Листи Лесі Українки
- 25.02.21, 15:10
- Ми любимо тебе, Україно!






Коротка довідка про життєвий і творчий шлях Лесі Українки
(з книги «Леся Українка. Сюжети з життя: фотокнига»/Автори-упорядники:
Н. Чіп, І Веремєєва. - Київ: ТОВ «Спалах», 2001. – 166 с.)
«Лариса Петрівна Косач-Квітка, велика українська поетеса і драматург, відома світові під іменем Лесі Українки - одна з найвизначніших постатей в історії національної культури. Вона належить до того неширокого кола геніальних особистостей, що своїм талантом і звитяжною працею підносять і звеличують дух народу, до якого належать, відкривають йому ширші горизонти буття, дають поштовх до повноцінного самовідчуття і розвитку.
Народилася Леся Українка 25 (13 за ст. стилем) лютого 1871 р. в місті Новоград-Волинському. Вона була другою дитиною в сім’ї голови повітового з’їзду мирових посередників Петра Антоновича Косача. Мати Лесі, Ольга Петрівна Косач, походила з старовинного роду Драгоманових. Михайло Петрович Драгоманов – видатний український вчений, історик, філософ, фольклорист, громадський діяч - рідний брат Лесиної матері. Леся Українка все життя вважала свого дядька М.П.Драгоманова духовним наставником і вчителем. Сама Ольга Петрівна теж була відомою письменницею (літературний псевдонім – Олена Пчілка), етнографом, видавцем (під її орудою виходили у 1907-1916 рр. українські часописи "Рідний край" і "Молода Україна"). Дитинство Лариси Косач проходило серед мальовничих лісів та озер Волині. Чутлива дівчинка всім єством вбирала красу рідного краю, його пісні та легенди. Через роки ці враження перелилися в поетичні строфи, в безсмертну мелодію "Лісової пісні"...
Першим товаришем Лесі по дитячих іграх став старший брат Михайло (1869 р. нар.). Вони були настільки нерозлучні, що рідні жартома називали їх спільним ім’ям – "Мишелосіє". Дружба ця тривала ціле життя.
У чотири роки Леся навчилася читати, а у вісім – написала першого вірша. Цей вірш, "Надія", сповнений зовсім недитячим сумом, виник через глибокі переживання дівчинки, пов’язані з арештом і засланням Лесиної тітки Олени Антонівни Косач, яка брала участь у політичному русі, спрямованому проти російського самодержавства.
1879 р. у зв’язку з переводом батька на службу до Луцька, туди переїжджає вся родина Косачів, в якій на той час вже було троє дітей (1877 р. народилася Лесина сестра Ольга). Того ж року Петро Антонович придбав землю (близько 500 га) в селі Колодяжному поблизу м.Ковеля, почав розбудову будинків для сім’ї. Колодяжне згодом стало справжнім родинним гніздом Косачів.
На самому початку 1881 р. Леся сильно застудилася. Так почалася тяжка недуга – туберкульоз кісток, яка мучила поетесу все життя, і боротьбу з якою вона сама назвала "тридцятилітньою війною".
Через хворобу Леся Українка ніколи не навчалася ні в гімназії, ні в будь-яких інших навчальних закладах. Спочатку вона опановувала науки разом з братом Михайлом у приватних вчителів (зокрема вивчала грецьку і латинську мови), згодом з допомогою матері оволоділа німецькою і французькою.
Займаючись самостійно, Леся вивчила багато іноземних мов, досконало знала історію, світову літературу, філософію. Вона стала однією з найосвіченіших жінок свого часу.
Хвороба поклала край ще одному захопленню поетеси – серйозному навчанню грі на фортепіано. За думкою рідних, у Лесі були здібності до музики, не менші, ніж до поезії. Проте туберкульозний процес кісток лівої руки, прооперованої у 1883 р., не дав змоги вповні розвинути цей талант.
У листопаді 1884 р. львівський часопис "Зоря" надрукував поезію "Конвалія". Це перший друкований твір юної поетеси Лариси Косач, підписаний іменем "Леся Українка".
