Це дуже вдалий приклад консолідації

Це дуже вдалий приклад консолідації навколо національних інтересів України – Президент України подякував українській делегації у ПАРЄ

17 жовтня 2018 року - 19:21

Це дуже вдалий приклад консолідації навколо національних інтересів України – Президент подякував українській делегації у ПАРЄ

Президент Петро Порошенко провів зустріч в членами постійної делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи.

«Я ініціював цю зустріч для того, що подякувати нашій парламентській делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи за перемогу. Я думаю, що це є дуже вдалий приклад, коли всі політичні сили, або абсолютна більшість політичних сил консолідуються під час перебування у міжнародних політичних організаціях, таких як Парламентська асамблея Ради Європи, консолідуються навколо національних інтересів України»,  - сказав Петро Порошенко українським парламентарям.

За його словами, це дуже важливо, бо «сценарій росіян був у тому, щоб провести «тріумфальну російську осінь або російську весну» у Страсбурзі». Він додав, що вони хотіли показати, що «та поведінка, яку демонструє зараз Росія в усьому світі, але в першу чергу в Україні під час незаконної анексії Криму, під час агресії проти нас на сході нашої держави, вона є прийнятною і нікуди західні демократії не дінуться, проковтнуть і все можна вирішити грошима, в тому числі внеском чи не внеском у бюджет ПАРЄ російських грошей».

«Я думаю, що було дуже символічно продемонструвати, що не гроші все вирішують, що цінності для Європи є першим пріоритетом»,  - наголосив Президент, додавши, що українські парламентарі, перебуваючи у складі різних політичних груп ПАРЄ змогли мобілізувати рішення, яке чітко підтверджує ціннісний характер Ради Європи», - наголосив Петро Порошенко.

Глава держави особливо відзначив роль кожного народного депутата, який у складі парламентської делегації, працює у  ПАРЄ. Він також окремо відзначив і роль українських дипломатів, які працюють у Парламентській асамблеї РЄ.

Президент зазначив: «Крок за кроком ми відновлюємо справедливість, яка дозволить нам повернути Донбас в Україну і Україну на Донбас, повернути Крим в Україну і Україну в Крим. І зробити низку дуже важливих речей для відновлення територіальної цілісності».

«Консолідацію, яка так чудово народилася і продемонструвала свою ефективність, треба зберігати»,  -також зазначив Петро Порошенко.

Президент розповів, що бачив ті кадри, які облетіли весь світ. «Важливо те, як це висвітлювали на російських телеканалах. Їм уже потрібен перекладач, бо слова українського Гімну для них як зброя наша найбільш ефективна. Я готовий це визнати, що український Гімн – це сильна зброя. А ваше виконання, не по вокальних даних – було абсолютно бездоганним», - сказав він.

За його словами, наші скоординовані дії привели до позицій, які не дали Росії забезпечити реванш: «Вони розгублені, вони не знають, що робити... Так само, як вони розгублені в питаннях церкви. Думаю, що це лише мобілізує нас на ефективні подальші кроки і наша координація принесе додаткові результати».

Президент також додав, що українська делегація у Страсбурзі мала можливість продемонструвати, що це не є і не буде лише проблемою України.


Рефії загрожує розпад

Росії загрожує розпад: воюючи з Україною, Путін знищує російську державність
07 Жовтень 2018, 23:50

Мапа Росії
Мапа Росії

Влада Путіна над Росією починає дихати на ладан. І після того, як путінський режим впаде, неодмінно гостро постане питання про самовизначення і унезалежнення поневолених і колонізованих московцями автономних республік.

Мова йде про Чечню, Татарстан, Удмуртію, Башкортостан, Дагестан, Інгушетію, Кабардино-Балкарію, Калмикію, Мордовію, Саха-Якутію, Карачаєво-Черкесію, Туву, Хакасію, Адигею, Карелію, Алтай, Комі, Марі-Ел.

Розпад Російської Федерації може бути не дуже швидким, але системним і незворотнім.

Дехто з сусідніх країн спробує піти за прикладом Китаю і діяти повільно, беручи, нібито в довгострокову оренду і асимільовуючи колишні російські землі. А дехто раптом почне згадувати, кому раніше, років так 300 чи 200, належали ці території.

Втім, можливі й інші різноманітні варіанти. Серед яких, наприклад, що Татарстан, Мордовія, Удмуртія, Чувашія і Марі-Ел виберуть іншу стратегію виживання. І добровільно об’єднаються в територіальне утворення на зразок Булгарського союзу.

Тим більше, що усі ці республіки розташовані поруч одна з одною, і всі вони, в історичні часи Волзької Булгарії, входили до її складу.

Також цілком логічним та перспективним виглядало створення, крім Булгарського союзу, утворення Союзу монгольських держав, куди б могли увійти Алтай, Бурятія, Тува і Хаккасія, та Союзу держав Кавказу – Чечня, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія. Зрозуміло, що у такому разі Північна Осетія приєднається до Грузії.

Нова карта постросійського простору відображатиме процеси його дезінтеграції

Звісно, що назви новостворених територіальних утворень цілком умовні, але вони відбивають протікання головних тенденцій відцентрових процесів у Російській Федерації.

Водночас при цьому не варто скидати з порядку денного й той факт, що територіально РФ давно поділена на вотчини нинішнього російського олігархату, який, по суті, і володіє всім у Російській Федерації.

Тому початковим сценарієм, враховуючи владу олігархів над Росією, може стати спочатку трансформація фіктивної Російської Федерації на реальну Російську Конфедерацію.

Оскільки бажання якнайшвидше відокремитися від інших стримуватиме і обмежуватиме підготовка до існування у відокремленому вигляді, з обірваними економічними зв'язками.

Мапа Росії
Мапа Росії

Необхідно враховувати, що, крім внутрішніх процесів дезінтеграції, на територіальну трансформацію Російської Федерації впливатимуть і бажання зовнішніх гравців.

Для яких існування агресивної і непрогнозованої Росії у теперішньому вигляді становить велику загрозу. Й вони робитимуть все від них залежне, щоб процес розпаду РФ надовго не затягувався.

На карті Росії, що розпалася, багато чого можна буде побачити цікавого, включно з втратою РФ колишньої Калінінградської області, котра знову може стати частиною Східної Пруссії і буде повернута до складу Німеччини.

Найнебезпечнішим є вивільнення назовні задавнених і заморожених міжетнічних конфліктів

До позитиву процесу розпаду Російської Федерації можна додати й те, що це різко зменшить корупцію і величезне розкрадання державних коштів на колишніх неосяжних просторах Росії.

Бо якщо ці простори будуть поділені на незалежні держави, то всередині цих держав казнокрадства стане значно менше, а контролю за розподілом і цільовим використанням коштів, відповідно, більше.

Швидким може стати і налагодження міжнародних зв’язків новоутворених держав, які почнуть орієнтуватися вже не на далеку Москву, а на сусідні до них країни.

Так Союз монгольських держав, Алтай, Бурятія, Тува і Хакасія, здатен попросити військову допомогу в Китаю чи Монголії, а ті можуть її і надати.

Варто розглянути різні версії початку розпаду Російської Федерації. Однією з найбільш реальних стануть міжетнічні конфлікти у поневоленому Росією Кавказі, на тлі наростання економічного колапсу в РФ.

У цьому випадку небезпечним є вивільнення назовні задавнених і заморожених міжетнічних конфліктів між кавказькими народами, що може стати причиною значного кровопролиття.

Не треба забувати, що усі ці чужі землі було силою приєднано до Росії, вбивствами й терором лідерів і вождів цих поневолених народів, або неправдивими обіцянками надати захист, які виявились чистим обманом.

Наразі все іде до того, що Кавказ зсередини і Китай ззовні підірвуть Росію. І цей момент невідворотно наближається.

Коли стане неможливим задовольняти все більше зростаючі апетити президента Чечні Рамзана Кадирова і його оточення, яке окупувало Москву.


Стратегічною помилкою Путіна стало використання газу і нафти не як товару, а як зброї для вилучення грошей і майна у Заходу та скуповування нестійкої частини його політичної еліти на кшталт Шредера.

Дещо вдалося, але крім футбольних клубів Захід нічим не поступився. Це породило злобу Росії, безсилу і виснажливу.

Російська Федерація знищить себе сама

Кремль вже почав втрачати холодний розрахунок, а діючи на міжнародній арені спорадично і емоційно, програє фактично на всіх напрямках. І злість путіністів, від нездатності що-небудь реально змінити на свою користь, тільки наростає.

Та гра у відновлену наддержаву, у перемогу в якій ніхто, крім самого Путіна не вірить, привела Росію до стану напіврозпаду, запустивши процеси майбутнього розвалу.

Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року
Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року

Прагнучи розвалити НАТО і спровокувати розпад Європейського союзу, кремлівці цим самим тільки прискорили процеси дезінтеграції російських територій, які тепер виглядають незворотніми.

Але якщо Путіну штучними методами вдалося певний час імітувати процес відновлення Радянського Союзу, то тепер можна сказати, що епоха СРСР закінчується по-справжньому.

При цьому потуги Російської Федерації вести боротьбу із Заходом та спроби прилучити інші держави до своєї антицивілізації дуже нагадують дії неслухняного хлопчика, який вирішив відморозити собі пальці на зло бабусі.

Розв’язавши виснажливу гібридну війну з Україною і Заходом, Росія досягає абсолютно протилежних цілей, ніж ті, які були заплановані Кремлем.

Намагаючись загарбати українські території і повністю ігноруючи китайську загрозу, путіністи знаходяться на шляху втрати земель на Далекому Сході і в Сибіру.

Оскільки, кинувши більшість ресурсів на зростання військової потуги і силових структур, Москва цим критично ослабила можливості свої економіки.

Ділянка китайсько-російського кордону
Ділянка китайсько-російського кордону

І ніхто їй не допоможе, коли Китай, дочекавшись свого часу, поставить вимогу надання статусу Китайської автономії територіям на сході Російської Федерації, які росіяни раніше дозволили засиляти китайським колоністам.

А якщо постпутінська влада спробує розірвати кабальні договори з Китаєм оренди на 49 років величезних територій Росії, то нові господарі закріплюватимуть їхній статус-кво силою.

Путін необачно вирішив зіграти партію у покер з історією. Не розуміючи того, що воюючи з Україною, Росія знищує свою державність. І коли так буде продовжуватись і далі, то Російська Федерація знищить себе сама.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

https://www.radiosvoboda.org/a/29529255.html


Герої не вмирають! Слава полковнику ЗСУ летуну Івану Петренку

СТАЛО ВІДОМО ІМ'Я УКРАЇНСЬКОГО ПІЛОТА, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У АВАРІЇ СУ-27 
Герої не вмирають! Навічно з нами! Спочивай з Богом герой України Іван Петренко.


17.10.2018 09:19
Крім того, ВПС США підтвердили участь свого військовослужбовця у трагічному інциденті

Незважаючи на падіння винищування Су-27УБ на Вінниччині, внаслідок якого загинули два пілота, військові навчання "Чисте небо-2018" триватимуть і далі. Таке рішення ухвалило спільне керівництво вишколу, звітує прес-центр командування Повітряних сил Збройних сил України.

Нині триває розслідування авіаційної катастрофи. На місці працює група офіцерів ВПС, спеціалісти літаючої аві-технічної лабораторії та інші фахівці. У Генеральному штабі ЗСУ наголошують, що вся авіація, яка бере участь у навчаннях відповідає необхідним технічним вимогам і пройшла відповідні дозвільні процедури.

Винищувач впав напередодні, 16-го жовтня, близько 17-ї години поблизу села Уланів – це між населеними пунктами Бердичів та Хмільник. Загинули двоє армійців – екіпаж літака. Тіла льотчиків вже знайшли. Су-27УБ належав 831-й бригаді тактичної авіації із Миргорода Полтавської області.

