх кілька місяців, а то й років, і його дивує, як це звичний уклад речей раптом призвів до скандалу. Значить проблема не в мен,і це цей інший встав сьогодні не з тієї ноги. Але навіть якщо не скандал, то всерівно рано чи пізно це постійне толерування призведе до не прийняття свого друга, чоловіка, дружини...починаєш лише помічати і колекціонувати його вади.

             Ця надмірна толерантність і лібералізм є пагубними як в сімейному, побутовому житті так і в соціальному. Наша душа кричить, не приймає багато речей. І втой же час розум говорить, та ладно, не буду виступати, всі то всі. «А куда я мав кинути той недопалок, то не моя проблема що не ма смітника...блін не докинув, а й двірник – прибере...».» Блін чого я буду напрягатись і вчитись коли можна дати кілька гривень.»  А потім нарікаю на відсутність спеціалістів, "Покупляли дипломи і сидять!". Ні! це ж ти там сидиш...

             Бабульки в транспорті часто нарікають і критикують молодь. А хто цю молодь виховав? Особисто я памятаю коли батьки казали, що ось це і це не можна казати сусідам. Або "як суідка буде питати про мене кажи, що мене нема дома".  Ми жили разом з батьками мого тата. І відносини між ними були не дуже добрими, мяко кажучи. То я часто мусів щось  приховувати від діда і баби. Тому не дивно, що брехня не була для мене чимось надто поганим, це ж для чийогось добра.  Але в іншій ситуації коли я збрехав для свого добра батькам, отрима добряче по задниці.:) І що? І ось я вже вигадую якомога кращу брехню, головне не попастись))) Я вже знаю що заради "миру на землі" можна збрехати, а не сказати правди якщо про це не запитали то взагалі до брехні не відноситься))) А далі школа, навчальний процес, і списування його невідємна складова. Більше того, списати - це подвиг, це гордість, і чим складніше було це зробити тим круче. Для мене реально англійський школяр який перестав дружити з українцем який був там по обміну, через те що той підказав йому коли він не знав відповідь на запитання вчителя, був придурком. Бо для мене це був добрий навіть благородний вчинок. Я й близько не думав яка це ведмежа послуга.

Ми бачимо лише позитиви життя закордоном. Але не задумуємось, що фундаментом цього є малі речі і закладаються  з малого. Мої родичі переїхали жити в США коли сину було вже кілька рочків(не памятаю скільки), але в школу пішов вже в Америці. То він не сідає на велосипед без шолома і наколінників, навіть катаючись по своєму саду. Це дивне для його батька, але не для нього. Малий знає про техніку безпеки, він не перебігає вулицю на червоне навіть якщо нема машин і близько, і для цього йому не потрібні штрафи. Я не сприймаю багато чого з їхнього образу життя і вважаю що у них і близько нема такої демократії як у нас))) Але на дещо варто було б звернути увагу. Не кажу запозичити, бо любов до ближнього, до свободи, любов до чистоти охайності, любов до красивого... - це природні якості з якими людина була створена, ми приходимо на цей світ уже з цим. Тут нічого позичати це вже в нас.

             А як ми це розвиваємо, як ми цим користуємось залежить від нас самих. І від нас залежить, що толерувати а на що не можна закривати очі...

Забобони - віра не віруючих.