За порадою матері Леся і Михайло Косачі перекладають "Вечори на хуторі під Диканькою" М.Гоголя. Згодом у світ вийшла книжка: Гоголь М.
Вечорниці (Оповідання...). Переклад Михайла Обачного (псевдонім М.Косача. – Авт.) й Лесі Українки, під редакцією Олени Пчілки. Львів, 1885.
У червні 1887 р у Львові вийшов з друку альманах "Перший вінок", в якому опубліковано поему Лесі Українки "Русалка" та кілька поезій.
Наприкінці 1880-х – на початку 1890-х рр. Леся Українка бере активну участь в об’єднанні молодих українських літераторів "Плеяда". На засіданнях гуртка обговорювались літературні твори, проводилися конкурси перекладів.
Своїм завданням плеядівці ставили розвиток української літератури в контексті загальноєвропейської. Роботою молодих письменників опікувалися старші товариші – композитор Микола Лисенко, письменник Михайло Старицький, Олена Пчілка.
На той час Леся Українка – вже сформована творча особистість з ясними цілями та твердими переконаннями. У її доробку чимало досконалих поезій, серед яких є справжні шедеври, прозові твори, переклади з Г.Гейне, А.Міцкевича, Гомера, В.Гюго. Вона пише навіть "Стародавню історію східних народів". Книга ця була створена для допомоги у навчанні молодшим сестрам і брату. (Всього в родині Косачів було шестеро дітей: Михайло, Лариса, Ольга, Оксана - 1882 р.нар., Микола -1884 р.нар., Ізидора – 1888 р.нар.).
Перша поетична збірка Лесі Українки "На крилах пісень" побачила світ у березні 1893 р. Вона була видана у Львові, у підготовці книжки до друку брав участь Іван Франко. В неї ввійшли ранні вірші поетеси, а також поетичні цикли "Сім струн", "Зоряне небо", "Сльози-перли", "Подорож до моря", "Кримські спогади", "В дитячому крузі".
У 1894 р. збулася мрія Лесі побачитися з родиною дядька – М.П.Драгоманова, який ще з 1876 р. перебував в еміграції, і на той час жив у Болгарії, працюючи на посаді професора у Софійському університеті. Більше року прожила Леся Українка в Болгарії. Вона багато працює в дядьковій бібліотеці, спілкується з Михайлом Петровичем, обговорюючи з ним всі проблеми, що її хвилюють. Щирі, приязні стосунки склалися у Лесі з усією родиною Драгоманових. Проте, саме тут поетесі судилося пережити першу тяжку втрату: 8 червня 1895 р. М.П.Драгоманов помер від розриву аорти.
Змученою повертається Леся додому. Стан здоров’я погіршується, загострюється туберкульозний процес на суглобі ноги. Та ніякі фізичні страждання не могли подолати сильної натури поетеси. У найтяжчі часи, наскільки дозволяють обставини, вона продовжує працювати, у стосунках з рідними і друзями намагається ніколи не обтяжувати їх своїми проблемами, зберігаючи видимий спокій та оптимізм.
У 1897 р., перебуваючи на лікуванні в Ялті, Леся Українка знайомиться з Сергієм Костянтиновичем Мержинським, службовцем з Мінська, який у Криму лікувався від сухот. Зустріч ця відіграла важливу роль у житті поетеси.
Варто лише сказати, що шедеври інтимної лірики, неопубліковані за життя Лесі («Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами...", "Все, все покинуть, до тебе полинуть...", "Хотіла б я тебе, мов плющ обняти..." та ін.) присвячені саме Мержинському.
На початку 1899 р. професор Бергман у Берліні прооперував Лесі хворий суглоб правої ноги. Операція пройшла успішно, проте надіям на повне одужання не судилося збутися...
Восени того ж року у Львові виходить друком друга поетична збірка Лесі Українки "Думи і мрії". В книгу ввійшли поетичні цикли "Мелодії", "Невільничі пісні", "Відгуки", "З пропащих років", "Кримські відгуки", поеми "Давня казка" та "Роберт Брюс, король шотландський".