Нині оприлюднили ім'я одного із загиблих – полковник Іван Миколайович Петренко. Він був начальником авіації повітряного командування "Схід", досвідчений пілот.

Ім'я іншого загиблого армійця поки не повідомляють. Але раніше з'являлася інформація, що це американський нацгвардієць. У командуванні ВПС США в Європі та Азії підтвердили участь свого військовослужбовця у польоті. Однак про його долю поки нічого не інформують.

Вічная пам'ть підполковнику ЗС США Сету Нерінгу і вдячність

КАТАСТРОФА СУ-27: СТАЛО ВІДОМЕ ІМ'Я ЗАГИБЛОГО АМЕРИКАНСЬКОГО ПІЛОТА

18.10.2018 09:10
Винищувач СУ-27УБ, який розбився на Вінниччині, – ще цього літа перебував на ремонті

Стало відоме ім'я військовослужбовця повітряних сил Національної гвардії Сполучених Штатів Америки, який загинув внаслідок падіння винищувача Су-27 на Вінниччині. Це підполковник Сет Нерінг із позивним "Джетро", повідомляє у Twitter кореспондент NBC у Пентагоні Ханс Ніколс.


Служив пілотом у 194-й бойовій ескадрильї Каліфорнійської повітряної національної гвардії. Другим загиблим є український полковник Іван Петренко – це капітан екіпажу. Він був заступником командира з авіації, начальником авіації повітряного командування "Схід" ЗСУ та досвідченим пілотом.

Крім того, стало відомо, що винищувач СУ-27УБ, який розбився, ще влітку перебував на ремонті. Про це повідомив міністр оборони Степан Полторак. Проте конкретна причина падіння літака поки що невідома.

ЗА ТЕМОЮ

"Проходять навчання, вони завершуються 23-го жовтня. Були планові ознайомчо-сумісні польоти, які були на встановленому маршруті, відповідно до плану завдань навчань і, ви знаєте, що сталася трагедія… Причини поки невідомі, але що стосується літака, то він у цьому році, якщо я точно не помиляюся, у липні пройшов ремонт, і ми його отримали із заводу. Тому, зараз йде робота. "Чорну скриньку" знайшли. Розслідування проводиться", – зазначив чільник Міноборони.

Трагедія сталася у вівторок, 16-го жовтня, поблизу села Уланів – між населеними пунктами Бердичів та Хмільник. Екіпаж із двох пілотів загинув. Винищувач належав 831-й бригаді тактичної авіації з Миргорода Полтавської області. Військова прокуратура опитала вже два десятки свідків. Нині проводяться судові-медичні експертизи, зокрема, досліджуються зразки палива, яким заправлявся літак.

16.10.2018 в Україні загинува перший військовослужбовець США

У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ РОЗБИВСЯ СУ-27: ЩО ВІДОМО
16.10.2018 18:08
Літак розбився близько 17-ї години в районі села Уланів між Бердичевом і Хмільником



У вівторок, 16 жовтня 2018 року, в районі села Уланів Вінницької області розбився винищувач Су-27. Про таке інформують у прес-службі Генштабу ЗСУ.

Читайте також"Літак почало "крутити" ще над селом, пілоти відвели його в поле": нові подробиці аварії Су-27 – фото, відео

Військові повідомляють, що інцидент стався під час навчально-бойового польоту. "5 канал" отримав коментар від тимчасового виконувача обов'язків начальника прес-центру командування Повітряних сил ЗСУ Дмитра Струтинського.

"Близько 17-ї години в районі села Уланів (між населеними пунктами Бердичів і Хмільник) у ході виконання навчально-бойового польоту впав літак Су-27. Здійснюються пошуково-рятувальні заходи. Інформація щодо пілотів та іншого буде озвучена пізніше", – йдеться у повідомленні.

Згодом у Генштабі повідомили, що в авіакатастрофі загинули два пілоти.

Це контури розпаду РФ

Росія та решта. Якими можуть бути контури розпаду РФ
Невідворотний крах режиму Путіна здатний спровокувати розпад Росії. На відміну від унітарної України в РФ усі області та республіки формально є рівноправними суб’єктами федерації.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (347) 
від 3 липня, 2014

 Конституційна заборона на їх відокремлення не матиме жодного значення, адже, наполягаючи на праві на самовизначення не лише автономної республіки, якою був Крим, а й таких звичайних регіонів України, як Севастополь, Донеччина і Луганщина, Москва створила прецедент для проголошення «народних республік» у межах будь-якої області чи їх груп уже на своїй території.

При цьому суперечності між різними частинами РФ, хоч і з різних причин, значно більші, ніж ті, які роздмухуються в компактній Україні. Росія 1990-х, до президентства Путіна, мала чіткі відцентрові тенденції як у національних республіках, так і в низці регіонів із російською етнічною більшістю. ВВП загнав ці процеси всередину, частково заморозив, використовуючи спецслужби та підсаджуючи бунтівні території на голку перерозподілених Москвою нафтогазових доходів, які забезпечують лише кілька з 83 регіонів. Іншим фактором утримання єдності країни стали експансіоністська зовнішня політика та імперсько-шовіністична ідеологія. Проте й імперські ілюзії приречені розбитися об сувору реальність об’єктивної обмеженості можливостей Росії в сучасному світі.

Читайте також: Похмурі перспективи російської міжнародної політики

Для України розпад Росії життєво необхідний, попри всі ризики від можливої хаотичності цього процесу. Ми не можемо почуватися в безпеці, маючи під боком у кілька разів більшу за низкою параметрів мілітаризовану імперію, у якій на офіційному рівні ведеться повномасштабна кампанія заперечення права на існування окремого українського народу та його держави. Тим більше що її керівництво публічно проголошує доктрину необмеженого втручання у внутрішні справи України лише на тій підставі, що в різних її регіонах проживає більша чи менша кількість людей, які використовують у побуті російську мову. У цих умовах національна безпека нашої країни безпосередньо залежить від припинення існування Росії в її нинішніх кордонах. Причому це має відбутися в такий спосіб, щоб на її теренах не залишилося жодного державного утворення з демографічним, економічним чи військовим потенціалом, який значно перевищував би український.

Саме з цієї причини Україна вже зараз має докладати всіх зусиль, щоб у міру своїх можливостей сприяти майбутньому розпаду Росії та впливати на його бажані контури. Так само необхідно переконувати європейців та американців у тому, що переваги від цього процесу для західного світу потенційно набагато більші, ніж можливі ризики через тимчасову дестабілізацію такої великої території з ядерною зброєю. Врешті, аналогічний досвід світ уже мав під час розпаду СРСР. У підсумку, як відомо, нічого страшного не сталося, натомість світ явно виграв: можна лише уявити собі, наскільки складнішою була б ситуація зараз, якби у 1999-му Владімір Путін прийшов до влади не в РФ у її нинішніх кордонах, а в СРСР у кордонах 1990 року.

Ключовий розлам

Підштовхнути сучасну Російську Федерацію до розпаду може лише кілька суб’єктів – потенційних осередків сепаратизму, для відокремлення яких уже зараз є достатньо етнічних та/або економічних передумов. Після їх виходу зі складу РФ подальше її існування як єдиної держави стане неможливим з об’єктивних причин.

Насамперед ідеться про сучасний Уральський федеральний округ, який чітко поділяється на два спеціалізованих регіони: Тюменську область із двома нафтогазовидобувними автономними округами (Ханти-Мансійський – Югра і Ямало-Ненецький) та металургійний Урал (Челябінська та Свердловська області), до яких прилягає Курганська, що спеціалізується на важкому машинобудуванні.

Велика Тюменська область (разом із автономними округами) є найбагатшим за природними ресурсами регіоном. Тут видобувається близько 2/3 усієї нафти та понад 90% природного газу РФ (Газпром, наприклад, без неї ніщо). Без її вуглеводнів решта Росії автоматично перетворилася б на великого імпортера природного газу та щонайменше не змогла б експортувати ані нафти, ані нафтопродуктів, але, найімовірніше, змушена була б і їх ввозити. Тим часом її населення на початок 2014 року становило лише 3,55 млн (власне автономних округів, де й видобуваються нафта та газ, – тільки 2,15 млн, зокрема Ханти-Мансійського автономного округу – Югри – 1,6 млн). Тобто цей край за співвідношенням населення та видобутку нафти нагадує Кувейт (2,7 млн осіб), але з тією різницею, що її видобуток на особу у Великій Тюменській області майже у 3,5 раза більший, а природного газу – взагалі у понад 150 разів. За видобутком вуглеводнів (газу та нафти разом) Тюменська область випереджає навіть Саудівську Аравію, хоч там мешкає понад 27 млн осіб.

Читайте також: Едіп Заліський. Епілог

Тим часом ренту з усіх цих багатств наразі привласнює Москва і спрямовує її на непотрібне місцевому населенню протистояння із зовнішнім світом та утримання депресивних регіонів РФ, зокрема фактично сплату данини північнокавказьким республікам. Відтак, хоч абсолютну більшість мешканців Великої Тюменської області й становлять етнічні росіяни, соціально-економічна мотивація цілком достатня для підтримки ними створення самостійної держави під назвою, скажімо, Югра. Її віддаленість від КНР мінімізує китайську загрозу, а інтегрованість із європейською економікою відкриває великі можливості для переходу під протекцію ЄС і НАТО, яка в найгіршому разі обходитиметься регіону все ж у десятки разів дешевше за дотування всієї Росії та дедалі більші запити на фінансування ВПК і зовнішньої експансії.

Друга частина Уральського федерального округу (Свердловська, Челябінська та Курганська області) також має давні традиції сепаратизму. Зокрема, були спроби створити Уральську та Південно-Уральську республіки у 1990-х. Вона органічно доповнюється приуральським Пермським краєм, разом із яким територія «Великого Уралу» (у складі чотирьох сучасних суб’єктів РФ) становить 517 тис км із населенням на початок 2014 року 11,3 млн осіб. Окрім експортоорієнтованої металургії такий регіон загалом може самостійно забезпечити свої потреби і в нафті, має зовнішній кордон із Казахстаном та географічне розташування між Європою та Азією, здатне перетворити потенційну Уральську республіку ще й на важливий транспортно-комунікаційний вузол.

Проте Югрою та Уралом справа не обмежується, адже на північний захід від них може постати держава Комі. Мотивація тут аналогічна до багатої вуглеводнями Югри: разом у Республіці Комі та сусідньому Ненецькому автономному окрузі (НАО; об’єднання з ним їй потрібне ще й для виходу до моря) на сьогодні видобувають близько 30 млн т нафти та 4 млрд м природного газу. Майже все чорне золото та частина блакитного палива можуть експортуватися, забезпечуючи за нинішніх цін близько $20 млрд валового доходу й щонайменше $10 млрд різних відрахувань до бюджету маленької за кількістю мешканців (915 тис. осіб на початок 2014-го) країни. Тож у постанні окремої держави цілком зацікавлене й місцеве російське населення, яке тут усе ще становить більше ніж 50%.

На південь від Комі дві тюркські мусульманські республіки: Татарстан і Башкортостан, які видобувають до 50 млн т нафти щороку. Її видобуток у першому становить близько 8,5 т на одного мешканця, у другому – близько 4 т, тоді як загалом для РФ цей показник наразі не перевищує 3,5 т. У випадку цих двох республік менша, ніж у Югри чи Комі, економічна мотивація сторицею компенсується традиціями сепаратизму та їх чужорідністю у складі Росії. У Татарстані частка титульного етносу вже перевищила 53%. Тюркське мусульманське населення Башкортостану, схоже, має суттєві проблеми з етнолінгвістичною ідентифікацією, що може створити передумови для об’єднання з Татарстаном в одну державу. Наприклад, за етнічним поділом переважають башкири (29%) і вже на другому місці перебувають татари (25%), за мовним – спершу татари (34%) і лише потім башкири (25,8%). Третина всіх башкирів послуговуються татарською мовою, а в столиці республіки татар удвічі більше, ніж башкирів.