Ця тема, впевнений нікому не є новинкою, а багатьом можливо є повністю проїденою. Але зіткнувшись з цим черговий раз кілька днів тому, вирішив написати.
Поштовхом стала вигадка людей стосовно мене самого. Моя родина стала причиною "свіжого" забобону, принаймні до цього часу такого не чув. На початку серпня в мене помер дідо. Моя родина є віруючою, християни. Тому в забобони не вірять. Тому ніяких упереджень щодо того щоб близькі родичі несли труну чи копали і загортали могилу у нас нема. Більше того вважаю, що це останній вияв поваги і шани яку можна віддати рідній людині. Також не перекидали стола на якому стояла труна в домі, а це якщо вірити людям до чергового близького похорону. На похороні були бажаючі це зробити але батько одразу сказав, що в домі жодних забобонів. Але як виявилось для декого з людей - це аж ні як не виявилось виявом віри. Кілька днів тому мама повідомила версію, що мовляв не перекидали столу бо в хаті ще не жонаті хлопці. Не хочу надміру з цього сміятись але упевнений, що сексом в першу шлюбну ніч на тому столі ніхто не збирається займатись. А іншого варіанту щодо цього забобону в голову не прийшло, а роз'яснень цій вигадці теж не почув.
Розсмішив не так сам забобон, як така миттєва його поява. Хоча можливо я не правий і він десь собі уже давненько живе. Що цікаво багато забобонів і прикмет саме так спонтанно, здавалось би ні звідки, і народжуються. Десь щось в когось сталось і одразу починають згадувати, хто що перед цим зробив, сказав, з'їв, випив, почухався... чи навпаки не сказав і не зробив. А якщо ще й найдеться хтось із хоча б трошки схожим випадком, а такі практично завжди є. Або що сам не бачив  то чув, або чув про вуйка який чув:) А після таких підтверджень можна сміло  зараховувати дану прикмету до відділу істинних і то вже дуже давніх -  з діда - прадіда. 
Хоча не всі забобони такі безґрунтовні. Багато які мають цілком реальну історичну чи практичну основу. Наприклад, думаю самим поширеним у нас є розсипана сіль. Таке чув ще змалечку, це в багатьох людей вже на підсвідомому рівні, як рефлекс.Бачать розсипану сіль і моментально випалюють "До сварки!", "Посваришся!"...І тоді перша ж мінімальна гризня, хоч і через місць стає підтвердженням. А походить дана прикмета з того часу коли чумаки по сіль в Крим їздили і вона була реально дорогим задоволенням. І розсипана сіль на дощатому столі чи на глиняній підлозі напевне часто призводила до сварки. Не думаю, що зараз якийсь чоловік сварить дружину через ту сіль. Якщо так то тут уже ніякий забобон не є оправданням.
Також поширеними є різні застереження, щодо порогу. Не вітатись через поріг, не прощатись, нічого не передавати через поріг, не спотикатись об поріг і впевнений найдеться ще кілька варіантів. Всі про це знають, дотримуються, напоумляють інших, щодо цього. А  коли запитаєш звідки це? Чому так? ...мовчанка, або "люди так кажуть", "бабця так казала", старі люди знають... А пов'язано це з давніми язичницькими віруваннями, про те що під порогом чи біля нього селились духи. І люди задобряли їх жертвоприношенням. В деяких народів вбивали навіть немовлят щоб задобрити духів яких тут же під порогом і закопували. У деяких країнах біля порогу чи безпосередньо під ним ховали шанованих предків і відповідно на поріг ставати не можна було. Скажіть, чого з переліченого ви дотримуєтесь чи вірите? 
Взагалі останнім часом зауважив, що чим дальша людина від Бога, людина яка вважає себе не віруючою, тим більше забобонів вона знає і у них вірить. Такі люди частіше звертаються до різних бабусь, цілителів, ворожок, читають гороскопи і так далі. Знаю таких людей які християнство називають суєвір'ям, пережитковими традиціями. А так насправді якщо розібратись  це вони є суєвірними - у стільки всього нісенітного вірять, стількох дурниць дотримуються. На кшталт того, що вертаються квартал і йдуть на іншу вулицю бо тут кіт чорний перебіг. А для англійців це між іншим на щастя. Або також знаю людей які категорично не вернуться в будинок а то й на подвір'я, якщо щось забули, дзвонять щоб хтось виніс. Хоча логічно подумавши біда можу трапитись саме через те що ти не вернувся за тим що забув.Виключити плиту наприклад... А в США наприклад, можливо хтось чув, деякі люди саме через те що були не там де їм хотілось, вижили. Саме через те що вернулись, запізнились. Бо мали бути в тих хмарочосах які рухнули. Хтось застряг в пробці, хтось щось забув дома і вернувся, хтось запізнився на автобус, в когось поламалась машина...Там були ще якісь ситуації, зараз не пригадаю. Коли читав розповіді цих людей, то бачив ці ситуації в своєму житті і знаю що частіше за все якщо не злюсь то нарікаю...Чому зі мною...Чому саме сьогодні, зараз...Блін, не треба було вертатись...і так далі. Але можливо, дякуючи Божому Провидінню, а не "За що Господи це мені?!", я не встиг у якесь місце.
Тому сам так живу і іншим раджу: якщо довелось повернутись додому - то це привід переконатись чи все вимкнув і всі крани закрив; якщо сидиш на розі столу _ то класно всіх бачиш; жіночка з порожніми відрами - ну то не доведеться надриватись допомагати нести))); кажуть одним рушником не можна двом витиратись чи на одній подушці спати - як на мене то та подушка яка на двох, то найм'якіша подушка ;)
Посміхайтесь, любіть і вірте, але думайте в що :)

