Виставка за результатами XXIV Загальнопольского бієналє ПАМЯТКИ,

присвяченого памяткам світової спадщини ЮНЕСКО в Польщі

Польща сьогодні є для України прикладом успішної трансформації суспільства у багатьох сферах життя. Це стосується і ставлення до культурної і природної спадщини. У списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Польщі налічується 14 найменувань (в Україні тільки 7). Частина цієї спадщини – спільна для України і Польщі (деревяні церкви Карпат належать до спільного списку).

Фотографія робить кордони прозорими. Конкурс який організувало і багато років проводить Фотографічне товариство в Замості, не тільки знайомить і пропагандує видатні місця Польщі, але й демонструє ставлення до них, повагу до історії і природи країни. Кожний місцевий уряд на своїй території намагається впорядкувати і зберегти всі обєкти історії, культури, природи, які варті уваги, розповісти про них. Старе Місто в Замості теж входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Тому не дивно, що такий фотоконкурс у 1968 р. зявився саме тут. Замойське Товариство Фотографічне має можливість щомісяця використовувати для фотовиставок найкращі виставкові площі в місті. У Ратуші в самому історичному центрі є фотогалерея, у найбільшому кінотеатрі і бібліотеці теж є великі площі для фотовиставок. Всі ці місця безкоштовно надаються фотографам для їх імпрез. Девіз Замостя - «Замостя – місто ідеальне» - для фотографів є актуальним і буквальним з усіх сторін. Міський уряд сприяє проведенню загальнопольського фотоконкурсу і фотофестивалю «Східне» (у якому вже втретє буде брати участь київський фотоклуб «9х12»). У цьому році 3тє місце на конкурсі і відповідну нагороду завоював знімок киянина Андрія Чекановського «Самотня молитва. У Тринітарному соборі в Кракові». Фотоклуб «9х12» і автор призового фото запрошують на відкриття виставки у суботу 25.04 о 14:00 до київської бібліотеки ім. В.Винниченка. Нам хочеться щоб ви відчули близькість Польщі і України, побачили місця нашої спільної історії і самі захотіли зробити фотомандрівку до цих чудових куточків привабливого краю.

Виставка надана Замойським Товариством Фотографічним.

В 19-00 встречаемся на Золотых воротах, пойдем в ресторанчик, где встречались в прошлый раз. Приехал мой старый друг из Познаня, преподает международные отношения, специализируется на Восточной Европе. Преподавал в Литве. Очень интересный и продвинутый парень.

Программа "Время": "300 человек из Польши и Прибалтики получают украинские паспорта для борьбы с ополченцами".

Хроника событий от Alexander  @avaza1972:
 
"Прошло 22 минуты. В программе "Время" 14 раз упомянули слово фашист применительно к Украине. "   

"Идет 43 минута программы "Время". Пока ни одной новости о России."     

"Программа "Время" закончилась. 49 минут негатива об Украине, 1 сюжет по газу, 1 про ветеранов. Сразу после этого реклама водки
"Перепелка".

Если Польша не создаст с Германией общую восточную политику Европейского союза, то ее никто не создаст.Потому что  в ЕС, кроме Берлина, ни у кого нет на Востоке таких широких интересов. 

Українці і поляки. За «Волинь» асиметрична відповідь?
04 серпня 2016, 22:41

    Петро Кралюк

Відразу хочу попередити, що не збираюся писати рецензію на фільм Войцеха Смажовського «Волинь». Тим паче, що цей кінотвір з’явиться на екранах не раніше жовтня цього року. Однак у Польщі (і не тільки) навколо нього створено чимало медійного галасу. Власне, про цей галас і варто поговорити. Він, як, зрештою, й поява самого фільму, свідчить, що проблема волинських подій 1943 року не зникне з польського політичного дискурсу.

Розкручування теми «волинської різанини» у Польщі зараз із медійного рівня переноситься на якісно новий рівень – мистецький, що стає доволі небезпечним. Свідченням цього і є фільм «Волинь».

Значення мистецького впливу чудово розуміє Смажовський, який в одному зі своїх інтерв’ю сказав таке: мовляв, книжки читає небагато людей, а фільми дивляться. Тобто фільм здатний серйозно вплинути на публіку. І цей вплив, ймовірно, буде на шкоду України.

Розкрутка фільму здійснюється фахово. Уже з’явився його рекламний ролик, де, зокрема, маємо сцени «звірств українців». Режисер роздає інтерв’ю. Про фільм говорять мас-медіа. Що ще потрібно? Зацікавлений глядач з нетерпіння чекає на цей «кіношедевр».

Сумнівна «мистецька правда»

Польський соціолог і дипломат Маріуш Машкєвіч, переглянувши робочу версію фільму «Волинь», доволі критично відгукнувся про цей твір. Зокрема, написав таке: «Нам пропонують порцію дешевої пропаганди, від якої жодна зі сторін, яка дивитиметься фільм, не буде почуватиметься комфортно. Є Зося, яка допомагає євреям, є надумані євреї, які (в одній сцені) вітають Червону армію, є погані поляки (теж надумані), є жорстокі і бездумні українці, які вбивають, підбурювані греко-католицьким проповідником. Позитивним є лише православний священик…»

Машкєвіч (і, схоже, не безпідставно) проводить паралелі між цим фільмом та антиукраїнськими мистецькими творами, що продукувалися в «народній Польщі». Вказує він також на історичні невідповідності, яких вистачає в фільмі. Наприклад, представляти типовим явищем греко-католицького проповідника, який закликає до «волинської різні» на православній (!) Волині, це справді «кіно абсурду». І такого, судячи зі слів Машкєвіча, вистачає. Дивним у цьому фільмі виглядає позитивний образ православного священика. Адже чимало таких священиків на Волині були пов’язані з українськими партизанами-бандерівцями – а це, з точки зору режисера, злочин.

Смажовський же у своїх інтерв’ю «доводить», що «волинська різанина» – це чи не найбільша трагедія поляків разом із Катинню й придушенням Варшавського повстання. Такі неадекватні історичним реаліям речі сприймаються цілком нормально в польському суспільстві. Адже, за даними соціологічних досліджень, проведених у 2009 році польським Музеєм Другої світової війни спільно з дослідницьким центром Pentor Research International, поляки вважають, що найбільше вони постраждали під час Другої світової від рук… українців. На другому місці йшли німці, на третьому – росіяни. При цьому лише 14% опитаних заявили, що мали контакти з українцями. А з тих, хто контактував, тільки 10,7% сказали, що їхні родичі зазнали кривд від українців у роки війни. Здавалося, в цій ситуації мала б політична й культурна еліта Польщі попрацювати над виправленням такого вкрай викривленого погляду на минуле. Але, схоже, робиться все навпаки. І «Волинь» Смажовського може цей погляд ще більше спотворити. До речі, згаданий фільм частково фінансувався з урядової казни. Отака зараз у Польщі політика пам’яті!

При цьому Смажовський в інтерв’ю іноді намагається постати в ролі «друга України». Він, мовляв, хоче українцям принести «правду». При цьому навіть запросив українських акторів зіграти в фільмі. Деякі з них відмовились, побачивши антиукраїнську спрямованість цього кінотвору. Але деякі погодились. «Культурних» колаборантів у нас завжди вистачало.

Асиметрична відповідь?

Згадуваний Машкєвіч передбачає таку відповідь з нашого боку на фільм «Волинь»: «Українці дістануть урази. Не на довго. Оскільки у відповідь одразу створять кілька ще гірших і дидактично безнадійних стрічок про поляків, що гноблять український народ і мордують невинних селян на Холмщині. А після того (можливо, за допомогою російських спонсорів) буде знято фільм про операцію «Вісла» або колонізацію Кресів. І так далі і тому подібне».

Якщо ми справді діятимемо таким чином, то це не зробить нам честі. Хіба що породить ще більше непорозумінь між нами й поляками. Як на мене, відповідь мала би бути асиметричною.

По-перше, не акцентувати увагу в літературі, мас-медіа на кривдах українців, які вони зазнали від рук поляків у ХХ столітті. Таких кривд справді було чимало – принаймні українці були більше скривджені поляками, ніж поляки українцями. Українці мали б продемонструвати, що саме вони дотримуються заповіді Єжи Гедройца, котрий закликав два наші народи відійти від примар минулого. Зрештою, треба мати на увазі, що поляків наші кривди, вчинені з їхнього боку, «не дістають». Поляки їх просто намагаються проігнорувати. Зате варто було б постійно показувати полякам фальшування історії щодо волинських подій 1943 року, яке здійснюється їхніми істориками на догоду політикам. Це, зрештою, не так складно зробити. Тим паче, що ці фальшування лежать на поверхні й відбуваються на різних рівнях – у мас-медіа, політичних заявах, зрештою, мистецьких творах. Слід також говорити, що проблема «волинської різні» – це не історична проблема, а проблема передусім політична, яка руйнує польсько-українські стосунки – часто на догоду росіянам. Тим паче, що це справді так. І саме такий підхід викликає певне розуміння в польському середовищі.

По-друге, сумнівній формулі «поєднання через тяжку пам’ять», яку нав’язує нам польська сторона, запропонувати свою – «поєднання через спільні перемоги» (або щось у цьому сенсі). Таких спільних перемог насправді є чимало. Це і Грюнвальдська битва, і битва під Оршею 1514 року, і Хотинська битва 1621 року, і Віденська 1683 року… Список можна продовжувати. А ще не завадило б нагадувати полякам: їхні першорядні національні герої Тадеуш Костюшко, Гуго Коллонтай, Юліуш Словацький мали українські корені – як, зрештою, багато діячів польської політики й культури.

А коли вже говорити про фільми, то я би зняв фільм про українця Михайла Чайковського, чудового письменника, одного з відомих діячів польської політичної еміграції середини ХІХ століття, який діяв на Балканах, в Туреччині, котрий зі зброєю в руках боровся за незалежність України й на руках в якого помер Адам Міцкевич. Ще би зняв фільми про спільну оборону поляками й українцями Замостя від більшовиків у 1920 році, героєм якої був українець Марко Безручко, а також про спільне визволення містечка Грубешова воїнами Армії крайової та Української повстанської армії в 1946 році.

Може, Україна спроможеться зняти такі фільми? Їх поляки точно подивляться.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії
http://www.radiosvoboda.org/a/27899932.html

Встреча президентов проходила в библиотеке и может быть поэтому  больше сравнивали историю с книгой. Польша,  сказал президент Коморовский, "желает закрыть главу, посвященную катынскому вопросу, в Великой книге российско-польских отношений". "Но чтобы ее закрыть, эту главу нужно прочитать до конца". Президент Медведев согласно покивал, мол, само собой. Кто же такие книги оставляет непрочитанными?

 "В настоящий момент прорабатываются некоторые другие правовые аспекты, связанные с катынской трагедией". "Я считаю, что все это в интересах будущего российско-польских отношений. Я считаю,
что во имя будущего мы должны эту страницу перевернуть, но так, чтобы она осталась в памяти и россиян, и поляков", - заявил президент России.

 Всю вину возложили на сталинский режим и на самого Сталина от которого как-бы и сама Россия очень пострадала.

 Дальше дело пошло легче и душевнее. Перешли к теме прошлогоднего падения польского лайнера.  "В любом случае все, что сейчас делается, должно быть доведено до конца, в этом заключаются соответствующие обязанности и госорганов, и следственных структур, которые этим занимаются", -  отметил президент Медведев, - "российская позиция всем известна: техническая экспертиза Международным авиационным комитетом проведена, ее результаты обнародованы". И добавил с намёком: "эти результаты могут, естественно, по-разному интерпретироваться, но работа закончена". 

 Вроде бы как и всё. Но оставалась ещё скандальная тема мемориальной таблички, которую горячие польские родственники погибших всердцах и ослеплённые скорбью прилепили к месту падения президентского самолёта.

  Решили и этот щекотливый вопросец. Оставили на потом. Президент Польши  Коморовский обратил внимание на то, что "содержание текста  будет представлять надпись на польском и русском языках, которая будет согласована обеими сторонами". "Это имеет особое значение в контексте событий последних дней", - сказал президент Польши.

 Вот и всё. Умные люди - президенты, всё уладили, договорились. А  как говорится, лучше с умным потерять, чем с дураком найти.

 ....А всё-таки жаль, что президент России Д.Медведев не поднял вопрос о тексте мемориальной таблички на месте концлагерей, где поляки убивали, издевались и морили голодом пленных красноармейцев в 1920-м году.
Жаль.....

Эдуард Джафаров.

http://joff.ucoz.ru/news/skandal_vokrug_memorialnoj_tablichki_prezidenty_uladili/2011-04-11-464

З Інтернету огляд польських медіа для українських читачів
Historia Problemy emkw oczyma historykw i politologw ukraiskich
Проблема Лемків очима українських істориків та політологів


“Історію не вдаси перекреслити, але з нею можна жити – у дусі правди”
Броніслав Коморовський – президент Польщі

Тема, яку пропонуємо Читачам, є актуальною, хоча й недостатньо дослідженою. “Лемкові – писав Й. Кошко у другому тому «”Енциклопедії Радянської України” – це етнографічна група Українців, які з давніх давен жили на схилах Нижніх Бескид (в Карпатах між річками Сяном та Побрадом, та на захід від річки Уж»).

[ Читати далі ]
.