У листі до одного молодого літератора Максим Горький писав:
«Русский язык достаточно богат. Но у него есть свои недостатки, и один из них — шипящие звукосочетания: вши, вша, вшу, ща, щей».
В українській мові такої проблеми немає, до того ж у ній загалом менше, ніж у російській, вживаються шиплячі. Порівняймо:
Выпивший мужчина полчаса настойчиво стучал в дверь.
Чоловік напідпитку пів години наполегливо стукав у двері.
Шість шиплячих у прикладі російською мовою проти одного шиплячого у прикладі українською (приклади придумала сама).
А професор Олександр Пономарів згадував їхні -ающ-, -еющ-, -ующ-:
«Без активних дієприкметників теперішнього часу не можуть обійтися тільки ті, що ніяк не відійдуть від магічного впливу російської мови з її господствующими, дрожащими, жизнеутверждающими, млекопитающими, нержавеющими, окружающими, пресмыкающимися, разрушающими, страдающими».
Тому, російськомовні українці та українки, почніть нарешті обходитися без вшей у щах. Переходьте на бік добра й милозвучності — на українську!
... більш відомий під прозаїчною назвою
«Пластиліновий». Файний о будь-якій порі року, зокрема навесні. Це не
середмістя, але в межах історичного ареалу.