Кохання - хвороба F63.9

ВООЗ включила кохання до переліку психічних відхилень під кодом F63.9 поряд з алкоголізмом, клептоманією і токсикоманією. 

«Я підтримала це рішення, - зазначає представник Міжнародної асоціації психіатрів Тіна Берадзе, - і можу пояснити чому. Мова йде не про закоханість, яка час від часу трапляється з кожною людиною. Коли ми закохані, в організмі виробляється легкий наркотик з ряду ендорфінів. Завдяки йому людина перебуває в стані легкої ейфорії і не помічає недоліків партнера. Але цей період проходить, і якщо пара залишається разом, включаються вже інші біохімічні процеси. А коли закоханість протягом трьох років не зникає, тут і починається той самий хворобливий стан, який психіатри називають романтичним коханням. Це зацикленість на одній людині, яка може тривати багато років». 

ВООЗ звернула увагу, що на ґрунті нав'язливої любові виникає багато побутових злочинів і суїцидів. 

Самостійно позбутися такої романтичної любові практично неможливо. Тут без допомоги фахівця не обійтися, - переконані у ВООЗ. 

Симптоми «новоспеченої хвороби»: 

- Нав'язливі думки про іншу людину; 
- Різкі перепади настрою; 
- Завищене почуття власної гідності; 
- Жалість до себе; 
- Безсоння, переривчастий сон; 
- Необдумані, імпульсивні вчинки; 
- Перепади артеріального тиску; 
- Головні болі; 
- Алергічні реакції. 

Цікаво правда чому ВООЗ викреслила гомосексуалізм зі списку хвороб, зате назвала хворобою любов? Також тоді не вписується те що ООН якій підпорядковується  ВООЗ дітовбивство (аборт) визнає правом людини. А аборт не вдаючись в релігійні і етичні переконання, теж тяг не за собою різні психологічні відхилення, зокрема і суїцидальні нахили. Не даремно ж психологи і психіатри проходять курви по постабортному синдрому.

Після таких рішень хочеться поцікавитись на що хворі люди з ВООЗ?

5 алкогольних забобонів чи «хто нам винен?»

5 алкогольних забобонів чи «хто нам винен?»

22.09.11 14:27 / Рубрика: Дайджест

Щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь. Алкоголізм набуває характеру епідемії. В перспективі – це національна катастрофа.

Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили. Згідно даних Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) в 2008 році Україна посіла ганебне перше місце по рівню вживання алкоголю серед дітей та молоді. 40% українців від 14 до 18 років систематично випивають. Загальний рівень вживання алкоголю в Україні – 13 літрів спирту на одного українця щорічно. І щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь.

«Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили»

Про руйнівний вплив алкоголю на організм написано, мабуть, вже тисячі статей і знято сотні документальних фільмів. Кожен може пригадати одну-дві історії про те, як алкоголь ламав життя людині. Здається, цього достатньо, щоби свідомо відмовитися від алкоголю. Але люди все одно п'ють, впиваються і гинуть, бо в суспільній свідомості засіли дикі забобони щодо пиятики, які активно підживлюються зацікавленими особами.

