У Києві смолоскипна хода присвячена пам'яті героїв Крут

У Києві в суботу, 25 січня, відбулася традиційна смолоскипна хода від Арсенальної площі до Аскольдової могили, присвячена пам'яті героїв Крут. В акції брали участь представники партії "Свобода" та молодіжної організації "Сокіл".

29 січня 1918 року відбувся бій біля залізничної станції Крути. Він тривав п'ять годин між чотиритисячним підрозділом російської Червоної гвардії та загоном із київських курсантів та козаків "Вільного козацтва", який налічував близько чотирьох сотень бійців. У бою під Крутами захисники української державності виконали наказ командування і затримали стрімкий наступ більшовиків.
Взагалі наступ більшовиків очікувався в іншому місці, а це був неактивний напрямок і тому сюди послали студентів-юнкерів, тоді як Муравьйов, як досвідчений військовий змінив напрямок головного удару у найслабше місце оборони УНР, вважаючи перемогу легкою, але не так сталося, як гадалося, що і викликало особливу лють до полонених юнаків, які до того ж продовжували проявляти свій патріотизм українських воїнів і заспівали спільно "Ще не вмерла Україна", через що були по-звірячому вбиті більшовиками: переважно заколоті штиками. Герої не вмирають! Слава Україні! Героям слава! Навічно з нами.



Їх нрави: Помпео не під запис і під запис


Фото CNN

Державний секретар США Майк Помпео звинуватив у брехні ведучу радіостанції NPR Мері Луїз Келлі, яка раніше розповіла про виниклий між ними конфлікті з питань про Україну в ході інтерв’ю.

Про це повідомляє газета USA Today.

“Репортер Мері Луїза Келлі збрехала мені двічі. У перший раз, в минулому місяці, коли йшла підготовка до інтерв’ю, і вдруге – вчора, коли ми домовилися, що розмова після інтерв’ю буде вестися не під запис”, – йдеться в поширеному Держдепом заяві Помпео.

Раніше Помпео потрапив у скандал після інтерв’ю про Україну. Зокрема, журналістка американського видання NPR Мері Келлі заявила, що держсекретар Помпео накричав на неї після того, як вона поставила йому незручні запитання під час інтерв’ю про Україну.

Так, під час інтерв’ю в п’ятницю журналістка запитала Помпео про роботу Державного департаменту США і позицію держсекретаря щодо спроб президента Дональда Трампа звільнити колишнього посла в Україні Марі Йованович.

Помпео стверджував, що діяв в ситуації з Йованович “правильно” і захищав її і інших співробітників Держдепартаменту. Однак, за словами журналістки, держсекретар припинив інтерв’ю після питання, як саме він захищав Йованович.

Раніше Вашингтон офіційно підтвердив візит Помпео до України.

З тризубом!

З ТРИЗУБОМ! СЬОГОДНІ – ДЕНЬ МАЛОГО ДЕРЖАВНОГО ГЕРБА УКРАЇНИ
СВЯТО
 19.02.19 - 9:20  3158

Двадцять сім років тому, 19 лютого 1992 року, було затверджено Малий державний Герб України. Це – один із трьох офіційних символів нашої держави.

Центральною геральдичною фігурою герба є Тризуб Володимира Великого, князя Київського.

 

Зображення тризуба археологи зустрічали у багатьох пам’ятках культури, датованих з першого століття нашої ери. Символ відомий серед народів Сходу і Середземномор’я з найдавніших часів, в українських землях з II ст. Існує близько трьох десятків теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдності світу).

 

За часів Київської Русі тризуб був родовими знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах та предметах побуту.

 

25 лютого 1918 року в Коростені Українська Центральна Рада прийняла Тризуб за офіційний герб УНР. З 22 січня 1919 року, згідно з законом про Злуку, Тризуб став використовуватися і як герб Західної області УНР. Залишався він гербом гетьманської держави П. Скоропадського, а також Директорії.

 

Уперше спроба конституційно оформити Тризуб як державний герб була зроблена у травні 1920 у проекті Конституції, розробленому Всеукраїнською Національною Радою, а вдруге — спеціальною Урядовою Комісією з виготовлення Конституції Української Держави 1 жовтня того ж року.

.

«Дізнавайтесь про новини міста першими! Підписуйтесь на наш 

ПЦУ офіційно у списку автокефальних церков

ПЦУ офіційно у списку автокефальних церков: єпископи МП втратили титули

Православна церква України у списку автокефальних церков



Православна церква України офіційно стала 15 церквою у списку автокефальних церков. Відтепер титули єпископів московського патріархату в Україні не визнаватимуть.

Про це свідчить Щорічне видання Вселенського патріархату, повідомляє "Духовний фронт України".

Читайте також: Епіфаній назвав чотири церкви, які "дозрівають" до визнання автокефалії ПЦУ

У ньому Православну церкву України назвали 15 церквою у списку автокефальних. А Блаженніший Епіфаній отримав титул Митрополита Київського та всієї України. Усі ж єпископи так званої УПЦ Московського патріархату тепер належать до єпископів Російської православної церкви.

Колишнього митрополита Київського та всієї України Онуфрія (Березовського) видання вже не згадує з попереднім титулом. Весь єпископат названий, враховуючи його місцеперебування. Наприклад, "Онуфрій митрополит у Києві".

ПЦУ
У виданні Епіфаній з новим титулом – Митрополита Київського та всієї України / Духовний фронт України

Зверніть увагу! Позбавлення титулу єпископа означає неможливість служити на території іншої церкви. Адже, відповідно до православних канонів, в одній єпархії має бути не більше, ніж один єпископ.

Перед Об’єднавчим собором Вселенський патріарх Варфоломій І надіслав листа митрополиту московського патріархату в Україні Онуфрію. У ньому йшлося, що після собору він вже не буде називатися "митрополитом Київським і всієї України". Цей титул буде присвоєно новообраному настоятелю церкви.

Зауважимо! ПЦУ визнали Александрійська та Елладська церкви, а також Вселенський патріархат.

А всі Вони з нами назавжди! Зовнішня розвідка України!



Козацький марш
(гімн зовнішньої розвідки України - Б.Г.)

Хтось та й вродиться з нас нещасливий,
Та я знаю, яким був мій рід.
Пресвята Богородице Діво,
Вирушаєм сьогодні в похід.

Затріпочуть хоруговки крилами,
Запорізький лунатиме марш.
Hе заручені ми із дівками,
Увесь полк неодружений наш.

Помолюсь я і в путь, так, як водиться,
Треба йти до чужих вже сторон –
Борони Ти мене, Богородице,
Щоби я не потрапив в полон.

А якщо ненароком загину,
Хай мене поховають за дня,
Понесуть на руках побратими,
Поведуть вороного коня.

Хлопці вдарять нараз із мушкетів,
Загуде полковий тулумбас...
Дух мій, Діво, тоді вже відлетить
Аж на Січ, в Україну, до нас.

Хтось та й вродиться з нас нещасливий,
Та я знаю, яким був мій рід.
Пресвята Богородице Діво,
Вирушаєм сьогодні в похід.

Автор Андрій Чернюк
Вперше прозвучала в 1989 році на фестивалі Червона Рута. 
В усіх пісенниках зазначена як народна.
Текст опубліковано саме народної


Свято сьогодні у нас, а Вони не у нас

Служба зовнішньої розвідки України

Докладніше: Спецслужби УНР
24 січня 1919 року, за часів Директорії Української Народної Республіки, було створено перший підрозділ загальнодержавної зовнішньої розвідки для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів, а також стосовно країн - потенційних супротивників і можливих союзників.

Після відновлення незалежності
14 жовтня 2004 Президент України Леонід Кучма підписав Указ «Про Службу зовнішньої розвідки України», в якому йшлося про утворення на базі Департаменту розвідки та розвідувальних підрозділів регіональних органів Служби безпеки України Службу зовнішньої розвідки України як спеціального державного органу.[3] Іншим Указом від того ж числа Леонід Кучма призначав Головою новоствореної служби Олега Синянського.

21 жовтня 2004 Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони схвалив проект Закону про Службу зовнішньої розвідки (СЗР), внесений президентом України Леонідом Кучмою, який одночасно підписав указ про створення СЗР.

Першим керівником СЗР став Олег Синянський. Першому керівникові СЗР України в 2004 році виповнилося 34 роки. У 1992 році він закінчив Військовий інститут іноземних мов в Москві, володіє англійською, арабською мовами та івритом. У 1992–1994 працював перекладачем в Міністерстві оборони, з 1995 року — в МЗС України, після чого — в президентській адміністрації. Олег Синянський пробув на посаді голови Служби зовнішньої розвідки України до квітня 2005 р.

З квітня 2005 р. до червня 2010 р. цю організацію очолював Микола Маломуж.

18 червня 2010 року указом Президента України № 703/20 Головою Служби зовнішньої розвідки України призначено Ілляшова Григорія Олексійовича.

З 27 лютого 2014 р.до червня 2016 р. Головою Служби зовнішньої розвідки України був Гвоздь Віктор Іванович.[4]

19 жовтня 2018 року Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов взяв участь у церемонії закладання фундаменту першої будівлі оновленої штаб-квартири української зовнішньої розвідки.[5][6][7]

1 лютого 2019 р. Указом Президента України була затверджена нова символіка Служби зовнішньої розвідки України[8].

Структура
Апарат управління Служби зовнішньої розвідки України
Підрозділи агентурної розвідки
Підрозділ технічної розвідки
Інформаційно-аналітичний підрозділ
Підрозділ протидії зовнішнім загрозам національної безпеки держави
Оперативно-технічний підрозділ
Підрозділ власної безпеки
Підрозділи забезпечення
Академія зовнішньої розвідки
Керівники
Керівники розвідорганів Гетьманщини
1648—1654  — Лаврін Капуста, очільник козацької розвідки Богдана Хмельницького[9]
Керівники розвідорганів Українскої Народної Республіки
1918—1918  — Кущ Віктор Максимович, начальник відділу 1-го квартирмейстерства (розвідка) Генерального штабу УД
1919—1919  — Колосовський Володимир Васильович, начальник розвідочного відділ військової розвідки УД, УНР[10].
1919—1919  — Ткачук А., начальник відділу закордонної інформації політичного департаменту МВС УНР
1919—1919  — Ліпко Петро Іванович, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Армії УНР
1919—1919  — Грецов (Греців) Сергій Сергійович, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Збройних сил УНР.
1919—1920  — Снігірів Борис Євгенович, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Збройних сил УНР[11]
1919—1920  — Родіон Ковальський, начальник розвідчого відділу Української Галицької Армії (УГА)[12].
1920—1920  — Кузьмінський Олександр Хомич, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Збройних сил УНР
1920—1921  — Красовський Микола Олександрович, начальник ІНФІБРО Армії УНР.
1921—1927  — Кузьмінський Олександр Хомич, начальник Розвідувального відділу Партизансько-Повстанського Штабу ДЦ УНР.
1927—1934  — Недайкаша Василь Донатович, першого (розвідувального) сектора ІІ секції Генштабу Військового міністерства ДЦ УНР.
1934—1936  — Шевченко Володимир Якович, начальник розвідки й контррозвідки Державного центру УНР.
Керівники розвідорганів Радянської України
1926—1930  — Карелін Володимир Петрович, начальник Іноземного відділення УДБ ДПУ УРСР.
1930—1931  — Сапір Абрам Володимирович, начальник Іноземного відділення ДПУ УCРР.
1931—1932  — Леопольд Даниїл Самуїлович, начальник Іноземного відділення ДПУ УCРР.
1932—1933  — Самойлов Самуїл Ісаакович, начальник Іноземного відділення ДПУ УCРР.
1934—1935  — Карелін Володимир Петрович, начальник Іноземного відділення УДБ НКВС УРСР.
1935—1936  — Сапір Абрам Володимирович, начальник Іноземного відділення УДБ НКВС УРСР.
1936—1937  — Самойлов Самуїл Ісаакович, начальник Третього управління НКВС УРСР
1937—1937  — Соколинський Давид Мойсейович, начальник Третього управління НКВС УРСР
1937—1937  — Чердак Мойсей Григорович, начальник Третього управління НКВС УРСР
1937—1937  — Стирне Володимир Андрійович, начальник Третього управління НКВС УРСР
1938—1938  — Лістенгурт Михайло Олександрович, начальник Третього управління НКВС УРСР
1938—1938  — Тимошенко Михайло Лукич, начальник П'ятого управління НКВС УРСР
1938—1939  — Громовенко Євген Федорович, начальник П'ятого управління НКВС УРСР
1939—1940  — Шевченко Микола Григорович, начальник П'ятого управління НКВС УРСР
1940—1941  — Савченко Сергій Романович, начальник Першого управління НКВС УРСР
1941—1942  — Леонов Валентин Іванович, начальник Першого управління НКВС УРСР[13]
1942—1945  — Цвєтухін Федір Андрійович, начальник Першого управління НКВС УРСР, НКДБ УРСР[14]
1945—1949  — Погрібний Микола Павлович, начальник Першого управління НКДБ УРСР, МДБ УРСР[15]
1950—1953  — Бурлаченко Григорій Федорович, Начальник підрозділу зовнішньої розвідки — 1-й відділу МДБ УРСР[16]
1954—1959  — Ткаченко Андрій Купріянович, начальник 1-го (розвідувального) відділу КДБ при Раді Міністрів УРСР[17]
1959—1966  — Савчук Прокіп Демидович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[18]
1967—1971  — М'якушко Василь Омелянович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[19]
1971—1984  — Тимофеєв Павло Васильович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[20]
1984—1989  — Макаров Леонід Олексійович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[21]
1989—1991  — Повжик Володимир Порфирійович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР
Керівники розвідорганів України
1991—1992  — Ковтун Георгій Кирилович, Заступник Голови СБУ — начальник Головного управління розвідки СНБУ/СБУ[22]
1993—1995  — Шарков Олександр Костянтинович, начальник Головного управління розвідки СБУ[22]
1995—1998  — Абрамов В'ячеслав Володимирович, начальник Головного управління розвідки СБУ[22]
1999—2000  — Рожен Леонід Миколайович, начальник Головного управління розвідки СБУ[22]
2000—2003  — Черевань Олександр Вікторович, начальник Головного управління розвідки СБУ[22]
2003—2003  — Копка Петро Миколайович, в.о. начальника Головного управління розвідки СБУ[22]
2003—2005  — Синянський Олег Григорович, начальник Департаменту розвідки СБУ, Голова Служби зовнішньої розвідки України[22]
2005—2005  — Чорнозуб Валерій Петрович, в.о. Голови Служби Зовнішньої розвідки України[22]
2005—2010  — Маломуж Микола Григорович, Голова Служби зовнішньої розвідки України[22]
2010—2014  — Ілляшов Григорій Олексійович, Голова Служби зовнішньої розвідки України[22]
2014—2016  — Гвоздь Віктор Іванович, Голова Служби зовнішньої розвідки України[22]
2016—2017  — Разінков Ігор Прокопович, т.в.о. Голови Служби зовнішньої розвідки України[23]
2017 — по 13 березня 2019 р. Божок Єгор Валерійович, Голова Служби зовнішньої розвідки України.[24],[25]
16 березня — 11 червня 2019 р. Т.в.о. Голови служби Алєксєєнко Андрій Вікторович[26][27][28]
11 червня — 11 вересня 2019 р. — Бухарєв Владислав Вікторович[29][30]
З 20 вересня 2019 р. — по т.ч. Євдокимов Валерій Володимирович[31]
Ветерани СЗРУ
Показувати повністю

Василь Верещака[32]
Боржинський Федір Кіндратович
Тютюнник Юрій Йосипович
Змієнко Всеволод Юхимович
Святогоров Олександр Пантелеймонович
Хілько Федір Ілліч
Савченко Сергій Романович
Кудря Іван Данилович
М'якушко Василь Омелянович
Дунайський Ігор Іванович
Литвиненко Іван Данилович[33]
Березняк Євген Степанович[34]
Басараб Ольга Михайлівна[35]
Глущенко Микола Петрович[36]
Змієнко Всеволод Юхимович[37]
Шарков Олександр Костянтинович[38]
Руденко Григорій Матвійович[39]
Хижняк Ігор Володимирович[40]
Спірін Павло Олександрович[41]
Логінов Борис Ілліч[42]
Лобачов Геннадій Сергійович[43]
Ільченко Василь Олексійович[44]
Бердніков Володимир Федорович[45]
Баронін Анатолій Вікторович[46]
Побережник Семен Якович[47]
Неєжмаков Анатолій Васильович[48]
Семенов Семен Маркович[49]
Лобачов Геннадій Сергійович[50]
Койнов Віталій Дмитрович[51]
Бейм Борис Ісаакович[52]
Іван Вислоцький[53]
Дьомін Валентин Сергійович[54]
Баронін Анатолій Вікторович[55]
Захараш Дмитро Петрович[56]
Калін Юрій Михайлович[57]
Богомазов Костянтин Пантелеймонович[58]
Міцкевич Євген Петрович[59]
Зарубіна Єлизавета Юліївна[60]
Навчальні заклади
Докладніше: Інститут служби зовнішньої розвідки України
Служба зовнішньої розвідки України має власну систему професійної підготовки співробітників. Зокрема, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 310-р утворено Інститут Служби зовнішньої розвідки України як відомчий вищий навчальний заклад, що здійснює згідно з державним замовленням підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації співробітників Служби зовнішньої розвідки України.

Навчальний процес в Інституті організований з урахуванням вимог Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, інструкцій та наказів Голови Служби зовнішньої розвідки України.

Основними напрямами освітньої діяльності Інституту є: підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальностями «Агентурна розвідка» та «Технічна розвідка»; перепідготовка та підвищення кваліфікації керівного, оперативного і оперативно-технічного складу[61].

Традиції
Символіка

Емблема СЗР у 2003—2019 роках.
Відомчі заохочувальні відзнаки

25 років сумлінної служби
20 років сумлінної служби
15 років сумлінної служби
10 років сумлінної служби
Повний перелік нагород СЗР України був затверджений Указом Президента України від 30 травня 2012 року № 365.[62]

Див. також: Нагородна система України
Див. також
Служба зовнішньої розвідки Російської Федерації
Загін спеціального призначення «Рубін»
Головне управління розвідки Міністерства оборони України
Департамент контррозвідки Служби безпеки України

Поклик до братів-слов’ян
   
Чи довго ще кривді і гвалту тлумити
Святе наше право розвою?
Невже не одної ми матері діти.
Невже не брати між собою?

За віщо ж зневага? Для чого не милі
Братам наші щирі жадання?
Кого ми чіпали, кому ми вчинили
Чи кривду, чи зле руйнування?

Ми тільки боролись за власную хату,
За те, що нам дорого й нині.
Бажаємо ми і тепер небагато:
Рідного розвою родині.

Щоб дума славутня і мова співоча
Ширіли й пишались в народі.
Ми всіх пригорнули до серця охоче
Якби нам хоч трошки свободи!

Чому не ймеш віри ти, брате москалю?
Невже ти лякаєшся зради?
З тобою недолі нас кревно з’єднали,-
Не буде між нами розради.

З тобою давно ми працюєм на полі і
Розросту науки й освіти,
З тобою давно ми шукаємо волі -
Її нам з тобою ділити.

А ти, брате ляше, невже так до суду
Між нас буде нелад невдячний?
Ой скинь бо з очей ти сю давню полуду
Та праведно глянь, необачний!

Ми тільки за наше лягали кістками,
Коли нам чинилися шкоди.
Ніколи не гралися ми кайданами
Чужої не гнули свободи.

Хай чех оповіда, чи ми не стояли
За волю братерню горою?
Та  з Жижкою ж вкупі діди наші дбали
Й здобули козацького строю!

Хай сербин розкаже, чи ми не братались,
Оружно з ним в щасті і в горі?
За віру, за волю чи ж ми не рубались
На горах, на полі, на морі?

Спитай у словака - і той не з гадає
Від нас коли-небудь образи:
Злоби не було в нашім серці й немає -
Ми хтіли б загоїти врази.

До згоди ж, до гурту, до купи, слов’яне!
Забудьмо недавнії чвари,
Вгамуймо, братове, розладдя погане:
Встають-бо на заході хмари!

Спізнаймося сами, вважаймо на брата -
Тоді нас ніхто не здолає,
Тоді не дамо ми німоті урвати
Ні цяти слов’янського краю!

Подаймо ж ми руки на вічне кохання
І крикнім на бенкеті згоди:
- Ми цілому світу бажаєм братання,
Поради, освіти й свободи!

1871 р.    Михайло Старицький

Підняти престиж України до найнижчого рівня Зеленському вдалося

Зеленському довелося 
виступати в Давосі 
перед раптово спорожнілим
 залом

22.01.20 20:04
 
Зеленському довелося виступати в Давосі перед раптово спорожнілих залом

У Мережі з'явилися фотографії з штаб-квартири Світового економічного форуму, зроблені під час виступу президента України Володимира Зеленського. Як з'ясували журналісти « Фр аз и », свою промову глави держави довелося «штовхати» фактично перед порожнім залом.

Як передає UAportal , знімки на своїй сторінці в Facebook, розмістив політолог Тарас Березовець.

За його словами, під час виступу попереднього спікера - пакистанського прем'єра Імрана Хана - зал був забити «під зав'язку».

«На Зеленський майже всі вийшли», - додав він.

Нагадаємо, виступ Володимира Зеленського на Всесвітньому економічному форумі в Давосі почалося в 17-15 за київським часом і тривало близько 30 хвилин.

Статистика патріотизму українців по регіонах

Головними складовими патріотизму українці вважають любов до країни, готовність її захищати та виховання поваги до країни у дітей – соцопитування7
  • Головними складовими патріотизму українці вважають любов до країни, готовність її захищати та виховання поваги до країни у дітей – соцопитування
    Анатолій Ткачук, директор з питань науки і розвитку Громадської організації «Інститут громадянського суспільства»
  • Головними складовими патріотизму українці вважають любов до країни, готовність її захищати та виховання поваги до країни у дітей – соцопитування
  • Головними складовими патріотизму українці вважають любов до країни, готовність її захищати та виховання поваги до країни у дітей – соцопитування
    Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України
  • Головними складовими патріотизму українці вважають любов до країни, готовність її захищати та виховання поваги до країни у дітей – соцопитування
    Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор політології НаУКМА
  • Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті
Анатолій Ткачук, директор з питань науки і розвитку Громадської організації «Інститут громадянського суспільства»
Київ, 21 січня 2020.

80% українців вважають основною складовою патріотизму любов до країни, готовність захищати її, якщо треба, зі зброєю – 64%, виховання у дітей любові та поваги до країни – 58%. Такі результати загальнонаціонального дослідження громадської думки оприлюднила Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. Соцопитування проводилося Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова  з 13 по 18 грудня 2019 року в усіх регіонах України, крім окупованих територій. Опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Дотримання законів назвали складовою патріотизму 56%, знання історії та культури своєї країни – 51%. Участь у виборах – 38%, чесне виконання своїх обов’язків – 36%, спілкування державною мовою – 35%, сплату податків – 30%, участь у громадському житті – 28%, повагу до влади – 26%, участь у боротьбі з корупцією та проблемами в країні – 21%.

Щодо окремих показників патріотизму є регіональні відмінності. Наприклад, у Західному регіоні спілкування державною мовою як прояв патріотизму відзначили 60% респондентів, тоді як у Центральному – 32%, Південному – 25%, Східному – 24%. Повагу до влади серед показників патріотизму частіше згадують на Сході – 42%, тоді як на Півдні – 36%, у Центральному та Західному регіонах – 25% і 24% відповідно. Сплату податків відносять до показників патріотизму 41% у Східному регіоні, 36% у Південному, 25% і 24% у Центральному і Західному відповідно.

Абсолютна більшість населення України (75%) вважає себе насамперед громадянами України, при цьому, загальнонаціональна  ідентифікація переважає в усіх регіонах України: Південному (84%), Центральному (78%), Західному (76%) та Східному (66%). Регіональну ідентифікацію  як основну обрали  16% громадян. «Раніше у Західному і Центральному регіоні чітко переважала загальнонаціональна ідентифікація, у Південному та Східному відповіді ділилися і досить помітно виражена була регіональна ідентифікація. Після 2013-14 років, картина змінилася: на тлі подій люди задумалися, ким вони є у цій ситуації. Якщо у грудні 2013 року насамперед громадянами України вважали себе 54%, то у грудні 2014 року – 73%», – нагадала Ірина Бекешкіна.

Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор політології НаУКМА, звернув увагу, що згадка серед ознак патріотизму готовності захищати країну, в тому числі зі зброєю в руках, несуттєво відрізняється за регіонами: 66-67% на Заході, 59% на Півдні, 62% на Сході.

81% респондентів погодилися з твердженням, що мова є важливим атрибутом незалежності України: 55% «безумовно», 26% «скоріше за все». У Західному регіоні цей показник складає 95%, Центральному – 86%, Південному – 71%, Східному – 64%. Так само, 80% українців згодні, що всі керівники держави та держслужбовці у робочий час повинні спілкуватися державною мовою (на Заході – 96%, на Сході – 64%, Півдні – 71%), і 79% – що в українських ЗМІ принаймні половина контенту має бути українською мовою.

69% українців вважають, що російська мова може вільно використовуватися у приватному спілкуванні, але українська має бути єдиною державною. «Статус російської мови як офіційної в окремих регіонах підтримує лише 15%, як другої державної поруч з українською – 12%», – зазначила Ірина Бекешкіна. У Південному регіоні  статус російської мови як мови повсякденного спілкування,  а української як єдиної державної підтримує 51%, як офіційної в певних регіонах – 27% і як другої державної – 14%.  На Сході 24% підтримують можливість визнання російської мови офіційною в окремих регіонах і 31% – як другої державної.

Кількість українців, які бачать майбутнє України у складі ЄС, максимальна за увесь час опитувань – 64% (на Півдні та Сході – 44% і 43% відповідно). Вступ до Євразійського економічного союзу підтримують 13%, ще 23% респондентів не визначилися  з позицією.

51% українців підтримують членство у НАТО як гарантію безпеки. Позаблоковий статус підтримує найменша кількість респондентів за увесь час опитувань – 26%. 6% виступають за військовий союз із Росією та країнами СНД. Водночас, на Півдні та Сході переважає підтримка нейтрального статусу – 42% та 43% відповідно, членство України в НАТО підтримують 34% і 29%. «Для порівняння, у 2012 році в цілому в Україні підтримували членство в НАТО лише 12%. Найбільше противників НАТО зараз – у Донецькій і Луганській областях. Але якщо у 2013 році проти НАТО було 94%, зараз – 50%», – зазначила Ірина Бекешкіна.

Столиця України дедемонізується!

Що декоммунізіровалі в столиці за п'ять років (список)
21.01.2020

З 2015 року в Україні почався процес декомунізації, за час якого, зокрема, в столиці демонтували сотник об'єктів - пам'ятників, меморіальних табличок та інше.

У районних адміністраціях розповіли, що зробили з символами комунізму, які були (або залишаються) на їх балансоутримання, передає СтройОбзор.

Подільський район - 6 об'єктів

У Подільському районі демонтовано такі об'єкти: скульптура Леніну Володимиру Іллічу (вул. Набережно-Лугова, 8); скульптура Леніну Володимиру Іллічу (вул. Костянтинівська, 64); скульптура-копія скульптури І.Д. Шандра "Камінь - зброя пролетаріату" (площа Красної Пресні, з 2018 року - Щекавицька площа) меморіальна дошка Більшовикам 1919 (вул. Сковороди, 2); меморіальна дошка Більшовикам 1918 (Контрактова площа, 12); меморіальна дошка Гречці А.А. (Вул. Маршала Гречко, 26).

"Демонтовані об'єкти знаходяться на відповідальному зберіганні балансоутримувачів та будуть передані на постійне зберігання в музей декомунізації", - відповіли в адміністрації.

Оболонський район - 0 об'єктів

"За результатами розгляду повідомляємо, що на території Оболонського району міста Києва відсутні пам'ятники, які відповідно до Закону України" Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки "підлягають демонтажу, відповідно і не проводився їх демонтаж ", - відповіли в Оболонській РДА.

Шевченківський район - 0 (або 2) об'єкта

"Оскільки відповідно до даних Переліку пам'ятні знаки, які підлягають демонтажу на фасадах будинків районних установ культури, відсутні, тому зазначені заходи Управлінням культури, туризму і охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації не проводилися", - повідомили в адміністрації.

Однак повідомляється, що в межах територій об'єктів благоустрою зеленого господарства, закріплених за комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Шевченківського району міста Києва, невстановленими особами були демонтовані 2 пам'ятника, а саме: Коротченко Д.С. і комсомольцям 20-х років. З огляду на той факт, що зазначені пам'ятники на балансі підприємства не знаходилися, інформація про осіб чи організаціях, що здійснюють їх демонтаж, а також місця їх подальшого зберігання в КП СЗН Шевченківського району відсутня.

Святошинский район – 2 объекта

У Святошинському районі Києва було скоєно демонтаж двох меморіальних дощок: Горбачову Омеляну Григоровичу (пр. Перемоги 71/2) і Картвелішвілі Лаврентію Йосиповичу (вул. Василя Кучера). Ці дошки були розбиті під час демонтажу.

"Пам'ятники В. І. Леніну, які колись перебували на території" Веркон "та інших промислових підприємств, в різні роки демонтовані і про їх подальше місцеперебування невідоме. Пам'ятники і пам'ятні знаки, які необхідно демонтувати відповідно до Закону, на території району відсутні" , - додали в РДА.

Солом'янський район - 5 об'єктів

У Солом'янському районі демонтовано п'ять пам'ятників, з них: 4 зберігаються на територіях промислових підприємств, 1 пам'ятник (бюст) зберігається на території Міжнародного аеропорту "Жуляни".

Печерський район - 29 об'єктів

Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва і по утриманню зелених насаджень Печерського району демонтували 29 об'єктів, розташованих на підпорядкованій території, в тому числі розташованих на території підприємств, організацій некомунальної форми власності.

Так, вони передані в Державний музей авіації України.

Відзначається, що два об'єкти, зазначені в переліку, фактично розташовані в інших районах, а саме: дошка "60-річчя утворення СРСР" за адресою площі Дружби народів СРСР, 1 (Оболонський район) дошка Тельману Ернсту за адресою вулиця Німецька, 2 (Голосіївський район).

Дніпровський район - 8 об'єктів

У Дніпровському районі було демонтовано 8 пам'ятних знаків (дощок).

"Демонтовані об'єкти, на яких розташована символіка комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського тоталітарних режимів) утилізовані, оскільки були пошкоджені під час демонтажу", - відзначили в Дніпровській РДА.

Деснянський район - 0 об'єктів

Як повідомили в РДА, на території Деснянського району міста Києва відсутні пам'ятники, які підлягають демонтажу.

Дарницький район - 7 об'єктів

У Дарницькому районі визначено 7 об'єктів: анотаційні дошки Н. Крупської та С. К. Заслонова, скульптура В. Леніна в дитинстві, пам'ятник Леніну, скульптурна композиція екіпажу бронепоїзда "Таращанець", пам'ятник-бюст Н. Крупської та С. Ковпака.

Станом на 25.11.2019 року залишилося демонтований пам'ятник екіпажу бронепоїзда "Таращанець".

"З огляду на, що зазначений пам'ятник включений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятник монументального мистецтва національного значення (постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, охоронний номер 260001-Н) і встановлений на місці поховання екіпажу бронепоїзда, демонтаж повинен здійснюватися з урахуванням вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, після прийняття центральним органом виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини відповідного рішення ", - повідомили Дарницької райдержадміністрації.

Також на території виробничої бази комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району Києва знаходяться на зберіганні такі об'єкти - пам'ятник-бюст Н. Kpyпcкой і С. Ковпака, скульптура В. Леніна в дитинстві, дошки Н. Крупської (граніт) і К. Заслонова ( мармур). Пам'ятник В. Леніну, який знаходився за адресою: вул. Бориспільська, 7 (територія заводу "Будмаш") був знищений невідомими особами в 2015 році.

Голосіївський район - 11 об'єктів

Згідно із затвердженим переліком в Голосіївському районі підлягало демонтажу 11 об'єктів, з них 3 об'єкти територіально не перебувають в Голосіївському районі, а всі інші об'єкти були демонтовані балансоутримувачами за свій рахунок, а пам'ятник чекістам, які загинули за владу рад на Либідській площі - невідомими особами.

Інформація про місце зберігання демонтованих об'єктів в Голосіївській районній в Києві відсутня.

джерело

Дякуючи Нідерландам знає Україна про себе

Українці визначилися із трьома головними складовими патріотизму
1105 ПЕРЕГЛЯДІВ

Серед основних складових патріотизму українці виділяють любов до своєї країни, готовність її захищати та виховувати своїх дітей у любові та повазі до своєї країни.

Джерело: результати опитування фонду "Демократичні ініціативи" спільно з центром Разумкова

Дослівно: "Основними складовими патріотизму українці вважають передовсім любов до своєї країни (80%), готовність захищати свою країну, якщо треба – зі зброєю (64%), виховання у дітей любові та поваги до своєї країни (58%)".

Деталі: Серед іншого 56% опитаних вважають складовими патріотизму дотримання усіх законів країни, знання історії своєї країни, її культури - 51%. 

38% громадян відносять до патріотизму участь у виборах, чесне виконання своїх обов’язків - 36%, спілкування державною мовою - 35%, сплату належних податків - 30%, участь у громадському житті - 28%, повагу до влади - 26%, а найменше – участь у боротьбі з корупцією та іншими вадами у державі - 21%.

 

Загальнонаціональне дослідження проводив фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою центру Разумкова  з 13 по 18 грудня 2019 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Для дослідження було опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Для порівняння наводяться дані опитувань, проведених у різні роки фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва з центром Разумкова та Київським міжнародним інститутом соціології.

Фінансування опитування здійснене в рамках проекту МАТРА посольства королівства Нідерландів.

Українська правда

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
231
предыдущая
следующая