Утім, можливе й самостійне існування двох держав після виходу зі складу РФ. Натомість актуальнішим питанням для них є доля прилеглої з півдня Оренбурзької області, яка відрізає Башкортостан і Татарстан від Казахстану, а отже, від альтернативних маршрутів експорту вуглеводнів задля уникнення монопольної залежності в цьому питанні від Москви. На Оренбуржчині все ще переважає російське населення, однак велика його частина, особливо в сільських районах, – тюркські мусульманські народи: татари, башкири та казахи. Тож у разі об’єднання Башкортостану й Татарстану в одну державу вони цілком могли б приєднати цю двомільйонну область або принаймні потрібну для коридору до Казахстану частину її районів із високою часткою тюркського населення.

Другий удар

Якщо поглянути на карту сучасної РФ, стає зрозуміло, що за умови виходу з її складу навіть Великої Тюменської області, Комі й Татарстану з Башкортостаном азійська та європейська частини Російської Федерації будуть розірвані надвоє. Тим часом уже є передумови для аналогічного розриву й самої азійської частини РФ.

На півночі Сибіру й Далекого Сходу вимальовується держава Саха (Якутія). Площа цієї республіки становить 3,08 млн км, а населення становить 954 тис. осіб. Частка якутів у ній уже сягнула 50%, але впродовж останніх двох десятиліть стрімко зростає (з 33,4% у 1989 році). Вона, як і прилеглі малозаселені райони так званої Крайньої Півночі, має величезні, як для такої кількості мешканців, поклади кольорових металів, каміння та інших корисних копалин, що є запорукою набагато вищих доходів, аніж у на решті території РФ. В умовах розпаду останньої Саха потенційно може інтегрувати до свого складу також сусідні рідко заселені переважно нечисленними аборигенами Півночі (чукчі, долгани, ненці, евенки, евени, коряки та ін.) Чукотський автономний округ, райони Красноярського, Хабаровського, Камчатського країв, а також Іркутської області. Це саме стосується й Магаданської області, яка має лише 160 тис. осіб населення (значна частина якого перебуває там тимчасово), однак відрізає Саху від Тихого океану. Обсяг означеного територіального прирощення – лише 4,07 млн км, однак на початок 2014 року там проживало ледь півмільйона мешканців, а росіяни та інші вихідці з Європи були сконцентровані лише в кількох великих та середніх містах, що є адміністративними центрами, а також у селищах довкола родовищ дорогоцінних металів чи каміння. Разом така Велика Якутія мала б 7,15 млн км площі (40% сучасної РФ) та 1,47 млн мешканців, близько третини яких уже зараз та до половини в перспективі 20 років становили б якути. Тим більше що в разі розпаду РФ велика частина росіян покинула б ці території, як це вже було в середньоазійських республіках СРСР після його розпаду.

На південь від Великої Якутії можуть виокремитися три національні республіки, корінні народи яких або вже становлять абсолютну більшість мешканців, або їхня частка має позитивну динаміку для досягнення відповідного результату в недалекому майбутньому. Це нинішні республіки Буряад-Орон (Бурятія), Тива та Алтай. Усі вони мають зовнішній кордон із Казахстаном або Монголією, а їхнє сукупне населення становить, як і у Великій Якутії, 1,5 млн осіб, хоча територія – 613 тис. км – набагато скромніша. Тива до 1944 року була окремою державою за межами СРСР. Частка тувинців перевищує 82%. У Буряад-Ороні частка бурятів хоча наразі й не перевищує 30%, проте динамічно збільшується за рахунок як вищого природного приросту, так і виїзду російського населення. У результаті з 1989-го по 2010-й питома вага титульної нації зросла на чверть (із 24% до 30%). Аналогічна ситуація в Республіці Алтай, де частка алтайців становить 36%, однак, як і в Бурятії, динамічно зростає (ще в 2002 році їх було лише 30,6%).

Відтак потенційна Велика Якутія та Бурятія відрізали б від решти РФ Забайкальський край та адміністративні одиниці Далекого Сходу (Камчатський і Хабаровський краї без районів, які можуть увійти до складу Великої Якутії, та Сахалінську, Амурську області, Приморський край і Єврейську АО). Відтак з’явилися б передумови й для їх оформлення в одне чи кілька державних утворень. На Далекому Сході уже зараз невдоволені управлінням Москви, а будучи ще й географічно відрізані від Європейської частини РФ хоч-не-хоч будуть змушені створити власну державу. Якщо вона буде одна, то її площа може сягнути 1,63 млн км, а населення (за даними на початок 2014 року) – 6,14 млн осіб. Переважна частина населення тут – нащадки переселенців із Росії та України (хоч офіційно частка українців мала). Проте останнім часом стрімко зростає частка переселенців зі Східної Азії: китайців, корейців та в’єтнамців (за даними перепису 2010 року, приблизно 5% (див. Тиждень, № 6/2014). В умовах, коли поряд міститься значно більш густонаселена китайська провінція Хейлунцзян (432 тис. км і понад 38 млн осіб), перед потенційною далекосхідною державою від моменту появи постала б перспектива масштабної китайської колонізації.

Решта сучасного Сибірського федерального округу, що за таких обставин буде обмежена на заході Великою Тюменською областю (Югрою), а на сході Буряад-Ороном і Сахою (Великою Якутією), мала б шанс стати самостійною державою, цілком зіставною за параметрами зі своїм південним сусідом Казахстаном. Площа такої республіки чи федерації становила б 1,92 млн км, а населення на 1 січня 2014 року дорівнювало 16,4 млн осіб (проти 2,7 млн км і 17,2 млн мешканців у Казахстані). У її межах росіяни та нині зрусифіковані нащадки інших вихідців із європейських країн (передусім українці та білоруси) – це понад 90% усього населення. Тут зосереджено 80% російських запасів вугілля, чималі сільськогосподарські угіддя, що робить Сибір великим експортером твердого палива, зерна та іншої сільськогосподарської продукції на світовий ринок. Зокрема, тут збирають близько 20 млн т зернових (на особу населення – як в Україні).

Читайте також: Росіє, куди несе тебе

Європейська частина

У європейській частині РФ великий потенціал для виходу з її складу крім розглянутих вище Башкортостану, Комі, Пермського краю і Татарстану мають також прилеглі до останнього республіки Чаваш (Чувашія) та Марій-Ел, а також північнокавказькі (які, своєю чергою, можуть поділитися на нові у важкопрогнозованих конфігураціях, як-от на теренах сучасного поліетнічного Дагестану). У разі втрати Москвою нафтогазових надприбутків зі своїх внутрішніх колоній нинішні щедрі дотації автоматично припиняться, а без них у гірських республік не буде жодної мотивації залишатися під владою Кремля.

Водночас прилеглий до них Південний федеральний округ історично розпадається на козацький Дон, до якого свого часу належали майже вся сучасна Ростовська область, велика частина Волгоградської та Кубань (сучасний Краснодарський край та Республіка Адигея). Залишаються Хальмг-Тангч (Калмикія) та Астраханська область. У першій калмики вже переважають поміж населення та обіймають більшість керівних посад у республіканських органах влади. На території республіки розробляють поклади вуглеводнів, великі запаси яких також є на прилеглій ділянці шельфу Каспійського моря. Друга ж упродовж останньої чверті століття також стрімко дерусифікувалася: хоча росіяни все ще становлять більш як половину мешканців області загалом, однак у половині адміністративних районів уже є меншістю, а в самій Астрахані зростає частка мігрантів із країн Середньої Азії та Кавказу. Маючи строкатий склад населення, велика частина якого сповідує іслам, історичний прецедент існування Астраханського ханства та будучи потенційно відрізаною від Московії територією «Великого Дону», в Астрахані будуть усі передумови, щоб також стати самостійною державою.

Сам «Великий Дон» хоч історично й включав у себе лише західну частину сучасної Волгоградської області, однак у разі розпаду РФ може претендувати на всю Волгоградщину, що за низкою ознак є близькою до нього. Це регіони, що мають схожі козацькі традиції, спеціалізуються на експортоорієнтованому сільському господарстві з кількома індустріальними осередками. Разом вони мають 214 тис. км території та 6,8 млн мешканців.

Розташована південніше Кубань у складі Краснодарського краю та Республіки Адигея, природно, зливається із сусіднім Ставропольським краєм, який, по суті, є її органічним продовженням (і водночас в умовах розпаду РФ залишиться сам на сам із сусідніми північнокавказькими республіками, насамперед Дагестаном і Чечнею). Утворена шляхом їх об’єднання «Велика Кубань» за чисельністю населення, територією та економічним потенціалом була б значно більша від Болгарії, що по той бік Чорного моря. Зокрема, лише експорт зерна за нинішніх обсягів виробництва може становити 15–20 млн т. Врешті, саме через порти Кубані проходить значний обсяг транзиту з країн Центральної Азії, Сибіру, зокрема й експорт десятків мільярдів кубометрів газу та десятків мільйонів тонн нафти щороку. А на кавказькому узбережжі процвітає туризм. Усе це створює надійний економічний фундамент для самостійної держави, яка в такому разі мала б державотворчий досвід 1917–1920 років.

У разі розпаду Російської Федерації та втрати Москвою своїх нафтогазових колоній, вочевидь, невідворотним є й вихід із її складу Калінінградської області. Оточена країнами ЄС, вона інтегрована з ними економічно, має достатні населення (майже 1 млн; для порівняння: в Естонії 1,2 млн) та територію, щоб стати ще однією балтійською самостійною державою під назвою, скажімо, «Пруссія» (за назвою племен, які населяли цю територію до завоювання німцями).

«Нехай буде Росія як Голландія»

З огляду на викладене вище власне Росія (Московія), що з певними корективами фактично повернеться до кордонів, які Московське царство мало на момент появи у 1547 році, збереже до 2,23 млн км території, на якій на початок 2014-го проживало 66 млн осіб. У її складі окремо можна розглядати також прилеглу до України Східну Слобожанщину: 12 південних районів Воронезької та 11 південно-східних районів Бєлгородської областей, де до 1930-х усі переписи населення фіксували абсолютну більшість українського населення. Тож під час розпаду РФ Україна могла б спробувати приєднати цю територію, що за площею та чисельністю населення зіставна з низкою наших областей (36,5 тис. км із 920 тис. осіб населення).

Тим часом на зменшену до природних розмірів Росію (Московію), вочевидь, чекатиме соціально-економічний та психологічний шок, який змусить переоцінити своє місце у світі та регіоні й відмовитися від гегемоністських амбіцій. Так, у нових територіальних межах власне Росія буде змушена імпортувати фактично весь обсяг потрібного їй газу, нафти і нафтопродуктів. Не вистачатиме їй і зерна та інших базових сільськогосподарських продуктів. Припинення надходження нафтогазових доходів призведе до обвального зменшення фінансування підприємств ВПК і Збройних сил, бюджетних організацій та сфери послуг. Усе викличе різке стискання внутрішнього попиту та кризу пов’язаних із його задоволенням галузей економіки. Колапс чекає на Москву та, ймовірно, Санкт-Петербург із їх околицями, де наразі мешкає понад 26 млн осіб, які в таких масштабах виявляться непотрібними і непосильними для позбавленої бодай якихось природних ресурсів 65-мільйонної Росії. Усе це, своєю чергою, спричинить вторинну економічну кризу, різке зростання безробіття та хвилю еміграції.