Найнебезпечніший і найпоширеніший забобон: «Пиятика – це частина нашої культури». Взагалі-то, це брехня. Так, українці з давніх часів вживали алкоголь, але ніколи не впивалися. Цитую слова сільського вчителя (кін.ХІХ ст., слобода Римарівка): «П'ють, звичайно. Але у вільну пору. І не видно, щоб від пияцтва зменшувався достаток». Це не має нічого спільного з тим, як п'ють сьогодні: з вечора п'ятниці до самого понеділка

Наприкінці ХІХ століття на Слобідській Україні селяни нерідко взагалі закривали шинки – за громадським вироком. Наприклад, в слободі Пантюхине Старобільського повіту з 1891 по 1894 рік були закриті ВСІ шинки. В слободі Микільській завжди працювало не більше 5 шинків, що вели «помірну торгівлю», та і їх в 1896-му селяни вирішили закрити. І закрили! Можете уявити щось подібне сьогодні?!

Взагалі доходить до абсурду, коли пиятика робиться мало не предметом гордощів, мовляв, ми кого хочеш переп'ємо. Пишатися алкоголізмом – все одно, що пишатися епідемією туберкульозу, СНІДу або захмарним рівнем злочинності.

Другий забобон щодо алкоголю: «Пити чи не пити – це індивідуальний вибір кожного. Хочуть люди – хай п'ють». Такою ж логікою керуються і прибічники легалізації легких наркотиків: якщо люди хочуть, не треба їм заважати. Але це хибна логіка: спочатку легалізують легкі наркотики, потім «легкі» зґвалтування, потім «легкі» убивства?! Так само і з алкоголем: спочатку просто не будемо боротися з пияцтвом, потім дозволимо продавати горілку дітям, а потім прищеплювати «культуру пиття» з дитсадка?!

До речі, «культура пиття» – це третій небезпечний алкогольний забобон . Про культуру пиття дуже полюбляють співати виробники алкогольних напоїв, що роблять гроші на виродженні нації. Насправді, культура пиття – це міф. Не можна пити культурно чи некультурно. Можна пити багато або мало, пити або не пити взагалі. І не вірте рекламі, де кажуть, що алкоголь сприяє спілкуванню! Якість п'яного спілкування завжди набагато нижча. Хочете пересвідчитися? Запишіть на диктофон або на камеру власні п'яні теревені, а потім передивіться на тверезу голову – відчуття огиди і сорому гарантоване. Не відповідає дійсності і те, що алкоголь буцімто допомагає «розслабитися». Алкоголь не знімає втому, а просто забиває її відчуття, «відключає мозок».

Четвертий забобон – про те, що слабкий алкоголь не шкідливий або менш шкідливий, ніж високо градусне пійло. Наприклад, всі наркологи в один голос твердять: пивний алкоголізм набагато небезпечні ший за горілчаний. По-перше, пивний алкоголізм «підкрадається» непомітно: спочатку це одна пляшка в кінці робочого тижня, а потім – кілька літрів за вечір. По-друге, пивний алкоголізм не має середньої стадії – легка і тому малопомітна залежність одразу переходить у важку. А розвинутися він може вже за рік-два, або навіть за півроку. Тому і лікується набагато важче, ніж залежність від «біленької». І це стосується не лише пива, а і усіляких «шалених соків» – фарбованої води зі спиртом.

І, нарешті, п'ятий забобон: «Пиятика – це зло, але його неможливо викорінити. Якщо обмежити продаж алкоголю, будуть гнати самогон або купувати нелегально». Ці «роздуми» також позбавлені логіки. З таким же успіхом можна сказати, що, наприклад, зґвалтування – зло, але його неможливо викорінити, тож і боротися з ґвалтівниками не треба. Ідіотське звучить, так?

«Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку... У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові.»

З забобонами загалом розібралися. Хто сприяє їхньому поширенню – пояснювати не треба. Ті – хто роблять на алкоголізації нації гроші. Наприклад, історик Василь Лаба свідчить, що на Західній Україні українських селян споювали польські пани: «Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку... У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові. Причому купували тільки у свого пана. Горілка давала 40-50% прибутку від маєтку».

А одним із засобів заселення території Луганщини наприкінці ХVIII – на початку ХIХ століття, як свідчать документи, було споювання на ярмарках власниками земель селян, яких в непритомному стані на фірах перевозили на нові місця, де вони і були змушені жити...

«Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус.»

