Ще не вечір, недруги!

Злу варто знати: відповім!
Я ще не втратив дар -
Давати відповідь усім
Ударом на удар.
Іван Ткачик" Мовою душі і серця", поезії. 

Ці слова стали актуальними для нашого видання, як оберіг. Бо боротьба за справедливість  ще триває... Незабаром "Калуське Віче" повернеться до свого читача!

"калуське віче"

Компанія РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ КАЛУСЬКЕ ВІЧЕ, згідно данним, які були подані при реєстрації, здійснює діяльність в сфері РЕДАКЦІЇ ТА ВИДАВНИЦТВА.

Роман Сушко, екс- голова Калуша. Пам`ятаємо...


Гірко, коли йде з життя людина. Страшенно боляче і важко, коли обривається життєвий шлях талановитої людини ще у розквіті сил, повної потужної енергії і творчих планів. Розділяючи трагічну втрату для родини, колектив редакції газети "Калуське віче" висловлює глибокі і щирі співчуття. Хай ніколи не в`януть квіти пам`яті на Вашій могилі, Романе Васильовичу!
Царство Вам небесне і вічний спокій! Україна Вас не забуде! 

Помер екс - голова Калуша Роман Сушко

Колишній міський голова Калуша Роман Сушко. Учора, 26 січня, помер колишній міський голова Калуша Роман Сушко. 

Сталось це після операції на серці, яку йому зробили у Києві.

Роман Сушко обіймав посаду міського голови Калуша у 1990–1998 та 2002–2006 роках.

Народився він 13 серпня 1950 року у селі Болехівці на Львівщині. 1971 року закінчив Львівський політехнічний інститут, отримавши фах інженера хіміка-технолога. У 1971 – 1972 роках працював робітником хіміко-металургійного комбінату у м. Калуш, а з 1972 по 1977 рр. обіймав посади інженера, начальника установок, керівника виробничо-технічного відділу дослідного заводу Інституту хімії поверхні Академії наук УРСР у м. Калуш

Упродовж 1973 – 1976 років навчався в аспірантурі Інституту фізичної хімії АН України, у 1982 року захистив кандидатську дисертацію, ставши кандидатом хімічних наук. У 1977–1990 рр. був головним інженером дослідного заводу Інституту хімії поверхні АН УРСР.

Упродовж 1994–1998 та 2006–2010 років був депутатом Івано-Франківської обласної ради. 1995 року здобув другу вищу освіту на юридичному факультеті Львівського державного університету. У 1998–1999 рр. був заступником міського голови м. Івано-Франківська.

Роман Сушко є автором більше 30 наукових праць та 70 винаходів.

Впродовж 2000–2002 рр. був координатором проекту Асоціації міст України.

 

Магія Карпатської міфології

             