Відтак із високою ймовірністю спрацює ефект «сербізації» Росії (Московії). Нарешті усвідомивши брак елементарних підстав для претензій на старий імперський статус, перед загрозою соціально-економічної катастрофи країна змушена буде стати на шлях реальних демократичних і ринкових реформ, адаптації всіх сфер життя до стандартів пересічної європейської держави. У новому форматі Росія навряд чи зможе претендувати на роль у європейській політиці, яку відіграють навіть Франція та Велика Британія (не кажучи вже про Німеччину), а її вага буде зіставна з тією, яку мають Україна, Польща та Іспанія чи в крайньому разі дещо потужніша Італія. Інші подрібнені держави на теренах сучасної РФ, природно, будуть позбавлені імперських амбіцій, а частина з них зможе еволюціонувати в бік нормальних європейських національних держав і, не виключено, в перспективі навіть стати партнерами України в складі ЄС і НАТО. Центрально-Східна Європа дістане шанс на стабільність.


Щодо передачі Андріївської церкви Константинополю

Порошенко вніс до ВР законопроект щодо передачі Андріївської церкви Константинополю
Новини » Політика    17.10.2018 - 16:43
Фото: Петро Порошенко (РБК-Україна)
Фото: Петро Порошенко 

Передача Константинополю Андріївської церкви є важливим кроком у підготовці до надання автокефалії Православній церкві в Україні

Президент України Петро Порошенко вніс до Верховної ради України законопроект щодо передачі Андріївської церкви Константинополю. Про це повідомляє  з посиланням на відповідний законопроект на сайті парламенту.

"Установити, що Андріївська церква Національного заповідника "Софія Київська", яка є визначним об’єктом культурної спадщини, пам’яткою архітектури національного значення, як культова споруда, що перебуває у державній власності, передається в безоплатне постійне користування Вселенському Патріархату для здійснення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній і процесій", - йдеться у тексті відповідного законопроекту.

Крім того, зазначається, що метою відповідного законопроекту є визначення особливостей користування Андріївською церквою для створення умов для здійснення церквою Вселенського Патріархату богослужінь в Україні та забезпечення реалізації прав громадян на вільне віросповідання.

Як зазначається у пояснювальній записці, передача Константинополю Андріївської церкви є важливим кроком у проведенні роботи з підготовки надання автокефалії Православній церкві в Україні.