Не гребували споюванням народу і більшовики. В 1924-му на пленумі ЦК ВКП (б) було офіційно скасовано «сухий закон», що діяв з 1914 року, і введено горілчану монополію. Цим Сталін убив одразу двох зайців: очманілий народ стало легше заганяти у «новий порядок» і цей самий народ поніс свої гроші державі-монополісту. Вже в 1926-му доктор А.Шоломович на виступі констатував: «в Москві 60% школярів знають міцні спиртні напої. Були випадки, коли школярі приходили на уроки п'яними... В провінції ще більше п'ють».

Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус. А рекламують алкоголь у нас навіть спортсмени. Наприклад, Віталій Кличко рекламує пиво «Чернігівське» – скажете, не абсурд? З точки зору нормальної людини – так, з точки зору пивних магнатів – вдалий «промоушн». І нікого не цікавить, що від пива ти здобудеш хворі нирки, огидне пивне пузо і дурну голову, а не титул чемпіона світу з боксу...

Зрештою, пияк – це завжди затятий індивідуаліст – для «лицаря чарки» не існує Батьківщини, нації, часто навіть сім'ї. А собутильники – це лише засіб задовольняння своєї власної потреби напитися. До речі, відомі своєю любов'ю до «оковитої» запорізькі козаки під час походів суворо дотримувалися «сухого закону» – порушників жорстоко карали або просто убивали... Ви можете уявити, щоби пияки об'єдналися для захисту своїх інтересів? Я – не можу. Бо пияки не здатні навіть дотримуватися елементарних норм поведінки. Наприклад, не смітити – після святкування Дня міста в Луганську пляшки з площі довелося прибирати за допомогою... снігоприбиральної машини!!

Питання стоїть руба: або ми хочемо жити і виживемо, або ми хочемо пити і вимремо. Все інше – від лукавого.

Дмитро Снєгирьов, НБН

Бути сильним щоб відмовити

  На минулих вихідних я був на весіллі, дотого ж не просто гостем, а дружбою(свідком), як в якому регіоні називають. Здавалось би вихідні пройшли вдало,  музика, дівчата, хороша забава, тим паче, що у зв'язку з обов'язками дружби в мене була дружка,яку доводилось  часто цілувати, оскільки гостям чомусь  було дуже гірко)))) наче б то їм молодої пари не хватало, щоб підсолодити. Одним словом забава удалась,але мова не про це.
  Справа в тому, що я ще років 3-4 тому відмовився від вживання горілки, а рік тому вирішив принаймні на рік відмовитись від вживання будь якого алкоголю. І мова зараз не про причини а про реакцію. Для ні кого не секрет, що не п'ющий на будь якій забаві часто стає  об'єктом уваги, а для декого стає просто метою всієї забави щоб ця людина випила, а в ідеалі напилась. Перші реакції на заяву "Я не п'ю." чую: "ти що бабтист/свідок Єгови?", "хворий?". Не вже християнин не можу бути не п'ющим, і боліти - наче нічого не болить, навпаки ті хто пили то їм наступного дня, а декому і в той же день, було погано. А за столом "ти що не мужик?", "не поважаєш пацанів?"...але ця перевірка "на слабо" на мене абсолютно не подіяла. Але років 6-7 тому діяла))) В більшості всі люди з віком перестають вестись на такі речі, стають більш відповідальні і не йдуть на повідку компанії і не роблять всяких безглуздих вчинків які виходять за рамки: моралі, культури чи просто здорового глузду. Люди погоджуються на такі вчинки з двох причин: через занижену самооцінку і не вміння настояти на своєму, а бо через брак відповідальності. В більшості випадків - люди після скоєння якогось безрозсудного вчинку, потім соромляться цього  і шкодують про скоєне. Бо на справді, піддавшись "на слабо" ми не покращуємо самооцінку, не переборюємо якісь свої страхи і не виростаємо в очах компанії. Бо так насправді ми просто пішли на повідку іншої особи, зробили те що хотіла інша особа а не ми. Ми як дули в дудку так і дуємо а диригент і далі махає перед нами своєю паличкою:) Більше того часто така слабка особа стає просто таким  собі об'єктом розваг в компанії, навіть якщо вона і формальний лідер, і часто сам вигадує всякі "слабо", для компанії це просто об'єкт розваги, а компанія(глядачі) є тим диригентом.
   Є ще один аспект цієї ситуації. Якщо ми вже трохи свідомі, є розуміння того, що насправді потрібно мати достатньо впевненості в собі, щоб не піти на повідку, не піддатись на "ти шо не пацан?" і при цьому не відчувати себе не зручно і не оправдовуватись. Тоді починаємо розуміти своє місце в компанії і справжнє відношення до себе друзів. Справжній друг не буде виставляти тебе на пробу і не спонукатиме до якихось безглуздих чи обезбашених вчинків. Для нього твоя думка важлива навіть якщо він з нею не погоджується.

