(Рубрика «Точка зору»)

В Україні фактично почалися президентські перегони, що створює сприятливі умови для активізації впливу Росії. Кремль руками своїх «посіпак» легітимізує в українському медіа просторі «альтернативний» політичний дискурс і, що найнебезпечніше, активно готується до провокування внутрішнього конфлікту в Україні.

Дії української влади щодо отримання томосу про автокефалію та заяви щодо закріплення в Конституції прагнення до вступу в ЄС і НАТО змушують Росію прискорювати свою підготовку до фази активного втручання і роздмухування внутрішнього конфлікту в України.

Можна чітко прослідкувати декілька ключових ознак такої підготовки Кремля.

По перше, формування тотальної недовіри до української влади.

Інформаційні зусилля Кремля сьогодні полягають не в тому, щоб змусити українців повірити в щось – привабливість російського вектору чи цінностей «русского мира». Ніхто вже не кричить, не говорить і навіть не натякає, що «Путін – молодець». Основний акцент робиться на розхитуванні ситуації всередині України та викликанні потрібних емоцій – зневіри і депресії.

Зникли, наче їх і не було, грубі маркери «київська хунта», «каратєлі», «failed state» тощо – «зрада» культивується звичайною лексикою. Для цього використовуються проросійські політики і «експерти», яких запрошують на телеканали і яких цитують проросійські інтернет-видання, а також боти у соцмережах Facebook, Youtube, Twitter.

Акція біля будівлі Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з вимогою позбавити телеканал «Інтер» ліцензії. Київ, 27 червня 2018 року

Один із головних наративів, якого намагаються наполегливо просувати – «найбільша загроза для України – це Порошенко, а не Росія». Причому, доносять цю ідею взаємовиключними меседжами. Мовляв, це «президент війни», який наживається на ній, і «бандерівець», як нещодавно його назвав російський пропагандист Соловйов. І в той же час, паралельно, поширюють думку, що президент вже здав країну росіянам і фактично капітулював, я як аргументи наводять «вишки Бойко», співробітництво Банкової з одіозним мером Одеси Трухановим, а віднедавна ще й закриття «справи Кернеса».

Інші приклади – «підвищення тарифів на газ – це злочин проти народу», «реформа освіти перетворює нас на відсталу країну», «бардак і розбиті авто у поліції», «децентралізація – це гроші дали і забрали», «економіка в кроці від дефолту», «офіцери біжать з армії», «реформа охорони здоров’я вбиває українців».

Причому, Кремль залучається до формування недовіри не тільки до української влади, але й до західних партнерів. Як приклад, максимально «зрадницькі» тлумачення висловлювань Трампа про необхідність повернення Росії до G-7 і чуток щодо Криму, а також гіперболізовано «зрадницькі» коментарі щодо зустрічі Трампа з Путіним у Гельсінкі. Візит деяких європейських лідерів до Росії на Чемпіонат світу з футболу і початок будівництва «Північного потоку-2» подаються як нехтування Європою інтересів України та дружба ЄС з Росією.

По друге, російські ЗМІ приділяють велику увагу ситуації в південно-східних і суміжних з Росією регіонах України.

Аналіз російських ЗМІ за липень 2018 року виявив, що найбільш часто згадуються, окрім Донбасу та Криму, такі регіони: Одещина, Дніпропетровщина, Запоріжчина, Чернігівщина і Харківщина. Найменше згадуються новини з Хмельницької, Тернопільської і Чернівецької областей, які не становлять інтересу для Росії.

По-третє, репетиції масштабної дестабілізації.

Нещодавні вбивства «атошників» і одночасні напади на активістів у південних регіонах маскуються під внутрішні розборки через бізнес або опозиційну діяльність. Мовляв, «влада вбиває патріотів». Ефект втрати почуття безпеки був більш ніж відчутним – миттєво виросла напруга в суспільстві, яке вимагало від влади швидких розслідувань і термінових відповідей щодо замовників.

Окремої уваги заслуговують останні напади на електрички групи людей у балаклавах, які розфарбовують вагони, кидаються камінням і бризкають отруйним газом у вікна. А також напади на супермаркети підлітків у масках, які не просто крадуть, але й чомусь свідомо провокують охоронців. Незалежно від причетності чи непричетності Росії до згаданих інцидентів, можна не сумніватися, що Кремль буде мати в Україні цілі організовані групи для масових заворушень.

По-четверте, натяки проросійських політиків в Україні на можливе громадянське протистояння.

Придивіться уважно, що говорить нардеп Вадим Новинський: «Якщо розкол буде легітимізовано, велика ймовірність громадянської війни на релігійному ґрунті».

Настоятель Києво-Печерської лаври архієпископ УПЦ (МП) Павло (посередині) і народні депутати від «Опоблоку» Вадим Новинський (ліворуч) і Юрій Бойко (праворуч). Київ, 27 липня 2017 року

Реальних причин для громадянської війни немає, але такими заявами вимальовується підстава для обґрунтування штучно створених провокацій і сутичок. «Ми ж попереджали», – будуть пояснювати вони роботу Кремля над приготуванням соціального вибуху в Україні.

Враховуючи декілька ознак підготовки Кремля до створення ситуації глибокого внутрішнього конфлікту в Україні, є два основних сценарії розвитку подій.

«М’який» сценарій – провокування Кремлем внутрішнього конфлікту за допомогою інформаційно-психологічного впливу і диверсійно-терористичних акцій. Щоб дезорієнтувати українське суспільство і отримати перемогу для «свого» кандидата спочатку на президентських виборах, а потім привести в український парламент «свою» більшість.

Причому, цей сценарій виключає повномасштабний військовий наступ Росії на Україну, бо це непотрібно. І без цього буде досягнута ціль – достатній контроль над Україною.

«Жорсткий» сценарій – провокування справжньої громадянської війни та введення російських «миротворців» нібито «для запобігання кровопролиття».

Чи здатне українське суспільство зламати плани Кремля, який не полишає надії підкорити собі Україну? В 2014 році це частково вдалося – проукраїнська частина населення мобілізувалася і не дала Путіну реалізувати план «Новоросія» в повному обсязі. Але не факт, що Україна ще раз переживе глобальне потрясіння.

Правоохоронцям слід обов’язково працювати на випередження, а не боротися з наслідками дій Кремля. Громадяни мають об’єднатися довкола національної ідеї і європейського майбутнього України, а не вестися на отруйно-привабливі лозунги про мир. Лише тоді Україна зможе витримати іспит на дестабілізацію.

Олексій Мінаков – політичний експерт

https://www.radiosvoboda.org/a/29427867.html

Звільнені з російських в’язниць українці Надія Савченко, Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров не просили про помилування особисто, нагадала віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко у відповідь на заяву Кремля, що засуджений в Україні режисер Олег Сенцов має cам просити помилування в президента Росії Володимира Путіна.

«Кремль бреше! Савченко не просила про помилування! Цинізм, але про її помилування просили родичі вбитих на Донбасі російських журналістів, абсолютно сторонні їй люди. І нічого, спрацювало, бо то був кремлівський сценарій. Відсутність особистої супліки не завадила Путіну помилувати Надію. Кремлівські нелюди, циніки, вбивці. Путін знає, що Олег ніколи не напише супліку. РФ реалізовує сценарій повільного вбивства Олега», – пише Геращенко у Facebook.

Читайте також: Російська правозахисниця розповіла про розмову із Сенцовим

У липні стало відомо, що мати Сенцова надіслала президентові Росії прохання помилувати сина. 14 серпня в ЗМІ оприлюднили відповідь Кремля, який заявляє, що процедура помилування починається з особистого клопотання засудженого. Остаточне ж рішення про помилування ухвалює президент Росії.

Засуджений в Росії український режисер Олег Сенцов 14 травня оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів, які перебувають у російських в'язницях. 31 травня він заявив, що його «не цікавить обмін», адже він – «людина, яка йде до кінця».

Сенцов і кримчанин Олександр Кольченко були затримані представниками російських спецслужб в анексованому Криму в травні 2014 року за звинуваченням в організації терактів на півострові. У серпні 2015 року Північнокавказький окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону засудив Сенцова до 20 років колонії суворого режиму за звинуваченням у терористичній діяльності на території Криму. Кольченко отримав 10 років колонії. Обидва свою провину не визнали.

Правозахисний центр «Меморіал» вніс Сенцова і Кольченка в список політв’язнів.

https://www.radiosvoboda.org/a/news-herashchenko-sentsov/29434678.html

Управління верховного комісара ООН з прав людини встановило, що під час бойових дій під Іловайськом поранених українських військових вбивали, коли ті були позбавленні боєздатності, після закінчення бойових дій. Це вдалося з’ясувати після того, як ООН провела понад 80 інтерв’ю з жертвами та свідками тих подій. Окрім того, моніторингова місія ООН зазначає, що близько 300 українських військових та добровольців утримували в нелюдських умовах.

За даними Генеральної прокуратури України, під час бойових дій під Іловайськом загинуло 366 військовослужбовців та добровольців, 429 були поранені. Причиною смерті, згідно з доповіддюУправління верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), в більшості випадків стали вибухові та осколкові поранення.

УВКПЛ повідомляє, що деякі поранені українські військовослужбовці були вбиті, коли вони були hors de combat (позбавлені боєздатності), після закінчення бойових дій. Радіо Свобода публікує дані, які вдалося зібрати ООН.

Вбивство українських військовослужбовців hors de combat

УВКПЛ отримало інформацію про те, що вранці 29 серпня близько 20 українських військовослужбовців сіли в одну з вантажівок колони транспортних засобів, в яких українські сили відступали з села Многопілля до села Новокатеринівка. Через 30 хвилин після виїзду вантажівка потрапила під обстріл, і більшість військовослужбовців, що були на ній, загинули або були поранені. Вижити вдалося семи солдатам. Багато з них мали легкі поранення. Вони сховалися недалеко від дороги. Після закінчення бою вони вивісили імпровізований білий прапор. Озброєні чоловіки, які перебували на сусідньому пагорбі, закричали, щоб вони склали зброю і повзли на пагорб. Коли українські військовослужбовці залізли на вершину пагорба, командир озброєної групи наказав їм зняти куленепробивні жилети і шоломи та роздягнутися. За словами одного з тих, хто вижив, один із військовослужбовців знімав одяг дуже повільно, тому що був поранений. Це розлютило старшого лейтенанта. Він почав стріляти у військовослужбовця: у спину і голову жертви.

Потім військовослужбовцям наказали встати і йти. Сержант кілька разів просив старшого лейтенанта не вбивати його військовослужбовців, оскільки вони були дуже молодими. Двоє свідків повідомили УВКПЛ, що вони бачили, як старший лейтенант зробив два постріли з автомату Калашникова у спину та голову сержанта.

Під час переходу ще один військовослужбовець неодноразово звертався до старшого лейтенанта з проханням дозволити йому подзвонити матері. Двоє свідків чули два чи три постріли. Коли вони повернулися, то побачили, що на землі лежить людина.

Пізніше тих, хто вижив, передали українським силам.

29 серпня вбили поранених українських солдат hors de combat (позбавлених боєздатності) після закінчення боїв, йдеться в доповіді.

В одному з випадків поранений український військовослужбовець сховався в лісі після того, як його машина потрапила під обстріл. Коли той закінчився, він почув, як люди кричали: «Я поранений!». Але після цього лунали одиночні постріли.

Насильницьке зникнення, яке, можливо, призвело до смерті

УВКПЛ з'ясувало, що 30 серпня кілька десятків поранених українських добровольців, переважно з добровольчого батальйону «Донбас», опинилися в селі Червоносільське. З пораненими були декілька фельдшерів із батальйону та неозброєний лікар. Ті, хто вижив, повідомили, що в цей день в село приїхала вантажівка. Командир загону наказав пораненим українським добровольцям та медикам сісти у вантажівку і додав: «Ми не воюємо з лікарями». В якийсь момент фельдшери помітили, що лікар зник. Повідомляють, що він залишився в Червоносільському. Кілька днів потому озброєні чоловіки увірвалися до будинку, де він переховувався, вивели на подвір'я, побили, а потім поїхали, забравши його з собою. Після цього його більше не бачили.

Катування, жорстоке поводження та нелюдські умови тримання під вартою

За даними Генеральної прокуратури України, під час подій під Іловайськом було захоплено близько 300 українських добровольців та військовослужбовців. Цих військовослужбовців та добровольців перевозили до чотирьох основних місць, контрольованих різними озброєними групами: захопленої будівлі міліції у місті Сніжне, будівлі на вулиці Борців Революції, захопленої Академії внутрішніх справ, захопленої будівлі обласного управління Служби безпеки України (СБУ) у Донецьку.

Умови у всіх місцях тримання під вартою у Донецьку та Сніжному були нелюдськими, йдеться в доповіді УВКПЛ, через переповненість, недостатню кількість або повну відсутність матраців, відсутність денного світла, брак свіжого повітря, неадекватні санітарні умови, недостатню кількість або відсутність їжі та брак медичної допомоги. Озброєні групи катували під час допиту захоплених військовослужбовців та добровольців, щоб отримати інформацію, покарати їх за приєднання до добровольчих батальйонів або спробувати змусити їх приєднатися до озброєних груп.

Найпоширенішими формами катувань, за даними моніторингової місії ООН, стали побиття, в тому числі з елементами сексуального насильства, імітація страти та інші погрози фізичного насильства.