Наприкінці ХІХ ст. Леся Українка починає звертатися до жанру драми.
Першу п’єсу – "Блакитна троянда" – вона написала у 1896 році. Драматична ж поема "Одержима" була створена за одну ніч в січні 1901 р. у Мінську, біля ліжка вже смертельно хворого Сергія Мержинського, якого Леся доглядала до самого кінця... Після смерті друга, яка сталася 3 березня 1901р., Леся виїжджає до Буковини. Вона, мабуть, інтуїтивно відчувала, що нові, сильні враження допоможуть перемогти горе, відновити життєві сили. У Чернівцях на неї чекала письменниця Ольга Кобилянська, з якою у Лесі Українки склалися добрі приятельські стосунки. Пізніше до Лесі у її карпатських подорожах приєднався Климент Васильович Квітка – майбутній чоловік поетеси.
Між тим "тридцятилітня війна" з хворобою вимагає нових жертв: процес поширився на легені. Два роки поспіль (1902-1903) Леся виїжджає на лікування до Італії, консультується зі швейцарськими лікарями.
У квітні 1902 р. у Чернівцях виходить у світ третя збірка поезій Лесі Українки – "Відгуки". До неї ввійшли поетичні цикли "Невольницькі пісні", "Ритми", "Хвилини", "Легенди", драматична поема "Одержима".
Того ж року видано книжку "Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині. Зібрала Л.Косач. Голос записав К.Квітка" (Київ, 1903). Готується до друку київське видання поетичної збірки "На крилах пісень" (із значними поступками цензурі вийшла у 1904 р.). Починаючи з цього часу, більшість творів Лесі Українки у першодруку з’являються на сторінках часопису "Літературно-науковий вісник".
У 1907 р. Леся і К.Квітка взяли шлюб. Подружжя спочатку оселилося в Криму, потім перебралися до Грузії, куди Квітка отримав призначення по службі (за фахом він був юристом, хоча за покликанням – музикознавцем).
Фізично Леся почувається все гірше. З 1908 р. їй вже відомо, що туберкульоз перекинувся на нирки. Три поїздки (у 1909-1913 рр.) на лікування до Єгипту не допомогли. Хвороба перемагала тіло... Та дух Лесі Українки був насправді незламним. За останні десять років життя Слово поетеси досягло довершеності і філософської глибини. Нею був створений цілий новий світ, назва якому - драматургія Лесі Українки. "Кассандра", "У пущі", "Оргія", "Руфін і Прісцилла","Адвокат Мартіан", "Вавілонський полон", "Камінний господар", "Лісова пісня" – так, це цілий світ, світ, який ще чекає на гідне сценічне втілення та осмислення.
1 серпня 1913 року завершився земний шлях Лесі Українки. 1871-1913...
Так мало коротких років... Та життя Поета не вкладається в рамки реального часу та реальних подій. Його втаємничена сутність, непідвладна забуттю і тліну, схована від сторонніх очей і, водночас, відкрита кожному – Творчість.
Найважливіші, найвірніші свідчення про Лесю Українку слід шукати в її поезіях і драмах. Сюжети ж земного буття поетеси – це тільки придорожні знаки, які вказують напрямок, відмічають віхи шляху, яким ми йдемо – шляху пізнання».
Наталія Терехова,
директор Музею видатних діячів української культури
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.
"150 імен – це метафора, у якій втілено 150 подорожей, 150 друзів, 150 героїв її творів. І це сотні людей, які надихалися нею – художники, кінематографісти, театрали, скульптори. Ми говоримо про те, що Леся – це неймовірний імпульс для натхнення та інтерпретації", – розповів куратор проєкту Павло Гудімов.
Він також наголосив, що концепція експозиції полягає у висвітленні Лесі Українки передусім як людини. За його словами, у процесі підготовки виставки було зроблено спробу привідкрити моменти, "які були некомфортні або приховані радянською пропагандою".
Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, який також був присутній на презентації, розповів, що мистецький захід було організовано для того, аби розвіяти сформований радянською школою образ поетеси, показати, що Леся Українка – не тільки зображення на двохсотгривневій купюрі.
"Леся – це образ не тільки літераторки, поетеси. Це образ великої людини, яка дуже вплинула на формування свідомості українців", – підкреслив Ткаченко.
Окрім цього, міністр зауважив, що на виставці представлені багато мультимедійних експонатів. За його словами, це було зроблено для того, щоб наблизити проєкт до молоді.
Експозиція складається з кількох експонатних залів.
Перший має назву мистецького проєкту. У ньому представлені всі "150 імен".
Другий називається "Лінії життя". Три лінії (біла – події життя Лесі від народження до смерті; жовта – культурні події, які переплітаються із життям драматургині; вишнева – політичні події) проілюстровані відповідними світлинами.
Третій – "Особисте". Тут можна ознайомитися з листами авторки, серед яких два оригінали, особистими речами, одягом та фотографіями.
Четвертий – "Образ" показує, як художники та скульптори бачили Лесю. Зокрема, представлені два портрети Івана Труша, макет пам‘ятника поетесі, який розробив Петро Кулик, та інші.
Читайте також: У Києві відкрилася виставка «Леся Українка - лицарівна Belle Epoque»П‘ятий – "Акценти". Цей зал допоможе розтлумачити факти про життя Лесі Українки, наприклад, історію псевдоніму, культ "Лісової пісні", вплив радянської пропаганди на образ авторки тощо.
Шостий – "Ілюстрації". У ньому представлені ілюстрації до творів Українки. "Цей зал показує, як можна зробити музей на одній стіні", – сказав про експозиційний елемент Гудімов.
Окрім цього, на території мистецького майданчика створено інтерактивну зону-гру, під час якої можна перевірити знання, здобуті після ознайомлення з виставкою. Мистецький майданчик можна відвідати безкоштовно, але за попередньою реєстрацією (https://150imenlesi.org), з 26 лютого до 8 березня.
Як повідомлялося, 25 лютого виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки.
29 січня Президент Володимир Зеленський підписав указ про відзначення цієї ювілейної дати.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє пресслужба МКІП.
«З 25 по 27 лютого команда UA: Радіо Культура працюватиме в Українському домі на майданчику «Радіо Леся». Запуск першого ефіру відбудеться о 18 годині - одночасно з відкриттям локації в Українському домі. 26 та 27 лютого ефіри зі сцени «Радіо Леся» звучатимуть наживо з 11 до 17 години», - ідеться в повідомленні.
Як зазначається, платформа «Радіо Леся» є студією, де 25, 26 і 27 лютого команда UA: Радіо Культура створюватиме контент, який можна почути в Києві на 97.6FM у Києві або онлайн з будь-якого куточка планети за лінком.
У МКІП додали, що з 25 по 28 лютого в Українському домі також відбуватиметься інтелектуально-дискусійна програма «Косач Talks». Впродовж чотирьох днів відомі гуманітарії та публічні інтелектуали обговорюватимуть багатогранність творчості та життя Лариси Косач-Квітки.
Читайте також: Уряд присудив премії імені Лесі Українки за твори для дітей та юнацтваМета програми – актуалізувати для сучасників ті грані біографії та численні різноманітні праці Лесі Українки, які й донині залишаються захопливими та актуальними, підтверджують її художньо-інтелектуальні зусилля, що спрямовані на створення системи цінностей, які єднають українську культуру з європейським контекстом.
У програмі «Косач Talks» передбачено 10 обговорень. Організатори підготували для відвідувачів різні формати обговорень: широка дискусія, інтерв’ю з експертом/-кою, поетичні читання тощо.
Серед запрошених - письменниця Оксана Забужко, канадський історик з України Сергій Єкельчик, літературознавець, професор Гарвардського університету Григорій Грабович, перекладач та дослідник Максим Стріха, літературознавиця і критикиня Віра Агеєва.