                                     Русалка

Учені й досі сперечаються, хто ж вони — русалки? Одні вважають їх дівами родючості, яких із приходом християнської віри зарахували до нечистої сили, інші вбачають у них покійників, що померли "не своєю", передчасною смертю, а ще інші кажуть, що це найкращі дівчата, яких приносили в жертву богам, аби задобрити їх, забезпечивши собі спокійне і благополучне життя.
 Русалки живуть у лісах та на полях — скрізь, де колись ховали небіжчиків, які наклали на себе руки, й померлих наглою смертю. В народі про русалок також розповідають, що це маленькі діти, які померли нехрещеними й були до семи років потерчатами. Інші кажуть, що русалки — це дівчата-потопельниці, а в деяких місцевостях України ще й уточнюють: саме ті, хто втопився на Трійцю. Мешканці Карпатських гір знають нявок — дівчат із дивовижно гарними обличчями та "отвореною" (відкритою) утробою на спині. У полях живуть мавки — прекрасні істоти з розпушеним волоссям, яке сягає нижче колін. В українському фольклорі русалками бувають і чоловічі персонажі, а також, рідко, літні жінки.
  Після довгого зимового сну русалки з'являються на Троїцькому тижні (через сім тижнів після Великодня). Вони вигулькують із води, бавляться у вербовому гіллі, в лісі облюбовують дуби та берези, роблять гойдалки, щоночі гойдаючись на деревах, стрибаючи та плескаючи в долоні. Усім відомо про чудесний звабливий сміх русалок: ним вони заманюють молодих хлопців і, лоскочучи, змушують сміятися до смерті. Іноді розповідають і пікантні подробиці: русалки лоскочуть парубків своїми персами. За допомогою лоскоту вони намагаються "розпізнати" живого. Адже сміх — це ознака життя. Таким самим чином мерці виявляють живого і в північноамериканському індіанському міфі: героя, який пробирається до царства мертвих, де мешкають предки-тварини, — лоскочуть. "Тоді весняний лосось сказав: "Невже ви не бачите, що він мертвий?" Але той не повірив і промовив: "Полоскочімо його, тоді ми побачимо, живий він чи мертвий".
Зловісне, темне начало, притаманне русалкам, виявляється і в їхніх дивних вигуках: "Дайте мені волосинку зарізати дитинку"; "Ух, ух, солом'яний дух". Сама солома (символ віджилого, з чого вже вилущили зерно-життя) також вказує на зв'язок русалок із потойбіччям. З іншого боку, "солом'яний дух" ріднить русалок із рослинністю, полем, урожаєм.
 Русалки можуть підступити до чоловіка тільки ззаду, бо спереду — захищає натільний хрест. Розповідають, що хлопець, який хотів побавитися з русалками й залишитися живим, вигадав, як можна убезпечитись від них. Надягши одразу два хрести й перекинувши один із них на спину, він місячної ночі вирушив на пошуки чарівних дівчат.
 Захистом від русалок слугують також полин, любисток або татарське зілля, від нявок — часник. Русалка кидається до дівчини й запитує: "Полин чи петрушка?" ("Полин чи м'ята?"). Якщо та відповість: "Полин", — русалка втече. Якщо ж — "Петрушка" чи "М'ята", то русалка скаже: "Ти моя душка!" або "Тут тобі й хата!" — і з реготом залоскоче дівчину до смерті. "Не можна купаться дівчатам на Зелені святки, бо як прийде котора, та єще не візьме з собою у руку полиню, то її непремінно залоскочуть русалки", — кажуть на Полтавщині.
Існують спеціальні обрядові пісні — русальні, які співають у період Зелених свят. Серед русальних є пісня, яка оповідає про зустріч русалки з дівчам та про наслідки цієї зустрічі.

Ой біжить, біжить мала дівчина,

А за єю да русалочка:

Ти послухай мене, красна панночко,

Загадаю тобі три загадочки,

Як угадаєш — до батька пущу,

Не угадаєш — до себе возьму:

А що росте без кореня,

А що біжить без повода,

А що цвіте да без цвіту?

Камінь росте без кореня,

Вода біжить без повода,

Папороть цвіте без цвіту.

Панночка загадочок не вгадала —

Русалочка панночку залоскотала.
 Русалка загадує такі премудрі загадки як істота, яка вийшла з потойбіччя, звідси її "нелюдські" знання й бажання випробувати дівчину, а потім і звести зі світу. Але бувають і такі, кому пощастило втекти від русалок (тікати від них слід уздовж межі, бо через цю перешкоду їм дуже важко перебиратись). Утікачі здебільшого перестають бути такими, якими їх знали до зустрічі з русалками. Вони, буває, безпричинно регочуть, перекривлюючи обличчя.
 П'ятий день Русального тижня — четвер — у народі називають Русалчиним Великоднем або Сухим четвергом (у цей день добре сушити білизну). Люди мусили шанувати свято русалок: не працювати тяжко, особливо не білити хат, не шити, не вишивати, не прясти. За таке русалки можуть позбиткуватись: обмазати сажею побілене, поплутати нитки. Шкодили русалки й без причини: заходили до хати, і якщо не було нікого, накидали сміття в розчину, розкидали одяг по хаті. Згадували випадки, коли вони до смерті лоскотали немовлят чи малих дітей. Гуцули вірили, що в цей день не можна шити, бо за таке може вкусити гадина. Якщо ж доводилось цього дня працювати, застосовували чимало різних оберегів: обкреслювали свяченим ножем коло, в якому було безпечно, в колиску дитині клали часничину.
Під час обряду "проводи русалки", що відбувається наприкінці Русального тижня, учасники дійства звертаються до дівчини, вбраної за русалку: "Полоскочи мене!" Цим вони намагаються убезпечитися від русалок-лоскотух на цілий рік. Цього дня дівчата вбирали голови у вінки із трав, яких боялися русалки, йшли до річки, а потім урочисто проводжали русалок до лісу. Після таких "проводів" можна було безпечно купатися в річці чи озері, не боячись лоскоту.
Лоскочуть до смерті русалки і своїх матерів, якщо ті не поминають їх у суботу напередодні Трійці. Назва русалки "лоскотуха" засвідчує те, що основною рисою цього створіння є звичка лоскотати — занапащати живу істоту через сміх. Самі русалки — роздягнені, нагі, просять у дівчат і жінок намітки, сорочки... Колись маленьких дівчаток одягали так, як дорослих, аж після семи років. Якщо ж згадати, що русалки — померлі маленькі діти (від наглої смерті, нехрещені), то стане зрозуміло, чому вони нагі і просять для себе одягу:


Сиділа русалка на білій березі,
Просила русалка в дівочок сорочки:
"Дівочки, сестрички,
Дайте мені сорочки,
Хоч не тоненької,
Аби біленької!"


 Русалчине тіло буває приховане від стороннього погляду тільки довжелезним зеленавим або світло-червонястим волоссям.
 Колір його й те, що воно незаплетене, ріднить русалок із відьмами та іншою нечистою силою. Із волосся русалок завжди стікає вода. Сидячи на зрубі, у гіллі чи на млиновому колесі, русалка постійно розчісується гребінцем. Та це й не дивно, бо здебільшого русалка — істота водяна, пов'язана з водою, а в народі вірили, що саме розчісуванням волосся можна накликати дощ. Та й не тільки дощ, подекуди розповідають, що із русалчиного волосся може натекти стільки води, що затопить ціле село. Хоча не лише таким може бути вплив русалок на природу. Де вони граються, там трава чи жито ростуть буйно або ж зовсім не ростуть. Русалки — як істоти потойбічні — не залишають на землі сліду, там, де вони танцюють, часом і росу на траві не збито.
На Зелені свята, коли зеленокосі дівчата виходять, щоб подивитися, чи вшановують люди їхню пам'ять, жінки кладуть на межу поля по шматку щойно спеченого хліба, парою якого русалки й живляться. А улюблена пора русалок — полудень та опівнічний час. Русалки тоді розпалюють вогнища та водять довкола танці. Якщо ж раптом хтось наступить на малесеньку іскорку із цього багаття й вона пристане до підошви, то русалка довго ходитиме до того, вигукуючи попід вікнами: "Віддай мені моє!" Опівночі русалки підстерігають необачних. Заманюють своїх жертв чудесним співом — і хто його почує, не зможе оминути русалок-лоскотух.
 А ще, сидячи на дереві поміж гіллям, русалка навмисно може перераховувати популярні чоловічі імена для того, щоб угадати ім'я того хлопця, якого їй вдалось привабити. Доки він не відгукнеться, русалка нічого не може своїй жертві заподіяти. Самі ж русалки імен не мають — як і всі персонажі так званої "нижчої міфології": упирі, мавки, чорти та інша нечиста сила. В одному українському переказі йдеться саме про це. Русалки вимагають, аби жінка відгадала, як звуть кожну з них. Бідолашна довго перебирає всілякі імена і вже не має жодної надії, коли повертається додому її чоловік і розповідає, що проходячи біля річки, почув, як на березі хтось регочеться й вигукує: "А ми собі Феньки, Феньки..."
Розповідають, що русалок можна охрестити. Для цього слід зробити з розмарину хреста, ввіткнути в нього свічку, вийти туди, де водяться русалки, перехреститися й на три сторони свічкою перехрестити воду. При цьому слід читати молитву: "Хрестітеся, русалки, хрестом, водою свяченою і вогнем, перед вами свічка світить, засвітіться, нехрещені, та так і ви перед Божими силами".
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
18
предыдущая
следующая