Гендерна політика, як легалізація гомосексуалізму

Отець Сергій Яровий священик ПЦ КП працює над темою протистояння атисімейним технологіям (гендерна політика, як легалізація гомосексуалізму та ювенальна юстиція). Тема цієї передачі: «ГОМОДИКТАТУРА ТА АНТИСІМЕЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ» (ґендерна політика, ювенальна юстиція, «сексуальне виховання»).

Вам доводилося бувати в театрі абсурду, де все відбувається навпаки? Де на чорне говорять – біле, а на біле – чорне? Де нормальне є ненормальними, а ненормальне – нормальним? Таким театром абсурду, завдяки реалізації на державному рівні політики ґендерної рівності, ювенальної юстиції та «сексуальної освіти» може скоро стати і наша рідна Україна.

«ҐЕНДЕР», «ҐЕНДЕРНА РІВНІСТЬ», «ҐЕНДЕРНА ПОЛІТИКА» На сьогодні в України офіційно ґендер подається як рівність людських прав, охорона дитинства, жіноцтвата сім’ї. НАСПРАВДІ ЦЕ НЕ ТАК. В Європейському Союзі, США, Канаді та офіційній термінології ООН поняття «ґендер» є чітко визначеним і означає: узаконення гомосексуальних «шлюбів» та легалізацію і визнання нормою сексуальних збочень (гомосексуалізм, лесбійство, бісексуалізм, транссексуалізм тощо), впровадження покарання за так звану«гомофобію»  коли хто не визнає нормальними статеві збочення.

В Каліфорнії (США), наприклад, був ухвалений закон АВ394, за яким карається кожен, хто би прилюдно чи в присутності одного гея, висловився, що подружжя між чоловіком і жінкою є єдиним правильним подружжям. За «гомофобію» у Британії та Швеції священики, які проголошували Слово Боже, що гомосексуалізм гріх, були посаджені до в’язниці, у Франції єпископа засудили за «нелюбов і неповагу до гомосексуалістів», у Сербії митрополиту загрожує суд за те, що він назвав гомосексуалістів збоченцями і послідовниками Содому та Гоморри і закликав їх до покаяння.

Ґендерна теорія стверджує, що людина народжується дво – або декількастатевою і що вона нібито сама може вибрати – бути їй чоловіком, жінкою або належати до якоїсь іншої статі (?). Сутність ґендерної ідеології – у подоланні обов’язкового поділу на чоловіків та жінок і в створенні нової людини без статі, яка вільна обирати власну стать (ґендер) на власний розсуд, незалежно відсвоєїбіологічної статі. В тих країнах, де вдалося узаконити ідеологію ґендеру, доходить до абсурду: в них на офіційному рівні не можна використовувати звертання «пане», «пані», «чоловіче», «жінко», забороняється називати батьків «татом» і «мамою». Зображення матері, яка обіймає своє улюблене дитя, вважається дискримінаційним по відношенню до жінки, бо, нібито, концентрує увагу на її репродуктивній функції.

ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ (ЮЮ) Система законодавства, для якої нібито пріоритетними є права дитини та їх захист. Насправді ЮЮ має іншу мету. Це руйнація інституту сім’ї через тотальний контроль над сім’єю, нічим необмежене втручання у справи сім’ї державних чиновників з органів опіки, повна можливість у будь-який час за надуманими обставинами вилучити дитину із сім’ї, фактична заборона батькам виховувати власних дітей. Найжахливішим в ЮЮ є те, що від імені дитини, не зважаючи навіть на думку, побажання та справжні інтереси дитини, виступає державний чиновник органу опіки, який«визначає», що краще «відповідає інтересам дитини». В країнах Євросоюзу чиновники в багатьох випадках визначають, що дітям КРАЩЕ (!) бути в дитячих притулках, де над ними чиниться насильство, також і сексуальне, або в «сім’ях» гомосексуалістів. ЮЮ не має нічого спільного із захистом прав дітей. Вона порушує найбільше природнє право дитини право на кровну сім’ю та виховання власними батьками, а також право батьків на виховання власних дітей. «СЕКСУАЛЬНА ОСВІТА» Насправді це системні програми для дитячих садочків та шкіл із морального розбещення дітей. На заняттях із «сексуального виховання» пропагується пряма розпуста, популяризуються статеві збочення (гомосексуалізм), які оголошуються нормою. Дітей вчать вдягати презервативи, викладають як займатися технікою сексу, зокрема, технікою гомосексуальних актів, провокують до мастурбації, раннього статевого життя тощо.

Ефір за 30.05.2011Радіо Марія

НКВС використовував немовлят для вибивання свідчень із матерів

Вагітним читати не рекомендується

Проект «Янівський концтабір»

Львів – На Янівському цвинтарі у Львові цього року планують встановити пам’ятник 28 дітям, замордованим НКВС у тюрмах міста у 1949–1951 роках. Усі прізвища відомі. Однак не досліджена інша трагедія, 1940–1941 років, коли діти народжувались у в’язницях і там гинули зі своїми матерями.

Безневинно замордованим дітям було від одного дня до двох років. Їхні матері наприкінці 1940-х років перебували під слідством у тюрмах на Замарстинівській і на «Бригідках» у Львові.

Дітей енкаведисти таємно вивезли з в’язниць і живцем закопали на віддаленому полі на Янівському цвинтарі. Про це розповів Радіо Свобода голова Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих, колишній малолітній політв’язень Петро Франко.

«Про те, що на Янівському цвинтарі поховані діти, я дізнався від літнього чоловіка. Мені пощастило тоді як помічнику депутата потрапити в архів і вивчити численні матеріали щодо смерті тих дітей. І тоді я зрозумів, що у братській могилі на Янівському цвинтарі поховані діти з двох тюрем, «Бригідки» і Замарстинівської», – зауважив Петро Франко.

Жінки народжували у тюрмах і були свідомі, що втратять дітей

Однак дитячій трагедії кінця 1940-х передувала інша. За два перші місяці 1941 року на пагорб на Личаківський цвинтар були привезені тіла 123 немовлят віком від одного до тридцяти днів. Це були діти, народжені у львівських тюрмах жінками-політв’язнями. У списку переважають українські імена.

Така доля могла спіткати і сина відомої патріотки й політв’язня Катерини Зарицької Богдана. Дитина народилась у тюрмі у вересні 1940-го. Але енкаведисти побоялось розголосу і віддали немовля дідусеві, знаному науковцеві.

У 1940–1941 роках працівники НКВС арештовували вагітних жінок, які або ж були в ОУН, або ж не сприймали більшовицький режим. Жінки народжували у жахливих умовах. Слідчі били об стіл немовлятами, щоб із матерів вибивати свідчення, каже Петро Франко.

«Ці діти, які поховані на Личакові, в документах зазначено, що вони померли у шпиталях. В архіві мені відмовились надати довідку, бо мовляв, немовлята з лікарень. Але це був хитрий хід НКВС – не зазначати, що діти з тюрем», – наголосив Петро Франко.

Архіви МВС необхідно розсекречувати

Коли німецькі війська увійшли на терени Львівщини у липні 1941 року, вони відчинили в’язниці, і від побаченого львів’яни жахнулись: прибиті до дверей дитячі тіла, трупи і кров. З того часу збереглись фотографії, зроблені німецькою владою, яка ці матеріали використовувала у своїй пропаганді.