Читайте також: Сьогодні - 150 років від дня народження Лесі УкраїнкиЯк повідомлялося, 29 січня Президент України Володимир Зеленський підписав указ про відзначення 150-річчя від дня народження видатної української письменниці, громадської діячки Лесі Українки.
Протягом 2021 року під егідою Міністерства культури і інформаційної політики та Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти відбудеться серія заходів з нагоди 150-річного ювілею Лесі Українки. Детальна інформація про всі події буде з'являтися на офіційному сайті, а також регулярно оновлюватиметься.
четвер, 25 лютого 2021, 13:26
19 березня відома українська письменниця-шістдесятниця Ліна Костенко відзначає свій 90-й день народження. До вашої уваги вірші геніальної поетеси, які не залишать байдужими.
Ліна Костенко – незаперечний моральний авторитет для українців, і за свій вік вона жодного разу не заплямувала себе компромісами з нечесною владою. Сила волі та незламність письменниці вражають. Та зараз, коли наш простір переповнений інформаційним шумом, Ліна Костенко воліє мовчати. І це горде мовчання теж є позицією.
Це цікаво: Найкращі вірші Ліни Костенко про кохання
Попри це, геніальна українка говорить до нас своїми творами. Завжди актуальними та пронизливими. Пропонуємо добірку віршів Ліни Костенко, які не залишать вас байдужими.
Про цінність часуЖиття іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.
Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерянин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів...
Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!
Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, –
XX вік! – а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.
Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.
спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю.
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
1. У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму "Перевірте свої годинники". Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант "Хто повернеться – долюбить" був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію.
2. Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.
3. У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.
4. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменниця, вона живе з матір'ю у Києві. А от син поетеси працює програмістом у Штатах. Внучка ж Костенко Ярослава-Франческа Барб'єрі вивчає філософію у Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мама завідує кафедрою україністики.
5. Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
Біографія Ліни Костенко – приклад для українців. Усе своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентсва Януковича. Зараз вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори. Читайте цікаві факти про Ліну Костенко!
Ліна Костенко... Її біографія – не тільки must read для дітей, а й обов'язкова для прочитання кожному свідомому українцю. Своїм життям та творчістю геніальна письменниця заслужила титул сумління нашої нації. Вона не скорилася, коли радянська цензура заборонила друкувати її твори, вона не мовчала в складні для України часи.
Це цікаво: Крила – вірш Ліни Костенко, який має знати кожен українець
Утім, після виходу крайньої збірки поезій "Річка Геракліта" в 2011 році Ліна Костенко знову поринула в себе і відтоді не з'являлася на публіці. Зрештою, 19 березня письменниці виповнюється 89 років, тому здоров'я вже не те, щоб брати участь у заходах. Читайте про життя та творчість Ліни Костенко!
Біографія Ліни КостенкоЛіна Василівна Костенко народилася у сім'ї вчителі 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.
Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" вийшла в 1958 році, за нею – збірка "Мандрівки серця" (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. "Зоряний інтеграл" 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала "в шухляду" та стала однією з ключоваих фігур покоління українських шістдесятників.
За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і "Берестечко", і "Маруся Чурай", і поезії, що згодом ввійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". Повернутися до читачів Костенко змогли лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів "Над берегами вічної ріки", а 1979-го — історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.
Після книги італійською "Інкрустації" (1994) та "Берестачка" (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.
А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року: письменниця видала свій перший прозовий твір "Записки українського самашедшого", що викликав великий ажіотаж. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур через особисту образу.
Крайня книги Ліни Костенко з'явилася в лютому 2011 року – до поетичної збірки "Річка Геракліта" ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Відтоді письменниця знову замовкла, хоча й зізнавалася, що практично написала роман-продовження "Записок" від імені жінки. Поки що невідомо, коли чекати нових творів письменниці.
Особисте життя Ліни КостенкоПро чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Письменниця була двічі заміжньою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.
Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.
Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя.
Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко не так давно зізнався, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку. "Ліна Костенко була екстравагантною й курила", – згадував Павличко.
Коротка біографія Костенко: хронологічна таблицяЧитайте скорочено про життя Ліни Костенко в хронологічній таблиці.