21.07.17 22:43 "Сі Бриз-2017": у групових маневрах брали участь 16 кораблів. ФОТОрепортаж У заключний день міжнародних навчань "Сі Бриз-2017" у групових маневрах брали участь 16 кораблів, а в небо було піднято 3 вертольоти і 1 літак.Про це інформує Цензор.НЕТ із посиланням на "Думську".

Навчання розпочалися о 9 ранку. Учасники кілька разів перебудовувалися на ходу з пеленга в кільватерні колони. Позаду йшов турецький підводний човен S349. Румунський фрегат F111 Марашешті, хоча і не заходив в Одесу, але теж брав участь у навчаннях.



Читайте також на "Цензор.НЕТ": Замість затонулого "Лиману" за навчаннями "Сі Бриз" стежить російський розвідувальний корабель "Приазов'я". ФОТОрепортаж






Також читайте: "Сі Бриз-2017": у Миколаївській області відбулися навчання з використанням авіації. ФОТОрепортаж






Читайте також: Конвертоплани Osprey морської піхоти США прибули в Україну для участі в міжнародних навчаннях "Сі Бриз-2017". ФОТОрепортаж







Завтра відбудеться урочисте закриття "Сі Бризу".



Читайте також: Конвертоплани Osprey морської піхоти США прибули в Україну для участі в міжнародних навчаннях "Сі Бриз-2017". ФОТОрепортаж

https://zaxid.net/oleg_sentsov_poprosiv_ne_vidviduvati_yogo_u_rosiyskiy_vyaznitsi_n1431582

Володимир Гройсман:
прем'єр-міністр України

Володимир Гройсман – український політик, екс-мер міста Вінниця, екс-голова Верховної Ради України 8 скликання. Чинний прем'єр-міністр України.

Народився 20 січня 1978 року в місті Вінниця. У 1994 році Володимир закінчив Вінницьку середню школу № 35. У 2003 році закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю "юриспруденція". Диплом магістра отримав в 2010 році в Національній академії державного управління при президентові України за спеціальністю "управління суспільним розвитком" зі спеціалізацією "управління на регіональному і місцевому рівнях".

У 2002 році Гройсман, перемігши на виборах у мажоритарному окрузі № 29, став наймолодшим депутатом Вінницької міської ради. У листопаді 2005 року був обраний секретарем міськради, а також призначений виконуючим обов'язки мера Вінниці. У березні 2006 року обраний мером на виборах до місцевих рад.

31 жовтня 2010 року відбулися прямі вибори міського голови обласного центру. Набравши 77,8% голосів, Гройсман знову зайняв цей пост. На посаді міського голови займався реформуванням місцевого управління.

Після Революції гідності в лютому 2014 року був запрошений зайняти посаду віце-прем'єр-міністра України – міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства в уряді Арсенія Яценюка. Завданням Гройсмана у Кабміні було забезпечення децентралізації влади та реформа місцевого самоврядування. Залишив посаду 1 серпня 2014 року.

Балотувався на парламентських виборах восени 2014 року від партії "Блок Петра Порошенка". У списку отримав 4 номер. 27 листопада був обраний спікером українського парламенту. З 31 березня 2015 року очолив Конституційну комісію з розробки змін до Конституції України.

14 квітня 2016 року обраний прем'єр-міністром України після відставки Арсенія Яценюка.

Одружений. Разом з дружиною Оленою виховує трьох дітей – доньок Юлію і Христину і сина Давида.

Нагороджений орденами "За заслуги" ІІ і ІІІ ступеня та Кавалерським Хрестом Ордена Заслуги Республіки Польща.
https://ua.112.ua/profiles/volodymyr-hroisman-353.html

Як би жила Україна, якби 10 останніх років проводила реформи
 11 квітня 2017

Фрагмент прес-конференції Володимира Гройсмана, яку транслював телеканал "112 Україна"

Якби останнє десятиріччя ми проводили системні реформи в країні, з 2007 по 2017 рік, який би ми мали сьогодні результат для нашої країни?

Ми можемо взяти з вами питання українських доріг. Якби у 2007 році ми розпочали реформу, утворили б державний фонд, провели б децентралізацію, зробили б нові інструменти фінансування, приділили б належну увагу безпеці дорожнього руху, ми б отримали абсолютно зрозумілий результат. Ми сьогодні з вами маємо 95% доріг у незадовільному стані. Якби у 2007 році, 10 років тому, було ухвалено рішення, ми б сьогодні мали 10% доріг, які були б у незадовільному стані. Українці їздили б по нормальних дорогах. Це абсолютно було б можливим.

Новини за темою: Гройсман: В Україні у 2017 році треба провести п'ять реформ

Дуже важливо сьогодні не стільки формувати план на сьогодні, скільки від сьогодні і на майбутнє створити абсолютно прогнозовану програму дій, яка дасть можливість нам просто змінити ситуацію в країні в кращу сторону. Подивіться на єдину ціну на газ, яка була встановлена, і фактично відновлено видобуток українського газу. Щоб у нас з вами було, якби ми у 2007 році провели цю реформу? У 2017 році ми б мали з вами абсолютно іншу ситуацію. По-перше, ми б не втратили 53 млрд доларів. 53 млрд доларів – це ті втрати, які ми, на превеликий жаль, зазнали через невигідні умови постачання газу і багато інших речей, в тому числі через занижену вартість і неефективне використання українських ресурсів. За 25 років видобуток українського газу фактично впав з 55 млрд на 20 млрд, де державний газ становить 14 млрд кубів. Тобто йдеться про те, що якби ми у 2007 році провели реформу енергетичного сектору, сьогодні ми були б енергетично незалежними і сильними, що є дуже важливо.

Візьмемо наступне питання - проведення медичної реформи. Що ми маємо сьогодні? Розвалені лікарні, люди обмежують себе в медичних послугах, система є абсолютно недієздатною, люди навіть не мають доступу до нормальної медицини, ми маємо великий рівень смертності. А якби у 2007 році ми розпочали реформу? Реформу, яку сьогодні пропонує наш уряд, ми б отримали абсолютно чіткий зрозумілий результат. Ми сьогодні маємо тривалість життя українців 71 рік у середньому. Це абсолютно несправедливо. Якщо б ми провели реформу, люди жили б 78-80 років. Більше того, якщо б ми запровадили систему страхової медицини, то сьогодні вона б ефективно працювала.

Новини за темою: Посли країн G7 підтримали реформу охорони здоров'я в Україні, яку запропонувала Супрун

Подивіться, якби ми 10 років тому запровадили те, що сьогодні ми робимо у сфері лікування серцево-судинних захворювань, а 68% смертності в Україні саме від серцевих захворювань. У той час в ЄС 37% людей помирають від цих хвороб, тобто фактично вони живуть довше, і в них не така висока смертність, як у нас. Це наслідок того, що були відсутні реформи, а був "оголтілий" популізм, як я його називаю, і фактично відсутність системи мислення в самій державі. Крім того, ми б отримали нормальну заробітну плату лікарів сьогодні, якби систему було реформовано. Мінімум лікарі отримували б, за нашими розрахунками, від 10 до 12 тис. грн, що сьогодні для них є абсолютно неможливим. Але в майбутньому, ми вважаємо, це абсолютно досяжними цифрами. Більше того, навіть у Польщі, яка реформована, по 4 тис. медпрепаратів відшкодовується вартість. А ми тільки в цьому році запроваджуємо реімбурсацію? і ми зможемо змінити ситуацію достатньо серйозно. Але водночас 90% українців відмовляються від лікування, тому що для них це сьогодні дорого. Ми маємо змінити цю систему і провести необхідні зміни і реформи.

Подивіться уважно, знову-таки, на 10 років тому. У нас не було системи приватизації, я би сказав, не те, що приватизації, а продажу неефективно функціонуючих підприємств, які належать сьогодні державі. Подивіться на статистику, що ми маємо за цих останні 10 років? 3,5 тис. підприємств – це безкомунальні підприємства, тільки державні підприємства, 51% цих підприємств реально працює, 49% просто не працюють, і невідомо, що з ними відбувається. Ними керувати просто неможливо, такою кількістю підприємств.

Новини за темою: Гройсман: Пенсійна реформа передбачає підвищення пенсій з жовтня і скасування їхнього оподаткування

Наступна позиція - якби ми продали неефективні активи. Ми би отримали з вами інвестиції в ці підприємства, їхню модернізацію, створення робочих місць, і найголовніше, ці підприємства були би конкурентними і впливали на ріст національної економіки, тобто фактично були б нові робочі місця. А за 10 років це втрачена можливість, і ми отримали серйозні втрати, в тому числі, внаслідок корупції на державних підприємствах. Україна втратила 82 млрд грн. Тільки збитків. Додайте сюди 53 млрд доларів, які ми втратили за 10 років і через газ, і подивіться, скільки б ми могли зробити для країни за цей період. А це була втрачена можливість. Тому ми в майбутньому не маємо права втрачати можливості. Подивіться, 32% державних підприємств прибуткові. Ми розуміємо, що приватні підприємства, які сьогодні працюють, є прибутковими, якісь більше, якісь менше. Але говорити про те, що зі 100% компаній України тільки 32% є прибутковими, а 70% неефективними, зрозуміло, що іншого варіанту, як конкурентний продаж ефективним власникам, просто нема.

Те саме стосується і модернізації нашої правової системи і створення нормального бізнес-клімату. Ми все-таки залишаємось сьогодні країною, яку вважають, що вона є недостатньо дружною щодо бізнесу. Це тому, що не було необхідних системних реформ, не якихось окремих популістичних кроків, які можна було зробити сьогодні на сьогодні, а системних реформ. Ми могли б змінити сам інвестиційний клімат, ми отримали б серйозні інвестиції, десятки мільярдів у національну економіку, і відповідно ВВП на душу населення зростав би, і якість життя людей була б іншою.

Питання інфраструктури, децентралізації влади, впровадження нових механізмів. Що відбувалося за останнє десятиріччя? Особливо треба зазначити, що 2014 рік був найважчим за всі ці роки нашої незалежності. Із 2007 року ми могли б забезпечити стале економічне зростання і зробити країну сильною. Натомість до 2014 року країну привели абсолютно слабкою, і фактично ми отримали виклик. Що ми могли б зробити, якби реформу системи ми зробили б тоді, в тому числі провели децентралізацію влади? Сьогодні 75 тис. наших діточок стоять у чергу в садок. Якби ми провели децентралізацію, я вам гарантую, жодної черги в Україні не було б. Наразі ми починаємо її вирішувати. Минулого року тільки децентралізація призвела до зменшення черги на 26 тис. місць у дитячих садочках. За три роки ми цю проблему знімемо. Але, зрозуміло, її можна було б зняти ще у 2007 році. Що б ми мали? Ми б дали доступ дітям до якісної освіти, ми б мали можливість змінити систему освіти і перейти на зовсім інший рівень розвитку наших дітей.

Новини за темою: Гройсман: Кабмін знає, як провести пенсійну реформу без підвищення віку

Я не говорю вже про інклюзивність. Україна абсолютно є недоступною країною для людей з інвалідністю, які мають особливі потреби. Якби ми проводили необхідні зміни і реформи, я переконаний, через децентралізацію, через інклюзив у освіті ми б побудували зовсім інше доступне середовище. Але цього не було зроблено. Це втрачені можливості, на превеликий жаль.

Це декілька слів, які я хотів вам сказати про те, що потрібно сьогодні формувати абсолютно зрозуміле стратегічне бачення. Для мене є дуже важливим, щоб через наступні 10 років, і неважливо, хто буде прем’єр-міністром через 10 років, коли ми будемо аналізувати якість життя людей, на цих слайдах ми побачили, що люди живуть довше, якісніше, що ми подолали бідність у більшій її частині та змогли розвинути країну, підняти її на той рівень, на який вона заслуговує. У середині Європи є прекрасна європейська країна, але, на превеликий жаль, люди живуть у цій країні дуже бідно. І ми маємо здолати бідність. Хочу підкреслити, що це можливо зробити абсолютно без будь-яких додаткових потреб.

Володимир Гройсман
https://ua.112.ua/mnenie/yak-by-zhyla-ukraina-iakby-10-ostannikh-rokiv-provodyla-reformy-383678.html

- Це правда, що восени Ви хочете підвищити не лише мінімальну зарплату, а й пенсії?

- Це правда, про пенсії. Нам потрібно змінити пенсійну систему. Дефіцит цієї системи (це кошти, яких немає в Пенсійному фонді) - 5,5 млрд дол. А наступного року, якщо не змінити, – це 7 млрд дол. 80% українських пенсіонерів живуть за межею бідності, і моє персональне завдання – витягти їх звідти, дати можливість, щоби постійно пенсія оновлювалася, щоби вона зростала. Цей комплекс законів, який ми внесли, дає можливість вже з 1 жовтня підвищити пенсії 9 млн пенсіонерів з 12. Системно підняти, а не зробити разову подачку. Це означає, що ми повертаємо повагу до людини праці – якщо ти заробив, то отримай свою пенсію. Фактично ми всім категоріям пенсіонерів збільшуємо пенсію. Щойно це зробимо, ми переходимо до підвищення пенсій військовим пенсіонерам, з 1 січня 18-го року. Тобто ми охопимо абсолютно всіх і зробимо так, що ця система буде сталою, і за 7-10 років дефіцит буде або нульовий, за рахунок детінізації, або мінімальний. Це дасть можливість і людям, котрі працюють сьогодні, і пенсіонерам впевнитися в тому, що їхні кошти буде захищено.

- Перед голосуванням щодо прем’єрства в Раді Ви сказали, що покажете нардепам, що таке керувати державою. Вже показали чи ще ні?

- Ця фраза була відповіддю на те, що я не чув, яке запитання мені поставили. Але насправді для мене якісно управляти країною – управляти по совісті, чесно, якісно, професійно. Служити - і це найголовніше. Коли ти служиш сьогодні, завтра, післязавтра – завжди буде результат. І я на цей результат повністю налаштований. Мені 39 років, і я хочу, щоб Україна досягла успіху. Якщо я зможу своїми зусиллями бути до цього причетним – це для мене найвища винагорода. Я – системна людина і вважаю, що будь яка людина створює системи. Фактично нам треба багато чого змінити в системі державного управління. І, до речі, з 1 травня наш уряд розпочав цю масштабну реформу. Результат буде. Не за один рік, але буде. Вже восени до уряду прийдуть 1000 нових кадрів, бажаючих змін. Ці люди вже будуть мати конкурентну зарплату, тому що ми підтягнули ресурси ЄС. Це – агенти змін у самій системі управління. Ми будемо реформувати 10 міністерств. Майже половину уряду буде реформовано. Це буде абсолютна нова структура самих міністерств. Результат буде – нам треба тільки об’єднуватися та йти вперед. Але нам треба винести за дужки популізм, тому що нічого доброго він не принесе.

- Чим на сьогодні Ви як прем’єр-міністр найбільше пишаєтеся?

- Нашою прекрасною державою і нашими прекрасними людьми. Україною і українцями. Мені не має чого відвертати від людей очі – і це найголовніше. І це для мене дуже важливо. Немає нічого, чим би я завинив перед людьми, навмисно. Те, що нам вдалося зробити за цей рік, треба віднести і до попереднього уряду, тому що було зроблено низку жорстких кроків, урядом Яценюка, для макроекономічної стабілізації. Нам вдалося відновити економічне зростання, ми підвищили вдвічі мінімальну зарплату, відновили будівництво українських доріг. Ми створили низку програм для розвитку економіки, наприклад, програму підтримки сільгоспмашинобудування. Ми розпочали реформу державної служби, і це принесе свій результат, тому що державні послуги будуть якісними. Ми змінили систему закупівель, вийшли з абсолютно чіткими реформами і змінами в пенсійній системі, в системі освіти і в системі охорони здоров’я. Я вважаю, що у вересні маємо ці три надважливі теми довести до логічного завершення. Не все залежить від мене, від уряду. Нам потрібна підтримка парламенту. Але я готовий персонально відповідати за практичну реалізацію. Якщо пенсійну реформу схвалить парламент, я готовий відповідати за кожен місяць її впровадження. Я знаю, що ми тут досягнемо успіху.

- Нехай би міністри отримували великі зарплати, 10-30 тис. дол., і соцпакети, але якщо крадеш – ґрати. Чи можливо таке зробити?

- 10-30 тис. дол. ми не можемо собі дозволити. Але я би мріяв про зарплати українців, які б дорівнювали тисячам доларів. Щодо зарплати чиновників, то заплата — це добре, але це не все. Має бути відповідальність, має бути доброзичлива система як до чиновника, так і до людини. У нас система пострадянська – влада має тиснути на людей. Так неправильно. Я завжди робив ці системи прозорими, відкритими і доброзичливими, для людини. У 2006 році я привіз міжнародний аудит, зібрав всю мерію, і консультанти сказали, що ми маємо бути клієнтоорієнтованими. Клієнт – це той, кому ми надаємо послуги. Кожен українець — споживач тих послуг, які надає влада, в тому числі. І ці повноваження мають бути якісними. Треба змінювати систему управління державою, приводити нові кваліфіковані кадри. Це питання підготовки і відповідної мотивації, в тому числі щодо заробітної плати.

- Які у Вас відносини з українськими олігархами? Чи намагаються вони на Вас впливати, тиснути, і чи це їм вдається?

- Особливих взаємин ніяких немає. Я багатьох знаю, але дуже добре, що я ні від кого не залежу. Взагалі я думаю, що всі зацікавлені сьогодні, щоби економіка України зростала, тоді їхні активи будуть коштувати більше. У більшості принаймні має бути такий здоровий погляд на розвиток ситуації в країні. Але вони вже точно розуміють, що зловживаннями якимись чи чимось іншим побудувати щось стійке неможливо. Тому, з одного боку, потрібно змінювати структуру економіки, з сировинного типу, який ми маємо сьогодні, на створення доданої вартості всередині країни. Тоді українці будуть повертатися додому та отримувати нормальну заробітну плату. З іншого боку, треба розвивати малий і середній бізнес. Для мене надзвичайно важливими є зліт фермерства, малі та великі підприємства, які починають створювати додану вартість і якісний український продукт. Такі підприємства треба розвивати, давати їм доступ до кредитних ресурсів, давати їм можливості до зростання.

- Чому Ви категорично проти продажу землі?

- Я би сказав не так. Я проти дискусії "мораторій - не мораторій". Я за те, щоби українська земля була інструментом відродження українського фермерства. Тому що в нас іноді дивляться на землю, як на поле, на якому требі посіяти, зібрати, відвезти до порту, відправити до іншої країни та отримати валюту. Для мене село, аграрний сектор — зовсім інше. Це село, де живуть люди, це їхній розвиток території, і це аграрний комплекс. Найголовніше — якщо розвиток фермерства накласти на можливості децентралізації, — це колосальний кошт для відновлення українського села. Я переконаний, що після того, як ми ухвалили рішення про децентралізацію і створення об’єднаних громад, ми багато сіл врятували від знищення. Там є добра динаміка, і ми будемо її підсилювати, для того щоби місцеві громади почали розвиватися. Але одночасно треба підвищувати відповідальність людей на місцях. Вони повинні розуміти, що мають служити людям, які їх обирають.

- Про що Ви спілкуєтеся з І. Маском?

- Я запропонував, щоб "Тесла" розглянула Україну як країну, в якій багато чого можна зробити, в тому числі в енергетиці. Я нещодавно створив Раду інновацій, тому що вважаю, що ми маємо величезний інтелектуальний потенціал, але в нас усередині країни немає механізму, щоб ти міг розробити, впровадити, продати. Рада інновацій повинна створити національне законодавство, стимули мотивації, захистити наших науковців і наші інновації, щоб ми створили український продукт.

- Що треба зробити, щоб люди, які поїхали з України, повернулися?

- Тільки якість. Мають бути нормальна конкурентна робота, гарна освіта, гарна охорона здоров’я, якісні державні послуги. Кожен має себе знайти у своїй рідній країні. Унікальний наш випадок у тому, що ми маємо свою державу з величезним якісним потенціалом. Я вважаю, що те десятиліття втрачених можливостей і призвело до того, що анексовано Крим, окуповано частину Донбасу. Ми мали бути сильнішими, а в нас дуже часто пости займають хапуги. Була політика на знищення держави зсередини. У тому числі повністю централізація і корупція. Замість того, щоб розвивати економіку й інвестувати в людей, інвестували в себе і збагачувалися.

- Чи можливий для України сьогодні чи завтра план Маршалла?

- Це дуже добра ідея, і ми її відпрацьовували ще в першому уряді Яценюка з нашими європейськими партнерами. Але тоді це не склалося. Я вважаю, що ця ідея є дуже прийнятною, і ЄНП включила це до своїх програмних цілей. Я би хотів, щоб цю ідею реалізували.

- Німеччині дали 13 млрд (сьогодні це 130 млрд). Чи можливо, щоб Україні дали 130 млрд?

- Так ставити запитання "дали Україні" трошки принизливо. Підтримати сьогодні Україну, щоби ми почали більш швидко розвиватися – я вважаю, що весь цивілізований світ мав би до цього поставитися з повагою. Я був у Лондоні на конференції з реформ в Україні, і один з представників північних країн виступив і сказав, що "ми хочемо більше за більше. Більше реформ, більше змін – а ми більше підтримки". Я сказав, що я теж того хочу, тому якщо ми робимо якусь системну реформу, то розуміємо, що левова частка інвестицій у цю реформу має бути за Україною. Але якщо вони хочуть підтримати нас "під ключ" тієї чи іншої реформи, то допоможіть нам, наприклад, переобладнати заклади охорони здоров’я, змінити систему підготовки навчальних кадрів, їхньої оцінки тощо. Люди хочуть жити сьогодні, а не хочуть чекати 15 років, щоб ми оволоділи технологіями. І тоді я буду розуміти, що це "більше за більше".

- Україна знала часи дніпропетровських, донецьких. Чи можна тепер казати, що настав час вінницьких?

- Величезне перебільшення. Я думаю, що це більше відголос дніпропетровських і донецьких. Для мене, ментально, Україна єдина, неподільна. Але щодо вихідців з Вінниччини, тих, хто там народився, то це тільки я і два міністри уряду. Але цей поділ "вінницькі – не вінницькі" — така дурниця. Не можна так людей ділити.

- Чи будете Ви виставляти свою кандидатуру на пост президента на чергових чи, можливо, позачергових президентських виборах?

- Я вважаю, що вибори парламенту і президента мають відбутися вчасно і в рамках законодавства. За цих два роки треба дуже багато зробити в країні, і я більше відчуваю свою ефективність саме у виконавчій гілці влади. Тому таких планів в мене нема.

- Тобто президентом України Ви себе не бачите?

- Ні.

- Хто був, на Вашу думку, кращим прем’єром України?

- Я не хочу давати оцінок. Кожен повинен мати свою історичну відповідальність за той чи інший період часу. Була низка прем’єрів, які були абсолютно неефективними, які, замість того щоб розвивати країну, займалися чимось іншим. І це інше привело нашу прекрасну країну до слабкості. Я працював мером з 2006 по 2015 рік і пам’ятаю всі ці періоди. Можу сказати, що спільно зі своєю командою робив певні позитивні речі та успіхи не тому, що мені хтось допомагав, а навпаки. Тому що я боровся – кожне рішення потрібно було просто вигризати. Центральна влада все більше забирала можливості у міських громад, стискала. Мене це настільки збурювало, що для мене це був серйозний виклик. І коли мені в кінці лютого 2014 року зателефонував А. Яценюк, він мені сказав: "підеш зі мною рятувати країну?" Я сказав, що я можу піти за однієї умови, що я зможу реалізувати те, чим живу, і те, у що вірю, – децентралізацію. Я приїхав, ми поговорили, я розказав, як я це бачу, і він сказав, що це нормальна історія і що її треба робити.

- Ви людина, яка рухається і щось робить. У Вас є мрія увійти коли-небудь у підручники української історії?

- Я хочу бути дотичним до успіху України. Запишуть це в підручник історії чи не запишуть… дуже важко розраховувати на величезну справедливість. Але дуже хочеться бути дотичним, тому що, напевно, навіть більш ціннішим буде те, що завдяки нашим рішенням мільйони людей житимуть краще.

- Ви жорстка людина чи більш схильні до компромісів?

- Без жорсткості важко щось зробити, з одного боку, а з іншого — компроміс не завжди є правильним виходом із ситуації. Немає компромісів із совістю, в позиції між добром і злом. Тобто це має бути розумний підхід, і якщо рішення прийнято, то воно жорстко має бути реалізовано. Іншого просто немає. Це принцип, який має бути впроваджений за всіма напрямами.

- Київ — це вже Ваше місто чи ні?

- Я взагалі люблю міста, селища, середовища громад, де живуть люди. Я три роки живу в Києві, це прекрасне місто. Я розумію, що дуже багато треба зробити, і тепер, в умовах децентралізації, є такі можливості.

- Ви відчуваєте, що Ви киянин?

- Я не відчуваю, що я киянин. Я відчуваю, що я українець, і люблю всі міста. Я не можу бути несправедливим, як прем’єр-міністр, і сказати, що я люблю одне місто і не люблю інше. Я багато їжджу країною, бачу міста – вони різні. Але в нас величезний потенціал, що на сході, що на заході, що в центрі, на півночі, на півдні. У нас прекрасні громади, і я взагалі люблю просто Україну.

- Скільки годин триває Ваш робочий день?

- Як правило, розпочинається о 8-9-й, завершується о 21-22-й, але може бути і перша, і друга.

- Скільки годин на добу Ви спите?

- 6-7. От минулий тиждень я більше п’яти годин не спав.

- Чи є у прем’єр-міністра хвилина на спілкування з дітьми, на кіно, на книжки?

- Родина – це найвища цінність. Насправді я намагаюся завжди, але тут я не доопрацьовую. У мене немає стільки часу, скільки я б хотів, щоби бути разом зі своєю родиною. Це дуже важко.

- Ваш батько сьогодні Вас за щось лає?

- Він завжди мене критикує. У нас дуже добрі з ним стосунки, але бувають дискусії дуже непрості.

- Ви дослухаєтеся до нього?

- Звісно, всі ж дослухаються до батьків. Але в нас з ним є чітка домовленість: він ніколи не розказує мені, що мені треба робити, і це з дитинства. Він завжди мене підтримував, але давав мені можливості для самостійності. Коли мені було 22 роки, я втратив свою маму. 17 років ми вже живемо без мами, тому з батьком я щодня спілкуюсь, телефоную, але бачусь дуже рідко. І це теж величезна проблема.

- Я Вам вдячний за інтерв’ю, бажаю успіху Вам і Україні.

- Бажаю всім нам успіху.
https://ua.112.ua/interview/prezydentom-sebe-ne-bachu-i-na-vybory-ne-pidu-401693.html

 18 липня 2017

Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман в ефірі програми "Гордон" на каналі "112 Україна" розповів про своє бачення реформування держави, свій "вінницький досвід", про іноземців в уряді і навіть - про що говорить з Ілоном Маском

Гордон: В ефірі програма "Гордон", і сьогодні мій гість — прем’єр-міністр України Володимир Гройсман.

Доброго вечора, Володимире Борисовичу! Скільки Вам було років, коли Ви стали мером Вінниці?

Гройсман: У 28 років мені випала велика честь очолити Вінницю — місто достатньо велике, 400 тис., і 8 років працювати спільно з вінничанами над тим, щоб місто стало кращим.

- У 28 років не важко було за це братися?

- Це завжди дуже відповідально, коли ти відповідаєш не тільки за себе, за свою родину, а й за багато родин. Це завжди такий дуже складний момент прийняття рішень. Але, з іншого боку, вінничани мені довіряли. У 28 років для мене це був надзвичайно серйозний крок, і я завжди цінував цю довіру. Найголовніше, що ми завжди рухалися спільно, і мене це переконало в тому, що, якщо ти спільно йдеш з людьми, разом, ти можеш дуже багато зробити.

- Вас кілька разів визнавали кращим мером України. Вінниця красива. Містяни казали мені, що дуже Вас люблять і поважають. Чому вони Вас люблять?

- Я теж поважаю і люблю вінничан. І взагалі людей. Кожна нормальна людина має позитивно ставитися до інших. Ми в 2006 році взяли і просто почали змінювати місто. І робили це разом з людьми. Я зустрічався з людьми, провів сотні зустрічей, і коли вони на мене дивилися, вони говорили: "Ти ж дуже молодий. Що ж ти можеш зробити?" А я їм говорив: "Ви мені повірте, і я все зроблю для того, щоб ситуація змінилася". Фактично місто було на 49-му місці за рівнем якості життя в країні, в якому були розбиті дороги, все місто було перетворене на базар, сміттєва проблема, проблема злочинності, економіки, освітлення, охорони здоров’я. Ми почали братися за ці проблеми, розвивати місцеву економіку. Стали вирішувати інфраструктурні питання. Довіра, яку я мав (а я мав достатньо високий рівень підтримки в місті), давала мені, з одного боку, величезну відповідальність. Я дуже цінив і ціную сьогодні цю довіру і все робив для того, щоб дати позитивний результат. Я пам’ятаю одну з останніх реформ — реформу транспорту. Всі звикли їздити на маршрутках, і мені потрібно були вийти до людей і сказати, що ми будемо тепер переробляти цю систему. Ми зробимо гарні тролейбуси, гарні трамваї. Але для цього потрібна була довіра, тому що люди повинні тобі дати мандат, щоб ти почав робити ці зміни. Багато було людей незадоволених, але коли ми переробили цю систему, то сьогодні це, я вважаю, вже гордість Вінниці – міський транспорт: трамваї, тролейбуси, автобуси. Усе відбувається дуже цивілізовано, дуже якісно, і фактично ми вивели місто упродовж останніх 3-4 років на перший рівень за якістю життя в Україні.

- Враховуючи Ваш вінницький досвід, якими повинні бути українські міста?

- Комфортними для життя людей. Треба поставити в центрі людину і зрозуміти, що її оточує, починаючи від народження і завершуючи похилим віком. Ми створили абсолютну чітку стратегію – що треба створити для дітей. Таким чином народилася програма "Місто Вінниця дружнє до дітей". Що потрібно зробити для економіки розвитку, які нам потрібні підприємства. Доступ до дитячих садків, модернізація шкіл, навчального процесу, дороги, інфраструктури, енергоефективність. Ми почали цим займатися ще в 2007 році, а вже сьогодні маємо достатньо серйозний результат. Я пишаюся тим, що сьогодні на чолі міста мер С. Моргунов з командою, яка є наша спільна, роблять достатньо багато для того, щоб продовжувати рух уперед. А для мене важливо було, вже коли я прийшов працювати в центральний рівень, дати рівні можливості всім. І тому в 2014 році, коли мене А. Яценюк запросив працювати до уряду, я прийшов як міністр регіонального розвитку і віце-прем’єр-міністр, для того щоб впроваджувати децентралізацію в країні. І я дякую йому за підтримку, тому що без прем’єр-міністра це було б тоді неможливо. Потім, коли вже був обраний президент, це теж стало для нього важливим питанням. Багато міст, селищ, об’єднань громад сьогодні мають ресурси для того, щоб змінювати життя людей на територіях. Люди мають жити в нормальних помешканнях, ходити нормальними тротуарами, пити нормальну воду, користуватися нормальним транспортом, мати дозвілля. Урешті-решт це те, чим потрібно сьогодні займатися в рамках всієї країни.

- Ким бути важче – мером Вінниці, спікером парламенту чи прем’єр-міністром України?

- Відповідальність завжди є дуже непростим питанням. Я працював мером міста 8 років і вважав, що це надзвичайно важка, але дуже необхідна робота. Я працював спікером парламенту — це була теж дуже складна робота, нервова, непроста. Фактично за півтора року, що я був головою парламенту, я знав вже імена всіх, їхні прізвища та вже навіть зрозумів характер кожного депутата, для того щоб працювати спільно. Це дуже непроста робота. Робота прем’єр-міністра мені є ближчою, тому що це виконавча робота, а я звик робити більш практичні речі. Вона теж є надзвичайно відповідальною.

- У Вас коаліційний уряд. Чи всі міністри Вашого уряду є саме такими фаховими і професійними, як Вам би того хотілося?

- Досконалості немає меж. Кожен міністр є абсолютно різним – і фахова підготовка, і характер. Але найголовніше, щоб уряд став командою, яка може ухвалювати монолітне рішення. Усі важкі рішення, які нам потрібно ухвалювати, ми ухвалюємо одностайно. І я дуже дякую своїм колегам за це. А прогрес в якихось сферах є більш кращим, в якихось — менш кращим, але я завжди намагаюся допомагати, підтримувати, для того щоб дати максимальне поле для самореалізації, для будь якого міністра.

- Формування уряду без політичної складової було б для України краще чи ні?

- Це просто неможливо: коаліція є, і коаліція формує уряд. Ми – демократична країна, і так буде завжди. Але дуже важливо, щоби політичні сили, які формують або будуть формувати в майбутньому уряд, дуже професійно дивилися на завдання, які стоять перед урядом. Загалом це має бути збірна команда, але дуже добре злагоджена і за фаховим рівнем достатньо серйозна. Тоді можна долати багато проблем. Сьогодні я глибоко переконаний, що ми —велика європейська 45-мільйонна країна, яка може досягти успіху. Я завжди говорю, що нас 45 мільйонів, тому що я глибоко переконаний у тому, що потрібно створити умови, щоб українці почали повертатися. Це неможливо зробити за місяць або за рік, але якщо ми продовжимо те, що розпочали три роки тому… насправді, можна по-різному оцінювати цей трирічний період. Але ті виклики, які припадали на плечі, на серця всіх українців, а як наслідок, і влади, були просто колосальними. Якщо дивитися об’єктивно, все ж таки ми здолали ті проблеми, які були в економіці. У нас є серйозні виклики нашій територіальній цілісності, але ми маємо гуртуватися, маємо бути сильними. І я глибоко переконаний, що наша 45-мільйонна країна має величезні шанси на успіх. Ми маємо виграти багатовікову боротьбу за успішну Україну. І в цій боротьбі на плечі наших сучасників лягла величезна відповідальність.

- Хтось зі спеціалістів (економістів, фінансистів) Вас консультує?

- Я багато спілкуюся з експертним середовищем усередині країни, ззовні. У нас є низка інституціональних механізмів, наприклад "Офіс реформ" при прем’єр-міністрові, де є молоді фахівці. Є група стратегічних радників, яку очолює І. Міклош, достатньо серйозний економіст, реформатор. Я зустрічаюся з нашими експертами, спілкуюся, ми ставимо один одному запитання, і ми дискутуємо на ті чи інші речі. У самому Кабміні є низка фахівців, на думку яких можна спиратися.

- Ви подорожуєте світом і бачите досвід США, Швеції, Німеччини. Чи не хочеться запросити звідти кращих спеціалістів, дати їм величезні гроші та сказати, щоб вони реформували Україну так, як реформували свої країни?

- Я думаю, що ми колись, якийсь період часу, цим дуже почали зловживати. Я вважаю, що Україну мають будувати українці. Я глибоко в цьому переконаний, а тепер ще більше. Не без того, що ми можемо запрошувати тих чи інших фахівців, які є добре знаними. Але взагалі-то ми маємо побудувати власний дім самостійно. І це дуже важливо. Так, ми будемо помилятися, ми можемо щось зробити не так, як це робили інші країни, але все, що ми будемо робити, ми маємо пропустити через своє серце. Тоді ми це цінуватимемо. Ми залучали консультантів з різних країн, співпрацювали, але робили свою роботу. Ми вивчали досвід, дивилися, яким чином краще вчинити. У кожній країні є свій унікальний досвід, в Україні має бути свій. І дуже важливо, що за ці три роки ми почали накопичувати свій досвід. Я обіцяв минулого року, що візьмусь масштабно за будівництво доріг, і ми розпочали з минулого року серйозну роботу над будівництвом доріг. Я бачу, що десь роблять по-господарські, а десь не по-господарські. Але я завжди говорю про те, що якщо вкрали, то треба бити по руках, щоб одразу за це відповідали, тому що роботяга не краде – краде той, хто керує всіма цими процесами. Їх треба просто брати і саджати до в’язниці. Це дуже важливо – треба перестати красти. Це принципове питання для всіх. Коли ми говоримо про децентралізацію, це означає, що десятки-сотні мільярдів вже пішли на місця. Треба підвищувати якість використання цих ресурсів. Ми запроваджуємо механізм Prozorro – тут уже важко комбінувати, щоб щось украсти, тому що є публічна електронна система. Це набір певних інструментів, які вже сьогодні дають результат, а в майбутньому він буде більш комплексним. Ми почали напрацьовувати власний досвід, і я бачу, що минулого року ми гірше працювали, а сьогодні є вже краща техніка і більш охайні працівники, і бачу, що і узбіччя дороги починають правильно робити. Це процес становлення, тому що все за десятиріччя було розвалено, а останнє десятиріччя, з 2005 року, – це було десятиріччя втрачених можливостей. У 2014 році економіка почала зростати на 12%. Якщо б у 2005-2008 роках, коли економіка пішла вгору, зробили якісні зміни в освіті, в охороні здоров’я, підсилили інвестиційну складову в економіку, то в нас би було зростання не на 12%, а більше.

- Є система американська, швейцарська… Чи потрібно нам вигадувати велосипед?

- Ми демократична країна. Принципи управління є різними, як і форми. Але тут має бути наш власний вибір, і ми не можемо копіювати тут ані Швейцарію – конфедерацію, ані США, які є багатонаціональними та мають свою історію. Але я вважаю, що ми всі українці, і ми маємо стати великою європейською державою. Великою не за розміром, а за суттю. Це, в першу чергу, якість. Українці сьогодні живуть на 7-8 років менше, ніж наші європейські сусіди. Щоб вирішити цю проблему, треба подивитися на структуру смертності, подивитися, які в нас мають бути технології, для того щоб цього не відбувалося, і ми вирішили, що наразі розбудуємо 13 центрів кардіо-судинної хірургії. Тисячі українських громадян будуть жити. Ми почнемо змінювати цю ситуацію.

- Чи правда, що Ви підвищили мінімальну зарплату без погодження з президентом?

- Від самого початку, коли я був парламентом обраний прем’єр-міністром, для мене найважливішим питання було відновлення національної економіки. Я вважаю, що ми можемо забезпечити успіх через дві складові: 1) зростання національної економіки, 2) те, що зробить економіка, грамотно інвестувати в якість життя людей. Я вважав, що 1450 гривень, які люди отримують як мінімальну заробітну плату, не додає нам оптимізму. Люди почали шукати свою долю за кордоном, у конвертах почали давати зарплату. Люди не сплачували внески до Пенсійного фонду, і він фактично банкрутував. Тому з першого дня я поставив завдання міністру соцполітики, що ми маємо знайти варіанти, яким чином будемо підвищувати заробітну плату. Ми над цим працювали понад півроку і розуміли таке: перше – це зарплата, друге – пенсії. Фактично підвищення зарплати відкрило нам шлях до підвищення пенсій. Тому коли ми розпочали бюджетний процес, то вийшли з рішенням, що ми можемо підвищити заробітну плату вдвічі. Я не робив з цього жодної таємниці, і всі про це знали.

- Тобто Петро Олексійович про це знав?

- І колеги по коаліції теж.

- Скільки мільярдів гривень після цього позапланово надійшли до держбюджету і чи надходять щомісяця?

- Ми зробили детінізацію. 4,5 млн українців почали отримувати вищу заробітну плату. Я був переконаний, що рішення, яке я пропоную, є професійним і повністю прорахованим. Сьогодні, коли минуло вже 7 місяців, можна сказати, що це було правильно. Ми почали формувати зовсім по- іншому місцеві бюджети. Місцеві бюджети зростають від 35 до 50% згідно з ПДФО, а загальний рівень сплати до Пенсійного фонду підвищився на плюс 17 млрд на сьогодні. Фактично всі податки почали сплачуватися більше. Ми почали жорстко закручувати ситуацію щодо митниці – ми маємо сьогодні серйозне перевиконання щодо митниці. Хоча митниця – це монстр від народження, і там величезна корупція, в тому числі дуже багато речей, пов’язаних з регіональними кланами, які там працюють. Але нам вдається сьогодні різними механізмами залучати більше коштів в український бюджет. Тільки за індикативом цього року приблизно зберемо платежів за імпорт понад 30 млрд. Половина з яких – це перевиконання, половину з яких ми відправляємо одразу на масштабне будівництво доріг. Ми будуватимемо дуже серйозну дорогу – Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Умань – Одеса – Миколаїв. Ми хочемо зв’язати західний кордон з Чорноморськими портами. І врешті-решт українці мають користуватися нормальними якісними дорогами. Щодо безпеки на дорогах я поставив завдання перед Мінінфраструктури створити якісну системну програму безпеки на українських дорогах. Це дуже важливе питання, і в нього треба інвестувати.

- Ви не боїтеся, що якщо Ви як слід візьметеся за митницю – можуть пристрелити?

- Я не можу нічого виключати. Багато мільярдів з 33 мільярдів хтось же отримує. Я не заздрю в.о. керівника ДФС, М. Продану, який достатньо принципово, жорстко взявся за цю справу. Він намагається створювати команду, яка працює на український бюджет. Ми маємо робити системні зміни. А для цього потрібні гроші. Ми минулого року заклали норму, за якої 10% від перевиконання направляємо на зарплати і на технічне переоснащення митниці. Ми за рік на всіх пунктах пропуску поставимо сканери, які будуть в онлайн-режимі показувати, хто куди возить які товари. Це буде публічна інформація. Поставимо вагові комплекси, сканери і будемо бачити, що в нас є в накладних і що є в наявності.

Три роки тому 19 липня десантники 95 ОАЕМБр почали бойовий марш протяжністю 470 км для деблокування українських підрозділів у районі Ізварино (Луганська обл.), з них 170 км тилами бойовиків. У ході рейду було звільнено 3 тис. осіб та понад 250 од. техніки. 13 воїнів-десантників загинули

Три роки тому 19 липня розпочався найдовший у військовій історії світу рейд. Його здійснили десантники 95-ї окремої Житомирської десантно-штурмової бригади під командуванням Героя України, генерал-лейтенанта Михайла Забродського у ході збройного конфлікту на Донбасі.

Керівництво АТО дало наказ перейти до наступальних дій, задля визволення підрозділів 24-ї омбр, 72-ї омбр, 79-ї оаембр, які здійснюючи блокування російсько-українського кордону, потрапили у оточення на південному сході Луганської та на сході Донецької областей.

Згідно з планом операції, підрозділи 95-ї оаембр, 30-ї омбр, 51-ї омбр, 25-ї опдбр мали звільнити Савур-Могилу, населенні пункти Степанівка та Маринівка, встановити контроль над переправами на річці Міус та забезпечити вихід із оточення зазначених підрозділів. Ударними виступили батальйони 30-ї омбр і 95-ї оаембр, укомплектовані військовослужбовцями контрактної служби. Основною складовою операції був рейд 95-ї оаембр. Для участі у ньому було відібрано 400 кращих бійців із 1-го і 13-го окремого аеромобільних батальйонів бригади.

Бій за Лисичанськ

Першими боями в ході рейду стали бої за звільнення Лисичанська. За планом звільнення міста, 19 липня підрозділи 95-ї оаембр мали здійснити наступ і вийти на південні околиці міста і з півдня почати зачистку. 24-а бригада - вдарити з півночі. Паралельно з 95-ю оаембр по двом напрямам із півдня заходив батальйон Національної гвардії "Донбас". Його завданням була зачистка міста в напрямі до центру.

Спершу передовий загін не зміг здобути стратегічно важливу висоту і змушений був відступити. Однак згодом прибуло підкріплення, поранених евакуювали в тил і бойове завдання було виконане. Після цього десантники взяли під контроль нафтопереробний завод, не допустивши його знищення бойовиками. Тим самим забезпечивши прохід іншим військам, що йшли слідом за ними.

Загалом бій за Лисичанськ тривав від обіду до самого вечора. Силами АТО було захоплено значні запаси зброї та боєприпасів: протипіхотні міни, фугаси, тощо. Відповідно до маркувань і дат усі вони були виготовлені в Росії.

Того дня внаслідок бойових дій загинули 5 десантників і близько 40 було поранено.

Штурм Савур-Могили

Наступним став бій за Савур-Могилу, який розпочався приблизно за тиждень опісля звільнення Лисичанська.

Десантники 95-ї оаембр покинули свій базовий табір на півночі від Артемівська, вийшовши на трасу Харків — Ростов, пройшли у напрямку с. Луганське, обійшли його з півночі через Миронівський, біля Дебальцевого звернули з траси Харків-Ростов і рухались на південь. Зокрема, маршрут пролягав через населені пункти Рідкодуб, Стіжківське, Стіжкове, Контарне, північні околиці Шахтарська.

В районі с. Гірне відбувся бій за блокпост поблизу залізничного переїзду. Спочатку цей блокпост був знищений першою групою бригади. Однак, коли тим же маршрутом йшла друга група, на неї влаштували засідку. Засідку відбили, а сам блокпост було прийнято рішення знищити. Укріплення знаходилося на важливій трасі Н21, якою надходили підкріплення до бойовиків.

Після цього група продовжила рух на південь, біля с. Тернове повернула на південний схід.

Зранку 28 липня підрозділи 95-ї оаембр разом із підрозділами 30-ї пішли на штурм Савур-Могили. Попереду йшли танково-механізовані підрозділи, за ними - аеромобільні. Позиції на висоті передали БТГр "Колос" 51 омбр. Штурмові групи бойовики обстрілювали з "Градів". Бій тривав приблизно дві години.

Піхотинці утримували Савур-могилу з 21:00 вечора 28 липня до 4:00 ранку 29 липня. Але через сильний артилерійський обстріл з російської території підрозділам 51 омбр довелось відступити.

Звільнення Степанівки та Маринівки

Після штурму Савур-Могили, наступним етапом рейду стала участь десантників 95-ї оаембр в операції виведення заблокованих підрозділів на кордоні. Разом з ними в операції брали участь БТГр та реактивний артилерійський дивізіон 30-ї механізованої бригади, ротна тактична група 72-ї механізованої бригади, сили і засоби від 3-го полку спеціального призначення. Всього 1611 військовослужбовців. Першим завданням було звільнення населеного пункту Степанівка.

Дві механізовані та одна танкова рота 30-ї омбр провели вдалу атаку по бойовикам із північно-західного напрямку. За годину-півтори українські війська зайняли південно-західну частину населеного пункту. Одразу почались обстріли зі сторони Дмитрівки, Маринівки та російської території. Бої тривали декілька днів. Після цього, була звільнена Маринівка.

Ізваринський котел

На початку серпня батальйони 95-ї оаембр та 30-ї омбр перейшли в наступ в районі населених пунктів Латишеве-Розсипне, чим дали змогу заблокованим підрозділам у районі Ізварино вийти з оточення. Для цього використовували наведену переправу через р. Міус на відстані 3 км на північ від Дмитрівки, над якою вже був встановлений контроль за 19 км від кордону з Російською Федерацією.

Зауважимо, під час переправи, противник постійно обстрілював українські підрозділи, зокрема і з російської території. Декілька переправу розбивали вогнем артилерії. Українські танкісти утримували її два дні, допоки всі підрозділи не переправились через річку. Після цього, залишили свої позиції.

Загалом тоді на правий берег р. Міус було виведено до п'яти батальйонів зі складу 24-ї, 51-ї, 72-ї та 79-ї бригад ЗСУ та Державної прикордонної служби, які обороняли державний кордон. Це близько 3 тис. осіб та понад 250 од. техніки.

Втрати за тиждень проведення операції склали 74 поранених та 11 загиблих. Безпосередньо під час виходу втрат не було.

Бої за Красний Луч

Наступним етапом рейду стала участь підрозділів 95-ї оаембр в створенні коридору на ділянці Степанівка — Красний Луч — Червона Поляна — Лутугине для ізоляції бойовиків від надходження підкріплень з російської території. Українські підрозділи — БТГр 95-ї оаембр і 1-а БТГр 30-ї омбр опинилися в складному становищі, оскільки бойовики розташовували свої РЗВО в житлових кварталах міст, а терикони використовувались ними для позицій артилерії.

Також під час бої за Красний Луч і Міусинськ відбулись перші бойові зіткнення між підрозділами українських Збройних сил з регулярними підрозділами ЗС РФ. Просуваючись на північ, БТГр 95-ї оаембр перерізала автошлях між Красним Лучем та Антрацитом, яким здійснювалося технічне підкріплення бойовиків, встановивши блокпости на загрозливих напрямках. Їм назустріч зі сторони Красної Поляни висунулась 2-га БТГр 30-ї омбр, замкнувши зовнішнє коло оточення.

Через декілька днів опісля цього 95-ї оаембр вийшли з району Красний Луч-Антрацит і пройшовши по тилах противника в напрямі на Дебальцеве повернулись 10 серпня у вихідний район біля Слов'янська.

Загалом протягом 25 днів бойового маршу було подолано понад 400 км, із них 170 км тилами бойовиків, та знищено три блокпости противника. Поставлене завдання було виконане успішно, однак у ході рейду 13 воїнів-десантників загинули, також до місць початкової дислокації не повернулося 60% одиниць техніки.

На думку американського військового експерта Філіпа Карбера, цей рейд є найдовшим в новітній воєнній історії, а 95 ОАЕМБр "найкращою бригадою такого типу в світі".
"Михайло Забродський і його 95-та бригада на початку серпня стали частиною військової історії. Вони прорвали лінію оборони сепаратистів, здійснили марш аж до Маріуполя, повернулися вздовж кордону, знищили кілька російських артилерійських батальйонів, які знаходилися вже на українському боці кордону, забрали їхню зброю і обладнання, російські танки проїхали аж до самого Луганська і повернулися до Слов'янська. І це - найдовший рейд збройного формування у військовій історії світу. Це неймовірна робота, повірте. На жаль, це сталося за два тижні до російського наступу. Тобто, якби це сталося трішки пізніше, вони б били росіян з тилу, тому б перебіг війни складався б по-іншому. Але це - не їхня помилка", - зазначив він.

Наприкінці серпня того ж року командувач 95-ї оаембр Михайло Забродський отримав високе звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка" за особисту мужність, самовідданість та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України.

Через рік опісля рейду Центральна телерадіостудія Міністерства оборони України презентувала фільм "Рейд. Сила нескорених", який був присвячений описаним подіям.

Президент України у Тбілісі вшанував пам’ять Великого Кобзаря

18 липня 2017 року

Президент України у Тбілісі вшанував пам’ять Великого Кобзаря

Президент України Петро Порошенко у Тбілісі вшанував пам’ять Великого Кобзаря. Глава держави поклав квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку.

Монумент був подарований Києвом місту Тбілісі у рамках року Грузії в Україні. КМДА передала його Тбіліській міській раді наприкінці 2006 року.

Пам'ятник було урочисто відкрито 2 березня 2007 року під час офіційного візиту до Грузії третього Президента України. Глави двох держав - України і Грузії, заклали до фундаменту монумента капсулу із землею з села Моринці Черкаської області, де народився Великий Кобзар.

Біля пам’ятника регулярно проводяться заходи з нагоди відзначення знаменних і пам’ятних дат в історії Української держави, літературні, інші культурні і публічні заходи.

 http://www.president.gov.ua/news/prezident-u-tbilisi-vshanuvav-pamyat-velikogo-kobzarya-42502

Вибухові аргументи

 
      
Як змінилася диспозиція Заходу й Росії в питанні ядерної зброї
    
15 липня, 2017      Едвард Лукас      автор The Economist, старший віце-президент аналітич­ного центру CEPA, Лондон 

Аргументи на користь погано прихованого ядерного пацифізму в кампанії Джеремі Корбіна скидалися на рішучий гол у власні ворота. Але, як виявилося, в оцінках громадських настроїв у цьому питанні прорахувалися якраз критики лідера лейбористів. Попри позицію унілатералізму Корбіна, на якій він стоїть уже десятки років, нині він має рейтинги вищі за Терезу Мей. І думка про те, що понад 30 млрд фунтів, призначених для оновлення британської системи сил ядерного стримування «Трайдент», можна витратити краще, панує не тільки серед ідеалістів-корбіністів. Навіть пересічний консерватор у приватних розмовах гадає, чи може країна в позиції, у якій зараз Велика Британія, дозволити собі утримувати арсенал на рівні світової потуги?

Може, ядерна зброя дійсно виходить із моди в Британії. Але аж ніяк не деінде. Західних військових стратегів особливо непокоїть дедалі більший російський арсенал засобів доставки малої дальності з боєзарядами невеликої потужності (їх називають тактичною ядерною зброєю).

Це не «стратегічна» зброя, як у доктора Стрейн­дж­лава (і як у британському «Трайденті»), що допомагала утримувати воєнний баланс під час холодної війни. Ці боєголовки установлюються на ракети класу повітря-земля, балістичні ракети малої дальності, гравітаційні бомби, глибинні бомби й торпеди, а також ракети, що можуть збивати кораблі, субмарини й літаки. Активний арсенал такої зброї в Росії, за даними аналітичного звіту, який минулого тижня опублікувало Розвідувальне управління Міністерства оборони США, налічує близько 2 тис. одиниць. Це щонайменше в чотири рази більше за аналогічний американський арсенал у Європі.

У минулому це вважалося відображенням слабкості, не сили. НАТО більше, багатше й сильніше за Росію. На випадок традиційного нападу російські військові стратеги скористалися б ядерним арсеналом нижчого класу для (як вважають вони) «деескалації» конфлікту.

Такий підхід відомий із холодної війни. Тоді військові стратеги НАТО розуміли, що без використання ядерної зброї протистояти нападу блоку Варшавського договору не змогли б. Їхня ядерна зброя противажила величезній радянській перевазі в традиційних силах, а ще компенсувала затримки, які могли б виникнути під час транспортування американських сил підкріплення через Атлантичний океан. У Радянському Союзі добре знали про це вразливе місце й могли говорити, що ніколи не застосують ядерну зброю першими: це був пропагандистський кульбіт, у якому Захід змальовувався необачним розпалювачем війни.

Із днів розвалу Радянського Союзу диспозиція змінилася. Кремль без своєї імперії став слабшою стороною й у листопаді 1993 року відмовився від обіцянки «не використовувати першим» ядерну зброю.

Це створило хоча крихку, але стабільність. НАТО не тільки не мало наміру нападати на Росію (і всі люди, які ухвалювали рішення в Москві, здається, це розуміли), а й Росія мала серйозний оборонний арсенал, реагувати на який західним союзникам було непросто.

Утім, у червневому дослідженні Шведської агенції з досліджень у сфері оборони (FOI), висновки якого відлунюють і в інших аналітиків, що спеціалізуються на безпеці та розвідці, йдеться про те, що ця картина змінюється. По-перше, у Росії росте параноя з приводу зовнішнього втручання. У звіті Розвідувального управління Міністерства оборони США чітко вказано, що кремлівські провідники вірять: Захід зациклений на зміні режиму в Росії.

Понад те, вражаюча модернізація російського війська передбачає нові озброєння (як-от крилаті ракети, що запускаються із землі й можуть нести ядерний заряд). Простої відповіді на такий розвиток подій у НАТО немає. Найгірше, що Кремль більше не вважає власний тактичний ядерний арсенал просто силою стримування, а бачить його таким, який цілком можна використовувати. Торік колишній керівник Російського федерального ядерного центру Віктор Міхайлов говорив про майбутнє, коли російську зброю невеликої потужності можна буде використовувати як «ядерний скальпель». Інші російські військові мислителі, схоже, розглядають таку ядерну зброю просто як потужний вид артилерії.

Російські дипломати так говорять про використання ядерної зброї з політичних міркувань (для зміни оборонної політики інших країн, наприклад), що в їхніх західних співрозмовників відбирає мову. А на російських військових навчаннях відпрацьовується застосування ядерних боєголовок.

Усе це становить серйозні труднощі для Заходу. Дорівнюватися до російського арсеналу своїм — це вкрай дорого й непопулярно. Якщо важко зберегти громадську підтримку навіть оновлення британського «Трайдента», що є головною опорою нашої обороноздатності, і коли оборонний бюджет під величезним тиском через модернізацію авіаносців, спроби відстояти пропозиції про іншу ядерну зброю здаються марними.

Тому реагувати на розвиток російської зброї, з одного боку, можна через відновлення контролю над озброєннями та інші форми діалогу. Навіть якщо Росія зациклилася на вірі у власну пропаганду про вигадану загрозу із Заходу, їй усе-таки вигідна прозорість, можливість перевірок й обмеження кількості та дислокації зброї. Низькі ціни на нафту змушують Москву робити болісний вибір у власних оборонних пріоритетах: нам слід заохочувати Кремль до того, щоби він схилявся до безпечнішого, а не ризикованішого життя.

Зокрема, непоганим початком було би збереження в дії Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, яким заборонялися найнебезпечніші ядерні ракети середньої дальності в Європі. Також варто спробувати відновити дію Договору про звичайні збройні сили в Європі. Дислокувавши додаткові сили для захисту Естонії, Латвії, Литви, Норвегії, Польщі та Румунії (хоч запізно та в обмеженому обсязі), НАТО тепер може вести переговори з позиції сили.

Але в дослідженні шведського FOI також йдеться про те, що у відповідь на пониження Росією порогу застосування ядерної зброї нам слід переосмислити все: від громадянської оборони та воєнної готовності до планування на випадок надзвичайних обставин.

Якщо не хочемо нової ядерної зброї в Європі, треба знайти якусь іншу відповідь: можливо, непомітні ракети зі звичайними боєголовками великої дальності, які могли би закрити прогалину в нашій системі стримувань. Фінляндія та Польща вже придбали такі ракети. Те саме можуть зробити й інші держави. А ще нам слід розглянути інші форми стримування, як-от оперативну конфіскацію та замороження російських активів на Заході. Такий інструмент можна було б використовувати для зупинки конфлікту до застосування будь-якої сили.

Найбільші питання тут лежать у політичній, не військовій площині. Росія компенсує власну слабкість залізною рішучістю. Але вихваляння ядерною зброєю з боку слабкої країни, як Росія, працює тільки тоді, коли ним удається залякати противників. А наскільки боїмося ми?
http://tyzhden.ua/World/195966

Адвокат жертв MH17: настав час Путіну спокутувати провину за збитий літак Він зазначив, що факти кричать про цілі та мотиви - це був прорахований військовий удар, а вбивство 298 людей буде плямою на Росії назавжди.

 17 липня 2017

 У день третьої річниці з моменту збиття Boeing-777 авіакомпанії Malaysian Airlines, в результаті якої загинуло 298 осіб, адвокат, який представляє інтереси жертв MH17 з Австралії, Малайзії, Новій Зеландії та Нідерландів Джером Скіннер звернувся з відкритим листом до президента РФ Володимира Путіна. У листі, опублікованому на Українській правді, він зазначає, що через три роки ще ніхто так і не покараний. Скіннер підкреслює, що за цей час російська влада так і не змогла пояснити факт наявності частин ракети серед уламків літака.

"Ваша влада не надала жодного пояснення наявності частин ракети і електропроводки серед уламків, ні пояснення з приводу серії і ракети або номеру бойової головки, ні пояснення з приводу слідів шрапнелі, її форми і розподілу у вигляді метелика в тілах екіпажу", - пише він. "Ви так і не змогли відповісти на сотні фотографій, відео і знімків з супутника і свідчень очевидців – розкидані частини пазла виглядають все більше і більше як робота Москви, коли їх розглядаєш разом", - вважає адвокат. Він зазначає, що Кремль ніяк не пояснив світу наявність такої кількості в Україні "російських військових з 53 протиповітряної бригади, які 17 липня 2014 року оприлюднили фото в інтернеті".

" Навіщо ви розмістили вашу ракетну установку в центрі трансконтинентального комерційного повітряного коридору L980, якщо ви не полювали на повітряний лайнер?", - адресує він питання Путіну. "Ви дійсно вважаєте, що не несете відповідальності за життя 80 дітей на борту? Як же решта? Вони були вашими ворогами? Ніхто з них не говорив по-російськи, ніхто з них не говорив українською. Ніхто з них більше взагалі не скаже ні слова", - звертається Скіннер до Путіна.



Адвокат вважає, що "скоєне вбивство має увінчатися справедливістю". "17 липня 2014 року забрало 298 життів над Україною. 80 з них були невинними дітьми. Ви ж бачили ляльки, розмальовки та іграшки серед крові? Бачили фотографії бойовика, який тримає забрудненого ведмедика як приз на ярмарку? Чи не відчували ви присутність зла, коли дивилися на ці речі? Я відчуваю", - пише Скіннер. "Ви – глава великої нації з потужною армією, яка хоче повернення імперії. Я – адвокат з глибинки Огайо. У мене немає армії, але у мене є неспростовні докази", - зазначає він.

У своєму листі він підкреслює, що хоча деякі вважають, що катастрофа МН17 була жахливою, неминучою помилкою війни, він з цією точкою зору не згоден і не вважає її правдою. "Факти кричать про цілі і мотиви. Це був прорахований військовий удар такий же навмисний як вбивство ще одного політичного опонента. Ви – єдиний, хто може взяти на себе відповідальність", - підкреслює Скіннер. Також він зазначає, що жорстоке вбивство 298 невинних, включаючи 80 дітей, буде плямою на Російській Федерації назавжди, і закликає російську владу викрити це зло. "Я буду використовувати будь-яку можливість, щоб притягти Кремль до відповідальності. Пан Путін, зло можна побороти. Ви великий, пан Путін, я – маленький, але Бог все одно більший, ніж ми обидва. Він буде останнім арбітром", - пише він. "У вас, як і у держави Росії, є обов'язок вжити відповідальних дій. Давайте зустрінемося і спокутуємо провину перед жертвами цієї трагедії. Зв'яжіться з міністерством закордонних справ Нідерландів, якщо ви готові говорити", - закликав він Путіна

 https://www.unian.ua/world/2032739-advokat-jertv-mh17-nastav-chas-putinu-spokutuvati-provinu-za-zbitiy-litak.html