Архієпископ Львівський і Галицький Філарет



Наймолодший член синоду УПЦ МП архієпископ Філарет: Більшість з нас підтримують ідею єдиної церкви, але… Михайло Глуховський 11 Жовтня, 12:500 249 0 0 Архієпископ Львівський і Галицький Філарет «Для мене важливо не потрапити до «бази пекла», а не до «Миротворця» 46-річний архієпископ Львівський і Галицький Філарет є наймолодшим членом Священного синоду православної Церкви Московського патріархату в Україні (тимчасовий член синоду у 2018 році). Як і більшість єпископів-членів синоду, він не поділяє ідею створення в Україні нової єдиної православної церкви, та не ставив свого підпису під листом-зверненням до Вселенського патріарха щодо надання автокефалії. 25 вересня Філарет взяв участь у засіданні синоду УПЦ МП, на якому ця церква виступила із різкою заявою. Вона назвала приїзд екзархів Вселенського патріарха «грубим втручанням у внутрішні справи УПЦ» і закликала їх покинути «канонічну територію УПЦ». Саме за це владика Філарет був включений до розділу «Чистилище» бази сайту «Миротворець».   В інтерв’ю «Главкому» архієпископ розповів про те, якими можуть бути рішення УПЦ МП в разі надання Томосу, чим продиктований страх переведення богослужінь на українську мову та про позицію церковних громад щодо переходу до нової церкви. З одного боку, владика сумнівається, що нова церква сприятиме об’єднанню православних в Україні, а з іншого – визнає, що саме питання Томосу в останні місяці дуже зблизило УАПЦ і УПЦ КП. Владико, на засіданні Священного синоду, що триває у ці дні у Константинополі, буде поставлено крапку у питанні надання автокефалії православній церкві в Україні. Які настрої у вашій єпархії у зв’язку з цим? Настрої у Львівській єпархії спокійні. З першого дня, коли у ЗМІ було оголошено про початок процесу надання Томосу для України, у нас відбулося розширене засідання єпархіальної ради, під час якого я запропонував такий шлях сприйняття інформації: буде документ, будемо збиратися і говорити, вирішувати. Чому я зайняв таку позицію? Тому що священик має бути духовним пастирем і духовним лідером для вірян. Якщо сам священик буде показувати людям свій внутрішній неспокій, це може призвести до внутрішньої духовної кризи пастви. Ми повинні навчитися сприймати всі політичні і зовнішні виклики через призму духовного життя. Я вважаю, і це думка багатьох старців Афону, що не бажано забігати наперед і робити якісь висновки про те, що саме керівництво церкви ще остаточно не вирішило. Вже в історії України був такий крок, навколо якого було багато інтриг, коли сам патріарх Варфоломій приїздив до Києва з Томосом щодо утворення Київської митрополії. Маю на увазі 2008 рік, коли він приїздив до Києва. Ми бачили, чим все закінчилося. Святкування 1020-річчя пройшли, і він поїхав, не проголосивши Томосу! Після того було дуже багато розчарувань серед політиків, священиків і вірян. Тому ми наперед не забігаємо, наше завдання – звершувати свою християнську місію. Робитимемо перші висновки, коли побачимо документ. Адже ми не знаємо його змісту: чи то буде «Автокефалія», чи «Константинопольський екзархат». Навіть із джерел на Фанарі є інформація, що не так все просто, і остаточне рішення не ухвалено. Цей проект довготривалий і він набував сили поступово. Не один президент України стояв за процесом об`єднання церков. Ми вважаємо, що на початку цього процесу це був політичний проект, за яким стоїть влада і її передвиборчі інтереси. Давайте зараз накладемо мораторій на вирішення цього питання і дотримуватимемося тиші, а продовжимо після виборів президента. Побачимо як після цього буде розвиватися цей проект.  В інтерв’ю «Главкому» митрополит Луганський і Алчевський Митрофан розповів, що священики і віряни на Луганщині не підуть «ні до якої автокефальної православної церкви». Хоча він визнає, що в УПЦ МП немає єдиної думки. За вашими спостереженнями, хто саме за, хто проти? Україна є різноманітною і церква є різноманітною. В різних регіонах України існують різні релігійні і народні традиції, які впливають на духовну свідомість вірянина. Тому і по-різному громади будуть сприймати звістку про утворення нової церковної структури чи юрисдикції і по-різному будуть ухвалювати рішення. Наприклад, сьогодні віряни вбачають загрозу, коли людям пропонують богослужіння українською мовою, перестати вшановувати пам`ять деяких святих чи перейти на новий календарний стиль. Я знаю багато священнослужителів і громад, які готові увійти до автокефалії, якщо вона буде канонічно визнана помісними церквами, але у них є застереження, про які я сказав. Архієпископ Львівський і Галицький Філарет Богослужіння проводити українською мовою – у цьому є загроза? В Україні напевно 80% громад зберігають слов’янську мову (на богослужіннях). Загрози від української мови немає і не може бути, це наша рідна мова, загрозу вбачають від відступлення від традиції, не від мови. Є традиція церкви, для людей важливо зберігати спадковість святих отців і подвижників благочестя, які заповідали зберегти богослужбову мову і календар непорушними. Є приклади церков, в яких служать давньогрецькою, давньоєврейською, латиною і так само вони в цьому зберігають свою релігійну традицію. Спілкуємося ж ми з людьми і проповідуємо українською мовою.  А чим погана автокефалія? По суті, автокефалія як така не може бути поганою або хорошою. Як говорив блаженної пам`яті митрополит Володимир: «Автокефалія – це не шлях в нікуди, а єдиний і правильний шлях церковного управління». Друге питання: яким чином вона набувається. Якщо автокефалія приведе до об`єднання людей – це буде добро. Але вона може привести і до розділення людей – це вже її негативна сторона.  У чому полягає питання Томосу? В «єдиній православній церкві». Але єдина – це не існування декількох юрисдикцій, між якими завжди будуть суперечки. Ніколи не може відбутися об`єднання, коли суперечки супроводжуються агресією, злобою, ненавистю. Коли суперечки супроводжуються діалогом, повагою до думки іншого, любов’ю – тоді відбувається об`єднання. Читайте також На Синоді у Стамбулі продовжать розгляд українського питання 11 Жовтня, 10:53 Чому РПЦ так сильно боїться втратити Україну 11 Жовтня, 10:16 В УПЦ КП пояснили фейк про відкладення питання автокефалії 11 Жовтня, 09:53 В очікуванні Томосу. Соціально-політична ситуація на Одещині та Харьківщині 11 Жовтня, 08:09 Рішення щодо Томоса про автокефалію для України відклали, - митрополит 11 Жовтня, 01:31 ЮНЕСКО буде вести прямий моніторинг в окупованому Криму 10 Жовтня, 19:33 Архієпископ УПЦ МП: президент не захотів зустрічатися з нами 10 Жовтня, 19:21 Що заважає УПЦ МП, яка вважає себе найбільшою церквою в Україні, приєднатися до створення єдиної помісної церкви, уникнути розділення? Зв'язок з Москвою? Ми вже багато років далекі від Москви! Ви мене не почули. Для нас питання єдиної церкви – це питання єдності українського народу. Таке приєднання не принесе єдності, люди не готові, ще в пам`яті людей залишилася біль 90-х років, коли їх силою викидали з храмів. Лише час може вилікувати ці рани, якщо люди ще не готові до цього, це означає що час ще не прийшов. Наприклад, чому не об’єдналися за стільки років УПЦ КП і УАПЦ? Що з них хтось близький до Москви? Ні, це було не на часі. І якби не питання Томосу, можливо вони б і сьогодні не дійшли до діалогу.  Процес надання Томосу розпочався із листа-звернення до патріарха Варфоломія від президента і Верховної Ради. Чи було воно для вас несподіванкою? Ми дізналися про цей процес зі ЗМІ після зустрічі президента України Петра Порошенка із Константинопольським патріархом Варфоломієм. Цей крок з самого початку був неправильний. Президенту потрібно було розпочинати з об’єднання українських церков зсередини, а ми навпаки, за останні роки відчули розділення, і це зробили політики. Ми не одноразово зверталися до президента з проханням зустрітися з єпископатом УПЦ (МП) і хотіли висловити свої думки і зробити певні пропозиції. Президент нас не почув і сьогодні не хоче говорити з єпископами. Якби були враховані всі передумови до цього звернення – ситуація була б інакшою. Сьогодні вже можете сказати, які пропозиції хотіли зробити? Державі треба було вибудовувати іншу позицію щодо автокефалії – примирити громади і вести певну, так сказати, пропаганду довіри до цього процесу.  Серед підписантів звернення з-поміж архієреїв УПЦ МП називають митрополита Олександра (Драбинка), митрополита Софронія, митрополита Віссаріона. Чи відомо вам, хто ще з єпископів поставив свій підпис? Ще жоден з ієрархів, навіть ті, які звернулися листом до Константинопольського патріарха, відкрито не показали це звернення. Навіть митрополит Софроній кілька разів говорив зовсім протилежну інформацію щодо підписання. Нам відомі єпископи, які підписали звернення. Я під час архієрейської наради звернувся до братів архієреїв, щоби вони самі сказали, хто підписав (я вже можу про це говорити, тому що це набуло розголосу в ЗМІ), але я питав не для того, щоби їх звинуватити в зраді чи принизити, а для братської дискусії. Нам важлива думка один одного. І ці архієреї також знають про те, що їхні імена відомі. Я не можу їх назвати, тому що це може привести до засудження і недовіри.  УПЦ МП називає це звернення «втручанням держави у церковні справи». Але якщо згадати Болгарську автокефальну церкву, усіма визнану канонічною, вона була створена саме з подачі держави, яка свого часу зіграла роль арбітра. У Болгарії була інша ситуація. Болгарська церква була автокефальною з 927 року, потім у зв’язку з політичним впливом і переділом державних кордонів Болгарія декілька разів втрачала і поновлювала автокефалію. В 1872 році, за підтримки Турецького султана, його грамотою Болгарська церква знову проголосила автокефалію, але всупереч Константинополю, який визнав її аж в 1945 році.  Крім того, як ми знаємо, Константинополь засудив дії Болгарії. Константинопольський патріарх скликав 16 вересня 1872 року помісний собор, на якому було засуджено філетизм, тобто національний поділ у православ'ї, і проголошено прибічників філетизму ворожими «єдиній соборній і апостольській церкві» та оголошено Болгарську церкву схизматичною (розкольницькою), на ієрархів накладено анафему. Певний час у Болгарській церкві існували дві паралельні ієрархії. Лише наприкінці ІІ Світової війни «болгарське питання» було розв'язане. В результаті переговорів Константинопольського патріархату і Болгарської церкви 22 лютого 1945 р. схизма була припинена. Історичні джерела говорять нам про те, що були проведені консультації і переговори між Константинополем і невизнаною Болгарською церквою. Якщо держава і впливала на ці процеси, то лише заради об’єднання церков і суспільства. Також відомо про розкол у Болгарії в 90-х роках, який засудили Константинопольський патріарх і патріархи помісних церков. На Всеправославному соборі, який був скликаний на прохання патріарха Максима в Софії 1 жовтня 1998 року, під головуванням Константинопольського патріархату за участю всіх помісних церков було запропоновано розкольникам покаятися, що вони і зробили. Розкол у Болгарській церкві  було подолано через консультації, братський діалог і покаяння. Чим нинішня українська ситуація відрізняється від болгарського прикладу? Відрізняється наявністю діалогу між церквою і державою. Ми спостерігаємо, як держава хоче нав’язати власний сценарій вирішення церковного питання, не бувши в ньому компетентною. Жорстко по противниках автокефалії пройшовся митрополит Черкаський і Канівський Софроній. На його думку, всі ті, хто не підтримуватимуть єдину церкву в разі її створення, стануть частиною РПЦ за кордоном. Чи постане питання перейменування УПЦ МП? Ще раз хочу підкреслити – архієрей як носій Божої благодаті і спадкоємець апостолів не може грубо висловлювати свою позицію і судити тих чи інших. Сам Господь Христос, не засуджуючи, дав свободу вибору. Кожен, обираючи певний шлях, йде ним зі всіма наслідками, які з того виходять. Більшість з нас підтримують ідею єдиної церкви, але залишається незрозумілим механізм досягнення єдності. Створення «нової церкви», як ви кажете, неправильний шлях, церкву створив Христос, церква в Україні існує, існує і розкол (розділення), і ми про це забуваємо, що нам треба йти іншим шляхом. Створення нової структури – це політико-правове питання. Навіть під час підписання Томосу для УПЦ в Америці, яка входила до складу Константинопольського патріархату, було зазначено наступне: «… ідентична церковна одиниця буде строго втримуватися в межах канонічних правил та традицій православ’я, а особливо Вселенської патріархії, і не підлягатиме будь-яким світським чи політичним впливам».  Церква говорить про шлях канонічно-правовий, шлях, в якому нема політичного впливу, шлях примирення, про покаяння, про об`єднання. Коли буде вирішено, коли побачимо документ і будемо розуміти, якої форми управління буде нова структура, тоді церква сама зробить висновки і ухвалить рішення, хто і як буде називатися. І питання про перейменування церкви – це питання церковне, а не політичне і державне. Є кілька законопроектів, які мають на меті визначити УПЦ МП як іноземну церкву після утворення нової автокефальної церкви. Чи дотримуватиметься УПЦ МП закону в разі його ухвалення, якщо буде вирішено, що МП – іноземний агент? Напевно це нонсенс, коли у Верховній Раді ухвалюються рішення подібного характеру. Пригадаємо, як за радянських часів так само вчинили з греко-католицькою церквою, наслідки були плачевні. Всі церкви за законом рівні, не можна оголосити одну агентом, а іншу – ні. Тоді треба ухвалювати закон, який буде регламентувати відносини зі всіма церквами, канонічні центри яких є за кордоном. Якщо ми прямуємо до Європи і прагнемо жити в демократичній державі, то ми не можемо ухвалювати таких законів, які принижують права людини через вибір свого віросповідування. Адже віряни якоїсь із конфесій будуть визнаватися ворогами держави, громадянами якої вони є. Архієпископ Львівський і Галицький Філарет Навколо храмів на Львівщині чимало конфліктів. Наприклад, у селі Шпиколоси Сокальського району. Мешканці організували збір підписів на підтримку тієї чи іншої конфесії. Скільки таких конфліктів, як їх вирішувати? У Шпиколосах присутній політичний тиск з боку чиновника райдержадміністрації. Цей тиск супроводжується залякуванням парафіян, аж до звільнення з роботи вчителів, лікарів, держслужбовців, було декілька спроб нападу на священика. Ми зверталися з цього приводу до влади і правоохоронних органів – реакції нуль. Але в селі відбулися збори парафіян за участю священнослужителів двох конфесій, під час яких вирішили зібрати підписи мешканців села. Люди визначилися: і в наших парафіян вийшла більшість (104 за УПЦ (МП), 45 за УПЦ КП), але навіть після цього загрози з боку політиків і радикальних структур не зупинилися. Подібні питання можна вирішувати шляхом діалогу з керівництвом інших конфесій і з людьми на місці, це правильний і християнський шлях. В цьому процесі можливо дійти до порозуміння. Формально процедура обліку членів релігійної громади відсутня. Визнаєте, що користуючись цією законодавчою прогалиною, керівники громад можуть маніпулювати даними? У нас є приклади, коли громади у своїх статутах пишуть, що склад громади є фіксованим і завіряють кількісний склад парафії нотаріально. Накручуй – не накручуй, а хто ходив до храму в неділю у свята, той і ходить. Люди всі знають один одного.  Чи може бути співслужіння компромісом? В нашій єпархії є приклади співслужінні різних конфесій, існують нормальні християнські відносини. Знову ж таки кажу про бажання діалогу і миру. У разі утворення автокефальної церкви, якою буде доля храму Святого князя Володимира у Сихівському районі Львова, який нещодавно нібито намагалися навіть спалити? Питання храму взагалі полягає в економічній зацікавленості певних бізнес-структур. Про це знаємо і ми, і Київський патріархат. І його не «нібито», а насправді хотіли підпалити, оскільки замикання не могло бути, бо храм не підключений до електромереж. Якою буде доля храму, не можу сказати, буде визначатися громада. Митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) заявляє, що люди мають право на опір під час конфліктів. Якими будуть методи захисту майна УПЦ? Насправді не хотілося б дожити до того часу, коли необхідно буде захищати громади і майно. Громади мають самі визначатися без будь-якого впливу. Так було в одній громаді в Турці (місто районного значення на Львівщині), коли люди в правовий канонічний спосіб провели збори, без будь-якого тиску чи сторонніх осіб, які б не належали до цієї парафії, одностайно вирішили перейти до Київського патріархату. У мене чи в моїх помічників і в голову не прийшло їхати на парафію і захищати храм. Громада ухвалила рішення і перейшла. А були й інші ситуації, коли громаду силою виганяли з храму, навіть мені приставили дуло пістолету до грудей. Так бути не може, а якщо так станеться, то парафіяни, які не хочуть нікуди переходити і якщо то в їхніх силах, будуть захищати свій храм і громаду. Але наш захист – це не пікети, наша зброя – це не металеві прути, а хрест і молитва. Тільки таким методом можна захищати церкву. У Запоріжжі є організація «Радомир», члени якої неодноразово захищали храми МП. Чи має подібні силові організації Московський патріархат на Львівщині? В нас нема ніяких організацій, нічого подібного ми не створюємо, в нас в єпархії тільки священики і віряни. Чи контактуєте з архієреями УПЦ КП? У Львові діє рада церков і релігійних організацій, ми часто зустрічаємося у форматі області і міста, за участю голови Львівської облдержадміністрації і міського голови. В нас в регіоні є тісний діалог зі всіма архієреями, йдеться і про УПЦ КП, і про УАПЦ. В нас добрі християнські відносини і порозуміння. Хотів би, щоб за будь-яких обставин ці відносини лишилися. Які компромісні рішення виробили спільно УПЦ МП і УПЦ КП принаймні в окремо взятій Львівській області? Найбільший компроміс – це повага, порозуміння і бажання жити, працювати разом, там де це можливо згідно з канонами.  Як на вашому житті позначився той факт, що вас внесли до бази сайту «Миротворець»? Як може змінитися життя від якогось зовнішнього фактора? Кожен з нас несе відповідальність перед Богом і людьми. Я перед церквою, чиновник перед державою… Так  і люди з «Миротворця», які аналізують інформацію, теж відповідають і перед Богом, і перед державою, і перед суспільством. Кожен з нас має робити свою справу, і якщо «Миротворець» проводить дослідження  злочинів проти основ нацбезпеки України, то дії єпископа не підпадають під цей напрямок досліджень, якщо він не відкрито не загрожує державним інтересам. Якщо я потрапив до бази сайту щодо рішення Священного синоду про перебування на території України екзархів Константинопольської церкви, то це рішення суто канонічне, і подібне рішення ухвалив би будь-який синод якби, скажімо, Київська митрополія направила своїх екзархів на територію будь-якої помісної церкви. Перед тим як оприлюднювати певну інформацію, її треба гарно пропрацювати і розібратися. Для мене, як для християнина, є важливим не потрапити до «бази пекла» і щоб мене не викреслив Господь з Книги життя. Михайло Глуховський, «Главком» Читайте також: Чи є життя після Томосу? Як церкви ділитимуть лаври Читайте також Про враження від другого дня Синоду Вселенського патріархату 10 Жовтня, 17:59 Філарет РПЦ УПЦ МП УПЦ КП релігія православна церква права людини томос автокефалія 0 249 0 0 Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter КОМЕНТАРІ (0) 1000 символів залишилось КОМЕНТУВАТИ ОСТАННІ НОВИНИ У Дніпрі невідомі підірвали банкомат: оголошено винагороду за інформацію 12:02 Під Кабміном невідомі облили вонючою речовиною двох нардепів 11:55 ЄС готовий продовжити на рік перехідний період для Brexit У Чехії спіймали російських хакерів, які зламали систему видачі посвідок на проживання 11:39 В Ічні повністю відновили газопостачання 11:30 ВІДЕО Трамп залишив дружину мокнути під дощем На Сумщині вибухнув елеватор: тонни кукурудзи опинились на вулиці Як збірна України здобула історичну перемогу над Чехією у Лізі націй. Відео ДУМКИ ВГОЛОС Ростислав Мартинюк Сьогодні, 11:05 Мовний екстремізм. Як Раїса Горбачова програла естонській селянці Кирило Сазонов Сьогодні, 10:17 Про популізм та вимоги підвищити мінімальну зарплату Костянтин Машовець Сьогодні, 07:22 Росія готує вторгнення в Україну ФОТО До нас їде ревізор. Як президент США Річард Ніксон відвідував Київ у 1972 році Фонд Бориса Ложкіна передав обладнання для Центру дитячої кардіології на 9 млн грн Прихована краса покинутих людиною місць. Філософські фото занедбаних будівель У Вінниці трамвай в’їхав у поліцейський Prius (фото) НАЙПОПУЛЯРНІШЕ Перегляди Коментарі 1.Падіння винищувача на Вінниччині: прокуратура вилучила документацію на Су-27 11289 2.Смертельна ДТП під Києвом: Toyota буквально розірвала пішохода (відео) 8535 3.Як виглядатимуть на Новий рік і Різдво Контрактова і Софійська площі (фото) 7237 4.Тіла загиблих у моторошній ДТП під Києвом деблокували рятувальники 6514 5.Очевидці розповіли про падіння Су-27 на Вінниччині (фото та відео з місця трагедії) 6061 6.Масштабна пожежа у центрі Києва: стали відомі подробиці 4993 7.Сенцов потрапив у реанімацію - сестра 4448 8.Швейцарія арештувала кошти Курченка 4077 9.Смертельна ДТП під Києвом: вантажівка розчавила Volkswagen (фото) 3451 10.Сьогодні в Україні розпочнеться опалювальний сезон 2590  Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/interviews/naymolodshiy-chlen-sinodu-upc-mp-arhijepiskop-filaret-bilshist-z-nas-pidtrimuyut-ideyu-jedinoji-cerkvi-ale-535402.html

Стенограма Томосу в Україні з додатком схизми РПЦ

Опубліковано текст рішення Синоду щодо української церкви 11 Жовтня, 20:330 17 0 0 Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії церкві України Під головуванням Його Всесвятості, Вселенського Патріарха, Святий і Священний Синод зібрався на чергове засідання з 9 по 11 жовтня 2018 року для вивчення та обговорення питань порядку денного. Про це у Facebook повідомив речник УПЦ КП Євстратій Зоря з посиланням на джерела. Священний Синод детально та тривалий час обговорював церковну справу України в присутності Його Преосвященства Архиєпископа Даниїла Памфільського та Його Преосвященства Єпископа Іларіона Едмонтонського, Патріарших Екзархів в Україні, та ухвалив після розширеного обговорення: 1) Підтвердити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України. 2) Відновити станом на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували. 3) Прийняти та розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, у відповідності до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков. Таким чином, згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою. 4) Скасувати зобов'язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя. 5) Звернутися до всіх залучених сторін із закликом утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб перемагали мир і любов Христа. Як повідомлялося, Синод Константинопольського Патріархату сьогодні ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській Церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний Архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться Патріархом. Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/opublikovano-tekst-rishennya-sinodu-shchodo-ukrajinskoji-cerkvi--535596.html

Синод Вселенської патріархії визнав ієрархів УПЦ КП та УАПЦ канонічними - грецькі ЗМІ 11 Жовтня, 15:170 214 0 0 Синод Вселенської патріархії Грецьке видання зауважує, що деталі та умови рішення синоду поки невідомі Синод Вселенської патріархії ухвалив рішення про відновлення канонічного статусу предстоятелів УПЦ КП та УАПЦ. Це означає зняття анафеми з патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета та предстоятеля Української провославної автокефальної церкви Макарія. Як повідомляє відоме грецьке видання orthodoxia.info, згідно з отриманою інформацією з власних джерел, обидва предстоятелі направили Вселенському патріарху свої прохання про апеляцію, після чого було ухвалено таке рішення. Проте грецьке видання зауважує, що деталі та умови такого кроку поки невідомі. Отже, слід очікувати офіційного релізу з Фанару. Саме ці дві церкви, а також частина церков Московського патріархату мають утворити нову українську православну церкву. Рішення про надання автокефалії має ухвалити Вселенський патріархат.  Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/sinod-vselenskoji-patriarhiji-viznav-ijerarhiv-upc-kp-ta-uapc-kanonichnimi-grecki-zmi--535491.html

Андрій Юраш: Понад 50% громад УПЦ МП перейдуть до єдиної помісної церкви Ярослав Коцюба 4 Жовтня, 10:200 235 0 0 Андрій Юраш фото з відкритих джерел Директор департаменту у справах релігій: СБУ має перевірити парамілітарні структури Московського патріархату За оперативною інформацією СБУ, проросійські сили в Україні готуються до повномасштабних провокацій, результатом яких має стати захоплення культових споруд. Мета Росії – створити «керований хаос». Боротьба проти надання автокефалії може набути організованої форми у різних містах України з подальшим направленням делегацій до столиці для блокування органів державної влади. Так кажуть у Службі безпеки. Якщо раніше війна проти Томосу велася переважно за межами країни, то після призначення Вселенським престолом екзархами у Києві архієпископа Даниїла Памфілійського та єпископа Іларіона Едмонтонського, з уст прихильників УПЦ МП все частіше лунають погрози про можливе кровопролиття в Україні. З 1 жовтня Московський патріархат розпочав безстрокові акції протесту та пікети під вікнами приміщення, де начебто мешкають екзархи. Попри перші малочисельні акції в СБУ прогнозують, що вони поширюватимуться по всій Україні. Директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури Андрій Юраш в ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» розповів, що при УПЦ МП вже давно функціонують проросійські парамілітарні структури. Чиновник нагадав, що нещодавно керуючий справами УПЦ МП Антоній Паканич фактично закликав вірян чинити опір. Юраш вважає, що це дуже серйозна заява, на яку мають відреагувати правоохоронні органи. «Константинополю потрібно розуміти, що відбувається у нашій державі» Пане Андрію, ви як керівник департаменту Міністерства культури у справах релігії зустрічалися з константинопольськими екзархами? Ми перебуваємо в регулярних контактах і маємо можливість обмінюватися інформацією. Зараз крім робочих у нас запланована серія офіційних зустрічей. Десь наприкінці поточного тижня відбудеться зустріч екзархів з міністром (Євгеном Нищуком – «Главком»). На ній вони мають розповісти про завдання своєї місії, а також проінформувати, як просувається підготовка до надання Томосу. Екзархи повідомляли, наскільки тривалою буде їхня місія в Україні? Про це опосередковано було сказано під час зустрічі константинопольських послів з президентом. На наш погляд, після того, як Вселенська патріархія повернулася до тези про Україну як свою канонічну територію, логічно, щоб ця місія і їхнє представництво були постійними. Константинополю потрібно розуміти, що відбувається у нашій державі, потрібно усвідомлювати характер процесів. А Україні завжди потрібна комунікація з духовною особою, першим за честю першоієрархом православного світу, який на відміну від першоієрарха московського, вирішив проявити не формальну любов, не прихильність лише до однієї структури, а до всієї православної української громади. І таким чином дав можливість відчути себе членами православної Церкви абсолютно всім: і тим, хто прагне створення помісної Церкви, і тим, хто хоче залишатися в Московському патріархаті. Натомість Москва не розуміє, що ті, хто ще з 1989 року почали процес руху до автокефалії, за жодних обставин не будуть членами російської церкви, і ніколи не повернуться до Московського патріархату. Представники Константинополя затребували з вашого департаменту якісь документи чи статистичні дані? Ні. Всі статистичні дані щодо кожної області і кожної релігійної організації абсолютно відкриті – на сайті міністерства. Екзархи постійно перебувають в Україні? Вони мають обов’язки в тих єпархіях, які очолюють і за які вони відповідають. Тому екзархи можуть від’їжджати з України і повертатися сюди. Будь-яка робота передбачає відрядження. «Вже з 1995 року почалося зростання кількості києвоцентричних православних громад» 1 жовтня прихильники УПЦ Московського патріархату розпочали у Києві протести і пікети під приміщенням, в якому нібито зупинилися екзархи. На вашу думку, чого насправді добиваються протестувальники? Україна – вільна держава. Протести – одна з форм самовиявлення. Але ми маємо розуміти, що це не просто звичайні зібрання людей, які самоорганізувалися і вийшли на пікети. Перед цим у ЗМІ було опубліковано багато повідомлень про те, що цим протестам передувала організаційна нарада під головуванням керуючого справами УПЦ Московського патріархату Антонія Паканича за участі конкретних священиків кількох єпархій. Це ті єпархії, які вже були колись втягнуті у протистояння. Там навіть сформовані спеціальні служби, які можуть організовувати подібні протести і привозити людей. Тобто це насправді підготовлена, організована, спрямована акція, яка вкладається у рамки моделі, яку сьогодні намагається реалізувати МП – демонстрація альтернативної позиції, максимальне опонування процедурі отримання Томосу. Але акція, попри попередньо заявлену підготовку, була досить малолюдною. Так, там було, можливо, до півсотні людей. Бо це формалізована і штучно організована акція. І ці люди не висловлювали думку соборної православної громади, яка є набагато більшою. На жаль, Московський патріархат ніколи не хоче дослухатися до даних соціології та ігнорує об’єктивні статистичні дані. І тому ця структура живе у вигаданому світі. Десятки соціологічних досліджень, починаючи з 1999 року, показують превалювання вірян, які не орієнтуються на Московський патріархат. Але зараз МП спекулює на кількості своїх парафій, яка є найбільшою з усіх православних церков. Треба зрозуміти, чому виникла така диспропорція. По-перше, УПЦ МП є частиною і спадкоємицею Московського патріархату, єдиної дозволеної структури в Радянському Союзі. Тобто були абсолютно різні стартові умови в УПЦ МП, Київського патріархату і УАПЦ. Коли незалежні від МП структури почали формуватися, УПЦ в єдності з Московським патріархатом вже мала 10 тисяч парафій! Вона входила у цей «змагальний період» з вже готовою матеріальною базою, з системою монастирів, духовних навчальних закладів, з підтримкою Москви. І ця різниця стартового потенціалу далася взнаки. По-друге, мережа Московського патріархату була по всій Україні. І тому ці регіональні структури на рівні єпархіальних управлінь, комісій, адміністративних органів сприяли поширенню УПЦ МП. Наприклад, Київський патріархат у багатьох регіонах починав з нуля. Але вже з 1995 року проявилася інша тенденція: почалося зростання відсотка києвоцентричних громад. Тому потенціал зростання Київського патріархату в масштабах всієї держави був і є набагато сильнішим, аніж розвиток УПЦ МП. «Для УПЦ МП громада – це структурна одиниця, яка має перебувати у феодальному володінні» Нещодавно в Богородчанах на Франківщині стався конфлікт навколо церковного майна. З цієї ситуації Московський патріархат намагався роздути великий скандал. Що там насправді відбулося? Це чергова маніпуляція. По-перше, якщо подивитися на первинні повідомлення на офіційному сайті УПЦ МП, на інших сайтах, що відразу розтиражували інформацію, і потім пройшли навіть на російських інформагенціях, то фактично там не було жодного слова правди. Спочатку ледь не розповідали, що захопили церкву. Але про храм мова навіть не йшлася. Конфлікт виник навколо господарських приміщень – келійних корпусів – колишнього домініканського монастиря. Тобто це навіть не православна, а колишня римо-католицька будівля? Так. По-друге, було повідомлення, що приміщення захопив «Правий сектор». Як виявилося пізніше, жодного представника цієї організації там і близько не було. Про «Правий сектор» російські ЗМІ пишуть тоді, коли треба більше загострити ситуацію. Там були присутні представники районної влади, депутати, які ще раніше віддали ці приміщенні в оренду місцевій музичній школі. Свято-Троїцький храм в Богородчанах По-третє, було написано про те, що хтось отримав травму руки, забиття голови, про госпіталізацію. Але насправді жодна людина до лікарні не зверталася. І ніяких насильницьких дій там також зафіксовано не було. Тому зараз представники УПЦ МП щодо ситуації в Богородчанах замовкли, бо намагання створити з неї скандал перекреслені об’єктивними фактами. Проте це зайвий раз демонструє, як маніпулюють і жонглюють неправдою ідеологічно-пропагандистські структури Московського патріархату. Я можу абсолютно стверджувати, що використання засобів пропаганди є властивим для російських інформаційних каналів. Наприклад, як це буває під час переходів парафії з однієї юрисдикції до іншої. Є дані про те, скільки за час війни з початку 2014 року перейшло громад УПЦ МП до Київського патріархату? Такі ситуації виникли майже у 120 громадах. Приблизно третина з них відразу перейшли в Київський патріархат. В іншій третині відбувся перехід стихійним способом, коли більшість громади всупереч меншості стала на бік УПЦ КП. Ще в третині тривають протистояння, коли в храми не допускаються священики або здійснюються почергові богослужіння. З юридичної точки зору, позиція УПЦ МП виглядає абсурдною: вона апріорі не хоче визнавати право громад вирішувати свою долю. Для них громада –  якась структурна одиниця, яка довічно, до другого пришестя, має перебувати у феодальному володінні МП. Наш закон дає можливість абсолютно вільно вірянам змінювати свою релігійну юрисдикцію. І ніхто цьому не може перешкодити. І саме громада володіє усім майном, і має повне право цим майном розпоряджатися – це може бути  храм, будинок священика, автомобілі тощо. А УПЦ МП категорично виступає проти цього. Вона називає переходи громад до іншої юрисдикції «захопленнями храмів», що абсолютно не пов’язується з реаліями та законом. І тому щоразу на різних міжнародних заходах нам доводиться пояснювати, що українське релігійне законодавство є одним із найліберальніших у Європі. «Ми обмінюємося інформацією з СБУ» Чи є загрози справжньої релігійної війни з кровопролиттям, про що говорили Вадим Новинський та інші представники УПЦ МП? Якщо Новинський та інші, хто цим лякає, спровокують та запустять механізм протистояння, то певні конфлікти можливі. Ви якось контролюєте ситуацію? Коли мова йде про конфлікти, то ситуацію мають контролювати правоохоронні органи. Ви взаємодієте з СБУ? Звичайно, ми обмінюємося інформацією. До речі, треба розуміти, що відповідно до існуючої моделі державно-церковних взаємин, реєстрація місцевих громад на рівні регіонів і всі інші моменти, пов’язані з їхнім функціонуванням, належить до компетенції обласних державних адміністрацій, де існують відповідні профільні підрозділи, що займаються релігійними питаннями. Тому ця ситуація повинна також контролюватися ОДА. Сьогодні Росія і проросійські структури в Україні свідомо йдуть на провокування конфліктів. Вони не хочуть діяти в рамках закону, хочуть діяти правом сили. Задля чого створюються групи реагування, як ми могли це бачити в Катеринівці три роки тому. Там місцева громада перейшла до Київського патріархату. Відразу до них приїхали кілька автобусів молодиків, які намагалися спровокувати силове протистояння. Тому, якщо виникне конфлікт із насильством, то він буде на совісті тих, хто не хоче визнавати існуючу легітимну правову базу, яка дозволяє цих конфліктів уникати. До речі, і це незаперечний факт, що в більшості судових справ, пов’язаних з вирішенням питання власності громад, юристи УПЦ МП навіть не намагаються апелювати до закону. Вони прагнуть відшуковувати такі положення базового законодавства, які стосуються лише матеріальної сторони справи. Тобто вони змагаються не за людей, а за майно? Так. На якій підставі охороною об’єктів УПЦ МП займаються парамілітарні, так звані козацькі організації? Очевидно, в кращому випадку – це якісь громадські об’єднання. Хоча переважно це організовані та профінансовані місцевим духовенством чи спонсорами парамілітарні групи. Яскравий приклад – організація «Радомир» у Запорізькій єпархії Московського патріархату. Це відома структура, яка намагається організувати вишкіл буквально з дитсадка до пенсійного віку. Вони згуртовують активних парафіян, які підтримують проросійську орієнтацію. І там не лише фізична й релігійна підготовка. Там, зокрема, читають лекції на політичні теми певної спрямованості. Пару тижнів тому в одному з інтерв’ю той же митрополит Антоній Паканич, апелюючи до соціальної доктрини УПЦ МП, говорив про «право на опір». Тобто вже відверто говориться і підводиться певна ідеологічна лінія під те, що закону не існує, а є їхнє бачення і їхнє бажання, як має бути організований спротив і опір. І в рамках цієї насильницької парадигми можна діяти. Це вкрай серйозна заява, яка має бути вивчена Службою безпеки і всім правоохоронними структурами. Ці парамілітарні організації Московського патріархату озброєні? Я не знаю. Поки що зброя під час конфліктів не застосовувалася. З боку представників УПЦ МП рефреном звучать обвинувачення греко-католиків у тому, що це нібито вони просувають в Україні автокефалію. Зокрема, про це у своєму відкритому листі до патріарха Варфоломія написали народний депутат Андрій Деркач з соратниками. Це знову ж таки спекуляції та маніпуляції. Греко-католицька церква чітко заявила про свою позицію: всі процеси, які зараз відбуваються, це внутрішні справи православних спільнот, в яких УГКЦ не бере участі. Тому з боку представників МП – це апелювання до давніх фобій, поширених серед певної частини православних, намагання законсервувати православну ідентичність на дуже давніх антикатолицьких сюжетах. На вашу думку, помісна православна церква та УГКЦ знайдуть спільну платформу, щоб уникнути конфліктів у майбутньому після появи домінуючої православної конфесії? Не з’явиться домінуючої конфесії. Її і зараз немає. У нас всі рівні перед законом, правовий статус найменшої і найбільшої релігійних структур однаковий. Кількість громад в якійсь окремій релігійній організації не надає їй виняткових можливостей і прав. Читайте також Закон про єдине вікно на митниці сьогодні набув чинності 4 Жовтня, 10:01 Депутат від БПП визнав, що його соратники з фракції деградують 4 Жовтня, 09:32 У «табачників» за останні роки випарувався страх і перед владою - експерт 4 Жовтня, 09:30 Проект «Стіна»: Рада візьметься за облаштування державного кордону 4 Жовтня, 08:36 Не треба вчитися розмовляти українською! Починайте спілкуватися 4 Жовтня, 08:21 Денісова: клопотання Балуха про умовно-дострокове звільнення зіграє на руку Кремлю 4 Жовтня, 07:58 «Майбутня помісна церква має отримати назву «Українська православна церква» На вашу думку, які будуть найконфліктніші регіони після надання автокефалії Українській церкві? Я думаю, що проблемних у нас взагалі не буде. Бо якщо дотримуватися законодавства, гарантувати всім право вільного вибору, то серйозних конфліктів ніде не повинно виникнути. Ми розуміємо, що існують окремі області, наприклад, на півдні і сході країни, з домінувальною орієнтацією на Московський патріархат. І якщо більшість тих громад вирішить залишитися в єдності з РПЦ - жодних проблем у цьому не має. Натомість є регіони, де абсолютна більшість вірян і духовенства києвоцентричної ідентичності. І я переконаний, що держава мусить забезпечити їм право такого вибору. За вашими прогнозами, який відсоток громад УПЦ МП перейде до помісної автокефальної церкви? Думаю, що половина або й більше структур УПЦ в єдності з Московським патріархатом після надання Томосу і завершення конституювання помісної церкви приєднаються відразу чи в найближчій перспективі. Багато духовенства зараз перебуває в очікуванні. Вони зайняли спостережну позицію. У Верховній Раді лежить законопроект №5309, який передбачає перейменування УПЦ Московського патріархату. Ваш департамент робив правову оцінку цього документа? Так, ми ознайомлені з цим законопроектом. І наскільки відомо, він підтриманий Комітетом Верховної Ради з питань культури та духовності. І я думаю, що після надання Томосу і відповідно до базової традиції, яка склалася в усіх державах, майбутня помісна церква має отримати назву «Українська православна церква». Адже УПЦ МП де-факто є структурним підрозділом Московського патріархату, про що йде мова в 10 главі статуту РПЦ, а також в 3 параграфі 1 розділу статуту самої УПЦ. Тому я думаю, що абсолютно є логічним, коли віряни зможуть чітко зрозуміти юрисдикційне підпорядкування своїх спільнот – до кого вони належать. Тобто УПЦ МП таки буде перейменована на «екзархат РПЦ в Україні»? Це вже справа самих вірян УПЦ МП. Народні депутати не можуть визначити статус цієї організації, це може зробити лише сама церква. Зокрема, в УПЦ МП розглядаються кілька варіантів. Може залишатися і теперішній статус напівавтономії, може стати екзархатом, а може переформатуватися на окремі митрополії РПЦ. До речі, якщо ми глибше поглянемо на пропагандистські кампанії, які проводить УПЦ МП, то вони мають чисто внутрішню спрямованість. Адже в Москві вже розуміють, що отримання Томосу – невідворотній процес. Завдання, що виконується в межах оцих маніпулятивних технологій – просто намагання зберегти максимальну кількість вірян і духовенства в межах майбутньої реорганізованої церковної структури на території України. Чи відомо, коли може відбутися об’єднавчий Собор? Ймовірно, це питання буде вирішене на найближчому засіданні Священного синоду Константинопольського патріархату. Спочатку екзархи мають відзвітуватися про ситуацію в Україні. І лише на основі їхнього аналізу і моніторингу можна буде говорити про якісь певні речі. Звісно, щоб провести такий об’єднавчий Собор, потрібно, щоб з боку Вселенського патріархату надійшов потужний сигнал про те, що автокефалія майбутній помісній церкві вже надається. Томос – невідворотнє чи може бути форс-мажор? Я абсолютно в цьому переконаний, що Томос буде. Константинополь зробив вже всі необхідні заяви. І якщо зараз відступити від цієї позиції, то це означатиме велику дипломатичну поразку Константинополя, яка йому дорожче коштуватиме, ніж навіть поглиблення конфронтації з Московським патріархатом. Даруючи Томос Константинополь стверджує себе як формотворчу церкву, і водночас отримує потужного і вдячного союзника у майбутній православній спільноті. Якщо зазирнути наперед: де може бути резиденція патріарха автокефальної УПЦ? В Софії Київській? Чи варто збудувати абсолютно новітній православний центр? Це вже справа самої церкви (посміхається). Уявімо, що ченці Києво-Печерської лаври через день принесуть ключі від монастиря і скажуть, що їм було видіння про те, що вони мають приєднатися до єдиної помісної церкви. «Лаври знаходяться у державній власності» До речі, кому зараз належать Києво-Печерська та Почаївська лаври? Лаври у державній власності. Такі об’єкти національного значення нікому у власність не передаються. Нижня частина Києво-Печерської і Почаївська лавра передані на 50 років в оренду УПЦ МП. Відомо, що Почаївська лавра передавалася в оренду Московському патріархату з порушеннями законодавства. Можна через суд цю оренду перервати? Тут немає підстав для суду. Держава надала оренду і в прерогативах державних органів вирішувати її подальшу долю. Тобто, якщо буде зрозуміло, що під час передачі лаври в оренду існували порушення, це може стати підставою для перегляду договору. Це питання в компетенції Кабінету міністрів. Яка на сьогодні ситуація щодо незаконно зведеного монастиря УПЦ МП біля Історичного музею в Києві? Так званий «Десятинний монастир УПЦ (МП)» біля Національного музею (передній план). Фото: Радіо Свобода Зараз щодо цього питання триває суд. Підготовлено безліч документів, які засвідчують, що це було самовільне захоплення території. Жодна державна інституція не надавала дозволу. По-перше, там зареєстрована релігійна громада, але діє монастир, юридичною адресою якого є хутір Вільний в Голосіївському районі столиці. По-друге, приміщення було легітимізоване в невідомий спосіб. Спочатку воно заявлялося як тимчасова споруда. А на виході з’явилися зовсім інші документи. Тому суд триває, і, я думаю, що незабаром ця ситуація вирішиться.  Читайте також: Митрополит УПЦ МП Митрофан: У нашій церкві є протилежні думки щодо автокефалії Чи доцільно на цьому місці після отримання автокефалії відбудувати Десятинну церкву, яка б стала символом правонаступності помісної Української церкви від давньої Київської митрополії? На це запитання мають відповісти археологи. Адже не залишилося відомостей про первісний вигляд Десятинної церкви. Вона кілька разів руйнувалася та відновлювалася. Нещодавно в Глухові Сумської області виник скандал навколо запланованого аудиту Міністерством  культури місцевої церкви УПЦ МП. Ви можете прояснити деталі? Це не в компетенції нашого департаменту. Цим питанням займаються управління історичної спадщини міністерства, музейне управління, а також відділ переміщення культурних цінностей. Наскільки я розумію ситуацію, народні депутати були стурбовані можливим вивезенням за межі України історичних та культурних пам’яток, що зберігаються у Спасо-Преображенській церкві, яка є частиною великого Глухівського заповідника. Були такі випадки, коли цінності справді вивозилися? Можливо. Втім я не знаю жодного задокументованого випадку. Але доцільно було б провести аудит храмів? На це запитання краще б відповіли фахівці профільних управлінь. Добре, але ж церковні цінності можуть на лише вивозити, а й викрадати. Наприклад, нещодавно з’явилася інформація про крадіжку, а потім швидке знайдення ікони святого Георгія Переможця в Києво-Печерській лаврі. Кому належить майно в церквах, які входять до комплексів державних заповідників? Це складне запитання. Деяке майно могло вже бути надбане самою церковною організацією. Очевидно, якщо мова йде про все те, що є історичною спадщиною, воно, звісно, має бути під контролем держави. На вашу думку, після створення помісної автокефальної церкви, можна через міжнародні суди вимагати повернення церковних історичних та культурних цінностей, що були вивезені з України? Наприклад, повернути з Москви вкрадену ікону Вишгородської (Володимирської) Божої Матері, вивезені після зруйнування більшовиками залишків унікальної мозаїки Михайлівського Золотоверхого монастиря тощо. Адже навіть в 20-х роках минулого століття була створена паритетна комісія з фахівців України та РРФСР щодо повернення вивезених культурних цінностей. Наряд чи ми зараз могли б ревізувати справи багатосотрічної давнини. «Стаття 30-та закону «Про свободу совісті» зобов’язує главу держави сприяти релігійним процесам в Україні» Окружний адміністративний суд Києва ухвалив позов ГО «Неурядова організація верховенство права» до президента Порошенка щодо його звернення через Верховну Раду до Вселенського престолу з проханням надати Томос про автокефалію. На вашу думку, які шанси у цієї справи? Сподіваюся, що у цьому випадку суд проявить фаховість і компетентність. Адже жодних порушень з боку президента немає. Стаття 30 закону «Про свободу совісті та релігійні організації» навіть зобов’язує главу держави сприяти релігійним процесам в Україні. І в цьому контексті, я думаю, жодні технології та ідеологічні впливи не завадять суддям ухвалити справедливе рішення. Тобто президент мав незаперечне право звертатися з ініціативою до Константинопольського патріархату? Чому президент має бути обмежений у своїх повноваженнях, тим паче, що закон йому такі повноваження делегує? На мою думку, якби глава держави не робив нічого, тоді б це було якимось порушенням. Президент не обмежував нічиїх прав, жодної релігійної організації, навпаки, він сприяє реалізації прав значної частини соціуму, яка хоче мати помісну православну церкву.  Читайте також: Архієпископ Тельміський Іов (Геча): Україна завжди була канонічною територією Вселенського патріархату Ярослав Коцюба, для «Главкома» Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/interviews/andriy-yurash-ponad-50-gromad-upc-mp-pereydut-do-jedinoji-pomisnoji-cerkvi-533380.html

У Синоді РПЦ, який збереться сьогодні у Мінську, не засідає жоден білорус 15 Жовтня, 10:560 37 0 0 Фото: Svaboda.org Щодо російського патріарха Кирила в церковних колах Білорусі лихословлять: «Якщо ти називаєш Україну своєю територією, то чому тоді боїшся туди приїхати?» Синод Російської православної церкви в Мінську проходить в історичний момент для православ'я у світі. Після того як Українська церква отримає незалежність з рук Вселенського патріархату, на те саме по праву може розраховувати і Білоруська. Про це пише білоруське видання «Наша Ніва».  «На тлі України ідея про білоруську автокефалію, яка ще рік тому здавалася чимось фантастичним і тому недискусійним, набуває цілком відчутні форми. У головах білоруського кліру відбувається революція, в цей же час патріарх московський прилітає сюди, щоб позначати територію і погрозити українському православ'ю, яке вважає «своїм», - пише видання.  ЗМІ звертає увагу: щодо російського патріарха Кирила (Гундяєва) в церковних колах Білорусі лихословлять: «Якщо ти називаєш Україну своєю територією, то чому тоді боїшся туди приїхати?»  «Було б логічно, якби в Константинополі Кирило обговорив з Варфоломієм, як разом видати Україні Томос - це дозволило б Москві зберегти обличчя. А що він зробив замість цього? Доводив Варфоломію, що українська нація - новоутворення, а тому і церква повинна підкорятися Москві. Це сором», - говорить джерело в церковних колах. До речі, на синоді РПЦ мало що немає жодної людини, яка би захищала білоруську позицію, там взагалі немає жодного білоруса. Православні Білорусі представлені там рязанським митрополитом, який за чотири роки жодного разу не продемонстрував еволюції своїх поглядів.  «Немає причин думати, що колись в майбутньому він стане для білорусів «своїм». Тут Павло (Пономарьов) продовжує займатися тим, чим займався в США, Ізраїлі або Австрії - просуває інтереси Москви. Показово, що навіть Лукашенко перестав зустрічатися з митрополитом Павлом. Якщо спочатку антипатія висловлювалася в порушенні протоколу (на Різдво Лукашенко повинен був провести півгодини в Свято-Духовому соборі разом з Павлом, але пробув лише 15 хвилин), то на Великдень він взагалі запалив свічку разом з ... митрополитом Філаретом, повністю проігнорувавши Павла», - пише видання.  Зазначається, що Лукашенко відмовився від зустрічі з Павлом і в рамках заходів Синоду.  «Цікаво, чи вистачить у сьогоднішнього глави Білорусі сміливості поставити питання про те, щоб керівником Білоруського екзархату став білорус і щоб білоруська держава теж отримала свою самоврядну церкву?», - резюмує ЗМІ. За підсумками синоду Російської православної церкви, який збереться у Мінську, буде ухвалено рішення щодо відповіді Константинополю на його дії з українського питання. У РПЦ обіцяють жорсткі кроки. Також російська сторона переконує, що УПЦ МП є єдиною канонічно визнаною та продовжить своє служіння навіть після створення єдиної помісної церкви в Україні. Наразі у Філарета закликали УАПЦ і Московський патріархат почати готувати об’єднавчий собор. Втім, як відомо синод РПЦ в Мінську готує «жорстку відповідь» на дії Константинополя. Крім того стало відомо, що московська церква хоче анафеми для Варфоломія за зняття прокляття з Філарета. Як повідомлялося, синод Константинопольського патріархату 11 жовтня ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться патріархом. Наразі вже опубліковано текст рішення синоду щодо української церкви.  Більше читайте у матеріалах «Главкома»: Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/u-sinodi-rpc-yakiy-zberetsya-sogodni-u-minsku-ne-zasidaje-zhoden-bilorus--536315.html

З'явився повний текст рішення Синоду РПЦ про розрив відносин з Константинополем 15 Жовтня, 23:250 2 0 0 Синод Російської Православної Церкви Для всіх священнослужителів РПЦ неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян - участь в обрядах, що здійснюються в її храмах Російська православна церква (РПЦ) 15 жовтня на засіданні Синоду прийняла рішення про повне припинення євхаристійних відносин з Константинопольським патріархатом. Повний текст рішення опублікований на сайті РПЦ.   «Зі щирим болем Священний Синод Російської Православної Церкви сприйняв опубліковане 11 жовтня 2018 року повідомлення Константинопольської Патріархії про прийняті рішення Священного Синоду Константинопольського Патріархату: про підтвердження наміру «надати автокефалію Українській Церкві»; про відкриття в Києві «ставропігії» Константинопольського Патріарха; про «відновлення в архієрейському або ієрейському чині» лідерів українського розколу і їх послідовників і «повернення їх вірних до церковного спілкування»; про «скасування дії» соборної грамоти Константинопольського Патріархату 1686 року, що стосується передачі Київської митрополії до складу Московського Патріархату», - йдеться у заяві. Також зазначається, що «ці беззаконні рішення Синод Константинопольської Церкви прийняв в односторонньому порядку, проігнорувавши заклики Української Православної Церкви і всієї повноти Російської Православної Церкви, а також братських Помісних Православних Церков, їх Предстоятелів і архієреїв до всеправославного обговорення питання». «Вступ до спілкування з тими, що пішли в розкол, а тим паче відлученими від Церкви рівносильно ухиленню в розкол і суворо засуджується канонами Святої Церкви…Рішення Константинопольського Патріархату про «відновлення» канонічного статусу та прийняття в спілкування колишнього митрополита Філарета Денисенка, відлученого від Церкви, ігнорує ряд послідовних рішень Архієрейських Соборів Російської Православної Церкви, правомірність яких не підлягає сумніву», - наголосили в РПЦ. «Лицемірно виправдовуючись прагненням до відновлення єдності українського Православ'я, Константинопольська Патріархія своїми безрозсудними і політично вмотивованими рішеннями вносить ще більшу поділ і посилює страждання канонічної Православної Церкви України», - додали в Російській православній церкві. В РПЦ зазначили, що «відтепер і надалі до відмови Константинопольського Патріархату від прийнятих ним антиканонічних рішень для всіх священнослужителів Російської Православної Церкви неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян — участь в обрядах, що здійснюються в її храмах». Нагадаємо, на засіданні Священного Синоду Російської Православної Церкви, що відбулося 15 жовтня в Мінську, було прийнято заяву Синоду «в зв'язку з посяганням Константинопольського Патріархату на канонічну територію Російської Православної Церкви». В РПЦ заявили, що члени Священного Синоду «визнали неможливим подальше перебування в євхаристійному спілкуванні з Константинопольським Патріархатом». В УПЦ КП заявили, що Синод РПЦ повторює політику Кремля. Нагадаємо, у понеділок, 15 жовтня, у Мінську під головуванням російського патріарха Кирила пройшло засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви. Перед засіданням Синоду Кирило заявив, що зустріч має «дуже важливий» статус, і анонсував «певні рішення стосовно України». Також 15 жовтня у Мінську російський патріарх Кирило зустрівся з президентом Білорусі Олександром Лукашенком. Як повідомлялося, синод Константинопольського патріархату 11 жовтня ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться патріархом. Наразі вже опубліковано текст рішення синоду Константинопольського Патріархату щодо української церкви. ОПИТУВАННЯ Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/zyavivsya-povniy-tekst-rishennya-sinodu-rpc-pro-rozriv-vidnosin-z-konstantinopolem-536423.html

14 жовтня 2018 р. у Львові до Дня захисника України

Слава Україні! Героям слава!






14 жовтня 2018 р. у Львові відбувся марш до Дня захисника України
. Вулицями міста пройшлись 1200 військовослужбовців, ветеранів УПА, волонтерів, реконструкторів та представників козацьких громадських організацій. Марш завершили понад 50 одиниць військової техніки.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
170
предыдущая
следующая