Блаженного отця УГКЦ Зиновія Ковалика у 1941 році енкаведисти не лише розіп’яли, а й у живіт поклали немовля.

У Львові у 1941 році було 8 місць катувань людей. Найкривавішим для засуджених був червень 1941-го.

Трагедія замордованих дітей у львівських в’язницях у 1941 році не є дослідженою. На сьогодні обмаль фактажу. Бо ж досі не розсекречені архівні документи МВС, зокрема, адміністративно-тюремного управління, наголошує директор музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий.

У музеї є список понад 1600 розстріляних людей, але скільки з них неповнолітніх, наразі не з’ясовано. «Потрібно проводити науково-пошукову роботу, працювати в архівах. Звичайно жінки народжували в тюрмі на Лонцького, але ми не знаємо долі тих дітей. Можливо, їх забирали у тюрми спеціалізовані. Хоча у той момент творились такі жорстокі речі, що і факти вбивства дітей теж були», – зауважив Забілий.

Історики роками апелюють до керівників держави з проханням відкрити архіви МВС. Але і новому Президентові, і урядові, як і попередникам, бракує волі, зазначає Руслан Забілий. Бо це може бути початком для проведення люстрації в державі.

Галина Терещук, Радіо Свобода

Однобока демократія

В Одесі більше немає українських шкіл. Після того, як міська рада Одеси прийняла програму збереження і розвитку російської мови, в місті всі школи мають статус двомовних. Про це заявив мер Одеси Олексій Костусєв в ефірі радіостанції «Эхо Москвы».

«На останньому виконкомі ми внесли зміни до документів, і статути 124 шкіл... Тому тепер в Одесі школи немає ні україномовних, ні російськомовних, вони всі двомовні - можна хоч так, можна хоч так», - сказав чиновник.

«Батьки можуть вибрати, щоб інші предмети дитина вивчала російською мовою. Це їхнє право. І таке право ми дали. І я вважаю, що це демократія, я вважаю, що це досягнення», - підкреслив Костусєв.

Костусєв зазначив, що «Одеса - це російськомовне місто, і наша культура, вона російськомовна».

«Треба розуміти, що Одеса - це російськомовне місто, і наша культура, вона російськомовна. Якщо в Одеси відібрати російську мову, Одеса втратить самобутність, вона перестане бути Одесою. Великі наші одесити, великі письменники, ми знаємо всі їх імена, вони творили, писали російською мовою», - нагадав градоначальник.

Нагадаємо, раніше Костусєв на першому засіданні нового виконавчого комітету Одеської міськради заборонив депутатам звертатися до нього українською мовою. Депутати одноголосно ухвалили рішення спілкуватися російською. До того ж мер зажадав, щоб документи міському главі подавали також тільки російською.

За матеріалами «ТСН», «Новий Регіон»

Прочитавши цю новину на одному з інтернет-видань, перше що прийшло в голову то обурення. Як так можна і так далі... Але це справа їхня, регіональна, але вважаю що такі рішення варто було приймати після обговорення з громадскістю, наприклад місцевий референдум чи щось таке. Хоча можливо це всерівно малоб той самий результат.Але все таки.

Проте  якщо якась національна меншина бажає щоб їхні  діти навчалась в школі в якій викладають їхньою рідною мовою і всі розмовляють їхньою мовою, так би мовити рідне культурне оточення тоді що. Чомусь не думаю що в Одесі хтось відчував велику проблему, що були українскі школи(Цікаво скільки їх було).

 Але не це мене зачепило найбільше. Зрештою це проблема місцевих мешканців і підозрюю, що великого резонансу це там не викличе. Проте сам факт що місцева влада відверто зневажає і навіть на законодавчому рівні відкидає державну мову і ніхто в Києві навіть не моргне на це оком, це ж бо "досягнення" і "демократія". Зате коли в західних регіонах відмовились вшановувати символіку чужого, більше того тоталітарного режиму одразу ж це осудили на державному рівні, прийнявши відповідні закони і місцевій владі пригрозили кримінальною відповідальністю. Скажіть мені де демократія і досягнення рівноправ'я і свободи.  Якщо це і демократія то якась вона явно однобока!

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая