О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Написано Яценюком ще два роки тому, але хто слухає свого



Арсеній Яценюк
Прем`єр-міністр України 2014-2016 рр.., лідер партії “Народний фронт”, Голова Київського безпекового форуму.
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

  31795  100
28.06.18 14:06Конституція: давайте почнемо предметну дискусію
Минулого року я виклав основні положення конституційних змін, які ми обговорюємо. З’їзд «Народного Фронту» вирішив ініціювати відкриту, предметну дискусію про конституційну реформу щодо розподілу повноважень та відповідальності між гілками влади.

Основний Закон повинен дозволяти тим, кого обрали, зреалізувати те, для чого їх обирали. Це, своєю чергою, дає визначеність громадянам країни.

Всі внутрішні політичні конфлікти України виникали через те, що Конституція або не виконувалась, або була прописана з подвійним тлумаченням повноважень. Двічі конституційні зміни в Україні відбувалися під час революцій - в 2004 і в 2014 роках.

Чому я про це говорю? Бо мав честь працювати прем’єром, спікером парламенту, міністром закордонних справ, міністром економіки, в.о. голови НБУ, а також у регіонах – міністром економіки Автономної Республіки Крим та заступником голови Одеської ОДА. Знаю, як функціонує ця машина. Залишати так як є – закрити шлях до розвитку.

Про головне

В Конституції треба визначити курс на членство України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Сьогодні є однозначна воля більшості українського народу: Україна має бути в ЄС і в НАТО.

Ефективний парламент

Верховна Рада України має бути ефективною, професійною і впливовою. Зокрема, одного народного депутата має обирати більша кількість людей. Тоді він матиме більшу легітимність і відповідальність. Треба зменшити кількість народних депутатів до 300. Що менше депутатів, то більші їхній вплив, легітимність, професійність і відповідальність.

В Конституції треба чітко передбачити, що не може бути народним депутатом України особа, яка має іноземне громадянство.

Пропоную, щоби члени Кабінету міністрів могли одночасно бути народними депутатами - як це є в Німеччині, Британії. У парламентсько-президентській республіці Верховна Рада і уряд мають бути більш скоординовані. Не треба вигадувати велосипед.. Коли  урядовець є членом парламенту, це - ефективніша законотворчість. Урядові законопроекти легше і оперативніше проходитимуть у Раді. Це - діалог між урядом і парламентом. Це - політична відповідальність кожного члена Кабміну перед коаліцією і перед своєю партією в парламенті.

Наразі триває дискусія про повне скасування депутатського імунітету. Ми пропонуємо надати можливість затримання і взяття під варту народного депутата без згоди Верховної Ради України під час або одразу після скоєння ним тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Проте політична діяльність і політична позиція народного депутата України повинні бути захищені.

Вивчивши міжнародний досвід, пропонуємо змінити процедуру голосування в Верховній Раді. А саме: дозволити ухвалення рішень більшістю від присутніх на пленарному засіданні. Це мобілізуватиме парламентарів. Це стимулюватиме міжпартійну єдність у прийнятті надважливих законів. Це вимагатиме персонального голосування.

Водночас пропонуємо в Конституції прописати позбавлення мандату у випадку неособистого голосування народного депутата. Також, позбавляти статусу народного депутата в разі невідвідування пленарних засідань сукупно більше 30 днів протягом сесії без поважних причин.

Вводиться нове поняття: так звані конституційні закони України. Вони ухвалюватимуться не більшістю від присутніх, а більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Конституційними мають бути ключові закони для розвитку держави. Зокрема, закони про Кабмін, про судоустрій, про Президента; Виборчий кодекс; про основи зовнішньої політики; закон про мову.

Жодних новацій в порядку внесення змін і доповнень до Конституції не потрібно. І ця процедура змін має бути найскладнішою: двома третинами депутатів (як зараз). Це найважливіший акт держави. Другі за важливістю і складністю ухвалення, – конституційні закони, - ухвалюються більшістю від складу парламенту. Прості закони - більшістю від присутніх.

Президент - Глава держави і Верховний Головнокомандувач

Залишаюся прихильником парламентсько-президентської республіки, де Президент обирається на загальнонаціональних прямих виборах. Він - Глава держави,  національний арбітр, Верховний Головнокомандувач.

У Президента залишається вся вертикаль призначень у Збройних Силах України. Президент також вносить до парламенту кандидатуру Голови Служби безпеки України. Якщо ми таки позбавимо Службу невластивих їй функцій, то керівник цього органу міг би призначатися Президентом без парламенту. Але ВР збереже функцію парламентського контролю за СБУ. Також Президент призначає керівника Служби зовнішньої розвідки.

У Президента залишається право оголошення воєнного стану, з подальшим схваленням Верховною Радою. Президент очолює РНБО.

Президент керує зовнішньою політикою, але визначається вона Верховною Радою. Фактично, переговорну позицію для Президента повинен готувати уряд на основі Закону “Про основи зовнішньої політики”. Міністр закордонних справ є членом Кабінету міністрів, який разом з Президентом братиме участь в переговорах, буде координатором підготовки переговорної позиції для Президента.

Право вето Президента треба чітко унормувати виключним переліком підстав ветування, визначених Конституцією. Президент скеровує вето в Конституційний суд. Якщо КС вирішив, що вето конституційне, закон повертається для повторного розгляду Радою. Таке вето не може бути подолане: закон має бути доопрацьований і знову проголосований. Якщо Конституційний Суд визнає вето необґрунтованим, - закон набуває чинності.

Президент не повинен втручатися в діяльність органів виконавчої влади та незалежних регуляторів. Зокрема, у вибори. Члени Центральної виборчої комісії призначаються Верховною Радою за поданнями депутатських фракцій, внесеними Головою ВР, - а не Президентом. Так само, парламент призначатиме членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

Аналогічно, не Президент, а Кабмін вноситиме до Верховної Ради кандидатуру на голову Нацбанку, а всі члени Ради НБУ обиратимуться парламентом. Пропонується також розширити завдання Національного банку України. Він має відповідати не лише за цінову й курсову стабільність. До його функцій треба додати сприяння зайнятості населення та забезпечення адекватних, економічно ефективних відсоткових ставок по довгострокових кредитах.

Врегульовуємо також процедуру імпічменту Президента. Вона може бути розпочата у випадку вчинення державної зради, іншого злочину, а також в разі набуття громадянства іншої держави, чи умисного порушення Конституції. В Конституції прописуємо спеціальну слідчу комісію для імпічменту.

В Президента залишаються ті самі повноваження для розпуску парламенту, що й зараз. За винятком одного: право розпустити в разі, якщо протягом 60 днів не сформовано Кабмін, замінюється на право розпуску в разі непризначення нового прем'єр-міністра (це я пояснюю нижче).

Дієздатний Кабмін

Президент вносить до парламенту подання на призначення Прем'єр-міністра, проте кандидатуру визначає коаліція.

Всі члени Кабміну призначаються Прем'єр-міністром за погодженням з коаліцією. Навіть в умовах війни Президенту не потрібний свій міністр оборони: міністром має бути цивільна особа. Вся генеральська вертикаль залишається у Президента. Вертикаль забезпечення армії, - Міноборони, - буде в Кабінету міністрів.

А члени Кабінету міністрів призначаються і звільняються главою уряду одноосібно, за погодженням з коаліцією депутатських фракцій. Прем'єр-міністр має право звільнити члена уряду - без процедури голосування в парламенті, але з одночасним оголошенням нової кандидатури на цю посаду. Коаліція, відповідно до регламенту, погоджує призначення чи звільнення міністрів прем'єром.

Подібний механізм пропонується і для звільнення самого Прем'єр-міністра: одночасно із звільненням прем'єра Радою, коаліція визначає кандидатуру нового глави уряду.

Пропонується, щоб кандидатуру Генерального прокурора вносив не Президент, а Кабінет міністрів. Такий порядок логічніший, виходячи з нової ролі прокуратури.

Влада на місцях

Пропонуємо запровадити інститут префекта замість обласних і районних державних адміністрацій. Префекти призначатимуться Президентом за поданням Кабміну, і здійснюватимуть нагляд за додержанням законодавства. Якщо акт місцевого самоврядування не відповідає Конституції чи законам, - префект зможе ініціювати скасування такого акту в судовому порядку.

Вводимо в Конституції пряму заборону на федералізацію України. Водночас закріпити поняття “Кримська автономія”, - яке базується на історичних правах кримськотатарського народу.

Хочемо також визначити в Конституції фермерське господарство основою аграрного устрою України.

Отже, ми пропонуємо запровадити реальні стримування й противаги у владі. Наголошую – реальні.

Ми вже отримали підписні листи для внесення проекту змін до Конституції. Це має бути публічний процес та прямий діалог з громадянами країни. Звертаємося до всіх демократичних сил у парламенті: почнімо предметну дискусію. В цьому процесі важлива й роль Президента – як він бачить конституційний лад в країні?

Треба вже зараз, перед президентськими виборами, визначити, за що відповідає Президент. Перед парламентськими виборами, які будуть вже через 15 місяців, - які відносини будуть між Президентом, урядом і парламентом. Визначити зараз.

Сьогодні Євген Маланюк народився 124 роки тому




16:11 20.01.2021
· 
У цей день народився ЄВГЕН МАЛАНЮК, який увійшов в історію української культури як письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик, неперевершений поет - тонкий лірик і водночас "імператор залізних строф", твори якого не можуть залишити байдужим. Також він був активним громадським діячем, учасником Української революції - сотником армії УНР,  та помітною постаттю на еміграції.
Завжди напружено, бо завжди — проти течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так — навпростець — де спалює мета.
(Біографія, 1924)
Вільнолюбивий й татановитий поет Євген Маланюк сформувався під мелодії українського степу. Він народився 20 січня 1897 року в с.Новоархангельськ над річкою Синюкою на Херсонщині. Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де він і вирішив повернутися в Україну, щоб взяти участь в обороні та розбудові Української держави.
О земле вічна, ти — одна на світі!
На небі — глибочіє древня синь,
Внизу — прозора велетенська тінь
Від хмари, що жене південний вітер.
(За синє море встане широчинь, Степова Еллада)
Він працював у Генеральному Штабі, був ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. Саме цей досвід пізніше ляже в основу поетичних та прозових творів Є.Маланюка. Зокрема його твір про подвиг героїв Крут досі вважається чи не найкращим серед праць про ті події ("Крути. Народини нового українця").
Гей, де ж той гімн з іржавих сурм?
Де марш непереможних кроків?
Де апокаліпс тих пророків,
Що поведуть в останній штурм?
З поразкою Української революції Євген Маланюк, як сотні інших українських військовиків, опинився в таборі для інтернованих поблизу польського міста Коліша в 1920 р. Там він разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М.Чирський, М.Грива) видавав журнал "Веселка", на сторінках якого побачили світ його перші поезії. В 1923 р. разом із М.Селегієм і М.Осикою випустив у світ невелику збірку поезій "Озимина". 
Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золотосрібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По манівцях заплутаних доріг.
(Під чужим небом, 1920)
Пізніше Є.Маланюк перебрався до Чехословаччини, де у Подєбрадах закінчив Українську господарську академію - осередок української освіти і культури, що об'єднав найпотужніші українські інтелектуальні сили. Відтоді він долучився до суспільно-політичного життя української еміграції. Саме у міжвоєнний період з’явилися його потужні збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).
Від римських провінцій до грецьких колоній
Гриміли століття меча і огня,
Здіймались до неба безсилі долоні
І марно молили великого дня.
(Від віку й донині, Перстень Полікарпа).
Наприкінці Другої світової війни Євген Маланюк переїхав до Німеччини, а пізніше, в 1949 р., -до Нью-Йорка (США). Там вийшла його поема “П’ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964),
культурологічні розвідки та літературно-критичні праці Є.Маланюка, зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).
Серце поета та патріота зупинилося 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. У той вечір він збирався в театр... Похований поет на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке називають українським пантеоном.
А я на полум'ї розлуки
Назавше спалюю роки,
І сниться степ Твій, сняться луки
І на узгір'ях — вітряки.
Там свист херсонського простору
Там вітер з кришталевих хвиль!
А тут: в вікні опустиш штору —
І п'єш, самотній, смертний біль.
(Під чужим небом)
Diaspora.ua 16:11 20.01.2021У цей день народився ЄВГЕН МАЛАНЮК, який увійшов в історію української культури як письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик, неперевершений поет - тонкий лірик і водночас "імператор залізних строф", твори якого не можуть залишити байдужим. Також він був активним громадським діячем, учасником Української революції - сотником армії УНР,  та помітною постаттю на еміграції.
Diaspora.ua
7 год  · 
У цей день народився ЄВГЕН МАЛАНЮК, який увійшов в історію української культури як письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик, неперевершений поет - тонкий лірик і водночас "імператор залізних строф", твори якого не можуть залишити байдужим. Також він був активним громадським діячем, учасником Української революції - сотником армії УНР,  та помітною постаттю на еміграції.
Завжди напружено, бо завжди — проти течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так — навпростець — де спалює мета.
(Біографія, 1924)
Вільнолюбивий й татановитий поет Євген Маланюк сформувався під мелодії українського степу. Він народився 20 січня 1897 року в с.Новоархангельськ над річкою Синюкою на Херсонщині. Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де він і вирішив повернутися в Україну, щоб взяти участь в обороні та розбудові Української держави.
О земле вічна, ти — одна на світі!
На небі — глибочіє древня синь,
Внизу — прозора велетенська тінь
Від хмари, що жене південний вітер.
(За синє море встане широчинь, Степова Еллада)
Він працював у Генеральному Штабі, був ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. Саме цей досвід пізніше ляже в основу поетичних та прозових творів Є.Маланюка. Зокрема його твір про подвиг героїв Крут досі вважається чи не найкращим серед праць про ті події ("Крути. Народини нового українця").
Гей, де ж той гімн з іржавих сурм?
Де марш непереможних кроків?
Де апокаліпс тих пророків,
Що поведуть в останній штурм?
З поразкою Української революції Євген Маланюк, як сотні інших українських військовиків, опинився в таборі для інтернованих поблизу польського міста Коліша в 1920 р. Там він разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М.Чирський, М.Грива) видавав журнал "Веселка", на сторінках якого побачили світ його перші поезії. В 1923 р. разом із М.Селегієм і М.Осикою випустив у світ невелику збірку поезій "Озимина". 
Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золотосрібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По манівцях заплутаних доріг.
(Під чужим небом, 1920)
Пізніше Є.Маланюк перебрався до Чехословаччини, де у Подєбрадах закінчив Українську господарську академію - осередок української освіти і культури, що об'єднав найпотужніші українські інтелектуальні сили. Відтоді він долучився до суспільно-політичного життя української еміграції. Саме у міжвоєнний період з’явилися його потужні збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).
Від римських провінцій до грецьких колоній
Гриміли століття меча і огня,
Здіймались до неба безсилі долоні
І марно молили великого дня.
(Від віку й донині, Перстень Полікарпа).
Наприкінці Другої світової війни Євген Маланюк переїхав до Німеччини, а пізніше, в 1949 р., -до Нью-Йорка (США). Там вийшла його поема “П’ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964),
культурологічні розвідки та літературно-критичні праці Є.Маланюка, зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).
Серце поета та патріота зупинилося 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. У той вечір він збирався в театр... Похований поет на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке називають українським пантеоном.
А я на полум'ї розлуки
Назавше спалюю роки,
І сниться степ Твій, сняться луки
І на узгір'ях — вітряки.
Там свист херсонського простору
Там вітер з кришталевих хвиль!
А тут: в вікні опустиш штору —
І п'єш, самотній, смертний біль.
(Під чужим небом)
Diaspora.ua 

Сказано Арсенієм Яценюком про сьогодення



П’ЯТЬ ПУНКТІВ ПРО ТЕ, ЧОМУ 2021 РІК ПСУЄТЬСЯ НА ОЧАХ

З нового року минуло трохи більше двох тижнів, а 2021-й починає псуватися на очах, разюче нагадуючи свого попередника. З новорічних святкувань Україна влетіла у локдаун на фоні тривожних новин.
Перше. Проблеми із запуском вакцинації від COVID-19. 
У США і ЄС владу критикують за повільність у цій справі, хоча щеплення там стартувало у грудні. Вакцинація триває у Великій Британії, Канаді, Ізраїлі, сусідній нам Молдові й охоплює дедалі більше країн. Наша влада поки обіцяє. Не буде дивним, якщо незабаром від нас парканами відгородиться світ, як від «ядерного реактора» пандемії.
Друге. Хто б міг подумати, що взимку можуть трапитися морози? 
Аж саме напередодні влада з’ясувала, що в Україні не вистачає запасів вугілля для електричної генерації. При тому, що перша половина зими була відносно теплою і не потребувала надмірного споживання палива. «Укренерго» опублікував документ про віялові відключення, явище, давно забуте з 90-х років минулого століття, чим фактично влада визнала – ситуація більш ніж серйозна. 
Третє. У той час, коли українській генерації бракує вугілля, влада дозволяє закуповувати електроенергію в Білорусі, вироблену за участі російських потужностей.
Четверте. З великим здивуванням і тривогою почув заяви про бажання влади запустити на територію України газ із Росії. Про начебто якісь «незалежні компанії» в країні-агресорі.
П’яте. В Україні фактично запроваджено державне регулювання ціни на газ.
Кожен із цих п’яти пунктів вимагає окремого коментаря. Про проблему непрофесійності влади говорять багато й аргументовано. Проте марка некомпетентності може бути чудовим прикриттям для роботи в неукраїнських інтересах. Затримка із початком вакцинації веде не лише до збільшення смертності та ізоляції України, але й посилює позиції Росії в бажанні втюхати нашій владі «Спутнік-Новічок». 
Спроби постачати газ з РФ та російську електроенергію з Білорусі, нищення української енергетики може бути елементом геополітичної гри з відновлення впливу Росії на Україну. А заяви про так звані «незалежні компанії» в Росії, які можуть постачати газ на територію України, - насправді рафінована брехня, бо всі енергетичні компанії РФ прямо чи опосередковано під контролем Кремля, а експорт газу з Росії регулюється законодавчо. Виключно «Газпром» може дати чи не дати зелене світло конкретній компанії поставляти газ. 
Такі, з дозволу сказати, ініціативи вбивають газову незалежність держави, яку ми досягали тяжко, але досягли. 
Для мене це ще й особиста історія, оскільки з російської енергетичної голки зняв країну мій уряд, розриваючи тенета, в які роками упаковувала нас Росія. 
І тут варто нагадати про минуле, яке знову може стати нашим майбутнім. Про постійний енергетичний шантаж України з боку РФ. Про передноворічні поїздки до Москви наших делегацій із проханнями укласти газові угоди. Це приниження як переговорників, так і України як держави було не так вже й давно, до 2014 року. Результати переговорів породжували чимало політичних криз усередині нашої країни. Нагадаю про «політичну ціну» на енергоносії, про намір РФ прибрати до рук «Нафтогаз» і заволодіти ГТС. Про неймовірну корупцію на російському газі, яка існувала, про дефіцит «Нафтогазу» в 10 мільярдів доларів і банкрутство, до якого його вели свідомо.
Ми це змінили, через незалежність енергетичного сектора порятувавши незалежність самої держави. «Нафтогаз» перестав бути збитковим. Ми виграли суд у російського «Газпрому» на 5 мільярдів доларів. Ми передбачили субсидії для тих верств населення, які не можуть оплатити ринкову вартість газу, і близько 60% громадян України отримували фінансову допомогу від держави. 
Робота зроблена, складна ринкова система була запущена і почала працювати в режимі самовідтворення. Не заважайте, розвивайте. 
Натомість влада банкрутує українську енергетику, не спромігшись забезпечити вугілля відповідно до нормативів. Планує віялові відключення. Пропонує адміністративне регулювання цін на газ у стилі СРСР. І тепер наш енергетичний ринок хочуть віддати під російську електроенергію і російський газ.
Не можна дозволити нишком під розмови про «непрофесійність і некомпетентність» розтягнути по шматочках, поточити наче міль основи енергетичної незалежності України. Не можна з-під поли продавати те, що робить нас резистентними чи то у питанні «ковіду», чи то у питанні економіки, чи питанні нацбезпеки взагалі. 
І тут питання не до дрібних виконавців. Після неконституційних дострокових парламентських виборів, дозволених нинішнім продажним Конституційним судом, країна фактично перетворилася з парламентсько-президентської на класичну президентську республіку. 
Тому і зовнішня, і внутрішня політика, і питання, які відносяться до компетенції уряду чи парламенту, сьогодні сконцентровані тільки в одному кабінеті – і це кабінет президента України. 
Якщо політична воля з цього кабінету не буде транслюватися на всю країну через вертикаль влади і не означатиме також політичної відповідальності, 2021 рік, на жаль, виглядатиме далеко не таким, як про нього говорили українці у новорічних тостах. І не таким, як про нього говорив у своєму зверненні до країни президент.

До роковин лесі українки

Eвген МАЛАНЮК
КНИГА СПОСТЕРЕЖЕНЬ

ДО РОКОВИН ЛЕСІ УКРАЇНКИ
(13. II. 1871)

I

Справжній мистець, себто творець у мистецтві, є, одночасно, відкривач.
Перед ним ніби всі на те дивилися і, здавалося їм, — бачили. Але допіру мистець об'єктивізує й усвідомлює наслідки того бачення, допіру мистець розкриває й показує — і тим переконує. О, не аргументами, не софістикою й діялектикою, не оповіддю й коментарями, а самим живим образом. „Не розказом, а показом", як колись вимагали у війську вчити рекрутів.
Цей закон мистецтва довелося ще і ще раз перевірити при огляданні проекту пам'ятника Лесі Українки ще в студії різьбаря.
Що Леся Українка була визначною, епоховою і навіть великою, що вона належала до клясиків нашої літератури, — це ми ніби всі знали. Ба що більше, ствердження того факту — особливо у 20-х і 30-х рр. — стало загальником, труїзмом, напівстертою обіговою монетою і для літератів, і для читачів. Але, як це завжди буває (а при безкритичності й браку ієрархізованого суспільства — поготів), — ці загальники шелестіли собі по шпальтах часописів, порожньо лунали на академіях, мідяком переходили з рук до рук. Твердження такі увійшли собі в систему інших давно змертвілих програм і обрядів, і лежали там, безкрилі й безлунні, для загальної більшости земляків.
Добре, отже, що авторові проекту пам'ятника в Клівленді, як справжньому мистцеві, пощастило розкрити в нім і показати головну суть Лесі Українки: вічний сенс її постаті і справжнє єство її особистости, як письменника й людини.
Одним словом, добре сталося, що творцем пам'ятника є мистець тієї міри й того духа, що Михайло Черешньовський — одне з тих кількох імен, які духово усправедливлюють існування теперішньої нашої еміграції.

ІІ

За свідченнями сучасників Леся Українка була невеличкого росту (покійний Евген Чикаленко, сам росту нижче середнього, звичайно підносив руку на висоту своїх грудей). Була вона схорована, зжерта під кінець життя сухотами кісток. Жіночої вроди та й вроди взагалі — не мала, бо й той чар свіжости, що бачимо на деяких фотографіях дитинства, ніколи не розквітнув, а, зів'явши передчасно, зник без вороття.
Отже, зовнішні, фізичні дані — різьбяреві сливе не давали матеріялу, тим більше для пам'ятника, що, з природи речі, мусить мати елемент монументальности. Можна припускати, що Михайло Черешньовський над цією проблемою довго не зупинявся, а пішов за голосом своєї музи, яка у нього завжди одуховлює матерію, появляє духовий еквівалент речей і постатей.
І справді, в запроектованій ним постаті від „фізики" залишилися — хіба антично-прекрасна голова Лесі з її високим чолом Атени-Софії, та ще той біль, що горів у ній завжди і що супроводив і підкреслював урочистий тріюмф її духа: той титанічний, мовляв Грушевський, її хід на вершини. І от, саме ця тріюмфальна перемога над тілесним і земним і становить наймонументальніше в монументі Черешньовського.
Леся Українка — в її визволеній духовій сутності — в цім монументі — вже не йде, а, власне, гряде. Гряде, як непереможна правда, як необорна, як неуникнена неминучість. А при тім — жадної пересади, жадної котурняности, зовнішньої величности і якого будь фальшу. Справжня природня простота високого мистецтва.
Над ледве проступаючім, скорше відгадуванім, аніж присутнім, тілом — ледь-ледь еллінізовані, прості шати, ледь-ледь намічений старогрецький меандровний взір та звичайна собі нагортка на плечах — і вже не доба перелому ХІХ-ХХ століть, не сучасниця Коцюбинського й Олеся, не схорована донька Олени Пчілки, а мешканка вершин і вічности, повноправна громадянка Олімпу! А при тім, — Леся Українка, що інакшою і не може бути.
Так Михайло Черешньовський відкрив і розкрив суть Лесі Українки — олімпійки, Лесі Українки — клясика в доглибнім, а не історично-літературнім значенні цього слова. Людська подоба, що була сосудом Духа.

III

Вкоренилася у нас недобра звичка робити з Тараса Шевченка якийсь універсальний еталон для міряння всіх літературних і позалітературних явищ. Криється за тим своєрідний і в наслідках зловісний примітивізм, що так адже ж часто на нас мстився і мститься.
Не уникнула тих порівнянь і Леся. А що Шевченко, за зовнішньою аналогією в інших народів, має бути клясиком, то перед останньою війною вийшла навіть чимала праця покійного Евгена Пеленського саме під наголовком „Шевченко — клясик". Праця була неглибока і навіть, всупереч намірам автора, не академічна, бо зводилася, фіґурально кажучи, до підрахунків, скільки разів і де саме вжив Шевченко таких слів, як Юпітер, Юнона, Венера, Зевс і т. п.
Приходиться ще і ще раз повторити те, що протягом десятків літ доводилось повторяти, а саме, що Шевченко — явище єдине й неповторне, що то вийняток, а не „правило", що то згусток затисненого єства народу, що то вибух вулкану, якого не легко вбгати в сякий-такий „літературний процес", проаналізувавши „оточення" й відшукавши сакраментальні „впливи".
Вже раз назавше треба стати на ту точку погляду, що Шевченко був, є і, певно, — аж до осягнення нами державної суверенности — буде явищем згущено-національним в такій консистенції, що ще довго залишатиметься герметично-неприступним для більшости чужинців, навіть для українофільсько-настроєних найближчих сусідів.
Його символи й образи, його стиль і дух, його словництво й синтакса, його метрика й ритміка є настільки глибоко (расової) національні, що аналогій, властиво, немає. І в цім полягає трудність, фактично неможливість, підійти до нього з-зовні, з-поза українського духово-культурного кругу.
Дорога до нього веде таки з самого ядра духового й психічного українства.
Можна додати, що такі питомо-національні явища, як музика Ваґнера, поезія Лямартіна чи Гельдерліна, проблематика Виспянського чи Міцкевіча, назагал залишаються в зачарованім крузі їх національности, мимо, що ті круги знаходяться в спільнім колі європейської духовости й культури.
Шевченко був проявом не так нації, як нашої (дуже складної!) раси, її підземно-тектонічних, ще не збагнених нами, до кінця непросвітлених, глибин, що дуже яскраво показав Юрій Русов („Душа і дух нації").
Леся Українка — вже явище національне. Це прояв нації — напередодні її політичного відродження й спізненого культурного самоусвідомлення.
Є якийсь особливий історичний сенс у тім, що піонерська праця — „Поетка українського рісорджімента" — Дмитра Донцова була стимульована саме Симоном Петлюрою, на той час редактором журналу „Украинская Жизнь". В першій своїй редакції та праця з'явилася в рік смерти Лесі Українки і на рік перед першою світовою війною, в редакції ж остаточній праця та очолила перше число відновленого р. 1922 Літературно-Наукового Вістника.

IV

Колись прозорливий і точний Франко окреслив був (р. 1898) особистість Лесі Українки (ще лірика!), як „чи не одинокого мужчину на всю новочасну соборну Україну". Як кожна парадоксальна формула, і ця дещо переяскравлена (немало було в творчості Лесі Українки також чисто-жіночого, українсько-жіночого). Ця формула, на жаль, теж зробилася загальником, над дійсним сенсом якого мало хто зупиняється.
Так, характер і воля цієї фізично-схорілої жінки були й залишаються винятковими, сказати б у всеевропейському мірилі. Щось від французької Жанни д'Арк було в ній. І чи не ролю саме Жанни д'Арк в нашій літературі, а, тим самим, і в історії нашого народу, відограла ця хоровита й така прекрасна в своїй високій простоті донька княжої Волині...
З підручників теорії літератури відомо, що найвищим родом поезії є драма.
Леся ще в дитинстві проявляла до неї нахил, бо з братом своїм, як згадує, провадила в саду такі „дитячі" забави, як... інсценізування Іліяди та Одисєї. Але почала вона (у віці 12 літ), розуміється, з лірики. І лірика та була спочатку (Леся-поетка не мала в собі ані дочасної зрілости поета, ані вродженого потужного ліричного дару) — досить епігонська, з неуникненими й досить зовнішніми ремінісценціями з Кобзаря та явним впливом поетичної яловости по-шевченківської доби, хоч з пізнішим захопленням (і перекладами) тоді дуже популярним Г. Гайне.
Розуміється, Леся росла, як поет, з кожним віршем, з кожним роком. Леся-письменниця — то був безперервний розвій і послідовне становлення, пізніше вже явний для всіх отой вольовий „титанічний хід по велетенських уступах" (слова М. Грушевського). Вона росла інтелектом, характером, дисципліною праці і окриленою волею до вершин та досконалости. Згодом та творча праця її сполучується з відчайною, справді смертельною боротьбою з жорстокою хворобою. І творчість Лесі Українки останніх (1909-1912) років, років „рвучкої боротьби зі смертю" — стає якби своєрідною формою цієї боротьби і дає таку вершину, як „Камінний господар".
Її лірика, згодом її перехід до фабульної епічної поеми — дають речі досконалі, з формального боку — без закиду, ба й справлені між ними — шедеври („Суворий Дант", „Хотіла б я уплисти за водою"), згодом речі, де вже проступає Леся Українка на повний зріст ("Fіаt Nох", "То bе оr not to be" і, зрештою, вже драматична „Іфіґенія в Тавриді"), в яких явно відчувається близьке драматургічне майбутнє. І все ж, лірика ані епіка не були її областю.

Її драматичний нерв, драматична жилка, видно, ніколи не завмирали. Внутрішній, органічний гін до драматичної форми проявляється то тут, то там і то не тим, що пронизує її ліризм, як це є майже традицією у нас (проза Яновського, лірична драма Миколи Куліша, ба навіть „Слово о полку", що аджеж, без сумніву, є поемою ліричною). Навпаки, самий ліризм Л. Українки, чим далі, тим частіше й виразніше набирає суто-драматургічного характеру: лірика монументалізується в монолог (вже в раннім „Ангел помсти"), а, спираючись на епічно-поемнім досвіді, переходить в діялог („Три хвилини") і врешті в драматичну поему („Кассандра", „У пущі", що була, між іншим, задумана ще р. 1898). Звідси вже залишається один крок до справжньої драми, що стала її письменницькою долею, життьовим покликанням і творчим вінцем.
Як у хемічних реакціях часто буває потрібен т. зв. каталізатор або просто поштовх чи струс, так у біографіях великих творців часто зустрічаємо не конче аж життьову катастрофу, але душевну рану, психічний шок, психічну травму, що якби відкривають нове творче джерело, або й обертають його в рвучку ріку.
Ролю такого „каталізатора", такого психічного струсу відограло в житті Лесі Українки її сильне, велике, правдоподібно перше (й останнє) кохання, люто обірване смертю коханого.
Десь р. 1897, либонь в Ялті, Леся Українка спіткала білоруса-журналіста Сергія Мержинського, що був теж сухітником. Спіткання це спалахнуло одразу ж палким коханням. Вибранець Лесі приїздив був до Гадячого (є спільна фотографія на луках річки Псла) до матері вибранки. Здавалося, що щастя буде повне й тривале. Але вже в лютому р. 1901 в Мєнську Мержинський вмирає на руках Лесі... І протягом однієї ночі Леся Українка пише драматичну поему „Одержима" з вікопомною датою: 15. II. 1901. Протягом однієї трагічної ночі і страшною ціною тієї ночі Леся Українка стала драматургом. Ця вельми важлива — суб'єктивно і об'єктивно — подія в житті і творчості Лесі, поскільки знаю, не була ширше відома, певно з тієї простої причини, що „білоруський роман" Лесі залишався родинною таємницею. Та й не в характері Лесі було такі інтимні переживання розкривати. Навіть вірші, присвячені любій людині (р. р. 1897-1904), не були друковані: вони побачили світ вже по другій світовій війні, і то — на еміграції — майже 35 літ по смерті авторки. А, проте, проблема періодизації творчости Лесі Українки і момент народження в ній драматурга — цікавили таких критиків-дослідників, як М. Євшан і М. Зеров. І вони обидва (Євшан ще р. 1913, Зеров вже всередині 20-х років) висказували певні припущення й гіпотези, а Зеров — лише на підставі аналізи самих творів — майже відгадував дату творчого „переродження" письменниці, не згадуючи про саму подію, і, може, не знаючи про ту страшну лютневу ніч у Мєнську, коли Леся схилялася до холодіючого чола мертвого коханого...

І квітка щастя раз на завжди зникла,
Як леґендарний з папороті цвіт.

Перелом у творчості Лесі Українки збігся з переломом століть і Леся Українка-драматург з'являється на самім початку нашого XX століття.

V

Клясицизм, вірніше, олімпійство Лесі Українки вимагали б хоч короткого застановлення вже хоча б тому, Ідо літературна термінологія, як все в цій особливій добі, перейшла не одну інфляцію і нині фактично так, як не існує.
Насамперед слово „клясик" чи навіть „олімпієць" не треба вважати за ранґу чи ступінь ієрархії. Це просто — тип мистця. Але звернімось до прикладу.
Навіть не мавши надто буйної уяви, легко можна собі уявити спосіб реаґування, наприклад, на таку лютневу ніч в Мєнську, яку пережила р. 1901 Леся Українка, у різних мистців.
Цілком ясно, що, напр., Шевченко, Шіллер чи Байрон реагували б (у творчості, розуміється) цілком інакше, аніж, напр., Горацій, чи — в часі значно ближчому до нас — „олімпієць" Ґете.
Перша група — назвім їх „романтиками" — напевно вибухнула б могутнім вулканом серця, грозою гніву і прокльонів, бурею пекучих сліз, викликів і, може, погроз до самого неба („А ти, Всевидящее око..."). Другі два реаґували б на ту подію інакше. І це зовсім не значить, що вони мали холодніше серце чи були позбавлені темпераменту, як було б разючою помилкою вбачати ці прикмети у — клясика і олімпійця — Лесі Українки.
Вона могла бути й безумною Офелією, й тією Одержимою, що її „любов ненависти навчила", і демонічною Кассандрою, і бранкою, що кидає ґвалтівникові:

Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш.

Це справа не темпераменту й жару серця, навіть не могутности того чи іншого мистця.
В кілька літ по тій же мєнській ночі, згадуючи її знову, поетка стверджує:

Мовчи, душе, спини свій стогін, серце,
Так мусить
 (— підкреслено авторкоюбути...

І лише прислухаючись,

Чи не заглух в душі мій давній грім?...
Якщо мене зима пройме до серця,
Мою весну таємну переможе, —

Тоді... вона скаже:

Умри, душе, розбийсь, холодне серце,
Так жить не варт!

На мій особистий, зовсім неарґументований погляд, „клясичність" (поза багатьома іншими властивостями) полягає на певнім „топографічнім положенні" мистця по відношенню до життя й всього існуючого. Клясик уміє перебувати на такім пункті, з якого речі і істоти видно всебічно, в трьох, що так скажу, вимірах.
Тому у Лесі Українки ми либонь не зустрінемо прокльонів (чи апеляцій до сумління) ворога, закликів, щоб, напр., ворог „прозрів" або „схаменувся", — а це досить часто і з великою силою почуття роблять саме „романтики".
Леся Українка-„олімпієць" бачить „всебічно", отже знає, що ворог тим-то й ворог, що іншим бути не може. Бо —

так  мусить   бути.

Вересень 1961.

Так звані „білі" себто не-римовані, вірші з'являються в визначних поетів відносно пізно (прикладів є немало), у віці, коли зеніт життя вже перейдено, хоч не конче аж тоді, коли, мовляв Франко, „вниз котиться мій віз." Маю на думці явище, коли білий вірш з притаманною йому рефлексійністю з'являється природ н ь о, сам-собою, а не як завдання „спробувати ще цієї форми", не як експеримент, а дальший тяг творчости, коли вона, перебуваючи поміж двома бігунами — емоцією і інтелектом, — органічно пересувається в бік цього останнього.

Інтелектуалізм завжди ціхував творчість Лесі Українки. Отже не дивно, що білий вірш (такий характеристичний для драматургії!) з'являється у неї вже досить рано (1897 р.) і білим же віршем були написані такі шедеври як „Офелія" і „Суворий Дант" (1898 р.). Маю, одначе, тут на увазі ту виразну стилістично-споріднену групу поезій білим віршем, що поставали в атмосфері революційного передгроззя 1900-1905 рр., надто по згаданій вище особистій драмі Лесі.
Дивним присудом долі ця група віршів не була друкована ані за життя поетки, ані в пізніше видаваних збірних виданнях. Причиною цього могла бути занадто інтимна тематика деяких з тих поезій. Не виключені також рації цензурного порядку. Але може бути також припущення, що авторка тоді, кажучи метафорично, якби не бачила читача, спроможного ці поезії сприйняти, і тому воліла їх наразі не публікувати. Отже вірші цієї групи стали відомі лише року 1946, вже на другій еміґрації, в цикльостильнім виданні ,,Т е р н о в и й  в і н е ц ь" („Слова на дорогу"), призначенім для наших робітників, вивезених під час німецької окупації.
З цієї скромної і мало тепер доступної книжечки-альбому вибираю один з таких „білих віршів", датованих роком 1904. Його, зовсім не „рефлекційна" лише, природа вражають своєю могутньою візійністю й просто пророчественністю, які вповні сприйняти може лише с у ч а с н и й читач:

І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя! Сам Бог поставив
Супроти тебе силу невблаганну
Сліпої долі. Оточив тебе
Народами, що мов леви в пустині
Рикали, прагнучи твоєї крови.
Післав на тебе тьму таку, що в ній
Брати братів не пізнавали рідних.

І в тьмі з'явився хтось необоримий,
Якийсь дух часу, що волав ворожо:
„Смерть Україні!"
Та знялась високо
Богданова правиця, і народи
Розбіглися, немов шакали ниці.
Брати братів пізнали і з'єднались.
І дух сказав: „Ти переміг, Богдане,
Тепер — твоя — земля обітованна!"
І вже Богдан пройшов по тій землі
Від краю і до краю. Свято згоди
Між ним і духом гучно відбулося
В золотоверхім місті.
Але раптом
Дух зрадив.
Знову тьма, і жах, і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,
Та не в чужій землі, а в нашій власній.
А далі — розлилось Червоне Море
І розділилося по половині,
І знов злилось докупи й затопило —
Кого? Ой, леле! Новий фараон
Пройшов живий поміж Червоне Море,
Але козак з конем пропав навіки.
Співай, радій ненависна чужинко,
Бий в бубон і лети в танок з нестями,
Кінь і їздець в Червонім Морі згинув,
Тобі зостався спадок на прикраси,
Бо зносиш ти України клейноди,
Святкуючи над нею перемогу.
Такий для нас був вихід із Єгипту...
Немов потоп. Заграло і ущухло
Червоне море, висохло й осталась
Безрадісна пустиня після нього
І став по ній блукать новий Ізраїль,
По тій своїй землі обітованній,
Немов якась отара безпричальна.
З отарою блукали й пастухи,
В ночі за тінню йшли, а в день з вогнем.
Коли ж у їх з'являвся дух величний,
Що вогняним стовпом палав у тьмі,
А в день ішов мов туча грізно-біла, —
Вони не вірили своїм очам
І врозтіч розбігались манівцями,
І попадали ворогам в полон.

...Чи довго ще о, Господи, чи довго
Ми будемо блукати і шукати
Рідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти Духа,
Що він зламав свій заповіт великий,
Той, взятий з бою волі, заповіт?
Так доверши ж докраю тую зраду
Розбий, розсій нас геть по цілім світі,
Тоді либонь журба по ріднім краю
Навчить нас — де і як його шукать.
Тоді покаже батько свому сину
На срібне мариво у далені.
І скаже: „Он земля твого народу!
Борись   і  добувайся  Батьківщини,
Бо прийдеться загинуть у вигнанні
Чужою-чуженицею в неславі."
І може дасться заповіт новий,
І Дух нові напише нам скрижалі.
Але тепер? Як маємо шукати
Свого народу землю? Хто розбив нам
Скрижалі серця, духа заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,
Що нас зайняв в землі обітованній?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли новий загине Вавилон?

(1904)

До змісту книги Eвген МАЛАНЮК "КНИГА СПОСТЕРЕЖЕНЬ"



Зрада відпочатку з боку української зе-влади загиблого екіпажу

Данілов про катастрофу PS752 в Ірані: не всі наші партнери були ними насправді

http://blog.i.ua/community/662/2314436/
Данілов про катастрофу PS752 в Ірані: не всі наші партнери були ними насправді

КИЇВ. 8 січня. УНН. Україна у низці питань не отримала тієї підтримки, на яку розраховувала, від партнерів у справі про збиття літака МАУ рейсу PS752 біля Тегерану. Про це у п’ятницю сказав журналістам у Києві секретар РНБО України Олексій Данілов, передає кореспондент УНН.

Так, зазначив секретар РНБО, на сьогодні у справі про катастрофу тривають перемовини, триває розслідування Генеральної прокуратури України.

З його слів, питання ускладнюється тим, що Іран — “непроста країна, непрості відносини”.

“Єдине що я можу сказати — на привеликий жаль, не всі партнери, які кажуть що вони партнери, в данному випадку були нашими партнерами”, — зазначив Данілов.

Він заявив, що не може сказати, про які країни йде мова, але додав що “на певні наші звернення ми не отримали ту підтримку, яку б ми хотіли отримати”.

Нагадаємо, у Києві сьогодні вшанували пам’яті загиблих пасажирів та членів екіпажу рейсу PS752 у небі над Тегераном.

Як повідомляв УНН, рівно о 6:14 (за іранським часом) 8 січня 2020 року під Тегераном був збитий Boeing 737 рейсу PS-752 компанії “Міжнародні авіалінії України”.

У результаті авіакатастрофи загинули 176 пасажирів і членів екіпажу, серед яких 11 українців і 63 громадян Канади.

Іранські війська 11 січня заявили, що український Boeing був збитий випадково, виною став людський фактор: літак пролітав поруч з військовим об’єктом Ірану і був прийнятий за “ворожу ціль”, а саме — за крилату ракету. При цьому, в Ірані відзначили, що очікували атаки з боку США, у зв’язку з чим системи ППО країни були приведені у повну бойову готовність.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що очікує від Ірану повного визнання провини, офіційних вибачень, покарання винних і виплати компенсацій.

Катастрофа літака МАУ: Зеленський переконаний, що винні будуть притягнуті до відповідальності
Катастрофа літака МАУ: Зеленський переконаний, що винні будуть притягнуті до відповідальності

КИЇВ. 8 січня. УНН. Президент Володимир Зеленський заявив, що всі винні у збитті літака рейсу PS752, обов’язково будуть притягнуті до відповідальності, адже строку давності у таких злочинів немає, передає УНН.

“Ми дуже добре пам’ятаємо цей день і цю жахливу трагедію. Сьогодні перша гірка річниця, річниця того чорного дня, коли було збито український пасажирський літак у небі Ірану. Трагедії такого масштабу — це завжди рубець на серці нації”, — написав Зеленський.

За його словами, вже ні в кого немає сумнівів у тому, що “двома ракетами були злочинно забрані життя 176 мирних людей на борту мирного літака”.

“Не знати тоді, що в повітрі саме пасажирський літак, було неможливо. Не зрозуміти, що перша ракета вразила зовсім не військову ціль, також було неможливо. Це вже аксіоматичні дані. Це те, що вдалося дуже швидко встановити завдяки професійній роботі наших спеціалістів з безпеки, експертів і дипломатів. Це те, з чим абсолютно погоджується світова спільнота. Зрозуміло, що всі винні в цій катастрофі обов’язково будуть притягнуті до відповідальності. У сучасному світі немає шансу, що такий злочин залишиться без належної реакції. Строку давності у таких злочинів теж немає”, — зазначив Зеленський.

Президент зауважив, що Україна, очевидно, також “іде до дієвого покарання винних та отримання належних компенсацій для сімей загиблих”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Данілов: Україна не повинна приймати пропозицію Ірану про компенсації

“Все це обов’язково буде зроблено. Бо тільки так справедливо. Хоча все це, на превеликий жаль, уже ніколи не компенсує людських втрат”, — наголосив Зеленський.

За його словами, найменше, що могла зробити держава для вшанування пам’яті людей, це відзначити їх званнями Героїв України. Назавжди закарбувати прізвища героїв у нашій історії.

“Зовсім скоро матимемо пам’ятне місце, куди могли б прийти родичі, близькі загиблих, просто громадяни. Щоб згадати, подумати, посидіти поруч зі своїми. І де можна було б хоча б частково позбутися відчуття тієї шаленої несправедливості від того, що сталося. Скільки б часу та зусиль не потребував процес переговорів і вся необхідна міжнародна робота, ми отримаємо всі відповіді та обов’язково одержимо всі необхідні компенсації”, — розповів Зеленський.

Сьгодні, 8 січня у Києві вшанували пам’ять загиблих пасажирів та членів екіпажу рейсу PS752.

Нагадаємо, рівно о 6:14 (за іранським часом) 8 січня 2020 року під Тегераном був збитий Boeing 737 рейсу PS-752 компанії “Міжнародні авіалінії України”.

У результаті авіакатастрофи загинули 176 пасажирів і членів екіпажу, серед яких 11 українців і 63 громадян Канади.

Іранські війська 11 січня заявили, що український Boeing був збитий випадково, виною став людський фактор: літак пролітав поруч з військовим об’єктом Ірану і був прийнятий за “ворожу ціль”, а саме — за крилату ракету. При цьому, в Ірані відзначили, що очікували атаки з боку США, у зв’язку з чим системи ППО країни були приведені у повну бойову готовність.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що очікує від Ірану повного визнання провини, офіційних вибачень, покарання винних і виплати компенсацій.

Джерело: УНН

Я ваш вирок: час блазня і облизня - 2 оповідь



2 оповідь
Я ваш вирок: час блазня і облизня

От і все: пішов останній з «команди Порошенка»: голова Національного Банку України Яків Смолій подав у відставку, хоча мав повноваження бути ще чимало часу на цій посаді, але урвався хлопові терпець. І добре є. Нехай вже Зе-кодло панує сповна в усьому по Україні. У мене тепер настрій весь у цьому коменті до всього з нашого життя: «Я в захваті від Зе-кодла, бо то є найкраща моя помста всім тим, хто за них проголосував»
Зрозуміло, що я тому не радію, що буде чим далі – тим більше зе-зле, але більшість громадян України вибрали цей варіант соціального розвитку як я вже писав про «покращення через погіршення» – нехай буде так. Власне, про то і розмова, що я не маю жодного зе-зла на пана Зе-Зеленського чи ще когось зі зе-кодла, бо їх саме таких обрали така сама неміч. Простіше кажучи: чмо обрало чмо. У мене була одна цікава розмова з дуже кардинальним у висловах і висновках чоловіком, що казав, як влада погана – її треба показово розстріляти, щоб іншим було страшно, хто до влади прийде, і тоді точно ніхто не буде красти чи інакше зловживати владою. Я ж з іронією на то відповів, що суті проблеми це не вирішує, бо залишається незмінною першопричина такого зла – виборці! Так званий: електорат. Як люди обирають до влади різних паскуд, то скільки їх потім не розстрілюй, а оберуть нових таких самих, як і попередні, бо ж виборці ті самі будуть. Тому єдиний вихід змінити ситуацію – розстріляти всіх виборців. Цим своєрідним сократівським силогізмом я примусив того чоловіка замовкнути і задуматись. Зрозуміло, що то дурниця, але щось раціонального в тому є.
Аналогічно звучить як дурниця висновок, що два хлопа з одного клану артистів, тільки один комік, а другий – трагік, тобто Зеленський і Портнов, об'єдналися з одною метою очистити від скверни наклепів славне імя 5-го Президента України Петра Порошенка. Ви тільки подивіться яку вони обоє в тандемі зробили промоцію для Пороха з тими його судами і його слідами неіснуючих злочинів. Було б все тихо і кожен би казав: то «договорняк» не чіпати Порошенка, але щось там було… А так Петро Порошенко набирає популярності просто шалено, майже як Зеленський у другому турі. До речі, не без допомоги того самого Порошенка, що на диво невдало проводив виборчу компанію, в усьому підігруючи і програючи Зе-супернику включно зі стадіоном тощо. Як бачимо, Зеленський хоч і блазень, але сука з благородними домішками сіонізму, тому тепер віддячує Порошенку в реабілітації і конформації на новий термін президента. Повторюсь, що це звучить як повна нісенітниця, але чомусь виглядає на те. А що вже Портнов ю(мо)рист ще той адвокатик продажний можуть сповна оповісти Юля Тимошенко та Вітя Янукович, яким він влаштував «кидалово» крутіше не придумати, а зараз Зеленського з Пуйлом водночас обігрує в чисту, працюючи на Пороха тихцем. Щось тут пороблено, ой! – пороблено!
А як ви хотіли? Актори – вони такі! Вони – генії! Треба зіграти роль хорошого президента Голобородька в кіно – зіграють! Треба зіграти роль поганого президента Зеленського на посаді Президента України – і це без проблем. Талант він і на Банковій – талант! Його не проп’єш і не винюхаєш. Ви тільки спробуйте уявити ситуацію, що ось зараз на місці Зеленського перебуває Порошенко! Та це було б для Пороха гірше за пекло! І так було не мед, як хто пригадує, а з цим коронавірусом ще й додалося б «маски на крові», медиків без маєтків, і ще чого завгодно скільки завгодно. А зараз він реально весь в шоколаді, хоч бери і облизуй Зеленському, аби підсолодити собі життя наркотичне. Так-так: шоколад хоч і не кока чи героїн, а має наркотичні властивості також. Всім же електоральним прихильникам Зе-кодла я кажу наступне: -Для вас настав час отримати від свого блазня великого облизня! Смокчіть скільки влізе, бо чогось доброго вам точно не вилізе, навіть якщо очі від старанності повилазять. І бережіть свої гроші хороші відтепер подалі від НБУ. Угу?
Богдан Гордасевич
2 липня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

Я ваш вирок: чмо обрало чмо - 3 оповідь



3 оповідь
Я ваш вирок: чмо обрало чмо
("чмо" - человек морально опущенный)
Хочу завершити тему Зекодла за участі Зепадла і не повертатися більше до особи 6-го Президента України Володимира Зеленського та його оточення. Для мене це втрачає сенс, тому що нічого не змінить. Взагалі я доволі давно прийшов до висновку, що безглуздо зосереджуватися на пошуку винуватих у минулому, якщо то не додає користі сучасному і майбутньому. Писав і говорив про то, що давайте від 1 грудня 1991 року «обнулимо» минуле кожного і почнемо все з чистої сторінки - tabula rasa! Ніхто з нас не був безгрішним за часи Совка: СРСР-УРСР, а тому починати виясняти, шукати і карати поганих у минулому не мало сенсу. Потрібно було просто відновити реальну історичну правду і поставити на тому крапку. Але маємо те, що маємо. Можливо, то і на краще.
Для мене, наприклад, було дивом-дивним, коли я побачив на власні очі, що українські націоналісти поділені поміж себе на жорстко ворогуючи клани, де так звані «бандерівці» та «мельниківці» ненавиділи і поборювали одне-одного куди активніше від «комуняк» і кедебістів з усією їх агентурою разом узяті. Так звані «ветерани ВВВ» (Великої вітчизняної війни 1941-1945 років) ненавиділи повстанців з УПА куди більше від своїх реальних ворогів: німців, італійців, румун та угорців разом узятих, що насправді воювали і окупували тоді Україну. І ще багато чого з подібного безладу і бздур творилося в Україні, тому і є: чому бідні – бо дурні, а чому дурні – бо бідні. З того всього і постала сучасна дилема «бути чи не бути»? Бо домінує чмо в Україні, отже чмо обирає чмо. Причому хочу зауважити, що під терміном «чмо» я не розумію суто маси народу, але куди більше так звану «правлячу українську еліту», бо ж то саме вона реально керує країною, а не народ. І якщо ми в Україні опинилися зараз в Зедупі – це провина багатих, а не бідних. Бідося виживає і бажає тільки одного: дива збагачення! На цій темі народ і «розводять» політичні шахраї, як ось зі Зеленським сталося, що все в нас Зевсралося. З цим все зрозуміло. Я не розумію отой прошарок з нуворишів, або новітніх буржуа: панове, ви що серйозно хочете з багатих стати бідними?
Я завжди був схильний вважати багатих людей більш розумними за інших, бо саме тому вони і багаті. За тим всім саме багатим людям йдеться про стабільність державного устрою задля збереження своїх статків. Їм потрібен міцний державний устрій і не потрібна диктатура, тому що постійно бачимо, як відбирають чуже і роблять його своїм користуючись державним механізмом на чолі з так званою «твердою рукою». Тобто саме багатим найбільше потрібна стабільна правова демократична держава, а не той позаправовий бардак і безлад, який ми маємо наразі в Україні. І це за 30-ть років Незалежності! Так це ви чмо! Елітарне чмо! Багачі довбані! Через вашу недолугість і некомпетентність, панове буржуа, ми загрузаємо у зеленуватому баговинні соціальних та економічних негараздів без шансів звідти вибратися. Причому більшості народу втрачати нічого, бо ми з «епохи бідності Порошенка» потужно переходимо до «епохи жебрацтва Зеленського» – тут слова дотримано з передвиборчої агітації Зекодла. Суто в першій частині, проте дотримано. Але скільки багатих за цей час збідніло! Ось де спрацювала погроза: - Я ваш вирок! Ось тут основа-основ від події, що «чмо обрало чмо»
На завершення трошки ліричного особистого: був би розумним – став би багатим, але ні. Хоча на прожиття вистачає, але хіба то життя? Виживання. Сумно і прикро, особливо коли стільки років бився за щось краще для всіх і себе, зокрема, а отримав у підсумку ось таку Зехрінь. Тому зазначу одне головне для мене: я завжди хотів бути, є і буду частинкою українського народу – з народом! В середині, а не десь над чи збоку, бо давно обрав за девіз рядки з поезії своєї мами – письменниці Галини Гордасевич, яка в «Острозьких сонетах» написала наступне: «І хоч брела крізь горе бродом – була я зі своїм народом» І я також. Амінь.
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
5 серпня 2020 р. (7528)

Я ваш вирок- відео

Цікава озвучення тексту з картинками для неписьменних або швидкочитайків




1 оповідь -Я ваш вирок!- або: як вбити дракона
У творчості дуже мудрого єврейського письменника Євгенія Шварца є дуже гарна драма під назвою «Дракон», але оскільки це надзвичайно тонка філософія, щоб її переповісти стисло, тому я обмежусь іншою коротшою притчею на аналогічну тему «вбити дракона» так би мовити «з народних джерел»:
В одному королівстві серед дуже важкодоступних проваль і круч в своєму грізному замку проживав страшний дракон, який тероризував багато сіл і міст навколо, вимагаючи від них данину і рабів. Чимало лицарів виходили на битву з тим драконом, але ніхто ніколи не повертався. Ніхто ніколи не повертався. А дракон панував над краєм уже багато віків і вже мало хто зі сміливців йшов з ним на прю, аж ось віднайшовся непереможний в боях лицар, який вирішив піти і вбити дракона. Добрався лицар до замку, став битися з драконом і у важкій боротьбі переміг його. Та помираючи, дракон сказав йому дивну річ:
- Ось я помираю – ти здолав мене! Значить тепер твоя черга бути драконом.
- Як так?- здивувався лицар - Я стану драконом? З чого б це?
- А як ти думаєш, звідки я тут з’явився?- запитав лицаря дракон і сам же відповів: - Колись і я був таким самим благородним лицарем, яким є ти зараз, і так само переміг дракона. Але поглянь, які величезні багатства зібрано тут! Невже оце все майно ти покинеш напризволяще, а також всю ту величезну владу, яку має дракон? Я не зміг і ніхто не зміг, ось чому ніхто з лицарів не повертався звідси, бо він або гинув у битві з драконом, або його перемагав і сам поступово ставав драконом, тому що без жорстокої деспотичної влади неможливо тримати у страсі й покорі підвладних людей, аби вберегти своє багатство та збільшувати його.
Давно дивуюся з того, як докорінно змінюються люди, коли опиняються при владі, а потім – без неї. Зараз Юлію Тимошенко, як то кажуть, хоч до рани прикладай, така вона добра до людей, а ось коли була прем’єр-міністром України - так людям вчесала з цінами на газ, що очі повилазили: було 50 доларів за 1тис. кубів, а зробила - 500! А який добрий став екс-міністр по ЖКГа Кучеренко, а що розумний! Все знає, як має бути добре для людей, тільки чогось коли міністром був – з того нічого не зробив, а тупо «забив». Колишні міністри соцполітики Наталія Королевська та Андрій Рева зараз просто свою душу рвуть за народ і його благодать, відколи їх послали мать-перемать. При владі ж коли були, то трясли з народу душу, як з плодами грушу. Зайвої копійки не давали, щоб інші при владі то вкрали.
Взагалі, давайте серйозно обдумаємо тему чи взагалі можливі якісь глобальні реформи в Україні як щось реальне? Всі ми добре знаємо, що на всіх рівнях стати депутатом задоволення не з дешевих, тобто депутат – це людина забезпечена і у якої все добре. Наголошую на тому, що у депутата вже все добре! Тому і депутат. А як в людини все добре вже, то чи буде вона щось міняти кардинально в державі? Звичайно, що ні. Хоча багатьом людям, які обирали депутата, живеться погано і вони обирають когось саме для того, щоб змінити своє життя на краще. Кандидат у депутати, зрозуміло, обіцяє усе змінити і добре людям зробити, але насправді він у тому не зацікавлений зовсім, бо він вже живе супер! А депутатство тільки додає йому ще достатку, але не його виборцям! Тому всі реформи у нас для проформи, бо ніхто нічого не міняє і не хоче міняти. Одні розпочали, а вже наступні все відмінили, щоб своє розпочати, бо їх наступники також мають щось назад вертати і «попєрєдников» ганчувати. Безкінечний рух без якогось результату. Саме тому Україна не рухається вперед, як не рухається назад, у тупо топчеться на одному місці та загрузає в тому баговинні безглуздя і безпорадності. Чи є з того вихід? Звичайно, що є! Вихід є завжди! Проблема його знайти! Для того потрібно думати, а цього якраз в Україні ніхто і не хоче робити, бо всім дива подавай! В одну мить все і одразу! А такого не буває.
В своєму «Драконі» Євгеній Шварц описує ситуацію, коли герой Ланцелот одужав від важких поранень, які зазнав під час битви і перемоги над Драконом, і таємно повертається до врятованого ним міста й жахається тому, що в місті нічого не змінилося! Дракона вже немає, але люди продовжують жити і боятися, як було за живого Дракона. Вони звикли так жити! Вони не знають інакшого життя! І виникає просте запитання: -А чи потрібно було вбивати того Дракона?
Хоча я сам минулі 5-ть років причисляв себе до команди «порохоботів», але ніколи не був так би мовити фаном Петра Порошенка, а казав різним «порохофобам», що покажіть мені та докажіть, яка людина краща за нього і я буду підтримувати ту людину. Я дуже високо ціную Олександра Турчинова і Арсенія Яценюка, які не виставляли свої кандидатури в Президенти України 2019-го, щоб дати можливість перемогти Петру Порошенку і це дуже благородно, мудро і правильно. Вони чудово розуміли, що Україні потрібна стабільність влади, щоб повністю подолати кризу від 2014-го, продовжити економічне зростання і покращити життя пересічних людей. Саме на внутрішній соціальній політиці збирався зосередитись Петро Порошенко під час своєї другої каденції на посаді Президента України і це ще буде – я в тому певен. Він ще відносно молодий політик і в нього ще є попереду час, чого не скажу про себе і своє покоління з «дітей Совка». Слова Володимира Зеленського: -Я ваш вирок!- стосуються не так Петра Порошенка, як всіх нас. Це наш вирок! Кінець епохи бідності і початок епохи жебрацтва. Інших варіантів просто не передбачено. Звідки? Де і яким чином з’являться кошти для покращення життя людей в Україні? Економіка в ступорі. Війна безкінечна. Корупція тотальна. Влада летальна. Соціум зедебільний. Звідки стане жити краще? Тільки гірше.
Щоб не завершувати допис на цій «веселій ноті» пограюся у конспірологію: а може все так і було задумано? Порошенко сам захотів перемоги Володимира Зеленського і його Зекодла, щоб на контрасті народ задрочений агітацією проти Пороха зрозумів різницю між фаховою і нефаховою командою при владі. Нехай скуштують злиднів по-повній програмі, а тоді зрозуміють свою дурість і будуть згадувати «епоху бідності» за Порошенка як рай стабільності і добробуту. Я в це вірю. Нехай люди перехворіють зедебілізмом, як зараз коронавірусом, що так само вчасно об’явився: недоречний додаток до нашого доречного вироку – Володимира Зеленського. Ха-ха-ха. Настав час блазня і облизня.
Богдан Гордасевич
26 червня 2020 р. (7538)
Львів-Рясне
18:17 26.06.2020

112-рччя народження Степана Бандери

Степан Бандера народився 1 січня 1909 році

Про рівень Бандери .

Сприйняття Бандери в українському суспільстві стало мірилом нашої самодостатності. Воно демонструє готовність бути собою.

Це нелегко для нації, яку нещадно витирали з історії. У нас є не тільки право на героїв, які можуть не подобатися сусідам, а й обов'язок - оцінювати своїх по / своєму.

У Бандері є те, чим можна захоплюватися і те, що варто засуджувати. Але це слід робити, виходячи з власного бачення, а не тому, що його біографія викликає роздратування в Росії, Польщі, Ізраїлі або де-небудь.

"Бандера - неоднозначний герой" - лунає звідусіль.

Але однозначними героями не стають. Творити історію, не здійснюючи помилок - неможливо. Чи не помилятися - привілей тих, хто нічого не робить.

Бандера робив.

Портрет, Микита Титов

Немає опису фотографії.




Наглядова рада в нашій країні ще

  • 30.12.20, 22:04

Наглядова рада в нашій країні ще, здається, ніде не виявила свою ефективність?

Вони отримують великі гроші. Функція Наглядової ради в будь-якій організації, класичної класичного бізнесу, - це представництво інтересів акціонерів. Представництво акціонерів полягає в прийнятті низки ключових рішень, як, наприклад, обрання керівного органу і заслуховування регулярних звітів, і затвердження планів розвитку на наступний рік. Ось, власне, функція Наглядової ради на цьому закінчується. Зазвичай членам Наглядової ради платиться зарплата за час участі в процесі: приїхав, відсидів, відпрацював, відслухав, дав свої пропозиції і отримав якісь гроші. Щомісяця платити члену Наглядової ради за те, що він раз на рік приймає і затверджує звітності та план розвитку, - це блюзнірство.

Є думка, що призначення Юрія Гусєва в Укроборонпром - це спроба врегулювати конфлікт між оборонними підприємствами і Олегом Уруським, який вирішив їх перепідпорядкувати під себе і своє новостворене міністерство.

Є проблема дуалізму функцій Укроборонпрому як органу управління і як державного холдингу. Однозначно, такі структури, як у всьому світі, повинні бути розділені. Тобто повинен бути орган управління, який формує державну політику: міністерство, відомство, агентство. І може бути державний холдинг або змішаної форми власності. Я б брав як приклад класичну модель державного холдингу в Казахстані, де "Самрук-Казина" є керуючим холдингом, а йому належать акції десятків військових заводів, експортні компанії, виробничі компанії, які спокійно управляються холдинговою компанією. Вони можуть випускати облігації, можуть залучати інвестиції, можуть продавати свої акції: тобто, є регуляторка, є професійний менеджер, який цим займається, і все це управляється профільним міністерством. Так, власне, і в інших країнах. З іншого боку, є внутрішня проблема: як може чиновник із зарплатою в 15 тис. грн управляти чиновником із зарплатою в 300 тис. грн
- це прямі ризики корупції і проблеми, які пов'язані з розставленням впливу не за принципом професійних менеджерів держкомпаній, які повинні отримувати гідну ринкову зарплату. Тобто це дилема, яка потребує негайного вирішення, без вирішення якої ефективну роботу вважаю неможливою.

Спроба міністерства Уруського підпорядкувати собі оборонні підприємства - це правильна ідея?

Дивіться, у нас вже таке було. Було Міністерство промислової політики, і подивіться, чим це закінчилося: сотні порізаних на металобрухт підприємств - частково приватизованих, частково випиляних, частково незрозуміло підвішених десь. І робити мегамонстрів з якогось міністерства, будь це Мінекономіки або Мінпромполітики, - все це закінчувалося лише зміною вивіски, перекиданням підприємств з одного міністерства в інше. По дорозі купа всього втрачалося: і документів, і людей, і виробничих площ, і всього що завгодно. При кожній передачі не робилися аудити, на багатьох підприємствах аудит не робили від слова "ніколи", і в результаті ми маємо те, що маємо: 18 трупів на приватизацію, в яких ключового бізнесу немає, - це там якісь частини цехів, недопродані раніше ...
Довідка: 9 грудня Кабмін виставив на приватизацію 18 підприємств Укроборонпрому

Кажуть, що цінність їх в землі?

У багатьох з них навіть немає оформленої землі. Можливо, вона є, можливо, десь там земля на актах постійного користування, тобто її треба або відводити в оренду, або відводити у власність. Тобто там ще проблем з землею вистачає. Це квадратні метри цехів за великим рахунком, що там ще можна робити. Виробничі якісь процеси, випускати якусь технологічну висококонкурентну сучасну продукцію жодне з цих підприємств не може. Три або чотири з них виставляються на приватизацію просто як таблички, юридична адреса, тобто більше там взагалі нічого.

Кому з інвесторів це може бути цікаво? Може тим, хто шукає дешеву робочу силу в Україні?

Хто сказав, що робоча сила в Україні дешевша? Помилкова думка. Це як і науковий потенціал українських підприємств. Одним з успішних кейсів, який зробив Укроборонпром, було будівництво заводу для міжнародної корпорації Delfi на базі двох українських заводів: одна виробнича база у них в Хмельницькій області, друга - у Вінницькій. Що вони роблять? Вони платять хороші зарплати - ринкові, гідні - і люди там збирають електричну проводку, електрокомпоненти для міжнародних автовиробників. У такій сфері висококваліфікована сила, вона, можливо, вигідніша. Але це знову-таки потрібно дивитися точкові проекти. Глобально, якщо ми дивимося різні сфери, то, наприклад, будівельники в Еміратах - ті, які будують хмарочоси і круті проекти, до рівня яких нам, на жаль, далеко, - вони отримують 500 доларів на місяць. Це можна порівняти з рівнем зарплати нашого будівельника. Ні копійки більше, як не дивно. Так, це громадяни інших країн: Індії, Пакистану, Бангладеш. Їм забезпечуються візи, проживання, харчування, логістика, але зарплати такі ж.

Чому відносно молодий Укроборонпром набрав таку скандальну репутацію?

Сукупність факторів. Ринок зменшується, а бажаючих взяти в ньому участь багато, виключно конкурентна боротьба за владу всередині самого концерну. Це люди, які замовляють розслідування, які замовляють статті, виносять інформацію, роблять якісь інформаційні вкидання, які намагаються когось там збити з якогось підприємства, когось призначити, кудись зайти, когось підставити, зрадити.

Тобто не все правда, про що пишуть?

Потрібно дивитися. Пишуть, що, наприклад, в Укроборонпрому щось вкрали, а потім починаєш розбиратися - буває по-різному: можливо так, а можливо і ні, можливо, комусь це потрібно було.



Багато розслідувань зводяться до того, що агенти "Укроборонпрому", які беруться для супроводу контрактів, насправді нічого не роблять, а просто виступають "офшорною кишенею" для виведення державних грошей в офшори. Хоча, напевно, не дуже правильно говорити, що комісія - це розкрадання держкоштів. По суті це преміальні за укладені контракти, які в тому числі сплачуються за рахунок замовника послуг?

Я відповім на це питання з двох сторін. Кожен новий керівник Укроборонпрому каже, що з агентськими потрібно покінчити. Але проходить рівно два місяці, він починає вникати, їздити з делегаціями за кордон, отримувати візитки "потрібних" підприємств, і якщо у нього вистачає сміливості, потім виходить і каже: так, дійсно, так працює весь ринок.

Агенти - це лобісти?

Це агенти - така міжнародна назва. І цей ринок не відрізняється ні від якого іншого. Ви купуєте пляшку води або мобільний телефон, а хтось в цей час отримує комісію за те, що завів цього виробника або компанію на наш ринок. Ви купуєте будинок, машину, що завгодно, а якийсь посередник отримує за це гроші.

Чи можна працювати без агентів? Технічно це можливо?

У деяких країнах потенційно можливо, а в деяких без них не відбувається жодна дія. В інших - прямо передбачено, що кожна іноземна держава, яка хоче працювати на міжнародному ринку, має знайти собі місцевого посередника, який буде представляти її інтереси в Міноборони. У будь-якому випадку, складніше, коли на місці відсутній представник.

І вони ж ліцензії отримують відповідні?

Так, і між собою конкурують, організовують переслідування тут, воюють там за посади. Потужні міжнародні посередники, як показала практика, ставлять людей на ключові посади у військових підприємствах України, щоб повністю контролювати їх потоки. Як за недавньої історії, яка сталася в Укроборонпромі. Це такий бізнес.

Деяких агентів - посередників отруюють, деякі випадково гинуть під автобусами і в автокатастрофах. Це важка робота, яка має іноді свої наслідки. Але це ринок, це геополітика, бізнес. Всі країни на цьому ринку беруть участь, і немає жодної держави в світі, яка експортує продукцію озброєння і яка не працює з такими людьми в різних державах. Десь це курується розвідкою, десь проводиться секретними наказами.

А там, де не можна користуватися послугами агентів, як це відбувається?

Залежно від того, законодавством якої країни ми займаємося. Законодавство України дозволяє директору українського експортного держпідприємства наймати на роботу всіх можливих консультантів з метою просування продукції України на зовнішніх ринках, тобто це виключно рівень прийняття рішень українськими підприємствами.

При цьому ми ж говоримо про що - часто звучать звинувачення, що щось вкрали. Якщо ви продали айфон, який коштує у виробництві 100 доларів, за 80 доларів, напевно, ви щось продали в збиток. Іноді фінансова ситуація підприємства вимагає такого продажу, якщо підприємство сказало: ось вам ціна, ось комерційна пропозиція - продавайте. Якщо ви продали щось з прибутком і частина з цих прибутків пішла на маркетингові витрати, то що тут можна вкрасти? Якщо ви щось продали з надприбутками (тобто підприємство вважає, що виріб коштує 100 доларів, приходить агент, який говорить, що ми продамо ваші вироби за 200 доларів, але з них 20% - 40% віддайте мені, а ви заберіть 160, і підприємство отримує надприбуток), то це називається не вкрали, а надзаробили. І тут, на жаль, наші правоохоронні органи, можливо, не розуміють, але часто це виключно проплачені і сфальсифіковані історії, підроблені з метою переслідування своїх комерційних інтересів в інтересах певних людей, і часто не з цієї країни. Тому що коли інкримінується збиток, а за даними фінзвітності підприємства є надприбуток, то це такі речі, які суперечать здоровому глузду.



Хто платить агенту: замовник послуг чи виконавець?

По різному. Це ринок покупця: ти хочеш продати свою продукцію, ти витрачаєшся на маркетинг. Покупець сидить і чекає, що йому запропонують. Вони сидять в своїх красивих палацах, у них все добре в житті, вони розподіляють бюджети і кажуть: дайте гроші цієї компанії або цієї, а там яка компанія себе краще проявить і продасть.

Агенти мають свої центри? Є припущення, що є всього два полюси: РФ і США, і якими б агентурні центри не були, вони все одно тяжіють до цих двох полюсів?

Це бізнес - дивлячись кого вони обслуговують. Якщо вони обслуговують західні компанії - зрозуміло, якщо обслуговують східний блок компаній - працюють з ними. Багато компаній знаходяться в Гонконзі, багато - в Дубаї - міжнародний такий хаб для південного сходу і південно-східної Азії, багато компаній знаходяться в Майямі, які займаються як США, так і Південною Америкою, тому що там фізично ближче, якісь в Панамі - хаб великий для південної Америки. Україна тут поки що проявляє себе слабо і це погано позначається на обсягах продажу.

Українські агенти є?

Звісно. Багато громадян України, які давно виїхали з країни, живуть в інших країнах і займаються просуванням українських послуг.

А є українська компанія, яка може стати лобістом в Україні?

Лобістської, на жаль, сьогодні немає - жодної такої професійної компанії.

Тому що заборонений лобізм?

З одного боку в Україні заборонений лобізм, це відразу назвуть корупцією. Є ризик. Другий момент: некомфортне ведення бізнесу, на відміну від хабів в тих же ОАЕ.

Повернемося до проблем насущних. Заяви про корпоратизацію оборонних підприємств - це шлях до приватизації? Наскільки реально, що, наприклад, наш унікальний ДП "Антонов" хтось купить з "потрохами"?

За час моєї роботи була одна реальна комерційна пропозиція щодо приватизації "Антонова".



Хто хотів купити?

Німецька військово-промислова корпорація.

Це була вигідна пропозиція?

На мою думку, так, на думку керівництва - ні.

А Ви як вважаєте: стратегічні підприємства повинні відходити на користь інших держав?

Не на користь, а в партнерство. Так, якщо беруть певні інвестиційні зобов'язання. Якщо корпорація зобов'язується зафінансувати підприємство, забезпечити його портфелем замовлень, нових розробок, просувати через свої відомства на зовнішні ринки, то це так.

Але ми ж можемо втратити наші активи?

Це питання договірних відносин і структурування угоди. Держава повинна відстоювати свої інтереси, повинні формуватися наглядові ради, менеджерські органи, контроль фінансів.

Тобто допустимо?

У будь-якому випадку Україна контролює будь-яке підприємство, яке знаходиться в Україні.

Але вона може і не контролювати і віддати в руки кому завгодно. Це все людський фактор.

Багато в чому це було б за щастя. Моя позиція така, що багато підприємств можна було б віддати за долар за умови виконання певних інвестиційних зобов'язань, збереження персоналу, штату, розвитку технологічного потенціалу. Часто нам потрібні від іноземців не стільки гроші, скільки корпоративна культура, методи управління, технології, обладнання, якість роботи і кращі корпоративні практики. Багато в чому ми неконкурентні, тому що наші заводи не можуть випустити продукцію, яка виробляється швидше, якісніше і при цьому дешевше, ніж навіть західні аналоги, не кажу вже про східні.

Чому "Антонов" не випускає більше "Руслани" (Ан-124) відомі в усьому світі?

Знову-таки сукупність факторів. Деякі кидаються в сторону керівництва самого "Антонова", деякі ще в когось, але авіабудівна промисловість як галузь у всіх країнах світу дотується державою. Тобто без істотних вливань держави або у вигляді прямих дотацій, або державного оборонного замовлення великого розвиток галузі самостійно, я вважаю, практично неможливий. Можуть бути точкові контракти, але Україна не має ресурсів, механізмів лізингу, кредитування експортного ...

Чому не можна брати кредит? У нас багато підприємств беруть гроші у ЄБРР під певну програму.

ЄБРР не фінансує військові проекти. Як і більшість інших міжнародних кредиторів та донорів.

Але є цивільні проекти?

У цьому повинна бути зацікавлена Україна, в першу чергу. Тобто це проблематика внутрішня - відсутність політичної волі, заглиблення в питання і поверхнева ситуація, що немає грошей, не будуються літаки, поганий менеджер, "а давайте поміняємо директора". Всі директори підприємств, які приходять і намагаються щось зробити на підприємстві, не маючи підтримки держави і експортних контрактів, починають шукати можливості заробітку всередині самого підприємства. Часто це каннібалізація.

Після того, як Ви пішли з Укроборонпрому, у вас багато ворогів залишилося?

Я такий хлопець, що завжди був налаштований на результат роботи і підписання контрактів, а не на пошук друзів, і, звичайно, багато моїх менеджерських рішень були врозріз з особистими інтересами дуже впливових у цій країні людей. Зрозуміло, багато хто вважає мене особистим ворогом, намагаються мстити, створюють моменти тиску, в тому числі в інфополі.

Як ви сприймаєте це?

Я нервував з цього приводу в 2015 році, коли почав працювати. Прилітаю в Україну, і всі говорять: якась машина у мене дорога або костюм.

На дорогий костюм Ви заробили в Укроборонпромі?

Всі мої доходи від Укроборонпрому і всі мої витрати відображені в декларації. У мене не було жодної претензії НАЗК, хоча було кілька перевірок, як і у інших колег. Багато разів і ретельно намагалися знайти помилку або зачіпку. Але перевірки пройдено успішно.



Що було після Укроборонпрому?

Я повернувся в юридичну і консалтингову діяльність: це як юридичний консалтинг різних українських бізнесових підприємств. Це і девелопери, і будівельні компанії, і різні операційні працюють компанії, супровід іноземних компаній з питання інвестування в Україну або надання якихось робіт, послуг, участі в тендерах державних на виконання якихось робіт. У мене є контракти як з українськими, так і з іноземними підприємствами з надання послуг.

Ви зараз отримуєте більше, ніж в Укроборонпромі?

Технічно - не менше. Є низка робіт, де я отримаю більше грошей, але потім, а операційно - зміг вийти приблизно на такий же рівень.

Ви сказали, що не коментуєте розслідування проти Вас НАБУ і САП, в тому числі тому, що не хочете тиснути на суд. Але давайте поговоримо про інше. Ваше переслідування з боку силовиків почалося з того, що до них прийшов якийсь ображений агент, який заявив, що заплатили комісію не йому, а іншій компанії. При цьому правоохоронці розслідують збиток держави, який за логікою їх головного свідка відсутній. Адже спір не за те, чи мала платити держава - очевидно мала, - а за те, кому вона мала заплатити.

Я відповім питанням на питання, абстрагуючись від конкретної справи, тому що у мене є певні обмеження на розголошення інформації, принаймні, як мої адвокати кажуть. Чисто гіпотетично поставте себе в позицію прокурора, не мене - себе: приносять вам матеріали, де якийсь агент каже, що заплатили іншому агенту. Напевно, я, як прокурор або слідчий, викликав би всіх на допит, посадив би всіх за стіл, допитав би всіх окремо, потім всіх разом, і, зібравши думки, ухвалив би якесь рішення. Нюанс в тому, що інкримінується те, що агентські послуги не були надані в принципі, тобто, напевно, варто було б ставити питання тому агенту, який прийшов - скривдженому: хто вони, і виконував він якісь послуги. І далі від цього починати. Стандартна практика: вони спочатку перевіряють заяви, потім за заявою його відпрацьовують, і далі вже, якщо дійсно вбачаються якісь факти, далі по ньому розбираються.

У разі, коли правоохоронний орган працює в інтересах однієї конкретної іноземної фізособи, за якою є певна інформація спецслужб України з прийнятими певними рішеннями в рамках повноважень даних спецслужб, обивателю з боку це повинно видатися, як мінімум, дивним.

А Ви бачили цю людину?

Звичайно, ми зустрічалися неодноразово, він стверджував, що він надавав якісь там послуги. Але при спільних зустрічах з іншим агентом, з яким і був підписаний договір, він цю інформацію не підтвердив. При цьому вирішив зайнятися здирництвом, погрожуючи зв'язками в українських правоохоронних органах.

Але сам завод, який виконував замовлення, прибуток отримав?

Він отримав за свою продукцію більше, ніж позначив у своїй же комерційній пропозиції. У результаті всі залишилися задоволені, крім деяких правоохоронців. Хоча уявіть, що перед вами, як прокурором, на столі лежать кілька експертиз, матеріали поліграфічних досліджень, допити десятка людей, акти перевірок податкової, державного контрольно-ревізійного управління, Рахункової палати і низки аудитів про те, що це прибуткова операція і немає тут шкоди, розтрат і потерпілих, є позиція заводу, що вони не є потерпілими в цій справі. Але ви, як прокурор, продовжуєте гнути свою лінію і намагатися зіпсувати людям життя. Напевно, на якомусь етапі історичної справедливості ці питання будуть поставлені.

Може правоохоронці не в курсі тонкощів світобудови агентів? Не пробували їм провести лікнеп?

Все спілкування з правоохоронними органами проходить або формально, або неформально. Неформально я з ним не спілкуюся, а формально мною були надані всі відповіді на їхні запитання під час допиту. Так що, можна вважати, лікнеп був проведений.

Якщо Ви не нашкодили своїми діями державі, залишається питання: чи не нашкодили вони?

Наскільки мені відомо, є провадження, в рамках яких є низка судово-економічних експертиз, які були підтверджені відповідними контролюючими наглядовими органами, з приводу того, що дії певних співробітників певних правоохоронних органів завдали багатомільйонних в доларах збитків державі Україна. Думаю, що колись цим фактам, якщо Україні потрібно буде, буде надана правова оцінка.

Якщо розглядати супровід контракту агентами через призму кримінального провадження, то по суті кожен з них повинен стати предметом вивчення в рамках кримінального провадження? Тобто або потрібно всіх, або нікого?

Звичайно, якщо кожному іноземному замовнику відправити листа із запитанням: "Чи наймали ви цю компанію?", то будуть типові відповіді, якщо звинувачувати їх в корупції. Відповіді будуть, швидше за все, політично ввічливі. Але суть буде така: лікуйтеся, хлопці, що ви робите, - з наступними неприємними розмовами і викликами послів, і, цілком можливо, недипломатичною лексикою щодо України і прийняттям подальших рішень про співпрацю. Вибірковість такої діяльності показує виключно вибірковість нашої правоохоронної системи.

Цей контракт виконаний чи ми трохи затримуємося?

Сильно Україна затримується, є низка об'єктивних складнощів: і недофінансування оборотки, де щоб щось відвантажити, потрібно зробити, а перед цим вкласти гроші, десь замінити застарілі комплектуючі; десь є низка інших проблем якісь рекламації, невиконані зобов'язання заводом. Але процес іде.

А якщо ми, абстрагуючись, не називатимемо прізвища правоохоронців, то все ж: їх втручання вплинуло на виконання контракту?

Вплинуло і на сотні інших контрактів України з цією країною та іншими країнами в тому числі, на репутацію України на міжнародному ринку як абсолютно неадекватної і нецільної структури, з якої неможливо ні про що домовлятися і вести справи, яка зраджує своїх партнерів. Це не мої вигадки, це було виписано в низці документів посольств України та інших країн на офіційному рівні.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
1333
предыдущая
следующая